Вікторія Мамульчик

Сторінки (1/15):  « 1»

Нове життя

«Нове  життя»  -  лише  два  слова,
Але  так  бавлять  всіх  людей.
Його  ти  кличеш  знову  й  знову
Із  багажем  нових  ідей.
 
Взлітаєш  на  верхівку,  вище
Від  прикрощів,  минулих  бід,
Усе  так  манить,  вабить,  кличе
І  ти  летиш  крізь  біль  і  піт.
 
О,  так!  Це  схоже  на  мандрівку…
Лишивши  все,  що  не  пройшло,
Ось-ось  і  подолав  верхівку,
Попри  підстрелене  крило.
 
Проте,  людино,  що  ти  знаєш?
Життя  ж  суцільне,  як  і  те,
Що  доки  ран  не  залатаєш,
То  пір’я  там  не  заросте.
 
Але  ж  ти  в  небі  і,  здається,
На  верх  самісінький  злетів,
Вже  кров  твоя  зовсім  не  ллється,
Добився  ти  чого  хотів!
 
Та  знову  знайдуть  гострий,  срібний,
Блискучий  ніж  в  забутий  слід,
Що  влучить  в  спогад  непотрібний
І  змінить  весь  твій  новий  світ.
 
Тому  щоб  ти  не  впав  з  верхівки
Згадай  про  те,  що  так  страшить
І  залатай  минулі  дірки,
Сходи  туди,  де  ніж  лежить.
 
Тоді  крило,  що  так  боліло
У  мить,  секунду  заросте.
І  там,  де  кров  вмивала  тіло,
Нарешті  пір’я  відросте.

грудень  2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810422
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2018


Неможливо

Я  від  тебе  відвикну  у  разі
Коли  срібло  назвуть  золотим,
Як  щасливими  будуть  в  зневазі
І  як  зникне  з  історії  Рим.

Як  дійдемо  до  місяця  пішки
І  як  рак  на  горі  засвистить,
Як  собаками  зробляться  кішки
І  як  мстивий  не  схоче  помстить.

Як  солодким  поробиться  море,  
Як  побачу  наживо  себе...

Я  відвикну  від  тебе  ніколи
І  так  само  розлюблю  тебе.
27.11.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810421
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2018


Колись ти зустрінеш його

Колись,  не  чекаючи  зовсім,
Не  знаючи  може  й  того.
Зустрінеш  і  скоро,  невдовзі
Між  інших  помітиш  Його.

Він  стане  найближчим  для  тебе,
Кохатиме  більше  за  всіх,
За  зіркою  хоч  би  і  в  небо,
За  тебе  у  правидність  й  в  гріх.

І  він  цінуватиме  далі:
Твій  розум  і  кожне  "привіт",
В  тобі  особливі  деталі
Й  дитячий  подекуди  світ.

І  рідними  зробляться  очі,
Він  буде  з  мільярдів  один,
Ти  більше  нікого  не  схочеш,
Лиш  поряд  і  тільки-но  з  ним.

Ви  будете  мати  повагу.
Разом  готувати  обід.
І  стане  тоді  в  противагу,
Колишній  й  теперішній  світ.

Всі  "до"  не  згадаєш  відтоді.
І  "після"  -  не  буде  того.
Взаємно,  разом  і  у  згоді.

Колись  ти  зустрінеш  Його.
27.10.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809783
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2018


Найважча перемога

Ламай  себе,  відкидуй  непотрібне  -
Відкидуй  мов  шкідливі  цигарки.
Лишай  людей,  що  лишать  у  потрібний,
Що  в  вірності  -  відверті  слабаки.

Лишай  все  те  -  відверто  не  відверте.
Ламай  себе  без  зайвих  коректур.
Доб’ються  ті,  хто  б’ються  надуперто.
Доб’ються  ті,  вийшли  із  тортур.

Лишай  людей  не  вічних  -  подорожніх,
Для  кого  ти  -  зустрічний  чоловік.
Не  лий  щораз  з  пустого  у  порожнє,
Не  повертайся,  не  печись  де  впік.

Перемагай.  Перемагай  не  інших  -
Когось  здолати  -  діло  не  важке.

Запам’ятай  це  сказане  у  вірші,
Найважче,  певно,  -  обійти  себе.
16.06.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809780
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.10.2018


Я змінюся щоб знову зустріти тебе

Я  для  тебе  на  краще  змінюся
І  для  тебе  зроблю  ідеал.
Не  розгублюся,  ані  згублюся,
Не  послухаю  нудний  загал.

Я  відрощу,  як  любиш,  волосся
І  у  зал  для  статури  піду.
Я  навчуся,  у  будь-який  спосіб,
Відганяти  від  тебе  біду.

Передивлюсь  і  фільми,  й  програми,
Про  які  ти  весь  час  говорив.
Ідеальною  стану  для  мами,
Щоб  від  неї  мене  не  стидив.

Я  куплю  найпрекрасніше  вбрання,
На  підборах  навчуся  іти.
На  пробіжки  ходитиму  зрання...

І  зустріну  тебе  крізь  роки.

Я  змінюся  разів  може...  З  двісті,
Переверну  і  гори,  і  світ.
Щоб  крізь  час  серед  натовпу  в  місті
Випадково  почути:

           «Привіт».
07.02.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809623
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2018


Ти вже нікому не винен

Як  шкода,  що  люди  так  часто
І  надто  всього  вимагають.
Ідуть  зі  словами  про  "басту"
До  інших.  І  з  ними  зникають.

Ти  сам,  і  хвилина  за  сотню,
Весь  мозок  залитий  думками.
Незвично,  противно,  самотньо,  
Метелики  гинуть  клунками.

І  от...  Ти  себе  оминаєш  -  
Ніхто  ж  і  нічого  не  винен.
Банально  життя  починаєш
Стривоженим,  в  чомусь  безсилим.

Знаходиш  підтримку,  опору,
Себе  переконуєш  -  "баста",
Всередині  ж  -  зла  непокора,
Пригрілася  наче  пухнаста.

А  потім  до  тебе  приходять
Самотні,  з  прихованих  мулів.
Запитують  щось  про  погоду,
Жартують...  і  ніби  не  було.

І  раптом  до  тебе,  живого,
Питання:  "Як  можна  почати
Із  кимось,  тепер,  по  новому?"
І  наче  ти  мав  би  чекати...

Та  істина  світла  як  небо,
Не  треба  шукати  провини:
Коли  хтось  
із  кимось  й  
від  тебе,
То  ти  вже  нікому  не  винен.
04.10.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809622
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2018


Залишайтеся людьми

Шкода,  що  люди  дуже  часто  
Вже  не  рахуються  з  людьми.
Усі  за  себе  -  як  би  краще,
Але  ж  згадайте  хто  є  ми.

Шкода,  що  правда  вже  не  правда,
І  справедливість  вже  не  та.
Шкода,  що  крайня  кожна  хата,
І  кожна  істина  слабка.

Та  я  не  вчу  вас,  не  повчаю,
Я,  певно,  в  точності  як  ви,
Тому  й  за  впевненість  благаю:
Ми  -  люди,  будемо  ж  людьми.
20.10.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809581
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.10.2018


Чого мені треба?

Ти  спитаєш,  чого  мені  треба?
Відповім  -  «Дуже  просто,  лишень...
Вже  і  зрада  була  (як  ганебно),
Вже  і  серце  було  за  мішень.

Від  брехні  вже  пеклася  довіра,
Від  самотності  серце  гуло.
І  від  сильних  плечей  вже  боліло
Десь  несильне  жіноче  крило.

Я  вже  чула  образи  ганебні
Після  слів  «не  ображу  у  вік».»

Ти  спитаєш,  чого  мені  треба.
Дуже  просто  -  лишень  Чоловік.
09.10.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809579
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2018


Дитячий будинок

Відчиняються  двері,  заходжу.
«Дит.  Будинок»  -  табличка  висить.
Я  помалу  все  далі  проходжу,
А  по  шкірі  мороз  морозить.

Я  пішла  коридором  в  кімнати,
Вихователі  й  запахи  каш.
Тут  ліжка,  де  не  затишно  спати,
І  над  входом  висить  «Отче  наш».

Тут  шпалери  в  дорослих  відтінках,
Всі  тут  рівні:  у  шафах  й  ліжках,
Без  дитячих  малюнків  на  стінках,
І  з  очима,  де  схований  страх.

Все  б  нічого,  як  звично  в  притулках,
Тільки  раптом  я  бачу  -  хлоп‘я.
Прихопивши  з  цукерок  пакунка,
Я  пішла  до  сумного  дитя.

Підійшла.  Але  він  ані  звуку,
Тільки  глянув  на  мене.  Мов  дід.
Я  взяла  його  ніжно  за  руку,
Та  від  погляду  -  приторний  слід.

Ви  колись  зустрічали  дитину?
В  кого  погляд  на  тебе,  та  повз,
Від  якого  мурашки  по  спині,
Ніби  в  очі  залили  наркоз.

-  Що  ти  робиш?  -  у  нього  спитала,
-  Познайомимось?  -  руку  тягну.
-  Я  чекаю  на  маму  і  тата,
Я  не  маю  і  краплі  часу.

Він  сидів,  не  дивившись  на  мене.
Не  піднявши  догори  очей.
Гарних  хлопчик,  з  очима  мов  зелень,
Із  волоссям,  мов  відблиск  свічей.

-  Що  малюєш?  -  його  запитала.
-  Я  малюю  листівку  батькам,
Мені  вчителька  дещо  сказала,
Хочте  скажу?  Та  тільки-но  Вам.

Я  кивнула,  а  він  як  примара:
-  Мама  з  татом  в  лікарні  лежать.
Я  був  в  школі,  чекав  щоб  забрали,
Ні  годину,  ні  дві,  ані  п‘ять.

Мене  брали  із  місця  у  місце,
«Тут  не  їж,  тут  не  йди,  не  сиди».
Він  замовк,  від  емоцій  затісно,
-  Ну  а  потім  привезли  сюди.

Я  не  хочу  тут  бути  бо  страшно.
Тут  твоє  відбирають  усе,
Тут  несмачні  без  нічого  каші,
І  із  кухні  гидотно  несе.

Тут  лягати  потрібно  як  скажуть,
В  туалет  із  наказом  іти,
Не  обіймуть,  казок  не  розкажуть,
Тут  не  будуть  тебе  берегти.

Та  батьки  мені  вчора  дзвонили.
Скоро  мама  із  татом  прийдуть.
Обіймуть,  поцілують  щосили,
І  нарешті  додому  візьмуть.

Він  уперше  так  щиро  всміхнувся,
В  той  момент  вихователь  прийшов.
-  Перепрошую,  -  хлопець  жахнувся,
-  Час  відвідин  практично  дійшов.

Ми  удвох  відійшли  від  дитини,  
І  тоді  вихователь  сказав:
-  В  хлопця  тільки  померла  родина,
ДТП,  будь-кому  б  не  бажав.

Я  тоді  обернулась  до  класу,
Хлопчик  досі  батькам  малював,
Він  не  мав  ні  хвилини  із  часу,
Просто  вірив  і  вірно  чекав.

-  Ти  закінчив?  -  хоч  знала,  що  марно.
-  Майже  так,  -  я  і  далі  стою.
-  Хочеш  я  передам  у  лікарню
Твоїм  рідним  листівку  твою?

-  Так,  звичайно,  -  немов  з  порятунком,
Передайте,  одужують  хай.
Він  підпригнув,  побіг  за  пакунком.
-  Добре,  хлопче,  тримайся,  бувай.

Обернулася,  очі  залиті,
І  до  виходу  я  стрімко  іду,
Але  раптом,  спинилась  на  миті:
-  Ти  не  проти,  я  завтра  зайду?

Він  підбіг,  обійняв,  я  у  сльози.
-  А  чому  ти  так  плачеш?  -  спитав.
-  Просто,  знаєш,  ти  дуже  хороший,
Ще  сильніше  мене  обійняв...

Ви  на  тата  щось  кажете  й  маму?
Чи  ви  мрієте  швидше  втекти
Від  опіки,  домашнього  гаму,
Бути  «взрослым»  на  дух  самоти.

Завітайте  як  маєте  сили
У  будинок  дитячий  до  них.
Я  б  їх  всіх  в  оберемок  схопила
І  забрала  б  від  поглядів  злих.

Я  не  знаю  дитячої  казні
І  від  дірок  в  душі  глибини.
Із  дитинства  живуть  наче  в‘язні
Діти  винні...  Абсурд...  без  вини.
19.03.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809452
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 09.10.2018


Натхнення

А  відчай  тихо  створює  шедеври,
Печаль  складає  праведні  рядки.
Вірші  ж  від  смутку  трішки  навіжені,
І  в  тому  бездоганні  навпаки.

В  коханні  (хоч  і  схожі)  -  неповторні,
У  роздумах  -  мов  сонні  увісні.
І  стомлені  від  автора  у  втомі,
І  в  чомусь  по-прекрасному  сумні.

Емоції  поета  -  це  маневри,
Тому  щасливих  мало  авторів.

Бо  відчай  тихо  створює  шедеври
Між  втомою  і  смутком  вечорів.
09.08.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809450
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.10.2018


Відображення життя

Буває  зранку,  часто,  їдучи  в  трамваї,
Я  бачу  сотні  неопізнаних  людей.
Вони  нервуються,  так  швидко  добігають,
І  хтось  встигає,  вибиваючись  з  грудей.

Тут  кожен  рівний  -  у  кросівках,  на  підборах:
Та  сама    плата  -  по  три  гривні  за  проїзд,
Ті  самі  написи  в  дорозі  на  заборах,
І  ті  ж  зупинки  де  дорожній  переїзд.

І  хтось  встигає,  пробираючись  у  натовп,
Хтось  пунктуальний  або  наглості  сповна,
А  хтось  лишається,  продовжує  махати,
Біжить  і  стукає  без  толку  до  вікна.

І  хтось  в  трамваї  розмістився  лаконічно.
А  хтось  лишився  мов  засмучене  диття.
І,  як  на  мене,  це  відверто  символічно  -  
Трамвай  на  рельсах,  що  так  схожий  на  життя.
05.10.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808870
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.10.2018


Сильніше за сильно

Кохаю  тебе.  Аж  до  кінчиків  вій,
Від  ранку  до  ранку  кохаю,
До  кожного  стуку  у  вені  моїй,
До  краю  кохаю,  без  краю.

До  пальців  подушечок,  імпульсу,  сліз,
До  краплі  надії  у  розпач,
До  кожного  фінішу  й  потім  на  біс.
Сильніше  за  сильно  і...  Просто.

Кохаю  як  гори  кохають  вітри,
Як  айзберги  море  без  краю.
Як  хвилі  кохають  грайливість  води.

Сильніше,  ніж  люди  кохають.

25.09.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808582
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2018


Сліпе кохання

Сліпе  кохання  пробачає  забагато:
Обман  і  зраду,  біль  і  відчай,  сум  і  гріх.
Воно  існує  не  для  когось,  а  заради,
Взамін  не  знаючи  ні  злості,  ні  зловтіх.

Сліпе  кохання  забагато  пробачає,
Роками  тягнеться,  мов  спряжені  воли.
Якщо  Вас  сліпо,  не  звертаючи,  кохають,
До  чого  б  більшого  Ви  прагнути  могли?

Сліпе  кохання  -  мов  наркотик  в  наркомана,
То  кайф,  то  біль,  а  потім  ломка  в  голові.
Сліпе  кохання  -  наче  праведна  омана.

Я  поборола.  І  не  радила  б  тобі.
10.08.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808581
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2018


Парадокси

А  ви  колись,  зізнайтесь,  помічали
Важливу  роль  життєвих  парадоксів?
Ви  просто  вдумайтесь,  як  слухати  почали,
Я  ж  нагадаю,  може  знайду  спосіб.

Всі  випадковості  зовсім  не  випадкові,
І  найгарніші,  як  відомо,  без  прикрас.
Від  рук  холодних  найтепліше  в  апріорі,
І  з  найріднішими  чомусь  найшвидший  час.

І  ті  хто  пишуть  про  кохання  мов  би  вічне,
В  житті  так  часто  не  кохають,  хоч  падуть.
І  психіатри,  що  лікують  споконвічне,
Самі  ж  так  часто  з  свого  розуму  ідуть.

І  найцінніше  все,  здавалося  б,  без  ціни.
Хтось  протилежний  часто  надто  вже  як  ти.
І  що  горить-палає  -  зостанеться  тінню,
А  що  горить  помалу  -  буде  назавжди.

Все  геніальне,  як  відомо,  -  просто.
І  стільки  всього  часто  сказано  без  слів.
І  молоді  бувають  навіть  в  дев‘яносто,
А  хтось  і  в  двадцять  в  своїх  прагненнях  дотлів.

І  надважливі  це,  зізнатися,  -  деталі,
І  ненормальні  -  часто  генії  в  нутро.
І  хтось  найближчий  часто  робиться  найдалі,
А  хто  літає  часто  падає  на  дно.

І  гарний  день  іде  в  поганий  вечір,
А  день  важкий  іде  в  прекрасну  ніч.
І  до  проблем  потрібно  мати  плечі,
Бо  все  відносно,  та  у  цьому  й  річ.

І  ось,  колись,  у  натовпі  нервовім
Тебе  зустріну  випадково,  мов  в  чуття.
Та  ж  випадковості  зовсім  не  випадкові,
І  парадокси  часто  створюють  життя.

Ми  покохаєм  бо  приємно  помовчати.
І  що  відвертіше,  ніж  думки  у  серцях?
Кінець  так  часто  -  це  лише  початок.
То  може  й  ми  почнемо  із  кінця?
31.05.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806902
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2018


Я можу бути різною для тебе

Я  можу  бути  різною  для  тебе.
Як  схочеш,  рідний,  тільки  забажай.
Один  день  ніжною,  відвертою  як  треба,
На  інший  -  мужньою  (слабинки  не  чекай).

Удома  -  чистою,  ти  скажеш  "господиня",
На  людях  жінкою,  що  здастся  -  ідеал,
Коли  потрібно,  для  цікавості  -  гординя,
А  буде  треба,  то  начіплю  арсенал.

Я  не  брехатиму,  не  гратиму  неправди.
Бо  від  любові  в  світі  правидніш  нема.
Я  буду  різною  для  тебе  і  заради...
І  в  цьому  справжньою  я  буду  зокрема.
12.10.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806665
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2018