Хтось Поруч

Сторінки (1/3):  « 1»

КАПЕЛЬКА

Я  одинокая  капелька  упавшая  с  неба.
С  того  самого  неба,  на  котором
Живут  все  надежды  твои  и  мечты.
Я  маленькая  капля  сброшенная  наземь  –
Такая  одинокая  и  незаметная…
Если  бы  кто-нибудь  мог  хоть  на  мгновенье  представить:  как  это  хорошо,
Лететь  в  ослепительно-бирюзовой  пустоте
Между  вчерашней  безмятежностью
И  завтрашним  небытием…
Ох,  если  уж  мне  суждено  неминуемо  сгинуть,
Бесследно  исчезнуть  в  этом  прекрасно-уродливом  мире  –
Пускай  мой  полёт  оборвётся  у  самого  края!
Пусть  ветренным  августом  этим
Отныне  увязшем  в  бесконечном  хранилище  памяти  тёплых,  безоблачных  дней  –
Пускай  я  приду,  как  приходят  все  падшие  звёзды.
Пускай  ты  увидишь  лишь  неясный,  тускнеющий  шлейф  –
(я  вспыхну  и  сразу  погасну)  –
Расплывчатый  шрам,  туманность,
Истаивающую  насечку  на  змеином  тулове  Млечного  Пути…


Пусть  пеплом  бесцветным,  что  останется  после  меня
Окрасят  вскипевшее  утро  ненаступившего  дня.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999738
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.11.2023


ІСТОТИ

Істоти  пірнають  у  небо
Затьмарене  чорними  хмарами.
Разом  триматись  на  хвилях
Зовсім  не  важко.  Жвавими
Міцними  крилами  збовтують  прозоре  повітря.
Танок  єднає  коло.  Чи  може  то  око  чиєсь
Що  мерехтить  у  зоряному  світлі?


Вітер  немов  божевільний
Рве  простір  шматками  минулого.
Небезпечний  досвід,  триває  політ  –
Лише  наприкінці  хвилювання  відчули  ми
Та  більш  нічого,  -  приречені  бранці.
Я  мушу  йти,  але  сподіваюсь  що  ти  
Як  завжди  розбудиш  мене  рано-вранці…  


Ніч  майже  скінчилася.
То  ж  даремно  лічити  хвилинами
Численну  безодню  часу.
Натомість  ми  були  б  повинні
Запам’ятати  не  досить  складне  правило:
Ті  істоти  що  здіймаються  вище  всіх
Мають  повернутися  до  землі  наодинці  й  останніми.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999737
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2023


Ламентації Анакіна Скайвокера

Сине,  сине  мій!
Війна  триває  вже  тисячу  років  і  нема  їй  кінця
Світи  згортаються  немов  у  полум'ї  листя
А  в  тім  хоча  руйнуються  сім'ї  та  дитина  не  впізнає  отця
Все  йде  як  належить,  повір  -  це  напевне  й  навмисно!

Доля  людська:  мати  трохи  більше  ніж  світловий  меч,
Кохати  принцес,  з  залізяками  товаришувати,  мандрувати  у  всесвіті,
Але  раптом  прокинешся  у  повсякденні  запеклих  ворожнеч
І  не  згадаєш  навіщо  та  ким  ми  були  тут  покинуті.

Сине,  сине  мій!  Благаю  тебе,  пам'ятай:  
Коли  фатум  торкнеться  обличчя  твого  схолоднілими  чорними  лапами
Не  ховайся  й  не  жени  від  серця  свого  крукових  зграй
Бо  даремно  це.  Вируш  стежинами  клятими

Залишай  вчителів,  і  коханок,  і  друзів,  і  будь-кого  ще  
Хто  заважатиме  бачити  шлях  до  майбутнього
Силу  відчуй  у  собі  й  намагайся  завше
Відрізняти  примарне  від  сутнього…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998871
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2023