| Сторінки (4/322): | « | 1 2 3 4 | » |
Чорний силует. Міцний запах обвугленого
міддю сонця.
Нечітка мова і дивне цвітіння неправди
в давно закритих очах.
Щось невпевнено рухається й шукає
як утамувати спрагу
в давно залишених людськими
кроками місцях.
Я бачу цей світ так чітко,
як не може бачити жоден з янголів.
Спостерігаючи за тим, як рухається
хвиля осуду по наших тілах,
починає текти краси роса.
Зупинені стрілки годинника покажуть
певну годину і без нас.
Не звертати увагу і бути
безжиттєво-чуттєвим,
ось його головний дисбаланс.
А десь там, далеко,
можливо, летить в самотньому
просторі птах.
І ось цей час, відведений всьому
не чекає нікого, навіть нас.
Пісок із солодким гнилим цвітінням
не скуштує кожен з нас.
Ми далекі один від одного,
та вираз твого обличчя збігається
з кількістю слів у хорошому памфлеті.
Я не вірю, а ти уникаєш
відкритої правди. Вхід в твій світ.
Можливо я помилився,
і кожен з нас параноїк в душі?
Зупинка подиху в дитини,
не так вже й страшно?
Гірше, коли ця дитина
травитиме брудними обіцянками людей?
Так? Мій солодкий вияв уяви.
У почуттях немає нічого чистого.
Скуштуй волю на смак,
сама ж не доводиш мені,
що вона існує,
затіяла гру. Я змушений кидати
пустий погляд із запитаннями в небо?
Де ж всі живі істоти? Чому коло
не повинне бути квадратом?
А квадрат -
ідіотським питанням?
Неспроста. Це все неспроста.
Просто зла наука. Вияв критичного
сумління. Непокора свого духу й
ненависть до найменших помилок.
-Чудово, продовжуй. Я тебе
уважно слухатиму, друже.
Навчу, розкажу, і покажу,
де краще копати могилу,
де красивіші квіти ростуть,
де менше смороду людського і
більше просторової краси.
Продовжуй, друже, я прийду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264740
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.06.2011
В давно забутих словах ще тліє
нами сотворене дитя.
Воно не вміє говорити,
стомилося чекати й слухати
шум із порожнечі
нашого нового дня.
Коли прийде дня нього новий день?
Коли отримаю я право вірити?
Коли отримаю я волю думати?
Коли воно візьме у мене тіло?
Коли благатимуть його у мене
вищі сили?
Це гра. Це дивна гра. Складається
не розв’язаний пазил з кожного
нового рваного шматка рядка.
Не вистачає кисню, я тону.
Воно посміхається і кличе мене
за собою.
Книга розгорнута, спокій десь поряд
я відчуваю.
Я рву в собі петлю сподівань,
знову намагаючись ковтнути
гаряче лезо вічності;
Вона давно не мріє про мене,
бо я залишився народженим в собі.
Та я сподіваюсь і щиро вірю:
Прийде та мить, коли горітиме
у вічності душа,
і холод відпустить тіло.
Я піду за нею навіки у небуття.
Це гра. Це дивна гра. Складається
не розв’заний пазил з кожного
нового рваного шматка рядка.
Я тону. Не вистачає кисню,
воно посміхається і кличе
мене за собою,
а ми з тобою поряд граємо у гру
вигадану тобою.
Ти бажаєш мені спокою –
Я бажаю собі лезо ножа;
Я ловлю ці рухи повітря знову і знов
і пускаю постріл у тім’я майбутнього.
Мені не зрозуміти,
коли краще відразу закінчити
хід.
Воно кличе мене за собою,
я змушений іти.
Це гра. Це дивна гра. Де ми
з тобою?
Я змушений іти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264378
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.06.2011
И знает лишь ангел мой или твой
то место,
где мы сейчас с тобой.
Сойди с рейса сука
дай насладиться другим собой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264355
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 10.06.2011
На крилах осені – летиш в блакить
палаючого неба.
Ламаєш мрії про безсмертя ласощів душі.
Тікаєш від самотності в бетонний мур з
заліза,
щоб знову бути сам з собою наодинці,
Відкрити особистості не закривавлене
лице,
Щоб рани не потріскані від часу –
зашити скальпелем, шматком землі
прикрити ницість і забути образу,
знайти себе у власних помилках.
Знайти промінчик світла у спустошеному лісі
давно змарнілих та покинутих бажань,
Почути голос, що давно не був почутий
і загорнути в серце ніжну його даль.
Узяти і сховати все безцінне, подалі,
від незайманих очей,
Залишити надію помирати, не дивлячись,
на плачучих її дітей.
Живою з’їсти правду –
і шукати благу брехню.
І вірити у щось, й нікому не потрібно.
Ти схожий став на вовка,
на бездонну хвилю в порожнечі
що падаючи вниз – летить угору
і бореться з поривами гнилої синяви
Тож каятись немає сенсу. Проте молися.
Тебе простять і зрозуміють.
Тебе не викинуть з життя.
Ти далі будеш існувати.
Мандруй у вічність
спокій продавати,
скуповуючи всі гріхи.
Повір в благу брехню.
Закрий обличчя та засни –
і знайдеш вічний спокій на землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264193
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.06.2011
Она взлетела, вспорхнув своїм темным
крылом.
Очередной вызов. Готова ли к наслаждению
или
уж слишком тяжелому наказанию?
Но все, это, на потом.
Ночная бабочка не умеет любить ни телом,
ни душой,
но кто-то точно знает, когда-то там
не было пусто,
теперь поселился озноб и удав степной.
Под м’якими пальцями сверкает
ее продаваемая любовь.
Локони потускли. Под глазными шариками
прячеться вся правда о смысле,
но поздно ей самой уже выбирать
не тот путь.
Нашла свою истину – раздвигать ноги
и не думать: враг ты или друг,
все за деньги – любая услуга,
только не трожь ее перламутровые глаза.
Один постоял, второй - вышел,
очередь к больному месту слишком велика.
Ее судьба – вершить чудеса.
В конце туннеля одно приключения
пойдет за другим до конца.
Она не остановиться ни перед кем
или чьим.
Она будет двигать осью свого тела
до потери пульса в органного гонца.
Летит – очередной вызов. Клиент заждался,
а деньги – как вода.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263967
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 08.06.2011
Ми всі зустрінемось у просторі та часі
Коли змішає чорним кольором все час
Коли кістки вже втратять здатність дихати
Коли війни загасне світло в нас.
Складаючи частину „Вeликого процесу”
творимо експерименти, виводимо
формулу безсмертя. Чи треба?
Чи сильним голосом
трощитимуть наші думки?
Чи спокій знищить нас?
Чи будемо втоптані в безсоння власних днів?
Чи нас уб’є наш власний страх
залишитися вбитим до кінця цих днів?
Чи може слово розгориться повінню,
і думка спалить сірість розуму суспільства в нас?
Сміливим бути кожен мріє.
Навчитися творити новий світ,
Та хто покаже вірний шлях
цим вірним один одному собакам?
Ми всі зустрінемось у просторі
Коли змішає чорним кольором нас час,
Та хто насмілиться сказати голосом
бажання свого вголос,
того не пошкодує
й ліквідує кожен з нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263084
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.06.2011
Твое тело обрело место для насекомых
Ты измучен каждым временем года
Твои руки не слушают прогноз погоды
Твои мысли уже не принадлежат тебе
Изысканность правды обрела тройной
степень лжи
Притормози, друг,
отдохни, сделав шаг потише,
реже играй словами
Давай заварю чай, сделаю сахарный чулан,
и мы вдвоем отдохнем от етой
общественной суеты
Такое одиночество предпочел бы каждый
Сладкий чай, сладкий уксус,
только ведь тело слишком горькое твое на вкус
Хорошее дуло, попробуешь?
Проглотить его, нет ничего сложнее,
проще сладкой мебели в любви
Нажал курок – и будь спокоен,
и ты уже не тот
Странно как-то нет?
́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262822
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 01.06.2011
Где мы? Люди, оглянитесь,
позади нет ничего
Воскликнете: «Радость» и
Уходите прочь с дороги.
Живите сколько хотите,
только свободно мыслить
вам не придется -
Сожрут сомнения,
Вы же слабые как
сломанные улитки.
Ваше время показывает
неправильное время!
Ваши мысли пусты как
внутренний мир.
Мир не покажет вам
путь к миру,
Вы даже не вспомните свое имя,
и ваши сердца остынут от
веры в надежду,
надежды в веру,
И совокупность того,
что вы избрали ложь,
как способ достичь
данной цели – врага дверь.
Святой правды нет.
Есть только боль, любовь
и вес потерь….
Есть только боль, любовь
и вес потер….
Боль. Любовь. И вес потерь...
Боль. Любовь. И вес потерь...
Боль. Любовь. И вес потерь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262737
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.06.2011
Моя слеза горит как
свежевыжатый планшет,
твои глаза наполнены восторгом,
во имя каменного сада за стеклом,
что пыль дорог уныло поглощает,
Нам суждено летать, но так,
как свет еще горит,
горит твоя свеча за этим садом.
Мы вниз сорвались уже давно,
Нам оперения Бог бы предоставил,
Но так, как поступили мы с тобой,
прощения нет.
Одна и та же клетка.
Нас разрывает, нам тесно
душно вместе в одной душе,
Пространство воли поглощает
чистый разум,
и, вопреки, пылающих небес,
нам все равно похоже.
Но так, как бестия учует
сладкий запах мыла из людских костей,
так мы захотим убежать
воскликнув вместе.
́́́́́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262296
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.05.2011
Він ніжно рвав їй серце,
кажучи, що він її кохає.
Він пестив її руки січкарнею думок.
Він весело мовчав,
щоб їй не було сумно,
та все даремно... Серед живих
ніколи більше вже не зустрічав.
Ці спогади вривались в його
зморшки на чолі:
пропалені й сотворені від сонця,
він кожен день
їх потом й кров’ю поливав.
Але не знав й не буде знати,
її нема. Це все ілюзія пуста...
Мара закралась в небосхил його душі,
і ржаві ланцюги униз...
у саме пекло потягли!
На вічний спокій і спочин
згадав її ім’я,
і зник....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261752
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 26.05.2011
Позаду чути зрадливі кроки... –
враз хтось біжить за смертю,
а поки – ти лущиш гніт
благаючих сердець.
Позаду чути зрадливі кроки... –
Хтось палить думку в книгах.
Забувається ім’я. Приходить докір,
що розбивається
об самобутній опір слова,
заліза не окованного мить землі.
Знов чути зрадливі кроки... –
хтось шепче, благає допомоги,
а поки – ти лущиш гніт
благаючих сердець.
Смерть знов тікає, озираючись.
У сплячих венах застигає кров,
де загоряється бажання
від дешевого паперу і
поринає у гаряче від
людських прокльонів небо.
Позаду стихли ці зрадливі кроки!
Час з рухом зупинились вмить.
Не озираючись, -
проте тривожно тягне щось угору,
а поки ти лущиш гніт
благаючих сердець,
десь унизу кричить неспокій,
благає залишитись з ним
хоча б на мить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261513
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2011
Дивний смак пригаслого воронами неба
Замучена, скривджена, солона «потреба»
Надія закрила шлях до закривавленого неба;
Викиди вуглецю з домішками
необережного гніву. Та чи дійсно
це все та сама потреба,
яку вчора ти стримував від каяття?
Залиши все на неї, - і вона залишить
шматок шовку від твого лиця,
тобі на згадку, тобі на втіху,
як пам”ять, з якої ти викарбуєш
гнилу плоть на формулярному стані
Посейдонового вінця.
Неосяжне дно мільйонних днів
в рамках замкнутого кола...
Неосяжне дно мільйонних днів
в рамках замкнутого кола...
Поштовхом, знизу від свого бога
почуття провини,
написане з необережністю слово: «Людина»
Людина?!..
Людина!..
Людина?!..
Постріл із вуст у сонячне сплетіння
вічної загадки життя. Відкрита сутність
суттєво незмінна. Молитва замінена,
змінена. Знищена, затоптана,
викривлена здогадами Ідея людська
Замінник повітря, зрада волі,
в комплекції зору свідомість твоя.
Падаючого янгола заразливий погляд,
із вуст твоїх тихо ллються самотні слова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261195
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2011
Під чорним сонцем сяючого небокраю
Лежало щось в пакеті і стогнало,
Обідране людською невагомістю і простотою,
Усе прокльони й докори кидало.
Невпинні кроки самопізнання,
Лилися спокоєм його буття.
Він проклинав,
Усе, що знав -
Та знов в своїй крихкій уяві,
Ламав ту хвилю почуттів,
що накривала й не пускала
і тупо сміючись,
Кусала, рвала
й знову накривала.
Бажання просто жити
Втекли від нього,
щоб спалити,
Ту суть її обману,
яку він знав вже достеменно.
Пусті моменти прояву
захоплення і фальші
вливались в кров
й травили мертве тіло,
До скону вигорілі думки,
щомить рубали
йому Богом дані поцілунки.
Він довго марив і гукав її,
Та серпантин гнилих образ,
щоразу відрізав від слів,
І спокій згас....
І ринув гній з розідраних очей...!
І сон забув про своє немовля...!
Страшенно втомлений,
у тіні світла захований,
Мить розкладання
вже чекав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260876
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2011
Це межа. Це межа між вічністю та реальністю,
між часом і піском у часі,
між голосом і правдою у ньому,
між тишею і голосним ревінням птаха.
Це слова. Це слова правди та зневіри,
слова корозії й початку нового життя.
Зазирни всередину: між межею часу й слів,
зовсім мало здобуття – більше там зневіри.
Кайся, людська істото, кайся.
Тебе простять. Придбай вину за страждання,
смаком гнилого шматка металу.
Кайся, людська істото, кайся,
можливо хтось почує. Можливо придбає страх,
а ти гори і кайся,
Вона прийде,
іще не час.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259568
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2011
Я ненавиджу вас усіх,
Нехай обірветься струна в душі.
Я несу добро, якого не існує.
Я був кращої думки про вас,
Доки не народився
на цей світ знову;
Та істота пуста,
А людська тупість безмежна.
Я бажаю, щоб ви
захлинулись від зла,
Добро вас не чекає.
Не чує ваших молитв.
Ваші діти горітимуть в пеклі,
як і ви. Не дізнаються правди;
Муки нестерпні.
Природа людська підійде
до кінця свого існування..
Щасливої дороги сучі діти
й приємного буття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257373
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2011
Кричить у тіні завтрішнього сонця
бездушна зірка.
Пекельним маревом забута,
Омита людськими сльозами,
Світить яскраво в колонах небес;
Копає ніжно творцеві могилу носоріг.
Дурна Тварина!! –
Сотні криків лине із небес.
Вогонь пече невинну шкіру, -
Та він продовжує прогрес.
Зелена кістка, дике море,
опалена щока. Це все без сліз.
Залізна воля невичерпна,
як зірки сяйво у вогні.
Копай могилу, мій же брате:
Чудовий погляд-
Та без сліз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257372
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2011
Темний гаптований срібним кленом плащ.
Вишуканий погляд. Цукором вирізьблена
посмішка. Уперта німота в словах.
Живий страх стелиться її обличчям.
Розкішний блідий колір шкіри.
Заздрість богів. Дощовий присмак волосся.
Солодко і гидко. Мить насолоди.
Невпевнені кроки в тіні.
Зелені чорним золотом политі очі.
Цікаві зморшки й танення
червоного ковтка у роті.
Іржава ходьба у минулих віках
Заплутує пасма її волосся
Вона іде. Кроки нестримні.
Чекай із нетерпінням
довгого мовчання.
Осінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257228
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.05.2011
Над вічним краєм тих мреців,
Що окаянний путь проходять,
Гуляє дівчина-пітьма.
В руках тримає смолоскип,
Що впав їй із небес.
Тягти усе життя – не сила.
У цьому іновірному,
гидкому “раю із гнилих коліс”.
Вона ще впаде і не раз,
Засліпить пасма непотрібних фаз.
Запалить -
І горітиме,
Потухне -
І не тлітиме,
Ударить і чавитиме,
А потім –
стихне враз.
Та поряд з нею,
завжди крок у крок,
Ступає ніжний “фарселевий бог”,
Неначе наздогнати хоче,
Проте слідкує:
„дедаловою іскрою” хлюпоче,
У чорно-синіх
сутінках її очей.
Вона не опирається –
не сила більше смолоскип тягти,
Заточується й викидає
сонця небозвід.
Він тихо плаче,
Голосно сміється,
Зловісно утішається
В солодко-гіркій
посмішці обличчя,
Жевріють хвилі божевілля.
Проте, цей бог надіється
і тихо дохне.
Його мета – приносити нещастя.
Її мета –
Тікати від його обіймів,
в лібрето раненого порятунку в небі.
А так....
Над вічним краєм тих мреців,
Що окаянний путь проходять,
Гуляє дівчина-пітьма.
В руках тримає смолоскип,
Що так вже звик
приносити в теперішнє
„фарселеве чуття”,
У цьому іновірному,
гидкому “раю із гнилих коліс”.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252056
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 06.04.2011
Я не горю,
Я не думаю,
Не плачу,
Я не сміюсь.
Не проклинаю вас -
Я не застерігаю вас,
Не цікавлюсь вами,
Я просто тихо дивлюсь.
Я не чекаю кінця,
бо кінець -
не чекає на мене.
Я зовсім не дихаю:
Лише чітко уявляю,
Як я спостерігаю за вами.
Я не боюсь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252053
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.04.2011
Сотні …..мільйони тисяч безлицих лиць, які просочуються крізь призму твого неокованого льодом погляду, проходять повз терпку нішу душевного прохолодного душу. Де ти, що ти з ким ти, коли і як?.... Хто б міг подумати, що жити у власному, віддзеркаленому у вітринному стеклі світі так цікаво. Бачити неогеновий простір, який створений тільки для тебе, для задоволення власного комунікативного монологу. Де ти, що ти, з ким ти, коли і як ?.... Рухаючись з точністю до навпаки, розумієш суть нонсенсу. Так, він насправді є. Просто варто прислухатись до потріскування гілок білої речовини в рідкій субстанції поліпа. Де ти, що ти, з ким ти, коли і як ?.... Невже вас не катує запитання від чого здох ваш папуга....Який приносив вам радість, якесь невимовно - незбагненно - нееосяжне почуття відірваності від ланцюга буденних, проблематичних, функціонально – зв'язаних пневматичних проблем? Де ти, що ти з ким ти, коли і як ?.... Невже для вашого маленького, мініатюрного, вдосконаленого “апарата створення нових ідей ", цього м”ясного, фаршированого, прямолінійного “м”ясця” буде замало? Якщо так, то чому вам не спробувати гострого локалізуючого болю в нижній кишці, який затупить вашу спрагу бути вдосконаленим механізмом суспільного керма? Погоджуєтесь?..... Так от не напружуйтесь, бо інформація, яка вам не потрібна, не виходить в такий спосіб …. А і, нее забудьте поговорити про вартість або ціну за ваше перебування в цій банальній вічності, і обрахуйте скільки шлейфу іронії і сарказму пішло на вашу сьогоднішню молитву? Забув ше одне запитати. Вам цікаво від чого все–таки здох ваш папуга? Так ось: злий, маленький, бридкий, бородатий чоловічок (з дивним іменням Євхаристій), щоночі приходив до бідної тваринки (пташини) і вимагав “Анальгіну”, бо в нього закінчувався креатив у душі . Але, на жаль, бідне пташеня не знало, що це таке “Анальгін “, і взагалі де його придбати. І ось, головне: воно взагалі не розуміло людську мову. Через що пернатого і не стало. ́́́́́́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233511
рубрика: Проза, Сатира
дата поступления 08.01.2011
Цей чорний дим, що йде прямо із землі,
Надовго засідає в твоїй голові.
Крижаним вогнем розбивається об картонну стіну,
Яку здуває мрійливий промінь темряви
Зашурхотіло щось, у небесному пилу,
Який пізніш покрився золотими нитками
Немічного часового відлуння.
Тиша голосно заревіла, закричала,
Простягла руки до неба, благаючи прощення
Ворота домінантного марення відкрито...
Чітке бачення змістовності кольорів зникло...
Як і дим в уяві твого майбутнього...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213809
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2010
"Все частіше і частіше з"являються приступи апатіїї, болю...."
Біль - це слово протилежне слову насолода, радість, щастя, це зрозуміло і дурню . Отже, висновок - ми всі дурні. Не пізнавши білЬ,не зрозуміЄш сенсу життя . Можливо....*****, але тій людині, яка від народження звикла думати не двома півкулями, які знаходяться в просторі голови, а "дупою", нічого не поможе. Вернімось до теми. Всі пізнають біль. Просто кожен по-різному сприймаЄ: глибокої філософії нема, вона викладена самими людьми у тій чи іншій формі, так само і біль, реалізуЄться, як і людина, у тій чи іншій формі. Моя особиста думка >? Яка з"явилась в результаті проходження імпульсів через кожну клітину, отруЄного думками організму, і пробрила шлях до кори головного мозку - біль складова частина суспільства.
"З"їж свій біль не зважаючи, на можливість втратити душевну цноту, можливо тоді ти очистиш свою кляту голову від паршивих думок"
Біль неможливо цілком вбити, знищити, викоренити зі своЄї убогої, мізерної, спаленої, витоптаної людськими кроками душі. Його можна тільки заглушити. Хм..... Випивка - не допомагаЄ, тільки реальніше заганяє в глухий кут, ще більше рве і заражує організм усвідомленням, що це не мине. І на другий день тобі знов схочеться випити.Ти просто втрачаЄш свідомість, контроль, перетворюючись на тупу, безжалісну, підпорядковану ієрархії природніх інстинктів тварини, тварині. Кожна людина по-різному прийме біль, його плід. Інколи біль дає можливість почати все з чистого аркуша. Але знов ж таки, хто вам сказав, що цей початок буде щасливим для норм. функціонування і стану вашого організму:? Якщо вже відчув руйнівну дію, то потрібно навчитись жити з ним, як з жуком-гробовиком, який знищує залишки трупа здорового глузду вашого "йа".І нехай мене впіздує "грім серед ясного неба", якщо я сказав неправду. Я пишу про біль, відчуваюи його, моє єство розповідає вам про нього, тому що, він з"їдаЄ органи, тупими ланцюгами сковуЄ поріг мого розуму, мого щастя, моєї надії.
Хтозна, можливо "колись все мине ", і біль відпустить моє понищене нутро, проте допоки я цього не схочу, він сидітиме в мені і буде частиною мене. Біль викликаЄться рядами інших паскуд, яко 3-ох своїх друзів: наївності, тупості, злості. Без них неможливе повноцінне існування персонажу біль. Що ж повернемося до реальності ...
Реальність наступна: підсвідомість, як тупий мазахіст, у якого в голові нема нічого, окрім датчику по вимірянню поглинутого болю, не хоче зупинятись, приймає наступні порції "ширки", знаючи, що колись буде кінець всього...
Можливо для самого розуму мого, біль - це "хавчик", завдяки якому, нібито насичуЄться, знаючи, що це токсикуЄ його. Але так робить "бо ж треба шось бля хавати ". В процесі перетравлення болю формуЄться "дика пустка". Інакше кажучи все починаЄться знову...процес денатурації не присутній, зв"язок з абонентом ціЄї паршивої реальності відсутній... Він не втрачений на зовсім, тільки на певний, невизначений час...
6 ранку.... ПриЄмних снів, дитино
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211409
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 18.09.2010