Оля Тимошенко

Україна ‒ це

Україна  ‒  це  великі  та  маленькі  родини.
Це  чорно-білі,  бежеві  й  кольорові  світлини.
Це  невпинні  струмки,  ріки  й  озерця.
Це  щира  любов,  що  лине  від  серця.

Це  сильний,  хоробрий,  незламний  дух.
Це  білий,  блискучий,  зимовий  пух.
Це  мальовничі  та  незаймані  куточки.
Це  інститути,  коледжі,  школи  й  садочки.

Це  емоції  незабутні  та  яскраві.
Це  величні  святині  в  золотій  оправі.
Це  смак  терпкої  ароматної  кави.
Це  мідні,  залізні  й  титанові  сплави.

Це  замки,  заповідники  й  фортеці.
Це  танці  та  співи  на  дискотеці.
Це  будівлі,  музеї,  стадіони.
Це  творчі  та  технічні  павільйони.

Це  успішні  й  не  дуже  контракти.
Це  взаємовигідні  контакти.
Це  машини,  потяги,  літаки  й  кораблі.
Це  мотузки,  гвинти,  плуги,  лопати  й  граблі.

Це  порти,  залізниці,  аеропорти  й  метро.
Це  вишиванки,  шаровари,  костюми  й  пальто.
Це  парки,  мости  та  фонтани.
Це  клуби,  кафе  й  ресторани.

Це  міста,  села  й  містечка.
Це  борщ,  часник,  сало  й  гречка.
Це  вареники,  котлети,  салати  та  галушки.
Це  мед,  цукерки,  торти,  морозиво  та  ватрушки.

Це  пам'ятники,  фігури  й  химерні  скульптури.
Це  майже  незліченні  томи  літератури.
Це  тихі  березові  рощі.
Це  дороги,  вулиці  й  площі.

Україна  ‒  це  ліси,  трави  зелені.
Це  враження  неповторні  й  шалені.
Це  державні  й  місцеві  нагороди.
Це  цікаві  та  не  дуже  пригоди.

Це  снігур,  синиця,  голуб,  зозуля,  чайка,  дятел,  журавлик.
Це  ведмідь,  вовк,  лось,  кабан,  лисиця,  зайчик,  їжак,  коник,  равлик.
Це  гори  високі,  квітучі  долини.
Це  степи,  поля,  чарівні  полонини.

Це  спів  солов'їний,  мелодійний  та  дзвінкий.
Це  вітер  прохолодний,  поривчастий,  швидкий.
Це  копійки  й  гривні.
Це  співочі  півні.

Це  моря  шумні,  прозорі  та  хвилясті.
Це  вогники  нічні  жовті  та  сріблясті.
Це  пісок  та  каміння.
Це  плоди  та  насіння.

Це  вигуки  дитячі  й  лепетні.
Це  обійми  лагідні  й  трепетні.
Це  вогнище  жовтогаряче  й  іскристе.
Це  колосся  достигле  й  променисте.

Це  давнє  цілюще  настояне  трав'яне  зілля.
Це  шершаве  й  гладке,  пряме  та  закручене  гілля.
Це  барвисті,  дивовижні,  пахучі  квіти.
Це  закони,  заяви,  доручення  й  звіти.

Це  бурштин,  кришталь,  смарагди,  рубіни  та  алмази  мерехтливі.
Це  сонечка,  бджілки,  оси,  джмелі  та  метелики  полохливі.
Це  герої  давні  й  сучасні,  реальні  та  казкові.
Це  зустрічі  довгоочікувані  та  випадкові.

Це  гімн,  від  якого  по  всьому  тілу  йдуть  пронизливі  мурашки.
Це  кульбаби,  мальви,  маки,  чорнобривці,  дзвіночки  та  ромашки.
Це  стародавній,  княжий  герб  ‒  тризуб.
Це  поцілунки  м'яких,  ніжних  губ.

Це  синьо-жовтий  стяг.
Це  струннистий  натяг.
Це  голосні  й  тихі  звуки.
Це  міцні  й  красиві  луки.

Це  мама,  тато,  син,  донька,  приятель,  незнайомець,  це  я,  це  ти.
Це  різноманітні:  стійкі  й  мінливі,  сховані  й  відкриті  світи.
Це  калина,  конюшина,  шипшина.
Україна  ‒  це  моя  батьківщина!

                                                                                                                                                                                                                                                                               21.08.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844742
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.08.2019

У Всесвіті

Ми  тут,  на  цій  Землі,  а  вона  крутиться  у  Всесвіті  –
У  цій  незнаній,  прекрасній,  неосяжній  безвісті.
Десь  тут  існує  все,  десь  там  –  нема  нічого.
І  все  проймає  відблиск  вибуху  німого.

Пливуть  в  просторах  галактики*  величезні,
А  з  ними  спалахи  новітні  та  старезні.
І  в  них  горять  зірки*2  різних  поколінь,
Наповнені  елементами  умінь.

У  різних  місцях  линуть  галактичні  туманності*3,
Озброєні  проміжками  правди  та  оманності,  –
Це  по  суті  хиткі  колиски  для  нових  зірок.
У  них  вони  роблять  перший,  невпевнений  крок.

Десь  там,  у  холодних  глибинах,  маневрують  пульсари*4
І  дивують  потужними  вигинами  магнітари*5.
Сяють  різними  спектрами  температур  нейтронні  зорі*6  –
Магнітні  хвилі  здіймаються  у  цьому  незвичному  «морі».

Поглинають  усе  на  своєму  шляху  безжальні  квазари*7
І  так  стиснутими  ефектами  грають,  мов  струни  гітари.
Десь  там  доживають  свого  віку  різних  барв  карлики*8,
Які  так  повільно  тепло  віддають,  ніби  равлики.

У  більшості  своїй  ясній  зірки  танцюють  у  парі.
Одна  може  поглинути  іншу  в  різкому  ударі.
У  центрах  протяжних  галактик  все  кришують  в  зонах  впливу  чорні  діри*9  –  порожнечі,
Де  ані  світло,  ні  заряди,  ні  сполуки  речовин  не  мають  виходів  для  втечі.

Навколо  майже  всіх  зірок  роблять  повні  оберти  планети*10.
Вони  мають  різні  орбіти,  поверхні  та  граничні  злети.
Одні  самі,  інші  тяжіють  із  супутниками*11  і/чи  кільцями*12
І  вчаться  керувати  ними,  немов  полохливі  птахи  крильцями.

Десь  там,  між  планетами,  ширяться  астероїди*13  –  обважнілі  брили  –
Велетенські  та  стрімкі  камені,  які  зруйнувати  щось  повні  сили,
А  ще  різних  наповнень  та  розмірів  комети*14  із  комами  та  хвостиками*15,
Які  ніби  змагаються  із  палаючими  зоряними  дотиками.

Так  швидко  чи  плавно  летять  чи  падають  сюди,  туди  метеорити*16,
Які  можуть  пронестися  повз  чи  поверхню  якусь  миттєво  зігріти.
І  майже  все,  що  є,  –  це  різні  стани  пилу  й  газу,
Які  шалено  й  струнко  переплелись  одного  разу.

І  сам  простір  не  стоїть  на  місці  –  він  розширюється,
У  нові,  тихі  та  незримі  межі  поширюється.
І  багатьма  стисненнями  та  процесами  в  цій  далі  керує  гравітація*17.
Вона  вирішує,  якою  була,  є  та  буде  та  чи  інша  інформація.

У  Всесвіті  безупинно  поєднується  світле  та  темне,
Усі  враження  та  почуття  –  щось  ненависне  та  приємне.
Та  все  ж  одне  з  найбільших  див  у  ньому  –  це  життя  –
Безцінне,  трепетне  й  тонесеньке  серце  биття.

*  Галактика  –  це  велика  зоряна  система,  що  складається  із  зір,  зоряних  скупчень,  пилових  та  газових  туманностей,  розсіяного  пилу  та  газу.  
*2  Зірка  –  це  куля,  що  складається  із  гарячого  газу.
*3  Галактичні  туманності  –  це  газові,  пилові  чи  газо-пилові  хмари,  що  входять  до  складу  галактик.
*4  Пульсар  –  це  зоря,  яка  випускає  імпульси  інтенсивного  радіовипромінювання  кожні  десять  секунд  або  частіше.
*5  Магнітар  –  це  нейтронна  зоря,  що  має  сильне  магнітне  поле.
*6    Нейтронна  зоря  –  це  зоря  на  завершальному  етапі  своєї  еволюції,  яка  не  має  внутрішніх  джерел  енергії  та  складається  переважно  з  нейтронів  із  невеликими  домішками  інших  частинок.
*7  Квазар  –  це  космічний  об'єкт,  що  випромінює  світло,  який  формується  в  ядрі  галактики  при  поглинанні  речовини  надмасивною  чорною  дірою.
*8  Блакитні  карлики  –  це  гіпотетичний  клас  зірок,  що  еволюціонує  з  червоних  карликів,  зірок  масою  менших  за  Сонце.  
Червоні  карлики  –  це  малі  й  відносно  холодні  зорі.
Білі  карлики  –  це  зірки  низької  світності  з  масами,  порівняними  із  масою  Сонця,  та  високими  температурами.
*9  Чорна  діра  –  це  астрофізичний  об'єкт,  який  створює  настільки  потужну  силу  тяжіння,  що  жодні,  навіть  швидкі  частинки,  не  можуть  покинути  його  поверхню,  включаючи  світло.
*10  Планета  –  це  велике  кулеподібне  небесне  тіло,  що  рухається  навколо  зорі  і  світить  відбитим  від  неї  світлом.
*11  Супутник  –  це  небесне  тіло,  яке  рухається  навколо  планети  або  зірки.
*12  Кільця  планети  –  це  система  плоских  концентричних  утворень  з  пилу  та  льоду,  що  обертається  навколо  планети  в  екваторіальній  площині.
*13  Астероїд  –  це  відносно  невелике  небесне  тіло  Сонячної  системи,  що  рухається  по  орбіті  навколо  Сонця  і  складається  з  каменю  та  металу.
*14  Комета  –  це  мале  тіло  Сонячної  системи,  що  обертається  навколо  Сонця.  
*15  Кома  і  хвіст  комети  –  це  наслідки  випаровування  поверхні  ядра  комети  під  дією  сонячного  випромінювання.
*16    Метеорити  −  це  фрагменти  астероїдів,  комет,  які  при  входженні  в  атмосферу  Землі,  згорають  не  повністю,  а  досягають  поверхні  планети  у  вигляді  обгорілих  каменів  різноманітної  форми.
*17  Гравітація  –  це  універсальна  взаємодія  між  усіма  видами  матерії,  взаємне  притягання  тіл  у  Всесвіті.

                                                                                                                                                                                                                                                                               24.04.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844655
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.08.2019

Точно

Варто  говорити  все  точно,
На  кожен  випадок  та  звук  підбирати  слова,
Не  таємно,  а  все  ж  наочно,
На  кожен  порядок,  щоб  не  крутилась  голова.

Треба  вміло  виконувати  всю  роботу,
І  боротися  у  вирі  справ,
І  долати  усю  домашню  турботу,
Контролювати  всі  шари  страв.

Розумно  помічати  все  гостро  й  точно:
Кожну  дію,  кожну  можливість,
Дивитися  все  явно,  а  не  зворотно:
Кожну  деталь,  кожну  рухливість.

Важливо  не  відкидати  приємних  вражень,
Не  відпихати  минулого,  та  не  марнувати  майбутнього,
Не  лякатись  в  моментах  «підступних  уражень»,
Та  невгамовно  шукати  шлях  до  щастя  свого  незабутнього.

Головне  ‒  це  життя  прожити  точно,
Усе,  що  хочеться,  побачити  й  почути,
Осягнути,  встигнути  усе  поточно,
Переживання  теплі  та  ніжні  відчути.

                                                                                                                                                                                                                                                                               30.01.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844650
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.08.2019

Точність

Всесильний  час  несе  невпинно  точність,
Переводить  мить  з  минулого  в  майбутнє
І  створює  всю  таємну  наочність,
Вібрує  сяйво  яскраве  й  незабутнє.

Точність  простір  невагомо  контролює,
І  поєднує  руїни  та  естетику,
Щось  пишно  звеличує,  щось  нівелює,
І  зароджує  протяжну  енергетику.

Життя  підпадає  під  точність.
Розливається  в  клітинах  імпульсивний  рух,
Гріє  все:  і  явність,  і  зворотність.
І  в  душі  розквітає  свій  неповторний  дух.

Точність  природи  безмежна,
Але  тільки  зараз  тільки  в  кулі,  тут,  на  Землі.
Незайманість  обережна.
Усе  це  згубиться,  зітреться  у  німій  імлі.

Весь  рух  плете  свою  точність,
Десь  завмирає,  а  десь  не  зупиняється  ніколи,
Віє  мінливість,  поточність,
Залишається  серйозним  або  складає  приколи.

                                                                                                                                                                                                                                                                               31.01.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844551
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.08.2019

Тобі пощастило, котику

Тобі  пощастило,  котику,
Що  ти  потрапив  до  чудової  сім'ї,
Не  знав  холодного  дотику,
Як  хтось  із  кимось  десь  тут  чи  там,  на  землі.

Ти  маєш  практично  усе:
Дім,  їжу,  тепло.
За  тебе  думають  про  все,
Дарують  добро.

Ти  такий  милий,  ніжний,  ласкавий,
Хоч  інколи  буваєш  нахабним  та  злим.
Твій  настрій  то  сумний,  то  яскравий,
Хоч  інколи  гратися  не  хочеш  ні  з  ким.

Ти  такий  красивий  та  доглянутий.
Тобі  дарують  пестощі  й  любов.
Твій  нашийник  бережно  натягнутий.
Тобі  несуть  смачненьке  знову  й  знов.

Так,  тобі  пощастило,  котику!
Ти  не  знав  смутків  і  жорстких  поневірянь.
Ти  не  знав  безжального  дотику!
Ти  не  знав  болючих,  різних  розчарувань.

                                                                                                                                                                                                                                                                               12.04.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844550
рубрика: Поезія, Вірші про тварин
дата поступления 09.08.2019

Тінь

Ми  на  цій  планеті  ‒  тільки  тіні
Промайнемо  раз  ‒  і  все  ‒  більше  не  буде,
У  цьому  прекрасному  сплетінні.
І  Земля  наші  сліди  зітре,  забуде.

Різні  тіні:  крихітні  й  гігантські,
І  всі  реальні  й  неповторні,
І  звичні,  і  зовсім  чудернацькі,
І  всі  по  своєму  коштовні.

Тіні:  наше  життя  швидкісне,  складне  й  спонтанне
У  цій  долині,  де  керує  всім  всесильний  час.
Щось  робим:  і  геть  не  те,  і  майже  бездоганне.
Тіні,  такі,  як  ми,  були  і  будуть  після  нас.

Тіні,  тільки  тіні,  на  щастя,  і  в  той  же  час,  на  жаль.
Ми  можемо  змінити  все  і  в  той  же  час  нічого.
І  в  кожного  своя,  вічністю  написана,  скрижаль.
Ми  тягнемось  до  чогось  невідомого,  нового.

Ми  креслим,  малюєм,  будуєм,  вишиваєм  власні  тіні:
І  матеріальні,  і  духовні,
І  маємо  усе,  що  треба,  в  цьому  теплому  світінні,
І  низи  близькі,  й  далі  верховні.

Тіні,  ми  воюємо,  чи  піклуємось  про  когось,
І  накладаємо  на  душу  свій  тяжкий  чи  непримітний  тиск,
Заплітаємося  лінню,  чи  прагнемо  до  чогось,
І  відбиваємо  на  Землю  свій  єдиний  чи  трильярдний  блиск.

Тіні,  одні  створюють  щось  корисне,  якісне  й  красиве,
Інші  спричиняють  катастрофи,  біди  й  лиха.
Одні  закручуються  в  те,  що  їм  чуже  та  невластиве,
Інші  нишпорять,  де  ж  причаїлась  їхня  втіха.

Тіні,  одні  за  «сузір'ями»  ховаються,
Інші  виділяються  своєю  унікальністю.
Одні  просиджують  десь  чи  розвиваються,
Інші  засліплюють  своєю  оригінальністю.

Одна  тінь  ‒  це  приклад  для  наслідування,
Інша  ‒  суцільне  та  гірке  розчарування.
Один  промінь  ‒  привіт  для  розслідування,
Інший  ‒  фонове  чи  пласке  розшарування.

Тіні,  рубаємо  чи  розкопуєм  коріння,
І  деколи  не  тямлячи,  якими  будуть  результати,
Викидаємо  або  ж  розсіюєм  насіння,
І  прогнозуєм  чи  уявляєм,  яким  же  може  далі  стати.

Тіні,  одні  кудись  спішать,  біжать  чи  мандрують,
Інші  застигають  на  одному  місті.
Одні  свої  полотна  малюють  чи  дарують,
Інші  запроторені  у  тісній  клітці.

Тіні:  є  розумні,  є  й  божевільні  трішки
І  грають  власну  чи  зрежисовану  вже  роль.
Є  тіні  розпачу,  а  є  тіні  усмішки.
І  над  усіма  ведеться  проміжний  контроль.

Тіні,  одні  не  бояться  братись  за  складні,  часом  непідйомні  речі,
Інші  байдуже  відмежовуються  чи  шукають  виходів  для  втечі.
На  одних  камені  проблем  та  перешкод  стихійно  валяться  на  плечі,
Інші  від  даремної  незмоги  падають  в  незнані  порожнечі.

Тіні,  народжені  або  ж  заквітчані  у  різних  формах,
І  деякі  хочуть  видаватися  повністю  «прозорими»,
Стоять  на  спалених,  теплих  чи  заморожених  платформах,
Якісь  є  геть  хиткими,  а  якісь  ‒  опорами  чудовими.

Тіні,  одні  залишаються  у  інших  тінях,
Інші  не  повертаються  більше  вже  ніколи.
Одні  відбиваються  в  серцях,  в  лісах,  на  стінах,
Інші  мляво  віддзеркалюють  гучні  проколи.

Тіні,  одні  майже  невагомі,  мов  пір'їни,
Інші  завважки  у  частини  тон.
Одні  щось  в  собі  розміщують,  немов  країни,
Інші  ж  елементарні,  як  протон.

Тіні,  одні  заряджають  всіх  драйвовим  махом,
Інші  майже  скам'яніли.
Одні  подружились  із  руйнацією,  жахом,
Інші  зовсім  спорожніли.

Тіні,  припливаємо  чи  відпливаємо,  немов  блакитні  хвилі,
Про  щось  шепочемо  чи  кричимо  у  цьому  океані  всеохопних  дій.
Здіймаємось  у  далечінь  чи  спадаєм  в  низ  у  цій  суспільній  зливі.
Маневруємо  в  невпинному  та  нерозривному  вихорі  взаємодій.

Тіні,  тільки  тіні.
Як  тільки  наша  ясна  зірка  згасне  ‒  то  все  ‒  нас  уже  не  буде
В  цьому  павутинні.
І  Земля  рано  чи  пізно  усі  наші  сліди  знесе,  забуде.

                                                                                                                                                                                                                                                                               15.04.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844440
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.08.2019

Тиша

Займає  раз  у  раз  природу  тиша,
Яку,  здається,  ніхто  й  ніщо  не  порушить,
Нишпорить  в  усіх  закутках,  мов  миша,
І  звичність  м'яко  своїм  нахилом  зворушить.

Мандрує  чуттєво  й  тонко  у  серцях,
Стишує  вогненний  біль.
Оживлює  життя  в  німих  озерцях,
Дарує  приємний  хміль.

Вона  проста,  незнана  та  миттєва.
Здається,  що  вона  не  знає  меж,
Дріб'язкова  і  в  той  же  час  суттєва.
Вона  ширяє  в  віддалі  пожеж.

Від  неї  віє  вітер  шовковистий.
Від  неї  віє  віра  та  любов.
Її  вир  непримітний,  ніжний,  чистий.
Від  неї  тягнеться  п’янкий  агов.

Вона  така  стійка  і  в  той  же  час  мінлива,
Важка  і  в  той  же  час  легка,
Десь  в  хвилі  надто  боязка,  а  десь  смілива.
Вона  прекрасна  та  палка.

                                                                                                                                                                                                                                                                               15.04.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844438
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.08.2019

Ти не інвалід

Пам'ятай,  приятелю,  ти  не  інвалід  ‒
Це  тільки  в  офіційних  документах  слід.
В  тебе  просто  обмежені  можливості:
Деяких  навичок,  чуттів,  рухливості.

Як  люди,  так  і  хвороби  в  них  бувають  різні:
Легкі,  важкі,  непомітні,  лагідні  чи  грізні.
Можна  кілька  влучних  та  наглядних  прикладів  навести,
Аби  якісь  хибні  думки  в  вірне  русло  перевести.

Якщо  ти  не  бачиш,  чи  не  говориш,  чи  не  чуєш  ‒
Це  ж  не  значить,  що  ти  усіх  емоцій  не  відчуєш.
Якщо  в  тебе  не  слухають  руки  чи  не  ходять  ноги  ‒
Для  тебе  ж  геть  не  стають  непроїзними  всі  дороги.

Якщо  в  тебе  нерви,  органи  чи  судини  погано  працюють  ‒
Це  ж  геть  не  значить,  що  такі,  як  ти,  не  співають  чи  не  танцюють.
Якщо  ти  заїкаєшся  чи  не  можеш  вільно  та  впевнено  спілкуватися  ‒
Це  аж  ніяк  не  повинно  заважати  тобі  із  друзями  розважатися.

Якщо  в  тебе  виявили  підступну,  страшну  хворобу  ‒  рак  ‒
Не  варто  на  житті  своєму  ставити  крапку  ‒  жирний  знак.
Якщо  тебе  трусять,  крутять  напади  епілепсії  ‒
Це  все  ж  трошки  краще  ніж  акти  лютої  агресії.

Якщо  ти  веселий  та  привітний  аутист*  ‒
Ти  кращий  ніж  хитрий  та  нахабний  егоїст.
Якщо  ти  добра,  чуйна  й  лагідна  людина  сонця**  ‒
Не  закривай  нізащо  свого  світлого  віконця.

Є  такі  ситуації,  які,  мов  ножем,  душу  розрізають.
Є  такі  гидкі  слова,  які,  немов  щури,  серце  загризають,
Коли  над  тобою  насміхаються,  обзивають,
Нездарою,  придурком,  калікою  називають

Чи  невдахою,  ідіотом,  слабаком.
А  самі  раз  у  раз  смакують  тютюном.
Таке  бурмочуть  важкі,  жорстокі  підлітки  або  малі  ще  діти,
Які  у  своїй  компанії  авторитетом  хочуть  володіти.

Це  лише  тупі,  пусті  слова.  Вони  нервів,  сліз  не  варті,
Не  мають  вибивати  з  колії  чи  зупинять  на  старті.
Хтось  ляпне:  «Такі,  як  ти,  мусять  сидіти  в  клітці!»,
Інший  додає:  «Або  закрученими  в  сітці!».

Хтось  гавкне:  «Такі  люди  на  Землі  не  мають  жити!»,
А  ти:  «Друже,  а  це  вже  точно  не  тобі  судити!».
Таке  скрегочуть  лише  «зарозумільці»  неосвічені.
Їхні  думки  всяким  мотлохом,  спокусами  засмічені.

Старші  люди  допомогти  порадами  воліють,
Думають,  що  добре  роблять,  коли  тебе  жаліють,
Чи  дивляться  неприязно,  із  коса,
Чи  в  чужі  справи  сунуть  свого  носа,

Буває  кажуть:  «Ох,  яка  ж  це  тяжка  кара!  Бідна  ти  дитина!»,
А  ти:  «Ви  ж  не  знаєте!  Може  я  щасливіша  ніж  ви  людина!».
Ти  ці  вигуки  крізь  вуха  пропускай
І  до  душі  вкрадливо  не  підпускай.

Там  і  без  них  вистачає  всяких  ран,
Які  пливуть,  мов  тягучий  караван.
Інколи  буває,  що  ти  на  межі  безтямності
І  так  хочеш  зняти  весь  тягар  відповідальності.

Прошу,  подумай  комусь  стане  легше  від  абсурдного  такого  вчинку.
Рідні  люди  страждатимуть,  ридатимуть,  не  знатимуть  перепочинку.
Вони  все  життя  гірко  каркатимуть  себе,
Що  не  змогли  відмовити,  зупинить  тебе.

Буває  так,  що  від  не  змоги  щось  зробить
Душа  несамовито  плаче  та  болить.
Вона  ледве  не  вибухає  від  заздрощів
І  геть  не  помічає  ніяких  радощів.

Від  різних  чинників  та  обставин  може  ставати  то  гірше,  то  легше,
Але  ж  є  люди,  яким  пощастило  набагато-набагато  менше.
Інколи  здається,  що  ти  нікому  не  потрібний,
Нічого  не  вартий  та  майже  ні  на  що  не  здібний.

Не  думай  ‒  це  не  так:  у  кожного  із  нас  є  свій  талант,
Який  потрібно  викарбовувати,  ніби  діамант.
А  деколи  ненависть,  як  черв'як,  із  середини  з'їдає
І  буденність  одноманітна,  сіра,  так  сильно  набридає.

Погляди,  комплекси,  страхи,  від  яких  так  хочеться  втекти,
Можуть  іскристим  та  безжальним  вогнищем  душу  пропекти.
Але  з  цими  недоліками  варто  боротись,  а  не  ховати  на  глибоке  дно.
Є  люди,  які  допоможуть,  проте  не  вирішать  усіх  твоїх  проблем  все  одно.

Не  шкодуй  про  помилки,  яких  не  виправить,  не  стерти,  не  змінити.
Цінуй  любов,  добро,  щасливі  миті,  яких  нічим  не  замінити.
Існує  над  тонка,  незрима  грань  між  минулим  та  майбутнім.
Один  спогад  був  чи  буде  смутнім,  а  інший  ‒  незабутнім.

Життя  ‒  це  не  розкішний  рай,  але  й  не  пекло.
Роби,  що  хочеш,  маєш  доки  ще  не  смеркло.
Депресії  та  відчаю  у  руки  не  давайся.
Дій,  мрій,  вчився,  та  люби,  і  нізащо  не  здавайся.

Твоє  життя  не  повинне  обмежуватись  домом-в'язницею  із  високими  ґратами,
Реабілітаційними  центрами,  санаторіями  та  лікарняними  палатами.
Знаходь  можливості,  аби  цікавими  та  незвичайними  місцями  подорожувати.
Повір  ‒  це  краще  ніж  в  Інтернеті  зависати  чи  перед  телевізором  покорм  жувати.

Як  непримітний  равлик,  в  маленьку  ракушку  не  закручуйся.
Не  виходить  щось,  не  кидай,  спробуй  ще  раз  та  не  засмучуйся.
Шукай  ‒  і  обов'язково  знайдеш  справжніх  друзів,
А  не  гніздо  скупих  та  брехливих  боягузів.

Тож,  знай,  приятелю,  ніякий  ти  не  інвалід  ‒
Це  лиш  печатка,  в  офіційних  документах  слід.
Намагайся  жити,  попри  все,  на  повну
І  не  марнуй,  прошу,  жодну  мить  коштовну.

*Аутизм  –  це  хвороба,  яка  характеризується  порушенням  психічного  розвитку  та  призводить  до  складнощів  у  комунікації.  Таких  людей  називають  аутистами.
**Синдром  Дауна  ‒  це  генетичне  порушення,  що  полягає  у  порушенні  рівня  розумового  розвитку  (різного  ступеня),  характерних  рисах  обличчя,  вроджених  вадах  серця,  порушеннях  слуху  та  зору,  інших  медичних  проблемах. Людей  з  таким  діагнозом  ще  називають  людьми  сонця.

                                                                                                                                                                                                                                                                               ї19.08.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844334
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.08.2019

Теракт

Тут,  там  гримить  теракт,
Десь  часто  так,  а  десь,  на  щастя,  рідко.
Цей  злісний  та  брутальний  акт
Тріщить,  мов  лід,  невідворотно  й  різко.

Це  злодійство  не  шкодує  ні  людей  поважних,  ні  дітей
У  багатьох  куточках  світу.
І  через  це  помирають  та  страждають  тисячі  людей,
Вражають  рани  болю  й  гніту.

Нікого  та  нічого  не  шанує  цей  теракт,
Не  має  почуттів,  жалю.
Ненависть  із  ув'язненням  підписують  контракт.
Десь  там  написано:  «Люблю».

Він  такий  жорстокий  та  безжальний
Не  має  віри,  статусу  і,  так,  не  має  меж,
Мов  момент,  над  швидкісний,  провальний,
Лишає  тільки  дим  у  пам'яті,  мов  від  пожеж.

Летить,  блищить,  усе  ламає  цей  теракт,
Змінює  назавжди  тисячі  невинних  доль,
Тільки  із  безглуздістю  іде  на  контакт.
Йому  відведена  чи  не  найлютіша  роль.

                                                                                                                                                                                                                                                                               26.02.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844332
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.08.2019

Теплота

Розсипалась  тендітна  теплота
Практично  по  усьому  світу,
А  з  нею  неподільна  доброта
Тяжіє  до  свого  магніту.

Так  свіжо  й  ніжно  торкається  душі,
Розпалює  ясну  любов,
Стирає  грубощі  та  «гострі  ножі»,
Розносить  в  даль  п'янкий  агов.

Теплота  плавно  шириться  у  Всесвіті,
Там,  де  кружляють  обважнілі  брили  ‒
У  цій  мінливій  та  незнаній  безвісті,
Там,  де  панують  стародавні  сили.

Вона  зворушує  тихі  почуття,
Руйнує  стійкі,  німі  кордони,
Летить  краєчком  тонкого  чуття,
Знімає  надумані  полони.

Теплота  ‒  незрима,  чуйна  та  нестримна.
У  неї  можна  закохатись  до  нестями.
Мов  погода  літня,  а  не  люта,  зимна,
Заманює  в  туман  чи  приводить  до  тями.

                                                                                                                                                                                                                                                                               14.04.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844236
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.08.2019

Тебе уже не буде, деревце

Тебе  уже  не  буде,  деревце:
Безжально  знищили  твоє  життя  ‒
І  чарівне,  незнане  озерце
Не  чутиме  твого  серце  биття.

Знесли,  бо  комусь  так  наказали,
Бо  людству  повністю/частково  байдуже  до  тебе.
Тут  будинок  буде...  показали.
І  тільки  часточка  землі  плаче  без  упин  без  тебе.

Тебе  розрізали,  пошматували
Спокійно,  жорстко,  без  жалю.
Твоє  життя  на  злеті  обірвали...
І  я...  нічого  не  зроблю...

Твої  гілки  так  ніжно  обіймали.
Від  тебе  віяли  любов  та  теплота.
Твої  звучання  серденько  займали.
Лишилась  лиш  німа,  нікчемна  пустота.

Тебе  уже  не  буде,  деревце.
Цей  світ  наглухо  тебе  забуде.
І  тільки  те,  незнане  озерце
Горювати  за  тобою  буде.

                                                                                                                                                                                                                                                                               05.02.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844235
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.08.2019

Танець

Танець  ‒  мова  тіла,  як  книга,  розгорнута,  яскрава,
Розлога,  неповторна,  правдива,  цілісна  й  цікава.
Пишеться  словами-елементами
В  суміші  з  різними  компонентами.

В  ньому  відточують  уміло  кожну  букву-рух
І  визначають  мелодійний  супровід  на  слух.
Так  історії  свої  викладають
Або  у  збірки-номери  складають.

Ці  «беззвучні  твори»  дарують  враження  веселкові,
Смутні  чи  драйвові,  дивні,  неясні  чи  виняткові.
Вони  заглушають  вибуховою  енергетикою,
Чи  зачаровують  елегантною  естетикою,

Дефілюють  хвилястою  прямотою,
Чи  маневрують  складною  простотою,
Обіймають  п'янкою  теплотою,
Або  ж  небес  сягають  висотою.

Є  специфічні  «фольклори»,  національні,
Іскристі  «оповідання»,  оригінальні,
Насичені  «драми»,  трагічні,
Дзвінкі  «гуморески»,  комічні,

Ювелірні  «вірші»,  поетичні,
Феєричні  «міфи»,  фантастичні.
Їх  скріплюють,  кришать,  креслять,  створюють,
Вдосконалюють.  Танці  відтворюють

Практично  всі  палкі  життєві  стани.
Вони  оголюють  застиглі  рани,
Затягують  у  виміри  чисті,  незвичайні  й  незбагненні.
Незначна  кількість  ‒  шедеври  дивовижні  та  неоціненні.

Ними  плачуть,  чи  сміються,
Чи  все  вище  й  вище  в'ються,
Зізнаються  у  коханні,
Завмирають  у  зітханні,

Шукають,  чи  знаходять,
Відходять,  чи  приходять,
Лякають,  чи  лікують,
Сумують,  чи  святкують.

Вони  сліди  глибинні  й  непримітні  залишають,
Будні  звичні  чи  дійства  урочисті  прикрашають,
Збагачують  пам'ять  та  увагу,
Струменять  поставу  й  рівновагу,

Відкривають  нові,  далекі  й  нерозвідані  світи,
На  час  відводять  від  переживань,  проблем  та  суєти;
Фільтрують  корисні,  якісні  знання  й  уроки,
Знімають  непотрібні,  важкі  «кайдани»  й  «блоки»,

Стирають  кордони,
Малюють  кулони,
Підіймають  вище  неба,
Вказують,  як  краще  треба,

Сплітають  мерехтливі  візерунки,
Підносять  несподівані  дарунки.
Їх  фіксують  на  різні  камери-листочки,
Таять  або  ж  розсилають  в  усі  куточки.

Бувають  ув’язнені,  вільні,
Покірні,  трохи  божевільні,
Застарілі,  актуальні,
Стандартні,  універсальні,

Гіркі,  карамельні,
Сиві,  карусельні,
Спокусливі,  тендітні,
Непримітні,  магнітні,

Аматорські,  професійні,
Приховані,  емоційні,
Військові,  ліричні,
Модерні,  класичні,

Стабільні,  хиткі,
Повільні,  стрімкі,
Сміливі,  мужні,  ніжні,
Миттєві,  майже  вічні.

Танець  більшою  чи  меншою  мірою  впливає  на  чиєсь  життя,
На  насрій,  на  свідомість,  на  характер,  на  дії  та  на  серце  биття.
Так,  як  і  творчість  різнопланових  митців,
Розкриває  гаму  об'ємних  відчуттів.

                                                                                                                                                                                                                                                                               17.10.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844068
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.08.2019

«Так»

Знак  дала  моя  подруга  вірна,
Жагою  до  життя  ‒  неймовірна.
Її  тіло  злісно  покрутила  незмога.
Її  батьків  раз  по  раз  бентежить  тривога.

Вона  тонка,  й  тендітна,
І,  мов  зоря,  магнітна.
Тремтить  ця  посмішка  іскриста
І  душа  незрима  та  чиста.

Її  голос  так  мелодійно  в'ється
І  серце  приглушено  й  слабко  б'ється.
Вона  самовільно  чи  стихійно  майже  нічого  не  може,
Та  батьки  не  втрачають  надії,  що  хтось  чи  щось  допоможе.

Ця  дівчина,  мов  пташка,  у  незворушній  клітці,
Ув'язнена  миттєвістю  в  загрубілій  сітці,
Мов  Земля,  чуттєва,  й  вразлива,
Стійка,  загадкова,  й  красива.

Мати  спитала,  чи  любить  вона  своїх  друзів,
Справжніх,  вірних,  добрих,  класних,  а  не  боягузів?
Зронилося  ледь  чутне:  «Так»,
І  помах  рукою  на  знак.

                                                                                                                                                                                                                                                                               29.07.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844066
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.08.2019

Так хочеться ‒

Так  хочеться  відкрити  очі
В  хвилі  життя,  не  уві  сні,
Побачити  зоряні  ночі
І  ці  віковічні  вогні.

Так  хочеться  в  миті  поглянути
На  все  найцікавіше,
Із  різних  ракурсів  розглянути
Усе  найяскравіше.

Так  хочеться  жити  на  повну.
Так  хочеться  дихати,  з  водойм  пити,
Не  марнувати  мить  коштовну
І  сліз  гарячих  ніколи  не  лити.

Так  хочеться  побачити  й  почути
Усе,  що  є,  не  те,  чого  немає,
Переживання  трепетні  відчути,
Ті,  про  які  ніхто  не  чув,  не  знає.

Так  хочеться  не  розтратити  жодної  можливості,
Не  розчепити  жодного  шансу,
Помітити  прекрасні,  непримітні  рухливості,
Брати  все  з  усього,  не  з  авансу.

                                                                                                                                                                                                                                                                               13.04.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843951
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.08.2019

Так треба

Інколи  радість  шаленіє,  а  деколи  відчай  тремтить  ‒
І  значить  у  миті  цій  так  треба.
І  пташка  так  швидко,  завзято,  невгамовно  у  вир  летить
Вище  далі  сяючого  неба.

                                                                                                                                                                                                                                                                               24.04.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843950
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.08.2019

Так боляче, коли чогось не можеш

Так  боляче,  коли  чогось  не  можеш,
Елементарних,  звичних,  класних  та  простих  речей,
Та  самостійності  так  сильно  хочеш
І  тихо  трусиш  подушку  під  покровом  ночей.

Так  боляче,  коли  в  дворі  всі  граються  й  гуляють,
А  ти  тільки  споглядаєш,  прикутий,  на  візку,
Коли  одні  так  невгамовно  інших  звеселяють,
А  ти  принаймні  хочеш  прокататись  на  містку.

Так  боляче,  коли  твоє  життя  ‒  це  контрольоване  розшарування,
І  місяцями  не  вилазиш  із  санаторіїв,  лікарень,
І  замість  очікуваного  результату  ‒  чергове  розчарування,
І  лиш  рекомендації  смакуєш,  як  свіжий  хліб  з  пекарень.

Так  боляче,  коли  у  тебе  руки
Скручені,  пошарпані  зловісним  станом,
І  замість  зустрічей  ‒  сухі  розлуки,
І  миттєвість  не  збігається  із  планом.

Так  боляче,  коли  свої  думки  так  боїшся  виражати,
І  мов  злітаєш  із  лінійної  осі,
І  на  всі  свята  не  припиняєш  лиш  єдиного  бажати  ‒
Бути  таким  же  чи  такою  ж,  як  усі.

Так  боляче,  коли  не  маєш  права  смакувати
Всього  багатство  гастрономічного  та  запашного  світу,
І  мусиш  внутрішні  частини  тіла  лікувати,
І  не  обминати  ліків-квітів  із  зазначеного  цвіту.

Так  боляче,  коли  мусиш  тільки  споглядати,
Як  інші  хапають  насолоду,
І  свою  стежку  без  них,  без  неї  прокладати,
І  вникати  в  іншу  нагороду.

Так  боляче,  коли  переслідує  нещадний  рак,
Безтямно  блудить  по  п'ятах,
І  на  всіх  бажаннях,  планах  ставить  крапку  ‒  жирний  знак,
І  б'є,  мов  молот  по  цвяхах.

Так  боляче,  коли  лежиш,  запроторений,  у  стінах
Через  загрози  моторошні  для  життя,
І  вся  твоя  миттєвість  старіє  тьмяно  в  сивих  тінях,
Які  приглушують  палке  серце  биття.

Так  боляче,  коли  трусять  чи  муштрують  примхливі  м'язи
І  знов  відтворюють  щось  мимовільно,
І  зростають  в  голові  ненависні  та  безглузді  фрази
Чи  блискавично  так,  чи  так  повільно.

Так  боляче,  коли  сухі  образи
Гнівом  відчайдушним  обплітають  закутки  душі,
І  сліплять  так,  немов  блискучі  стрази,
І  шовковисто  колють,  немов  трояндові  кущі.

Так  боляче,  коли  вогонь  скажений  обпікає
І  паралельно  мучить,
Коли  єдина  мить  в  незнану  безвість  витікає
І  магнетично  трусить.

Так  боляче,  коли  не  можеш  без  вагань  гайнути
Туди,  куди  безмежно  сильно  хочеш,
У  світлий  океан  своїх  барвистих  мрій  пірнути,
Де  блискавично  нерви  не  лоскочеш.

Так  боляче,  коли  не  можеш  все  чи  щось  сказати,
І  так  не  вистачає  часом  струменів  чуття,
І  вмієш  жестами  та  мімікою  показати
Свої  думки,  емоції,  відлуння  й  відчуття.

Так  боляче,  коли  собі  не  дозволяєш  прокричати,
Відкинуть  все  й  розрадитись  у  когось  на  плечах,
А  натомість  намагаєшся  забувати  все  й  мовчати,
Не  піддаватись  слабостям  в  своїх  скрутних  речах.

Так  боляче,  коли  частково  чи  повністю  не  чуєш
Тихеньких  покликів  чи  гучних  поривів
І  боїшся  трохи,  що  всіх  відголосків  не  відчуєш  ‒
Променів  палітри  хвильових  розливів.

Так  боляче,  коли  самотність  ‒  це  твій  вірний  друг,
Навіть  якщо  і  вієш  в  колі  рідних  та  близьких,
І  зачаровуєш  від  світу  свій  барвистий  луг,
І  уникаєш  труднощів,  образ,  проблем  слизьких.

Так  боляче,  коли  кошлатять  радість  алергени,
І  переплітають  смуги  перешкод,
І  стикаються  в  атомному  полі  бою  гени,
І  підчіплюють  чужий,  невірний  код.

Так  боляче,  коли  через  нещадні  стресові  зупинки
Каламутиш  всю  цікавість  до  життя,
А  потім  розумієш,  що  це  (  лише  швидкісні  затримки,
Які  не  мають  суттєвого  буття.

Так  боляче,  коли  далі,  близькості  чи  ніщо  не  бачиш,
І  мусиш  опиратися  на  інші  загострені  чуття,
І  всієї  повноти  яскравих  мір  не  передбачиш,
І  заплющені  для  тебе  ясні,  веселкові  відчуття.

Так  боляче,  коли  важливого  не  помічаєш,
По-справжньому  коштовних  та  прекрасних  дій,
Коли  день,  ніч  безтямно  й  безнадійно  зустрічаєш
У  Всесвіті  природних  див,  взаємодій.

Так  боляче,  коли  відмирають  клітини  чи  системи,
Спорожніли  геть  чи  грубо  скам'яніли,
Коли  зникають  речовини  пам'ятні  чи  «мікросхеми»
І  світлі  спогади  мляво  почорніли.

Так  боляче,  коли  про  справжнє  забуваєш
І  волаєш  тужно  від  безсилля,
Коли  з  компанії  режимно  вибуваєш,
Вперто  та  безжально,  мов  насилля.

Так  боляче,  коли  чогось  не  розумієш  ‒
Джерела  знання  звичного,  простого,
І  щось  за  кимсь  відтворювати  геть  не  вмієш,
І  часом  дуже  гнітишся  від  цього.

Так  боляче,  хоча,  можливо,  й  весело,  коли  занурюєшся  в  свій  незнаний  світ,
Де  панують  твої  права  та  території,
І  для  реальності  описуєш  лиш  уривчастий,  розмитий,  химерний,  стислий  звіт,
І  вигадуєш  свої  спрощені  історії.

Так  боляче,  коли  все  тіло  скручують  судоми,
Безжально  трусять,  ніби  землетруси,
І  розгадуєш,  куди  ж  втекти  від  тупої  втоми,
І  знову  й  знов  кошмарять  ці  «укуси».

Так  боляче,  коли  труться  пронизливі  тривоги,
Які,  мов  зливи,  блискають  та  гримлять,
Ветують  щось,  обмежують  гіркі  перестороги,
Які,  мов  холод,  морозять  та  щемлять.

Так  боляче,  коли  розтрощені,  відірвані  якісь  частини  тіла,
І  геть  не  віриш,  що  це  жалить  тільки  випуклий  фантом,
І  через  це  ясна,  жадана  мить  повз  край  твій  невгамовно  пролетіла,
І  замість  радості  кислить  лиш  змучений,  кривий  симптом.

Так  боляче,  коли  і  те,  і  це  дістало,
І  спрощені  сполуки:  одноманітність  та  буденність.
І  так  хочеться,  щоб  усе  інакшим  стало
І  щоб  тендітна  фея  розчаклувала  всю  злиденність.

Так  боляче,  коли  багряні  рани  випікають,
Чи  тут,  там  строкаті  цятки  люто  виринають,
Чи  перебої,  мов  ножі,  серце  розсікають
І  рубежі  дозволеного  перетинають.

Так  боляче,  коли  здається  ‒  все  даремно:
Думки,  сплетіння,  вигини,  відголоски,  мрії  й  дії,
І  почуваєшся  спустошено  й  нікчемно,
І  погасає  душевне  й  чисте  вогнище  надії.

Так  боляче,  коли  один,  одні  із  цих  брутальних  станів
Вражають  чи  кришують  мить  чи  все  життя,
Осушують,  хвилюють  чи  морозять  океани  планів,
Пронизують,  приглушують  серце  биття.

                                                                                                                                                                                                                                                                               30.04.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843929
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.08.2019

Сніжинки

На  землю  граціозно  стеляться  сніжинки  ‒
Ці  прохолодні,  чисті  й  чарівні  крижинки.
В  усі  вплетені  таємничі  візерунки,
Яскраві  та  спонтанні,  ніби  подарунки.

Вітер  то  пестить,  то  гойдає  ці  «крихітні  пір'їнки»,
Невагомі,  невловимі  та  незримі,  мов  хмаринки.
Майже  все  огорнулось  цим  «гладеньким  пухом»,
І  мороз  пронизує  непримітним  рухом.

Мов  граються  ці  «піщинки  білосніжні»,
Ефектні,  контрастні,  трепетні  та  ніжні.
Вони  на  сонці,  мов  ясні  зіроньки,  блищать
І  під  вагою,  як  іскри  у  вогні,  тріщать.

Спадають,  здіймаються,  маневрують,
Безкраїми  просторами  мандрують.
Щоразу  картини  неповторні  малюють  ці  «пензлики  лапаті»,
Переливаються:  то  розсипчасті,  то  скам'янілі,  то  кошлаті.

І  все  ж  тепло  прийде  ‒  і  вони  розтануть,
І  знову  краплинками  в'язкими  стануть.
Одні  зануряться  у  землю,  інші  у  небо  блакитне  та  світле  злетять.
В  одних  місцях  цих  «кристалів»  не  зустріти,  в  інших  вони  постійно  тихо  сплять.

Такі  вони  ‒  «пилинки»  ці  морозні,
Чудові  й,  ніби  струни,  віртуозні,
Стійкі  і  в  той  же  час  вразливі,
Стрункі,  красиві  та  мінливі.

                                                                                                                                                                                                                                                                               02.01.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843928
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.08.2019

Сніданок з 1+1

Улюблена  ранкова  програма  «Сніданок  з  1+1»,
Яка  яскраво  живе  із  незмінним  девізом:  «Ти  не  один».
Там  працює  команда  професійна,
Добра,  весела,  дружна  й  емоційна.

Вони  за  графіком  встають  ще  до  світанку,
Щоб  першими  сказати:  «Доброго  всім  ранку!».
Прокидатися  із  ними  так  приємно.
І  вони  підтверджують,  що  це  взаємно.

Невимушеним  кроком  іде  спочатку
Пізнавальна  рубрика  «Азбука  ранку».
Кілька  разів  без  запізнень  в  ефір  біжать  новини,
Розповідають  про  події  та  чиїсь  провини.

А  «Економічні  новини»  оглядають  ціни  на  пальне  й  валютні  курси,
Коротко  розповідають,  які  в  Україні  є  потенціал  та  ресурси,
Про  різні  важливі  нововведення
Та  можливий  час  їх  проведення.

А  ще  віртуозний  кулінар  готує,
Смаками  та  пахощами  всіх  дивує.
Це,  як  завжди,  смачний,  ситний  та  «Правильний  сніданок»,
Аби  енергії  вистачило  на  цілий  ранок.

Гарною,  заквітчаною  має  бути  «Зелена  ділянка».
Зміцнюючим  атрибутом  здоров'я  є  ранкова  зарядка.
Вони  розглядають  речі  на  усякий  «Гаманець»,
Аби  в  цінах  краще  орієнтувався  покупець.

Хочеш  буть  здоровим  ‒  уважно  слухай  цінні  «Поради  дієтолога»;
«Довершена  краса»  ж  презентує  чарівну  ведучу  й  дерматолога.
«SuperГОСПОДАРКА»  спрощує,  пришвидшує  дрібниці  побутові.
Її  методи  та  прийоми  завжди  прості,  дієві  та  чудові.

Ведучі  показують  тематичні  фотодобірки,
Із  яких  можна  створювати  цікаві  фотозбірки,
У  «Зіркові  новини»  майже  щодня  заглядають.
За  знаменитостями  ЗМІ  постійно  наглядають.

Тут  як  тут  «Актуальний  інтернет»,  до  речі,
Показує  всі  смішні  та  цікаві  речі.
Запрошують  піти  на  чергове  нове  «Кіно»,
Анонсом  показують,  яким  цікавим  є  воно.

Красивими,  цікавими  місцями  мандрує  «Мій  путівник»,
Аби  напевно  знав,  куди  поїхати  найкраще  мандрівник.
Вони  ще  розглядають  актуальні  в  даний  час  проблеми
І  спілкуються  із  різними  людьми  на  цікаві  теми.

І  «Гості»  можуть  влаштувати  на  десерт
Імпровізований,  малесенький  концерт.
Закінчується  час  ‒  і  на  прощання
Летять  їхні  чудові  побажання:

«Бувайте!  Файного  всім  дня!  Удачі!
Нехай  вас  обминають  всі  невдачі!
Веселих  та  приємних  вихідних!
Бережіть  себе  та  своїх  близьких!».

                                                                                                                                                                                                                                                                               13.07.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843802
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.08.2019

Слова

Слова.  Вони  такі  всі  різні
За  постановками,  формами,  розмірами.
Бувають  лагідні  та  грізні.
Пливуть  Всесвітом  чи  іншими  розливами.

Слова  складаються  із  вигуків  та  звуків:
Є  голосні,  є  приголосні,
Можуть  стріляти  прицільно,  ніби  із  луків,
Є  прості,  складні  та  пафосні.

Зі  слів  складають  різноманітні  речення.
І  людство  не  в  змозі  вже  без  них  прожити.
Всякі  виступи,  переговори,  зречення.
З  ними  можна  на  майбутнє  ворожити.

Із  них  зароджувались  світові:  звичні  й  екзотичні  мови.
Одні  повільно  занепадають,  інші  швидко  розвиваються.
Вони  є  складником  нашої  фундаментальної  основи.
Слова,  мов  атомні  частинки,  то  сходяться,  то  розпадаються.

Без  них  не  підписують  успішні  й  вигідні  контракти.
Без  них  складно  щось  комусь  передати.
Без  них  не  зав'язують  взаємовигідні  контакти.
Без  них  складно  позичити  й  віддати.

Ними  можна  нападати  й  когось  захищати.
Ними  можна  грати,  щось  бачити  та  чути.
Ними  можна  лютувати  та  когось  прощати.
Ними  можна  майже  всі  відчуття  відчути.

З  них  пишуть  твори:  прозові  й  поетичні,
Реальні  та  фантастичні,
Комедійні,  сатиричні  й  драматичні,
А  є  навіть  не  зовсім  звичні.

Існують  ще  слова  невербальні.
Їх  говорять  спеціальними  мімікою  й  жестами.
Є  розкішні,  ніби  сукні  бальні,
А  є,  які  щось  втаємничують  разом  із  квестами.

Є  слова,  які  так  тихо  шепочуть,
А  є,  які  кричать,  мов  божевільні.
Вони,  неначе  водограй,  белькочуть,
Каламутні,  стрімкі,  тонкі  та  вільні.

Є  слова,  як  простір,  неосяжні.
Є  далекі,  є  близькі.
Є,  як  вітер,  майже  недосяжні.
Є  шершаві,  є  слизькі.

Є  слова  солодкі,  але  брехливі.
Є  гіркі,  але  правдиві.
Є  хибні  й  хитрі,  а  є  справедливі.
Є  спокійні,  є  примхливі.

Є  слова  чесні  та  надійні.
Є  навіяні  й  спонтанні.
А  є  ліричні  й  мелодійні.
Є  такі  багатогранні.

Є  слова  п'янкі  й  пахучі.
Є  м'які,  є  дерев'яні.
А  є  буйні  та  квітучі.
Є  насичені,  є  в'яні.

Є  слова-ієрогліфи,  малюнки.
Є  слова  ‒  суцільні  візерунки.
Є  ніжні  й  трепетні,  мов  поцілунки.
Є  слова  ‒  приємні  подарунки.

Є  слова,  які  геть  застарілі,  а  є  модні  та  новітні.
Є,  які  палають,  як  вогні  досвітні.
Є,  які  притягуються  чи  відштовхуються,  мов  магнітні.
Є  відразливі,  є  лагідні  й  привітні.

Є  слова  дріб'язкові,  а  є  важливі.
Є  мудрі,  є  тупі.
Є  веселі  та  смішні,  а  є  жахливі.
Є  щедрі,  є  скупі.

Є  слова  тьмяні  та  сумні,  а  є  яскраві  та  драйвові.
Є  страшні  та  злі,  а  є  добрі.
Є  зовсім  сиві  й  непомітні,  а  є  різнокольорові.
Є  боязкі,  а  є  хоробрі.

Є  слова  прямо  протилежні.
Одні  сміливі,  інші  обережні.
Є  абсолютно  незалежні.
Одні  крутяться,  інші  ‒  справжні  лежні.

Є  слова  ‒  терміни  професійні.
Є  пасивні,  є  агресивні.
Є  слова  ‒  почуття  емоційні.
Є  діючі,  є  перспективні.

Є  слова  стандартні,  є  оригінальні.
Є  химерні,  є  вродливі.
Є  специфічні,  а  є  й  універсальні.
Є  віддані,  є  зрадливі.

Є  слова  буденні,  є  святкові.
Є  чужі,  є  рідні.
Є  продумані,  є  випадкові.
Є  низькі,  є  гідні.

Є  слова  чарівні,  а  є  звичайні.
Є  небесні,  є  земні.
Є  непримітні,  а  є  й  надзвичайні.
Є  кричущі,  є  німі.

Є  слова  потворні,  є  красиві.
Є  поступливі,  є  вперті.
Є  різкі,  болючі,  є  щасливі.
Є  скромні,  а  є  відверті.

Є  слова,  які  про  щось  попереджають.
Є,  які  допомагають,  є,  що  заважають.
Є,  які  сильно  свій  час  випереджають.
Є,  якими  нехтують,  є,  які  поважають.

Одні  можуть  поранити,  інші  ‒  лікувати.
Вони  можуть  круто  змінити  життя.
Одні  можуть  убивати,  інші  ‒  рятувати,
А  можуть  пришвидшити  серце  биття.

Одні  щось  скріплюють,  інші  щось  розривають.
Одні  кудись  біжать,  інші  зволікають.
Одні  щось  будують,  інші  щось  розбивають.
Одні  просиджують,  інші  щось  шукають.

Одні  відводять  від  чогось,  інші  кудись  штовхають.
Одні  зустрічають  нас,  інші  проводжають.
Одні  засмучують  десь,  інші  на  щось  надихають.
Одні  утішають  нас,  інші  ображають.

І  всі,  на  жаль,  повернути  назад  неможливо.
Змовчав  не  в  мить  не  те  або  сказав  не  так  ‒  не  варто  шкодувати.
Якісь  залишаться  у  пам'яті  бережливо.
Якісь  можна  розгадати,  якісь  ‒  майстерно  кодувати.

Їхні  ознаки  фактично  нескінченні.
Вони  відображають  всі  предмети,  явища  та  форми.
Вони,  як  струни*,  практично  незліченні.
Їх  контролюють  найрізноманітніші  закони  й  норми.

Такий  він,  незнаний  світ  різноманітних  слів,
Таких  незримих,  ніби  забуття,
Таких  легких,  виняткових,  звичних,  наче  снів,
Таких  всесильних,  як  саме  буття.

*Космічна  струна  ‒  гіпотетичний  реліктовий  астрономічний  об'єкт,  що  представляє  собою  одновимірну  складку  простору-часу.


                                                                                                                                                                                                                                                                               06.08.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843800
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.08.2019

Сліди

Людина  на  цій  планеті  рагне  залишити  слід,
Так,  щоб  її  пам'ятали  після  життя,
Так,  щоб  швидко  та  безладно  не  розтануть,  ніби  лід,
Так.  щоб  не  повністю  піти  у  небуття.

Як  рослинність  зароджується,  цвіте,  та  розростається,
І  залишає  різних  форм  та  кольорів  плоди,
Так  людина  народжується,  росте,  та  розвивається,
І  залишає  найрізноманітніші  сліди.

Живуть  ось  тут  і  зараз  різні  люди
І  всі,  безперечно,  унікальні.
Їхні  сліди  розкидані  повсюди.
Є  стандартні,  є  оригінальні.

Є  сліди-звичаї,  традиції,  які  склалися  з  роками.
Є  сліди-велетні  гігантські,  а  є  сліди-дрібниці.
Є  сліди,  які  незгасним  вогнищем  горітимуть  віками.
Є  сліди  запроторені  в  об'єкти,  мов  у  в'язниці.

Усе,  що  є  навколо  нас,  усе  ‒  чиїсь  сліди.
Одні  дарують  радість,  драйв,  щастя  та  любов.
Інші  можуть  накоїти  жахливої  біди.
І  майже  всі,  на  жаль,  не  повторюються  знов.

Деякі  із  них  ледь-ледь  помітні,
А  якісь  неможливо  не  побачити:
Вони  сяють,  мов  вогні  досвітні.
Деякі  можна  навіть  передбачити.

Є  сліди  так  майстерно  сховані,
Які  нелегко  у  просторах  розшукати.
Є  сліди  наглухо  поховані,
Які  нікому  та  нічим  не  розкопати.

Є  сліди  підступно  та  нещадно  пошматовані,
Одні  реставрують,  інші  відновленню  не  підлягають.
Є  сліди  незбагненні,  немовби  зачаровані,
Одні  тихенько  сплять,  інші  небес  незвіданих  сягають.

Є  сліди  швидкі,  неначе  світло,  а  є  такі  повільні.
Якісь  можуть  скалічити,  а  якісь  ‒  лікувати.
Є  сліди  залежні  від  обставин,  а  є,  як  вітер,  вільні.
Якісь  можуть  щось  забирати,  а  якісь  ‒  давати.

В  думках  плавають  різні  сліди-спогади,
Але  не  тонуть  в  забутті  лише  вражаючі,  мрійливі,  ніжні  та  яскраві.
У  світі  ходять  різні  сліди-погляди,
Але  не  зникнуть  в  небутті  лише  шокуючі,  практичні,  мудрі  та  цікаві.

Можна  розповісти  про  долю  по  слідах.
Їх  можна  ненавидіти  або  ж  любити.
Вони  можуть  легко,  з  гуркотом  знести  дах.
Їх  можна  оберігати  або  згубити.

Людина  на  планеті  бажає  залишити  слід,
Аби  продовжилось  її  стрімке  життя,
Аби  швидко  та  безслідно  не  розтануть,  ніби  лід,
Аби  не  повністю  піти  у  небуття.

                                                                                                                                                                                                                                                                               19.07.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843716
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.08.2019

Синдром маленької людини

Хто  я,  де  я,  чого  я  вартий/варта?
Інколи  здається,  що  я  не  можу  нічого.
Де  мій  стілець,  зошит,  ручка  та  парта?
Як  виділитись  вдало  із  натовпу  усього?

Чи  можу  я,  маленька  людина,  щось  змінити
У  цьому  безмежному  Всесвіті?
Чи  можу  я  якісь  кадри  чи  тон  замінити,
Літати  у  незнаній  безвісті?

Чи  можна  впускати  у  серце  котрусь  людину?
Чи  можна  вірити  їй?
Чи  варто  розвивати  в  собі  кожну  клітину
В  кращий  бік  в  миті  своїй?

Я,  що  я  можу  сказати
Безмірній  масі  людей,
Який  відблиск  показати
Численній  силі  очей?

Чи  комусь  я  цікавий/цікава  (
Мій  маленький/великий  світ?
Чи  я  в  міру  яскравий/яскрава?
Зів'ялий  чи  пишний  мій  цвіт?

                                                                                                                                                                                                                                                                               27.11.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843715
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.08.2019

Сильніші долі (Параолімпійці)

Є  люди,  які  сильніші  долі,
Яких  не  зламали  брутальні  стани,
Які,  попри  все,  ідуть  до  волі,
Які  вкладають  у  реальність  плани.

Для  них  не  існує  перешкод,  грань.
Вони  не  знають  слів:  «Не  можу,  ні!».
Вони  просякнуті  духом  змагань,
Іскряться  потужно,  ніби  вогні.

У  них  дух  нескорений,  незримий,
Неймовірна  любов  до  життя,
Свій  відблиск  незнаний,  невловимий,
І  невгамовне  серце  биття.

Вони  перевершують  в  чомусь  здорових  людей,
Весь  час  щось  собі  та  світу  доводять,
Тріумфально  захоплюють,  мотивують  гостей.
І  майже  всі  вірних  друзів  знаходять.

Вони  такі  люди,  і  їм  також  складно
Боротись  завзято  і  мчать  до  кінця:
Потрібно  щось  знати,  уміти  докладно
І  не  віддавати  нікому  місця.

                                                                                                                                                                                                                                                                               24.09.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843616
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.07.2019

Самотність

Самотність  ‒  це  німота  душі,
Скручена  й  струнка,  немов  кущі.
Оживає  поступово,
Від  обставин  чи  раптово.

Хтось  її  безтямно  викликає,
Інший  же  відійти  закликає.
Здається  світлою,  та  насправді  темна,
Мов  кімната  заґратована,  тюремна.

Комусь  самому  навіть  класно,
Незвично,  вільно  та  контрастно.
Спочатку  мить  лине  весело  й  цікаво.
Роби,  що  хочеш  тужливо  чи  яскраво.

Ніхто  не  вказує,  не  дратує,
Не  контролює  та  не  лютує.
Але  насправді  цей  стан  кришить  лиш  тонку  оману.
Життя  сивіє  сумно,  ніби  ранок  від  туману.

Один...  Немає  ні  сім'ї,  ні  родичів,  ні  друзів.
І  так  боїшся  втратити  у  пастку  боягузів.
Замість  кохання  ‒  власна  тінь.
Замість  бажань  ‒  пихата  лінь.

Замість  емоцій  ‒  дурманний  хміль.
Замість  родини  ‒  настирна  цвіль.
Ні  з  ким  ідеями,  мріями,  враженнями  поділитись.
Нікому  сльози  гарячі  розвіять,  котрі  будуть  литись.

В  душі  так  холодно,  мряко  й  пусто,
Ніби  в  джунглях,  моторошно  й  густо.
Там  оселились  біль,  та  відчай,  які,  як  ремінь,  сильно  й  міцно  так  стискають,
І  тривога,  та  ненависть,  які,  мов  пташку,  на  волю  тебе  не  пускають.

Здається:  ще  краплина  ‒  і  все  ‒  душа,  як  струна,  порветься.
В  когось  ця  ситуація,  можливо,  так  роками  треться.
Всі  ці  недоговірки,  чвари  та  образи
Вклали  камені  несвідомої  відрази.

Буває  так,  що  рідні  люди  так  далеко  і  водночас  зовсім-зовсім  близько,
Тільки  варто  розтопити  лід  нерозумінь,  аби  не  було  так  грубо  й  слизько,
А  натомість  що  ж  ховаються,  як  в  залізний  панцир,  у  свої  куточки.
У  той  час  як  гидкий,  підлий  та  згубний  розпач  трощить  серце  на  шматочки.

Близьким  тупа,  нахабна  гордість  заважає  в  єдність  злитись.
Хтось  на  когось  через  звуки,  вчинки,  заздрість  продовжить  злитись.
І  від  глухої  тиші  так  хочеться  кричати,
А  замість  цього  й  далі  тужно  намагаєшся  мовчати.

Не  виказуєш  справжні  почуття,
Неначе,  тю,  байдужі  всі  ці  відчуття.
Інколи  самому  треба  пройти  ці  складні,  важливі,  перші  кроки,
Аби  розчепити  назавжди  ці  примітивні,  зайві,  штучні  блоки;

Хибні  всі  розвіяти  обмеження
Та  невиправдані  застереження,
Каталізатором  подій,  реакцій  та  рішень  стати,
Не  відкидать  на  потім,  бо  «потім»  може  й  не  настати.

Буває  так,  що  сам  від  себе  утікаєш,  і  всіх  навколо  відпихаєш,
І,  ніби  ніжна  квітка  без  веселкового  дощу,  тьмянієш,  висихаєш,
Думаєш,  що,  ні,  нікому  не  потрібний,
Нічого  не  вартий,  ні  на  що  не  здібний.

Через  негаразди  та  проблеми  різко  засмучуєшся
І,  мов  молюск,  у  свій  чи  нереальний  світ  закручуєшся.
Або  живеш  відповідно  до  детальної,  накресленої  інструкції.
І  зі  сторонніх  тверджень  кривиш  свої  висновки  за  методом  дедукції*.

Але  ж  так  і  все  життя  може  промайнути  марно,
І  навіть  не  помітиш,  як  у  цьому  світі  гарно.
Краще  насмілитись  на  щось,  аніж  боятись.
Краще  діяти  щоденно,  аніж  валятись.

Краще  говорити,  не  мовчати,
І  спокійно,  й  точно  не  кричати.
Краще  сперечатися  та  йти  до  компромісу,
Аніж  опускать  на  все  свою  жорстку  завісу.

Самотність...  Її  легко  пробудити,  та  не  позбутись.
Вона  ж  тільки  припрошує  хитро  наглухо  забутись.
Але  ж  це  твоя  мить,  сам  вирішуєш,  що  і  як  робити:
Забарикадуватись  нею  чи  стіну  її  пробити.

Самотність  ‒  це  не  панацея  від  образ  та  болю,
Мов  клітка,  із  якої  важко  вирватись  на  волю.
Вона  не  презентує  ані  ласки,  ні  тепла,
Лише  в  усі  часи  мільярдам  душу  пропекла.

*  Дедукція  (від  лат.  deductio  (  виведення)  ‒  метод,  який  полягає  в  одержанні  часткових  висновків  на  основі  знання  якихось  загальних  положень.

                                                                                                                                                                                                                                                                               18.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843615
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.07.2019

Родной

Я  с  тобой,  человечек  мой  родной,
И  буду  рядом  всегда,
Не  оставлю  тебя  в  мире  одной,
Знай,  ни  за  что,  никогда.

Не  отойду  ни  в  острые,  ни  в  счастливые  миги.
Буду  рядом  с  тобой,  вот  здесь,  жить.
Буду  делать  детали  и  сумасшедшие  сдвиги,
По  быстрому  течению  плыть.

Нет,  не  грусти,  мой  родной:
Меня  очень  ранить  твоя  грусть.
Слышишь,  я  вернусь  домой,
Остальное  все  подождет  пусть.

Я  буду  в  сердце,  в  душе,  на  щеке,
И  светить,  как  яркий  лучик,
Метким  знаком  в  линии,  на  руке.
Только  дай  мне  свой  ключик.

Не  бойся,  мой  родной,
Я  буду  рядом  и  в  радости,  и  в  печали,
И  прозрачной  водой,
И  открывать  с  тобой  безграничные  грани.

                                                                                                                                                                                                                                                                               19.09.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843531
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 30.07.2019

Роби так, аби тебе не хотілось відпускати

Роби  так,  аби  тебе  не  хотілось  відпускати.
Неси  в  мінливий  світ  своє  добро.
Будь  тим,  кого  проблемами  пустими  не  злякати.
Малюй,  даруй  близьким  своє  тепло.

Кажи  так,  аби  тебе  не  хотілось  відпускати,
Обирай  лише  потрібні  серед  варіацій  слів.
Розумій,  до  чого  інших  бажаєш  спонукати  –
До  важливих  дій,  спонтанних  чи  запланованих,  мов  снів.

Рости  так,  аби  тебе  не  хотілось  відпускати.
Учися  все  встигати  серед  тисяч  справ.
Свої  знання  та  звуки  намагайся  розшукати.
І  серед  тисяч  іскор  свою  яскравість  сплав.

Дивуй  так,  аби  тебе  не  хотілось  відпускати,
Серед  безлічі  контрастів  дми  чимось  гарним  та  коштовним.
Серед  буднів,  серед  свят  і  не  мисли  зволікати.
У  миттєвості  чаруй  чимось  справді  неповторним.

Живи  так,  аби  тебе  не  хотілось  відпускати,
У  гармонії  та  теплоті,
Аби  питань  німих  не  можна  було  викликати
Як  в  складнощах,  так  і  в  простоті.

                                                                                                                                                                                                                                                                               10.02.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843530
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.07.2019

Радій кожному дню

Радій  кожному  дню,
Бо  його  вже  більш  не  буде,
Небесному  вогню,
Який  пам'ять  не  забуде.

Радій  безкраїм  рівнинам,
Лісам  мальовничим,  вразливим,
І  незайманим  долинам,
Дощам  неосяжним,  мінливим.

Радій  складній  простоті,
Всім  плюсам,  мінусам,
Явній  пустій  повноті
І  м'яким  полюсам.

Радій  всім  враженням  яскравим,
Котрі  з  тобою  будуть  все  життя,
Обіймам  трепетним,  ласкавим,
Котрі  пронизують  серце  биття.

О!  Радій  кожному  дню!
Бо  справді  є  чому  радіти.
Кажи  частіше:  «Люблю!»,  –
І  душа  не  буде  боліти.

                                                                                                                                                                                                                                                                               23.08.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843426
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.07.2019

Прошу, тримайся Воїне Герою!

Прошу,  тримайся  Воїне  Герою!
Не  до  поразки  –  до  переможного  кінця!
Тримай  націлено  й  сухо  свою  зброю:
Тебе  нікому  не  прикувати  до  стільця.

Живим  та  неушкодженим  повернись  додому
До  рідних,  друзів  та  сім'ї.
Усе  вже  сталось,  не  вини  себе  ні  в  чому,
У  цій  розжареній  імлі.

Прошу,  тримайся  Воїне  Герою!
Нехай  не  зачіпають  безжальні  бризки,  іскристі.
І  побратими  будуть  із  тобою.
І  ти  повір,  побачиш  посмішки  прекрасні  й  чисті.

Будь  сильним,  мужнім,  вільним,  не  здавайся.
Нехай  залізні  стріли  імпульс  жоден,  чіткий,  не  зазначають.
У  шум  нервових  струмів  не  давайся.
І  нехай  лише  ясні  моменти  твою  пам'ять  визначають.

Прошу,  тримайся  Воїне  Герою!
Ти  нам  потрібен,  ти  цілий  світ  у  близьких  очах.
Ти  знаєш:  вся  країна  за  тобою  –
Єдиний,  унікальний  Всесвіт  у  твоїх  руках.

                                                                                                                                                                                                                                                                               22.08.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843425
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 29.07.2019

Природа

Розгорнулась  природа  у  просторах  земних,
У  вічній  мерзлоті,  у  горизонтах  ясних.
У  різних  куточках  вона  різна,  й  мінлива,
Незаймано  жива,  і  коштовно  красива.

Там,  вирує  життя  в  океані,
Тут  здіймаються  величні  скелі.
Там,  іскряться  жаринки  в  вулкані,
Тут  розсипались  жадні  пустелі.

Десь  там  хижаки  вполювали  собі  пишний  смачний  бенкет,
Так  що  потім  від  жертви  хвилин  залишився  тільки  скелет.
Десь  тут  росте  чи  сохне  хитка  незнана  клітинка,
А  під  чи  над  нею  вібрує  легка  павутинка.

Умови  повсюди  різні:  м'які  чи  геть  суворі.
Переплітаються  занепад,  пробудження.
Розливаються  водойми  дзвінкі,  чисті  й  прозорі.
Еволюція  веде  безцінні  судження.

Там  ширяться  звірі,  у  широких  глибинах,
Тут  жваві  сліди  залишаться  на  рослинах.
Тут,  у  проміжках  зв'язаних  швидкоплинних  дій,
Спалахують,  гаснуть  блиски  важливих  подій.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     22.04.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843366
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.07.2019

Посмішка (Попри все)

На  одній  із  вулиць  Трускавця,  міста  чарівного,
Оздоровитись  звідусіль  з’їжджаються  до  нього,
Дівчина-красуня  на  візку,
Яскрава,  гуляла  на  містку.

Про  щось  гомоніла  з  близькими,
Мов  гралась  словами  стрімкими.
І,  здавалося,  ласкаво  на  всіх,  на  все  споглядала,
Стежила,  як  вода  блискавично  схилами  спадала.

Я  проходила  повз  неї  швиденько,
І  ніби  сяйво  вразило  серденько.
І  ми  поглядами  із  нею  зустрілись,
Неначе  теплом  кольоровим  зігрілись.

Посмішка,  попри  біль,  попри  сльози,
Попри  неприємні  прогнози.
Вона,  мов  Земля,  прекрасна
І,  як  океан,  контрастна.

Принаймні  мені  так  здалося  по  правді:
Не  знаю,  яка  ця  «перлина»  насправді.
Вона  пронесла  свою  самобутність
І  залишила  в  душі  незабутність.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     08.08.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843364
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.07.2019

Посмішка

Вона  вібрує  позитивчик,
Сяє,  ніби  сонечко,  яскраво,
І  відганяє  негативчик,
Блистить  білосніжно  та  ласкаво.

Вона  займає  теплотою,
Несе  чуттєву  простоту
І  маневрує  чистотою,
Плете  незриму  доброту.

Вона  вже  є  то  тут,  то  там,
Така  миттєва,  ніби  вогник,
Дарує  надію  світам,
Тонка,  швидка,  неначе  коник.

Вона  малює  щось  незнане,  незвичайне  світу,
І  колихає  море  почуттів.
Від  неї  йдуть  штрихи  розкішні,  ніби  від  магніту,
І  розливи  вигадливих  чуттів.

Вона  зовсім  скоро  з'явиться  та  згасне
Так  стрімко,  сильно  та  спонтанно,  ніби  дим.
Її  відлуння  майже  завжди  влучне  й  вчасне
Залишиться  на  все  життя  із  нею  /  з  ним.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     27.04.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843264
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.07.2019

Порухи

О,  всі  ці  порухи  та  звуки,
Котрі  пронизують  серце  биття,
Здіймають,  опускають  руки,
Несуть  стрімкі  емоції  в  життя.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     12.02.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843262
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.07.2019

Помічай!

Усе  прекрасне  в  цьому  світі  помічай,
І  відпускай  пошарпані  проблеми,
І  кожний  день  яскраво  й  вдячно  зустрічай,
І  відкривай  нові,  цікаві  теми.

Неси  у  вир  цей  свій  привіт
Тонкий,  незнаний,  неповторний.
Не  нищ,  благаю,  жоден  цвіт,
Бо  кожен  цілісний,  коштовний!

Усю  палітру  сяйва  помічай.
Побач  всі  закутки  барвисті.
І  різні  призми  оглядів  качай.
Знайди  всі  струмені  іскристі.

Шукай  свої  незвичайні  почуття,
Які  пронизують  серце  биття,
Шалені  та  непримітні  відчуття,
Які  залишаться  на  все  життя.

Усе  важливе  помічай,
І  вирізьби  виразний,  гарний  слід.
Що  є  дрібниці  ‒  визначай,
І  не  грубій,  не  розтавай,  мов  лід.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     08.06.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843158
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.07.2019

Поза часом

Поза  часом  майструє  творчість,
Створюючи  скарби  коштовні,
Відбиває  всю  цю  наочність,
Несучи  штрихи  неповторні.

Поза  часом  витривало  вирує  життя,
Розвивається  у  зовсім  різних  просторах.
І  майже  кожне  нестримане  серце  биття
Стискається  в  сутичках  чи  в  переговорах.

Поза  часом  лишаються  миттєві  сліди,
Сплановані  чи  випадкові,
І  гігантські  та  крихітні  плоди,
Стандартні  або  ж  виняткові.

Поза  часом  чуттєве  кохання,
Коливаються  й  інші  чуття,
Чарує  пронизливе  зітхання,
Є  радісні  й  сумні  відчуття.

Поза  часом  вібрує  реальність,
З'єднує  іскри,  вогнища,  попіл  та  дим,
Споглядає  важливість,  формальність.
Чарівна  незалежність,  незнана  ніким.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     17.05.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843157
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.07.2019

Поза простором

Поза  простором  кружляють  пам'ятні  цінності
Про  виразні  та  непримітні  події.
Вони  залишають  у  цій  мінливій  рівності
Всі  ці  стійкі  та  хиткі  взаємодії.

Поза  простором  фонтанять  враження,
Зближують  минуле  та  майбутнє,
Різних  сфер,  структур,  глибин  та  важення,
Несуть  щось  звичне  чи  незабутнє.

Поза  простором  трансформуються  шари  науки,
Черпаються  інноваційні  та  найстародавніші  знання.
Для  них  проводяться  змагання,  зустрічі  й  розлуки,
Виводяться,  доводяться,  анулюються  рівні  пізнання.

Поза  простором  вібрує  душа,
Ув'язнюється  проблемами  чи  вивільняється  мріями,
Названого  світогляду,  коша,
Прокладає  власну  стежку  чи  слідує  за  подіями.

Поза  простором  розходиться  всесильний  точний  час,
Не  повертається  та  не  спиняється  ніколи,
Споглядає,  генерує  незліченну  кількість  трас,
Наповнює,  пронизує  та  зрівнює  проколи.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     31.05.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843064
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.07.2019

Поглянь

Ти  лиш  у  хвилі  своїй  поглянь
На  щось  незнане,  неповторне  й  несвідоме.
Із  нових  ракурсів  розглянь
Усе  звичайне  і  водночас  невідоме.

Поглянь  на  Всесвіт  цей  на  повну:
З  вершин,  з  низин,  з  долин  різних  куточків.
Не  марнуй  мить  свою  коштовну,
Сплетену  з  ясних  та  тьмяних  шматочків.

Ти  тільки  на  час  досконалий  та  точний  поглянь,
Який  безперервно  й  тихо  лине.
У  різні  його  проміжки  та  шпаринки  заглянь,
Бо  він  нас  ніколи  не  покине.

Поглянь  на  всі  ці  враження,
Яких  більше  вже  не  буде,
Різних  форм,  правил,  важення,
Яких  пам'ять  не  забуде.

На  своє  й  чуже  життя  поглянь.
Намагайся  жити  так,  як  ти  цього  шалено  хочеш.
І  за  рідними  людьми  доглянь.
Ні,  не  скаже  доля  в  раз,  на  які  ти  відблиски  наскочиш.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     01.02.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843063
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.07.2019

Повтор

У  нашому  житті  буває  повтор,
Буває  відчуття  déjà  vu*.
Усе  стиснуто  стоїть,  ніби  затор.
І  ти  не  знаєш,  що  я  роблю.

Здається,  що  все  чи  щось  часто  повторюється,
Що  немає  нічого  нового,
Що  все,  як  ти  хочеш  чи  не  так  відтворюється.
І  ти  п'яний  від  ранку  хмільного.

Повтор,  повтор.  Повтор...
Буденні  прошарки  немов  одного  дня
Без  розчеплень,  мов  тор,
Лише  тоді,  коли  всі  рідні  ‒  не  рідня.

Знаки,  звуки,  рухи  ‒  все/щось  повторюється
На  цьому  клаптику  прекрасному,  у  цьому  Всесвіті.
Щось  прикрашається,  а  щось  спотворюється
У  цій  незнаній,  невагомій  та  контрастній  безвісті.

Але  повтор...  майже  скрізь  є  повтор.
Стягнулись  безліч  різних  трас.
Із  сотень  є  один  лиш  коридор,
Яким  ми  ходимо  весь  час.

*Déjà  vu  (фр.)  ‒  вже  бачив.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     21.02.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842963
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.07.2019

Плин часу

Не  помічаєш  плину  часу,
Коли  ти  робиш  те,  що  любиш,
Те,  як,  на  яку  ідеш  трасу,
Бо  є  те,  чого  не  погубиш.

Не  помічаєш  цих  пустих  дрібниць,
Які  все  крутяться  навколо.
І  відкриваєш  купу  таємниць,
Які  тримають  все  це  коло.

І  не  важливо,  скільки  саме  треба  часу,
Аби  створить,  зробить  щось  особливе,
Проте  суттєво,  як  це  виллється  у  масу
І  те,  яке  воно:  стійке,  мінливе.  

Немає  значення,  якою  буде  віддача:
Чи  буде  сонце  тиші,  чи  буде  море  слів.
Головне  ‒  це  твоя  унікальна  передача
У  майбутнє,  у  мрійливе,  ніжне  серце  снів.

Чесно  байдужий  плин  часу,
Коли  робиш  те,  що  захоплює.
Не  впускаєш  майстер  класу,
Який  в  верх,  до  небес  підхоплює.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     07.11.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842962
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.07.2019

Оцінка

У  кожного  своя  оцінка
Творчості,  чуттів,  життя,  роботи
І  хитка  чи  стійка  розцінка
Своєї  чи  чужої  турботи.

Оцінка  –  вона  десь  зайва,  а  десь  така  потрібна,
Якусь  ми  не  маєм  права  ігнорувати,
Розповісти  про  цілісні  дрібниці  без  вагань  здібна,
Може  пришвидшити  щось,  а  щось  гальмувати.

Майже  всюди  є  оцінка,
На  кожному  кроці,  у  кожній  справі.
Є  і  надмірна  націнка
Майже  в  кожному  незвичному  сплаві.

Оцінка  –  вона  когось  заспокоює,  когось  хвилює.
Вона  існує  у  минулому  і  зараз  тут.
Хтось  бере  її  за  приклад,  а  хтось  через  неї  лютує.
Вона  показує  комусь  класний,  точний  маршрут.

Десь  проста,  а  десь  розлога  та  складна  оцінка
Кудись  летить,  а  десь  зупиняється,
Чи  крутиться  у  вирі  подій,  ніби  пластинка,
Чи  сама  по  собі  розвивається.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     08.04.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842851
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.07.2019

Осуд

Люди  люблять  говорити  про  людей,
Про  їхні  невдачі,  падіння  та  злети,
Гомоніти  про  сяйво  їхніх  очей,
Про  блискучих  зірок  нашої  планети.

І  це  зазвичай,  на  жаль,  кричущий  або  ж  неясний  осуд
Чи  захоплива,  значуща  похвала.
Люди  ставлять  себе  на  їхнє  місце,  мов  чашки  на  посуд,
Чи  за  ними  потайки  так  спогляда.

Вони  обговорюють  звичайні  факти,
Офіційні,  формальні  контракти,
Чи  стійкі,  взаємовигідні  контакти,
Чи  гучні,  або  ж  таємні  акти.

Так,  людям  звично  так  торохтіти  про  людей,
Не  помічаючи  прекрасного  чогось,
Когось  кидати  чи  притискати  до  грудей,
Гнітячись,  боячись,  скаржачись  на  щось.

Осуд  цей...  А  чи  потрібен  він,  цей  осуд?
А  чи  потрібні  ці  плітки,  чутки,  сенсації  узагалі?
Бо  кожен  з  нас  живе  на  свій  власний  розсуд.
І  люди  тільки  витрачають  час,  слова  та  сили  чималі.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     03.02.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842850
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.07.2019

Остання мить

Остання  мить  так  швидко  пролетіла,
Так  безупинно  пролилась,
Неначе  вогник,  прогоріла
І  тихо  з  вічністю  сплелась.

Остання  мить  давно  уже  минула.
Давно  уже  погасло  сонечко  подій.
І  тільки  ясна  частка  не  забула,
Як  палко  й  жадно  бились  серденька  надій.

Остання  мить  як  потонула  у  безодні,
Проникла  як  в  усе  живе  і  не  живе.
Вона  не  прийде  ані  завтра,  ні  сьогодні.
І  лиш  її  стріла  усе  переживе.

Остання  мить  багато  що  подарувала,
Багато  що  забрала  у  житті,
Круті  картини  ніби  пензлем  змалювала
У  проміжках  дзвінких  та  у  злитті.

Остання  мить,  її  уже  не  буде:
Вона  уже  усе  перепливла.
І  тільки  пам'ять  точно  не  забуде
Те,  як  вона  коштовно  в  даль  пливла.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     25.03.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842757
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.07.2019

Особливі

Ми  не  інваліди,  ми  просто  в  чомусь  особливі,
Десь  стійкі  та  витривалі,  а  десь  слабкі  й  вразливі.
Нам  заважають  наші  видимі  чи  непримітні  стани
Вводити  в  життя  і  редагувати  різноманітні  плани.

Так,  ми  дещо  обмежені
І  в  чомусь  застережені,
А  так,  такі  ж,  як  всі,  звичайні  люди
Живемо  та  працюємо  повсюди.

Ми,  як  і  більшість,  любимо  свою  родину,
Самі  малюємо  власну  долю  ‒  картину,
Навчаємось,  та  розважаємось,
Згоджуємось,  та  сперечаємось.

Ми  різні:  хтось  грубий,  інший  же  ласкавий,  добрий,
Хтось  скромний,  боязкий,  інший  же  палкий,  хоробрий.
Нам  недосяжні  якісь  прості  та  звичні  речі
І  більше  смутків,  перешкод  валяться  на  плечі.

Десь  буває  так,  що  люди  нас  жаліють
Чи  допомогти  порадами  воліють.
Ця  жалість  бісить,  жме,  коле  та  дратує,
Мов  зима  сувора,  у  думках  лютує.

А  деякі  хвальки  звуками  тупими  обзивають:
Дурнями,  нездарами  чи  невдахами  називають.
Так,  нам  доволі  боляче  «сміття»  це  чути,
І  переживання  наші  їм  не  відчути.

Та  не  варт  зважать  на  «мотлох»  цей,  бо  ті,  хто  скрегочуть  про  таке  ‒  самі  каліки  ‒
Діагноз:  неосвіченість,  і  часто  тут  безсилими  стають  культурні  ліки.
Інколи  здається,  що  ми  ‒  тягар  для  близьких  своїх
І  ненавмисно  у  чомусь  уповільнюємо  їх.

А  деколи  так  хочеться  повністю  життя  своє  змінити
І  пошарпані  хворобою  частини  тіла  замінити,
Проте,  на  жаль,  минулі  миті  й  дії  повернути  неможливо.
Цю  пам'ять  можна  лиш  прокручувати  рвучко  або  ж  бережливо.

Незмога...  Несолодко  раз  по  раз  у  когось  просити  допомоги.
Хтось  здається  часто  так,  а  інший  лине  навпростець,  до  перемоги.
А  митями  дорікає  відчуття  нікчемності
І  бентежить  вітер  незворушної  даремності.

Чийсь  світ  крутий,  яскравий,  а  інший  зводиться  до  не  завжди  комфортної  в'язниці.
Хтось  відкритий,  а  інший  кудись  далеко,  вглиб  душі,  різкі  ховає  таємниці.
Через  проблеми  та  невдачі  буває  ллються  сльози,
Які  розривають  серце,  мов  блакитне  небо  грози.

Ми,  як  і  більшість,  крутимося  зі  своїми  справами  буденно,
Про  щось  міркуєм,  щось  вирішуєм  та  обираємо  щоденно,
Намагаємось  хапати  кожен  шанс,
Зважений,  а  не  хиткий  тримать  баланс.

Бажаємо  усе  робити  самостійно,
Вдумливо  та  конструктивно,  а  не  стихійно,
Знайти  свою  стежину  ‒  долю,
По-справжньому  відчути  волю.

Так,  хтось  спотикається,  здіймається,  турботливо  цінує  те,  що  має,
А  інший  скаржиться,  сумує,  скиглить,  та  й  себе  таким,  як  є,  не  сприймає.
А  хтось  безтямно  накладає  на  своє  обличчя  веселкову  маску
І  геть  не  помічає,  що  може  потратити  в  німу,  безглузду  паску,

І  від  цього  гнітиться,  страждає
І  прекрасного  не  помічає.
Та  більшість  з  нас  не  хоче  гратись,  а  жить  спокійно  й  бути  сильними,
Сміливими,  швидкими,  спроможними  на  все,  а  не  повільними.

Так,  хвилинами  не  хочеться  нічого,
Не  бачити  та  не  слухати  нікого.
Не  тямлячи  куди,  як,  що  далі,  ніби  застигаєм  на  межі  ‒
І  ненависть,  відчай  розрізають  душу,  мов  загострені  ножі.

А  часом  бажаєм  світ  за  очі  втекти  або  ж  не  бути,
Задачі  й  негаразди  всі  відкинути  або  ж  забути.
Але  це  наша  мить,  одна!  Ми  її  творці,  вона  в  руках  у  кожного  із  нас  ‒
І  варт  сприймати  все  таким,  яким  воно  насправді  є,  без  ілюзій  та  прикрас.

Так,  нам  в  житті  не  пощастило  трішки,
Але  ж  це  геть  не  привід  для  насмішки.
Ми,  як  і  більшість,  до  себе  манимо  кохання
І  вишиваємо  свої  мрії  та  прохання.

Ми  пишемо  тьмяні  та  яскраві,  смутні  та  незабутні  моменти
І  зважуємось  або  ж  не  згоджуємось  на  стрімкі  експерименти,
Шукаємо,  знаходим  справжніх,  вірних  друзів,
А  не  збіговисько  підступних  боягузів.

Ми  здобуваєм  або  ж  тренуєм  деякі  уміння.
І  в  кожного  на  все  своє  неповторне  розуміння.
Прагнемо  чогось,  щось  готуємо,  даруємо,
Спілкуємось,  змагаємось,  кудись  мандруємо.

Ні,  не  інваліди,  ми  просто  в  чомусь  особливі,
Десь  витривалі  та  стійкі,  а  десь  слабкі  й  вразливі.
Відкиньте,  в  кого  є,  ці  стереотипи  сиві:  ми  такі  ж,  як  ви,  цілком  звичайні,
Творимо  й  наслідуєм  предмети,  плани  й  форми  повсякденні  або  ж  незвичайні.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     15.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842756
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.07.2019

Океан Ельзи (Концерт. Київ, НСК «Олімпійський», 18. 06. 2016)

Знову  розлилася  музична  струна.
Лірично  й  драйвово  звучала  вона.
Бриніли  нові  та  звичні  пісні
Так  сильно  й  так  м'яко,  мов  уві  сні.

Всіх  хвилювала  палка  енергетика
І  чарувала  чуттєва  естетика.
У  вільному  всеохопному  «океані»
Ширяли  «хвилясті  жаринки»,  як  у  вулкані.

«Живі  хмари»  пірнали  в  ясні,  мрійливі  та  незримі  хвилі,
А  після  йшли  оглушливі  овації,  мов  потужні  зливи.
Ця  «безодня  прозора»  до  небес  здіймала
І  тисячі  сердець  своїм  теплом  займала.

Раз  по  раз  мелодійна  точність  спадала
І  любов  в  безвісті  очей  малювала.
Фонтанили,  квітли  враження  барвисті,
І  клітинки  ткали  «мурашки  іскристі».

Ця  тонка  стійка  мінливість  віру  прикрашала
І  неповторний  відблиск  у  душах  залишала.
Поєднались  міцність  і  незабутня  ніжність,
Аби  цю  цінну  мить  нести  в  незнану  вічність.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     23.06.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842667
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.07.2019

Океан Ельзи (Концерт. Київ, НСК «Олімпійський», 21. 06. 2014)

Хочу  враженнями  поділитися  із  вами
Про  це  грандіозне  та  дивовижне  свято.
Всі  ці  емоції  складно  передать  словами,
Так,  немов  нову  над  круту  вершину  взято.

Яскравим  вогником  падали  тисячі  очей,
І  зорі  мерехтіли  якось  незвичайно.
Єдиним  голосом  співали  тисячі  людей  ‒
Перехопило  подих  –  просто  надзвичайно.

Ця  музика  вище,  вище  неба  підіймала,
Дарувала  незриму  радість  та  любов
І  душу  так  трепетно  та  ніжно  обіймала.
Її  хотілось  просто  слухать  знову  й  знов.

По  тілу  бігали  пронизливі  мурашки.
А  після  пісні  кожної  вибухав  оплесків  вулкан.
Серця  розквітали,  немов  ясні  ромашки.
Здавалося  –  це  справжній,  вільний,  над  потужний  океан.

Стадіон  світився  енергією  вибуховою,
Немовби  небо,  звуком-громом  розривався.
Кожна  пісня  розливалася  хвилею  чудовою.
Цей  легендарний  гурт  в  оваціях  купався.

На  мить  забула  про  усе  на  світі  ‒
Мов  сон  –  і  не  хотілось  прокидатись.
Хотілося  пропасти  в  цьому  цвіті,
Немов  коханню  ніжному  віддатись.

Цю  музику  хотілось,  як  джерельну  воду,  пить
І  слухати  нестримане  серце  биття.
Я  не  забуду  цю  неповторну,  неймовірну  мить.
Вона  залишиться  в  душі  на  все  життя.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     12.07.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842666
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.07.2019

Океан Ельзи

В  Україні  розлився  свій  потужний  справжній  «океан»,
В  якому  час  від  часу  вибухає  «глибинний  вулкан».
Там  пульсує  «хвиляста  енергетика»
І  розквітає  «рельєфна  естетика».

Хтось  повністю  у  нього  поринає,
А  хтось  лиш  стежкою  перетинає,
Чи  зовсім  уникає,
Чи  іншого  шукає.

Цей  «вимір»  пустився  з  «водойми»  непримітної,
Ясної,  чистої,  рушійної  й  магнітної,
Нині  й  далі  новими  широкими  просторами  вібрує
І  різними  «потоками-експериментами»  маневрує.

Цей  ліричний  та  драйвовий  «вир»  в  даль  здіймається,
Немов  безодня  з  небесами  обіймається,
І  наскрізним  проливним  «дощем»  шириться  по  світу
Так  само,  як  рядки  Шевченківського  заповіту.

Там  метушаться  «мешканці-звуки»  іскристі
І  мерехтять  «коралові  струни»  барвисті.
Головна  «вогненна  течія»  у  ньому  –  це  кохання,
Є  й  інші,  не  менш  палкі  й  важливі  заклики  й  прохання.

Раз  у  раз  «цунамі»  бушує  імпульсивне,
Круте,  нестримне,  емоційне  й  експресивне,
У  незнану  далечінь  підхоплює
І  своєю  тональністю  захоплює.

Ця  «стихія»  свою  наповненість  малює
І  невгамовною  змістовністю  хвилює,
У  ній  так  м'яко  і  водночас  сильно,
Так  заманливо  і  водночас  вільно.

Просто...  коли  я  там  буваю  –
Про  все  на  світі  забуваю.
Так  хочеться  там  потонути,
Цю  мить  на  вічність  розтягнути.

Там  вирують  швидкоплинні  й  віковічні  почуття
І  стихійні  і  водночас  гармонійні  відчуття.
І  чуттєво  так  пливу  не  тільки  я,
А  й  «аквалангістів»  безліч,  мов  сім'я.

Ця  «товщ  тонка»  незрима,  неймовірна,
Своїм  законам  та  основам  вірна,
Невпинно  поринає  із  минулого  в  майбутнє,  
Аби  нести  щось  звичне  і  водночас  незабутнє.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     14.03.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842570
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.07.2019

«Ой, як же нестерпно боляче втрачати»

Ой,  як  же  нестерпно  боляче  втрачати
Близьких  та  дорогих  людей.
Від  відчаю  рвучко  хочеться  кричати,
І  сльози  ллються  із  очей.

Серце  так  невгамовно  б'ється,
Мов  розривається  на  все  в  грудях:  «Не  вірю!».
І  заспокоїть  не  вдається:
«Чому,  чому  так  сталося,  не  розумію!».

Розум  не  усвідомлює  майже  нічого.
Здається,  що  це  лиш  сон  чи  чийсь  злий  жарт.
Вуха  оглушені,  не  слухають  нікого.
Думки  тужно  повертаються  на  старт.

Бринить  так  монотонно  та  понуро  свічка.
Останній  адрес:  хмурне  кладовище.
На  портрет  почеплена  струнко  чорна  стрічка.
А  дух  здіймається  все  вище  й  вище.

В  душі  щось  різко  обірвалось...
Промінчик  світла,  він  помер.
Життя  було  і  перервалось...
Як  жить  без  нього  тут  тепер?

І  скільки  слів,  планів,  мрій  сплести  не  встигнув
Той  імпульс,  лишив  палітру  непримітних  та  видимих  слідів.
Лиш  образ  на  фотографіях  застигнув...
І  час  підкреслить  чи  зітре  цей  вклад  великих  та  малих  плодів.

Не  буде  більш  обіймів  трепетних,  лагідних  та  ніжних,
Розмов  розлогих,  теплих  та  в'язких.
Не  буде  більш  із  ним  усмішок,  емоцій  білосніжних,
Веселощів  ефектних  та  п'янких.

Думки:  «Невже  не  можна  було  жити  без  образливих  сварок
І  цінувати  кожну  мить,
Не  марнувати  час,  а  навпаки  продумувати  кожен  крок?».
А  серце  ж  труситься,  щемить.

Втрата...  Для  сім'ї  –  це  розпач,  гнів  та  горе.
Щодня  розігруються  тисячі  таких  трагічних  та  жахливих  драм.
Пекельний  смуток,  неначе  темне  море.
Щодня  відходять  або  ж  пустіють  тисячі  неповторних  панорам.

Кажуть,  що  час  лікує,  загоює,  розгладжує  всі  рани.
Ні  –  це  тільки  спогади  трохи  віддаляються,  тьмяніють.
Вони  плавають  в  безодні  нашій,  мов  тягучі  каравани,
І  час  від  часу  здіймаються  з  глибин,  і  бентежно  віють.

Ой,  як  же  невимовно  боляче  втрачати
Справжніх,  рідних  та  дорогих  людей...
Від  відчаю  тупого  хочеться  кричати,
І  сльози  рясно  ллються  із  очей.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     23.11.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842569
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.07.2019

Обійми

Обійми  мене,  обійми  мене,  обійми
Так  лагідно  і  не  пускай.
                                                                                         Святослав  Вакарчук

Прошу,  так  трепетно  та  ніжно  обійми,
І  мені  нічого  більш  не  треба,
І  душу  непримітно,  м'яко  підійми
Вище  далі  сяючого  неба.

Дозволь  мені  тебе  почути
Без  непотрібних  порухів  та  звуків,
Переживання  всі  відчути
І  вистріляти  їх,  як  стріли  з  луків.

Так  лагідно,  незримо  обійми,
Не  оскверни,  не  залиши,
Моє  життя  теплом  своїм  займи,
І  мрій,  надій  не  розкриши.

Так  хочу  мить  цю  спинити,  повернути,
Стати  мінливою,  слабкою  і  водночас  стійкою  й  сильною,
У  твоєму  океані  потонути,
Бути  ув'язненою  дотиком  твоїм  і  водночас  вільною.

Так,  нібито  востаннє  обійми,
Відкинь  все  зайве,  неважливе,
Мене  таку,  якою  є,  прийми,
І  не  жалкуй  про  неможливе.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     02.01.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842375
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.07.2019

Новорічні свята

Новий  рік  приносить  веселковий  настрій,  свято,
В  серця  й  домівки  зазвичай  стукає  завзято,
Карбує  віру  в  те,  що  буде  краще
І  як  замислено,  а  не  інакше.

Люди  свої  місцинки  в  святкові  шати  одягають,
А  тим  часом  смаколики  в  посудинах  застигають.
Майже  все  огорнуто  атмосферою  казковою
І  розшито  красою  красномовною,  чудовою.

Зачаровують  своїм  вбранням  смарагдові  ялинки,
У  які  вплетені  барвисті  кульки,  дощики  й  родзинки,
У  низу  розкинулись  приємні,  трепетні  та  ніжні  подарунки.
А  тим  часом  мороз  малює  на  віконцях  сріблясті  візерунки,

Пронизує  все  навколо  холодним  непримітним  рухом
І  хмаринки  кошлаті  застеляють  білосніжним  пухом.
Ввечері  спалахують  вогники  веселі  та  блискучі
І  з'являються  то  тут,  то  там  ярмарки  смачні  й  пахучі.

Новорічна  ніч:  веселощі  й  гуляння,
Клекотять  бризки  шампанського  й  вітання.
Одні  перед  екраном  вдома,  там,  ганяють
І  сон  та  втому  напоями  розганяють,

Інші  на  площах,  біля  «зелених  красунь»,  гуляють,  співають
І  всілякими  стравами  й  коктейлями  себе  зігрівають.
Усю  ніч  феєрверки  шалено  струменять
І  бажання  заповітні  та  чисті  дзвенять.

Святвечір  (  це  час,  коли  збирається  родина,
Немов  розмальовується  чарівна  картина.
Хтось  готує,  шикує  дванадцять  пісних  страв,
А  інший  підраховує  кількість  добрих  справ.

Під  скатертину  кладуть  часник,  солому,
Щоб  заманить  добробут  до  свого  дому.
Різдво.  Раненько  йдуть  до  церкви,  де  розливаються  молитви
Святкові  та  величні,  мов  кристали  чудесної  палітри.

А  далі  спішать  у  гості  до  друзів,  родичів,  сусідів  зазвичай.
Хтось  на  застілля  гучне  та  пишне,  а  хтось  лише  на  п'ять  хвилин  на  чай.
Діти  літають  від  хати  до  хати,  колядують,
Побажання  добра,  тепла  та  злагоди  віршують.

Їх  обдаровують  грішми  та  ласощами,
А  найрідніші  (  любов'ю  та  пестощами.
На  вулицях  чи  на  площах  вертепи  живі  чи  лялькові  показують,
Історію  народження  Спасителя,  Ісуса  Христа,  розказують.

На  Маланку  ошатну  та  щедру  кутю  господині  готують.
Збираються  хлопці  й  дівчата,  звечора  й  до  півночі  щедрують.
А  дня  наступного  сіють,  зерном  посівають,
З  новим  роком  знову  хазяїв  дому  вітають.

Деякі  красуні  на  судженого  ворожать,
Карти  на  щастя,  на  сім'ю  й  на  багатство  ложать.
На  Водохреще  одні  воду  чисту  освячують,
А  інші  купанню  в  джерелі  цей  час  присвячують.

Люди  щороку  цей  цикл  повторюють,
Дійства  та  традиції  відтворюють
І  раз  по  раз  додають  щось  нове,  незвичне  та  оригінальне.
І  кожна  місцевість  приносить  щось  своє  ментальне  й  унікальне.

Але  основи  залишаються  незмінними
І  деякі  елементи  є  незамінними.
Немов  поєднуються  минуле,  теперішнє  та  майбутнє,
Аби  створити  щось  світле,  звичне  і  водночас  незабутнє.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     09.01.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842374
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.07.2019

Ніхто, окрім тебе

Ніхто,  окрім  тебе,  не  може  контролювати
Твоїх  думок,  дій.
Ніхто,  окрім  тебе,  не  може  анулювати
Твоїх  прагнень,  мрій.

Ніхто,  окрім  тебе,  не  може  сказати
Те,  чого  ти  хочеш,
Точно  спрогнозувати  чи  показати,
На  що  ти  наскочиш.

Ніхто,  окрім  тебе,  не  може  діяти
Так,  як  ти  плануєш,  хочеш  чи  маєш,
Із  іншими  людьми  взаємодіяти,
Бо  тільки  ти  свої  грані  займаєш.

Ніхто,  окрім  тебе,  не  може  відчути
Те,  що  ти  тут  і  зараз  відчуваєш.
Хтось  прагне  /  не  прагне  твій  голос  почути.
Комусь  байдуже,  що  ти  відкриваєш.

Ніхто,  окрім  тебе,  не  може  тебе  спинити,
Тільки  якщо  ці  задуми,  вчинки  не  на  добро,
Не  може  твоїх  бажань,  поривань  припинити.
Ти  можеш  крутитись  завзято,  неначе  свердло.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     08.04.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842238
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.07.2019

Ніжно

Природа  торкається  своїм  порухом  ніжно,
Зворушує  щось  у  серцях,
Туманом  помірно  чи  хмарами  білосніжно,
Розкришує  щось  в  камінцях.

Так,  імпульс  її  неймовірний
Лишає  відбиток  в  повітрі,
Своїм  пориванням  вірний,
Лунає  в  потужному  вітрі.

Вона  оживлює  увесь  цей  світ,
Летить  нерозривно  у  даль,
Займає,  заповнює  кожен  цвіт
І  пише  миттєву  скрижаль.

Вона  мандрує  широкими  стежками,
Вабить  в  ошатне  забуття  душу.
Її  вплив  легкий  не  слабшає  з  роками
Як  на  океани,  так  на  сушу.

Вона  розвиває  мить  коштовну,
Не  зважаючи  ні  на  що,
І  живе  без  упину,  на  повну,
Не  питаючи  ні  про  що.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     25.04.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842237
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.07.2019

Ніжність ~ це:

Це  коливання  порухів  незнаних,  ніжних,
Котрі  хвилюють,  згладжують,  пронизують,
І  часток  часткових  і  в  той  же  час  суміжних,
Котрі  на  все  свої  штрихи  нанизують.

Це  бризки  пахощів  п'янких  та  ніжних,
Тонких  та  невагомих,  ніби  пух,
І  забулих,  і  зовсім-зовсім  свіжих,
Котрі  займають,  манять,  топлять  нюх.

Це  палітри  візерунків  дійсних,  ніжних,
Котрі  гойдають  повнотою  цей  чарівний  світ,
І  сліпо-тьмяних,  і  блискучо-білосніжних,
Котрі  відмінностями  прикрашають  кожен  цвіт.

Це  відлуння  вражень  трепетних  та  ніжних,
Котрими  вибухають  океани  почуттів,
Миттєвих,  чуттєвих,  лагідних  та  вірних,
Котрі  в’язко  конденсують  кристали  відчуттів.

Це  стійкі  й  хиткі  взаємодії,  справжні,  ніжні,
Котрі  розпушують  краплинки  радості  в  життя,
Звичайні  й  виняткові,  проте,  на  жаль,  не  вічні,
Котрі  пришвидшують  чи  стишують  серце  биття.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     03.05.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842113
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.07.2019

Непримітно

Клубочаться  слова  непримітно,
Які  виплітаються  із  думок,
Нейтрально  або  ж  магнітно,
Тонко  прораховують  кожен  крок.

Непримітно  розносяться  враження,
Ширяють  кудись,  далеко,  у  даль,
Різних  контурів,  контрастів,  важення,
Труть,  гнуть  вертикаль  чи  горизонталь.

Розвивається  природа  так  виразно  й  непримітно,
Дивує  неймовірно  частками  краси,
Займає  порухом  своїм  так  чуттєво  та  тендітно
І  ніжить,  пестить  зелень  краплями  роси.

Так  м'яко,  непримітно  тягнуться  дії
Чи  біжать  у  ритмі  шаленому.
Не  випередити  всі  ці  події
У  сяйві  стрімкому,  вогненному.

І  вабить  кохання  непримітно
У  світі  струн  гучних  або  ж  німих.
Посміхається  хтось  так  привітно
У  тінях  постатей  чуйних,  різких.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     25.04.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842112
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.07.2019

Немає сенсу (Немає сенсу здаватись)

Немає  сенсу  здаватись,
Іти  чужими  слідами,
Тим,  ким  не  є,  видаватись,
Пливти  різкими  світами.

Немає  сенсу  тинятися  у  пустих  просторах,
Прекрасного  та  пишного  не  помічати,
І  безладно  заховатися  в  тупих  коридорах,
І  без  вдячності  та  мрій  день,  ніч  зустрічати.

Немає  сенсу  сумувати
Про  те,  чого  вже  не  повернеш,
Безмовно  й  сухо  забувати
Про  те,  куди  та  як  завернеш.

Немає  сенсу  без  тепла  й  любові  жити,
І  не  цікавитись  нічим.
І  на  майбутнє  недоречно  ворожити,
І  не  змагатися  ні  з  ким.

Немає  сенсу  утікати
Від  своїх  реальних  та  складних  проблем,
Себе  чи  інших  чимсь  лякати
У  вирі  класних  чи  недолугих  тем.

Немає  сенсу  жити  без  емоцій,
Без  вражень,  неймовірних  почуттів,
Крутих  експериментів  різних  порцій,
Без  спектрів  надзвичайних  відкриттів.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     25.04.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842003
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.07.2019

Немає сенсу

Немає  сенсу  частенько  ховатися  у  віртуальності,
У  різних  іграх,  на  форумах  або  в  мережах,
І  через  це  цікавого  не  помічати  у  реальності,
І  буть  нервовим  та  різким,  ніби  у  пожежах.

Немає  сенсу  пусто  марнувати  час
На  якісь  безтямні  та  тупі  дрібниці,
Бо  те,  як  він  мине  ‒  залежить  лиш  від  нас,
І  які  значні  відкриєм  таємниці.

Немає  сенсу  гнітитись,  ридати,
Коли  не  повернути  вже  жаданих  дій,
Із  долею  в  німі  підмурки  грати
У  вирі  миттєвих  та  контрастних  подій.

Немає  сенсу  жити  з  болем.
Найкраще  рішення  ‒  це  відпустить  його,
Не  блукати  лабіринтом-полем
У  звужених  широтах  спектру  одного.

Немає  сенсу  жити  так,  як  кажуть  інші  ‒
Ти  сам/сама  обираєш  свій  життєвий  шлях.
Варто  швидше  займати  націлені  ніші,
Аби  ніхто  у  голову  не  вбив  грубий  цвях.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     25.04.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842002
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.07.2019

Неймовірна людина

Серед  нас  є  неймовірні  люди,
Такі  прості  і  водночас  надзвичайні,
Які  майже  все  встигають  всюди
І  творять  картини  й  речі  незвичайні.

Люди,  які  ніколи  не  образять  та  не  зрадять,
Огорнуть  променями  тепла,
І,  якщо  треба,  вдало  та  конструктивно  порадять,  
І  принесуть  кристали  добра.

Ця  людина  завжди  поруч  із  тобою,
Не  по  крові,  а  по  духу  рідна,
Викладає  гострий  розум,  а  не  зброю
І  без  статусів  поваги  гідна.

Це  людина,  яка  майже  завжди  допоможе,
Осквернити  близьких  майже  нікому  не  дасть,
В  усі  змаганнях  пройде  до  кінця  ‒  переможе
І  болю  та  грубощів  нікому  не  завдасть.

Неймовірна  людина  ‒  вона  і  тут,  і  там
Зачаровує,  манить,  надихає,
Не  дозволить  охолонуть  чи  впасти  рукам,
Мов  суцвіття,  квітне,  не  висихає.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     11.02.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841883
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.07.2019

Незмога…

Боляче,  коли  чогось  не  можеш,
Коли  не  в  силах  обійтись  без  допомоги,
Але  ж  все  робити  вільно  хочеш,
І  недосяжними  здаються  перемоги.

І  гнів  безжально  душу  випікає,
І  затискає,  мов  змія.
І  море  сліз,  слабинок  він  шукає,
Приховує  твоє  ім'я.

І  ненависть  розум  на  часточки  розщеплює,
І  хочеться  себе  роздерти  на  шматки,
І  густим,  тупим  туманом  мить  так  зачіплює  ‒
І  відблиск  цей  в  житті  дається  у  знаки.

І  знову  й  знов  тріщить  у  правилах  розшарування,
І  смутні  звістки  лунають  від  свідомості-гінця.
І  замість  результату  ‒  чергове  розчарування,
Яке  нібито  не  має  ні  початку,  ні  кінця.

Ти  відчуваєш  брутальний,  грізний  стрес.
Ти  відчуваєш  огиду  дебільну.
Проходить  повз  явний,  радісний  процес,
І  день  плете  банальність  нестабільну.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     27.08.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841880
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.07.2019

Невідомий

Багато  хто  нам,  вам  невідомий.
Багато  хто  хоче  щось  чи  все  змінити,
Робить  вибір  дещо  несвідомий
Чи  бажає  щось  лишити,  замінити.

Невідома  людина,  невідомий  світ,
Невідомі  думки  та  бажання.
Який  він,  пишний,  дивний  чи  бідний  цей  цвіт?
Які  мрії,  які  сподівання?

Невідома  людина  малює  портрети,
Хоче  щось  цікаве  побачити  й  почути.
Вона  тут,  чи  там,  чи  у  глибинах  планети
Шукає  чудес,  аби  враження  відчути.

Невідома  людина,  як  ти,  прагне  чогось  у  житті,
Як  ти,  має  свої  риси  характеру,  труднощі  та  проблеми,
Як  ти,  бажає  щось  знайти  чи  стерти  у  цьому  чутті,
Як  ти,  зароджує,  розвиває  або  зв’язує  різні  теми.

Ця  людина,  як  ти,  невідома,
Хоча  когось  знає  увесь  світ.
Її  мить  точна  та  невагома
Притягує  щось,  ніби  магніт.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     26.04.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841770
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.07.2019

Не скаржитися

Не  варто  скаржитися  на  своє  життя,
Якщо  щось  не  подобається  в  ньому,  то  зміни  його.
Не  уповільнюй,  ні,  свого  серце  биття
Серед  барвистого  кола  подій  сплетіння  усього,

Бо  вибір  справді  є  ‒  і  ти  маєш  право  обирати,
Що,  як  робити  це  чи  те.
Хоч  не  знаєш,  в  які  ігри  твоя  доля  буде  грати
І  як  усе  переплете.

Не  можна  скаржитися,  що  не  маєш  друзів.
Лише  шукай  ‒  обов'язково  їх  знайдеш,
Справжніх,  добрих,  вірних  і  геть  не  боягузів.
І  знаєш  тільки  ти:  чи  до  кінця  дійдеш.

Не  можна  скаржитись,  якщо  щось  не  виходить
Із  бажаних  завдань  життя.
Щось  у  миттєвості  приходить  чи  відходить:
Суцільні  проміжки,  злиття.

Не  можна  скаржитися,  що  не  відчуваєш
Усіх  емоцій,  які  дає  тобі  життя.
І  ти  щось  робиш  вміло,  чи  відпочиваєш,
Чи  ритмічне  слухаєш  серце  биття.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     25.02.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841769
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.07.2019

Не жалкуй

Про  всі  словесні  бризки  не  жалкуй,
Виплескуй  тільки  своєчасно.
Але  за  ними  повсякчас  слідкуй,
Аби  не  розлились  невчасно.

Не  жалкуй  про  все  минуле  й  загрубіле,
Із  любов'ю  споглядай  в  ясне  майбутнє.
Відпусти  усе  сплетіння  наболіле,
Нехай  не  зв'язує  щастя  незабутнє.

Про  ситуації  різкі  не  жалкуй,
Якщо  нереально  щось  змінити.
І  неосвіченість  знаннями  лікуй.
Знай:  їх  владою  не  замінити.

Не  жалкуй,  якщо  чогось  у  житті  не  маєш,
Не  хлюпочеш  у  компанії  завидних  друзів.
Можливо,  трохи  згодом  ти  своє  піймаєш.
І  не  падай  в  звалище  підступних  боягузів.

Про  час  всесильний,  незримий  та  невпинний  не  жалкуй,
Але  й  ним  даремно  або  ж  нікчемно  не  махлюй.
І  деколи  сміливо  для  результатів  ризикуй,
І  ніщо  дочасно  не  криши  та  не  анулюй.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     09.08.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841654
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.07.2019

Не все та не відразу

Не  буває  все  й  відразу:
Потрібно  навчитись  усьому
Та  забути  цю  образу
Відразу  у  вимірі  цьому.

Не  виходить  все  відразу  якісно  та  точно:
Для  перемоги  варто  докласти  зусиль.
Практика  потрібна  не  в  уяві,  а  наочно
Із  світу  явних  та  непримітних  насиль.

Цей  світ  ніщо  не  дасть  тобі  так  просто:
За  все  треба  боротись  самому/самій
Деколи  м'яко,  а  деколи  гостро  ‒
І  так  він  дасть  щось  тобі  одному/одній.

Не  все  та  не  відразу  буває.
Хтось  підкорити  вершини  намагається,
А  хтось  своїх  знань  не  розвиває.
А  хтось  із  долею  в  піжмурки  грається.

Отже,  не  все  та  не  відразу.
Наше  життя  ‒  це  шлях  до  бажаних  результатів.
Можна  приховати  відразу,
А  можна  показати  щось  важливе  із  плакатів.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     17.04.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841653
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.07.2019

Не випереджай час

Ніколи  не  випереджай  час,
Не  зривай  завчасно  проблемний  дах.
І  серед  безлічі  різних  трас
Знаходь  свій  єдиний  правильний  шлях.

Не  випереджай  події:
Нехай  усе  лине  своїм  ходом.
І  стійкі  взаємодії
Інколи  покриваються  «льодом».

Не  випереджай,  будь  ласка,  нізащо  час,
Хоч  він  не  залежить  від  тебе.
Не  покладайся  сильно  на  них  чи  на  нас,
А  тільки  на  рідних,  на  себе.

Не  випереджай  своїх  почуттів.
Не  шукай  те,  чого  немає.
Не  тисни  тонких,  м'яких    відчуттів,
Тих,  про  які  ніхто  не  знає.

Так,  не  випереджай  час,
Тому  що  все  сталось  точно  так,  як  мало  статись.
Бери  класний  майстер  клас.
І  всі  цілі  явні  мають  досягатись.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     11.04.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841537
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.07.2019

Не бойся

Нет,  честно  ничего  не  бойся,
Человечек  мой  бесценный,  родной,
Среди  хаоса  успокойся,
Ведь  я  не  оставлю  тебя  одной.

Не  бойся  препятствий  резких,
Ведь  я  всегда  буду  рядом  с  тобой,
Во  всех  мирах:  иных,  метких,
Заплету  этот  миг  с  твоей  судьбой.

Радости  неожиданной  не  бойся.
Не  бойся  зависти.  Не  бойся  зла.
Ото  всей  жалости  умело  скройся.
Глянь,  как  вода  первозданно  стекла.

Не  бойся  слёз  искренних,  не  бойся  правды.
Иди  всегда  за  своей  мечтой.
Пусть  обойдут  тебя  все  грубые  штампы.
Будь  всю  жизнь  серьёзной  и  простой.

Со  всеми  и  с  собой  бороться  не  бойся
За  любовь,  за  свободу,  за  добро  и  за  себя,
И  все  равно,  на  что  нужно  напороться.
Знай,  что  твоё  счастье  зависит  только  от  тебя.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     02.03.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841534
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 11.07.2019

Не бійся

Не  бійся  висловлювати  свою  думку,
Чи,  спираючись  на  факти,  доводити  своє.
Не  бійся  критики  різного  ґатунку:
Вона  лиш  трохи  удосконалює  життя  твоє.

Та  бійся  словом  поранити  когось,
Чи  приректи  на  гіркі  муки,
Ненавидіти,  заздрити,  й  сітки  за  щось,
Й  безсило  опускати  руки.

Не  бійся  перешкод,  труднощів,  проблем,
Здається,  таких  безвихідних  та  невирішених  ситуацій,
Несподіваних  та  неприємних  тем
І  рік  чи  злив  фальшивих  та  беззмістовних  анотацій.

Та  бійся  в  океані  суперечок  потонути
І  колоть  від  стресів  «спокусливі  уколи».
І  жодну  мить  ніхто  й  ніщо  не  в  силах  повернути.
Вона  вже  не  повториться  ніколи.

Не  бійся  завірюх  смутків  та  гіркоти,
Застиглих  та  пошарпаних  ран,
Які  розривають  серце,  ніби  кроти,
І  тягнуть  в  низ  якийсь  твій  план.

Та  бійся  душу  важкими  шрамами  окупувати,
І  залягти  в  депресію  німу,
І  всі  емоції  на  світі  за  гроші  купувати,
І  замість  сяйва  ‒  бачити  пітьму.

Не  бійся  бути  не  таким,  оригінальним,
І  креативить  власний  стиль,
Місцями  навіть  чудним,  неформальним,
Крутить  з  усього  свій  текстиль.

Та  бійся  стати  надто  ненормальним,
Спотворити  себе  в  гонитві  за  красою.
Ніхто  ж  не  в  силах  бути  ідеальним.
А  краще  ‒  це  чаруй  своєю  простотою.

Не  бійся  своїх  справжніх,  щирих  почуттів
І  місцями  в  чомусь  бути  надто  емоційним.
Не  бійся  тьмяних  та  шалених  відчуттів
І  десь  у  чомусь  ставати  кращим,  професійним.

Та  бійся  над  комусь  надокучати,
Не  розрізняючи  фантастику  й  реальність,
Своє  життя  даремно  витрачати  ‒
Безцінний  скарб,  а  не  якась  пуста  формальність.

Не  бійся  чогось  незнаного,  нового,
Сучасного,  що  давніх  склалося  основ,
Чи  чогось  забутого,  старого,
Що  віє  звично  та  циклічно  знову  й  знов.

Та  бійся  ці  знання  у  кулю  зжати,
І  тупо  та  безтямно  викинути,  нібито  сміття,
І  когось  у  чомусь  пережати,
І  нажахати,  неначе  вовче  пронизливе  виття.

Не  бійся  палітри  неповторних,  веселкових  дотиків,
Одноманітних  чи  багатогранних,
Колючих,  ніби  їжаків,  чи  пухнастих,  наче  котиків,
Недоладних  чи  майже  бездоганних.

Та  бійся  рухами  порізати  себе  й  когось,  як  скло.
Розрізняй,  які  з  них  справжні,  а  які  оманні,
Які  несуть  добро,  а  які  провокують  грізне  зло,
Які  ясні,  мов  сонечко,  а  які  туманні.

Не  бійся  подорожувати,
І  відкривати  цей  прекрасний,  неймовірний  світ,
Все  смакувати  та  жувати,
І  споглядати,  як  чарівно  квітне  пишний  цвіт.

Та  бійся  у  глухих  сидіти  стінах,
І  від  долі  повсякчас  чекати  знак,
І  загубитись  в  яскравіших  тінях,
І  замість  якості  видавати  брак.

Не  бійся  своїх  продуманих  чи  спонтанних  дій,
Розчарувань,  поразок,  грубих  помилок,
Незайманих  чи  з  чимсь  пов'язаних  взаємодій
І  залишить  на  цій  планеті  свій  «пилок».

Та  бійся  лінощів  пихатих,  наркотичних,
Від  яких  бажання  всі  тьмяніють,
Своїх  розцінок  нерозважливих,  критичних,
Від  яких  ідеї  сутеніють.

Не  бійся  розгортати  свою  чесність  та  відвертість
Серед  добрих  та  розсудливих  людей.
Знай,  де  доцільніша  поступливість,  а  де  –  упертість.
Шукай  своє  серед  безвісті  очей.

Та  бійся  бовкнуть  те,  про  що  потім  будеш  гірко  шкодувати,
Що  здатне  вогнищем  невгамовним  пропекти,
І  душу  «кілометровими  паролями»  закодувати,
Самотністю,  депресією  просікти.

Не  бійся  складних  перешкод  та  роботи,
Часом,  здається,  навіть  непідвладних,
Зобов'язань,  грохотів,  проблем,  турботи,
Тимчасових  або  ж  далекоглядних.

Та  бійся  праці  вулканічної,  понаднормової:
Так  проживати  день  і  ніч,
Не  мати  призми  дружної,  сімейної,  веселкової,
А  лиш  якусь  похвальну  річ.

Не  бійся  дбать  про  тонку  довіру,
І  берегти,  мов  скарб,  чужі  секрети,
І  трощити  вщент  лиху  зневіру,
І  тягти  із  шаф  болісні  скелети.

Та  бійся  людині  душу  ошукали,  
І  так  навіять  жорстку  пустоту,
До  якогось  зла  та  лиха  закликати,
І  знищити  незриму  чистоту.

Не  бійся  страхів,  стрімкої  порожнечі,
І  хижих  переслідувань,
Діагностувать  якісь  цікаві  речі,
І  вольових  розслідувань.

Та  бійся  керуватися  жахами.
Вони  не  вправі  диктувати  жодного  рядка,
Хоч  можуть  давати  прочухани  ‒
Крихітний  процес  від  виру  загального  кидка.

Не  бійся  шукати  величну  гармонію,
Яка  так  ніжно  обіймає,
Свою  драйвову  і/чи  ліричну  філармонію,
Яка  до  небес  підіймає.

Та  бійся  нищівного  хаосу,
Який  душу  у  морок  безвісті  заводить,
Підлого,  руйнівного  галасу,
Який  так  блискавично  чи  мляво  приходить.

Не  бійся  сивої  буденності,
Часом  гнітючої  даремності,
У  чомусь  злісної  злиденності
І  невимовної  нікчемності.

Та  бійся  веселощів  гучних,  але  фальшивих,
Які  вимагають  купу  уваги,
У  чомусь  рішень  та  реакцій  несправедливих.
Вирівнюй  важелі  для  противаги.

Не  бійся  змінювати  долю,
Якщо  чуття,  що  вона  пливе  не  так,
Вдихнути,  мов  повітря,  волю,
Навіть  якщо  спершу  і  без  тями:  «Як?».

Та  бійся  суворо  так  своє  або  ж  чуже  життя  контролювати,
І  все  чинити  за  розкладом  чітким,
І  через  це  банально  якісь  бажання  чи  мрії  анулювати,
І  на  фініші  залишитись  ні  з  чим.

Не  бійся  комусь  у  чомусь  допомагати,
Але  не  пести  та  не  щеми  жалістю  когось.
Не  бійся  кращого  від  себе  вимагати
І  спиратися  на  власні  сили,  а  не  на  щось.

Та  бійся  байдужості  віддатись,
Або  ж  розцінкам  жлобства,
Чи  затятим  ревнощам  піддатись,
Чи  крайнощам  неробства.

Не  бійся  різких,  жарких  провалин,
І  геть  несправедливих  винятковостей,
І  глумливих,  тужливих  підвалин,
І  незапланованих  випадковостей.

Та  бійся  про  важливе  забувати
Зі  скарбниці  спогадів
І  пошану  нечесно  здобувати
У  темниці  поглядів.

Не  бійця  йти  за  своєю  долею,
За  своїми  оспіваними  мріями,
Пірнути  в  океан  свій  за  волею,
Жити  в  унісон  з  цікавими  подіями.

Та  бійся  грати  не  свою,  а  нав'язану  роль,
І  відштовхувати  своє  кохання,
І  брати  жорстко  все  та  всіх  під  надмірний  свій  контроль,
Не  виконувати  точно  завдання.

Не  бійця  просто  й  гостро  жити
Без  тягучого  та  зовсім  непотрібного  жалю,
І  горе,  й  радість  пережити,
І  шепотіть  близьким  частіше:  «Я  так  всіх  вас  люблю!».

                                                                                                                                                                                                                                                                                     26.04.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841383
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.07.2019

Не бійся йти за мрією своєю

Не  бійся  йти  за  мрією  своєю,
Якщо  вона  так  ясно  сяє,  як  зоря,
Якщо  чуття,  що  має  буть  твоєю,
І  задля  неї  ладен  переплить  моря.

Навіть  якщо  здається  неможливою,
Малою  і  водночас  неосяжною,
Серйозною  і  в  той  же  час  грайливою,
Близькою  і  водночас  недосяжною.

Не  бійся  рвать  за  мрією  своєю,
Ширять  в  небесній  безвісті,  мов  птах,
Так  високо  й  спокійно  над  землею,
Не  забивай  в  глуху  стіну,  як  цвях.

Навіть  якщо  одні,  більшість  чи  майже  всі  довкола  проти,
І  губишся  в  безмежжі  протиріч,
І  зважуєш:  бажання  чи  обов'язок  ‒  всі  «за»  і  «проти».
Так  було  з  багатьма  впродовж  сторіч.

Не  бійся,  линь  за  мрією  своєю,
Навіть  якщо  спочатку  носишся,  хлюпочеш
Із  зовсім  невеличкою  платнею,
Але  її  так  сильно  оживити  хочеш.

Навіть  якщо  здається:  все  даремно.
І  думаєш:  «Чи  правильний  це  шлях?
Можливо,  що  роблю  усе  нікчемно?».
Навіть  якщо  здається:  зносить  дах.

Не  бійся,  руш  за  мрією  своєю
Все  далі,  вище,  швидше,  яскравіше,  якісніше,  краще,
Боротися  з  підступною  змією
І  слухать  шепотіння  серця,  не  людей  ‒  а  не  інакше.

Навіть  якщо  нічого  спершу  не  виходить  ‒
На  ключ  важкий,  тугий  душі  не  замикай.
Навіть  якщо  здається:  пусто  час  проходить,
Ти  різних  способів,  доріг,  звучань  шукай.

Не  бійся,  будь  із  мрією  своєю,
Не  забувай  через  невдачі,  а  бери  іще  реванш,
Не  скручуй  незворушною  бронею.
Можливо,  гірко  шкодуватимеш,  якщо  прострочиш  шанс.

Бо  мить  ця  віє  так  прозоро  і  водночас  мутно,
Так  звично  і  водночас  винятково,
Десь  сміється  веселково,  а  десь  ридає  смутно
І  не  дана  нікому  випадково.

Не  бійся  мчать  за  мрією  своєю.
Нехай  її  спогляне  цілий  світ.
Орудуй  правдою,  а  не  брехнею.
Нехай  не  сохне,  як  чарівний  цвіт.

Не  знатимеш,  чи  цікава  й  чи  корисна  ця  твоя  ідея,
Якщо  не  спробуєш  розворушить  хоча  б  один,  єдиний  раз.
Нехай  вона  лиш  пишно  квітне,  неначе  ніжна  орхідея.
Все  ж  краще  поринути  у  неї,  аніж  виконувать  наказ.

Не  бійся  жить  із  мрією  своєю.
Намагайся  не  розколюватись  та  не  обирати
Між  прагненням  шаленим  та  сім'єю,
І  те,  і  інше  завзято  й  гармонійно  розвивати.

Хоча  й  буває  досить  складно,
І  все  проблеми  розкидають,
І  нерви  трусять  безпощадно
І  все  на  потім  відкидають.

Не  бійся  мліть  за  мрією  своєю,
Якщо  вона  так  ясно  сяє,  мов  зоря,
Якщо  чуття,  що  має  стать  твоєю,
І  задля  неї  здатна  переплить  моря.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     31.03.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841382
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.07.2019

Наша Надія нескорена

Палає  наша  Героїня  нескорена
У  ворожому  полоні,
Брехнею  грізною  туди  запроторена.
Її  спітнілі  долоні,

Її  посмішка  незламна,  лукава
Дратують  тих,  хто  її  ув'язнив,
А  ще  струнка  вишиванна  заграва
І  дії,  які  весь  світ  оцінив.

Стріляє  наша  «Пуля»  нескорена
Ударними  словами.
Її  історія  цинізмом  відтворена,
Кривими  голосами.

Голодним  пережимом  протестує,
Катам  лоскоче  нерви,
Свій  організм  на  витримку  тестує
І  нищить  чинні  «черви».

Б'ється  відчайдушно  наша  Надія  нескорена,
Мов  пташка,  хоче  вирватись  на  волю,
Аби  не  була  єдина  миттєвість  спотворена,
Аби  самій  писати  власну  долю.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     21.05.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841259
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.07.2019

Напиши

На  простому  аркуші  паперу  напиши
Те,  що  там,  у  душевній  безодні,  незворушно  болить.
Усі  проблеми,  мов  лід,  зусиллям  розкриши,
І  не  старайся  їх  в  спокусах  п'янких,  оманних  втопить.

Напиши,  якщо  не  в  силах  це  сказати,
Навіть  якщо  і  зникне  весь  цей  звіт,
Навіть  якщо  надто  важко  показати
Свій  коштовний,  гарний  та  світлий  світ.

Усі  свої  образи  напиши,
Підпали,  нехай  згорять  у  тремтячому  вогнищі.
Усі  сплетіння  грізні  зворуши,
Відпусти,  нехай  не  гниють  в  незримому  сховищі.

Напиши,  у  швидкій  уяві  намалюй
Те,  що  хочеш,  щоб  реальністю  стало.
У  відносини  різко  та  наскрізно  не  плюй,
Тихо  піди,  якщо  все  так  дістало.

Усі  потаємні  бажання  напиши,
Не  впускай  у  життя  сяйво  потьмяніле.
Усі  рани  у  минулому  залиши,
І  не  розкручуй  полотно  загрубіле.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     08.08.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841258
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.07.2019

Написано

Не  повернути  те,  що  вже  написано
На  розписах  всього  життя,
Те,  що  пензлями  різними  розписано,
Усі  прориви  та  злиття.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     22.02.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841125
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.07.2019

Нам пощастило, що ми…

Нам  пощастило,  що  ми  живемо
На  цій  чарівній  планеті,
Свою  пам'ять  в  далечінь  несемо
Чи  у  падінні,  чи  в  злеті.

Нам  пощастило,  що  ми  майже  все  маємо,
І  майже  в  кожного  є  свій  рідний  дім,
І  багато  чого  цікавого  знаємо,
І  як  користуватися  майже  всім.

Нам  справді  пощастило,  що  ми  можемо
Бачити,  чути,  говорити.
Десь  програємо,  а  десь  переможемо.
І  свою  мить  будемо  творити.

Нам  дійсно  пощастило,  що  ми  відчуваємо
Розливи  тихих  та  гучних  почуттів,
Що  ми  свої  знання  та  досвід  розвиваємо
У  вирі  незримих  ясних  відкриттів.

Нам  над  пощастило,  що  ми  помічаємо
Майже  все  прекрасне,  що  є  навкруги,
І  виміри  різних  світів  зустрічаємо,
І  барвисті,  світлі  та  пишні  луги.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     22.04.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841124
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.07.2019

Найгірше ‒ це стати дикою

Найгірше  ‒  це  стати  дикою,
І  мати  беззвучний  клич,
І  зробитися  безликою
Серед  мільйонів  облич.

Найгірше  ‒  це  пливти  у  сивій  буденності,
Де  замість  радості  ‒  лиш  сум,
І  не  виходить  із  гіркої  злиденності,
Де  замість  вражень  ‒  тільки  глум.

Найгірше  ‒  це  бути  ув'язненою  у  фальшивому  та  зрадливому  коханні,
Яке  ніби  не  має  ні  початку,  ні  кінця,
І  перестати  бути  відвертою  у  справжньому  проханні,  русі  та  зітханні,
Які  немов  байдужість  скручує  в  тугі  кільця.

Найгірше  ‒  безтямно  залишитись  на  одинці,
Коли  так  хочеться  від  себе  заховатись,
Прекрасного  не  помічати  у  живій  клітинці,
Утратить  віру  й  ні  на  що  не  сподіватись.

Найгірше  ‒  це  нічого  не  хотіти,
Не  мати  блиску  у  своїх  очах,
І  лиш  спокус  опалених  кортіти,
І  заблукати  у  своїх  речах.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     24.10.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841067
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.07.2019

Надія

Майорить  яскравим  вогником  надія,
Що,  попри  все,  все  буде  добре,
І  що  станеться  та  бажана  подія,
І  що  маєш  серце  хоробре.

Вона  живе  з  тобою  все  життя,
То  розмовляє,  то  мовчить
І  слухає  твій  біль,  немов  виття,
То  мотивує,  то  кричить.

Така  тонка  і  в  той  же  час  міцна  й  стійка  надія,
Яка  всю  мить  м'якістю  своєю  прикрашає.
Коли  здається  неможливою  взаємодія,
Лише  вона  змінити  щось  спроб  не  полишає.

Коли,  мабуть,  все  робиться  даремно,
І  час  дрібницями  розпушено,
І  все  так  сохне  пусто  та  нікчемно  ‒
Лише  вона  дзвенить  приглушено.

Чарівна  й  чиста,  мов  потік,  надія,
Яка  лікує  чи  змінює  долю,
Барвиста,  тепла,  світла,  ніби  мрія,
Яка  на  хвильку  виводить  на  волю.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     04.07.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841066
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.07.2019

На межі

Буває  так,  що  ти  стоїш  на  межі
І  ріжуть  твій  шлях  усілякі  «ножі».
Не  уявляєш,  як  бути  та  що  робити  ‒
Від  незнання  так  хочеться  все  вщент  розбити,

Усе  покинути,  забутися,  кудись  втекти,
Але  ж  проблеми  все  одно  будуть  пекти.
Немов  закручують  скупі,  скрутні,  жорсткі  та  неясні  ситуації.
Здається,  що  від  бід  та  незгод  немає  евакуації.

Ти  став  якимось  не  таким,  збудженим,  різким,  нервовим,
І  світ  для  тебе  перестав  бути  різнокольоровим.
Замість  цікавості  ‒  депресія  тягуча,
А  замість  радості  ‒  агресія  дрімуча.

Замість  спокою  ‒  тривога,  яка  з  середини  роз'їдає.
Замість  любові  ‒  ненависть,  яка  серце  безжально  з'їдає.
Замість  волі,  незалежності  ‒  спокуси,
Що  трусять,  нищать  ціль,  ніби  землетруси.

Замість  щастя  ‒  невимовний  біль,  пружні  рани,
Які  лишають  в  пам'яті  гнітючі  плями.
Ці  смутки,  гнів,  стрес,  страх,  розпач  та  образи
Тріщать,  блищать  в  душі,  мов  сліпучі  стрази.

Віру,  що  може  стати  краще,  втрачено,
І  ріки  сліз  рясних,  гірких  розтрачено.
Від  відчаю  так  хочеться  кричати,
Натомість  що  ж  продовжуєш  мовчати.

Але  й  ця  глибока  порожнеча  все  ж  мине,  як  і  все  у  Всесвіті.
Головне  ‒  боротись,  не  втрачать  надію  та  не  зникати  в  безвісті.
Знай  ‒  вихід  завжди  є  і  вибір  за  тобою  ‒
Змагатись  до  кінця  чи  відійти  без  бою.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     11.01.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840945
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.07.2019

Музика

Пісня  ‒  здавалося  б,  ну  що  ж  тут  такого:
Поєднання  слів,  голосу,  інструментів,  струн  ‒  різноманітних  звуків.
Так,  мелодії  про  все  чи  ні  про  кого,
Які  вібрують  непримітно  чи  потрапляють  в  ціль,  мов  стріли  з  луків.

Музика,  що  серце  колихає,
Така  чи  геть  інакша,
Що  пронизує  та  надихає,
Ніяка  геть  чи  краща.

Музика,  яка  бринить  у  голові,
Чи  шумить  в  незнаній  глибині,
Чи  танцює  невгамовно  на  вогні,
Чи  віє  в  рушійній  далині.

Музика,  що  миттєвість  легкістю  займає,
Чи  розливається  в  просторах,
Чи  так  трепетно  та  ніжно  душу  обіймає,
Чи  губиться  у  коридорах.

Музика,  яка  виплескує  неймовірну  енергетику,
Згладжує  сумну  та  підкреслює  радісну  подію,
Створює  та  відбиває  смаки,  чуттєвість,  рух,  естетику,
Оживлює  тонкою  щирістю  дух,  любов,  надію.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     20.09.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840944
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.07.2019

Моя країна (Фруктовий сад)

Моя  країна  –  це  фруктовий  сад,
У  якому  усе  квітне,  в'яне  та  дає  плоди,
Це  різної  структури  бризки  й  град,
Котрі  залишать  явні  та  нерозвідані  сліди.

Це  віковий,  премудрий  ліс.
Це  луки  запашні  ясні  зелені.
Це  соло  тихих,  гірких  сліз.
Це  враження,  емоції  шалені.

Це  водойми,  джерела  дзвінкі
І  життя,  яке  вирує,  б'ється  в  них.
Це  небесні  потоки,  хиткі
І  ті,  хто  літає,  мандрує  у  них.

Це  те,  що  тут  і  під  землею.
Це  подих  чийсь  –  незрима  грань.
Це  те,  що  тягнеться  за  нею
Кудись,  туди  в  незнану  даль.

Це  все,  що  було,  є  і  буде.
Це  все,  що  крутиться,  сміється  та  живе.
Це  все,  що  пам'ять  не  забуде,
І  радощі,  і  труднощі  переживе.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     01.02.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840869
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.07.2019

Моя країна (Люди)

Моя  країна  –  це  унікальні  люди,
Які  живуть  ось  тут  чи  там,
Які  працюють,  відпочивають  всюди
І  даються  різним  кутам.

Вони  будують,  руйнують  споруди,
Переплітають  природні  ландшафти,
Зцілюють,  ранять  чи  захищають  груди,
Добувають  щось  корисне  із  шахти.

Створюють  великі,  маленькі  й  незвичні  родини,
В  яких  зароджують  та  розвивають  явне  майбутнє,
Схоплюють,  дарують  на  пам'ять  життєві  картини
І  враження  сумне  й  непримітне  чи  ясне  й  незабутнє.

Життя,  яке  вирує  у  житті,
У  сильному  та  шаленому  сплетінні,
Протилежне  об'єднує  в  злитті,
В  чудовому  незнаному  мерехтінні.

Моя  країна  –  це  різні-різні  люди,
Які  чогось  хочуть,  прагнуть,  ловлять  у  житті,
Копають  чи  знаходять  різні  руди,
Шукають  сенс  майже  у  кожному  битті.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     05.02.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840868
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.07.2019

Моя країна

Моя  країна  по-справжньому  прекрасна,
Коректурою  строката  та  контрастна,
Наповнена  стихійною  волею
І  складною,  нервовою  долею.

Тут  проживають,  знаходять  щастя  люди,
Які  працюють,  відпочивають  всюди,
І  мешкають  різної  натури  звірі,
Котрі  відблиски  лишають  в  певній  мірі.

Моя  країна  ‒  це  ліси  величні,
Це  степи  мальовничі  та  ліричні,
Це  водограї  стрімкі  барвисті,
Це  вигадливі  бризки,  іскристі.

Здіймаються  в  верх  протяжні  споруди.
Добувають  з  глибин  коштовні  руди.
Фонтанять  салюти  шалені,  веселі.
Солодощі  пахнуть  смаком  карамелі.

Моя  країна  ‒  це  моя  країна,
Це  явна  винятковість,  не  руїна,
Це  моя  земля,  мій  подих,  це  моє  життя,
Це  ритм  точністю  мінливого  серце  биття.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     21.08.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840787
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.07.2019

Мій світ

Шкода,  що  не  можу  відразу  все  змінити
У  собі,  в  предметах,  у  рисах,  у  світі,
Погані  моменти  на  добрі  замінити
У  цьому  тонкому  мінливому  цвіті.

Але  я  можу  змінити  свій  світ,
Звичне  коло  речей,
Подарувати  комусь  свій  привіт,
Глянуть  в  світло  очей.

А  який  він,  який  він  ‒  мій  світ?
І  сам/сама  не  скажу,  бо  не  знаю.
Чи  потрібен  мені  заповіт?
І  претензій  ні  до  кого  не  маю.

Я  просто  є.  Я  просто  живу
У  цьому  і  водночас  в  своєму  світі,
І  біль,  і  радість  переживу,
І  позначу  це  у  миттєвому  звіті.

Мій  світ,  твій  світ,  ваш  світ,  цей  світ  ‒  усе  це  наш  чарівний  світ.
Усе  рухається  так  спонтанно  і  водночас  звично,
Відштовхує  чи  притягує  до  себе,  ніби  магніт,
Так  м'яко  й  ніжно  і  водночас  так  гостро  й  драматично.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     19.04.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840786
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.07.2019

Мій дім – моя в'язниця

Будинок  мій  –  моя  в'язниця:
Не  часто  так  виходжу  з  неї.
Я  –  незворушна  таємниця,
Бо  мало  хто  знає  про  мене.

Мій  хмарочос  –  моя  в'язниця,
Та  жалості  не  хочу  –  не  прошу,
Є  своя  чудова  світлиця,
До  якої  націлено  спішу.

Моя  хатинка  –  це  моя  в'язниця,
Бо  частенько  так  не  можу  обійтись  без  допомоги.
Моя  душа,  мов  чарівна  криниця.
І  тут  чи  там  недосяжними  здаються  перемоги.

Мій  палац  –  моя  в'язниця.
Граюся  із  цим  куточком.
Я  співаю,  мов  синиця,
Дзвінким,  тоненьким  голосочком.

Моя  квартира  –  це,  на  жаль,  моя  в'язниця:
Мені  бува  так  сумно  в  ній,  а  буває  –  ні.
Вона  маленька,  але  світла,  мов  крамниця.
У  ній  комфортно  й  м'яко,  неначе  уві  сні.

Мій  дім  –  моя  в'язниця,
Але  не  всюди  не  завжди,
Шатлива,  мов  п'яниця,
Немов  брудна  крапля  води.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     09.04.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840668
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.07.2019

Мить

Мить  ‒  це  все,  що  є,  і  в  той  же  час  нічого,
Стосується  всіх  і  в  той  же  час  нікого.
Безупинно  у  незнану  далечінь  летить
Безцінна,  невловима  та  неосяжна  мить.

Як  краплинки  чисті  у  водограї  кришталевому,  дзюрчить
Чи,  мов  жаринки  гарячі  у  полум'ї  шаленому,  тріщить,
Палітрою  мелодійних  голосів  звучить
Ця  монотонна  і  в  той  же  час  мінлива  мить.

Як  ясна  зіронька,  маневрує  та  блистить
Чи,  мов  бризки  сонячні,  іскристі,  мерехтить,
Неперевершено  загравами  струменить
Ця  веселкова  і  в  той  же  час  безбарвна  мить.

Її  варто  цінувати,  а  не  калічить,  нищить,  бить.
І  на  базарі  її  ні  за  які  гроші  не  купить.
Як  нервова,  натягнута  струна,  тремтить  ‒
Життя  ‒  одна,  єдина,  неповторна  мить.

Хтось  хапається  за  неї,  а  хтось  може  пропустить.
В  когось  вона  радіє,  а  в  когось  плаче  та  болить.
То  слухає  й  мовчить,  то  рветься  та  кричить
Замислена  і  в  той  же  час  бездумна  мить.

Комусь  її  так  хочеться  сховать  подалі,  а  комусь  ‒  відкрить.
Вона  ‒  суцільна  таємниця,  яку  геть  не  просто  розкрутить.
Когось  дратує,  а  когось  чарує  та  манить
Ця  загадкова  і  водночас  зрозуміла  мить.

Із  неї  почалося  все  і  нею  має  закінчитись.
Вона  ‒  як  частка  ‒  ритмічно  й  палко  віками  буде  битись.
Ллється,  світить,  переплітається,  шумить,  щемить
Ця  хаотична  і  водночас  гармонійна  мить.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     26.12.2015

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840667
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.07.2019

Ми

Ми  –  є,  ми  тут,  на  цій  Землі.
Ми  не  пласкі  фігури  на  стіні
І  на  яву,  не  уві  сні,
Під  струнами  сонця,  а  не  в  тіні.

В  нас  є  знання  та  розум,  аби  чомусь  навчитись.
В  нас  є  тепло,  аби  відчути  ніжність.
В  нас  є  воля,  гідність,  дух,  аби  не  приручитись.
В  нас  є  лиш  мить,  щоб  осягнути  вічність.

Ми  прагнемо  до  чогось,  хапаємо  можливості,
Щоб  проявить  себе  та  залишити  слід,
Намагаємось  не  втрачать  пильності  й  рухливості,
Аби  безтямно  не  розтануть,  ніби  лід.

Ми  додержуємось  звичаїв,  традицій,
Які  з  давніх-давен  наші  предки  на  своїх  місцях  ще  розгортали,
У  майбутнє  не  шкодуєм  інвестицій,
Аби  чиїсь  фантазії,  проекти  корисними  реально  стали.

Ми  обираєм  майже  все,  окрім  родини  та  країни,
І  хочем  бачить  їх  здоровими  та  сильними,
Аби  ворог  хитро  не  напав  та  не  викривив  руїни,
Аби  завжди  були  незламними  та  вільними.

Хтось  думає:  «Чому  я  тут,  не  там,  що  ця  держава  спроможна  мені  дати?»,  –
Яке  хибне  та  недоречне  запитання,
Якби  інакше:  «Я  готовий  за  неї  битись  і  багато  що  їй  віддати»,
То  не  зникали  б  заможність  та  процвітання.

Ми  виховуєм  майбутнє  покоління,
Даруємо  любов,  прищеплюєм  розуміння  та  цікавість.
Не  бажаєм  глобального  потепління,
Та  більшість  до  природи  проявляє  нахабність  та  лукавість.

Ми  самі  щоденно  шкодим  їй,  не  помічаючи  цього,
Десь  глобально,  десь  локально,  десь  неявно,  десь  частково.
Та  без  неї  не  було  би  нас,  ані  її,  ані  його.
І  всі  ці  катаклізми  не  виникають  випадково.

Ми  не  янголи  небесні,  але  й  не  звірі,
В  контактах  з  іншими  карбуєм  толерантність  та  повагу,
Сім'ю  будуєм  у  коханні  та  довірі
І  в  усьому  стійку,  а  не  хитку  шукаєм  рівновагу.

Більшість  рветься  до  комфортного,  заможного,  кращого  життя,
Буває,  не  цінуючи  того,  що  має,
А  як  жорсткі  причини  заберуть  чиєсь  близьке  серце  биття  –
Гнів  через  миті  втрачені  в  собі  тримає.

Нам  буває  складно  пройти  десь  перші  кроки,
Боротись  з  чимось,  здійматись  до  своєї  цілі:
Заважають  різкі,  брутальні,  штучні  блоки
І  морозять  негаразди,  ніби  заметілі.

Нам  різні  люди  зустрічаються  на  власному  шляху,
Одні  рідними  чи  друзями  на  все  життя  стають,
Інші  збивають  нас  чи  трощать  діри  в  «нашому  даху»,
А  ще  якісь  мимо  пролетять  й,  як  сніги,  розтануть.

Наше  життя  –  суцільна  й  безперервна  боротьба
За  кожне  рішення,  за  кожен  вибір,  за  кожен  шанс.
Новітні  перешкоди  нам  підкидує  доба  –
І  в  цьому  ритмі  доволі  важко  втримати  баланс.

Когось  чарують,  манять,  хвилюють  чи  лякають  таємниці,
А  хтось  у  пошуках  незримих  відкриттів.
Когось  захоплюють,  дратують  або  ж  сповільнюють  дрібниці,
А  інших  тягне  до  чуттєвих  відчуттів.

Ми  краєчком  ока  заглядаєм  в  невідоме,  гостримо  прогнози,
Бажаєм  знати,  що  на  нас  чекає  далі,
Разом  докладаємо  зусиль,  аби  ліквідувати  всі  загрози,
І  деколи  геть  не  зважаєм  на  деталі.

Нас  муштрують,  дратують,  скручують  проблеми.
Вони  невтомно  бродять  за  нами  по  п'ятах.
Ми  щоденно  дискутуємо  на  різні  теми,
Але  є  знавцями  тільки  в  деяких  речах.

Ми  –  штрихи  та  фарби  на  полотнах  нашої  культури,
Креслимо  споруди  величної,  вигадної  та  дивовижної  краси,
Поринаємо  в  безмежний  океан  літератури
І  хочемо,  аби  не  зникли  всі  ці  твори,  як  крапельки  ранкової  роси.

До  наших  послуг  тут  і  зараз  безліч  інструментів,
Аби  щось  яскраве  відтворити.
Ми  з'єднуєм  та  розщеплюєм  безліч  компонентів,
Аби  неповторне  щось  створити.

Ми  уже  й  не  уявляємо  свого  життя  без  Інтернету,
Без  сучасних  гаджетів,  приладь,  програм.
Всесвітнім  павутинням  обплетено  усю  нашу  планету,
В  якого  внесено  безліч  панорам.

І  кожен  з  нас  –  це  Всесвіт  унікальний,  своєрідний:
Свої  вподобання,  темперамент,
Для  когось  геть  чужий,  незнаний,  а  для  когось  рідний.
Кожен  вишиває  свій  орнамент.

Хтось  чесний,  щирий,  чудовий,  добрий,
Інший  злий,  підступний,  хитрий  та  мінливий.
Хтось  завзятий,  впертий  та  хоробрий,
Інший  боязкий,  нервовий  та  вразливий.

У  когось  проглядається  кілька  цих  якостей.
У  шафі  в  кожного  свої  заховані  скелети.
У  когось  більше  витримки,  а  в  когось  –  слабкостей,
Свої  стрімкі  або  ж  повільні  падіння  та  злети.

Іноді  так  хочеться  усе  відкинути,  про  все  забути,
Мов  невагомий  та  невпинний  час  безжально  так  пече,
Нікого  та  нічого  не  бачити,  не  слухати  й  не  бути,
Але  ж  від  незгод  та  випробувань  ніхто  з  нас  не  втече.

Але  майже  кожен  з  нас  може  все  з  чистого  аркуша,  заново  почати,
Дбать  про  головне  і  не  зважати  на  дрібниці,
Навпростець  пливти  за  мріями  своїми,  а  не  споглядать  з  моста  й  кричати,
Але  так  на  світі  чинять  тільки  одиниці.

Ми  встановлюєм  права,  обов'язки  й  закони.
Одні  живуть  так  сяк,  інші  –  за  чітко  розробленим  розкладом.
Хтось  часто  порушує  чи  зрушує  канони,
Щось  склеює,  ріже  чи  женеться  за  черговим  новим  поглядом.

Одні  речі  нас  захоплюють,  інші  дуже  дратують,
Є  такі,  які  допомагають  нам  чи  заважають.
Одні  люди  заспокоюють,  інші  на  нас  лютують,
Є  такі,  які  думки  чи  працю  інших  зневажають.

Нас  оточують  стіни,  зелень,  сплави,  скло,  асфальт  –
До  цих  бар’єрів  усі  давно  вже  звикли.
Нам  посміхаються  з  екранів  чи  з  газетних  шпальт.
І  ми  щось  робим,  аби  вони  не  зникли.

В  кожного  своє  щастя  шалене  й  блискуче,
Яке  хтось  тут,  там  знаходить,  губить  чи  шукає.
Для  кожного  своє  сонце  сяє  сліпуче,
Яке  заходить,  сходить  чи  в  інше  проникає.

Для  когось  найбільша  цінність  –  спокій,  а  для  когось  –  воля.
Один  ув'язнений  сидить,
Другий  чекає  тупо,  коли  ж  йому  всміхнеться  доля,
Третій  же  блукає  чи  спить.

Ми  самі  розігруєм  різні  драми  та  комедії.
І  в  кожного  своя  вже  визначена  роль.
Деякі  безглузді  вчинки  призводять  до  трагедії.
Десь  царює  хаос,  а  десь  –  стійкий  контроль.

Ми  щодня,  щомиті  щось  вирішуєм,
Диктуємо  формати,  норми,  межі,
Десь  щось  з'єднуєм,  а  щось  розкришуєм,
Розпалюєм  чи  гасимо  пожежі.

Ми  щодня  креслимо  та  шліфуємо  контакти,
Розбираємо  свої  буденні  справи,
Плануємо  та  редагуємо  якісь  контракти,
Створюєм  коштовні  та  дешеві  сплави.

Для  кожного  із  нас  свої  розстелені  дороги  –
Хтось  спиняється,  звертає,  а  хтось  мчить  вперед,  до  кінця,  до  перемоги.
Хтось  просить  щось,  не  в  змозі  сам  перепливти  пороги,  –
Хтось  відрікається  безсило,  а  хтось  простягає  руку  допомоги.

Хтось  весь  час  і  повсюди  поспішає,
Інший  же  когось  чи  чогось  чекає.
Хтось  щось  майструє  або  ж  прикрашає,
Інший  же  від  чогось  відволікає.

Хтось  потребує  жменьку  уваги,  інший  же  тягнеться  до  влади.
Хтось  плекає  вірність,  інший  же  розпускає  зраду.
Хтось  геть  не  терпить  критики,  інший  же  занотовує  поради.
Когось  брехня  дурманить,  інший  же  копає  правду.

У  кожного  із  нас  свої  смуток,  відчай,  страх  та  горе,
Які  тривожать,  колють,  ранять  чи  цінне  забирають.
Різна  робота:  в  когось  крапля,  а  в  когось  ціле  море.
Хтось  веде  її  професійно,  а  інші  з  нею  грають.

Ми  вирощуєм,  збираємо  найрізноманітніше  насіння,
В  офіційних  рамках  та  аспектах  множимо  конструктивність.
Скрізь,  де  б  ми  не  були,  розсаджуєм,  поширюєм  своє  коріння,
В  творчих  пошуках  та  задумах  розкладаєм  креативність.

Ми  ростем,  буянимо  та  в'янем,  немов  чудовий  цвіт.
І  кожен  з  нас  такий,  як  є,  хоч  в  змозі  стать  інакшим.
Ми  не  можемо  відразу  й  повністю  змінити  цілий  світ,
Та  в  наших  силах  все  ж  його  зробити  трошки  кращим.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     08.02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840595
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.07.2019

Ми такі ж, як всі

Ми  такі,  ми  особливі
І  в  той  же  час  такі,  як  всі,  цілком  звичайні,
Десь  стійкі,  а  десь  вразливі
Творимо  й  відтворюєм  речі  незвичайні.

Ми  доводимо  щоденно  усьому  світу  та  собі,
Що  ми  такі,  такі  ж,  як  всі.
Ми  боремось  завзято,  аби  не  гнітитись  в  німій  трубі
Або  злітаємо  з  осі.

Ми  такі,  як  всі  –  це  щира  правда
Маємо  помітні  чи  приховані  «зажими»,
Знаємо,  де  любов,  а  де  зрада,
Будуємо  бар'єри  чи  боремося  з  ними.

Ми  такі  ж,  як  всі,  і  водночас  незвичайні,
Кожен  по-своєму,
Несемо  речі  звичні  або  ж  надзвичайні,
Добрі,  по-моєму.

Ми  такі  ж,  як  ви,  як  всі  –
І  про  це  ні  нам,  ні  вам  не  варто  забувати,
Сприймати  в  іншій  красі.
І  тісні  зв'язки  між  нами  треба  розвивати.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     19.04.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840594
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.07.2019

Ми просто люди

Ми  просто  люди,  просто  люди.
Ми  не  янголи  небесні
Ходимо,  блукаємо  всюди,
Не  аватари  чудесні.

Ми  просто  люди,  ми  тут,  ми  там.
Ми  просто  живемо,  кожен  своїм  життям,
Віддаємо  усе  світам
І  довіряємо  цим  проміжкам,  злиттям.

Ми  просто  люди,  ми  живемо  лиш  мить,
Яка  у  вічність  невпинно  поринає,
Яка  то  барвисто  світить,  то  гримить,
І  куди  та  як  летить,  сама  не  знає.

Ми  просто  люди,  просто  різні  люди.
І  кожен  з  нас  і  справді  інакший,  цікавий,  неповторний.
Ми  лікуємо  чи  ранимо  груди.
У  кожного  різний  світ:  бідний  чи  коштовностями  повний.

Ми  просто  люди,  ми  вразливі,  мов  перлини.
І  кожен  з  нас  і  біль,  і  радість  відчуває.
Ми  творимо  чи  нищимо  живі  тканини.
Хтось  сидить,  а  хтось  талант  крутий  розвиває.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     19.04.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840508
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.06.2019

Ми не помічаємо цього (ні, не всі, та більшість, на жаль)

Ми  не  помічаємо,  як  убиваємо
Наші  легені  ‒  цей  прекрасний  ліс,
Домівки  звірів  на  шмаття  розриваємо,
Лишаючи  лиш  тихе  море  сліз.

Ми  не  помічаємо,  як  стогнуть  океани,
Оголені,  осушені,  без  рифів.
І  нас  тривожать  підземні  поштовхи  й  вулкани.
А  хтось/щось  може  зникнути  без  грифів.

Ми  не  помічаємо,  як  викидаємо
Тонни  непотребу  ‒  сміття,
Те,  як  на  все  тісний  відблиск  накладаємо,
Проводячи  лише  злиття.

Ми  й  не  помітили,  як  запустили  майже  незворотні  механізми,
Перекроїли  майже  половину  нашої  планети,
І  через  те  з'явилися  жорсткі,  різкі,  різноманітні  катаклізми,
Бо  більшості  цікаві  лиш  свої,  чужі  падіння,  злети.

Ми  не  помічаємо,  як  кришуються  льодовики
І  те,  як  все  тут,  там  руйнує  теплота.
Там,  де  були  природою  дбайливо  сплетені  вінки,
Лишилася  лише  суцільна  пустота.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     29.10.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840507
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.06.2019

Ми – це

Ми  –  це  ті,  кого  ми  любимо
Серед  потоків  безлічі  людей,
Щось  бережемо,  щось  губимо,
Щось  лишиться  у  пам'яті  очей.

Ми  –  це  те,  що  ми  говоримо,
Наші  смаки  та  вподобання.
І  реальність  самі  творимо.
В  яке  вона  вдягнеться  вбрання?

Ми  –  це  те,  чого  ми  хочемо,
До  яких  торкаємося  тем.
У  яку  миттєвість  скочимо,
І  на  які  виміри  проблем?

Ми  –  це  те,  що  ми  вибираємо
Із  мільярдів  різних  варіацій,
Як  саме  і  навіщо  граємо
Серед  безвісті  асоціацій.

Ми  –  це  те,  що  ми  відчуваємо
Серед  палітри  порухів  та  звуків,
Які  уміння  розвиваємо,
Як  стріляєм  ними,  мов  стріли  з  луків.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     14.06.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840394
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.06.2019

Майбутнє

Чи  визначене  вже  майбутнє?
Це  грань,  рух,  знак,  проміжок  чи  мить?
Воно  безвладне  чи  могутнє?
Буде  сяяти  чи  прогримить?

Воно  туманне  і  водночас  ясне
І  маневрує  між  хмарами  світів,
Спотворене  і  в  той  же  час  прекрасне,
І  лишить  відблиск  між  колами  віків.

Воно  і  є,  й  немає,
Мов  хвиля,  котиться  сповна  кудись,
Все  знає  та  не  знає
Про  те,  що  було  та  буде  колись.

Воно  хитке,  і  віковічне,  мов  скрижаль,
І  до  кінця,  на  жаль,  нікому  невідоме,
Плететься  стежкою  незнаною  у  даль,
Поєднує  контрастне,  звичне  й  несвідоме.

Майбутнє  дійсне  і  в  той  же  час  незриме.
Не  знаємо,  скільки  нам  іще  записано  прожить.
Воно  точне  і  водночас  невловиме.
І  які  нам  радощі  та  труднощі  ще  пережить?

                                                                                                                                                                                                                                                                                     03.02.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840390
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.06.2019

Любов

Вона  блистить  стрімко  майже  в  кожному  житті  –
Тонка,  важлива  й  трепетна  любов.
І  чується  майже  в  кожному  серце  битті
Її  проникливий,  розкішний  гов.

Вона  виразна  і  водночас  непримітна,
Груба  та  різка  чи  ласкава  й  ніжна,
Стійка  та  сильна  чи  мінлива  та  тендітна,
Така  миттєва  і  водночас  вічна.

Випадкова  і  водночас  вчасна,
Переплітається  майже  з  усім  любов    –
Коливань  палітра  своєчасна,
Від  якої  стигне  чи  закипає  кров.

Вона  дарує  призми  відчуттів
Звичайних  або  ж  незабутніх  –
І  неосяжні  рівні  відкриттів  –
Позначень  давніх  чи  майбутніх.

Є  головною  почестю  у  світі
Незрима  панорама  –  зоряна  любов.
Саме  її  у  видовищному  цвіті
Так  хочеться  відтворювати  знову  й  знов.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     12.06.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840287
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.06.2019

Лісова тиша

Спадала  у  грань  лісова  тиша,
Збігала  блискавично,  мов  миша.
Сповнялась  на  кожну  клітинку,
На  кожну  піщинку  й  краплинку.

Захопила  собою  весь  ліс,
Заглиблення  гучних,  тихих  сліз.
Нахилом  своїм  обіймала
І  ніжним  дотиком  займала.

Зоряне  сяйво  то  пестить,  то  сушить
І  хвилястий  масив  натиском  ворушить.
Суцвіття  застигло  у  коливанні  звуків  нечутних
І  ніби  поснуло  в  очікуванні  вражень  відчутних.

Між  проміжками  тінь  та  світло  гуляють
І  непримітно  штрихами  застеляють.
Земля  тішиться  легкою  складністю  первинного  храму
І  напоює  міццю  цю  прекрасну,  живу  панораму.

Крутиться  ця  гармонія  мінлива,
Схилами  стійка,  схилами  вразлива.
Здається:  її  ніщо  вже  не  порушить,
Та  вічність  усе  знесе  або  зворушить.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     04.08.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840286
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.06.2019

Лише

Буває,  що  лише  одне  звертання  чи  слово,
Лише  єдиний  гучний  чи  тихий  гомін,  звук  чи  шум
Вміють  прозвучати  тьмяно  або  ж  веселково,
Розвіятись,  ніби  туман,  чи  влучити  в  ціль,  мов  струм.

Інколи  лише  єдиний  пронизливий  чи  ледь  відчутний  дотик,
Лише  один  виразний  чи  непримітний  жест
Можуть  витесати  сильний  стержень,  чи  дух  зламати,  як  наркотик,
Врятувати  від  безодні,  чи  накласти  хрест.

Деколи  лише  одна  цілісна  чи  часткова  дія,
Лише  єдиний  вдалий  або  ж  хибний  крок
Владні  ніщо  не  означати,  чи  важить,  як  подія,
Знайти  прогалини,  чи  надавать  урок.

Хвилями  лише  одна  команда  чи  людина,
Лише  єдиний  лагідний  чи  грубий  тиск
В  змозі  зранити,  чи  допомогти,  як  родина,
Викликати  тьму,  чи  розкрити  щедрий  блиск.

Рядками  лише  один  новітній  чи  спадковий  вплив,
Лише  єдиний  незгасаючий  чи  зів'ялий  цвіт
В  силах  заспокоїти,  чи  скаламутити  розлив,
Промайнути  незворушно,  чи  змінити  цілий  світ.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     31.05.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840152
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.06.2019

Легке хвилювання

Інколи  чи  майже  завжди  перед  важливими  зустрічами  чи  нарадами
Займає  тебе  хитке  хвилювання.
Інші  люди  намагаються  допомогти  підтримкою  або  ж  порадами,
А  ти  лиш  множиш  дзвінке  поривання.

Це  хвилювання  біжить,  чи  тремтить,
Викликає  гнітючу  тривогу,
Мов  блискучий  пульсар*,  мерехтить,
Чи  закидає  стресом  дорогу.

Хвилюватися  можна  й  потрібно,  але  не  накриватися  з  головою  цим  станом,
І  не  йти  хвостиком  за  ним,
Інакше  буде  щось  чи  все  не  так,  як  ти  хочеш,  з  помилками,  шкереберть,  не  за  планом  –
І  ти  не  будеш  з  нею  чи  з  ним.

Легке  чи  важке  хвилювання  –  воно  обплітає,  ніби  туман,
Стирає  впевненість  у  собі,
Наштовхує  на  якусь  правду  чи  занурює  в  паскудний  обман,
Не  дає  щось  йому  чи  тобі.

Легке  хвилювання  має  бути  легким,
Хоч  насправді  не  просто  досягнути  цього.
І  твій  погляд  ясний  має  бути  стійким
Серед  ліній  миттєвих  облич  виру  всього.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     22.04.2017

*Пульсар  –  це  зоря,  яка  випускає  імпульси  інтенсивного  радіовипромінювання  кожні  десять  секунд  або  частіше.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840151
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.06.2019

Крила

У  кожного  із  нас  є  крила
Приховані  чи  явні.
Це  саме  та  незнана  сила,
Що  творить  вчинки  славні.

Крила...  У  когось  вони  потьмяніли.
А  хтось  літає  далеко  й  безперервно.
У  когось  ці  рухи  геть  постаріли.  
А  хтось  їх  шукає  затято  та  ревно.

Крила.  Крила,  крила...
Маневрують  ось  тут  або  ж  десь  там.
Це  саме  та  сила,
Яка  не  дозволить  здатись  рукам.

Вони  живуть  лиш  мить,  як  і  всі  ми.
І  завтра  їх,  можливо,  більше  вже  не  буде.
Якісь  стануть  відблиском  весни,
А  якісь  пам'ять  не  зітре  та  не  забуде.

Крила  –  це  те,  що  є,  це  мрія,
Це  віра,  це  надія,  це  бажання,  це  натхнення,  це  любов,
Це  над  тонка  взаємодія,
Це  те,  що  нізащо  в  житті,  у  світі  не  повторюється  знов.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     18.02.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840071
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 26.06.2019

Кохання (love, aimer, любов, кохання)

I  love  you.
You  are  shining  like  the  sun  for  me  every  day.
And  thank  you
For  my  life  flies  like  a  holiday*.

Tu  sais  que  je  t'aime,
Je  dis  franchement  chaque  jour  à  toi.
Tu  es  comme  une  gemme.
Tu  brilles  comme  le  soleil  à  moi**.

Я  люблю  тебя.
Ты  бежишь  беспрерывно,  как  луч.
Твой  штрих  для  меня  ‒
Волна  солнца  среди  резких  туч.

Просто  завжди  знай:  я  тебе  кохаю.
Ти  всі  миті  враженнями  прикрашаєш.
Коли  тебе  немає  ‒  я  зітхаю.
Ти  для  мене,  ніби  сонце,  ясно  сяєш.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     20.01.2017

*  (англ.)  Я  люблю  тебе.
Ти  світиш,  як  сонце,  для  мене  щодня.
І  дякую  тобі,
Що  моє  життя  летить,  як  свято.
**  (фр.)  Ти  знаєш,  що  я  тебе  люблю,
Я  кажу  щиро  що  дня  тобі.
Ти,  як  дорогоцінний  камінь.
Ти  сяєш,  як  сонце,  мені.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840069
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 26.06.2019

Комусь не вистачає

Комусь  не  вистачає  різних  слів,
Які  він/вона  хоче  почути:
Хтось  їх  пошарпав,  стер,  знищив  чи  з'їв,
Аби  переживань  не  відчути.

Комусь  так  не  вистачає  надії
В  те,  що,  попри  все,  все  буде  добре.
Хтось  відкидає  у  даль  свої  мрії.
А  тут,  там  б'ється  серце  хоробре.

Комусь  не  вистачає  подій
Класних,  шалених  та  яскравих,
Чи  сильних,  стійких  взаємодій,
Тонких,  лагідних  та  цікавих.

Комусь  не  вистачає  любові.
А  хтось  її  просто  не  помічає.
Хтось  із  кимось  є  у  тихій  змові.
А  хтось  свою  радість  не  зустрічає.

Комусь  не  вистачає  життя,
Аби  усе  побачити,  знайти  й  почути,
І  нестримного  серце  биття,
Аби  всі  дивовижні  враження  відчути.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     19.03.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840001
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.06.2019

Коли ти твориш

Коли  ти  твориш  –  тобі  не  потрібні  оцінки
Інших  людей,
Не  потрібні  ніякі  нав'язливі  розцінки
Ясних  очей.

Коли  ти  твориш,  то  про  все  на  світі  забуваєш:
Про  біль,  про  відчай  та  про  кров,
І  свою  контрастність  так  безупинно  розвиваєш.
Ти  просто  твориш  знову  й  знов.

Коли  ти  твориш  –  це  неймовірні  відчуття,
Яких  просто  чесно  неможливо  передати,
Це  саме  ці  незримі,  довершені  чуття,
Через  які  ти  хочеш  кращим/кращою  стати.

Коли  ти  твориш  –  тобі,  здається,  нічого  не  потрібно,
Ти  просто  линеш  за  своїм  поривом,
І  ти  пливеш  так  плавно,  спокійно,  впевнено  та  здібно,
І  вічність  так  поєднуєш  з  розливом.

Ти  просто  твориш,  бо  не  можеш  не  творити,
Не  можеш  жить  без  цих  дзвінких,  виразних  почуттів.
Вони,  як  час,  летять,  і  їх  не  відтворити.
І  ти  не  можеш  жить  без  спектрів  вільних  відкриттів.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     25.04.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839997
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 25.06.2019

Кожний день особливий

Кожний  день  особливий:
Жодного  більше  не  буде,
Якийсь  в’язкий,  дбайливий,
Якийсь  пам'ять  не  забуде.

Навіть  якщо  він  буденний,  проблемний,  звичайний,
Навіть  якщо  такий  же,  як  і  минулий,
Десь  помилковий,  кричущий,  а  десь  повчальний,
Чи  злиденний,  нудний,  сивий,  чи  забулий.

Кожний  день  неповторний,
Кожний  не  такий,  інакший,  
Бідний  або  ж  коштовний,
Якийсь  гірший,  якийсь  кращий.

Кожний  день  коригує  життя,
Кожний  дарує  нові  почуття,
Зв'язує  проміжки  та  злиття,
Чарує  чи  відштовхує  чуття.

Кожний  день,  день  ‒  це  тільки-тільки  день,  ‒
Це  стільки  мрій,  дій,  знань,  надій,  тисків,  бажань,  змагань.
Одні  летять,  інші  стоять,  мов  пень.
Тихо  гортає  все  мінливий  вітер  поривань.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     01.03.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839864
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.06.2019

Квіти

Тонкі,  трепетні,  барвисті  та  коштовні  квіти,
Які  несуть  краплинки  радості  в  життя,
Можуть  поглядом  заморозити  чи  зігріти,
Стишують  чи  пришвидшують  серце  биття.

Жива,  ясна,  ніким  незаймана  квітка
Росте,  плете  десь  тут,  десь  там,
Показує  світу  свою  красу  зрідка,
Дарує  натхнення  казкам.

Тендітні,  неймовірні,  незвичайні  квіти,
Які  кричать  беззвучним  вітерцем:  «Не  рви  мене!  Не  рви!».
До  них  можна  не  тягтись  або  ж  прикипіти.
А  вони  лише  шепочуть:  «Життя  мого  не  розірви!».

Квітка  ‒  така  хитка,  така  мінлива.
Вона  цвіте  лиш  тут,  лиш  зараз  ‒  далі  її  уже  не  буде,
Така  чарівна  і  така  вразлива,
Якоїсь  не  згадає  ніхто,  якоїсь  пам'ять  не  забуде.

Котрісь  невибагливі,  а  котрісь  примхливі  ‒
Вони  показують  чи  приховують  свою  ніжну  чи  гостру  красу  у  миті,
Котрісь  геть  боязкі,  а  котрісь  над  сміливі,
Котрісь  давно  вже  поховані  від  причин,  а  котрісь  ніким  та  нічим  не  змиті.

                                                                                                                                                                                                         22.04.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839862
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.06.2019

Інколи…

Інколи  так  хочеться  обіймів  трепетних  та  ніжних,
І  не  питати  ні  про  що,
Побачить  янголів  в  небесній  далі  незримих  вічних,
І  не  зважати  ні  на  що.

                                                                                                                                                                             08.04.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839741
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.06.2019

Інколи, коли лишаюсь

Інколи,  коли  лишаюсь  в  хвилі  на  одинці,
То  думаю  про  хід  своїх  думок,
Шукаю  щось  сховане  й  незнане  у  клітинці.
Ця  помилка  ‒  урок  чи  не  урок?

                                                                                                                                                     11.02.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839738
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.06.2019

Інколи так хочеться…

Інколи  так  хочеться  здатись,
Не  бачити  й  не  чути  нікого,
Оманним  спокусам  віддатись,
Бо  не  плететься  майже  нічого.

Інколи  так  хочеться  впасти
У  прірву  своїх  почуттів,
Рішення  невчасні  відкласти
У  вимір  невпинних  чуттів.

Інколи  так  хочеться  видаватись
Тим,  яким  не  є  насправді,
У  прагненнях  до  кінця  не  змагатись,
Жити  в  фальші,  а  не  в  правді.

Інколи  так  хочеться  зникнути
У  безмежному  Всесвіті.
До  якихось  турбот  не  звикнути
У  складній,  сивій  безвісті.

Інколи  так  хочеться  не  бути
У  глухій  миттєвості  своїй,
Про  проблеми  та  втрати  забути,
Не  даватися  довірі  твоїй.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     18.03.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839667
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.06.2019

Інколи так хочеться нам

Інколи  так  хочеться,  щоб  нас  почули,
Інколи  ‒  не  вихоплювати  слова,
Аби  переживання  наші  відчули.
Якою  є  наша  справжня  промова?

Інколи  так  хочеться  і  те,  і  це  побачити,
Інколи  не  хочеться  нічого,
Хочеться  твої  всі  вчинки  тонко  передбачити.
І  які  все  ж  наслідки  від  того?

Інколи  так  хочеться  смакувати  всі  ці  пахощі,
Які  дарують  нам  миттєвість  та  природа,
Створювати,  зберігати  всі  ці  прекрасні  радощі,
Знайти,  де  ж  це  причаїлась  винагорода.

Інколи  так  хочеться  і  те,  і  це  почути
У  миті  шаленій  своїй,
Емоції  трепетні  та  чуттєві  відчути
У  силі  швидкісній  твоїй.

Інколи  так  хочеться  нам  радіти  та  сміятись,
Інколи  ‒  сумувати  незримо.
Інколи  так  хочеться  нам  на  краще  сподіватись,
Інколи  ‒  забутись  невловимо.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     10.04.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839666
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.06.2019

Інвалідність ‒ це…

Інвалідність  ‒  це  коли  нерозривні  розум  і/чи  тіло
Скручені,  пошарпані  зловісним  станом,
І  якесь  шалене  свято  повз  мить  твою  перелетіло,
І  миттєвість  не  збігається  із  планом.

Інвалідність  ‒  це  деякі  обмеження
Рухливостей,  чуттів,  контрастів  ‒  та  не  волі,
Це  м'які  чи  суворі  застереження,
Які  змінюють  задані  стежки  у  долі.

Інвалідність  ‒  це  деякий  біль,  це  деякий  тиск,  це  німий  сум,
Невиразні  чи  безжальні.
І  неприємно,  коли  ти  зустрічаєш  жалість  чи  різкий  глум,
Неважливі  та  брутальні.

Інвалідність  ‒  це  коли  чогось  не  можеш,
Чогось  не  в  силах  точно  досягти,
Це  коли  туди  так  сильно-сильно  хочеш,
Куди  не  маєш  права  дотягти.

Інвалідність  ‒  це  не  вирок,  це  просто  стан  такий,  як  є,
Це  в  чомусь  важчі  кроки,  в  чомусь  більші  результати.
І  майже  кожен  з  нас  шукає  щось  неповторне  та  своє,
Може  бути  непримітним  чи,  як  вогонь,  палати.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     27.04.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839565
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.06.2019

Ідеал

Певно,  немає  нічого  ідеального.
Усе  має  свої  недоліки  та  переваги.
Все  чинить,  дає  тиск  відлуння  формального.
А  хтось  таки  прагне  до  точності  та  рівноваги.

Усе  відносно  нове,  відносно  старе
І  має  свої,  визначені  місця.
Цілісна  система  якусь  деталь  бере,
Щось  згладжує  чи  скручує  у  кільця.

Хтось  хоче  стати  ідеальним,
А  хтось  ‒  просто  бути  собою.
Хтось  є  дивним  десь,  ненормальним,
А  хтось  так  бореться  з  собою.

Ідеал  здається  ‒  недосяжний
Чи  його  і  справді  ніде  немає,
Сильний,  таємничий,  неосяжний.
І  де  його  шукать,  ніхто  не  знає.

Ідеал  ‒  певно,  на  те  й  є  ідеал,  щоб  до  нього  йти.
А  хтось  у  чомусь  так  хоче  його  досягнути,
І  через  те  без  тям:  куди  йому  чи  їй  треба  дійти
І  чи  можна  всі  цікаві  знання  осягнути.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     19.04.2017

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839564
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.06.2019

Значення

Маневри  слів,  із  яких  мають  значення
Тільки  справді  справжні  одиниці,
Різного  сенсу,  грифу  та  позначення,
Усе  інше  ‒  то  пусті  дрібниці.

Має  значення  кожне  життя
Навіть  зовсім  неясне,  маленьке,
І  кожне  струнке  серце  биття
Навіть  невідчутне  та  тоненьке.

Лише  конкретні  дії  мають  значення,
А  все  інше  ‒  то  все  на  показ.
Цілі  доводять  до  пункту  призначення.
Пам'ять  згорнена  трильйони  раз.

Має  значення  прекрасна  природа,
Її  обличчя  ніжної  і  в  той  же  час  суворої  краси,
Її  тендітна,  виняткова  врода.
Вона  так  болісно,  беззвучно  просить:  «Не  рубай  та  не  коси!».

Має  значення  всесильний  час,
Який  завжди  пронизує  простори.
Він  був  до...  і  буде  після  нас,
І  відкриває  нові  коридори.

                                                                                                                                                                                                                                                                                     01.11.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839417
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.06.2019