| Сторінки (1/8): | « | 1 | » |
- Навіщо я тобі?
- Хороше питання... я вже думала і не раз, але якщо чесно: Я не знаю... Це ніби наркотик, насправді зовсім не потрібний, але до нього все більше і більше притягує... Можливо, просто привикла до твоїх давно вже пустих і зовсім не щирих слів: "Я тебе кохаю..."
З кожним разом все більше розумію, що це не справжні, не щирі почуття, а тільки привичка... комусь(тобото мені) признаватися в коханні, це присто потреба комусь це сказати і я найкращий варіант, адже колись, можливо, ти й дісно відчував кохання.... Колись, та я впевнена, не зараз...
Ти просто признаєшся мені в коханні з привички, але навіть хай це привичка, мені портібні ці слова... Можливо, і якраз це мене до тебе притягує... Можливо, через це я не можу отак просто все забути і закинути... ніби забити болт на тебе...
Хай навіть не раз казала, що ти мені не потрібний, але мене все рівно до тебе тягне... Ніби наркотик у вигляді таких банальних у нашому випадку слів: "Я тебе кохаю"!
Я хочу знати, що у моєму житті є хотось кому я все таки можу розказати, що я на робила, куди подзвонила і від якось, можливо, зовсім не цікавої історії, я хочу посміятися разом з тобою... Це банально і егоїстично з мого боку, але, можливо, тільки для цього ти мені потрібний...
Після цього всього, що я написала, ти викреслиш мене з свого життя, я впевнена в цьому... І мені знов буде не вистачати тебе... незнаю навіщо це все пишу, але це напевно якраз те, що я зараз відчуваю... так що вирішуй сам, хоч бути просто забавкою у ще зовсім маленької дівчинки, яка ще не награлася з чужими почуттями? тобі ніхто не забороняє, просто знай мене до тебе щось притягує... тебе не вистачає, коли ти просто зовсім не попередивши зникаєш, але ти ніби і зовсім не потрібний коли ти є....
Вибач, але я ще маленька божевільна дівчинка, яка просто хоче знати, що її хтось безтями кохає і, якій хочеться, щоб це був якраз ти, адже ти найбільш підходяща кандидатура... :(
Вибач, але ти ніби забавка, з почутями якої мені все більше і більше подобається гратися...
Надіюся тепер ти зробиш правильний вибір, але знай мені тебе невистачатиме... І хай навіть я просто граюся з тобою, але все ж таки мене до тебе щось та притягує...
присвячується Дімкові Авраменку...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205974
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2010
Притини... Я вітаю тебе у зовсім іншій галактиці, у іншому світі.., у галактиці, у якій зовсім немає часу, немає дати, дня чи ночі, я просто тебе тут вітаю... А знаєш якщо ти "втягнешся" чи привикнеш ти зовсім не зможеш її, тобто галактику, покинути. Це ніби наркотик і зкожним днем тобі б хотілося все більше і більше...
А знаєш, оця вся вигадана планета для тебе... Спитає: "Чому для мене?"
смішно..., але саме ти навчив мене кохати, дав зрозуміти, що таке оце, всіма оспіване і писане, кохання. Тільки ти заставив мене забути про час чи простір, дав зрозуміти, що я, саме я, комусь(тобто тобі) потрібна... Саме я можу заставити, ні..., не заставити, разом зі мною ти щасливий і мені подобається робити тебе отакою щасливою людинкою... Дивіться, на одного щасливого божевільного більше... А знаєш як мені подобається бути наркотиком для тебе... твоїм власним сортом героїну!!!
Можливо, ти думаєш, що я не любила чи не люблю зараз... Зрозумій, сонце, ти помиляєшся! Ти єдиний кого б я хотіла забрати у цей, вигаданий мною, світ. Є...ДИ...НИЙ... :)
Ти заставляєш мене жити по своїх власних правилах(та наплювати, що тих правил зовсім немає)... заставляєш посміхатися, бути щасливою і як ніколи розуміти, що щасття та кохання все таке існує...
Боюся тебе втрати, не розумію, що тоді буде... та ні, якщо чесно, я не боюся, адже я не думаю.... ти навчив мене не думати, а просто пливти за течією не озираючись, не розуміючи, що буде далі, навчив не відчувати час і не відчувати простір. Просто десь літати, так далеко і так високо, що я ствоила там свою планету, галактику, свій світ(як хочеш так і називай, адже у ньому є місце і для тебе)... А знає, вона біля сонця, там тепло завди і всітло, там немає зла і обід... там панує добро...
отак я і живу... ніби на Планеті Земля, а насправді десь там, далеко, під самим сонцем...
Якщо наважишся.., Рада... Тебе... Вітати... у зовсім іншій галактиці, без часу, без дня чи ночі... Вона(оця вигадана планета) ніби наркотик і мені все більше і більше потрібна... :)
p.s. твоя божевільна дівчинка.. :)))))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205135
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2010
Зайшла я одного разу в суперммаркет і купила собі "Щастя". отакий новий товар завезли в магазин. Придивилась, який мені найбільше сподобався, і нарешті вибрала блакитну коробочку, красиво обв’язану атласною(також блакитною) стрічкою!!!!!!! вийшла на двір. Тримаю свою коробочку в руках і не знаю, що з нею робити. Покрутила, покрутила і знайшла надпис "Спосіб застосування". Зміст приблизно таки:" Ви можете це одягнути, поставити і просто дивитись, подарувати комусь, дихати ним, з’їсти, або носити біля серця..." " Інтригує,--подумала я.--Швидше б дістатися додому" Легесенько, щоб не пошкодити чи не пом’яти , обнімаю свою коробочку і біжу... ....Фух, аж задихалась. Добігла до своєї квартири( на вулиці боялась відкривати, щоб ніде моє "щастя" не втекло) Із нетерпінням, навіть не роззувшись, розгортаю упаковку....А там...пусто...У мене очі полізли на лоба...Що за лохотрон????!!!! Моя істерична натура готова була побігти в той супермаркет і влаштувати скандал! Я була справді розлючена. Зняла з вішака куртку, одягнула, аж раптом мій погляд зашпортався на маленькій записочці, що лежала на дні "Магічної коробки". " Щастя шукати потрібно в собі, а не в коробочці!!!!!" Я розсміялась. Адже це правда! Щастя-річ відносна. Її не можна купити і весь час носити із собою. А от подарувати -можна! Хм, кому б спрезентувати цю симпатичну коробочку???
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201452
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 17.07.2010
Як завжди з кучею емоцій нажимає так знайомий «Вхід» в контакті. З мрією чи бажанням(ще сама до кінця не зрозуміла), що від нього є хоча б маленьке повідомлення з таким привичним набором слів : «Привіт, як справи?» Та хоча б щось, що не будь. Тобі тоді наплювати що, якби він тільки нагадав про себе, показав, що йому не наплювати на тебе, що він також переживає і цікавиться… але нічого немає… Шкода і боляче, але ти далі силою витискаєш свою усмішку і з відчуттям фальшивого щастя крокуєш далі по житті…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201438
рубрика: Проза,
дата поступления 17.07.2010
Ти так раптово увійшов в моє життя!
І допоміг мені ожити…
Ти змінив менє буття,
Заставив просто жити!
Допоміг, розкривши крила, полетіти!
Заставив мріяти і щось таки хотіти…
Я дякую тобі за це,
За те, що увійшов в моє життя.
Допоміг повірити в це почуття!
За те, що поряд…
Що я сміюся…
І тепер нічого не боюся…
За те, що думаю про тебе.
За ці мої щасливі очі…
Я дякую тобі за те, що поряд, що існуєш…
І снишся ти мені щоночі...
P.S: я тебе люблю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201341
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2010
Ти знов мені стараєшся прочистити голову, своїми філософськими думками, правильними вчинками, добрим поглядом та я не хочу змінюватися, я маю залишитись собою, адже я також щось відчуваю, бо я – людина, я живу, їм, насолоджуюсь холодними ранками і дощовими вечорами, та ні, не насолоджуюсь я просто живу і при цьому нічого не відчуваю, живу без емоцій, без життя, такого різнобарвного, такого інколи мені потрібного! А ти все читаєш мені мораль, ти знаєш, що я навіть не слухаю тебе? У мої голові занадто багато багна, щоб відчути твої слова, щоб почути їх, чи зрозуміти про що ти там так довго вже говориш! Я знаю: ти хоч щоб мені краще було, уривками чую… «Я прошу не ліз туди»…., «так не правильно, не можна це робити…» Так, це ніби ти і ніби я вже другу годину слухаю тебе, ти ж мені краще бажаєш, шкода, що не розумію жодного твого слова, бо ще мала для чого світу, бо я дитина, яка заплуталась і загубилася у своєму житті, влізла у це болото і зараз в ньому по шию…! Ось ти мені розказуєш про життя, а я сиджу і уявляю, що ми ще діти, просто двоє граємось в піску, не розуміючи його, не знаючи образ і болю, які так часто попадають прямо в серце! І я ніби не погана, та за те, що я роблю ти можеш мене вбити! Так краще буде, адже не змінюся і не викреслю частину свого життя, я не відірву пів серця і не викину за вікно, не зроблю так, як ти колись зробив, бо ти сильний, а я людина – пластилін, ось я така… ліпіть із мене, що вам захочеться, я ж не скажу нічого у відповідь… я буду мовчати, тільки б ти був щасливий… Та таке життя мені точно не приносить щастя! Та я вже й не людина, давно не вмію відчувати! Можливо, ти і вважаєш мене сильною, та хтось колись сказав, що сильні люди також плачуть!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201340
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 16.07.2010
Будильник… Ну ось ранок для тебе вже розпочався, можливо, це лише 5,можливо, - 7, або навіть аж12. І типрокидаєшся, розпочинаєш новий день спочатку, плануєш його, щось вирішуєш,спішиш на роботу і т.д., або, сидячи вдома, зовсім нічого не робиш! Хм, це твоєжиття і ти сам або сама вирішуй що, де і коли тобі робити! Комусь, такомудалекому до тебе, такому чужому чоловіку чи жінці однаково, що з тобою,де ти, або що робиш!Його чи її хвилює тільки він або вона сама, її цінність у суспільстві,повага оточуючих та рівень життя.
Ну ось згадайте, вам лише шість і життя для вас тільки розпочинається, вище зовсім маленькі! Це і є якраз те безтурботне і таке інколи потрібнедитинство зараз, там нічого не вирішую гроші, вам не ставлять накази, незаставляють робити те, що недовподоби, ви разом, з іншими такими ж дітьми,граєтесь, смієтеся і просто живете… ще до кінця не розуміючи, як колись будетепотребувати отакого дитинства, такого у кожного з вас свого але щасливогодитинства!..
А зараз? Що зараз? Щось змінилося? Так, ви виросли, стали сильнішими,з’явились проблеми і вже зовсім не хочеться та й часу немає гратися в піску,хоча колись це було так цікаво, колись та тільки не зараз… Встаючи зранку від,багатьом надокучливого будильника, ви збираєтесь на роботу, в школу, або щекудись. Нікого не цікавить те, що вам не хочеться, тобі не хочеться бігти,спішити на роботу, адже ти, можливо, спізнюєшся!
А що тобі дає твоя робота? Гроші? Так, гроші і все! Ти день – у – деньпрацюєш, стомлюєшся, біжиш кудись, а сам щедо кінця не розумієш куди! Так ти заробляєш ГРОШІ! Вони тобі потрібні!Ти добився чогось у своєму нікчемному житті, адже твій гаманець товстіє, усуспільстві ти займаєш хай, можливо, і мізерне місце але ж займаєш!
З часом ти стаєш «доросліший» і починаєш розуміти, що місце у суспільствівизначає тільки ширина твого гаманця, чим він ширший тим більше тебе поважаютьі люблять!Абсурд , але так воно і є!
Як сильно б ми не боролися з цим, він все рівно переміг би, адже якраз отойгаманець вирішує все… і чим він ширший тим краще(так думає більшість)!
Ти купуєш машину, на деякий час твійгаманець тоншає, але потім знов наповнюється! Тоді ти вважає, що це ї є щастя!Тепер не біжиш на роботу, ти їдиш і тобі здається, що життя покращилось, типосміхаєшся! А уяви собі таке: автомобільнааварія! Це добре, якщо ти ще сам виживеш! НУ ось, залишився живий, але жпредмет твого щастя розтрощений, що тепер? Ви витягуєш з свого гаманця все, щомав і ремонтуєш її! Але навіщо вона тепер? Тільки спогади, спогади і спогадипереслідують тебе поряд з отим твоїм «щастям»! ти продаєш її! Знов отримуєшгроші, гаманець повний і широкий!Купуєшквартиру-знов щасливий! Живеш там, навітьнасолоджуєшся життям! Одного дня приходиш додому а твоє чергове «щастя»пограбували, воно згоріло або ще куча різних причин, які не зовсім приносятьщастя… і знов ти опинився на одинці з шириною свого гаманця та найчастіше отутвін і не витримує… а що далі? «Вже напевно кінець»- думаєш ти.
Тоді, в таку потрібну для тебе хвилину, з’являються друзі, близькі люди,просто знайомі, перехожі чи навіть твій вірний собака, з яким ти поділивсясвоїм «щастям», розповів у безвиході (хоча це тобі тоді так здавалося), теперпочинається новий періоду у твоєму житті, тоді як ніколи сильно ти починаєшрозуміти цінності, які вже давно погубив у гонці за грошима; доброту,ввічливість, взаємодопомогу... Як ніколи відчуваєш щастя і тримаєшся за ньоготак сильно, що аж тальці болять до втрати свідомості! Періоддопомоги, кінець колишнього і початок новогожиття, зовсім не схожого на попереднє.
Ти піднімаєшся з колін і поступово знов стаєш твердо на ноги. Знов займаєшякесь своє місце у суспільстві і забуваєш про все, що так сильно почав цінуватище недавно. У твоєму житті знов починається безкінечна гонка за грошима, ні нещастям, не друзями, а за грошима і чим ширший твій гаманець, чим більше ти їхмаєш тим гірше для тебе. Адже суспільство, в якому ми живемо, не приноситьдобра і чим вище місце ти займаєш в ньому, тим довше падати і тим сильнішебитись об асфальт…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201124
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 15.07.2010
Пробач за те, що я тебе люблю так сильно.
За відчуття, що вбити не змогла,
Пробач за біль і за турботу.
Що я тобі сьогодні завдала,
Пробач за все, за всі слова, що я сказала.
За голос мій, за те, що підійшла,
Пробач й за те, що покохала,
Та тільки не йди з мого життя.
Молю тебе, прошу, благаю.
Давай забудемо усі слова.
Лишися ти для мене просто другом –
І я уб’ю в собі це почуття!
́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201123
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2010