| Сторінки (1/4): | « | 1 | » |
помий підлогу, серденько натри,
на пеленах тривоги і сумління,
свою дитячу ніжність не втопи.
потоплені — не бачать горя
не бачать вони щастя і недуг,
не вірять викликам пашного моря,
розгулів мстивих і ноченних мук.
не знають тихого мурчання,
і як клубки ці сплять між ніг.
не памʼятають місяця зазіхання,
вони вже втоплені, не йдуть в похід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021965
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2024
було і весело, і сумно.
і холод пробирав мене.
байдуже розмовляли люди,
а я мовчала рибою. мине.
ліниво тікав там годинник,
і голос в голові бурчав.
це все статичне. таке звичне.
хоч кроки там ведуть не так:
блукаєш поміж грізних сосен —
стрічаєш залишки сміття,
в дитячій постілі знаходиш
дарунки феї, нежить там.
лишились в тій країні сльози,
лишився там і зуб первинний.
забутий всім нікчемний мотлох,
непотріб — радіо старинне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021964
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2024
ніжність пальців і тендітні руки:
підліткова розпач наших дум.
може, завтра хвиля та розлуки,
чи вона не хоче в обмін сум?
і бурхливою ганьбою вперто
йдеш на «Ти» із гордістю під ручки.
проймайнула кінострічка мила,
досі втомлена тривогою Матуся.
і суворо галасить нам досвід:
«Доки молоді — живіть»
та і зовсім ми не голі й босі,
щоб так швидко здатись смерті у блакить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021891
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2024
Не поетеса я. І не поетка.
Нехай говорить Гамлет, створений Шекспіром,
Знайома Катерина у Шевченка,
Всі знають: віршомазом буть не легко.
Романтик із Донеччини — Сосюра.
Огорнутий любовʼю Неньки,
Вкраїну прославляв властиво.
Тож зовсім тут не просто так
звучить імʼя козацьке, вперте.
І розливається ріка:
Тичина — ніжний і ганебний.
Він — Друг чи Ворог невгамовний?
Проте той вмів так добре прописать:
«О панно Інно..» знов його чергове.
Наступна сцена — дивне «Місто».
То ж Семенко, оспівана футура.
Авто, дорОги, бі лі, лю дИ—
Відбиток шалі городІв безрудних.
У море Хвильовий заходить.
«Геть від Москви!», Ви чуєте, Панове?
Що постріл той, у голову, болючий,
Вбив не його, комуну розгромив загорну.
У вирі революцій ці митці
Змогли багато сотворить.
Культуру нашу, соловʼїну мову
Поширить. Серед українців влить.
Будинок «Слово» — не ганебні люди.
Ганьбою був той випадок нещасний,
Коли совок влізав туди ногою.
Як добре, що помер завчасно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021890
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2024