| Сторінки (1/31): | « | 1 | » |
Сонце знову сходить над згорілим полем,
Над підбитим танком тріпотить наш стяг,
Ми йдемо в Вальгаллу - витязі-герої,
Зі щитом не вийшло, отже на щитах.
Запеклась навічно на вустах усмішка,
Дивляться у небо очі голубі,
Він поліг як лицар у бою смертельнім:
На бортах біліють пам'ятні хрести.
Полум'ям вогню світ в твоїх очах
Засіяє нам крізь пітьму ночей,
Волею богів ми торуєм шлях
І здіймає вгору меч Черкес Арей.
Заревуть гармати вніч перед світанком,
У блакить небесну здійметься земля.
І черговим залпом у смертельнім танці
Розірве на шмаття ворога снаряд
Ми пройдемо маршем по червоній площі,
Високо у небі стяг наш майорить,
Синьо-жовті барви - символи свободи
Перетворять в вічність переможну мить.
Ти Вкраїни син, вже настав твій час,
Згартувалась сталь в тисячах атак,
Через шквал вогню прориває фронт
Українська міць - танковий кулак.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998781
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2023
Не вистачає. Бракує світла, бракує кисню.
Немає натхнення писати рядки,
А може немає сили.
І втома просякла до мозку кісток,
Убивши всяке бажання думати,
А може - то просто злива.
Може просто дощі затира́ють думки,
Щоб легше було нам сприймати
Реальність, похмуру і сиву.
Хтось на зупинці ридає - прощається.
Хтось також ридає навзрид,
Але вже від радості.
Причини у всіх різні - щирі й не дуже.
Кому́сь, банально, глибо́ко байдуже,
Ну а кому́сь вистачає наглості
Не жити сво́їм життям, а втручатись в чуже.
Давати поради, про які не просили;
Бракує приватної власності...
І думаєш щиро, вдивляючись в вікна
Автобуса, що мчить крізь туман:
Чи варто виходити на кінцевій.
Чи саме туди ти приїхав, чи раптом
Маршрут твій придумав Хтось інший,
А ти тут зовсі́м не місцевий.
Й залишитися страшно на одинці з собою
Десь глибо́ко у сво́їй самотній душі.
Проте - показово-взірцевій.
Сказати собі сміливо і чесно правду
Бракує хоробрості всім поголі́вно,
Хоча і буде на сотню статте́й
Бракованих хибних думок та по́мислів.
Інколи чистих, та, в основному, не зо́всім;
Бракує простих геніальних ідей.
Не вистачає відвертості й тої скляної прозорості.
Усе це тримається на тонкій ниточці
Банальних людських речей.
А місцями приходять моменти просвітлення
Й думаєш, впевнено наче: ось же воно,
Це ж очевидно - лежить під ногами!
І хочеш підняти, обтерти від бруду зашореності.
Вкласти в голови людям щоби прозріли,
А потім впираєшся рога́ми
В бар'єри, невидимі для ока людського,
Але відчутні душею і проходиш повз,
Поставивши свічку у храмі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998288
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2023
Коли сили мовчати немає давно
І терпіння уже через край,
Коли горло клубок гіркий розриває,
Ти згадай, що ми - сталь.
Коли гострі слова наче леза ножів
Лущать шкіру твою мов емаль,
Коли голос зірвав і мовчиш в самоті,
Ти про себе кажи: ми - сталь.
Коли туга проникла до мозку кісток
Й сльози сипляться наче кришталь,
Як би темно не було щораз навкруги,
Не забудь лиш одне: ми - сталь.
І коли на уламках світів ти один
Триматимеш свій Грааль,
Пам'ятай, що вдалося здолати усе,
Завдяки лиш тому, що ти - сталь.
В цій трагедії буде щасливий кінець
І завіса спаде мов вуаль,
Засіяє світанок вкотре для нас,
Знаєш чому? Бо ми - сталь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971009
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2023
Нові каменярі.
«Я бачив дивний сон, немов переді мною
Безмірна, та пуста, і дика площина
І я, ланцем прикований залізним, стою
Під височенною гранітною скалою
А поруч тисячі таких як я…»
Ми нової історії великої творці,
ми замість скель руйнуємо епохи
І на руках уже нема кайданів і ланців,
А замість молотів гвинтівки і корогви.
Ми новий шлях торуємо крізь вічність,
Долаючи щоразу наглу смерть,
І залюбки міняємо буденну звичність
На визвольну священну круговерть.
Нам долею наказано йти в бій,
Щоб знищити нову чуму століття;
Як скель граніт тримаємо ми стрій
В горнилі війн посіявши суцвіття.
І до завершення визвольної саги
Нехай не знатимем усі спокою,
Доки ступає кат на простори землі
Своєю чорною бездушною ногою.
Ми скелю мороку довбаємо щосили -
Нам волі світло додає снаги й завзяття,
Надії в небо ми здіймаємо вітрила,
Щоби не згасло боротьби багаття.
І волею вітрів буремних лютих
Несе нас в бій за рідну Україну,
У вічності часу́ не будем ми забуті -
Ми батьківщині вірні до загину!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969704
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2022
Знаєш, а ми колись боролися за наше щастя.
Шукали вільні миті для подиху на повні груди.
Розпалювали все яскравіше те багаття
Й плювать хотіли, що про нас говорять люди.
Горіли полум’ям палким видкриті спраглі душі,
Іскрились зорями вночі очей бездонні плеса.
Нам вистачало сил й снаги здолати пішки сушу,
Але забракло розуму щоб взяти в море весла.
І уявляючи, що стали капітанами есмінців,
Які несуть нас крізь буремний океан життя,
Ми навіть не помітили, як простаки з провінцій
Прокинулись рабами на галерах каяття.
Ми вірили колись, що нам весь світ належить.
Ми думал, що зможем підкорити всі вершини
І не шукаючи собі простих шляхів і стежок,
Ми крокували весело шеренгами у домовини.
Та нам не жаль змарнованих секунд і митей
І ні на йоту ми не змінимо свій грандіозний план:
Ми будемо гребсти в цьому дірявому кориті
І що б не сталося - перепливем цей клятий океан.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968328
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2022
Ми воїни но́вого
світу й доби!
Історія ницо
розсудить всіх нас.
Корони з голів,
а на спини хрести -
для жалю й скорботи
настане ще час!
У правді черпаємо
силу й наснагу
й зваливши на плечі
тягар небуття,
ми в очі плюємо
смерті щоразу,
нове посіявши
слідом життя.
І слави нам іншої
більше не треба,
осяяні світлом
тримаємо стрій!
Як вічне закляття,
усюди лунає:
Ми зі щитом
або на щиті!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944853
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.04.2022
Храми душ наших спалені, зранені
ранами рваними, шрамами вкриті,
зриті, венами наче траншеями,
долями мертвими, втрачено-стертими
кличуть в безодню, сьогодні й навіки.
Повіки тремтіли сто́млені за́мкнені,
снами тривожними сповнені очі
щоночі, бентежні й залежні, плакали.
Надіями марними, вартими кращого,
вищого прагнули, стри́бнули далі
ніж бачили, знали, хотіли і падали -
до краю провалля дістатись не в силах
сьогодні й ніколи. Просили тримати у руслі
потоки думок; життєвий урок пришили
нитками до мозку спинного. Забитий ногами,
крізь пам'ять повзе протореним шляхом
до серця, на рани насипавши солі і перцю.
Знаєш, так важко чекати на рельсах
потяга, що мчить стрімго́лов від тебе
на зустріч до неба у хмари та марно -
шукати не варто. І кожну хвилину, годину,
століття опівдні щоразу у спеку в зеніті
під скелею там, де тя́гне з собою свою
прохолоду струмок, що впадає в безодню.
Сьогодні очей її плеса так сонячно, щиро
і весело, сміялись до самого ранку на ганку
й під зоряний дощ на світанку згасали.
Тримали за руки й вели до спокути гріхів не своїх,
а Божих. Тривожно. Так важко долати страхи,
так бо́язно, мо́розно шкірою, пу́чками пальців
стискати й віддати; бажати того, що не маєш
і, знаєш, - ніколи довічно не матимеш.
Ні часу, ні сил, ні бажань іти до мети;
простоти бракує усім, ти чуєш? Чи ні?
Сотні складних запитань в голові
вкладені. Штабеля́ми лежать поскладані.
Знову вологими мріями ділились зі світом,
а він не приймав, повертав і кидав, навколішки
ставив, вабив і марив безхмарними й чистими,
синіми й чорними моря́ми і ріками.
Закритими зночі назавжди повіками
прикриті дзеркала душі бентентежної,
майже безмежної, вкотре обмеженої.
Сльози, як іскри котилися ся́ючи;
зна́ючи свої тривоги, знову змагаючись, -
може з собою, може зі мною,
може з безоднею чорно-пустою,
простою легкою ходою до краю підходить
і бродить, сновидить - не страшно.
Погасло навіки вже вкотре. Востаннє та вперше
даремно поклали на стіл і знову забрали.
Прода́ли. Від серця зірвали, спиляли замки́,
ключі підібрали, паролі і явки знайшли і віддали
в ломбард. А на решту придбали щастя шматочок
для дочок, десятки тих точок натисну́ли
й зламали; всі схеми мов струмом пробило,
залило, втопило, на дно потягнуло й не сплило.
Так мило просила віддати їй радість
якої немає: шукає, чекає, не знає,
що марно питати про втрати, бо кулі у грудях
боліли й ще глибше встромлялись ножі,
що в спи́ні й під нігтями синіми голки.
Заставлені полки, книжками і мріями
завалені, матрацами обставлені щоб було
безпечно; беззаперечно - доречно не впасти,
руками своїми тримати голову в холоді,
в голоді шлунок, а мозок у банці
і вранці до сповіді знову - покаятись.
Маятись дурістю: прощення прошеного
жменю насипати, випити з горла до дна -
жаром зігріти душу до п'ят і знову
в Покрову заснути під ранок навіки.
Заплакані діти майно поділили і пи́ли
на по́минках, наче в престольнеє свято –
вар'яти. Так смішно і кривдно, соромом вкрито,
зарито в могилу глибо́ко, бетоном залито;
й копито на грудях не демона - Боже.
Не гоже бентежить святих, що поснули.
Забули святі, во ім'я отців, що кров
проливали за віру на землях далеких чужих
не своїх й ділили, мов хліб, на шма́ття.
Багаття палало, світало, росою покрились мечі,
іржою роз'їлись, ступились, на попіл розси́пались
і битви тяжкії нарешті скінчились. Вернулись до дому,
коне́й розпрягли і стали ридати від втрати себе.
Сталевії грати закрились. Їх за́мки, як склепи,
могилами стали; барвінком заплетені,
стомлені лежали сини й спочивали.
Паради на площах шуміли, вітали живих,
що вернулись, медалі вручали за мужність,
звитягу, ти́снули руки, обіймали за плечі,
а речі, як завше, лишались речами:
простими, дешевими й марними.
Пилом припа́дуть раніше утрачені
значення, забудуться герої, події остані
й востаннє до цвинтаря стежкою,
де вежами надгробки ростуть із землі, -
сирої, важкої, - мов гриби по дощу.
До прощі, до посту; так просто і гостро
ставить до відома, завідомо свідчення
неправдиві дає і б'є так боляче в груди
і всюди: на стінах, фасадах, у вікнах
довіку висітимуть їхні обличчя сумні -
назавжди самотні, безмежно одні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934068
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2021
Гомоніла Україна
довго гомоніла,
довго, довго кров степами
текла-червоніла.
Текла, текла та й висохла.
Степи зеленіют;
сини лежать, а над ними
могили чорніють.
Москалі, лихії люди,
ніж в хребта ввігнали
і мечем з орлом двоглавим
шмат душі відтяли.
Стали браття на світанку
з ворогом до бою,
у приярках неглибоких
вкрилися росою.
Полягли посеред поля,
голови схилили,
землю рідную своєю
кров'ю окропили.
До останнього стояли
в боротьбі кривавій;
помирали, а за ними
новії ставали.
І плечами підпирали
стелю з небесами,
в бій за волю України
йшли поміж рядами.
Між рядами тих, що спали,
попелом покриті,
що зі смертю побратались,
та й пішли навіки.
Гомоніла Україна,
довго гомоніла,
довго, довго кров степами
текла-червоніла.
Текла, текла та й висохла.
степи зеленіють;
на могилах, де сини сплять,
мальви червоніють.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929005
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2021
На відстані дружити то є нонсенс?
І бачитись раз в рік то чистий брєд?
І може раз чи два щось написати?
Й на день народження лиш еСеМеС?
Та кілометри дружбі не завада,
І навіть раз хоч в п'ять чи десять літ
Побачитися завжди будеш радий,
Коли вже завершиш ти свій політ.
Бо справжня дружба не згасає з часом,
І як вино стає лиш кращою в роках
Коли за келихом ігристого ви разом
Копаєтеся в спогадах щораз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924574
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2021
Боролися.
Сотнями років в жертовнім вогні.
Ламалися.
Долі і душі хоробрих синів.
Молилися.
За мир, що одначе настане колись.
Ділилися.
Квітками, що в кожного в серці росли.
Втомлені.
По пояс стояли в ворожій крові.
Порожнії.
Дивилися очі в мертвій імлі.
Холоднії.
Руки тримали сталевий меч.
Безмірная.
Ноша торкнулася зранених плеч.
Долею.
Прокляті в темряві вічно йшли.
Іриєм.
Світанкові марева в небі пливли.
Мальвами.
Засіяні густо безкрайні поля.
Сіллю.
Із висохлих сліз просочилась земля.
Безоднею.
Вдивлялася смерть у зруйнований обрій.
Скелями.
Стояли хоробро нескорені й горді.
Голови.
Поклали в бою за краще життя.
Вірою.
Наповнили знову порожні серця.
Іскрами.
Новий світанок заграє в росі.
Стрічкою.
Жовто-блакитною в русій косі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923394
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2021
Подивись у осіннє небо.
Що ти бачиш там в далині?
І тікати так швидко не треба,
Залиши хоча б спогад мені.
Там світанками сірими тихими
Де відлуння котилося вниз,
Краплі дощу барабанили стріхами,
А я знов уявляв що це бриз.
Байдуже, раптом, зривали завіси
Й вривалися громом у сон
Моменти того закулісся,
А зранку будив телефон.
Тріщали кулі свинцевим градом
І я "малював" щораз,
Як ласую тим виноградом,
Що ти принесла для нас.
Ночами безмежно холодними
В обіймах твоїх засинав,
І знав, що у хворій свідомості
Тебе я лише уявляв.
Ехом котилась в окопах
Музика тої війни,
А в пам'яті знову зринали
Очі бездонні твої.
І хотілося б тобі дарувати
Жмені квітів з безмежних полів,
Та щоразу гуркіт гармати
Виривав із агонії снів.
І ти знаєш, я вірю у тебе,
І чекаю, коли вже всі сплять,
Там, де замість лелек у небі,
Крилаті ракети летять...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923392
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2021
На краю провалля заглядає вниз
Вдивляється в сіру безодню.
В безжальних очах ані сліду душі,
Лиш злоба жорстока, холодна.
Зруйновані замки давно вже позаду,
Нічого святого немає.
Мечем безупинно рубаючи правду,
За ними весь всесвіт палає!
Сталева броня почорнілі від крові,
Диявольські іскри в очах.
Немає ні страху, ні жалю, любові,
На горло ступає нога.
Безславні в кривавих діяннях своїх
Пізнали давно насолоду, -
Крокують світами шеренги мерців
Ковтаючи кров наче воду.
Горами кісток руїни завалені,
Їм честі не треба й хвали.
В смертельній агонії залиті напалмом
Згорають безслідно мости!
Лиш попелом стане остання фортеця
Й на порох розсиплються лати! -
Об камінь затупляться гострі мечі
І впадуть безсмертні солдати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923204
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2021
Темно. Тихо. Моторошно.
Очима незрячими бачити
Відтінки безколірних снів.
Болем. Смутком. Розпачем.
Печаллю чоло позначене
Стрімголов кидається в рів.
Розбите. Поламане. Здавлене.
Злобою сповнене вщерть
В ненависті вмить закипає.
Вогнями. Вулканами. Зорями.
Танцює свою круговерть
Й в самотності знов затухає.
Шукає. Знаходить. Леліє.
Останні краплини щастя
Ховає до серця у пазуху.
Щедро. Безкорисно. Тепло.
Ділиться ними зі світом
І в небі народжує райдугу.
(Малюнок взято з міжнародного конкурсу)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923203
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2021
В безмовних шеренгах похилені голови
Готові у бій до останнього йти,
Вогнем і мечем безжально підкорюють
З легкою усмішкою нові світи.
Їм миру не треба і спокою в серці,
Зі зброєю з юності завжди на "ти".
Захоплені форти, зруйновані замки
І спалені слідом за ними мости.
Не треба їм слави, до жалю байдужі,
Обрали свій шлях і одвічну мету,
Крокують полями здіймаючи хмари,
Лишаючи слідом лише пустоту.
Мечами прорубані дороги до раю,
Окроплена потом кривавим земля,
В могилах закопані тисячі країв
Де громом лунає священна війна.
У поступі хаосу народжена істина
Пророщена з пилу, як житнє зерно.
На землях засіяних первісним страхом
Ми вип'ємо з крові червоне вино.
Хай ехом прокотиться клич бойовий
В руїнах розплавлених замків,
Хто в пам'яті нашій - назавжди живий;
До зброї за істину, браття!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918908
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2021
Розбурханий, гнівний, розпалений жаром
Плювався у небо шматками металу,
Свинцевим дощем поливав тротуари,
Сповільнював серця у грудях удари.
Сиренами сингли летіли дворами,
Будили тривожними смерті вогнями,
Затьмаривши сяйво зоряне тихе
До вікон бездонних пробралося лихо.
У жерлі вулкану повільно згоряли,
Дози рентгенів смертельні ковтали,
Безмовно надію очами шукали
Й зруйноване небо руками тримали.
Поламані душі, що болем закуті
У вічності часу не будуть забуті,
Майбутнє зберігши ціною життя
В пекельнім горнилі згоріли до тла...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912090
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2021
Сірий попіл притрушував втому
І сльозами змивалася кров,
Ти вертався самотній до дому
За війною згубивши любов.
Заіржавіло серце у нутрощах,
Вкрилась кригою твоя душа,
Загартоване тіло у труднощах
Завмирало від строф у віршах.
І на скронях той попіл зі згарищ
Без жалю фарбував сивину,
А в очах твоїх іскри пожарищ
Повертали тебе у війну.
Як по фарбі облізлій тріщали
Смертоносні краплини свинцю,
Кожен дюйм на броні прошивали,
Й малювали картину свою.
Там із неба немов білим градом
Засипали окопи до краю
Стодвадцяті калібри снарядів,
Відправляючи друзів до раю.
І думки в голові пролітали:
"Я іду без краплини жалю
У останній свій бій кривавий
За вкраїну одвічну свою..."
Сірий попіл притрушував втому,
Із сльозами змішалася кров,
Ти останній вертався до дому
У війні віднайшовши любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911872
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2021
Паралелями мчать в безкінечності всесвіти,
Будують зі спалахів нові туманності,
Теорію струн невідомими синглами
Поширюють хвилями в зоряне море.
Відносність Енштейнова працює зі збоями,
Полицями книг прості варіантності
Руйнують свідомість безмежними силами,
Бездонні будують космічні простори.
Пульсари вмирають в холодній самотності,
Стиснувши матерію в чорні клубки
І гаснуть в зінницях надновими зорями
В агонії спалених древніх світів.
Законами Кеплера пронизані хмарності,
Ховають з очей страшні закутки -
Острів самотній між космосу морями,
Завалений трупами вояджері́в.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906599
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2021
Розбитими вікнами дивилася в темряву
Солом’яним дахом вкрита журба,
В холодних закутках безлюдного терему,
Сухими сльозами вмивалась вона.
Колоссям порожнім гойдалися сутінки,
Дзвеніли у тиші голодні думки,
Могильними квітами домівки засіяли,
На голови вклали тернові вінки.
Червоним ганчір‘ям зневажливо вкрили
Спаплюжені душі в прогнилих гробах,
Іржавим гвіздком швидкоруч нахрестили
Молот і серп на збілілих кістках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906473
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2021
Тут з неба падає сонце,
Закутане в чорний саван,
Поламані горизонти
Сповідують вічний траур.
Попелом сірим вкриті
Голови павших зрання,
Снарядами в землю зариті,
Трималися до світання.
Розбиті молотом серця
В калюжах кривавих лежали,
Останню зорю зустрівши
На смерті вівтар поклали.
І душі, зранені боєм,
Знову по швам ламались,
Зариті снарядами в землю
В могилах навіки остались.
Поламані ті горизонти
Маревом дивним тремтіли,
Одягнуте в чорний саван
Сонце над ними горіло.
Вкриті попелом сірим
Голови знов посхиляли,
Затягнуті в кокони білі
В останніх рядах стояли.
Забуті в темних руїнах
До світла пробитись хотіли,
Об правду чужу спіткнулись
І знову у прірву летіли.
Тут більше не падає сонце,
Закутане в чорний саван,
Поламані горизонти
Знімають свій вічний траур...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906472
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2021
Широкими кроками, твердою ходою
Іде по свідомості й тягне за собою
Неначе важезним плугом по землі,
Лишаючи борозни глибокі в душі.
Краплями поту щедро вмиваючи,
Кров'ю багряною тіло зливаючи,
Ховаючись в сутінках чорних очей,
В нутро проникає мов холод ночей.
Торкається струн у надрах заритих,
В печінку залазить, як свині в корито,
Ногами затопче щосили в багнюку,
Засяде під серцем неначе гадюка.
І буде зжирати з середини нутрощі,
Вдаючись до найпідступніших хитрощів,
До підлостей щиро схилятиме розум,
Ендорфінів у вени вливаючи дози.
Й коли ти нарешті захочеш здатися,
Коли вже не в силах від неї ховатися -
Прорветься як промінь крізь сірії хмари
Й мов вибухом тіло об камінь роздавить.
Захочеш покаятись, вивернеш душу,
Сльозами гіркими залиєш всю сушу,
До скону віків безупинно ридатимеш,
Але вже прощення ніколи не матимеш.
Тож знай, що із нею не варт жартувати,
Не варт і потайне глибоко ховати -
До істини все ж вона добереться,
Вганяючи пазурі в самісіньке серце.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906114
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2021
У страху є очі великі
Й холодні липкії нитки
Сплітають дрімучі клубки
В закутки глибоко забиті.
Гойдається маревом тінь,
У сутінках пам’яті тихо,
Торкається серць наших лихо,
Ховаючись в снах поколінь.
Блукаєш навпомацки в мріях,
Шукаєш опори твердої,
Хто б струни душі заспокоїв
В сумбурних століття подіях.
Здавалось, що ось уже скоро
Тунелю кінець ген видніє
Й пітьма наче знову світліє,
І ніби здолав ти цю гору.
Та марно шукати рятунків,
Бігти також вже даремно,
В душі зрозумів достеменно -
Не варто чекати дарунків.
Від долі нікуди не дітись
І страху великії очі
Являють картини що ночі,
З якими ти мусиш зустрітись.
Ось знову холодні нитки
Вплітаються в рани душевні,
Зшивають до купи так ревно
Пробиті наскрізно дірки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906113
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2021
Боляче?
Гадаєш, боляче, коли серце «розбите»?
Гадаєш, боляче кулаком у обличчя?
Чи може мізинцем об кутик ударитись?
Або як з коханою в злобі посваритесь?
Боляче?
Гадаєш, ти знаєш, про що говорити?
Гадаєш, ти болю відчув усі колорити?
Гадаєш, що пройдеш і змиришся з цим?
І скажеш, що ти вже давно пережив?
Боляче…
Ні ти не знаєш, як же насправді буває.
Коли на шмаття‘ все нутро розриває.
Коли твій народ у ярмо запрягають.
І воля святая одвічно в болоті втопає.
Боляче…
Дивитись, як воїни наші мужньо крокують.
І знати, що може сьогодні востаннє почують
Слова про кохання, про віру і щиру надію,
Та виду печалі гіркої подати не сміють.
Боляче…
Бо завтра, можливо, прийдеться вмирати.
Бо завтра, можливо, востаннє світанок стрічати.
І зовсім не страшно під лютим свинцевим дощем,
А просто боляче, коли Неньку хоронять живцем…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905692
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2021
Й на похорон ніхто твій не прийде
І грудочку землі у яму не закине,
Сльозу платком в печалі не змахне,
Не покладе вінок на домовину.
І навіть ока ворон не вклює,
Лиш гордо дзьоба відверне у небо.
Життя дарма змарноване твоє
Не залишає муки чи потреби.
І як ти жив: чи бідно, чи багато,
Чи скільки ж дів розбестив за ці дні?
Й нікому смерть твоя не стане святом,
Бо й за життя лежав ти у труні.
Ні спонукань, ні волі, духу боротьби,
Ні прагнень до далеких зір сягнути.
Байдужість викарбувана на чолі
Й хоча б до вечора ще якось дотягнути.
Й думки од часу в голові пливуть:
А чи не марно втрачені моменти?
Слова не сказані свердлом у ній гудуть
І навіть ластиком ніяк їх не затерти.
В роках сумлінь ти закрокуєш в даль,
Диван розсиплеться на попіл і пісок.
В погаслих моніторах сивини вуаль -
Життям безцінний подарований урок.
Лічильник смерті завершить свій крок,
Усі тривоги, що в душі були, минуть.
Під пам’ятник тобі не покладуть вінок
Та і на похорон до тебе не прийдуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905690
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2021
В тобі я втоплю свою весну.
Тобою заповню в собі порожнечу,
Розпалю в душі вогонь ворожнечі,
Кров’ю киплячою сталь розтоплю.
Багряною м’ятою сніг зацвіте,
Окропится потом кривавим земля,
Засяє Надновою в небі зоря
І тіло на шмаття твоє розірве.
В тобі я втоплю свою весну.
Піду сміливо в останній свій путь,
Де сотні згорівших у полум’ї душ
В горнилі пекельнім кували броню.
В одвічності долю прокляли твою,
Боротись до скону вони закликали
Й кольчугою вкотре шкіра ставала,
Щоб знов захистити тебе у бою.
В тобі я втоплю свою весну.
До останнього подиху буду стояти,
Вкотре вдягатиму скривавлені лати,
Вкотре в могилі глибокій засну.
Нескорений духом в століттях борні
Ще стійко тримаєш останній удар.
Й усе, що беріг, кладеш на вівтар,
Щоб знову спалити в не своїй війні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905195
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2021
Дотягнувшись до зір в небесах,
До висот, що раніше не бачені,
Не жаліючи днів, що утрачені,
Ти вогонь запалив у очах.
Ідучи через зоряний пил,
Засіваючи правдою світ,
Ти даруєш буття первоцвіт
Не марнуючи часу і сил.
І кладеш всі надії та віру
На одвічну життєву мету,
Прикриваючи тіл наготу,
Піднімаєш алмази із пилу.
Обтираючи з граней багно,
Обмиваючи потом та кров‘ю,
Відшліфовані душі любов‘ю
Ти кладеш на життя полотно.
Й розквітають у дивнім саду
Ще небачені сонця квітки,
Простягнувши навскрізь паростки
Поглинають життєву росу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905194
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2021
"Давайте!" - волали раби.
"Вбивайте!" - веліли пани.
Вдягайте броню і лати.
Ставайте в ряди, солдати.
Дивіться, як натовп кричить.
Моліться, не плачте, терпіть.
Убивство во ім'я спасіння.
Неначе як свято - насилля.
Неможна пощади просити.
Неможна меча опустити.
Немає ні страху, ні болю.
Не варт нарікати на долю.
Хочеш побачити волю?
Наповни арену цю кров'ю!
"Хліба, видовищ!" кричали.
З трибуни монети кидали.
В підвалах стояли мовчали.
І лати на тіло вдягали.
Мечі діставали гострили.
Сили у бога просили.
Немає ненависті, злоби.
Давно вже не люди - худоба.
В очах лиш одне - холод.
До бою нестерпний голод.
Треба його втамувати.
Знищити, вбити, зламати.
Ворога, друга чи брата.
Не варто нічого казати.
Не варто і винних шукати.
Навколішках просто стояти.
Ридати, терпіти й мовчати.
Знову пісок і арена.
Неначе на тілі гангрена.
Ненависна, люта, шалена.
Кричала, плювалась - скажена.
Мечі і щити, до бою!
Боротись, стояти стіною.
Сподіватись на долю і бога.
Всього лиш одна дорога.
У танці кружляли по кругу.
Більше немає вже друга.
Суперник і ворог навпроти.
Зараз не час скорботи.
Вкритий кров'ю та пилом.
А раптом не вистачить сили?
Здатись, упасти, не встати?
Взяти себе і зламати?
Ніколи, нізащо, не треба!
Удар, ще удар, меч під ребра.
Тиха усмішка крізь сльози.
Сьогодні вмирати не можна.
Сонцем засліплені очі.
Випад, удар, відскочив.
Кидок стрімголов на зустріч.
Знову зі страхом пліч-О-пліч...
...
Знову в підвалі стояти.
Знімати і чистити лати.
Богів і панів проклинати.
Друга востаннє згадати.
Жити, мовчати, вбивати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905084
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2021
В межзвёздном пространстве космическом,
где раньше пылал пожар,
в нервном танце паралитическом
мечется мелкий пульсар.
Когда-то он был величественным,
дарил он кому-то тепло,
но силы большие эпические
сжали его нутро.
И теперь, в темноте, практически,
рассекая вспышками мглу,
по орбите своей элептической
движется он в пустоту.
А там, на задворках галактики,
на самом её краю,
жизнь зарождается новая,
безмолвно крича в тишину.
Лелеет её ненаглядную,
стараясь беречь от беды,
планета ничем не приглядная,
согрета теплом звезды.
И вот закипела стремительно
при помощи камня й огня
на шарике том малюсеньком
под именем громким Земля.
Рождались, боролись, строили,
мечтали постичь и познать;
жизнь внеземную прекрасную
пытались всё отыскать.
Но не судьба, наверное,
увидеть им мир другой -
просторы вселенной огромные
скоро настигнет покой.
Однажды ведь всё закончится,
случится ужасный коллапс,
который сотрёт не покаявшись
из памяти космоса нас.
Гравитация силы чудовищной
расплющит тот камушек враз,
сожмет всё до крохотной точечки,
рассеет всё в пыль и газ.
И больше не будет шарика
сияния голубизны,
Ни Луны, что рождала мечтания,
ни света отцовской звезды.
Закончится жизнь скоротечная,
остановится вся круговерть;
Вселенную бесконечную
ждёт тепловая смерть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905083
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.02.2021
Кричали, волали, рвали сорочки,
Що буде нам краще у нових руках.
Нові обличчя, нові дороги,
Нові зарплати у всіх в головах.
Веселий, кмітливий, красивий і щирий,
Такий молодий і такий пробивний.
Новий керманич, як річка бурхливий -
Народ весь в екстазі, від щастя сліпий.
Нарешті ми краще тепер заживемо,
На цей раз вже точно усі по-новому.
Невірних усіх ми подалі пошлемо
І виженем геть із "нашого" дому.
Війна закінчиться відразу й навіки,
Нам варто лише перестати стріляти.
І ворогу міцно потиснути руку
Й нарешті, по-братськи, його обійняти.
Втомилися люди уже воювати.
Ну скільки ще можна, коли вже кінець?!
Коли перестане брат "брата" стріляти?
Вривається нам цей клятий терпець.
"Уставшиє" всі зітхнуть із полегшенням:
НовИй президент допоможе всім нам!
Погасить кредити, винесе мусор.
Враз розгребе увесь цей бедлам.
Раділи, співали, сміялись так щиро,
Дорогою в "нове" майбутнє ішли.
Нарешті їм краще жити настане,
Вони ж бо втомились від тої війни...
Хто на курортах, хто просто на дачі,
А хто на дивані "устал воевать".
Хтось в кабінеті, сидячи у кріслі
Продовжує далі собі "уставать".
Як же так вийшло, що не бачивши в очі,
Не чувши ні разу снарядів розриви,
Спокійно і міцно сплячи ночами,
На стільки від тої війни ви втомились?
Не буду судити, не буду сваритись,
Не буду доводить чиюсь правоту.
Скажу лиш одне усім хто "втомився":
Я не втомився - я вас захищу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904882
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2021
Ось і ще один оберт довкола проліта мов комета хвостата.
І кружляє планета у танці на орбіті своїй крилатій.
Метушиться мільярдами років, "спотикається" через каміння
І летить у простори широкі не шукаючи благОсловіння.
Від ударів по "тілу" пекельних розлітаються нАвкруж шматки,
Залишаються рани смертельні, залатати не в силу які.
На осколках загострені піки ріжуть світу гладке полотно
Там матерія часу і прОстору затріщала по швах вже давно.
Ще мільйони років мандрувати оглядаючись крізь покоління,
Та назад уже марно вертатись - бо чекають лиш тихі сумління.
Лиш бентежні і марні надії, не судилося котрим здійснитись,
І поламані сонячні мрії почали поміж пилу губитись.
В забутті чорних дір потонули перспективи того майбуття,
Горизонти подій перетнувшим вже не буде назад вороття.
Загубились у морі бездоннім між обломків погаслих планет
Всі надії людські й сподівання мов хвости пролітавших комет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904881
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2021
Крізь сотні років поєдинків
І болю десятки віків
Встає з попелища єдина,
Яку я у серці зігрів.
Здіймає до неба у муках
Опалені тисячі раз
В кривавих подряпинах руки,
В останній молитві за нас.
І рани у грудях на стільки
Глибокі і рвані були,
Що видно було її душу,
Яку врятувать не змогли.
Вона покаяння просила
У рідних дочок і синів,
Її ж розіп'яли для сміху
На гіллі червоних калин.
Зірвали із неї сорочку,
Втоплали в багнюку вінок,
Та очі її промовляли:
"Прощаю тебе, мій синок".
Пробач же мене, моя ненько,
Що серця твого не зберіг, -
Мене розіп'яли з тобою
"Брати", що прийшли на поріг...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904839
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2021
Задихається.
Газом, смородом, димом і попелом,
Вкрита злобою темних ночей,
Поміж лампами, сонцями, зорями,
Серед тисяч порожніх очей.
І не кається.
Помиляється.
Робить дивний, не вірний, не правильний
Вибір напрямку руху, осі.
В моніторах, дзеркалах і вікнах показує
Перспективи, надії, бажання усі.
І ховається.
Виділяється.
Поміж друзів, партнерів, знайомих, колег
Гостротою, цікавістю сотень ідей.
Егоїзмом, нахабством, напором бере
Крізь десятки закритих залізних дверей.
Й забувається.
Повертається.
До домівки пустої, близької й далекої
І шукає притулку, прихистку, тепла.
Замерзає від суму, байдужості, грубощів,
Засинає в обіймах згорівши до тла.
Й залишається.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904838
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2021