| Сторінки (1/17): | « | 1 | » |
Туди, де рибки
Йдучи на роботу, моя подруга випадково почула діалог мами і синочка, які йшли попереду. Молоду маму щось насторожило у ході дитини і вона сказала, що треба було б сходити до лікаря. «Це туди, де рибки?» - запитав хлопчик. На мамине «ні» посипалася ціла низка версій: «Туди, де гойдались на каруселях? Де їли морозиво? Де живе кучерява Оленка?Де маленькі кролики?..» Словом, хлопчик перезвав ситуації, які, очевидно, найбільше вразили його за останній час. Усі перелічені події були світлі і по-дитячому прекрасні. Тільки добро і позитивні емоції залишились в дитячій голівці. Жаль, що ми вже давно втратили цю дивовижну особливість пам’яті – зберігати в собі тільки світлі, радісні, зворушливі сюжети життя, які роблять нас кращими і добрішими.
Невиховані діти
- Такі невиховані діти у Ганни. Ще ж малі зовсім, а вже грубіянити вміють. Он дочка моя, Марійка, вчора була у них, то вони їй такого наговорили…
- Воно й не дивно, без батька ж ростуть…
На долю Ганни випало чимало негараздів. Її життя аж ніяк не назвеш солодкою казкою. Важке дитинство, убоге існування, щоденна виснажлива праця. Чоловік залишив її одну з двома маленькими дітьми. Не його це призначення – бути батьком-сім’янином. Старшому Іванкові чотири з половиною, а меншенькій Улянці – два рочки. Це її єдина радість і потіха. Щоб хоч якось прогодувати дітей, жінка працює щоденно на двох роботах. Вдень на заводі, а в нічну зміну прибирає в одному з місцевих розважальних закладів. Учора Ганна попросила сусідську Марійку зайти до її діток, щоб та приглянула за ними, бо їй довелось затриматись на роботі. Дівчина зайшла до дітей з цукеркою і дала її Іванкові. Хлопчик довго розглядав невеличкий солодкий подарунок, все думав як поділити його з Улянкою, адже цукерка така маленька. А потім «нагрубіянив» Марії, спитавши чи не буде у неї ще однієї цукерки.. для сестрички.
«Від усмішки стане всім тепліше…»
Нещодавно їхала в поїзді. За вікном був дощ, а тому настрій трохи зіпсувався. Приготувалась до нудної й затяжної дороги, аж раптом у вагон вбігло світле дивовижне сонечко, за яким поспішала мама. Вони присіли поруч мене. Маленька невгамовна дівчинка, років 4-5, з щирою посмішкою і допитливими оченятами прикрасила мій шлях додому, та й не тільки мій. Вона смішила й звеселяла пасажирів: бігала по вагону туди-сюди, сяяла і сміялась, то віталася з усіма, то копіювала провідницю. А потім грала в чарівницю, де потяг – її замок, а пасажири, що заходили – її гості, з якими вона теж люб’язно віталася. Цілу дорогу світла посмішка не сходила з її обличчя. У ті кілька годин усі забули про свої проблеми і турботи, і про те, що дощ за вікном. Адже маленьке дівча змусило усіх в вагоні щиро посміхнутись і згадати ту дитячу непідробну радість, про яку ми часто забуваємо за буденними клопотами й негараздами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300907
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.12.2011
Якось професор філософії на своїй черговій лекції взяв п'ятилітрову скляну банку й наповнив її каменями, кожний з яких був не менше трьох сантиметрів у діаметрі. Після чого запитав студентів, чи повна банка? Всі відповіли: так, повна. Тоді він відкрив банку горошку й висипав її вміст у більшу банку. Горошок зайняв вільне місце між каменями. Ще раз професор запитав студентів, чи повна банка?Всі відповіли: так. Тоді він взяв коробку з піском, і висипав її в банку. Природно, пісок зайняв повністю існуюче вільне місце. У черговий раз професор запитав студентів, чи повна банка? Відповіли: так, і цього разу однозначно, вона повна. Тоді з-під стола він дістав склянку із водою й вилив її в банку до останньої краплі, розмочуючи пісок. Студенти засміялися.
Здавалося б, звичайна притча про звичайні речі, що видаються нам смішними. Але філософ розтлумачив куди глибше. Банка - це наше життя. Камені - це найважливіші цінності нашого життя: здоров'я, віра, любов, родина, друзі - все те, що необхідно, щоб наше життя залишалося повним навіть у випадку, якщо все інше втратиться. Горошок - це речі, які особисто для нас стали важливими: робота, дім, автомобіль. Пісок - це все інше, дрібниці. А вода – це знак того, що, яким би не було наше життя зайняте та насичене, у ньому завжди знайдеться трохи місця для дозвілля.
Якщо спочатку наповнити банку піском, не залишиться місця, де могли б розміститися горошок і камені. Так і в житті, якщо витрачати увесь час і всю енергію на дрібниці, не залишається місця для найважливіших речей. Життя – занадто дорогоцінна річ, щоб витрачати його на дурниці. У кожного – воно своє, як і доля. Проте долю не вибирають, її приймають, а от життя творимо ми. Кожен наш день може стати останнім. Кожен наш вчинок – фатальним. За словами теж потрібно стежити, аби не сказати зайвого, аби встигнути сказати головне.
«Єдиний, хто не втомлюється час, - писала Ліна Костенко, - А ми живі, нам треба поспішати, Зробити щось, лишити по собі». Перейняти від предків , залишити нащадкам… Усім нам відміряно рівно 24 год. на добу, 7 днів на тиждень, 365 днів на рік. Хтось дав нам цей час не просто так, не для того, щоб скаржитись на життя і світ. Вони від того кращими не стануть. Хочеш змінити світ, почни із себе. Знайди час… Час розвивати найбільші цінності – добро, любов, мудрість. Час збирати каміння…
Не буду оригінальною, але скажу не менш важливу річ: потрібно берегти і цінувати кожну мить життя, кожну хвилинку, дякувати Богу за кожен прожитий день. Раціональне і правильне використання часу – ще одна запорука нашого успіху, нашого щастя і щастя інших. Жити потрібно вчасно! Прожити день так, щоб бути задоволеним собою, життям і світом. З чого почати? Почніть з добра. «Літа минають, як хула і слава, непроминуща тільки добрість справ…» Адже добро - це насамперед щастя усіх людей. Подзвоніть для мами, і скажіть, що ви її дуже любите. Попросіть вибачення у тих, кого образили. Подякуйте друзям, що вони у вас є. Зробіть нарешті те, про що ви так часто думаєте. Зробіть людині добро, зробіть людину щасливою, і щастя повернеться вам сторицею. Це не заклики і не рецепт стовідсоткового щастя, це лише кілька простих речей, що роблять наше життя простішим.
Життя дається нам лише єдиний раз. Тому займатися у ньому варто тим, що приносить щастя. Займатися, насамперед, каменями, тобто найважливішими речами в житті. Головне визначити свої цілі та пріоритети: інше - це тільки пісок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300906
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.12.2011
Українська мова – глибина віків,
Слово калинове, слово козаків.
Вишита барвінком на білім полотні,
Оспівана красою у пісні солов’їв.
Яскрава й загадкова, як вечора зоря,
Пробуджена з колиски малого Кобзаря.
Пророщена любистком, пахучим полином,
Протоптана стежиною у полі за селом.
Духмяна, як цвіт вишні у старому саду,
Красива, як калина у лузі на горбу.
І чиста, як усмішка ранкової роси,
Наповнена дивами незвичної краси.
Така ж вона нам рідна, чарівна і дзвінка,
Як пісня гомінкова веселого струмка.
Вона, немов перлина із-поміж мовних рас.
Спасибі тобі, мово, за те, що ти є в нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198904
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.07.2010
Тримаймо Господа у серці
І Він нас візьме у Своє.
Плекаймо в душах милосердність,
Бо доброта життя снує.
Будьмо терплячі і мудріші.
Лиш від добра світ стане кращим.
Молитвою рятуймо душі грішні,
Не зводьмо час цей на нінАщо.
Руйнуймо зло, неправду, черствість...
В нас є життя і віра є.
Тримаймо Господа у серці
І Він нас візьме у Своє!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198903
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.07.2010
Люблю я наш вкраїнський край,
Сосновий ліс, зелений гай.
Люблю чарівную природу,
Де верболози гнуться в воду.
Люблю степи я і долини,
Червоні кетяги калини.
Люблю, коли хлюпочуть води,
І всю красу чарівної природи.
Люблю я мову українську,
Ту звичну, рідну, материнську.
І пісню дзвінку, солов’їну,
Про рідний край, про Україну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197677
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.06.2010
Доля мови – у долі народу,
Хтось є зрадник її, хтось – творець.
І якщо українець ти з роду,
Не ганьби своїх рідних слівець.
Наша мова – багата скарбниця,
Жива схованка духу людського.
Не соромтесь любить її, вчиться,
Бо вона – дар найкращий від Бога.
Так люблю її дзвін солов’їний,
В нім живе шум лісів і дібров.
Мова рідна – то скарб наш безцінний,
То душа Кобзарева й любов.
Розвиваймо ж її, калинову,
Піднесім до найвищих висот.
Бо лиш там, де живе рідна мова,
Живе й наш вкраїнський народ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197618
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.06.2010
Відзеркалення світу
тримаю у жменьці води,
Утираю чоло
від розлуки і зради спітніле.
Мої очі мовчать.
Я прошу ти мене не суди!
Ми кохання своє
вберегти не змогли, не зуміли...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197454
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2010
Нестримний, невсипущий, невблаганний,
Невпинний, незабутній, непізнанний.
Нестерпний, нерозгаданий, не звичний,
Нескорений, нестверджений, не вічний.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197251
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.06.2010
Стою я у задумі золотій,
Мандрує листя шурхотом тривожним,
Сховалось сонце в краплі дощовій,
Пустило небо погляд свій порожній.
Пора осіння злотом гомонить,
Ховає літа спогади останні.
Чарівне листя тихо шелестить,
Немов освідчується осені в коханні.
Красу і сум малює мені осінь,
Тримає серце у полоні мрій.
Ті спогади живуть у ньому досі,
Даруючи барвисті сни надій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197250
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2010
О, що то є – поезія життя!
Життя людського смутку і краси.
Тепла, любові відчуття
І на щоці гарячої сльози.
І біль, і радість у очах...
Чи може все душі приснитись?
Тримаєш щастя у руках
І просиш долю залишитись.
На мить, одну лиш тільки мить,
Таку мрійливу, нескінченну...
Душа, мов струни, забринить
Й вона десь зникне тихо й незбагненно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196719
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.06.2010
Одвічна загадка – життя!
Не завжди суть його пізнаєш.
Усі йдемо ми в майбуття
І кожен стежку вибирає.
У кожного своя мета,
Своє призначення й завдання.
Летять роки, спішать літа...
Чи це життя чи існування?
Сьогодні – наймужніша ти, Людино,
Який зоставиш після себе слід?..
Ми ж нація, один народ єдиний,
Творім добро, щоб кращим став цей світ.
Життя мине, бо вічних не буває,
Усе приходить і піде усе.
А сенс його хтось так і не пізнає,
Для чого Господу свій хрест несе.
Не заздри тому, що не маєш,
А тішся тим, що в тебе є.
Тоді ще кращого пізнаєш,
Бо заздрість душу лиш псує.
Свій сенс життя я вже змогла відкрити:
Творить добро для всього світу.
Адже, добро – крилатий ангел над землею,
А заздрість – по землі повзе змією.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196718
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.06.2010
А щастя стукало у двері,
У наші двері наших мрій.
Горіли посмішки рожеві
Твоїх бажань, моїх надій.
А щастя сипало зірками...
Я поглядом одну спіймала,
Плекала ніжними думками
Й твоє бажання загадала.
А щастя нас обох чекало,
Всміхнулося сплетінням рим,
Серця коханням спокушало...
Ти відвернувсь. А я пішла за ним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196174
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2010
Карбувалося слово віками,
Йшло крізь простір і шум століть.
Йшло до сина, до батька і мами,
То ж плекайте його і любіть.
В нім значущість й буденність скрита,
В нім живе таємниця людська.
Слово рідне – життя мого виток,
Моя совість і думка моя.
Ми без мови і дня не живемо,
Бо немає без слова життя.
З ним і смуток, і радість несемо,
З ним крокуємо до майбуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196173
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.06.2010
Люби, кохай, цінуй усе, що маєш,
Усе воно святе, усе – від Бога,
Бо лиш тоді цей простір весь пізнаєш...
Люби життя, ти створений для нього.
Щодня читай молитву на вустах,
І зерна висівай на ниві доброти.
Пізнай суть правди у своїх думках
Й упевнено вперед іди!
Щоб там не сталося, не падай на шляху,
Бо кожен час таїть і біле, й чорне.
Біда навчить. Лиш в вічі глянь страху,
І спокій душу втомлену огорне.
Радій життю! Всміхайся! Сильним будь!
Живи по правді і добро твори,
Не зрадь тих мрій, що у житті ведуть,
Своє покликання знайди.
Не забувай про те, що ти – Людина,
І добре знай, чого в житті шукаєш,
Повагу май до друзів і родини
Й люби, кохай, цінуй усе, що маєш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195994
рубрика: Поезія,
дата поступления 16.06.2010
КОЛИ КОХАЄШ, ЖИТТЯ ЗДАЄТЬСЯ ВІЧНІСТЮ. Це наче життєдайний дощ, після якого розцвітаєш, відроджуєшся душею і серцем. Почуття переповнюють тебе, осипають натхненням і надзвичайною радістю. Здається, що увесь Всесвіт сховався у твоїх долонях, а ти – його щаслива володарка. У цю мить розумієш, що світ створений для тебе. І немає нічого прекраснішого і бажанішого за кохання! Це - вічна загадка, незбагненна таємниця, ніким і ніколи не пояснена, не розгадана, не зрозуміла… Воно вривається в наше життя, як вихор, як весна, що паморочить голову п’янкими пахощами пробудженої природи і підносить окрилену душу в синю небесну височінь – до сонця, до зірок… Хочеться крикнути всьому світові це чарівне «ЛЮБЛЮ».
КОЛИ КОХАЄШ, ЖИТТЯ ЗДАЄТЬСЯ ВІЧНІСТЮ. Особливо, якщо це кохання не розділене. На душі невимовний смуток. Усі сльози давно уже виплакані. Скляними порожніми очима затримуєш погляд на якійсь дурниці і поринаєш у жахливу безвість. Наче підступна змія, холод обвиває тіло і встромлює у серце сотні крижинок. Боже, хто придумав кохання, хто його створив? Немає нічого гіршого, ніж це жорстоке почуття! І цей світ точно створений не для тебе. Немов божевільна, не можеш отямитись, не розуміючи: сон це чи реальність. Знаєш одне: ні теперішнього, ні майбутнього нині не існує. Але тобі вже байдуже до цього. Задумуєшся, хто ти тепер, людина, істота чи віддзеркалля того і іншого… Схаменулася від телефонного дзвінка. Повідомлення. Не читаючи видалила. Знову мертва тиша, але ненадовго. Її порушує черговий дзвінок. «Це Він телефонує. Господи, як Він може!» Зі злості гримнула телефоном об стіну. Розбила. Байдуже, адже телефон можна полагодити або ж купити новий. А розбите серце не полагодиш і нове не купиш. Дивишся на його фото, як же хочеться його розірвати, пошматувати, викинути. Не можеш, щось не дозволяє. Береш світлину до рук, повільно піднімаєшся й крокуєш до балкону. Вдихаєш ковток свіжого повітря, але воно, як і все інше - отруює… Обіймаєш фотографію обома долонями, пригортаєш до серця і стаєш на межу власного життя. Із прочиненої кімнати дзвінок домашнього телефону. Говорить автовідповідач… Ти робиш останній вдих, закриваєш очі і… стрибаєш у безвість… Після короткого сигналу: «Сонечко, пробач мене! Я справжній ідіот. Прости мене, дурня. Я все обдумав і зрозумів, що мені потрібна тільки ти. Я кохаю тебе! Кохаю і хочу провести з тобою все своє життя. Котику, лише ти мені потрібна. Ти – все найкраще, що було у моєму житті. Чуєш, будь ласочка , візьми трубку. Я знаю, що ти вдома. Я приїду зараз. Вибач мені!Не уявляю свого життя без тебе! Я кохаю тебе міцно-міцно. Прости, я вже їду.» І знову мертва тиша. Вона вже не чула цих слів…
КОЛИ КОХАЄШ, ЖИТТЯ ЗДАЄТЬСЯ ВІЧНІСТЮ. На неї теж тепер чекала вічність…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195993
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2010
Пробач…
Не смію слова більш сказати.
Не плач…
Ти ще научишся кохати.
Прости…
Зітри всі спогади із серця.
Живи…
Любов тобі ще усміхнеться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195822
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2010
Якщо торкнувсь ти пальцем небокраю,
І чув усмішку ранньої роси,
Якщо у травах хмари голубі збираєш,
Ти знаєш цінність справжньої краси.
Адже вона безсмертна й віковічна,
Лиш глибше в очі ти їй зазирни,
Там квітнуть айстри й зацвіта смерічка,
Рясніють барви юності й весни.
Вона чарує нас вечірньою зорею
І злотом колосків у волошковім полі,
Вона живе квітковою душею
І подорожником зеленим на роздоллі.
Вона лунає піснею природи
Й співучим соловейком на калині.
ЇЇ несуть бурхливі річки води
І вільний лет степів незримих.
Красо моя! Безсмертна й різнобарвна,
Ти затаїла Всесвіт у своїх росинах,
Й зачарувавши край мій славний,
Неосяжимо огорнула Україну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195819
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.06.2010