| Сторінки (1/13): | « | 1 | » |
Одного разу небуття вкраде,
Кожного з нас навічно почивать,
Ми у водоспад зоряний впадем,
Щоб безмежний всесвіт цілувать.
Високо в небі птах літає,
Проводжає літо засинать,
В пухнасті хмароньки пірнає
Та починає осінь милу звать.
Чудовий спів пташиний
Під білими хмарами лунає,
Такий спокійний та чутливий,
Немов сонце шкіру ласкає.
Сірий вовк на узліссі виє,
Неспокійно в повній самоті.
Північний вітер в очі віє,
Що в пітьмі наче золоті.
Горить свічка на столі,
Накриває матка вечерю смачну,
Мовчать поруч діти малі,
Слухають, як дід ходив на війну.
Синєє море пісок омиває,
На пищінках місяць блистить,
Хлопчина кохану ласкає,
А та, від ніжної ласки тремтить…
Ласкою серце спогад лоскоче,
Як сина милого батько вмива,
Як колискову техенько бурмоче,
Та усміхаючись ковдрой вкрива.
Нестримно час тече,
В небуття крізь життя йде,
Немов зі скелі водоспад —
Тільки вперед і ніколи назад.
Людина кожна з малку знає,
Що час молодість вкрадає,
Як на шкірі старість сидить,
І що до смерті одна мить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949967
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2022
Моє сердце не знає покою
Бо нині, не чує твоє…
Наче стало сиротою
І болить, мов сокіл шкребе!
Воно хоче битись з тобою,
Воно хоче, тільки тебе!
З твоїм мило під луною,
А по-одинці дуже зле.
Без тебе обливається журбою,
Без тебе, серце наче гниле.
Просить, щоб ти була зі мною,
І не хоче чути ніяких але!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949966
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2022
По вулицям гуляє злива
Омиваючи каміння красиво,
А мене заполонила однина,
Не відчуваю себе я живо.
Невидима в груді крижина
Поселилась в серці криво,
Жахливо колить гостра льдина
Та веде зі мной властиво.
Не несе життя стежина
Вдачу милую — щасливу,
На шляху густа лозина
Господнє закрила диво.
Неслась пісня журавлина
Той рік по небу, так чутливо…
А тепер по-всюди та лозина
Свистить задуже дратівливо.
Не лунає музика пташина
Над стежиною грайливо,
Зажурився, як мала дитина,
Ще й льє із неба злива.
Сірі хмари сиплять воду,
Пливе сміття в брудній канаві,
Хочеться на чисту природу,
Що замало в нашій державі.
Сльози льє черства душа,
Що течуть по щокам холодним,
Стала Україна для мене чужа,
Скінчився час для люду солодкий.
Геть уїду подалі від неньки,
Не маю віри в долю українську,
І поки щоки молоденькі,
Краще покохаю сусідську…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947868
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2022
До тебе моя душа в’ється,
До тебе моє серце лине…
Не певен, що це колись минеться,
Ніколи в мені кохання не згине!
Вдалечі від милої батьківщини,
На загадковій я блукаю чужині,
Серед незнайомців без тебе,
Сумую тихенько про себе…
Серце в ритмі танго б’ється,
Не замовкає на жодну хвилину,
Радіє, як твоє ніжно торкнеться,
Журіє, коли плете окремо павутину…
Наші душі в небо здіймаються
Міцно за руки тримаючись,
В одне ціле на хмарах зливаються
Кожним атомом єднаючись.
Енергія кохання розгортається,
Сонце тепле неба торкається,
Цілую тебе на хмарах гойдаючись,
Ні на мить не зупиняючись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947867
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2022
Добра замало в цьому світі,
Не обійшла війна і нас стороною…
Мертві батьки та їх невинні діти.
А ні години немає покою!
А ні на годину не замовкають сирени,
Але замовкають навічно люди,
Українські леді й джентельмени…
Безліч трупів повсюди.
Невтішний вогонь в лісі гуляє
Застилаючи небо димом гірким,
Смерть тварин в торбу збирає
Ласкаючи волоссям сідим.
Нестримний вогонь палить степи,
З’їдає трупи ворожих солдатів,
Залишаючи деінде черепи
З дірками від автоматів.
На голій безжиттєвій землі
Груди палаючого металу…
Наче пекло з нечистим на чолі,
Що проливає кров багряну.
Не видно за димом майбутнє.
Щодня нерадісні в нас будні.
На могилах деінде квіти…
Добра замало в цьому світі.
Шепоче серцю безцінна надія,
Про віру в українську перемогу,
Про те, що згине «подруга Россия»
Звільнивши до щастя дорогу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947715
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2022
До тебе моя душа в’ється,
До тебе моє серце лине…
Не певен, що це колись минеться,
Ніколи в мені кохання не згине!
Вдалечі від милої батьківщини,
На загадковій я блукаю чужині,
Серед незнайомців без тебе,
Сумую тихенько про себе…
Серце в ритмі танго б’ється,
Не замовкає на жодну хвилину,
Радіє, як твоє ніжно торкнеться,
Журіє, коли плете окремо павутину…
Наші душі в небо здіймаються
Міцно за руки тримаючись,
В одне ціле на хмарах зливаються
Кожним атомом єднаючись.
Енергія кохання розгортається,
Сонце тепле неба торкається,
Цілую тебе на хмарах гойдаючись,
Ні на мить не зупиняючись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946804
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2022
Вірив Шевченко в Україну,
Вірив і страху не знав.
Дивився на малу дитину,
Та тихенько в очі мовляв:
Миле дитя, не журися,
А краще щиро посміхнися,
Озернися та в життя закохайся,
Рідної неньки не цурайся!
Обійми блакитними очами
Безкрайні степи України,
Як і тоненькими руками
Обіймаєш плечі материні.
Ось на небі сонце весить.
Серед білих хмарок
Птах за птахом летить…
І кожен співом хмари пронзає,
І кожен без страху в висоті
З самого народження літає,
Бо інакше, жити буде в самоті.
Але, не довго чисте небо було,
І не довго трава зеленіла…
Дитятко в руках пір’я стиснуло
Та в мить, щоки побледніли.
Вірив кобзар український
І малу в щоки ніжно цілував,
Вірив кобзар український
Та до серця міцно пригортав.
Думав: не мають литись сльози,
Має бути щасливе дитинство,
Щоб не били в душу морози,
А гріло її батьківське намисто…
Зграя птахів від ворожнечі тікали,
Від вогню, що палить степи.
Небо синє чорнеча обертала —
Пташеня мале упало з висоти…
Не змінився люд український,
Брехня все частіше блукає!
Став ворогом друг російський —
Бреше, стриляє, й совісті не знає.
Скажи мені, Шевченко,
Як так щиро, вірилось тобі?
Не змінилась наша ненька,
І що не зміниться — вірится мені!
Чи то в тебе сліпа віра була?
Чи то люди зрадили неньку…
Тече як кров гаряча смола,
І опалює батьківщину молоденьку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946803
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2022
Мені світ не до вподоби,
Він брудний і незграбний,
Навкруги занадто злоби
Носять нібито «важливі» особи…
Ходять пір’я розкидають,
Людей добрих зневажають,
Наче ті горді павліни —
Тудим сюдим, куркотять,
Гаманці собі золотять
І пиздять, що збідніли,
Насправді просто знахабніли!
Таким сокирою по шиї,
Бо комусь приходяться помиї…
На чорне та біле світ поділили,
З віками в унітаз бога злили.
Але коли помруть,
Спокійно в небі не заснуть,
Горітимуть у пеклі,
Бо за гріхи натягнуть
На горді плечі петлі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945924
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2022
Йди, вояче, до самого кінця,
Серед крові братів на землі,
Коли не чути материного слівця,
І якщо навколо одні вороги!
Йди зі співом про рідне село,
Про батьківську турботу безцінну,
Щоб не злякало вороже зло…
Співай за Україну нашу єдину!
Думай про берег під сонцем
Де влітку з дівчиной кохався,
Згадай, як під її віконцем
В коханні вперше признався.
Збери свою волю в кулак,
Й тримай все життя у моменті…
Покажи ворогу, який ти козак,
І, що є «п*зда» в асортименті!
Покажи, що таке справедливість,
Що заслужила «мирна» Росія,
Що не має краю українська сміливість,
Й що існує єдина Україна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945923
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2022
Під чорним небом страх гуляє,
Серед опалених руїн України,
За їдким димом сонце сідає,
Не зігріваючи одинокі стіни.
Серед вулиць мертва тиша
Котрий день панує в самоті,
Батьківщина зовсім інша —
Не стало колишньої краси.
Лисі дерева на узбіччі лютують,
Запугані люди деінде в тіні,
Вони за миром милим сумують,
Що нині бачуть тільки увісні.
А то якщо й сплять, бо як бахне,
То серце застукоче у груді,
Здасться, що життя за мить і згасне,
Та волосся стануть всі сиді.
Наче й Бога зовсім не існує,
Лише гріхи людськи й лукавий,
А той століттями з нас кепкує
Заради дурноватої забави.
Бреше, стриляє… совісті не знає.
Життя людське вкрадає.
Навіть помирають малі діти,
Добром не пахне в цьому світі!
Скільки б втрат в нас не було,
Все одно стриля без перестанку,
Здається нескінченним зло,
Бо приходе навіть на світанку.
Голодну смерть… думаєш собі,
Й страх приніс нам дух ворожий.
Не має краю в паскудній війні,
Такий ось світ «чудовий» Божий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945737
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2022
Моє — це жовто-блакитний,
Моє — це українська земля,
Й дух козацький непохитний,
А не пропоганда Кремля.
Моє навколо з народження —
Сім’я, друзі, Харківське село…
Й все українського походження,
А не те, що бреше кремлівське чмо.
Це скарб, що дорожче за все,
Тут сонце гріє з любов’ю,
А раша в зрівнянні тільки сосе,
Й вмивається жалюгідною кров’ю.
Тут єдність панує величаво,
Немов тече гірський струмок,
Що волею сяє так яскраво,
Ніж найбільше скупчення зірок.
Моє — це вільна Україна:
Річки, озера, гори, степи…
А Росія, лиш тільки «руїна»,
Що насичена гнилими людьми.
Немає в світі нічого рідніше,
Немає, та й ніколи не буде!
Ненька завжди обійме ніжніше,
А ніж інші країни повсюди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945736
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2022
В степу, на узбіччі, під руїнами…
Українська кров тече без перестанку.
Все бавиться нечистий війнами,
Вдень і вночі, на заході й на світанку.
З середньовіччя такого не бачили…
Те, що навколо — звірство гидке,
Яке навіть за століття не пробачити,
Бо горе від війни задуже гірке.
За таке горе тільки солодка помста,
Нехай гріх, але так справедливо!
Й якщо навіть шлях доведе до чорта,
Ми за братів і в пекло жахливе…
Ми за рідну неньку, єдину Україну,
Пліч-о-пліч до самої смерті!
Згадаєм ворогу перед нами провини,
Бо не буде покою інакше у серці.
Інакше повториться знову війна,
Й знову проллються материнські сльози,
А так, далі сенсу жити нема,
І тому, ми не допустим такої загрози!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945654
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2022
Одного разу прийде мир,
Та закінчуться страждання,
Не стане смертоносних сокир,
Й почнеться нове оповідання.
Нова хвиля безмежного життя
На милій батьківщині,
Без бандитського сміття,
Що на просторах нині…
Згинуть ненаситні вороги,
Немов ранкова на сонці роса,
Й стане мирно навкруги —
Засяє знову Українська краса!
Запануєм, заспіваєм…
Поруч з ріднимм людьми,
Й разом щиро ми вшануєм
Всіх померших на війні.
Залишим на могилах
Склянку гіркої водиці,
Й листа покійним напишем
В самому центрі столиці.
І будемо жити, працювати,
Їздити на море українське,
На березі коханих цілувати,
Й милуватись небом чистим.
Взимку в Карпати на санках,
Восени фотокартки на жнивах,
На сонці грітись в вишиванці,
А вечорами козацькі танці.
У відбудованих містах
Під небом мирним за столом,
Заграє радість на вустах
Під материнським крилом.
Не залишиться в руїнах,
Славетна, рідна Україна!
Розквітне козацька нація,
Й згине Руська Федерація!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945649
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2022