| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
Безбарвний, байдужий став голос твій в мить.
Тепер відчуваєш моїх слів ту скорботу?
Тепер чути як страшно робиться тут?
Питаю, бо знаю: пішов в забуття ти,
вже без мого імені на своїх устах.
Невпевнено повернусь у пам’яті затишок,
а чекає знов хто мене там?
Лиш уя́ви той промінь наді мною втоне́.
Витри сльози й утома за плечі тебе візьме,
втирай же до почервоніння щоки, поки не полегшає.
Таємною пеленою впаде сміх далекий
та вже не буде твоїм.
Ім’я воста́ннє напишу на папері,
спалю, як той міст у мріях своїх.
Бачиш воду живу в струмках тих?
Та лиш чую знов твоє зітха́ння.
Або ж мрія обрала знову піти у вигна́ння.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029201
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2024
Ти піди туди, мій милий,
Волочися за туманом…
Грай, грай, грай…
Падай, падай, падай…
Палай, палай, палай…
І стежина край дороги,
Нехай вабить знов тебе!
Плач, плач, плач…
Сміх, сміх, сміх…
Згуба…
Ау-у-у
А-а, а-а, а-а…
Піймала тебе відьма!
Заплела твою свідомість собі в коси!
А ти танцюй біля вогню,
віддай мороку своє життя!
Не біжи вже край криниці,
Бо чорная ота водиця…
А ти пий із джерела густого,
Де вода у місяць переходить.
Не біжи вже край села,
Бо дівчина чорнявая
Все у вікна загляда.
А-а, а-а, а-а…
Ох, ти ніченька німа,
Плащ твій поміж хат малих
Розбавляє хмар гніздо.
Клуби диму на морозі,
Терен стереже низький.
Хлоп ступа, неначе чує,
Як погубиш ти його.
Ніжиться чортище на хмарині,
Поміча сліпий він погляд,
Молодого козака…
— Венат ти здалий? - розсміявся.
Згуба зупинивсь на мить.
— Лети геть, страшна примаро,
Не боюся я тебе.
— Тоді віддай мені, хлопако, усього себе! —
Потирає лапи чорт кудлатий.
— Мзда яка мені від цього, ти чортище коротконогий?
— В пеклі будеш найсильніший,
Будеш гарну дівку мав,
Що косима розрізає
Ненависний той туман.
Я тобі віддам на розправу,
Душу красавиці-дівиці.
Погляд потупився в темряву глуху.
Чорт відкрив йому видіння,
Пабурок підняв очиці вверх.
Зблід, забув як говорити!
Бачить очі чорнії дівиці,
Що любив без памʼяті колись.
Чорт побачив те смятіння,
Хитро скоса подививсь:
— Ну то що, нічна ти згуба,
Правила чорта прийняв?
Парубок без роздумів віддався,
Стиснув лапу в сажі всю.
Враз підняв його вітрище,
Покрутив у місячнеє сяйво,
Піднімаючи все вище.
Договір відбувся вдалий.
Але в користь юнаку?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029200
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2024