Феєрія Словська

Сторінки (1/4):  « 1»

вода

помий  підлогу,  серденько  натри,
на  пеленах  тривоги  і  сумління,  
свою  дитячу  ніжність  не  втопи.  
потоплені  —  не  бачать  горя  
не  бачать  вони  щастя  і  недуг,
не  вірять  викликам  пашного  моря,  
розгулів  мстивих  і  ноченних  мук.  
не  знають  тихого  мурчання,
і  як  клубки  ці  сплять  між  ніг.
не  памʼятають  місяця  зазіхання,
вони  вже  втоплені,  не  йдуть  в  похід.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021965
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2024


кра ї на сліз

було  і  весело,  і  сумно.
і  холод  пробирав  мене.  
байдуже  розмовляли  люди,
а  я  мовчала  рибою.  мине.  

ліниво  тікав  там  годинник,  
і  голос  в  голові  бурчав.  
це  все  статичне.  таке  звичне.
хоч  кроки  там  ведуть  не  так:

блукаєш  поміж  грізних  сосен  —
стрічаєш  залишки  сміття,  
в  дитячій  постілі  знаходиш
дарунки  феї,  нежить  там.  

лишились  в  тій  країні  сльози,  
лишився  там  і  зуб  первинний.  
забутий  всім  нікчемний  мотлох,  
непотріб  —  радіо  старинне.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021964
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2024


молод і сть

ніжність  пальців  і  тендітні  руки:
підліткова  розпач  наших  дум.
може,  завтра  хвиля  та  розлуки,  
чи  вона  не  хоче  в  обмін  сум?

і  бурхливою  ганьбою  вперто  
йдеш  на  «Ти»  із  гордістю  під  ручки.
проймайнула  кінострічка  мила,  
досі  втомлена  тривогою  Матуся.  

і  суворо  галасить  нам  досвід:
«Доки  молоді  —  живіть»  
та  і  зовсім  ми  не  голі  й  босі,
щоб  так  швидко  здатись  смерті  у  блакить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021891
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2024


Будинок «Слово»

Не  поетеса  я.  І  не  поетка.
Нехай  говорить  Гамлет,  створений  Шекспіром,
Знайома  Катерина  у  Шевченка,
Всі  знають:  віршомазом  буть  не  легко.

Романтик  із  Донеччини  —  Сосюра.
Огорнутий  любовʼю  Неньки,
Вкраїну  прославляв  властиво.  
Тож  зовсім  тут  не  просто  так
звучить  імʼя  козацьке,  вперте.

І  розливається  ріка:
Тичина  —  ніжний  і  ганебний.  
Він  —  Друг  чи  Ворог  невгамовний?  
Проте  той  вмів  так  добре  прописать:
«О  панно  Інно..»  знов  його  чергове.

Наступна  сцена  —  дивне  «Місто».
То  ж  Семенко,  оспівана  футура.  
Авто,  дорОги,  бі  лі,  лю  дИ—
Відбиток  шалі  городІв  безрудних.

У  море  Хвильовий  заходить.
«Геть  від  Москви!»,  Ви  чуєте,  Панове?
Що  постріл  той,  у  голову,  болючий,
Вбив  не  його,  комуну  розгромив  загорну.  

У  вирі  революцій  ці  митці
Змогли  багато  сотворить.  
Культуру  нашу,  соловʼїну  мову  
Поширить.  Серед  українців  влить.  

Будинок  «Слово»  —  не  ганебні  люди.
Ганьбою  був  той  випадок  нещасний,
Коли  совок  влізав  туди  ногою.
Як  добре,  що  помер  завчасно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021890
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2024