| Сторінки (2/141): | « | 1 2 | » |
***
Кончалижні дебіли, помішані на таборах,
на парашах, “колючках” і вишках,
на периметрах, де віють лихо і страх
по коротких відрівняних стрижках,
де шикуються тисячі, створюючи біліон,
салютуючі ревом із глоток,
згодні віддано класти себе у вогонь,
манекени чобіт і пілоток -
да, так звані вожді, від яких навіть власна їх тінь
відсахнеться, зустрівши віч на віч,
чарівні кістяки — хрускіт їхніх колін
так нагадує дещо: чи павич
це блювотно співа, чи папуга-хрипить-кулемет,
чи ввижається ядерна доза,
що впинається в жили далеких планет,
і над Всесвітом — вічність і поза!
11.04.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979900
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2023
На перехресті чотирьох доріг,
мов на мішені, козак вбитий ліг.
Очі заплющив, шапку ізронив.
Шаблю під себе криваву підстелив.
Дивиться небо, дивляться світи,
як спить козак той; ліс не шелестить.
Хмари проходять, дивлячись униз:
до землі своєї той козак приріс.
На перехресті під прицілом куль
довго він бився, ношу ніс важку.
Мов на мішені, мовби на хресті,
він спочиває, бачить сни святі.
Тут закінчилась доля молода.
Душа ізлилась із тіла, як вода.
Тихо сивіє батько, а в саду
соловей вітає пору золоту.
У перехресті безлічі доріг
воїн безсмертний без числа поліг.
Славі вклонившись, зрозуміє син:
це задля нього й воскресає він.
09.04.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979694
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2023
1.
Хоть нынче с пальмы слез
Сей сумасшедший бес,
Ему совсем не занимать апломба.
Он учит всех, как жить,
Он цедит слово "жид",
Неадекват в нем тикает, как бомба.
Самолюбиво дик,
Хвост жезлом на груди -
Навязывает массам диктатуру,
Но, если хвост прижать,
Он примется пищать,
Как крыса, в угол загнанная сдуру.
Пр.
Ненавидит он тиранов,
Ибо сам никто.
И масонов за их жадность
К власти мировой.
Он разоблачит всех тварей,
Подведет итог,
Только б подружиться с головой.
2.
Прими его всерьез -
И доведет до слез,
А в спорах до икоты до кровавой.
Попробуй обличить,
Прогнать и пристыдить,
Он возвратится, как король со славой.
Пристал, что bubble-gum,
Раздулся, как пузырь,
Из грязных луж понятий нахлебался.
Не стоил бы такой
Ни песни, ни стихов,
Когда бы ты порой не подставлялся.
Пр.
Ненавидит он тиранов,
Ибо сам никто.
И масонов за их жадность
К власти мировой.
Он разоблачит всех тварей,
Подведет итог,
Только б подружиться с головой.
3.
Как раз перед таким
Христос и запретил
Метать свой жемчуг, ежели имеешь.
Иначе захрустит
Под пестиком копыт,
И поздно о наиве пожалеешь.
Таких вот легион
Вселяется в свиней,
И с кручи те кидаются в припадке...
Он не простой кретин,
Безумный Валентин,
Не просто там с мозгами не в порядке.
Пр.
Ненавидит он тиранов,
Ибо сам никто.
И масонов за их жадность
К власти мировой.
Он разоблачит всех тварей,
Подведет итог,
Только б подружиться с головой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979302
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2023
Щастя мiлie
Людськi надii
В журному тупику
Тож напинай-но
Синe вiтрило
Хвилю долай важку
Аста ла вiста
Рветься намисто
В кожного роду
Своi незгоди
В землю корiння
Вгрузло i тiнню
Мляво там залягло
Серце в небесну
Стримить батькiвщину
Та вiдчуваe зло
Рокiв iмлисте
Рветься намисто
В кожного роду
Злиднi-незгоди
Там де бiля броду
Починаeться розмай
Ми свiтанки згаяли дарма
Лист до небокраю
Не перейде небокрай
Тiльки угорi конаe тьма
Котиться з горба
Незграбна торба
Вщент розбиваe човна
Iнший ставати
Та будувати:
Стане ще нам руна
Рокiв iмлисте
Рветься намисто
В кожного роду
Своi незгоди
Там де бiля броду
Починаeться розмай
Ми свiтанки згаяли дарма
Лист до небокраю
Не перейде небокрай
Тiльки угорi конаe тьма
В землю корiння
Вгрузло i тiнню
Мляво там залягло
Серце в небесну
Стримить батькiвщину
Та вiдчуваe зло
Рокiв iмлисте
Рветься намисто
В кожного роду
Своi незгоди
Щастя мiлie
Людськi надii
В журному тупику
Тож напинай-но
Синe вiтрило
Хвилю долай важку
Аста ла вiста
Рветься намисто
В кожного роду
Своi незгоди
Там де бiля броду
Починаeться розмай
Ми свiтанки згаяли дарма
Лист до небокраю
Не перейде небокрай
Тiльки угорi конаe тьма
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978950
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2023
1.
Хто буде перший, а хто буде останнiй,
Знаe лише Творець, але не ти.
Навiть, якщо твiй пам"ятник у вiтальнi,
Це тiльки понти, це просто понти, незначнi понти, самi понти.
Тiльки понти, дитячi понти, кумеднi понти...
2.
Це неможливо, як бебi-бум в Китаi:
Добро знати краще, нiж Той, Хто його створив.
Навiть, якщо телерепортер спитаe,
Мовчи про секрет, секрет, що Господь довiрив тобi, тобi вiдкрив,
Секрет про життя, про мудрiсть святу, яку Вiн вЄдкрив...
3.
Хто бачить над натовпом шаблю Дорошенка,
Хто бачить чеширський усмiх сатани.
E казка, солодка, як та черешенька,
Про те, як знайшли, узяли вони, здобули вони, меткi вони.
Узяли вони, здобули, авжеж... напрочуд меткi...
4.
Це сором тобi - не вiрити в казку,
Якiй довiряe цiлiсiнький народ.
На святi безглуздя Сократ не носить маску,
За правду йому нудну та сумну цикуту смачну заллють у рот,
Цикуту смачну за правду нудну, за правду сумну...
5.
Небесний Eрусалим - моя Вiтчизна.
Земля пiд ногами - теж, але на мить.
Помилуй, Пан Бог, свого дурного сина,
Який заслабкий, щоб опiр собi, самому собi опiр чинить.
Занадто слабкий, щоб опiр собi, самому собi...
* * *
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978789
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2023
1.
Iшов Голохвастов додому,
Тарiм-дра-та-тi-дратата,
Але, вiдчуваючи втому,
Прилiг пiд чужi ворота.
На iншому боцi собака
Закопував кiстку у гнiй.
Ще й виднiлась неабияка
Смужечка м"яса на нiй.
Пр..
У Жоржика дiм на Подолi,
Неначе той кремовий торт,
Вино, грамофон та ще й дамочки смачнi,
Вольготно хлопчина живьот.
2.
Собака, учувши в небозi
Злодiя, гаркнув "Мосьe,
Хоч я тут сиджу, як в облозi,
Та все це насправдi моe.
Двобою зi мною схотiли?
Так ось мiй картель, милий пан!"
I грудки з-пiд лап замигтiли,
Застукали об паркан.
Пр..
У Жоржика дiм на Подолi,
Неначе той кремовий торт,
Вино, грамофон та ще й дамочки смачнi,
Вольготно хлопчина живьот.
3.
Пес вiв далi: "Я не невiглас,
Мiй батько французький бульдог.
Покинув одразу же вiн нас,
Точнiше, вiдтягнув поводок.
Шляхетний я, а не цирульник,
Що впав пiд штахетник в багно"...
I песик скрутив смачну дулю,
Неначе з екрану кiно.
Пр..
У Жоржика дiм на Подолi,
Ох, нiби той кремовий торт,
Вино, грамофон та ще й дамочки смачнi,
Вольготно хлопчина живьот.
4.
Поклястися мiг Голохвастов,
Тарiм-дра-та-тi-дратата,
Що його за комiр зграбастав
Собака й потяг до моста.
Хотiв у Днiпрi утопити,
Та випручався i утiк
Прогулянок пiзнiх любитель,
Зарiкшись не пити аж рiк.
Пр..
У Жоржика дiм на Подолi,
Неначе той кремовий торт,
Вино, грамофон та ще й дамочки смачнi,
Вольготно хлопчина живьот.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978665
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2023
Три круки вгорi,
Три кроки до палi
Три башти сирi
Чути рури зридалi.
Маячня
Там де часу немаe.
Маячня.
Розпечений вий
Пiвнiчного вiтру
Карбуe крок вартовий
У безодню розмиту
Маячня
Там де часу немаe.
Маячня.
Тепле промiння
Замок розiтне
Мов меч кажана
Боже створiння
Радiсно зiтхне
Буде весна
Всюди весна
Захланнi шляхи
Занедбанi дiти
Забитi цвяхи
В чиiсь долон? розкритi
Он заздрiсть в рову
Чаклуe в бур'янi
Ненавистю звуть
Мури цi окаяннi.
Маячня
Там де часу немаe.
Маячня.
Тепле промiння
Замок розiтне
Мов меч кажана
Боже створiння
Радiсно зiтхне
Буде весна
Всюди весна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978442
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2023
1.
Стали в коло козаки,
Закурили си люльки,
Дим потягся, мов чуби.
Радитися почали,
А вгорi зiрки зiйшли
Без любовi та журби.
Хрестились на образи:
Милосердний, поможи
i провину вiдпусти.
Мало правди на землi
Знають навiть янголи
Та скривавленў шаблi.
Пр..
Вiтре, дми, жени думки,
Наче хвилi, напрямки,
Де тече старий, сивий Днiпро.
Очеретом шамкоти,
Дух на волю викоти,
Як благеньке чайчине перо!
2.
А три бувших крiпака
Та й утнули гопака,
Щоб забути смак ганьби.
Де смола, де сивина,
Рана, та ще й не одна,
Пiд свитками - батоги.
Пр..
3.
Гультiпак i забiяк
Та знедолених - ще б пак -
Вдосталь нинi на Сiчi.
А ще бiльше навкруги,
Де пани i вороги,
Якщо зможеш, полiчи.
Пр..
4.
Стали в коло козаки,
Закурили си люльки
Дим потягся, мов чуби.
У гарматах порох e,
Корчмар в борг не продаe:
Набундючене цабе...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976974
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2023
1
Пам"ятаю осiнь
З блюзом i сльозами
Як ти вiд мене пiшла назавжди
Пам"ятаю мiста золоте волосся
Ритм легкоi твоei ходи
Пр..
День
Несмiливо кликав нiч
Де ти тепер немов свiча у вiкнi?
2
На кого чекаeш
Для кого палаeш
Доньку чи сина яким звеш iм"ям?
Кроками по листю
Ти менi лунаeш
Наче мiж шепотом i небуттям
Пр..
3
Долi не збагнути
Нiби птаха в небi
Вивчити гiркий пароль самоти
В кожному обличчi
Сяe щось вiд тебе
Тiльки це зовсiм iнакшi свiти
Пр...
4
Пам"ятаю осiнь
З блюзом i сльозами
Як ти вiд мене пiшла назавжди
Пам"ятаю мiста золоте волосся
Ритм легкоi твоei ходи
5
Зрушити не мрiю
Надважке коло
Проти стрiмкого потоку рокiв
Колiр твоiх рухiв кольору Нiколи
Так починаeться право на спiв
Пр.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976892
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2023
1
Чорний вiл
Соб-цабе
Чорний вiл
Соб-цабе
Степ без меж
Навкруги
Ти не йдеш
Ти пливеш
А-а-а-а-а чорний вiл
2
Корабель чумака
Корабель чумака
Квiти мнеш
Трави мнеш
Ти не йдеш
Ти пливеш
А-а-а-а-а чорний вiл
3
По степах по свiтах
По степах по свiтах
Крiзь небеснi тiла
Прокладаeш
Довгий шлях
А-а-а-а-а чорний вiл
Пр..
Сiно духмяне
Та затишок сну
Де нiби дiти хмарки
Бавляться з усмiхом
Рожевих вуст
Сопки й долини пласкi
4
Бог бере Всесвiт цей
Як прозорий дiамант
А всерединi
Ти iдеш
Чимчикуeш навпростець
А-а-а-а-а соб-цабе
Пр..
Сiно духмяне
Та затишок сну
Де нiби дiти хмарки
Бавляться з усмiхом
Рожевих вуст
Сопки й долини пласкi
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976826
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2023
Я не знаю, де я і хто я,
мертвий я чи досі живий.
Я посеред білого поля,
навкруги лише вовчий вий.
Падають навколо снаряди,
друзів вже на світі нема.
Господи, хоч краплю розради!
Господи — гукаю дарма.
Хтось мене завів у пустелю
і покинув на самоті.
Нібито я лізу на скелю,
наді мною хмари густі.
Припинути рух неможливо:
я зірвуся вверх, а не вниз!
Господи, чи був я щасливий?
Вчора, позавчора, колись?
Розтинає сутінки сонце
лементом останнім своїм.
Ось прийдуть постріляні хлопці
в міій чужий безрадісний дім.
Сядуть за мій стіл негостинний,
випити не зможуть вино.
І у лабіринт Батьківщини
мовчазні повернуться знов.
10.03.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976762
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2023
***
І чим більше читаю я коментарів
на адресу великих творів і авторів,
чим більше бачу пігмейського гонору,
гнійних закидів, мов гонореї проявів
(що давно таїлася в організмі),
різних сайтиків, де кишать онаністи;
сторінок, на котрі задурно вкидають класику,
за яку вже й подякувати майже нікому,
безпорадних геніїв, обвішаних факами,
не дивуюся вже нічому -
лише ніс затискаю, прагну скоріш утекти,
бо, великий й могутній кумір, таки,
собі дірку обравши від бублика,
знаєте, обісралася Публіка!
26.02. - 10. 04. 2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975143
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2023
Посипати голову попелом,
піднятись на гору закляту,
дивитись без сліз і благання
щось виправити чи змінити
у кратер, де чорних дванадцять,
потрісканих, ніби пустеля,
спіралеподібних, як вир,
занурених в морок і муки,
дванадцять тих кіл, а не дев'ять...
І вже нарізає нове
Зброяр у пекельній майстерні.
24.02.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974800
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2023
***
Тульский пряник розмокне в Дніпрі,
захлинеться Десной самовар.
Наче стадо, кацапських царів
з чередою пузатих бояр
плазувати заставлять назад
у болота і хащі важкі
кулаки й чоботи козаків...
І не буде ніяких завад
для крилатих плечей косаря,
для долонь землепашця, для тих,
кого вже українська зоря
зачекалася в хмарах густих!
А святії “поблагословлять”,
із священих зійшовши холмів,
усіляку московськую б...
що розп’яла Христа, — й поготів
тих, хто хором кричав “розіпни”.
Не шкода навіть їхніх книжок,
бо вбивати навчали вони
лицемірством своїх сторінок.
07.02.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973145
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2023
***
Я всотаюсь в цю землю кров”ю своєю
і залишусь навіки із нею,
бо єдині вони — кров, земля.
Хай змішаються, хай зліпить нову людину
Бог, узявши скривавлену глину,
і зведусь я, оновлений я.
Наче знищений, ніби за обрій вигнаний
та засланий в промерзлий Сибір;
я вернусь в Україну крізь чорні омани,
зради, попіл минувщини - в мир.
05.02.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972972
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2023
***
...і ходитимуть люди байдужі
після нашої смерті над нами,
розквітатимуть грона і квіти,
як салюти чужого тріумфу -
соковиті, блакитні і дужі -
пануватимуть зверху роками,
потім їхні онуки та діти.
Сили матимуть, час, власну мову,
перепишуть, забудуть чи навіть
не згадають хоча б випадково,
відокремлять свої власні долі
на мільйони холодних парсеків...
Справедливо, мабуть. І на лаві
ми підсудних уклякнемо разом,
безпорадні, байдужі і кволі,
як скелети австралопітеків...
01.02.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972582
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2023
сину Родіону
1
Крила мені в Україні
обрізали частіше, ніж я стриг волосся.
Образи мерехкотять:
таким я став би, але не відбувся...
Малюнок, який наводив старанно,
одразу стирали - риску,
слідом наступну риску;
і ти озираєшся, аж їх нема,
неповторних років!
І наче тебе відмінили
самого з якоїсь причини,
записавши в злодії машинально.
Отже минуле твоє — інфернальне,
тому що не в тому році ти народився,
не до тієї школи ходив,
планував у житті не те що належало,
зрадив когось або щось від колиски.
І це страшна, неприємна правда
не про одне моє покоління,
з якого лише одиниці злетіли
у височінь майбуття, відбулися,
а про багатьох,
багатьох іще інших.
2
Тільки ми знаємо про малюнок -
як він виглядав, доки ще на папері тримався,
в альбомі історії,
ті блискавичні миттєвості,
якими захоплювались і які
втратили назавжди -
тільки ми
маємо право судити,
чи зневажати,
чи дорожити,
а не кати
Серця, Долі і Часу
з сокирами
лицемірства й ненависті,
тільки ми,
представники поколінь,
в яких намагалися хірургічно
вирізати, зачернити
те, що в душі буде сяяти
білосніжними літерами,
бо нічого насправді більше не маєм.
Але вміємо гинути
за Вітчизну,
провінціали з совкового світу,
ті, кого пропонували
загнати до гетто
блюзніри з київськими філіжанками.
3
Де ви, мої однокласники,
яких убили, забрали в полон
чи поранили -
в небі, чи на землі, чи під нею,
ви бачите, чуєте,
згадуєте хоч щось?
Автори стертих малюнків,
по яких прочовгали чоботи
ворогів, ідеологів, різної наволочі,
політиканів, брехливих поетів,
намилених, цілеспрямованих
заради своєї дешевої слави
вчора, сьогодні і завтра -
де ви, мої дорогі і втрачені друзі?!
Розпорошило нас жорстоко й безглуздо.
Наші подоби зникають навіки.
Дощ змиває тонкі, невимовні риси,
які намагалися ми так наївно
і щиро на битих шляхах закарбувати.
12.01.2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970800
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2023
Моим друзьям Кэну Бернсу и Винтону Марсалису
Наивное
Чуть серебрится саксофон
во мгле исчезнувших времен.
Бен Вебстер, то ли Лестер Янг,
из мундштука смакует свинг.
И хрипловатый этот звук,
и придыханье, кнопок стук…
Чуть слышно щелкают они,
со счетов скидывая дни.
Как будто мы в такси сидим,
и счетчик, будто пьяный в дым,
мотает яростно назад,
и чист отныне циферблат,
и, над истоком наклонясь,
мы черпаем и боль и страсть!
14.02.07
Серенада Нового Света
Поедем в дельту Миссисипи,
поедем, крошка, в Новый Орлеан.
Там карнавал нас звуками осыплет,
там будешь ты счастливой, а я пьян.
Рэгтайма вечное кружение
и звякающий диксиленд,
конвертов на витрине наваждение:
Пол Вайтмен, Бенни Гудмен и биг бенд!
На хлопковых полях жара и засуха,
депрессия в хибарах, городах.
Зеленая бумажка, что за пазухой,
на пиво и на танцы в пух и прах!
Страну беззлобно обучили радости
цветные дочери и сыновья.
Не знает музыка унылой жадности,
щедра ко всем - к таким, как ты и я.
22.02.07
Эллингтон в 20-е
Большой талант и славный друг,
подходит к фортепьяно Дюк.
Улыбкою вдвоем слепят
и потопить в ней зал хотят.
Вот фалды бешеный подскок,
и накрывает, как платок,
запястье клавиши. Теперь
родился в чаще дикий зверь!
Оркестр воет и визжит
и прочь от хищника бежит.
А тигр бьет себя хвостом
и ухмыляется притом.
Все джунгли мечутся, рычат,
подпольный виски, гомон, чад!
Пюпитры, как траву, подмяв,
вползает тема, что удав.
И замирает, проглотив
дрожащий блюзовый мотив.
Ложится у тигриных лап,
внимая медных щеток сап.
И я там был, мед-пиво пил.
Мне Дюк автограф подарил!
15.02.07
Черно-белый блюз
Старый негр в техасской глубинке
зажигает на ветхой гитаре
в дряхлом клубе, где помнят еще
Мади Вотерза и Сони Терри
губошлепы седые в очках.
Банки пива в коричневых лапах.
Сигареты. И пепел сбивает
ноготь розовый медленно в такт...
Вентилятор от выпивки пьяный.
Тени мечутся в грязных углах.
Тени сгорбленных спин!
Память в венах
бродит, бродит, как зычная боль.
Не уснул ли у стойки, приятель?
Оптимизма, как в смятой жестянке.
Мади умер спокойно: во сне.
2003 – 2007.
Сатчмо*
Рот-кошелка, трубы золотое жерло
раскаленной булавкой пронзает.
И звенит высоко-высоко, там, где зло,
грязь исподняя не выживает.
Он бормочет интимно, немного сердясь,
в темный зал, гениально стесняясь
легендарных ужимок, базедовых глаз,
с каждой смачной синкопой сливаясь.
Он стоит, как цилиндр, в отвесном луче,
снятый с белых кудрей Аполлоном!
Воплощенная радость в скрипичном ключе,
Бах, рожденный трущобным бетоном.
* прозвище Луи Армстронга
19.02.07
Билли
О чем мурлычешь ты промозглым вечером,
больная кошка с крашеным хвостом?
Что жизнь героином покалечена,
что мужики все сволочи притом?
В дыму лица не видно. Иль действительно
тебя там нет? Да миру все равно,
что выведешь ты нежно и язвительно,
где оттянуться – в баре иль в кино.
В борделях злые шлюхи обретаются
намного реже, чем в больших домах.
Таланты продаются, покупаются,
а джаз всегда витает в облаках.
Сойти, цветок вонзить лениво в волосы,
презрительно сощурясь, прикурить.
Не может в такт попасть богиня с голосом,
каблук сломала, не умеет жить.
20.02.07
Паркер Птица
Искусство не игра, особенно, когда
завышена привычная тональность.
Ты птица без гнезда, ты птица в никуда,
таранящая стены гениальность.
Настигнуть и поймать крутящуюся тень!
Добиться от канонов разночтенья.
Искать, припоминать, встречая что ни день
костлявый призрак саморазрушенья.
Бибоп!.. Звонок судьбы в обшарпанную дверь.
Клаксон автомобиля в мутном мраке.
Тугой нажим шприца (и ты исчез теперь).
Бибоп, бросок на смерть в слепой атаке!
Вон серебристый оттиск в воздухе, иглой
послушно на виниле повторенный...
Капризный новый стиль, оплаченный с лихвой.
Сосущий голод, вновь не утоленный.
21.02.07
Инопланетянин
Одинокий гуманоид
в черном космосе с трубой.
Под ногами исчезает
шарик бело-голубой.
Безотрадные глазища.
Ни супруги, ни друзей,
Огоньков холодных тыщи,
немота сиесты злей.
Этих любит притяженье,
тем подвластна суета.
Сгорбленное напряженье,
складка горькая у рта.
Ватный вакуум, как дрожжи!
Не ищи добра взамен.
Выйти на угол дороже:
там с дубинкой полисмен*.
* В 1959 году полицейский без причин избил Майлза Дэвиса до крови на улице прямо у клуба.
23.02.07
Юродивый
Монк, растопыренная пятерня,
бей по аккордам, бей!
Жизнь пианино ночи и дня,
бей по аккордам, бей!
Встань и спляши, корявый медведь,
в дивной шапке своей,
в черных очках - чтоб не глядеть,
как заносят в музей.
Тейтум и Бейси с другими стоят
вдоль Елисейских полей.
Джаз нафталином детки кропят,
блеют «Битлы» веселей.
...Это арпеджио не превзойти.
Бей по аккордам, бей!..
В пальцы уставясь, как детектив.
Бей, бородатый, грубей!
24.02.07
Церковь Святого Джона Колтрейна
Она на солнце нежит в Сан-Франциско
поклеванные временем бока.
Цветы на клумбах. Автострада близко.
На небе безмятежном облака.
Святой Колтрейн написан на иконе,
по всем канонам, с нимбом золотым.
Нездешний свет застыл на саксофоне,
равно участлив к белым и цветным.
Ну что ж, Давид был тоже музыкантом.
Под соло Джона служба здесь идет.
Господь, спасибо, что, даря талантом,
Ты принимаешь жертву в Свой черед!
И эта церковь, как эпохи кода
и оправданье многой маеты.
Не Паркер там ли топчется у входа
и ждет, когда его обнимешь Ты?
25.02.2007.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967973
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.12.2022
... полягає в тому,
що українців не треба чіпати,
а за живе - особливо,
інакше
тельбухи вивалять, битимуть, доки
землю й свободу -
дві речі сакральні -
ворог не впустить
з кривавої пащі
(вибачте слог архаїчний),
було так,
буде й надалі.
І дурник Ємеля
так відгребе, що залізе на пічку
дупу в синцях під ряднину ховати,
де їй і місце,
і це буде кращим,
що йому світить -
ні, стане це дивом,
як він врятує
свій сморід від помсти,
підлість і ницість від кари міцної!
Тобто - навряд чи.
Аби козакові
знову вовки
не стрибнули на плечі.
27.11.2022.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966789
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2022
Святий Миколай облетить кацапстан
і явиться дітям всіх інших країн.
А цим він покаже, як стогнуть від ран
ровесники їхні, та купи руїн.
Херсон, Миколаів... багато іще.
Як мерзнуть вони, як у темряві грім
їх будить, а дім так нещадно трясе,
що моторошно і під ковдрами їм.
Він спробує просто, Святий Миколай,
зробити їх людянішими - і все.
Тому обмине їх, одвернеться Рай
від них, чим, можливо, когось і спасе.
Нехай, від кошмарів та лютих примар
геть зблідлі на ранок, прийдуть до батьків
і хрипко спитають: що був за пожар,
в якому хлопчак український згорів?
24.11.2022.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966522
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2022
Бадди Болдену и Чарли Паркеру посвящается
Краткая справка:
Болден Бадди – легендарный новоорлеанский трубач; считается первым, кто исполнил на своем корнете настоящий джаз. В 1906 году не по своей воле поселился в желтом доме, откуда уже не вышел.
Паркер Чарли – самый известный и оригинальный музыкант стиля бибоп, последнего, по сути, великого стиля. Умер в 1955 в возрасте 35 лет, незадолго до конца побывав на принудительном в желтом доме.
Бадди – Дебильная пижама…
Здравствуй, Чарли!
Чарли – Привет, облезлый орлеанский кот!*
Отбредил на сегодня всё?
Б - А ты на выписку намылился? Отпустят,
держи карман…
Ч – Пора бы. Засиделся в идиотах.
Б – Глянь на себя со стороны!
Ч – А ты хоть помнишь,
в какую дырку дуть?
Б – Почти забыл, как дуть из горлышка.
Ч – Давай проверим.
Б – Что ж, расчехляй.
Из-под пижам достаются мятый тускло-желтый корнет и пластиковый альт-саксофон в бумаге.
Б – Я первым – ибо пионер,
как нынче пишут! Тру-ту-ту-ту…
Немного амбушюр гулящий,
но в целом
для парикмахера** сойдет.
П – Сиди и слушай.
Тру-та-ти-та-тэ-ти-ти-ти…
Б – Головоломный слалом. Трюкач!
Недаром ты последний.
П – Как нынче пишут?
Б – И будут дальше.
Не привык я к соло. Хотя б дуэтом.
П – Сделай честь, отец родной.
Два разных стиля, архаический и модерновый, нащупывают золотую середину…
Б – А дорого бы заплатили
ребятки со своей аппаратурой,
чтоб этот джем запечатлеть, ага?
П – Не там парняги ищут.
Б – В наш бордель нагрянуть
кишка тонка...
П – Что ты вообще об этом знаешь?
Маршировали, словно пацаны,
и с пацанами, как с почетной свитой,
по улочкам себе на радость.
Ни звукорежиссера, ни контрактов,
ни гастролей…
Б – Ни героина…
П – Ни кукурузной самогонки!
Чарли выдает ветхозаветный новоорлеанский марш. Бадди тужится воспроизвести боповый пассаж и киксует на писке… Взаимно угощаются сигаретами.
П – Что, облажался, каланча?
Дядя Достань-Воробышка…
Б – Мы оба неудачники, и оба
там, где нам быть и полагается.
П – Согласен. Однако не по сути.
Б – А по факту?
П – И по факту.
Мы там, где наше соло в сей момент.
Б – Тебя хоть записали…
П – Ну, ты расписан в эскадрильях нот,
и световых годах импровизаций.
Обидно, что так рано
объявил антракт.
Б – Чья бы корова
мычала, извини, чувак…
П – Ребяческое поведенье,
безволие, среда…
Б – Четверг и воскресенье!
Нет, если б, man, я изобрел конвейер,
как Форд…
П – А если б я не изобрел взрывчатку,
да не переложил туда тротила…
Б – Китаец хренов!
П – Постриги мой веник!
Б – За мной, брат-стеклодув!
Вновь разворачивается потрясающий дуэт, которого никогда никому не услыхать.
* «коты» - сленговое самоназвание джазовых музыкантов
** основная специальность Болдена
21 апреля 2016.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966497
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.11.2022
[i] Т.П.[/i]
1
Помоги всем нам Бог,
и к Себе забери.
Чую, близко Его
занебесный чертог.
Херувимская песнь,
точно тающий воск.
И во веки веков
нерушимо: «Аз есмь»!
Древо Жизни в цвету,
и покой от трудов.
Не тужи, потерпи,
свет сразит темноту.
2
Никто не виноват: так Бог судил…
А если что, за Ним последний суд.
Иди, смотри, свободный сын и друг,
какой по счету ангел вострубил.
По облакам ступай и по воде
на знак победы, мирно, отрешась.
И ты пройдешь сквозь полчища врагов,
их не заметив, не найдя нигде.
3
Расслабь мне сведенные мускулы, Отче,
разгладь все, что скомкано, вынь из груди
запекшийся крик, не сумевший излиться
укором и жалобой в звезд узорочье.
Вложи туда веру, что двигает горы,
Фаворским сиянием благослови.
Тогда, поднимая с хвалою свой крест,
и я, малодушный, не буду позором.
4
Уводящий в плен будет пленен,
а поднявший меч от меча и падет.
Непреложнее всех законов, что есть,
Твой, Отец, духовный строгий закон.
На алтарь кладу сокрушенный дух.
«Здесь терпение и вера святых»…
Неземным словам научи меня,
неземным поступкам, мой Царь и Друг.
5
За ложь и блуд наводит Господь
на скверный народ жестокий народ.
За покаянье кладет предел
войне и распре, спасая плоть,
врачуя сердце, неся весну
в потемки горя. А, если нет,
тогда и завтра перестает,
и мать с младенцем ведет войну.
6
На баррикадах нет Христа…
Но мы с тобой на поле брани.
Молитва, крестное знаменье,
смирение и чистота –
оружие на князя тьмы.
Его полки не расстреляешь.
Огулом за безверье мстя,
чума вторгается в умы.
7
Не погасил курящегося льна.
Надломленную трость не повредил.
Целил и воскрешал, лия елей
на ветхое сплетенье волокна.
Так Он от рабства нас освободил,
назначив игом братскую любовь,
весь суд и всю победу совершив,
пока зелот свой ножичек точил.
3-7 марта 2014.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966356
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.11.2022
***
… у день такий осінній
ти, мов комаха у бурштині,
і пам'ять повертає інші дні,
такі ж святкові, золоті, зомлілі,
як коні чи плоди дозрілі,
і ти німієш від таких дарів,
упізнаєш блакить, вдихаєш трунок
якогось щастя, безкінечних втрат;
світ проступає, мов тонкий малюнок,
шепоче невимовне листям в лад.
12.11.2022
Заутеланде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965523
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2022
***
Отец Василий Катавасий
писать стихи меня учил.
Шофер в просторной черной рясе,
Творца и монолог любил.
Уйдя из-за баранки в веру,
не верил мне он на беду
и мерил бедного Валеру
аршином попки-какаду.
***
Отец Василий Катавасий
смиренью чад своих учил.
Но кушал не ботву на квасе,
а то, что свыше получил.
Смиренье тоже не проблема:
он знаменитость приобрел,
и главная сменилась тема,
как кое-кто меняет пол.
***
Отец Василий Катавасий
такое упоенно нес
о войнах и кромешном часе,
что доводил до честных слез.
В мозгу смеркалось, рассветало.
Когда ж себя ты находил,
то в Я деталей не хватало,
как будто по лбу кто хватил…
***
Кусты кишели и шипели,
таился в ванне крокодил,
лежали фурии в постели,
эриний каждый шаг родил.
И, до предела окруженный,
в опасностях, в сплошном бою,
ты льнул к нему, кто клал на волны
святую веточку свою.
***
Отец Василий Катавасий
теперь не дряхл, хотя и сед.
Он проповедь на постном масле
по истеченью стольких лет
по-прежнему горазд задвинуть,
как Кастро, на десять часов,
но тянет ставни плотно сдвинуть
или раздеться до трусов.
***
И, у Христа прося пощады,
молить избавить от херни,
от ахинеи, от досады
на все оставшиеся дни!
Как мальчика ведя за ручку
в Свой превосходный детский сад,
где не задаст зануда взбучку,
а маразматик в розги взят.
***
Где каждому почет и место
по всем свершениям его.
Там Катавасий в дальнем рейсе,
и я за мили от него.
Там отдых без воспоминаний,
там снисхождение и кров,
там восхитительные грани,
оттенки и узор миров!
11.03.2018.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965459
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.11.2022
Немов розглядаєш крізь лупу
метушню нанюханих гномів.
Сваряться, лаються, брешуть,
погрожують,
плюються, підстрибують,
щоб кулачком поцілити в око.
Писк, мурмотіння,
наче назад запустили плівку
на прискорених обертах.
Слова не розібрати! Змісту не знайдеш.
Хлюпання сміху, мовби кумкання жабок.
Той засинає, а той зриває з себе ковпачка,
той проголошує щось, а той виклика Білосніжку,
мовби швидку допомогу.
Вона ж при появі
мотлох змітає увесь на совок
рекламної паузи...
3.11.2022.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964719
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2022
***
Ноготь великана
горы покрывают
В платье домотканом
облака гуляют
по вершинам этим
Мокнет великан
высясь над планетой
словно капитан
***
Города из воска
люди-пауки
на равнине плоской
с песенкою: «Тки»
Разгорится Солнце
тают города
Паукам придется
каяться всегда
***
В центре мирозданья
мельница кружится
Вечное заданье
повторять стремится
Странствующий рыцарь
в лопасть бьет копьем
и летит как птица
ночью или днем
***
Вышло иль не вышло –
племя бегунов
так не любит числа
что слеза как кровь
Палочку с названьем
«жизнь» передают
Справятся с заданьем
замертво падут
***
Пламенное скерцо
механизм заводит
в цехе словно в сердце
По своей природе
у станка тоскует
смазанный скворец
Столбики прессует
поршневых колец
***
Ледяные глыбы
в вечной мерзлоте
быть людьми могли бы
в синей наготе
Свешенные кисти
вдоль крутых боков
раздробляют кости
ледяных волков
***
В маковой головке
тридцать три народа
поместились ловко:
вот она свобода
Маракасом машет
взбалмошный поэт
Все смешались - даже
избранного нет
***
Маленького принца
серебристый трек
Агнец на страницах
галактиотек
Жертвенников сонмы
там где он бывал
Розу непреклонно
проповедовал
***
Нету атмосферы
Лица – респиратор
Ни любви ни веры
ненависть фарватер
Карлик в подземелье
полирует нож
В бункере веселье
кислород и ложь
***
На звезде потухшей
затонувший град
Из-под пепла толщи
радостный набат
бархатно сочится
раз в сто тысяч лет
По Вселенной мчится
детский смех вослед
***
Во Владивудстоке
фестиваль-3000
Взгромоздясь на сопки
дав духовной пищи
сцена – как раздолье
зрители что сад
Поседелый Коля
Костя меценат
***
Где часы зависли
назло кутерьме
критик и завистник
подлежат тюрьме
Двое замышляли
улизнуть к делам
глубоко копали
выбрались не там
***
В странах параллельных
разные породы
Мой двойник предельный
на меня походит
Антипод за ширмой
страшный Арелав
Крут, владеет фирмой
неизменно прав
***
В землях иссушенных
как мечты старух
по словам ученых
должен быть гроссбух
Вышиной в три мили
сберегает он
казни что творили
люди всех времен
***
Едь моя улита
Скарб мой – крест нательный
В центр лабиринта
я хочу смертельно
Ртутною дробинкой
в узкие зазоры
душу протолкни Ты
обнулив все споры
***
Солнце наизнанку –
это будет ночь
Бледную поганку
прилепил на скотч
прямо к небосклону
гаер и остряк
неуемный клоун
Арбакл толстяк
***
Ростовщик горбатый
за свою услугу
душу брал в оплату
Шла торговля туго
Стало скучно дальше
Очередь. В ответ:
на сегодня с вашим
братом сделок нет
***
Желтые ангары
хром бетон и сталь
роклы фуры кары
вдаль и вдаль и вдаль
Короба пакеты
аж за горизонт
Уцелевший где-то
человек ползет
***
Встреча как награда –
с автором Джоконды
- Был я Леонардо
но в иные годы
Кто теперь не знаю
Кануло зерно
в клетку к попугаю
Не взойдет оно
***
Стыд младенцу горе:
Бог поцеловал
Станет лишним вскоре
редким как нарвал
В монастырь не скрыться
хоть благая весть
Лишь в межрамье биться
между там и здесь
***
Странная шкатулка,
крышка расписная,
в темных закоулках
космоса витает
На попытки гордых
вынуть да и нет
захихикав чертик
выскочит в ответ
Октябрь 2017.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964298
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.10.2022
***
Час повертатися бумерангам
туди, звідки їх божевільний пожбурив.
Але вже не вхопить і не перехопить,
бо у безпорадних, слабких поціляв,
а відповідь не сподівався отримать
цілком симетричну, коли розженуться
ненависть і зло, наче чорт із рогатки
устрелив, зі швидкістю пекла і з люттю
вулкану, що вже натерпівся свавілля
людського і вибухнув!.. Клапті і попіл,
смертельні агонії... І неймовірно
наївне, а також тупе запитання
безмозглої тітки, що лиха бажала
дорослим і дітям в сусідній країні -
ну, як в анекдоті: "А мене за що?!"
26.10.2022.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963894
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2022
1
Я в пустынном месте нашел мираж.
Он мне льстил и клялся, что правда в нем.
Разве правду в сердце своем предашь?
С той поры мираж превратился в дом.
Он смолол не годы – растер века
челюстями медленных жерновов.
Мне за верность платой была тоска,
чехарда зеркальных миражных снов.
Я бегу в пески; караван готов.
Я глупец!.. И пусть заберет назад
золотую пыль своих куполов,
что пускал он всем свысока в глаза!
2
Там любили книгу и алкоголь,
наравне – фантазию, вахтпарад.
Там приставлен к каждому был конвой,
и в конвой был каждый с пеленок взят.
О военной доблести толки шли.
Нападать учили исподтишка
на соседей слабых из той земли,
с кем мираж не в контрах еще пока.
Оплавлялись лица в шандалах плеч,
цепенела обувь – огарки рот,
разбухала тестом шалавым речь,
был дешевле хлеба голодный рот.
3
Что умно – что глупо: чаши весов
на одной прямой застревали здесь.
Не имели смысла стрелки часов:
вырождалось время в мутную взвесь.
Зиккуратов ярусы гнали ввысь,
чтобы Кормчий мог в правоте своей,
как стрелу, оттуда направить мысль,
и не тесно было под солнцем ей.
А когда в барханах медных шпион
находил оазис – туда мираж
направлялся и, топоча, как слон,
засыпал родник, причитая: «Наш!».
4
Словно Савл, что Ягве присягу дал
и от верности отрицал Христа,
я со многими под гипноз попал
миража, чья формула непроста.
Так любовь без отклика иногда
возвышает нас и плоды добра,
принесенные втайне – примерно, да…
Отрезвленья дальше грядет пора!
Ибо лишь похоже, но центр смещен,
и подлог, и подлость – и хлещет кнут
по наивной роже, и мерзок он,
и его вкусившие вон бегут!
5
Эрос жути и раболепства там
выступал, как будто на коже соль.
Поколенья шли по чужим стопам,
у гнилых глаголей гуляла голь.
Обоюдоострым был стыд и страх:
властелин во всем походил на сброд,
и земле огромной огромный крах
вечно чудился и пустой живот.
Красоту миража самум готов
был в любой момент в свой бурун всосать
вместе с басом сытых колоколов,
потому молились со словом «мать»…
6
Я в пустынном месте расстался с ним.
Все равно теперь мне: туда – сюда.
Только не обратно, где гарь и дым
от того, что дорого навсегда.
Мне теперь в небесный Иерусалим
с ярлычком на клади: «Jesus Christ».
Дай Бог счастья мне и моим родным,
и тому, кто не ненавидит нас.
И – здоровья прочим. Мираж хорош,
но жестоки гребни его вершин.
Их достигнув, лучшее отпоешь,
что носил в себе. Призрак, сгинь! Аминь.
24 – 25.02.2015.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963505
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.10.2022
Гонец
Я бежал от себя самого,
как злосчастная Ио от овода.
И вздымались белесые скалы,
тенор пел высоко наверху
за косыми, как челка, лучами.
Под стопами кончалась земля.
Иссякала… болели колени…
Прерывалось дыханье.
Куда
я бежал по надменной орбите?
Мне уже не узнать. Все слабей
и слабей контрабасовый окрик
за плечом. Будто некий джазмен
окосел от паршивого виски
и промазывает по струне…
Скоро шлепнется овод, и я,
то есть Ио… мы будем свободны.
Как задорно выбрыкивать ей
на густых виртуальных лужках!..
Ну а я…
Дорог мне и почетен венок,
что получит гонец марафонский.
Ясон
Припомни, Ясон,
когда ты разбрасывал зубы дракона,
один не попал ли в сандалию,
не угодил
случайно как раз под тугой ремешок
из крепкой греческой кожи
и там затаился? Нет?
О, боги нам мстят,
подмешивая в гончарную глину
половы с соломой!
Ты вез, как этрусскую вазу,
свое послезавтра,
и рядом с тобой
звенел триумфально натянутый парус.
Команда подсчитывала барыши.
Любовно круглилось плечо
тебя обожающей юной Медеи.
Выскакивал из белой пены дельфин.
Акустика
Богиня Афина
в свободно спадающем пеплосе
ультрамарина,
в котором блистает лучами
ее раззолоченный шлем,
благожелательная и простая,
склоняясь над амфитеатром –
над мраморным ульем со зрительским роем –
внимает раскатистому рокотанью,
как будто держа возле уха
громадную раковину из пучин.
«Поэзия смертных порою бывает бессмертной», -
так мыслит она, вероятно,
дивясь колоссальному эху,
заполнившим город ее звуковым колебаньям.
Они же все ширятся дальше и дальше,
стасим за стасимом,
виток за витком,
векам закаляя сладостным ужасом душу.
Бормотанье Кассандры
Мощный победитель Агамемнон,
прочитай «Арес» наоборот!..
Капли крови – юркие улитки,
ожерелье плотоядной смерти.
Стоит первую пролить, и нижет
бесконечно бусы Немезида.
Чу, в потемках ящик отпирает,
словно одержимая, Пандора…
Крышку не захлопнуть никому!
Недалекий воин Агамемнон,
прочитай «Арес» наоборот!
Пракситель
Это изображенье из бронзы
(о чем не догадываешься ты, слава Богу)
будет потом переплавлено в пушку.
Легконогая нимфа
с нежным налетом патины
трансформируется в коренастого единорога,
изрыгающего картечь во врага.
Но пока что мечтай о бессмертии,
славе,
задержав на секунду резец,
чтобы полюбоваться
одним из недолгих мирных закатов.
Сафо
В моем саду
роз алые водовороты.
А ты их краше,
стройней. Желанней…
Когда ты втягиваешь меня
в свою судьбу,
когда поглощаешь,
лишая рассудка,
как делает Лета,
то я уж не я,
цветы не цветы –
а хищные омуты
с зазубренными краями!
Склоняюсь к ним, нюхаю…
Вижу Эрота:
Сафо дожидается, чтобы столкнуть!
Лаокоон освобожденный
Я даю тебе волю,
узник в удушливых кольцах!
И твоим сыновьям.
Что же проще:
фантазией одного заковать,
а другого – порвать договор,
на котором нет оттиска, подписи смыты?
Пусть двойник твой
в музее тешит зевак,
возводя беспрестанно горе
осушенные коршуном времени очи,
ну а ты гостем будь
у меня за столом.
Отдохни,
закуси и отведай вина.
И ни слова об участи тех,
кто решался на правду.
Элевсинские мистерии
Психея моя вещая,
ступай босиком
по извилистому коридору
в танцующих отблесках факелов.
Психея моя вещая –
путем воскресающей чистой богини,
очищенная от сует.
Еле-еле брезжит во мраке
намек на спасенье.
Пускай!
Психея моя вещая,
ступай к светляку,
затеплившемуся во мраке,
ступай.
С рассветом
покажет тебе
жрец оперившийся колос
из нового урожая,
и ты, догадавшись о главном,
на землю рухнешь в слезах!
16 – 21.03.2015.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963364
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.10.2022
День первый
Сердитый коренастый коротышка
С приплюснутым носом и смуглым лицом
Нацеливает на меня пистолетный дуэль
Колышутся от усердья пепельные бакенбарды
Сраженный классиком-бретером
Я падаю в желудок стрекозы!
Меня встречает дылда краснокожий
Султан гривастый категоричны жесты
«Хау!» – я все сказал!
То есть по-нашему: «Сколько?»
Сую обол и продвигаюсь дальше
День второй
Очень напоминает летательно-плавательный аппарат
Из романов Жюля Верна
Ковролин и проводка
Трубы шлюзы бегающие огоньки
Грустная дымка песни Пинк Флойда:
Hey sоn welcome to the machine
Но и о высоком тут не забывают
На пульсирующих стенках и сводах
Вернисаж –
Размашистая подборка траекторных картин водомерок
На фасеточном борде трансляция
Учебного фильма о постмодернизме
Заключительный кадр
Жук-навозник
Юрко в норку
Толкает планету
Десятки жуков…
Десятки планет…
Норка в единственном экземпляре
День третий
В кинотеатре аншлаг
Лекция богомола
«Христос и Лазер»
Воздетые лапки с зазубринами
Взывают к благоразумию
Как света пучки собираются в луч
Прорезающий всяческие преграды
Так и в личности Иисуса
Все стороны этой богатой натуры
Слились в светоносный бурав
Продырявивший смерть
Откуда Он победителем и вознесся
Что ж недурно
Но дальнейшее
Было вполне тривиально
Зажужжали хором о национальной поляне
Забренчали монеты
Вспорхнули народные танцы
Икона пискнула
Под кованым поездом сороконожки
Сгруппировался в пучок и эмигрировал в параллельное измерение
День четвертый
В кошмаре орал я
В запломбированное гигантское ухо
Выдвигал резоны
Возражал угрожал
Просил и требовал
После серии щелчков мне выдали
Стандартный обходной
Размноженный на ксероксе
Похожий на дежурный рассвет
Поплелся дальше
в
День пятый
Что же, разбил огородик
Завел семью
Нарожали детей
Работа весьма отвлекает
От мрачных мыслишек и алкоголя
Ее непочатый край
Ее на мой век безусловно хватит
На этом похоже всё
Импровизации незначительны и убоги
Чем дальше тем больше
Сел на завалинке закурил
Стрекоза зашлась рыгающим кашлем
Да экология тут не в дугу
День шестой
Поневоле зарос бородой мизантропа и эсхатолога
Смакую Откровение Иоанна
Когда же когда придет карачун стрекозе?!
День седьмой
По Писанию обещался быть днем отдохновения
Обещания не сдержал
Рефлексировал по инерции:
Настоящая поэзия вероятно
Та которая на минутку из взрослого
Выуживает ребенка
Впрочем кто встречал взрослых мужчин?
Притворяемся только
Всякий только пацан в штанишках с оторванной помочью
Вот женщины гораздо серьезней
Оттого вечно прячешь мерзавчик
Выдыхающийся фонарик шарит в потемках
Сочленения – слизь – арки – мшистые повороты
Склоняюсь и прячу
В трубки свернутые отчеты о своей эпопее
Для чего?
Помогает молитве
От нее в свою очередь
Иногда
Нежданное мощное сатори
Словно вдруг расслышал хлопок одной ладони:
И я
вне
иссохшей и легкой
Небольшой совсем стрекозы
Распрямившей крестообразно свои перепонки
Взваливаю ее на плечи
Несу
Несу
Сильный будто атлант
К горизонту!
18-19 октября 2014.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963363
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.10.2022
«Аргентина»
Какой-то школьный концерт
извлекаю из рухляди прошлого.
Одноклассница в шляпе с полями
кружится на сцене
под мелодию: «Ля-ля-ля-ля-ля-ля… Аргентина».
Полноватая, с толстыми икрами,
фальшивит самозабвенно в каждом движении.
Одноклассники (авторитетная тройка)
ржут из партера, что першероны.
А она скользит и не обращает внимания,
фальшивит самозабвенно под белой шляпой.
Повзрослели и поумнели…
Теперь бы так не поступали.
На встречах коньяк пьют и водку, кто не завязал.
И я размышляю, как малого стоила выходка та для них,
как много могла бы сломать в другом навсегда,
насколько нелепо на ржание першеронов,
на цыканье, тыканье, прочие междометия ассортимента низших,
откликаться всем естеством, бездумно и беззащитно,
как поздно снисходит горькая мудрость…
Сейчас знакомая – авторитетный в городе врач.
Встречи выпускников игнорирует. Точка.
12.11.2020.
***
Город в вечной мерзлоте или в пустыне,
в котловине между неприступных гор,
словно подлинная родина, доныне
он мне снится. Подлому в укор
открывается за поворотом
после долгих переходов и лишений,
аккуратный, маленький, и кто-то
занавеску в обрамленье лени
неожиданного в стуже солнца
чуть отдергивает, чтобы убедиться,
что достиг его я – выпиты до донца
страх и горечь, пройдены границы;
или там нежданная прохлада
после зноя, мути и барханов вязких,
или скал нависшая громада
подается перед, будто связки
бус стеклянных, свисших шторой к полу,
и в сакральный, тихий, деревянный,
твой по крови, твой по морю, к молу
самое себя несущего,
твой, манной
жителей питающий небесной,
обнимает Город Долгожданный!
16.11.2020.
Калифорния, примерно 1890
У нее на рукавах кукуруза:
вязаный свитер,
этот узор…
Она ходит в воскресную школу,
книжка подмышкой,
сквозь бурьяны,
мимо вспаханного участка Гаррета,
выгона Смита,
дальше, пыль бередя…
Синеют кордоны между землею и небом,
как строки поэтов, которые
учит она наизусть.
А вот я отхлещу кнутом
и ее, и себя, и гнусные тени,
которые в эту пору дня
ползут и волочатся!..
Знать не желаю строчек поэтов!
А вылущил бы губами
краешек только,
хоть бы пядь рукава
на вязаном свитере…
08.11.2020.
Неряшливая зима
Неряшливая зима.
Изъеденный молью мех,
наброшенный на дома.
Слетает ни дождь, ни снег.
Исчерканный колесом.
Чернеющий там и сям.
Смесь пудры, муки с углем.
Подорванный белый храм.
Где четкость и где ответ
на самый прямой вопрос?
Грязь только месить. Завет
запутанный, смех до слез.
Решайся или решай,
сам мучайся иль спроси,
ногтями сдери лишай
над жилами с током сил…
Ни то и ни се дурит.
Зима, словно арлекин.
Внутри тебя тот же вид.
К тому ж ты совсем один.
18.11.2020.
***
Распятые львы Карфагена,
как описывал их на страницах «Саламбо» Флобер.
Расклеванные и в гримасах
последнего рыка и гнева,
готовые ринуться хоть бы на стадо слонов,
в последнюю битву царей из царей,
но взятые на поводок человеческой мести.
Крестьян, их ведь тоже несложно понять:
потеря скота, страх за жизни детей.
Когда восстают эти сервы на аристократов,
тогда удержать их нельзя
и поистине бодрой собачке
гораздо привольнее, нежели дохлому льву.
Короны закатываются, как солнца,
в подножную грязь, чтобы спрятаться в ней,
златые сбриваются гривы,
снимаются перед железным клыком,
готовым склизнуть посреди деревянных опор…
А львы, хоть страшны и могучи, но не бесконечны,
и вот уж мельчает порода,
вместилища духа
метут тротуары, откупоривают пивко
в компании беспородных,
трепыхаются с каждым днем
неувереннее, слабее.
И их распинают
меж старой надеждой
и кротким отчаяньем
добрые сестры и братья.
10.11.2020.
Тихогрудь
Чтоб, дыша, вздымалась.
Для чего-то.
Для кого-то.
Для самой себя.
Чтобы с новым вдохом
из болота
вверх за волосы
тащила, вся
от любви лучась,
а голос сладкий
пел да пел
(ну что с него возьмешь?),
привкусом ванильной шоколадки
обдавая щеки.
Чтобы нож
обрезал ее в момент фальшивый,
струйку звука,
чтобы в тишине
тихогрудь одна
вздыхала ивой
или, там, курсисткой при луне…
17.11.2020.
***
Человек заезжает в пустыню
пересечь ее надо
барханы изможденное вязкое тесто
спотыкается конь
нету смысла ни в чем
всадник правит конем
в никуда в золотисто-зловещую пыль
и твердит что имеет надежную цель
и мокра его шляпа и фляга тощает
фатум молча заносит его в черновик
в револьвере патроны ржавеют от скуки
он его разряжает в ближайший мираж
но спустя сорок миль стремя ловит нога
на ином скакуне
что быстрее иных
он в оазис врывается с песней
обнимает колодец за талию и
заглянув в него гибнет воскреснув
22.11.2020.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963270
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.10.2022
Ахетатон
Царь и царица, их дочь,
приближенные
в храме Атона.
В святая святых.
По молитве владыки
Верхних и Нижних земель
удлиненного, словно клюв цапли, Египта
задрожал,
фитильком встрепенулся восход.
Прорезает его первый луч,
разгорается ярче,
борется с золотом пурпур –
могучий духовностью диск
из пучин восстает,
создавая повсюду живое.
Эхнатон, Нефертити
славят гимном предвечную сущность Атона,
славят правду-Маат,
что превыше всего,
нараспев повторяют с поклоном гортанно.
…Блеск, тепло.
Известняк и зеленые пальмы.
В лазурную воду прудов
путешественник смотрится.
Ибис
восклицает за дальним кварталом.
15.12.2020.
Сломанная кукла
В человеческий рост,
не то клоун, не то Арлекин.
Нет, скорее Пьеро.
Тело полусидит,
состоит из причудливо-ломаных линий,
утверждая тем самым свое бытие,
что уже таковым то и не назовешь.
Взгляд, наверное, потух,
но, поди, разгляди
поточнее, когда, словно шар
из свинца, голова укатилась на грудь.
Правда, рядом раскрытая книга, но кто
поручится, что кукла читала взаправду?
Также кто подтвердит,
что недавно еще
с ней считались, ее
берегли, что она
и сама берегла и считалась, брала
ложку в рот, опрокидывала за столом
рюмку или бокал, приносила доход
и считалась полезной.
Пока не сломалась.
И теперь, в уголке на кровати
ютясь,
лишь являет железный уродливый сюр
тех конструкций,
на коих ее загибали…
10.12.2020.
***
Вечереет в окошке, смеркается.
Тянет дымом сгоревших надежд.
А глупца, что в тебе пререкается
с неминуемым, просто утешь.
Он не ты – ты мудрей и догадливей.
Ни замашек дурных, ни манер.
Сам себя воспитавший, понятливый,
молодец среди многих Валер.
Зябко только от этого зрелища,
словно таешь, цепляясь за свет
ускользающий и угасающий:
вот ты есть, был, тебя уже нет…
01.12.2020.
Н. П.
Почерневшая вязь на увесистых ножнах,
старый царский Тифлис. Подыши на узор –
развернется, и гордый бездомный художник
под балконами низкими, меж лавчонок, духанов,
с сундучком из фанеры, где кисти, клеенка,
будет с улиц крикливых спускаться в подвалы,
предлагая хозяевам нарисовать
что угодно: оленя, медведя, зайчонка,
льва, кувшины с вином, лук зеленый, шашлык,
групповые портреты, сюжет из легенды –
за похлебку, вино или за полуштоф.
Он орнамента часть на серебряных ножнах.
В старом царском Тифлисе он свой, но везде
бесприютно ему.
Захмелевший художник
в закоулке духана забылся… Над ним
переливистый прямоугольник, творенье,
озаренье, мученье, блаженство, проем,
что еще пахнет красками и сквозь который
за чудесную грань посвященный проникнет
и найдет то, что больше и лучше, чем мир.
17.12.2020.
Разноцветное
Тропические попугаи
слетелись на площадь-мольберт,
а сверху над ними взрывали
десятки шутих и ракет.
Под аркой из радуг вскипая,
бразильский пестрел карнавал.
Цветные драконы Китая
клубились, их дождь осыпал
гирлянд и фонариков пестрых.
А невдалеке Марди Гра
сворачивал на перекресток
под споры сурдин и мембран.
Тут Индия в лотосах, в охре,
в дыму благовоний, в густом
богатстве оттенков. Там в кофре
земли африканской, что гром
для зрения, краски – напрасно
их сравнивать с чем-то… Как горсть
драже, витаминов, ем страстно,
глотаю цветное и сквозь
убожество серого в каждом
дне, часе, мгновении, в них,
идущих и едущих, жажду
другого, иного, иных!
12.12.2020.
***
Медленная мелодия.
Словно вальсирует в воздухе
птичье перо
и никак не осядет на землю.
Вот опять подхватило его
восходящим потоком,
и оно поднимается выше, чем было.
В детстве, в юности я не любил
медленных песен,
торопился нетерпеливо за такт
и не понимал, как это красиво:
медленная мелодия
меж землею и небом,
без пары и цели,
на грани
слияния с чистым, прозрачным,
истончающаяся напрасно;
не нанять детектива,
чтоб за ней проследить,
и не снять на дурацкий топорный гаджет,
ибо только один оборот,
и, как птичье перо,
исчезает она:
то ль под ноги легла,
то ли ввысь вознеслась,
эта медленная мелодия…
16.12.202.
Сбой в сочувствии
Схватившись за грудь слева,
опрокинется на спину,
со стоном (немо), валя то, что рядом,
на пол: гладильную доску, стул…
А больше и нечего в современном жилище.
Не вазу же и не книжный стеллаж, музыкальный центр,
отошедшие в небытие?
Компьютер разве, лептоп, айфон,
воткнутый в розетку –
а эти громкого шума
не произведут, чтоб огласить трагедию:
мол, кто-то помер,
кончается, помощи просит.
Ни черепков, ни осколков,
ни кучи книг, ни дымящейся лужи
от кокнутой чашки,
ни телефонной трубки около аппарата,
смахнутого конвульсивно,
ее гудков
возле уха и синеющих губ…
Максимум шнур Интернета
подденет нога –
тогда обновится коммуникация
в виде сытых претензий.
А дальше недоумение,
которое больше не разрешится.
27.11.2020.
***
Книги взошли на костер.
Авторов короновали
тем, что врагами назвали,
Пуля, Петля и Топор,
Газ, Истребление, Страх,
Ненависть, Неполноценность,
Ложь в потемневших словах.
Эти же – как драгоценность.
Сколько томов ни пали,
только сильнее сверкают.
Дух изгоняют с земли,
но дикари проиграют.
…Так, шевеля их золу,
ретроспективно я мыслил.
Шнур Интернета в углу
кукиш сложил и обвиснул.
06.12.2020.
***
Специалист по взбиванью подушек
и подтягиванью одеял,
тень в ночном колпаке
с канделябром рогатым
и помпонами на башмаках.
Это – мистер Зевота,
это – мастер «охота»
спать и спать, спать и спать,
спать и спать.
Где накапает воском,
там тропический остров,
где зевнет во всю мочь – сладкий звон.
Тут заботливо сдвинет
под ухом подушку,
там поднимет игрушку,
подоткнет одеяло –
и ну дальше
дозором шагать.
07.12.2020.
***
Гуляя и бегая по делам,
замечаешь странное.
Будто приехал в чужие края,
на улицах тьма незнакомых лиц.
И даже, когда улавливаешь что-то близкое,
спешишь навстречу, почти готовый приветствовать,
выясняется: это не тот и не та.
Немного, совсем отдаленно похожий,
чужой человек.
Растерянно провожаешь глазами,
уже осознав, что спутал его (иль ее)
с тем (или той), которые были когда-то,
недолго, близки тебе, только они давно испарились –
сбежали, уехали, эмигрировали, и они,
дружище, гораздо старше этих подделок.
Сознание выдало ретроспективу,
услужливо и беспощадно подсунув
их образы в юном чаду,
колеблемые могучим потоком,
в какой-то смутной эпохе,
каких-то дежурных трудных времен…
21.12.2020.
***
Мы войдем в этот парк, словно в дым,
незаметные и непростые.
Мы, отважившись, вдаль поглядим –
прямо в сердце великой пустыни.
И, представив на миг весь резон
бледно-розовых детских мечтаний,
мы уловим ее хищный взор
и рассмотрим ее очертанья.
Долгий вечер пройдет как-то вскользь,
нерасчетливо и одиноко.
Старых тайн не навеют и грез
листья цвета бутылочных стекол.
И все так же мы будем смотреть,
очарованные неизбежным,
ненавидя до бешенства смерть,
жить желая желаньем кромешным.
1989 год.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963087
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.10.2022
……………………………………………………….
Когда хоронили belle epogue
Оркестр чернокожий из Нью-Орлеана
Задвинул «Святых» и пошел ухмыляясь
Приплясывая и творя оверштаги
По жухлым венкам вдоль экватора
До
Ворот с восходящим круглящимся солнцем
Что значило снова вернуться домой
«There is a house in New Orleans
They call the Rising Sun»
На фортепиано заместо лафета
Эпоха лежала невестой одета
Но не наблюдалось ее жениха
Она затянулась и сделала «Ха!»
…………………………………………………………
В режиссера как утверждала реклама
Вселился дух Чарли Чаплина
Что давало ему моральное право
Снять продолжение полнометражки великого мастера
Оскароносный проект
Сценарий избрали такой
Бродяга из «Цирка» скомкав афишу
Ковыляет с гитарой до перекрестка
Мажет щеки себе жженой пробкой
Как белый артист из менестрель-шоу
И заключает сделку с лукавым
Желая стать настоящим блюзменом
В обмен на ненужную душу
Наутро
Он просыпается – кем?
Знаменитым поэтом!
Недоработка
Бывает
Но все ж публикации в толстых журналах
Рауты телки
«Как, вы не читали Пикассо?»
Обвыкся
Нобелевка и смокинг
Сам режиссер исполнил шведского короля
Когда же иссякли чертовы черепки
Шестерки из ада найти не смогли
Того кто был ряженым дважды нет трижды
Поди объегорь поэта
……………………………………………………….
Одинокий и трезвый
Как будто горгулья на Notre Dame
Пасу я двух дочек на детской площадке
Нет денег на пиво
В мозгах Бенни Картер
Снует заторможено медоточивое соло
И младшая дочка
Привстав на качелях
И в такт ненамеренно так попадая
По-детски… не то совсем не по-детски
У вертикального вьется шеста
Японский городовой!
В будущей жизни стану бездетным
Или по крайней мере на пиво мне будет хватать
Прогресс в демократию по рукоять!
……………………………………………………….
Скачут жгучие блохи
С телеэкрана обратно
Побрызгал святой водой –
Возник Збышек Цибульский
В темных очках и с зубастой улыбкой
Изобразил «Чао» – и на подножку.
Побрызгал еще
Бинг Кросби в кафе на эстраде
Подле Монтан и Дин Мартин
Трио лучших из лучших
На контрабасе Фрэнки Синатра
Пум-пум
Пум-пум
Пум-пум-пум
Опять сыпанул с перстов –
Сменился телик картиной «Черный квадрат»!
Разбухшей пиявкой
То выжмется то сократится
Это я что-то
Малость перестарался
Плеснула хвостом
Золотая рыбка
И удалила все файлы
Приступим сначала
……………………………………………………………..
Ничего плохого нету в том
Чтобы выйти в поле ранним утром
Поглазеть кругом с открытым ртом
А потом разъять себя на части
Словно из Пуруши из себя
Новое создать: твердь небо воду
Звезды флору косточки дробя
Человека радуги свободу
……………………………………………………………….
Как обидно что я не могу пообщаться с садовой улиткой
Что в ее микрокосмосе нет ни меня ни моих нелепых проблем
А меж тем этот домик роднит нас
И в сущности, изображенье улитки – на гербе на моем родовом
И тотемным моим насекомым
Может быть лишь улитка
Чудесное Божье создание
С парой чутких антенн способностью внутрь уползать
Унося в эмиграцию гордость
В убежище прятать
Субтильное очень
Такое молочно-белое тело
………………………………………………………………….
Покинутых детей воспитывает Бог
А мы с тобой покинутые дети
И лает этот мир на нас как датский дог
И страх в зубоврачебном кабинете
…………………………………………………………………..
Коулман Хоукинс что значит по-нашему Ястребов
Научи меня каждую букву когтить
Как ты когтил каждый звук на своем саксофоне
Джелли Ролл Мортон
Научи меня не обращать внимания на проституток
Как и ты не обращал
Занимаясь высоким искусством
Во время соития оных
Вильгельм Костровицкий
Назвавшийся Аполлинером
Скажи что ты думал в окопах
О критиках и комментаторах-снобах?
Свадебный торт
Покажи моей странной поэме
Как составляются в целое
Между собой не похожие ингредиенты
……………………………………………………………………..
высвобождая божественное в себе
20-23 сентября 2014.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963063
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.10.2022
1
По молодости лет я девушек любил.
Теперь седой простор одна моя отрада.
Ни золота, ни боевых побед не надо
тому, кто терпкой мудрости вкусил.
Закат – восход: равно печален пыл
всех граней дня, их страстная бравада.
Я жажду лишь, чтобы ворота Сада
с объятиями мне Отец открыл.
Из сотен книг, что тяготят мой шкаф,
покрытых пылью и полузабытых,
я достаю Завета синий том,
и вновь рыдаю, место отыскав,
где Ты простил убийцу и бандита,
а море бьет в наш маленький Содом!
2
По молодости лет я девушек любил,
я запускал в них пригоршни, как в жемчуг.
Давно я нелюдим, и мне во тьме не шепчут
пряные губы, как я груб иль мил.
В портах мои спешат отдать избыток сил,
скорее отыскав после скитаний встречу.
А я с крутых бортов невидимой картечью
глушу их – расфуфыренных верзил!..
Корабль тих. Раздула фонари,
зевая, вахта. Вскрикивают слуги –
их вновь в кошмарах унижают, бьют.
Малаец, негры. Обхватив лари,
к путанам в заведения Тортуги,
они в камзолах грез, бранясь, плывут.
3
Теперь седой простор – одна моя отрада.
Он безучастен, как моя печаль.
Пергамент щек и патлы по плечам –
все в тон ему. Похоже, мы два брата.
Бывает, как циклоп, взревет его громада!
И больше зренья нет, смешались близь и даль.
Грехов земных Ему тогда не жаль,
и Он спускает нас в ущелья ада.
Так, сброду перспективу показав,
как мудрый лоцман, провожает в бухту,
где на бок ляжет шелудивый пес –
фрегат наш под названием «Зуав».
…Вновь кок-француз выдумывает кухню.
Судьба до шпаги горизонта – скучный плес.
4
Ни золота, ни боевых побед не надо,
я не тщеславен боле и не глуп.
Что черепаховый душистый суп,
что хлеба черствый кус – одна баллада.
Но кто удержит наше сердце от распада,
коль ты надеждой беден, как на рее труп?
Горящий брандер – юность. Вздутый шлюп
на желтом рифе – время листопада.
Матросы сплетничают, будто спрятал я
несметный клад, нахватанный за годы.
Мол, есть и карта, где отмечен путь.
Какая, Боже, глупая семья
досталась мне, какой позор природы!
И ждет кинжал меня когда-нибудь.
5
Тому, кто терпкой мудрости вкусил,
чума и гибель, словно детские игрушки.
Я, как мореный дуб, от пяток до макушки
с окаменелым такелажем жил.
Зыбь выносила, ураган вскормил.
Младенца хрип, арлекинада старой клюшки,
ядро, влетающее в грудь, как в плоть лягушки, -
все это видел я, все уяснил.
Ветрило кобры, сифилис, стрела
в потеках яда, хищник под луною –
всё экспонаты в памяти моей.
Как будто когти гордого орла,
что промахнулся в кучу перегноя,
так вязнут мысли на закате дней.
6
Закат… восход… Равно печален пыл
люк бытия открывших, запахнувших.
Поденок стайками в веках минувших
они мятутся - те, кто раньше жил.
Горбами дюн белеют, что намыл
безликий ветер, – сколько там сверкнувших
крупиц на солнце? Я не знаю лучших
слов тех, что муж усталый обронил:
«Все суета сует». Гусиное перо
и я порой в чернильницу макаю.
Но крепко вежды протираю вдруг
и, тяжко опираясь на бюро,
встаю, тетрадь с сонетами бросаю
и рому зычно требую у слуг!
7
Все грани дня, их страстная бравада –
игра свечей в глубинах хрусталя.
То из корзины заорут: «Земля!»,
то вражеского флота колоннада
вдали возникнет, и несчастная команда,
забыв про штиль, на эшафоте короля
себя представит разом, впрок скуля!
Затем опомнится, надувшись, как Паллада.
Таков, о Боже, бедный человек!
Твое растение клонится долу
иль выпрямляется, чуть в спину подтолкни.
Он флюгер, пух, калека из калек.
Коль не при власти, низкую крамолу
вынашивает. Тень он, извини…
8
Я жажду лишь, чтобы ворота Сада
не слишком узки были для меня.
Ковры иль шелк, булыжник иль стерня –
все путь один, и всюду ждет засада.
Душа – что форт. Свирепая осада
бурлит вокруг, прочь ангелов гоня!
А мир – зеркальных комнат анфилада.
Толпа лжецов. Тот коренастый – я.
Широкоплечий слишком, говорю,
для царских врат. В грязи мои ботфорты,
в крови по локоть руки – не хотел.
На капитанском мостике курю
прямую трубку. Жесты властны, горды.
И не страшит положенный предел.
9
С объятиями мне Отец открыл
за то, что кулаками я стучался.
Как блудный сын, на добрые полгалса
промашку дал я и тюки сгубил.
Конечно, льет слезу и крокодил,
что над козленком всласть поизмывался.
У египтян он богом назывался,
в краях, где все решает мутный Нил.
Но без упрека на меня глядит
распятье из позеленевшей бронзы.
В нем состраданье и земная боль.
Он замерзал без крова, не был сыт,
пролил за нас и кровь, и пот, и слезы –
вот наш Судья!.. О, жгучий стыд! Доколь?..
10
Из сотен книг, что тяготят мой шкаф,
едва ль штук десять будут интересны
мне через год. Затем в рядах их тесных
блуждать и вовсе прекратит рука.
В усадьбе шаткой, будто лорд и граф,
хранитель грез, героев бестелесных,
над бездной, где полно костей безвестных,
я проплываю, кресло оседлав.
Такое не забавно бытиё?
Каких еще вам надо аллегорий?
Смотрите: пепел всех библиотек,
на погребальное сукно мое
уже нападал или ляжет вскоре!
Лишь Истина утеха из утех.
11
Покрытых пылью и полузабытых
немало закоулков в памяти моей.
Они, как кладбища погибших кораблей,
или стоянки дикарей забитых.
Там пахнет дегтем, там стучат копыта,
там няньки за руку ведут гулять детей,
курится дым из жертвенников быта,
но нет меня – и оттого кому грустней?
Вязали Мойры парню свитерок –
не по размеру вышел: дыры, латки…
На плахе никого не прокляну.
Простить хочу тебя, великий Бог,
за роль винта в Твоем миропорядке,
который сообщил мне кривизну.
12
Я достаю Завета синий том.
Он полновесней золота Альгамбры,
таинственней Химеры, чупакабры.
Как фитилек, перегорает в нем
в сплошном благоуханье гордый ум,
совсем беспомощный, но слишком храбрый.
Ночь, точно евнух, жирный и недобрый,
следит в окно, блестя глазным белком.
На каравелле, что прекрасней лебедей,
с бушпритом, будто рог единорога,
Его корабль по вечности плывет.
Закинул сети Он – и тысячи сельдей
с ногами и руками, славя Бога,
попались. А лукавый режет скот.
13
И вновь рыдаю, место отыскав
то самое, - ну вот… мокра страница!
Нет- нет, довольно! Лучше нордом насладиться.
Хандра на вкус, как тухлая треска.
Когда-нибудь у безымянных скал
найдут сундук, стихи, чтоб мне продлиться
в потомстве тоже. Им начнут дивиться
иль ухмыльнутся, бегло полистав.
А, может, осьминог, свои очки
на клюв нацепит и в норе подводной
возьмется философски рассуждать,
что солнце скверна, люди – дурачки,
что сложно быть скотиной благородной,
приклеив к щупальцам мою тетрадь.
14
Где Ты простил убийцу и бандита,
недолго б размышлял присяжный суд.
Вот так и нам в момент башки снесут,
и штабелями в яму. Шито-крыто.
Великодушно в яму троглодита
и негодяя… Сей полезный труд
исполнят те, которые несут
к столам и тронам в башмаках копыта.
Немногим нравится прощенья вкус.
Рецепт напитка резкий и нездешний.
Вдруг великаном станет лилипут?
Порой и я робею, хоть не трус:
любовь, прощенье, словно хаос вешний,
лишат опоры, жалкий строй сомнут!..
15
А море бьет в наш маленький Содом.
Он только человечества осколок.
Так мог бы выглядеть иной поселок
иль магистрат. Как родовым гербом,
кичусь я сходством наших балаболок
и загребалок. Разрази вас гром…
Пусть Правда выстирает нас, как щелок,
насытит, уравняет с торжеством!
Входил и я в готический собор
давно когда-то под прибой органа,
Марие Деве зажигал свечу.
Но в аккуратный общества пробор
наклал однажды. Может, слишком рьяно.
Был повод веский. Дальше – умолчу.
22-27 июня 2009 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962743
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.10.2022
Государевы людишки
рано-раненько встают,
и похмелье, и все шишки
исцеляют там, где пьют,
облегчаются... Людишки
пялятся по сторонам:
что там ноне? На войнишку,
аль как прежде - по местам,
по баракам, с русским роком
в перепонках и с шизой,
что давно уж вышла боком?
Нет, теперь хоть матом взвой -
не поможет, проиграли
в дурачка самих себя!..
Обокрали, обосрали
до семи колен, трубя
в кулачонку что-то вроде
"веселися, храбрый росс".
Дети стороной обходят...
Государь, великий босс,
видит будущее ясно.
Мы ж людишки. Хоть порой
можем выругать напрасно,
замахнуться... Нет, постой,
можем даже взбунтоваться
и, взбесясь, похоронить
чем привыкли восхищаться,
любоваться, прогибаться,
упиваться, похмеляться,
защищать, в пыли валяться,
прославлять и дорожить!
11.10.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962556
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.10.2022
1.
На помосте,
усеянном кучей игрушек,
возвышается,
лотоса позу приняв,
богатырь двухметровый
с улыбкою Будды
и так ласково-ласково
шлепает по
двум причудливо, пестро
раскрашенным бонгам,
как по двум детским попкам.
Трам-там. Таратам.
Трантон-пара-тон.
И от этого ритма
бежит молоко
из сосков и из вымени
бодрою струйкой.
И сама ловит такт колдовской колыбель.
Исполин добродушный –
эксперт по пеленкам
и подгузникам,
смесей и каш дегустатор,
масел, кремов,
солей и присыпок нюхач.
И еще – детских снов
неподкупный охранник!
Не один оглоед
на ревущем козле,
не один экипаж
раскатившейся банки
с долгим вздохом
был нежно направлен в кювет,
перевернут:
трам-там,
таратан-таратон,
дабы не раздражали
Великого Духа.
2.
И младенец, и мать
призывают его.
И Агу тут как тут
с погремушкой и соской –
атрибутами царской и божеской власти.
Серо-сине-зеленый
и карий зрачок,
медно-черная,
светлая, желтая кожа.
Многоцветен и многоязык,
он для всех
и кормилец, и нянь.
На колене Агу
помещается целый роддом грудничков.
Из безбрежных карманов его
в нужный миг
возникают бутылочки, слинги,
коляски, кроватки…
А беременным любит Агу щекотать
животы их павлиньим незримым пером.
Чтобы там ни стрясалось,
«Агу!» да «Агу!»
над планетой разносится.
Пахнет рагу,
и бренчит под луною вечерняя рага.
3.
Во дни Ирода,
дни избиенья и слез,
спас Агу всех младенцев
и не допустил,
чтоб страдали невинные.
Лишь нависал
душегуб над ребенком,
копье или меч
(бомбу, штык)
занеся и ощерясь,
тут свой палец Агу
отрубал и бросал,
подменяя младенца.
Спасенного клал
в свой передник,
ему отдавая салют
и вручая с нектаром забвенья пустышку.
Генезис Агу
Он родился из первого слова рассвета –
приласкавшего землю прямого луча –
приласкавшего мельком пунцовую розу –
приласкавшую росный венок на челе.
Через семь полных дней
из душистых завоев,
голенастый и крохотный,
словно кузнечик,
появился Агу,
сын луча и цветка.
И тотчас стал расти,
обгоняя траву,
и кусты, и подлесок,
окреп, сделал бонги,
ритм впервые исполнил на них
колдовской:
таратам – тара-тон-тон,
и первый младенец
на планете был принят
Великим Агу.
Им спеленат… и далее,
далее, в роды и роды…
За плечами Агу
много добрых поступков,
но на них сокровенной
легенды печать.
Оттого-то никто и не знает о нем.
Только ты или я,
только мать и младенец,
да курящий на заднем крыльце акушер.
31 июля – 2 августа 2015.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962365
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.10.2022
I
Моря монеты – ракушки –
с древним чеканом Нептуна,
глубью согреты и скрыты
в сейфе пространном, прохладном.
Море богаче всех Крезов,
хоть одаряет без меры,
соль, не иначе, есть в каждой
шутке, что вслух повторяют
эти волна за волною,
словно прохладные губы.
Боль рождена ими тоже
в ночь безотрадную шторма.
Горсть черноморских ракушек
будет твоим подаяньем.
Строчкой на воске изгладит
время стилом их из быта,
где не бывает такого,
выметет их из-под шкафа.
Так отступает и море,
выковав стих напоследок.
ІІ
Глубь помогает безмерно
счастье познать и обиду.
Змеем взмывает воздушным
ветра и стать, и желанье.
Это ли не превращенье
на берегах осиянных?
Рвется вовне настоящий,
скрытый в годах или в сердце.
Море ему помогает,
словно услужливый лекарь,
словно суму с черноземом
с плеч осторожно снимает.
Не крохоборствуй, не думай.
Веки сомкни и качайся,
делая возраст забавным,
медью звени, торжествуя.
Мокрые плавки, как флаги,
вывешены на кабинках.
Наши заявки на вечность,
чьи сочтены карнавалы.
ІІІ
Из чего состоит смех?
Из утробного гула, плеска.
У него характерный звон,
зверя храброго скок, повадки.
Приласкается он к тебе,
переменишься сам ты вскоре.
Расплескается шкурой всей,
кровью вспенишься дико, сильно!
Повелителем назовет,
и подобных тебе не будет,
перелитое, как в сосуд,
море храбрых и море кротких.
IV
Импровизируй в рамках железной догмы.
Не уставай удивлять совершенством и непостоянством.
Иронизируй в брызгах, оттенках, бликах,
быть заставляй, желать, как хотят любимых.
Что в тебе есть такого, что не узнаем,
даже приникнув к самым твоим истокам?
Может, то облик Бога, к тебе воззвавший,
вкус первородства, славы, иль одиноко
из ниоткуда в небыль скользящий парус,
мраморной каплей высохший на лодыжке
вечной красы – и где бы еще взялася,
как не в пушистой пакле морей Афродита?
V
Морские звезды, печаль актиний,
таких растрепанных, содержанок
моллюсков, твердых в своем стремленье
мужском все топать и топать в чащах
им рукоплещущих ламинарий,
пронзенных стрелами купидонов
с хвостом и чешуёй, суетливых,
песками белыми, вдоль кораллов.
Избыток красок и декораций,
иллюминации, клоунады,
плывущим брассом богам двуногим,
как чуждой нации, не доступный.
VI
Нивы твои раскинуты щедро,
пьяны урожаем отборной пшеницы.
Плавься, струи сверхъестественным током,
ширься… А мы только стены читаем –
вот наша участь. Высокопарны,
мы карикатура на неизмеримость.
Просто нас вычесть и больше не вспомнить
из нового утра формулы ясной.
Тут и причина, что ты позволяешь
искать, раздвигая лазури колосья,
упрямым мужчинам в чудовищных недрах
игрушки жемчужин, дитя утешая.
VII
Зыбь вызывает головокруженье.
Мертвая зыбь с тихим скошенным бегом.
Словно зевает подводный владыка
в обществе рыбок, коньков и креветок.
Зыбь вызывает невнятные грезы,
словно полотна импрессионистов,
где догоняют мазки за мазками
что мимолетно, мучительно-чисто.
Зыбь, как жестоких сирен ариозо,
кем-то записанное под наклоном
на нотном стане с повторами легких
колоратур и пассажей зеленых,
пенно-опаловых, до потемненья,
гнева, захлёста, изгнанья из рая!
Как ночью жалобны, робки, должно быть,
зонтики эти, мишурность иная…
VIII
Ты любишь издревле маслины и виноград,
пшеницу, масло, вощину, меды и ткани,
бойцов на триремах, военных занятий азарт;
героев угасло в достатке на ложе песчаном.
Как море решаешь: быть смерти или же нет
на этой арене, где без претендентов ты император.
Вот палец вздымаешь… чтоб перевернуть – и на дне
колени подламывает гладиатор!
IX
Лампы, лампадки, люстры медуз
в голубоватых залах для бальных танцев,
платья и фраки, помахиванье вееров,
флирт, поцелуи в кораллах, дуэли без счета.
Как римский папа, рушится кит
с проповедью о больших и малых, фонтаном речи.
Черная шляпа ската сквозит
в книжных развалах крабов-отшельников. Вече
сельди зеркально меняет курс,
только врезается в ряд зубатый диктатор.
Пухленький марлин вывел приплод погулять.
Булькают, нежатся, свежим приплодом богаты.
Х
Изрядно грязный, потертый обломок,
я буду скормлен тебе однажды.
Омою язвы, отправлюсь к истокам.
Отторгнут с корнем от черной жажды,
спиной ступая своими следами,
войду в прибой, как в четыре года.
Меня купая на вечной дамбе,
сольешь с собой ты, отец, свобода.
Зарывшись в мантии королевской,
куда я кану? В любовь, наверно…
О, mare magnum! Мой лепет дерзкий
стучит по венам – зло, неустанно.
ХІ
Сегодня ты в дымке, будто в заботе.
Лайнер на цыпочках ускользает
из-под твоей опеки монаршей.
Кожа воды, как свежая выпечка.
Расходится облако над тобою,
рассасывается, как рубчик салюта.
И книга и яблоко пахнут морем.
Стал заскорузлым шнурок от крестика.
ХІІ
Лучшую форму просило
племя двуногих у моря.
Амфору существованья
злыдням убогим открыло
пенное звонкое море.
И налило содержаньем
умного лада, хмельного.
Бед нажило тем поступком,
но не раскаялось море.
Ибо свое взять обратно,
коль довелось бы сквитаться,
сможет, возьмет, лишь терпенья
чашу его переполнят,
и титаническим сдвигом
судорога отвращенья
синий хребет искорежит.
Жутко восстанет, колоссом,
выметет сор с побережий,
снизу подмоет, а сверху
всю свою горечь набросит!
ХІІІ
Мне продавать нечего –
тут мы с тобой схожи.
Будем мечтать дальше
под голубой прорвой.
Есть в ней, как ты, млечное,
есть то, что всхлип: «Боже!»
вынет без йоты фальши.
Есть золотой, черной,
рыжей палитры всплески,
нити парабол плавных,
сполохи митры вышней,
горних певцов ансамбль.
Окоченевшие фрески
на берегах державных –
вот что они такое
все пред тобою, Море!
XIV
Сфотографируй море
гаджетом модным, детка,
взяв напрокат порфиру,
зрелища дав голодным.
Сфотографируй море,
щелкни в анфас и профиль
яхонты и сапфиры,
скулы, виски и щеки.
Высеки, словно скульптор,
у забытья в граните
кроху и нюню искру
на золотой орбите.
Сфотографируй как бы
занавеса волненье
перед тем как с эфиром
маску получит пьеса.
Изобрази уродство
и лепоту в ансамбле.
Все искази, коль хочешь,
по правоте артиста.
XV
Возвращенье к тебе –
возвращенье к себе самому,
золотое сеченье
в не блещущей стилем судьбе,
вдруг рождаемое на глазах
в пеленах твоих синих
и в люльке качаемое
на волнах –
миг триумфа,
почти оправданье,
почти ощущенье: достиг!
О, если не прав я, прости,
но не дай по обломкам,
по бьющейся рыбе, по тине
вслед тебе, отступающему в никуда,
с кислой, трагикомической миной
неудачника сети нести!
19 – 25 августа 2016.
Скадовск.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962313
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.10.2022
**
Когда корова рогом
подденет гобелен,
всяк будет снова весел
без денег и с сумою,
когда поникнут грабли,
даст урожай блоха,
в Писанье вникнут люди,
как наст, прорвав спесивость,
когда напьются рыбы
кудрявым тростником,
прически дам помнутся
в кружении притворном,
когда под ожерельем
взревет осёл ослом,
кувшин со стулом спляшет,
а брюхо с ожиреньем,
когда на кровле трон,
появится, как дуб –
шут королевской крови,
на нем усядусь я!
**
Немало дурней я встречал
на всех путях и перепутьях.
И всяк считал себя умней,
чем Соломон в его делах.
И каждый норовил шмыгнуть
меж лап Фортуны, как мышонок,
но коготь бархатно давил
их чередом, седых и юных.
И неприлично мне роптать
на мой наряд и на прозванье;
у Бога свежий зычный смех,
и Он моим проделкам рад.
К тому ж в компании такой,
как те, кого в глупцы зачислят
болваны, каждый умный муж
быть честью признает великой!
**
Ты ешь приправленную оленину,
а мне ссудил обглоданную кость.
То на пол шмякаешься благородно,
то на куртину лезешь с перекиру.
Мне б у тебя учиться ремеслу.
Вон как король заливисто гогочет!
«Ты, словно, кочет, сир, - ему шепну,
на чей гарем позарилась синица».
В румяном яблочке огрызок скрылся.
Надрежь пузырь, посыплется горох.
Не шутит запах с привкусом слезы,
что из подвалов в залу просочился.
**
Шут у камина… Где художник,
чтобы векам пересказать
картину эту?! По морщинам
елозят грезы огонька.
Обувка снята. Скомкав ромбы,
донизу спущены чулки.
Расплылся жезл с чертами брата,
не выдав скуки и тоски.
Сейчас я, вероятно, сверстник
Мафусаилу и горам…
Заштопан свет, клянусь могилой,
как зад мой, крайне неопрятно!
**
Слепень липнет к мокрой коже,
а глаза к тебе, красотка!
Ох, негоже зябнуть в склепе,
егоза, пойдем на волю…
Не рассердится покойник,
коли мы его оставим
для достойных размышлений
об утраченной юдоли.
Прикусив щербленным зубом
залихватскую травинку,
трубадуром я заправским
про аморы рондо выдам,
одобряем птичьим братством.
Где мы ляжем, там и встанем.
Не горбун я, слава Богу.
Можно даже обручиться –
этак строго понарошку.
**
Я твоя карета, ты мой кучер,
ты река, а я твое весло,
ты глоток из жбана, я зной лета,
я перо, а ты моя строка,
ты гнездо, а я твоя пичуга,
дротик я, а ты моя мишень,
я за мздой поход, а ты селенье,
ты приемыш, я твоя семья,
ты силки, я сдавшийся волчонок,
я гора, но ей подножье ты,
ты уток, а я твоя основа,
я познанья древо, ты мой змей…
**
Дела людей неинтересны,
а жизнь – смертельная истома.
Все остальное темный лес.
Selva obscura. Пот да риск.
Страх унижающий, скольженье
по лунатическим извивам.
Мы не в гостях, ты тут мишень,
в тебя прицелились, как в дичь!
Поддайся, дрогни, сбрось личину,
ату, охота, брань и лай!
Здесь каждый гаер. Сверху синь,
а снизу смоль. Дурак, смирись…
**
Марот, он совсем не гаррота,
но шороха этой штуковины
боится урод и тщеславник.
Хватило, Всевышний, бы пороху
навешать жлобью оплеухи
словами весомей весомого!
Сквитаться слегка – и адью.
А впрочем, неважно, шут с вами.
Как из-под хвоста у кобылы,
так пар ваших ртов упоителен.
Я эквилибрист, пустота –
канат для меня. Накренись,
и мигом на новый, пеньковый,
на мне воротник поменяется.
Вот прадед был шут и чудак,
на ветке в преданьях качается.
Лепешка на два-три укуса
обходится многим недешево,
искусство кинжал задирать,
что ждет под плащом за околицей.
**
Силач и шпагоглотатель
намедни ввязались в спор,
весьма некстати горланя,
что каждый из них умелец.
Страдающий, как от жажды,
один заглотал пять шпаг,
соперник же вызывающе
котел на цепях сорвал.
Засим поглощать с эфесом
тот принялся реквизит,
а этот сволок из леса
сосну с корневищем-мясом.
Кто прав был, а кто не очень,
так и выясняли, доколь,
в способностях не уравняв,
их вздернул король обоих.
Баллада шута о собаках
Собаки ходят голые,
на них есть только шерсть.
Блохастые, веселые,
по пять, по семь, по шесть.
Кучкуются, милуются –
почти как у людей.
Прилюдно ду… ду… дуются,
как Диоген злодей.
Ночными сарафанами
с эмблемой мусульман,
прельстясь, бывают пьяными
и воют сквозь туман!
**
Вепря приготовит
повар-альбинос.
На горячий вертел
снова, снова, снова
пряностей навалит,
морща нос, как клюв,
поварят загнав…
Рыж и красноглаз –
мне б такую маску!
Среди нас, как лис.
Крякая, токуя,
весь пернатый двор
кормит, сыпля с перстня.
То крошит салат,
то несет гранат,
то о винах вспомнит.
Остров дураков,
лязгая ушами,
быстро, славно, просто,
умников лягая,
обретет свой вид
самый изначальный.
Будь я сто раз бит,
если выдам тайну!
**
Я нынче был зван в балаган
прерывистых марионеток.
Всю ночь напролет при свечах
квартет повторял менуэты.
Сплясал с обезьяной и я,
парик из метлы ей сварганив.
Глядела она иностранкой
в камизе льняной близ меня.
Потом перебралась на стол
и спелые фрукты ну трескать!
Сраженный коварной и дерзкой,
я пал на мозаичный пол…
А прятавшийся кукловод
все дергал за нити фигуры,
стиравшие с шарканьем плиты
рядами: сближенье – отход…
**
Сеньора, Госпожа, Владычица,
Небесная Святая Роза,
как дышится привольно, сладостно,
с чудесным именем Твоим!
Ты помнишь бедного затейника,
который перед нежным ликом
Твоим из самого заветного
нашел в себе лишь дар жонглера
и трюки, что усвоил сызмала,
сложил к стопам Твоим бесхитростно,
все штуки для забавы публики
перед Тобою повторил?
Нет лепты у меня, Добрейшая,
пригодной. Разве только сдернуть
свой петушиный алый гребень,
худым коленом придавить…
сентябрь 2016.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962218
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.10.2022
***
Дрема в спичечном коробке
аромат древесины
нагретое, лаковое пространство
Что там спрятано
в пазухах по углам?
Стопки писем
надежные книги
подобье часовенки с аналоем
мешочки крупы
засушенные грибы?
Источник журчит
подиразберисьоткудаявилась
икудапропадаетвода
Канделябр в потеках
сколько символов разных
когда целишься им в темноту
черноватою лапкой
счастливого анахорета
Где-то там лабиринт
мегаполиса
дурость сородичей
усики челюсти
словно сбесившийся шрифт
что покинул страницы газеты
невесомая дрема
в полуоткрытом
спичечном коробке
25.12.2021.
Гостиница
обтерханная Гостиница
зелено-серые стены
облупленная как яйцо штукатурка
тут рассвет наступает?
зачем он, рассвет?
В потемках свободнее дышится
когда оглаживать эти
промятые звездочки трещины
постигнешь энциклопедию
минуя суперобложку
Номера номера
пролизанные подошвами коврики
откроется здесь захлопнется там
штукатурка зелено-серая
нелепые, лишние цифры
кувыркнется табличка
26.12.2021.
Служение
Понимаешь какая комиссия
служение штука тонкая
царь недолюбливал некоего
за то что тот больше творчеству
предан был чем ему
хоть в муках и обронил
хрестоматийную фразу
супруги Художников обижаются
коли их представляют не Музами
а только помощницами (прикинь)
меж тем он и сам-то был только солдатом
и платил по таксе красненькими
сынок поди послужи недаром
понятие издревле много значило
глянь на панелях толпятся
с претензиями на клиентов
цепочка следов пролегла
ковровой дорожкой к дремучему бору
и что мне?
самолетик бумажный
точно туда не долетит
26.12.2021.
Довженко
Маститый Увенчанный Основатель
для своих просто Сашко
вождю народов – игрушка
режиссер из письменного стола
надо вынул и наградил
надоел задвинул обратно ящик
там бы в нем и ютиться
словно в хате что выросла
из-под земли
на берегу зачарованной
поглядывать на поплавок
(не встревожат его
сквозняки столичных масштабов)
под ветвями груш не попорченных
носоломом железных ампиров
а вон! вон! высоко гуси-лебеди
точно не было аэроградов в помине
и столетий в бинтах окровавленных
а кино?
одно по сути кино:
как до дому
шагать
далёко
27.12.2021.
Теперь…
он не тот
бабла не приносит
мы больше не будем его любить
трудовая книжка истыкана штампами
классический дурачок!
когда-то вполне зарабатывал
что проку от сих отметин
намажешь на хлеб
подкинешь на карточку
лузер и шлак – так?
Да, но когда-то он звался «папой»
Ох, затерялся в джунглях
что же
будем чморить
а иссохшие артефакты
памперсы соски коляски
розы в роддом
восходы закаты
раздаренные семье
лузга и слащавая мелодрама
Федот
навеки не тот
28.12.2021.
***
Жил-был мальчик в кошельке
плавал в радужном пуху
а кукушка на суке
знай плела свое ку-ку
Необычный домовой
строен и голубоглаз
как нырял вниз головой
в мелочь и в банкноты – раз!
Был абстрактным кошелек
то есть попросту ничей
но нечаянно извлек
кто-то мальчика. Скорей
ножниц выстригли его
чьи-то пальцы из нутра
столь случайно, что «ого»
не воскликнула гора
сей проделавшая жест
Уронила где-нибудь.
Мало ли на свете мест
Смысл, мораль? О них забудь
28.12.2021.
***
Улицы, вымощенные плевками
Мох захолустья
Сюда попадаешь,
словно под череп бездарности
Тесно и гнусно
Будто читает тебя в этот миг
некое кто-то
и ты ощущаешь
этот набор: сверхмнений
презрения зависти
плюс унижения
и, спотыкаясь о каждый окурок,
спешишь до ближайшего фонаря
А там до ближайшего
Очень стандартная улица
Цели добьемся в назначенном кофре
когда позабудут а то удалят
28.12.2021.
***
… и находясь в этом мешке
периодически вопрошаю
кто это? кто это?
та и сосед
прочие – кто это?
Я их всех (нецензурное) позабыл
разговариваю общаюсь
беседую и дискутирую
только с самим собой,
словно пьяный на холоде февраля
после встречи с любезными одноклассниками
больше и не с кем
Чапек выводом страстным дохнул
на морозом покрытые рамы:
монолог – наихудший трандец одиночества!
А я так не думаю
монолог теперь и сейчас
вариант безмолвия пред микрофоном
Только пара ушей бы в партере
влюбленных и благодарных
28.12.2021
***
блин, ветер такой поднялся что гусей унесло на соседский двор
бахилы содрало с Ахилла
не допустили его в отделение
интенсивной
а стало быть коронавирусной матери он не принес передачу
пришлось отслюнявить сестричке из внутреннего
А впрочем
запутаемся…
На крылечке с осыпанной плиткой курил
вынашивал месть: герой ведь. Могучий
Но проще
разделаться с мятою пачкой из-под сигарет
чем избавиться
от дошлой сирены что въелась еще с незабвенного детства
Зовет и камлает, камлает, камлает…
и черт его знает чего от тебя она хочет
Любым содержимым заткни перепонки: достанет
Японский тайфун в навязанной камере
хатынке, гостинке, на родине –
не совладать с этим воем
и не возлюбить никакую другую тональность
поскольку голыш без нее
вот в нее и оденься
и вымышленных собирай
уцелевших за дряхлым забором гусей
что за ветер…
28.12.2021.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962123
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.10.2022
***
Старится плоть, взрослеет душа.
«Как возмужал ты, мой сын», кто-то скажет
неуловимо, как вздох камыша
в канувшем прошлом; и лодку отвяжет
на берегу столь глубокой Десны,
что не промерить, мальчишка в рубахе;
чайкою станет… и запах сосны
тему подхватит (записывай в страхе,
что не успеешь); в единую цепь
сложатся нерасторжимые звенья.
Воля твоя засинеет, как степь.
Корни заноют в подзоле забвенья…
16.12.2021.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962122
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.10.2022
Біженці на нашому вокзалі
Біженці на нашому вокзалі.
Сльози, відчай у жінок в очах.
Діти на руках. Тремтячі пальці.
Літній чоловік, як манекен,
на підлозі біля стінки… Речі,
речі… Ось вагітна прагне
щось розповісти знайомій, та
захлинається німим, вологим
розпачем…
Я присудив би
русофілів і пропагандистів
до цього вокзалу, я б їх змусив
з ранку і до вечора вдивлятись,
якщо хтось іще на совість здатен,
в щирі подарунки путлеризму:
радість мешканців, «спасіння від
націоналістів», обіцянки
не гатити по беззбройних, дітях,
в «оборону власної країни
від Альянсу»…
Істина, як сіль,
очі в спраглому, тісному залі
виїдає… виїсть навіть в статуй!
Люди близько-близько
чують крок,
марш есесівців в російській формі...
Скоро потяг?!
Увезе нещасних
не до кращих, може, –
спокійніших
сховів, де чекають інші сни,
в них розвиднюється,
є надія
на прийдешній ранок…
Ворог, ти ж
свою карту витягнув!
Там череп
і кістки:
в землі, чи під землею,
чи то в потойбічнім казино.
01.03.2022.
***
Коли лякає тиша і немає
ні краплі сну, коли серцебиття
ти плутаєш із вибухом снаряду,
коли війна в клітинці кожній тіла,
коли найменший шурхіт, ніби залп,
а дах стає прозорим і крихким,
як скло, а скло – скопиченням осколків,
тоді єдине слово, що дає
прихисток, – це «Господь», а далі вже
молитва перетворюється тихо
на срібний шлях, який тебе веде
у райське бомбосховище…
Аж раптом
здригаєшся ти знову, бо заснув,
а поряд діти, треба вберегти
і встигнути кудись, сховати, дати
їм шанс на порятунок!
Так уже
ми мучаємось тиждень, хто не в змозі
боротися зі зброєю, і це
тягар принизливий, і слідом за
молитвою зривається прокляття!
03.03.2022.
***
Янголи над Софією Київською!
Бог нам явив Своє чудо.
Люди знімають на телефони
й мало не плачуть. Сріблясті сувої,
напівпрозорі, світять у душу,
наче втішають, запевнюють: Бог
нині на нашому боці. Лунає
спів із Софії, освітлений храм,
нібито вежа з блакитної криці,
на чорнім траурнім фоні
морок від себе жене. А навколо,
Господи, справжні, в яких маловіри
ще сумнівалися, благословляють
місто, країну – сили незмірні,
непоборимі…
Нехай тепер ворог
фейком це відео обзиває,
хай їх винищувачем дістають
чи в них пускають ракети,
хай Бога
забороняють – не вперше.
ВІН з нами,
кращий Союзник,
що й небо закриє,
і порятує,
і дасть перемогу,
і все розсудить,
а Суд вже іде.
05.03.2022.
Зірвані параді
В Ірпені, в гаражі,
куди влучив снаряд,
люди викрили склад,
що забули «чужі».
В ньому форма на ять,
на кашкеті кашкет:
везли в танках із Zет,
щоб у них щеголять
на Хрещатику. Ці
коров’ячі млинці
з ляку «монстри війни»
загубили. Мерці
вони, мабуть, давно.
Сотні вбитих людей
у руїнах… Ніде
таке люте лайно
ще не бачили досі.
Зірвався парад.
У багнюці ганчірки –
розчавлений гад.
06.03.2022.
Кому в погребе хорошо?
В каком году – рассчитывай,
В какой земле – угадывай,
Спустились в погреб взрослые
И четверо детей:
Две девочки да мальчик,
Плюс юноша молоденький,
Спустились и заспорили,
Как долго доведется им
В том погребе сидеть.
Сказал: «Мне скучно» младшенький,
Сестра его капризная
Сначала кочевряжилась,
А после успокоилась,
А старшая измучилась
От боли головной.
На телефоне новости
Читал серьезный юноша,
Отец же их без устали
Штудировал Псалтырь.
Так дважды в день спускалися,
Вылазили из погреба,
Прислушиваясь к баханью
Над ними, в стороне;
Играли в игры странные,
Не то тренировалися –
Кто ж их поймет. Наверное,
Совсем сошли с ума…
08.03.2022.
Волк на овцеводстве
Волк разводил овец.
Породы редкой:
все сами делали, и неспроста
на пажитях своих считали их
неповторимыми на целом свете.
Питались сами, находя везде корма,
и стриглись даже сами регулярно,
и даже мясо волку приносили,
избрав достойнейших.
Однако волк скучал
и все не знал,
как бы ему развеяться.
Он овцам
давно и громогласно объявил,
что охраняет их от злых соседей –
разных
львов, тигров, носорогов, анаконд
(о сих животных страшных
он в книжке детской вычитал).
Пугались
и жались
теснее в стадо овцы!
Ярки блеяли, ягнята
перебирали ножками…
И думу лишь одну таили: как же им
с их волком повезло.
Однако,
как я уже сказал,
безмерно волк скучал,
от власти безразмерной
вовсе спятив.
И се однажды
он велел зажечь соседний луг,
а далее, пока метались овцы
с баранами, воздевшими воинственно рога,
явился волк в загоны,
там перерезал молодняк,
а сам умчался в логово прыжками…
09.03.2022.
Якби не ви
Якби не ви, захисники,
що нас боронять від навали,
нас ті духовні жебраки,
нас нелюди б завоювали!
Якби не ваш нестримний гнів,
свята готовність йти на жертву,
народ би у в’язниці скнів,
а волю, як монету стерту,
пожбурив би з презирством кат
в сундук, де вже таких немало!
Якби не ви, фальшивий брат
знущався з нас би як попало!
Ви здерли той пихатий лоск!
Ви світу істину відкрили,
бо з вами правда і Христос,
за вами всі небесні сили.
Брехня обвуглюється вже
у полум’ї боїв пекельних.
Якби не ви, нас людожер
затяг до тьми понять печерних,
де тільки вбивство і кістки
біліють на незримім полі,
приречені чоловіки,
а їхні діти та жінки
чекають лише злої долі.
Уклін та слава назавжди!
Полеглим Царство зі святими.
Якби не ви, вели б сліди
у безвість сходами пустими.
10.03.2022.
На після перемоги
Я вже прожив п’ятсот життів,
і хто я, вже не пам’ятаю.
Чого шукав, чого хотів.
Я сторінки перегортаю,
але не туляться вони
в подобу книги, відпадають
і розсипаються. Сини
мої та дочки, мабуть, мають
ще шанс на завтра. Але я
благенький висіваю попіл
на полі радісного дня
і знов пливу кудись в потопі
05.03.2022.
Бойовий гопак
БГ – це не співак,
не форма слова «Бог»*,
це Бойовий Гопак,
для ворогів злий рок!
Розкручується він,
немов незримий смерч,
і сходить із вершин,
і сіє страх та смерть!
Дивися: предків дух
навприсядки пішов;
ще й посміх на вустах,
ще й стиль новий знайшов
для бою козаків –
крушить у кожен бік
мільйоном копняків;
з'явився, потім зник
і знов атакував,
лише летять друзки!
Що взяли, відібрав,
роздерши на шматки
убивць і крадіїв,
віддячивши сповна
за сльози матерів,
хоч це смішна ціна,
та дрисля, що тече
у трусів по тілах…
Він дух, але пече
у грудях гнів: на дах
ракета знов летить
і знищує снаряд,
в уламках брат лежить
і поливає «Град».
Нестримно дух росте,
вже сонце він забрав
в непрошених гостей,
вже світло від заграв.
І мечуться вони –
звіриний переляк
із бісових синів
вичавлює Гопак!
* у церковнослав'янських книжках
11.03.2022.
***
Це, мабуть, найважче –
коли до війни вторгається мир,
немовби людина, яка переплутала двері,
молодик щасливий з букетом,
який на побачення біг
і раптом штовхнув якусь хвіртку –
портал відчинив,
побачив обвуглені стіни
і стелю, припалену цеглу,
якісь дивні написи, чорним малюнки,
загублену іграшку,
знизав плечима і далі побіг.
А ті, що всередині, ми,
з паралельного світу,
кого навіть він не помітив –
збентежено ми споглядали його!
Того, хто навіяв нам дещо
і рідне й далеке,
розгублені: раптом забулась війна,
а пауза так розтягнулася, ніби
і справді не буде кошмару, сирен,
нальотів та вибухів, гибелі, диму
та попелу, жаху, благань відчайдушних
до Бога, напруги у кожній клітині,
суворого відчаю…
Наче ми встали
на лід, тонкий лід!
А на іншому березі – поряд –
нормальне буття,
тільки руш… але ж ні.
12.03.2022.
***
Вже мають почати плакати
ікони струмками кривавими,
вже мають з цвяхів Розіп'ятого
вони проливатись усюди,
бо кров підступила до неба
і помсти благає у відчаї,
невинна, ні в чому невинна;
вже краю немає тій крові,
вже світ залила вона гаряче,
і тільки сліпі й окаянні
не бачать її, відвертаються,
байдужі від неї ховаються,
шукають слабкі виправдання,
підбочуються лицеміри:
мовляв, так їй треба, все добре,
і псів заохочують мовчки,
а ті лише раді вмочати
у неї розжарені пики,
гладкі, ненаситні убивці.
І тільки ікони все відають,
що буде, яке зріє лихо,
і мовчки, скорботно ридають
червоним, червоним, мов блискавка,
яка завтра небо розколе…
12.03.2022.
Метаморфоза з прикутим
Вони полишили його,
скоцюрбленого в заметілі,
із металевим ланцюгом
від щиколотки. Мав він цілі
з гранатомета поцілять,
але не мав уже бажання,
і щоб не змився, інший тать
узяв на поводок. Ще зрання,
мабуть, до ранку там він був,
перетворившись на колоду,
таку ж, як стовбур, що судьбу
його з'єднав зі смертю. Воду
не у вино – в жагучий сніг
поволі претворяли висі.
Кудись він повз чи навіть біг,
сірко без будки, в білій тирсі.
13.03.2022.
Се оставляется
Се оставляется дом ваш пуст…
Се оставляется пуст ваш магазин,
ибо другого тона не понимаете.
Ваши любимые цацки становятся рухлядью,
деликатесы и добряки забудет очко –
дальше жратву попроще и погрубее,
быстрой езды почти что не будет, рубликом
будут на вес рассчитываться, а баксами
только вчерашние миллионеры (легонечко).
«Пластик»… ну что же, отныне лишь пластик,
прямоугольники с позабытыми логотипами,
одежда – от таракана, мыло из щелочи,
шампунь из золы, прочее, прочее.
Се оставляется пуст ваш магазин,
ибо зажрались и неспособны почувствовать
горе чужое, мучения, ибо сознание
так зажирело от самодовольства и гонора,
что на диету пора: может, что-то забрезжит,
там, светлячок какой-то в туннеле, он выведет
прямо в разбомбленный город, где нету возможности
даже тела погребать, люди снег на кострах
топят, сухие краюхи жуют –
может, и вас пригласят на пикник под ракетами…
17.03.2022.
Маріуполь
Це ми десь чули:
«Так не доставайся ты никому»…
Місто зруйноване на дев’яносто відсотків.
Вбито приблизно три тисячі.
Бомби озлоблені орки
жбурляють куди пошле сатана.
Інколи навіть прицільно:
в будинок пологовий,
в драматургічний театр,
де ховаються люди,
тобто по стратегічних об’єктах
військової інфраструктури.
Богатир волає з дивана: «На Мариуполь!»,
знаходячись за тисячі кілометрів
від місця шаленої бойні.
Прийди та візьми –
«Азов» на тебе чекає, слизняк.
Його вояки у вогні не горять,
а знищили вилупків стільки,
що можна, мабуть, їхнім падлом
мостити дорогу до Владивостока.
Город стражденний і непереможний,
Город-мученик, за словами понтифіка,
Город, якому судилося стільки,
що вистачило б на десяток країн.
З космосу ти виглядаєш, як кратер,
закиданий металобрухтом війни:
чорний, потворний, страшний, мов личини
монстрів, що тебе
прагнуть перетравити живцем…
Але час твій проб’є,
за тебе розплатяться,
і ти воскреснеш,
мученик Маріуполь!
17.03.2022.
ЦУНАМІ
Які ж страшні духовні цунамі
на тебе вже котяться, глупа країна!..
Ти можеш знущатися з нас, але камінь
не можна жбурнути в Божого сина!
Із реготом п’яним, із лайкою тварі,
що нах посилає Вселенські закони…
З кого ти глумишся в тупому угарі?!
Врятують тебе генеральські погони
і несамовита брехня? Ти здуріла.
На чому будуєш ти завтра? На твані,
куди всіх засмокче розгнівана Сила.
І знову прийдуть твої дні окаянні.
Не страшно? Мабуть. Не кажу: схаменися,
бо вже не наївний. Не попереджаю,
бо хто я такий? Не пораджу: молися,
бо пізно уже. Але, дійсно, вражає
таке неймовірне падіння у яму,
в якій не помітно ні клаптика світла!
Лише самогубство безумця і хама,
що не відрізнить навіть гній від повидла.
17.03.2022.
Р.
Мерзотник Р.
розстрілював людей,
насилував жінок.
Він був російський офіцер.
А де тепер?
Нема ніде.
Отримав свій шматок
він целофану.
В тозі цій
додому їде –
це дорога вздовж.
І й інша: впоперек,
пекельні манівці
та вічні муки. Тож
стрічай, родина.
Так, не вір нічому
(це ж брехня суцільна),
канонізуй його
і подвиги придумуй.
Старанно крапку став –
на жирну кому
одразу перетвориться.
Чого?
Бо являться і вам вони,
жінки в роздертих сукнях,
жертви, жертви…
А цей уже не встане із труни.
Смердючий, безнадійно мертвий.
19.03.2022.
Батьківський дім
Кімнати-пустки. Батько вмер.
А мати евакуювалась.
Щемить у серці. Відтепер
життя назавжди розірвалось.
Хто ходить тут? Невже це я?
Лунають незнайомі кроки.
Рука знімає не моя
з полиці книжку. На всі боки
хтось роззирається, мов гість.
Цього я, безперечно, знаю.
Він той, хто мною був колись!
Бездумно квіти поливаю…
Де брат? Родина брата де?
Ось стіл – ми на свята збирались
за цим столом. Вгорі гуде.
Бодай скоти ті підірвались
на власних бомбах всі разом.
Бодай поглинула їх прірва.
Ненависті ковтаю ком.
Думки, немов шалена злива.
Клянусь: хто згинув чи вцілів,
хто як порубана калина,
одне ім’я несуть з двох слів:
Непереможна Україна!
20.03.2022.
Нащадки Тугарина Змія
Ні йоти спільного у них
ні зі слов’янами, ні з Руссю.
З якихось диких рубежів,
з улусів вийшли, знахабнілі;
кумис червоний коло губ,
татарське лезо у халяві,
усе криве з очей до ніг,
жорстокі звички,
бруд, підступність.
Загарбники і палії,
викрадачі чужої долі,
работорговці, брехуни,
хвастливі жалюгідні труси,
фальсифікатори всього,
що потрапляє в їхні лапи –
історії, догматів, дат,
біблійних істин, всіх законів…
Неначе витрусили їх
колись з розпоротого пуза
Тугарина, що, мов гора,
притягся в Київ злотоглавий,
погрожував, доки йому
пустили тельбухи на волю.
І з них розбіглися вони,
щоб капостити у віках,
ще й прославляти власну вдачу.
20.03.2022.
Раша-курултай
На волосині світ висить,
важкий, просякнутий бідою;
ледь-ледь хитається… за мить
зірветься, в морок полетить
відсіченою головою –
єдиний неповторний світ,
крихка блакитно-біла куля…
Пишіть, придурки, заповіт,
хоч спадкоємцям вийде дуля,
симпатики своїх вождів,
ганебний вміст пухлин кремлівських!
По кому подзвін, тужний спів?
По вас, що нагло розляглися
на території такій,
якої б ста народам стало,
мов на печі Омелько. Злий
він од себе самого, мало
йому всього, всього, всього…
Він прагне, лускаючи сімки,
конфліктів, бійки – що з цього
невдовзі вийде – мізки з плівки,
де голос фюрера звучить,
собі не в силах уяснити.
На волосині світ висить.
На лавці курултай сидить,
пліткує, як нас краще вбити…
21.03.2022.
Сорок святих
«Ой чом ти, буслю,
Не вилітаєш,
Чом дітям весни
Не даєш?»
Це співали колись в Україні
на велике церковне свято,
як тепло починало зимні
дні наповнювати і радо
відчинялися сонцю назустріч
із рипінням затерплі вікна.
Звичним циклом природний устрій
лад наводив. Тепер каліка
устрій цей, а «весна» зазвучало,
як «війна», і до серця ближчим
став той опір, віри кружало,
подвиг в озері Севастійським!
Ми долаємо злії незгоди.
Десь далеко іще наш бусол.
Святі воїни входять в воду,
на морозі нічнім загуслу…
22.03.2022.
***
Місяць війни наші відмітили файно:
два кораблі у Бердянську спалили.
Судна піратські крали пшеницю. Звичайно,
звідки пшениця в Росії?.. Горили
водяться в формі, зброї сила-силенна.
Неперевершена ницість і пропаганда.
Слухай – сприймай навпаки: червоне – зелене,
а помаранчеве – сіре, Панама – Уганда,
з півночі сонце, сіно, звичайно, – солома
(тож і мудрують, з ноги якої вставати).
Вперлися в землю чужу, а думають, вдома!
Клятву промовлять, вийдуть самісінькі мати!
Як же бляшанки, що задимілись на рейді,
звались, до речі?.. «Орськ», це знаю напевне.
Треба на остові дітям шматочками крейди
«ОРКСЬК» написати – і це ім’я його кревне.
24.03.2022.
Украфашистські бандерогуси
Жахи, жахи! В укриття, росіяни!
Вас атакують бандерогуси!
Перетинають кордон неустанні,
чипи на них, вони, наче індуси
з цяткою касти, інфрачервона,
блимає цятка в їхньому лобі –
наводить на цілі. Один із загону
літак вже підбито! А що там у дзьобі?..
Можливо, атомна боєголовка
модифікації «для імбецилів»?
З голкою лялька й підписом «Вовка»?
А голуби? Теж пташки не безсилі,
шкодять масштабно, бо ж накачали
в лабораторіях з-за океану
штамами, координати вказали;
випурхнули диверсанти слухняно!
Ковід розмножували українці –
так прирекла ерудована Дума.
Сюди погляньте: повзе по долівці!
Мурахи! До лапок приклеєна гума,
трильйони мурах – обліплять Росію,
відірвуть від ґрунту і втоплять у морі!..
Яку божевільну, тупу чудасію
ще вигавкне «ящик» у вашім Мордорі?
24.03.2022.
9 травня
Р/командування вимагає приурочити окупацію України до Дня перемоги
Якщо пам’ятаєте ще, то було
колись таке свято, врочисте і спільне.
Та в лютому зблещилося, загуло –
у п’ять годин ранку. Так вдарило сильно
по наших життях, наче той землетрус,
таке почалося лихе та зловісне!..
Колишня історія, мов боягуз,
в розломи втекла. Швидше згасне і трісне
світило, аніж хто згадає всерйоз
у нас в Україні т о й День перемоги.
Бо інший чекає, спаси нас Христос!
Загарбані звільнять міста із облоги.
Зведуть, відбудують, повернуть людей,
яких у кацапський відстійник загнали.
Війна Вітчизняна – вона нині йде.
У нас, тут... А ви і святині покрали
у того, хто вірив. На фронті мій дід
загинув. Хай в іншому світі зрадіє,
коли вас безслав’я покриє, мов лід,
9 травня, і мегабандит,
що марить тріумфом в цей день, заніміє.
25.03.2022.
***
Чого ти шкіришся, Єва Браун?
Огидно бачити ті світлини,
де ти хизуєшся, ніби даун,
коли знущаються з України.
Коли вбиває дітей потвора,
чия в тобі сформувала сперма,
брудна, рідка, безнадійно хвора,
наступні зондер, наступний вермахт.
Наступний морок, бо не спроможна
на щось, крім цього. А вбиті діти
могли світити – дитина кожна,
дарити втіху, рости, любити.
Повзи до нього в смердючий бункер,
якщо відчинять холопи двері!
Тобі загиблі пришлють малюнки,
де мама, сонце… На людожері
нехай нова розтечеться пляма –
хай нагодує двома з двох ампул
тебе одну!.. Історична драма
не по зубах пацюкові. В лапу
йому пістолета не взяти, раптом
не притулити його до скроні.
Готує Промисел інший «Раптор».
Вуста вже в Неба від сліз солоні.
26.03.2022.
Підручники
Вони вже зараз розповідають,
що ця війна в російські підручники
ввійде почесно, уже гортають
в уяві їхній школярські пальчики
і шанобливо, і нетерпляче
геройську повість, роман з картинками;
хлоп'я зітхне, а дівча заплаче
над намальованими хатинками,
з яких солдати малят рятують,
на Сахалін їх відвозять фурами.
Радіють діти, не вередують.
Суворий острів із кучугурами
замість ланів і садів набридлих
віднині буде їм батьківщиною.
Доїдуть поки, забудуть рідних,
які розправились з Україною,
бо всі були поголовно нацики,
бомбили місто, а далі в місто
скоріше бігли, щоб зняти хроніку,
як росіяне їх бомблять. Звісно,
розумні люди тому не вірили:
твої сусіди, китайці тощо.
Завжди було так, були ми - мирними,
та виникала чергова троща,
і руські вимушено втручалися,
і з того зиску не мали жодного
Віками війни ці не кінчалися,
на благодійника міжнародного
Росія-мати перетворилася.
Уся, яку бачиш ти на мапі:
Московська область (ще залишилася),
та в ній якісь напівголі мавпи...
31. 03.2022.
***
1 квітня сніг під Варшавою
тихо жартує в біженських вікнах.
Сосни на варті. Цівкою млявою,
наче його пропонують у ліках,
тягнеться ранок; ніби дозована,
скапує кожна в легені хвилина.
Затишно, тепло. І вже загратована
ніби в свідомості та Украіна,
де вибухає, конає і мучиться
кожна доба, і туди не пропустять
ні волонтери дбайливі, ні вулиця,
що разом з іншими це передмістя
в кокон з тонесеньких ниток заплутала -
ніде проїхати жодному танку -
все тут маленьке; але, як опудало,
чорна стовбичить вона на світанку,
клята війна! Відриває садистом
крильця метеликам-мріям, регоче.
Злива з тих крил облітає барвиста
і на землі ще благає, тріпоче...
1. 04. 2022.
Маленька історія
Це відбувалося в Маріуполі.
Дівчинка бігла по вулиці міста,
їй по ногах стріляли кадирівці -
так розважалися. Кулі кресали
справа і зліва. Дитина, налякана
та сполотніла, втікала і плакала.
Тим, хто це бачив, було дуже весело,
так, як і тим, кому оповідали
про незрівняний подвиг мерзотники.
Що ж, взагалі,
сильні напади щастя
серед простих громадян із росії
як характерна реакція нині
переважають, коли вони чують
про щось подібне, а також про вбивства,
пограбування і мародерство,
скоєні злочини, там, згвалтування...
І цю маленьку історію нині
розповідаю в якості теста,
не сподіваючись дуже на вияв
чи співчуття, чи людяності.
Може...
Може, цій дівчинці, що буде бігти
вічно тепер крізь тунелі без світла,
і повезе. Віртуально відчує
стид, каяття... хоч запізно, панове!
надто запізно.
Для вас і для неї.
2.04.2022.
Бучанська різанина
Ніхто нічого не забуде.
На цьому місці відбитки пальців
рашистських катів - на кожному кроці,
на мертвих обличчях,
на зв'язаних людях, яких розстріляли,
на братському цвинтарі, де закопали,
на спалених трупах жінок і дівчат,
яких не вдалося як слід допалити,
на цілеспрямованому геноциді
великої та волелюбної нації,
яка не скорилася і не скориться,
на цій неосяжній могутній землі,
яка поглинає відразливо лави
потвор, що всіляку межу переходять
у злобі тваринній, а потім зникають,
немов не було їх.
Візитки, візитки
їх справжньоі суті, сліди надпаскудства:
лайно, перемішане з кров'ю, у школах,
тіла заміновані, танкові треки,
впечатані кілька разів в силуети,
обвуглене чорне залізо, розтяжки,
снаряди, що не розірвалися, гільзи,
воронки, руїни... Не треба блукати
у чагарнику диких слів, що не варті
уваги найменшої: сотні і сотні
невинних за Стиксом указують мовчки
на істину, тисячний натовп суворий,
найгірше прокляття, яке може бути!
Найменшого шансу втікти чи сховатись.
4.04.2022.
Бог носить вишиванку
Останніми тижнями
Він не знімає її
ані на хвилину, на мить,
тож брудна, закривавлена,
латана, десь і подерта.
Святковий побляк візерунок,
і китиці повідривались.
На спині, на грудях дірки
від осколків і куль.
Через те, що шмагали,
тягли у підвал,
катували безбожно,
відкрилися рани у Бога
наскрізні та давні,
у мозок терновий вінець
коріння-страждання пустив.
І висить наш Христос
у розхристаній темній сорочці,
і плюють Йому в очі скоти,
обзивають "укропів Царем",
зводять наклепи,
Духа Святого хулять щосекунди.
А москальскі попи коло Нього ідуть
і кадять із кадильниць у вигляді бомб.
Дим сірчаний, їдкий, дим від згарищ,
дим фосфорний,
дим паніхідний...
Але завжди в свій час воскресає Господь.
Він покажеться всім у новому вбранні -
в українській святій вишиванці!
5.04.2022.
Молюся за вас…
Молюся за вас,
польські, англійські, американські друзі,
справжні брати у Христі,
що зустрілися нам
у прихистку для тих, кого ворог
знищував і не знищив,
але змусив залишити землю,
що давала наснагу і сили.
Співчуття і тепло
після оскаженілого тиску
на мозок і нерви!
Відбудова душі, над якою
мерзотники попрацювали...
Як же так це?
"Розбещений" і "бездуховний"
Захід нас обійняв,
врятував, подарив співчуття
і майбутнє,
а чиясь "загадкова" натура
лише плюндрувала,
в куток заганяла нізащо,
ненавиділа, сатаніла,
інфернальна, безжальна машина -
як так?!
О, момент колосальної сили!
Немов затуманене дзеркало раптом
явило чіткий та вражаючий образ:
хто є ким,
хто ким був і ким стане невдовзі.
Тож далі вирішуй, з ким ти.
Я молюся за вас.
Мабуть, матиму віру в людину -
уже не дрібниці.
А спроба почати
з нуля.
8.04.2022.
***
Підхопить майнстрим -
чекаю на це -
і річку мою
в океан унесе.
Підхоплять її
тяжіння і час.
Нехай москалі
женуться. Наказ
виконують хай,
аж гудзики геть.
Раює розмай.
Наповнені вщерть
сім вуликів в ряд
медово-густим.
А що загубив,
не шкодую за тим.
Вклоняюся їй
в майнстримі шляхів,
країні моїй.
Ось це - не згубив!
13.04.2022.
Розтопка
Москва згоріла, тигр сконав,
у Чорнобаївці спокійно.
В Рудому лісі бог роззяв
сумує за своїми. Сильно.
Най кожна куля, що ввійшла
в дитину, в жінку, в українця,
повернеться, як зло до зла
і лють капкана до мисливця.
Нехай зворотню бандероль
отримають хто слав снаряди
та виконають жертви роль
навиклі чатувати гади.
Ми їхній вирок, як би там
огидно не було робити
роботу, що так любить хам.
Хоча... чом би й не порадіти,
коли панує Вищий суд
і Справедливість відтинає
гнилі гілки, коли несуть
горами їх де піч палає?
16.04.2022.
Великдень пана Г
Хворі садисти в кількох поколіннях,
може, в десятках - хто їх підрахує,
зійдуться в храмах... на вищому рівні
зійдуться також. Як дивно пасує
тій чи он тому святкова одежа,
хусточки білі; як свічечки сяють.
Звівся вгорі на дибки, наче вежа,
привид загрозливий. Не помічають.
Вийди хоч зараз до них із ікони
Той, Кого славлять вони лицемірно,
що тоді зміниться? Краще б прокльони
слали Йому. Неймовірно надмірно
зараз ця фальш під склепінням лунає.
Кожен піднесений вигук - як виклик.
Панові Богу, що мовчки зтуляє
в муці на їхню адресу повіки!
Думає, мабуть: один хоч би скрикнув,
вискочив геть, відриваючи комір,
хоч би одна в цю хвилину велику
раптом прозріла: Я вмер в цьому домі.
17.04.2022.
Іван Богун
Коли набридне каламуть
всіляка, що до серця ллється,
породжуючи стид і лють,
гляди, на поміч він несеться,
готовий недруга зітнуть!
І хто зупинить вже його?
Яка неодолима зброя?
Нема такої. З одного
він робить тищу. Цього воя
хтозна чому, хтозна чого
забуть не може плем'я горде.
І рясно, як вночі зірок,
його наступників, народе,
і клич веселий не замовк,
нестримний, як весняні води.
Скачи скоріше, Богуне,
очолюй і вартуй, Іване!
Чергове лихо не мине
і по собі не перестане -
комонний янгол прожене!
18.04.2022.
Хазяїн
Хочу дещо тут з'ясувати,
розставити крапки над "і" -
хто є справді хазяїном. Навіть,
якщо інше ввижається блазням,
що підлогу собою метуть
і закочують в захваті очі
перед вибриками ненормальних,
ницих та жалюгідних створінь,
яких навіть помітити важко
на високому троні з-під барм...
Мене вбити хотіло таке.
І дітей моїх знищити також.
І багато жбурляло заліза
в нас воно смертоносного,
адже, без жартів, вважало,
що від нього залежить: нам жить
або вмерти. Безродне і хворе.
Було страшно! І навіть на мить
вже здалося, що дійсно воно,
це безродне і хворе, огидне,
дійсно здатне вирішувать щось.
Та (підхожу до суті, панове)
від Господнього образу раптом
відокремився промінь тремкий
і попав в моє серце, і там
заспокоів розбурхане, ніби
маслом опікові відповів
по молитві, що відчай Йому
посилав, похлинаючись криком!
...............................................
У безпеці ми нині. Нас спас
справжній Цар і Володар. А той,
хто нам смерті бажав, осрамивсь.
Те саме провіщатиме й Вічність.
21.04.2022.
***
Найсумніший Великдень в твоєму житті.
Зліва - прірва війни, справа - ліс чужини.
Посередині стежка, і хтось у дранті
тебе нею ласкаво запрошує йти.
Може, доля твоя?.. Загубились вони,
ці слова про Воскреслого, важко їм тут
промовлятися, наче різьбити скалу.
Обхопивши коліна, убгалася в кут
неосяжна колись, у віночку, в малу
зачарована дівчинку - знаєш її?
Як забувся, на паспорті маєш ім'я.
Проспівай, мов псалом, ті лани, ті гаї,
ті міста і містечка... Вона не твоя,
бо ніколи ти справді її не любив,
як дитину чи мати. Оговтавсь тепер,
наче громом ударений, з цих берегів
щось белькочучи їй, сиротливий позер
за кордоном усяким, у пастці без меж,
з невідомою мовою на язиці.
Що ти нею, небого, до кого утнеш?
Ой, на горі женці...
Збайдужілі, неначе мерці...
24.04.2022.
До неї
Що ж залишилося від тебе,
ти, яку ніби добре знав?
Жмуток тих довоєнних ілюзій,
від яких нафталіном тхне,
чимось підстаркуватим, облізлим,
дивовижно несправжнім тепер
на багряно-вугільному тлі
наче спільних у часі реалій,
але різних для кожного з нас
і забарвлених сенсом інакшим.
Що залишилось, я питаю,
хоч мені по цимбалах, якщо
так спотворили твою подобу
у застінці, де вміють зробить
із людини нікчемну повію,
варто згоду лиш дати самій...
Де ти договір свій підписала,
неважливо: це більше не ти,
і назад не повернеться жінка,
яка добре могла кепкувати
з тих, що їй за п'ятнадцять секунд
провели нині лоботомію.
Б'є пропасниця люті тебе,
незнайомку, жорстоку кацапку!
І, якби спромоглась спопелить,
ти би вже спопелила країну,
що так муляє кревно всіх вас!
27.04.2022.
***
Можливо, ми жили не надто багато,
не надто щасливо в своїй Україні,
але в себе вдома. Та вдерся до хати
якийсь дикий вилупок. У домовині
схотів нас побачити з доброго дива,
ні з того ні з сього узявся ламати
паркан і будинок. Посипалась злива
ракет і снарядів... брехня, лайка, мати!
Свій лад наводити почав, себто хаос
й криваве безладдя, почав розкрадати
що треба - не треба, аж навіть здавалось,
країною він помилився. Від дати
кошмарного лиха донині ще й досі
не здатні оговтатись люди у світі,
за що нас вбивають і що відбулося?
А все дуже просто, вважаю. Убиті
й живі, яких в спокої не полишають,
наперстками міряють мирнеє небо,
нахабно, цинічно кошмарять, іграють,
як п'яниця на балалайці, на нервах,
зі мною погодяться - все дуже просто:
є люди, є нелюди, є дещо третє,
якого, на жаль, аж за край, більш ніж вдосталь;
туристом незваним воно у пакеті
додому, як правило, подорожує
останні два місяці з теренів наших,
з людськими поняттями і не межує,
від вчинків його - тхне немов од параші;
мабуть, зародилося десь на Сатурні,
хоча по сусідству с землянами всілось,
і всі в нього вороги, неуки, дурні,
і так прагне зла, що не вчора сказилось...
29.04.2022.
***
Нічна криниця, повна сліз,
солоні, справжні, наче зорі,
спадають по щоках, прозорі;
по солі йде Чумацький віз,
здалечку йде, важкі думки
поволі обертають кола,
поволі йде, думки важкі
та пустка поглинає гола;
з-під вік заплющених течуть,
збігають у нічну криницю;
не витирай їх: наче путь,
не втерти їх - а дай пролиться;
се таємниця таємниць,
давно відома, ти безсилий
зробити щось, і до могили
душа на дні нічних криниць.
30.04.2022.
Стрімкі, як падіння
Пам′ятатиму довгі шляхи
крізь травневу смарагдову Польщу,
лице доньки в автобуснім склі,
ніби місяць бліде, і тонке, як обличчя мадонн,
що стуляють долоні в альтанках
за штакетниками, що біліють,
ніби слово "пробач";
все просте: чорні латки землі і березовий гай,
людний ярмарок - свято у місті -
повз які ти промчався і втратив навік,
і ніколи уже, і нічого не вдієш...
Ще втікач, ще refugee,
пілигрим із дітьми,
що в собі уособлює батька і матір,
Богом схований в жменю - і це весь резон,
розшифровка стрімких, як падіння, подій,
спроба щось пояснити хоча би собі,
зупинитися там, де, мов сітка, м′яка
врешті виникне крапка, межа
і впіймає, поверне, нехай не додому,
прикладе врешті зілля цілюще до ран.
6.05.2022.
Р/культура
З якогось моменту - все маячня.
Немає жодного сенсу щось починати
з гнилих темних витоків, випарів сатанізму,
схованого під густим візерунком словес,
з кривляння паяців на сцені чи в кадрі -
того історичного тла, що завжди так вдавалось
країні, якої ніколи й ніде не було.
Яке коріння, таке і насіння...
Нарешті й крах, і похмілля важке
для тих, хто очунявся і зрозумів,
наскільки жахливо стать бризками р/культури,
тим більше - "р/світу". Адже саме так
це і виглядає: немовби нагайки удар по щоці
дитині, яка намагалася посміхнутись!..
Така ця " культура",
що містить в собі пересічний дурман;
усе непогане від неї бери,
звідусюди бери; стережися лишень
заточитися на банановій шкірці
уяви плебейської та легковажної дурі
і раптом звалитись в безодню
безбожності, хтивого зла,
докотитися до
садистського знищення мирних народів!
Стережися зарази,
цілунку лукавого р/культури.
09.05.2022.
Двоє різних собак
1. Хелм
Цього іграшкового пса
отримав мій син на кордоні.
М'яке та пухнасте створіння
на груди лягло йому раптом згори:
поклав прикордонник.
Такої хвилини
не можна забути!
В кімнату вокзалу зайшла доброта,
війні заступаючи шлях
у маленькому польському Хелмі.
Жовтаво-коричневе хутро
погладжував син,
доки йшли ми до потяга,
що підхопити нас мав,
немов естафету,
відправити далі...
Тоді я запропонував
цьому песику дати ім'я,
що буде немов обеліск,
символ миру, надії і дружби -
просте, невибагливе, сонячне: ХЕЛМ.
2. Хессе
Вузенька доріжка велосипедна
прямує, прямує...
Обабіч поля, ферми, млин...
Біжить справа сетер мисливський,
дрижить буряковий язик.
Це ж треба назвати було
симпатичну тварину гучним легендарним ім'ям!
Можливо, і він колись матиме щось
на кшталт золотої медалі
з відтиснутим Нобелем - Бог має гумор.
Та зараз ми граємо в бісер:
складаєм докупи емоції, спогади, травми,
отримати ясний портрет намагаємось,
стати в гармонію... З чим? або з ким?..
Пес чалапає поряд,
вже немолодий, як я сам.
Землі нідерландської вабить його притяжіння.
А я мчуся ніби повітрям
і трішечки заздрю йому...
11. 05. 2022,
Меліскерке.
Канони страждань
Прокидаюся на "Азовсталі",
побратимів бачу, яких там ніколи не мав,
піднімаю в атаку зранене і зголодніле тіло,
примушую знову битися душу,
котра давно не бажає нічого,
тільки спати,
не розрізняти, не чути,
спати, оглухнути...
зануритися в ганчір'я,
а виринути вже вдома, під грушею чи на дивані,
очуняти трохи, підняти повіки в зовсім інакший день.
Навколо все біле, не чорне!
Дівчата, приязні обличчя. Цей сон у квадраті, у сні -
де я прокидаюся замість молодшого хлопця,
якому руки цілувати не гідний -
тиранить, ганьбить наяву,
адже маю проблем
лише ту, що довести до друку поеми
про нього, про себе,
котрі вже й до книги зібрав
як дозрілі до Бога свідоцтва,
не здатний. Не можу!
Бо люди то заздрять,
то вперто на бік ворогів переходять,
то докори їх полягають у тім,
що розповідям про концтабір
і знищення не вистачає
краси та естетства -
он як...
16.05.2022.
дуже добре
Це дуже добре, що ти
розбилася об Україну,
неначе дурний та затятий хлопчак,
що вперше убгався в сідло поцупленого мопеда -
так, добре; можливо,
отримаєш гарний урок,
якщо тільки схочеш навчитись,
розмазавши шмарклі криваві
по сотнях чужих кілометрів,
які намагалася ти ухопити,
також по містах, що закидала,
нібито гнізда камінням,
залізом, начиненим смертю.
Можливо.
Хоч я в це не дуже то вірю,
аж добре знайомий
з пихатим і рабським твоїм одночасно
характером.
Гордо і вправно плазуєш,
штовхаючи хащі без краю,
і пузо обдерте плямує
твій шлях.
У Ніде!
Нізвідкіль!
Навмання!
18.05.2022.
30 000
Втрати рос/армії наближаються до тридцяти тисяч убитими
Де ти, ювілейний?
Не соромся, хлопче.
Будь собі мов вдома,
як до цього звик.
Приступку кордону
згорда хай притопче
чобіт порохнявий.
Ось він є... і зник.
Канув із тобою!
Розгориться, наче
лампочка рахунку,
сонечко. Капут.
Відправляйся в морок,
вуйко чи юначе,
як тобі велів твій
презик-ліліпут.
Може, вниз поглянуть
тихо та з презирством
верби, шлях, тополі,
і прошелестить
стигла ця пшениця:
"Завітав з убивством
і підеш з ганьбою.
Ти бажав нас вкрасти?
Нас хотів спалить?
На ж тобі твій номер,
той, що ти отримав.
Ювілейний, вічний.
Ти - рядочок цифр.
Рівний, під шнурочок,
і чіткий, мов рима
пафосних поетів
та чекистський шифр".
23.05.2022.
Шкіпер сіроокий
Задощило в Нідерландах...
Начебто Північне море
так сумує за Десною,
на будинки ллє лялькові
ностальгію, по фіранках
світлом фар веде, бузкові
створюючи силуети.
Дихає солоним горем,
що сховалось за горою,
недалечко, і прикмети
тут розвіяло навіщось:
сірі краплі, вітер мокрий.
Проспівай-но колискову,
а на ранок хай несправжнім
видається навіть вітер,
наче шкіпер сіроокий,
що відбув у путь казкову
курсом згубленим вчорашнім.
25.05.2022.
Боже, не дай
Ця війна стає звичайною,
ніби жуйка на зубах,
наче трохи театральною;
трупи, згарища і жах
у новинах по-буденному,
як прогноз погоди десь,
вже відлунюють; у темному
світі вміщується весь
світ уже; назустріч воїнам,
жертвам, сиротам, сльозам
вже летять комфортним "Боїнгом"
people, втомлені від драм...
28.05.2022.
Лютий місяць
Двадцять четверте . П'ята ранку.
Сплять велично росіяне...
На майданчику дитячім
в Броварах штовхає вітер
гойдалку крилом прозорим.
Двадцять четверте. Сплять солдати
у казармах, їхні діти
та дружини. Горе люте
шнур підпалює повільно,
наче п'яний, вайлувато...
Аж ти раптом розумієш
через стусана в свідомість,
що ВІЙНА! Не техногенна
катастрофа або інше,
набагато гірше лихо:
почалося неможливе,
раптом втілилось в реальність,
землетрус в людській подобі
неймовірної мерзоти
ухопив жорстоко дім твій
і трясе немов скажений -
а що далі, невідомо...
І, немов чорнилом зошит,
просякає все навколо
жахом, мороком первісним..
29.05.2022.
Людина
Людина є тільки людина.
Якщо вона не Кацап.
Тоді вона жалюгідна
і тхне, як старезний цап.
Бо люди є тільки люди
і мають право на це.
З гріхами та совістю: буде
й того забагато. Як ссе
людське, надвразливе, тендітне
хробак злої долі; як нам
нема де від себе подітись!
Ще й виродок цей... свинський Хам...
29.05.2022.
Чорний циліндр
Нічого нікому не доведеш
ніякими там поетичними пасами
над укляклим чорним циліндром дійсності:
наскільки зболів ти і як співчував,
як наскрізь прохромило серце твоє
теє спільне нещастя, що люди терпіли,
ті руїни, той попіл,
що так далеченько простлався -
так, що вже і в дітей він сивіє на скронях;
і не можна, хоч як не бажав ти б, змінити
ані йоти в тяжкому писанні,
або скасувати
єдину хоч жертву,
чи то замінити
одною твоєю...
30.05.2022.
***
Хлібні крихти горобці склювали.
Як додому знайдемо дорогу?
Та чи є той дім? Мов діти малі,
Гензель, Гретхен, ми дійшли до рогу,
за яким уже інакше дещо
починається, до нього ближче,
аніж повертатися - й навіщо?
В хащах вітер завиває, свище.
Щось чатує, навісне й погане.
А попереду раптово зблисне
вогник, і раптово під ногами
битий шлях відчується. Навмисне -
ненавмисне все так відбулося,
чи хотіли ми чи не хотіли,
загубилось щось, а щось знайшлося.
Боже, дай же мудрості і сили!
31.05.2022,
Меліскерке.
***
Десь на сліпих схожі поети;
світ сприймають в їхній уяві,
пальцем малюють на склі дощовім.
Тож інколи тануть часи, континенти,
війна в плащі тупоче кривавім,
хтось щось доводить завзято їм -
що ніби нема ні слова, ні мови,
міці, сенсу в строфах не буде,
лише тільки звук, наче вдарили в дзвін!
І тече луна крізь ліси та діброви,
її вже зачули майбутні люди...
А що ж поет? Він, як завше. Один.
1.06.2022.
Богдане, Богдане...
Богдане, Богдане, яку ж ти важку
залишив нам спадщину, славний Богдане!
Вже й ляхи нам друзі, уже й на віку
написано, щоб полягли басурмане,
а теє московськеє лихо повзе,
чатує і ловить, як полчище бісів!
Богдане, Богдане, як нам не везе
з сусідом - бодай ти б їх краще повісив,
послів тих у шубах і шапках рудих,
які в наші землі пробрались, мов лиси.
Богдане, Богдане, вдивляючись в них,
невже не помітив ти гострії списи,
націлені в душу майбутніх віків?
Невже тобі, батько, забракло і волі?
Я вірю, я знаю: ти тільки хотів,
щоб, наче Христос на небеснім престолі,
по правді і честі народ панував.
Але серед цього народу - іуди!
І ось вже розп'ятий Пан-Бог. І почав
свій шлях історичний твій гріх звідусюди.
Та помилка, що ніби вирок лягла
на тих, кого власністю знову вважають.
Богдане, Богдане, чому стільки зла?!
Нові басурмани твій край розтинають...
10. 06. 2022.
***
Самі легенди, наче попіл.
Ось, що лишається від них.
Від українців, що згоріли
в історії. Від них усіх,
далеких чи не дуже. Тліє
під шаром сірим пам′ять. Ти
роздмухати її зумієш,
якщо захочеш. Підхопи
полеглий прапор, відгукнися,
відчуй, почуй своє ім′я.
Вони майнули, та збулися.
Торкнися їх, наповни Я
джерельною водою, змістом,
крізь баговиння прорости!
Вони загинули й збулися.
За ними встати маєш Ти.
12.06.2022.
Псалом нульовий
Що ж це із нами, Господи?
Як збігає час, утікає пісок
у скляну та прозору колбу -
як же швидко і невблаганно, наче
ми й спинитися більше не можемо вже,
вороги та злочинці... Ти спостерігаєш,
і здається, що Ти не втручаєшся навіть.
Але, Боже, присутність Твоя так незмінна,
як повітря й земля. Отже це відчуття
коливання її під ногами правдиве.
Але, Царю, й не жили іще, тільки спрагло терпіли!
Влий у чашу джерельної хоч наостанок.
І дітям, і нам...
17.06.2022.
Що?
Що ви хочете в нас відібрати, кацапи?
Колискову та казку, прекрасні пісні?
Що ви хочете в нас відібрати, питаю,
що тебе не влаштовує, наволоч, що?!
Інша мова? Інакші бaжання стосовно
української долі? Не вам тут судить.
Ох, яка ж то мерзота... Ви вдавитесь хлібом,
що покрали... Ваш імператОрський послід,
мовби мокре щеня, що насрало у туфлю,
буде товчене носом туди і туди...
Проти кого, скажи,
ти роззявила пащу,
знахабнілий клоповник,
тупа солдатня?
Це немовби прокинувся і озирнувся
той, якого ще вчора
тут і не було.
Взяв ламаку й крушити почав все довкола,
переросток-дебіл, хуліган-ідіот,
у культурному та старовинному домі...
Та ж при ньому і зброя, і література -
пліснявілі томи "місіанських" ідей...
18.06.2022.
Замість
Замість коханих - гумові ляльки.
Янголів замість - орди кацапів.
А де твої діти, сини та дочки,
друзі, онуки; а скільки ще кляпів
в твій рот заженуть, що б не зміг ти казать
чи заперечити, писнути навіть?
Зима без відлиги. Урятувать
волів тебе Бог; не воліє позбавить
від пекучих борінь, що на душу найшли,
замість того, щоб її оминати
(це ти так вважав). Ох, стрибають козли
в город Батьківщини! В них кулі, гранати
та безліч копит, що згодились топтать.
Із захватом, знову, завзято, невпинно!
Гармонь роздирати, подол задирать.
А світ наче вкляк. Вилітає лушпиння
з пащеки лукавого; луска людей,
аж ті не встигають за мить зрозуміти.
Ти десь притулився. Коса мимо йде
зигзагами, колом - ще ж є де косити...
21.06.2022.
***
Подаруй коханці яхту, ідіот.
Подаруй бунгало на Багамах,
чи кольє, блискуче, ніби пот
у Венери на смаглявих бедрах.
Спалах
діамантів кожну засліпить.
А тебе засліплює твій глупий
та дитячий мозок. У цю мить,
коли ті жирують, ти у трупи
потенційні весело пішов,
записався, бо на що ще здатний?
Тільки тому, хто дизайн знайшов
для твого надгробку, слугувати.
Сміливіше, рашинський ландскнехт!
Прокладай для них, ідейно, пішкодрала
чи в залізі, новий Drung nach... В цех
м'яса для гармат вступай недбало.
22.06.2022.
Емігрантська канитель
Емігрантська канитель.
Снується тонко, часто рветься.
А десь, за тридев'ять земель,
снаряди нищать твоє серце,
яке залишилося там
і досі ще не емігрує.
Я людям цим його віддам,
що люблять нас. Але бідує
воно допоки - як чинить?
Є дощ простий, є дощ залізний.
І сором, бо в цю саму мить
ще стогін вирвавсь у Вітчизни...
І чим я їй допоможу?
Чи рятуватися не варто
було, тягнути за межу,
бідой розорану, за парту,
а не в підвал, своїх дітей?
Єдина відповідь. Єдина.
Тож емігрантська канитель -
моя, не їх. Як мокра глина,
тепер я сам, хто вже давно,
здається, дещо сформувався.
Та Бог накрив Своїм рядном,
щоб цей сосуд не розбивався.
22.06.2022.
Щелепи. Серія 2022
Навіть в кіно
хижака не знищують швидко.
Має час побавитись з жертвою,
потріпати її у своїм середовищі -
рвати,
шматувати,
топити, ковтати цілком та частинами,
незважаючи на відчайдушні зойки,
борсання у багрянім тумані,
намагання вирватись і повернутись на берег...
Але є маленьке "але".
Врешті-решт акулі вспорюють брюхо,
в якому повно землі та барахла,
що вона всотала у себе,
роззявивши ненаситну пащеку,
зерна та лісів, трупів, руїн,
моря солоного сліз
і горя людського.
Потім їй протикають горлянку
острогою із динамітом,
і вона вибухає так, що забризкує шматтям
острова навкруги!
Розкладається дуже смердюче і довго,
зникає фізично і в пам'яті також,
зникає,
зникає,
зникає...
27.06.2022.
По колу
У мови є свої бар'єри,
в літературу не втечеш.
Проктолог Юрій Долгорукий
заліз у дупу майже всім.
Це зовсім антипоетично,
не романтично, але граблі
у цого карлика по світу
так витягнулися далечко
і стільки вийняли кишок,
що геніальним мають звати
його колеги. І до того ж
він стільки асистентів мав
та має нині де завгодно,
що сорок раз по сорок здохлий -
цей нуль живий, як не насниться
самому Цепешу. Йому
так вірно відсмоктали інші,
що він від щирого тепла
ушир розрісся, славой впився,
замість зачахнуть! Увігнав
залізний палець світу в дупу
і колупається.
Пробач
мені, читач та критик, нині
за цей брудний натуралізм.
У мови є свої бар'єри,
в літературу не втечеш.
7.07.2022.
Фількіни грамоти
А що ж вони є, панове? Назва знайома?
Ці грамотки?
Нескінчена
смердюча
брехня московитів.
Адже так обзивали воззвання митрополита,
який із розкраянним серцем
волів заступитись
за населення рабське,
стерте на порох
посохом окаянного Грозного.
"Філька" - то велика, шляхетна людина,
митрополит Філіп Количев,
котрого Малюта, немов кошеня, в застінці пізніш придушив.
І ще набагато пізніше
визнали мучеником святим,
але, мабуть, за височайшим наказом.
А що, власне, та чернь, за яку
Філіп віддавав життя?
Мовчала, як пише Шекспір?
Ні, пораділа смерті його!
Як і нині радіє тому,
що сучасна недопародія на Іоанна
виробляє з невинною Україною.
Запліснявіла бидломаса!
На коротке твоє існування
маєш права не більше,
ніж бруд, що скопився у стоці.
А Гундяєв - для тебе христос,
а у ямі ховається твій поводир.
І одне ви, падлюки, одного варті!
08.07.2022.
Мій син
Мій син у шпиталі.
Поранений і контужений.
Його похитує, нудить.
А мрець у норі
вкушає йогурт з булочкою на сніданок.
Хоча жере насправді людей,
якщо не вдавився.
Син був у теробороні.
До них прилетів
повітряний поцілунок,
привіт від кромешників -
три смертоносних ракети.
А Шойгу підтягує брюки
та каже, що операція-спец
доведена буде спецами до крапки.
Бійця-побратима,
що був з моїм сином,
поранило важче.
І третьому голову знесло з плечей!
А карлик Мєдвєдєв,
цей Гебельс московський,
в якого, мабуть, теж замовні підбори,
белькоче: триватиме наступ
до «повної перемоги».
Блідий та неголений,
син посміхається:
все у порядку...
Вбивають, калічать,
руйнують,
небачену досі
підступність включають.
Та все ж перемоги не бачити їм,
адже повних уродів
за карк
піднімає
над світом Господь!
02.03. - 11.07.2022.
Перочинний ножик
Якщо московити погано знають історію,
що досить природньо для тих,
кому чіпи вправляють в очі і вуха віками,
я нагадаю одне досить прикре для них:
били ми їх і битимем, а головне -
не з тими ці хлопи зв'язались.
Велетенськая помилка
вдертися до сакрального дому,
що має ім'я УКРАЇНА!
Тож дертимуть вас на шмаття,
потече з вас воно аж від Дніпра до Амуру.
Ще заспівають нашого гімну буряти.
А ви наїстеся гівна
та згадаєте голодомори...
Буде так врешті-решт.
Як пропорює міх перочинним відточеним ножиком
підліток - не набагато складніше.
А життів заберете немало, це правда. Авжеж.
Забагато вас, щоб у труні водночас помістити.
Єдина проблема.
20.07.2022.
З говнодавів...
Колос на гівняних кінцівках
хитається п'яно над прірвой
і втомлює просто своєю
присутністю на видноколі.
Коли вже впаде? І як потім
півсвіту відмити від бризок?
Потворне... та й наче "колосом"
назвати його забагато.
Завалиться, лусне - ой леле!
Мільон підімне під собою
(чи то й кільканадцять) невинних.
Та ж потім розвіється сморід,
і постать дурна бовваніти
припинить над землями. В море
річки віднесуть тії рештки -
до моря беспам'ятства. Може,
щось і проросте з говнодавів?
Скоріше за все інша пара...
24.07.2022.
російська інтелігенція
Серце кулю цілує,
молоде і гаряче серце.
А Кащей в підземеллі пирує,
доки молодь стинається в герці
з його військом, його кістяками,
що налізли з гробів на Вкраїну!
Страшна битва... Прийшла смерть за нами,
але битимемось до загину.
Як в московії з краю до краю,
у Кащеєвім краю, багато
тріпачів та повій - добре знаю,
бо ж навчався там. Нібито вата,
наповзає на очі та вуха
тая мова, "велика й могуча",
і виснажує мізки посуха,
незрівнянна, облудна, тріскуча.
І п...дять вони всі, доки поряд
яничари рашистські вбивають;
одне одному дозами колять
героїн словесів, промовляють
під горілочку до посиніння -
цим закінчується їхня участь
у двобої. Слиняве лушпиння
з вуст "гуманних" злітає. Палюча
совість їхній басейн оминає,
бо забруднитись гребає в ньому.
Кожен з них невимовно страждає,
але знає: кацапському дому
треба так, щоб горів поряд інший,
необхідно, залізно, і крапка.
Кожен з них і читає, і пише,
в мертвих петлях шизоїдна бабка!
28.07.2022.
***
Да будь ты проклята, россия!
Да возвратится в дом твой зло
и кровь падет, что ты пустила,
на каждый город и село.
Да сгинешь ты и не воспрянешь
ни в этом веке, ни в другом.
Погостом, диким полем станешь
под иноземным сапогом!
березень 2022.
Іржа
Прокинешся, крана відкриєш -
червоне тече...
Закип'ятиш на червоному каву.
Вріжеш скибку - скапає кров з-під ножа.
Зуби дбайливо почистиш - між ними червоне.
Юшку сьорбатимеш багряну.
Взуєш капці, просякнуті алим,
почимчикуєш, лишаючи слід.
Вийдеш на вулицю - всюди, де видно,
мов проповзли слимаки велетенські,
вмочені в рани;
схрещені, сочаться смуги криваві,
зліва і справа,
по будинках і вікнах,
по дахах та балконах,
аж в очах мерехтить...
Що тобі ця іржа?
Скільки часу пройшло,
як з'явилась вона,
а ти звикла і, мабуть, вже не помічаєш.
Територія мороку,
лиха, брехні!
Безіменна.
Й навіщо
кошмарам давати ім'я?
Навіть крадене.
Краще чекати, аж доки
Бог розбудить мою Україну від них.
2.08.2022.
Квіти в пустелі
Ось і все, що тобі нині треба, -
посадити квіти в пустелі.
Квіти простору прагнуть і неба,
вони питимуть Боже ім'я,
що проллється з блакитної стелі
на покірне поранене "я".
Уяви собі квіти, веселку -
це не важко. А далі тримай
біля вуст його, наче сопілку,
той міраж. Доки гратимеш, буде
і не зникне ніколи. Тож грай.
28.08.2022.
homo обдурений
Ik ben homo обдурений.
Багатократно.
За вірність покараний
і за довіру розп'ятий.
Короткий мій вік
подовжився на покоління,
які і не знали такого знущання
над самим святим, сокровенним,
яких не карали такою облудою,
не вимагали від них
то скласти присягу,
а то від присяги зректися,
проклясти біле як чорне,
а чорне звеличити щиро,
а потім заплутатись зовсім
і мати одне на вустах: "Боже, допоможи"-
і це добре, що маєш -
а найкраще утратити зовсім ім'я,
забути все, що пам'ятав,
згубити свідомість,
а потім почати
все знову,
та тільки не тут,
не у часі,
не з вами усіми.
1.09.2022.
N6
Галюцинують.
Отруїлись і галюцинують.
Грибів об'їлися поганих,
що збирали в хащах,
де сплутались стежки та злиплись,
як жмуток скотчу.
Зносить мізки їм
усім підряд:
і мовою без сенсу,
і кроками у пошуках курилки -
назовні, усередину, вниз, вгору,
де спотикаються через трухляві
таблички "Винен хто?" і "Що чинить?"
Галюцинують!
Важко, безнадійно.
Тому виймають із халяви ніж,
сусіда ріжуть, у вікно волають:
"Вбивають! Караул!"
Сонм психопатів
чекає черги
вислужитися перед
безумством магістральним,
піднести
йому вірша чи п'єсу,
фільма, пісню,
або сюжета, стеблом мухоморів
оплетеного, що звисає долу
з екранів - тільки відривай та їж...
05.09.2022.
***
Я сплю і бачу як все марно
я сплю і бачу власні сни
рахую мов слонів кошмари
які в реальність проросли
я відступаю в перспективу
щоб трохи осягнути мить
та потрапляю знов під зливу
нових - якими треба снить
багато років щоб вмістити
в якісь логічні рамки їх
або в магічні умістити
та це намарно; тільки лих
безглуздо змінюється колір
царюють зло і глупота
ти сам в якомусь злому колі
ще й крутиш його ніби та
тваринка глупа що в надії
хтозна якийсь кудись спішить
і чим її смішніші мрії
тим швидше світло мерехтить
8.09.2022.
На порозі
Валері Корначу
Мій тезка, що під Бахмутом загинув,
мій однокласник, сильний чоловік,
він ліг не в землю і не в домовину,
а живий буде, як Господь прорік!
Не він помер, а ті, хто за брехнею
поплентались, жуючи маячню;
і я не заздрю їм; а він своєю
душею Батьківщину вкрив свою.
Хоч міг онуків на ніч укривати
у спальні затишній. Та вибрав шлях,
який і вибирають всі солдати,
що ворогів женуть в первісний жах!
11.09.2022
Фести
Фести українські фести
Харківщина та Херсонщина
Пиво ллється через край
Смачно?
Тим самим уп'єтеся невдовзі
від москви до самих до окраїн
Чокається з нами Сагайдачний,
отамани інші, що рубали
наволоч подібну на тріски
і були там де самі cхотіли
бо тепер не можна вже спинити
цю криваву хвилю
вже пішла
на жорстокість та садизм
та сила
що жорсткіша
і вбивати буде
доки не зупиниться на грані,
де козак відсапуючись важко
шаблю з алим лезом із розмаху
в неї по руків'я увіткне!
19.09.2022.
Нравится - не нравится
Нравится - не нравится,
воюй, моя красавица!
Лапти обувай,
хватай свой сухпаек,
из дому уезжай
туда, где краток срок
красавицам, как ты.
Спрячешься в кусты?
Да и там убьют.
Теперь убьют везде.
Ты был реально крут
у телика. Балдей
теперь не от пивасика -
от страха. Ибо мальчика
скоро мужики
размажут без потех.
Вернёшься без башки,
в пакете. Адский смех
твоим сопровождением,
глумливым и последним,
как ворон, прозвучит.
Готов ли сдохнуть, друг?
И есть за что? Кричит
уже не царь - Испуг
с экрана, и позорище
твоё за ним ползет ещё,
цепляясь за штаны.
А что же ты молчал,
когда другой страны
кричала боль? Ты знал
прекрасно, раскрасавица,
как хочет с ней расправиться
откормленный упырь...
Так вот тебе урок -
гниенье только вширь
и вглубь растёт. И срок
приходит, а в квитанции
у почтальона санкции
уже не на бабло,
а на другой ответ.
Тебе не повезло.
Марш-марш в багровый бред!
23.09.2022.
Та не бійтеся
Та не бійтеся їх,
в кого розум ще є,
воля, мужність і правда -
ви звалите цю
халабуду потворну,
хай б'ють і везуть
у гестапо - їх мало, а вас,
вас багато у меньшості навіть, і цей
швидко лускає чорний смердючий пухир,
тільки треба притиснути трохи...
Не треба
їх боятися, ви для них кара і жах!
Повставайте і бийтеся,
бо вже не вийде
відмолити всю кров
і просити у Бога,
Кого довго попи називали "російським",
мов дитина, пробачення;
бийтеся тільки,
щоб отримати трохи надії, яку
ви ще вчора у нас відбирали свідомо -
це лише справедливо, якщо в голові
вашій клятій порожній нова буде дірка,
це спокута лише, справедливість.
Ідіть.
25.09.2022.
Ми вже в духовному часі
Ми вже в духовному часі
наприкінці всіх часів.
Ми вже читаємо тексти,
створені в іншому світі.
Вогняні літери їхні
вже проступають крізь морок.
Нам тільки йти і дивитись,
каятись, слухати Голос,
що невимовно втішає
у смертоносному вирі,
чий рух дедалі стрімкіший...
1.10.2022.
Харон за роботою
- Все більше в човні росіян...
Раніше були дагестанці, буряти.
Тепер петербуржці навіть із москвичами.
Дехто з книжками, люблять вірші, Мельпомену.
Інші двох слів не зв'яжуть без лайки і бійки,
падають в хвилі - я на них і не зважаю:
смерть в цих краях від краю до краю -
пункт призначення справжній.
Тиша могильна, наче перед ураганом.
Темрява. Зблискують весла чорнильно.
А ці сперечаються досі. Брутально і смішно.
Варто було чи не варто. Хто вбивця, хто жертва.
В натовпі діти мовчать українські, серйозні, як старці.
Та й на Суді промовчать, лише пальцем укажуть.
Ох і важка в мене нині робота! На боці
іншому знову збирай тих самих пасажирів;
майже ніяких відмінностей в них:
гімнастерки і каски іржаві,
рани, розмови, прокляття, хвала,
наче цілу країну
ти поступово у царство тіней перевозиш...
2.10.2022.
Мрія про захолустя
Мрія про захолустя,
якусь щілину, шпарину,
де тепло і можна сховатись -
тобі це знайомо?
Де стіни навколо вузькі,
один магазин, у якому є все необхідне,
а крокувати до нього через дорогу.
Щілина, шпарина,
там, як в материнському лоні,
і щось виникає назустріч
гаряче і затишне в серці.
Не мертві міста, мегаполіси та магістралі,
шалений тиск на свідомість,
страх і невпевненість,
плата за гордість, кар'єру,
наближення стелі вночі,
поразки у спілкуванні з близькими,
розриви по всіх паралелях, мерідіанах -
ні.
Мініатюрний, скупий ореал існування,
де кожен камінчик ранком вітає тебе
і говорить увечері "на добраніч".
2.10.2022.
Р-гер-новобран
... вони будуть пишатися вашими
могилами та останками.
Звісно, якщо не забудуть.
А: вони неодмінно забудуть.
Б: пишатися пластиковими пакетами,
рештками, що не схотіли везти додому,
тож закопали деінде,
там, де знайшли,
дуже складно.
Холмиків навіть не буде.
Сморід padla, шматки, що
в людину склеїти важко науці.
Пожива природи та прірви.
Вас до ями бульдозером звалять,
як було в Аушвіці, Освенцимі чи в Бухенвальді.
2.10.2022.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961662
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2022