| Сторінки (5/438): | « | 1 2 3 4 5 | » |
Не кожному судилося поетом бути,
Не кожен може в вічності творить.
Ця риса вроджена, а не набута -
Не кожен відчуття всі може відтворИть.
Життя поета - вічний цикл творіння,
Який лиш смерть у змозі зупинИть.
Цей шлях доводить до прозріння,
Яке тихенько треба пережИть.
Поет - не той, хто може в риму
Рядки змістовно загнуздать.
Поет - це вічний дух незримий,
Що словом накликає благодать.
04.08.2010 року Львів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209405
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 05.09.2010
Тарасові присвячується (З Д.Н)
Вітаю, друже, з рідним святом,
Бажаю гарних літ життя
І друзів вірних ще багато,
Кохання щирого щодня!
Бажаю вічно не хворіти,
Прославити себе на много літ,
Побільше вірити, радіти і творити,
Здійснити в небо не один політ!!!
04.09.2010 року Львів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209291
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 04.09.2010
Буття несе в постійному польоті
Всі наші дії в дике майбуття,
А ми не знаєм й рідного болота,
Щоб далі планувати щось в нове життя.
І світ надалі крутиться в екстазі,
Шукає жертв для млину почуттів,
Літає в пошуках нових фантазій,
Щоб в нас убити низку відчуттів...
04.09.2010 року Львів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209264
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.09.2010
Минає час незнаного прозріння
І кличе силу цей незнаний світ.
Прийшов збирати час уже каміння
Та починати формувати заповіт.
А світ нам тихо дихає у спину
Десь закликає нас продовжити похід
І не спинятися... Шукати без упину
Нові шляхи, новий пізнати плід...
01.09.2010 року Львів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208875
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.09.2010
(Із циклу "Карпатські вечорниці")
Розрізують простори блискавиці
І грім гуркоче наче віддаля,
А хмари затиснули сонце в рукавиці,
Стукоче в камінь бурная вода.
Повсюди світло розрізає небо,
Луна розходиться від сивих гір...
А ми собі чаюємо удома...
Хитається навколо синій бір.
І та краса мою хвилює душу,
Натхнення б`ється в серці і думках...
Всі нерви імпульси ворушать -
Воїстину тут знайдеш вірний шлях!
28.08.2010 року с. Либохора, Львівської області
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208567
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.08.2010
Ми вічно йдем до висновків в житті,
Однак усе минає навіть не почавшись
Й безсилля нас чіпає в каятті
Безвільно у безчассі десь подавшись.
А світ надалі крутиться без нас
Ковтаючи безсилля, сон і вдачу,
Діваються ті вчинки все кудись
Та забирають всіх в Країни Плачу.
28.08.2010 року с. Либохора, Львівської області
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208566
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.08.2010
(Із циклу "Карпатські вечорниці")
Вода бурлить і пада водоспадом,
Скрізь краплі розкидаються. А ми
Дивуємося дивному серпанку
Посеред білосніжної імли.
І далі все спадає по камінню,
Піною розпадається в бурштин -
Такі творіння житимуть нетлінно
Та відвертатимуть від різної журби.
Такі творіння житимуть постійно,
Щоб розпадатися у вічності в бурштин
І хочеться, щоб та вода нестримна
Не раз нас відвертала від журби...
28.08.2010 року с. Либохора, Львівської області
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208405
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.08.2010
(Із циклу "Карпатські вечорниці")
Вже треті півні вдосталь наспівались
І сонце показалося на світ,
Трембіти не один раз трембітали -
Лиш вітер не допестив віт.
Птахи напитись з річки ще не встигли,
Корови сплять в сараях по кутках,
А квіти всім на радість вже розкрились -
Тут дійсно завітала благодать!
28.08.2010 року с. Либохора, Львівської області
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208401
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.08.2010
(Із циклу "Карпатські вечорниці")
Я річку осідлаю гомінку
Та з гуркотом спущуся із вершини.
Я так місцевість цю люблю -
Ці ріки, сосни, гори, полонини.
Карпати - це найкраще надбання
Моєї нездоланної країни.
Люблю я роси срібні із рання,
Це сонце неповторне у зеніті!
27.08.2010 року с. Либохора Львівської області
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208328
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.08.2010
(Із циклу "Карпатські вечорниці")
Навколо оточили нас Карпати
Та кличе сонце у могучу даль,
Щоби пригод нам різних пошукати
Й розвіяти незносную печаль.
А вітер розвіває всюди віти,
Дерева все хитаються в танку
І трави починають шарудіти
Прекрасну пісеньку свою.
Струмки навколо нас дзюркочуть,
Річки б'ючись об камінь десь біжать...
Лиш той годинник впевнено стукоче -
Тут дійсно завітала благодать.
Не хочеться так їхати до Львова
Де все навколо галопує час -
В Карпатах істинно чудово,
Тому сюди запрошую я Вас!
27.08.2010 року с. Либохора, Львівської області
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208326
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.08.2010
Вважаю, він чимало нам зробив
Для волі у особі дисидента.
Пером озброївшись у війни він ходив
І не боявся різних президентів.
Він правду у неволі говорив,
Страждав за незалежність України,
До берега належного доплив,
Щоб показати нам прекрасну Батьківщину.
25.08.2010 року Львів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207785
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 25.08.2010
Минув цей день, а я усе шукаю
Заради чого нині щось робив
І інколи себе чомусь лякаюсь -
Буває, не туди я з впевненістю брів...
А кожен день шукає майбуття
У риску замальовує буденність.
Шукаєм щастя... Може надарма
Прийдеться днину забивать до смерті?
25.08.2010 року Львів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207775
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.08.2010
Іде життя, а ми нічо не знаєм,
Лиш либимся в новітній постмодерн,
Постійно кайфу уночі шукаєм,
Хтось світло на шматки малі подер.
І ми деремо все на ті шматки,
Жеремо щастя друзів і померлих
Та робимо у часі скрізь стрибки,
Щоб обдурити всі тенета смерті...
23.08.2010 року Львів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207621
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 24.08.2010
Неспокійно дивний сон
Сплять і бачать люди як горить старий балкон...
2007, "Міра" Вакарчук
Неспокійно є усім сьогодні
І дух ще бою в серці не загас
Та ніби там напередодні
Зірвав будівлю громіздкий фугас.
Ще кулі в тілі не застигли
І бомба не закінчила страшний політ
Та рани ще не встигнули зажити
Парад ще не відбувся у Кремлі.
Ще ми не встигли народити
Народну гідність і нову брехню,
Культуру не зуміли відродити
Й натішитися новому життю.
Ми ще не встигли, але вмієм жити
І все попереду простелиться колись -
Нам вірити, лиш мури всі пробити,
Бо сили ми зуміли зберегти!
23.08.2010 року львів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207620
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 24.08.2010
***
Людина - це така тварина, яка живиться почуттями, натхненням та досягненнями новітнього прогресу.
22.08.2010 року Львів
***
Шлях до істини лежить через осмислення надзвичайно важливих базисних життєвиж норм, які є закодовані в нашій підсвідомості ще до народження, але відкриваються нам лиш у процесі глибинного аналізу.
22.08.2010 року Львів
***
Не завжди розум може прикрашати людину, бо розум може бути лиш маскою для найбільшого садюги.
23.08.2010 року Львів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207337
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.08.2010
Поет – не той, хто тільки кличе музу
І думає як щось там написать.
Поет – це той, хто пробиває мури
Та вміє словом душу прокричать.
Він вміє думку в риму загнуздати,
Без зайвих труднощів співати в небесах,
З птахами на деревах щебетати,
Із словом засинати на вустах.
Він вміє все робити ідеально
І щиро вірить в ніжні почуття.
Він вистоїть у труднощах морально
Та вистелить для себе майбуття!
22.08.2010 року Львів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207328
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 23.08.2010
Життя люблю аж до знемоги
(Та хто його любити не зумів) -
Воно постійно хоче перемоги
І я усе робити щось хотів.
Життя - це сон, кохання, відчуття, -
Це дикі помисли й щасливі ранки,
Це світлі мрії, щедре майбуття
І зустріч сонця на сільському ганку...
22.08.2010 року Львів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207282
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2010
Піду по лезу дикого життя -
Воно тоді пожежою озветься...
А не піду - попаду в забуття
Й без творчості загинути прийдеться.
Я думав, все на світі тім пройде,
Але повсюди дико помилявся -
Усе проходить швидко, а проте
Вернулась муза, бо вже нагулялась.
І це моє...У дике майбуття
Натхнення кличе із ногами -
Я вічно жити хочу! Відчуття
Сильнішають постійно із роками...
А я піду по лезу дикого життя,
Нехай повсюди битви, зойки, муки -
Лиш творчість глушить смерть і небуття -
Ви ще не скоро зможете мене забути!
22.08.2010 року Львів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207276
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 22.08.2010
***
Інколи здається, що світ хоче перемогти все на цій планеті.
20.08.2010 року Львів Прес-служба ЛМР
***
Не неси журбу туди, де її не бажають бачити, адже печаль завжди приносить небезпечні рефлексії в кожну душу.
20.08.2010 року Львів Прес-служба ЛМР
***
Освіта ще не означає, що людина розумна - це може тільки прикривати її дурість.
20.08.2010 року Львів Прес-служба ЛМР
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207021
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 20.08.2010
***
Цінувати все у житті - це те, зо дозволяє людині існувати, аналізувати те, що сталося та планувати мереживо майбутнього.
19.08.2010 року Львів
***
Життя настільки прозоре, настільки ми його собі дозволяємо упростити.
19.08.2010 року Львів
***
Ніколи не живи лиш сьогоднішнім днем, бо сьогодення може убити.
19.08.2010 року Львів
***
Надійся не на випадок, а на закономірність.
10.08.2010 року Львів
***
Немає легшого золота, як золото слова.
7.08.2010 року Львів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206851
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 19.08.2010
***
Причиною нашої безсилості часто є брак мудрого досвіду та здорового глузду.
18.08.2010 року Львів
***
Немає проблем, які не вирішуються: просто є люди, які або не хочуть їх вирішувати, або не мають достатніх знань, щою їх вирішувати.
18.08.2010 року Львів
***
Досвід - це континіум перемог, падінь і поразок, які в сукупності дають нам непогані плоди.
18.08.2010 року Львів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206479
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.08.2010
Куди піти? Усюди клятий світ
Колише зраду, злобу і жадобу.
Хтось у бурлеск суцільний вже поліз
І перетворився у худобу.
Куди ми йдем? Невже у небутті
Сконаєм в хтивості? А спроби
Змінити долю? Ми в житті
Все підбираємо фальшиві ролі...
17.08.2010 року Львів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206467
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.08.2010
Коли живеш - не думаєш про світ;
Тоді вагу лиш мають гроші
І пхаєш всячину у свій живіт -
Такий для себе гарний і хороший
Коли живеш - для себе ти герой,
Ростеш і киснеш у житті зчорнілий.
Для тебе всі - суцільний геморой...
Не любиш бути недогрітим.
Життя для тебе - це лиш вічна гра,
Яка триває в безконечності літами
Й розваги лізуть серед гарних мрій -
Тобі би трафіку - лиш бути жвавим!
17.08.2010 Львів ЛМР
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206459
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 17.08.2010
Відкривати нові обрії - ось що для мене є важливим в житті, але це відкриття має бути завжди осмислене та оперте на підтримці близьких. Однак і цього є замало в житті, щоби відкривати для себе нові обрії, адже цей капіталістичний світ крутиться навколо чистих і брудних грошей, і без них ніяк не обійтися - навіть харчі потрібно постійно купувати.
Гроші є всесвітнім злом, яке заполонило нас і наші душі. Воно намагається проникнути в розум та заполонити його назавжди, щоби постійно управляти...
Хоча... Начебто люди створювали гроші, щоб самим управляти ними, але підсвідомо зробили з себе рабів грошової системи, яка роз'їла нас з середини та висмикнула з нас все духовне і прекрасне, замінила все позитивне ненажерливою протилежністю та, зрештою, колись поглине цей світ з людиною на борту...
01.05.2010 року Львів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206125
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.08.2010
Яник каже, що дурні ми
І звичайні ідіоти.
Каже правду, бо такими
Роблять "патріоти".
Ми би були не дурні
Та постійно обіцянкам
Довіряєм і з душі
Кличе випить склянку.
А ми браво за "стопарь"
Братись вже готові
Тільки б взяти десь "косарь"
Щоби спать в коморі...
Та нас дурять. І дарма
Хтось кричить з підвалу
І здалеку та чума
Косить до упаду...
15.08.2010 року Львів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206120
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 16.08.2010
"Замарочки" в замальовках
***
Як не сумно, а Хозаров
З тріском офіційно каже
Із "суржиковским базаром":
- Хліб і масло будуть.
А кацапи хай щось кажуть -
Їм начистим морди -
Хай попробують, чи зможуть
Залишитися у формі"...
Заживе тоді країна
З хлібом й ковбасою
Зацвіте ота жоржина…
Подружіться із журбою
15.08.2010 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206002
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 15.08.2010
Поезія-це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі.
Ліна Костенко
Сучасне життя людини зводиться тільки до постійного занурювання в "соціальне мереживо" (як писала ksenykrapka), а реальне життя, захоплення поезією, музикою, плетінням, провідування друзів і близьких зводиться до мінімуму. Часовий континіум зараз настільки викривлений і ми забуваємо, що втрачаємо сенс життя і часто прозріваємо тоді, коли втратили свою молодість (дехто і тоді не прозріває).
Поезія живе в нас, але ми постійно її глушимо в собі, не даючи пробратися назовні і не розуміємо, що саме в ній є багато відповідей на наші запитання, на сенс людського життя. Помаленьку світ стає цинічним, незрозумілим, хаотичним. Люди не довіряють один одному, адже через відсутність внутрішньої гармонії з світом, відсутність оптимізму та романтики, брехня процвітає всюди, а ще так недавно люди були такими безпосередніми, живими, чуттєвими...
Світ не може існувати без написання чи просто читання поезії. Він може загинути без неї, адже ключ до розгадки цього світу лежить в гіпертексті поезії. Поезія - це дійсно неповторність, ""безсмертний дотик до душі", до єства кожної людини і її варто любити, творити та берегти...
Андрій Яремко-Ярий
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205997
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.08.2010
Цикл "Замальовки південної Польщі"
ПАСПОРТ
Тебе гортають мов цікаву книжку,
Несуть в кабінку й ставлять той квадрат,
А потім покидають кляту хижку,
Щоб власнику нарешті вже тебе віддать.
ВОГНІ.
Вогні! Вогні покрили все навколо,
Покрився шлях, немов в Молочний Шлях.
Здається, не побачу вже ніколи
Це місце, а можливо й рідний край...
ЧЄШИН
Містечко тихо розляглося по два боки,
Втиснулось поміж тих високих гір,
А річка десь біжить собі глибока
І ділить місто всім наперекір.
Такий кордон (така собі безодня),
Сталеві будні прикордонність поділив...
Великий пакт... Відчутнє щось холодне -
Хтось тихе й дике непомітно тут розлив.
***
Стиснув мене у жменю знову час,
Притис до стінки грошей на прощання:
Нічого в світі тут не йде від нас-
Ходім на вічне зберігання.
***
І знову в подорож несуть ті ноги
У Краків древній, де колись вже жив Піаст.
Такі є різні в Всесвіті дороги -
Знайти їм значення поможе тільки ас.
ВІСЛА
Лине Вісла у Краковських берегах,
Хлюпочуть хвилі гребенями в далеч,
Вода лишає слід все на руках
І далі лине повз старенький Галич.
КРАКІВСЬКИЙ ДОЩ.
Вечірній Краків опинився в водах -
Омивсь начисто пройденим дощем...
Такий могутній є цей дощ-володар,
Що мимоволі викликає в серці щем.
СУБОТНІЙ КРАКІВ.
Спокійний Краків й тихий у суботу:
Ніхто ніде собі так не спішить
І Вісла ніби кинула роботу:
Ще встигне в море та колись відплить.
КРАКІВСЬКІ МОСТИ,
Мости навік порили наскрізь річку
І дали нам можливість шлях свій вибирать.
Шукай дорогу в Вічність швидко:
Свій шлях потрібно, як п''ять пальців, знать.
УКРАЇНСЬКИЙ КОРДОН,
І знов кордон...Закінчується подорож,
Яка чимало насолоди принесла...
А теж принесла ще багато спогадів
І в душу спокій благодатний занесла.
Перемишль-Медика-Катовіце-Чєшин-Краків-Корчова
14.08 - 19.08.2007 року
СЛОВО
Щось шкребеться в душі моїй відчутно,
Спаралізовує усе моє єство,
А потім вибухає вибухом могутнім:
Це слово наше - сильнеє ж воно!
ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ
Стоїш пошарпаний вітрами на біг борді
Такий задуманий, крилатий і сумний
Й такий святий та дещо гордий...
А в серці присмак полину гіркий.
***
Я ще знайду покликання для себе
У цій всебічній охололій тишині,
А я іду упевнено до тебе -
Ти моє щастя, що жевріє в далині.
***
Чому не можна леко у житті
Про почуття своє сказати,
А тільки сором тягне в комиші,
Щоб знову язика мені зв''язати.
Моя кузня.
Ламаю, кришу, все слова складаю
В слухняні рими наболілі в голові
І десь неточності якісь стираю -
Стараюсь у серцях топити лід.
***
Я вже знайшов покликання для себе -
Це сльозочисте і правдиве слово:
Воно ж могутнє.З розуму зведе
Великих вбивць й пройдисвітів медових.
Вірші спонтанно люблять поставати,
Коли думки себе вивищують всерйоз
І люблять понад морем чайкою літати,
Щоь потім дивний видумать курйоз.
***
Усе однак змінилось кардинально,
Подало перспективи в майбутті
І я інакшим став уже ментально -
Менеупевнено вперед життя веде!!!
***
Я проковтнув часи великого нещастя
Й упевнено у яму вже минулого зарив
І те майбутнє перейшло у мої власті,
ЩОб я нарешті мрії враз свої здійснив.
Завкаф.
Чому так тягнеться цей світ в несправедливість,
Чому ви брешете заради вихвалянь,
А потім стаєте занадто мстиві,
Щоб навіть порошинку розтоптати об асвальт?!!!
Дикунка.
Вона слизька, скляна і неприємна,
Занадто мстива, лика й неприродня-
Харчується слізьми студентів невід''ємно,
Бо завжди є голодна до нещасть холодних
Драгоманова, 17
В бібліотеці, як завжди, є тихо,
А кроки людей віддають голоси
І та прохолода книжкова правдива
У мріях по небу нас може знайти.
25.09.2007 року Львів
***
Вже місяць навчання на дворі минув
І кличе майбутнє в нові поривання.
Я волю в неволі байдужій здобув -
Тож дайте здіснити свої сподівання!
Вибори-2007
А вибори пройшди і непомітно
Пішли в історію на вічне забуття.
Колись були часи недобрі й непривітні -
Всі ж вибори до кращого в державі майбуття.
З думи упівця.
Минули дні, минули довгі роки
І дише в скроні біла сивина,
Зробились тяжчими вже мимоволі кроки,
Але постійно сниться ця за волю боротьба...
Незабутнє
Зомлів той час непитого літання
І кришиться над лобом квола сивина,
А я тут збожеволів із надмірного чекання -
Тебе єдиної давно таки нема...
Melanholic
Здається, що минулися студентськії літа,
Хоча ти ще студент на п''ятім курсі
Та час останіх днів нас кличе до кінця,
А серце плаче за роками в вузі.
Внутрішня краса
Шукай не зовнішню, а внутрішню красу,
Бо зовнішність оманлива бува часами:
Ти ніби гарний, чистий, мов роса -
Всередині ж все вкрито гниллю й павуками.
Злодіям
Здурів цей світ від блисоти кайдан
І славить вбогість розуму сволот
Й не бачить світла від отих султанів -
Тих превелебних мужів, що окрали свій народ.
Непорочність
Хтось каже про полюцію думок,
Ерекцію шукає між рядками:
Кохання ж вище лине од зірок -
Воно є непорочним вже віками.
Обрані
Не ми, а рими вибирають завжди нас -
Ми їхні слуги - юності жерці.
Ми вічності складаємо каркас:
Такі аскети, скептики, ченці.
Тільки вперед.
В житті не так проводяться жнива -
Вони в скорботі часто вже минають.
Надія може ж залишається жива
Та дії вперто серце теє крають.
Здається, світ повстав навкруг мене:
Одні вовки у блиску зуби скалять,
Але надія в серці вперто ще живе
І вороги це добре відчувають.
Проте здаватися є смішно в півпуті -
Мене надія у походах зігріває,
А ризик завжди буде у житті -
Без цього серце чисте зогниває.
Осяяні снігом.
Усе в густий пірнуло снігопад
І видно тільки небо в променях сніжинки.
Таке видовище - найкраще із відрад:
За це є варто жити й не годинку.
У передчутті зими.
Вже осінь грюкнула собі дверима
Та, взявши із собою часу шаль,
Десь подалась із легкістю незримо -
Зима ж покрила світ цей у вуаль...
Львівська зима.
Прийшла зима на львівськії дерева,
Колише сніг те гіллячкр в садах,
Хрумтить підошва об скориночку веселу...
Усе втонуло в кольорових снах.
Минучість світу.
Мільйони років вже пройшли, а ми
Недавно народилися на світі.
Ми встигли спілкуватися з людьми,
Проте попали до диявола у сіті.
Ми встигли вже побачити усе:
І смерть нам заглядала наполегливо у вічі...
Мільйони друзів ця небога понесе,
Допоки ми побачимо цей фініш.
Мільярд життів, мільйони клятих років:
Один, десяток, сотня і нема -
Нема нас вічних. Чути смерті кроки...
Минає літо, осінь і зима.
Минає все, що може ще минати,
Весна минає, повінь все знесе,
Що може знести у пориві та зірвати -
Життя іде. Життя іде...іде...
Цикл "Новорічні сподівання"
В очікуванні свята.
А день лишився до отих хвилин святкових
І скоро Рік почнеться вже Новий
У барвах райдуги і пурпурові
Збуватимуться мрії, мов у гарнім сні.
29.12.2007 року Львів
У світле майбутнє.
Ми все не встигли в році цім зробити,
Проте я сподіваюся на щастя в майбутті -
Пора робити, а в житті цім гнити
Не моя, знайте, буде це біда.
30.12.2007 року Львів
Очікування
Неповний день до Нового лишився
І в трепеті все б'ється серце це хутчіш,
У паузі чекання світ чомусь спинився,
А ми чекаєм свята у цю ніч.
31.12.2007 року
2008
Новий Рік прийде скоро вже до нас
І принесе надію він своїм новім мішку
У краще майбуття, у кращий час,
Бо неприємне має залишитися в кутку.
31.12.2007 року Львів
Недарма
Ми вже знайшли середину в собі,
Щоб потім клопотів ніхто ніде не бачив.
Недарма проминули в розважаннях дні -
Життя таких в нас ще не раз відзначить.
1.01.2008 року Львів
У Році Земляного Щура
Уже прийшов на світ цей Новий Рік
І що він принесе? Ніхто не вартий знати:
Чи принесе нам слави тої пік,
Чи кине у болото зогнивати?
3.01.2008 року Львів
Віра
Живим є той, хто вірить щохвилини
У Бога, Будду, щастя чи любов -
Важлива віра в щось у кожну днину -
Вона нас надихає до нових пригод.
5.01.2008 року Львів
Дурні!
Цей світ все лиже сраку олігархам,
А дикі хлопці ржуть із тих лохів -
Масони розвелися в запіканках,
А люди далі лижуть дупу... Лопухи!
6.01.2008 року Львів-Сокаль
Cвітовий Балаган
Світи ідуть у безвісті просторі,
Ідуть у безвість часокаяття...
Життя ж продовжує бурлити пречудове,
Все гострячи увагу шостого чуття.
Трансплантовані
Живеш у стилі дотику буття
І пишеш кров'ю неісторію чвою.
Ти ж постмодерні трансплантоване дитя
Постійно пишеш вірші у боях...
Бурлескний постмодерн
Летить усе у безвість споконвічну,
Куди ніколи не вбіжить собі олень.
Живе людина в безвісті. Лиш вічно
Ніхто не думає про власну смерть.
Ніхто не думає про чесність і гидоту,
Кидає нам із безвісті сюди.
Ніхто не думає про власну цноту -
Лиш насолода береже тим власні сни.
Мораль нікому вже не є потрібна,
Вона давно лежить на смітнику,
Лиш лестощі скрізь виливають принагідно,
Щоб пістолета витягнуть із кобури.
Уже ніщо нам не потрібно на сім світі -
Лиш секс на думці. Синій модернізм
Нам все дозволив: "Пити й бити" -
Такий у постмодерну є девіз!
15.01.2008 року Львів
П'ятий
Вже п'ятий рік я дружу із віршами.
Їх творю в болі, щасті і завжди
Вони мене підносять попід небесами,
Щоб врятувати від нещастя, від біди.
19.01.2008 року Львів
Слава
Ми йдем до слави тої надто часто
Та слава всіх слабких вбиває наповал.
Для неї є потрібні сильні і відважні -
Рішучість й дія нам зведуть залізний вал!
30.01.2008 року Львів
У мандри
Вже вітер кличе в далечі мене,
У мандри світом мої думи линуть.
Я хочу відірватись від землі та під дощем
З Зефіром в мандри простором полинуть.
31.01.2008 року Львів
***
Вже сутінки насунулись на дивосвіт,
А ми з тобою у розлуці линем
Одне до одного. Зустрітись серед віт
Я прагну мила нині із тобою.
31.01.2008 року Львів
Лютий
Лютий знов на ногу людству наступив
Й приніс сюрпризів в високоснім році.
Я світла з кубка сонця не надпив,
Проте чекаю щастя вже на тому боці.
1.02.2008 року Львів
***
Ми йдем із піснею до тої перемоги.
І пісня в світ в натхненні заведе.
Без неї світло потьмяніє. До знемоги
Це щастя в пропасть вічну відійде.
5.02.2008 року Сокаль
Кохання самотнього лебедя
Моє кохання так до тебе лине
У цих просторах дикого буття.
Кохаю мила я тебе щосили
І не передать мені кохання на словах...
5.02.2008 року Сокаль
Втрата
Вже все... Вже все... Кінець... Таки Омега...
І не вернути нам бурхливого життя.
Пішов зі світу кращий мій колега -
Найкращий друг дитинства...Каяття...
7.02.2008 року Сокаль
Буг
Розлилась річка навкруги Сокаля
І лине в далечі розбитих ліхтарів.
Життя пливе поволі ніби далі
У плавні тихі та в обійми комарів.
8.02.2008 року Сокаль
Прилинь!
Я янгола зустрів тамтої ночі,
Зустрів і миттю милу загубив...
І де поділись ті прекрасні очі.
Які люблю, назавжди полюбив.
А так прекрасні очі не зникають
І линуть в світлих снах до мене мила.
Я хочу. щоб ти знала, що одну тебе кохаю -
Моє ти серце аж до смерти полонила.
Прошу, прилинь з уяви у реальність,
Прилинь, кохана! Так тебе люблю.
Ти принеси душі моїй велику радість.
Бо без кохання, мила я себе уб'ю!
9.02.2008 року Львів
Спинись!
Це все так втомлює: біжиш і метушишся.
Кудись летиш на злам чужих сердець -
Куди, людино, ти собі спішишся,
Який тобі потрібен з світом герць?
Ти відпочинь, присядь хоч на хвилинку,
Води попий, поїж чогось хоч раз,
Почисть з дороги попилюжені ботинки -
У тебе, хлопче, ще лишився час!
Та ні. Не слуха. Далі він біжить -
У перегонах з світом хоче бути першим.
Для нього не ввірветься волі нить -
Він буде першим серед перших.
10.02.2008 року Львів
***
І знову в путь... Вже стелиться дорога
Та кличе довголітній сивий Львів
До того рідного ряснянського порогу,
Однакл сум у душу глибоко засів.
30.04.2008 року Сокаль
Друже!
Мій сивий Буг! Приїду я до тебе,
Коли розмиють твої води береги,
Коли змужнієш й наберешся сили -
Я повернусь до тебе з чужини!
30.04.2008 року Сокаль
Друга світова
Навіщо нам сидіти над руїнами старими
І бачити нестримний біль у головах.
Ми кличем кращий час. Живими
Лишитись не дамо тим ворогам!
9.05.2008 року Червоноград
Пихатим
Герой героєм умирає. Тільки часом
Буває падло дике серед нах
І ніби мудрий на своїм прудкім Пеґасі
У звершеннях літати він привик.
Та гордість розпирає тих учених -
Їх мудрість роздирає на боки -
В середині ж з них більшість є така зелена:
Від злості в іскрах сипляться вони.
Вини ж себе так генієм вінчають
І кажуть, що вже вивчили давно усе -
Насправді в популізмі ті літають -
Теорії ж їх діють навскоси.
Таких ненауковими назвеш братами -
Їм тільки слави на сніданок подавай,
Дорогу в лаврах ти вінчай в пік слави,
Отрути критики ти сам же випивай...
Однак як дивишся на наших науковців,
То так плюватися аж хочеш навкруги -
Їх пиха розпирає й нетактовність,
А більш нічого не цікавить цих крутих!
15.06.2008 року Львів
Ще живий!!!
Я ще живий. Я мучусь та не каюсь
І тільки в сутінках дозволю дикий рик!
Я ще живий! Неволі уникаю,
А ще не раз так буде, ще не рік.
Я ще живий й вмирати не збираюсь,
Здаватися не буду на тяжкім путі!
Я ще живий, бо смерті уникаю =
Я зможу вихід з труднощів знайти!
Я ще живий і прагну жити вволю,
Я ще покажу світу майбуття!
Я ще живий, бо я іще на волі -
Таки безсмертним буде це буття!
Я ще живий!..
16.06.2008 року Львів
Цикл "Гірський чугайстер"
Гірський дощ
Дощить в Карпатах так сьогодні
І з гір все кличе буря синю даль.
Хребет парує теплий чи холодний,
Й гора, неначе, загорнулася в вуаль.
26.07.2008 року с. Гребенів, Сколівського району, Львівської обл.
Опір
А Опір піниться і бавиться камінням,
З корінням вирива дерева на шляху,
А гори десь шукають сонячне проміння
І ловлять хмари ген-ген уверху.
27.07.2008 року с. Гребенів, Сколівського району, Львівської обл.
Цикл "Одеська панорама (всяке)"
У даль
Рушаєм тихо. Кличе в даль дорога
І щось шкребе далеко у душі.
Втікає шлях від рідного порога,
А тут повсюди кляті комиші...
В дорогу
Прощаємось з тобою, милий Львове -
В Одесу стелиться сьогоднішній мій путь,
Проте повернуся до тебе, друже, скоро:
Коли плоди алички опадуть.
Пляж
Бушує море. Хвилі рвуть скрізь берег
І кличе чайка діточок своїх,
А човен носом тихо хвилі оре
І дивиться на пляж удалині.
Ніч
Бліденький місяць з неба поглядає
На тихе море біля диких островів
І тліють зорі над цілющим гаєм,
А чайки ждуть нового дня поблизу берегів.
Спокій морського склепіння
Склепіння стелить ті навколо срібні зорі,
Які показують зорогу на шляху.
Життя попало у блакитне море-
Тут штиль, там спокій уверху...
5-15.08 2008 року Львів-Одеса-Крижанівка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204962
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.08.2010
Микола Зеров
Писав поезії,сонети і октави
Зеров-Поет-прекрасний неокласик
І показав класичний стиль злотавий
Куди Європи тягнеться так лик.
Його цькували за найкращі форми,
За франківський характер, за статті
Де пропагував класичні норми
В найкращому Вкраїнському шитті.
А що іще казать - він був Поетом
Й лишивсь в душі своїй таки естетом,
Щоб вдарити по злу. Він був із криці,
Бо в нім горів новий козацький дух,
Що ще у наших жилах не забувсь
Враз вийшовши з всесвітньої скарбниці.
*********
Пустий весь світ. Пусте росте світання,
Пустіють голоси птахів,яких нема.
Зникає у минуле те пусте чекання--
Росте усе але не знає що дарма.
Зникає світ і знову, як на подив, виростає--
Живе і крутиться, мов білка в колесі,
Мудрець пусті слова у книзі десь читає
Про чесність, подвиги і нові чудеса.
Зникає світ, який мабудь не зародився--
Він мрякне, та полинути не має назавжди,
Бо все вмираюче тут згодом відродиться,
Щоб ту дорогу в вічність милу віднайти.
*********
Душа пуста сидить у кволім тілі,
Нічого не існує—тільки пустота
Принижує ті звуки в чорнім піаніні,
Та тисне ось на неї сильна тіснота.
Усе несеться, крутиться, стоїть
У прірві праху, домовин і свічок…
Тут прапор смерті видно майорить
І Стікс вбирає в себе купи річок .
Душа за тим Стіксом, мов на роздоріжжі
Не знає як й куди собі піти –
Куди не ступить –стоїть на гірському підніжжі,
А дороги назад ніяк не може знайти.
Душа пуста сидить у кволім тілі ,
Нічого не існує-- тільки пустота,
Та душ багато знається на ділі,
Яке не подолає тая тіснота!
Микола Зеров
Поезія лилась в сонети і октави
А він писав так щиро ті вірші
Все ганблячи незрячих в паранджі
Що кликали не знать-якої слави
Його пісні неначе тая лава
Лились в чуттях до рідного коша
Щоб заспокоїлась невпоєна душа
Й постала вже нарешті із колін держава
Що ж іще казать-Зеров той був поеом
Лишився у літах паломником-естетом
Кохав смак мови й досконалі форми
Солодкую мелодику для чулих вух
Щоб заспокоїть свій козацький дух
В нездоланих у просторі класичних нормах
*****
Таких як Стус напевно і нема…
Бур’ян росте на полі всіх творінь.
Тут точить творчість холодом зима
Впродовж кількох мабудь тих поколінь
Нема хороших рим-розвіялись по полю,
Пусті слова слова без щирости лишились,-
Немов в п’янички,що не вийшов із запою,
Їх ноги добре ще не утвердились.
Чому нема—скажи о добрий люде?!
Чому пустир бездогляду зостався?!
Напевно всі чекають знову чуда,
Щоб хтось на ноги їм поміг піднятись.
Пам'ять
Верни до мене пам’яте моя
Василь Стус
Верни до мене пам’яте моя
Коли умру і ляжу у труну я мертвий…
Та жаль.Не принесу тим творам жертву,
Які створив за мого все ж життя.
Верни—не зникни! Повернись на землю
Де жив,де вчився,де складав Отцю молитву,
Де закладав я вперше лезо в бритву-
Де була перша хвиля,зрештою, мого буття!
Не дай душі безслідно відійти у вічність,
Дозволь вернутись після смерти в житність…
Згадай хоч раз-хоч на одну хвилину,
Щоб не піти безслідно на поталу смерти,
Бо світ цей розіб’є мені могилу
На полі війн ракет у новім герці…
*****
Ніде не бачу совісті у цій пустелі
В якій життя тактично день у день
Вистукує неправди дивні каруселі-
Де безнадія точить всіх упень
Де люди всі з неправдою вмирають у колисці
Де чути постріли чужого майбуття
Та їжі справедливости нема у мисці-
Яке ж тут котиться дурне життя!
І ти поволі думаєш собі ,гадаєш
В яке же пекло страшнеє попав
(Без цього досвіду ніколи не впізнаєш
де правда світла,а де неправди шал)!
Нема же правди,чесно,на сім світі-
Росте бур’ян буденних горя та журби…
Ми всі живемо і працюєм у цих сітях,
Щоб чесности знайти ковток води.
Відгомін долі
Світи несуться у мірилі долі,
Пробурюють до щастя часто довгий шлях
І хочеться здобути тільки трошки волі,
Щоб ще позаздрив наш сусідський враг!
І рветься серце до небес блакитних,
До сонця,гір і серцю дорогих хмарин,
Де ті дощі все ллються ненаситні,
Із космосу несуть усім страшний бери!.
Минає час якого часом і не було,
Проходить мимо пустки й віддаля
Все чути грім та тріск-ще не загуло
Це українськеє нове життя.
Проходить час якого ми не знали
й не будем знати філософської його мети,
Хоча недавно на Майданах величали,
Але до суті так і не змогли доцти. . .
Затишне місто
Дубове листя, терези купців, цигани
Щоденний гамір і щоночі вічні зорі
Б.-І. Антонич
Базари,ратуш,скверики у Львові
Так гомонять мільйоном різних голосів
І все це зміщується в часі так поволі,
Щоб злинути до Замкових старих горбів…
І знов іскриться раннє сонце з-під червоних веж
Десь чути крик і шуми на базарах,
А тому сміхові та радости немає меж
На вулицях,в театрах та тепленьких барах.
А місто в гаморі весь день оцей гуляє-
Там чуть сирени міліцейських та швидких,
І часто нам машини тут сигналять,
Та байкери гасають в мотоциклах навісних.
Все місто ниє у буденному стремлінні-
На стометрівці чути голос бідняка
Якого холодно минають різні покоління
Старих людей й скінгедів-чуваків.
Але увечері,коли засвічують вітрини,
Потроху та буденщина собі згаса
І їдуть люди всі потомлені додому й сині-
Товчуться у маршрутках втіснені разом.
А ніч у центрі тягнеться завжди недовго-
Для того є ті бари, ресторани, різні казино,
І всі вечірки принесуть тобі чогось нового
Для досвіду,який ти не поповнював давно.
Грань сучасности
Виростають нові нині покоління
На тій зруйнованій ТРУДОМ землі
Й ведуть народ до такого отупіння
В найбільшій у історії життя імлі
Цей крах епох веде до цього тління,
До льоду душ,що обростає білим шклом,
Які тим пузом кличуть ожиріння
І зла виверчують собі дупло.
А наші предки того тут не знали,
Та не сподівалися,що буде ще таке.
Вони вітали світло Бога для людей
Й найкращого для пращурів бажали
Життя,бо «щастя» иали ті колись не те,
Щоб світ цей зруйнувати для дурних ідей.
Суспільна нерівність
Нерівність рве із душ оту колиску,
Випалює бурштин із тих палких сердець,
Недолею постійно б’є по нашім писку
Мов бравий та несправедливий молодець
Нерівність шле служити нас Мамоні,
Його тим похотям,що з розуму зведуть,
Щоб слухали інстинктів та гормонів,
Які непавильно все сиплять людям путь.
Вона тривка і їй упертись важко,
Та треба в Бога кращого просить,
Щоб Той дав сили побороти в часі
Її нерівномірно дику і позірну суть…
Ми чуєм це постійно на відправах,
Але чомусь глухі мов діти ті глухі
І повсякчас життя це величаєм й хвалим,
Що загубили на шляху ми милих Вівчарів.
А Ті не сплять,а пильно нас шукають
По буднях тих несправедливих днів,
Та ми і далі по брехні блукаєм,
По стежечках обману,горя,мук існів.
Іван Труш
Він вмів творить прекраснії картини,
Які ішли з-під пендзля доброї руки.
Оці мазки,що клались легко щохвилини
До слави кликали найвищої роки.
А він лишався з серцем щирої людини,
Яка життя ішла в тернистих тих вінках;
Душа лишалась далі,мов дитина
І мріяла шукати долі у мазках.
Та він добівсь всесвітнього таки визнання,
його злюбили друзі щирі й вороги,
Однак не кинув в славі малювання
Оскільки мав у цьому він найбальш бажання-
Не кинути найкращі рідні береги,
Які плекав від ночі до світання.
Цикл «ОДЕСА»
*****
Молоденьке місто розрослося нам на славу
У міні-мегаполіс,де будують гарні кораблі.
Воно нікому,думаю,не здасться на потаву
Й не ступить на ворожі кляті капкани.
Одеса-край для моряків,студентів і рибалок-
Не знає втоми,хоч завжди кудись біжить
У вічнім ритмі простору,шалености і часу,
Щоб цікавіше було добрим людям жить.
І. Мова
Якась чужа є мова та російська
І завжди та дика та вкорінена у нас.
Її живучість вічно груба й лицемірська
Напевно далі буде нити повсякчас.
Та це не так.Вже нові покоління
Вторують українцям тут дорогу до зірок,
Бо всі дойдуть до щирого прозріння,
Щоб ще зіграти свій рідненький рок.
Ще нам всміхнеться сонячна Одеса
Й відкриє Батьківщині рідні стежечки,
Та візьметься за слово юна поетеса,
Щоб Україну із руїни знову піднести
ІІ.Пляж
Сьогодні сонце палить наші спини,
А вітер так лоскоче і дає снагу
Іти купатися у тім морському вирі,
Щоб втратити неспоєну свою жагу.
А хвилі так у трепеті гуляють
І б’ються об косу,об скелі,береги,
Та люди десь на пляжах тут куняють
Не знаючи ні болю,втоми,ні туги.
І всі неначе вже такі щасливі:
Цілуються,кохаються і слухають чайок,
Але думки чомусь завжди такі зрадливі
Шукають радости серед чужих жінок.
1.Світанок на морі
Іскриться зранку море в сонячнім промінні
І в хврилях рветься десь до пляжного піску,
А люди гріються насонці у новім стремлінні,
Та мимоволі вже готуються до сну.
Хтось коротає день у плаванні,читанні,
Хтось слуха радіо на пляжнім рушнику,
Хтось дивиться у даль для довгого літанні
І думає про вечір довгий в ліжнику.
А море далі б’ється хвилями об берег,
Розкидує скрізь бризги в білу пелену,
Щоб зготувати нині на смачну вечерю
Із водоростей гарних буру відбивну.
2.Кривавий захід
На захід сонце крокуя помалу,
заграва заграла оранджевим сном,
а море це синє так б’ється об вали,
з горизонтом все з’єднує червоним вином
вже пляж опустів і безлюдним лишився,
а сліди тих віків заграли у такт тій пітьмі
У сумерках тіні в деревах увились,
та зникли зненацька,мов осінь в зимі.
І сонце десь зникло…Причаїлось в Одесі,
покотило у даль-на захід туди,
щоб ще поскакати на блакитному плесі
й готуватись до зустрічі тієї зими.
А я все на морі в терпінні чекаю
на долю,на волю,на милу свою
і десь у віки вірша я черкаю,
щоб ще веселитись у мирському житті.
*****
Дівчата в Одесі на диво прекрасні-
Купальників купа лежить на гарячім піску,
А хлопці до них тут напрочуд є ласі:
Гуляти,товктися-це їм все до смаку.
Тепер всі у парах лежать скрізь на пляжі;
Цілуються,миряться,стрибають в воді,
У вирі м’яча так літають в упряжках-
Про майбутнє гадають у своєму житті.
При тому йде сміх,
і повсюди
є голос
Мов ярмарок тут, а не пляж розваливсь
І все у гармидер та хаос зчинилось,
Бо всі подають хаотичний свій голос
ІІІ.Вечірнє місто
Одеса ввечері прекрасна до нестями
Дає привіт місцевим й морякам
І проливає в світ усі веселі гами
Холодних й теплих гарних кольорів.
Бульвари вулиці кудись втікають
А монументи дивляться далеко в темну даль
Де маяків вогні все шастають-шукають
Корабельний парус що вкутався в вуаль.
І скрізь вогні виблискують в кришталі
Показують дорогу перехожим а стежки
Ведуть людей в історію скрижалей
Де будинки дивляться на нас віки…
А море тихо ніжиться у плесі
Дає дорогу кораблям на свіжу гладь-
Людей багато хоче бачити Одесу
Бо тут панує вічна чистота і лад.
Григорій Кочур
Якийсь феномен жив колись на світі,
Творив переклади незвичні,а вірші
Так стрімко лились у буття мерщій
Та проривались із цензурних чорних сітей.
А він співав безстрашно пташкою на вітті-
В житті був вийнятковим з-поміж солов’їв.
Він всі народи палко до Вкраїни вів,
Щоб ми пізнали частку цього світу.
І так невтомну працю Кочур не лишав,
Творив нові й нові пластичнії діла-
Хоч часто допізна за тим столом сидів
Й над кожним словом віддано все прів
Аж поки риму ту не осідлав,-
Така ось доля у цього співця була.
Історія творіння
Страшний був час…Страшне було правління,
У космосі неспокій скрізь все вирував.
Жилось не знати як тим сотворінням,
А час усе нещадно убивав.
Все билось в радости й страшній печалі,
А Космос так стогнав вже не одні віки
Й виписував на серці Всесвіту нові скрижалі
Історії творіння та своїх думок.
Та вітер далі все закручував планети,
Притягував до себе гаснучі зірки
І грав прекрасно на старих кларнетах,
Збираючи до горстки клапті пустоти.
Творилися світи,які не виживали,-
Росли та умирали не встигнувши прожить.
Вони буття правічного ніколи тут не знали,
Коли з гармонією так перлися дружить.
І так творився світ із гелію та водню-
Десь скупчувався в хмари та зірки.
А потім знов завалювавсь в безодню,
Ламаючи планети на малі куски.
Проти сучасности
Буття іде у творчости помалу,
Лиш я постаршав і зробивсь не той,
Та написав віршів уже таких чимало,
Щоб мати ворогів серед людей.
Життя іде ,а я все далі той романтик
Серед поетів,що так тягнуться в модерн,
Де субкультури пролітають повз нових галактик,
Де світ надвоє знов чомусь подерсь.
А я живу у дев’ятнадцятім сторіччі-
Лиш все те переношу на сучасний грунт.
Моя душа літає у далекім Межиріччі
І виплавляє з всього надміцний чавун.
Але сучасність б’є по тім обличчі,
Та не дає в найглибші ті заглибитисьсвіти
І тим душа страждає тут найбільше
Й пручається надалі в постмодерн іти.
Шлях перемог
Листопад-місяць той мінливий
Лиш робить перешкоди у гнилім житті.
Він завжди для людей такий брехливий
У своїм вітрянім страшенному витті.
Та ми несемо радість в вічний водограй,
Ростемо вбуднях сяючи в безодні
І думаємо,що відвідаємо щирий Рай
Завжди для нас такий природній.
Ми йдемо у майбутнє впевнено і гордо,
Несемо щастя в розмальованім мішку.
Ми мов співці-могутні барди
Шукаєм долі в довгому шляху.
А перед нас ліси,степи і гори
Сіяють подвигамиясно в майбутті,
За ними болота,пустелі та дрімучі бори
Так стеляться у вічному своїм бутті.
А ми йдемо вперед для перемоги
І битись рвемось впевнено у бій.
Ми будемо боротись до знемоги
Допоки виточать із нас життєвий лій.
9.11.2005 р. Львів
Українцям
Ви всі єднайтесь у новім чеканні.
Щоб Україна перестала так тужить,
Бо треба у новому світі добре жить
У щирім українськім згуртуванні.
Не треба врозбраті всяк час казитись,
Бо ворог спільний цього лиш чека
І треба воєдино нам усім улитись,
Щоб ворог спільний нас не подолав.
Єднаймось в праці і нових ідеях,
Пильнуймо нашу владу тую повсякчас,
Щоб та не зрадила у відповідний час,
Купаючись собі у вічних привілеях.
Пильнуймо все,заради чого жили,
Та мерзли на Майдані-символі отак,
За що кипіла кров у наших жилах,
Й того,кому сказали разом “ТАК!”.
29.10.2005 р. Львів
Із циклу „Гімн коханню”
Володар Всесвіту
Любов моя з роками не згасає,
А більш поширюється у душі моїй
І сила дивна в серце прибуває,
Та волю акумулює на діяльність – біль.
І я мотаюсь в вічному натхненні,
Несу життя в суспільному бутті,
Підношу світ з багна і до прозріння
Підштовхую людину з вічного гниття.
Але ті сили мають з часом розлетітись
І внести зміни в ладі на добро.
Я – мов Месія – нищу злії сіті,
Виполюю бур'ян і знищую Тавро!
Я – Вчитель Світу, Грізний Реформатор!
Я Князь Планети, Вічний Пілігрим!
Але Я справедливий й добрий є Диктатор,
Бо знаю Світ у тім потоці рим!
І в кожну душу можу Я заглянуть,
Здійснити мрії кожного з людей,
Та, навіть ті, що встигли швидко стануть –
Я швидко здійсню для своїх дітей.
І тим Я підкорю усі – усі народи,
Усі планети та галактики здаля,
Усі підуть за мною й нові моди
Знесуть стереотипи серед цього дня.
А все це робить вічнеє кохання,
Несе натхнення ці творить діла,
Підносить світ до дивного єднання
І робить інші казусні діда
14.03.2006 Львів Андрій – Ярий Яремко
В році Пса...
Новий вже рік товчеться за порогом
Та стука в наші двері кулаком, -
Нетерпиться йому так привітатися із гномом,
Та притрусити ще новим сніжком.
І що нам принесе – нам невідомо,
Але, гадаю, щастя, радість і тепло,
Багато друзів, грошей та знайомих,
Фортуну осідлає, щоби нам везло.
Можливо дасть квартиру. Непомітно
Знесе цензуру у моїх віршах,
Додасть ще трохи слави принагідно
Й розірве невезіння пополам.
Можливо передасть в четверті курси
З пристойними оцінками в житті,
Везтиме у простори незабутні,
Щоб дні тут не здавалися такі нудні.
А може...Що ще вигадати можна,
Коли бажань є тямуща тьма.
Собака ж правитиме в нас вельможна –
Тварина тиха, лагідна, м′яка.
*****
Революційний дух живе у нас надалі,
Бо живить та надія повсякчас,
Що ще ми зможем відійти від гнилі
Великої кучмістської доби.
А роки йдуть й не зроблено чимало,
Зневіра полонила душі поколінь,
Бо опозиція наставила тій владі купи палок,
Щоб кожен в владу кидав хоч зневіри тінь.
Але за рік не так багато зробиш,
Коли у тебе скрізь навколо вороги,
Коли між зрадливих союзників ти бродиш,
А серед депутатів розвелися дураки ?
Коли живеш на волі у неволі
Й боїшся дати відсіч своякам,
Коли женеш в погибель ту поволі,
Покинувши рішучість в посміх пиякам.
19.11.2005 Київ Андрій – Ярий Яремко
В бібліотеці
А день цей котиться помалу,
Вже сутінки крадуться під оце вікно,
Десь дюди із книжок виписують жимало
Й нанизують у пам’яти новий вінок.
Тут світла є багато на навчання –
Воно яскравістю горить у тисячах зірок,
Тут люди вчаться того виживання –
У світлости ми робимо тут перший крок.
Ми люди світла та книжкові діти
Несем знання у світле майбуття
І знаєм, де його в житті подіти,
Хоча не дінеться ніде оце знання...
А день цей котиться помалу,
Вже сутінки злітають на оце вікно,
Десь люди із книжок виписують чимало
Й нанизують у пам’яті новий вінок.
9.11.2005
Проти сучасности
Буття іде у творчості помалу,
Лиш я постаршав і зробивсь не той,
Та написав віршів уже таких чимало,
Щоб мати ворогів серед людей.
Життя іде, а я все далі той романтик
Серед поетів, що так тягнуться в модерн,
Де субкультури пролітають повз нових галактик,
Де світ надвоє знов чомусь подерсь.
А я живу у дев’ятнадцятім сторіччі,
Лиш все це переношу на сучасний грунт,
Моя душа літає у далекім Межиріччі
І виплавляє з всього надміцний чавун.
Але сучасність б’є по тім обличчі,
Та не дає в найглибші ті заглибитись світи,
І тим душа страждає та найбільше
Й пручається надалі в постмодерн іти...
Тринадцять
Коли тринадцятий минало,
Я пас в науці закордон.
Мені усього було мало –
Наука краща стала, ніж гормон.
Тоді я в Польщі добре розвивався
І ріс в знаннях нових своїх,
На психіці чужій я знався
Та розрізняв, де намічався гріх.
Я став цікавим до життя,
Амбітним, чесним і відважним,
Розважливим та здібним – не дитям
Хотів я бути, а поважним.
В науці за кордоном я відтак ожив,
Почав я вільно та просторо почуватись,
А на Вкраїні вчитель той морально бив
І не давав нормально розвиватись.
Однак у Польщі педагогіка не та –
Вона гуманна, добра й вельми чесна;
У неї вже инакша намічається мета –
„Ми маєм учнів тут чогось навчити”.
2006
У новім Році буде тут сутужно
І кров у ріки буйні потече,
А Кандидат в Єдині вирветься знов мужньо
Та знову демократію знесе.
Він битиме нещадно і нестерпно,
Звезе всіх дисидентів в Соловки
І правитиме вічно, а посмертно
Йому геройський орден подадуть.
Він вмиється у крови ненаситний,
Впиватися вік буде в радощах й теплі,
Бо ми програємо в оцій великій битві
Й укинуті ми будемо у карцери дурні.
І ми страждатимемо довго – довго ,
Аж поки мир нам знову не прийде,
Допоки щастя тут не прийде скоро –
Дорогу вірну радість все ж знайде.
Безістинна істина
Вже третій рік ми дружимо з тобою,
Несемо слово людям для життя,
Шукаєм розірвання світу з нелюбов''ю,
Підносимось до щастя втечею з гниття.
Ми ганимо чиновників за бруд і гроші,
Обізнаність пихату сховану у лід,
А хвалимо Закони світлі й Божі,
Щоб відійти до вічности – у Вічний Світ.
Ми лаємо неправду ту повсюди,
Ненависть ковану у сталі та багні,
Але не слухають нас ненаситні люди –
Багато в світ цей вилилось брехні.
Ми знаєм істину, хоча не уявляєм,
Які нас небезпеки кличуть з небуття,
Бо вічно в романтичности літаєм
Рвучи в собі непорване шиття.
Живемо в світі пристрасти й любови,
Гріхи йдуть в підсвадомість, а весна
Несе ту втіху купану у крови
Для тих, хто зачепивсь за гроші і закони,
Яких ще не писала крижана зима.
Та ми, не скурвившись, все дружимо з тобою
В четвертий рік ідемо у життя...
Ми ще не раз опинимось у бою
Посеред злости, лінощів, лайна!
Vanitas
Ми всі нечасто думаєм про щастя,
Бо гроші сиплють полиск руйнувань,
Й не знати, як воно колись минеться,
І пройде поміж наших чорних знань.
Ми в суєті не знаємо повік спокою,
Трясемось за багатства неземні,
Та тягнемо нещастя за собою, -
До смерти тихі – вічно мовчазні.
Ганяємось за славою отак повсюди –
Знаходим долі збиті черепки
І йдемо присоромлені повз люди
Шукаючи незнайдені іще зірки.
Ми думаєм, що гроші все пробачать,
Та з часом ті вбивають й на очах
Гвалтують долю, що за нами плаче,
Бо вогник совісти у нас давно зачах.
Ми робимось черстві, глухі і ненависні, -
Захланність розпирає зсохлий рот,
Валюта здобувається нечесно
І тягне душу в пекло за відстріл чеснот...
Як це було...
Життя несеться в буфонаднім карнавалі
І кличе до буття пасивних діячів,
Несе цей світ із замкнених підвалів
До світла, щоб писати знов вірші.
Бурлеск так сиплеться відтак навколо,
А ми у бубни втарабанимо буття,
Й підемо у танок, сформуєм коло –
Заглушим внутрішнє своє виття.
І вчворим балаган веселощів й забави,
Знесемо норми та відкинем у кювет!
Зберемо друзів й поговоримо вербально,
Щоб хтось вчергове вигадав новий сюжет.
Зламаємо табу й прорвемось в Рубікони,
Відійдем в п'яні стани кайфу майбуття,
Зайдемо у метро, в старі вагони
Й напишем нові вірші – це ж херня.
*****
Лекції йдуть так нудно сьогодні,
Усі позіхають, куняють та сплять
А дехто на парі, як завжди, голодний,
Жує ті канапки, й дістає з – під стола.
А люди все сплять з головою на парті,
Вживають книжки з філософським смаком;
Роздає хтось з азартом помічені карти,
Та торгує активно дешевим добром
Хтось мріє про гроші, дівчат і будинки,
Про сон, що утік ізлякавшись рання,
Про ті надзвичайні Геркулесові вчинки,
Про те, щоб у голову вкрадались знаня.
А лектор городить про великії речі,
Які пропускають студенти повз вух
І ми не несемо неправди до печі,
Але всі конспекти попалим в вогні.
Та дехто на дворі прогулює пари,
Й не хоче спішить на всі лекції так,
Бо на всіх ті студенти забили і в чарах
Андрія готують зустріти – ще б пак!
*****
Сьогодні гумор розпирає нашу пару
І Мошко заливає сміхом всіх і вся,
Та додає багато дров до того жару,
Й не знає де поділася межа.
Постійно нуду розганяє він, мов дурень
Й отак блазнює хлопець недарма,
Та ображає лекторів на парі здуру,
Що ці виходять зленькі із лайна.
А він ся тішит кожної години,
Та розливає дикий сміх на лекціях сумних,
Але нелегко нам обходиться людина,
Яка не розуміє доброти чужих.
Циганка
Гарна дівка. Гарно нині чеше
Про різні ідеали у житті,
Але насправді маску з себе теше,
Та йде пихато радо у гімні.
Я бачу офіційність, збайдужіння,
Обличчя кинуте в брехливість та гниття…
Ти йдеш, дитино , впевнено до тління
Та не дойдеш до того пізнання.
Тебе не знайдуть у старих готелях,
Бо ти гординею, мов мохом, обростеш
І ти не знайдешся в найкращих вже борделях –
Ти все продажно тихо обійдеш.
Мене таки дивують риси ті обличчя,
Коли вдягаєш маску для людей,
Й коли до всіх так солодко мурличеш
І опускаєш голову до тих грудей.
Мене лякає погляд навіжений,
Який сповняється жадобою грошей,
Яка ж ненависть кличе прокажену,
Бо ладна ідеали ти покинуть навмання.
11.04.2006
*****
Життя не знає правди. Все незмінно
Іде так монотонно день у день,
А люди нищать радість неодмінно,
Та кличуть із запою ту мігрень.
Ми бачим Справедливість зв''зану шнурками.
Любов повішану на гаках проклинань,
Як та Ненависть ходить поміж нами
Й спокушує зірвати з прірви гань.
Ми чуєм зойк Надії на розп''ятті,
Знаходим Віру вбиту й на очах
Маліє світ в безжальному сум'ятті,
Який так прагне кайфу і розваг.
*****
Фешовцю
Ці темні ночі без зірок на небі
Несуть прихований усім багаж,
Щоб потім спавдитись зненацька
при потребі,
Коли засвітить сонце на вітраж.
У снах гуляють добрі – злії духи,
Лякають привиди і креснуть упирі,
Й прокляті душі плачуть щонайдужче
Та просять помогти спокутувати гріх.
А ми ідемо далі в снах до праісторій,
Зникаєм в часі й просторі гуртом.
Ми бачим трупи, труни, крематорій,
Й абсурд театру краємо ножем.
Ми бачим цвинтарі жалобних церемоній,
Вбиваєм Бога в даний постмодерн,
Й зливаємось в десятках тих агоній,
Несемо сонцю надприродну смерть.
Ми мучимо усіх й себе у побрехеньках,
Та віримо у казки стріляних ночей,
Несемо службу часу в побігеньах, -
Скидаємо історію брудну з плечей.
Ми всі згубились в цілях на майбутнє,
Злякались істин складених основ,
Убили віру в щастя самобутнє –
І щоб підняти світ з багнюки знов.
Але ми далі губимось в шуканні,
Хоч рясно істин всіяно кнругом,
Які перечаться навзаєм при єднанні
І граються у битві тим багном.
*****
Треба чесними буть із собою
І для світа у чести прожить, -
Нам піднятись з колін над журбою
Та радість і щастя безмежно творить.
І нехай нам говорять про гроші,
Про рай ідеалів на кожнім шляху,
Та все на папері, неначе хороше.
Потрібно пробить крізь ту темінь глуху.
Нам потрібно як слід працювати
І без огляду просуватись вперед.
Все ж потрібно цей світ подолати –
Не зірватись із траси в еювет.
Нам боротись за наше майбутнє,
Не чекати постійно поблажок згори,
Бо мало із цього проб''ється могутньо
На путнє запалення святкових вогнів.
Присвята
А чорна біль пульсує в нашій крови,
Спустошує собою знищені серця,
Дає конання довге та поволі
Несе на Стікс – на вічнеє гниття!
Минуло двадцять років вже по тому,
А світ випльовує ще досі дикий пил...
Ти скажеш, що воно так – сяк минуло,
Але багато хто безжально швидко згнив...
І де той цвіт чорнобильський лишився ? –
Пустир зелений садить квіточки.
Та люд з будинків десь таки подівся
Залишивши свій дім та спогади гіркі...
Але ті спогади на серце це лягають,
Шукаючи сльозу в замріянім лиці, -
Мені тоді у Львові було, мов у раю, -
Вони ж палали смолоскипами в вогні.
І я лежав в колисочці спокійно
Не знаючи про сльози, горе, голоси.
Я бачив сни майбутнього так мрійно:
Про всі хвороби, що у нас були.
А люд терпів рентгенівське проміння
І мерли, мов комахи, сім’ї та близькі,
Однако инших, знать, вивозили з довкілля, -
Який ж це смак приховано – гіркий !
Такі ровесники6 і я, і той Чорнобиль,
Хоча родитись там та доля не дала,
А винні ті, хто Україну гнобив –
Инакше б катастрофи не було...
Березень 2006 Яремко Андрій – Ярий Львів
Четвертий
Цей світ у безнадійності звалився,
Заніс парад у Києві колись,
Та бета – хвилі теж там завелися
Й осіли в голови і далі понеслись.
Зламали скрізь природу і обійстя,
Знесли здоров’я людям нанівець,
Лишили всюди жовто – зсохле листя,
Та потягнули нам небажаний кінець.
Й пішли далеко за старі кордони, -
В Росію, Швецію і дику Білорусь...
Ми альфа й беті всю війну програли
В незнаній тупости не дуючи у вус...
А все могло іти не так погано,
Та повернути час – завдання не з простих...
Одненька кнопочка... і все кудись пропало,
І люди за тих тридцять подались...
Березень 2006 року Андрій – Ярий Яремко Львів
Чорнобиль
Було в Союзі так багато сподівань
На твою силу, розум і безпечність, -
Тобі всі вірили, на подив, без вагань –
Тебе хвалили за велику чесність.
Минулося .На самоті у пущі ти стоїш, -
Десь здалеку, на польовій дорозі
Видніються сліди машини із горба підніж
Й дорогу водно льодом скуту на морозі.
Нікому не потрібний, кинутий всіма
За ту одну помилку – за людей ти терпиш,
А тут дошкульна й лютая зима
Із півночі холодні хуги вертить...
Там станція стоїть і плаче, мов голодна –
Твоя дочка, а може заблукала лань.
Її будова чудна й неприродна –
Не Божа, а люциперська це дань!
Навколо нас ліси – мутанти світять,
Шалені дози все викручують в шляху,
Прихожих щедро і нещадно мітять,
Проводять з нами найжорстокішу війну...
Усе продовжиться іще десь вісімнадцять років,
Можливо більше (дав би Бог, що ні),
І, думаю, а скільки до чорнобильців зробити кроків,
Щоб ми нарешті виграли у тій війні...
2004
УБН
Я тільки правду знаю – більш нічого…
Я в правді жив і в правді виростав,
Старався не робить хоч краплі злого, -
Тому я серцем чистий світ лишав.
За волю України довго я боровся,
За неї мучивсь в тих концтаборах,
Хоча здобулась, та не обійшлася
Без мук, яких противник завдавав…
Схопили владу ті пост комуністи,
Почали розкрадати Батьківщину по шматках,
А вірі друзі до коритонька долізли
І зрадили ідею на очах.
Та й сина дух в невірних залишився, -
Колишнє КаДеБе готує воїв рать,
А українець самогоном знов залився
Й поїхав на чужину далі срать!..
Хотілось волі – правда не такої;
Хотілось щастя України, та у нас
Багато урків збайдужілих у запої
Звело усі зусилля у минулий час!
Але я переміг тих покидьків суспільства,
Я витримав у бою навіснім,
Я виліз переможцем із підпілля
І висипав у ґрунт зерняток сім…
20. 03.2006 Львів
Новатор
Реальний світ та нереальне існування
Несуть борги, обовʹязки в буття.
Комусь іде до сексу, збочення, вбивання,
Хтось раптом закричить не споєним виття.
І лізе вся планета знов на мене,
Затиснула так хвацько поміж коліщат.
Та далі тисне, дивиться гієна,
Бо вбити хоче море сподівань!
А я все борсаюсь у цьому затисканні,
Та вибратися прагну швидше із багна,
Яке немилосердно тягне у провалля
Де пустка дика, де немає дна!
Але я мужньо із багном воюю,
Шукаю виходу у дивний постмодерн,
Відтягую потужно злобнії кайдани.
Поборюю гарячку часу та мігрень.
І знов виходжу на цупкі простори.
Инакше дивлюсь з подивом на світ,
Несу ту перемогу вкутану у штору,
Доводжу справу до нових воріт.
13.03.2006
Книга
Педагогіці Волкової присвячується.
Студент і бібліотека – нерозлучні,
Та часто біла жертвою стає,
Бо студику, якому вдень так зручно
Небозі спокою нечасто вже дає.
Піде – покреслить та погне ту книжку,
Або ще гірше – знищить всі боки,
Чи десь зламає ненароком ніжку, -
Найгірше: вирве сторінки.
Напише ручкою якісь послання,
Олівчиком підкреслить гарнії рядки,
Але не чує той від книжечки благання:
„Не муч мене, не нищ і не пиши”.
І він з ненавистю цю книжечку мордує,
Коли у бібліотеку рідко в час зайде, -
Себе ж у задоволенні від мук чужих годує
Аж поки з книгосховища останнім не піде.
13.03.2006 Львів
Блюдолизам
Нечесні, злі, фальшивці в світі розвелися,
Паршиві люди хворі на лизню.
Ви покидьки суспільства всюди розбрелися –
Кишить від вас, мов мухами в багні.
Ви – блюдолизи, калоноси ласі й люті,
Не маєте повіки совісти в житті!
Ви Богом вже давненько призабуті –
Нещасні блазні сковані в брехні!
Ви скурилися задля власних задоволень
Пливете в хтивості по річці Лицемір!
Чужі ви до гуманних обговорень –
Так хочеться лизнути грошей кілька мір!
Ви такнете корисливо одному,
То другого похвалите в грісі,
А третього зженете, знать до гробу
Й візьмете гонорари на мільйон собі!
За власні втіхи радо блюдолизи,
За власну користь лізете в гівно!
Не тільки гроші вас псують, підлизи,
А різна користь кличе неземна!
Я люто ненавиджу ваші лиця! –
Ви – морди жаб, обслинені баблом!
Ви – мавпи дресировані грошима,
Що ласо закуповують собі диплом!
Скоти ви скурвлені у часі,
Замучені безправ΄ям в даний постмодерн!
До всього, ідіоти, будете скрізь ласі –
Вас чорт плюгавий так давно пожер.
20.01.2006 Львів
***
Залізний шлях все стелиться за мною,
А час в душі помалу в світ іде
І гнітить нас життя усе ходою, -
Незнане світло стелить у Едем.
Й у світлі цього я іду до скону –
Залізний шлях я орю в небутті,
Щоб в нім знайти якусь підпору, -
Щоб глибше зазирнути в істини оті.
І я блукаю в істиннім чеканні
Аби пізнати щастя від життя,
Але не можу. – З Богом йду в єднанні –
Я зможу побороти зла старе дитя.
5.02.2006 Львів – Сокаль
Андрій – Ярий Яремко
Невизначений тип
Я сам себе з часами не зумію
Втягти в життя та мало розумію
Незнану сутність у феномені своїм –
Чимдалі виростаю – все без змін.
Але все менше я про себе знаю
І чим живу, і чим у світ літаю –
Я десь існую у незнанім світі,
Та лину у свої великі сіті.
Себе ж боюся – лину в несвідомість
Та все заплутуюсь у сітях я натомість...
І знов лякаюсь тих страшних глибин,
Однако мучусь у продовгости хвилин.
Себе не знаю і не знатиму предовго,
Бо світ глибинний та занадто довгий,
Що я заплутався давно в собі
Й не знатиму чи дізнаюся про це в землі...
27.03 – 28.03.2006 Львів
*****
Життя без жінки є таке марудне,
Бездіяне, тупе й якесь миршаве.
Воно постійно гине, а мені все нудно...
А жінка робить це життя цікавим.
Вона, мов ангел, лине з праісторій,
Забарвлює цей світ у кольорі буття.
Без неї ми попадем в крематорій
Й не дійдем до нового пізнання.
А жінка грає роль велику у прозрінні –
Велику роль незнаного чуття.
Із ними чуєм в душах потепління
Й наснагу все творити надзначні діла...
Випускний ( 2003)
День цей я згадую з сльозами в очах,
бо свято таке є по – суті розлучним
та час цей давно у міжчассі зачах
і ввів нас в світи нової науки.
Проте не забуду років я шкільних
й щоденно про них я згадувать буду
і скільки пройде вже моментів нових –
О школо! Тебе я повік не забуду!
Я буду в альбом випускний заглядати,
провідувать друзів я стану завжди,
але ті роки все будуть втікати
й не знати коли всі розійдемось ми…
Проте не забуду років я шкільних
й щоденно про них я згадувать буду
і скільки пройде тих моментів нових –
О школо! Тебе я повік не забуду!
Поділились
Я жив цим світом небагато літ
й спіткало лихо знову Україну,
яка неслась в російський гніт,
що нас дістати міг у тую днину.
Але нарешті коаліція знеслась –
у муках нелюдських вона родилась
і кадри у ротації потужно понеслись –
за те колись в нас коаліція побилась.
****
Реве життя, бурлить в новім прозрінні,
несе в собі незнані острови…
Щось кличе до небес. В нове склепіння
летіти прагне, щоби істину знайти.
Полин
Гіркий полин розрісся в клятій зоні,
доніс той біль в роз’ятрені серця…
Чорнобиль нас ковтнув у час холодний
і круто всіх розніс у різнії місця.
А чорний біль аж трусить наші душі
та спаює жахіття наші назавжди
і ми трясемось, мов боксерські груші,
несемось в вир загублених років…
Проте усе не є таким поганим,
відродження несеться по полинових лісах
і десь прозріння сунеться незнане
зеленячи усе з надією в очах.
*****
Життя несе мене у вирі світла,
Хоч часто перешкоди чинить знов,
Але та доля все ж таки привітна
Загоює злі рани зношених основ.
І все життя не завжди є погане,
Хоч думка протилежна часто виника,
На мене світ по – иншому колись погляне,
Та понесе на крилах навмання.
А я сиджу шукаючи прозріння,
Несу життя буттю, що вже подерсь,
Шукаю Сили вищі для вклоніння
І вірю, що знесу цензуру геть.
І все живу з надією у серці,
Що світ недармо з Бога народивсь,
Бо те життя – це битва в герці,
З якої мало хто в святі пробивсь.
І все життя не є позбавлене надсуті,
Бо ми несем той рух у власний світ,
Який буття ніколи не позбавить каламуті
У вічнім існуванні много довгих літ.
Буреслов
Дощі. Все дощі на дворі періщать,
Шумить у потоках страшна каламуть,
І різні запори щосили так нищать,
Шукаючи шляху на спокійную муть.
А вітер колише шумливі дерева
І стогнуть степи все самотнім плачем.
Десь буря та свище у щирому реві,
Виклика Посейдона з могутнім плечем.
І все так гуде у гніві й гойданні,
Години ідуть в гуркотанні отак,
А світ закрутивсь в карусельнім катанні,
Чекаючи спокою у часі катань.
*****
Бібліотека – завжди хорошая річ
Дарує знання всім охочим
І так надихає вже словом пророчим,
Аж поки настане невпізнана ніч.
Ми радо сюди учитись приходим
Й проводим години у книгах в мовчанні,
Десь різнії речі потрібні знаходим
У цім надлюдському єднанні.
А книга – це щиреє слово огненне,
Вогні розсипає на різні боки,
Виковує в нас ту сміливість щоденно,
Щоб лякатись не сміли ми слова роки.
*****
Хоч тепло є нині на рідному дворі
І літо працює на славу в цю мить,
Та осінь малює дерева у Львові,
Щоб нам перешкодить спокійнесенько жить.
А ми ві радієм, що осінь забула
Про наше містечко на рідній землі,
Та, видно, вона уже десь тут була
В вогкій прохолоді ранкової мгли.
Вже скоро дощі почнуть всіх мочити,
Головосіка пройде непомітно повз нас
І ми всі почнемо печально тужити
За літом тепленьким, що пішло вже від нас.
*****
Вже день про захід в снах своїх мурличе –
Йому ж усе приснилося отут...
(А може це зловіщий клятий блуд
Весну ту неустанно кличе).
І десь далеко журавлі курличуть
Й несуться у далекий теплий кут,
Щоб крила далі не морозить тут
В зимі жорстокій й нетерплячій.
А вітер хмари знову йде шукати,
Щоб зиму в перемозі привітати
Й піти на новий шлях собі життєвий
І заморозить радо житнє поле
(Щось знов у думці серце коле)
Та придавить в людей інстинкт чуттєвий.
*******
До циклу „ Гімн коханню”.
Я день і ніч із впертістю тебе шукаю,
Бо погляд твій – то вічне джерело з небес,
якого окрім мене ще ніхто не знає
і жить є тяжко без твоєх чудес.
Ти є струмочком сповненим надії
З яког опити лиш бажаю це життя.
Безебе світ знеструмлений, а дії
Зійшли у ретардацію виття.
Без тебе світ загублений у суті,
без сенсу кожен крок торує в небуття,
А ти завжди умієш скрізь вдихнути
Надію в перемогу, в чесне зачаття.
Лиш ти умієш всіх з колін підняти
Й пізнати правди сховані від нас
І ти лиш зможеш їх пізнати,
Бо ти умієш змінювати час.
Лиш ти мене зумієш звеселити,
Лиш ти вселяєш радість у людей,
І ти лиш мною можеш керувати –
Я служка вірний навіть між ночей.
Я впевнено тобі вклоняюся кохана
За те, що легко я тебе знайшов.
Для мене ти назавжди є жадана –
служити так я ладен знову й знов.
*****
Любов несеться крізю простори
і лине серцем так до тебе повз ліси,
шукаю шляху, рвучи всі кордони,
щоби дорогу в душу твою віднайти.
я прагну тілом пригорнутися до тебе,
знайти себе в тобі йрозлитись по річках.
я прагну, щоб потужно пульсували в мене вени
і вилиласяч кров у новеє життя.
я прагну все здобути тут для тебе,
зробить щасливую у тім бутті,
знайти десь зірку, принести в потреі
й до вічности з тобою разом відійти.
я прагну вічно вже тебе кохати
й надіюсь на взаємність в довгих снах,
але цього мені не дано знати,
бо смертим людям це не можна знати.
та всеодно кохатиму тебе одвічно,
хоча можливо зрадиш в майбутті,
бо ця любов, знай, не лікується клінічно,
а йде крокуючи у ногу навіть у пітьмі.
*****
Люблю, кохаю, мучусь та не можу
Тобі відкрить незаймані чуття,
І все у серці віддано їх ношу,
Аж поки я наважусь знищить це сумяття.
Це дика мука, що ятрить, лама, кусає,
В душі вирує безлад, вітер і несе
Мене і вічність й тихо убиває –
На цвинтар всіх закоханих везе.
Люблю тебе – я думкою з тобою,
Тобі скрізь поклоняюсь на нових місцях.
Я кожен день живу у соромі в двобої,
Який безжально устромляє жало – цвях.
З тобою спілкуватися завжди приємно;
Ти поруч – в щастя огортаємось разом
І наші сили вкупі - невідємні –
Поборюють ті біди, лихо й всяке зло.
І я в нас вірю, в нашеє майбутнє,
Яке збудуєм з щирости, добра, тепла,
Та ввійдем в вічність Богом незабуті,
Щоб споглядать Його Обличчя в небесах.
СОН
Сьогодні в сні ми злились в поцілунку
І пили насолоду вічну з наших уст,
А в жилах палкотів прекрасний трунок
Любови вічної.Він в просторі загус...
Ми жадібно зливалися чимдуж в єдино,
Лишаючи вологий присмак на губах
І це все лилось не одну таки годину
В іще незнаних нам малих містах.
Я випивав тебе усю таку жадану,
А ти у запалі пяніла на моїх плечах
Усе щебечучи до мене „мій коханий”
І присухалась до серцевого биття.
А я шалів і пурхав над тобою,
Та квіти з неба все кидав,
Я лиш тобі признався у любови –
Инакше б злість на себе я тримав...
Та це був сон. За хвилю це змінилось
І я лежав у просторів старих творінь,
А все життя десь перед мною лилось
В якусь незнану для кохання ту глибінь.
За небосхил!
Несися світе в вихорі космічнім,
бо ти покликаний творить дива
у русі Всесвіту, що завжди буде вічним –
ти, світе, гарний урожай збереш в жнива!..
Тобі вклоняються усі земні створіння
і ти несеш усім всесущу благодать.
Й чому не хочеш ти знайти в собі прозріння,
яке вже допоможе владу в руки взять?
Лети, о світе, у далекі небеса,-
лети й неси велику перемогу
і подивись, яка у Бога є краса –
Дивись, о світе, вперто – до знемоги!
18.06.2006 Львів
****
Людино! Ти є пух земний і прах
у вічній суєті земельного життя,
але себе сприймаєш, мовби ти є птах –
величним, диким, щирим в непокорі.
18.06.2006 Львів
****
О як тебе люблю прекрасний, динамічний світе
у дикім танці непроглядного кружляння!
Ти покажи мені незнані древа віти –
дерева життя і дерева єднання!
18.06.2006 Львів
****
Цей рух життя не завжди є для нас –
він часто ворогом таки стає,
бо об’їдає божевільно вільний час,
поспати довше він ніколи не дає.
20.06.2006 Львів
Цикл «Безсмертний доторк до душі»
Ліна Костенко
Сила слова
Рубайся в герці нашого буття,
рубай усе, щоб жити краще стало,
рубай кайдани бурого гниття –
рубай, щоб потім вже не було мало!
Розрубуй рабство і лети на волю,
неси себе у вічність навмання,
здобудь собі та українцям долю,
посій у нас насіння для життя!
Лети й рубай ті вікна у Европу,
несись туди й показуй людям путь!
Несись туди, де жили всі Циклопи –
дороги щастя завжди співпадуть!
Прорви світи навколо рідне слово,
гори вогнем, щоб мозок спалахнув
й палай постійно, щоб не згаснуть знову
проте минуле наше не забудь!..
20.06.2006 Львів
****
І вже коли ти похитнувсь у слові,
Вважай, що похитнувся в собі
Борис Олійник
О слово! Много важиш нині ти,
проте тебе щоденно зневажають
і тяжко праведну людину віднайти,
яка на тебе повсякчас зважає.
24.06.2006 Львів
****
Та є слова, що рвуть байдужий рот.
Микола Вінграновський
Щирі, потужні, владні слова
завжди скресають черствих та байдужих
та зараз настали криваві жнива,
коли зловживають ними люди ворожі.
24.06.2006 Львів
****
Якби ти знав, як много важить слово
Іван Франко
Вага їх, Україно, є безцінна,
оскільки ті боронять незалежність повсякчас!
Із ними Ти ніколи вже не будеш тлінна –
Ти тільки їм сприяй, о ненько, в кожен час!
Словам потрібен догляд у родині,
плекання у письменників повік
й любов синівська необхідна нині –
для них це найдорожчий в світі лік.
Й якщо леліяти слова Ти будеш,
дістанеш в нагороду те безсмертя назавжди
і перемогу Ти над ворогом здобудеш,
в Европу легко зможеш Ти дойти!
25.06.2006 Львів
****
О слово! Будь моїм мечем…
Олександр Олесь
О будь мечем готовим до роботи,
мечем, який будує скрізь мости,
мечем, що рве байдужости тенети,
мечем, який не зможе підвести!
О слово! Розбуди своїм яскравим блиском,
знедолену Вкраїну з рабства підойми
та доведи, що ми вже до Европи близько –
собі і українцям, світу доведи!..
І будь мені мечем, щоб штрикать воріженьків,
які по Україні причаїлись до війни,
аби усіх звалити та загарбать Неньку –
вони до Неї крадькома захочуть підійти.
Тому рубай їх тут наліво і направо,
не дай їм впевнено оговтатись разом –
таким здобудеш українцям право
пробути вільними й щасливими гуртом.
26.06.2006 Львів
****
Коли ти загорнувсь у слово
із нього вилізти не зможеш і повік
ходитимеш із ним на різні лови, -
людей ловитимеш не маючи їм лік.
****
Рушай у путь захоплений в наснагу
й поли бур’ян на цілому шляху,
твори культуру, що немов оаза
охопить світ колись й розтопиться в гріху.
Твори шедеври та виполюй поле,
працюй з такими, що віддалися Творцю,
рубай каміння пробиваючись до волі,
аби віддати честь життю Каменяра.
****
Ти думаєш, що ти над книгою король,
проте вона над нами владарює.
Вона над нами, виявляється, король,
бо часто підсвідомість обмахлює.
Інші вірші
****
Радій життю, коли ідеш до бою,
неси ту радість, чисті почуття,
та не здавайся до кінця – живи метою –
инакше вберегтись не зможеш від гниття!
****
Ніколи не давай себе звалити
у чорні тенеті лютішого зла.
Тобі вже пора свій світ враз змінити,
бо може всі шанси порвуться. Хто зна…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204823
рубрика: Поезія,
дата поступления 08.08.2010
Я майже вбитий у глибокій ямі
Та дух шукає втрачені роки...
Колись все перевернуте уверх ногами
Здавалося нам правильним й легким.
Я майже вбитий, але дух шукає
Усюди правду, чесність і любов.
Його не чують, але він не знає,
Що час піти йому ще не прийшов.
Він кличе долю, волю і життя
І в безпорадності постійно б'ється...
Його не чують... Линуть навмання
Години вічності, кохання, щастя...
А дух шука кохання між людей -
Його знаходить та ніхто не чує.
Він бореться постійно, а проте
Знаходить перепони та воює.
Я, майже вбитий, прагну до життя
І пристрасно кохаю ту єдину,
Яка й мене кохає та чомусь не зна -
Мене вона врятує у лиху годину.
07.08.2010 року Львів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204821
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2010
Із збірки „Єрундистські обсервації”
Да выбирайтесь из ряду молодцы, которые позубастее на слово, задирать неприятеля!У ляха пустоголовая натура: брани не вытерпит; и, может быть, сегодня же все они выйдут из ворот.
М.В.Гоголь. “ Тарас Бульба”
Як у воду дивився кошовий: вийшов Шахтарський Барон із воріт номенклатурної фортеці – і брязнув додолу, поцілений Станіславівським яйцем. Покотився, гримлячи обладунками. Укотре Давид переміг Голіафа.
Юний поет Андрій Яремко працює в жанрі політичної сатири, наслідуючи головного “п’ятикопієчника” України, Підскарбія Бу-Ба-Бу Олександра Ірванця.
Вірші Андрія допомагають зрозуміти, як у “криївках” ВГО “Пора!” творились сценарії акцій, флеш-мобів і перформенсів того Балагану, Бурлеску і Буфонади, які зробили цю славну Організацію пострахом для усіх пострадянських диктаторів.
Із книги «Єрундистські обсервації»
Із циклу «ВІРЮ! ЗНАЮ! МОЖЕМО!»
ВІРЮ
Вже сила якась тягне ту Юлю
Руку потиснуть, щоб згоду створить,
Погладить свою й Президентову гулю,
Бо може останні перестануть вже нить.
Вона на тих зборах рідного БЮТу
Чітко сказала,що треба дружить
І тра подолати зміюку ту люту,
Щоб владу собі поновно вділить.
А Ющенко рідний, хитрий та мудрий
Руку зрадливо кидає вперід
І там за кулісами готує похмурий
Несподіваний БЮТу вже злісний привіт.
Єнотурова кличе на пост він прем’єра,
Бо,бачте,потрібна своя голова –
Нічого, що була в Верховній холєра,
Але вже Фортуна своє відбива…
А Юля тоді розізлилась на славу,
Бо дехто з рабів свій голос віддав
І вигнала їх із своєї держави,
бо зрозуміла, що все – наростаючий крах.
Щирий прем’єр
Щось в лісі здохло або щось вродилось,
Бо Юля захотіла з Ющенком піти у вальс,
А щоб вже вам так добре жилось,
Коли чогось так завжди жаль!
Щось Юля і домовленість ще має
І каже,що тримає з Вітею контракт,
Та переговорів з ним іще шукає,
Складає у слова новенький акт.
Але не вірю щось тій «щирости» наївній,
Яка якийсь фальшивий палімпсест торка.
А серце нові все пояснення шука
Цій ситуації, що склалася вже нині.
Справедливий мер
Голодує в камері собі один
Наш львівський мер, бо справедливий
І дивиться собі задумливо і синьо
Плює із гірки на дівчат цнотливих.
Своє становище він би поміняв,
На квас, вареники, затушену свиню
І просто пузо він би не втрачав
Якби на справу го не кликали нову
А так сидить він в Ратуші-державі
Його заступники тримають, щоб не впав
І він все мріє про новеньку славу
Й чекає на комісію собі без прав.
І вже вмирав – під крапельницю взяли,
Давали їсти, але того в рот не брав,
бо знав, шо цього всі таки чекали
й зробили б із сенсації аврал.
Але недовго він сидів голодний –
Приїхала комісія з Суда
Й сказала, щоб не переживав безводний,
Бо вивчить ситуацію, що трапилась вона.
Підрахуй 2006
ВІЧЕ каже „ Годі нас дурити –
ПОРА вже правду кликати сюди
І СОЦІАЛАМ перестати треба нити –
Подайте нам нарешті враз води !”.
А ПРОГРЕСИВНА теж собі тут розкричалась:
„ А дайте правду з КОМУНІСТАМИ зв΄язать !” –
Ми ж радо довго з неї насміхались,
Та з инших, що творили спільну рать.
„ Вам влади...” – хтось подумав вголос.
І справді, - влади захотілось вам?
Та ладні ви не врізати і волос
Для бідного народу, бо він все вам хлам.
Пригоди Лева
Що не божий день – нове стає правління
Як в лісі порохняв, пеньків, дерев,
таке стає там нині озвіріння,
що чути вовчий з кабінету рев.
Кричить тут радник на стару солому –
Там мер не може й слова журналістові сказать.
Усе не в спокої іде – завжди по-злому,
щоб грошей більше у людей забрать.
А «Львів/енерго» як борги заплатиш,
Тепла і світла не будеш мати рік
І ті хто має – буде з тя сміятись,
Й казатиме, що зб’є насушний бік.
А сварки, бійки – все якісь картини.
В маршрутках і тарифи ті ростуть;
Забили центр русскіє билини,
Китайці від гадюк своїх давно течуть.
Завмерло місто…Натекли і ріки –
Води нема,а труби все течуть.
І не дзвони у ЖЕК-почуєш грізні крики –
Вони ще макогону так втовчуть…
Міліція на мотоциклах все ганяє
(Здається, батяр вулицю усю ляка).
Та де. Вона мабуть то добре знає
Хто вкрав у дяка доброго бичка.
А знає, та того таки не зловить,
Бо поділився гад і братія «не зна».
І злодій з радости в машині стане вити,
Бо визнати-невизнана його вина.
Кажу вам – дурні в місті розвелися:
Що не чоловік – пияк, дебіл, мужик.
Порядні люди тут перевелися?-
Питаю не один людський язик.
Та ба, що ні – лишилось кілька тисяч,
Але знайти – проблема непроста.
Казав мені один знайомий витязь –
Їх є одна душа на тисячу пустих.
Забреханий Сірко
Доборолась Україна
До самого краю, -
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
Т. Шевченко
Забрехався наш Сірко на ціленьке місто,
Та й у Раді замісив непонятне тісто.
Ми питаємось його: ”Де той Ринок буде”,
Та що в реконструкції собі він таки здобуде.
Але Сірко нам на те щось дурне городить,
Що не знати як вже нам (жителям) догодить,
Бо він краще знає як хату будувати,
А тому йому так лєнь шлях нормально слати.
І будиночки собі техніка нехай руйнує,
Бо вже меншої ніде він тобі не сплюне.
Ми знов кажем: „ план той де ?” – він: банькаті очі
Тоді каже: „ Не знайду” й „ Що від нього хояем”
Ми питаєм: ”Це законно?” – три дні думав хлопець,..
А на третій каже той: „ Незаконно значить”.
Тоді радим: „Зупиняй !”, - „ Ще чого робити.
Я не буду, бо мені водку треба пити”.
Ми говорим : „Не дамо Ринок руйнувати”, -
„ Що вже хочете робіть. Я іду до хати”.
Тоді в п''ятницю собі площу зблокували
І кайданами до всіх технік прикувались.
Схаменувся наш Сірко: ” Годі ! Я здаюся,
Але дайте я собі знов таки нап́.ся.
І сказав тоді усім: „Буду зупиняти
Техніку, якій раніш наказав я стати”.
Але техніка ще день хтіла торохтіти
І новенькі трактори їхали пихтіти,
Та ніхто не працював – справили вражіння,
Бо кайданами скувалися ми до пообіддя.
Отакий – то наш Сірко – робить беззаконня,
Та трофеї гонорово ставить в підвіконня.
І таких потрібно гарно, хлопці, нам взувати,
Щоб бардаку той не зміг в хату притаскати...
Азарт – це гра
Азарти навчились вкраїнської мови
О Боже! Це ж радість велика усім!),
Й поперлись складати граційно промови
Про другу державну, що гряне, мов грім.
А грім той настане із січня крутого,
Крутелики вгатять московську, а ти
Приюшений будеш. Учити нового
Заставлять по-русскі тебе братани!
Азарти і Янкі, кулі у скронях –
Як класно вони собі заживуть!
Калашніки зроблять новенькую змову
І радо стрілятимуть тих журналюг.
Й куратором стане Азарт наш шановний
У львівської області, щоб тирить грошви,
А потім остатки паскудно відломить,
Що довго Львів шитиме шрами на шви.
На те він Азарт – не скажу я більше –
Азарт над азартами Партії еР,
Проте русофіл, укрфоб. Щонайгірше –
Цей запал єднання у нім не помер.
Львів
УрАкадемія
Перше вересня хмурнé на дворі,
А урочистість впевнено собі іде,
Про нас чиновники усе говорять
І Садовий нікого тут не обійде.
Ми слухаєм Олійника старого
Про Революцію і наш Майдан,
Який продав цей Ющенко убогий
Й собі з веселістю пустився в тан.
Тут й Ректор, Калинець нас наставляють
Пройти стежину знань нам без проблем,
А наші погляди по них гуляють
І вірять недовірливо в одну з дилем…
Минає урочистість теж прекрасно,
Нам в alma mater вносять хоругву,
А первачки ідуть туди ж помалу
Під музику незвідано дзвінку.
Дубль два – Україна
Десь слухав вухом – другая державна
Та русска, як махав колись прьємьєр,
Вона вже буде світла і преславна –
По – руські говоритиме кур’єр.
А хто не буде по-маскальськи говорити,
То хартія нахаркає усім у лоб
І будуть москалі прегарно бити
Та обзиватиме мєнтовський жлоб.
А заживемо ми богачє чєм Рассія,
Однако в зоні скинемось кістьми
Та все давати будемо й повії
Розплодяться з покритками. Ченці
Знесуться до небес. А ми підемо
Служити в армію або у гріб,
Проте ми жити гарно вже будемо
Та їсти з сухарями хліб.
І заживемо із Рас сією у парі
Мов давні подруги старі й дурні,
Бо руські кажуть « Ми сестрички знані»,
А перші старші в суперечностях війни.
Паперові янучари
Хороший Бряк і Шмельц у Львові
Із янучарами гуляли в парі
І вже від тої щирої любови
Любенько тирили старі папери.
А Яник їм за те гарненько
Посади віддавав, які вже мав,
А тій Шмельцовій так чемненько
Всю честь культурщика віддав.
Раділи всі, та злісні архівісти
Терпіти беззаконня не могли,
Тому той місяць дали їм поїсти
Весь бруд брехні в мовчанні навіснім.
Але все ж помилилася директор
Й ніхто не брався десь мовчать,
А в суд зібрався йти відверто
За своє право чесно воювать.
Рейвах в ЦДІАЛі
Несправедливість розгулялася у Львові
В ЦДІАЛі Шмельц керує навмання
І диктатуру вже снує собі поволі,
Та так радіє, мов з жертви левеня.
В Діяни Шмельц репресії тривають:
Кого втискає, й з архіву виганя.
Від неї чесні люди спасу тут не мають –
Та чуть громади голос владний віддаля.
Там страйк на вулиці зібрався,
А Шмельц все пофіг – має Боряка,
Який із нею тих архівів вже накрався
Для класного одного чувака.
І так безправ’я грається із нами –
Директор та не хоче підійти до нас,
Бо слів не може підібрати в даний час
На своє жалюгідне виправдання.
Міністерство і учителі
Неробенко учора знервувався,
Бо вчителі схотіли гроші із зарплат.
Він, бачте, вже так наробився,
що не вилазить із тяжчезних лат.
Ви ж знайте, що наш соцміністр
Недавно розпорядження прем’єру дав,
Щоб той підготував мільйон каністр
Для спалення чиновників-роззяв.
Ще й шарпав Єнотурова за пояс-
Мовляв – де гроші взяти вчителям:
“Народ цей наступає на мозолі
і вийти з хати знов не дозволяв.
Тому прем’єр пообіцяв із Сталі,
Коли той африканець нам свій борг віддасть –
Тоді й закрутяться нові педалі,
Щоби віддати боргу вам маленьку часть”.
“А що ви прагнете тепер здобути –
щоби я на коліна перед вами чемно впав!
Чи до росолу перед вами роздягнутись
І влитись в боягустві вже до ваших лав!”
Отак обурювався хлопець на заяви,
Які робили чемно вчителі,
Бо він найбільше в Україні має право
Нічого не робити і кричати на усіх.
13.11.2005 р. Львів
Із циклу”Вірю! Знаю ! Можемо!”
Знаю.
Кабмін пішов сьогодні у відставку,
Бо жерся бідний з усіма не в жарт.
Він правив кризу нову на заправку
І з цукром бавився собі в азарт.
Робив прихватизацію собі в халяву,
Кричав ,що чесно гроші заробляв,
Але бюджет вже був таки дірявий ,
Бо скрізь латати уряд не встигав.
Хоч подвиги були і прикрії помилки,
Та жертись з Бороденком завжди час він мав.
Бо той хотів кріслечко пре*єрське
Й тому так палки в колеса вставляв.
А Зігненко й собі на горло розкричався.
Та з Бор оденком війни той почав іграть,-
На докази вже ріжні розстарався,
Щоб краще ворога за зло чіплять.
Тому розсердився на них так рідний Віктор
Й почав усіх нагаєм бідних тут ганять
І вже зостався сам з ве.о. прем*єром,
Бо пізно було інших тут розборонять.
МОЖЕМО
Андрій прекрасно брендами керує
Й мобілки дорогі приймає в пацанів,
Якісь палаци неземні собі будує,
Бо гроші десь бере з матолків-паханів.
В машинах за сто тридцять хлопець роз*їжджає,
Завжди квартири на шістсот бере собі
(У тому він проблем чомусь не має)-
Він зблизька не приглянеться чужій журбі.
Хлопчина може швидкість сміло перевищить
І збить людину при нагоді там якусь,
Бо має право за безкарність різні речі нищить-
Йому найкраще діло це проходить з рук.
А журналіст від батька в морду може получити,
Коли напише той про сина скрізь статтю,
Бо, бачте, журналіст зібравсь родину вчити
Як жити по закону, а не сіяти брехню.
Інші вірші
Фаберже
Тому,що це веселі яйця, а не якесь там фаберже...
Ве.О. міністри нині із дітьми зріднились -
Почали пустувати в міністерствах своїх:
Одні- продовження,мов хлопчаки ті побились,
А другі св''яткові яєчка давали усім.
А екси вже рвуться у новий Парламент-
Так тягне в коридори багаті гулять,
Бо там не потрібно на світі тім думать-
Але та безпека не хоче чекать.
Однак всі радіймо, бо рік, як Єдиний
В Франківську упав від удару яйця.
Радіймо, бо бачте, Вернено-дитина
Жартує в родині. Радій же сім''я!
Кандидати
Щось, хлопе, не сподобався мені
Твій поверхневий опис у натхненні
І про мистецтво гарно й достеменно
Нічого не сказав ти нам.
А про культурні пам''ятки ні слова,
Про гроші ми не знаєм нічичирк.
Якась у Львові виросла полова,
А пам''ятки все падають у вир...
А ми, львів''яни, знітились у всьому,
Байдужі валимось, мов мученики вниз,
Та терпим ті обіцянки, а злому
Даєм дорогу в мери, щоби нас загриз.
І вірим в популізм тих кандидатів,
Жуєм програми, топимось у них,
Впускаєм в облраду всіх дегенератів,
А в місті злодії в законі розвелись.
Усі ж вони несуть скрізь популізми,
Поносять маніфестами безплідними, а ми
Вертаємось в часи старенького кучмізму,
Щоб в пропасть рабства смирненько піти.
Партійна мозаїка 2006
А ролики у ящику знов крутять,
Та їх вже більше ніж було колись
І нам політики щось нове мутять –
Несуть туфту під Новий Рік.
І агітаторів мільйони розвелося –
Несуть брехню не знаючи про це,
А чесні люди в світі розбрелися
Занюхавши, що буде знов не те.
А НАШІ кланяються нам під ноги _
Аж солодко під серденьком стає –
МИ ж наново піднеслися з підлоги –
МИ будем мати щастячко нове.
Бо вже ПОРА РЕФОРМИ тут робити
ТОМУ, ЩО треба краще молодечі жить
І ВЛАДА мирно житиме з НАРОДОМ
Й НАРОДНУ ДЕМОКРАТІЮ творить.
ПеКа ми будемо чимдуж любити,
Боротись з ЮЛЕЮ за виборні місця –
НЕ ТАК нам треба жить, а бити
Людей за влаДУ соцбагна.
Але й КОМУНА у Парламент скаче
І ПРОГРЕСИВНІ рвуться в дику даль,
Та ЄДНІСТЬ у Веховній з кріслом плаче,
На ВІЧЕ кличе одягнути шаль.
І не лінива нам потрібна УКРАЇНА,
А ТРУДОВА у ЗЕЛЕНІ ПЛАНЕТ.
Тут ЧЕСТІ у БОРОТЬБІ з КОРУПЦІЄЮ треба
З ГРОМАДОЮ створить новенький NET.
Вже й АЛЬТЕРНАТИВА йде ЗА ЄДНІСТЬ,
Але політика до нас глуха –
Ніхто із них не знайде нам жертовність –
Вони лиш годні нас лишить здихать.
Перегони 2006
Хтось знову преться у новий Парламент
І крутить шури – мури у кріслах,
Хтось топить десь суперника на amen
У чорних трюках, що ведуть на злісний шлях.
Хтось буде обіцяти гроші і стабільність,
Хтось ЕКО застосує без гівна,
Хтось чемно заведе тебе в підпільність -
Вкраде усе і скаже, що нема.
Хтось клято агітує за зарплати.
Лякає кризами великими собі,
Та хвалиться неробством і не знати
Чи зробить щось на ділі без хвальби
А може хтось об''єднуватись схоче,
Хоч чесно ладен в серце ніж встромить.
Бо українці по такому, знать, хохочуть –
Ті ж ладні воску в шкіру затопить.
Зате жеруться всі – політики й бандити.
Вони воюють люто за дурний народ.
Аж поки знов недоля зможе нас побити –
Втопити в ріках люті серед владних вод.
Передруковано з www.yaremko2006.narod.ru
Свідомі громадяни
Моголи, моголи
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Т. Шевченко
***
Мій Львів знайшов в байдужості провалля
Та дав перекопати Ринок назавжди,
Бо діє не закон – тут правлять причандалля, -
Безглуздість світу кличуть йти туди.
Ми тупо дивимось, як Львів вмирає,
Та ганим тих, хто рветься захищать,
Бо в суті діла радо не вникаєм,
Оскільки громадяни милі – вам начхать!
Ви ж користь бачите для себе в всьому –
Навіщо Спадщина – Вам гроші подавай,
Бо ви не мислите по-европейському закону, -
Ви варвари по – суті – азіяти зла!
Із вас до хрону старих типів розвелося,
Що думають: „Ті люди скрізь працюють за бабки”,
Але у Львові три десятки залишилось,
Які про велич міста мріють залюбки.
Вони плекають цю перлину України,
Яка історію велику подала,
Яка давала приклад різним батьківщинам,
Але усього цього та не зберегла.
І зараз далі нищать центр міста,
А Ринок той найбільше постраждав
Від того беззаконня...Десь за років двіста
Нічого не залишиться для нас.
Але ви судите не розбираючи нічого
(Хоча не всі байдужі є з львів'ян).
Для вас ми баняків ці, садові, підлога.
Школярики – прогульники, що лізуть у бур'ян.
***
ОПОРА – має бути в Україні скрізь стабільнО
ПОРядок, людяність хай правлять без тих масок. Як ЦиклоП
Опершись в світ нехай ідуть вперед повільнО
РАдіють всьому та летять могутньо в бій, неначе ТигР
Активність, Відповідальність, Солідарність – це ОПОРА!
***
750 років
Мій Львів в історії купається прадавній,
Яку не вміємо дбайливо захищать, -
На неї ми всебічно давим
І мимоволі прагнем зруйнувать.
Ми варвари, бо стелим на історію бетони,
Несемо кривду тим, хто правду захища
І кидаєм таємно у кишені ті жетони,
Щоб гарно збагатитись з тих, хто нам кричав!
Мій Львів...Руїна за п'ятнадцять років?
Чи швидше? Десять, п'ять чи три?
Хто візьметься за поправляння боків –
Львів'яни! Хто з вас очі на кінець протре?!
Мовчать...Немов ковтнули язики –
Ковтнули їх аби безпечно спалось?
Та ні. Байдуже просто. Їм аби: „ги-ги!” –
Смачненько з когось посміятись!..
Гине Львів, бо гине та свідомість,
Яка будила вперше вивісить той стяг,
Який двома горів...Вже пустка є натомість,
Що кличе кинутись в обійми благ...
Дичавіють львів'яни в повсякдневному гасанні
Не помічаючи навколо руйнувань,
Не помічаючи болючого кричання,
Бо треба йти вперед в добробут без вагань...
***
Олігархам
Облизуватись треба лиш по праці,
Поскільки зажирієтесь при нас,
Огидите життя купаючись у цяцях –
Роками люди не триматимуть зарплат.
Але ми завжди будем вас контролювати,
Оскільки демократія недавно віднайшлась...
Підіть пограйтесь у казарми до солдатів –
Обдурюйте там їх, щоби дістать бухла.
Радійте вже коли обдурите людей,
Активно розкошуйте, допиваючи до дна.
ОПОРА скоро злодіїв в державі віднайде,
Прикрутить вас, що вріжуть вам бабла!
Отак ви „браття” ступите в тюрму,
Розстанетесь з багатствами отими, -
Активним – по життєвий строк дадуть, -
Опришкам – трошки менш важливий...
ПОСТІЙТЕ з забаганками життя,
Обмийтесь зараз, щоб непізно було, -
Разом – ви надалі незаконная сім'я
Артистів ласих до грошей та до портфелів.
Передруковано з http://old.opora.org.ua/news.php?news=416&
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204758
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 07.08.2010
Новаторське мистецьке „Я” не завжди вихлюпувалось у „десятилітніх періодах письменницьких поколінь”, і, хоча письменники називають себе різними „десятниками”, літературні критики схильні вважати (і влучно зауважують), що були лише покоління 20-х, 60-х, 80-х. Літератори, які почали писати в дев’яностих та називають себе, відповідно, „дев’яностниками”, насправді ними не є, а отже, лишаються, по суті, поствісімдесятниками. Двохтисячники, зважаючи на сталий вплив мистців-вісімдесятників і поствісімдесятників, а також „застарілий” жанровий інструментарій, ще не „народились”. Тому про „Покоління 2000” говорити ще рано. Проте така тенденція є, адже в поезії з’являються нові „медійні жанри” (про них зазначено в додатку до №6(131) бюлетня „Смолоскип України” „Знак”), такі, як sms-поезія, що дечим нагадує давні невеликі японські вірші хоку, призначення яких подання інформації часто повчального змісту.
Одним із чинників, який сприяє розвиткові, популяризації молодіжної літератури, є „медійний принцип”, який полягає, за словами Богдана Горобчука, на „безпаперності”. Самвидавівських сайтів достатньо, аби подавати туди свої твори на розсуд потенційних відвідувачів електронних сторінок. Отже, письменники, які мають обмежені ресурси своєї самореалізації, потребують якнайбільше використовувати так званий “інтернетівський самвидав”. Наша література, перебуваючи в стані друкокризи, а в деяких куточках України руїни і соціяльного збайдужіння, не може нічого иншого запропонувати деб’ютанту (в плані друку книги), як вміщувати свої твори на різноманітних сайтах. Україна опинилася в нетиповій літературній ситуації: майже все друковане змагання (навіть у малих тиражах) зводиться до грошей, що органічно суперечить принципам книгодрукування Европи та решти цивілізованого світу. І тому, можливо, найбільш істотною рисою потенційного існування „покоління двохтисячників” як нового творчого покоління, яке Віра Балдинюк називає „молодняком”, буде „медіяреальність”, котру з часом використовуватиме більшість сучасної української молоді.
Окрім цього, потрібно пам’ятати, що наступний період, який визначатиметься ґенерацією „двохтисячників”, не будуть сприймати ані шістдесятники, ані вісімдесятники. Це відчутно й тепер, коли літературну поствісімдесятницьку молодь не сприймає ґенерація вісімдесятників, не говорячи вже про шістдесятників. У цьому й полягає „конфлікт поколінь”, який незабаром ще раз проявиться, можливо, з більшою силою, ніж це ми спостерігаємо зараз.
Думаю, що в майбутньому значним попитом користуватиметься sms-поезія, яка з часом почне витісняти традиційну римовану поезію, білий вірш і навіть верлібр. Останній заполонив Україну в середині 90-х років ХХ століття, то чому ж таке не може трапитися з sms-поезією, яка є, на мою думку, сумішшю короткого верлібру і білого вірша, що характерне для sms-повідомлення, записаного латиницею. Ця поезія є легшою для сприйняття у свідомості пересічної молоді, її швидко пишуть. Проте сподіваюсь, що розквіт sms-поезії не затьмарить розвиток инших видів поезії. Наприклад, верлібр зараз використовує близько 93% письменників, решта припадає на римовану поезію та білий вірш. Така ситуація є тривожним сигналом для нашої літератури, адже для її повноцінного розвитку потрібне вдосконалення всіх жанрів поезії та прози. Популяризація лише певного жанру може спричинити зникнення цілих пластів літературних текстів. Подібна ситуація, думаю, буде і тепер — винайдуться нові жанри, які пов’язуватимуться з комп’ютером, Інтернетом і мобільними телефонами, бо для молоді завжди притаманний творчий підхід. Відтак всі ці новаторства, зрештою, навіть традиційні класичні твори, будуть поширюватися частіше в Інтернеті, і рідше — у вигляді друкованої продукції. Якщо така тенденція в майбутньому закріпиться, то вітчизняне книговидавництво може потрапити в досить скрутне становище. Тому вкрай необхідним є прийняття нової політики у сфері українського книгодрукування.
Передруковано з студентської ґазети "Ярослов" філологічного факультету ЛНУ ім. І.Франка, Львів, вересень-жовтень 2006 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204754
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2010
Альфред Шклярскі
Томек в країні кенгуру
ВАТ «Муза»
Помста
За хвильку мав пролунати дзвінок, що сповіщав про закінчення перерви між уроками. Коридор помалу порожнів, учні ховалися в класах. Шкільні мури огорнула тиша. Лише групка учнів четвертого класу крутилася поблизу шкільних сходів і дверей учительської. З кожною хвилею, яка наближала закінчення перерви, у хлопців, що вовтузились у коридорі, розгорялась в серцях надія. Ані в канцелярії, ані в учительській вчителя географії Красавцева досі не було. Може захворів і не прийде до школи? А може, принаймні, спізниться, що з ним часто траплялося?
- Кажу ж вам, що Пилки не буде в школі. Голову даю на відріз. Може власниця будинку, де він жив, виходячи зранку у справах забула і закрила його на ключ? Ото сміх! Уявляєте Пилку, який з нотатником у руках безсило метушиться по помешканні? О, хотів би я це побачити!
При думці, що таке може трапитися, обличчя хлопців прояснювалися. Важко було дивуватися тому, що мережані Томком думки надавали його друзям надії і веселості. Лише три тижні відділяли їх він літніх канікул, а тим часом Красавцев, або Пилка, як його називали учні, обіцяв, що перед своїм передчасним поверненням до Росії приготував «польським бунтівникам» такий сюрприз, що пам’ятатимуть його весь наступний рік повторного «зимування» в цьому ж класі. Для учнів четвертого класу це могло означати лише зростання тиску з боку дирекції гімназії.
Ці здогади не були позбавлені сенсу. Призначений кілька місяців тому новий директор гімназії, росіянин Мельников, дуже суворо вимагав від своїх вихованців сліпого послуху і прив’язаності до царської Росії. Адже ця незвична історія починається тисяча дев’ятсот другого року, коли значна частина Польщі перебувала під російською окупацією. Новий директор, якого учні вже встигли зненавидіти, демонстрував особливу відданість справі русифікації польської молоді. Йому було мало, що всі виклади велися російською мовою. Мельников та кілька вчителів пильно стежили, аби учні в школі взагалі не вживали польської. Багато часу директор присвячував вивченню стосунків, які панували в родинах його вихованців. Кожен вияв неприхильності до царської Росії карався поганими оцінками та призводив до зниження успішності.
Одразу після отримання посади директора гімназії, Мельников звернув увагу на четвертий клас. На його думку, в цьому класі не було «російського духу». Четвертокласники не горіли бажанням вчити історію Росії, більшість мала погану російську вимову і, як доповідали таємні донощики, розмовляли між собою польською. Директор був цим глибоко стурбований. До того ж отримав від поліції інформацію, що батьки деяких учнів перебували на обліку як політично неблагонадійні. Довго не роздумуючи, він вирішив розбити «гніздо малих ос» і видав відповідні інструкції своєму відданому підлеглому, вчителеві географії, шістдесятилітньому Красавцеву.
Він викликав його до Варшави на місце попереднього вчителя, з яким трапився нещасний випадок і той подав у відставку. Красавцев був чоловік запопадливий, але часто топив горе в горілці. Тому в школі бував надзвичайно розсіяним і переймався лише “особливими” розпорядженнями Мельникова. Аби їх якнайповніше виконати, найважливіші речі записував в нотатнику, до якого часто заглядав під час уроку.
Учні дуже добре відчували ставлення директора і його поплічника. Недвозначне, сповнене погроз попередження Красавцева наганяло страху перед цим останнім в шкільному році уроком географії.
У коридорах протуркотів дзвінок. Четвертокласники зітхнули з полегшенням. Вони зайшли до класу і звідти через причинені двері слідкували за вчителями, які поспішали на уроки. Красавцева досі не було.
Проте Юрек Тимовскі, який ховався у коридорі за колоною, почав подавати неспокійні знаки. Рухав рукою ніби тримав пилку і різав дерево. Томек Вільмовскі одразу все зрозумів.
– А нехай йому трясця! Пилка таки прийшов до школи – закричав він до приятелів, які причаїлись позаду.
Юрек Тимовскі прошмигнув до класу. Байдуже махнув рукою, кажучи:
– Пилка вже на сходах. По дорозі розщібає плащ і немилосердно сопе… Ха, в такий прекрасний сонячний день чигає на людину принизлива поразка…
– Може не буде так зле. Найважливіше не боятися – шепнув Томек, притискаючи ліктем друга.
Пригнічені хлопці займали свої місця за партами. Не журився лише найкращий учень класу Павлюк, який на кожному кроці підлизувався до вчителів, а часто навіть шпигував за своїми колегами. Зараз він не виявляв жодного побоювання. Сидів прямо і зі злісним задоволенням спостерігав за стурбованими однокласниками.
Знервований Томек Вільмовскі зайняв місце біля Юрка Тимовского. Власне він не мав чого боятися. Вчився дуже добре, а географія була його улюбленим предметом. Якби вчителі не приклеїли йому наліпки «польського бунтівника», напевно був би найкращим учнем класу. Сьогодні найбільше переживав за свого друга, якому загрожувала небезпека. В школі всі бачили, що батько Юрка недавно мав проблеми з жандармами. Пан Тимовскі був інструктором кінної їзди на іподромі при вулиці Литовській, де, як підозрювала поліція, відбувалися таємні збори поляків, які виступали проти Росії. Саме тому Мельников вже неодноразово шкодив Юркові; було ясно, що доручив Красавцеву ним «опікуватись». Томек приятелював з Юрком і дуже любив його батька. Завдяки доброзичливості пана Тимовского він мав певні привілеї на іподромі. Як стверджував інструктор, Томек вже добре тримався в сідлі і хлопець дуже цим пишався. Скромні матеріальні умови його опікунів не давали можливості мати більше розваг. Безплатні уроки кінної їзди для нього були великим задоволенням. Томек переживав, що, не перейшовши до наступного класу, Юрек завдасть батькові чимало клопотів.
З класним журналом під пахвою увійшов до класу Красавцев. Тепер було видно, що вчитель в поганому гуморі. Шургаючи ногами сів за стіл, розкрив журнал і, бурмочучи щось собі під ніс, почав нервово порпатись у кишенях. Шукав за чимось і не знаходив, шукав і все більше з гнівом морщив чоло.
Спостерігши це Юрек Тимовскі нахилився до Томка.
- А це таки буде судний день! Пилка напевно знову забув взяти з дому окуляри… - шепнув він.
- Добре коли так! –прошепотів у відповідь Томек – А може і свого нотатника забув прихопити сьогодні…
Надії хлопців справдилися лише наполовину: за якийсь час вчитель витяг з кишені записник, поклав перед собою і нервово знизав плечима – окулярів не знайшов. Якийсь час щось шукав в нотатникові, а по тому кривим пальцем став водити по відкритому журналу, що лежав перед ним на столі.
Почався урок; Красавцев щохвилини викликав котрогось з учнів на середину класу. Він задавав одне-два запитання, які йому спадали на думку, а потім вписував оцінку до журналу. Оцінки були дуже суворі.
Томек і Юрек одразу зорієнтувалися, що вчитель викликає тих учнів, батьки яких підозрювалися в неприхильності до Росії. Юрек сидів похнюпившись з похиленою на груди головою. Томек неспокійно дивився на двері, які вели на коридор.
«Може вже незабаром пролунає дзвінок і закінчиться урок?» - думав він – Що ж станеться, якщо Юрек отримає двійку з географії?!».
Справи в Юрка Тимовского дійсно були невеселі, оскільки зі всіх предметів отримував як правило занижені оцінки, бо не міг опанувати правильну російську вимову.
Низько нахилившись над журналом, Красавцев і далі водив пальцем по ньому; затримувався навпроти прізвищ, які розпочинаються з останніх літер алфавіту. Перед тим викликав до дошки Татаркевича.
- Таке невезіння і то наприкінці уроку – шепнув Юрек – Відчуваю, що піду наступним…
- Зараз має пролунати дзвінок, може не встигне… - потішив його Томек, хоча й сам вже не вірив у щасливе закінчення уроку.
Мимовільно глянув на вчителя. Той заносив оцінку Татаркевича в журнал, мало не втикаючи в нього носа. В Томка виникла шалена ідея. Вчитель мав хворі очі, тому недобачав, а сьогодні, волею фортуни, не мав окулярів і тому його увагу поглинув журнал, у якому з таким запалом ставив погані оцінки.
«Треба рятувати Юрка будь-якою ціною, хоч навіть заради його переслідуваного батька – подумав Томек. – Нехай буде, що буде! Раз мати породила, раз і помирати!».
Красавцев, навіть не піднявши голови, закричав:
- Тумовскі!
- Сиди! – шикнув Томек і, намагаючись тримати себе в руках, вийшов замість Юрка на середину класу.
Учні зацікавлено заворушилися за партами, а потім завмерли в очікуванні. Настала мертва тиша.
Було видно, що Красавцев готується завдати смертельного удару. Із злісною усмішкою на обличчі він задумався на хвильку, щоб задати непосильне запитання «улюбленцю» директора, після чого не піднімаючи голови, буркнув:
- Скажи нам, який є найдовший на Землі ланцюг островів?
Притомний, завжди спокійний в небезпечних ситуаціях Томек впевнено подолав тремтіння в голосі. Наслідуючи манеру мовлення Юрка, відповів:
- Найдовший на землі архіпелаг творять японські острови. Він знаходиться біля східного узбережжя Азії, творячи разом з Малайським архіпелагом чотири великі прибережні моря: Охотське, Японське, Жовте і Східнокитайське. Японія знаходиться на п’яти більших островах і приблизно на шестистах менших. Чотири з них становлять власне Японію. Японські острови є останніми клаптиками суші зі сторони Тихого океану, тому японці називають свою батьківщину «Країною сонця, що сходить».
Вчитель здригнувся від відмінної несподіваної відповіді на запитання і негайно задав друге запитання.
- Перелічи найважливіші вулкани Мексики!
- Найважливішими вулканами Мексики є Орісаба заввишки п’ять тисяч п’ятсот метрів і Попокатепетл, тобто Попо, висотою п’ять тисяч чотириста п’ятдесят метрів. Разом вони утворюють улоговину Мексики з півдня і надають місцевості своєрідної краси.
Красавцев голосно та нервово засопів. Друга відповідь була настільки досконала як і перша. Вчитель на певний час задумався, а потім запитав наступне:
- Гм, скажи мені, що ти вважаєш за найбільше досягнення світу в останньому десятилітті?
Томек відразу відчув пастку. Що б він не сказав, Красавцев міг би заперечити.
«Потрібен якийсь фокус, щоб загнути Пилку – подумав. Відразу пригадав собі статтю в газеті, яку читав кілька днів тому йому вуйко і спокійно відповів:
- Найважливішим досягненням цивілізованого світу в останньому десятилітті є, без сумніву, прокладення Росією транссибірської магістралі. Довжина цієї залізниці від Москви до Владивостоку вісім тисяч кілометрів. Тому вона буде вважатися одною з найдовших у світі.
Красавцев сидів без руху, немовби його грім вдарив. Звідки цей син бунтівника міг відгадати те, що він хотів почути? Адже зараз не можна було нічого заперечувати. І хоча старий, проспиртований негідник не вагався ставити погані оцінки згідно настанов директора, та відмінна відповідь досі слабкого учня викликала у нього повагу. Ні, не міг він того хлопця втопити попри те, що дуже хотів.
«А чорт з ним! Адже один такий пуцьвіріньок не може зашкодити могутньому цареві» - подумав він і голосно буркнув:
- Гм, маєш щастя, бо ти приготувався до відповіді… Ти навіть дещо поправив вимову. Я вірю, що ти міг би знати географію настільки добре, настільки її знає цей розбишака Вільмовскі. Тепер повертайся за парту.
Тільки незвичайність ситуації втримала Томка від вибуху сміху. Красавцев швидко поставив добру оцінку в журнал, а тимчасом учні тихо хихотали з ситуації, що склалася.
Однак далі сталося щось страшне. Найкращий учень класу швидко піднявся і закричав:
- Пане професоре, так це ж не Тимовскі!
Томек затримався і поблід. Правда, в цей момент Юрек, який сидів за партою біля Павлюка, сильно потягнув його за вухо, але було вже пізно. Вчитель підняв голову, глянув на Томка. Однак не був впевнений, чи не зраджує його зір.
- Підійди-но до мене ближче – сказав.
Томек присунувся на два малі кроки.
- Ще ближче – буркнув Красавцев, сильно мружачи очі.
Томек став тут же біля кафедри.
- Що це означає Вільмовскі? – грізно запитав вчитель, дивлячись на хлопця. – Я ж викликав до дошки Тимовского!
- Це неможливо, пане професор! Я виразно чув своє прізвище – відпер Томек, боячись, щоб сильне биття серця не зрадило його перед вчителем.
- Дурниці плетеш! Я викликав до дошки Тимоского – обурився Красавцев.
Павлюк хотів щось сказати, але Юрек потягнув його за форму, шепочучи: «Зіб’ємо тебе на квасне ябко, якщо писнеш хоча б одне слово, підлизо!».
Невпевнений Красавцев міряв Томка підозрілим поглядом. Може він випадково поплутав прізвища? Роздумував, чи не варто провести слідство.
- Я дуже перепрошую пана професора, якщо я погано почув – Томек змінив тактику оборони. - Я так дуже хотів відповісти ще раз перед закінченням навчального року… Я напевно помилився, бо пан не може помилятися.
Заскочений неочікуваним підлизуванням Красавцев трохи пом’якшав. Вільмовскі був прекрасним географом, тому Красавцев часто викликав його до дошки. Попри відданість Росії професор почував симпатію до цього веселого і безтурботного хлопця. Він глянув на годинник, що лежав збоку на столі. Зараз має пролунати дзвінок. Однак вирішив ще перепитати Тимовского, адже в нотатнику навпроти його прізвища красувалась велика червона крапка.
- Ну Вільмовскі! Наступного разу будь уважний, щоб потім тобі не показалося – сказав суворим голосом.
Томек глибоко зітхнув, немовби після довгого перебування під водою винирнув на поверхню; відразу повернувся до нього гумор. За хвильку мав пролунати дзвінок і Юрек буде врятований. Для виграшу часу він низько вклонився вчителеві. Удаючи великий жаль, сказав:
- Мені так прикро, що я завдав пану стільки клопоту. Дуже дякую за вибачення моєї помилки. Ще раз дуже перепрошую пана професора.
- Ну добре, добре Вільмовскі – бурчав Красавцев. – Повертайся нарешті на місце. Тимовскі, до дошки!
Поки Юрек встиг підійти до кафедри, на коридорі гостро затуркотів дзвінок. Красавцев тут же забув про учня. Того ж таки дня мусів відвідати декого перед поверненням до Росії. Він швидко сховав до кишені годинник та нотатник і закрив журнал. Щось бурмочучи собі під ніс, вибіг з класу.
- Ти врятував мене – шепнув Юрек до Томка.
Вони разом вийшли на коридор. Їх одразу оточили друзі. Всі хвалили Томка за відвагу і ясність розуму. Ясно, що дехто дуже обурювався поведінкою Павлюка. Пропонували побити підлизу, але Томек не схвалив ці наміри:
- Я не згоден на жодні бійки. Напевно викинули б нас зі школи ще перед закінченням навчального року. Павлюк намагався допекти мені, адже я вчуся краще за нього. Це наша з ним справа. Будьте спокійні, я помщуся, але зараз це таємниця. Ви побачите, як я йому заплачу!
Пролунав дзвінок на наступний урок. Учні повернулися до класу. Всі здивувались коли Томек розпочав розмову з Павлюком так, ніби нічого не трапилось. Спочатку кращий учень боявся, але потім трішки заспокоївся спостерігши, що однокласник веселий.
Томек і справді був в доброму гуморі. Спокійно чекав на початок уроку історії. Оголошене прибуття інспектора відсувало від нього і від Юрка будь-яку небезпеку. Оскільки саме несприйняття учнями історії Росії лютило директора школи. Навіть такий учень як Томек не раз волів отримати двійку, аніж перелічити всіх членів ненависної полякам пануючої царської родини. Ясно було, що вчитель історії не допустить до компрометації при інспекторові. Томек був впевнений, що буде викликаний до дошки найкращий учень класу – Павлюк. У зв’язку з тим він обдумав певний план помсти і весело розмовляв з підлизою, аби приспати його увагу.
Тимчасом відкрилися двері і до класу увійшла вчителька разом з інспектором. Коли після привітання хлопці всілися на своїх місцях, Томек видобув з ранця картонну коробку. Обережно привідкрив продірявлену шпилькою покришку. На його обличчі з’явилася злорадна посмішка. […….]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203919
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.08.2010
«Скидається на те, що всяка культура змушена базуватися на примусі і забороні потягів…»
Зиґмунд Фройд
За З. Фройдом, людина переходить три фази сприйняття світу: Іni – «воно», Еgo – Я і Superego – Над-Я. «Воно» - біологічні поривання, націлені на задоволення, нехтуючи норми культури. Будучи блокованим ними, «Воно» виявляється у снах, неконтрольованій фантазії.
«Над-Я» - засвоєні ще з дитячого віку моральні норми, культурні цінності, які стали регулятивними чинниками її свідомості (совість як громадський контролер в людині). Тут людина намагається показати свої здібності, тут проявляються її творчі стремління, шукання себе.
«Я» мовби затиснене між цими крайніми полюсами – біологічним і культурним. Його функція полягає в усуненні протиріччя, пошуку шляхів цивілізованого задоволення біологічних потреб. Якщо «Я» не справляється з даним завданням, настає психічний зрив.
Таким чином можна зробити висновок, що є три типи розвитку людей: примітивні особи, які прагнуть задовольнити найбрутальнішими способами свої тваринні потяги. Такі люди не прагнуть кар’єри, бо полюючи за задоволенням, вони забувають свою людську натуру. Часто в таких людей було дуже складне дитинство чи початок зрілого життя, яке «виховало» в них жорстокого звіра.
Люди типу «Я» прагнуть жити звичайним життям, будувати звичайну кар’єру, годувати сім’ю, максимум – стати керівниками найнижчого чи середнього рівня. Такі люди не хочуть вплутуватися в політику, бо вона їх ніколи не цікавила і не буде цікавити, адже вони бережуть тільки себе і свою родину. Ці люди не вирізняються своїми великими творчими здібностями чи стремліннями. Часто вони хочуть «готового життя» і живуть серед одноманітної «сірої маси». Таким чином вони обертаються лише навколо свого приватного життя.
Superego проявляється у тих людей, які прагнуть постійних змін, в людей, які живуть творчістю. Вони хороші та тактовні керівники, які тягнуться до ідеалу, вони є митцями, філософами, письменниками, скульпторами, архітекторами, людьми, які знають, чого хочуть у цьому житті, а хочуть вони дійсно дуже багато і наполегливо цього добиваються. Superego по своїй суті проявляється в максималізмі, ідеалізмі, постійній динаміці життя. Люди такого типу можуть не спати цілими добами аби досягти чогось, аби постійно творити. Вони люблять подорожувати, дізнаватись щось нове, змінювати якщо не цілий світ, то хоча б його частинку, своїх знайомих і близьких. Їх часто не розуміють, їм забороняють займатися пошуком себе, але вони продовжують це вперто робити.
Людей такого способу життя не надто легко знайти навіть зі свічкою серед білого дня. Ці люди є унікальними, розумними, з красивою і гармонійною душею. Вони цікаві співрозмовники, але звичайні люди їх не розумітимуть, тому особистостям з діагнозом «Над-Я» варто шукати розумних та інтелігентних співрозмовників, які їх зрозуміють та поважатимуть.
Отже, життя людей з останнім «діагнозом» є дуже цікавим, напруженим, захоплюючим, вони добиваються свого, але їх часто не розуміють, проте це не заважає багатьом далі творити, посуватися лиш вперед.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203849
рубрика: Проза,
дата поступления 01.08.2010
Бува, життя така химерна річ,
Що й сам себе отак не знаєш...
Ти п'єш, ти куриш, ставиш могорич,
Працюєш, вчишся і кохаєш...
А щастя (радість) недалеко спить
І ти їх плавно всюди проминаєш,
Лиш час на місці клято не стоїть -
Й не раз його впусту марнуєш.
Однак невічно будеш на землі,
Колись й тебе потягне в землю...
Життя - це неповторно дика мить,
Яку не зрозуміли навіть Древні.
01.08.2010 року Львів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203844
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2010
***
Життя людини - це мрії, які плавно переходять в континіум реальности та зникають в павутині історії.
01.08.2010 року Львів
***
Життя робить нас сильнішими тоді, коли ми намагаємося засвоїти його уроки.
31.07.2010 року Львів
***
Ми можемо зробити більше, але часто робимо настільки мало, що, оглядаючись у своє минуле, лякаємось того, що не залишаємо по собі нічого доброго.
31.07.2010 року Львів
***
Кожен з нас може стільки, наскільки він думає, що може.
31.07.2010 року Львів
***
Ми святкуєм життя, залишаючи спогад навічно.
21.02.2010 року Львів
***
Жертвування всім, що є найдорожче у світі, де кожен думає про своє власне еґо, заслуговує на подив і визнання.
20.10.2009 року Львів
***
Поки у світі ще залишатиметься хоч один альтруїст - життя на цій планеті триватиме.
20.10.2009 року Львів
***
Вічність - це просто неосяжність, яка має свій початок та не має кінця.
2.11.2009 року Львів
***
Бідність буває чотирьох видів: бідність розуму, бідність духа, бідність душі, бідність буденності - всі вони намагаються провадити до дикого безумства.
2.11.2009 року Львів
***
Не заздри чужому щастю, адже воно таке відносне.
31.10.2009 року Львів
***
Людський мозок - -це тисяча двісті грам екзистенції підлості, зла, заздрості, бажання влади та бажання принизити слабшого за себе.
14.03.2010 року Львів
***
Людина - це розумний хробак, який живиться порохом чужого горя.
14.03.2010 року Львів
***
Nie zawsze wiesz, co może się z tobą trafić jeszcze dzisiaj, nie mówiąc już o jutrzejszym dniu.
22.11.2009 roku Lwów
***
Якщо я не бог, то чому так намагаюся змінити світ?
13.10.2009 року Львів
***
Унікальність вбивства полягає в тому, що на його шляху завжди трапляється жертва, яких на цій землі є надто багато.
13.10.2009 року Львів
***
Ніколи не говори людям те, за що потім шкодуватимеш, адже вони завжди пам'ятають все, що їх не стосується.
19.10.2009 року Львів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203714
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 31.07.2010
Невже любов не хоче ідеалу?
Невже вона така сліпа?
Невже постійно випускає жало?
Невже страждання надарма?
Однак життя нас кличе на жертовність,
Яку й в коханні треба проявить.
Пора кохати, підточить готовність
І годі скрізь інтриги вить!
Тоді щасливим будеш на сім світі,
Міцною вічно буде ця рідня -
Без вірності так важко в світі жити,
А з нею зрушаться усі моря.
Сім'ю є важко людям збудувати,
Проте це скарб - це вічний діамант...
Не можна завжди рвати й руйнувати,
Бо так залишишся навіки сам...
11.07.2010 року Сокаль Ярий
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200815
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.07.2010
Ріка життя
Ох, молодість ще живиться майбутнім
І лиже совість нашую іржа -
Життя (завжди таке в могутніх)
Таке ще дике, сильне і чуже.
Хтось ним пишається, а хтось уп'ється,
Хтось йти вже хоче в вічну путь,
А хтось вперед іде і далі б'ється -
Когось ні смерть, ні совість не беруть.
І ми йдемо вперед у ногу з часом
Лишаючи померлих на своїм шляху,
Бо нам ще жити, нам плисти ще брасом -
Нам треба кладку перейти хитку...
22.05.2009 року Ярий Львів
Проломи в паралельності
Життя пливе десь привидом над нами,
Проломи плачуть привидом у сні
І душі видно вбитих у окопах,
А ми лишаємось безпомічно живі.
31.03.2008 року Ярий Сокаль-Львів
Ближче до світла
Бурлить усе, неначе на вулкані,
У рух цей світ так кличе без кінця,
Бо в світлі бачимо ми шлях безпечний -
Без нього втратить можемо життя.
2.04.2008 року Ярий Львів
Byleby trafić
To życie leci stale po jedynce,
Widzimy tam tunele torów, gwiazd,
Jesteśmy sami w świecie. Pojedyńczo
Ktoś trafi w kierownicę Mazd.
10.02.2008 r. Jaryj Lwów
Минув вже місяць з часу незнання,
Минув й кудись у світ собі подався,
Хтось вже наблизив час до каяття,
А хтось в житті таки зламався...
Хтось вліз у бійку дику і борги,
Хтось на роботі не на жарт прокрався...
Хтось не простив таки чужі гріхи
Й без сповіді на Божий світ подався...
Та хтось живе і мучиться, іде
З хрестом великим у буття далеке...
Та чи він істину якусь знайде?
Чи пройде шлях по вінця дикий?
31.01.2008 року Ярий Львів
Obcość
Jesteśmy w emigracji ponurej -
Ponurość dusi nasz łagodny kraj.
Ja jestem obcy i dla swojej skóry...
Co robić, jeśli wciąż ja jestem sam?
9.02.2008 r. Jaryj Lwów
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200286
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.07.2010