| Сторінки (1/70): | « | 1 | » |
Танцюють сніжинки - крислаті пушинки.
А ти на балконі їх ловиш в долоні.
І бавишся ними, такими крихкими,
такими малими, зимовосмішними.
А я так радію й плекаю надію:
на мир і на спокій. Про це лише мрію...
І першому снігу лице підставляю,
і в сніжному танці розради шукаю.
Надія Пашутинська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026707
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2024
Ми всі стомились від війни.
Тривог і сліз, і горя поруч.
А як же хлопці, як вони,
йдучи на штурми голіруч!?
Три дні без їжі та води,
без сну, тепла та відпочинку.
За кілька кроків - вороги.
Від кацап'я нема спочинку.
Густе повітря аж гуде.
Крізь безпілотники - ні дня, ні ночі.
А вдома їх дружина жде,
і мама, що проплакала всі очі.
І донечка маленька, і синок
чекають з нетерпінням тата.
(А він й гостинця передать не змог!
Не встиг...)
І знову черга з автомата.
За маму, за кохану, за малу,
за немовлятко у колисці,
за землю рідну, дорогу
солдат воює третій рік - не місяць...
Ні, він не каже, що стомивсь,
і не жаліється нікому.
У погляді твердому - сила й міць.
Та як же хочеться йому додому!
Але нема на фронті вихідних...
Надія Пашутинська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026653
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2024
Ти поруч був. Багато років.
І радість ми на двох ділили, й сум.
Не чути вже твоїх бадьорих поруч кроків.
А ти ж мені найкращим другом був…
Ти захищав мене завжди. Від світу.
Самотності. І від людей.
Нема тебе… Лиш подих вітру.
І пустка без твоїх бурштинових очей…
Надія Пашутинська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025674
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2024
Сонячний зайчик стрибає в долоні.
Вітер осінній куйовдиться в скроні.
Сиплеться листя гарячо-червоне.
Навіть повітря вже не прозоре.
Фарби насичені, фарби яскраві!
Світ розмальований в колір заграви.
Надія Пашутинська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025671
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2024
Привіт, осінній, і такий жаданий, перший дощ!
Як щедро спраглу землю вересневу напуваєш!
В долоні я тебе захопливо, крізь небуття, ловлю,
а ти - між пальцями намистом з перлів утікаєш...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021323
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2024
Ну здрастуй, Осінь.
Що принесла?
Туманні ранки чи дощі?
Підперезавшись перевеслом,
бредеш крізь жи́та й пшениці́.
М'якеньким сонечком лоскочеш.
Вмочивши пензля в золоте,
в стерні ранішній ноги росиш,
фарбуєш в жовте де-не-де.
І яблучка червонобокі,
й грушки́ зриваєш у садку.
А я - милуюся тобою,
чаклунко в айстровім вінку!
Надія Пашутинська
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021289
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2024
Повертайтесь додому.
Живими, здоровими.
Де калина цвіте
й достига виноград.
Повертайтесь, рідненькі,
до батьківського дому,
де в полях налилися
пшениця й жита.
Повертайтесь додому.
До вишневого саду.
До старенької грушки,
що ще дід прищепив.
До дружин повертайтесь.
До діток. До неньки.
Тут зозуля вам лічить
щасливі літа!
Повертайтесь живими...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021176
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2024
ЩЕДРА РОСИНКА
КАЗКА
Одного теплого літнього ранку під ніжно-зеленавим листочком пахучої лісової конвалії народилася тендітна Росинка. Вона була малесенька й прозора, зовні схожа на своїх рідних сестричок. Дівчатка-росинки весело бавились та сміялись, гойдаючись на тонесенькому стебельці квіточки, кружляли у таночку на широкому листочку конвалії, утворюючи на його поверхні росяне намисто. Їхня матуся, Велика Крапля Роси, милуючись своїми доньками, турботливо застерігала: «Грайтеся, але не виходьте на сонечко».
Маленька Росинка мала добре серце, завжди була привітною та ласкавою до всіх. Ось під листочком квітки вона зустріла Равлика, якого мучила спрага, і радо запропонувала йому напитися зі своїх долоньок. А тут почула, як у траві бідкається Мишка, що її діткам нема чого їсти й пити.
– Пі-пі-пі, – жалібно пищала мама-Мишка, – як мені врятувати моїх малюків?
Росинка і цього разу не залишилась байдужою до чужого горя – щедро простягла їм кілька крихт хліба та зернинок, які ще вчора ввечері у заростях звіробою згубив запопадливий ховрашок, і дала відпити трішечки своєї водички. А одного разу помітила на лісовій стежинці засмучену Жабку, яка гірко плакала.
– Чому ти така сумна, – запитала Росинка в Жабки.
– Сонце припікає все сильніше, і калюжка, де я живу, майже висохла, – жалілася та.
– Не плач. Я тобі допоможу, – сказала Росиночка і хлюпнула у ту калюжку чимало своєї водиці.
Так Росинка щедро ділилася з усіма водичкою, не шкодуючи її й не думаючи про себе. І від того вона ставала все меншою й меншою, але не переймалася цим.
Якось мала Росинка побачила, як лісові звірята зібрались на галявинці й ніжились Сонечку. Вони радо підставляли йому для поцілунку свої щічки або маківки, і те обіймало їх теплими промінчиками.
– І я хочу, щоб Сонечко мене поцілувало, – подумала Росинка, підняла до нього своє кругле прозоре личко й вилізла з-під листочка, зовсім забувши про мамині застереження.
Сонечко простягнуло до Росинки теплі промінчики. Сонячні обійми боляче обпекли Росинку, але вона стерпіла. І тут Сонце притулилось до її щічки розжареними вустами.
– Ох! Як гаряче! – зойкнула Росинка і стала невидимою, злетівши в небо.
– Росинко, де ти?! – кликали її звірята й сестрички.
– Я ту-у-у-у-у-т! – щосили кричала вона. Але її ніхто не чув.
– Повертайся, Росинко! – Гукали вони.
– Я повернусь! Обов’язково повернусь до вас! ¬¬– пообіцяла Росинка.
І прошепотіла:
– Матусенько, пробач свою неслухняну доню. Не послухала я твоєї поради – вийшла на сонечко…
Минув тиждень. І Росинка, як і обіцяла, повернулася. Вона прилетіла на хмаринці разом із дощем, перетворившись на краплинку. Під яскравою парасолею соняшника опустилась Краплинка на суху землю, щедро напувавши всіх спраглих: і кузьок, і метеликів, і лісових звіряток. Всі, хто знав Краплинку ще Росинкою, раділи її поверненню.
А коли дощик закінчився, мільйони краплинок здивували всіх присутніх на лісовій галявині різнобарвною веселкою. Була серед тих краплинок і наша Росинка-Краплинка. Вона сиділа на краєчку райдуги у жовтому капелюсі й посміхалася.
– А наступного разу, – думала й мружилась від задоволення Краплинка, – я повернусь до вас із хурделицею…
Авторка: НАДІЯ ПАШУТИНСЬКА
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021175
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2024
Мамо, матусенько! Чом же так рано?!
Чом же так рано тебе не стало?!
Я ж так молила, я ж так благала,
щоб ти лишилась, бо ще зарано...
Квітнула вишня, сонце сіяло.
Тяжка хвороба тебе забрала.
Роки минають. Час не лікує.
На старій вишні кує зозуля.
Літечка лічить, ті, що без тебе...
А мені літ тих без тебе й не треба!
Вільная пташка ближче до Неба...
Мамо, матусенько, важко без тебе.
Вишня знов квітне і сонце сіяє.
Все як було. Тільки мами немає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010784
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2024
Я всегда была слегка упрямой.
Жизнь по собственным кроила меркам.
К цели шла стремительно и рьяно.
Не любила плавать слишком мелко.
Ты меня считал максималисткой.
Не воспринимал порой всерьёз.
Не была беспечной оптимисткой.
В этом, видимо, и весь курьёз.
Девушек любил ты очень хрупких,
нежных, юных, с золотым нутром.
Чтоб -- спасением твоим от скуки.
И чтобы покладисты при том.
Я в картину эту не вписалась.
(Резок для тебя был поворот.)
Стать твоей судьбой не удавалось.
Я чужой была из года в год.
Ты был мягок, ласков и изнежен.
Но в потоке сумасшедших дней
дал понять -- разрыв наш неизбежен,
я не стану ближе и родней.
Я с тобой была так долго рядом...
Просто другом -- не мечтой твоей.
Исподволь колючим, дерзким взглядом
провожала утром до дверей.
Быть всегда во всём хотела первой.
Не играла на вторых ролях.
Оттого и звал меня ты стервой.
И любил так редко, второпях.
Только ты ошибся. Я не стерва.
И такою вовсе не была.
Как и все, ранима, это верно.
Жизнь порою -- сложная игра...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010461
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2024
Лето волшебное, знойное, яркое --
россыпью ягод и радуги аркою.
Тёплым дождём на шумящие улицы.
(В парке под клёном пары целуются.)
Солнцем палящим, брызгами света
и дуновеньем горячего ветра.
Роз перламутром, небес синевой,
запахом мёда, морскою волной.
Змеем бумажным над кромкою леса,
бешеным стуком влюблённого сердца.
Дынею сладкой, спелым арбузом,
яблоком сочным. Романтики вкусом...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010460
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2024
Крізь хмари сірі пробивалася веселка,
квітчастим коромислом душу спопелілу звеселяла.
Бузькам, що на хатині в'ють гніздечка,
про літепло весняне, раннє, рівнобарв'ям нагадала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010138
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2024
Я закохалась в цю весну,
таку незвично ранню.
У горлицю, що не давала сну,
збудивши на світанні.
У первоцвіт, що у садку,
в бруньки, що на черешні,
у зграйку ластівок рясну,
у днину сонячно-ясну,
у дивовижний день прийдешній.
Я закохалась…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007964
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2024
Прокидайся, народе! Прокидайся, країно!
Уже час нам виходить з летаргічного сну.
Саме час переходить на свою солов’їну,
рідну мову, а не кликать чужинською в хату війну.
Прокидайся, народе! Говори українською.
І традиції пращурів ревно плекай.
Бо ж козацькому роду нема переводу,
наймиліший серденьку батька й матері край!
Прокидайся, народе! Борись за свободу!
Українських пісень на весь світ заспівай.
Одягай вишиванку (ти ж найкращий на вроду!)
і у коси русяво-пшеничні волошки та мальви вплітай.
Ніжну стрічку тягни: то блакитну, то жовту.
Про свій біль у тужливих віршах розкажи.
Прокидайся, країно! Прокидайся, народе!
Вже на часі своє, українське. Нас Бог бережи...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005468
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2024
Мне возвращаться больше некуда.
Ни дома не осталось, ни мечты.
Любовь распалась на молекулы.
Чужими стали я и ты.
Друг другу больше не нужны мы.
Жизнь -- наизнанку, без прикрас.
И счастье оказалось мнимым.
Кто сердцем любит -- не предаст.
Любовь рассыпалась на атомы.
Их воедино не собрать.
А звёзд на небе -- мириады.
До них рукою не достать.
Всё оказалось лишь азартной
замысловатою игрой.
И спутаны тобой все карты.
Где наслажденье, где любовь?
Не разобрать... Давно потеряны
от счастья нашего ключи.
Утратил ты моё доверие.
Быть вместе нет у нас причин.
Игра окончена. Ту партию
я проиграла. Шах и мат.
Судьба судьи надела мантию.
Другой достались дом и сад.
Мне возвращаться больше некуда.
И больше некуда идти.
Любовь распалась на молекулы.
Дорогу к раю не найти.
Любовь рассыпалась на атомы.
Их воедино не собрать.
Все нити тонкие порвали мы.
Их в узел крепкий не связать.
Мне возвращаться больше некуда.
И больше не к кому идти.
Любовь распалась на молекулы.
Начало нового пути…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005466
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2024
Природа вбралася у біле,
мов юнка-наречена.
А небо сніг все сипле й сипле,
немов пшеницю матінка-хрещена.
Прида́ним щедро наділяє -
аби скарби ті вітер полем переніс.
Сніжинки-срі́бники збирає
давно закоханий таємно в зи́му ліс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005372
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2024
Заспані зорі по небу блукають –
кращої долі людської шукають.
Серед імлистих доріг-павутинок
щастя по крихтах визбирують дрібок.
Ходять до ранку вони манівцями,
бо ж талану віднайти обіцяли.
Але і досі торбинка порожня –
аж захлинається місячна повня.
Вдосвіта зірка остання згасає –
щастя людського на небі немає.
Марно шукать його в тій далині –
щастя існує лише на землі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004227
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2024
Киця-Дощовиця
Оповідання
Є люди, яким страшенно подобається подорожувати. Є такі, що годинами можуть вдивлятися в нічне небо або півдня розглядати у кошику гриби, зібрані власноруч у лісі в осінню погожу днину. Або ж такі, що анічогісінько не роблять (навіть нічого не роздивляються), а лише багато й ні про що базікають. А є небалакучі, мовчазні, які не мають потреби й інтересу говорити аби з ким й аби про що. Цю зайву балакучість вони навіть вважають людською вадою.
А натомість такі неговіркі люди дуже люблять тварин. Так, саме люблять. Усім серцем, усією людською душею. Такі ЛЮДИ згодні допомагати тваринам завжди й усюди: рятувати, оберігати, лікувати, годувати та напувати. Завжди й усюди! Бо так велить їм серце, велике серце, в якому чимало місця для справжньої любові до братів наших менших.
Ось і я така: небалакуча й дуже-дуже люблю тварин. А найбільше - котів. Усіляких: білих та рудих, тлустих та худих, пухнастих та гладких. Тому в мене їх завжди багато, усіляких: смугастих, рудих, сірих, чорних. І всіх по парі: пара рудих, пара смугастих, пара чорних. Мені подобається їх гладити, купати, спостерігати, як вони граються, та слухати їхнє довірливе муркотіння. Особливо я обожнюю котів норовливих, з дикуватим характером хижої пантери. При згадці про них мої очі солодко мружаться від щастя, на обличчі з’являється трохи дурнувата (про це говорять ті, хто котів ненавидить або гидує ними) усмішка.
Але особливе місце в моєму серці займає одна норовлива чорна та пухнаста кицька. Вона ОСОБЛИВА! А чому, самі зараз зрозумієте. У неї навіть ім’я незвичайне, королівське – Марго. Я називаю її своєю маленькою королевою, бо й характер у неї по-справжньому королівський: норовливий, «кусючий». А ще вона самодостатня та неймовірно красива! Пухнаста, з м’якенькою шерстю. І схожа на завжди сердиту чорну хмаринку. Маргоша любить, щоб усе було завжди за її правилами, не за моїми. І ці правила вона встановляє сама. Тому погладити цю кицьку можна лише тоді, коли вона сама цього хоче, взяти на руки – коли моя маленька королева цього потребує.
І їжа для королеви, звісно, повсякчас тільки найкраща. А ще моя чорна хмаринка ніколи не їсть разом з іншими котиками. Вона зазвичай смакує свої котячі страви разом зі мною, прямо на столі, коли я обідаю. Завжди з чистої мисочки, вмочуючи туди свою пухнасту чорну лапку.
І спить вона тільки зі мною в ліжку – й ніколи поруч з іншими котами. І на прогулянку в садок ходить тільки зі мною – й ніколи з іншими котами. Але це не головне і не надто важливе.
Важливим є те, що вона завжди мене захищає – від усіх та всього. Так вже вона для себе вирішила, що вона мій янгол-охоронець. Моя Марго дуже розумна, кмітлива та смілива. Вона не боїться анічогісінько: ні дощу, ні води, ні грому, ні блискавки. Ну, хіба що ветеринара…
Ця чорна хмаринка проганяє від мене різних ворогів: нудьгу, депресію, страх, самотність, нічну темряву, грім та блискавицю. Мої найлютіші вороги – злива, грім та блискавка – то для моєї маленької сміливиці Маргоші найліпші друзі. Кицька давно з ними подружилася, щоб захищати мене та оберігати мій дім від негараздів. І як же майстерно вона це робить! Хочете дізнатись? То слухайте…
Коли насуваються страшні хмари, завиває злий вітрюган, а потім періщить дощ, гримить громовиця та блимає блискавиця, моя королева сідає на підвіконні, знадвору, й зачаровано споглядає дощові краплі, які ллються по її гладесенькій спинці, вушках, мордочці, хвостику. У таку негоду Марго ні на що не реагує. Просто сидить на підвіконні, відганяючи злі сили від мого дому. Це може тривати годинами, а то й цілу добу. І лише коли злива вщухає, небо стає безхмарним, яскраво-синім або світло-блакитним, а вітерець – ніжним та грайливим, киця повертається до оселі. Вона заходить в дім неквапливо, підбігає до мене, треться об мої ноги, лагідно муркоче й з любов’ю дивиться на мене своїми круглими, такими розумними, жовтими очиськами. І така непереборна сила в її котячому, ні – королівському – погляді!
Саме тому я зву її Кицею-Дощовицею. Так, вона, дійсно, особлива. І дуже вірна та смілива. І я її дуже люблю. Так само сильно, як вона любить зливу, грім та блискавку. Ба ні, сильніше! І найбільше мене тішить те, що наша з Дощовицею любов взаємна. А ви вірите в таку любов, між людиною та кицькою?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004040
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2024
Наснився вчора ти мені.
Твої вуста і очі карі.
Чому приходиш лиш у сні?
Самотність - по́друга печалі...
Чому приходиш лиш у сні
І крила мрії підрізаєш?
Я ж серце віддала тобі!
А ти?.. Чи й справді не кохаєш?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003784
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2024
Как мало времени у нас
на то, чтоб быть вдвоём.
Судьба нам подарила шанс
на танго под дождём.
Мы ловим жадно каждый миг.
Желанье залпом пьём.
И страсть в движениях моих.
А в горле -- будто ком...
Нас танец вихрем закружил.
(Мы в нём сгорим дотла!)
Открылась поздно нам двоим
молчанья глубина...
Спины изгиб, касанье рук.
Сплетение колен...
Под капель монотонный звук
берёшь меня ты в плен.
И чувств натянута струна.
И губ пьянящий вкус.
Слиянье тел, и душ война.
Я танцу отдаюсь.
Мы словно заново с тобой
стремимся жизнь прожить.
Как мало времени у нас
на то, чтоб долюбить...
2018 год
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003783
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2024
Шурх-шурх-шурх – шурхоче вітер.
Трюх-трюх-трюх – трюхикає сніжок.
Долу гнуться здичавілі віти –
важкуватий зимній кожушок.
Під шатром лискучим зачаїлись
квіти сону, цмин, озимина…
І гриби до моху притулились –
хихотять під снігом жартома.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003547
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2024
Сьогодні так схотілось літа!
Пшениці жовтих колосків.
М’якого маків оксамиту.
Черешень стиглих червінці́в.
І розмаїття різнотрав’я
У недоторканих лугах.
Із льону голубого плаття.
Й терпкого меду на губах…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003089
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2024
Как мало времени у нас
на то, чтоб быть вдвоём.
Судьба нам подарила шанс
на танго под дождём.
Мы ловим жадно каждый миг.
Желанье залпом пьём.
И страсть в движениях моих.
А в горле -- будто ком...
Нас танец вихрем закружил.
(Мы в нём сгорим дотла!)
Открылась поздно нам двоим
молчанья глубина...
Спины изгиб, касанье рук.
Сплетение колен...
Под капель мотонный звук
берёшь меня ты в плен.
И чувств натянута струна.
И губ пьянящий вкус.
Слиянье тел, и душ война.
Я танцу отдаюсь.
Мы словно заново с тобой
стремимся жизнь прожить.
Как мало времени у нас
на то, чтоб долюбить...
2018 год
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002996
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2024
Ты знаешь, что такое страсть?
А что такое неизбежность?
И как любить, чтоб не упасть,
когда нулю равна погрешность?
Ты знаешь, что такое страх?
Ты потерять Его боишься?
А вкус слезинок на губах,
когда любви своей стыдишься?
Ты знаешь, что такое боль
и муки жертвенной агонии?
Что знаешь ты про ту любовь,
когда душа -- в Его ладонях?!
Ну что ты знаешь про Него?..
Он для тебя -- сироп от скуки.
А страсть... не греет никого,
лишь сильно обжигает руки.
2018 год
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002995
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2024
Малий
Оповідання для дітей
Стояло тепле літечко. По небу пливли білі пухнасті хмаринки, схожі на кошеняток. Лагідно посміхалось сонечко. Весело щебетали та пурхали пташки. Серед яскравих квітів грайливо бавились метелики.
У один з таких літніх днів у Мурки народилися кошенятка. Киця дуже любила своїх дитинчат. Вона була дбайливою і турботливою матусею.
Мама-киця щодня виводила на прогулянку своїх діток. Кошенята досліджували світ. З цікавістю розглядали все довкола, гралися серед густої зеленої травички одне з одним та бавилися з маминим пухнастим хвостом. Лише одне, чорне, маля було непосидючим та неслухняним і занадто допитливим. Воно повсякчас метушилося, ховалось у чагарях або кудись утікало від мами. Киця дуже хвилювалася, щоб з цим бешкетником не трапилось ніякої біди.
І ось одного такого ж погожого літнього дня чорне котеня зникло. Мурка довго шукала та кликала його, до самісінького вечора, але так і не знайшла. Кошенятко загубилося. Воно просто заблукало, полюючи на удавану здобич у хащах. А коли наполювалося та награлося досхочу, то зголодніло й помітило, що лишилося зовсім саменьке. Поруч не було ні братиків із сестричками, ні мами. Але маля виявилося сміливцем й вирушило на пошуки своєї пухнастої матусі.
Чимало стежинок обходило кошенятко, шукаючи свою котячу родину. Воно бігало й запитувало у всіх перехожих, чи не бачили вони його матусі. Питало у дерев, кущів, квіток, у жабок, равликів, котів, людей, яких зустрічало на своєму шляху, і навіть у собак. Але мами ніхто не бачив. Її ніде не було…
Якось малюк, мандруючи, опинився на фермі. Тут він угледів тітоньку з повним цеберком пахучого молочка. Кошеняті страшенно захотілось їсти. Воно сміливо підбігло до жінки й замуркотіло.
- Звідки ти взявся, малий? – запитала тітонька.
- Звідти, – показало кошеня лапкою у бік автостради.
- Загубився?
- Так. Тітонько, а ви не бачили моєї мами, пухнастою рудої кішечки Мурки?
- Ні, малий, – відповіла та, – саме такої не зустрічала.
Котенятко гірко заплакало. Цей котячий плач-писк розчулив жінку, яка працювала на фермі дояркою, і вона налила малюкові мисочку молока.
- Ходи, малий, не бійся, попий трохи молока, а я тобі ще чогось попоїсти пошукаю.
- Дякую, – писнуло у відповідь кошеня й смачно засьорбало.
Напившись молочка та поласувавши кусником хлібця, що винесла йому доярка, малеча несміливо запитала у неї:
- Тітонько, а чи не погодитесь ви бути моєю мамою, моєю новою мамою?
- Та ні, – невдоволено буркнула та, – у мене й без тебе турбот вистачає. Але якщо хочеш, залишайся, годуватиму тебе й не ображатиму. От тільки собак у нас тут повно. Дивись, щоб не загризли.
- А я подружуся з ними, – відповіло маля. – Я вмію товаришувати.
- Тоді живи тут, – сказала жінка. – Буду звати тебе Малим.
І осталОся котеня на фермі. Але й надалі не полишало спроб знайти свою стару маму-кицю або нову маму-людину. Воно весь час було в русі й пошуках нової сім”ї. І таки зуміло подружитися з собаками, які жили на фермі. Ціле літо Малий провів на фермі. А коли прийшла осінь, мандруючи, одного разу він опинився в чужому сільському дворі. Тут він побачив кілька чистеньких вгодованих котиків. Вони були такими щасливими! Їхні шубки аж вилискували у промінчиках осіннього сонечка! А Малий почувався негарним, брудним, самотнім і нікому не потрібним…
Та ось до нього підійшла дівчина, ніжно погладила по замурзаній спинці та вушках.
- Малесенький, – лагідно промовила. – Настраждався, напевне, хвостику. Де ж твоя мама?
- Немає, – сумно нявкнуло кошеня і принишкло.
- Ну, нічого, тепер я про тебе піклуватимусь і стану твоє мамою, – й лагідно поцілувала у чорного носика.
Дівчина нагодувала, скупала кошенятко у теплій водичці з ароматним шампунем, витерла чистим рушником і взяла пухнасту малечу до себе на коліна. Маля вдячно замуркотіло, згорнувшись клубочком.
- Вона назвала мене малесеньким. Так мене ще ніхто не називав. І погодилась бути моєю новою мамою! Яка ж вона хороша й лагідна, – подумав котик й солодко заснув.
А вранці кошеня прокинулось у своєму новому домі. Мама повідомила, що сьогодні вони з Максиком (таке красиве ім’я тепер було в кошеняти – це мама його так назвала!) їдуть до «Друга».
- Цікаво, що то воно за друг такий, – хвилювався малий, ретельно вилизуючи, пригладжуючи та намагаючись приборкати свою неслухняну шерстку.
- Скоро дізнаєшся, – мовила матуся, усміхаючись, – а поки нехай це буде таємницею.
Тим «Другом» виявилась ветеринарна клініка. Але Максик не злякався серйозного дядька-ветеринара, від якого неприємно тхнуло ліками. Бо поряд із ним була люба матусенька! Котик навіть погодився проковтнути дві гіркі пігулки – заради мами, бо вона дуже його про це просила. Витерпів щеплення та вимірювання температури. А ще він дізнався у клініці, що його маму звуть Любов’ю. І це людське ім’я здалося Максикові найкрасивішим у світі. Бо ж це ім’я носила його матуся!
А потім вони з мамою Любою повернулися додому й довго гралися новими іграшками, які та придбала для нього у зоомагазині. Після цього мама пригостила Макса котячими смаколиками.
Так закінчились для малого перший день у новій родині та найдовша подорож – пошук мами. І розпочалася нова мандрівка – у щасливе котяче життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002830
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2024
У країні йде мобілізація –
перевірка на патріотизм,
єдність, мужність, колективізм,
непідробність та силу коду нашої нації.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002352
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2024
Світ не був би таким сумним,
якби більше було в нім правди,
якби менше було брехні
і нікому б ніхто не заздрив.
Не було би тоді образ,
не було б непорозуміння.
Інший світ би відкривсь для нас –
світ любові, добра й прозріння.
Світ не був би таким страшним,
якби ми не боялись слова
(щоби менше вбивали ним!)
і зростала краса духовна.
Ну, а поки у нас – що є –
то бур’ян, то мох, то полова.
Кожен долю свою кує,
серця вміст беручи за основу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002340
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2024
Смотрю один и тот же сон...
Как нежно глажу фортепьяно.
И руки сразу -- ля-минор,
как много лет назад. Так странно.
А пальцы клавиш так легко
едва касаются. Неправда,
что всё у нас давно прошло!
И льётся Лунная соната.
В пустынной спальне полумрак.
И прячутся за шторой тени.
Так кто ты мне теперь? Мой враг?!
А спали ведь в одной постели...
Когда-то не был мне врагом.
А был родным. Прошу, не надо
напоминать мне о былом.
Послушай Лунную сонату.
Опять один и тот же сон.
И снова в нём тебя увижу.
Фортепиано. Ля-минор...
Я эти ночи ненавижу!
Зачем они, когда не ты?
Когда не ты со мною рядом?
Целую жесткие черты...
Не нужно виноватых взглядов.
Её духи на пиджаке,
и след сошедший от помады.
И еле слышно вдалеке
звучит мелодия Сонаты.
И пробуждаются во мне
желанья тайные и чувства.
Ты, как и прежде, дорог мне.
И жутко хочется проснуться!
В моих глазах -- мольба, укор.
И смяты простыни... А завтра --
жизнь, как по нотам. Ля-минор.
И снова -- Лунная соната.
2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002317
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2024
Маківка в місяця всипана маком.
Зорі по небу розсипані манкою.
Ніч ті крупинки збирає в долоні,
Скарб пересіює решетом з повні.
Буде на ранок куті всім дещиця…
Сонце прокинеться – вкине пшениці,
З літньої квітки пилком посолодить –
Хай день прийдешній з колядкою ходить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002297
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2024
Ізнов весна. Лиш в серці - досі лютий,
холодна пустка, що триває другий рік.
Себе питаю: "Та невже ж так має бути?
Чому тепло минає мій поріг?
Чому немає спокою для мене?
Чому минуле так бентежить і болить?".
Так хочеться весни й мені, о леле!
Та сил забракло лютий відпустить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002190
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2024
А надворі весна. І так хочеться жити!
Першим квітам радіть і рясному дощу.
Не в підвалі сидіть! І від горя не скніти.
І синам не казать: «На війну не пущу!».
Не втікати від бомб і не слухать сирену.
Не жахатись від Градів й завчасну під хустку
ховать сивину.
Бо ж надворі весна… І так хочеться жити!
Теплі сльози ковтаю, мов краплі живильні.
Проклинаю війну!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002188
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2024
Зима вернулась. Белый снег
на солнце радужно искрится.
И хлеба просят на окне
(хоть крошку!) юркие синицы.
Укутаны в снегу дома.
Затихли в старом парке споры.
Выводит на стекле зима
замысловатые узоры.
Моя рука в твоей руке.
Тебя мне очень нехватало.
Мой локон на твоей щеке.
Дышу любовью запоздалой.
Уж не ждала её совсем.
Надолго осень затянулась.
Ты сердце растревожил. Но зачем?
Ведь всё равно зима вернулась...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001813
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2023
Село веселе, мальовниче
в обійми так звабливо кличе.
Колодязя тужливий журавель
наспівує сумних пісень.
А за селом -- поля, левади.
Пасуться коні, корови́.
І посміхаються всім радо
блакиттю рі́чки і стави.
А біля Росі -- ліс зелений
різьбляним листям шурхотить.
Прислу́хайся, ось дуб з сосною
про щось інтимне гомонить.
Лиш нахились -- шепоче квітка,
пелю́стки ніжно розкрива.
І, колихаючись від вітру,
шумить нескошена трава.
Пильніш дивись, уважніш слухай --
і ти пізнаєш дивний світ!
Помі́ж кущами -- сірі вуха,
сховався заячий там рід.
А як у хащі зазираєш, --
і лис рудий, і хижий вовк.
На мить спинившись, поринаєш
мов у ведмежий закуто́к.
Така краса і спокій всюди.
Місцини краще не знайти!
Тут довше хочеться побути
або лишитись назавджи...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001812
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2023
В небі перша зірка сяє.
Святий Вечір настає.
Вся сім'я за стіл сідає: і кутя, й узварчик є.
Біля покуті вже свічка - запалила господиня.
Щоб росла рясна пшеничка, щоби мир був в Україні!
І до кожної домівки звістка радісна летить:
Божий син вже народився! Сина Божого славіть!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001689
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2023
Сьогодні особлива ніч.
Святкова, таємнича.
Матуся розтопила піч,
сім’ю вечерять кличе.
Зійшла вже перша зірочка,
на покуті – кутя.
Горить яскраво свічечка –
на мир і на життя.
Родина вся зібралася
за різдвяни́м столом.
Згадали діда й прадіда,
й бабусю всі разом.
Помолимося Господу –
подякуєм за все.
Нехай він роду красному
добробут принесе.
Нехай наш рід продовжиться,
закінчиться війна…
Щоб всі ми дочекалися
наступного Різдва…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001688
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2023
З ким ти воюєш, російський солдате?
Ти ж до війни називав мене "брате",
хліб випікав з українського жита,
до баби Килини ходив ворожити.
З Мотрею в Ічні весілля справляв,
з нею на шлюбний рушник ти ставав.
Діти твої й українського роду!
Чом же ненавидиш цього народу?
Жінки твоєї тут батьківська хата.
Вона ж тогоріч приїздила до тата!
Її ти рідню тут зібравсь убивати?
То з ким ти воюєш, російський солдате?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000466
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2023
Життя пливе, мов бистрая ріка.
Без жАлю нас на берег викидає.
Хотілось друзів -- тільки їх нема,
а ворогів -- самі собі шукаєм...
Стосунків прагнем справжніх і сім'ю,
(Все похапцем, усе нашвидкуруч!)
Кохання спраглі, мимохіть "люблю".
Ізнов не тим. Не тим, хто буде поруч.
Стомившись і зневірившись у всім,
з надією звертаємось до Бога.
Бо він лише почує... Але річ не в тім.
Ніколи щастя не руйнуй чужого!
Шукай своє, твори його, ліпи
допоки сил боротись вистачає.
А як нестане -- все одно люби!
Закоханих колись і доля помічає…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000323
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2023
Перший сніг цьогоріч не радує,
хоч страшенно його люблю.
На спізнілі кульбаби – правдою,
крижаною, і без жалю.
Без упину сніжинки падають –
вже ні неба, ані землі.
Як там хлопці, про що вони згадують
у окопах сирих "на нулі"?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000322
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2023
Спогади... Вас так багато.
Нащо ви ятрите душу?
Важко минуле гортати.
Що я спокутувать мушу?!
Спогади... Щемно і дивно.
Очі - у вічній напрузі.
Як не вдивляюся пильно -
Ні ворогів, ані друзів.
Спогади... Як вас багато!
Болем пекучим у серці.
Маму, що звала до хати,
Не перепросиш у смерті.
Спогади мозок стискають.
З ними не виграти битву.
Спогади жалю не знають.
Знову читаю молитву...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000302
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2023
Сьогодні говорила уві сні
я з Ангелом.
Він так невтішно плакав.
За Україну, що сьогодні вся в вогні,
за сина кожного в боях убитого,
за кожну посивілу з горя матір,
за кожну дівчину, зґвалтовану катом,
і за дитину кожну, що за батьком плаче…
Сказав мій Ангел: «Скоро буде мир
на цій Землі Стражденній Українській.
Моліться й кайтеся, щоб Бог вас захистив.
А ще – боріться! До кінця боріться!
Скоро буде мир…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000301
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2023
Потроху я звикаю до війни.
Хоча до неї звикнути не можна.
Найкращі гинуть доньки і сини,
цвіт нації. Болить. Душа немов порожня.
Але я все ж звикаю…
До сирен. До вибухів. До звуків гвинтокрила.
Дивлюсь розпачливо у небо і благаю,
аби ракета клята бумерангом полетіла.
Назад, туди, звідкіль вона взялась!
До тих, хто у страху тримає цілий світ.
На землю українську ворогові – зась!
…Та плаче ясен, з яблунь опадає цвіт.
А я звикаю. Знову вчуся жити,
по-іншому, не так вже, як колись.
Світанок кожен, зорепад любити.
Шукати сенс буття і цінувати кожну мить!
… Ізнов тривога. І панічний страх.
Сирена з гучномовця – застережно.
І знову час вестИ дітей в підвал.
Луною котяться їх кроки обережні.
Потроху я звикаю до війни.
До відчаю, зневіри, смутку в серці,
завчасної на скронях сивини.
Звикаю. Чи мені лише здається?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998274
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2023
Летить «Кинджал».
Куди – ніхто не знає.
У серці почуттів вирує вир.
Щільніш вікно матуся затуляє
з надією: аби ж не залетів…
Надворі тиша. Звуки сніг поглинув.
Лише загострене тривоги відчуття.
Молитва материнська в небо лине.
Убережи, Господь, її дитя!
Прости, Господь, усі її провини,
почуй її ти щире каяття.
Пошли на цю стражденну землю миру,
спаси, Господь, врятуй бодай одне життя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998273
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2023
Північне сяйво. Так бентежно.
(Колись сказала б, що красиво.)
Дивлюсь на нього застережно:
природа чи небесна сила?
Тепер я стала обережна:
в думках, емоціях, у мріях.
(Чи то роки, чи досвід – хтозна.)
І дуже стримана у діях.
Північне сяйво. Так червоно.
Неначе кров’ю все залите.
І очі мружаться безсонно:
таємний знак чи просто вітер?
Прокинувсь ранок, фарбу витер.
То ж був лише магнітний вітер…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998056
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2023
Сьогодні зранку наполохала гроза:
і звуки грому, й спалахи у небі.
Стискалось серце і просилася сльоза,
і діти плакали. Здавалось, мить до смерті.
Було так лячно. Страшно як ніколи.
Молились, каялись, напевно, навіть ті,
хто до сьогодні ще не вірив в Бога.
А потім – стихло. Полились рясні дощі.
Минулося… Та не пішла тривога.
На серці залишилися рубці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998037
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2023
Та скільки ж ще тобі потрібно жертв?!
І скільки має ще із нас померти,
щоб ти наситився, триклятий людожер?!
Допоки будеш душі безневинні жерти?!
Ти не упився владою своєю ще,
свавіллям ще своїм безглуздим не наївся?!
Допоки сипатимеш градовим дощем
на нашу землю рідну українську?!
Допоки ти чинитимеш терор?
Допоки край наш будеш мордувати?!
Допоки литиметься кров,
від розпачу кричати буде мати?
Допоки всюди сіятимеш смерть,
нестимеш горе, біль і сльози?
Допоки руйнуватимеш ущент
святині наші найдорожчі?
Допоки?... Та горіть тобі в аду!
Потворо! Не чекай від нас пощади!
Ти – виродок у власному роду!
І проклянуть тебе твої ж нащадки.
Іди у пекло, хижий людожер!
А ми – були і є, і будем вільні!..
Не скоримось! І кожен міліметр
своєї бАтьківщини
ми відвоюємо, бо горді й сильні!
Згори у пеклі, людожер!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998031
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2023
Уходи на все четыре стороны.
И живи как знаешь. Без меня.
Надоели мне твои истории,
всё запутанней день ото дня.
Больше нет ни капельки доверия.
Не хочу и дальше жить во лжи.
Лучше уж пустыня поражения,
чем любить того, кто стал чужим.
Лучше отказаться раз, помучавшись.
И переболеть навек тобой.
(Знаю, что забыть всё не получится.)
Только не делить тебя с другой!
Лучше уж в зеркальном отражении --
взгляд усталый. (Больше не зови!)
Чем мгновенье в мнимом примирении,
с тем, кто не желал моей любви.
Уходи на все четыре стороны.
И живи как знаешь. Без меня.
Мы с тобой как раненые вОроны.
Без гнезда ты. И без стаи я...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997917
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2023
Листопад – мов зорепад.
Жовті та червоні
сипле айстрів пелюстки
щедро у долоні.
І намисто одяга,
мов дівча, калина.
З неба хмарка вигляда:
вітерця чи стріну?
Листопад – мов зорепад.
Лагідні, спокійні
теплі спогади мої
у деньки осінні.
Під ногами шарудить
листя золотаве.
Добре мріється мені
з ароматом кави!
І стоїть принишклий сад
в соннім павутинні.
Вечір, сповнений принад, -
дивовижно синій!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2023
У весны нет настроенья
третий день подряд,
Оттого дожди свирелью
грустно моросят.
На окошке в доме старом
дремлет рыжий кот...
Позабытая гитара
вдруг берёт аккорд.
Пальцы нежно струны гладят,
мягкий перебор.
В ноты ты совсем не глядя,
свой кладёшь узор.
В полумраке плавно льётся
музыка любви.
И неважно, что придётся
переждать дожди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997641
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2023
Тривога. Вп'яте за цей день...
Нас ворог хоче залякати.
А ми співаємо у сховищах пісень.
Нас, українців, не зламати!
А ми радіємо весні і першим квітам.
Курличуть в небі журавлі - летять з привітом.
Ми вдячні за прожитий день,
за сонце, за весняний вітер.
Зійшов вже місяць молодий,
ріжком хмаринку витер.
А завтра буде день новий, нові надії.
І сон заплутавсь серед вій. Про що він мріє?
Про щастя на землі усій, про мир на Україні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997639
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2023
Осінь закохана. Миттю намріяна.
Барвами мокрих алей переміряна.
Ранком спізнілим з туману народжена.
Вітра торканням тривожноскуйовджена.
Сном найміцнішим солодким навіяна,
хлюпає в повню дощем поміж віями.
Сукню тонку хризантемову носить,
вправно впліта білі мальви у коси.
Осінь бентежна, жінка-звабливиця,
так безсоромно на кожного дивиться,
в очі волого тобі заглядає,
ніби розмаю для себе шукає.
Не піддавайся осені чарам!
Справді кохаєш? Осінь мовчала...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997089
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2023
Ветра развеяли любовь.
И мы чужие в книге судеб.
Я отреклась, чтоб быть с тобой.
С тобой остаться. Будь что будет!
Ветра развеяли любовь.
В многоголосном шуме лета
ещё я слышу голос твой,
ещё шепчу тихонько "где ты?".
Ветра развеяли любовь.
Стою одна у перекрёстка.
Ещё горит во мне огонь.
А ты -- остыл... До боли просто.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996924
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2023
Налей мне кофе. С кардамоном.
Две ложки сахара. Покрепче.
И с молоком. А ты? С лимоном?
Забудь о той случайной встрече!
За окнами -- мороз пятнадцать,
и вьюга сильно разыгралась.
След от кольца сошёл на пальце.
Я по тебе истосковалась.
Душой и телом... Рубикон.
(Как будоражит кардамон!)
Налей мне кофе. Да покрепче.
Пусть нас согреет этот вечер.
Я больше не хочу одна!
Пусть всё изменится сегодня.
Я одиночеством больна,
живу, как будто в преисподней.
Налей мне кофе. С кардамоном.
И обними меня сильнее.
Переплелись атлас с шифоном.
И ты становишься смелее...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996923
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2023
Все зовут меня Корицей --
мой рабочий псевдоним.
И клиенты -- вереницей,
телом пользуясь моим.
Без любви, без поцелуев.
От фантазий стынет кровь.
Одиночеством плачу я
за продажную любовь.
Я не жалуюсь, не плачу,
хоть душа моя в слезах.
Амулетик на удачу
в шелковистых волосах.
Больше ведь и спрятать негде.
Из костюмов -- неглиже.
Выходных среди недели
не брала давно уже.
Ну а дома -- милый мальчик.
Долго ждал меня, малыш.
Маленький целую пальчик.
Ты не слышишь -- крепко спишь.
Спи, мой сладкий, мама рядом,
и смотри цветные сны.
Мне ещё немножко надо
поработать, до весны.
А потом с тобой уедем
мы отсюда далеко.
Я куплю тебе медведя
и без сои молоко...
2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996442
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2023
Неспокій в серці, аж душа тремтить.
На землю вечір сині опускає крила.
Зоря у небі лячно мерехтить.
Так боязко, і свічка догоріла…
Абсурдні мрії, плани – шкереберть.
Розмови тихі – із пустого у порожнє.
А десь на когось вже чатує смерть –
чигають кулі вже над кимсь ворожі.
Війна триває. Вносить корективи.
Вона руйнує, знищує тебе за мить.
Прийняти це не вистачає, часом, сили.
А синій вечір мирним ранком снить…
Сусідська хата. Світиться в вікні.
Дитя вкладає неня у колиску.
Милується і тішиться малим.
Те – бавиться бабусиним намистом.
Всміхається, агукає… Аж ось –
матуся хрестить і цілує ніжно.
І синій вечір їм нашіптує про щось,
і місячну визорює доріжку.
Дитятко, спи. Тобі солодких снів
і ночі тихої я подумки бажаю,
щоб вий сирен тебе не розбудив.
До завтра я гостинчика сховаю.
Від зайчика. А ти, малятко, спи.
Вже вечір двері ночі відчиняє.
Хай Бог твої, дитя, оберігає сни.
Нехай твоя спокійно ніч минає…
Уже й світає. Мій страх зникає.
Життя пітьму перемагає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996441
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2023
По городу, средь грязных, тёмных улиц,
бродила одинокая душа.
Уставшая, истерзанная болью,
пристанище искала не спеша.
Она искала, где бы ей согреться
у перекрёстков уличных дорог.
И шла туда, где ей откроют сердце.
Звала того, кто так же одинок.
Так долго шла, что, в кровь изранив ноги
и под конец отчаявшись совсем, заплакала.
И струны-недотроги заныли
и коснулись серых стен.
Она вся сжалась. Холод и тревога
везде найдут -- подумала душа.
И возле старого разбитого порога
она остановилась, чуть дыша.
Неяркий свет, задёрнутые шторы,
вот в рамках фотографии, альбом...
Уютно так. И захотелось
ей навсегда остаться в доме том.
Неслышно опустилась она в кресло,
укутавшись, как в кокон, в старый плед.
И ей на миг всего лишь показалось,
что больше никогда не будет бед.
Что больше никогда не будет больно,
что раны заживут, уйдёт печаль.
Наивная! Опять она ошиблась.
Ей примерять чужое платье. Жаль...
Но этого душа не знала.
Оттаяла -- и снова влюблена.
Что суждено остаться одинокой
до смерти ей, не ведала она.
2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996360
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2023
А ми знецінили своє життя,
матерільним засмітили душі.
РозкОші стали важливіші за духовне, за буття.
У небуття пішли кохання, віра, слово влучне.
Природне замінили ми на штучне.
(Нас вабить перманентна лиш краса.)
Навчились серце закривать рішуче,
в’язка байдужість в ньому нелюбов’ю проросла.
Чомусь соромимось тепер красивих слів
і зовсім не соромимось лихої лайки й мата.
Товариш кращий нам не той, хто поряд у біді,
а той, у кого більше грошей і багатша хата…
Ми так знецінили своє життя,
що вибираємо чужі й далекі закордони,
хоча ж дорожче – то своя земля,
то рідна бАтьківщина, що від горя нині стогне.
То рідний дім, найближча нам рідня,
безхмарне і безкрає синє небо.
То наші діти, мама, тато, ти і я…
Хіба для щастя так багато треба?
А ми взяли й знецінили своє життя.
Самі. Немає сенсу в тім шукати винних.
І вже назад, в минуле, нам немає вороття –
безжально лічить вік людський годинник.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996355
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2023
Сьогодні відлітали журавлі.
Прощально крилами з небес густих махали.
Що коїте ви, люди, не землі?! –
розпачливо й журливо прокричали.
Що коїте?! Навіщо вам війна?!
Кому, – питалися, – кому вона потрібна?!
Цей світ такий багатий на дива!
Невже вам там, внизу, цього не видно?!
Не руште, не руйнуйте цю красу!
Живіть у спокої, гармонії та мирі.
А нам – летіть, хоча й в чужім краю
болітиме по рідній Україні…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996133
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2023
Вже і місяць заснув, а я досі не сплю.
В небо з острахом пильно вдивляюсь.
Ніч мовчить. Ані шереху. Страшно. Тремчу.
В це мовчання нервово вслухаюсь.
Дуже холодно. (Зовсім не гріє пальто.)
Білій іній довкола лягає.
Швидше б ранок настав би, а то
Чорна тиша мене так лякає…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996132
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2023
Учора вкотре знову я відчула --
війна так близько, тут, зі мною поряд.
Смерть руки закривавлені тягнула,
шугала низько, видивлялась жертву –
страшний той погляд!..
Від погляду того душа холоне,
отруйним гадом заповзає страх у серце.
Від горя й згарищ все довкола чорне.
В очах моїх -- невиплаканих сліз
сполохані озерця.
Війна так близько, зовсім близько.
Заходить в хату втратою і болем.
І котиться хрипке її відлуння переліском,
селом зруйнованим, понівеченим полем.
Вона так близько…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996055
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2023
А ранки прохолодні восени.
І сонця поцілунок на світанку
вже так не гріє, як улітку зранку.
Ти на хвилинку часу плин спини.
Гарячу каву плесни в філіжанку,
тепло від спогадів у ковдру загорни
і сон свій найсолодший додиви
або домрій з-під сонних вій.
Тоді й відпустиш стрілок забаганку.
Бо ж ранки прохолодні восени…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996054
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2023
Ця осінь народилась із дощу.
Прощалося дощем останнім
перестигле літо.
Я спеку літню радо відпущу
і усміхнусь до вересня привітно.
Ця осінь почалася із дощу.
Застукала у шибку
прохолодним вітром.
Я спрагло дощові краплинки п'ю
і айстр рожевих насолоджуюся цвітом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992824
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2023
Шепоче осінь золотава.
Тихенько листям шурхотить.
І сонця усмішка ласкава
в долоні променем летить.
Червоні айстри пелюстками
бентежать вранішню блакить,
мов закохавшись до безтями
в п'янку цю, дивовижну мить.
Легенький вітерець пустує,
веде осику у танок.
(Старий романтик. Як фліртує!)
Я задивлюсь - і стишу крок.
Щоби міцну, духмяну каву
із цинамоном заварить.
Без поспіху і без обману
щоб спогади солодкі пить.
Торкатись ніжно порцеляни,
тепло від кухля відчувать...
Приємний смак у тої кави.
Сюди б ще перчику додать!
Перемішать. Зробить ковточок.
Терпляче гущу відділить.
І в'ється спогадів клубочок.
І часу плин не зупинить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992823
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2023
Воно болить у кожного в душі.
Болить і досі в тих, хто пам’ятає.
Коли додому прилітають журавлі,
Трагедію Чорнобильську згадаєм…
І річку Прип’ять, й місто молоде,
Квітуче місто, сповнене надії.
Його містянам не судилось знать про те,
Що атом мирний їх зруйнує мрії.
Що на світанку він нестримним стане враз
Та перетвориться на горе і на пекло.
Прокинувсь атом, зупинивши час,
І місто проковтнуло чорне жерло.
Гіркий чорнобиль, дика ковила
Принишкли в лузі – тиша аж дзвенить.
Пташина в небі крила обпекла.
І досі як згадаю, то болить…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991746
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2023
А осінь сонним дихала дощем
і вітром вересневим гомоніла.
Тужила птаства відлітаючим ключем,
барвистим листям під ногами шурхотіла.
А осінь заглядала у вікно
калиною в червоному намисті,
рожеві айстри заплітаючи вінком,
густим туманом випадала на обійсті.
А осінь мрійним дихала дощем
і ніжним пестила промінчика цілунком,
і зорепадом пізнім балувала ще,
і серце полонила щемним трунком...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991745
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2023
Сьогодні свято - Яблуневий Спас.
До церкви йти, ясному дню радіти.
Але ізнов прийшла біда до нас.
Загинули невинні янголята - діти.
А хтось сьогодні кошик не доніс.
Хтось з виставки не повернувсь додому.
На Спаса ворог знову смерть приніс.
І яблука розсипались додолу.
У ворога - ні бога, ні хреста,
лише ненависть і безжальна зброя.
Немає свята, доки йде війна.
Немає радості. Нема душі покою...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991670
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2023
Чому ти не зі мною, мамо?
Чому ти, мамо, так далеко?
У день, що дихає весною,
коли гніздечко в'є лелека?
У мить, коли цвітуть сади
і вітерець - в моїх іще не сивих косах,
чому не поруч, мамо, ти,
коли земля у теплих росах?
Тебе не вистачає, мамо...
Я в тузі виплакала очі.
За небокрай пішла ти надто рано!
Лиш зорі з неба -
тихим смутком серед ночі.
Чому ж ти так далеко, мамо?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988573
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2023
Стара на обніжку, забута криниця.
На денці, глибоко, студена водиця.
Сюди я звертаю у спеку напиться,
Коли у полях колоситься пшениця.
Тамуючи спрагу, п’ю прямо з відерця,
І спогадів нитка барвистая в’ється.
В далеке дитинство, до рідної хати.
Туди, де будила удосвіта мати.
Туди, де найкращі у світі світанки!
Де дощик веселку народжує з хмарки.
Туди, де у полі лунає сопілка,
Де в листі зеленому бавиться білка.
Ще мама жива. Посивілі вже скроні.
І яблуко стигле – для мене – в долоні.
Стрекочуть цикади, співа пересмішник.
Нема найдорожчого мами усмішки!
І дивляться з ніжністю очі-волошки…
Напитись тих спогадів вдосталь не можна.
Я жадібно п’ю, припадаю вустами.
Доросла давно, але тягне до мами.
………………………………
А трави шовкові говорять з вітрами.
На жаль, не повернеш вже рідної мами…
Подякую ввічливо знову криниці.
Не раз повернусь ще до неї напиться.
Нехай зустрічає вона подорожніх
І слухає спогади, різні у кожних.
Хай слухає розповідь щиру про маму
Та гоїть водицею чистою рану…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988572
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2023
Ти плачеш, Україно, гірко плачеш.
За рідний свій знедолений народ.
За жодну свою доньку - не пробачиш.
За сина - проклянеш москальський род!
Тобі болить, тобі пече у грудях
від тих смертей і від людських страждань.
Ти в розпачі: напали орки люті.
Не плач. Ти сильна, Україно. Чуєш, встань!
Ти плачеш, моя ненько. Знову плачеш...
Як плакала в колисці, ще дитям.
Настане час і ти сповна віддячиш,
розквітнувши, своїм захисникам.
Не плач...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985640
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2023
Прощавай, маленький друже:
кіт рудий чи білий пес…
Ти хотів так вижить! дуже!
в день, коли зірвали ГЕС…
Ти з останніх сил тримався,
у холодній плив воді…
Тільки берег віддалявся,
ти від страху весь тремтів.
А води – все більше й більше.
Вже й плисти нестало сил.
Відчайдушний крик – і тиша.
Трохи волонтер не встиг…
Під нестримною водою,
в каламутній глибині,
серцем ти лишивсь зі мною,
вірний в щасті та біді…
Ти пробач – не врятувала.
Бо човна не підтягла.
Я з тобою помирала.
І під воду теж ішла…
Я твою тримала лапку
до останнього в руці.
Десь на райдузі, малятку,
ми зустрінемось усі…
Я тебе у мокрий носик
поцілую, як завжди.
Кіт рудий чи білий песик,
вже біжу, біжу, зажди…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985638
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2023
Я ранки травневі любила,
від цвіту вишневого білі.
Промінчики сонце губило –
і мрії далеко так бігли…
Кульбабок хмаринки здувала
і весело тОму сміялась.
Я ряст оберемками рвала
і світу красі дивувалась.
Я вітер в долоні ловила,
із пташкою в полі співала.
Я ранки весняні любила…
Та все це війна відібрала!
………………………………………
Тепер все не так, вже не так, як було.
І я не така, як раніше.
У серці, немов у садку, – відцвіло.
Найбільш заспокоює тиша.
А вишня цвіте і радіє життю.
Колись же і я так раділа.
Пташина тужливо мовчить у гаю.
Війна все умить змінила…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984786
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2023