| Сторінки (2/109): | « | 1 2 | » |
Зіжми своє серце в лещатах терпіння,
Думки свої буйні в віжки загнуздай, –
Минула пора розкидати насіння;
Грядуть вже часи, щоб збирать урожай.
Поглянь на це поле, схвильоване вітром,
Зрівняй те, що сіяв, із тим, що зросло:
Чи не обернулося гірким полином
Твоє золотаве налите зерно?
Чи не помилився ти, сіючи щедро
У цей невідомий незораний грунт
Всі мрії свої – бо ж майбутнє непевне.
Що буде, як зерна ті не проростуть?
Хай буде, як буде – поллю їх наснагою,
Жаром бажання життя оживлю.
І знову, і знову засію поля – гою
Рани людські і думки, що гниють.
Хай буде, як буде – хоч сотня зернинок
Знітиться, зів′яне в слабких паростках,
Коли одна з них проросте у людині,
Зміцніє, дозріє в умілих руках,
Скажу – недарма засівав дике поле
І думки, і серце у шорах тримав.
Тремтить під вітрами і бурями колос –
То мрія жевріє жива серед трав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212175
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 22.09.2010
Мы пришли в этот мир. Мир порадовал нас.
Мы пытались поймать каждый миг, каждый час,
Каждый луч предрассветный и ветра глоток...
Только время текло, как меж пальцев песок.
В решете моей памяти не удержать
Капли чувств мимолётных и образов прядь.
Наше время текло и в отмеренный срок
Каждой дивною каплей сливалось в поток
Серых дней, серых лет... Каждый миг, каждый час
Уже не был, как раньше, отрадой для глаз,
Властелином для мыслей и праздником чувств.
Мы глядим умилённо на всю эту чушь,
Этот мир удивительный в каждый свой миг.
Он куда-то умчался и где-то затих.
Может мы повзрослели и слушать нам лень,
Он других будоражит, а нам – будто нем.
Только яркой волною накатит весна,
Или лето разбудит когда-нибудь нас,
Взбудоражит сердечко и душу встряхнёт
И на дивные капли поток разобьёт,
И позволит увидеть, что мир так же нов,
Что в нем те же семь нот и все столько же слов.
Только разница в том, как дорога свернёт
И навеет мотивчик, и слова заплетёт,
И чем сердце наполнит. Тут уж ты не зевай,
В решете своей памяти дыры латай,
Изумрудные капли-секунды лови
И не дай им сливаться в серые дни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212170
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 22.09.2010
Шумная весна залила мой дом
Призраками жизни; глубиной небес
Луч рассвета отворил мне дверь,
Зимнюю тоску сдуло сквозняком.
Незнаком мой сон с этой тишиной –
Мелодичной, яркой, переливистой.
Лишь зимы ушедшей плач надрывистый
Пел во мне надорванной струной.
Стороной пронёсся ливень-баловень,
Острой саблею воды льды сокрушил.
”Не шали!” – ”Мне март тёплый разрешил.
Отругала ночь, – подзадорил день.”
Измельчала тень, ластится к ногам,
Солнца испугалась ясноликого.
Перепевками да перекриками
Наводнился лес, превращаясь в храм.
В нём я – сам-на-сам с небом и землёй,
Вторю им без слов шагом медленным.
Ветер-сорванец надоедливый
Лёгким полотном волосы заплёл
Да увёл бродить направлением,
Что стремится вдаль к бесконечности,
Что глумится вслед безысходности
И теряет взгляд отражения.
Выражения туманно-размытые,
Впечатленья эйфорично-конкретные,
Дни скользят секундами незаметными,
А мгновенья – как века, норовитые.
Неумытые дороги струятся вдаль,
По нечёсаным полям всё петляют;
Облака по небу ковыляют,
Солнце задевают, глотают жар.
Колобродит пар над озерами,
Тянется туман под обрывами,
Родники снуют переливами,
Землю украшая узорами.
Скоро ли, рассыпавшись зёрнами,
Полными усну я колосьями,
Мерными пригорками росными
Пригоршнями собрана ровными?
Робкими мышами растаскана,
Наглыми голубками склёвана,
По скупым амбарам расфасована
Ещё ранней осенью моя весна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212005
рубрика: Поезія,
дата поступления 21.09.2010
Подякую зимі я - за весну...
Уп"юсь ще вдосвіт крижаним,
холодним сонячним відлунням.
Останнім снігом їй не дорікну,
Осанну виспіває в нім
день на стрімких струмочках-струнах.
А ночі... В діамантах - оксамит.
Немов забутий давній сон,
такий ясний, такий небесний.
За день, котрий вже натяком звучить
У тихім вирі в унісон,
в облозі криги, що не скресла.
А віку, де роки загублять лік,
Як дзеркала земних озер
утратять лик небес під льодом,
За мить одну, за погляд і за крик,
Коли - вже є, ось лиш, тепер
з"явився - подих.., порух.., подив...
А мрії, що дібрала теплих слів,
Для тих упертих відчайдух,
блаженних шукачів у правді
Я завжди дякую за "спів-":
Співіснування і співзвук,
співдружбу, -працю, -участь вправну.
Потоку днів, що всі зовуть життям,
Та з дня на день, чомусь, із року в рік
жить - не живуть, а все ще відкладають.
Я вдячна вірністю моїм дитячим снам,
І попри погляд смерті - з них,
життя і шлях до істини - шукаю.
Зупинці, спокою, обірваній струні,
Чи недоспіваній баладі,
загаслій метеором на півслові...
Я смерті вдячна, що я трапилась в житті,
Як бунт вогню на променаді,
за крок до виру - вічності й любові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211985
рубрика: Поезія,
дата поступления 21.09.2010
Коли прокинешся ти сивим ранком,
і раптом зрозумієш,що воскрес,
що десь,колись,серед безлюдних місць
залишив у журбі тумани срібні,
і сині перли польових дзвіночків,
і білі баранці небесних хвиль,
і золотаві відголоски сонця,
відчуєш ти,що ти зі всім-один,
відчуєш,що серед усіх-самотній.
І твій затишний дім навіє смуток,
і твій провулок заведе в безвихідь.
Та вітер добрий,вітер мудрий
підкаже думку,вкаже шлях
до тих місцин,де пам"ятають
тебе,твій сміх і радість днів,
коли ти був щасливо безтурботний,
і замість "рідини" ти пив росу...
Ти вирішиш,що вже прийшла пора
рушать у путь в казковий Лоріен,
де з кожним днем стає все менше листя
на золотих деревах цього лісу.
Тебе нема...Нема у ньому інших
тобі подібних воїнів добра.
Пощербились мечі,зів"яли душі,
а тіло вічне вкрилося іржею,-
і зачерствіла пам"ять про минуле...
А ліс казковий помирає тихо.
Не може існувать без твого співу,
без тих пісень,що пам"ятають світ
дитячим,юним,молодим і зрілим.
Ти ж не забув усіх своїх балад?
Тоді у путь!Чекає ліс,і річка,
і сонний водоспад,і вільний вітер.
Ідем і відродімо ліс казковий!
Вдихнімо душу співом запальним!
Туман тобі відкриє таємниці,
що вже віки лише тебе чекають.
І зблисне меч,як промінець яскравий-
він стільки літ не бачив цього світу
і не бував у битвах з ворогами.
Засяють очі,розкуйовдиться волосся,
а вітер,вірний брат,прикриє спину-
і станеш ти з мечем на бік Добра.
Усе воно так буде,все чекає
на сивий ранок,в якому ти воскреснеш.
.................................................................
А ліс казковий помирає тихо...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211797
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 20.09.2010
Я-пил з ваших ніг,
що повернеться в лоно доріг.
Я-квітів вінок,
як веселий строкатий танок.
Я-сонячний день
і мелодія ваших пісень.
Я-подих вітрів,
що застигнуть ніяк не зумів.
Я-шелест джерел,
що напоять вас кров"ю земель.
Я-хмара сумна,
на яку вже чекає весна.
Я-сльози дощу
і слова за вікном шепочу.
Я-буря,що йшла
і веселками небо вдягла.
Я-смуток і біль,
що поглинули радість і хміль.
Я-те,що пішло,
те,що є і повториться знов.
Я-те,що існу-
є,співає,чарує весну.
Я-вихід і вхід,
я постійний мінливий весь світ.
Я-пил з ваших ніг...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211765
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.09.2010
Я смикаю світ за ниточки слів -
Танцює він дивно й незграбно,
Немов серед віття вітру порив
Порушив усе недоладно.
Слова нетривкі, слова нечіткі,
Буває - з прихованим змістом.
Кульгаві рядки латають дірки,
І роздуми - прядивом стислим
Лягають в моток, витком-за-виток,
Допоки натхненно звиваю
Куделю думок, чуттів і зірок,
І пісню пташиної зграї.
А ніч підкрадеться і стрімко впаде,
Як кіт на впольовану мишу,
І світу не стане, не стане ніде,
І слово сховається в тишу.
Залишиться тінь... Залишиться "дзинь!"
І "хлюп!" чи "ляп-ляп!" біля річки.
В гаю, де не глянь, де погляд не кинь -
Під обрисом образ принишклий.
А місяць присів з торбинкою снів
На комин; і ясену стиха
Розкаже, як світ примарою слів
Мене на шнурівочці смика.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211284
рубрика: Поезія,
дата поступления 17.09.2010
побудоване диво життя із буденності хламу,
із мерзоти рутинних діянь, міркувань нечистот
серце, сховане вглиб, під амвон, під склепіннями храму
не лишило по собі і тіні колишніх чеснот.
світ ночей, сіль землі, ти загублений світ відшукаєш
я - у мареві ранку, ти - знов у примарній імлі,
ти чекаєш осяяння, знань і надбань - тих, що маєш,
та ніяк не збагнеш, як відбитку в віконному склі.
перекроїш життя, перекриєш здірявілу стріху,
перекрасиш паркан красно-сонячно фарбами дня,
перебілиш скіптявілий комин і витреш долівку,
і накриєш на стіл, і присядеш скраєчку - де я.
буде день, буде будень і кожна хвилина мовчання
знов повернеться - багатоголоссям ночей.
буде час, буде щастя, і зараз, як вперше - востаннє
кожну мить, кожен подих і погляд і порух очей
я тобі заповім із частинкою власного серця
і із ворохом спогадів, ділених нами - наспільно.
я тобі розповім, ніби казку, як повне відерце
щастя, спокою, радості вилилось чашею гніву.
я тобі подарую цей день, як востаннє - уперше,
і цей вечір чарівний назавжди залишу тобі.
і спливу за серпневим дощем, коли дихати легше
і залишу тебе у задумі і, може, в журбі.
не журися намарне, життя все на місце розставить,
розжене по кутках і розсадить за спільним столом,
та ніхто, покрививши, вже більше нічого не справить...
от такі-то, брат, справи, і правда тут справді причом...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211281
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.09.2010
Послухай казку,
Як сонячне проміння
В обіймах тиші тоне,
Як тануть тіні,
І день знімає маску
Туману з чарів лісу.
І ясне сонце
Своїм запалить співом
Небес тонку завісу,
М"яким припливом
Заллє зелений берег
Проміння в жаркім танці
І змиє смуток.
І нам знайдеться місце
У тій чудовій казці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211180
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 16.09.2010