| Сторінки (3/263): | « | 1 2 3 | » |
Шелестить потихеньку нічний очерет,
Мовби річку вгамовує і присипляє...
Чом, вояче, не спиш у диму сигарет? –
Швидкоплинно ж, як мить, нічка літня минає.
– Учорашній згадався розжарений бій,
У якім побратима "кістлява" скосила.
Він, мов паросток зрізаний, ліг у пирій,
Бо життя пломінке злива куль загасила.
Мріяв він: "Я додому коли повернусь,
Перекреслю знегоди, мов сон із жаха́ми
І з дочкою нараз до театру пройдусь,
Подивлюся комедії різні і драми"...
Розписав він докладно своє майбуття,
Долю гідну свою серед чесного люду,
Та сказав я: "Вернись до земного життя!".
Він – мені: "Вибачати злочинців не буду!".
Ну а потім бісився й ревів хижо бій.
"Брате, вниз!" – загубився в нім гук мій нервовий...
І сліпа куля шлях віднайшла вбивчий свій,
Бо життя на війні, то – каприз випадковий...
Порожнина, мов лезо, спекла душу вмить,
Серце, наче в лещата холодні, здавило...
Телефон побратима знов гучно бринить...
"Татку, ти мій герой" – в есемес прилетіло...
Шелестить потихеньку нічний очерет,
Мовби річку вгамовує і присипляє...
Чом, вояче, не спиш у диму сигарет? –
Хутко ж нічка світанок новий зустрічає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840373
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2019
"Серьога" гасить сигарету знову,
Усталий з ночі він посилено зітхнув.
Хоч холод коле варту світанко́ву,
Але за три доби ніхто в ній не заснув.
На вечір жити – головне завдання,
Комбат рукою свій ладнає автомат.
Після́, у п'ясть ховаючи палання,
Покурить хутко й різко в гуркоті гармат..
– Сьогодні свято наше – всіх вітаю!
– Обіцяний салют чому ще не дають?
– Ага!...Салюта тільки нам не вистачає...
Тобі замало, що по нам із "арти" б'ють?!...
Вони сиділи вкупі в каравулі.
Країни змученої вірні хисники.
Пильнуючи щоб не летіли кулі
Туди, де ждуть їх діти і батьки.
А тут племінник чийсь, син є, наречений,
"Закоханий у дриль", докучливий сусід,
Учитель, лікар і майбутній вчений
Студент-онук, або мо' й навіть сивий дід.
Війні байду́жі, знаєш, ці всі люди,
Вона собі любого ві́зьме й забрудни́ть,
А потім, потріпа коли усюди,
Віддасть – кому в ній вижити поталани́ть.
Усіх сьогодні разом горістно згадаєм,
Невпинно хто наш по́кій боронить,
Полеглих "третім тостом" поминаєм...
На чарці із горілкою знов хліб лежить...
Оригінал
Серега, снова тушит сигарету,
Устало, тяжело вздохнув,
Прохладный воздух, время близится к рассвету
Мы в карауле, третий день не отдохнув.
Дожить до вечера – вот главная задача,
Комбат рукою поправляет автомат,
А после, под ладошкой сигарету пряча
Он курит быстро, резко и взатяг.
- Сегодня праздник наш ребята, поздравляю-
- А где же, праздничный обещенный салют?-
- Ага, нам только здесь салюта не хватает,
Тебе что мало, что по нам из "арты" бьют? -
Они сидели молча в карауле,
Защитники, измученной страны,
Следя за тем, чтоб не летели пули,
Туда где ждут их жены и сыны.
Здесь чей-то сын, и кум, племяш, родитель,
И надоедливый, "влюбленный в дрель" сосед,
Учитель, врач, судебный исполнитель,
Студент-психолог, или может даже дед.
Войне, всё это, знаешь, безразлично,
Она любого забирает "под крыло"
А после, потрепав их всех прилично,
Отдаст, кому здесь выжить повезло.
И мы сегодня всех их вместе вспоминаем,
Тех, кто покой наш неустанно сторожит,
А павших "третьим" тостом поминаем,
На рюмку водки, хлеба молча положив.
Автор Олег Федотов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839125
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2019
Переклад-переспів.
Запроси ти мене на побачення біле.
На вечерю – з війни... Хто ж не втямить цього?
Так я точно вернусь із завдання вцілілий –
Раптом щоб не порушити слова свого.
Я підстрижений буду й поголений ладно,
І хоча б на годину цивільне вдягну.
Наче підліток юний, бо якось нескладно,
Нам с тобою ігристе шампанське візьму.
Скатертина незвично тут ця білосніжна,
Порцеляновий посуд – не пластик м'який.
Ти красива, яскрава, уся дивовижна.
Біля мене... Кохана... О, світ чарівни́й!
На війні так бува: часом тямі властиво,
Вимикатись, щоб зовсім з ума не зійти.
І тоді починаєш там вірити в диво,
А воно напливає, щоб нас віднайти:
Раптом... раз! І з'явилось видіння напроти!
Твій в очах, до тремтінь, погляд чистий, п'янкий.
ЗначитьТам Нагорі задля щастя не проти,
Щоб зустрілись ми в час неспокійний такий.
Запроси без війни на побачення, мила:
Най хоч трохи поникне повинність чітка,
Бо всіх нас усвідомлення вже утомило,
Що ця довга війна багатьох ще спітка.
І нарешті бажання несуться дозві́льні.
Я звичайний: не кепський, але й не святий!
Тут гуляють у спокої скрізь люди вільні.
Тож ми слушно ТАМ робимо мир, в час лихий!
Ми надовго, хоча і не вічно тілесні.
І не тліти, а яро ще сяяти нам.
Всі путі звідкілясь: то земні, то небесні,
Закінчаться – тоді і зустрінемось там...
Оригінал
Пригласи меня с войны на свидание.
Белый ужин... Что тут такого?
Так я точно вернусь с задания,
Чтобы вдруг не нарушить слово.
И я буду подстрижен, выбритым,
И одет хоть на час в гражданское.
Неуклюже (подросток вылитый!)
Закажу нам с тобой шампанское.
Непривычно так: скатерть белая,
И посуда - фарфор, не с пластика.
Ты красивая, яркая, спелая,
И ты рядом со мной... Фантастика!
На войне иногда рассудок,
Чтоб с ума не сойти, отключается.
Начинаешь там верить в чудо -
И они, чудеса, случаются:
Вдруг вот раз - ты сидишь напротив
И до дрожи твой взгляд упоителен.
Значит, Там, Наверху, не против,
Чтоб друг друга мы снова увидели.
Пригласи меня с войны на свидание:
Пусть отключится чувство долга,
Пусть забудется осознание,
Что война ещё, *** долго.
Наконец-то желания праздные -
Я обычный: не плох, не праведный.
Здесь так мирно, гуляют граждане -
Значит там мы всё делаем правильно.
Мы надолго - хоть мы невечные.
Мы, сгорая, всё ярче светимся.
Все пути - то земные, то млечные:
Всё закончится - и мы встретимся.
Автор Максим Коровниченко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838601
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.06.2019
Цей вірш присвячений жінці-воїну Lera Burlakova
Жіноче на сьогодні у війни лице.
Воно в цей час, на жаль, без макіяжу.
І палець не прикрашує тонке кільце,
А замість плаття – роба камуфляжу.
Не рибка золота – піранья люта:
Забарвленість ця ворога ляка й трясе.
Їй на побаченні б вечірнім бути,
Та знов її мара́ у розвідку несе.
Призвалася на фронт не за контрактом,
Бо втямила, що – дупа Україні.
Тепер вона не дівчинка вКонтакті,
А справжня Жінка ув окопі нині.
Вона, буває, також сильно плаче –
Війна чуття всі роздягає догола.
Там побутове і коротке: "Вдачі",
Неначе оберіг від низки куль і зла.
Жіночі очі у війни, а в них жахи́,
Страждання, лють раніш в сумир'ї самки:
Гроза! Адже у небеспеці дітлахи!
Дітей краде підступний ворог в мамки!
Тускніють очі, як – біда й неспокій.
Застигла не промиє їх сльоза,
Бо запнені печалем поволоки,
Мов у травневе небо сунеться гроза.
Враз лютість, наче смолоскип займеться,
І рот процідить не жіночий матючок.
Шептання яре "на́хрін" понесеться,
Після́ ж натисне м'яко пальцем на гачок.
Передова вже рідний дім під небом.
Там тих є мало , хто слабкий на передок.
– Ало, вітаю? Дорога́, як в тебе?
– Поки сьогодні тихо. Означає – ок!
Не згадує вона про Бога всує,
Все також любить селфі і мартіні,
Вона сміється, плаче! І воює!
Щоб спокійніше стало в Україні.
Оригінал
А у войны сегодня женское лицо,
Оно сейчас, увы, без макияжа.
И снято с пальца тонкое кольцо,
А вместо платья - роба камуфляжа.
Не золотая рыбка ты – пиранья:
Страшит врага защитная расцветка.
И вместо легкого вечернего свиданья
Её нелёгкая опять ведёт в разведку.
Мобилизировав себя не по контракту,
А осознав, что Украина в жопе,
Она сейчас не девочка вКонтакте –
Она сегодня Женщина в окопе.
Она порою тоже сильно плачет.
Война все чувства обнажает догола.
Там бытовое, краткое Удачи! -
Как талисман от пули и от зла.
А у войны сегодня женские глаза,
В них боль и ярость раньше мирной самки:
Детёныши в опасности! Гроза!
Коварный враг крадет детей у мамки!
Глаза тускнеют, если боль и плохо,
Их не промыть застывшею слезой.
Они подёрнуты печальной поволокой,
Как небо перед майскою грозой.
Но злость внезапно вспыхнет, словно факел,
Процедит рот неженский матерок.
Она прошепчет яростное Нахер!
И мягко нажимает на курок.
Как дом родной уже - Передовая,
Там мало тех, кто слаб на передок.
- Алло, привет! Ну как ты, дорогая?
- Сегодня пока тихо. Значит, ок.
Она не поминает Бога всуе,
Всё также любит селфи и мартини.
Она смеётся, плачет. И воюет.
Чтоб поспокойней стало в Украине.
Автор Максим Коровниченко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838569
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.06.2019
Неспокійно мечам, – їх на пе́ра ніхто не міняє,
Предків зов у крові на останнє боїще зове, –
Шоу вічне, в яке Мельпомена свій знак добавляє,
Не змінилось і вдало країнами й долями йде.
Рясно стріли летять і жахтять, наче блискавки, "гради",
В битвах піняться коні, дим танки ховає в полях.
Крізь нас вільно ідуть нескінченним, похмурим парадом,
Тіні давніх героїв і нині загиблих в боях.
Знову схід України підніс цифру дев'ять учора –
Знову дев'ять героїв поповнять небесний загін.
Перед нами "дев'ятка", та цифра – не мірка сувора
Материнського болю, що вбитим летить навздогін.
Про героїв немало пісень, що складались віками,
Та не втішать пісні будь-які слізний жаль матерів.
І продовжиться шоу, веде́не звичайно не нами,
По ночах виставляючи ненькам живими синів.
Будьте прокляті , ві́йни, – злий гонор потвор жалюгідних!
Буйні сльози жаркіші за кров, та не вірю тому́,
Що утомляться воїни мерти за волю і рідних,
Доки ставлять нездари воєнну виставу сумну...
Оригінал
Нет покоя мечам, не приходят им перья на смену,
голос предков в крови на смертельную битву зовет.
Это вечное шоу, как признанный бренд Мельпомены,
с неизменным успехом по странам и судьбам идет.
Тучей стрелы летят, полыхают, как молнии, "грады",
в битвах пенятся кони, подбитые танки дымят.
И проходят сквозь нас бесконечным суровым парадом
тени прежних героев и нынешних павших солдат.
Нам восток Украины вчера преподнес цифру девять,
снова девять героев пополнят небесную рать.
Перед нами "девятка", но цифрой никак не измерить
меру боли, которую терпит солдатская мать.
Сколько песен у нас о героях сложилось, с веками!
Нет, не радуют песни уставших от слез матерей.
Продолжается шоу, ведомое явно не нами,
матерям по ночам представляя живых сыновей.
Будь вы прокляты, войны, - амбиции жалких уродов!
Слезы жарче, чем кровь, только что-то не верится мне,
что устанут бойцы умирать за свободу народа
до тех пор, пока ставят уроды спектакль о войне.
Автор Олесь Григ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838491
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.06.2019
Прикинь, народе, – ТАМ нема війни,
Там літо й тішиться народ на пляжі...
Потрібні Україні ТУТ лиш ми –
Обачні ТАМ до люду в камуфляжі.
Там збурюють чутки солодкі,
В метро, йой, інтернет летить услід,
У Фе́йсбуку бої ведуть жорстокі,
Після́ ж: війна закінчена – обід!
Там не втискають кумполи у плечі,
І не лякає крихкість тишини.
Там пиво п'ють в кав'ярнях кожен вечір –
В одній країні: є й нема війни!!!
Там думка як тарантул заповзає –
Не про війну, а за похід до бутиків...
Тут волонтер, мов янгол, укриває
Крилом бронежилета вояків.
Ти ба, народе, – там нема ж війни
Дівчата там безважні, феї наче.
Так, на ворогів розгнівані вони,
Та бакса курс важніший їм одначе.
Ми переможемо – це аксіома,
Адже я бачив – Бог як чуба стриг.
Всі здужаєм: і ті, хто був удома,
Й вернувся хто, і хто навік поліг.
Гадаю, люди "де нема війни",
Підможуть людям "ми їх подолали",
Щоб сумом з'єднані колись вони,
Полеглих за чарчиною згадали.
Напишуть скоро наші й їхні ЗМІ,
Засяючи в новиннім гуталіні:
Вже в Україні то нема війни!
Красунчики! І Слава Україні!
Оригінал
"Прикинь, народ, а там же нет войны!
Там лето! Там народ тусит на пляже.
Мы тут нужны, а там мы не нужны:
Там осторожны к людям в камуфляже.
Там будоражат радостные слухи:
В метро теперь, бл*дь, ловит интернет!
Там все воюют яростно в фейсбуке.
Потом война окончена – обед!
Там хорошо, там не вжимают бошку в плечи,
Там не пугает хрупкость тишины.
Там пиво пьют в кафешках каждый вечер.
В одной стране идёт война и нет войны!
Там мысль заползает как тарантул:
Не про войну – про отпуск думать летом.
И только волонтёр – уставший ангел
Укроет нас крылом-бронежилетом.
Прикинь, народ, а там же нет войны!
Там девушки воздушны словно феи.
Да, все на моск*лей раздражены,
Но бакса курс волнует их сильнее.
Мы победим. И это аксиома:
Я видел, как Бог чуба выстригал.
Все победим: и те, кто были дома,
Кто возвратился, кто навеки пал.
И, думаю, что люди “там-где-нет-войны”
Помогут людям “мы-их-победили”.
Чтоб все-все-все-все жители страны
Налили, помянули, закусили.
Напишут скоро их и наши СМИ,
Сияя в заголовков гуталине:
Прикиньте, в Украине нет войны!
Х*хлы – красавцы! Слава Украине!" (с)
Автор Максим Коровниченко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837992
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2019
Нас непроглядний проковтне туман,
В безодню вічну зникнем невідому.
Сумний сценарій доля розписала нам,
Верну́ться у якім не всі додому!
Але ж чому?! Навіщо?! Як же так?!
Життя своє ми на чиєсь міняєм.
І долі нашій всупереч відтак,
Лиш на уявне щастя уповаєм.
Туман густий ковтнув нас і сховав,
Січневі ху́ги снігом рясно впали...
З тобою всіх ми не скінчили справ,
Пісень немало ми не доспівали!
Злодюжка доля розлучила нас:
В полон попав я – ти до неба знявся.
Я витягну тебе, хай пройде час,
Адже найліпшим другом ти зостався.
Стікли сім довгих тижнів – я вернувся,
У ворога до тебе я просився.
Я знав, та як побачив – ужахнувся...
Бо ти живий мені учора снився.
Лежав ти в тім же з попелу чорнилі ...
Мій брат!!! Мій друг!!! Без дихання схололий...
А у дотла згорілім чорнім тілі
Не вчути стукіт серця вже ніколи...
Оригінал.
Нас проглотит густой туман
Уйдем мы в бездну безвозвратно
Судьба сценарий расписала нам
Не все придут домой, обратно
Ну почему? Зачем? Как так?
Мы жизнь на жизнь других меняем.
Наперекор своей расписанной судьбе
На счастье уповаем.
Нас проглотил туман густой,
Накрыли нас январские метели.
Мы не закончили всех дел с тобой,
С тобой мы мало песен спели.
Судьба злодейка, разлучила нас.
Я в плен попал, а ты взлетел на тучи.
Я вытяну тебя, пусть не сей час,
Ведь ты же друг мой самый лучший.
Я через семь недель вернулся,
Я у врага к тебе просился,
Я знал, но видя ужаснулся...
Ведь ты живым вчера мне снился.
И ты лежал там, в том же пепле...
Мой друг, мой брат уже не дышишь...
В дотла сгоревшем черном теле
Стук сердца больше не услышишь...
Автор Станіслав Паплінський.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836735
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2019
Не спи, братко́, до мене одізвись.
Ні не пора!!! Ти двигуна рев чуєш?
Не йди наза́вжди!!! Зупинись!!!
Як мовиш, – диханням себе рятуєш...
ДАП, і знов снаряд сюди летить,
ДАП, і ні́де від розривів дітись,
ДАП, останній кут руїн горить.
Як жаль – не сон це, а кривава дійсність...
Заснув, затих в калюжі повній крові,
Зник стогін, рев мотору замовчав,
Скінчився бій в січневі дні зимові –
Трисотим був, тепер двохсотим став.
ДАП, і знов снаряд сюди летить,
ДАП, і ні́де від розривів дітись,
ДАП, останній кут руїн горить,
Як жаль - не сон це, а кривава дійсність...
В тім пеклі виконаний був наказ.
Не боячись в тяжкім бою стояли
І не втікли у нелегки́й той час, –
В Донбасі ріднім з честю помирали.
ДАП, і знов снаряд сюди летить,
ДАП, і ні́де від розривів дітись,
ДАП, останній кут руїн горить,
Як жаль – не сон це, а кривава дійсність...
Оригінал
Не спи браток, поговори со мной
Нет не пора!!! Ты рев мотора слышишь?
Не уходи!!!! Не уходи постой!!!!
Пока ты говоришь со мной, ты дышишь…
ДАП, опять снаряд сюда летит
ДАП, и негде от разрыва скрыться
ДАП, последний уголок разбит
Как жаль что это все не снится
Уснул, затих в холодной алой луже
Молчит и рев мотора, стон пропал
Окончен бой в январской зимней стуже
Трехсотым был, теперь двухсотым стал
ДАП, опять снаряд сюда летит
ДАП, и негде от разрыва скрыться
ДАП, последний уголок разбит
Как жаль что это все не снится
И в том аду был выполнен приказ
В бою не равном не боясь стояли
Не отступив и не сбежав в нелегкий час
В родном Донбассе с честью умирали
ДАП, опять снаряд сюда летит
ДАП, и негде от разрыва скрыться
ДАП, последний уголок разбит
Как жаль что это все не снится
Автор Станіслав Паплінський
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836574
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2019
То й що ж, зізнайтесь, пане, – Ви глупак!
Внесіть неуспіх у перелік долі!
І тулячи до голови кулак,
Гасіть чуття у сумніві і болі!
Бо пастку допустили Ви самі,
Що поглину?ло глузд і силу волі!
І малювали образи в умі,
Яких не бачили ніде й ніколи!
Зізнайтесь, пане, стали Ви слабким!
Боялись втратити із рук удачу!
Кохання ж не воліє буть крихким!
Йому Ви не потрібні на додачу!
Створили ту спокусу Ви давно,
У котру ваше серце з болем вірить!
Щемить до кольок і судом воно!
Але всі мари ваші це не змінить!
Ну що ж, зробіть вже висновок сумний,
Чуття у ві?ршах ваші загубились!
Закоханий Ви у плачу? дурний,
Зря постаттю уявною томились!
Оригінал.
Что ж, признайте, сударь, вы дурак!
Записывайте в счёт свой поражение!
И приложивши к голове кулак,
Тушите чувства болью и сомнением!
Вы сами допустили западню,
Что поглотило волю да и разум!
И дорисовывали образы к любви,
Которые не видели ни разу!
Признайтесь, сударь, были вы слабы!
Боялись упустить из рук удачу!
Любовь не слышит возгласы мольбы!
И ей, вы не нужны со всем в придачу!
Вы сами сотворили тот соблазн,
В который ваше сердце, с болью, верит!
Болит оно до колик , и до спазм!
Но продолжая выдуманным бредить!
Ну что ж признайтесь, сударь наконец,
В стихах все чувства просто потеряли!
И вы влюбленный, плачущий, глупец!
Так зря за образом любви своей страдали!
Автор Олег Фёдоров
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836361
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.05.2019
Із "нуля" знов вістки́ невеселі!
Смерть пече сліпо жертви вогнем!
А я вірю – живими в оселі,
З перемогою всі ми прийдем!
З неба ж сиплють уламки металу!
Нас мішають у груди землі!
Вірю я – відіб'ємо навалу!
І вернемся в домівки живі!
Ті, хто зрадили землю свідомо,
Що смієтеся з доль вояків?
Точно знаю – опинимось дома,
Бо здолаєм усіх ворогів!
У тилу, злі щури, ваші ролі –
Рідний край роздирати святий!
Ваші гроші – солдатськії долі!
Ваші душі – могильник пустий!
Не за вас зі смертями ми граєм!
А за спокій у краї своїм!
То й звитягу стійку привітаєм,
І живими побачимо дім!
Щож, попи́, нас у спину клянете?
Наче ми є бісівська орда!
До врагів із цілунками прете,
Ще й в додаток – свяченна вода!
Щож на гроші Христа замінили?
З оправданням – духовна війна!
За звитягу ми Бога молили!
Нас живими зустріне вона!
Фронтові дані знов засмутили!
Не про жертви смертельних засад!
А як ангели нас заступили
І додому пійшли... в зорепад...
Оригінал
Снова грустные сводки из фронта!
Снова жертвы для смерти слепой!
А я верю, победу добудем!
И живыми вернёмся домой!
Ну а с неба железо все падает,
И мешает нас с грешной землёй!
А я верю, победу добудем!
И живыми вернёмся домой!
Что вы скалитесь - землю продавшие?
Все смеясь над солдатской судьбой.
А я верю, победу добудем!
И живыми вернёмся домой!
Вы в тылу, словно злобные крысы!
Раздираете край мой родной!
Ваши деньги- солдатские жизни!
Ваши души - могильник пустой!
Не за вас мы со смертью играем!
А за мир на земле нам родной!
И мы верим, победу добудем!
И живыми вернёмся домой!
Что попы? Вы нас в след проклинаете?
Называя бесовской ордой!
Вы врагов Украины целуете!
Их кропите святою водой!
Что ж, Христа вы недешево продали,
Оправдавшись духовной войной!
Но мы верим победу добудем!
И живыми вернёмся домой!
Снова грустные сводки из фронта!
Но не жертвы то смерти слепой!
Это ангелы нас защитили,
И вернулись на небо, домой!
Автор Олег Фёдоров
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834587
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 05.05.2019
Коли бої заснуть в руїнах,
Коли закі́нчиться війна,
У список довгий Україна,
Всі впише їхні імена.
Згадаєм: тих, хто не дістався
До смуги з назвою "фінал",
В путі навічно хто зостався
Війною вбитий наповал,
Здавали Крим як генерали
Та Іловайський "коридор",
Там росіяни де стріляли
По неозброєних в упор,
Останнє як в селі збирали –
Все хлопцям із дворів несли,
Уклоном вояків вітали,
Вгощали тим, що напекли.
І як дівчата-волонтери
Завзято на контракт пішли,
А депутати і мажори
Квитки купили на Балі...
Коли бої заснуть в руїнах,
Як закінчи́ться ця війна,
У список довгий Україна,
Всі впише їхні імена...
Оригінал
Когда бои уснут в руинах,
Когда закончится война
Мы сложим список, длинный - длинный...
Запишем всех мы имена.
Мы вспомним тех, кто не добрался
К черте, с названием «финал».
Кто по дороге потерялся,
И кто на той дороге пал.
Как Крым сдавали генералы,
И илловайский «коридор»,
Когда российские капралы
По безоружным и в упор...
И как последнее ребятам
в селе со всех дворов несли.
«Вы передайте им, солдатам
поклон, и то, что испекли»
И как девченки-волонтеры
Вдруг дружно на контракт пошли,
А депутаты и мажоры
Не на контракт - а на Бали.
Когда бои уснут в руинах,
Когда закончится война
Мы сложим список, длинный - длинный...
Запишем всех мы имена...
Автор Анатолій Опанасюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834573
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.05.2019
Ти все хвилюєшся, все непокоїшся,
Не подзвонити спробуй хоч би раз!
А двічі – то вже сильно ти розстроїшся –
Тебе, Матусю, не змінити враз!
Мені здається часто – передбаченням
Заволоділа ти, щоб нам допомогти,
Побавися лиш трохи телебаченням
І знову з думкою: як там мої дітки́?
А сни про нас стаються часто віщими
І серце підступ всякий відчува,
Бо інколи життя вділяє тріщини,–
Тоді до Бога йдеш ти в молитва́х.
Бува, присядеш у дворі на лавочці,
Для щебетання й дихання з людьми...
Готова ти нам все віддати в старості
До копійчини, та повинні – ми!
Най стануть дні усі твої погідніми,
Себе, Матусю люба, пожалій,
А ми дітьми зали́шимося гідними,
Живи, будь ласка! Не хворій!
Оригінал
Ты всё волнуешься, всё беспокоишься,
Попробуй раз тебе не позвонить!
А лучше дважды в день, не то расстроишься,
Тебя нам, мамочка, не изменить.
Мне часто кажется, что ясновиденьем
Ты стала обладать, чтоб нам помочь,
Поразвлекаешься чуть телевиденьем
И снова мысли все: как сын, как дочь?
А сны твои о нас бывают вещими
И сердце чувствует любой подвох,
Ведь наша жизнь даёт порою трещины,
Ты сразу молишься: «Помилуй, Бог».
Присядешь во дворе ты на скамеечке,
Чтоб чуть пощебетать, чуть подышать,
Готова нам отдать всё до копеечки,
Должны-то мы тебе, моя душа!
Пусть будут все деньки твои погожими,
Себя, любимая, ты пожалей,
Мы будем, мамочка, детьми хорошими,
Живи, пожалуйста, и не болей!
Автор Олена Стьопина
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834485
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2019
Після́ війни – до друзів у дорогу.
І буде боляче за тих мені,
Хто так і не святкує перемогу,
Та ми відзначимо за них ці дні.
І я незаспокоєна ридати
Ночами гірко буду... Боже мій!
Докіль ще нам війну цю споглядати,
І друзів наших поминати в ній?
В безглуздих сварках гні́вання лютує,
Взаємних звинувачень терпкий стид.
Якщо ж в мені щось різко протестує,
Всере́дині те все! Най Бог простить.
Щоб дати світ, чи вистачить кохання?
Від тих, що вправно молються,– на всіх?
Нам легко кривднику знайти страждання,
І тяжко вцінувати власний гріх.
Закі́нчаться колись оці події.
Дай, Боже, лицезріти мир в житті.
Ми носимо в серцях за спокій мрії,
Заплетені в безжалісний батіг.
Наш ворог – в нас. Від гордості чи ліні,
На жаль, до себе нарікань нема.
А в Бога право є на нас донині –
На сповідь він дітей своїх прийма.
Коли ж кінець війні...коли? Не знаю!
В мені трива якийсь одвічний бій.
І мирно лиш з висот бійці зітхають,
Які навік на тій передовій...
Оригінал
Окончится война, - к друзьям доеду.
И будет мне так больно за того,
Кто так и не отпразднует победу.
А праздновать мы будем…за него…
И я, неуспокоенная, плакать
Ночами горько буду. Боже мой,
Утихомирь скорее эту драку,
Которую назвали мы войной.
В безумном споре гнев, носясь ликует,
Взаимных обвинений горек стыд.
И если что во мне и протестует,
То всё внутри. Пусть Бог меня простит.
И хватит ли любви, чтоб свет приблизить?
И хватит ли молящихся на всех?
Нам так легко обидчика унизить,
И трудно осознать свой личный грех.
Окончится когда-то это нечто.
Дай, Бог, при жизни мир нам лицезреть.
И носим мы в сердцах о мире мечты,
Вплетенные в безжалостную плеть.
Он в нас – наш враг. От гордости иль лени
К себе, увы, претензий – никаких.
А Бог имеет право на колени
Призвать к ответу всех детей Своих.
Окончится война… когда? Не знаю.
Внутри меня какой-то вечный бой.
И мирно лишь с высот бойцы взирают,
Оставшиеся на передовой…
Автор Наталия Святцева
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834482
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2019
Світла пам'ять. Сухенко Максим "Трасер".
У двері стук. Це хто ж до нас прийшов?
Ах, новорічне свято мріє влитись.
Ялинка, сміх гучний, стіл повний знов,
І неодмінно це могло здійснитись.
Хтось лає владу – щось їм не дала.
Руками тисне у машині руль...
А десь – війна, і бро́ня не спасла
Захисника від низки вбивчих куль.
Тепер лиш сум і стіни для "своїх",
Куди ідуть"на зустрічі" новітні.
Між сотень фото там нема "чужих".
Є навіть випадково "непомітні"
Де храм – стоїть родина без розмов.
Вони прийшли, та зовсім не молитись:
Торкнутись фото батьківського знов,
У сотий раз насмілитись проститись.
– Максиме, добре все, дівчатка ось!
І друзів іноді твоїх ми бачим,
Та сірим нам без тебе все здалось
І ми сумуємо – безумні наче.
В історію ім'я ти записав,
Та нас не забувай у дні скорботні.
Хоч смс-ку інколи відправ
Про службу нинішню в Небесній сотні...
Оригінал
Стук в дверь, и кто же там пришел?
Ах, это праздник к нам домой стучится
Веселье, радость, ёлка, полный стол,
Ведь всё это действительно могло случиться.
Домой спешат мужчины, власть браня,
Держа в руках автомобильный руль
А где-то на войне, кого-то подвела броня,
Не защитив от смертоносных пуль.
Стена с собором рядом, для «своих»
Куда приходят многие «на встречу»
Там среди сотен фотографий нет «чужих»
Есть даже те, кто был случайно «не замечен»
Семья стояла у собора там,
Они пришли туда, но вовсе не молится
Рукой касаясь фотографии «отца»
Чтоб попытаться в сотый раз проститься.
- Всё хорошо Максим, и девочки растут
Твоих друзей, порой на улице встречаем,
Но без тебя, всё стало серым вдруг,
И мы безумно по тебе скучаем.
И весточки твоей мы будем ждать всегда
На новом месте, видно, служится охотней
Ты напиши, хоть смс-ку иногда,
Как служишь там, теперь, в небесной сотне?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834332
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2019
Горів Майдан, а з ним душа моя палала,
А потім постріли і кров з усіх сторін.
Докупи площа лють і гідність об'єднала:
Усюди стогін, плач, бентежний дзвін...
Надалі: Іловайськ, Дебальцево, бій в ДАПі,
Піски́, Зеніт і Світлодарськ лишили слід.
Мов із воєнного кіно, на кожному етапі
Запам'ятався нами сонця чорний схід...
І знову ранок починаєм з автоматом,
Бо обрій у диму і гримає пальба.
Лаштуємось до бою разом із комбатом,
Пора вже в путь! Чекає нас тяжка доба!
Все як завжди́: ідемо в бойовій колоні,
В дорозі пил, рої́ кусючих комарів,
Та двигунів міцних гудіння монотонні,
Зігріють душу наче добрих пара слів.
Закрию очі – бачу я свою родину,
Відкрию їх – бліндажна темрява гнітить.
Здається, що війна ця буде без упину,
І не припинеться ніколи – ні на мить.
Змінився світ і я його інакшим бачу,
Бо на війні кудись подівся весь мій страх.
Але не думайте – і я, буває, плачу,
Гублю як побратимів у тяжких боях.
Оригінал.
Горел Майдан, а с ним моя душа горела,
А после выстрелы, и кровь со всех сторон,
Жестокости людской, там не было предела
И всюду слышался, то плачь, то стон.
А после Иловайск, ДАП, Дебальцево, и Пески
А дальше Зенит и Светлодарск,
И жизнь как в фильмах - лишь военные нарезки,
Остались в памяти, у нас.
И снова утро начиная с автоматом,
На горизонте, снова дым, стрельба,
И мы построившись стоим перед комбатом,
И снова выход, нам уже пора.
Всё как обычно, боевой колонной,
Дороги пыльные, и рой из комаров,
И этот шум моторов монотонный,
Мне греет душу, словно пара добрых слов.
Закрыв глаза, я вспоминаю близких,
Открыв глаза, я снова в блиндаже,
И кажется порой, что нет гражданки,
И что война, не кончится уже.
И мир давно мне видеться иначе,
Воспитанный войной, любой утратил страх,
Но вы не думайте, и я, порою плачу,
Вновь потеряв товарищей в боях.
Автор Олег Федотов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834330
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2019
Привіт, братане! Як там... у живих?
Вірш у столиці певно ти читаєш...
Прости нервовий стиль рядків оцих,
Не можу я інакше...Ну... ти знаєш....
Надовго обстріл а́рти нас укрив,
А нині мама снилася неждано...
Мов, батя вельми різко посивів –
Йому ж лиш 47... ну дещо рано...
Я вдячний що ти є: твоїм ділам,
Листам і гро́шам, іншій допомозі...
Без неї тут сутужно надто нам,
Хоч я про що, те знати й сам у змозі.
Але я звик і ми це проминем.
Наказ нам: – Відповідь не надавати!
А нас катує крицею, вогнем,
Пальба спеців, що вміють убивати!
Братане, вибач – я тут не живий...
І наші всі до раю відлетають...
Ти видай вірш оцей сумний,
Бо ми живі допо́ки памя'тають...
Оригінал
Привет, братан! Как там... среди живых?
Ведь ты в столице это все читаешь...
Прости за мой немного нервный стих,
Я не умею по другому... Ну... ты знаешь...
У нас который час тут артобстрел,
А мне сегодня, вдруг, приснилась мама...
Мол батя очень резко поседел,
Ему ведь 47, ну как бы рано...
Хочу сказать "Спасибо", что ты есть,
За письма, деньги, то, что помогаешь...
Без помощи тут правда просто жесть,
Хотя о чем я, сам прекрасно знаешь...
Но я привык, и нам все не по чем,
Жаль есть приказ - не можем дать "ответку",
А нас утюжат сталью и огнем,
Причем спецы, ложится все так метко...
Прости, братан, меня уж нет в живых,
В раю все наши, те, кого любили
Опубликуй, прошу, мой нервный стих,
Ведь живы мы, пока нас не забыли.
Автор Юлія Толмачова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834253
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.05.2019
З-під Іловайська йшов він, наче з пекла...
Йому – лиш дещо більше двадцяти...
Роки минають, та січе війна запекла
На тій путі, яку вже не знайти...
Затиснута граната в руку впилась,
А палець у кільці чеки зомлів...
Живими хлопців мало там лишилось:
Без рук, без ніг, а хтось геть посивів!
Читаємо рядки ці незабутні,
В яких видіння жаху постає.
Не раз ще ті напишуть ві́рші чутні,
Для кого жити в нас потреба є.
Уже відплакалось і сльози зникли,
Та жалять серце спогади в той час,
Коли в новинах, до яких ми звикли,
Говорять за розтерзаний Донбас,
Як затискаєм пальці кулаками,
Слова бо відповідні не знайшли...
Котрий вже рік немає хлопців з нами,
З якими разом на війні були...
Єднались ми під гуркіт канонади,
Під обстрілами у боях тяжких.
Після́ ж того, як затихали гради,
Ми пили чай у бліндажах низьких.
Тепер переді мною та світлина,
Де друзі радісні та бойові...
Дивлюсь на "як живого" побратима...
Плач заливає свічі воскові...
Оригінал
Он выходил с под Иловайска,
Ему чуть больше двадцати,
Прошло четыре года, братцы,
И там давно уж нет пути.
В руках зажатая граната,
И палец у кольца чеки.
Так мало выживших, ребята,
И кто-то без ноги, руки.
Мы с вами знаем эти строчки,
Их никогда не позабыть,
Стихи нам пишут на листочке,
Те, для кого, нам нужно жить.
Давно мы выплакали слезы,
Но в сердце, тяжело тот час,
Когда по новостям мелькает,
"Опять бомбят они Донбасс"
Сжимаем пальцы кулаками
И снова слов не подобрать.
Их нет четыре года с нами...
Пришлось нам вместе воевать...
Мы вместе ехали на Бэхе,
И в караул, и пили чай,
Бомбежки, перестелки, грады,
А после - тихо вспоминай.
На фото радосное глядя,
И снова побежит слеза,
Смотрю, на "как живого" брата,
И снова щиплет мне глаза.
Автор Олег Федотов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833943
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2019
Припало до душі немало вас,
З якими я пройшов вогні та во́ди.
І кріпше дружби фронтової в нас,
Зустріти вже не станеться нагоди.
Тому і на сьогодні цінні так
Всі миті, що ув'язані, мов ланки.
Дай, Боже, автори війни відтак
Крапки поставлять і замінять гранки.
Дай, Боже, повернутися в міста,
І кожному на місці буть корисним.
Пійти з війни і тих, хто на постах
Віддав життя, нам не забути, звісно.
І хочеться, щоб через десять літ
Зустрілись ми на березі красивім.
Промовить кожен за родинний зліт,
Домівку і можливість буть щасливим.
Оригінал.
Ко многим вам я прикипел душой.
Со многими прошел огони и воды,
И знаю — крепче дружбы фронтовой,
Уже не встречу в будущие годы.
И потому сегодня так ценны
Все миги, что увязаны в цепочку.
И дай нам, Бог, чтоб авторы войны
В конце концов поставили в ней точку.
И дай нам, Бог, вернуться в города,
И каждому полезным быть по месту.
Уйти с войны, но помнить имена,-
Кто отдал жизни за победу честно.
Еще хочу, чтоб десять лет спустя
Мы встретелись на берегу красивом
И каждый мог сказать, что есть семья,
Есть дом и есть возможность быть счастливым.
Автор Виктор Залевский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833742
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.04.2019
Про Бога я думав іще на порозі,
Про Бога – думки у шляху нелегкім.
Не мислити зовсім – багато хто взмозі,
Відзнач і мене, Боже, хистом таким.
Стемніє мій погляд колодязем стилим,–
З такого спитати не вийде сповна.
На Сонце погляну я зором зомлілим,
В душі стане тихо, (а є чи вона?).
І буде хотіння – нестися по колу
Пухнастим, байдужим завжди́ хом'ячком:
Спання, холодильник, ну, може з приколу,
Дивитись на зовсім пусте зі смішком.
Зільються: події, простори та лиця,
Засмокче відбіжно мене світу плин.–
Я раб установлених кимось традицій...
Оце все мабу́ть надто схоже на тлін.
Оригінал
Я думал о Боге еще на пороге,
я думал о Боге в нелегком пути.
Не думать совсем - привилегия многих,
позволь мне, Господь, этот дар обрести.
Мой взгляд станет темным, холодным колодцем -
с такого не спросишь вовек ни шиша.
Смогу без прищура разглядывать Солнце -
в душе будет тихо (и есть ли душа?).
И будет желание бегать по кругу,
пушистым всегда, в колесе хомяком:
поспать, холодильник, ну, может быть, с другом
поржать над всецело пустым пустяком.
Сольются: пространство, события, лица,
всосет - центробежно - меня круговерть.
Я раб установленных кем-то традиций...
Вот так же наверное выглядит смерть.
Автор Олесь Григ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833496
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2019
В доленосних шляхах підсихає ковил,
І стихій о́крім вітру і пилу немає,
Лиш очей тугу східних рабинь небосхил
Таємничим світінням зірок розсипає.
Як мені вже здавалось, що ради нема,
Що загибель в степу стане ліпшим дарунком,
Крізь чадру із хмарин сяйво що надиха
Від яскравої зірки лилось порятунком.
І неначе дотепний барон казкови́й
Сам за чуб вимикався з болота чудово.
Бо так наш побудований світ віковий –
Хтось від променів теплих здіймається знову.
Відповім що на це? Бо – ні сил, ні тепла!
Не наповнишся миттю надтхенням і змістом,
Та однак – зірка рідна, мене що знайшла,
Сяє віддано вся, безкорисливо звісно.
Оригінал.
На дорогах судьбы засыхает ковыль,
нет стихий, кроме ветра и пыли на свете,
лишь глазами печальных восточных рабынь
отдаленные звезды загадочно светят.
И когда мне казалось, что выхода нет,
что погибель в степи будет лучшим подарком,
сквозь чадру облаков вдохновляющий свет
исходил от звезды удивительно яркой.
И я, словно веселый из сказки барон,
сам себя за вихры вырывал из болота.
Так уж в мире устроено с давних времен,
что от тёплых лучей поднимается кто-то.
Чем ответить смогу? Нет ни сил, ни тепла,
не наполнишься вмиг вдохновеньем и смыслом.
Но ведь в том-то и дело – родная звезда
всю себя отдает и горит бескорыстно
Автор Олесь Григ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833475
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2019
Як ви, я боєздатний і кріплюсь,
Для Перемоги настрій в мене знатний.
Хоч розумію: потім я зірвусь
І виявлюсь до служби "не придатний"...
Не в храм на сповідь я піду в ті дні –
Піду до фронтового капелана.
Скажу, що ніччю мною в маячні
Не друзі з мальства кличуться, а Мама...
Повідаю – був я на Бога злий.
Так! Злий! – Бог став мені незрозумілий –
Стількох я втратив, шлях йдучи лихий
До Перемоги, чудом сам вцілілий...
Не стримуючи сліз, я повинюсь...
Бо всю війну не киснути старався...
А потім з капеланом помолюсь,
З подякою, що на землі зостався.
Для то́го, людям щоб розповісти
Про тих, хто скромний і не публічний,
Та ворогу зумів відповісти,
Хоч ворог віроломний і цинічний.
Сплатив хто найвеличнішу із цін –
Віддавши за Вкраїну душу Богу –
Щоб ви і я, діждавшись перемін,
В Оновленій всі жити мали змогу!
Оригінал
Я, как и вы, и собран, и креплюсь,
И на Победу полностью настроен.
Но понимаю, что потом сорвусь
И окажусь для службы «не пригоден»...
И может быть на исповедь пойду
Не в храм, а к фронтовому капеллану.
И расскажу, что по ночам в бреду
Зову как в детстве не друзей, а Маму...
Я расскажу, что я на Бога зол.
Да, да, я зол! – Его не понимая –
Я стольких растерял покаместь шел
Ко Дню Победы, чудом выживая...
Я повинюсь, не сдерживая слез...
Ведь всю войну не раскисать старался...
А после с капелланом помолюсь,
Благодаря, что на земле остался.
Остался, чтобы людям рассказать
О тех, кто скромен был и не публичен,
Но кто сумел врагу противостать,
Который вероломен и циничен.
Кто заплатил найбольшую из цен –
Отдав за нашу Украину душу –
Чтоб Вы и я, дождавшись перемен,
В ней обновленной жить могли бы лучше!
Автор Виктор Залевский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832682
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2019
Ряди моїх однолітків рідіють.
Нам на землі не оновити стрій...
В когось онуки хутко помужніють,
А хтось пішов ще зовсім молодий.
Бо долі гра, на жаль, нам незбагненна:
Лічилкою жорстокою ряди
Вона пронизує і нескінченно
Вселяє в серце тугу назавжди...
А в пам'яті: в дитинстві як бажали
Зрости й від мам пурхнути ми весь час,
Та діти вже свої повиростали
І так не часто в гості йдуть до нас.
Геть сум! Йому не можна підкорятись.
Вік не страшний, як є бадьорий дух!
Причин не треба, щоби зустрічатись
Із тими усіма, кому ти друг!
Оригінал.
Ряды моих ровесников редеют,
И на земле, нам не восполнить строй...
У многих внуки скоро повзрослеют,
А кто-то выбыл вовсе молодой.
Игра судьбы, увы, необъяснима.
Считалкою недетской по рядам
Она проходит и неумолимо
Печали в сердце насаждает нам...
А помнится мы в детстве так хотели,
Рости скорее, упорхнуть от мам...
Да вот уже и дети повзрослели,
И изредка приходят в гости к нам...
Печали прочь, нельзя им в плен сдаваться.
Не страшен возраст, был бы бодрым дух.
И поводов не нужно чтоб встречаться
Со всеми теми, для кого ты друг.
Автор Виктор Залевский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832674
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2019
Вірш присвячений воїну Юрію Ковальчуку,
Який загинув в АТО в 2014 році у літаку,
Що летів до Луганського аеропорту
Не плачте, Мамо! Не будіть синочка.
Нехай не бачить сліз, що ллються на граніт,
Як Ваше серце рветься на шматочки
І тугу, що стискає душу, наче гніт.
Йому на небі сниться хай домівка,
Дитинство, в юності дівча як обійняв.
І по шляхам земним тяжка мандрівка –
Далекобійником які він подолав.
Що вдаль вели, верталися додому.
У них побачив хлопець радість і печаль.
Короткі й довгі, знані й невідомі...
Війна зламала долю Юрину, на жаль...
У літаку летів він на завда́ння –
На захист рідної країни від війни,
Коли відчув жагучий біль востаннє
І застогнав: "Матусю рідна, обійми!..."
Не плачте, Мамо! Не будіть дитину...
Перед дорогою у світ краси й добра.
Ми всі покинемо життя долину,
Коли покличе Бог, коли прийде пора...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832509
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 12.04.2019
Про давнє і дрімуче середньовіччя.
Не втямлюють надвірні блазнів сум:
– Яка ж печаль буває біля трону?
Тут перли, золото, бенкетний шум,
У діамантах добродійника корона.
Гримасами той блазень веселив:
Кривлявся, жонглював достатньо вміло.
А погляд...Погляд часто говорив –
Йому празникування очортіло.
І часто блазня власна простота
В надвірних неприхильність визивала.
І спина знов ловила батога,
А потім рана та робити не давала.
Навчився щось таїти він в собі:
Під одягом, перукою і гримом.
А маскувати, що душа в журбі,
Не зміг у поглядові недвижи́мім.
Оригінал.
Придворным не понять печаль шута.
Какая может быть печаль у трона?
- Здесь золото, шелка и жемчуга,
И в бриллиантах благодетеля корона.
Шут зрителей гримассами смешил,
Кривлялся и жонглировал умело.
Но взгляд... Но взгляд так часто говорил,
Что празднество ему осточертело.
И часто непосредственность шута
В придворных недовольство вызывала
И он ловил спиною хвост кнута
И боль потом работать не давала.
Шут научился многое скрывать
Под париком, одеждою, под гримом.
И только скорбь души маскировать,
Так и не смог во взгляде недвижимом.
Автор Виктор Залевский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831886
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2019
Уже за мною більше півпуті,
А далі ж – ні означок, ні розмітки.
Але я здатен і без них дійти
До тої смуги, крайні де помітки.
До крапки тої, звідки крок один,
А далі ні над чим ти вже не владний.
Там, де в очах читається твердинь
І дяка Світові за дні доладні.
За щастя і братерства славні дні,
За юність, досвід. За дітей і внуків,
За пристрасті й омани чарівні,
За миті тиші і за гами звуків.
І ворогів за те, що я змужнів,
За біль, живих що дістає скаженний.
За всі чекання посадко́вих ліхтарів,
За воду в пал, за хліба смак щоденний.
Огле́дюсь усміхнувшись, щоб після́
На кроках зосередившись не збитись,
Продовжити з хрестом важкий свій шлях,
І часом в корчах від ваги́ кривитись.
Скоріше монолог – не зізнання
Римую на короткому привалі.
В нім дяка тим, хто не сварив щодня
За перші кроки, зроблені невдалі...
Я вже боятись жити перестав,
Соромитись веселим буть, відкритим
І намагатись тим годи́ти перестав,
Хто каже: "Буть дорослим – буть сердитим".
Бажаю всім: як можно менше драм,
Конфліктів, сварок, сутичок, розборок.
З життям не залишатись "Сам на Сам",
За двадцять вам, чи трохи лиш за сорок...
Я тих ціню, хто світлий має вміст,
В біді не кине, бід і не шукає.
І хто піде в атаку в повний зріст,
Коли над головою обстріл дошкуляє.
Цупкіш ниток війна зв'язала нас,
Зрівняла в чомусь, сильно породнила.
Та гірко втямити, що нам не раз
У хлопців, що пішли, ревіти на могилах...
Оригінал.
Уже за мною больше полпути, ,
А впереди – ни знаков, ни разметки...
Да и без них уже смогу дойти
До той черты, до крайней той отметки,
До точки той, где остается шаг
И дальше ни над чем уже не властен.
И где без слов читается в глазах
«Спасибо, Мир, за то, в чем был прекрасен».
За счастья дни, за истинных друзей,
За юность, зрелость, за детей и внуков,
За множество иллюзий и страстей,
За миги тишины, за гаммы звуков.
И за врагов, что делали сильней,
За всю ту боль, что лишь живым присуща.
За ожидание посадочных огней,
За воду в зной, за вкусный хлеб насущный.
Я оглянусь с улыбкой, чтоб потом,
На качестве шагов сосредоточась,
Продолжить путь с доставшимся крестом,
От тяжести его, порою, корчась...
Не исповедь. Скорее монолог
Рифмую на коротеньком привале.
Благодаря всех тех, кто не был строг,
Ко всем ошибкам, сделанным в начале...
Уже я перестал бояться жить..
Стесняться быть веселым и открытым.
Я перестал стараться угодить,
Считающим - «Быть взрослым — быть сердитым».
Желаю всем как можно меньше драм,
Поменьше ссор, конфликтов и разборок,
Не оставаться с жизнью «Сам на Сам»
За двадцать вам, или "чуть-чуть" за сорок....
Я тех ценю, кто светел, чист и прост,
В беде не бросит, но и бед не ищет.
И кто пойдет в атаку в полный рост,
Когда обстрел над головою свищет.
Война связала крепче нитей нас,
И уровняла в чем-то и сроднила.
Но горько понимать, что нам не раз,
Рыдать у мальчиков ушедших на могилах...
Автор Виктор Залевский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831292
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2019
Вдивіться хлопцям в очі неживі
Та по́гляди тримайте на світлини.
На небесах ці хлопці – вартові,
Спасти щоб нас від лихоліть лавини.
Кремлівських щоб катів брудні сліди,
Не виявив ти в себе у квартирі.
Із жінкою та з дітками завжди́ ,
Таланним у збере́женім був мирі.
Найменше, що ти зможеш в ці роки:
Людиною будь, совість щоб не спала.
І згадуй, кластимеш як ти квітки,
Чужих матусь, яких журба спіткала.
І по життю йдучи свій кожен крок,
Правдивим будь до себе та до інших,
Бо хлопчики коли йшли до зірок,
Заповіли нам мислити чесніше.
Поет є трошечки ідеаліст,
Та пі́сля маси згуб солдатів гідних,
Я впевнений – новий почнеться лист,
Історії людей від фальшу вільних!!!
Оригінал.
Смотрите нашим мальчикам в глаза.
Не отводите взгляд от фотографий.
Они с земли шагнули в небеса,
Чтоб нас спасти от тысячи несчастий.
Чтоб грязный след Кремлевских палачей
Ты не увидел у себя в квартире.
И чтоб с женой и дочкою своей,
Ты был счастливым, в сохраненом мире.
И малое, что можешь сделать ты,
Будь человеком, с совестью не спящей.
И возлагая каждый раз цветы,
О чьей то вспомни, матери скорбящей.
И каждый шаг по жизни проходя,
Себе не лги и не давай к другому.
Ведь мальчики, на небо уходя,
Нам завещали мыслить по иному.
Поэт немножечко идеалист.
Но после стольких жертв, бойцов достойных.
Уверен я, что будет начат лист,
Истории людей от фальши вольных!!!
Автор Віктор Залевський.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831131
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2019
Упевнено, Безжально і Без стра́ху,
Війна четвертий рік переступає!...
У матерів серця спинивши з жа́ху,
Дітей – сиротами, Дружин – удовами лишає!...
***
Над кимось з нас мо' воскові свічки
Запаляться тремтливою рукою,
Сліз потечуть з коханих віч річки
За тими, виведені хто зі строю,
Та усвідомлюєм, як бій ми ждем:
Є навіть від життя щось більш важливе.
І з честю в бій зі смертю йдем,
Вітчизну захищаючи сміливо.
Не звали ворогів, та ось вони.
Але ж як вто́ргнулись до нас зухвало,
То приймемо всі правила війни,
Зречемо на поразку їх удало!
Але, жаль тільки, жменці брехунів
Народи у війну втягти вдається.
Лишаються родини без батьків,
Сльозами сум на землю ллється.
Слова вкладаються прямим рядком.
Солдатська й громадянська віра з ними
В нову країну, стала що зразком,
Прийде багато хлопчаків живими!
Оригінал
Уверенно, Безжалостно, Бесстрашно,
ВОЙНА четвёртый год переступает...
И матерей сердца остановив,
Детей - Сиротами, а Жён - Вдовами оставляет...
--
Возможно, что над кем-нибудь из нас
Зажгут свечу дрожащею рукою,
И хлынут слезы из любимых глаз
За тех, кто будет выведен из строя...
Но, в бой вступая, мы осознаем
Что нечто есть важнее даже жизни.
И, честь имея, в смертный бой идем,
Храня любовь и преданность Отчизне.
Врага в свой дом не приглашали мы.
Но раз уж он решился на вторжение,
То, принимая правила войны,
Мы обречем его на поражение.
Но, все же жаль, что горсточке лжецов
В войну втянуть народы удается.
И остаются семьи без отцов,
И много слез еще на землю льется.
Слова ложатся ровною строкой.
В них вера гражданина и солдата.
Что в новую страну с передовой
Прийдут живыми многие ребята.
Автор Виктор Залевський.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831014
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2019
Як олівця малюнки на листі,
Також і ві́рші, викладені мною, –
Всі темним про війну на білім тлі
З армійською писались простотою:
За сім'ї ті, назад чоловіків що ждуть
І про жінок коханих і жада́них,
Водно́час, за таких, які вже не прийдуть,
Життя віддали що в баталіях кривавих.
Що в Україні будуть ще місця
Зі знаком суму, з відзвуком печалі.
За тих, узяли хрест що у свої серця,
Чиї портрети на меморіалі.
Десантний батальйон карбує крок
Еднанням духу у єднанні строю.
Засвоїв кожен де війни урок –
Він ланка ланцюга – корисна бою.
Якщо ж потреба, в бій ступає стрімко
Десант дерзький, який – без боягузів
Хистити Україну буде стійко
З довірою до командира й друзів.
Оригінал.
Как карандашные рисунки на листе,
Так и стихи, предложенные мною,
На белом фоне, темным о войне,
Записаны с армейской простотою.
О семьях, что мужчин обратно ждут
О женщинах, любимых и желанных.
И вместе с тем, о тех, кто не придут,
Кто отдал жизнь в сражениях кровавых.
По Украине будет много мест,
С печатью скорби , отзвуком печали
О тех, кто нес с достоинством свой крест,
И чьи портреты на мемориале.
Чеканит шаг десантный батальон.
Единство духа и единство строя.
Где каждый понимает то, что он,
Звено цепи, полезное для боя.
И если будет нужно наступать,
Шагнет десант в сраженье не колеблясь.
Быть верным клятве Украину защищать,
На командира и друзей надеясь.
Автор Виктор Залевский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830941
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2019
Не зміг я пережити цю війну.
Поліг в бою... Але про це не йдеться.
Ех, знати б, іншому що пацану
Безпрограшний квиток його знайдеться...
Я не збудую над рікою дім.
Мені не бути поза океаном.
Ех, знати б, той герой що є живим,
Зуміє стати вправним мореманом.
Що не дадуть обіцяне все нам
"Туристам-одноденкам" у наступнім,
Які про подвиги по кабакам,
Уміло наплетуть дівка́м підкупним .
Тож най йому за те, що він живий,
Дадуть життям цим шанс удовольнитись.
Мільйон невкрадений з бюджета хай новий,
Таким, як він, дозволить обучитись.
А потім жити! І творити Світ!
Дім маючи і радість, і достаток.
І не забути, вам всім заповіт,
Про матерів які скорбіють і солдаток!
Оригінал.
Мне не судилось пережить войну.
Я пал в бою…. Но строки не об этом.
Эх, знать бы, что другому пацану,
С беспроигрышным повезет билетом…
Мне не построить дома над рекой.
И мне не побывать за океаном.
Эх, знать бы, что тот, выживший, герой,
Сумеет стать, заправским мореманом.
Эх знать бы , что обещанное нам,
Не отдадут «туристам-однодневкам».
Которые, потом, по кабакам,
О подвигах приврут продажным девкам.
Пускай ему, за то, что выжил он,
Дадут возможность, жизнью насладится.
И не украденный в бюджете миллион,
Таким как он, позволит обучиться.
А после жить! Творить и созидать!
Имея дом и радость и достаток.
Мы только просим Вас не забывать –
Про матерей скорбящих и солдаток.
Автор Виктор Залевский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830819
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2019
Наше серце як є – не буде
У насталім для всіх "ПІСЛЯ́".
Купу тріщин воно набуде
Із реалій цього життя.
Тих реалій, де всякій миті
Шанування завжди́ летить,
Не за книгами дні прожиті,
Слово "ЖИТИ" нас солодить.
Це та дійсність, де пташі стаї
Із "зеленки" скорили вись,
Чим сигнали нам посилають,
Що хтось близько до нас з'явивсь.
У тій дійсності слово "ТИХШЕ".
Означає цілком не ТЕ,
А наказ – причаїтись швидше,
Прислухаючись – що і де?
Здатний кожен в ній шерех тихий
Сповістити лиху біду
І година без бою – втіха
Для стоя́чого на посту...
Це реальність, де юні й смілі
Помужніють за день на п'ять.
І є інші, вже посивілі
Не в полтиник у двадцять п'ять!
І ми знаєм – людей немало
Не відпустить, як путь пройдем,
Із жорстких обіймань зухвалих
Вся ця дійсність, в якій живем!
Оригінал.
Наше сердце не будет прежним
В наступившем для всех «ПОТОМ».
В нем оставит немало трещин
Та реальность, где мы живем.
Та реальность, где каждым мигом
Приучаешься дорожить.
Та реальность, где не по книгам
Наслаждаешься словом «Жить».
Та реальность, где птичья стая,
Из «зеленки» рванувши в высь,
Нас тем самым предупреждает,
Как к нам близко подобрались.
Та реальность, где слово «Тихо»
Означает совсем не то,
А команду прижаться брюхом
И прислушаться - где и что?
Та реальность, где каждый шорох
Может предвозвестить беду,
И где час без обстрела дорог
Для стоящего на посту...
Та реальность, где молодые
Здесь взрослеют за день на пять.
Где иные уже седые
Не в полтинник, а в двадцать пять?
И мы знаем, что очень многих
Не отпустит уже потом
Из объятий довольно жестких
Та реальность, что в ней живём.
Автор Виктор Залевский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830798
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2019
Я ваш весь біль не підійму в цю мить –
Моя душа – камінням наповни́лась...
І серце за країною щемить,
За ді́тьми, без батьків які лишились.
Плач, серце! – В го́спіталях вояків
Немало ще, протези хто чекає,
На руки хто не візьме малюків,
Що босим не ходитиме – вже знає.
Не маю я зловтіхи. Ми – не ви!
Сумую лиш у милій Україні,
З неоголошеної де війни,
Полеглими привозять і донині.
І я за ними в дійсності тужу,
За дітьми їхніми нутро́ палає.
А вам, забувшим Бога, я скажу –
Гріховної вини він не прощає!
Оригінал.
Я вашу боль сейчас не подниму –
Моя душа и так полна камнями.
И сердце плачет за мою страну,
За деток, что не свидятся с отцами.
И плачет сердце, что в госпиталях
Тех много, кто протезы ждут годами,
Кто дочек не поносит на руках,
Кто не походит босыми ногами.
Злорадствовать не стану. Мы не вы.
Но я скорблю о милой Украине,
В которой с необъявленной войны
Погибшими привозят и поныне.
И я о них действительно скорблю.
За их детей вся внутренность пылает.
А Вам, забывшим Бога, говорю –
Он безнаказанных грехов не оставляет.
Автор Виктор Залевский.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830657
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2019
Тут інші сняться сни завжди –
В них не війна, а далечінь блакитна.
Шерх листя, верби край води,
Хмар сивина, небесна синь помітна.
З-за хмар жар сОнцевий, у снах,
Пташині співи стоголосні переймають,
Дніпра бистрінь, рибалки на човнах
Пороги, перекати, плеса сяють...
Ці сни нам – наче Неба дар.
І молодим бійцям, і хто є старше.
Для сили – втримати удар,
Від посягань на те, що зветься НАШЕ.
Оригінал.
Нам здесь другие снятся сни
В них нет войны, в них дали голубые.
В них шелест листьев, ивы у воды,
И в синем небе облака седые.
И солнце видно из-за облаков,
И слышно пенье птиц многоголосое.
И ширь Днепра, и лодки рыбаков,
И перекаты, и пороги с плёсами...
Нам эти сны, как Неба добрый дар,
И молодым бойцам и что по старше.
Набраться сил, чтоб выдержать удар,
От посягательства на то, что НАШЕ.
Автор Виктор Залевский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830596
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2019
З Донбасу хлопча їде вбитий додому,
Де він донедавна босоніж ганяв ...
А з ним офіцер їде, в горісній втомі,
Бо вчора з живим юнаком розмовляв..
Годину вони розмовляли бадьоро,
І бесіда та, як із сином, – проста.
Сміялись і мріяли що досить скоро
Вернуться з війни всі у рідні міста.
Лиш тільки ніяк не судилось хлопчині:
Вернутись живим і обняти близьких...
В донецькім степу ллється кров і донині...
І скільки ж губити нам їх нестарими?!.
P.S.
Ви просите нас: – Поверніться живими! –
Повірте, хотінням живем теж таким,
Та скільки ж Війна відняла молодими?!...
Що знали ми їх і скорбієм за ким!...
Оригінал.
С Донбасса домой, едет мальчик убитый,
В тот дом, где недавно он бегал босым..
И с ним офицер едет, горем убитый.
Он, только, вчера его видел живым..
Он только вчера час провел в разговоре,
С мальчишкой таким же как сын, по годам.
Шутили, смеялись, мечтали, что вскоре
Вернуться с войны по своим городам.
Да только мальчишке уже не судилось
Живым возвратится и близких обнять.
В донецкой степи много крови пролилось.
И скольких еще нам мальчишек терять?!.
P.S.
Вы просите нас : - «Возвратитесь живыми!»
Поверьте! — мы этого тоже хотим.
Но скольких забрала Война молодыми?!…
Которых мы знали, по ком мы скорбим.
Автор Виктор Залевский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830521
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2019
Своє я серце навпіл розділю,
Лишу одну частинку в Україні.
А іншу вирву з гру́дей без жалю
Тобі дам – щоб була в чужій країні.
Щоб потім ти, зігріта цим теплом,
У да́лечі кохання не згубила,
Щоб оповитим був я, мов щитом,
Молитвами, що наче білі крила.
Я хочу завше бути там, де ти.
Щодня у близині та насолоді,
Та по́глум над країною летить,
І совість впасти ниць не дасть на сході...
Кохаючи, не збудешся страждань.
В житті достатьно є ще втрат даремно.
За щастя йти ж потрібно без вагань –
В борню визво́льну сміло і напевно!
Оригінал.
Я сердце разделю напополам,
Оставлю часть с собою в Украине.
Другую вырву из груди и дам,
Чтобы была с тобою на чужбине.
Чтоб ты его, согретая теплом,
Не тяготилась далью между нами.
И чтобы я прикрыт был как щитом
Молитвами, как белыми крылами.
Мне хочется быть рядышком с тобой.
И ежедневно наслаждаться близостью.
Но враг глумиться над моей страной.
И совесть мне не даст смирится с низостью...
Не избежать страдания любя.
Земная жизнь насыщена потерями.
За счастье стоит жизни не щадя
Сражаться, не травя души сомненьями.
Автор Віктор Залевський.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830385
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2019
Тут, де клекоче зло розтоплене, мов магма
І де з людьми смерть грає ігрища свої,
Так часто згадується та єдина і жадана,
Хто сил мені дає – стерпіти труднощі мої.
Війною не живу – лиш зустріччю існую.
Не тільки для душі я хочу близини.
Тут на Донбасі ввечері мене врятує,
Покров її кохання з далини.
Кажу як є: коли опинимося разом,
Я питиму її, мов зі струмка прозорий сплеск.
Якщо Бог не вшанує честю і своїм наказом,
До себе не відправить у зірковий полк небес.
Даремно що гадати?! Мислити до болю?
Вшановую добро, хоча і скептик я чомусь...
Не я, а небеса вирішують солдатську долю –
До Неба чи готов – щоб стати янголом комусь.
Оригінал.
Здесь, где клокочет зло, расплавленою магмой,
И где, в свою игру, с людьми играет смерть.
Ядумаю о той, единственной, желанной.
Что и дает мне сил, здесь многое стерпеть.
Я не живу войной. Живу желаньем встречи.
И близости хочу не только для души.
И чем бы не грозил, мне на Донбассе вечер,
Покров ее Любви, мою спасает жизнь.
Я говорю как есть - когда мы будем вместе,
Я буду пить Ее, как пьют из родника.
Конечно если Бог, не удостоит чести,
И не возьмет к себе, для звездного полка.
Что попусту гадать?! Все будет так, как надо.
Я верую в добро, хоть в чем-то писсимист...
Не я, а небеса решают за солдата,
Готов ли к Небу он, достаточно ли чист?
Автор Віктор Залевський.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830365
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2019
Я тебе обніму і колько́ю щокою
Акуратно притиснусь до тво́го лиця.
Я спішив, боячись розминутись з тобою,
Не голився й летів – поєднати серця...
Ех, якби болі ці найколючими стали,
Що надалі завдам існуванням моїм.
Адже в долі людській ми не раз насипали
Сіль на рани милішим і рідним своїм...
Я тебе обніму, щоб почути як б'ється,
Серце, птахом нестримним в полоні сіте́й...
Ми те знали, що нам розставатись прийде́ться,
І дивитись – як сльози спадають з очей...
Оригінал.
Я тебя обниму и колючей щекою
Аккуратно прижмусь, поцарапать боясь.
Я спешил, чтобы не разминуться с тобою
И щетину побрить не успел, торопясь...
Эх, была б эта колкость наибольшею болью,
Что тебе причиню дальше жизнью своей.
Нам ведь – людям – не редко случается солью
Посыпать раны тех, кто всех прочих милей...
Я тебя притяну, чтоб услышать, как бьется
Сердце птицей свободною, запертой в клеть....
Мы же знали, что нам расставаться придётся
И на слезы в глазах друг у друга смотреть....
Автор Виктор Залевский
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830162
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2019
Пусте для бранців лайки зі слізьми.
А гнівні – лихо з долі не відводять.
Будь разом ліпше з чуткими людьми,
Які на зов з підтримкою приходять.
Ти інших не чекай, коли – один
Зі всього світу зможеш буть корисним
Тим, на межі хто і його твердинь
Знеможена, бо не залізна звісно.
Будь ліпше тим, не словом хто, а ділом
Завжди готов допомогти в нужді,
А не строчити пост Фейсбучний сміло,
Як в когось є потреба у тобі.
Оригінал.
Слезливым лайком пленным не помочь –
Гневливый лайк ведь зло не остановит.
Будь лучше тем, кто, не смотря на ночь,
На зов людей с поддержкою приходит.
Не жди других, когда лишь только ты
Во всей вселенной можешь быть полезным
Тому, кто оказался у черты
И изнемог, являясь не железным.
Будь лучше тем, кто не к словам, а к делу
Всегда готов, услышав о нужде.
А не строчит посты в фейсбуке смело,
Когда другой нуждается в тебе.
Автор Виктор Залевский.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830156
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2019
Буває, що і день доладний
Погана звістка перетне...
І серце скорчить біль нещадний,
Зсудомить горло та смикне́ ...
Сьогодні Маму сповістили,
Що син геройськи смерть зустрів...
Рукою очі вже зтулили...
Він потім в небо не глядів...
А він так полюбив в дозорі
При погляді в нічний туман,
Спочинок бачити на морі,
Ранковий спорт – без болю ран.
В мороз помріяти про літо –
Як мріємо про це всі ми.
Щоб над усім цим білим світом,
Був мир і не було війни.
Міста мрів дальні осягнути,
Де він ніколи не бував...
Хотів жорстокі дні забути –
Як з ворогами воював.
Дім бачив, сад і перемоги,
Згадав усіх – кого любив...
Російський снайпер із залоги,
Хлопчину пострілом убив.
І ось тепер у приголов'я:
Бабусин й мамин ревний крик...
Після́ зомлілого безмов'я,
У їхні душі біль проник.
У них в очах, які засклІли,
Лишила туга слід на вік.
Тепер ось лічиться померлим
Ім найрідніший чоловік.
Тепер його труна сховає,
По краю гвізді увіб'ють.
Мов гуркіт грому, пролунає
Прощальний траурний салют.
Життя віддав за Україну,
Такий ще юний хлопчик той:
Морпіх небоязки́й! Мужчина!
Вкраїнець гідний! Наш Герой!
Оригінал.
Бывает, что и день погожий
Дурная весть перечеркнет
И сердце болью покарежит,
И горло спазмами сведёт...
Сегодня Маму известили,
Что сын геройски принял смерть.
Его глаза рукой закрыли,
Им больше в небо не глядеть.
А он ведь так любил в дозоре,
В ночную вглядываясь мглу,
Мечтать об отдыхе на море
И о пробежке по утру.
Мечтать на холоде о лете...
Как, впрочем, все мечтаем мы.
И чтоб, на этом белом свете,
Был мир и не было войны.
Мечтал о городах далеких,
Где он, покуда, не бывал...
Мечтал забыть о днях жестоких
Когда с врагами воевал.
Мечтал о домике , о саде,
И обо всех , кого любил....
Да русский снайпер был в засаде,
Мальчишку выстрелом убил.
И вот теперь у изголовья
Рыдают бабушка и мать...
На них свалилась глыба горя,
Их боль в словах не передать
У них в глазах остекленевших.
Запечатлилась скорбь на век.
Теперь вот числится в умерших.
Их самый близкий человек.
Его накроют крышкой гроба,
И гвозди по краям вобьют.
И прозвучит раскатом грома
Прощальный, траурный салют
Он отдал жизнь за Украину.
Хотя и юный был такой
Он показал себя Мужчиной,
Морпех, Украинец, Герой.
Автор Виктор Залевский.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829903
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2019
Присяга вірності нас поєднала.
Та вірність хтось відправить в забуття...
Але в строю, дивлюся, хлопчиків немало,
Які залишитимуть це життя.
Міняючи засади морпіхоти,
На половинчатість, двоїстість, кривизну,
Вони в боях всі виявити хочуть:
І вишкіл свій, і вдалу крутизну.
І їхнім ненькам, що життя їм дали,
Батькам, які дух повставляли в них,
Ми вдячні вам, що так дітей навчали,
Героїв наших - хлопчиків своїх.
Подяка всім, у кого серце б'ється
З серцями наших побратимів в такт.
Я впевнений - відзнака їм знайдеться.
І на землі і в небі. Це є - факт!
Ми будем вірними словам присяги
Та й тим, хто стали в шику моноліт.
Над Україною чужинські стяги,
Поки живі ми, враг не водрузить.
Оригінал.
«Быть верным !» - точно стоит дорогого.
И согласитесь - можно верными не быть...
Но я в строю, мальчишек вижу много,
Которые уже не смогут жить,
Меняя принципы морской пехоты,
На половинчатость, двоякость кривизну.
И им в сраженьях проявить охота
И выучку свою и крутизну.
Их матерям, что жизни подарили
И их отцам, что дух вложили в них,
Мы благодары, то что так взростили,
Героев наших, мальчиков своих.
Мы благодарны тем, чье сердце бьется
С сердцами наших побратимов в такт.
Уверен я, что героизм зачтется
И на земле и в небе. Это - факт!
Мы будем верны и словам присяги,
И тем, кто стали в строя монолит.
Над Украиною чужие флаги
Пока мы живы, враг не водрузит.
Автор Віктор Залевський
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829701
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2019
Про героїв вірші́ пишуть ще з давнини,
Компонують легенди і повісті,
Та, відомо, герої цієї війни –
Лиш заручники власної совісті!
А піти на війну просто – дурнів нема,
І у нас багатьом чорт чи Бог – все одно!
Хтось пійшов воювати, і ти, зокрема,
Устояти не зміг, бо тобі це дано!
І до речі, не вибрати інше ніяк –
Не доступні можливості повністю.
Я простий Український вояк!
Я заручник у власної совісті!
Хоч і тішаться інколи з нас вороги,
В нас, жаль, теж є майстри злої мовності,
Ми ж, не кинем позицій своїх навкруги –
Ми заручники власної совісті!
У країні байдужих – хоч греблю гати,
Хто не знає стида в пустословності!
Не змогла в їхні душі війна увійти –
Не пустили заручники совісті!
І нема ні медалей на них і ні звань,
Терплять злобу, образи і горісті...
Діти краю великого тут – без вагань,
Українці! Заручники совісті!
Оригінал.
О героях слагают стихи,
Сочиняют легенды и повести,
Но, обычно, герои войны -
Лишь заложники собственной совести!
Воевать просто нет дураков,
Многим все равно, черт или бог!
А ты просто честно служил,
И стоять в стороне не смог!
Да и выбора нет нам сейчас!
Не доступны другие возможности!
Я - простой украинский солдат!
Я - заложник собственной совести!
Хоть смеётся над нами враг,
Жаль, и дома есть те, кто злословит,
Мы не будем позиций бросать:
Мы - заложники собственной совести.
Безразличных в стране - просто тьма!
И не стыдно им пустословить!
Не добралась до них война -
Не пустили заложники совести!
Нет медалей и званий на них,
Терпят злобу, обиду и горести...
Это - дети великой страны,
Украинцы, заложники совести!
Автор Олег Фёдоров
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829697
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2019
В обличчя наші б'ється вітер змін
Зустрічний знову він, є традіційно...
І багатьом чеканням навзамін,
Крах обіцяє надто емоційно.
Полинний затаївши аромат,
Гіркотно тверезить від романтизму.
І пропонує йти хутчіш назад,–
Не знати щоб тревог і драматизму.
Але я впевнений, що більшість з нас,
Лице йому підставить, а не спину.
І рине в мандрувань чудовий час,
Зрідка́ влітаючи на стромовину.
Бо знаємо, що тільки смільчакам
Знайомий пряний підсумок звитяги!
Тому й усім погрозам і вітрам,
Кидаєм виклик, повнії наснаги!
Оригінал.
В лицо нам снова ветер перемен...
И встречный он, уже традиционно...
И многим ожиданиям взамен,
Сулит крушение бесцеремонно.
Тая в себе полыни аромат,
Он горечью трезвит от романтизма.
И предлагает повернуть назад,
Чтоб избежать тревог и драматизма.
Но я уверен в том, что, большинство,
Ему лицо подставят, а не спину.
И окунется в странствий волшебство,
Порою вылетая на стремнину.
Ведь знаем мы, что только смельчакам.
Знаком в итоге пряный вкус победы.
И потому угрозам и ветрам,
Бросаем вызов, полные надежды.
Автор Віктор Залевський
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829601
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2019
Це переклад вірша Воїна і поета
Романа Набєгова, який загинув ув АТО.
У свої 20 років написав він цей вірш.
І це було ще у 2007 році!!!
ПРОРОЦТВО
Останній герой подолає вершини,
Світанки жарінням пекельним зійдуть,
Підставлять під кулями зрадники спини,
Розлючену ж відповідь вірні дадуть!
Миттєво почнуться часи довгожданні.
Сучасне і давнє у них ми знайдем:
Заллє кров земельні поранення рвані
Та з тіл вийдуть душі під віщим огнем!
Ті, доля на ва́гах чия, в неспокої
За рідну країну, достойне життя,
Повстануть заради вітчизни нової,
Затиснуть в обру́ч ворогів – до виття!
Бо суд в піднебессі появиться звісно –
Настигне всі нечісті кара тяжка!
Не буде нам потім ні душно, ні тісно –
Солодкою втілиться помста гірка...
І знов зажовтіють лани України,
На небі блакитнім осяє нас Бог!
А люди народяться вільні, єдині!
У книгах оцінять весь біль перемог!
Оригінал.
Последний герой откроет вершины
И адским огнём взойдет наш рассвет.
Под пули предатели выставят спины
А ярый народ огласит свой ответ.
Вот и наступит век долгожданный,
Всё как и раньше окажется в нем.
Кровью зальются земельные раны
Из тел выйдут души под вещим огнем.
И те, кто положит на взвес свои жизни
Ради страны, ради счастья чужого
Восстанут надеждой новой отчизны
Сожмут врагов обручем, крепче стального.
И суд справедливый создаст поднебесье,
Он нечисть засудит на страшную смерть.
Не будет теперь нам душно и тесно
Сладкой покажется горькая месть.
Вновь посветлеют поля Украины,
Тучи пропустят Божественный свет
А люди родятся свободны, едины
Лишь книги запомнят все цены побед.
Автор Роман Набєгов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829527
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2019
Брали пошту, міліцію, банки,–
Нанесли у Донбас розрухи!
...Українські спинилися танки,
На путі бо лягли старухи.
Судить най мене хтось з ідіотів
За бунтарський та вільний дух...
Скільки ж вмерло в боях патріотів
Із-за цих геть без мізку старух?!
Лиш боюся, щоб зору і слуху
Жар обурення не повбивав,
Бо усяку сліпеньку старуху,
Сміючись ляльковод направляв.
Чи нас знову несе колесниця
У страшний одностайний рух,
Де старі в нім "новісінькі" лиця,
Виставляють вперед старух!
Розправляють плакати і плечі,
Свій ховаючи вдало слід.
Люд ведуть, наче він з порожнечі,
Бюлетені купують за хліб.
І країну знов тащать назад –
З мімікрією діють спільно.
...І якщо вороги не сидять,
Отже це все комусь потрібно!?
Наче рій тих докучливих мух,
Що кусають у всяку погоду...
Завше знайдеться сотня старух,
Доки зверху в нас є ляльководи.
Оригінал.
Брали почту, милицию, банки,
Заражая Донбасс разрухой!
...Не пустив украинские танки,
На дорогу легла старуха.
Пусть меня осуждает кто-то
За бунтарский и вольный дух...
Сколько пало в огне патриотов
Из-за этих безмозглых старух!
Но боюсь, только б зренья и слуха
Не убил возмущенья накал.
Ведь за каждой слепою старухой
Кукловод, ухмыляясь, стоял.
Вот опять нас несет колесница
В этот страшный зловещий круг –
Снова старые «новые» лица
Выставляют вперед старух.
Расправляют плакаты и плечи,
Не бросая на землю тень.
И ведут за собою доверчивых,
Покупая за грош бюллетень.
И страну снова тащат назад,
Мимикрируя в толпах дружно.
...Если наши враги не сидят,
Значит, это кому-то нужно!?
Словно рой надоедливых мух,
Что кусают в любую погоду...
И всегда выйдет сотня старух,
Пока власти нужны кукловоды.
Автор Нина Малахова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829437
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2019
Із Росії дзвінки та листи зачастили
І промови лестиві лунають щораз:
Щоб одні о́дних ми неодмінно простили,
Крок до миру ступили між давніх образ.
Що сусід агресивний – наш істинний брат.
Бо пройшли вкупі довгих немало доріг!
...Як же крок хоч один подолає солдат?! –
Він у муках тяжких потерпає без ніг!
Як назвати тепер росіянина "друг"
І обнятися міцно у цій ворожнечі? –
Бо давно вже солдат животіє без рук,
Відірвало які по самісінькі плечі...
Хвацько "друг" той розки́дує вбивчі гранати,
Вщент огнем в Україні братерство все стер.
Тож не хочу братів я обманливих мати
І подалі тримаю підступних сестер...
Ну, припустим, вони і покинуть Донбас, –
Будем голосом тихше, тепліше чуттями,
Та як раптом їм завтра скомандують:"Фас!",
В шиї болісно вчепляться злі до нестями!
Оригінал.
Снова пишут, звонят из России
И толкают «гуманные» речи,
Чтобы мы друг друга простили,
Чтобы сделали шаг навстречу!
Говорят, что Россия брат,
С коим пройдено много дорог!
…Как же сделает шаг солдат,
Если нет у солдата ног?
Как сказать россиянину «друг»
И обняться по-братски при встрече,
Если нет у солдата рук?
Оторвало по самые плечи…
Этот «друг» в нас кидает гранаты
И разжег в Украине костер.
Не хочу я такого брата
И подальше таких сестер…
Ну, допустим, оставят Донбасс,
Голоса наши станут теплее.
Только завтра им крикнут: «Фас!»,
И опять они вцепятся в шею!
Авторка Тетяна Малахова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829431
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2019
Віддзеркалило росами кві́тчане літо.
Змалювати художник цю мить поспішив.
А поет у натхненні зумів розмаїто
Заіскрити росинки-слова до вірші́в.
Скрипаля сріблом вогка роса спокусила
І полинули звуки прозорості в мир...
Бігла босо я стежкою й ноги зросила,
Бо котився травою на стопи сапфір.
Самоцвітне каміння наскучить з роками,
А росинка – природи живої портрет,
В ній хмаринки відбились пухкі над садками,
І комашки, і квіти, і сонячний злет.
Вік недовгий її відлетить з повіванням
Вітерця прямо в небо у мрії ясні́,
Стати знов шоб натхненням, коханням:
У поемах і поспівах, на полотні.
Оригінал.
Отразилось в росинке цветущее лето,
То заметил художник и стал у холста,
Вдохновением стала она для поэта –
Засверкали росинки-слова вдоль листа.
Восхитился скрипач серебристой росою,
И засыпали звуки хрустальные мир.
Я бежала к тебе вдоль тропинки босою,
И катился по травам на стопы сапфир.
Драгоценные камни наскучат с годами,
А росинка – цветущего мира портрет.
Отражаются в ней облака над садами,
И цветы, и букашки, и солнечный свет.
Век недолог её, улетит с дуновеньем
Ветерка прямо в небо по следу мечты,
Чтобы утром опять чьим-то стать вдохновеньем
И проникнуть в мотивы, в стихи, на холсты.
Авторка Олена Стьопина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829123
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2019
Я вимкнувся зі стін густого смогу,
І начебто вздовж галерей картин,
Мене несуть вперед путі-дороги
Крізь тінь лісів і польну широчінь!..
О, скільки дум моїх поглине простір,
Новими нотами природа зазвучить:
Не пасажир я – подорожній просто,
Якого манить далина у кожну мить!
Я видів: журавлі як улітали,
Книжковий наче, давній хутірець!
Бабусі поглядами як вітали
І добрістю м'яких, розчулених сердець!
Мигтіли скрізь міста життям кипучим,
Маленьких селищ ладний, тихий тон...
В путі щось мальовниче із блискучим, –
Вгоняло дещо у глибокий сон.
Я видів, як земля та небо цілувались
І як ласкає сонце квіти польові!
А хмари з водної гладіні відбивались,
Немов великі білосніжні кораблі!
Закохані не поспішаючи гуляли,
А хтось в кафе сидів без мислей і турбот.
І дітки весело і радісно там грали...
Але новий все скриє поворот!
Кудись знов тягнеться шлях дивний –
Картини знов з яскравих сноведінь!
О! Бачу чудо: граціозний, сильний
Несеться в полі стрімко білий кінь!
Все так красиво, чудернацько!..
Про красоту природи безліч є поем,
Та понеслись мої думки зненацька
Туди, де ба́йдужість є до проблем...
Сплелися смугами шляхи відомі,
Країну нашу славну ними перетну!
Бо мій маршрут давно знайомий! –
По Україні, прямо на війну...
Оригінал.
Я вырвался из стен густого смога,
И, словно у картинных галерей,
Меня несут, вперёд, пути-дороги
Сквозь тень лесов и широту полей!..
Ах сколько мыслей в голове закрутит,
И новой музыкой природа зазвучит:
Уже не пассажир - я просто путник,
Которого далекий край манит!
Я видел журавлей, летящих рядом,
И, словно с книжек, - старый хуторок!
Меня так провожали добрым взглядом
Старушки, что сидели вдоль дорог!
И пролетали города, с кипящей жизнью,
Поселков маленьких спокойный тихий тон...
Что-то в пути невероятно живописно,
А что-то просто так вгоняет в долгий в сон...
Я видел, как земля целует нежно небо
И как ласкает солнце яркие цветы!
А облака на водной глади отражались,
Как-будто белые большие корабли!..
Влюблённые так не спеша гуляют,
А кто в кафе сидит, без мыслей и забот...
Детишки весело и радостно играют...
Но скроет все мне новый поворот!
Опять куда-то тянется дорога -
И вновь картины, яркие, как сон!
И вижу чудо: сильный, грациозный
По полю скачет белый быстрый конь!
Все так красиво и невероятно!..
О красоте природы множество поэм,
Но мои мысли унеслись внезапно
Туда, где многим дела нет совсем.....
Кривой чертою пыльные дороги
Проходят сквозь прекрасную страну!
А мой маршрут, уже такой знакомый, -
По Украине, прямо на войну...
Автор Олег Фёдоров.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829092
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2019
Війна ще вип’є у солдата крові,
Земля усотить буйні ріки сліз.
Ще зойкнуть матері, піднявши брови,
І вдови з лиха вирвуть пасма кіс.
А дехто відсахнеться від страждання,
Мов, народився він не для війни.
Бо люди мають різне виховання:
Хтось – пасинки країни, хтось – сини.
Нам вибирати – кожному окремо,
Сам відповім за те, що вибирав...
Пекельно лиш, як інколи збагнемо,
Що зрадив той – кому ти довіряв.
І прикро, що за спиною моєю:
Краде хтось, а комусь байду́же це,
Та все ж існую думкою своєю,
З охватом цівки, маючи лице.
Де вояки заринули в найважче,
Осібне залиши́ли на відтак
І з вірою в майбутнє і найкраще,
Хистять від псевдобратанів атак.
Хоч сивий я, та довіряю чуду.
В товаришів я вірю у своїх.
В путі важкій ніколи не забуду
Корисним бути завше задля них.
Оригінал.
Еще война попьет солдатской крови.
Еще земля впитает реки слез.
И вскрикнет чья-то мать еще от боли.
Вдова от горя вырвет клок волос.
А кто-то отмахнется от страданий,
Сказав, что он рожден не для войны.
Мы каждый - плод различных воспитаний,
Кто - сын, а кто-то пасынок страны.
Нам делать выбор каждому отдельно.
И отвечать за выбор самому.
Но горько мне, что иногда смертельно,
Тот предает, что доверял ему.
Досадно мне, что за спиной моею.
Одни крадут, другим плевать на все.
Но об одном я точно не жалею
Сжимая автоматное цевье —
Что здесь в строю, я часто вижу лучших,
Кто личное оставил на потом,
И с верой в лучшее, во временах грядущих,
От псевдо-братьев защищает дом.
Пусть я седой, но все же верю в чудо.
И в коллектив товарищей своих.
Наш труден путь, но я стараться буду
Свой каждый день полезным быть для них.
Автор Віктор Залевський.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829011
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.03.2019
Доброволець.
У забої спускався і владу сварив,
Вболівав за "Шахтар" він щосили,
Та настала війна, і свій тил залишив –
Від копальні пішов до могили.
В перехресті доріг, як у сплетенні вен,
Ллється кров зустрічаючи тромби.
Покидають бійці все – собі ж навзаєм –
Лиш уламок роздертої бомби.
Лихословив безбожно, у клятві брехав,
І чарки́ вихиляв геть "бездонні",
Та в бою він поліг і підніжжя надбав
На Донецькім жагучім осонні.
Є умовлені сотні в реальній війні,
Де Небесна і Чорна зіткнуться.
Там не сотні, а тисячі хлопців в борні,
Богу душі підносять на блюдцях
Прийде час: закінчиться війна, стихне гнів.
Нам тоді буде слід і важливо
Скласти ві́рші й пісні про усіх пацанів,
Хто іде прямо в небо сміливо.
Оригінал.
Он спускался в забои и власть материл,
И болел за "Шахтер", что есть силы,
Но случилась война - и оставил он тыл,
И от шахты прошел до могилы.
На скрещеньи дорог, как в сплетении вен,
Льётся кровь, нарываясь на тромбы.
Все бросают бойцы, получая взамен
Лишь кусок разорвавшейся бомбы.
Он безбожно бранился и клялся, и врал,
Водку пил из стакана до донца,
Но, погибнув в бою, он обрел пьедестал
Под донецким безжалостным солнцем.
Есть условные сотни в реальной войне:
Где Небесная с Чёрной схлестнутся,
Там не сотни, а тысячи сильных парней
Богу души приносят на блюдцах.
Все же время придёт - и отступит война,
Нам тогда будет должно и важно
Написать и пропеть обо всех пацанах,
Прямо в небо шагнувших отважно.
Автор Олесь Григ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829007
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.03.2019
Хлопчинка на засніженім вікні,
Все висловив малюнком – не словами.
Німе питання: Край коли війні?
Вернувся щоб татусь до нього і до мами?
Коли не буде видно із вікна,
Димливе дуло танка при атаці?
Не буде рвати голосу стара,
На ТІЙ війні народжена прабабця?
Коли дорослі зможуть віднайти
Слова на ці дитячі запитання?
І зможе він Авдієвкою йти
Без о́страху нового бомбування?
Малює він... А від задух мені,
На холоді стискає комір тісно.
І я клянусь – не людям, а собі –
В країну спокій поверну... І в місто...
Оригінал.
Мальчишка на заснеженном стекле
Все выразил рисунком, не словами.
Немой вопрос: - Когда конец Войне?
Когда отец прийдет к нему и маме?
Когда не будет виден из окна,
Дымящий ствол стреляющего танка?
И причетать не будет до поздна,
На той войне родившаяся бабка?
Когда сумеют взрослые найти
Ответ на эти детские вопросы,
И сможет он Авдеевкой пройти,
Не опасаясь ни какой угрозы.
Рисует он.... А от удушья мне,
Мешает на морозе тесный ворот.
И я клянусь не людям, а себе,
Вернуть покой в страну и в этот город.
Автор Віктор Залевський.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828869
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2019
Там де спить Іловайське розп'яття
Та сліди закривавлених берців,
Йшли зажурені сестри і браття,
Всі з війною в потіпанім серці.
Не було голосного в них слова.
Сліз лише́ ручаї нездоланні.
В молитва́х тільки тиха розмова,
З усіма, хто лежить в похованні.
Їм хотілось підняти полеглих,
Стати потім усім на коліна.
І у взорах навічно завмерлих,
Засвітилась щоб зірка нетлінна.
І потиснути руки холодні,
В них відчути тепло і надію:
Що живі всі вони на сьогодні,
Як раніше знов сонцю радіють.
В них усмі́шки зі сма́жною кров'ю
На губах часто боєм розбитих,
Все з такою ж земною любов'ю,
Віддзеркалення душ нам відкритих.
Я тепер їх ніяк не забуду,
Серцем завше про них пам'ятаю.
Вічно вражений подвигом буду,
Імена їхні славні згадаю.
І колись під сумною стіною,
На коліна ВСІ мусимо стати!
Пом'янути загиблих Героїв,
Відомстим як за наші утрати!
Оригінал.
По следам Иловайской Братии,
По следам окровавленных берцев,
Ровным строем шли сестры и братья,
Все с войною, в потрепанном сердце.
И никто из них слова не вымолвил,
Только слезы порой утирая,
Всё пытались прощения вымолить,
У всех тех, кто здесь умирал.
Им хотелось поднять всех погибших,
И пред ними упасть на колени,
И во взглядах навеки застывших,
Рассмотреть искру жизненной тени.
А прижавшись к рукам их холодным,
Ощутить там тепло, и надежду,
Что все живы они и здоровы,
И что будет, всё так, как и прежде.
Их улыбки, с запекшейся кровью,
На губах, в боях частых, разбитых,
Со всё той же, безмерной любовью,
Отражение душ их открытых.
Я теперь никогда не забуду,
В своем сердце храню о них память,
Вечно помнить ваш подвиг я буду,
Имена, будут помнить и славить.
И однажды, пред тою стеною,
Молча встанет страна на колени,
И помянет погибших Героев,
Отомстив за большие потери.
Автор: Олег Федотов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828829
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2019
Розмова 200-их.
– Ми куди, брате, йдем?... А?...
– Додому.
– Зачекай, але ж бій ще ятриться.
– Ми вже тут не потрібні нікому.
Скоро все тут без нас закінчиться.
– Ми не можемо взяти й піти.
Ми потрібні їм тут, розумієш?
– Навкруги подивись з висоти!
Чи второпати сам не зумієш?!
– Зачекай... з ними постать моя...
Тільки як у бою це можливо?
–Там живі і не ти, і не я...
– Тож у ньому ми вбачили диво?...
Йшли вони й на путі в рідний дім,
На снігу крові слід залишали...
Молитви́ відсилали живим,
Щоби янголи їх захищали.
Хто ж геройськи поліг у бою,
Наче янголи, крилами звично,
Заступали Країну Свою...
Буде Слава Героям цим вічно!!!
Оригінал
-Брат, куда мы идем? –
-Домой –
-Подожди, но бой ведь не окончен –
- Мы уже не нужны здесь с тобой.
Скоро здесь и без нас всё закончат –
-Мы не можем вот так вот уйти.
Мы нужны им, сейчас, понимаешь? –
- Ты вокруг себя брат посмотри?
Неужели ты не догоняешь?
-Подожди,…но это же…я..
Погоди…как это возможно? –
- Нет в живых, ни тебя, ни меня…-
- Нет..! Не может быть..? Невозможно –
Они шли, по дороге…домой
На снегу красный след оставляя..
И молились за тех, кто живой,
Чтобы ангелы их защищали.
Кто убит был в суровом бою,
За спиною словно ангелы – строем
Захищали Країну Свою.
Слава вечная этим - Героям.
Автор Олег Федотов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828777
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2019
Ті не вилиті кулі, летять що у лоб,
В популярності знову – крути не крути.
Істеричний навал, слина де і озноб,
Обростає диванами пі́сля шести.
Мізки зрада повсюдна лоскоче, ллє муть
І багатознако́во німий стине чай.
По мере́жі розбурхані кола пливуть –
Так зати́шно, соло́дко – сиди, виявляй!
І сталеві когорти квартирних бійців,
Випускають в етер накопичений пар:
Сміло сварять екрани мільйон фахівців
І по клавішах люто наносять удар.
Про природу все знаючи людства й війни,
За величними щиглями пальців руки,
Ріжуть скальпелем тіло країни вони
І в атаку, на смерть, направляють полки́ .
Під суворі вищання диванних ролей,
Заступає собою безглуздості ад:
І знесилених ділом реальних людей,
І усталих, сидять що в окопах, солдат.
Оригінал.
Не отлитые пули, летящие в лоб,
Популярны по-прежнему, как не крути.
Истерический вал, со слюной и взахлеб,
Обрастает диванами после шести.
Вездесущая зрада щекочет мозги,
Многозначно молчит остывающий чай,
И бегут по сети, расплываясь, круги,
Так уютно и сладко – сиди, обличай.
И стальные когорты квартирных бойцов,
Выпускают в эфир накопившийся пар -
Смотрят смело опасным экранам в лицо,
Да по клавишам грозно наносят удар.
Зная все о природе людей и войны,
По щелчку величавому правой руки,
Режут весело скальпелем тело страны,
И в атаку, на смерть, отправляют полки.
Под суровые визги диванных вождей,
Закрывает собою бессмысленный ад,
Обессиленных делом реальных людей,
И сидящих в окопах уставших солдат.
Автор Гліб Бабіч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828767
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2019
Листопад!...Дивина прохолоди нічної й морозного ранку!
Шепотіння... сухого невпалого листя з померзлих гілок!
Ах, короткі які та безцінні хвилини світанку,
Як устами коханій зігрієш долонь холодок!
Листопад!... Норов сильно терпки́й закоха́ного в діву героя,
Як жагуче...прекрасну чутливість уміє свою донести!
Тільки жаль, він не квітень і примхи негоди сумної,
Так неле́гко... Не можна без щему знести!
Листопад!... В сумуванні, буває, дощами холодними плаче!
А бува – срібна па́морозь кутає серце устале його,
Та сховає завжди він під шалик ваш носик терпляче,
І запросить зігрітись – у дім розмаїття свого.
Листопад!...Ох і зна ж, як глінтвейном духмяним гостинно леліють
І пухнасті утеплені капці м'які вам до ніг принесе!
Знову губи долоньки коханій до спеки зігріють.
Листопад...наче хлопчик взаємності жде!
Ах, цей смак поцілунку та погляди-іскри палкого кохання!
Мрія...поряд вона... безсумнівно... до неї – немає завад!
Листопад... Милих зустріч у нім не остання!
Від погоди ж надалі не буде нія́ких розрад!
Оригінал.
Ноябрь!... Холодных ночей волшебство и морозного утра!
И шёпот!... И шёпот оставшихся листьев замерзших ветвей!
Ах как коротки, но и как драгоценны минуты,
Когда согреваешь губами ладошки любимой своей!
Ноябрь!... Колючий характер влюблённого в деву героя!
Как пылко... как ясно умеет о чувствах своих говорить!
Но он не апрель, и увы, листопада погоду
Так трудно... и так тяжело иногда выносить!
Ноябрь!... грустит иногда и дождями холодными плачет!
И дымкой морозной покроется сердце его!
Но руки его ваш носик под шарфик запрячут,
И чтобы согреться, он пригласит вас в свой дом!
Ноябрь... ах знает же,как... угостить ароматным глинтвейном!
И тёплые тапочки к вашим ногам принесёт!
И снова губами ладошки любимой согреет,
Ноябрь... будто робкий мальчишка, взаимности ждёт!...
...Ах вкус поцелуя и взгляда влюблённого искры!
Мечта... она рядом, сомнения нет и преград!
И станет ноябрь для вас самым милым и близким,
И больше погода его вас не будет пугать!
Олег Фёдоров
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828647
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2019
Поліг мій друг на ранньому світанні.
Свій погляд він відправив небесам.
До мами дзвоник полетів останній –
Сказав, що скоро вже приїде сам.
Пробиті груди кулею, спекло́ до спи́ни,
Кров потемніла й біля рани запеклась...
Не знала Мама, все цілуючи світлини,
Що синова душа до неба здійняла́сь.
Він написав листа, та якось не відправив.
Набрався крові папірець отой сповна,
Та аркуш вогкий просушив я і розправив,
І розрізнив на нім останні всі слова:
"Пишу тобі із... втім це ма́буть неважливо,
Матусю мила, зараз добре все у нас.
Лише десь далеченько виє пес тужливо,
Немов сумує серце в нього повсякчас.
Матусю рідна, я поїв – не переймайся.
І одягнув шапчину, бо слухняний син.
Зі мною буде ладно все! Ти не лякайся!
Знай, зрештою, на службі я тут не один.
Приїду через місяць, тиждень буду поряд
З родиною своєю вкупі накінець.
Зміцнів тут, мамо, я та мій світогляд
Тепер я воїн дійсний! – Зовсім як отець.
В кінці я намагаюсь коротко писати:
Тебе кохаю! Згодом інше напишу.
Ти вибач – далі почерк довелось міняти,
У нас під'йом... І на ладнання я спішу".
Але жаріння налетіло на світанні –
Розриви гуркотіли смертю знов і знов...
І все летіли з раші ті "дари" неждані,
Брати вмирали, землю поливала кров...
Я надто часто підриваюсь ніччю в щемі,
Як побратим у снові каже:" Виручай!!!".
І лист виймає свій прощальний із кишені
Та зі слізьми прохає: "Братко, Мамі передай"...
Оригінал.
Товарищ мой с открытыми глазами
Лежал, взгляд обращая к небесам.
Последнему, кому звонил он, – это маме,
Сказал, что скоро он приедет сам.
Пробита грудь его была стальною пулей,
Кровь потемнела возле раны, запеклась,
А дома мама, фотографию целуя,
Ещё не знает, что она – не дождалась.
Он ей письмо писал, но не успел отправить,
Впиталась кровь в бумажный листик навсегда.
Мне удалось тот листик высушить, расправить,
И различить... его последние слова:
«Пишу тебе из... в общем-то, неважно,
У нас сейчас, мамуль, всё хорошо.
Собака воет где-то далеко, но так протяжно,
Как будто ей на сердце тяжело.
Я мамочка поел – не беспокойся,
И даже в шапке, как послушный сын.
Со мною будет всё путём, не бойся.
В конце концов я тут ведь не один.
Приеду через месяц – на неделю!
Побудем вместе, всей семьёю наконец,
Я здесь себя на прочность, мамочка, проверил,
Теперь я тоже воин – прямо как отец.
В конце я попытаюсь покороче:
Люблю тебя, попозже напишу.
Ты извини в конце совсем неровный почерк,
У нас подъём... на построение спешу».
И вправду, утром было очень «жарко» –
Гремели взрывы, шла пальба из всех стволов...
Летели снова к нам «рашистские подарки»
И погибали братья, проливая свою кровь.
Я очень часто подрываюсь среди ночи,
Когда, во сне, товарищ говорит мне: – Выручай! –
И из кармана достаёт он тот листочек
И со слезами просит: – Братка, маме передай
Автор Олег Федотов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828644
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2019
Зорі гаснуть... зникають... в тишу ранню ясну́...
Я про те, рідна, знаю – чом тобі не до сну,
Та в неспокій не здайся – він не ве́рне синів:
Відпочинь і не майся, налаштуйся до снів.
Зараз час повертання застарілих боргів.
Бачив я пробачання ворогів і братів,
Та навічно зоставив за собою вину
І тебе опечалив, бо пішов на війну.
Не суди надто сильно... В тім багато причин:
Що не ніч – невідхильно гул військових машин,
Що не день – то новини нам страхи́ все несли,
Про безчесття людини, за братів, що пішли.
Скрізь гіркий пах полинний, дим укрив виднокіл.
На землі України – сотні свіжих могил.
Тужний дзвін похоронний, буйні сльози в людей,
У святих на іконах – сум в зіницях очей...
Мамо!... Давня ця повість, бо лунала ж не раз...
Не дозволила совість свій зламати наказ.
Не давала постати від біди в стороні...
Чим до смерті страждати, – ліпше смерть на війні.
Цим чи тішуся кроком, та це доля така:
Обернувся хто вовком, вовк того не ляка,
Хто пломінням зметнувся, сміло скорює вись...
Мамо, мила матусю, ти за мене молись...
Зорі гаснуть... зникають... в тишу ранню ясну́...
Я про те, рідна, знаю – чом тобі не до сну,
Та в неспокій не здайся – він не ве́рне синів –
Засинай, мам, не гайся, хоч тобі й не до снів...
Оригінал.
Гаснут звезды, мерцая… Предрассветная тишь…
Мне известно, родная, почему ты не спишь.
Но излишней тревогой сыновей не вернуть…
Отдохни хоть немного, постарайся заснуть…
Нынче срок возвращенья застарелых долгов.
Принимая прощенье от друзей и врагов,
Я навеки оставил за собою вину –
Что тебя опечалил, уходя на войну.
Не суди меня строго… Было много причин.
Что ни ночь – над дорогой гул военных машин,
Что ни день – злые вести, все страшней и страшней,
Про людское бесчестье, про погибших друзей.
Горько пахло полынью, ветер дым разносил,
А по всей Украине – сотни свежих могил…
Скорбный звон похоронный. Набегала слеза...
У святых на иконах погрустнели глаза.
Это – старая повесть, так бывало не раз...
Не позволила совесть свой нарушить приказ,
Не дала оставаться от беды в стороне…
Чем до смерти терзаться – лучше смерть на войне.
Может, сказано громко, но удел мой таков:
Превратившийся в волка не боится волков,
Превратившийся в пламя не боится огня…
Мама, милая мама, помолись за меня…
Гаснут звезды, мерцая. Предрассветная тишь.
Мне известно, родная, почему ты не спишь.
Но излишней тревогой сыновей не вернуть.
Отдохни хоть немного, постарайся заснуть.
Автор Ігор Сичов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828501
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2019
Зал завмер, охоплений мовчанням,
Щем зітхань лиш інколи у нім лунав.
В тиші всі томилися чеканням,
Навіть за лаштунками шум позникав.
Славились полеглі тут Герої,–
Вдовам нагороди їхні надали,
Біль дістали з долі непростої,–
Кожну поглядом на сцену провели..
Раптом чути: – Мамо, де ж мій татко?!
Нагороду так не віддадуть йому!?
Як спізниться він? – пита дівчатко –
Татові вона не вручиться тому?!
Жінка із нестримними сльозами,
Сповіла тій дівчинці з ясни́м лицем:
–Тато спить і споглядає за зірками...
Ти які намалювала олівцем...
Вмить маля промовило завзято:
– Я ж піду, відзнаку в руки ту візьму!
Потім, як прокинеться мій тато,
Я в той час сама її віддам йому!
І стояла гордо дівчинка з медаллю,
Сти́снула її в малесеньких руках.
Біля поховання тата із печаллю,
Втерла слізки на зволожених очах.
– Це твоя, татусю, нагорода,
Ми без тебе тужим сорок днів!
Нам погано! В серці в нас негода!
Прокидайся, повернись зі снів!!!
Оригінал.
Замер зал, охваченный молчаньем,
Слышно было: кто-то всхлипнул и затих,
Все томились в тихом ожиданьи,
Даже шум за сценою притих.
Награждались павшие Герои,
Выдавали вдовам их медали,
Все сочувствовали их тяжелой доле,
Грустным взглядом их на сцену провожали.
Вдруг услышал: – Мама, где же папа?
Так ему медаль сейчас не вручат.
Вдруг он не приедет, опоздает,
Как же он потом её получит?
Женщина, платком стирая слёзы,
Наклонившись к девочке, сказала:
– Папа спит, во сне считая звёзды,
Те, что ты ему нарисовала.
Вдруг поднявшись, девочка сказала:
– Я тогда пойду, возьму медаль,
А потом, когда проснётся папа,
Я её сама ему отдам.
И стояла девочка с медалью,
Сжав её в малюсеньких руках,
У могилы папы... Теплой шалью
Утирая слезы на глазах.
– Вот медалька, папочка, твоя,
Без тебя мы с мамой сорок дней.
Нам, поверь, так плохо без тебя,
Папа, просыпайся поскорей!
Автор Олег Федотов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828497
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2019
Дев'ятка.
Неспокійно мечам, – їх на пір'я ніхто не міняє,
Предків зов у крові на останнє боїще зове, –
Шоу вічне, в яке Мельпомена свій знак добавляє,
Не змінилось і вдало країнами й долями йде.
Рясно стріли летять і жахтять, наче блискавки, "гради",
В битвах піняться коні, дим танки ховає в полях.
Крізь нас вільно ідуть нескінченним, похмурим парадом,
Тіні давніх героїв і нині загиблих в боях.
Знову схід України підніс цифру дев'ять учора –
Знову дев'ять героїв поповнять небесний загін.
Перед нами "дев'ятка", та цифра – не мірка сувора
Материнського болю, що вбитим летить навздогін.
Про героїв немало пісень, що складались віками,
Та не втішать пісні будь-які слізний жаль матерів.
І продовжиться шоу, веде́не звичайно не нами,
По ночах виставляючи ненькам живими синів.
Будьте прокляті , ві́йни, – злий гонор потвор жалюгідних!
Буйні сльози жаркіші за кров, та не вірю тому́,
Що утомляться воїни мерти за волю і рідних,
Доки ставлять нездари воєнну виставу сумну...
Оригінал
Нет покоя мечам, не приходят им перья на смену,
Голос предков в крови на смертельную битву зовет.
Это вечное шоу, как признанный бренд Мельпомены,
С неизменным успехом по странам и судьбам идет.
Тучей стрелы летят, полыхают, как молнии, "грады",
В битвах пенятся кони, подбитые танки дымят.
И проходят сквозь нас бесконечным суровым парадом
Тени прежних героев и нынешних павших солдат.
Нам восток Украины вчера преподнес цифру девять,
Снова девять героев пополнят небесную рать.
Перед нами "девятка", но цифрой никак не измерить
Меру боли, которую терпит солдатская мать.
Сколько песен у нас о героях сложилось, с веками!
Нет, не радуют песни уставших от слез матерей.
Продолжается шоу, ведомое явно не нами,
Матерям по ночам представляя живых сыновей.
Будь вы прокляты, войны, - амбиции жалких уродов!
Слезы жарче, чем кровь, только что-то не верится мне,
Что устанут бойцы умирать за свободу народа
До тех пор, пока ставят уроды спектакль о войне.
Олесь Григ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828373
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2019
Най маршрут вас веде крізь Авдіївку,
Між руїн і життєвих утрат.
Винячи́ де у всьому Америку,
З недозволених шиють гармат...
Крізь Піски́, Водяне́ та Ізварине,
Де просочена кров'ю земля.
Порозстріляне все та поранене
За веліннями злого Кремля.
Їдьте через недавнє кладо́вище,
Щоб, поїздку в Москву хто вітав,
Лиць полеглих побачив видовище –
За країну життя хто віддав.
Через госпіталь путтю пройміться
Щоб до нього торкнувся ваш ум.
Там із вікон в очах роздивіться,
Душ, війною скалічених, сум...
І в дорозі ідіть через шанці,
Бліндажі і траншейний бур'ян.
Де бійці без жалю́ на тій ланці
Люто б'ють не за гріш росіян.
Лиш після́ відправляйтеся зручно
До потвор, вас які продали́.
Всім, із чортом що ладили гучно,
Від солдата не буде хвали...
Оригінал.
Проложите маршрут сквозь Авдеевку,
Сквозь развалины чьих-то домов,
Где, во всем обвиняя Америку,
Кроют из запрещенных стволов...
Сквозь Водяное, Пески, Изварино,
Где пропитана кровью земля.
Где расстреляно все и изранено
По прямому указу Кремля.
Проложите маршрут через кладбище
Что бы каждый, кто едет в Москву,
Видел лица погибших товарищей,
Жизнь отдавших за нашу страну.
Через госпиталь путь проложите.
Пусть не самый центральный, но пусть
Вы из окон в глазах разгядите
Душ, войной искалеченных, грусть...
Проложите маршрут сквозь траншеи,
Сквозь окопы и сквозь блиндажи,
Где солдаты, себя не жалея,
Бьются с русскими не за гроши.
А потом отправляйтесь с комфортом,
К тем кто предал, унизил, солгал.
Согласившись на сдельщину с чертом.
От солдата не ждите похвал...
Віктор Залевський
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828372
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2019
Троянди осінні, в саду вересневім,
Квітасто маїли і в тому їх суть.
Мов сонечко ясне, у ливні травневім
Чи світло з туманів, що мління несуть.
Вологою небо високе зігнуло,
Птахи невеселі і співу нема:
Повинні летіти, бо літо минуло
І стелиться холод... От-от і зима.
А осінь розсипала квіт візерунків,
Які, наче в коси, в міста заплелись.
Гілки яблуневі зі сма́чних дарунків,
Зіткали поло́тна і знов підвелись.
В палеті столикій зі змінами тону
Якась чарівли́вість із тайнами є,-
В ній дивно у жовтім полоні сезону
Осяйна трояндова мить настає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828200
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2019
Я навіжений!?... Часто це мені казали!
Кохана й друзі стерегли від горісті халеп.
Я ж – на війні, яку війною не назвали,
Де рясно засівають кулями донецький степ.
Для того, щоб спинити ворога безжальність,
Блідою тінню щоб не стати в хаті на краю,
Звести гнітючий песимізм і вдавану зухвалість,
З вогнем палаючим у серці на "нулі" стою!
Бо тут війна житття на дру́зки розриває,
Неначе зграї псів без ланцюгів, гарчить!
Сльозливий сум і кров у ріки розливає,
Ламає долі й душами на небеса летить!
Я навіжений!?... Задля нашої ідеї –
В борні Соборність України зберегти,
Знесу болючі рани, обстріли, траншеї,
Зумію зрізаним ростком не полягти.
В недавнім, де пшеничні врожаї́ родили,
Тепер завда́ння українських вояків міцних:
Ворожі нечісті змітати що є сили,
Бо навіжені ми! І нас багато – отаких!!!...
"...Дев'яносто три відсотка!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828198
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2019
Ниви золотом серпень укрили,
Загронився лози живопліт.
Колоски долу стебла схилили,
Мовби шепчуть: – Солдате, привіт!
Усміхнувся він – йде вільно далі,
Доки хлине осяяна ніч,
І зірки, мов перлинки печалі,
Засумують мільйонами віч...
Наче привид, іде не озветься,
Бо в селі сторониться людей.
Дітвора з нього гучно сміється –
Безтурботні... Що візьмеш з дітей?..
Надвечір'я вгамовує бризки,
Що здолали криничну глибінь.
Розчиняються сонячні блиски –
В'яло тонуть в озерну гладінь...
Він на березі довго буває,
Осока́ де росою тремтить,
І задумливо вдаль поглядає,
Бо душа неспокійна болить.
Бідолаха, який в те повірив,
Що скінчились жахіття війни
І видіння оскалами звірів,
Не упнуться кошмаром у сни...
Автори:Юрій Шибинський, Сичов Ігор
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828083
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2019
Мамо, матінко, нене!
Вітровій колихає знамена:
Чисте небо блакиттю явлене,
Жовтий хліб на безкраїх ланах…
Знай напевно,
Що загибель моя не даремна.
Смерть за край свій прийняв я стражденно,
Та лишився живим у віках.
Смак війни – смак полинний…
Ця жахлива свідомість – «Повинний!»...
Обрій поля ховається димний,
Потім – вибух і морок в очах…
«Мамо, мила!»
Голос хлопців поранених линув
Кожен з нас залишається сином,
Маму згадує завше у снах.
Добрі, лагідні очі –
В них тривоги й недоспані ночі,
Все, що вигадав любий синочок…
А тепер ти лишилась одна.
Степ шепоче,
Та не втішить він горе жіноче.
Як тебе обійняти ж я хочу –
Знай, для мене скінчилась війна…
Автори Юрій Шибинський, Ігор Сичов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828046
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2019
Не будіть вояка на війні. Най спочине!
І побачить домівку в короткому сні,
Відігріє у теплих обіймах родини
Серце й душу – замерзлі в жагучім огні.
Хай в дитинстві далекім матуся голубить.
Милосердно, мов янгол леліє крилом.
І до школи йде він, де уперше полюбить,
Знайде там незабутній юнацький надлом.
Далі хвилями хутко літа най минають
І не раз навесні ще наллються бруньки.
На весіллі його всі у танці кружляють.
Потім діток чекають щасливі батьки.
Ось і донечка радо промінчиком сяє!
Син – козак, що не можна очей відвести!
Як же хочеться бути тут! Сили немає!...
Мусить тато знов мир заступати іти!
Він у іншому світі, та миттю верне́ться,
Як заухкають міни немовби сичі,
Кульовий, світний ад верескливо здійметься
І настане запалений день уночі!
Не будіть вояка на війні!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828045
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2019