| Сторінки (4/357): | « | 1 2 3 4 | » |
Що таке життя?
Де воно, тут чи там?
Яким є буття,
Що дарує світам?
Але це тільки риторичні запитання:
На жаль, ніхто відповідей на них не може дати.
І все ж яке на цій Землі наше завдання?
І що ми в змозі, а що не в змозі подолати?
Життя, життя... – це найбільша таємниця,
Бо ніхто не знає, як саме виникло і як, куди поринає.
Чаруюче воно, нібито жар-птиця.
Десь тут воно ще тільки спалахнуло, десь там воно уже згорає.
Життя, воно подібне до кохання:
Десь тут є грубість ця, десь там вирує ніжність.
І чується пронизливе зітхання.
Життя – єдина мить, яка летить у вічність.
Життя буває красномовним, мов оратор.
Одна лиш мить, так, так, лише одне життя.
Воно буває різким, ніби алігатор.
І грає так пришвидшено серцебиття.
20.06.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870461
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.04.2020
Є люди, яких не хочеться відпускати,
Так хочеться їх пригорнуть до грудей,
Задля яких хочеться, як вогник, палати,
Споглядати жаринки їхніх очей.
Є люди, які можуть душу ошукати
Чи зраджувати без кінця,
Які до лиха й прірви можуть закликати
Чи прикувати до стільця.
Є люди, які надихають –
Вони є справжнім прикладом для наслідування.
Є люди, які ціль хапають
Чи викликають приводи для розслідування.
Є люди, від яких блискавично так хочеться втекти,
Які можуть серце заморозити, мов лід,
Які можуть душу різко, ніби вогнище, пропекти,
Які лишають у миті жорсткий та грубий слід.
Є люди, яких ти сильно-сильно любиш
Просто за те, що вони є.
Зв'язків із ними нізащо не погубиш.
Із ними знайдеш щось своє.
17.07.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870460
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.04.2020
Ось така вона ‒ справжня, вірна, щира та надійна дружба,
Коли із ним чи з нею весело ‒ не сумно,
Коли усе іде спонтанно чи продумано, як служба,
Коли ти робиш щось яскраве так бездумно;
Коли ти можеш розповісти щось нетерпляче,
Поділитися смутком, радістю та надією
Та зізнатися, чому душа так сильно плаче,
Іти із кимось в слід за шаленою подією.
Справжня дружба ‒ це коли ти не боїшся говорити
Про те, що хочеш, мислиш, бачиш, чуєш,
Це коли ти не боїшся сліз гарячих зронити
І вітер вражень лагідно відчуєш.
Справжній друг ‒ він завжди тут, він завжди поруч.
Він може швидко так примчати чи на відстані допомогти,
Не дасть гойдатися праворуч, ліворуч.
Із ним можна подолати негаразди та десь перемогти.
Справжня дружба ‒ ні ‒ не сохне, розквітає
І залишається в миттєвості, в думках.
Вона вже є десь там або ж виникає.
І сяє вогником ясним в чиїхсь очах.
27.09.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870326
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.04.2020
Дихати ‒ це ще не означає жити
У світі цьому в миті цій.
І біль, і радість ‒ все можна пережити,
Забутись в теплоті твоїй.
Дихати, дихати, дихати
І тільки так, так, як ти цього хочеш.
Так! Потрібно йти та бігати ‒
Байдуже, на які грані наскочиш.
Дихати ‒ зовсім не означає жити.
І за минулим сумувати, нити та плакати не варт.
І на майбутнє не варто ворожити.
І там, де закінчується фініш ‒ починається лиш старт.
Можна існувати, а можна боротися й жити на повну.
Можна марнувати час роками,
Не помічати або ж хапати кожну можливість коштовну,
Листати історію віками.
Дихати ‒ іще не означає жити,
І відчувати м'якість відчуттів,
І любов ласкаву й ніжну зворушити,
І відкривати вири відкриттів.
13.09.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870324
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.04.2020
Дихай,
Вдихай, хапай повітря свіжого ковтки.
Бігай.
Роби усе не знехотя, а залюбки.
Більше віддавай, а не жадай
Тепла, уваги та любові.
Про рідних та про себе дбай.
Не будь із кимось в підлій змові.
Не зволікай
Робити якісно свою роботу.
І проникай
У людську, стрімку та чудову ноту.
Гей, ти спіши
Усе, що хочеш побачити й почути.
І зворуши
Свій спогад, який інші можуть відчути.
І закликай
До того, що реально має бути.
І викликай
Бажання поряд з тобою побути.
18.09.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870140
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.03.2020
Де межа між мудрістю та діставанням?
Коли ти цікавиш, а коли дратуєш інших людей?
Де межа між зустріччю та розтаванням?
Коли ти дивишся у віддаль світлих та чарівних очей?
Де межа між ненавистю та коханням?
Кажуть, що між ними усього лише один, єдиний крок.
Чи є межа між подихом та зітханням?
Когось можна, а когось не можна підчепити за «гачок».
Де межа між радістю та сумом?
Чи можна відчувати біль та щастя водночас?
Чи можна зачепить когось струмом?
Куди йти правильно, а куди не йти раз по раз?
Де межа між байдужістю та емоціями?
Чи є у них золота середина?
І що дано нам життям різними порціями?
Чому тремтить моя, твоя клітина?
Чи є межа між рухом швидким та гальмуванням?
Чи можна час зупинити?
Де межа між апатією та пориванням?
Чи можна мить цю зронити?
11.08.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870139
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.03.2020
Така незвична та незнана даль,
Яка вже є то тут, то там,
Легка та звивиста, ніби спіраль,
Дарує глибину світам.
Вона непримітна, тиха й неповторна
Так грає імпульсами різних кольорів,
Немов алмаз, рубін, сяюча й коштовна,
Тремтить на віддалі озер, лісів, морів.
Така тонка й вразлива даль,
Яка зникає в тишині.
Її так мало десь, на жаль,
Десь там, в незримій глушині.
Вона помірна і в той же час контрастна
Ховається між просторових хвиль,
Неначе посмішка, лагідна й прекрасна.
Її чарівності немає миль.
Така мінлива та протяжна даль.
Десь тут її немає вже, десь там вона живе
І пишеться так вдало, мов скрижаль,
Природою, яка майже усе переживе.
08.08.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870034
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.03.2020
Така заманлива, прекрасна далечінь,
Яка ось тут чи десь там,
Гойдається між проміжками поколінь,
Дарує силу казкам.
На неї так хочеться і хочеться без упин дивитись.
Так хочеться втопитися у ній.
Кожну клітинку, кожен клаптик так хочеться роздивитись.
Розповісти про це сім'ї своїй.
Далечінь... така розважлива і така глибока.
Десь там б'ють промені весни.
І тільки ти сумна, незаймана та одинока
Сидиш, черпаєш віщі сни.
Вона так манить, так чарує
У світ незвіданих небес,
Між потоками маневрує.
Глянь, край віддалених чудес!
Така вона – незнана далечінь,
Така різка і в той же час красива,
Відлуння залишає, як глибінь,
Така стійка і в той же час мінлива.
06.07.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870033
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.03.2020
Головне у житті – це не багатство –
Таке заманливе і в той же час нейтральне,
Яке тут, там викарбовує рабство –
Таке нахабне, нещадне, гидке й фатальне.
Головне у хвилі цій – це не задоволення,
Яке дарує забуття фальшиве,
Яке веде до часткового поневолення
І забирає щось справді красиве.
Головне у миті – це все ж враження,
Це світлі, теплі, справжні й сильні почуття
Різних форм, відлунь, маневрів, важення
І неповторні та незримі відчуття.
Головне у часі – це не насолоди
Такі приємні та миттєві.
Головне – це не здобуті нагороди
Різкі чи ніжні, грубі чи чуттєві.
Головне у світі – це життя –
Усе інше не має суттєвого значення –
Мелодія серцебиття
Свого важливого прадавнього призначення.
12.07.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869914
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.03.2020
Як легко говорити вустами серця
Про те, чого ти насправді хочеш,
Про стрімкі й таємничі ріки й озерця.
Байдуже, на що в темах наскочиш.
Вустами серця можна доторкнутись до когось
Так непримітно і водночас виразно,
Можна свій відблиск залишити для когось
Якось спонтанно і надзвичайно вчасно.
Вустами серця можна душу зворушити
Чи ласкаво змусити її радіти,
У ясних думках свою пам'ять залишити,
Аби рани більше не могли боліти.
Вустами серця можна грати мелодії неповторні,
Можна утішити когось,
Можна створити порухи бідні і в той же час коштовні,
Можна надихнути на щось.
Вустами серця можна написати щоденник,
Який складається із знаків ніжних губ,
Можна молитись Богу завзято, мов священик,
Можна запросити когось у крутий клуб.
30.08.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869913
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.03.2020
О ці яскраві та незнані вогники.
Вони чи то спалахують, чи то зникають в далині.
Їх неможливо покласти на столики.
Вони зародилися десь там, в оглушливій глушині.
Вони, мов промені, чарівні й барвисті
Так грають імпульсами кольорів,
Такі, як спалахи, чисті та іскристі,
На віддалі річок, озер, морів.
Вогники. Вони вразливі та блискучі.
Вони з'являються то тут, то там.
Котрісь геть тьмяні, а котрісь такі сліпучі.
Дарують сили й натиски світам.
Вони вібрують у голові, в душі, на кінчиках пальців.
Вони, мов спектри світла, мерехтять в очах.
Вони біжать майже беззвучно чи ловлять сонячних зайців.
Вони є блисками невловимими в ночах.
Такі вони ‒ вогники ‒ незримі сполуки,
Потайні, мінливі й неповторні,
Переплітають звичні зустрічі й розлуки
І такі, як золото, коштовні.
03.09.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869746
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.03.2020
Відпусти мене, прошу, благаю.
Відпусти, молю, від самого себе.
Що буде далі там, я не знаю.
Моє життя залежить так від тебе.
Відпусти цю часточку моєї душі.
Нехай вона тепло дарує.
У ній так м'яко й ніжно, ніби у вірші.
Нехай просторами мандрує.
Відпусти мене, мов пташку, просто на волю.
Відпусти мене назавжди.
Дозволь самій вирішувати власну долю.
Не відбирай тупо правди.
Відпусти мене туди, в чарівний край.
Дозволь вдихнути океан життя.
Відпусти в мінливий, пишний, світлий гай.
Хай не стискається серцебиття.
Відпусти, пусти, щоб я була щасливою,
Щоб відчувала й біль, і радість водночас.
Забудь до мене шлях стежкою мрійливою.
Остання мить ‒ це мій єдиний тихий час.
10.11.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869745
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2020
Не ховайся, не віддаляйся від рідних,
Прошу, не роби ніколи цього,
Ніжної любові, та уваги гідних,
І трепетного поруху твого.
Не розвіюй для рідних інформації,
Бо вони можуть майже завжди тобі допомогти,
Карбуй разом із ними інновації.
І тільки разом можна всі труднощі перемогти.
Не приховуй нічого від рідних,
Окрім того, що може нашкодити їм.
Відводь від тисків, та депресій різних,
І дивуй, зачаровуй їх знанням своїм.
Ми сильно впливаємо на рідних людей,
Так само, як вони впливають на нас.
Ми можемо запалити вогники очей
Чи їх погасити на вік чи на час.
Не відвертайся від рідних.
Не втікай нізащо від них.
Не будуй «кордонів» грізних.
А тільки піклуйся про них.
08.12.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869619
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.03.2020
Така виразна та миттєва висота,
Яку так хочеться здобути,
Заманлива та давня, ніби теплота.
Є те, що хочеться забути.
Вона така чуттєва і така незнана,
У миті цій ясній ‒ єдина грань.
Вона десь бажана, а десь і геть незвана.
І ти втомився від руху змагань.
Така... на перший погляд недосяжна висота,
Яка вже створена тут, там,
Невагома, тягуча й тиха, ніби пустота.
Хтось дарує ніжність світам.
Вона така замислена, майже нескінченна.
Вона росте все далі й далі.
Як манить її палітра вражень незліченна
У цій незвичній чистій далі.
Така вона ‒ велична висота,
Така мінлива у в той же час стійка,
Елементарна, ніби простота,
Така далека і в той же час близька.
15.07.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869618
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.03.2020
Усе, майже все, що завгодно можна знайти в Інтернеті,
Щось купити та продати,
Поглянути на місця й на шедеври, що є на планеті,
Одне взяти, інше віддати.
Це не тільки для когось відпочинок або ж робота,
Це не тільки всього світу ніби злиття,
Це «сховище знань» для когось не тільки звична турбота ‒
Це стало частиною нашого життя.
В Інтернеті можна комусь допомогти,
А можна образити, осквернити когось,
Можна десь програти, а десь – перемогти,
А можна геть не зважати на когось, на щось.
Комусь в Інтернеті цікаво дуже,
А хтось його взагалі уникає.
Хтось пише: «Не бійся, мій любий друже!».
А в когось він залежність викликає.
Хтось там нишпорить у своїх справах,
Виконує поставлені завдання,
Хтось тоне у візуальних сплавах,
Шукає відповіді на питання.
Хтось там чимало часу сидить,
А хтось переплітає щось на сайтах чи в мережах.
А хтось із нього вийти спішить.
Чийсь статус, звук палає в інформаційних пожежах.
В Інтернеті можна наліпити, вклеїти щось на фотографії,
Переглядати відео на різних каналах,
Можна наслідувати приклади із відомої біографії
Та розбиратися в невловимих сигналах.
В Інтернеті можна проводити онлайн-конференції, наради,
Майже будь-куди знайти правильний шлях,
Можна зізнатися у коханні та уберегти когось від зради,
Чути відгук, який літає, мов птах.
В Інтернеті можна стежити за подією в реальному часі,
Створити на потрібних спеціальних сайтах персональний кабінет,
Обирати заздалегідь вільний та безпечний проміжок на трасі.
Така вона ‒ гігантська та цікава мережа, всесвітня ‒ Інтернет.
09.10.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869519
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.03.2020
Усе стається в горизонті подій,
Десь тут чи десь там.
Усе проходить там, у далині мрій,
Дає щось рукам.
Десь там творяться неймовірні, дивовижні речі.
Десь тут лиш пустота, немає нічого.
Десь там безжальний біль ой як же валиться на плечі,
На тих, хто боїться, не знає нікого.
Десь там усе уже написано.
Десь тут іще ніхто писать не починав.
Десь там алмазами розписано,
Там, де ніжний вогонь в частках не погасав.
Десь там усе вже сталося.
Десь тут нічого ще не почалось.
Кудись сяйво дісталося,
Туди, де все в єдину мить злилось.
Десь там, у стані всіх подій,
Усе там почалось, усе там має закінчитись.
Десь там відлуння ясних мрій.
Десь там є тільки ряд секунд, аби чомусь навчитись.
21.11.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869518
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.03.2020
В житті бувають радісні моменти,
Бувають заздрощі, буває сум,
Бувають сонячні експерименти,
Буває затяжний, тужливий глум.
В житті бувають злети та падіння,
Бувають грубощі, бувають перешкоди,
Різкі невдачі та м'які веління,
Бувають спрощені та хитромудрі коди.
В житті буває море слів,
Буває океан мовчань,
Бувають ріки тихих сліз,
Бувають потоки повчань.
В житті бувають апатія й бажання,
Бувають пустелі проблем,
І пошуки свого поривання,
І краєвиди різних тем.
В житті буває казка,
Буває затятий біль, мов лід,
Буває груба пастка,
Буває чийсь непримітний слід.
22.06.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869372
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.03.2020
Живи, спіши, дій, дихай на повну,
Бо час летить по правді дуже й дуже швидко.
Ні, не марнуй жодну мить коштовну,
Не роби так, аби її не було видко.
Роби, що хочеш, маєш зараз, бо потім більше вже не буде
Ані часу, ані можливостей, ані подій.
І тільки твоя пам'ять точно не викине та не забуде
Те, як горіли ясно всі ці спалахи надій.
Живи, рости, виточуй знання.
Хапай суцвіття справжнього кохання.
Шукай шлях до свого пізнання.
І не зчувай беззвучного зітхання.
Бо пройде час ‒ і ти не зможеш озирнутися
Назад,
І від подій різких не встигнеш схаменутися
Навряд.
Живи, живи, живи, не чекаючи нікого,
Бо пройде час, усе проходить.
Поринай до цілей, незалежно ні від чого,
Бо не відразу все виходить.
22.11.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869371
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.03.2020
Ця мить плететься обережно,
Неначе завжди так плелась,
Так тихо, м'яко та безмежно,
Неначе з вічністю злилась.
Вона така палка, така тоненька
Ширяє поміж поколінь,
Така рівненька і така миленька,
Шукає свою височінь.
Вона є вільною в усіх процесах
І майже всюди,
Суперечністю в цінних інтересах,
Хвилює груди.
Вона мінлива, мов ніжні порухи кохання.
Вона летить кудись, як хоче, і сюди, й туди.
Не чується від неї незримого зітхання.
Вона лишає тільки нерозвідані сліди.
Вона мандрує тільки тут лиш зараз
Без всяких відгуків, без всяких меж
І пишеться так вдало, ніби нарис,
На віддалі всіх розливів, пожеж.
26.07.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869249
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.03.2020
А серце б'ється, б’ється в унісон
Із яскравою, світлою подією.
Хтось чекає, занурюється в сон,
А хтось летить так за своєю мрією.
У когось серце б'ється із надією,
Що, попри все, все буде добре.
А хтось іде, як наслідок, за дією.
У когось серце не хоробре.
У когось серце б'ється від втрати
Близької та неймовірної людини.
У когось воно рветься від зради,
Яка розрізає нервові клітини.
У когось серце б'ється від любові,
Від лагідних та надзвичайних відчуттів.
А хтось із кимось є в підступній змові.
А хтось у пошуках прадавніх відкриттів.
У когось б'ється серденько єдине,
У середині, в животі,
Таке легке, тоненьке та незриме,
Так горнеться у теплоті.
04.12.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869247
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.03.2020
Ой, серце б'ється нестерпно,
Як прагне вирватись на волю,
Щось говорить невичерпно
І як прагне змінити долю.
А серце б'ється, б'ється, б'ється!
І так, як продовжує битись.
І щось робити не вдається ‒
І сльози продовжують литись.
А те серце б'ється від радості,
Б'ється від щастя неземного.
А це серце б'ється від заздрості,
Від горя й відчаю німого.
А серце б'ється, б'ється, б'ється ‒
І чуть його десь тут, десь там,
У руки нервів не дається,
Дарує надію світам.
А серце б'ється, б'ється просто:
Тук-тук, тук-тук,
Щось шепче ніжно, а щось – гостро.
Є тільки звук.
08.12.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869125
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.03.2020
Кажи: «Люблю», кажи: «Люблю»,
Тому що потім може бути пізно.
О! Я для тебе все зроблю,
Аби тобі не було сумно й тісно.
Кажи: «Люблю» ‒ неначе це в останній раз,
Неначе ти не зможеш більш цього сказати
І потаємно, ніжно, а не на показ,
Неначе всіх чуттів не зможеш показати.
Кажи: «Люблю» без сумнівів, без відповіді на взаємність,
Без гніву, без жалю, без відчаю, без крові.
Нехай тобі буде коштовна полохлива ця приємність.
Потони в безодні прекрасної любові.
Кажи: «Люблю, люблю...», кажи це завжди,
Кажи тоді, коли так хочеш так сказать
Не для брехні оманної, для правди.
Не забувай із буднів враження плекать.
О! Кажи: «Люблю, люблю! Люблю...».
Кажи, коли не можеш не сказать!
Я тебе в віках не погублю
І свою душу хочу показать.
30.10.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869124
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2020
Я ‒ оригінальна, ласкава, яскрава,
Принаймні так націлена такою бути,
Оглянуть все: зверху, знизу, зліва, справа,
Важливе не проґавити, та не забути,
І брати все максимальне, приємне й точне від життя.
Хоча воно складне, хитке й примхливе,
Не ховає помилок та не презентує вороття,
Фрагментами різке й несправедливе.
Я десь у чомусь майже безпорадна,
І гнів, буває, починає вогнищем пекти,
Закручує незмога безпощадна,
І блискавично хочеться світ за очі втекти.
Я не люблю виказувати слабкість,
Бо сильна, хоч десь і несмілива.
І не люблю підступність, грубість, заздрість.
І для мене кожна мить важлива.
Я не люблю базікати пустого,
Не кажу, не думаю, не дію, якщо не бачу в цьому сенсу,
І стану незворушного, густого.
І як можу чимсь допомогти, то не буду осторонь процесу.
Мене дратує жалість деяких людей:
Так, особлива, але ж геть не бідна,
Байдужість до природи деяких сімей,
Із твердженнями яких я геть не згідна.
Мене цікавить щось неземне, небесне:
Гігантські Всесвіти та крихітні дрібниці,
Щось таке тонке, незриме та чудесне,
Різне: форми, закони, рухи й таємниці.
Я не знаю, що таке кохання,
Та м'яко відчуваю, яка вона любов,
Стесую непотрібне зітхання
І прокручую дорогоцінне знову й знов.
Я меломанка й кіноманка трішки
І хвилями занадто емоційна:
Не можу втриматися від усмішки,
В смаках стримана та традиційна.
Мене манить та чарує природна тиша,
Її обличчя ніжної і в той же час суворої краси,
І магнетичний скат, і непримітна миша,
І крапельки ранкової сріблястої блискучої роси.
Прекрасне диво, яке щоденно та безтямно убиваємо
І я, і ти, і ми, і ви своїми власними руками,
І ці тендітні мрії об бетон безпощадно розбиваємо.
Ні, не всі, та більшість для них всіх є брутальними катами.
Я не люблю у миті цій швидкій нікому та ні в чому заважати,
Поважаю кожен вибір, кожне слово, кожен крок,
І не боюся на письмі свої думки щодо усього виражати,
І зі своїх різких провалин вичерпувать урок.
Так шкода, що так часу мало
Дається, щоб зрозуміти все буття.
Минуло, є й ще не настало.
Майну, мов блиск, і піду у небуття.
Я знаю, чого так сильно хочу,
До якої тягнуся мети,
Нащо нерви байдуже лоскочу
І що іншим прагну донести.
Можливо, моя творчість, так, і не надто здібна,
Але пишу: не можу не творити.
До чистого ковтка повітря вона подібна:
Наснаги додає боротись, жити.
У ній така: чесна та відверта.
І яким буде відлуння, ні, уявлення не маю;
Десь поступлива, а десь уперта.
І претензій ні до кого, окрім себе, ні, не маю.
Люблю шукати щось цікаве та поєднувати протилежне:
Складне щось і в той же час просте.
Думаю, що все взаємозв'язане і водночас незалежне,
І тьмяне, і в той же час ясне.
Люблю ловити радість у річці своїх друзів
І теплі, душевні та легкі розмови.
Не хочу зустрічати підступних боягузів
І ковтать шкідливі, несмачні промови.
Так хочеться багато що побачити й почути
На цій мінливій та вражаючій Землі,
Переживання трепетні та лагідні відчути
В реальності миттєвій, а не уві сні.
Коштовності найбільші для мене ‒ це родина,
І час, який не повернути,
І кожна справжня, пам’ятна та крута картина,
Яку вдалося розгорнути.
Я просто ‒ дівчина проста
І хочу жить на повну, а не існувати,
Не ждать, та не лічить до ста,
Пірнати у веселку, і не сумувати.
05.04.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848746
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.09.2019
Я поховала кілька своїх мрій
Через безглузді шари невпевненості.
Замість контрасту яскравих подій
Прошарки тьмяно-сивої буденності.
Я утратила свій шанс,
Утратила щастя, радість від пригоди,
Розгубилась серед трас,
Злякалась, сховалась від всіх примх нагоди.
Я поховала свою мрію,
Одну, ту, єдину,
Ні, не наважилась на дію,
Не живлю клітину.
Я не певна, що не буду більше такого робити,
І водночас так не хочеться цього.
Я не певна, чи зможу стіну випробувань пробити
У швидкій напрузі тиску усього.
А ви і ви, прошу, не відкидайте своїх мрій,
Не робіть, будь ласка, як я.
Не оминайте ніде спектрів яскравих подій,
Навіть якщо проти сім'я.
22.04.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848646
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.09.2019
Я залишусь назавжди такою,
На всю цю мить – на все своє життя,
Сильною і водночас слабкою,
Десь буде стиснуте серце биття.
Я не зможу самостійно зав'язати волосся,
Не зможу без вагань туди, куди схочу гайнути,
Не зможу віночок сплести із квіток, із колосся,
Не зможу в сяйво всіх своїх тремтливих мрій пірнути.
Я не хочу, не буду виказувати німу вразливість
І буду боротися за кожну грань, за кожну можливість.
Я не буду падати в прірву чи уявляти жахливість
І буду виховувати та гартувати сміливість.
Я буду шукати свою цікавість,
Своє щастя, свою радість,
Свою незнану, лагідну яскравість
І відпускатиму заздрість.
Так, я лишусь назавжди такою,
Але це не має мені заважати жити на повну.
Буду і сильною, і слабкою.
Та я не вправі марнувати жодну миттєвість коштовну.
30.01.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848643
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.09.2019
Я думала сказати це всім,
А не сказала нікому.
Це мій блиск у далечині, що в нім?
Тремтить він як, у чому?
Я думала, що покажу це всім,
А не показала нікому.
Який мій спалах дзвінкий, що із ним,
Усім відомий чи нікому?
Я думала, що зможу подолати
Свою тупу непевність.
Я знаю те, що зможу досягати
І розірву нікчемність.
Я думала, що покажу всі свої почуття,
Які мене так ранять, так тривожать ‒
А ні, здається, що забула всі ці відчуття,
Які мене на землю грубо ложать.
Я думала, що палко так жила колись,
А ні, здається, тільки існувала.
Усі мої чуття в поезії злились,
Які я сильно й ніжно розвивала.
03.04.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848530
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.09.2019
Я боюсь стати нахабною егоїсткою,
Без тактовності ставитись до людей,
Стать скупою, невиправною песимісткою,
Погасити вогник коштовних очей.
Я боюсь прекрасного не помічати
У вирі яскравих подій,
Важливе забути та не зустрічати
У мірі вогненних надій.
Я боюсь когось образити
Ненароком, мимовільно,
З поганого боку вразити
І робити щось повільно.
Я боюсь стати надто складною,
Не тямити що, як роблю.
Та не боюсь лишитись одною,
Бо маю чудову сім'ю.
Я боюсь комусь затято заважати
У шармі ефектних дій,
Свої думки недоречно виражати
У спектрі зв'язаних мрій.
Я боюсь, що мене може заморозити страх,
Іти безтямно по п'ятах,
Забити у мене тяжкий, моторошний цвях,
Зрушити наснагу в руках.
Я боюсь стати надто вразливою,
Не зважитись зробити цей крок,
Важкою, слабкою, мінливою,
Із провалин не знайти урок.
Я боюсь когось втратити,
Тих, кого так сильно-сильно люблю,
Цю мить сухо розтратити,
Бо потім вже нічого не зроблю.
Я боюсь запросто здатись
У своїх рівних чи складених боях,
Спокусам, стресам піддатись,
Швидко чи мляво заблукати у днях.
Я боюсь себе не контролювати
У своїх скрутних, складних та загнутих речах,
На когось накричати, лютувати,
Не струсити гніту, що лишився на плечах.
Я боюсь... я чогось боюсь...,
Інколи сама не розуміючи чого.
Із усім цим струнко борюсь
У сяйві подиху ‒ відгуку цього всього.
08.03.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848529
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.09.2019
Ніхто не знає, хто я до кінця,
Хоч бачать мої бажання та смаки,
І чим не прикувати до стільця,
І що саме не дається у знаки.
Коли сумую тяжко, то можу посміхатись
У гавань безвісті очей,
А коли геть кепсько ( вдало й тупо заховатись
Подалі від усіх людей.
Мов загадка, яку не розгадати.
Знаєте мене, так чи ні?
І що я цьому світу можу дати?
І чи повірить він мені?
Є, як і в кожного, свої проблеми –
Частки труться у душі моїй.
Та лиш розлогі та цікаві теми
Я розповім дружності твоїй.
Я стримана і водночас емоційна,
Відкрита і в той же час така, сама в собі,
Десь незграбна та слабка, а десь граційна,
Не зкричу майже нічого зайвого тобі.
Із пером я обережна, та відверта.
Слова! Намагаюся красу сплести;
Десь м'яка й поступлива, а десь уперта.
Знаю те, що іншим прагну донести.
І знаю, кого так сильно я люблю,
І хочу стати кращою,
Чому, навіщо, для чого щось роблю.
Не можу буть інакшою.
І сама не знаю, хто, яка і на що я здатна,
Бо найскладніший цей зважений до себе шлях.
Чиясь тінь мені приємна, а чиясь – неприйнятна.
І ніхто в мене не заб'є «загострений цвях».
24.06.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848432
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.09.2019
Так хочеться змінити долю.
Так хочеться змінити життя,
Відчути по-справжньому волю
І нестримане серце биття.
Так хочу, як вітер, гайнути
Туди, аж за самий небокрай,
Побачить, почути, відчути,
Як шалено тече водограй.
Так хочу, як у пташок, крила мати,
Літати, співати пісні,
З посмішкою всі труднощі долати,
Радіти ласкавій весні.
Так хочеться піднятись високо в гори,
Пірнути в українські степи, чарівні –
В ці рідні прекрасні безкраї простори
І дивитись ночами на зорі ясні.
Так хочеться пізнати кохання,
Яке здіймає до самих небес.
Й є ще таке далеке бажання:
Колись підкорить гору Еверест.
Так хочу забути про всі ці проблеми,
Відкинути їх хоча би на мить,
Робити, творити, складати поеми.
Ой як же на повну хочеться жить.
25.03.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848431
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.09.2019
Сподіваюсь, що я зможу
Подолати всі свої проблеми та страхи,
Що не здамся ‒ переможу
І ніхто в мене не заб'є скручені цвяхи.
Сподіваюсь, не залишу
Нікого з рідних у біді,
Я лиш мить свою колишу
І лишу пам'ять у сліді.
Сподіваюсь, не ображу,
Ні, нікого та нічим,
Зайвого не розкажу,
Не стану звуком німим.
Сподіваюсь, що я здатна
Зробити у житті все так, як маю, хочу,
Буду перша, а не кратна,
Хоч не знаю, на що, де і як я наскочу.
Сподіваюсь, що не скажу
Того, чого не хочу та не мушу,
Свою миттєвість покажу
І десь вразливу та чуттєву душу.
Сподіваюсь, що не буду
Багато гнітитись та сумувати,
Важливого не забуду,
Свої вміння буду розвивати.
Сподіваюсь, не дарма пишу ‒
І цим комусь, у чомусь допоможу.
Сподіваюсь, не дарма спішу ‒
І на всіх рингах крутих переможу.
Сподіваюсь, я буду такою, якою хочу бути.
Я просто є, я тут, я просто розвиваюсь.
Сподіваюсь, що не зможу ‒ ні ‒ незабутнього забути.
І що все буде добре ‒ просто сподіваюсь.
14.03.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848348
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.09.2019
Дитинство пройшло вже, і юність минає.
І назад, в минуле дороги немає.
Лишились тільки спогади яскраві, веселі та не дуже.
Одні так хочеться забути, за іншими сумую дуже.
Пам'ятаю дитинство, пам'ятаю батька,
Як він катав мене на спині, як конячка,
І як в його теплих обіймах лежала ‒
В ту мить я неначе на небі літала.
Пам'ятаю, як ми з сестричкою грались в лікарів,
Лікували іграшкових тварин і живих котів.
Пам'ятаю, як будувала халабуди.
Я могла там цілісінькими днями бути.
Пам'ятаю, як у школу ходила,
Як танцівницею стати хотіла.
Пам'ятаю свій веселий, дружний клас,
Як ми грали в «море волнуется раз».
В санаторії, лікарні частенько приїжджала
І процедури найрізноманітніші приймала.
Найгіршими були ненависні грязюки,
Коли вимазували ноги, спину й руки.
В одному санаторії був такий куточок,
Де так ніжно белькотів малесенький струмочок.
Я слухала, як він свою музику чарівну грає,
Ніби соловейко в садочку проникливо співає.
По санаторію гуляла,
Яскраві ракушки збирала.
Любила дикий виноград обривати
Й комиш золотавий розглядати.
Пам'ятаю іншу школу, яка рідною для мене стала.
Пам'ятаю вчителів, я з ними інколи дискутувала
І як питала в них про те, про се.
Мене цікавило практично все.
Я вчилася іскристо та завзято, мов вулкан.
Знання для мене ‒ це чудовий, світлий океан.
Хтось поринає в нього з головою,
А хтось лише торкається рукою.
Коли на фото однокласників дивлюся,
Здається, не витримаю й от-от зірвуся.
Й серце обливалося невимовними сльозами.
Беззвучний крик: «Я так хотіла бути поруч з вами!».
На перервах я їм лише тупий «привіт» казала.
Підійти й поговорити сміливості не мала.
Боялася, що будуть обзивати,
Із моїх рухів будуть кепкувати.
Після школи малювала сукні, гуляла в ігри.
Ввечері дивилась всілякі передачі й фільми.
Коротше кажучи, марнувала дні.
Проходили дарма навіть вихідні.
І ніколи не забуду літа одного,
Тому що практично змарнувала я його.
Могла годинами сидіти у лісочку,
В своєму затишному й любому куточку.
Коли приходила туди, знімала маску
І ніби потрапляла у безглузду пастку.
Була депресія: я не хотіла геть нічого,
І серце розривалося від відчаю німого.
Скінчилось літо ‒ знову в школу почала ходити.
Сказала: «Зупинися: так не можна далі жити».
На світі є й гірші випадки, ніж я.
Дружна, добра й гарна в мене є сім'я.
І я змінилася, стала трошки краще,
Знову почала надіятись на краще.
Яскраве й тепле сонечко, світи для всіх, лагідно світи!
З тобою хочу відкривати нові, незвідані світи.
Відкрила очі, так легко й широко відкрила.
Ніби небеса мені подарували крила.
Тепер, як птах, у небі високо літаю,
По-справжньому ціною те, що зараз маю.
І я на цій Землі живу, і далі буду жить.
І тільки час, на жаль, не зупинити ні на мить.
І на життя вже скаржитись не буду.
Те, що було ‒ ніколи не забуду.
21.04.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848345
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.09.2019
Дякую Боже за те, що є, за те, що маю.
За те, що ковтки повітря чистого приймаю.
За любу, добру, дружну та міцну родину.
За кожну у житті побачену картину.
За пісню мелодійну солов'їну.
За чарівну країну – Україну.
За теплі світлі неспинні промінчики сонця.
За місяць і зорі, які сміються з віконця.
За тихий замислений лісочок.
За дзвінкий і бурхливий струмочок.
За блакитні чудові дзвіночки.
За шершаві барвисті листочки.
За веселий дитячий садочок.
За яскравий з кульбабок віночок.
За цінний досвід, важливі уроки.
За продумані та спонтанні кроки.
За портфелик, що хитався на плечах.
За рясні сльози, що були на очах.
За м'яку постіль, подушку.
За вражень цілу котушку.
За тихі, шалені, закручені каруселі.
За смак золотистої п'янкої карамелі.
За вірних грайливих собак, котиків.
За палітру унікальних дотиків.
За дивовижні та незабутні моменти.
За феєричні та вдалі експерименти.
За прекрасну мінливу природу.
За кожну здобуту нагороду.
За те, що хочу і за те, що мушу.
І за те, що не ошукали душу.
За цікаві, неймовірні кадри кіно.
За ігри в шашки, в хованки та в доміно.
За веселковий гербарій.
За килим ніжних конвалій.
За корисні, дієві поради.
За те, що не зустрічала зради.
За всі явні та здійснені мрії.
За сяйво чудесної надії.
За навички та розуміння.
За доволі стійке терпіння.
За веселі, ясні пригоди.
За розгладжені перешкоди.
За замки з тріскучих піщинок.
За танці блискучих краплинок.
За допитливість та увагу.
За цю тендітну рівновагу.
За проникливу та нестримну радість.
І за те, що відпустила заздрість.
За те, що не граю, не накладаю на своє обличчя маски.
За те, що розрізняю і не потрапляю у підступні пастки.
За емоції надзвичайні, мерехтливі.
За іскри в полум'ї мінливі, полохливі.
За Твою ласку, Боже, величну.
За любов материнську ліричну.
За кожну неповторну мить.
За те, що маю змогу жить.
02.11.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848214
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.09.2019
З днем народження Вас вітаю!
Здоров'я міцного бажаю,
Яскравих, гучних, чарівних, життєвих сплетінь
І видовищних, шалених переплетінь!
Бажаю знайти своє справжнє кохання,
Не відчувати зрадливого зітхання,
М'якої, цікавої, стабільної роботи!
Нехай легкими будуть повсякденні турботи!
Бажаю якомога більше коштовних вражень,
Різних маневрів, ґатунків, почуттів, форм, важень!
Будьте такою ж ніжною та красивою!
І найголовніше – це будьте щасливою!
03.03.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848213
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.09.2019
Тьотя Валя, з днем народження тебе вітаю!
Здоров'я стійкого, ніби діамант, бажаю!
Нехай тебе в миттєвості обплітає любов.
Нехай чуттєво та ніжно шепоче знову й знов.
Бажаю обіймів, поцілунків коштовних
І вражень незабутніх, цінних, неповторних.
Нехай дарує радість кожна мить,
Нехай лиш ясно світить, не гримить.
Нехай тебе охороняють Янголи небесні ‒
Захисники невидимі, незримі та чудесні.
Бажаю легкості, стійкості у роботі.
Нізащо не сохни в повсякденній турботі.
Квітни, як барвисті, прекрасні й пишні хризантеми,
І відкривай нові, розлогі та цікаві теми.
Нехай твоїх близьких м'яко гріє твоя теплота
І неймовірної, великої душі доброта.
Будь такою ж тендітною та красивою,
І завжди загадковою та сміливою.
Будь в міру чутливою, та не вразливою.
І головне ‒ це будь, попри все, щасливою!
13.09.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848119
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.09.2019
Толя! З днем народження тебе вітаю!
Здоров'я незламного, як сталь, бажаю!
Нехай любов, рівновага, позитив та теплота живуть у серці!
Хай золоті, крихітні й гігантські рибки ловляться в річках, в озерці!
Бажаю обіймів, поцілунків коштовних
І вражень класних, незабутніх, неповторних.
Нехай приносить радість кожна мить,
Нехай лиш ясно світить, не щемить.
Нехай активними, точними будуть всі справи
І смачними, запашними всі коронні страви.
Побільше смішних, дотепних жартів
І успішних, феєричних стартів.
Бажаю мати бригаду тільки справжніх, щирих, вірних друзів
І не зустрічати на шляху різких, підступних боягузів.
Нехай розквітнуть пишно всі твої мрії,
Нехай вдалими будуть всі твої дії.
Нехай в житті домінує свято,
Нехай ллється весело й завзято.
Обирай, кресли та фарбуй свою картину
І бережи безцінний скарб ‒ свою родину!
11.03.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848118
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.09.2019
Сестричко! Вітаю з днем народження тебе!
Прийми прості й щирі привітання від мене!
Перше чого бажаю ‒ це здоров'я міцного,
Тому що ніяк не можна прожити без нього.
Підіймався на свою вершину все вище й вище.
Нехай всі рідні й друзі будуть якомога ближче.
Нехай дивують несподівані, але приємні подарунки.
І нехай зігрівають серце лагідні та ніжні поцілунки.
Нехай будуть насиченими та легкими будні дні
Й яскравими, приємними та веселими вихідні.
Нехай в думках не буде смутку, злості та депресії.
Нехай трапляються сюрпризи у твоїй професії.
Нехай твоє обличчя світиться від сміху.
Нехай твій синочок росте тобі на втіху.
Нехай стануть реальністю всі твої мрії.
Нехай будуть успішними всі твої дії.
Нехай твій голос рікою ллється
І по всіх усюдах розіллється.
Нехай в душі панують рівновага, спокій та любов.
Пам'ятай про те, що жодна мить не повторюється знов.
Побільше вражень різнокольорових
І веселощів радісних, драйвових.
Будь, мов лебідь, вільною, красивою!
І найголовніше ‒ будь щасливою!
23.07.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848013
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.09.2019
В моєму рідному університеті,
У світлому та теплому кабінеті
Викладачі навчають професійні
Й серед них дві Сестрички* емоційні.
Вони яскраві та привітні,
Мов феї, чарівні й тендітні
Й, як моделі, стильні та красиві,
Вимогливі, але справедливі.
Майже завжди цікаво й весело на їхніх лекціях,
Чітко й розплановано, ніби на спортивних секціях.
Частенько заплітаються дискусії об'ємні, розлогі на різні теми.
Вони ж роз'яснюють, якщо заявляються якісь питання або ж проблеми,
Дають поради цінні, корисні й конструктивні,
Мов сонячні промінчики, світлі й позитивні.
Так легко ллються їхні голоси дзвінкі,
Виразні, приємні, ніжні, тонкі й гнучкі.
Про новинки й родзинки в нашій сфері повідомляють
І в допомозі практично нікому не відмовляють.
Думаю ‒ це професіонали своєї справи,
Немов карбують з документів ювелірні сплави.
Чекаю й їду на їхні пари, мов на свято,
І теми ємнісні розкручую завзято.
Ці посмішки білосніжні й лагідні я не забуду
Й деякі моменти все життя пригадувати буду.
*Наталя Олексіївна та Оксана Олексіївна ‒ старші викладачі кафедри документгзнавства та інформаційної діяльності інституту філології та масових комунікацій в Університеті «Україна».
11.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848011
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.09.2019
Мамо, мамочко моя,
Час завжди невпинно, як вода, стікає.
Ніжна квіточко моя,
Твоя чарівність з роками не минає.
Ти для мене ‒ срібно-золота перлина,
Немовби діамант, який, як сонце, сяє.
Ти для мене ‒ найпрекрасніша людина,
Мов троянда, яка розкішно розквітає.
Ти ‒ найцінніше, що в мене є,
Ці глибокі карі очі.
Лагідний світанок настає
Після місячної ночі.
Твій теплий, ніжний та ласкавий поцілунок,
Твоя любов для мене ‒ це небесний дар.
Твої обійми ‒ це найкращий подарунок,
Промінчик сонця серед непроглядних хмар.
Так хочеться зірку для тебе дістати із неба
Й відкривати нові світи,
Та зірки ясної жаркої насправді не треба,
Бо зірка для мене ‒ це ти!
Я завжди буду вдячна за життя
І за підтримку, яку ніколи не забуду,
За неповторні, незабутні почуття,
Які усе життя пригадувати буду.
Нехай ця ніжність з роками не минає.
Хай ллється нестримною рікою твій веселий, щирий сміх.
Нехай жаркий вогонь в душі палає.
Хай сльози будуть, але лише від щастя на очах твоїх.
Чарівна моя матусю,
Вітаю з днем народження тебе!
Будь щасливою, мамусю!
Я завжди поруч! Я люблю тебе!
24.04.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847910
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.09.2019
Красуню! З днем народження тебе вітаю!
Здоров'я стійкого, як діамант, бажаю!
Нехай любов, гармонія лірична сяють в серці!
Нехай зростає розвиток, ніби рибки в озерці!
Бажаю дотиків тонких та коштовних
І вражень пам'ятних, щирих, неповторних.
Нехай кожен день вирує, як свято,
Нехай лиш ллється весело й завзято.
Бажаю якомога більше добрих, чесних, вірних друзів
І не зустрічати на стежині підступних боягузів.
Бажаю знайти своє справжнє кохання
І не зчувати зрадливого зітхання.
Будь такою ж лагідною та тендітною
І, як зоря, блискучою та магнітною.
Огортайся наповненістю ніжною.
Посміхайся легкістю білосніжною.
Будь рікою стрімкою, сильною
І завжди незламною й вільною.
Будь певною і водночас мінливою!
І головне ‒ це будь в миті щасливою!
24.07.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847909
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.09.2019
Єгорчик, з днем народження тебе вітаю!
Здоров'я незламного, як алмаз, бажаю.
Нехай любов, рівновага живуть у серці.
Нехай рибки золоті ловляться в озерці.
Будь чесним, розумним, добрим,
Завзятим, сильним, хоробрим.
Дівчаток та молодших, як справжній лицар, захищай.
Провинився десь, проси пробачення і сам прощай.
Хай в твоєму житті буде якомога більше яскравих візерунків,
Приємних, несподіваних подарунків і теплих, ніжних поцілунків,
Побільше незабутніх та надзвичайних моментів,
Успішних, цікавих, феєричних експериментів.
Слухай батьків і старших, але май свою думку.
Принось зі школи оцінки вищого ґатунку.
Пам'ятай не лише про те, що хочеш, а й про те, що мусиш.
Будь міцним горішком, якого ніяк, нічим не роздушиш.
Шукай нове, але цінуй те, що маєш.
Пам'ятай: ти сам своє кіно знімаєш.
Але тут жодного дублю не повториш
І на чарівний мультфільм не перетвориш.
Не зависай у світі віртуальному,
Радій та грайся з усіма в реальному.
Не виходить щось, не засмучуйся, спробуй ще раз чи попроси допомоги.
Для тебе відкриваються нові, барвисті, ще не досліджені дороги.
Не тікай, правильно вирішуй всі проблеми.
Читай, спілкуйся з друзями на різні теми.
І будь щасливою людиною,
І завжди разом із родиною.
17.09.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847779
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.09.2019
Бабусю, з днем народження тебе вітаю!
Здоров'я міцного й активного бажаю.
Нехай любов, рівновага живуть у серці
Виразні та барвисті, як рибки в озерці.
Бажаю якомога більше радісних моментів
І чарівних, яскравих та лагідних компліментів,
Приємних, спонтанних подарунків,
М'яких, теплих, ніжних поцілунків,
Контрастних емоцій-візерунків,
Позитивних життєвих малюнків.
Нехай успішними будуть всі справи
І смачними, запашними всі страви.
Легкої вдалої роботи,
Нехай обминають хвороби.
Закручуй до кінця тягучі проблеми
Й відкривай розлогі та цікаві теми.
Нехай тебе оточують близькі та добрі люди.
Нехай тебе всі слухають, і ти чуй інших всюди.
Будь чесною та справедливою.
І головне ‒ це будь щасливою!
15.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847778
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.09.2019
Так добре, коли нічого не чекаєш,
І борешся щоденно за добро,
І робити справ своїх не зволікаєш,
І крутишся сміливо, як свердло.
Так добре, коли нікого не чекаєш,
Бо знаєш: хто твої друзі та сім'я,
Та повсякчас нових знайомств, дій шукаєш
І не ховаєш своє, справжнє ім'я.
Так круто, коли нічого не чекаєш,
Не пропускаєш помилки,
До себе потрібну увагу викликаєш,
Не потрапляєш в прочерки.
Так круто, коли нікого не чекаєш,
Вирішуєш всі неполадки,
І душу від хвиль ясних не замикаєш,
Покращуєш свої задатки.
Так хороше, коли нічого не чекаєш,
І відкриваєш цей дивовижний, незвичайний світ,
Його із чимсь поєднуєш, та щось вмикаєш,
І розквітаєш, неначе пишний, неповторний цвіт.
03.12.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847689
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.09.2019
Так боляче, коли нічого не чекаєш
Від хвилями складного, але дивовижного життя,
Коли не борешся, свого не шукаєш
І зранене, приглушене спокусами серце биття.
Так боляче, коли нікого не чекаєш,
Без знань: хто твої друзі та сім'я,
Коли на зустрічі приходить зволікаєш,
Соромишся чогось свого ім'я.
Погано так, коли нічого не чекаєш,
Не страхуєшся від невдалого вчинку,
Йдеш не туди, не в ту місцевість проникаєш,
Не готуєшся до свого поєдинку.
Погано так, коли нікого не чекаєш,
Не пробачаєш помилок
І душу, чварами затерту, замикаєш,
Продумуєш провальний крок.
Безтямно так, коли нічого не чекаєш,
Не відкриваєш цей незвичайний та незнаний світ,
Свої бажання, ніби спалах, вимикаєш
І понуро сохнеш, наче бідний, непримітний цвіт.
03.12.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847687
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.09.2019
Частенько робити якісь здвиги складно
Точно, якісно, корисно та вміло:
Знаннями треба орудувать докладно.
Буває лячно розкрутитись сміло.
Майже завжди ходять хвостиком проблеми,
Котрі хвилями нелегко розкусить,
І стишують чи тривожать розум теми,
Котрих митями не в змозі зворушить.
Місцями щось не вдається чи дається складно,
І воля в'язницею болить,
В душі так моторошно, спустошено й досадно,
І радість прикрощами горить.
Але й на те існує боротьба,
Переплітаються поразки, нічиї та перемоги.
Один лиш крок, лише одна доба.
Є люди, в яких можна в чомусь попросити допомоги.
Й саме життя насичене й складне,
Щось дарує, щось бере.
Але воно у всіх – лише одне,
Не забувайте про це.
29.06.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847551
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.09.2019
Усе в житті насправді просто,
Хоча не в усьому відразу можна розібратись,
Де м'яко, гладенько чи гостро.
І, щоб оцінити вдало щось, треба постаратись.
Майже все насправді просто у житті,
Хоча у кожній справі, сфері є свої нюанси,
Винятковість в кожному серце битті,
Від якої варто брати все, а не лише аванси.
У житті насправді просто геть усе.
В нас є лиш проміжок між минулим та майбутнім.
Від нас залежить, що він нам принесе,
Буде смутнім, тьмяним чи прекрасним, незабутнім.
У житті просто все насправді.
Головне – це жить на повну силу
Не у брехні, а лиш у правді,
Не тримати кривду посивілу.
Усе в житті насправді просто в більшості випадків,
Хоча деколи і йде все шкереберть чи не за планом,
Доводиться стикатися зі струмом неполадків.
І все одно розливається усе своїм каналом.
11.09.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847549
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.09.2019
Все сяйво в темряву незнану поринає,
І зникає в ній навіки,
Чи часо-просторові згини обминає
Невгамовно, ніби ріки.
Усе, що є, кружляє у тонкому безмежжі,
Де темрява та світло грають в нескінченну гру –
І ніби хвилі здіймають, мов на узбережжі.
І хвиль цих я не стисну, не займу, не розірву.
Темрява – це там, де нічого немає,
Це там, де не видно нікого.
У тих вимірах, де вона не минає,
Є лиш відгук звуку німого.
Вона десь тут лиш виникає,
Десь там зникає невловимо,
У сутність давню проникає
Або ж плететься як незримо.
Світло й темрява то переплітаються,
То несуться врізнобіч.
Їхні кінці завжди перетинаються,
Рівноцінні обабіч.
13.04.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847452
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.09.2019
Світло – повнота пуста
Є майже скрізь і в той же час ніде,
Мов струна*, складність проста,
І ніхто не зловить, та не вкраде.
Ширяють у різних просторах
Фотони** – хвилясті частки,
У неосяжних коридорах
Звивають структурні «крапки»,
Вібрують, вібрують, вібрують,
Лишають відблиски німі у Всесвіті,
Між проміжками маневрують
У цій незнаній невагомій безвісті.
Воно дарує ясність, тепло та життя,
Та знищує щось в зонах впливу,
Віє надію на стрімке серце биття,
І доповнює бриз для розливу.
Світло ‒ воно є всюди і майже/зовсім ніде.
Воно летить як невпинно.
Щось не поєднає струнко, а щось переплете
І вигнеться як первинно.
*Космічна струна ‒ гіпотетичний реліктовий астрономічний об'єкт, що представляє собою одновимірну складку простору-часу.
**Фотон – це частка світла, квант енергії.
25.04.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847449
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.09.2019
Летять пори року одна за одною, створюючи нерозривне коло.
Кожна що разу танцює неповторне, дивовижне та красиве соло,
Має свої характер, час, завдання,
Палітру, розмах та поривання.
Зима першою розгортає книгу,
Ніби запускає невпинну дзиґу,
Часом німа, часом тріскуча,
Часом ясна, часом дрімуча.
Встеляє землю м'яким білосніжним пухом,
Пронизує все навколо морозним духом.
З гілок спускаються крижинки,
З хмар розливаються сніжинки.
В них застигли блискучі візерунки,
Трепетні й спонтанні, ніби поцілунки.
Все мов у сон огортається туманний.
Віє хвилястий струмінь, дзвінкий, оманний.
Весна ж навпаки все пробуджує,
Мов право на тепло відсуджує,
Розсипає, розкручує вгорі, внизу листочки іскристі
І заквітчує на килимках зелених віночки барвисті.
Кришиться й скрегоче гладка й шершава крига в струмках, в озерах, на річках,
Поступово плавиться й зникає, наче віск в розжарених вогнем свічках.
Беруть мелодії знайомі й тріпотливі голоси.
Бринять від проміння сонця краплинки срібної роси.
Розшаровуються квітучі пахощі, духмяні, тягучі та п'янкі.
Пливуть тихо в даль повітряні пір'їнки, купчасті, контрастні та м'які.
Усе здіймається та розвивається тут, там коштовне та оновлене,
Незримими шарами, струмом, змістом, настоєм та фарбами наповнене.
А далі літо естафету переймає,
Заряд енергії все вище підіймає,
Якийсь час ласкаво пестить, а якийсь ‒ сушить
І лагідно прозорим віялом ворушить.
Інколи мокрі піщинки на спраглий ґрунт лягають,
А інші раз у раз небес просторих досягають.
Шершаві лісові долоні мов граються яскравим мерехтінням.
Усе взаємозв'язано тендітним, непримітним переплетінням.
А в ночі у небокраї майорять ясні, далекі та зачаровані магніти,
Але лише один в змозі блакитну порошинку цю розворушити та зігріти.
Струменять враження радісні, смутні, грайливі й полохливі.
Фонтанять звірі вільні, витривалі і в той же час вразливі.
Остання частка кільця ‒ осінь темпи трохи уповільнює,
Спеку в'язко або ж розсипчасто на прохолоду змінює,
Малює строкаті пейзажі,
Беручи розкішні купажі.
Десь тут, десь там розкидані полотна ці фігурні,
Ніжні, вишукані, кошлаті, наскрізні й велюрні.
В одних широтах урожай смачний веселковий достигає,
В інших природа велично, магічно, лірично застигає.
Нестійка та потайна то веселий, то похмурий настрій одягає,
Смарагдові пасма у зонах впливу фарбує, а потім вистригає.
Час від часу чудесне павутиння плете та розвиває,
Іскристі грози розпускає та громи гучно розриває.
Такі вони ‒ суцільної системи компоненти
Дарують цікаві спогади та експерименти,
Дивують, летять невпинно, як кожна мить без коректур,
Граються картинами й переливами температур.
11.10.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847362
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.09.2019
Зашуміла тут, там зима білосніжна,
І непримітно чи виразно вихором ворушить,
Настирна, сувора і водночас ніжна,
І рівноваги в суцільному стані не порушить.
Усе тут, там застигло, немов уві сні.
Поодинокі птахи співають пісні.
Одні звірі блукають в лісах у пошуках їжі, інші тихо та сумирно сплять.
Десь тут здіймаються насипи рівні, а десь там під вагою хитко скриплять.
З небес на землю сиплються сніжинки
Структурні, пишні, чарівні, легкі й німі,
З гілок звисають кристальні крижинки –
Усе немов поснуло у стрімкій зимі.
Повітряні маси то кричать, то мовчать,
І снігові вигини під тиском тріщать.
Усе тут, там пронизує мороз палкий
І віє вітер лютий, сильний та різкий.
То сяюча, то тьмяна та похмура ця зима.
Вона свій плин незримо контролює.
Десь там вона ще є, десь тут її уже нема.
То пестить невимовно, то лютує.
31.10.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847358
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.09.2019
Тут, там розкинулася осінь золота,
І вітер то поривчасто, то м'яко віє,
А з нею в'язка прохолодна теплота,
І дощик час від часу крапельками сіє.
Вона смарагдові пасма фарбує у кольори веселкові,
Дарує відтінки й штрихи незнані, чудові та виняткові,
А потім непримітно чи виразно їх вистригає,
І сама у передчутті незримого застигає.
Чинить вплив на все тут, там осінь золота
І стрімко чи повільно неземними хвилями ворушить.
Їй притаманні легка складна простота
І ясна туманність, яка тонкий зв'язок не порушить.
Одні звірі готуються до глибокого сну,
Інші мов заглядають у холодну війну.
Птахи відлітають далеко, у теплі краї.
Здригаються від вихору наскрізного гаї.
Усе огортає у сфері своїй осінь золота,
Щось кришить, із когось кепкує.
Її робить стійкою й незвичною брудна чистота
І за її рухом слідкує.
30.10.2017
Посилання на відео презентацію https://youtu.be/4zITlELd_3g
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847247
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.09.2019
Зронилося на частину планети літо
І палким нахилом кришить.
І знову сяйво яскравих вражень відкрито,
Яке з часом свій слід лишить.
Майже все метушиться, грає
Струнами зоряного тепла.
І розквіт відблиск набиває
На кожну коректуру стебла.
Час від часу прохолодною легкою небеса ширяють
Чи ллють краплі незримо улітку.
І хвилясті масиви мов вигадливі простори розширяють
Чи зшивають невагому сітку.
Раз по раз звірі квітнуть у танку кохання
Чи виховують своє майбутнє.
Хтось зчуває тонке, пронизливе зітхання
Чи плекає знання незабутнє.
Земля встеляється барвистою зеленю улітку,
Лунають звичні та миттєві пісні.
Пахощі кладуть на сфери впливу свою пишну мітку
Так м'яко чи так жорстко, мов уві сні.
03.08.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847246
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.09.2019
Тут, там все прокидається ласкавою весною,
І дощик час від часу блисківками сіє,
Природа огортається палітрою ясною,
І вітер замість люті слабкостями віє.
У повітрі конденсуються букети пахощів
Різких і надзвичайно ніжних,
Маневрують струни гучних та нечутних радощів
Миттєвих і водночас вічних.
Тут, там все розливається у лагідній весні
І заплітає знов зв'язки надійні.
Невгамовне птаство розігрує свої пісні
Стрімкі, дзвінкі, чуттєві й мелодійні.
Звірі виринають з нірок
Чи закручуються у танку кохання.
Мушки вилітають з дірок
І переносять в даль пилкове зітхання.
Тут, там все віддається трепетній весні ‒
Дійсністю нестримною наповнене сплетіння
Так м'яко й так спонтанно, ніби уві сні, ‒
Пронизане та незаймане переплетіння.
21.04.2016
Посилання на відео презентацію https://youtu.be/-uyCyJ71KxM
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847129
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.09.2019
Між доріг, а точніше просто біля перехрестя, у двох метрах від асфальту, я побачила прекрасну і водночас потворну картину. Біля одного із парканів не дуже великих будинків розгорнулася справжня краса посеред руїн непотребу. Це місце, куточок, проміжок між загорожею і дорогою, де може пробиватися зелень: лісові квіти та трави, де грудочки землі все ще можуть дихати вільно чи боятися, що їх спіткає ув'язнення під темними, неприступними, тяжкими шарами бетону, звідки неможливо прорватися життю. І саме тут розрісся чудовий слід зерна еволюції ‒ багаторічна яскрава рослина ‒ чина лучна. І цей нічим непримітний простір, де він з’явився, притягує погляд своїми контрастами, варто тільки придивитися. З одного боку ти бачиш, як маленьке, вразливе життя вперто та завзято бореться за виживання, а з іншого ‒ купу сміття, яка не дозволяє «зеленій тканині» дихати, рости, розростатися, обплітати землю легкою теплотою ‒ просто жити. І все це дійство розквіту перекривається важким штучним камінням, уламками дерев'яних дощок та скла і тепличною хмарою поліетиленових пакетів. І цей брудний обвал повільної вбивчої отрути свідомо залишений найрозумнішим, найстрашнішим та найлютішим звіром у світі ‒ людиною. Ні, не всі такі «звірі», але деякі люди не помічають, не хочуть помічати чи навіть не усвідомлюють, наскільки сильно вони ранять, калічать, розривають потроху чи цілими осередками заманливу, неймовірну «красуню» ‒ природу ‒ і весь цей почерк дій та наслідків ‒ ще один красномовний мікроскопічний тому доказ. Поблизу росли два дерева: одне з тоненькими гілками, всипаними дрібненькими листочками, інше мало довгий, витягнутий, коричнево-бурий стовбур із колючою вічнозеленою верхівкою. А ще за кілька кроків починаються огорожі, приватні помешкання і візерунки, лінії чи змійки кам'яних, асфальтованих чи піщаних доріжок. А в цій місцині колись здіймалися величні дерева, буйно виринали з землі квіти, розквітали, чарували все навколо і вкладали в родючий ґрунт своє насіння, чи воно розвіювалося вітерцем у даль, в інші простори; птахи розспівували свої вікові, гучні, милозвучні та незвичні пісні, полошилися й інші звірі, ‒ а тепер тут «виросли» котеджі, доми різних висот та масштабів, гаражі, тераси та інші архітектурні витвори чиєїсь фантазії. Хтось залишив у цих досконалих чи химерних структурах куточки, де застигли сліди дикої, природної волі, а хтось і їх невідворотно знищив, розірвав, спопелив вогнищем задля штучної, примхливої, миттєвої краси.
Сама картина нагадувала дорогоцінний подарунок в жахливій обгортці. Це було скупчення лісових квітків яскраво-жовтого кольору з дрібними листочками, вусиками і тонкими, трохи нахиленими стеблами. За кілька місяців чи, може, довше воно мало вигляд великого, розкішного куща. Ніжні, тендітні квіти, мов рухи досвідчених балерин. Вони вигадної, незвичної форми з овальними краями, закручені у казкові обриси, що нагадують піщані заграви на морському дні. На пелюстках помітні тоненькі чорні смужки, нібито намальовані для більшої витонченості. Листочки невеличких розмірів, гладенькі, з гострими кінцями. Вусики непримітні, одні витягнуті, інші закручені. І сама суцільність рослин загалом невеликих розмірів порівняно з іншими пишними насадженнями. Суцвіття дихало, переливалося у сонячних променях всіма відтінками зеленого та золотавого кольорів, заманювало у свій зовсім-зовсім крихітний Всесвіт, сповнений незнаних, красивих, тихих таємниць. Якби не сміття ‒ це було б ще одне, нехай і геть маленьке, нехай і вразливе, нехай і не всім помітне ствердження розквіту вільного, незайманого життя посеред кам'яних джунглів, що можуть залишатися незмінними сотні, а то й тисячі років. Немовби тремтяче дерево посеред лютого вихору холоднечі. Непотріб був різним і водночас звичайним: каміння різних розмірів, викинуте після якогось будівництва, розбите, стесане, розтрощене, частини якоїсь залізної сітки, пружини, та арматура, що лежали на зеленому покриві, дерев'яні дошки, які вже трохи погнили під дією стихій, та цвяхи, що стирчали з них, ніби гриби-паразити на деревах, і одні з найбільших, найлегших та найзатятіших забрудників довкілля ‒ поліетиленові пакети, що створювали ефект, схожий на парниковий, в тих місцях, де накривали зелень, розпрямляючись рівними шарами. Усе навколо ніби придивлялося до цієї, спотвореної брудом, краси. І водночас майже всім було байдуже до неї: усі поспішали у своїх справах.
Улітку все квітне та розвивається, улітку природа гуляє, бавиться, переливається усіма кольорами веселки, улітку це ошатне трав’янисте сплетіння, схоже на кущ, було в самому розквіті сил. Ще донедавна на цій місцині не було нічого, а тоді з'явився цей оберемок зелені, який зачаровував чийсь погляд. Грався, тяжів до світла та тепла своїми зеленими та золотавими загравами. Плівся, розростався, допоки це йому дозволяли людські сліди. Це була така мінлива, така вразлива і така крихітна стихія вільного, дикого життя. Стихія, яка мала ширитися в даль, а не бути обмеженою, яка мала розливатися сяючою красою, а не боятись різкого спустошення, яка мала віяти неперевершеними чарами, а не боротися кожен раз, як останній, за своє виживання. Природа, природна краса ‒ вона інколи чи в більшості випадків гармонійніша, краща, мальовничіша, вишуканіша, загадковіша ніж будь-який витвір уяви людей. І ця справжня захопленість невагомим чуттям дарувала подих чистоти мінливій часточці виміру. Якби не сміття, якби не бруд. Ця коштовна насичена жовта ефектність клітин мала й далі розпушувати м'якість, прикрашати собою розсипчасті клаптики землі, натомість була окреслена зовсім іншою долею. Доля їй не диктувала нічого хорошого. Ніхто не знає своєї долі: вона залишається таємницю, як і витоки зародження життя. Цей легкий перелив квітів та листочків нагадував ясне дивовижне сузір'я, всипане далекими гарячими гігантськими зорями, що видніється в небокраї. Зачаровував, заманював до себе, до своєї винятковості. А цей непотріб, ніби шипи троянди, не дозволяв насолодитись цим видовищем сповна. Він наче затуманював очі тим, хто бачить незвичні штрихи прекрасного у звичайних речах. Уся ця мініатюрна лісова феєрія ніби була скручена у кайдани сміття: бетону, металу, розбитого скла, поліетиленових виробів та інших отруйних сумішей, як і вся наша планета в даний час. І це дуже сумно, бо є такі люди. які не розуміють, не помічають, а деякі навіть зовсім не хочуть помічати, як сильно вони ранять, мучать, шматують, трощать, розривають, убивають, знищують, не лишаючи і сліду, клаптики життя, клітини вигинів та покривів, суцвіття, вразливі живі зелені легені, витривалі та дивовижні долі трильярдів гігантських, звичайних та крихітних звірів, заворожливі осередки первинної території і цілі екосистеми неймовірних, до нас незайманих вимірів, основ на суші, в океанах та в глибинах планети. Що ж сталося із цим ошатним квітучим суцвіттям? Його вирвали, розірвали, видалили із довершеної системи землі, так би мовити, очистили територію від бур'янів, а сміття зібрали, склали в чорні пакети, які виставили при дорозі і які потім забрала сміттєва машина на полігон. А там воно, скоріше за все, буде гнити, розкладатися, отруювати в маленьких масштабах нас та нашу Землю і в значно більших ‒ ту нещасну зону землі, на якій розгорнули це звалище для його зберігання. А на тому місці, де було виділене природою та знищене людиною прекрасне диво життя, лишилась лиш німа, гнітюча та нікчемна пустота.
02.11.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847125
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.09.2019
Шановні читачі! Ви можете на власний розсуд мандрувати оповіданням, обираючи фрагмент (абзац), який хочете прочитати першим, другим і т. д.
Я. Я знову там, де й хотіла бути, на концерті улюбленої групи. Знову відчувала ці неймовірні емоції, знову занурювалась в цю драйвову та ліричну атмосферу, знову насолоджувалась невагомими загравами мелодійного океану, знову забувала про все на світі, знову злітала до небес. Сказати, що це був крутий, грандіозний концерт – не сказати нічого, хоча я все ж насмілилася спробувати передати ці відчуття, енергетику, любов, радість та щастя, які дарувала ця звична і водночас виняткова музика. Але зараз, якщо дозволите, розповім трішечки про себе та про свої враження. Коли минулого разу я була на цьому чудовому святі, то бачила величезну кількість людей у вишиванках, з яскравими віночками та/чи з прапорами великими, маленькими – і трохи жалкувала, що навіть не прикрасила волосся приколками з квіткових композицій чи не одягнула віночок. Проте цього разу я була в чарівному колоритному вбранні: туфлі виткані в національному орнаменті, сукня-вишиванка і сплетена коса, що спадала на бік, прикрашена маковою приколкою. Моя сестра – Маша красувалася в красивій, барвистій туніці. Ми приїхали трішки раніше, пройшли пропускні пункти, здійнялися численними сходинками і зайняли свої місця. Затримка. Вже традиційна затримка. Хтось прийшов раніше чи набагато раніше, а хтось запізнився. Мені було все одно, скільки доведеться чекати, тому що я готова була чекати музикантів, як і тисячі інших людей. Наступного дня прочитала в Інтернеті, що були проблеми на пропускних пунктах. Я трохи оп'яніла від очікування, моя сестра, здавалося, теж. І ось ця мить настала, на сцену вийшла неперевершена група. Дивно, але коли ми їхали сюди, в моїй голові магнітилась композиція «Майже весна» (можливо, через рекламу, яка крутилася на телебаченні і в якій квітнула ця «Весна»), і саме вона відкривала це захопливе дійство. І далі бриніли пісні: одні барабанили радість в шаленому ритмі, другі змушували замислитись про щось дійсно важливе, треті просто здіймали до небес. Нестримна радість, тепло, любов і... ще незліченна кількість відтінків відчуттів, які струменіли тут, там. Зі сцени ринули хвилі живої рідної шаленої музики, а після ( оглушливі овації, котрі каскадними потоками стікали в милозвучний океан. Без перерв гурт сяяв, мов зірка, яка виплескує надзвичайно потужну енергію в безмежні простори космосу. Пісні. Одні нові, ще незнані для мене, інші вже старі, перевірені часом, хоча, ні, не старі, бо мистецтво не має ні віку, ні меж. Улюблені композиції. На хвильку заплющила очі і, здавалося, що я якомусь чудовому, бажаному місці. Проте це й було ним: тут і зараз. І цю мить не повернути, на жаль... ніколи. Але вона на все життя залишиться десь там, далеко, в глибині душі.
Люди. Вони сходились на стадіон, мов сплітались в єдиний мальовничий віночок, ніби різні квіти та суцвіття. Одні були вбрані у всілякі звичні, красиві та стильні вбрання, інші виділялися чарівними вишиванками і/чи пишними квітковими переплетіннями, що застигали у волоссі. Коли ми йшли до своїх місць, я запримітила чоловіка з трохи кумедним обручем, з якого стриміли два прапорці, що неначе вловлювали імпульсивну, хвилясту енергію, подібно антен. Тут, там майоріли й великі синьо-жовті стяги, якими люди чарівно огорталися чи гордо віяли, й маленькі стрічки, пов'язані на руки. Люди. Коли ми вже сіли на свої місця, я споглядала, як люд линув у фан-зону та в інші сектори. Він ніби хлюпотів веселковим водограєм, розтікався в усі куточки. Різні шанувальники: і поважного віку, і молоді, і зовсім юні. За моєю спиною сиділа родина: троє дорослих і маленький хлопчик рочків п'яти-шести. Він зручно вмостився на маминих колінцях і кілька разів дзвінко вигукував: «Славік! Славік! Славік!» і «Океан Ельзи! Океан Ельзи!», так виразно, щиро і по-дитячому невгамовно (десь в середині концерту маленький меломан заснув, певно, захотів насолодитись океаном снів в коливаннях улюбленої музики). Селфі. Селфі, селфі... Як же без них. Хлопці, дівчата фотографувалися, фотографували, знімали відео, немов хапати радісні фрагменти і карбували їх у пам'яті своїх гаджетів. А потім викладали ці картинки і знімальні сюжети у простори соціальних мереж та різних сайтів. Але найголовніші моменти залишаться у пам'яті, яку майже неможливо стерти, зламати чи перевантажити – в душі. Почався концерт. Я лиш зрідка споглядала в далечінь сцени, так, раз по раз, а більш стежила за людьми довкола. А вони то схоплювалися, то сідали на свої стільця, то знову схоплювалися, то знову сідали. Одні, захоплені струнами драйву та ривками радості, танцювали, стрибали на сходинках, другі не зводили очей зі сцени, треті просто слухали, насолоджувались улюбленою музикою. Поруч зі мною стояла красива дівчина, на обличчі якої, здавалось, не знайти контурів вражень. Вона нагадувала прекрасну застиглу скульптуру, яка зачаровувала своєю витонченістю та стриманістю. Але ось загриміла пісня «Стіна», мабуть, її улюблена – і ніжна, загадкова посмішка звільнила скам'янілі штрихи обличчя від «стіни», неначе глухої байдужості. Люди. Люди, люди... Всім відомі пісні: «Не питай», «Друг», «На небі» і ще... вони співали на надриві, всі – в єдиному пориві. Але, на жаль, все рано чи пізно закінчується, рано чи пізно... Всі так не хотіли відпускати улюблених музикантів. Чатували, щоб ця мить продовжилась ще на хвильку. На біс, гурт блискав, мов феєрверк, на біс. Остання пісня «Дякую» – як взаємна вдячність за любов, за драйв, за увагу, за силу, за підтримку, за щастя, за віру і... за надію в те, що все буде добре. Стадіон потроху порожнів, охолоджувався, відпочивав після карколомного напливу меломанів. По нічних вулицях Києва, уздовж ліхтарів, розливались живі ріки задоволених слухачів. Проте й вони швидко розплескались по своїх домівках. Ці спогади... Незабутні спогади... Вони ще довго, мов тихі й пронизливі потоки в безкрайому океані, хвилюватимуть чуття.
Пісні. Вони, подібно молюска, обплітали тонкими шарами весь стадіон, немов шершаву піщинку перетворювали на перлину ‒ одну з незліченних коштовностей дивовижного підводного Всесвіту. Композиції. Одні зачаровували своєю наповненістю та ритмами, другі дарували любов та надію, треті запалювали вогні радості та драйву. Мелодії. Кожна з них мала свою неповторну енергію, яка невідчутно і водночас проникливо торкалась серця. Звучання, звучання цих струн, перелив та контраст звуків – все це занурювало майже всіх у свій незримий недоторканий світ. Забуття. Мить забуття. Ці невагомі вібрації змушували забути про каміння проблем, урагани невдач, пожежі стресів, сиві тумани буденності, зливи переживань. Сплески. Вони магнітили клітинки тіла своїми вогненно-проливними вітрами. Коливання. Коливання... Коливання, котрі спонукали відкинути все зайве (якісь дріб'язкові западини) і пірнути в океан важливих, коштовних та неймовірних самобутностей. Океан. Океан живої щирої рідної музики, який хлинув, підхоплював, накривав людей з головою. Він переливався різними відтінками звуків та ритмічних форм. Пісні. Кожна, мов квітка, манила своєю неповторністю, красою та глибиною. Одні плелися, як іпомеї, другі засліплювали пишними фарбами, немовби хризантеми, треті проколювали шовковистими струнами, ніби троянди. Пісня «Небо над Дніпром» віяла двома голосами: потужним вокалом Віталіни Мусієнко та відмінним тембром її Автора. Слова і дотики пучечок чи дерев'яних структур до інструментів – здавалося б, нічого особливого, але... ці якісні голосові спектри і зв'язки звукових компонентів торкались та заряджали енергією кожну сполуку клітинки, здавалося... плелися, виплітали тонкі візерунки незабутніх вражень. Музична феєрія. Мов вершина, охолоджувала і в той же час зігрівала тих, хто здійнявся на неї. Вона прекрасними нахилами заповнила кожен шар цієї місцевості. Немовби магніт, притягувала погляди, незримі посмішки, різних маневрів рухи та урагани овацій. Шалені хвилі. Мов розбивали неприступні скелі напруженості і вабили до себе інші стихії. Невгамовна, потужна, незнана, протяжна та воднева рухомість, здавалось, була присутня якийсь час. Вона, маялося, обіймалася з далекими, сповненими таємниць, небесами. А ще ці звучання нагадували іскри неземного кам'яного сяйва ‒ метеоритів, що спалахують, плавляться та розлітаються в шаровій височині. Здається: надто далеко зайшла зі своїми порівняннями, але хотілося проектувати все це незабутнє дійство і передати як його характер, так і спектри пісень окремо. Переживання. Співпереживання. Вони переливались зі сцени на слухачів і водночас навпаки. Всі пісні: заплановані, на біс відгриміли. Щоб знову й знов відбиватися в серцях тисяч людей.
Вечір. Незабутній вечір, що спершу плавно переходив у ніч. Позіхав. Тягнувся. А далі (коли почалося це музичне свято) час ніби ошаленів, мчав зі швидкістю світла. Він не спинявся ні на мить, безжально і водночас якось ніжно летів уперед. Цей невгамовний плин не піддається контролю, натомість інспектує все. Пронизує своєю точністю та незнаністю. Час. Безцінний час. Тоді практично всім так хотілось, щоб він застигнув, сповільнився чи розчинився хоча б на хвильку. Але такого не буває, на жаль, ніколи... Але ця мить промайнула не дарма. Вона залишила неймовірну, незабутню, незриму пам'ять про цей вимір.
Стадіон. Він наповнювався, грівся енергетикою радості, кохання, надії (і... тією, яку не передати). Головна спортивна арена столиці, яку пронизували тисячі вогників, тисячі музичних ритмів, тональностей, вібрацій, тисячі пишних вигуків та оплесків. НСК «Олімпійський». Він нагадував майже неосяжну галактику, в центрі якої кружляла величезна порожнеча. Але на відміну від космічної ‒ чорної діри – ця розпушувала неймовірну ефектність та енергію. Давала, дарувала зоряну миттєвість, захоплювала складною простотою. Креативна площадка мов сяяла барвами веселки. Мов квітка, де кожна клітинка, кожна краплинка мала своє місце і свій сенс. Величезне поле, ніби вулкан, здавалось, то вибухало, то стихало в передчутті... Музика то спадала, то здіймалась у даль. Прожектори, різні вогники. Вони прострілювали, проймали атмосферу. Іскристе тепло в суміші з жаркими нотами, вібраціями йшло зі сцени просто на меломанів, і потім горіло в душі, в глибині. І десь довго, десь коротко раз по раз там спалахуватиме. І взагалі, ця крута історія вкотре ствердила силу звуків, силу слів, силу щирих, невгамовних, неповторних відчуттів. Вона залишиться в когось на відео, в когось на фотографіях, в когось в коментарях ‒ і в усіх в душі. І ця мить незаймано буде летіти у вічність так само, як світло, коливання, створені чи відбиті на Землі, покидають її межі і розносяться різними куточками неймовірного, загадкового, неспинного, заворожливого, безмежного Всесвіту.
Мить. Наше життя – це лише мить, поділена на визначену кількість рухливостей. Вони то здіймаються, то спадають, то приглушують серце биття, то змушують його битися частіше. Мить. Така легка, така красива і така спонтанна. Мить, у якій ми маємо боротися, хоч хтось частенько здається; маємо шукати розуміння та компромісів, хоч хтось живе у відносно впорядкованому хаосі; маємо знаходити рішення та виходи в будь-яких ситуаціях, хоч інколи здається, що їх немає; маємо не втрачати надії, хоч в когось вона майже згасла; маємо хапати свою радість, хоч хтось її не ловить, відштовхує чи не помічає; маємо бути чесними з собою та зі світом, хоч хтось хоче втекти від всього; маємо просто жити з любов'ю та вдячністю – хоч хтось безтямно та тупо існує. Мить – неповторна, невідворотна, прекрасна. Дійсно прекрасна. Хоча така тонка, мінлива, коротка, невловима та непередбачувана, бо не знаєм, як вона пролетить, як розвернеться, як буде поводити себе в різних ситуаціях. Мить... Інколи так хочеться її спинити, схопити і не відпускати хоча б хвильку або ж ...ніколи, а деколи мріється, аби вона летіла зі швидкістю світла. Мить – це все, що ми маєм, це все, що нам дано. Мить. Так і хочеться закричати: «Живи! Люби! Лети! Спіши! Рости! Зараз, бо потім, можливо, більше вже не буде нічого!». Мить, одна лиш мить. І так боляче, коли в когось із близьких вона закінчується... так боляче...
Вогники. Вони горіли повсюди. Електричні, лазерні, вогняні – різні світлові лінії. Спалахували то тут, то там, згасали, і знову спалахували, і знову згасали. Вони ніби гралися одне з одним, танцювали, підкреслювали атмосферу драйву та радості. Вогники. Були різного кольору, різної структури, різної часової хвилі. Вогники: блискучі і ледь-ледь помітні. Вони мерехтіли, переливалися, перебігали стадіоном у пошуках свого місця чи відблиску, горіли, мов запальна стихія, оповиті чарівністю, чутливістю та небезпекою. Вогники. Люди стежили за ними чи геть їх не помічали. А ще раз по раз вмикали свої маленькі яскраві чи тьмяні вогники – мобільні ліхтарики, запальнички, іграшки. Вогники. Стадіон купався в їхньому світлі. Він був ніби віддзеркаленням зоряного неосяжного неба. Вогники. Вони гармонійно поєднувалися з музикою: струнами, вокалом, словами і – неймовірною енергією, яка віяла з тонкої товщі «океану». Це й справді виглядало так, ніби сонячні промені проникали в шари потужної стихії. Але тут навпаки «стихія» підсилювала ясність різноманітних «променів». Вогники. Вони, ніби потоки, то гучно припливали, то тихо відпливали. Заради: звичні і водночас незнані. Вони, ніби феєрверки, іскрилися, але не галасували. Вогники. З'являлися, переливалися, перепліталися і розліталися врізнобіч, зникали в далечині. Додавали контрастності, естетики та краси. Але найголовніші вогники спалахували в серцях і ще довго там не згасали. Незабутні вогники.
Обійми. Обійми, обійми... Лунала моя улюблена пісня. Я хочу передати свій стан, своє відлуння, свої відчуття, ...але не можу. Хоча, можливо, це саме той випадок, коли всі слова всього Всесвіту просто зайві...
Враження. Вони, мов вогники, спалахували в очах, в серцях, в свідомості. Немов кристали води, охолоджені понад легкими хмарами, вимальовували дивовижні контури веселки. Здіймалися, наповнювалися силою, розливалися. Враження... Неначе розквітали з кожною піснею по-різному: кожна квітка-пісня манила своїми загравами, шармом та красою, утворюючи неперевершений букет. І він ще довго чи зовсім трішки хвилюватиме уяву. Враження... Вони були і драйвовими, і ліричними, веселими та сумними, слабкими і водночас сильними, нерозривними і водночас вільними, десь стрімкими, десь повільними, потужними і водночас ніжними, заманливими і водночас віддаленими, миттєвими і водночас пам'ятними. Потайні і такі відкриті шуміли, хлюпотіли, неначе лилися десь там, далеко, в далині. Ніби справжні хвилі накривали усіх з головою. Вібрували, змінювалися і змінювали потік думок, орудували частками свідомості. Немовби повітря, були відчутними і водночас невидимими. Когось здіймали до небес, когось розхитували чи колихали, а когось обплітали легким незримим туманом. Враження... Вони ніби застигали і водночас віяли невгамовною, потужною, швидкою енергією на шанувальників і тонким безмежним поривом ширилися різними незнаними світами. То поривчасто, то помірно шуміли, як вітер. Після цього неймовірного, захоплюючого, неперевершеного сплеску різноманітних звуків залишилися незвично приємні спогади, відчуття, відлуння мелодій та слів і враження... Незабутні враження...
28.12.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847040
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.09.2019
Хочу розповісти вам про свій яскравий спогад. А точніше – про мрію, яка стала реальністю. Мені пощастило побувати на грандіозному концерті гурту «Океан Ельзи».
Буду розповідати фрагментами, те, що найбільш запам'яталося.
Це свято відбувалося на стадіоні НСК «Олімпійський». Коли ми приїхали, то побачили величезну кількість людей. Вони сходилися звідусіль. Одні були одягнуті у вишиванки, інші ‒ у красиві вбрання, деякі дівчата заквітчані віночками, котрісь тримали в руках маленькі синьо-жовті прапорці або ж огорталися великими.
А ще мене зачарував сам НСК «Олімпійський». Стадіон високий, неначе хмарочос, і красивий, мов лілія. Здавалося, що він привітно на всіх дивився і світився, ніби купався в сонячному суцвітті.
А тим часом ми пройшли контрольні пункти й прямували далі.
Усі займали свої місця. І ми почали шукати свої. Як виявилося, це були найвищі місця на стадіоні. Наступного дня Оксана, моя приятелька, розповідала всім, що ми сиділи «на небі». Було дуже гучно, ніби на футбольному матчі; всі в передчутті чогось надзвичайного та видовищного. Спочатку дві години на розігріві виступав молодий рок-гурт «Fontaliza». Далі він залишив сцену, a «Океанівці» чомусь запізнювалися.
А тим часом я з цікавістю розглядала стадіон. За нами була маленька площадка та скляні стіни, з яких було видно маленьку часточку нашої столиці. А дах був ніби казковий, зроблений у вигляді парасольок. Поглянула вниз, на поле, люди все йшли і йшли на стадіон, немов лилися рікою, впадали в неосяжний океан.
Пам'ятаю, як ми всі разом створювали хвилі, ніби море. Якоїсь миті хтось почав співати гімн, інші підхопили, підвелися, почали підспівувати і приспів проспівали майже всі. В мене побігли мурашки по шкірі, перші мурашки в той дивовижний вечір.
І от, нарешті, ця мить настала, на сцену виходять улюблені музиканти. Зазвучала перша пісня «Вставай» – і весь стадіон встав, і почав підспівувати. А далі лунали улюблені пісні, а після океан щирих нестримних оплесків, вигуків, океан радості та щастя. Ця музика лилася так просто, легко, щиро, від душі. Всі мов поринули в потужний, неосяжний, прекрасний океан, сповнений неповторною, душевною музикою, крутою, шаленою енергією і справжніми, просто неземними почуттями (ці емоції неможливо передати словами, їх можна тільки відчути).
Я слухала, просто насолоджувалась кожною миттю.
Пісню «На лінії вогню» гурт присвятив «всім героям України, які поклали життя за неї»...
Було вже темно (час летів зовсім непомітно), і люди почали вмикати свої мобільні ліхтарики, запальнички – здавалося, що це не стадіон з сотнями тисяч людей, а безмежне небо з сотнями тисяч палаючих зірок.
Ніколи не забуду: Святослав співав пісні «Вище неба», «Не питай», «На небі» і «Без бою» і дав заспівати приспіви слухачам – сімдесят п'ять тисяч людей, всі разом проспівали їх на одному диханні, одним, єдиним голосом.
Згадую просто неземну, незабутню мить, коли звучала пісня «На небі». Я підняла очі і побачила крізь скло парасольок, як мерехтіли ясні далекі зачаровані зорі, мов танцювали в своєму вічному танку. Здавалося, що я літала там, на небі, між цими небесними вогнями. Думаю: такі відчуття були не тільки в мене.
Пригадую, дівчата, які веселились поруч з нами, перебрались через стільці на маленьку площадку і там запалювали на повну – танцювали та підспівували. А нижче стояли юні закохані. Вони так трепетно, з такою теплотою та ніжністю обіймалися й цінувалися, немовби були не тут, а десь далеко, в іншому місці Всесвіту.
Але все, на жаль, рано чи пізно закінчується. Ми вийшли трохи раніше, і свою улюблену пісню «Обійми» (вона була завершальною) слухала вже на вулиці.
Ну що ж, після цього грандіозного феєрверку просто неймовірних, незабутніх емоцій можу сказати тільки одне – хочу ще на концерт гурту «Океан Ельзи».
31.05.2015
P. S.
Я зовсім нещодавно познайомилася з творчістю цього легендарного гурту. А сталося це випадково. Я в Інтернеті переглядала різні сюжети про Революцію Гідності і натрапила на відео його концерту на Майдані Незалежності. Мене вразило те, як палко й радісно його зустрічала публіка.
Мені захотілося більше дізнатися про цей гурт та його творчість. Я прочитала його історію, почала слухати пісні, заглиблюватися в них. А вони всі такі різні: одні драйвові й веселі, інші ніжні та ліричні – і всі такі щирі, чудові та неповторні. І разом створюють захопливий, вільний океан світлих, цінних емоцій і відчуттів. Здається: я закохалася в цю музику, закохалася на все життя.
06.07.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847036
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.09.2019
Що таке казка? По-моєму ‒ це мрія, до якої людина йде в певний момент життя або ж чекає на неї. Що таке мрія? Думаю ‒ це щось світле, дуже позитивне і таке бажане. Людина з дитинства починає мріяти. Спочатку це маленькі реальні бажання, наприклад, купити іграшку або цукерки або ж нереальні, наприклад, потрапити в казку чи стати одним із її героїв. Але з часом змінюються як людина, так і її мрії.
Так само було і в моєму випадку: в дитинстві в мене були одні бажання, а зараз зовсім інші.
Одна з найбільших моїх мрій ‒ побувати в Карпатах. Де гори здіймаються до небес, а вода чиста й прозора. Де безкраї луки всипані чарівними квітами, а з лісу лунає пташиний спів.
Уявляю, як ми з друзями приїжджаємо туди. Нас зустрічають привітні люди, могутні та величні гори, вічнозелені ліси, теплий літній дощик.
Ранок. Я йду на поляну, яка схожа на прекрасний килим, який виткала сама природа. Я біжу по ній, а вітер дме на мене так, ніби хоче розчесати моє волосся. Гірське повітря наповнене тисячами неперевершених ароматів, і здається, що я купаюсь у цьому океані пахощів.
Наступного дня ми йдемо на Говерлу. Подорож обіцяє бути складною, але незабутньою. Чим вище підіймаємося, тим швидше змінюється природа. Буки й ялини поступаються місцем альпійським травам. Погода також мінлива. Коли ми тільки починали здійматися, було спекотно, але чим далі, тим холодніше ставало. Короткий перепочинок. І ми знову готові підкорювати вершину. А там нас ніжно обіймає сивий туман. Перше, що ми бачимо ‒ це синьо-жовтий прапор, дерев'яний хрест і тризуб. І мені здається, що я знаходжуся на самій вершині світу!
Ну що ж, така вона ‒ моя казка, яку я чекаю від життя.
15.10.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846927
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.09.2019
Звичайний зимовий прохолодний день. Санаторій. Один із тисяч санаторіїв, де проходили реабілітацію тисячі дітей з обмеженими можливостями. Вони там гуляли, бавились, гомоніли. В тих стінах я вперше познайомилася із чудовою сім'єю і побачила таку складну ситуацію.
Родина. Батьки. В них єдина донька. Лагідний промінчик світла. Її тіло стиснуте й напружене, неначе пружина, і натягнуте, ніби струна. Вона нагадує пташку, якій безжально обрізали крильця.
А народилася ж ця дівчинка цілком здоровою. В ранньому дитинстві її підкосила одна із хвороб дихання. Лікарні, ліки, операція. Їй вставили спеціальний механізм, за допомогою якого крихітка дихала. Але через якийсь час це приладдя зачепили і вона почала сама вдихати ковтки повітря. Сім'я знову подалася в лікарню, щоб видалити цю вже непотрібну штучну деталь з маленького організму. Операція... Нестерпні скам'янілі години очікування. Неначе ця мить розтягнулась на цілу вічність. Щось пішло не так, не за планом. Лікарі в чомусь неприпустимо помилились. А далі заточилась боротьба за тонесеньке серце биття. Вони не давали багато шансів, думали, що не виживе. Але вижила, попри всі, жорсткі прогнози.
Лікарська помилка. Вона може надто дорого коштувати. Спалити кілометри нервових гейзерів, розвіяти сотні тисяч ресурсів, осушити океани планів, мрій, надій. Є справжні лікарі, які допомагають, лікують, рятують велику кількість життів. А є неосвічені, які незграбно чи нахабно можуть нашкодити, скалічити, пошматувати чи навіть розірвати долі. Так і наша героїня, як коштовний камінь, потрапила до рук невправних ювелірів, які розтрощили їй життя.
Тепер її руки та ноги ‒ це люблячі, добрі батьки, які завжди поруч. Вона чує приємні, змістовні, розлогі розмови, до яких не в змозі приєднатись. Час від часу яскраво, гучно струменить її веселий сміх, ніби в'ється вітерцем. Озброєна лиш декількома словами. Інколи дзвінко, ритмічно співає про щось своє чарівне таємниче, мов грає іскрами голосу, або ж зазначає: «Я гарна».
І вона дійсно гарна. Виразні сріблясті очі. Каштанове шовковисте густе волосся, яке мерехтить на сонячному суцвітті. Вишукана, тендітна фігура, як в танцівниці.
Коли батьки так ніжно, трепетно піклуються про неї, мене пронизує думка: «Чому? Через які провини має страждати ця людина? Душа ув'язнена в майже незворушному тілі?!».
Цікаво, що б вона сказала, якби могла. Напевно, лилися б такі прості, цінні, зрозумілі всім слова: «Мамо, Тату, дякую Вам за те, що Ви є, за те, що не покинули, за те, що завжди поряд! Я люблю Вас!».
19.12.1015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846926
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.09.2019
Я просто хочу жити,
Із друзями дружити,
Багато мандрувати
І більш не сумувати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846828
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.09.2019
Усе це сталося давно,
Коли мені лиш сім років було.
Звичайний вечір, здавалося, минав,
Коли мій тато помирав.
Всі плачуть, бігають, мов божевільні,
Не розуміючи, куди іти та що робити.
Бабуся плакала: «О лікарю, врятуйте мого сина!».
А я все розуміла і теж із ними плакала.
Аж раптом майнула думка в голові:
«Я вам не вірю! Ви всі брешете мені!».
Ой як же сильно захотілося мені
Побачити його в останній раз в житті.
І так тихенько, як маленька мишка,
Крадуся я до нього.
А він лежить на ліжку, мов мара.
А я дивлюсь, дивлюсь на нього.
Дивлюсь на очі зелені та глибокі,
На поблідніли вже вуста.
Ці сильні руки не обіймуть мене вже більш ніколи,
У поцілунках вже не відучується тепла.
«Не помирай, не помирай, тату!», ‒
Здається, я так голосно кричала.
«Не помирай, прошу, благаю!», ‒
Але насправді я лиш подумки все це казала.
Стояла я, мов вкопана у землю,
І поворухнутись не могла.
Боялася спугнуть ‒ хвилину цю небесну ‒
Останню мить його життя.
Невже нічого вже зробити, ні, не можу,
Аби не обірвалася ця ниточка життя!».
Але ж усе живе ‒ безсиле перед смертю,
Бо смерть ‒ частина кожного життя.
І от, ще мить ‒ усі заходять,
Мене звідти виводять.
«Ні, о ні! Помер мій тато...», ‒
От і все ‒ я не казала більш нічого.
І ось тепер, згадуючи це,
Я знову плачу, як дитя мале.
І тільки спогади веселі та сумні
Залишаться на все життя в моїй душі.
26 березня 2012 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846827
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.09.2019
Не сумуй, мій юний друже, а краще усміхнися ‒
І нехай усі побачать, яка вона яскрава, усмішка твоя.
Не будь, як миша в тій норі,
А йди, іди, не бійся й не соромся, бо соромно буває тільки дурням.
Нехай твоя душа співає, ніби соловейко,
Як він співає для усіх.
Не сохни, як та прекрасна квітка, що не може жити без дощу,
А розквітай, відкривай таланти. Вони приховані в тобі.
Літай, як ластівка літає, у своїх ти мріях.
І нехай вони збуваються усі.
І пам’ятай, мій юний друже,
Не один ти такий на світі ‒ не один!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846726
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.08.2019
Мечтаю я о королевстве,
Где мама й папа всегда вместе.
Мечтаю я о царстве,
Там, где всегда есть добро.
Мечтаю я о принце.
На белом он коне.
Мечтаю я, мечтаю. Но все мечты,
Они, как в каске, бывают нереальны…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846724
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.08.2019
Ти, як діамант у небі.
Ти, як сонце золоте.
Ти, ти, ти найкрасивіша
Незалежно від років.
Ти світишся, мов срібний місяць.
Твої очі, твої губи,
Твої руки золоті.
Мамо, Мамочко, Мамусю!
Я люблю тебе!
І все!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846626
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.08.2019
Лиш боротись – значить жить,
Не здаватись, не тужить.
Так казав Іван Франко –
Ми повинні пам’ятати слова його.
Лиш боротись – значить жить,
Не здаватись, боронить.
Боронити все найцінніше,
Любе серцю, все наймиліше.
Лиш боротись – значить жить,
Не чекати, а робить,
Бо диво так просто з неба не впаде ‒
Боротись потрібно за все.
Не плач, бо сльози нічого не дадуть.
Вони лишень сумно додолу течуть.
Нехай і стане трошечки легше тобі на душі,
Проблеми залишаться, від них не втекти нікуди.
Що буде завтра з тобою нового?
На жаль, ти сьогодні не знаєш нічого,
Бо свою долю ми творимо самі
Як у лініях, так і на зламі.
9 березня 2012 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846625
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.08.2019
З днем народження, мамусю!
Щиро вітаю я тебе!
Будь щасливою, матусю!
І пробач мені за все!
Ти пробач мені за нерви, зіпсовані через мене.
Ти пробач мені за стреси, що були через мене.
Ти пробач мені за сльози, що лились через мене.
Ти пробач мені за роки, витрачені на мене.
Будь, як ластівка на небі, і у мріях ти літай.
Будь, як зіронька на небі, ‒ і ніколи не згасай.
Будь, як квіточка на полі, тільки квітни й розцвітай.
Будь, як сонечко на небі, ‒ і теплом всіх зігрівай.
З днем народження, матусю!
Ще раз вітаю я тебе!
Будь щасливою, мамусю!
Я люблю, люблю тебе!
04 травня 2013 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846486
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2019
Якщо ти не знаєш, що робити тобі.
Якщо не цікаве життя на Землі.
Якщо ти не можеш знайти свого сенсу життя ‒
І тобі просто хочеться йти в забуття.
Якщо серце плаче, палає душа.
Багато чого натерпілась вона:
І горе, й самотність, безмежні ридання,
Розчарування, та смуток, багато страждання.
Не падай у відчай: воно все мине,
І горе, і щастя ‒ минає усе,
Бо життя тобі дається тільки одне.
Подумай, будь ласка, подумай про це.
Дивися вперед і тільки вперед,
Не озирайся ніколи назад.
Хай минуле залишиться в пам’яті, як світлий спогад,
Бо, на жаль, життя неможливо повернути назад.
Живи кожний день, як останній в житті,
Бережи та цінуй всі хвилини щасливі,
Тому що життя, як далека зоря,
Ніколи не знаєш, коли та як згасне вона.
Розплющ свої очі, усе навкруги відкривай,
Приховані таємниці шукай, пізнавай,
Бо стільки загадок незбагненних у світі є,
І, можливо, саме ти – відкриєш все це.
Відкрий своє серце, не замикайся в собі,
Бо від цього буде гірше тільки тобі.
Ти будеш самотній, ти будеш нещасний,
Ти будеш лить сльози, яких ніхто не бачить.
Але ж людей у світі так багато живе ‒
Знайдеться людина, яка допоможе й підтримає тебе,
І такі потрібні в цю мить тобі слова скаже:
«Не плач. друже мій, все буде добре, разом ми подолаємо все!».
І серце, здавалось, померле, в мить оживе.
І радість, і щастя у нім спалахне.
І висохнуть сльози ‒ і радісний сміх
З`явиться знову на вустах твоїх.
Відкрий свої очі, цей світ роздивись,
Маленькі дрібниці помічати навчись:
Як пташка у небі грайливо летить,
Як вітер у чистому полі шумить,
Як ніжно й розкішно квіти цвітуть,
Як тихо помалу дерева ростуть,
Як вічно й невпинно вода тече.
Завдяки їй все росте та живе.
Я більше нічого не буду додавати,
Хоча багато чого ще можна було б розказати
Про те, яке прекрасне й неповторне життя на Землі,
Та на останок єдине, що хочу сказати тобі:
Відкрий свої очі ‒ і просто ‒ живи,
І кращого часу, будь ласка, не жди,
Бо мить ця єдина належить тобі.
Не змарнуй, я прошу, не змарнуй її!
11 грудня 2012 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846483
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.08.2019
Бажаю вам щастя, бажаю добра.
Бажаю, щоб радість рікою до вашого дому текла.
Бажаю, щоб горе вас обминало.
Бажаю любові у вашому домі.
Бажаю здоров’я міцного-міцного.
А головне ‒ бажаю вам друзів багато-багато.
Від щирого серця бажаю вам я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846373
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.08.2019
Любимый мой,
Писатель мой,
Родной,
Не бойся, я всегда с тобой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846372
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.08.2019
Революція гідності,
Відваги, честі, рівності.
Почалася з мирного протесту студентів,
Майбутніх професорів та інтелігентів.
Та молодих людей брутально розігнали,
Неначе з рідної домівки їх прогнали.
Уперше за тисячі років у святині дзвони задзвеніли,
Яка одних захистила, а інші бігли прудко, що є сили.
А дня наступного на Майдан люди почали сходитись,
Барикади із підручних речей для захисту зводитись,
Людям врешті-решт просто рвучко увірвався терпець:
Влада звела їхні світлі сподівання нанівець.
Між мітингувальниками та спецпризначенцями спалахували сутички, протистояння,
Таким чином влада намагалася придушити народні, мирні та протестні поривання.
А тим часом у центрі столиці розросталося наметове містечко,
Мов з новою силою забилося українське приглушене сердечко.
Люди затято стояли ‒ не розходились.
Народні віче кілька разів проводились.
Суспільство реальних змін, реформ, виборів вимагало
І різні сценарії розвитку подій розглядало.
Та всіх цих закликів критичних мов не чула недолуга влада.
На її обличчі мов було написано: жадібність та зрада.
В інших містах також розгортались мітинги й протести.
Україна мов на міць та витримку здавала тести.
На Майдані усі робили свої маленькі, позитивні чи негативні здвиги.
Хтось малював на незвичних полотнах, інші творили музику чи читали книги.
Прапори зоряні, синьо-жовті тут, там майоріли
І звуки різних голосів та нот виразно так тремтіли.
У серцях мільйонів палав потужний та незгасаючий вогонь.
Люди грілись біля діжок, у наметах, гріли прошарки долонь.
Вони тут, там займали державні адміністрації
І мов плавали у напруженій інформації.
Усе це дійство немов зливалося в один, єдиний фон.
Від вигуків палких, гарячих мов розривався мікрофон.
Хтось формував, а хтось навчав правилам захисту Самооборону.
Сміливці відповідальні входили у цю відважну охорону.
На вулицях палали шини, іскрилися «коктейлі», будувалися й тріщали барикади.
Жодна зі сторін не бажала перша зменшувати сильних натисків нерозривної блокади.
Їздив до садиб можновладців і там гримів протестами гучними Автомайдан,
Щоб показати, що вони мають правдиво, відкрито й точно звітувати нам.
Люди, будуючи укріплення, бруківку з рук у руки передавали,
Історії про людей та про події одне одному розповідали.
Усі там злагоджено рухалися, як цілісний, єдиний механізм.
Хтось діяв радикально, хтось повільно, а хтось шукав в усьому оптимізм.
Літали іскри, салюти та вогні, палали барикади й шини.
Мов плакало від болю й ярості зламане гілля конюшини.
Протистояння загострювалось,
Плетиво вимог оновлювалось.
Раз у раз активістам не давали спокою «тітушки»,
Сипали на них свої удари ‒ брутальні й сильні «стружки».
Всі поривалися сюди, туди, але не переходили межі.
І щось спалахувало, билося й гриміло в цій гарячій мережі.
Нестримним вогнищем палали тисячі очей,
Могли горіти, ніби зорі, тисячі ночей.
А одного вечора армійці підпалили Будинок профспілок.
Хтось вибігав із нього швидко, а хтось зважився на героїчний крок:
Урятував людину, ризикуючи життям,
Та, не жаль, не для всіх такий кінець був вороттям.
Хтось не вибіг, хтось не встиг ‒ вони пекельно так згоріли, їх стало.
І ранкове, світле й мерехтливе сяйво дня вже не для них настало.
Одного разу після запеклих нічних протистоянь настав ніжний, лагідний світанок,
Неначе віяв тихим фінішем подій цей сонячний, приємний та неповторний ранок.
Але не так, не так усе це сталося,
Мов мирне русло з берегів зірвалося.
Увесь цей жах був спланований заздалегідь,
На віддалі розкішних та бідних угідь.
Силовики відступили, активісти ринули вперед,
Мов бджоли, що летіли в пастку, бо їх манив солодкий мед.
Ці снайпери бездушні думали, що розстріляють відчайдухів, а інші злякаються, відступлять,
Неначе так уривчасто, безжально та безправно так волю та свободу нескорених затуплять.
Та оборонці ці не йшли в атаку, вони забирали поранених, убитих,
Від «стріл» оглушливих, смертельних та швидких на час, надовго чи назавжди розбитих.
Сміливці були майже беззахисні супроти нуль, окреслені щитами й касками.
Ніхто і не чекав наскрізних пострілів з рушниць у суміші із іншими пастками.
І тільки постріли, постріли різкі та суворі
Обірвали плани, мрії та надії чудові.
Там були відчай, біль, та розпач, ...і сльози, сльози, сльози.
Там гриміли обіцянки помсти та жорсткі погрози.
І скільки сліз нестримних, скільки крові.
І скільки останніх спалахів любові.
Одні бігали безтямно, інші блискавично метушились.
Лікарі рятували ранених, й інші з ними ворушились.
Цей бій скидався радше на війну,
А безхмарний день мов обернувся на пітьму.
Хтось втратив батьків, дітей, родичів чи друзів,
Через владу, хитрих та байдужих боягузів.
Усі ще довго не могли оговтатись від шоку,
Від безжального та підступного такого кроку.
Одного із вечорів на Майдані люди відважних в останню путь проводжали,
Атмосферу розпачу й скорботи не могли…, не розряджали.
Вигукували рвучко: «Герої не вмирають!».
Вони лише у вічність-пам'ять поринають.
Така вона була ‒ гучна зима, що нас змінила,
Якісь фальшиві смуги дій на справжні замінила.
Така вона ‒ Революція гідності,
Свободи, відваги, честі, рівності.
21.10.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846339
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 27.08.2019
Чому сюди, до нас, прийшла війна?
Чому, чому не розумію?
І скільки лиха принесла вона,
Що й передати не зумію.
Неоголошена війна – а не АТО*.
Називайте речі своїми іменами.
Мчиться на величезній швидкості авто
Гарячими та небезпечними стежками.
До війни цієї ми не були готові.
О Боже милий! Ми ж ні з ким воювати не хотіли!
Та ворог лютий, він жадає крові.
Через нього тисячі людей на небо полетіли.
Це був для нас, як ніж у спину.
А він все так ретельно й довго планував.
Напав на розграбовану країну.
Що будемо чинити опір, не чекав.
В ту мить ми зрозуміли, хто є хто,
Збагнули: хто наш друг, а хто наш злісний ворог.
Від долі не сховається ніхто.
Нам довелося діставати з діжок порох.
В Україні не було ні армії, ні влади.
В серцях гуляли зрада, страх, тривога.
На нас лилися ріки пропаганди.
Війна ж практично біля нашого порога.
Проте ми так просто не здамося,
Не віддамо наш рідний, любий, милий край.
Армію відновити нам вдалося,
Але й роботи все ще не початий край.
Ситуація була напружена й складна.
Ми почали будувати сотні блокпостів.
Одне за одним ставали «руськими» міста.
Довелося діставати зброю зі складів.
Становище врятували звичайні люди ‒
Справжні патріоти нашої країни,
Які на фронт з'їжджались звідусюди,
Бо не байдужа доля України.
Всі різних статусів, національностей.
Є і старші, є і зовсім юні хлопці.
І всі різноманітних спеціальностей.
Є і призовники, є і добровольці.
Не побоялись ворога, взялись до зброї.
Чого не вистачає, привозять волонтери.
Там живим щитом стоять наші герої.
Про ці події що дня розповідають репортери.
Ой, як важко й страшно бачити та чути
Про те, що знову обірвалося чиєсь життя.
Лиш рідним доведеться весь цей біль відчути.
Ніхто не поверне навіки втрачене життя.
На лінії вогню час від часу йдуть дощі,
Тільки замість крапель ллються пулі та ракети.
Залишається лише ховатися в бліндажі.
Майже що дня працюють ворожі міномети.
Часто ходять в гості диверсійні групи –
Бої зав'язуються пекельні та криваві.
Після них бувають поранені й трупи.
Але ж забирать чуже життя ніхто не вправі.
Деякі бійці зникають безвісти, потрапляють у полон.
А там роботи примусові, допити та побиття.
А після звільнення здається, що то був якийсь кошмарний сон,
Але ці спогади лишаються у них на все життя.
Фактично ворожі найманці, сепаратисти
Фронтові міста та села зрівнюють з землею.
Гарячі привіти посилають терористи
І практично граються зі смертю в лотерею.
Пошарпані різними снарядами шляхи.
В лісах розтяжки, заміновані поля.
Зруйновані будинки, розтрощені дахи.
Як страждає кров'ю просякнута земля.
Війна прогнала з різних міст та сіл тисячі людей,
Тому що йдуть бої, лунають вибухи. Руїни, вогнище й дим.
У школах та садочках, на жаль, не чути сміх дітей.
Але лишились люди, які нізащо не покинуть рідний дім.
Готується боєць їхати на фронт, речі вже складає.
«Синочку, не їдь на ту війну, прошу, благаю!», –
Так сильно мати голосить. Сина в те пекло не пускає:
«Як ми будемо без тебе жити тут – не знаю!».
Він каже: «Мамо, я обіцяю, повернусь додому!
А зараз маю Україну захищати!
Не хочу, щоб війна дійшла до мого дому.
Ніхто ж за нас не буде воювати!».
Сказати нема чого наперекір.
Матір думає: «Хоч би не потрапив у якусь пекельну пастку!».
Він поїхав вже, залишив рідний двір.
Їй залишилося молитися й надіятись на Божу ласку.
Інший пішов воювати без вагання.
Що робить правильно, ні миті не вагався.
Рідним сказав, що поїхав на навчання,
Бо не хотів, щоб хтось за нього хвилювався.
А діти хіба в чомусь винні,
Які за батьками сильно так сумують?
Вони страждати не повинні!
Мріють, дзвонять, дні до зустрічі рахують.
Вони воїнам відправляють свої листи, малюнки,
Які там справжніми оберегами стають.
Ці листівки для бійців – чи не найкращі подарунки:
Сили, енергії та наснаги додають.
Війна така страшна і така безжальна.
Наш ворог – немовби лютий, хитрий звір.
Його ідея цинічна та брутальна
Про омріяний, так званий «руський мир».
Він так нахабно й підло забрав наш Крим та наш Донбас,
Спорудив інформаційну, майже непробивну стіну.
Свобода – є чи не найбільшою цінністю для нас.
За незалежність платимо занадто дорогу ціну.
Не хочемо війни, ми просто хочем волі
І розвиватись, будувати підприємства й магістралі.
Для своїх дітей кращої бажаєм долі,
Щоб ніхто не вказував, що нам робити, як жити далі.
Боротьбою просякнута вся наша історія,
Проте й миті жодної вже не вернемо.
Донецьк, Луганськ і Крим – це все наша територія.
Обов'язково ми її повернемо.
Війна: всі ці випробування та незгоди.
Знайте, рано чи пізно закінчується все.
Лиш разом подолаєм всі ці перешкоди.
Все буде добре, ми переможем, попри все.
*АТО ‒ антитерористична операція – це комплекс спеціальних організаційно-правових заходів, спрямованих на протидію діяльності незаконних російських та проросійських збройних формувань на сході України під час російської збройної агресії.
21.05.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846338
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 27.08.2019
Ворог використав всі свої навички, досвід та вміння,
Спорудив інформаційну, майже непробивну стіну,
Посіяв розбрат, зневіру, паніку, непорозуміння
І тихо так оголосив неоголошену війну,
Мільярди доль скалічив, нещадно й підло розірвав.
І досі чути їхні голоси ‒ відлуння невимовне: «Ні! Не треба! Ні!».
Сотні міст, містечок, сіл пограбував, пошматував.
І знову біль, ненависть, відчай, страх, жах в новій неоголошеній війні.
Україна черговою жертвою для нього стала.
До цього лютував в Абхазії, Молдові, Грузії, Чечні.
Вона також сильно похитнулася, але не впала,
Бореться відчайдушно за життя в неоголошеній війні.
Він обіцяє обіцянки солодкі, пафосні, але пусті.
Його «шути» навіюють так звану правду ‒ перекручену брехню.
Ця пропаганда, мов тропічні джунглі, отруйні, хижі та густі.
Ніхто ж не починав гібридну, абсурдну, неоголошену війну.
Це ж, мовляв, «карателі» бомблять вчорашніх шахтарів та трактористів.
А сам навів свою армію регулярну та міцну.
А мирні міста раз у раз здригаються від дій клятих терористів.
То чому б і не вести таку неоголошену війну.
Мільярди доларів щомісяця на вітер викидає,
Знову ще дужче своїм людям затягує паски і так тісні.
А точніше їх у нові руїни та ями вкладає.
Немає виправдань або ж пояснень неоголошеній війні.
Залишаться частково розвалені, покинуті та спалені міста та села, мов каліки,
Повернуться майже всі в свій рідний край здорові, скалічені чи мертві зрадники та воїни,
Залишаться біль, відчай, горе та стогін, від яких не заховатись, не допоможуть різні ліки ‒
Такі вони, брутальні, трагічні й руйнівні наслідки цієї неоголошеної війни.
Але колись згасне цей вогонь кривавий, вибуховий ‒ нестерпне бойовище
І ворог виринатиме й жахатиме лише зі сторінок історії – немов зі дна.
Колись висохне наклепу, підступності, агресії та паніки річище.
Колись скінчиться ця жахлива, безпощадна, тупа й гнітюча неоголошена війна.
07.08.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846211
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 26.08.2019
Наш колишній друг, який ворогом найгіршим став,
На нашу батьківщину несподівано напав,
Чарівну перлину, чорноморську, окупував
І східні рубежі безжалісно пошматував.
Наш ворог дуже схожий на хитру над лисицю,
Хоче Україну запроторить у в'язницю,
Мріє поставить на коліна, позбавити всього ‒
Аби нічого не робила без відома його.
Для цього одягає так звану, миротворчу маску,
Країну намагається загнати в абсурдну пастку.
Привів війська на територію чужу,
Й тихо так розбурхав «коричневу чуму».
Наказав своїм «щурам» рознести «бацилу».
Ми ж не змогли всім вчасно прищепить «вакцину».
Він хоче оживити свій зловісний, підступний та нещадний план.
Тим часом Україна потерпає від нестерпних, свіжих ран.
В неї серце зараз розривається від болю.
Вона, мов пташка, так прагне вирватись на волю.
Її сини й дочки борються за неї відчайдушно.
Там, на сході, майже кожний день так гаряче, аж душно.
Сонна лінія вогню сумно зустрічає лагідні світанки.
Її майже кожну ніч поливають «Гради»*, кулемети й танки.
А в день вони на короткий час трохи затихають,
Після своєї вбивчої роботи віддихають.
Ворог Україну, як той маніяк, ґвалтує,
Б'є, ріже, душить і, мов ураган, лютує.
Покинуті будівлі, розтрощені дахи.
Померлі підприємства, пошарпані шляхи.
Переорені різними снарядами поля.
Від над потужних вибухів здригається земля.
Найманці постійно бійцям присилають небезпечні «подарунки»,
Залишаючи на порізаних землях розпечені візерунки.
Диверсанти нишпорять повсюди, шукаючи слабинки,
Але й наші розвідники мають приховані шпаринки.
Фронтові містечка й села ніби тонуть від обстрілів, пожеж.
Здається: вовчому апетиту ворога немає меж.
Снайпери з автоматів поривчасто, рясно віють,
Сепаратисти з гаубиць та мінометів сіють.
Вони від різних спокус: грошей, алкоголю та наркотиків
Мов перетворились на злих, хитрих, але слухняних котиків.
А хтось наслухавшись брехні зі ЗМІ, подався воювати,
Російськомовних від вигаданих «фашистів» захищати.
Жахлива музика війни лунає на передовій.
Після короткого затишшя знов почався буревій.
Майже щоденно на фронті з'являються нові поранені, убиті.
Всякими снарядами найрізноманітніші об'єкти перебиті.
Але й наші воїни не мовчать, відповідають.
І про ці події день у день ЗМІ розповідають.
Ворог нахабно й хитро намагається переписать кордони,
Мов геть забув про різні міжнародні зобов'язання й закони.
Але всі наші бійці не відступлять від своїх позицій.
Проте він не бажає чути наших мирних пропозицій.
Наш ворог не народ, а влада, їхній лідер,
Який в черговий раз від крові руки витер.
Він створює нові, ніким не визнані республіки,
Не без допомоги та підтримки публіки,
Мріє відновити давно забуту, втрачену імперію,
Краде чужу землю, вводячи туди війська й артилерію.
Нізащо не хоче покидати він свій «царський п'єдестал».
Проте на нього вже давно чекає Гаазький трибунал.
Труїть, мов щурів, своїх людей перекрученою інформацією,
Так боїться протестів, мітингів під своєю адміністрацією.
Різні акти прихованої, постійної агресії
Діють як знеболювальне від гнітючої депресії.
Дарма, що з ворогом і його «стрільцями» уклали перемир'я:
Вони його щоденно розривають, мов ганчір'я.
Його економіку бомблять болючі міжнародні санкції,
Але він їх мов не помічає й чинить нові провокації.
Наказує своїм «зеленим чоловічкам» наступати,
Але й наші мужні оборонці не будуть відступати.
З часом повернемо наші землі пошматовані,
Частково покинуті, обпечені й зруйновані.
Ця війна стала громом серед ясного неба.
За незалежність знову боротися нам треба.
Та наші воїни не дадуть Україні впасти ‒
За неї готові життя своє покласти.
Волонтери нагадують небесних ангелів-охоронців.
Вони всім необхідним забезпечують наших оборонців.
Хоча ворог злий, підступний, хитрий та над потужний,
Але й народ наш незламний, відважний, сильний, мужній.
Ми ( як стихія, яку не здолати,
Із тріскотом, як гілку, не зламати.
Ми не дозволимо насміхатися, знущатися із нас
І проводить тут безжальний, грізний та воєнний майстер клас.
Ми виборюємо свій вибір, майбутнє, щастя, честь, волю
І хочемо самі писати власну історію ‒ долю.
Ворог, сам того не помічаючи, увімкнув незворотну програму самознищення –
Імперія розвалиться, як забуте, стесане природою та часом приміщення.
І ця нестерпна, гібридна війна все ж рано чи пізно скінчиться.
Із своїми задуреними земляками зможем помириться.
На всіх наших землях відновиться верховенство закону та права.
Хтось вигукне ‒ усі підхоплять: «Слава Україні!» ‒ «Героям слава!».
*БМ-21 «Град» ‒ реактивна система залпового вогню.
24.08.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846208
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 26.08.2019
Чому до нас прийшла війна –
Оця «коричнева чума»,
В наш рідний край, на наш Донбас,
До дому кожного із нас?
Вона ніким не оголошена,
Але цілком реальна,
Кровопролитна й безкомпромісна,
Жорстока та безжальна.
Вона зайшла практично в кожний дім,
Нахабно так постукала у двері,
Одних людей відправила на схід,
Інші ж подались у волонтери.
«Гей, ви, чи чуєте! Чужинці!
Чому до нас, сюди прийшли?
Сказати краще, братовбивці!
І стільки горя й лиха принесли.
Ви ж називали нас братами.
В одній країні всі колись жили.
Тепер ми стали ворогами.
Але ж колись ми друзями були.
За що воюєте, за яку ідею?
Правдою вашою давно уже всі ситі.
Ви ж граєте в смертельну лотерею –
Можете загинути будь-якої миті.
Ви кажете, що не існує України
І що цілком законно в нас забрали Крим.
Наш схід перетворили на руїни
Безжально так, як діяв Стародавній Рим.
Але ні танки, ані «Гради»*
Не допоможуть нас перемогти.
Й аеропорт вам не узяти:
Там же стоять незламні «кіборги»!».
І не зламала нас продажна влада –
З країни геть ми вигнали її,
Тому що з нами Бог, за нами правда.
Нічим не приховаєте її.
Та ця війна нас об'єднала,
Круто змінила нас усіх.
Україна єдиною сім'єю стала,
Яка не кидає своїх.
Одні думки, бажання та розмови
Про буремний схід та про Героїв.
Єдина мрія на усю нашу країну,
Щоб мирне небо огорнуло Україну.
Одна молитва до Отця:
«Боже, благаю, хай закінчиться війна!».
Одне прохання до бійця:
«Прошу, будь-ласка, тримайся до кінця!».
Ой, як же стоголосно плаче мати,
Яка вже втратила своє дитя.
Цей відчай неможливо передати,
Цей біль, пекельні почуття.
Та більш за все страждають діти,
Які втратили своїх батьків.
Жорсткої правди ніде діти –
Вони вже не побачать їх.
Жінки згадуватимуть своє кохання
З усмішкою на вустах
Й те останнє незабутнє з ним прощання
Зі сльозами на очах.
Але не переможете ви нас.
Не намагайтесь, нічого вже у вас не вийде.
І Крим повернемо, на все свій час.
І такий жаданий мир на наші землі прийде.
Побачите ще велич України.
Все, що було, є – все мине.
Лише Героїв нашої країни
Уже ніхто не поверне.
*БМ-21 «Град» ‒ реактивна система залпового вогню.
24.01.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846137
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 25.08.2019
Війна! Війна... Війна так схожа на людину,
А точніше на найбезжальнішу тварину.
Вона несподівано може прийти в будь-яку країну,
Й перетворити всю або її частину на руїну,
Або ж швидко відгукнутися на чиєсь запрошення.
За нею слідом йдуть розбрат, біль, паніка й спустошення.
Довільно влаштувала мільярди примусових розлучень
І стільки ж із холодною зброєю гарячих заручень.
Там створює наскрізні, над гарячі точки,
Інфраструктуру трощить на дрібні шматочки.
Вона знищила та пошматувала мільярди доль.
В історії людства їй відведена абсурдна роль.
Висмоктує, мов п'явка, весь потенціал, багатство.
Запроваджує тотальний контроль, схожий на рабство.
Щоб гарно розігнатись, їй потрібні приводи формальні –
Для цього організовує всякі дійства ненормальні.
По передовій безкарно, гордо та нахабно гуляє,
Снарядами різного калібру та пулями стріляє.
А буває, на палючому сонці засмагає.
До себе уваги та поваги вимагає.
Там чути її грізний та зловісний сміх.
На її плечах лежить величезний гріх.
Буває, що вибухово так кричить,
А буває, вичікувально мовчить.
Її, мов струм, наскрізний дотик
На когось діє, як наркотик,
Але більшість хоче розірвати її пекельне коло,
Аби цвіло та розвивалось, як раніше, все навколо.
Готує різкі, гидкі, отруйні та свинцеві страви
І суне свого кривого носа не у свої справи.
По всьому тілу розсипані червоно-чорні плями,
Ніби спогади про тих, кого вона поклала в ями.
Її волосся – то колючий дріт.
Її м'язи – твердий важкий граніт.
Її серце – крига, суцільне та холодне льодовище.
Градус напруги то опускає, то підіймає вище.
Ненавистю до всіх палають її очі,
Можуть іскритись посеред глухої ночі.
В неї гострі, як в білої акули, зуби,
А ноги нагадують металеві труби.
Вона носить якесь старе продірявлене лахміття
І грається без всяких правил, наводячи жахіття,
А ще бреше постійно та цинічно,
А правду замовчує специфічно.
Дорогоцінними каблучками нанизані всі пальці.
Частенько так влаштовує технічні видовища й танці.
В неї такі слизькі довгі пошарпані багряні руки.
А ще спотворює досягнення новітньої науки.
Стеляться туманом її смердючі аромати,
І сіють своє залізне насіння автомати.
Вона життя косою раз у раз так різко косить
І геть не чує відчайдушних:«Досить! Досить! Досить!».
Нову релігію без вагань приймає,
Ані жалю, ані совісті не має.
Але з плином часу втрачає початкові сили.
Схоже, що правда й розум її запал все ж переносили,
Тому що навіть найсильніший вітрюган поступово вщухає
Чи, як дерево, від старості й слабкості повільно висихає.
Добро, любов, здоровий глузд можуть її паралізувати,
А зло, ненависть, заздрість, божевілля – потайки лікувати.
А може взагалі втратити свідомість, впасти в кому –
Лише тоді, коли буде не потрібною нікому.
Якщо й помре, то лише разом із людством,
З усіма його страхами, та безумством,
Надіями, веселощами, принципами, примхами, та частковим самолюбством.
Хоча, можливо, йому й вистачить мудрості, аби не закінчити самогубством.
А поки, ніби привид, по світу непомітно так блукає,
Нових, вразливих та комфортних місць для тупих розваг шукає.
Ніяких дозволів ні в кого та ніколи не питає
І те, що візьме нахабно, назад уже не повертає.
Знову десь розбудить полохливу хворобливу мишу
І знову в когось непримітно забере звичну тишу.
29.07.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846136
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.08.2019
Колись війна скінчиться ‒ і настане мир.
І птахи звично ключем полетять у вир.
Так, як було раніше, ніколи вже не буде.
І Україна всіх своїх Героїв не забуде.
Вони повернуться в свій рідний край, додому.
Хтось відчуватиме неспокій, травми, втому.
Хтось інакше дивитиметься на життя.
Хтось чутиме імпульсивне серце биття.
Комусь бої безжальні, нічне злощасне пекло будуть снитись.
Хтось зі своїми родичами так і не зможе помиритись.
У когось у вухах пулі та снаряди свистітимуть
Або в очах вогні жовтогарячі миготітимуть.
Колишні бійці з друзями-побратимами будуть зустрічатися,
А історики про причини тих чи інших подій ‒ сперечатися.
В армійців залишаться на пам'ять найрізноманітніші приємні подарунки:
Одяг, обереги, прапори, дитячі малюнки, а в них яскраві візерунки.
Вони знову звично й тихо працюватимуть,
І весело й цікаво відпочиватимуть,
В святкові дні з гідністю носитимуть заслужені державні нагороди,
І розповідатимуть дітям, внукам про свої складні й видовищні пригоди;
Чи приїдуть, стесані війною,
Якийсь час стіною кам'яною
Лежатимуть в палатах, під'єднанні до апаратів,
Замість танків, БМП*, мінометів чи автоматів.
Хтось не втече від гіркої ампутації
Чи від іспитів на реабілітації.
Когось муштруватимуть складні операції
Чи збурюватимуть дії адміністрації.
Когось манитиме у прірву депресія гнітюча
Або збиватиме спонтанно агресія дрімуча.
Хтось не помічатиме майбутніх перспектив
Чи вже не вернеться в свій робочий колектив.
Котрісь повернуться у трунах. Духи літатимуть на небесах.
Для них вогники мерехтітимуть, немовби сяйво на полюсах.
Вони уже не повезуть своїх дітей у школи чи в садочки.
Залишаться тут, там лиш їхні гарні світлі пам'ятні куточки.
Вони відбиватимуться на фото, відео, в думках.
В рідних гіркі солоні сльози блищатимуть на очах.
Компанія вже не почує веселих жартів.
Не буде успішних фінішів, шалених стартів.
Материнське серце стискатиметься несамовито.
Немов його над міцним, колючим дротом перешито.
Не передать її скорботу, цей біль нестерпний,
Страждання наскрізне, гнів та відчай невичерпний.
І ця спустошеність в близьких з роками не минає.
Вона іскристо так кордони всі перетинає.
Хтось в глуху темну ніч заплаче тихо у м'яку подушку,
А хтось спогади часто відмотуватиме, мов котушку.
До жінки та дівчини вже не вернеться справжнє кохання.
Лише шумітиме раз у раз їхнє пронизливе зітхання.
Ніхто не поцілує, та не приголубить,
І вже не скаже, що так сильно-сильно любить.
Донька чи син спитає: «Мамо, коли приїде тато?».
Тремтячий голос скаже: «Він сміливо та завзято
Воював, захищав тебе, мене, нашу Україну,
Не хотів, щоб ворог прийшов сюди й викривив руїну.
Він любив тебе дуже й дуже сильно,
Мріяв, щоб ми всі жили дружно й вільно.
Був розумним, щирим, хоробрим,
Уважним, скромним, чесним, добрим.
Зараз із блакитного неба за нами спостерігає,
З сонечком посміхається, непомітно допомагає.
На жаль, таким складним, надто коротким був татковий маршрут.
Але часточка його залишиться на все життя ось тут»
(М'яко й трепетно вказує на серце,
Де залишилось спогадів озерце,
Які лились туди весело або ж бентежно,
І зачерпувати їх потрібно обережно).
Природа мінливі та прекрасні пейзажі звично малюватиме на сході,
І тільки вітер колихатиме відгуки невимовні: «Ні! Не треба! Годі!».
Порізана земля потроху загоїть свої глибокі рани.
Заметушаться розважальні центри, клуби, кафе й ресторани.
Відкриватимуться нові пам'ятники, плити та скульптури.
Війна віддзеркалюватиметься в усіх обріях культури.
Розтануть, як сніг, пропускні пункти й блокпости,
А магістралі поєднуватимуть мости.
Оживуть майже померлі міста, села та містечка.
На столах запахнуть свіжий хліб, вареники, борщ та гречка.
Закиплять пошарпані підприємства, шахти та заводи.
Діти знову весело та гучно ходитимуть в походи.
Люди відновлюватимуть скалічену інфраструктуру,
Вводитимуть різні незвичні новинки в архітектуру.
Засиплять окопи, рознесуть вміло скріплені бліндажі.
Далекобійники, не боячись, возитимуть вантажі.
Красномовні експонати, клаптики війни, розкинуться в музеях.
Виразні застиглі зображення подій розселяться в галереях.
Про цей хитро розжарений конфлікт твори різних видів та жанрів писатимуть.
Ці спогади в народній пам'яті, неначе гілля верби, тужно звисатимуть.
Таке воно, відлуння війни страшної, гідридної ‒
Репресії руйнівної, злощасної, огидної.
Тисячі живих сторінок пошарпаних або ж навіки втрачених.
Тисячі хвиль часу, слів, можливостей даремно й тупо розтрачених.
БМП ‒ бойова машина піхоти.
21.10.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846058
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 24.08.2019
Якщо робити щось, то тільки якісно,
Бо немає сенсу від паршивої роботи.
Якщо впливать на щось, то тільки радісно;
І не розсипатись від буденної турботи.
Якщо мить жити, то лише на повну,
Бо, можливо, більше вже не буде шансів,
Не марнувати можливість коштовну,
Брати все з усього, а не з авансів.
Якщо відчувати щось, когось, то тільки до кінця,
Тому що у житті є, на щастя, і радощі, є, на жаль, і сум.
Варт не закрутитись у тугі надумані кільця
І не згадувати ‒ забувати про різкий та неприступний глум.
Якщо творити щось, то лише красиве,
Те, що не може щось вбити чи зруйнувати.
Треба, щоб билось серце добре, сміливе,
І свої таланти та вміння розвивати.
Якщо бачити щось, то тільки об'ємно
І всі деталі, штрихи помічати.
Якщо іти з кимось, то тільки взаємно,
Враження свої, чужі зустрічати.
02.04.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846056
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.08.2019
Якби не світло яскраве –
Не було б кольорів.
Якби не Сонце ласкаве –
Не було би морів.
Якби не доля –
Ми б не знали, що далі.
Якби не воля –
Ми би йшли по спіралі.
Якби не серце добре, палке –
Ми б не знали любові.
Якби не нехтування тяжке –
Ми не мали би крові.
Якби не миттєвість життя –
Не було би нікого.
Якби не могутність злиття –
Не зійшлося б нічого.
Якби не чуттєвість, миті –
Не було би чуттів,
І вражень, яких не змити,
І легких відчуттів.
02.04.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845965
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.08.2019
Якби не життя, цього б не було:
Веселощів, радощів, іскристого сміху.
І так би без нас усе пробуло.
Не робив би хтось щось собі чи всім на втіху.
Не було б обіймів, не було б тепла.
Не було б образ, печалі та крові.
Не було б спокуси, яка пропекла.
Так, не було б лагідної любові.
Не було би вогників вечірніх ліхтарів.
Не було би справжнього кохання.
Не було би довгих та приємних вечорів.
Не було би тяжкого зітхання.
Не було би складністю простої чистоти.
Не було би щасливих та сумних сліз.
Не було би стійкістю пустої повноти.
Ні, не було би різноманітних слів.
Не було би легкого плавного злиття.
Не було би нічого прекрасного.
Не було би ритмічного серце биття.
Не було би розливу контрастного.
25.09.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845963
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.08.2019
Я там, де й ти.
І з тобою буду.
Буду нести
Твій відблиск повсюди.
Я завжди там, де й ти.
Навіть через довгі роки,
Чекай, стану плести
Для тебе барвисті вінки.
Я там, де й ти, байдуже, де це,
Байдуже, в якому місці треба бути:
Тобою захоплене серце.
І я не зможу тебе, твій слід забути.
Я там, де й ти, не важливо, якої миті,
Не важливо, у які суцвіття часу.
Ці згадки з пам'яті змиті чи не змиті?
І все ж, на яку вони потраплять трасу?
Я там, де й ти, між проміжками подій,
У гарячих чи холодних місцях.
Я у сузір'ях невгамовних надій,
У палких чи непримітних серцях.
25.03.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845850
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2019
Просто знай, я с тобой,
И всегда буду рядом,
Поплыву за тобой,
И стану твоим взглядом.
Пройду сквозь все эти грубые границы:
Сквозь слезы, печаль, боль, дым.
Буду петь для тебя, как лесные птицы,
Стану облаком немым.
Не бойся, не утихай, я с тобой,
Что бы во времени ни случилось.
Если нужно, попаду с тобой в бой,
Чтобы у тебя все получилось.
Буду лететь непрерывно, как ветер,
Так далеко и так близко.
Буду светить непременно, как север,
Так высоко и так низко.
Нет, не правда, ты не один, я с тобой ‒
И буду в твоём сердце всегда,
Разделю этот миг с твоей судьбой,
Не уйду от тебя никуда.
09.09.2016
Посилання на відео презентацію https://youtu.be/2OazdVyoVNk
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845849
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 22.08.2019
Я не тримаю зла,
Живу, не чекаю нічого,
Дивлюсь усе до дна,
Не покладаюсь ні на кого.
Ти не тримаєш, не треш зла ‒
І це по правді дуже добре.
І миттєвість не пропекла,
Коли маєш серце хоробре.
Ми не тримаєм зла, ми про нього забуваєм.
Ми просто живемо у миті своїй
І контрастні таланти повсякчас розвиваєм
І віддаємо суттєвості стрімкій.
Ви не тримаєте зла, не стежите за тінями,
Не летите надто швидко, стираючи все.
Ви просто користуєтесь правилами, вміннями,
Бо визначально, куди вас доля перенесе.
Вони не тримають зла ‒ вони просто живуть
Прямо зараз, не потім, не там, а тут,
І горе, і радість, і смуток переживуть,
І виберуть свій швидкоплинний маршрут.
10.04.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845752
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.08.2019
Я не можу дать тобі нічого,
Та млію стать каталізатором твоїх бажань, чуттів, знань, подій,
Чогось мальовничого, нового,
І м'яко підвести до водограю твоїх шалених мрій, надій.
Я не можу для тебе дістать зірку із неба,
Бо вона така гаряча, така гігантська і така далека,
Та точно знаю, яка вона, твоя потреба,
І допоможу летіть навіть попри шквальний вітер, мов лелека.
Я не можу дать тобі нічого,
Хоча так хочеться піднести для тебе цілий світ,
Здійняти відгук звуку ясного
І берегти твій пишний, лагідний та тендітний цвіт.
Я не можу огорнуть тебе ковдрою розкішного багатства,
Відразу й повністю змінити все твоє життя,
Та, якщо що, зумію розщепить кайдани стиснутого рабства,
Які сповільнюють, проколюють серце биття.
Я не можу дать тобі нічого,
Та прагну дарувати свою миттєвість та любов,
Відтягнуть від відчаю німого,
Обіймати, цілувати й розуміти знову й знов.
08.04.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845751
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2019
Я не маю права марнувати час
Даремно.
І не маю права оглушати вас
Нікчемно.
Я не маю права нікому у справах заважати,
І накладати маску на обличчя від усіх очей,
І свої думки тупо та безладно виражати,
І втікати від своїх жорстких, різких та складних речей.
Я не маю права бути надто складною,
Не працювати з часом тугими деталями,
Лишить тебе з проблемами одним/одною,
Не переходити різними магістралями.
Я не маю права нахабно грубити,
Без тактовності ставитись до людей,
Чужі плани, мрії, бажання розбити,
У хитрі пастки заманювать дітей.
Я не маю права втратити надію,
Що, попри все, все буде добре,
Гальмувати чи руйнувати подію,
Залякати серце хоробре.
09.11.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845639
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.08.2019
Я ніколи не забуду
Сяйва сонця яскравого
І пригадувати буду
Вогник серця ласкавого.
Я не забуду тебе
Нізащо, ніколи.
Я не пораню себе,
Не зайду в проколи.
Я не забуду цих подій:
Вони залишаться в свідомості на все життя,
Стійких, хитких взаємодій,
Які пронизують, пришвидшують серце биття.
Я не забуду цих емоцій,
Які завжди будуть зі мною,
Смаків та вражень різних порцій,
Які розквітнуть із тобою.
Я не забуду те, як була щасливою
У миті ясній своїй
І те, як я була насправді сміливою
Завдяки вірі твоїй.
03.04.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845638
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.08.2019
Я був, є і буду навіки з тобою
Поряд, завжди і всюди.
Біг, бігтиму з тобою без перебою.
Підставлю свої груди.
Я з тобою, байдуже, де треба бути.
Я не зраджу, в біді не залишу.
Я тебе не зможу нізащо забути.
І радість лиш для тебе колишу.
Я тут, я там, я на краю, я з тобою.
Не відійду від тебе ніколи.
Я не здамся заради тебе без бою,
Заспокою вогненні проколи.
Я з тобою серед безлічі рухів.
Пройду, промчу для тебе крізь кола часів.
Знайду м'якість серед безвісті звуків,
Серед гарячих чи холодних полюсів.
Просто знай це – я з тобою,
Бо я лише тебе, повір мені, по-справжньому люблю.
Заманю вглиб за собою.
І часточку твого життя на новий лад перероблю.
08.02.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845515
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.08.2019
Інколи так важливо почути слова:
«Не бійся! Не плач! Я в тебе вірю!»,
Від яких у серці мов вогонь заграва –
І ти кажеш собі: «Я це вмію».
Коли тобі холодно й самотньо у миті –
Віра й надія можуть зігріти
І спогади ніжні та лагідні, не змиті,
Мерехтітимуть, ніби магніти,
Вібруватимуть, неначе звук,
В далекому краї чи в центрі,
Гратимуть, неначе серця стук,
Пройдуть крізь непролазні нетрі.
«Я вірю в тебе», – хтось каже тобі, рідна чи геть незнайома людина, –
І від слів цих неначе виростають крила,
І хочеться своє щось побачити й почути, яка тут, там картина,
І з’являється палка, незнана, незвичайна сила.
«Я в тебе вірю!», –
І все ‒ більше точно нічого не треба.
Я плету мрію
І можу здійнятися вище меж неба.
02.04.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845514
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.08.2019
Щастя ‒ це щось незриме, незбагненне,
Без мір, без форм, без меж, неоціненне,
Це неймовірні, світлі відчуття,
Які пронизують усі чуття.
Його на прилавках не знайти та не купити,
Хоч можна знехтувати ним, втратити, пропити.
Для кожного із нас ця цінність різна:
Тонка, солодка, лагідна чи грізна.
Для когось ‒ це справжнє кохання.
Для когось ‒ вгадане прохання.
Для когось ‒ це чудесна гармонія.
Для когось ‒ лірична філармонія.
Для когось ‒ це улюблена робота.
Для когось ‒ самовіддана турбота.
Для когось ‒ це блискуча перемога.
Для когось ‒ це надана допомога.
Для когось ‒ це дотики чуттєві.
Для когось ‒ це події миттєві.
Для когось ‒ це творчий порив.
Для когось ‒ технічний прорив.
Для когось ‒ це мінлива природа.
Для когось ‒ здобута нагорода.
Для когось ‒ це вірний друг.
Для когось ‒ барвистий луг.
Для когось ‒ це міцна родина.
Для когось ‒ вишита картина.
Для когось ‒ це вільні тварини.
Для когось ‒ квітучі рослини.
Для когось ‒ це коли ніхто не плаче, нічого не болить.
Для когось ‒ це змога без стороннього втручання щось робить.
Для когось ‒ це коли стається диво.
Для когось ‒ це коли все справедливо.
Для когось ‒ це коли нову круту вершину взято.
Для когось ‒ це коли датується бажане свято.
Для когось ‒ це коли до пригод шалених всі готові.
Для когось ‒ це коли рідні серцю всі живі, здорові.
Для когось ‒ це здійснена мрія.
Для когось ‒ незламна надія.
Для когось ‒ це початок чи кінець.
Для когось ‒ це набитий гаманець.
Для когось ‒ це звичні день, ніч.
Для когось ‒ це маленька річ.
Для когось ‒ це виразний слід.
Для когось ‒ це спалений лід.
Для когось ‒ це приємне спілкування.
Для когось ‒ трепетне переживання.
Для когось ‒ це навички й уміння.
Для когось ‒ досвід та розуміння.
Для когось ‒ це безперервний рух.
Для когось ‒ це нескорений дух.
Для когось ‒ це крилата воля.
Для когось ‒ це інакша доля.
Для когось ‒ це враження контрастні.
Для когось ‒ це витвори прекрасні.
Для когось ‒ це служіння Богу, сильні молитви.
Для когось ‒ це блиски веселкової палітри.
Щастя ‒ це дари, які розгортає нам життя.
Вони пришвидшують чи стишують серце биття.
Спішіть хапати їх, допоки є ще час.
А він рівно лине для кожного із нас.
24.01.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845450
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.08.2019
У житті бувають паління, та злети,
Та щасливі моменти,
Спонтанні або ж задумані портрети,
Вдалі експерименти.
Безцінні враження у миті,
Які так хочеться згадувати, повторювати знов.
І так, труднощами не змиті.
Несуть контраст, тепло, добро, надію, віру та любов.
Безцінні миті, яскраві та щасливі моменти,
Які відбиватимуться у свідомості.
Вони у різних «світах» дивовижної планети
Не щезнуть, не зітруться у невагомості.
Щасливі моменти, які залишаться в серці,
Зігріватимуть в темну холодну пору,
Ніби краплинки в океанах, в річках, в озерці,
Проточуватимуть «неприступну гору».
Щасливі моменти ‒ вони не зникнуть, не згорять.
Вони лиш гратимуть до кінця барвисто у миті.
Вони так непримітно й тихо душу оголять.
Вони з бар'єрами, смутками, нервами не злиті.
18.04.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845447
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.08.2019
Час – це значення, міра, межа, простір?
Він суцільний або ж існує отвір?
Час ‒ ніби істина – незбагненний.
Його вклад в усе неоціненний.
Він ніколи нічого та нікому не говорить,
Лиш безупинно із минулого майбутнє творить,
Когось калічить, а когось лікує,
Невтомно на всі сторони мандрує;
Єдиним помахом щось забирає, щось дарує
І непримітно усіма процесами керує,
У невизначену далечінь летить,
Як зірка, кружляє, світить, мерехтить.
Його ніхто й ніяка сила не підкорить,
Без сумнівів не уповільнить, не прискорить.
Жодної миті не відведе назад.
Про неї залишиться лише спогад.
Комусь його багато, комусь вдосталь, а комусь замало.
Хтось ним користується даремно, а хтось ‒ напрочуд вдало.
Він ніщо та нізащо не повторює,
Щось прикрашає так, а щось спотворює,
На свої місця все розставляє,
Щось закручує, щось розправляє.
Когось тішить, а когось дратує.
Когось нищить, а когось рятує.
Час – мов дорогоцінна річ.
Ми з ним ідемо пліч-о-пліч.
Час – неосяжна таємниця,
Водночас воля та в'язниця.
Час – усього Всесвіту історія
І його безмежна територія.
Час – він просто є, його не вибирають,
Лиш уявно скріплюють чи розбирають.
Час – він – утверджувач величних панорам.
Здається, що для нього не існує рам.
Час – не має ні початку, ні кінця.
І його не покладеш до гаманця.
Час – складний, виразний, унікальний,
Наповнений та універсальний.
Він разом із вимірами створює закони,
Згини, формули, поняття, винятки й канони.
Час – легкий, фундаментальний,
Незримий та моментальний.
Час – суттєвий, самостійний,
Непохитний та надійний.
Без нього нічого б не було,
Не розрослося б, не загуло.
У час, немов крізь землю, не провалитись.
Неначе рікою ллється й буде литись.
Час – поєднані відрізки і водночас дії.
Час – пуста повнота, бої, втрати та надії.
Час – контроль суворий і водночас ніжність.
Час – єдина мить, що поринає в вічність.
28.09.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845360
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.08.2019
Час ніколи не чекає,
У далечінь летить невгамовно,
У сутність всіх кіл вникає
Так частково і водночас повно.
Час нікого не чекає,
Не пробачає помилок,
Лиш нових глибин шукає –
Лише один, єдиний крок.
Час нічого не чекає
У світло-похмурому Всесвіті.
Мелькне мить – і все – зникає
У цій незнаній плавній безвісті.
27.04.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845359
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.08.2019
Час, прошу, будь ласка, зупинись
Хоча б на мить, хоча б в цю мить!
Не для мене, для всіх схаменись,
Нехай струна ця не тремтить!
Час, прошу, благаю, ну не лети так швидко,
Сповільнись хоча б на хвильку!
Не роби так, аби тебе не було видко,
Не занурюй в даль цю шпильку!
Час, прошу, благаю, зупинись
Серед незайманих просторів!
Хоча б у краєчках повернись,
Серед незнаних коридорів!
Час зупинись, прошу, благаю!
Усе, що є, спирається на тебе.
Що буде далі, я не знаю.
Моє життя залежить так від тебе!
Час, прошу, послухай, зупинись!
Не підганяй усю живу миттєвість!
Серед рухливостей розчинись!
Не відбирай усю ясну чуттєвість!
25.02.2017
Посилання на відео презентацію https://youtu.be/LOaVZPsSg1Y
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845262
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.08.2019
Час є: хто сказав, що його немає,
Але тільки на важливе, головне.
І скільки нам дано, Господь лиш знає.
І для всіх лиш він однаково мине.
Час є: доби, години та хвилини,
Які рахують наші плинні дні.
І Всесвіт цей не тільки для людини ‒
Для тих, хто зверху, знизу та на дні.
Час є ‒ незрима сутність,
Яка невпинно між просторів летить,
Тонка, мов самобутність,
І, як зоря, імпульсами мерехтить.
Час є, але його не повторити,
Ні стиснути, ані розтягнути,
Експериментами не відтворити
І назад ніяк не повернути.
Час є, але його так мало.
Безцінний звичний скарб ‒ незнана мить.
Використовуйте лиш вдало.
Нехай він ясно світить, не гримить.
17.06.2016
Посилання на відео презентацію https://youtu.be/Y57IZCeAR2c
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845261
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.08.2019
Цьому світу частково байдуже до тебе,
Яку побачиш ти картину.
Ти можеш покладатись виключно на себе
І на свою справжню родину.
Ти частково/повністю, ех ні, нікому не потрібний,
Окрім вірних друзів, рідних.
Цей світ весь час оцінює, який і на що ти здібний
З усіх шансів вірогідних.
І кожен з нас у чомусь – конкурент.
Кожен шукає своє місце під сонцем,
Системи цілісної компонент.
Сидить чи робить щось над чи під віконцем.
Хтось прагне сподобатись суспільству
Чи ефектно виділитись з маси.
А хтось свято служить лиходійству
І дає криваві майстер класи.
І цьому світу частково байдуже до тебе.
І про це ти мусиш пам'ятати.
І як мине миттєвість – залежить лиш від тебе.
І свої знання ти маєш знати.
23.09.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845148
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.08.2019
Десь тут німі простори розтягнулись,
Аби стало так тихенько й ясно,
І знов тугі кайдани затягнулись,
Аби не все було прекрасно.
Десь там когось вбивають жорстко, без жалю,
Чи викидають, гублять всі слова,
Тріщить безтямний крик: «Я більше не люблю!»,
Від якого крутиться голова.
Десь там розвіялись, розсипались барвисті блиски –
Вразливі відблиски тепла.
Десь тут горять, тремтять у полум'ї іскристі бризки.
Струнка ненависть пропекла.
І знову враження незримі розлетілись
У цю незнану, неосяжну, синю даль,
І знову в місці дивовижному зустрілись.
І знову закрутилася тонка спіраль.
Це тільки сон – це тільки сон –
Усе це нереально.
Заманює якийсь полон,
Щось робить вирішально.
03.03.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845146
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.08.2019
О цей чуттєвий та розкішний дотик,
Про який знають тільки я і ти,
Розщеплює свідомість, мов наркотик,
Відбудовує спалені мости.
І ці незабутні та ефектні враження,
Яких уже більше ніколи не буде,
Різних штрихів, маневрів, форм, барв та важення,
Яких наша пам'ять повік не забуде.
О ці виразні та контрастні дії,
Які сплітаються зв'язками в голові.
І це здійснення жаданої мрії
Буде пульсувати у гарячій крові.
І ці безцінні, крихітні, тоненькі чи гігантські речі,
Яких не можна викидати,
З'являються, зникають, манять або ж валяться на плечі,
Дають можливість щось згадати.
О це німе, гучне, непримітне або ж вражаюче життя,
Яке триває тільки мить,
Пришвидшує сміливо чи сповільнює чиєсь серце биття,
То ясно світить, то гримить.
21.04.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845048
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.08.2019
Це добре, що Ви є
Тут і зараз, поруч зі мною.
Хтось лежить чи встає.
А Ви є для мене стіною.
Це добре, що Ви мене справді бачите
У своєму вихорі миттєвих подій.
Щось буде дивним, а щось передбачите
У світло-похмурих тінях взаємодій.
Це добре, що Ви мене в тиші та в гоміні чуєте,
Якісь струни чуттів в миті цій,
Всі радісні та смутні переживання відчуєте
І бризки недоторканих мрій.
Це добре, що Ви мене несвідомо відчуваєте ‒
Незнані порухи мого життя,
Спалахи емоцій з’єднуєте чи розриваєте,
Заплітаєте прориви чи злиття.
Це добре, що Ви мене майже завжди і всюди підтримуєте
У колі моїх нелегких випробувань,
Хороші вчинки пришвидшуєте, а погані ‒ затримуєте
У спектрах жаданих, чарівних сподівань.
21.02.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845047
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.08.2019
Проходять швидко дні, сплять спокійно ночі.
Хтось не в змозі до кінця розплющить очі,
Не бачить струменів краси величної,
Мінливої, загадкової й ліричної.
Ходить туди, сюди за програмою, мов робот,
Всмоктує інформацію, як слон воду в хобот.
Блідне буденність, ріжуть різко проблеми нескінченні.
Інші ж люди шиють чи тріпочуть теми незліченні.
Здається, так вони втікають від самоти,
Від гостроти, від гіркоти та від суєти.
Таким, можливо, варто кинуть все й піти у храми на мить чи на час,
Де відкриваються насправді дивовижні панорами для всіх нас.
Перші храми ‒ ліси, галявини, савани, джунглі й луки,
Де чути пташині співи, дикі та шепотливі звуки,
Вирує, літає, плететься, повзає життя.
І в кожного своє неповторне серце биття.
Там вібрують хитка рівновага та свобода,
І для когось це і є ‒ найбільша нагорода,
І все так майстерно зв'язане, немов переплетіння.
А з-за дерев пробивається яскраве мерехтіння.
Десь там простяглися кришталеві озерця та річки,
Які так стрімко, безупинно в'ються, неначе стрічки.
А в глибині струмок булькоче,
Немов важливе щось шепоче.
Тумани тихо встеляють скелясті дахи.
Котяться в даль розлогі протоптані шляхи.
Зелені храми ‒ барвиста домівка для мільярдів видів
І прадавня виставка картин неймовірних краєвидів.
Інший храм ‒ причаївся під товщею води,
Де розляглися свої насіння та плоди,
Місцями килими коралові розстелились
Або ж печери далекі темні розвалились.
Там клубочаться мешканці глибинні, полохливі,
Велетенські та малі, плавні, швидкісні й грайливі.
Одні із них мандрують Всесвітом підводним
Поодинці чи групами, один за одним,
Інші ж свій рідний дім ні на мить не полишають,
Все вдосконалюють: зміцнюють чи прикрашають.
А дно так виблискує пейзажами піщаних малюнків,
Насичених, світлих, легких та ніжних, ніби поцілунків.
Холодні й теплі течії безустанно віють,
Свою енергію шалену повсюди сіють.
Блакитний храм ‒ цілісний, пульсуючий вихор, планетарний,
Як заряд, такий складний і в той же час елементарний.
Наступні храми близько, зовсім-зовсім поруч,
Слід лиш поглянути праворуч чи ліворуч,
Захопливі, ошатні, просторі та контрастні,
І сяють ясно, ніби посмішки прекрасні.
А в середині співають дзвони, розливаються молитви ‒
Хвилясті звуки, немов відтінки веселкової палітри.
Ривками все завмирає ‒ спокій, тиша,
Не проскочить непримітно навіть миша.
Палають свічки в золотавих свічниках, складаються листи,
Мудро споглядають чи щось показують ікони та хрести.
Служить віддано разом із помічниками панотець
За звичаями та канонами, що утвердив Творець.
Тонко обіймають пахощі п'янкі, тягучі та приємні.
Безголосно скрикують прохання палкі, щирі та таємні.
Храми на землі ‒ сукупна мережа, розгалужена по світу,
Так само, як легенди, притчі й вислови з святого Заповіту.
А далі храм, який в іншому вимірі, десь там, в далі, на небесах,
Там, де не спекотно, як в пустелях, та не морозно, мов на полюсах.
Він без кордонів, незримий, неосяжний,
Для когось свій, а для когось недосяжний.
Там є все й нема нічого,
Ходять всі й нема нікого.
Він досконалий, чистий, незбагненний,
І за оцінками ‒ неоціненний.
Звідти за усім відбувається контроль.
І в кожного своя написана вже роль.
У ньому неможливо щось забрати, взяти чи віддати.
І атмосферу та гармонію його не передати.
Там первісні панують норми
І стійкі й виразні форми.
Небесний храм ‒ порухи диму, які пливуть краєм буття.
Одні здіймаються у вічність, інші впадають в небуття.
Останній храм ‒ тут, в душі у кожного із нас.
Туди не можна з легкістю увійти на час.
Там розігруються сценарії та майстер класи
І вибираються з-поміж усіх найкраші траси.
Там час від часу дрімають або ж кудись пливуть, біжать.
Деякі, мов загадки, яких до кінця не розгадать.
Одні низькі, інші високі.
Одні пусті, інші глибокі.
Одні розкішні, інші бідні.
Одні відверті, інші підлі.
Шлях до нього непростий, тернистий,
Лиш один, як смолоскип, іскристий.
Його можна обікрасти, зруйнувати ненароком.
Входити туди потрібно поступово, крок за кроком.
Духовні храми ‒ вогнища та вогники на суші, в океані,
Які спалахують, горять та гаснуть, мов жаринки у вулкані.
04.10.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844945
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.08.2019
Наше життя ‒ лише фрагменти
Різні: і сиві, й веселкові,
І повні чи пусті моменти.
І всі невпинні й виняткові.
Не знаєм, що на нас чекає далі,
Як зміниться усе навколо.
Де механізм, а де дрібні деталі?
Чи стиснеться незриме коло?
Усе наше життя ‒ це лише фрагменти,
Що невгамовно так летять, зриваються у вічність.
Ми ‒ системи цілісної компоненти.
Десь є контроль суворий, о, а десь ‒ незвична ніжність.
02.04.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844944
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.08.2019
Усе, що є тут, там, усе минає,
Все змінює невпинний час.
І вороття назад, на жаль, немає.
Що було й буде після нас?
Рано чи пізно все це зникне ‒
І Всесвіт перетвориться на пил.
І до спустошення він зникне,
Бо ні на що уже не стане сил.
Усе зітреться, щезне, згасне ‒
Усе, що було та буде колись.
І сяйво зір усе ще вчасне ‒
Частки, які під натиском злились.
Усе, що є тут, там, його уже не буде.
Все пронесеться так шалено й гучно, мов потік.
І тільки котрась пам'ять точно не забуде
Те, як чуття, слова й шматки хвилин сплелись навік.
Усе, що було, є і буде.
Щось тягнеться лиш мить, щось ‒ вічність.
І тільки рух круто здобуде
Жорсткісь або ж незриму ніжність.
21.04.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844807
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.08.2019
Це горе усе ще болить
Десь там, у безодні душі.
Ці сльози, яких не спинить,
Ранять, мов колючі кущі.
Цей смуток затятий, тупий,
Який, здається, не має кінця.
І відчай безжальний, скупий,
Заковує рухи нащось в кільця.
Усе ще болить той пам'ятний день,
Коли мене зрадили, напризволяще покинули.
Ці згадки сидять у серці, мов пень,
Коли замість радості мені нікчемність розкинули.
І досі болить ця тягуча образа
Десь там, у глибині.
Тремтить в усіх кроках зловісна відраза,
Десь там, у далині.
Усе ще болить, усе ще сильно пече та болить
Цей розпач брутальний, який не проходить.
Я ‒ мов пташка безкрила, яка нікуди не летить,
Бо забути його ніяк не виходить.
25.04.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844806
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.08.2019
Усе, усе закінчується рано чи пізно:
І закон, і територія, і вся ця мить.
І як усе тут, там мине, лагідно чи грізно,
Буде віяти тихенько або ж прогримить?
Виник із нічого, розвинувся ‒ і зникне весь цей світ ‒
Уся ця незнана винятковість.
Зародилася, розквітла ‒ і висохне, неначе цвіт,
Уся ця незвична загадковість.
Усі ці звуки оніміють рано чи пізно.
Всі струни зникнуть, ніби й не було,
Не лунатимуть так монотонно чи так різно.
І скільки часу щастя пробуло?
Майже всі мінливі спогади забудуться.
І тільки обрані не зітруться з пам’яті ніколи.
Усі події доленосні відбудуться,
Ніжитимуть душу чи колотимуть, ніби уколи.
Усі часточки розпадуться рано чи пізно
Як в безмежному Всесвіті, так і тут, на Землі,
Не будуть торкатись шовковисто чи залізно,
Не з'єднаються у новій протяжній імлі.
26.04.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844743
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.08.2019