| Сторінки (1/92): | « | 1 | » |
Вже зелень не радує око -
Із сірістю в нас декаданс:
Так наче виходить все боком -
Такий провінційний альянс!
Чи ж вийду я в дощик крапливий
Й погляну на рідне село:
Мій пес, щось мовчить гавкітливий,
А кіт, нявкотить десь на зло.
Ворони карчать хрипкотлінно
Та й над бездоріжжям доріг...
Чому ж я люблю так незмінно
Цей хати розбитий поріг?
Цей тин, що трава підпирає
І ці бур'яни навкруги?
Напевно, ніхто це не знає,
Що зміст у дозвілля другий!
Чи ж тільки мені тут все любе
Й розвалля, як божа роса?
Я вірю: ніхто це не згубе -
Цю сірість, де вснула краса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028304
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2024
Буває рух стає напівдорозі
Й зневіри тіні чорнії бредуть.
Їх силуети бридкості стонозі
Для погляду ховають чисту путь.
Куди і як? Втрачається вже й віра.
Чужих поради прісні, як вода.
Слова своїх, пронзають, мов рапіра -
Повчання все ж одначе обрида!
Лиш тільки манять обрії червоні,
Там, де заграва повниться дощем...
Не треба! Не дзвоніть! Я десь не в зоні,
Я бігаю, як дурень за хрущем!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024152
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2024
Щось не спиться, щось не спиться:
Ніч малює у вікні -
Колісницю, колісницю,
Що є місяць в пелені.
Серебриться, серебриться
Таїна, що без ім'я:
В піднебессі колісниця
І під пісню солов'я.
До вподоби, до вподоби
Ніжить пісня тишину.
Ах! якщо би, ах! Якщо би,
Нічку ще та й не одну!
Колісниця, колісниця
У ночі ти срібна даль.
Ще далеко десь зірниця,
Та близька моя печаль.
Й розігнать думок облогу
Не ятрилась щоб душа -
Вийду тихо на дорогу,
Що у темінь вируша.
Бо не втямлю щось одразу
Змісту з неба не в словах:
Так бува, одного разу
Кличе ввись Чумацький Шлях!
Колісниця, колісниця
Ти безсоння є нічне,
Ти небесна бунтівниця:
Забери скоріш мене!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019879
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2024
День отримає скоро відстрочку
Й потихеньку у нічку сповза...
Подаруй мені, Сонце, сорочку
Із небес, де живе бірюза!
Я пройду по полях, по просторах,
Та й порину в зелений розмай,
Щоб відраду узріть в кругозорах,
А ти, Вітре, мене обіймай!
Тут пернатих співаюча ода,
Тут натхнення щасливе житло:
Торжествуй же ти, рідна природа
І подяка тобі за тепло!
Як люблю я ці літа куплети -
У співучий зануритись гам
Й загубитись не тямлячи де ти,
А чому? - Я не знаю і сам.
Утекти десь душа моя просить
І світ весь обійняти в ту мить,
Бо чогось мені, наче, не досить,
А чого? - Не дано зрозуміть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019365
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2024
Десь зникають дії всі на світі.
Правда і брехня завжди живуть.
Й видозміни їхні не в граніті -
Не лишають попередню суть:
Часто в нас бувають негаразди.
Рідше безтурботливості дні.
Бо життям не правлять маскаради:
Це, як колосок у бур'яні.
Добре мати руку допомоги -
Ту, що друзі вірні подадуть:
Не такі страшні тоді тривоги
Й не така тяжка життєва путь.
Та все ж люди часто забувають
В плинності гаразду милих діб,
Ще й отих повчати починають -
Хто черствий ділив із ними хліб.
Тож коли почнеш ти вже співати
Від щасливих у житті октав,
То зумій у мить ту пригадати
З ким раніш у гореві стогнав!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018550
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2024
Іноді зустрічаю в творчості поетів
таке явище, як ліричне застосування
"дихання озоном"
...Не бываю я нигде,
Не дышу озоном.
Занимаюсь на труде
Синхрофазотроном.
"Пісенька першокласника"
Алла Пугачова 1978 рік.
Одного разу, Алла Пугачова
Озон вдихнула в пісеньці одній
Й наслідування мода стала нова
Не втративши з роками статус свій.
Прекрасною в поетів стала мірка.
Навіщо кляту хімію ту знать?
Якщо про це співала суперзірка
То значить можна всім його вдихать!
Бомонд елітний нехтує закони.
Фанати ж вторувати мають все!
Завжди писати тільки під шаблони,
Так просто - наче їхать по шосе.
І понеслась ідея поетична
Вдихаючи озон до самих дір!
Це ж так використовувать практично
Що навіть би позаздрив і Шекспір!
Поете, користуйся не побічним:
Озон насправді це ж отруйний газ!
Бо на скаку в польоті поетичнім
"Дасть дуба" під тобою твій Пегас!
Не пий того, що ллється на всі боки
Удобривши в поезії бур'ян.
Як добре, що Борисівна в ті роки
Нічого не співала про метан!!!
PS Вікіпедія: Озон є сильним окисником,
отруйний для людини, у приземних шарах
атмосфери, наряду з пилом, оксидами
азоту та сірки є забрудником повітря.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008428
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2024
У безсонні буває нічному
Із питань напада рій думок
І старе ожива по-новому
Відчинивши іржавий замок.
Не згадати всього, що минуло
Бо воно вже давно відцвіло -
Все, що в юність надію вдихнуло
Й обнадійливу мрію сплело.
Та з роками втрачаючи віру
У безгрішність людської душі,
Як сам наче стрибаєш до виру
Де царюють гадюки й вужі!
Й повернутися хочеться в юність,
Той наївності острів знайти,
На якому відсутня ще мужність
Бо дівчата ще носять банти.
Вихідними гримить дискотека,
А за клубом юрба гомонить -
Самогончик приніс не лелека
І від яблук нестиглих щемить.
Й десь попереду світла дорога,
Де все біле - не в чорних цятках...
І стискає всю душу незмога,
Що в минуле не вернеться шлях!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006861
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2024
Роки пройшли і відстані змінились.
Змішалось чорне з білим не в контраст.
І ностальгії наші якось стрілись:
Й ти дівчинка і знову я хлопчак!
Нехай нас всіх розкидала незгода,
Та наш ліхтар яскраво так горить...
Яка ж сьогодні гарна непогода!
Яка ж сьогодні ця тремтлива мить!
Хай вітер парасольку забирає,
Хай нас засипле цей щасливий сніг...
Лиш тільки поцілунок окриляє -
Єдиний з паралелей дивний збіг!
І ожива давно минула мрія,
Гальмуючи не в довгий час "табу".
Бо вранці вся примарна ця надія
В майбутню мандруватиме журбу...
Вірш написаний до фото
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006255
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2024
Як добре, що не став я космонавтом
І не бував в міжзоряних світах!
Хто б на городі бур'янячий фатум
Винищував сапою в пух і прах?
І хай звичайна буду я амеба
Лишаючись в аграрному взірці,
Щоб не літати просто серед неба,
А знищувать осоту стовбурці!
Не хочу космос дальній помічати -
Відсутній невмирущий там осот.
Він став мені давно уже за брата,
Який не потребує цих висот.
Й зберу врожай, що восени дозріє -
Ту кількість, що осот віддасть мені,
Свою ліричну маючи надію -
Простори не полишити земні:
Я ж теж доспію власною порою,
Щоб стати збіжжям в "Божому Селі"
І знов осот буцатиму ногою
Із вітром не торкаючись землі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005165
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2024
Я бачив фарби у житті тремтливі,
І тих людців, хто ними малював
У намаганнях "майже" не брехливих,
Щоб чорне щось - за біле хтось вважав.
І посмішки я бачив гордовиті,
Що мають не лише одні вожді:
Вони немовби злістю оповиті,
Як наче пляма сіра на воді.
Життя хистке, тут прямоти не треба
І пропетляти - наче із чеснот...
Чому ж душа так розпирає ребра,
Що наче перекошує весь рот?
Й глашатаєм завжди чогось такого,
Що має цінність тільки для душі,
Не стану від пориву я палкого -
Не втисну розуміння це в вірші.
Й тягну цей хрест, немов тяжезну гирю
В багні щоденнім риючись не сам:
Ой, Боже, Боже! Я ж у Тебе вірю! -
У сказане Тобою - "Аз воздам!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005046
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2024
Мій любий, друже, хочеш ти поетом
Утиснутись в якусь богемну гать:
Щоб написати сяючим куплетом
Той зміст, що буде світові печать?
Повір, мій друже, просто це здається,
Повір, мій друже, зовсім це не так.
Поезія - не так, як серце б'ється,
Поезія - не вітер на дурняк!
Поет шуга поміж вітрами долі
Розхристаний з душею протиріч:
Завжди один - один у чорнім полі,
Страхи свої відбивши навсібіч!
Один завжди в юрбі голосослівних
Свій голос поневолевши в бемоль.
Щоби в ночі, в думках не підневільних
Плювати на скасовану вже роль!
Щоб мати те - завжди чого не малось -
Лиш думку, що тяжіє і злетить:
Бо тільки дурню якось удавалось
Зловити цю в житті прекрасну мить!
І плями знов не бачити на сонці
Й повірити у Бога сотий раз.
Про те, що з неба дивні охоронці
Тобі відкриють двері на Парнас!
А потім втратити цю мрію в людях,
Яким не треба помислу твого
З тим розумінням - що цього не буде...
Скажи, поете, хочеш ти цього???
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004406
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2024
Намалюю тишу на світанні,
Хай новий почнеться з неї день -
Не в сирени дикім завиванні...
Намалюю тишу із пісень!
З тих пісень, де сонечко яскраве.
З тих пісень, де соняхи цвітуть
Та іскряться роси дивно в травах
І юрбою дітки в школу йдуть.
Намалюю тишу цю прекрасну
В мріях, що народжуються вмить:
Хай не буде поглядів нещасних
І довкілля більше не гримить.
Не гудуть шахеди всім зловісні,
Не сичать ракети, як змія.
Намалюю тишу я із пісні,
Що гуртом співає вся сім'я.
В ній відсутні черги автоматні,
Кров і стогін ранених бійців,
І не чутні постріли гарматні
Й плач за тих, хто в битві не вцілів.
Намалюю поки не здійсненне
Хоч би на хвилиночку одну -
Щоби зникло зло оце буденне,
Щоб на мить забути про війну...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002320
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2024
Джерело натхнення -
Автор: Фальшборт (орк)
Земля, как возбуждённая вагина…
Земля, как возбуждённая вагина
Тепла, влажна и запах валит с ног
Она моя мечта, моя богиня
Пора на ней высаживать чеснок.
Шевелится! Там крот ли, мышь ли
И эта сущность замыкает круг
С земли кормились, на земле мы вышли
Земля запомнит нежность моих рук.
И не беда, что черень под ногтями
Простуд пора, ковидов и ангин
Кто мог похвастаться, что загребал горстями
Несметное количество вагин.
.....................................................................
А мені дурному
Не скучно і самому! (с)
Пародія
В душі я гінеколог при нагоді -
Твердий в руках тримаючи зубок:
Саджу часник на власному городі,
А наче справжній лікар для жінок!
Земля бува запахне, як вагіна
І для майбутніх якісних полог,
Я з мріями ніяк не селянина,
Вагінок рию цілий каталог!
І так мені приємно, хоч і брудно,
Що маю на городі свій гарем...
Розумному було б від цього нудно,
А тут ось так: ну, зовсім без проблем!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998180
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2023
Брехня російська є повсюди
І навіть пам'ятник в ООН:
Чомусь дійшов я до огуди -
В русні завжди ілюзіон!
Дивлюсь на нього і здається,
Коваль кує все навпаки:
Із плуга тягнеться і гнеться
Те - що було у них віки.
Меча на плуг перекували?
Цього ніколи не було!
Вони народи катували
Бо це російське ремесло!
Їх меч в крові й вони по вуха
Лукаві зрадники добра.
Вся їхня гордість - це розруха,
Вся їхня слава - це мара!
І врешті-решт весь люд побачив,
Що за болото "рускій мір"
Хоч сам себе добром позначив -
Не став, як ангел бузувір!
Й коли настане перемога
І схаменуться вже вони -
В Чорта хай просять, чи у Бога:
Ми ж не пробачимо війни!!!
4 грудня 1959 р. радянський союз подарував ООН
пам'ятник де меч перековується на плуг
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997303
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2023
Россия умрёт, когда взойдёт украинское солнце!
Джохар Дудаев 1995 год.
Велика росія країна
І має багато рабів:
Не кориться їй Україна -
Ніхто не схиляє голів!
Не буде вам хижі, кацапи,
"Священних пабєд" у війні.
Ви вже перекреслили мапи?
Та ваші скінчаються дні!
Ви нашу історію вкрали -
Спаплюжили всі сторінки.
Та щоб ви там не написали
Наш Київ стоїть вже віки!
Придумали міфи брехливі -
Що ленін Вкраїну створив...
Так ще ж до московської ниви,
Наш Київ вже квітнув і жив!
Ми ж тільки для вас малороси -
Це тобто, як недонарод?
Та велич вся ваша, щось боса,
Добру головний антипод!
Військові снують мародери -
Безчиння, то є ваш закон:
Творці здичавілої ери;
Царя божевільного трон.
Ви просто нацисти рашистські,
Звірюки з обличчям людей.
Прийшли бузувіри садистські
Вбивати жінок і дітей!
Ви й зброю для вбивства святили
В церквах сатанинських своїх.
Так будуть вам братські могили
Незнані й забуті для всіх!
Де ж людяність ваша, де совість -
Хвалебна російська душа?
Та маємо тільки натомість,
Що все лиш брехня прикраша!
Бо совість - то голос Господній
І правди святої рушій.
Ви ж маєте, пекло безодні
В ганебній звірячій душі!
Вас чорна всіх заздрість здавила
Бо наше вже сонце встає,
Бо ми розправляємо крила
Й будуємо щастя своє!
Тож краще втікайте, чортяки:
Ви орки, ви мордор, чума!
З майбутнім змістовно-ніяким
Де правди й свободи нема.
Пасіть по Сибіру оленів,
Годуйте своїх тарганів.
Капусту беріть прямо в жмені,
Та й їжте, хто їсти хотів.
А ми відбудуєм країну,
Чекає нас інше життя:
Всю знищимо вашу вражину
Й не буде до вас вороття!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997052
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2023
Є сенс життя не славнозвісний
І шлях у кожного є свій:
Комусь і хліб вже добрий прісний,
Хтось хоче грошей, і мерщій!
Не всі святі вдягають ряси
Бо в рясах є і не святі.
Не всі є справжніми прикраси,
Хоча й блищать, як золоті.
Кумири й зрадники брехливі
З екранів дивляться на нас.
Оману сіють позитиву
Оскал сховавши за анфас.
Та час тече звичайним плином,
Над І, розставлює крапки
Й по клину б'є, таким же клином,
Бо протидія є таки!
І тож, коли ріка зміліє,
Що є під назвою - життя,
І все, що надбане, дозріє
Аж до кінця серцебиття.
Душа із Богом кине тіло
Яке зостанеться в глуші
Й зустріне радісне світило...
Якщо Бог жив в отій душі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996684
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2023
В сонячний день потеплішав захмарений лютий -
Місяць зимовий здає білосніжні права:
Дзвоник синички снігами у тишу закутий,
Радісно піснею щастя тепер ожива!
Це оглядає вже березень сніжне свавілля -
Погляд весняний не сплутати зовсім ні з чим!
Скоро весна розмалює зеленим довкілля,
З теплим Ярилом із неба промінням ясним.
Я пам'ятаю цю мить, хоч і давня ця днина.
Та вже такою вона зостається навік:
Час зупинити змогла, пожовтіла світлина -
Здався паперові руху нестримний потік!
Довго вдивляюся в друзів знайомі обличчя.
Пам'ять з прожитого, ніби скидає вуаль:
Ми там наївні - без гордості та й без величчя,
Поглядом чистим із вірою бачимо даль!
І, ось тепер, вже крізь пройдені давнішні роки,
Що сивиною фарбують, як біла зима
Із фотографії віють душевні потоки,
А вже насправді, когось і живого нема!
Й хочеться дуже в юнацтво туди повернутись -
Ніби пройти крізь пожовклий портал, хоч на мить:
Щоб попередити, щоби рукою торкнутись...
Та від знемоги, лише під грудьми защемить!
Час безупинно крокує по власному колу:
Все, що навкруг - залишається в змінах завжди.
От і буває: в природу цілком захололу,
Лагідний легіт проходить і крізь холоди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995680
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2023
Якось жінка щось узнала
Про свого Кирила:
Довго-довго так питала,
А тоді й сварила.
"Ти мене живцем, напевно,
З'їсти хочеш, мила? -
Що кажу я - все даремно..."
Їй сказав Кирило.
Прочитавши щось подібне,
Московит проклятий,
Віднайшов своє потрібне
Та й давай писати:
Україна вже присіла -
Голод всіх провінцій:
Чоловіка якось з'їла
Жінка наодинці!
Катувала бідолаху
І зварила потім.
Не зосталось навіть праху
Щоб розвіять попіл...
Різні випадки бувають
Ще й метаморфози,
Московити, як читають
В українській прозі.
Тільки їм, якби брехати -
Брудом лити знову.
Хоч навчилися читати
Та не знають мову!
PS Для росіян наше, питала - це катувала,
а сварила - це зварила
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995241
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2023
Московити - нам ніяк не браття
І ріднею зовсім не були:
У народів різні є зачаття -
Паростки від світла та імли!
Проведу я зараз паралелі
Щоб узріть кацапський антипод:
Бо є суть в словесній каруселі,
Що з душі висловлює народ:
У нас кажуть: досить! - Жили бідно!
А це значить - треба щось робить:
Щоб хоч трошки вже було й солідно,
Щоб хоч краще стало якось жить!
Й кожен з нас працює, як та бджілка,
Й досягає в звершеннях дива,
А в кацапів, головне - "бутилка",
Втілює обов'зки й права.
І живуть у вічному болоті,
Бідні ледацюги і раби.
В пропаганди сяйва позолоті -
У брехні сучасної доби!
І для них завжди, напевно, свято
Раз таке зуміли вже й сказать:
Є початок: " нє жилі багата"
І кінцівка: " нє..й начінать!"
від себе: душевні виродки!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995088
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2023
Відгоріло літо, відгоріло -
У природи вічність перемін:
Вже й поспіло листячко, поспіло
Розливати осені бурштин.
Бурштинова осінь, бурштинова,
Бурштинова осінь золота,
Ти не скажеш сухолисту й слова,
Що з дерев неспішно обліта.
І кружляє лист сухий, кружляє,
І йому в польоті не збагнуть:
Він в оцій прекрасній миті має,
Тільки лиш свою останню путь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994865
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2023
Звіріє солдат-росіянин,
Дуріє проклятий рашист!
Хіба ж він, як ми — християнин?
Він просто тепер — терорист!
Обстрілює мирні квартали —
Палають вкраїнські міста.
У світі такого не знали,
Та мабуть, це все неспроста:
Бо це є «духовність» російська —
Звірюча і чорна душа:
В розтрощеній техніці війська,
До пекла тепер вируша!
Не так спакували валізи,
Пішли не з тієї ноги?
Тож буде багато заліза
Із чого кувати плуги!
Та поки ще рано радіти
Вдивляючись в хижий оскал:
Постріляні навіть і діти,
Безжально отак — наповал!
І гинуть найкращі із кращих
Вкраїни святої сини!
Бо вирвати з хижої пащі
Свободу повинні вони!
В нас помста копилась віками,
Зібралась у генах давно —
Колишніми ще козаками,
Засіялось гніву зерно!
Й не буде пощади собакам
Й загинуть вони — не дарма,
Бо знаю: дідам-гайдамакам
І досі спокою нема!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994714
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2023
Осінь! Осінь! Ти не диво:
Просто літо відійшло,
Просто дощик несміливо
На вікні карбує скло.
Все, як наче й симетрично -
Час крокує слід у слід,
То від чого так незвичний
Знову осені прихід?
Може, в світі є мізерна
В людських душах доброта
Й ожива від того скверна,
Що тікає й теплота.
І співа мінором осінь
Й тягне низку довгих дум,
І в цій області відносин
Провокує тихий сум.
Та в такій журби нагоді
Де все чахне і згаса,
Урочиста є в природі
Листя сплячого краса!
І у їхній млявій тризні,
Що друкує час без слів,
Чутно шепіт афоризмів
З непрочитаних рядків!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994552
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2023
Ушли с закатом света нравы,
На место дня уж ночь спешит.
Роса умоет снова травы,
От зноя дня их освежит.
И тихою порою вялый
Над мрака чёрной пеленой,
Ночей прохладных страж усталый
Воспрянул месяц бледнотой.
Над речкою туман прохладный
Как призрак ожил на воде.
Имея вид совсем досадный
В его загадочной нужде:
Волнами плавности клубится
Обнявшись с нежною тоской.
С трудом бесшумно шевелится
Плывя задумчивой мечтой.
Ночь охватила все просторы
Своею тайной глубиной
И звёзд мерцающие взоры
Роятся дальней красотой.
А совы быстро так летают
В ночи прохладной высоте,
Мелькнув сквозь месяц — исчезают,
Уже в невидимой черте.
Сверчков лишь монотонный звук,
Не спят ночные музыканты.
Концерт их слышится вокруг —
Природы дивные таланты.
И льётся звук как из ручья
Будя строптивые виденья.
Их песнь проста, как бы ничья.
Такие сладкие мгновенья.
Поёт в ночи и соловей,
Спокойна трель его чудесна.
Частичка счастья будто в ней
И переливами прелестна.
Рождает глубину тех чувств
В душе прекрасного теченья
И там где грязный мир, и пуст,
Даёт отраду утешенья.
Бывает пролетит стрелою
Сгорая дерзкая звезда.
Из неба яркой полосою
Стремглав ворвётся иногда.
И света вспышкою своей
Пытаясь мрак весь разорвать,
Чтоб показать для всех людей
Как нужно жить… И умирать!
Ночные хищники проснулись,
Ночная темь для них видна.
На тропы старые вернулись
Учуять запахи следа.
Вот чья-то тень в дали рванулась —
Здесь рыщет хитрая лиса.
И что-то стала, оглянулась,
Двух точек светятся глаза.
Задул тихонько ветерок.
Листва устало шелестит.
И где-то жалкий костерок
Протяжной струйкою дымит.
Кому-то тоже ведь не спится
Такой прекрасною порой,
И дома тоже не сидится
Желая быть с самим собой.
Всегда о чём-то ночь расскажет,
Всегда о чём-то пропоёт.
Какой-то узел дня развяжет
И ясность новую даёт.
Ведь день не любит тишины:
Быстрей-быстрей! Давай-давай!
А ночью мысли, так слышны,
Как дня всех смыслов урожай.
Но снова сон идёт усталый,
Его приводит темнота.
Ночей товарищ он бывалый,
Всплывает там, где есть мечта.
Рисует новое кино,
Что для пророчества — догадка.
Но мне признаться, всё равно:
Там тайны нет, где есть разгадка!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993142
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.09.2023
Реклама — двигатель прогресса
Но от неё уже тошнит.
Её лишь обожает пресса
И телевизор не молчит.
Лекарства, памперсы, прокладки…
Мы между ними смотрим фильм.
Напитки, жвачки, шоколадки —
Внушают вкус для простофиль!
Но толк от этого бывает:
К примеру, вижу каждый день —
Лекарство кто-то выпивает
И стал здоров — прошла мигрень!
И это длится ежедневно,
Когда б ты ящик ни включил —
Лекарство пьётся, так душевно,
Что добавляет сразу сил!
Но вот, полчасика проходит,
Опять лекарство пьёт дебил!
Ты хочешь темой быть пародий?
Ты ж полчаса назад как пил!
И пил вчера, и пьёшь сегодня,
Ты пьёшь его уже давно!
Так в этом кара есть Господня?
Уже тут братцы не смешно!
И вот такой я сделал вывод:
Целебных свойств в лекарстве нет!
Конец кина… иду на выход…
Ну, где же дверь? — включите свет!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993061
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.09.2023
Когда-то это будет… точно знаю —
От смерти не укрыться всё равно!
Сейчас пишу и творчески вздыхаю:
Какое ожидает «ТАМ» кино?
Но я за Рай, конечно, не болею,
Хоть грешный на все сто — (наверно нет?)
И в плане этом выстрадал идею —
Такой себе лишь скромненький сюжет:
В Аду нельзя надеяться на милость,
А полу-грешники чертям нужны?
И вот мыслишка как-то появилась,
Проста как Пифагоровы штаны:
Пускай мне там подарят не медали,
А лишь вручат обычную метлу:
Ведь, может, к Раю путь не подметали,
Где Ад насыпал серую золу?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992927
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.09.2023
Вновь кровавая светит луна,
В тьму ночную вселяя тревогу,
И на небе осталась одна,
А молиться ведь хочется Богу:
Боже правый же, Господи мой!
Смерть свою изменила идею? —
Распрощались столетья со мной,
Но я даже на миг не старею!
Но зачем, но зачем это мне?
Перемен я совсем не предвижу.
Очутиться, хотя бы во сне,
Без того, что я так ненавижу:
Не меняются люди уже —
Всё по прежнему, это не шутка:
Лишь не многие с Богом в душе,
Остальные — с душой для желудка!
Мир в агонии алчном бреду,
Неделимое — делит и множит:
Да! — Я, Камень, лежащий на льду,
Кто поднять и швырнуть меня может?
На мир бренный века я смотрю,
Ни движенья, ни смерти не знаю.
Яркой вспышкой, я, может, сгорю,
Может, я — лишь тебя ожидаю?!
Так возьми и швырни же меня!
Пусть ворвусь я во всё не святое,
Чтоб разбилось в осколки, звеня,
Это зеркало зла роковое!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992870
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.09.2023
Я не любил тебя… Нет! Нет!
Ты не томись в воспоминаньях.
Всё это тень минувших лет;
Неясность просто в пониманьях.
Ведь это повод я давал,
В тебе надежду разжигая,
Всего лишь чувствами играл
И ты, того не понимая,
Мечтаньям страстным отдалась,
Желание в себе имея.
А я был просто ловелас —
Словами сыпал, не робея.
И вспоминая о былом,
Ты ни о чём не сожалей!
Прими всё это не со злом
В такой открытости моей.
И если можешь — не грусти,
Сменив обиду на улыбку.
Я виноват ? — Ну что ж: прости…
Считай за юности ошибку!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992189
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.08.2023
Ранним утром стою на вокзале.
На перроне почти никого.
Серый пёсик в заезда начале
И он к урне припал — отчего?
Неужели на этом вокзале,
О тебе кто-то думал, «Дружок»?
Люди что-то тебе набросали —
Кто-то кинул туда пирожок?
Подозвал бедолагу я тихо,
У меня ведь найдётся, что дать:
Пусть хоть раз ты, голодное лихо,
Хоть сегодня бы смог потерять!
Ты покушай голодный Дружочек,
Чем ещё я тебе помогу?
Вот, что есть — разрываю кулёчек
И еда уж лежит на снегу.
И поверь ты, Дружок, что приятно
На твою мне мордашку смотреть:
Как луч солнышка тёплый занятно
Красит радужно серую шерсть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991836
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.08.2023
Жить так тяжко всегда одиночке —
Без улыбки она и грустна:
На комоде стоит в уголочке
Фото мужа… Ему и верна.
Есть ещё ордена и медали,
Но к чему ей геройский сюжет?
В них та память, где вместе мечтали,
В них погасшего счастья рассвет!
Не вернулись надежды сторицей…
Приютила родная земля,
А хотелось, стать просто «синицей»,
Чтоб в ладонях прожить «журавля».
Ведь ему никогда не сиделось:
И с работы ждала, и с войны…
Но растаяло всё, что имелось
И кому те медали нужны?
И на воле, а будто бы, в клетке,
Иногда принимает гостей…
И неймётся старухе соседке
Быть свидетелем всех новостей!
Дом уже обветшал и подворье,
Пёс глазами так смотрит его!..
И само не приходит подспорье,
И сама не зовёт никого.
Нет совсем надлежащей опоры,
Свет не тушит теперь допоздна:
Дверь открыта, колышутся шторы
И всё время одна, и одна…
Он в рядах, где гранитные лица
Не пришедших живыми парней,
Им победа, конечно, всем снится
И свобода Отчизны своей!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991730
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.08.2023
Светлеет перед утром ночь.
В своём прощании спустя
На запад убегая прочь,
Будила тихий ветерок,
Который не спеша летя,
Встречая розовый восток,
Зелёный чуть затронул лист
В верхах деревьев шелестя.
А воздух, видимостью чист,
Луч первый солнца золотой
Приемлет жадно с нетерпеньем.
Тьма быстро тает и с презреньем
Лишь слышит как её покой
Тревожат дня благие звуки
Рождённые финалом снов…
И света солнечные руки,
Рвут цепи черноты оков!
Утро.
Ещё длинна дрянная сеть
Немых теней, что на земле.
Но ярче, ярче солнца медь:
Шар огненный в далёкой мгле
Всё выше, выше подымался!
Лучом восторженным, слегка
В багрянец крася облака.
День всё сильнее загорался
Огнём небес издалека
И тёплым светом прикоснулся
К ресницам спящих глаз…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991518
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.08.2023
Океан небес повсюду,
Взглядом ты куда ни кинь:
Это чудо! Это чудо! —
Окружает землю синь.
И смотря в небес прохладу,
Встретишь ты, наверняка,
Что присутствуют для взгляда
В небе синем облака:
Видно слева, видно справа,
Есть они над головой.
Многоликая держава,
Правит неба высотой.
Там медведи и собаки,
Там огромные слоны
И медузы, рыбы, раки…
Все из сказочной страны.
Без конца плывут и края
В небесах издалека,
Я их тайно называю:
Лицедеи — облака!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991461
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.08.2023
Может быть, мне рая и не надо.
Может быть, Эдем мой на земле —
Как весны цветущая отрада;
Как осенний сплин в туманной мгле.
И пускай я просто горемыка,
Богу отдающий не мольбу,
И сомнений разных повилика
Спутала давно мою судьбу!
Но не надо мне всего такого,
Что рождает злата пустозвон.
Мне бы лишь писать за словом слово,
Солнцем красить мыслей небосклон.
Будто с Музой, вместе улетая
В горизонт рассветный далеко,
Там, где кошка-облако седая
Вечности лакает молоко…
Может быть, мне рая и не надо.
Может быть, мой рай есть на земле…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991248
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.08.2023
Суета сует мирская:
Снова здравствуй и прощай!
Почему же ты такая,
Что бежишь из края в край?
То на донышке искусства
Извлекаешь пустоту,
То лирическое чувство
Заплетаешь в красоту?
Знать в судьбе моей несносной,
Необычные грехи —
Движут поступью курьёзной
И слагаются в стихи.
Может, лучиками света
Освещая прелесть роз,
Может, капельками лета
Наполняя море грёз.
И когда печаль-кручина
Вновь на жизненной стезе —
То приходит клин для клина
В параллельной полосе.
И в стихах тоска прольётся,
Исчезая серой мглой:
Снова радость улыбнётся
Ярким счастьем над землёй!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990062
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.07.2023
Почему же душа нараспашку,
Почему же свет яркий в глаза?
Подари ты мне, солнце, рубашку
Из небес, где поёт бирюза!
Я пройдусь по полям, по просторам
Окунувшись в раздолье цветов —
В красоту, так приятную взорам,
Как в ожившую радугу снов!
Здесь пернатых поющая ода,
На душе от которой светло.
Торжествуй же, родная природа
И спасибо тебе за тепло!
Ведь люблю я цветущее лето:
Походить, побродить одному.
Затеряться неведомо где-то
Отчего? — Я и сам не пойму!
Почему-то всё тянет куда-то
И хотел бы весь мир я обнять!
Мне всегда ведь всего маловато,
А чего? — Не могу я понять…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989995
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.07.2023
Колесница, колесница —
Светит белая луна.
Мне не спится, мне не спится —
В ночь такую не до сна.
Серебрится, серебрится
Грусть безмерную тая,
В поднебесье колесница
И под песню соловья.
Льётся песня, льётся песня
Заполняя тишину.
Ах бы если, ах бы если
Чтобы ночку не одну.
Колесница, колесница —
Ты серебряная даль.
Далеко ещё зарница,
Но близка моя печаль.
И к небесному чертогу
В чём нуждается душа,
Выйду молча на дорогу;
Молча выйду не спеша.
Ведь не рвение…Но жажда;
Не понятных мыслей муть…
Так бывает, что однажды
В небо манит Млечный Путь.
Колесница, колесница,
Забери меня с собой.
Мне бы скрыться, мне бы скрыться
В тайну ночи за тобой!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989678
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.07.2023
Вірша я хочу розказати
Та не про щось, а про слова.
Про те - як правильно писати...
Та щось не варить голова!
І вітер дує, та не в спину -
Не ту обрав напевно путь!
Взялось, як на лиху годину:
Писати мАбуть - чи мабУть?
Оту ж де силу думки взяти,
З яких понять та розумінь:
Бо, як же правильно писати
Із незнанням, серед невмінь?
Наприклад: молотком клепати -
По пальцях можна ТАК клепнуть...
А тут же - як це розпізнати:
Де буде мАбуть - де мабУть?
Ото задав собі задачу...
В слів певно двосторонній рух!
А я, без прав, лечу на вдачу...
Та щось двигун думок заглух!
Нехай слова рядочком стануть
І всі гуртом нехай живуть:
Хай будуть всі вони із мАбуть,
Нехай і будуть всі - з мабУть!
Слово МАБУТЬ має подвійний наголос!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988726
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2023
Села муха на варенье
вот и всё стихотворенье
(нет, не всё!)
Бывает скука у пиита —
Когда уж нечего писать:
Бумага чистая открыта —
Чернила ждущая тетрадь.
Но есть извечные ведь темы,
Их ветер времени не снёс:
Внутри гудят у мухи гены,
Дающие варенью спрос.
И кто читает о варенье? —
Для Карлсона — конечно шик!
Пишу, пишу стихотворенье —
Читай, летающий мужик!
Быть может, для тебя наука
Найдётся и в моих словах,
Полезная бывает штука
Порой написана в стихах!
Итак, обычная картина:
Стоит варенье на столе,
А за столом есть паутина —
Висит, натянута в угле.
Заходит муха на посадку —
Варенье пахнет на весь дом,
И взгляд у мухи очень хваткий —
Одно варенье только в нём!
И прямиком, совсем без ложки,
На сладость вкусную садясь —
Свои босые тычет ножки
В так ожидаемую вязь.
Присела тихо и умолкла,
Варенье — это АЗээС !
Её обмякли крыльев стёкла —
Заправки начался процесс!
И вот, полны под крышку баки,
Лететь сластёна собралась —
(так впрочем, поступил бы всякий,
когда горючка залилась.)
Но вес имея больше нормы
И не взлетая высоко,
Припаутинилась в платформу —
Паук поймал её легко!
И здесь, на грани эпилога,
Скажите мухам всем, друзья:
Варенья ведь бывает много,
И взять чтоб лишнее — нельзя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988472
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.07.2023
Якщо Ви працюєте якимсь інструментом
чи використовуєте якийсь матеріал,
то пам’ятайте що:
лом — НОГОБІЙ
цементний розчин — РУКОЇД
відро — ДУЖКОРИВ
перфоратор — РУКОКРУТ
скло — ДУЖЕРІЗ
цегла — НОГОПАД або гірше БАШКОБАХ
молоток — ПАЛЬЦЕГЕП
дошка — ПУЧКОЛІЗ
штукатурний кухлик — ОКОЛЯП
голий дріт — ТОКОСМИК
паяльник — ОХИЙПЕЧ
циркулярка — ПАЛЬЦЕБЗЕНЬ
гіпсокартон — ШВИДКОЛАМ
сокира — СТУПНЕРУБ
обценьки — ДОЛОНЕЩИП
болгарка — ОКОБІЙ
бокоріз — ПУЧКОГЕТЬ
ніж — РІЗНОТРАВМ
фарба — ТРАВОНЮХ
подовжувач — ПЕТЛЕНІГ
плоскогубці — ПАЛЬЦЕДАВ
Тому дотримуйтесь техніки безпеки:
вдягайте рукавички, захисні окуляри,
та на будівництві захисну каску.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988470
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2023
Цех практики есть в ПэТэУ,
Станков там разных много,
Не пожелаешь и врагу —
Экзамен очень строгий!
А мастер, дядя Филимон,
Он токарь-фрезеровщик,
В своей работе — чемпион
И злой «бомбардировщик».
Штудирует учеников,
Давая в жизни профиль,
Ряды он множит мужиков
С названьем гордым «профи»!
И вот, мальчишка за станком
Работает токарным,
И, видно, занят он притом
Трудом своим «ударным»!
У парня стружка в волосах
И на одежде стружка,
Станок на разных голосах
Взвывает, как игрушка.
Подходит дядя Филимон:
— Ну что, и как успехи?
И что ж в ответ услышал он?
— Да, в общем, есть огрехи…
Я их все десять запорол —
Резец всегда ломался,
На заготовках солидол
Не очень отмывался…
— Ну как же десять?! — Филимон
Застыл в недоуменье, —
По девять выдал всем Антон
Со склада для ученья!
Стоит и думает юнец:
Пропал я, знать, похоже…
— Десятый — это образец,
Он поломался тоже!..
Тема из анекдота
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987734
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.07.2023
Наш век давно чревато «захимичен»:
«Галина Бланка» плавает «буль-буль».
Удой химичный стал таким привычным,
И крутится машины этой руль.
Пьём химию, конечно, спозаранку:
Ведь в кофе втиснут химии движняк.
Наверно, Петька не любил так Анку,
Как химия нас любит просто так!
И в колбасе, и в овощах, и в рыбе
Уже вселился химии прогресс.
Предсказывает химия погибель?
А мёртвым — консервации процесс!
Отроют жмурика — совсем красивый!
(Бактерия не трогает: чужой!)
И с видом вызывающе спесивым:
— Ну, отдохнул? — Вставай теперь, родной!
Так что же? — буду хавать консерванты,
А крякну — значит я всегда в строю!
Когда-то откопают аспиранты:
А я — живой! И фигу им даю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987732
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.07.2023
На ставку тихенько
В надвечір’я час.
З вудкою любенько
Відпочить, — «хоч раз!»
Може щось і клюне,
Це вразлива мить!
Вітерець не дуне —
Навіть хвилька спить…
Всівшись під вербою —
Нанизав черв’як.
Гарно над водою
Посидіти так:
Стежка — там де сонце,
На воді струнка.
Як небес віконце
Дзеркало ставка.
Берег заступає
Очерет з води.
Тут верба зітхає
Чую я завжди.
І яка ж то мила
В дерева лоза…
Ой! — На вудку сіла
Бабка-ялоза.
Блудить водомірка
Взад-перед снує.
Жаба дивно зирка.
Тихо! — Вже клює…
27 червня - день рибальства.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987266
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2023
Шёл Некто пластилиновый в пластмассовую даль.
В корзине нёс резиновой железную печаль.
И гнулись сильно ноженьки, ведь ноша тяжелит,
На узенькой дороженьке где скользкий текстолит.
С него смеялись жители виниловых долин —
Других веществ ценители где правит Нафталин:
«Куда, куда ты тянешься, тебе нужна печаль? —
Ты с ней один останешься, простая здесь мораль:
На реках ацетоновых купаются с утра.
На берегах нейлоновых всем отдыхать пора.
А ты с железом маешься… не нужный это хлам!
Потом ещё раскаешься — спасибо скажешь нам.
Прекрасно растворителей, смотри, бегут ручьи.
Они в пластмассожителей, журчат, как соловьи.
Ты растворись, возрадуйся, спой песню веселей.
К чему такие казусы? — Забрось печаль скорей!»
Но Некто всё артачился — тащил печаль свою:
«Мой путь так обозначился… Я песни не пою!»
И, он в непонимании, тянул печаль, как мог.
Пусть был в недомогании — никто и не помог!
Но нечто совершилося — прогнулись небеса:
Всё падало, крушилося и страх летел в глаза!
И оргстекло небесное, сильнее гнулось вниз.
Трещало всё чудесное — в пластмассе гул завис!
Не знали обитатели объёмистых пластмасс,
Кого позвать в спасатели — подходит смертный час!
Вдруг Некто пластилиновый, железную печаль,
С корзины пнул резиновой и бросил в неба даль!
И небо, что шаталося, трещало, что с лихвой —
На месте оказалося и наступил покой!
Тогда пластмассолюбие для Некто вознесли —
В его железопрутие от неба до земли!
И пусть трещит, коряжится, пластмассовая даль —
Но крепким всё окажется: теперь в пластмассе — сталь!
Ведь Некто, как призвание пришёл в тот грозный час…
Вот так армирование свершилось у пластмасс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987196
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.06.2023
Как-то семья одного гражданина
В город другой переехала жить.
В общем, не важно какая причина,
Жалко, что школу пришлось заменить.
Мальчик в семье был культурно воспитан —
Прежняя школа светилом была!
В школе другой же — и двери разбиты…
Видно неважные правят дела.
Есть там учитель — Егор Анатолич…
В школе негласный царит договор:
Кличку имел он — Кагор Алкоголич,
А в обращении — дядя Егор.
Дядя Кагор — он известен всей школе —
Учит детишек уму и труду!
Утром он тонус черпает в рассоле,
После подпитья забыв про еду.
Дома однажды поведал сынишка
Папе о случае в школьных делах —
Что появилась отличная фишка,
Нужно лишь только понять на словах:
Делали мы на уроке указки,
Дядя Егор нам рубанки раздал.
«Хватит — сказал,- забывайте все сказки,
Это зачёт для оценки в журнал!»
Ну, а затем он не раз отлучался;
Начал и в двери с трудом попадать.
Все разбежались, а я разбирался:
«Дядя Егор! Как указку строгать?»
Он посмотрел на меня неприятно;
Маму зачем-то мою вспоминал.
Пусть бормотал не совсем он понятно,
Но мне «отлично» поставил в журнал!
Дядя Егор, как таким разговором
С мамой знакомился? — мне не понять…
Пап! — познакомься и ты с дядь Егором,
Чтобы он мог и тебя вспоминать!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987070
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.06.2023
О, сколько нам открытий чудных
Готовят просвещенья дух…
А. С. Пушкин
Учёный люд — народ пытливый,
Не то, что многие из нас…
Об этом, может, не правдивый
Написан мною здесь рассказ:
Однажды умненький профессор
За мухой долго наблюдал,
Ведь этот маленький агрессор
Ему не раз надоедал:
Как это божье созиданье,
Легко бежит по потолку? —
Его учёное сознанье
Всё время было начеку.
Ещё и гадит вверх ногами,
Ну, это ж просто чудеса! —
Такими заняты делами
Его очкастые глаза.
И вот, вопрос такого чуда
Затронул мыслью институт.
Ответа вовсе нет покуда
И микроскопы в ход идут:
На лапках, что там прилипает
И отлипает в такт и масть —
Учёный мир ещё не знает:
Что там за хитрая запчасть?!
Шипят упорно мониторы,
Приборов стрелки — не соврут.
Узнает тайну очень скоро
Хожденья мухи институт.
Но вот, не год уже проходит.
Финансов лёг не миллион!
Ответ учёный не находит,
Но не сдаётся вовсе он:
Уже и дачу, и машину
Тихонько муха принесла.
Построил дом красивый сыну —
Не плохо движутся дела!
И отдых тёплый на Карибах
Где есть лазурный небосклон,
А может лучше на Мальдивах? —
Ещё узнает это он.
И, вдруг… комар! Опять вопросы:
Ну, как он сверлит, без сверла,
Какая дрель у кровососа? —
Мыслишка новая была!..
А в это время — параллельно
В колхозном поле трактор «сдох».
Болезнь конечно не смертельна
И тракторист под ним залёг.
Нет запчастей и инструмента.
Почти иссякший ГСМ.
И это в ракурсе момента,
Что не успел — потом ни с чем!
Пропавший день — и год потерян!
Об этом знает крестьянин.
Но это помнит лишь наверно
На белом свете он один.
И вот, под трактором, в мазуте,
В ремонте кормит этих мух,
Что изучает в институте
Учёный просвещенья дух!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986332
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.06.2023
(летняя зарисовка)
Прекрасный день — пылает лето.
Природа свой возносит труд:
Ещё и с самого рассвета
Зелёный Флоры изумруд,
С ночной простившись тишиною,
Умылся радужной росою
И сказочным очарованьем
Лучи пьёт солнца золотого.
Простор ожил благоуханьем,
Как в рае, счастья для живого.
Мир пробудился и живёт:
Хор птиц без устали поёт,
Вокруг звучит всё и цветёт
И, в даль куда-то улетая,
Бесцельно в небесах блуждая,
Свободно облако плывёт —
Куда полёт его наметил
Безумный друг свободы — ветер.
Он, за собой вздымая пыль
Своим порывом над дорогой,
Затронул нехотя ковыль
И, не подвластный власти строгой,
Волнами дальше пробегает
По травам стелющимся плотно,
И лес его полёт встречает
Верхи сгибая неохотно.
А над травой — сбор пчёл летает,
Нектар для мёда собирает
С цветов рассыпанных вольготно.
И в густоте зелёных трав
Из незатейливых октав,
Кузнечик песнею храбрится —
На встречу милую зовёт.
Рой пёстрых бабочек кружится,
Над ним сплетая хоровод.
На них небрежно тень роняя,
Листвы зелёный малахит,
Пернатых гнёзда сберегая,
В деревьев кронах шелестит,
И что-то грозное жужжит,
Опасность видом нагоняя:
Под деревом себе шмели
Во мху жилище завели,
В котором вовсе не сидят
И, прилетая, — вновь летят
Цветочный внемля аромат,
И где-то, годы отмечает
Кому-то, гулкая кукушка.
Идиллия любви витает —
Лесная чудная опушка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985983
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.06.2023
Мій хранитель світлий Янгол:
Ти втомився? - Відлітай!
Як весни скінчивши танго,
Відлетів співучий май.
Я тепер стрічаю осінь,
Без наснаги, просто так
І ніщо душа не просить:
Ні любові, ні відзнак.
Певно шляхом непомірним
Йшов завжди я не туди.
Був для Бога я покірним?
Наче був... та не завжди!
Так буває глас таємний
Зробить іноді візит:
- Ти не світлий, ти не темний,
Не святий і не бандит!
Хто ж я все таки? - Стеблинка,
Що росте посеред брил:
Зранку на росі іскринка,
Вдень покриє сірий пил.
Вже й життя пішло, як річка,
Що стікає вдалині.
Догорає тихо свічка
В непотрібній метушні.
Янгол, Янгол мій невтішний,
Може хочеш - то вже йди!
Хай не злий я, просто грішний,
Просто з глини і води...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985631
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2023
Я в бездну всех осенних луж,
Шагаю смело.
И пусть в куплетах будет чушь
До беспредела!
Быть может, вовсе простаку
И нечем хвастать:
Но за строкой, пишу строку —
Пишу — и баста!
И глубину таких морей
Один проверю:
Ведь это трудно для людей
Менять манеру!
Всех тяготит лишь суета:
Опять проблемы,
А в лужах, просто красота —
Из детства темы.
Пусть ноги мокрые уже:
Не заболею!
Такая лёгкость на душе:
Иду-балдею!
Ступни как будто корабли —
Мечта не зрима.
Я в лужах снова вне земли —
Определимо!
Летают тучи напрямик
И самолёты,
А в лужах, режут неба лик,
Мои пилоты!
Иду и шлёпаю ногой
И брызги-взрывы!
Ну потому, что я такой
И я счастливый!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985417
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.06.2023
АХМЕД И ХАСАН
Как узнать мне безумно хочется
Имя-отчество одиночества!
Беспризорность, судьба несчастная —
Дело личное, дело частное…
Михаил Светлов
Там, где течёт могучий Нил,
Пустыни жажду утоляя —
Бедняк Хасан в Египте жил,
Рыбацким делом промышляя.
Был рыбаком его отец
И рыбаком его был дед —
Распорядился так Творец
И рыбаком стал сын Ахмед.
Но что имеет рыболов? —
Их жизнь текла совсем обычно,
Для них конечно-же привычно
Гроши иметь за свой улов.
Трудились хоть не ежедневно,
Но, всё же, величавый Нил
За труд конечно непременно
Удачею благодарил.
И в недостатке пусть бывало
Дней провели они не мало
(ведь так живёт простой народ),
Но кое-как, на жизнь хватало
И длился так за годом год.
Стекало время чередою,
Как будто неустанный Нил
Своей размеренной волною
Его куда-то уносил.
Уже состарился отец,
Сын возмужал, он не юнец,
В нём дышит молодость, и сил
Ему хватает для того,
Ловить чтоб рыбу самому
И в лодке быть лишь одному,
Отца оставив своего.
Его уж слушается сеть,
Да как тут навык не иметь,
Когда с рождения был он
Во всё рыбацкое влюблён?
Но часто думает старик,
Что скучно дома одному,
Что от рыбалки он отвык,
И горько делалось ему:
Ахмед ведь в лодке был один,
И хоть сильна его рука,
Но труд тяжёлый рыбака,
Чтоб сеть тянуть с воды глубин.
А раньше ведь они вдвоём
Трудились будто бы с огнём,
Ту сеть тяжёлую таская.
Но возразил ему Ахмед:
Сказал отцу, что много лет
И голова его седая.
И что тот стонет по ночам,
И сила прежняя ушла.
И что теперь он будет сам
Трудиться около весла,
Другим на зависть рыбакам,
Улов имея не плохой,
На что достаточно прожить,
Себя с отцом чтоб накормить.
А старику — теперь покой,
Он не возьмёт его с собой,
На ловлю рыбы уплывая.
Но у Хасана мысль другая:
Он хочет, чтобы снова Нил
Как на руках его носил.
Ведь надоело дома эти
Чинить изорванные сети!
Ведь невозможно позабыть,
Как хорошо на лодке плыть,
И плещет радостно волна,
Когда та рыбою полна;
Как солнце на воде дробится —
Переливается, искрится,
И ветер вдруг перед лицом
Совьётся весело кольцом,
Волны верхушку разбивая
И радуг брызгами играя;
И вёсел неустанный плеск,
Где за пенящейся кормой,
Воды марая чистый блеск,
Рисуя, лодка за собой,
Наперекор стихии бед
Не вечный оставляет след.
Но самый тот момент, когда
Берёт рука живую сеть,
Чтоб с замиранием смотреть,
Реки что мутная вода
Какой преподнесёт улов? —
И счастлив! Счастлив рыболов!
Уж нет! Хасан не мог забыть,
Где молодость и жизнь прошла,
Что так пришлось, лишь полюбить —
Куда душа всегда звала.
И мысли тяжкие порой
Давали вздохи с глубиной:
Хотелось очень так ему
По глади мутноватых вод,
Куда его всегда влечёт,
Проплыть на лодке одному:
Чтоб ощутить напор ветров,
Увидеть дальность берегов,
Просторы Нила коротая.
И чаек чтоб услышать крик,
Таков, таков Хасан старик —
Его натура молодая!
И маялся седой Хасан…
Как будто боль душевных ран
Ему покоя не даёт,
Ведь он ещё пока живёт,
И Нил просторами зовёт!
И вот однажды, сын Ахмед
Ушёл в делах, его уж нет,
И не взирая на запрет,
Хасан отчалил в Нила даль,
Чтоб позабыть свою печаль,
Реке свой выразить привет
И вспомнить то, чего так жаль.
И вот уже среди воды
На вёсла с силой налегает,
С ним ветер сединой играет…
Его упорные труды
Ведут его по глади вод,
И мысль одна: — Вперёд! Вперёд!..
И лодка дальше уплывает.
Да! — хорошо ему здесь было:
Ему казалось, даже Нил
Лишь одного его любил,
Что только здесь лишь счастье жило,
И что сидеть на берегу
Он не желал бы и врагу.
Хасан вдыхает свежий ветер,
Простор играет, бьёт волна…
И он, конечно, не заметил,
Как скрылся берег. Лишь одна
Полоска вдалеке осталась.
Но всё ж Хасану не казалось,
Что он заплыл так далеко,
Хоть плыть ему и не легко.
Он был в реки лишь пребываньем,
Расставшись с прежним ожиданьем,
Чего Хасан давно хотел,
И он, казалось, как летел!
Но вот свежеет ветра бег
И солнце спряталось за тучи.
Волна растёт. Её разбег
О лодку валом бьёт могучим.
Родных не видно берегов.
Хасан гребёт, но для гребцов
Его не сильного разряда
Была б, конечно, помощь надо.
А он один сейчас совсем
И ветер, властвуя над всем,
Поверхность вод разволновал,
И мчит за валом — новый вал,
Как щепку лодку поднимая
И вниз стремительно бросая.
А лодку нужно удержать,
Чтоб поперёк волны стоять.
Но выбился Хасан из сил,
Момент какой-то упустил —
Какая прыть у старика?
И вал его накрыл водой,
Увлёк в пучину за собой,
Лишь только жалкая рука
В воде нечаянно мелькнула
И вдруг исчезла — утонула!
Проходит время. Нет Хасана.
Ахмед не знает, где искать.
Но вот однажды, утром рано
К нему пришёл, чтоб рассказать
Один рыбак издалека:
Что на далёких берегах,
На неизвестных островах,
Где по камням бежит река,
Чужой он лодки часть нашёл,
И чтоб Ахмед теперь пошёл
На доски битые взглянуть,
Не это ли так ищет он?
И чёрной думой омрачён,
Ахмед пустился в тяжкий путь,
С надеждой в сердце замирая:
Быть может не его, — чужая
Находка страшная нашлась?
Но всё ж настойчиво гналась
За ним догадка по пятам,
Борясь с неверием, что — нет!
И ужасаючись: — что там?
И вот на месте уж Ахмед,
И вот он смотрит, замирая
И с болью в небо восклицая:
— О небо, небо! О Творец!
О всемогущий Властелин!
Зачем же ты, родной отец,
Меня покинул? Я один
Остался жить в родном краю,
Здесь опечаленный стою,
Судьбу такую проклиная,
За что она такая злая?
Ведь нет, ни братьев у меня
И не имею я сестёр.
Теперь я греться у огня
Один останусь, и как вор,
Что где-то скрылся от людей
Закроюсь в хижине своей…
Отец, отец…На белый свет
Зачем меня ты породил?
С тобой прожил я много лет
И лишь тобою дорожил.
Я с детства матери не знал,
Её во всём ты заменил.
Ты колыбели напевал
Мне о рыбалке, и как Нил
С тобою будет нас кормить,
Что мы не нищие, просить
С рукой по миру не пойдём,
А сами славно заживём…
Отец, отец… А помнишь, как
Меня ты навыкам учил,
И что я будущий рыбак —
Мне с детства это говорил?
И я любил тебя… как Нил
Однажды любит разливаться,
Свой берег прежний покидая —
Вот так любовь моя вмещаться
Во мне не мыслила большая…
Отец, отец… Зачем меня,
Ты, сына своего, не слушал
И мой запрет зачем нарушил,
Уплывши среди бела дня?
Быть может, ты решил
Стряхнуть те старческие силы? —
За то, тебя, могучий Нил
Забрал навеки, и могилы
Твоей меня совсем лишил,
Куда б я мог к тебе прийти,
Поникнув в скорби головою,
Цветы с собою принести,
В почтенье чтобы возложить.
Как мне с разбитою душою
Теперь на свете белом жить?
Как одному быть в серых стенах,
Где не с кем вовсе говорить?
Совет в неясных переменах
Мне у кого теперь спросить?!
Ведь я берёг тебя, жалел,
Я просто для тебя хотел
Хоть по возможности, хоть малость,
Чтоб облегчить седую старость,
Чтоб ты на склоне дней своих
Забот поменьше знал мирских;
Я думал, что с тобой вдвоём
Ещё мы долго проживём.
Но вот, теперь… Совсем один…
О небо, небо! О Творец!
За что ему такой конец?
За что его несчастный сын
Остался круглым сиротою?
Теперь мне нужно лишь с рекою
Об этом только говорить,
Чтоб у текучих вод спросить:
За что, за что, великий Нил
Отца нещадно погубил? —
Но не ответила река.
Лишь волны, там, — издалека —
Где солнце, блёстками играли,
Лишь только чайки с высока
О чём-то жалобно кричали.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984035
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.05.2023
Заходить до хати Бабай волохатий.
Тиша, тиша. Спокій, спокій.
Сонце сіло відпочить.
Зникли тіні кривобокі
Час до ранку волочить.
Спокій, спокій. Тиша, тиша.
Ніч Солом`яна бреде.
Вже вона за небо більша
Із безмежності ідей.
Тиша, тиша. Спокій, спокій.
Плавно змінюється стан:
Курить Ніч химерний опій —
Підіймається туман.
Спокій, спокій. Тиша, тиша.
У повітрі щось мигтить:
Підозрілості вже інша
Настає незвична мить.
Тиша, тиша. Спокій, спокій.
Зараз трапиться вже щось:
Ззаду, спереду і збоку
Це відчути довелось.
Спокій, спокій. Тиша, тиша.
Закрутився дивний рух:
Темнота щораз густіша.
Перехоплює вже дух!
Тиша, тиша. Спокій, спокій.
Та напруга нароста:
Ніч у таїні глибокій
Затаїлась неспроста.
Спокій, спокій. Тиша, тиша.
Хто це раптом торохтить?
Сірники це тягне миша,
Ніч Солом`яну палить.
Тиша, тиша. Спокій, спокій.
Наче вже чиясь рука!
Наче вже пішла підскоком,
Ніч Солом`яна така.
Спокій, спокій. Тиша, тиша.
Хрюмке Цьмакало* пихтить…
Де ж ота поділась миша? —
Будем разом Ніч палить!
*Хрюмке Цьмакало - Бабай
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981950
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2023
(байка)
Йшли пастух і вівця колись
Аж за обрій, де сонце пада.
І пастух говорив: "дивись -
Я для тебе, як та лампада!
Я освітлюю шлях тобі -
Ти ж нікчемна і в цім причина:
Поводир я в твоїй судьбі
І ти слухатися повинна!
Бо пастух я, а ти вівця,
Тож вирішую все за тебе.
Є тут справа моя оця -
Бути ангелом світлим з неба!.."
Й так ішли вже вони давно
І тримаючи суть пастушу.
Тільки чортові - все одно,
Хто і як наплював у душу!
PS. гординя - гріх
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981826
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2023
Сад розквіт. Уквітчалася вишня.
У цвіту, як у білім вогні:
Це весна нарядилася пишна,
Полонивши квітковістю дні.
І садочок мій хоч не великий,
Не забули ще бджоли його:
Гул роботи їх крилець безликий
Є привітним для серця мого.
І лунає ця пісня літання,
Та ось вечір тихенько прийшов:
Відлітає вже бджілка остання
Щоб і завтра з’явитися знов.
А я наче в цей вечір весняний —
У духмянім початку ночей,
Від весіннього цвіту — аж п’яний
І від змісту, що ллє соловей.
І я кращого зовсім не хочу,
Не потрібно вже більше, ніж є:
Хай дні теплі — замінюють ночі
І хай сонечко вранці встає.
Лиш би тільки весняне багаття
Щоб душою завжди обіймать,
Бо напевно маленьке є щастя:
Щоб хотіти — ніщо не бажать!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981546
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2023
Не сміюсь, не плачу і не каюсь!
Каяття - це буде не для всіх.
Хай, як той листок на вітрі маюсь,
Та удача прийде на поріг!
Прийде, прийде: ще щось знову буде!
Віра, як той Фенікс ожива.
Холод спонукання не застуде:
Виросте надій моїх трава!
Виросте і сад зазеленіє,
Ще поспіють мрій моїх плоди.
В небі сірім, сонце заясніє,
Як метал, що вилився з руди.
І тоді я Господу покаюсь,
Й на страшний піду тоді я суд.
Від гріхів своїх не відцураюсь:
Ось вони - в душі чорнющий бруд!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980507
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2023
( Бабине літо)
На деревах, попід тином
Вітер плута залюбки
Шовковисту павутину,
Що пускають павуки.
Відпалало, відгоріло,
Зчахло сонячне тепло.
Та ось знову потепліло —
Літо бабине прийшло!
Так бува: що спалах має
Іскра в стигнучій золі
Перед тим, як помирає
В сірій спаленій імлі.
Так і літо спалахнуло
Хоч і осінь вже прийшла.
Наостанок не забуло
Дати радощі тепла.
Й розпускають павутину
Павучки в цю теплу мить.
Та не вийде літню днину
Павутиною зловить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980477
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2023
Спливає днями літо,
Злива струмки тепла.
Яскраві згаснуть квіти
Край рідного села.
Застогне трактор в полі
На жовтязній стерні,
Малюючи поволі
Чорноти розрізні.
А листя зеленаве
Зів`яне і в дощах —
Застигне золотавим
Лиш втратою в очах.
Й затихне гай співучий,
Зчорніють полини…
Цей образ неминучий,
Та тільки до весни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980016
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2023
Исходник: Лианна
Птица
Где ты бродишь, птица?
Я тут вся пришла.
Открывай страницу
Не смотри на шлак
Осени безумной.
Не грусти, дружок
Хочешь я из сумки
Выну пирожок?
Цыпа-цыпа-цыпа,
Выходи скорей,
На арену цирка
На исходе дней
……………………………….
Пародия
Птица счастья завтрашнего дня (с)
Где же птица эта?
Я не вся пришла:
Раздробилась где-то
На краю села,
Осенью безумной
Наступив на шлак,
Поступью бесшумной
Утром натощак.
Но с собой имею
В сумке пирожок!
Выходи скорее —
Где торчит флажок!
Я частями слипнусь
На исходе дней:
Не успеешь пикнуть —
Будешь ты моей!
А не выйдешь, Цыпа,
Ты примерно в срок
То тебе я всыплю
Вдоль и поперёк!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979785
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.04.2023
Исходник
Автор: Виктор Харламов
Шагает осень сквозь витрины дней
Шарм ночью проявляется… — Плутовка,
Что женщина в косметике идей,
Меняя облик деловито, ловко,
Шагает, осень… сквозь витрины дней.
Всё чаще обнажается некстати,
Торопится… (старухой быть не смей!):
С грёз месяцем, совсем младым, в кровати,
Принцессой юной быть, — удастся ей.
Их пять порой, а трое на пороге:
Сентябрь, октябрь, ноябрь и их друзья…
Милей, их каждый штрих в Мане, Ван Гоге,
Огюсте Ренуаре… — Ждать нельзя:
Декабрь, вчера, желал сон белый — белый,
Напомнил август… озадачив, вмиг,
Косметики набором (очумелый!),
В любви и шалостях её… — настиг.
……………………………………………………………………………………
Пародия
Плутовка Осень
Плутовка Осень как-то шла с работы,
Шарм ночью проявлять в судьбе своей.
Рванулись резко в банках даже шпроты,
Смешав томат с косметикой идей!
Ведь обнажилась будто бы некстати:
В витринах дней наштырилась волна!
Сгрёзмесяцем её ждал у кровати,
Меняя облик близко уж она…
Аж тут: ба-бах! Их трое на пороге!
Сгрёзмесяца зажали как в тиски:
«Ну что подружка: ты ждала Вангоги?
Нас пять порой — всё будет по мужски»!
И дружно повалили все на хату —
Сентябрь, Октябрь, Ноябрь и их друзья: (с)
Свободу шпротам! Осени оплату!
А дальше мне рассказывать нельзя!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979746
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.04.2023
Исходник: Тина
Я молчала тобой
У меня на плече иероглиф тебя,
Нарисованный белою болью,
Траектория дня возвращает туда,
Где любовь распрощалась с
любовью.
Я молчала тобой, мягко падая в
ложь —
Жёстко спать небескрылой на
правде,
Воздух ты разделил пополам,
пролив дождь
В наш транзитный приют в
геокарте.
Город прятал лицо в пьяно-
липовый цвет,
Лунный диск распял мысли
изгибом,
Я молчала тобой, понимая: нас нет,
Но дождались друг друга.
Спасибо…
………………………………………….
Пародия
Изгиб мысли
Иероглиф тебя появилсь на плече,
Не японский, а «Маде ин Чина.»
Цитрамона б глотнуть, применить УВЧ —
Боль не чёрная давит — вражина!
А ты воздух ещё разделил пополам,
В геокарте дожди проливаешь!
А ведь это же стыд, а ведь это же срам,
Но ты этого даже не знаешь.
И теперь я тобой, как возьму — замолчу!
Попрощаюсь любовью с любовью.
Город прячет лицо, я смотрю «Пикачу»,
А не ссорюсь с какой-то свекровью.
В траекториях дней мягко падая в ложь
Распинаются мысли изгибом…
"Небескрылый" стишок, безусловно хорош:
Прочитали? - Гуд бай и спасибо!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979572
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.04.2023
Исходник:
Вик Гусаров
Под парусиной звездного крыла
Я очень нежно обнимаю плечи,
Ищу губами сладкие уста,
А в это время одинокий вечер
Рвет душу плачем иволги в кустах.
О чем-то шепчет ветер у дороги,
Где пруд укрыла лунная канва…
Небесный блеск растягивает слоги
Святой любви в сердечные слова.
Где тень схватила тишину за пятки,
Неразберихой вяжет разум мгла…
А время мчится в космос без оглядки
Под парусиной звездного крыла.
Ночь прячет жизнь под пологом чертога
За сказочными образами сна…
Не уходи, постой еще немного
Видением небесным у окна.
………………………………………………………..
Исходник:
Поль Медведев
Хеппи енд
Убьют меня и похоронят…
А может… Может не убьют…
Просто бражкой перегонят
И в чашку ржавую нальют.
А может быть в стакан гранёный,
Или в венское стекло…
Кто-то скажет тост застольный…
Мне признаться — всё равно!
Или же весенней песней
Пропоют меня бомжи.
На устало-ржавых рельсах
В звездно-приторной ночи.
Или дряхлая старушка
Мной оплатить за тепло
Замерзающей однушки…
Мне признаться — всё равно…
…………………………………………………
Компиляция по мотивам
Пародия
Польза пиитика
К чему мне жить в такой неразберихе?
Прёт время в космос, как-то, без меня!
Пускай убьют и похоронят тихо
Стишки ни восхваляя, ни кляня.
И стану я простой бомжацкой песней —
Споют меня не сладкие уста…
Но рельс унылый им поинтересней,
Ну скажем, килограммов так, до ста!
Мне трудно быть под пологом чертога —
За сказочными образами сна:
Старушка вдруг споткнулась у порога,
Видением небесным из окна…
И это всё? А так тянулись слоги —
Небесный блеск, был вовсе не высок…
А оказалось, это на пороге,
Старушки дряхлой — беленький платок!
Мне б улететь — но крылья с парусины,
Я б убежал — но разум вяжет мгла!
Но буду я последнею скотиной
Старушку оставляя без тепла!
Убей же ты меня жестокий критик
И пользу принесу я не одну!
Ведь не поэт я — просто так: пиитик,
Хватающий за пятки тишину…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979533
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.04.2023
Исходник
Игорь Белкин
Октябрь и поэт
Октябрь, мастер дел заплечных,
Листву срубает с тополей,
Он деловит, словечко «вечность»
Ему до лужи на земле.
Ударит кованой подошвой —
И вылетает хрупкий лёд
Напоминанием о прошлом
В колеблющийся переплёт
Теней от слабосильных веток
И в лунный отражённый диск,
И в неистерику поэта,
Глядящего куда-то вниз.
При чём тут истеричность чувства!
Нормально всё, так и должна
Накатываться ночь на пустошь
За небойницею окна!
Там же не сполохи тротила,
Не дымный чад пороховой –
Октябрь с выраженьем стылым
Метёт листву по мостовой,
Хрустит закраинами лужиц
И ноль внимания на дом,
Где бдит поэт, словами тужась
И греясь внутренним теплом…
............................................
Пародия
Жёлтая солидарность
Октябрь, мастер дел заплечных,* (с)
Ещё похлеще, чем Кощей,
Листву срубает с пожелтевших,
Ни в чём не винных тополей.
Вдруг Ветер, сеятель простуды,
Топор завидев не впотьмах,
Добавил веткам амплитуды
В их колебательный размах.
Но прёт октябрь! Не ждёт работа! —
Крошит подошвой в луже лёд,
Где Кай теперь вполоборота
Легко осколки соберёт.
А что случилось у поэта,
Глядящего на лужу вниз? —
Свернулась тыквою карета,
Кот без сапог и комп завис.
Зато октябрь в приоритете, —
Не дымный порох, не тротил…
Поэт указывал в сюжете
Эксплуатацией чернил,
И сильно тужился при этом —
Делился внутренним теплом,
Чтоб жёлтым вовсе «некуплетом»
Быть солидарным с октябрём!
*Палачи на Руси назывались также
«заплечных дел мастерами»
Википедия
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979399
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.04.2023
Исходник: невозращенец
Рассеченное утро вечера
Окна проём. Белёсый зев двери.
В руке дрожащей времени лекало.
На стенах отблеск утренней зари,
ползущей тишине на одеяло.
Немая ветка клёна. Перенос
блаженства на уродства перекрёстке.
Не заданный, но принятый вопрос
о листьях на асфальтовой отмостке.
Круги планет. Исполненная роль
последнего искателя. Надежды.
И, наконец, межзвёздная юдоль,
земному прикрывающая вежды.
……………………………………………………..
Пародия
Плохая роль
Зевала дверь — мне это не приснилось:
Круги планет, межзвёздная юдоль…
Тихонько утро вечера явилось
И понял я: в паэзи* будет роль!
Беру лекало времени сначала,
Меняю всё сугубо кривизной…
Но снова ветка клёна замолчала —
Не хочет разговаривать со мной.
Молчит и пусть! В паэзи роль шагает:
«Не заданый, но принятый вопрос.»
Никто здесь ничего не понимает?
А это есть, блаженства передоз!
Свои пошире открывайте вежды —
Ползёт на одеяло тишина.
Искателя последнего надежды,
В проёме вы увидите окна.
Увидите уродства перекрёсток,
Хоть был и отблеск утренней зари.
А я в паэзи прыгаю с подмосток:
Да чёрт её такую побери!
Паэзь* - поэзия с нарушением правил
и здравого смысла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979398
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.04.2023
В ностальгії жалисливі далі
Дні минулі швидко відійшли
І ті мрії щастя, що витали,
Не усі посіяним зійшли.
Може, це в наївності крилатій
Молодість, як вітер пронеслась
І сьогодні в пам’яті строкатій
Згадок довга дума запаслась:
Бути не хотів я всім хорошим
Й для вельмож тим паче так було,
Щоби не розмінювать на гроші
У душі барвисте джерело!
І для щастя не зібравши срібла,
Лиш весни придбавши вороття,
Якось тліє й світу не потрібна
Іскорка тепер мого життя!
Й не піду петляти я ліворуч
Від невдачі, що постійно жде:
Я пройдуся з нею просто поруч
І нехай невтіхами пряде!
Просто поруч… в день хай непогожий,
Радість віднайшовши в цій судьбі:
Посмішки роздам всім перехожим,
Щоб журбу залишити собі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978646
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2023
Ось осінь вже літо змінила:
Синь небесна понурилась знов.
Хмар важких сіруваті вітрила,
Означають що простір схолов.
І повітря прозоре-прозоре —
Чистоти заворожує даль:
Вечоріє і раннії зорі
Дня короткого славлять печаль.
Замикається простір навколо.
В небокрай потекла виднота
І журбливе заспівує соло
У безлистих гіллях самота.
На мінорній застигло все ноті
Та у просторі щось ожива:
Це пливуть на небесному плоті,
Невеселі осінні слова.
І збираються в тихій сторонці
Щоб сягнути юрбою у ніч,
Щоб безсоння вітри-охоронці
Їх думками несли навсібіч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978393
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2023
По мотиву відомих перекладів із творчості
Роберта Луїса Стівенсона
1
В Шотландії десь за морями — в далекій-далекій землі,
Де край той гористий з ярами, сховався в туманній імлі;
Де моря пучина бушує об скелі б`ючись кам`яні —
Легенда в людей тих існує, жили що вони не одні,
А пікти* були ще маленькі у сиву колись давнину.
Цвіт вересу рвали дрібненький та мали свою таїну:
Робили напій пречудовий із цвіту в броварні своїй —
Варили тихесенько в змові, а як — щоб не знав хтось чужий!
І дуже смачний був той трунок, як з дивом якимсь заодно:
Богів то напевно дарунок… Давно це було, ой давно!
А верес червоний повсюди так густо стелився тоді
Й безпечно поводились люди знаходячи радість в труді.
Життю всі безмежно раділи, було їм щасливим воно:
Свій трунок пили, що варили, смачніший за добре вино!
Та щастя не вічним буває, як сонце — не світить завжди:
Шотландський король про них знає, жадаючи піктам біди.
Задумав їх знищити зовсім — загарбати землі чужі!
І воїни люті невдовзі, гострили сокири й ножі.
Та й рушив король той війною, вбивати щоб піктів малих
Із війська страшною ордою в бажаннях нещадних і злих!
Убивцям ні краплі не жалко беззбройних було броварів,
Отих — що так вірили палко у вереса добрих богів:
Рубали їх з криком і мовчки, високих таких — як дітей.
Лежали вони, мов листочки, на полі від дужих «гостей»!
А верес ставав червонішим, маленькі тіла, де лягли.
Як кольором ніби темнішим ті пікти любов віддали —
Любов ту останню-останню, що в жилах у їхніх текла:
Віддавшись страшному стражданню — кровили маленькі тіла.
Топтали їх — коней копита, ряд мертвих — лежав на живих.
Та буде когорта вся вбита — когорта тих піктів малих…
Закінчилась бійня жорстока. Супротиву ворог не мав,
Лиш ямку таку не глибоку для кожного пікта копав.
І ось вже маленькі горбочки між вересом є на землі.
Відсуні якісь там рядочки де пікти спочили малі.
Осінні дощі їх зрівняють, пилюкою вітер змете.
Ніколи вже люди не взнають, що плем`я жило тут просте.
Бо час не стоїть же на місці та й зовсім не знає біди:
І знов, як в червоній колисці, вже верес розквіт, як завжди.
Та квіти ніхто не збирає, щоб трунок варити п`янкий.
Ніхто і пісень не співає — нечутно більш голос дзвінкий.
Нема броварів вже маленьких. Обсипеться скоро і цвіт
Отих квіточок червоненьких. Лиш вітер їх візьме в політ.
Зосталися тільки горбочки, що верес в собі приховав
І ніби над ними віночки із стебел своїх заплітав.
2
Король ось поїхав шотландський оглянути землю свою.
І якось збагнув він зненацька: чого ж я той трунок не п`ю?
Тут вересу так забагато — безмежно повсюди росте! —
Не знала натура пихата, що рішення дуже просте.
Та раптом його посіпака, що поруч тирана ішов,
Вдивлявся кругом, як собака й помітив прихований схов:
В розколині поміж каміння, двох піктів живими знайшли.
Проклятим було це везіння — їх витягти швидко змогли.
Знайшлися там батько із сином — останні вони броварі!
Живими зосталися дивом — в печері жили на горі.
Один вже був дуже старезний, другий ще не знав бороди.
Та мали тягар величезний зазнавши багато біди!
Дивився король на них грізно аж ніби скипів на сідлі
І погляд його, той залізний, побачили пікти малі.
Звелів їх на кручі поставить — над морем, що вічно шумить:
«Не смійте ви, пікти, лукавить! Все чесно тепер розкажіть!
Хотів би я мати ваш трунок, тож слухайтесь ви і мерщій!
Вам буде тоді порятунок, по волі, по добрій моїй:
Тоді відпущу вас живими — навчіть готувати других.
Клянуся словами своїми! Як ні — не залишу в живих!»
Поглянули пікти довкола — поглянув і батько, і син.
У батька, лиш посмішка квола, над клекотом грізних пучин.
Ось голос старого писклявий, почув душогубний король:
«Так, звісно, володар, ти правий! Віч-на-віч сказати дозволь:
Усе б розповів я охоче та поряд зі мною мій син!
Йому, як дивитимусь в очі? Лишуся я краще один!
Не зможу я поруч із сином відкрити свою таїну.
Нехай же він краще загине, бо знаю я правду одну:
Життя він не дуже цінує, лиш старість це може пізнать.
Тому, що давно вже існує і старості є що втрачать!
А молодість мало пізнавши не матиме втрати ніяк.
Лиш старість бажатиме завше, прожити хоча б і от так.
Зв`яжіть же ви сина міцніше та й моря віддайте воді.
Його я не бачив щоб більше то все розкажу я тоді!»
Хлопчину скрутили уміло — зробили, що батько сказав
Й маленьке дитячеє тіло схопивши вояк розгойдав
І кинув у хвилі кипучі, об скелю що билися злі.
Лишився лиш батько на кручі — останній вже пікт на землі!
Дивився на пінне він море аж сльози блищали в очах.
Та горе — тепер вже не горе: тому, що загублено страх!
«Послухай тепер же старого» — так батько сказав королю:
«Боявсь я за хлопця малого, а я — все що хочеш стерплю!
Тортури ти можеш чинити, бо кара мені не страшна.
Та трунку тобі вже не пити: зі мною помре таїна!»
*Пікти — колись жили в Шотландії до приходу
скоттів і по переказам були дуже малі на зріст.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978253
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2023
Пролетіло миле, літо дзвінкокриле
І осінній смуток вже торує шлях:
Знов дощі заплачуть, та ще їм в додачу
Жалібно застогне, вітер у дротах.
Літо де ж зникає і куди тікає —
Десь за сивий обрій аж на край землі?
То хіба так краще, йти напризволяще:
Відстані ж далекі й зовсім не малі!
Чи тепер тут гірше, бо для літа вірші
З простору земного не складав поет?
Може, стало тісно й літо ненавмисно
Похапцем втікає з тисняви тенет!
Літо, зупинися! Краще подивися,
Як тобі радіє щиро дітвора!
Пташечки співають — небо прославляють,
Хай же зостається сонячна пора!
І сказало Літо, пролетівшим вітром —
Шепотівши листям у дерев гіллі:
— Зібрано врожаї в благодатнім краї,
Відпочити треба, Матінці-Землі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978185
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2023
Що таке буває поміж нами? —
Може тіні злісної хода,
Може, бризки дикого цунамі,
Розкида бурхливості вода!
Що таке буває поміж нами? —
Крик болючий розпачу в словах,
Музики лихої гострі гамми
І долоні стислі в кулаках.
Що таке буває поміж нами? —
З лементу і крику — тихий плач,
Та усе розводить, як руками
Слово заспокійливе — ПРОБАЧ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978122
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2023
Якось це дійство ще влітку було:
І в "шльопанцях" та в смішнім капелюсі,
Хлопець із міста приїхав в село,
Щоб відпочить в дідуся і бабусі.
Звісно дідусь, не в покликанні - гід!
Та із онуком пройтися спочатку
Він захотів, щоб якраз на обід,
Був апетит у малого нащадка.
Ось і прямують вони вздовж села.
Дід щось пояснює й водить рукою:
"Внучку, дивись: де майстерня була -
Зараз пивбар, що не знає спокою!"
І повз пивнушку торують маршрут.
Там засідає людей із десяток:
"С ракамі піво тє дядєнькі п'ют?" -
Діду питання промимрив нащадок.
Хоч і знайомі обличчя сільські,
Та розгубився дідусь на хвилинку:
"Ні! - Мій хороший, в них морди такі,
Хлещуть і зовсім не знають спочинку!"
Звісно мораль тут присутня така,
Хоч і змістовність в не гарному слові:
Хлопець "абщался", бо мав язика,
Та спілкувавсь не на дідовій мові!
Вибачаюсь за бородатий анекдот,
та вже якось написалося.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978045
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2023
Батько фарбує у хаті вікно.
Мама повчає маленького сина:
— Тато в цій справі вже майстер давно —
Щіточки рівно лягає щетина!
Тато працює — ти синку дивись:
Треба багато і вміти, і знати!
Ти ж підростеш і потрошечку вчись —
Будеш ти татові допомагати!
Хлопчик маленький мав думку ще ту —
Рішення мами його не турбує:
— Та до тих пір поки я підросту,
Тато, напевно, вікно дофарбує!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977789
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2023
Лютувала зима, лютувала,
Та зимі не бувати навік:
Вже і віхола зла відспівала,
Та й мороз десь далеко утік.
Ось і днина тепер потепліла,
Збіг останній весняний струмок.
На деревах пустих зарябіла
Благодать незліченних бруньок.
А світило з небес аж співає
І теплом огортається світ.
Пориваючись вітер здіймає
Тогорічну листву у політ.
Та вже більше її і не буде,
Лиш востаннє отак пролетить:
Вигрібають і спалюють люди —
Від багать у селі аж димить!
Ще й побілять хатки чепурненькі,
Що поблідли в дощах восени,
Щоб раділи всі дітки маленькі
У проміннях ясної весни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977726
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2023
(фентезі)
Настає вже літній вечір —
Час для цвіркунів пісень.
Обрію лягло на плечі
Сонце, стомлене за день.
І в світила золотого
З небом тихне діалог:
Дотліває дня жаркого,
Прохолодний епілог.
Ніч довкілля оповила.
Зарябіли зірочки.
Розправляють диво-крила
Нерозказані казки.
І летять у край зірковий
Оріона розбудить,
Щоб той зміг в покіс казковий
Метеорів накосить.
Бо у небі вже на возі,
Сни барвисті гомонять:
Виїжджають, щоб в дорозі
Діткам райдуги роздать.
Й бачать дітки сни чудесні:
У казковий дивокрай
Йдуть шляхом створінь небесних,
В ті світи, де серця рай.
Де блищить зіркове плесо,
Ранок сонце зустріча,
Де красунечка-принцеса —
Миле й лагідне дівча.
А хлопчина синьоокий —
Лицар щастя на горі...
Сон чарівний, сон глибокий,
Від зорі і до зорі.
Оріон махне косою —
Метеор і полетів!
І розсиплеться росою
На траві з барвистих снів.
І тому в години ранні
Гра веселкою роса:
Дітки сплять ще на світанні,
А ми бачим чудеса!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977647
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2023
На ставок — дорога,
За ставком — у балку:
Побіжу з порога —
Приведу Русалку!
Доки будеш скніти
У воді холодній,
У ставку сидіти
І завжди голодній?
Хочеш, хочеш сала
Та ще й помідора?
Що, тобі ще мало? —
Ну ти і обжора!
А медочку хочеш
З молочком та хлібом?
Що ти кирпу мочиш:
Будеш із обідом!
Ось пополиш трішки
В бур`янах рядочки:
Поїсиш горішки,
Пожуєш грибочки.
Та трави накосиш
Їсти щоб коровам,
Ще води наносиш
Ти відром здоровим.
Перемиєш посуд —
Кожну ложку й миску,
Й не на власний розсуд:
До сухого блиску!
А коли помиєш —
Скучиш не зі мною:
Глянем, як ти шиєш
Голкою швидкою.
Бо ще треба прати
І брудну одежу
Й хату підмітати:
Я усе простежу!
І, як щось не вийде,
Дам вказівки цінні.
Діло не обійде —
Це знання відмінні!
Зробиш — як помажеш,
Гарно та уміло.
Ну то що ти скажеш?
Швидше вже за діло!
Слухала луската
Дивні теревені.
Лупали булькаті
Вирячки зелені.
Й слова не сказавши
Зникла під водою,
Повен рот напхавши
Ряскою дрібною.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977586
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2023
(чорний гумор)
Помирав Степан недовго —
Не приїхала швидка:
Не було у них пального,
Чи дорога не така…
Та зате є ритуалка —
Дуже вчасно і завжди
Й не потрібна їй мигалка:
Приїзджає — хоч куди!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977558
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2023
Зима на вікнах візерунки
Мережить сріблом дуже дивні:
Сюжети із казок чарівні
Несуть в собі її малюнки
В яких без пензля ожива
Захопливе нерозуміння,
Де з холоду — ростуть дива
Не потребуючи насіння!
І манить світ цей із вікна
Різновидом тендітних форм,
Коли відсутні межі норм,
Що в дрібноти — величина,
Дає всім образам можливість.
Й бринить фантазії грайливість,
Як вихор в хащах малювань —
У дивних руслах срібнотіння,
Потоком дум для розпізнань:
Що ж є в застиглості творіннях?
Бо є чудовим майстра хист
І таємничий на вікні:
Тут ліс ввижається мені
Й строкатий пальми довгий лист.
І ніби гори тут якісь,
Петля між ними обрис річки.
Та ще тісняться наче скрізь
З казок маленькі чоловічки.
Видніється далека даль,
Жива захоплює вразливість.
З вікна безмежності емаль
Штовха із мрій думок мінливість:
Тут щось з дитинства і космічне
І щось таке, що завтра буде!
Таке серйозне і комічне
Згадає пам’ять і забуде.
Пейзаж зображень навіва
Уже давно забутий спогад —
Якийсь розбитий часом здогад
З минулого наверх сплива:
Напевно це було вві сні —
Близька загадка і… далека!
Мов той не спійманий лелека
Що марить щастям на вікні…
Та тільки сонечко пригріє —
Нема з малюнка і сліда:
Віконце знову просвітліє,
А з дива зробиться — вода!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977476
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2023
Я шукав у задумливих мріях,
Де, як птах поглядав з висоти.
Сам літав у безкрайніх надіях,
Відчуваючи біль самоти.
Не лякався і вітру довкола,
Що хотів зупинити політ:
Бо не впасти мені вже додолу —
На зневіри твердий моноліт!
І, як риба, шукав під водою
У холодній морській глибині.
Ще й запитано в мудрості мною,
Що сховалась в старій сивині:
Де ж вона в сподіваннях поділась,
Промайнула, як літнє тепло?
І чому все байдужістю вкрилось —
Що раніше привітним було?!
Ти розтала! Втопилась! Пропала!
Розчинила тебе далечінь!
Чи у прірву глибоку ти впала?
Чи полинула десь в височінь?
Покидає остання вже сила
Я шукаю тебе знов і знов:
Та розправ же ти ангельські крила,
Й до людей повертайся — любов!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977377
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2023
(сарказм)
Вже двадцять третій і прийшла весна.
Десь гріються на сонці дохлі орки.
Живим приходить знову новина:
Від абрамсів отримаєте порки!
Стогніть, тремтіть і плачте матерям,
До пекла простяглася вам дорога:
Бо вірні ви не Богу, а царям.
Тому вас покидає сила й змога.
Знеструмилась надія сподівань?
Застрягли дій іржаві коліщата?
Отримуйте поразку без вагань —
Прийміть тепер «таваріщі й рєбята!»
Зет символи вам сили не дадуть:
Малюйте хоч упевнено на лобі.
Примножують лиш гнів страшний і лють
Для українця кожного в озлобі!
Хоча й ніхто вам не бажає зла,
А щоби ви хорошими ставали.
Бо знають всі від міста й до села:
Хороші орки — дохлі в ідеалі!
Для них в росії конкурс проведуть:
Хто ж зробить, як найкраще поховання?
Така там процвітає зараз муть —
На конкурс попадає дохлий Ваня!
Тож весело крокуйте всі туди,
Кобзон вас привітає на концерті!
Ми ж любимо хороших вас завжди:
Нічого в нас не знайдете крім смерті!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977275
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2023
Минає день — приходить ніч
І чорним землю застеляє.
Вогнем червоним дотліває
На обрії кривава січ:
Останній в небі сонця промінь,
На шмаття хмари розпоров
І дня прощальний чутно стогін,
І полилась небесна кров…
Та з часом жевріючи стине —
В кошлатих хмарах сонце гине,
Й темніє неба вже блакить.
Журба прощальна плавно лине,
Відчутно пошепки летить.
Мовчить високе темне небо.
Та так напевно мабуть треба,
Що тиша звуки покрива:
Бо перші зорі засвітились;
Сичі літаючи з`явились;
Байдужий місяць виплива.
Ось тишу соловей порушив —
Ця пісня чутко доліта.
Вже спокій він розчулить мусив,
Й село накрила дрімота.
Завив собака десь голодний —
Виттям аж серце розрива.
Вступає ніч в свої права,
Несучи подих прохолодний.
А я — дивлюсь в вікно відкрите:
Шепоче листя, тихий вітер.
По небу хмари розбрелись —
Їх плин, на місяць насуває,
А той же сяє — як колись:
То вигляне, то пропадає.
Й думки теж плинуть чередою:
То те згадається, то інше.
То меньше їх, то знову більше —
В танок збігаються юрбою
І ніби зовсім неохоче,
Але злипаються вже очі:
З думок видіння поплелись
І наче я бреду кудись —
До невідомості в полон:
Прийшов Морфей — дарує сон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977159
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2023
Який же ти шанований, Шарко!
І вже тепер не Шарик, а — Шарище!!!
Та ні! Напевно взяти треба вище:
Тому що є із «слуг» один дурко,
В якого мабуть розум трохи свище,
Але тебе він гідно оцінив,
Зрівнявши ім'я кругле з Нафтогазом!
Не зовсім довго думавши, зумів
Тяжке питання вирішити зразу,
Твоїм безцінним даром гавкітні
З комахами твоїми, що кусають.
І ти тепер в тяжкі сучасні дні,
Коли тобі ціну високу знають —
Вже як той чистий золотий запас,
Що перед ним упав нікчемний газ!
Та що там газ: вже навіть чорна нафта
Не вгониться в престижі за тобою!
Тому що, ставши зіркою такою,
То слідом ще і вугільная шахта:
До скону сил, до самої знемоги
Впаде тобі благаючи під ноги,
Щоб голосом чарівним ти погавкав!
Пошкрібся щоби кігтями в селі;
Хвостом щоб повиляв і щоб поплямкав,
Та й ланцюгом бабахнув по землі!
Бо є тепер в тобі чудесна сила,
Раніш ніхто пізнати це не зміг,
Лиш тільки влада нова це зуміла
Й тепер твоя могутність валить з ніг!
Ой, Шарик-Шарик, Шаричок-Шарунчик:
Як ти помреш — збудують мавзолей!
Дозволь і я, тобі свій подарунчик
Відправлю в інтернет, хоча б оцей!
1 лютого 2020 року в ефірі телеканалу «112 Україна» депутат Брагар Євгеній Вадимович запропонував пенсіонерці з с. Аджамка (яка голосувала за «Слугу народу»), продати породисту собаку, аби сплатити за комунальні послуги
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977156
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2023
(фентезі)
Вечір, вечір — сонце мідне.
Тіні дивляться на схід.
Ночі мариво огидне,
Дня дожовує вже плід.
Комарі тоненько виють.
Сонна в`ється мошкара.
Від роботи ноги ниють:
Спати, спатоньки пора.
А думки уперто лізуть:
Подивись на небосхил —
Бачиш, промені, як лижуть,
З хмар рудих небесний пил?
На оту поглянь ще хмару,
Що, як чорна та гора,
Де клубок з`явився пару —
Там пропечена діра:
І Орел із потойбіччя
Хижий, вже туди летить,
З променевого паліччя,
Щоб гніздо там намостить!
Це ота проклята птиця,
Прометея вдень довба!
Буде там тепер моститься —
Так скінчається доба.
І коли слабке проміння,
Потихесеньку зника,
То іще якесь створіння
Десь із хмари виника.
Та й серпом хутчіш махає
По промінню залюбки —
Золоті нитки складає
У рівнесенькі снопки.
Тож пильніш дивись на небо:
Хто ж останнє світло жне?..
Ні! — Сказав думкам — не треба,
Ох безпутні! Досить вже!
В дурні не мене пошиють,
Хай вас дума дітвора!
Від роботи ноги ниють:
Спати, спатоньки пора.
Розігнав думки я швидко:
Розлетілись — хто куди!
Та без них… щось якось бридко…
Тож злітайтесь — назавжди!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977097
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2023
Чому ж, коли усе вже сквітло,
Коли вся флора завмира
І сонця жадібнеє світло
Співає пісню, що жура
Прийшла вже сірістю додому -
Ти, Хризантема, вже нікому
Із інших квітів не потрібна,
Розквітла нібито царівна?
Для цвіту дні давно ж пройшли
Й земля сухий приймає лист!
Та квіточки твої змогли
Придбати дуже дивний хист
В пожухлій осені порі
Неначе в ранішній зорі
На старті нового чогось,
Коли вмирати довелось
Ступивши в сніга безнадію.
Та все ж ти створюєш подію,
Як пісню із барвистих слів,
Де цвіт не просто твій зацвів
Коли усе вже пропадає,
Він дуже гордо промовляє:
Що є завжди, завжди дорога
І що не бійся із порога
Ступати в денність безнадій:
Лиш тільки вір! Лиш тільки мрій!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977094
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2023
Тин рябіє, дощик сіє.
Посипає дрібно.
Бідолаха йде - марніє,
Геть на тінь подібний.
Вся в дірках його сорочка,
Видно голу спину.
Очі — в землю. Суне мовчки
Старець попідтинню.
Може, дивом, пляшку знайде,
Бо й таке буває,
Чи у двір до когось зайде,
Хтось подасть, що має.
Бачить він (аж стрепенувся),
Величезну хату.
Дума: «мабуть, попрошуся,
В земляка — у брата.
Може там мені щось дасться
Помолюсь за нього.
Хай йому прибуде щастя —
Випрошу у Бога!»
Та й зайшов у двір широкий,
Наче в довгі гони:
Дім стоїть — палац високий.
Хреститься, поклони.
А собака з цепу рветься,
Аж із пащі піна.
Сіромаха ставши — мнеться:
Думка не спокійна.
Взяв, постукав в двері тихо:
«Може не почули?»
Та про те, що в когось лихо,
Інші вже забули.
Вийшов дядечко мордатий:
«Що тобі тут треба?!»
Ніби велетень пихатий,
Як воляка з себе!
«Пощадіть мене каліку:
Дайте копійчину.
Не забуду Вас до віку,
Поки й не спочину!
Щиро в церкві помолюся,
Хай Вам Бог прибаве»…
Просить отако — зігнувся,
Старець худорлявий.
А мордатий дядько з маху
Штурхонув людину:
Кулачищем, бідолаху
Вдарив, як скотину!
Гість незваний заробивши
Дужою рукою —
Впав на землю, дух забивши,
А той, ще й ногою,
Гилить старцеві по по спині —
Лупить, аж лютує:
По живій же б’є людині
Й зовсім не шкодує!
Та ще грізно промовляє —
Через зуби цідить:
«Скільки вас таких блукає?
Хай другий наділить!»
Ледве вибрався нещасний
Із такого двору,
Та й пішов так бідолашний
«Заробивши» в пору.
Не шукай добра в багатих,
А питай в убогих:
Не велика в кого хата,
Без собак суворих.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977019
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2023
Ніщо новим не буде в світі —
Новим ніщо і не було:
Це, як ростуть весною квіти,
А потім всохне і стебло.
Це, як в порі своїй дитячій
Плекаємо надії даль:
І біжимо, і нетерплячі,
Бо ще пройдешнього не жаль.
Та летючи в роках крилатих
Ми мрію вип'ємо життя,
Щоб потім в спогадах страждати,
Бо далі тлін та забуття…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977018
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2023
Не в поїзді і не в ракеті
І, як обезкрилений птах,
Додому петляючий Петя
Ледь плівся на власних ногах:
«Достали! Достали! Достали!
Та, що ж нас на світі трима?
Три місяці ж так обіцяли…
І знову зарплати нема!»
Він кинув облуплений трактор
І двері шнурком «зачинив»:
«Нехай би він, як той реактор —
Бабахнув та й зовсім згорів!»
Достали! Достали! Достали!
Хоч в тракторі бак не пустий!
«Три місяці вже обіцяли?» —
Пальне — це товар ходовий!
Й хлопчачий «заводиться вулик»,
Бо п’ють за кущами «джмелі».
Тому, хто сповідує нулик —
Для щастя потреби малі!
Та Петя до ранку проспиться
І знов у те саме ярмо.
Хто ж буде за нього трудиться?
Це хліб той, що дружно їмо!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976921
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2023
Земле, відпусти мене
Світлим шляхом.
Хай ніхто не здожене:
Стану птахом!
Хмар кошлатих рвану сіть
Перескочу!
Бо туди, де сонця мідь,
Дуже хочу!
Зорі знову кожну ніч
Вгору кличуть.
Я там неба дивну річ
Запозичу.
Я там щастя в небесах,
Сам здобуду!
Принесу в своїх руках
Нашим людям.
Полечу немов стріла,
Бо бажаю,
Хай розтане зла імла
В нашім краї!
Відпусти ж мене, Земля,
В пориванні:
Відпусти, як журавля
На світанні!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976920
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2023
Він дивився їм прямо в очі —
В ті обличчя без балаклав
І він знав, що вони всі хочуть —
Щоб навколішках їх благав.
За штани щоб хапавсь руками
І пощади отак просив:
Бо він ще молодий роками;
Бо так мало на світі жив!
Бо чекають ще світлі ранки
І кохана чекає теж —
Виглядає — стоїть на ганку:
Де ж він там у диму пожеж?
Можна думкою лиш зігріти:
Він же б’ється, хоч сам не лев!
Посхилялись в журбі і віти
Не зелених іще дерев.
А у нього ті очі сині,
Як волошки у зіллі трав:
Тільки «Слава, лиш, Україні!»
Він у голос їм так сказав.
Й пролунала стрільба кривава,
Мов для пекла чортячий звіт!
Та навіки — «Герою Слава!»
Повторив за ним цілий світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976723
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2023
Но есть и божий суд, наперсники разврата!
Есть грозный суд: он ждет;
Он не доступен звону злата…
М. Ю. Лермонтов
Все буває в перший раз: і слова, і кроки,
Бо повчає доля нас всі життєві роки.
І несе нас течія долі аж до смерті.
В кожного вона своя — в хижака і в жертви.
Та не може весь народ жертвою щоб бути!
«Гей, ви, влади хижий зброд! Час це вам збагнути»!
Доки долями людей хтось зібрався править?
Може досить цих ідей — можновладців славить?
Бо чомусь вони глухі і людей не чують,
Незговірливі й лихі, знай собі панують!
Ще й злодійський править код, це така свобода?
Як воно вам лізе в рот, вкрадене в народа?!
Як за гроші можна вам край свій не любити,
Можновладцям-брехунам, в горі інших жити?
І мільйонів треба сто грошей вам горою?
В два на метр, ще їх ніхто не забрав з собою!
Сутність вашої мети — все собі, в офшори,
А комусь допомогти? Хоч людині хворій?
Може Бог якийсь у вас не такий а інший,
У теперішній є час, що для влади ліпший?
Чи він вас не так зліпив, не з тієї глини,
Чи він совість не хотів дати для людини?
У вас думка лиш одна: гроші щоб списати,
Треба щоб була війна, й молитесь рогатим!
Хай би луснув хоч один з вас посеред Ради!
Щоб пішов аж чорний дим, щоб боялись гади!
Бо тікають за кордон люди на чужину.
Дозволяє вже закон — гни на інших спину!
Та хіба ж така земля всіх не прогодує?
Влади чорна та петля душить, аж лютує!
І царюють на кістках, на кістках та крові.
Хоч продажні та в гріхах — гарні всі й святкові.
Та я певен: прийде час, буде вам розплата,
Гряне Божий гнів на вас, згубить супостата!
Всіх вас пекло забере, місця буде досить:
Там «веселе кабаре» — кожний заголосить!
Чесно будете тоді ви «голосувати».
У вогні — не в лободі: нікуди тікати!
Та поки ви ще не «там» — наїдайте сало:
Потім щоб воно чортам смачно зашкварчало!
2020 рік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976722
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2023
Минають дні такі ж, як попередні:
Де правда на екрані із крапок,
Сумнівно спонукає посередність,
Між вірою й зневірою думок.
Старі шляхи копитами розбиті -
Поміж хрестами втрачених надій:
Між ними треба йти і якось жити,
Свій долі не читаючи сувій.
І котиться Сізіфове каміння
У марність іллюзорності життя,
Де втрачена цнотливість у сумління,
Щоб розумом дійти до каяття!
Бо світ пірнає у чорнющу прірву,
Що розпач нам постійно відкрива.
Й стікає люд в оцю страшенну вирву,
Щоб впасти в сьогодення жорнова.
Та день прийшов! Де кожний має знати,
Що вітер змін очистить небеса,
Бо вже свобода розірвала грати
І згинуть воріженьки - як роса! (с)
Цей день давно - століттями кувався:
В горнилах війн і в спалених містах.
В крові своїх героїв гартувався
Й купався в материнських він сльозах!
Блукав надією в очах голодних,
Отих - що геноцид їх поглинав!
Та врешті-решт, прийшов до лав народних,
Щоб кожний незалежність святкував!
І хай химери правлять сьогоденням
Та сутність рабська зникла вікова:
День незалежності, тепер своїм знаменням
В майбутнє новий шлях вже відкрива.
І хай не ми... Хай діти і онуки!..
А нам блакить, дарує шлях другий:
Над жовтим полем візьмемось за руки
Де колос наливається тугий!
2021р. Присвячено до 30-річчя незалежності.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976629
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2023
А там, за нею в полумраке,
Пегас на собственном коне… (с)
Я вдаль смотрел
Исходник: Эдуард Ородис
Я песни пел стихи слагая!
Я рифме зубы выбивал!
Она же гадина такая:
— А ты бы ямбом все слагал..
Я ямба — никогда не видел.
Смотрю — у двери он стоит.
— Что же и в гости не заходишь?
Он же, подлец, — опять молчит!
И амфибрахий вдруг подкрался,
— А ты же в дольник превратил!
И этот, как бы …издевался,
и мою Душу он смутил…
— Брошу поэзию, ребята!
На кой она теперь и мне?
Не признаете вы поэта,
вот и сидите в тишине!!!
Я скрипку взял.. — Ну где ты, Муза?
Может, — гитарная струна?
Смотрю: ползет — дряхла обуза,
и чудных дум… она полна…
А там, за нею в полумраке,
Пегас на собственном коне…
— Каков подлец! И этот в фраке,
А я лишь, в шляпе …при луне!!!
— У вас копыта… помыть можно?
Или так… просто… наследить?
— Идите, только… осторожно,
листки вам нужно… обходить!
…Процокал он. Муза молчала,
на струну смотрев …и печаль,
там на глаза её сползала…
А я стоял, смотрящий вдаль…
А я стоял, смотрящий вдаль…
………………………………………..
Под медным тазом
пародия
Стоял я в шляпе при луне,
Хотелось выть, стихи слагая!
Вдруг понял: рифма надо мне —
Паэзь* без рифмы — никакая!
Но я — ей челюсть поломал,
Она теперь и не приходит,
Ведь я по прозвищу — амбал!
А стих и сам как брага бродит.
Яямбным стилем напишу —
Яямб в дверях уже ямбится
И амфитрахом завершу
Свою последнюю страницу.
Внезапно — Муза, два коня
Как мат сложились трёхэтажный
И прут паэзью на меня —
Стишок выходит эпатажный!
Но у коня проблемы есть,
А у Пегаса их побольше.
Мне Муза предложила сесть,
Сняла носки, потом калоши:
«Нам нужно ноги всем помыть —
Тащи мне тазик и корыто!
К тебе мы гнали во всю прыть —
Везли паэзь в конец лимита!
Пока помоем ноги мы,
Ты залабаеш нам на скрипке
И не занудные псалмы —
Споёшь частушки и с улыбкой!
Тогда подарим амфитрах —
Хорнейный стиль дактилиозный!
Короче: всё в твоих руках,
Давай быстрее — стих серьёзный!»
Тогда я быстро скрипку взял,
Потом схватился за корыто,
А где мой медный таз стоял —
Местами было перерыто.
И оступился как-то конь —
Я не успел моргнуть и глазом:
Пегас упал, пустивший вонь,
А стих накрылся медным тазом!
*паэзь - поэзия с нарушением поэтичных правил
и здравого смысла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976499
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.03.2023
Исходник: Стас Стойловский
Потерянный
Я иду сквозь полную тьму
Я не знаю зачем и почему
Тухнет вера в моих глазах
Все надежды превращаются в прах
Но в дали горит звезда
Ещё верю что может помочь она.
Сил нет, но я иду
Кому смогу я помогу.
Холод сильный, дует вьюга
Кажется придётся туга.
И вокруг непроглядная тьма
Не ужели мне туда?
Где горит та надежда мая
Подкашиваются ноги, сейчас упаду.
На колени я упав
Но всё равно, продолжаю ползти в ту тьму
Уже не надеясь что выход я найду.
https://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=52885&poem=385794
…………………………………………………………………………………………………..
Исходник: абсолют мысли
В нашей вере есть жизнь для других на земле
Биосферой зима
Легла на поля,
Кто-то свечку зажёг,
И зажглася звезда,
В небе звёздном и тёмном,
Месяц льет, да снега,
И на крылья планеты,
Вечность легла,
Кто-то молится богу
А кто-то душе,
В нашей вере есть жизнь,
Для других на земле,
Когда прочность нарушена,
Если ты не любил,
Ну ,а если любил,
Ты святой господин…
Когда в мире туманы
И звёзды горят,
Выходи парень светлый,
Слушать звуки плеяд,
В эту ночь кругозором,
Смотришь ты вдаль,
Видишь мир ты любви,
В котором весь рай,
Этот рай понесешь
По краю земли,
И отдашь ты тому,
Кто нуждался в пути…
https://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=49779&poem=386003
……………………………………………………………………………………….
Компиляция по мотивам
пародия
Продолжаю ползти…
Я шагаю к звезде, что свеча подожгла,
Хоть зима биосферой накрыла!
И ещё мне туда — где кромешная мгла;
Где растут планетарные крылья!
Сквозь туманов пожары и звуки плеяд
Есть и кто-то — кто молится Богу:
«Выходи, паренёк, там где звёзды горят:
Посветлеешь — укажешь дорогу!»
Но лишь месяц один в небесах льёт и льёт,
Нарушая обычную прочность.
Кругозором смотрю — ну никто не идёт:
Потерялись и смыслы, и точность!
И опять непроглядная движется тьма,
Завывает холодная вьюга —
Биосферная давит и плющит зима:
«Ох, приходится, братцы, мне тугА!»
На колени упавший — ползу всё равно,
Пусть надежды все в прах превратились
И по краю земли ощущается дно:
Планетарные крылья сложились!
Улеглась на них вечность — окончен полёт.
Я другой на земле в нашей вере!
Я бы всем помогал, но… мастюха не прёт:
Не меняются стили в манере!
Ну а мне бы лететь в мир любви, там где рай,
Оказавшись святым господином…
Продолжаю ползти, хоть вставай — не вставай,
Подскажите: ну в чём же причина?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976433
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.03.2023
«Втарая» щось армія «міра» здає —
Три дні вже вмістили півроку!
Утратила зовсім обличчя своє:
Тож, як вам, кацапи — нівроку?
Яким ви молилися вдома богам —
Навчились садизму ще в школі?
Добробут змінили давно на «стограм»,
Ви добриво в нашому полі!
Для вас Чорнобаївка — в пекло діра:
Зникайте рашистські приблуди!
Ще й берег є третій старого Дніпра —
Чекає в Херсоні повсюди!
Й злітає до неба кацапський кашкет:
Ви ж просто не там закурили!
Тепер розташовуйте буквою зет
В рядочки солдатські могили!
Хай будуть й на цвинтарях символи зла,
Ви ж нація патріотична:
Це ж «рост атріцатєльний»! Як бла-бла-бла…
Брехня для вас стала вже звична.
Сиділи б ви вдома та й лапті плели
Ще й пісню співали б радянську.
Наводити лад в Україну прийшли,
Невже все гаразд в Оркосранську?
Асфальт є в «дєрєвнє» і є унітаз,
Санвузол, і пральна машина? —
Побачили тут ви оце в перший раз,
Як вільна живе Україна!
Пуйло вас у стійло злидоти загнав —
Напевно ви це заслужили:
Бо той, хто для слави росії вбивав —
Не має ні волі, ні сили!
Вам буде «пабєда» хіба що у снах,
Збагніть тупаки московити:
Хто гордо прямує на власних ногах —
Не буде навколішках жити!!!
12. 09. 2022.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976431
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2023
Розкуйовдь же ти, вітре, волосся!
І розпатлай мені, як траву!
Розгортай, як достигле колосся:
Я живу! Я живу! Я живу!
Це повітря — на повні, щоб груди!
І цей дощ — щоб кругом все росло!
Солов’ї — щоб співали повсюди
І садочки, щоб квітло село!
Ось і сонце для того палає!
Ось і місяць, щоб всім відпочить!
Ось і небо усіх обіймає
І земля, щоб трудитись і жить!
І повсюди ростуть хай дерева.
Восени, дозрівають плоди
І хай людям настане перерва,
Як врожаї вберуть їх труди!
Бо це наша земля — доброплідна
І хто любить її — не один!
Хай ця назва для когось огидна,
А я гордий, що я — селянин!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976307
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2023
Вже рік, як військова навала
Плюндрує калиновий край:
Бо колесо крутить штурвала
Плішивий рашистський глитай!
Ви думали буде все просто —
Гей! Гей! І усе за три дні?
Ви ж армія друга, не шоста,
Ви ж сильні, як миша в зерні!
Чому ж поясніть, росіяни,
Плекаєте ви шовінізм?
Не вчать вас минулого рани
Й панує брехливий цинізм.
Пиха звідкіля та величчя
В халупах у ваших взялись:
Ви маєте супер обличчя?
Вам інші у рабстві клялись?
Чи світяться німби над вами,
Чи ходите ви по воді?
Ваш край посвятився зірками
Й тепер ви завжди молоді?
Вам певно брехлива зозуля
В житті накувала сто літ.
Та тільки направлена куля
Правдивий приносить привіт!
За долі спаплюжені горем,
За те, що у вирвах земля:
Ми всіх вас на світі поборем —
Усіх голодранців кремля!
Й лягаєте ви тисячами:
Ви м’ясо гарматне, ви фарш
І тягнеться шлейфом за вами
Страшної руйнації марш.
Та нас не зупинить жахіття
Й кривавих смертей хоровод:
Ми пройдемо це лихоліття,
Ми вільний і дружний народ!
А ви зубожілі почвари
Плестимете лапті в страху:
Бо прийдуть по вас комісари
Й дадуть дерев’яну соху!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976142
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2023
Я бачив сон казково-дивний
І в ньому радісно було:
Добротний шлях і зовсім рівний
Тепер лежить в моє село!
На хатках — крівля не звичайна
І гарно так — красиве все:
Бо кожна вулиця охайна
Й дорога кожна, як шосе!
І люди лагідні й привітні.
Працює знову магазин.
Будівлі видно вже новітні —
Такий будинок, не один!
А за селом, як і раніше,
Пасуть корівок вдалині
І їх напевно стало більше —
Здалося так, чогось мені.
І є цікава там новинка
Яку не знає і казкар:
Корівок кличуть — Джавелінка,
Бугай між ними — Байрактар…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976141
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2023
Тривога! Тривога! Тривога!
Палає Вкраїнська земля!
З Росії прийшли не від Бога —
Прийшли посланці від Кремля!
Це ж браття, я так розумію:
Слов’яни — єдиний народ…
Та в путінську «лагідну мрію»
Повірить лише ідіот!
Бо брат не стріляє у брата
З думками «священних ідей».
Прийшов він сюди воювати —
Вбивати жінок і дітей!
Це ж братня така допомога —
Стріляти по мирних містах…
У пекло усім вам дорога
У кожного з нас на вустах!
І прямо я можу сказати,
Що ти, росіянин — «небрат»!
Бо танки, ракети й гармати,
Доставити міг, лише — КАТ!
Та ти українців не знаєш:
У нас, що в труді — що в бою
Й ти місце собі відшукаєш,
Де голову скласти свою!
Іще мій послухай, «небрате»
Та май на увазі собі:
Насіння із соняха мати
Потрібно в кишенях тобі.
Й не їж ти його, ой не треба —
Це тобто — "нє вздумай сажрать":
Бо соняхи тягнуться в небо
Й хтось зможе тебе відшукать!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976125
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2023