| Сторінки (8/772): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 | » |
Застережень немає - це стіни комфортозбереження:
утепляти на зиму, щоб вікна у спеку відкрити,
щоби доступ шумів, бруду ззовні і вітру обмежений,
щоби в стінах - вода, вентиляція, діти і квіти...
Щоб традиції - в стінах, і трохи дорослого збочення,
але, справді, лиш трохи, щоб стримані в стін ізоляцій,
щоб іконки - де треба, щоб гості підмітили: Бог тут є,
щоби впасти в комфорт після втоми щоденної праці.
Щоб майстерно маскуючись в стінах частиною зграї
в симуляції волі, немов застережень немає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585457
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.06.2015
Який іще,
крім відстані
існує важіль:
між міст,
поміж ідей,
між тим:
люблю чи ні?
І люди
раптом
крізь розлуку -
персонажі,
і часом я в собі -
камінчиком
на дні.
Дистанція -
теж відстань,
і тисня́ва,
повага,
гордість,
жаль образи і сама
образа - відстань...
й шлях від-до
і гавань.
Час -
відстань
поки відстань
не зламав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585000
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2015
Прийдеться ще дощів...дощів попити.
Кручених віхол в піжмурки пройти.
На місяць повний і несамовитий
між віями нанести штрих-пунктир.
Прийдеться...сіном дихати дитинно
і згадувати запах трав і трав...
і снігу, й хвої душу безневинну,
як терпко серпень лісом розгуляв.
Прийдеться дихати й Тебе любити...
Тебе, як запахи усіх стихій.
Прийдеться ще дощів...дощів - досита,
й кручених віхол розгортать сувій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584273
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.05.2015
Як бути з морем, що поперед мене?
Ні переплити, ні не перейти.
А як не море, а якщо - людина,
коли це Ти?
Тоді шукати в собі вітру з моря?
Тоді хоча б човна із власних крил...
зріктися сухопуття, часу, мови
й набрати повних подихом вітрил
собі у серце і пуститись в мандри,
виношуючи хвилі, як свої,
аж поки в зоряних на небі мантрах
зійдуться в мирі всі мирські бої:
не стане відчуття води і дощок,
тканини, солі, спротиву, пітьми...
Не стане знахідок, десь кане пошук,
залишимося ми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583769
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2015
Тримають небо гори і дерева.
Воно тече, спливає над голів.
Воно належить всім, кому й не треба
і в снах, і поза снів...
А попід неба - горе і негоре.
Не приспускає течії на міль,-
дерева небо три́мають і гори,
немов наш біль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583607
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2015
І це все бачили і куштували, й чули:
по це прихо́дили ві́йська й несли моли́тви,
летіли ластівки в гні́зда, летіли кулі,
кохались пристрасно, наче в останній битві.
Любов твоя́ - не остання, як не у То́бі
шукає просто пристанку і тимчасово,
а Ти - по вінця вже нею - як у хворобі
і кожен подих витрушуєш з себе словом
любов"ю повним, хоча... куштували й чули
задовго до і ще тривко аж після Тебе...
Летіли ластівки в гнізда, летіли кулі...
а Ти, як дурень, схоплений серед неба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582202
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.05.2015
Причаїлася ніч в клапті тіні від вази з бузком,
пахне наче наш сад і дрімучо, і вогко в низині
й трохи ніби солено і плавлено спертим теплом,
коли Ти приволік з пляжу опік із літа на спині.
Трохи вже потягнулась, мов кіт млосно і завмерла
ненадовго, а так, щоб розлитися скоро й повсюди,
наче чорний бузок ароматом усесвіт застлав
і у ньому втопилось усе: речі, люди й нелюди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582146
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.05.2015
Земля стає зеленою до кро́ві -
моєї крові, соком травнем, днем...
і ріки ці, і весни перейдем
й колись навернемся в зелені ролі
трави, гілля... до болю, до смертей,
до виродження, вродження в коріння -
і може стане ця земля спасінням -
і пеленою зелені з очей.
Я так люблю цю зелень - до межі,
до гніву на усе, чим зараз дишу,
що зараз "я". Ненавиджу й цю тишу,
і мови шум, й чим світ живе і жив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582079
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.05.2015
Коли йдеш в інші двері, а те, що держало
так довго - лишилось за серцем,
тримайся, чим більше було, тим мало
сили, щоби подітись вперто
з цієї кімнати, зони, країни, людини...
з тамтої мрії, що вицвіла до шаблону
і Ти себе бачиш наче зі сторони, зі спини,
плинно...
і чуєш наче чужого із власного стону.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580519
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.05.2015
Я б не могла сказати, ким я була?..
Багато,
щоб тільки пригадати...
то скільки життів?
Скільки мене пішло́ спокорено й ні - на страти,
хто від кусеня з мене труївся, хто -
ситнів?
Було, а вже нема,
зараз як зараз - травень,
дощ ходить, наче кіт - туди і сюди...
Тільки от поміж крапель
душу у хмари плавить,
лагідно дусить і...
виштовхує в світ: Іди!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580337
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.05.2015
-А...а, мій дідо - водій золотого таксі.
-Шо??
-Таксі. Золотого. Він їздить туди, куди його кличуть люди, які дуже потребують... Потребують таксі. Золотого.
- Та шо Ти кажеш? Твій дід помер пів року назад, мені мама казала. І у нього зроду не було машини. І він пияк був. І Ти всьо брешеш!!!
- Нє, мій дідо просто дуже страждав, що не може поїхати до людей, які його кличуть на допомогу. А тепер він завжи в дорозі. Тих людей так багато... І твоя мама його кличе... Його у золотому таксі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577535
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.04.2015
- Свєточка...
Свєточка не стала слухати. Вимкнула телефон.
Вона прокинулась серед ночі від страху, що не поставила будильник. А все той Лєх. Лєшек. Скільки йому? Напевно двадцять п"ять, двадцять шість. Скільки разів казала йому не приходити? А не йметься. Через нього маску для волосся сьогодні пропустила. Єдине добре: прийде, переспить і йде. Без тих дурацьких сю-сю-пу-сю. Без обіцянок, без нюнь.
_Може жакетик собі й залишу, щедрий щось Лєшек сьогодні, напевно добре торганувся. Погано, що приходить без попередження, але й в бутиль не лізе, якщо у неї хто є... Нє, правильний пацан.
Спала на пів години менше. Встала таки побавити свої локони.
Працювала Свєточка важко, але неспішно, що не віталось, але й не особливо й наривалось на критику айрішського начальства через особливе до неї ставлення боса. Свєточка пакувала і сортувала пошту у великому ангарі, де стояло з п"ятдесят столів і за кожним працювали по чотири таких, як вона емігранти.
Ні з ким Свєточка не дружила і дружити ні з ким тут. Одні "убогі й дегенерати". Обідати сідала окремо за столик, в розмови вступала нехотячки.
Сьогодні її і ще одну румунку шеф залишив на привілейовану роботу - сортувати листівки з вітаннями від кльових фірм своїм найщедрішим клієнтам. Свєточка облизувала губки, прокручуючи в голівці циферки від додаткових годиночок такого труду. У порожньому ангарі вони удвох з румункою перебирали барвисті конвертики. Десь аж з протилежного боку лишень на складі шуміла пакувальна машинка.
- Я в туалет і повернусь,- сказала Свєточка, не чекаючи на відповідь.
Просидівши у вбиральні довше, ніж того їй потребувалось, вона без поспіху повернулась до столу, аж тут...
- Де мій телефон?
- Я... Я не знаю.
- Не бреши, я залишила його на столі, забула взяти... Де він?
- Я не брала. Подивись у кишенях.- промямлила суха, як пустельна спека, смаглява і чорноока Діна.
- Дінка, мені вже казали, що ти нечиста на руку. Не змушуй мене піднімати кіпіш.
- Я не брала! Чесно. Свєточка, я нічого ні в кого не брала.- уже крізь сльози виправдовувалась румунка.
- Роздягайся!
- Що?
- Я кажу тобі - роз-дя-гай-ся!!!
- Я не буду...
- Будеш! Інакше я викликаю ґарду,- з притиском проказала Свєточка, натякаючи на чи легальний статус Діни в Ірландії.
Уже без жодного слова в світлі високо монтованих лямпочок і камер для спостереження тонка, висока, смаглява дівчина повільно знімала з себе річ за річчю поки не стала в одних трусах перед Свєточкою.
Свєточка холоднокровно стежила за усим цим, обійшла Діну ззаду, здерла їй труси вниз. Далі, не зважаючи на голосніший плач румунки, підійшла до столу і витрусила усі речі з її сумки на стіл. Телефона не було.
- Йди, сама складай свій мотлох. І що в тебе за косметика? Не любиш ти себе, Дінка.- щось обдумавши, Свєточка продовжила,- якщо ти десь його заховала у приміщенні, то бережись. Зі світу зведу.
Вона пішла, вхопивши свою куртку і сумку, на вихід.
- Доробиш, постав і за мене підпис у журналі.- вже прокричала через плече Діані, яка швидко одягала кофтину.
На автобусній зупинці Свєта лютувала всередині і не могла заспокоїтись. Так захотілось покурити, аж до головокружіння. Але Свєточка вже давно не палить. То дуже позначається на білизні зубів. Але руки самі стали обмацювати кишені куртки і джинсів на попі... Ох, ти ж, япона мама... телефон. Є, зараза. В кишені джинсів. Схудла, якщо перестав відчуватись. Невже так схудла? Коли ж останній раз зважувалась? Минулого тижня? Оце хиба так хиба. Худнути не можна. Все обвисне. В неї була ідеальна вага - 48кг на її зріст у 1.62см.
Свєточка забула про телефон і про Діну, хоча про Діну Свєточка й не згадувала, вона стала рахувати калорії завтрашнього дня і розмірковувати, чи не слід пригальмувати з клізмами на якийсь час.
Дома пахло церквою, чи цвинтарем. То лілеї з букету так "підмогли". Свєточка акуратно зняла з себе одяг найкращих марок, бо навіть на роботу вона одягала тільки фірму і лишень хотіла пройти в душ, як дзвінок.
- Алло, Свєточка...
- Мам, що знов?- казала донька одночасно читаючи повідомлення у приват на компі й посміхаючись, бо той, хто вибачався букетом, зараз кликав з собою на уікенд в Бельгію.
- Свєточка...дєдушка умєр.
- Мам, я тобі передзвоню, тут у мене важливий лист...
- Свєточка, ти мене чуєш? Коли ти приїдеш? Ми похорон... Ми на тебе чекаємо...
- Мам, я не приїду.
Назавтра Свєточці виповнювалось сорок два роки, але про це знали документи і мама. "Дєдушка вже забрав мою таємницю з собою" - промайнуло в голові у Свєточки поки вона готувала масочку для волосся, бо тутешній туман така паршива штука, вічно змушує псувати локони хімією для укладки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575241
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2015
Глухо об шибу:"Бух",- якесь величеньке і кругле тільце стукнулось, ніби зап"яніло від сонця і як хвилею від скелі , від шиби засмокталось й кануло у світло сьогоднішнього квітневого дня. Невже джміль? Уже?
- Сьогодні буду заміжньою. - вирішила.
На пальчик - сонячний зайчик. Закільцюю, нехай гріє і нагадує про нього. У нього зараз своя історія і на мене немає часу. А коли у шлюбі понад двадцять років, час бути одруженими є? Та є. Але саме зараз він дуже заклопотаний, дуже втягнутий в іншу людину. Людину складну, дорослу, амбітну... Вона приїхала у Дублін до нього, щоб зробити документи по воз"єднанню сім"ї і просто побути з ним. Вона - наша з ним донька. Вона - урвище, водоворот. І він утопивсь в ній до самого переполоху і вишукування опорних точок спілкування, а я відчула себе зовсім вільною, майже незаміжньою тут, зараз - у квітневому Львові.
День пробігала, все стежила чи є ще "обручка". Є.
А надвечір впав дощ. Крапелинно і під гострим кутом до сонця й був він майже сліпим, лишень трішки роззосередженим. У квартирі в старому польському будинку з каміном і гамірними сусідами, з виглядом на одну глуху стіну з лишень єдиним прорубаним кимсь вікном. Стіна змокла на косо і там, де залишались ще острови штукатурки стала насичено сірою, ніби асфальтованою. А перед нею, як на тлі - стара акація, наче тріщини розкинула гілля. Така стара! Невже вона от зовсім скоро зацвіте? Зацвіте несамовито, собою заполонить усю глуху стіну з єдиним вікном. Проковтне всю її. Затопить.
Тоді і бджоли, і джмелі по праву стукатимуться у вікно.
Скільки перснів і обручів станеться тоді до носіння, до брязкання: заміжня, заміжня, заміжня...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574880
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2015
От пливуть і пливуть, і пливуть
з нетрів снів і у простір над нами,
викарбовують сутність і суть,
проростають в річки валунами,
як графіті поверхнями стін,
проповзають стрічками дороги...
з тлену вийшли і кануть у тлін
і не тямляться з перестороги
ці картинні уявлення нам
про усе, що лиш якось наснилось.
І пливе... і все ближче до дня
стане важчим й реальним з несили.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574602
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2015
Придумай світ, де б я була живою
і сотвори мене, хоч це була б не я:
хоча б пливла туманом, чи водою,
хоча б лежала глухо, як земля
в ногах у світу того, що придумав,
у хмарах в головах, як у Далі...
Я б стала, як любов, я була б сумом,
і може навіть не на цій Землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573528
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2015
Ми колись повернемось на ці береги,
як проститись на краєць могили.
Принесемо усе, що іще вберегли
й на скорботу не стачиться сили.
І як грудку землі стисну серце своє,
кину в течію плинну й глибоку,
кане щемне воно за таємний бар"єр,
не підвладний ні думці, ні оку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569678
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2015
Передвеснянії дерева-ящурі
з напнутими гілками-ірокезами
між лу́скою кори - пір"їни пташині
затиснули, як поміж лезами.
Вони летіли б вільними ватагами
й верталися шелестяво шеренгами.
Вони, як воїни і пір"я з птахами,
немов медалі обчіпились лентами.
Такі - вагомі і такі приречені,
такі - солдати і такі закохані.
Їм небові плащі блакитні плечами
заструменіли над тілами зсохлими.
Весна веде і ящурі впокорені.
Вона їх кине у дощі із пристастю.
Їх не спинити б... тільки змії-корені
тримають їх з глибоких чорних пристаней.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569188
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2015
Якщо за життя не створюєш власний світ, то просто обслуговуєш чийсь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568173
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2015
Людей стільки!
І наче всі різні...
А для мене є ті, що хочуть якомога більше пожити, якомога масніше. Вони крутять головами за сонцем, щоб не пропустити жодного променя повз себе. Деруться вверх один перед одним і потім сіяться собі подібними... дітьми й справами. А коли приходиться гинути, то хтось висихає до бадилля, хтось падає і догниває в ґрунті.
А є ті, хто головами ловлять хмари й вітри. Вони ледь з"єднані зі світом тонкою ниткою. Вони ледь забарвлені, ледь вагомі. Крізь них видно цей світ і не цей, бо вони переломлюють злегка навіть сонце.Їх часто теліпає на перетягах, але коли ними промовляє тиша, то така вона тиша! Коли їм час - здається, що і сліду не залишили, просто полетіли вверх з усім своїм.
Є люди-Соняхи і люди-Повітряні Кулі.
А Ти хто?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568103
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2015
Пришвидшує хід
мертвий камінь
униз,
униз,
униз.
Пронизує втратами
пам"ять
наскрізь.
У ній - як солдатські ноги,
в онучі мотав
колись,
як силою тільки волі
командував:
піднімись,
як думав, що війн на світі
для Тебе вже досить.
Зась...
Від 39-го досі
поволі вона плелась.
Пришвидшує хід і старість
хоч швидше й немає сил...
Літає і мертвий камінь.
Амінь
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567212
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2015
Зима пішла і Ти її пустив
з кудлатих шапок, поглядів під ноги.
Такий відтінок зелені густий
чеканиться від саду й до порогів,
що аж дзвенить бруньками об вітри,
що аж ламає в серці заскорузлість,
що небо шквалом котиться в відрив
услід за літаком протятій смузі,
як лезом. Із порізу вже дощить
і райдуги з могил ростуть живими.
Як сміє так виблискувать блакить
над тими, що не відпустили зиму...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567158
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2015
дощ назбирався в припнутих човнах і очах
світу закохано ви́-хлюпати́-ся готові
може лиш краплю зача́їну лишать у схові
дощ примостився калюжами місту в ногах
пам"яттю мокрою щойно від зливи асфальт
марить човнами що звідкись узялись в повітрі
видива на́швидкору́ч вітер з вулиці витер
післядощево гойдається в місті печаль
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566986
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2015
поза реальним часом
понад дахівок міста
повз задовбалих гасел
поміж трамвайних крісел
під річковою дланню
призьбами переселень
наскрізно від поранень
зовсім вже не весело
натще кровоупивно
смертю без покаяння
гола надривна сива
п"яна війна йде
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564802
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2015
в неї прозорі пальці
і з простирадел білих
відблиск в очищах п"яльцях
хмарів з небес осілих
в неї холодні стегна
і на колінах квіти
ті що для неї легко
він назбирав за літо
в неї усе що мало
бути з Тобою певно
тільки прозорі пальці
він затискає ревно
він їх колише в своїх
переминає в промінь
час не усе загоїть
часом і час у комі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564775
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2015
Сиплий дощ, щоб не вкрасти нічого від тиші -
не поцупити, щоб перевести в гармидер.
Мені тисне ліворуч і вище за крижі -
стукіт серця дощ видер.
Порозвішувавсь краплями, наче намистом,
на бордюрах, карнизах, парканах, антенах,
на носах у собак, світлофорах імлистих -
місто - стишена сцена.
І мені - цілу краплю від спраглого ґвалту,
і мені - щоб віддушину у непокої,
але шкіриться німо хижацьким оскалом
тиша з морди рудої.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563971
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2015
Майже кожна нови́на - під дих.
Фронт по лінії - фронт по судинах.
І вже воїн - вчорашня дитина,
і вже ангел хтось з них...
Страх, як грона від цвилості на
всім мовчанні в відсутності слова.
До війни досі ще не готова,
а мене й не питає війна.
На межі. На зеленці - просвіт.
Не обіцяно миру і правди.
Хоч соромлячись тиші, як зради,
я мовчу, а війна не мовчить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563085
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2015
А скільки вже пройшла твоя весна?
Далеко ще? В чиїм саду спинилась
перепочити?
Стихла, розморилась
й заснула.
Сніг ішов і упізнав.
А Ти не ждеш.
У кожного - своя...
Та, що прийде, вже буде не для Тебе.
Твоя - з Тобою спить в саду далебі,
де Ти - той сніг -
на смерть її обняв.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562283
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2015
В небі, як в дзеркалі - згарища слів і домів -
сипляться попелом у пелюстках від цвітіння.
Той, що свистіти би мав, оглушивсь, онімів,
й вперся у неба круте і тверде піднебіння.
Той, що весною горнувся до кроків людей,
сам перестрашений скільки і як убивають,
хлипа в завісах нікому відкритих дверей,
нишпорить тінями, наче щурами, від зграї.
Зайвий усім, незалишенець ще від зими,
прихвостень куль, смертоносець не з власної волі,
вітер, як загнаний, сам озвірінням втомивсь,
корчиться в закутках згарищ над завданим болем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562276
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2015
Понад парком висіла хмара, як велетенська медуза, або чайний гриб. Вона не пливла, а плавала над головами перехожих, ніби десь на сході зашвартувалась на невидимий якір. Під нею утворилось тепло - майже весняне, майже справжнє.
Поміж дерев загуляв вітер і розгойдував гілки. Вони тремтіли ще не пружно, неповно всередині соками, а крихко, як взимку, або як зуби в старій щелепі. І навіть молоді дерева, висаджені торік, немов пензлі недбалого художника струменіли до хмари-медузи засохлими китицями. Намокнути в блакиті їм не вдавалось і деревця тарахкотіли сухим гіллям, як кістяшки у торбі.
Поряд - просто під землею вже починалось те, що напне скоро гілля вогко. Хоча й здається, що тепло прийде з неба, воно вже гуде внизу і рве ґрунт, і тріщить під корою.
Весна виходить з землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560442
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2015
Самотність буває різною, ой, якою ж різною буває самотність.
Учора, коли вечір став прозоро-темно-синім, а вулички, які стікаються у дублінський порт лиш зрідка освічені, застрягла на кілька секунд, чи на хвилину коло вікна на першому поверсі старого двоповерхового будиночка, яких тут немало.
Від них віє сирістю і сиротливістю, хоча вони заселені вщент неблагополучним місцевим і приїзджим "елементом". У тому вікні, як на екрані в мороці кінотеатру мені показували самотність. Одразу вигулькнула фігура чоловіка на дермантиновому дивані в світлі високо, аж під стелею причіпленої лампи в тріснутому пластиковому абажурі. Він завис у позі: " хочвбийтеменеменівсеодно" - з поглядом, втупленим в екран телевізора. Стіна над ним і над дермантиновим диваном була гола, порожня, невиразно світла. На ній не жило жодної діри від картини, ні самої картини, ні фоточки, ні плямки від клейкої стрічки і плакату рок-групи, ні сліду від розбитого горня з чимсь там в гніві, чи з протесту, ні відбитків пальців, коли любов... Стіна стояла, як аргумент. Аргумент, що тут нікому ні до чого немає діла.
На подив, далі - в кутку, на дермантиновому кріслі сиділа жінка. Молода, худорлява. Її силует можна було б витинати з сірого паперу. Вона обхопила живіт руками, ніби їй боліло, але ні. На обличчі не було ні болю, ні не болю. На ньому не було нічого, окрім губ, носа і очей, що втупились в той таки екран на протилежному кінці кімнати.
На жодніську мить не стало цікаво, що ці двоє спостерігають там. Так дивитись можна лише кудись крізь, або на щось, що не має об"єму, як ото їхня стіна за спинами.
- Чому ви не дивитесь на свою стіну?
І тут несподівано на підвіконні поворушилась статуетка голови добермана.
Вона поцмакала щелепами і зручніше вмостила щоки на широке полотнище під вікном між нерівним обрамленням синтетичних штор.
І кудись провалилась плиткість стіни і жіночого силуету, що імітує біль в животі, й чоловіка на дермантиновому дивані.
Очі добермана дивились кудись повз мене в темряву передпортової вулиці.
Псу було самотньо.
А ті двоє - просто сироти міста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560393
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2015
Білий аркуш, лиш чорні сліди від граків,
а вони прилетіли до часу відлиги.
Приколочені ночі на спинах у днів
і їх нести все важче крізь місячний вигин.
Розплетуться дощі з кіс напнутих небес.
Я стоятиму в них, як у споминах білих,
наче аркуш колишній розжахся і скрес,
а граки мої плечі обсіли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560070
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2015
Перестороги дорогам.
Переминання ніг.
Дуже голодний на спрагу?
Їж
сніг.
Стерпно нестерто
до крові поки у новім взутті,
скоро воно стане ще одним
у жит-
ті
Було-не було любові.
Перелюбити назад.
Від перелюбу найбільше трусить азарт.
Попіл у пил попід стелю
встелить кімнати дно.
Очі заплющу.
Світить.
Вікно.
Так я палила стоси
снігу,
а він втікав
в мене на воду з нього
не вистачає
прав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559529
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2015
Нанизані на вітри дерева скриплять,
нахиляючись, мало що не хапають.
Скільки до осені? Місяців з п"ять
і цілий лютий поки не випитий ще до краю.
Випростані спини піднятих із колін...
Встигли лиш попрощатись з одним - вже інший.
З фоток стікають сльози і світять зі стін.
Невже ще один? Невже і він ще?
Минеться і лютий цей, як торік минув
і буде так відчайдушно хотітись жити,
що пам"яті ґрунт пуститься в зсув,
під укіс з вагонами пережитих митей.
Втрати бездонні, що риють тунелі в душі,
нори, печери наскрізні й тупикові -
все починалось із ненависті й спалених шин
все закінчиться від любові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557522
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2015
Я пам"ятаю, як в років п"ять, чи шість, засинаючи поклацала язиком і аж прокинулась від того, що згадала просто таки блаженний стан спокою і посмоктування грудного молока. Якби тоді в п"ять - не згадала, чи пам"ятала б зараз?
Я пам"ятаю надзвичайний, "вщертний" спокій від польоту під столом, велетенським, як якась планета і мир, коли пришвартувалась на дошці під столешнею. Я тоді була пилом.
Я пам"ятаю дикий азарт від того, що збиваю головою гребні дюн, чи снігових наметів. Мені так драйвово, що не пригадаю чи пісок, чи сніг. І біжу я на чотирьох лапах і ніяких жалів, і ніякої пам"яті тоді.
Я пам"ятаю стан безстрашності, коли я, оточена якоюсь мерзотою натовпу починаю закручуватись в спіраль смерчу, що аж не вловлюю момент, коли стіни починають ледь чинити спротив разом зі стелею. Але недовго і всі ті виродки внизу завалені руїнами, а мені вже байдуже, я не знаю, що робити з тою силою, якою я стала.
Я пам"ятаю, коли помер тато і труна стояла в одній з кімнат, а болю стало так невиносимо багато, а людей довкола чомусь теж, що я пішла в сусідню кімнату і стала "розважати" тих, хто сидів на дивані там світськими розмовами, щоб не розбити труну і не впасти там, коло тата. Моє горе було тільки моїм. Жадоба до нього. Я не готова була ним ділитись - а раз ви тут - тримайте спектакль.
Я пам"ятаю...
От тільки я ніколи не пам"ятаю кохання, яке було зі мною колись.
Для пам"яті виявляється є щось суттєвіше, як то хоча б пил.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557248
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2015
Те, що нам показують і те, що ми бачимо дві великі різниці, як кажуть... А ще є варіант бавитися в те, що я бачу з того, що мені показують. І я зараз не про ігри розуму, а про буквальне сприйняття реальності з варіантом припущень у фантазійності трактування. Найфайніше мені то вдавалось в дитинстві. Я бачила якихось монстрів у складках штор, які від вітру ставали ще й рухливими і мінкими. А всього то були візерунками на тканині. Я дивилася на свій портрет, де мені рочків два і я сиджу на кріселкові з бильцями й тримаю руки на них. На мені білий в"язаний костюмчик і така ж шапочка, схоплена над чолом значком з зображенням зайця з "Ну, постривай". Дивилась на нього, а бачила профіль Баби Яги, де моє обличчя було їй за око, а одна з рук - закуцьорбленим носом. І мені потрібні були зусилля, щоб повернутись до пропонованого реальністю варіанту зображення, бо спати хотілось, а з тою бабою засинати було страшнувато.
Якось в черговому засланні у піонерський табір я побачила, що дехто х дітей - моїх ровесників вже такі старі, що скоро вмиратимуть. Особливо одна дівчинка. Їй було все так "равнобєдрєнно" і спокійно як ніби з виваженністю до власної справи м"ясника. А сама вона була сухенька і маленька, і з якимись ріденькими волосявками над крутим чолом. Мені тоді бачилось, що вона отак байдужо проживе собі, отак байдужо народить багато дітей і байдужо помре від якоїсь з особливо байдужих до людства хворі. Я це побачила так виразно, що навіть розпатякала одній з коліжанок і до мене стали приходити з проханням поворожити. Мене тоді це так ошарашило, що я перестала бавитися в задивлянки в людей.
А от речі - то інша справа. Речі я люблю досі. Але не довго. Поки вони мені не перестають показуватись і компануватись одна до іншої.
Ніколи не набридає й не надокучає бачити природу. Колись бабця брала мене на поле і дозволяла робити, що захочу. А я хотіла влупитись очима в рослини наді мною, бо лежала, закинувши голову і розглядати несусвітні палаци зі сходами, висячими садами, фонтанами, галереями. Бачити, як усі ці конструкції розгойдуються від вітру, не руйнуючись, а просто перегруповуючи свою "архітектуру". Бабці я не допомагала, але і не заваджала.
Я досі бачу природу в усіх можливих і неможливих іпостасях і видивах.
Це єдине, що я щиро хочу бачити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557236
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2015
Незалюднені сни, незасніжені ліжбища тіла,
найтепліші уривки від нього - десь поміж грудьми.
Штукатурка, як паморозь в кубі, довкола осіла
і оточені привиди сплять в покривалах
людьми.
В обороні зі шкіри тече сновидіння струмками
і гартує нове, і нуртує що було колись.
Доштуковані крайнощі вкупі з моралі шматками
сонно-скупчено-різьблено-латано переплелись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556267
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2015
В мене до Тебе що? В мене до Тебе трепет,
розпач, надривність, страх, стукіт, тяжіння, шепіт,
біль, ні не біль - жага у пізнанні всіх болей,
бе́зволі надвага і невагомість волі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555458
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2015
В волоссі реп"яхи і ув очах.
У Тебе пта́хи в грудях й за спиною.
І день, розлитий мрякою й смолою,
урівноважив нас на терезах.
Моїх до Тебе траєкторій біг
і втечі - закільцьовані в спіралі.
І я біжу все далі, далі, далі,
все ближче, щоб наблизитись не зміг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555453
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2015
Під ноги лягли
не сніги і не трави
а вії з закритих очей
і скільки би слів
скільки звичних обставин
і днів пролетіло
й ночей
і скільки би потім
не сталося вперше
чи вкотре
в поверхні живій
ніколи не зможу
від кроків віддерти
з убитих -
просіяних вій
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555174
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2015
У півпорожній душі,
як в необжитій квартирі
пахне випадково як...
і гуляє перетяг.
Висять картини,
на них яблука ще не стиглі
і рибки не в акваріумі,
а в пакеті...
Можливо,
її колись наповнять втрати,
а ще буває -
від болю душі прибуває.
От тільки б вчасно про те дізнатись
що її вже досить,
що її вистачає...
Що вона не порве
те, що носить її у собі,
не розірве у шмаття
обжите вже нею тіло.
Видавали душу по Божій квоті -
"одну в руки",
все інше -
житейське діло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555000
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2015
Уявляючи, що би наснитись могло сьогодні
вже півно́чі, а може і більше пильную тінь.
Світляки фар машин, наче відблиски заболотні
пробігають по закутках і ховаються в палантин.
Ти напевно давно уві сні між годинних стрілок
і можливо, що сниться Тобі сигаретний дим...
і пливе, як туман понад нічкою димне тіло
і півно́чі, а може і більше, пливу за ним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553039
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2015
Покажи мені сніг. Так багато, щоб ним захлиснутись.
Впасти в нього, як в відчай, як в кому, як в гріх, як у гнів.
Гуркіт неба униз. Не встигаючи взяти покуту,
світ зірвався з котушок, звивався, свистів і летів.
А тепер - понад сніг, всередині й під ним,- як в полоні,
як в пропа́сниці, пристрасті, ненависті чи тузі.
Покажи мені сніг, щоб оговтався в твоїх долонях
і жбурнув мене в небо і небом довкола осів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552942
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2015
Зазвичай,
люди знають ім"я і власний свій рід.
Зазвичай,
пам"ятають, що вдаритися - болить.
Що таким може стати маленьким великий світ
і вміститися - років із двісті в коротку мить.
Зазвичай,
забувають, що в когось є кров і піт.
Що десь, наче у власному серці, коро́тить нерв.
Що буває так нескінченно вернутись від
чужини і додому й спитати:
-Ніхто не вмер?
Зазвичай,
ми маленькі, хоч скільки б нам не було.
Скільки б ми не кохали й чинили би скільки кривд...
І сховавши у мамині руки своє чоло,
попросити, щоб Той, хто над нами усе простив...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551855
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2015
Ще буде - війн а війн...
А ця - Твоя.
Вона - Тобі.
Хоч скільки б воювало.
На січні тріснув щит,
розжахла ковила
й закрила очі на Тобі
забралом.
В осліплих небесах
ні звуку від гармат
а чути, як цвіркун
з тамтого літа
лоскоче вухо
й вириває сад
крізь Тебе
вибухом
до
сього
світу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551827
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2015
Безпристрасних очей блакитні стелі.
Їх твердість дна безслізна так давно.
До світу їм байдужо і пустельно,
він сиротиться згубленим човном
й не струменить, і не втікає звідти,
картинно приростивсь у їх кутках.
Посеред вій, наче в сухому вітті
не загойдаються ні жаль, ні жах.
Не заснують голубощами неба
і не відпустять з першої грози...
блакитні стелі дивляться із себе
й шкодують світові хоча б сльози.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550992
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2015
Наче в здійнятій куряві - в видивах було давно:
ми лежали навзнак у пір"їнах колючих і білих.
В чорно-білім кіно нам налили в долоні вино,
і воно в нас бриніло. Ми привидів ним напоїли.
В Тебе був іще кіт і напевно він ледве чорнів
й без утоми висмикував пір"я із наших гомілок,
і ходив поміж нас, наче поміж несправджених снів.
Так мені це пекло, наче й досі ще не відболіло.
Ти вилуплював подихи, ніби курчат із яєць,
а вони розбігалися. Я лиш зітхала за ними.
Було це тому мить... а вже сніг, ніби цукор-сирець
нас засипав на всі чорно-білі у куряві зими.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548858
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2015
...так мені... як насипали солі під язика,
не запити водою, не проковтнути з вином.
Ти стоїш ледве спершись і кажеш, що Ти звикав,
але видно не зміг.
Сніг облу́пився за вікном
і зав"яз поміж шиб, тріснутих ще позаторік,
коли гучно скрипіла і ржала весна в грозу.
Я спитала, чи є в нас ще той гранатовий сік
і ховала з очей росу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547441
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.12.2014
Висушить їх не сонце -
- вистудять морози -
зірвуть і -
понесуться -
- хто зна куди ----
з рештою снігу -
- крихти -
менші лиш трішки
ніж---
інші -
- мої по Тобі
сльози -
не пий їх -
- їж -
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547108
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2014
Аґрусні
Коли вони влетіли в салон автобуса, здалось що майнуло літом і сонцем й на час осліпило. Вони були нестерпно юні, й невимовно руді. Він обійняв її і пригорнув, ніби замкнув в собі. Здавалось, що це рано, як такі діти і обнімаються? А їм байдуже, щебечуть і нікого не помічають. А я помічаю, яка у нього тонка шкіра. Вона як порцелянова, аж прозора і на схилах носа просвічується тонка блакитна жилочка. Очі зелені з теплим відтінком, напевно на світлі майже жовті, як вистиглі ягоди аґрусу. Її не бачу в обличчя. Лишень те, що довге волосся ззаду перехоплено на шиї шаликом, а внизу на талії - його руками. Страшенно хочеться покликати, обізватись до неї, щоб повернулась, щоб роздивитись, яка вона? Але от вже виходять. Ні, вилітають на вулицю. І я, задираючи голову, намагаюсь вловити хоча б на мить її обличчя в натовпі. Але наостанок блимають мені його майже жовті на світло очі.
Італійки в метро
Ну нема в Дубліні метра. А в Парижі є. І на деяких гілках, підозрюю сполученням між небагатими районами міста, шмигають туди-сюди вагони з дивними по своїй ненадійності клямками на дверях, схожими за принципом на гачки в сільських туалетах. Вони, звісно трохи більші й масивніші, але принцип закривання один і той - клац - і "защілкнулись". І усе. Ніяких Тобі кнопок блокування, ніяких попереджувальних сигналів. "Клац" і їдь собі.
Ось до таких дверей в одному з таких вагонів доля притисла натовпом двох італійок. Ну кажу, що італійок і майже не сумніваюсь. Бо та, що бабуська, викапана Софі Лорен без пластики тільки, а її онука, ну просто таки юна Моніка. Бабуся все відсувала дівчину від дверей. Пробувала пальцем ту клямку. "Шльопала" якісь бідкання важкими губами, хитала головою і далі для певності їй одній відомої стала притримувати клямку з натугою. Водночас вона мотала головою, проводжаючи очима лямпочки на стінах метрового тунелю і зрідка замружувалась чи то від страху, чи то від обурення.
На одній з зупинок народу порідшало і обидві вмостились на відкидні сидіння. Тільки старша плюхнулась з останніх сил, втомлена тим, що допомагала клямці втримувати двері зачиненими і поглядала на онуку, мабуть, чекаючи від неї підтримки. Дівчина з відсутнім виглядом дивилась кудись поперед себе і гойдала ногою в такт музиці з навушників.
На світлофорі
Місто рухається швидко. Швидко запалюється зелене для перехожих і швидко гасне. Як пішохідна персона, думаю, що для машинних - згасає не так квапливо. Чи встигає хтось щось путнє подумати, коли стоїть, очікуючи на можливість перебігти вулицю? Напевно вкрай рідко. Хіба тут до роздумів, тут треба пильнуватись. Дорога є дорога. А от одного разу застрягла я на одній стороні вулиці і машини, як хижі риби все не призупиняли свою течію. Навпроти мене очікували двоє. Батько і донька років чотирьох. Вона сиділа у тата на плечах і вже почала нудьгувати. Батько кинув угору лукавий погляд і давай щось виспівувати і підтупцьовувати в такт. Мала, як другий поверх спільної з ним конструкції крізь сміх співала теж і похитувала ніжками. А я шкодувала, що скоро запалиться зелене. Надто вже скоро.
На людях
Вони стояли впритул на зупинці автобуса і одразу було помітно, що коханці. Не тому, що він значно старший, але молодливо одягнений. Не тому, що виявляли якусь надмірну ніжність на людях. Просто вона, довгонога, довговолоса і якась плинна, бо постійно злегка похитувалась і ніби плавала довкола нього, заколихуючи його тверезий розум, як змія з глечика, постійно гладила його шалик. Це була вбивча еротика. Хотілось одночасно сховати очі, щоб не "тримати свічку" їм і дивитись не відриваючись на ці майже чаклунські її рухи. Шалик спершу гладився повільно вверх-вниз. Потім лише вниз. Далі вона пірнула рукою під той кінчик його, що накривав інший. І врешті намотувала собі то на одну, то на іншу руку. Дорогоцінна каблучка блимала і ховалась, вона пливла довкола чоловіка і каламутила мій спокій на людях.
Без ласки
У Дубліні мало в порівнянні зі Львовом, до прикладу тримають собак. Можливо, як у кожній столиці тут багато чужинців, можливо через податок на тварин, чи ще чомусь. Тому, коли вздріла коло входу в маркет двох чарівнющих собак, яких тримала на повідках молода жінка, аж зупинилась намилуватись. Такі ті морданті були цяцькані: один ніби мопс, інший якась подоба болонки. Дівчина і мопс заглядали у шибу вітрини. Там між поличок ходив чоловік і зосереджено оглядав крам. Коли він помітив їхні погляди, радості у мопса не було меж. Дівчина помахала рукою і повернулась до погладжування болонки. Вона пестила свою красуню решту часу очікування. Коли чоловік врешті вийшов з паперовим пакетом, наповненим продуктами, повідок мопса опинився в його руці. Вони мирно пішли тротуаром і я подумала, от жодного разу, жодніського вона не торкнулась мопса. А чи він хотів цього?
Монетник
Він працює в цьому ресторані так довго, як дехто й не живе. Він вже старий і рухається повільно між столами, більше зайнятий тим, що відчиняє клієнтам двері й всміхається. Ресторан знаходиться у самому центрі туристичного Дубліна. І він добре знає, хто і для чого зайшов сюди. Коли хтось просто влітає у двері, старий дістає з кишеньки, де колись гніздував годинник на ланцюжку, монетку в 20 центів. Клієнт явно, залюбований старим містом, тепер не встигає у вбиральню з приводу абсолютно людських потреб. І монетка потрібна йому вже і зараз, бо двері туалету можна відімкнути лише кинувши її в блок на замку дверей. Вдячні туристи завжди потім беруть щонайменше каву і залишають йому на чай монетки більшенькі, ніж вартістю у двадцять.
Запотиличник
Вони стояли красиві й якісь відсторонені. Повз пробігали заклопотані дублінці й туристи. І я теж пробігла б повз, якби вони не були такі гарні. Уповільнила ходу і не могла не роздивлятись цю пару. Явно зі сходу. Обидвоє високі й стрункі, смаглявошкірі й пахнючі однаковосолодко. У неї в очах пливла темна спокійна ріка. Вони не дивились один на одного, очікуючи на когось, чи на щось. І тут, як постріл, як вирва з часу й простору. Він якимсь неможливо швидким, сильним і беззлобним і від цього ще страшнішим порухом руки, вдарив її у потилицю. Мене оглушило від того тихого і грузного удару. Ніби це була не рука, а напад кобри. На його обличчі на з"явилось навіть зморшки злоби. А вона просто опустила голову. І все. Але тепер і я стала, як вкопана. Ніби кобра вжалила мене.
У літаку
Дивна-дивна-предивна стюардеса бігає сьогодні по салону. Заломує руки, чіпляє тих, хто знаходиться на крайніх сидіннях, спершу вибачаючись, далі просто усміхається винувально, шпортається час від часу і не за щось, чи об щось, а таке враження, що просто плутається у власних довгих ногах. Під нею хитається дно літака і виникає відчуття його ненадійності. Вона не вміє ходити повільно, вона просто ганяє туди-сюди, як сполоханий жираф.
- Хто пустив у салон жирафа?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546693
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2014
Між віями промінь,
затиснутий серед повік.
А щільно замружитись жаль,
щоб його не убити.
Дзижчить безперервно,
як впертий, старий чоловік
на промені муха,
мов свариться несамовито.
У кутиках сліз,
чи в куточку чужого вікна,
в покинутій хаті,
чи то занепалій любові
їй мало тепла,
їй докучливо, наче і нам
влаштовувать променя
пізнього марнії лови.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544583
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2014
Така краса -
вона завжди
байдужа.
Від неї подих мій
мене ж уб"є.
Стою, як камінь тиха й осоружна
і те, що бачу сили з мене п"є.
Це сонце через хмарів колонаду
розлило і несе жертовну кров
у мої очі щедро, до упаду,
що й звуки стисло в мертвощільний шов.
І я сама, немов в мішок зашита.
Така краса - і вся лише мені?
І я навпроти неї -
нею ж сита
й утоплена
в"огні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541727
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2014
Йде ніч
округла,
стегнами гойдає,
примружує
на зорі
темні вії.
Вона,
як Моніка
з чужого краю -
в ній трохи
від кіношної
повії.
Любов
не задарма
й тепло
не просто,
усе за те,
щоб хтось
узяв за душу
у неї сон.
Монеткою
у посуд
луна дзвенить
об вітряную
стужу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541580
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.12.2014
Коротке сонце -
на пласких шовках,
відтінків холоду
й чітких обрамлень,
мов кинув хтось
високо
круглим камнем,
і він повис на небі
і зачах.
Пусте й холодне,
мало світла в нім...
скупе,
від скнарності
коротить днину.
А я його,
неначе ту дитину
очікую
із вулиці
у дім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541519
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.12.2014
Ще не впала зима, ще дзвенить у повітрі високо.
Її чути здаля, ніби часу набутись в теплі,
а прийде вона раптом і візьме, як око за око -
рівно стільки від сонця, наскільки бракує землі.
Ще не вірю я їй, ще не стала шукати коротших
ні доріг, ні маршрутів, щоб швидше долати її.
А вона вже на стріхах оглядини здійснює вотчин,
що дісталися їй і заснули до часу в мені -
пишні спогади: сад, стервеніння у гаморі літа,
цілування твоє й витинанки гілля й парканів.
Ходить ще, як приблуда змарніла і зовсім роздіта
спрага бути з Тобою між білих й відчужених днів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540848
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.12.2014
Туман в Дубліні часом можна потягувати, як питво, сьорбати навіть носом. Його густина зависає мілліонами дріботних крапель і ти повертаєшся додому мокрий, ніби побувалось під дощем. Неквапливе накопичення мряки на одязі, звісно, відрізняється від того, як промокаєш в зливу, але результат сушиться у ванній в обох випадках.
Свєточка ненавиділа цю погоду і це місто. Погоду, бо укладка волосся тут вимагала довгого часу і дорогих засобів, щоб втримати її цяцьковані локони від надмірної вологи. А місто... Хіба це місто? Це навіть не Лондон. А тим більше не Нью-Йорк. Її дратувала манера місцевих хреститись услід швидкої, перебігати вулиці на червоне світло, вітатись з незнайомими і усміхатись їм, її дратували усі ці ознаки провінційності й простоти тим більше в місті, яке носить статус столиці. Вона їхала сюди у Дублін десять років тому з прагненням побачити сучасне, модне, рухливе, заклопотане і претензійне місто, куди вмонтується вона зі своїм винятковим смаком і вмінням тримати себе. Злегка соромлячись своєї недовченості ( їй й педагогічного училища вистачило), вона все ж високо цінувала власну зовнішність і про себе часто з гордістю відзначала, що гени - то сила і постаріє вона не скоро.
Свєточка цокала, перетинаючи міст О"Коннелл. Коло кам"яних мостових балясин вмостився жебрак, чи жебрачка. Коли Свєточка минала скуцьорблену, збабчену фігуру, то зачепила її випростану для милостині руку. Свєточка сахнулась і налетіла на перехожого попереду з голосним зойкотом. Чоловік і Свєточка майже одночасно попросили вибачення один в одного, а десь зовсім близько над головою пролетів знахабнілий мартин, надривно прогорланив і шльопнувши щось згори на небезпечній відстані від свєтиччиного плеча, розтанув в тумані. Свєта підійшла ближче до ліхтаря і ахнула. Таки ця клята птиця поцілила на плече. Свєточка вирішила зайти в один з дорогих магазинів на Ґрафтон стріт і привести до ладу одяг і нерви.
Вона ніколи й не навідувалась ні в які інші, окрім розкішних магазинів. Купувала завжди тільки дорогі шмотки і косметику. Не приховувала презирства до суцільного захоплення товаришок по роботі в пакувальному цеху економ-шопінгом з розпродажами.
Сутінки, залиті мрякою прозорішали коло вітрин, але намітивши ціль, Свєточка пролітала повз. Перебігла центральну браму Трініті-коледжа і зупинилась перед світлофором, демонстративно не влившись в натовп, що простував на червоне у відсутності машин.
От і "Braеn Tomas" - її улюблений магазин, де на другому поверсі окрім всього є розкішна вбиральня для жінок на зразок хороших готельних, з просторою кімнатою і порцеляновими рукомийниками, надзвичайним милом і молочком для зволоження рук, махровими рушничками, замість паперових і купою інших приємностей, як то апаратом з кульками з зубним еліксиром. Свєточка добре знала, як важливо мати можливість вчасно почистити зуби. Колись, коли вона тільки спробувала вперше вернути ситний обід, їй здалося це надзвичайно простим і водночас дієвим способом поїсти і не набрати вагу, яка попри усі спортивні й салонні каторги з віком прибувала. Але за місяців два чи три вона помітила, що зуби значно витончились на кінчиках, загострились, що аж можна було б при необережності поранити язика. Стоматолог лишень підтвердив її стурбованість і закинув, що то окрема проблема, причину якої треба з"ясувати, що так діяти на зуби може надмірна кислота, вжита у продуктах, або... або шлунковий сік. Свєточка після цієї консультації завжди носила у сумці зубну щітку і міні-тюбик з пастою, не так для свіжого подиху, як для захисту зубів після рвоти. По обідах з кавалерами, чи паті-вечірок, щоразу, як з чарівною усмішкою і повним шлунком простувала у вбиральню, не забувала опісля блювання почистити зубки. Але тепер, коли з"явились оці чарівні автомати з кульками із зубним еліксиром, зубну пасту і щітку можна було не тягати більше у торбинках.
Свєточка вірвалась в магазин і відразу відчула себе значно краще. На другий поверх вели сходи, обтягнені м"яким килимовим покриттям настільки високошорстним, що кісточки на ногах залоскотало. Особливий запах - запах багатих покупців і дороговизни товарів просто окрилив і виніс нагору легко і швидко.
У дзеркало на Свєточку дивились напружені очі: " Таааак,- протягнула про себе вона,- піджак не відчистити...
Готель "Green day" знаходився в кількадесят метрів. На вулиці було прозоро, куди тільки й дівався туман? Зараз рівно сьома вечора і рівно час побачення в ресторані готелю. Але Свєточка завжди спізнювалась і завжди на 12 хвилин. .....................................................................
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540358
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2014
Намиготілося листя, намиготілось
і повлягалось у трави, згорнувши колір.
І вкрало в дерева пів... може й більше з тіла.
І жодне з них не упало Тобі за комір.
А я б хотіла... Тоді цілувала б щоки,
і так сміялась, що й Ти б реготав скажено.
І не спинялись би, тіні розтали поки.
І доживилося листя старому клену.
Я б раптом сміхом втомилася і присіла
на -ніби власний мій острів- твої коліна.
Закрила очі...
намиготіло...
а трави...
сіном.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538493
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.11.2014
Розсічене колись таки зростеться,
коли на те є час - зростуться й береги.
А надлишок мого у тілі серця
як від розриву в шмаття вберегти...
Воно уже, як бомба, чи як міна,
і клацання - так пульс тормосить ним.
Лиш мир поволеньки руйнує стіни.
В війну їх розрива у дим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537449
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.11.2014
Що то за дощ, що під нього не спиться?
Що то за мука в вікні?
Падають спиці, пришпилюють спиці
хмари до серця мені.
Скільки тих хмар! Скільки простору ззовні
з шумом від зливи влила...
П"яно мені і від того уповні
місяць хита споквола.
Що то за дощ, що минувся й покинув
хмари у серці навсе?
Плачуть вони й ніби власну дитину
сон моє тіло несе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537163
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.11.2014
Хлопчику
з крейдяним обличчям,
прости мене.
Що я була на цій планеті,
коли з Тебе скрапував рум"янець,
що я буду в мить після
цього написаного слова,
що в мені жалю за Тобою
менше,
ніж власного часу тут,
бо я залишаюсь,
де Тебе не стало
за це.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536466
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.11.2014
Ірландію омивають море й океан. Але найбільша "водойма" у Ірландії - над головою. Коли горизонт розмиває сталевий відблиск безчасної пори дощів, повільно і заповсюдно, затуляючи собою простори зверху пливе над головами, містами і селами, пагорбами і заводськими трубами, над вівцями і невівцями, над усім смарагдовим островом пливе - велетенська рибина. Найсамотніше створіння у всесвіті. ЇЇ ніхто не бачить. Її ніхто не чує.Її так багато, що вона непомітна. Особливо сліпують на неї великі міста, як то Дублін. З вузькими коридорами вулиць між вікторіанських будинків і множністю каналів, як рукавів сорочки якогось спрута, чи павука, котрого місцеві назвали Ліффі. Між собою вони кажуть, що то річка. І чужинці бачуть, що то річка, і в буклетах й на картах пишуть - річка Ліффі. Але для рибини згори - то покинута одіж спрута чи павука...
Сьогодні жовтень. На місто згори стали поволі падати золотаво-червоні клаптики. Зашореним у буднях перехожим здається, що то листя. Насправді, то риба з відчаю бути невздрітою так привертає увагу з останніх сил. Вона скидає луску. Спершу по чуть-чуть. Лусковиння кружляє поодиноко, як ластовиння вкриває обличчя площ, зачіпає перехожих за черевики, мігрує з вітрами. Рибі мало. Вона, як той, хто впав у залежність і не має сил відмовитись вже від власного кінця, відчайдушно оголяє своє беззахисне тіло, закидуючи тих байдужих і сліпих золотобогряними дощами зі своєї луски.
А внизу вже заклопотано підвивають тротуарні пилесоси і в парках збивають кучугури, і на проспектах колеса безжально давлять, і час тужливо обезбарвлює колись золоте лахміття.
І тільки ще в калабані центрального парку, де лінивий дядько давно не вигрібає водойму - з самого дна блистить-переливається луска рибини, що пропливає над Дубліном, що її так багато, що її аж не видно. Сюди у парк приходять діти, ведучи за руки своїх дорослих, годують качок і лебедів чоколядками і дехто з них навіть бачив у калабані, як прощально махнув хвіст якогось дивного велетенського сірого звіра, що пірнув на саме дно. Глибоко, аж під встелене золотобагряною лускою глиботіння паркового озера.
Скоро вже неосінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536314
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.11.2014
Небо - острів, де печеться хліб -
й котиться до заходу від сходу.
І нема кінця на ту роботу,
й в Пекаря завжди спітнілий німб.
Вся земля для мене - кроком під.
Вся велика - лиш наскільки бачу.
Кришить паляниця на удачу
зорі вслід
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535366
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2014
Найгіркше - страх без болю - монопростір.
Де Ти, мій біль? Ти зрадник! Як пішов...
Відчужена, мов поствулканний острів.
І бе́рега намертво щільний шов,
і хвилі, що всього лиш світ довкола,
і заселяють хмари холодів
оте страху безвольне сіре поле,
в якому біль лишитись не схотів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535131
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.11.2014
Ти захочеш
тих запахів і перемог,
та війна вже залишиться
десь за плечима.
Ти шукатимеш,
де саме криється Бог?
А Він дивиться зараз
твоїми очима.
Не шукаючи тінь,
не блукають вночі.
В сонце йдуть з дня у день,
щоби спробувать жити.
Нас ведуть,
опинившись позаду отці
і у спадок лишають
поранені свити.
*Свита - верхній традиційний одяг українців, переважно білого кольору на два вуси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533192
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.10.2014
Як хочу тиші... шквальної,
як взимку.
Самотності від незалюднених криниць
дворів.
Немов на чорно-білу знимку
хтось клацнув й почепив на пір"я птиць
і тиша зараз має власний вигляд,
і має два притомних кольори.
А більше їй не треба - скільки встигла...
бо решту барв вже жовтень відкурив
у парках,
у садах,
у шу́мах вулиць,
в моїм безсонні, в спогадах про "Ти",
і птиці поосінні вже й не зчулись,
як встигли знимки тиші рознести,
як перший сніг...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533076
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.10.2014
Осіння бутафорія природи...
насправді ж - сон і дим, і тихий тріск.
На плинні хмари в непорушних водах,
як викрапаний памороззю віск,
туман осів. І подих загубився,
і вештається в пошуках кого?
А гострий серп невидимого вбивці
відтяв на заході від дня вогонь...
і остудивсь. І став на небі місяць...
Й натужно ніч потя́гла коси в сад,
що зачіпилися десь від залісся
за листопад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532948
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.10.2014
Залишися без мене босим
і ногами в сухому листі,
щоби листя було не досить...
якщо б навіть з усього міста.
Щоби раптом завмерли хмари,
ніби хвилі замерзли в казці.
Щоби враз, як із Ніагари
від дощів опинився в пастці.
Ти стоятимеш мокрий, босий.
Дратуватимуть ритми, звуки
і не втямиться Тобі досі,
що Ти пам"ятник від розпуки.
І живого в Тобі - лиш осінь,
а вона не для Тебе мліє.
Небо стелить рулонно просинь
і на пле́чах у Тебе іній.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531606
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2014
Збите листя колотилось у вітрах.
Небо вимочувало місяць круглий
у своїй темряві,
як вимочує кожен з нас серце
в бордовому сиропі.
- Ну, в кого сироп, а у кого маринад,
а ще хтось венами кисіль ганяє.
До таких листя восени
пристає частіше від повільності
їхньої ходи і почуттів.
- А в чому Ти вимочуєш своє серце, милий?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531393
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2014
Як ни́тяно натягувався дощ до трав,
що поміж них не стане скоро кисню.
Зацілував її,
усю зацілував
і у обіймах голос її стиснув.
Забулася наскрізь... так слухала його.
А перестав - то й дітись де не знала.
Бо сонця світло впало, як вогонь -
пекельна спопеляюча навала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530524
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2014
Наче приспане тишею місто стояло в імлі
від туманів, куйовджених зрідка лиш кимсь з перехожих.
Як зефірно клубилось повітря, що світ обімлів,
і не було хоч трішки в любові на нас когось схожих.
Нас завело сюди - де туман і де темна ріка.
Ми тут, мабуть, самі - ми самі тиші серед і вулиць...
Якже ж щільно замкнула нас вдвох пуповина стрімка
тої річки у місті, де ми були ніби й не були.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529896
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.10.2014
На серці - тінь від сонця решетом.
На віях - павутинки довгоплинні.
В саду, що заблукався за вікном,
стоять дерева чорні та невинні.
Собі до ніг струсили одяги.
Їх горне осінь зим-ними руками.
І наче з незворотньої туги
їм вітер розгойдав гілкові злами.
Скриплять. Скрегочуть. Хилять верхотінь.
Скребуть себе... Скребуть і тих, хто поруч.
І вже ніхто не вбереже падінь
й останній зойкіт яблучного хору.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528397
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.10.2014
Яблука, як різдвяні бані
вітер натирає до блиску
і дзвенять у нім, мов кістяні,
білі берези гілки. Слизькав
трави у сухостій... обвітрив
наче губи оті в цілунках.
Облизати пішов макітри
гарбузів у городніх лунках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527801
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2014
" Я завжди кажу лиш про те, що пережила сама. Навіть, якщо це й вигадала."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527470
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.10.2014
Струхувала перину,
мов янголові крила гойдала:
- Чуєш, мені вже спати. А Ти?
Мовчить.
У любові із білості легка навала
залишила глухою
мене
на мить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527455
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.10.2014
Золочено мигтіла крізь сонце медовим гіллям.
Пропускала крізь себе й себе вже у тім забувала -
Так багато їй світла, що може і ночам, не дням
ще б сіяла!
Згасло враз, як то часто у пору стається таку -
вимикається раптом надземне осіннє світило.
І її неотямлену, зовсім недавно палку
спопелило.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526225
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.09.2014
Я хіба що забуду про завтра, як вчора забула про дощ,
що змінив літо ніби й не буде його вже ніколи...
Літо знайдою битим і раненим стінами міста уздовж
пробиралося листям пожовклим і краплями кволо.
Я хіба що згадаю про те, що на світі не я лиш одна.
Стільки інших й чужих, ніби мало комусь лиш для мене
пробуравити час й зависати на шибі віконній у снах
і таранити вени.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526117
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.09.2014
Завжди є люди, які над... Яким важко спуститись і вступити в гру. Але якщо їх до цього винудить потреба,- стережеться навіть не ворог, стережеться програма заданих категорій: перемелять, перетрощать і ціни не візьмуть. Не кличте не своїх на власні ігрища - дуже дорого!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525672
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.09.2014
Я любитиму Тебе довго-довго,
поки слово" довго" матиме сенс і буде словом,
поки захід на нас у око своє помідорово
не перестане глипати.
Потім передам його Тобі у спадок,
дивися йому просто в зіницю і не забувай про мене,
поки я вже без слів, без тіні ходою така степенна
піду десь і подінусь...
і від того, що ніби ділить світ на до і після,
як той горизонт, що як тетива натягнувсь і свище,
я колись заховала всі пісні Тобі і слова на горищі,-
то шукай їх, але не знаходь надто рано,
моя мила, маленька панно,
моя доця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524760
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.09.2014
- Чому Ти завжди кажеш, що не варта чекати подяки навіть за найкращі вчинки і допомогу комусь?
- Це може лише Тобі здаватись, що Ти допоміг.
- А якщо ні, якщо той хтось сам визнає, але дякувати не захоче?
- То підеш зі зброєю до нього по вдяку?
- Що Ти таке кажеш?
- А що силою забрати її погано, якщо вона Тобі належить?
- Ну, не знаю...
- Ти правий, я даремно Тобі казав не чекати вдячності, Тобі не слід взагалі робити комусь добро.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519585
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.08.2014
у холодних степах зими
як вітражні дзвеніли тіні
не навічно хоча нетлінні
не зрікались й вони суми
далі тихо повзли крізь час
простягались повз душу тілом
так чорніли що вкруг аж біло
вишивався іконостас
а тепер вже прийшли й мовчать
під порогом забута свитка
ніч довкола така блакитна
і у неї нетінна стать
як просякне вона мене
як очуняю з ночі колір
як одна у вселенськім полі
закільцюю себе мов нерв
тоді в рівень нерівних сил
пущу корінь і тінь від нього
розгалузить сонцем дорогу
від гілок моїх наче крил
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519216
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.08.2014
Буде осінь тьмяніти і клеїти дурня з дощем,
буцім вся вже робота прилипла листком до вітрини.
Поруч з димом загаслих багать прибивається щем.
І згинаються, щоб розігнутися вербові спини.
Очі, повні дощу, й кочугури не листя - слідів,
а під ними чорніючи, ніби заварена кава,
прихопився в морозі поверх чорноти й сполотнів
дух землі, що все літо аж так одурманливо плавав,
плутав кроки людей, щоб зустрілись або розійшлись,
плутав лапи котів, сполошивши пролитим напоєм.
І чиюсь, а не власну виношує в усмішці мисль
лев на площі під холоду щільним й іскристим конвоєм.
Впаде тінь довга-довга, як ніби сутана з сутан,
кільканадцять разів промине ліхтарі й перехожих,
і Костьол Єліжбети потягне ще вище за стан -
її шпи́лі у небо, яке розстелилось, як ложе,
рівнобарвно плитке без заграви і без суєти,
без хмаринних малюнків і графіки ле́тів пташиних.
Буде осінь тьмяніти й змивати дощами сліди,
що по собі у місті покинули люди й машини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517568
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.08.2014
Не смійся наді мною. Це ж бо гріх -
над тим сміятись, в кого дірка в грудях.
А виставляти так її на людях
болить на чийсь... тим паче, на твій сміх.
Посмійся наді мною. Сум за ним -
розлогим, ніби грім над світом стелить.
Твій наді мною сміх - руйнує стелі...
й душа моя з діри пливе, як дим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517101
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.08.2014
За батогами нескошених трав -
Літо.
Ви́боїн від попередніх боїв
вкрито.
Рік вже пройшов, а чи може життя -
Стерпно.
Знову за кимось прийде навмання
Серпень,
скосить на "шшшших" у траві ще гніздо.
Лихо.
Буде, де щойно горлало життя -
Тихо.
Тихо на небі і тихо на цій
Ниві,
Хмари колоссям проколоті скрізь.
В зливі
кров"ю поранені крапають вниз
Хмари,
хто знає гріх, той чекає завжди
Кари.
Швидше від того летить уперед
Спомин.
Він вже майбутнє комусь, а мені -
Гомін
тих батогів, де нескорених трав -
Літо.
Небо з поранень земних
зшито.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517051
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.08.2014
Заб"ється в кутик вчорашнє сонце,
полише светрик, забуде штанці.
І так ось голе - проснеться вранці,
а що вдягнутись захоче конче,
то сяде в хмари - шукати ниток.
Почне щось ткати, наткає дощик.
Забуде справу, бо вже полоще
у тій водичці і шлях, і жито,
і сонце, власне, від того мокре,
втече подалі на край від неба,
червоне щось одягне на себе
і не нажившись, загасне вкотре.
Голеньке сонце, чи сонце вдіте
від нього світу
нема де дітись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517048
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.08.2014
У вас любов?
У вас її немає.
Це ви у неї
в приймах,
чи вгостях.
Кому щастить -
кого знайомить з раєм,
як немовлят вона
у снах тримає,
колише в ніжних
й пружних пелена́х.
У вас любов?
Нікому не розказуй.
Не через вроки,
заздрість чи звича́й,
Вона надумає
піти не зразу,
але тоді її
немов заразу,
конаючи,
з душею
видирай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516446
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.08.2014
Вона зайшла, не скидуючи хустку.
Присіла коло ліжка
стиха
тиха.
У місячному спокої, як в згустку
була з її печалі
крихти
криха.
Вона ні з ким не вінчана, не жданна.
Сама приходить і сама минає.
Не віруюча людям,
невблаганно
все знає.
Ця ніч - по мене
і ця ніч - пРо Тебе.
За нею дні і дні, як хвилі в морі,
по нас прийдуть навіжено
блаженно,
щоб розіпнути
в зоряній коморі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516400
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.08.2014
Палить ніч смолоскипами від ліхтарів.
Ніби маслом промащені вулиці світлом.
Поки вечір на нічку чекав - постарів,
і оскалився з хмар білим місячним іклом.
Загортай мене в дим і неси в нікуди,
одягни замість кедів нічого на ноги
і вважай, бо приблуда котяра рудий
вже поплутав нам стежки, сліди і пороги.
Вечір ніч не зустрів. Ніч не знала його.
Ніч кохає світанок, щоб з ним розминутись.
Бачиш, там перед нами руде, як вогонь
по-котячому, сонце в туман огорну́те.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514991
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.08.2014
Як плакати... А право є на них?
На сльози зараз? Зараз! А не вчора.
Коли все більше тих стає довкола,
хто плаче вже за кимсь,
чи по своїх...
Як плакати... Бажання ще не все!
На світі черга навіть за сльозами...
І першими з усіх - солдатські мами,
і день новий їм -
вже ущерть несе.
Як плакати мені?
Мені й нікому...
Чим плакати? У кого взяти в борг
тих сліз? Чи вкрасти?
І в утробах торб
нести і кинути
чим дальш від дому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514658
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.07.2014
Жило плем"я мужніх і достойних людей. У них була царівна. Розумна, добра, мудра, відважна. І хоча часи завжди припасають випробування для тих, хто в них живе, плем"я давало собі ради і процвітало.
Та одного разу почалась справжня війна з сусідськими племенами, й на лихо царівна померла наглою смертю. Сіли старійшини й стали міркувати, що робити.
- Не можна казати зараз людям, що царівна померла. Важкі часи, не витримають люди такої новини, зашкодить це нам перемогти...
Так і вирішили, що замовчуть від решти племені про цю страшну новину. А для того, щоб ніхто не сумнівався, що вона жива, то сповістять про її хворобу, ніби то вона втратила дар мови і все переказуватиме підданим своїм через них, старійшин. А у свята та дні перемог вітатиме люд своєю присутністю. На цьому й пристали.
Час йшов, справи житейські вершились. Зазнавало плем"я втрат, здобувало звитяги. На урочистостях завжди на троні вітала земляків царівна. Щоразу пишніше одягнена і все яскравіше розмальована.
От і війна скінчилась. І мир святкували. І здобутки миру святкували, і ще щось... святкували.
Незмінно вітала царівна. Все менше її було видно за блискітками одеж і фальбанами, і пір"ями, і фарбою на "обличчі" чи масці... І ще запах... Ну що вдіяти? Запах святкувань ставав все виразнішим і важчим.
Стали ширитись поговори, ніби царівна не справжня, а якусь мумію висаджують на трон замість неї.
Поділилось плем"я на три частини. Одна - байдуже ставилась до того, чи справжня царівна, чи ні, друга - скаженіла від прихильності до царівни і старійшин, традицій і навіть запах важкий вважала чимсь майже святим, третя - підозрила несправжність царівни і брехню усюго, що діється й готувала переворот, раз від разу пручаючись волі старійшин все активніше і прагнучи звільнитись від тієї розцяцькованої мумії з ритуалами, що давно вже погано пахнуть.
Врешті доборолись, що не стало племені... Не стало старійшин, які колись не дозволили статись тому, що сталось й так...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513594
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.07.2014
Чекали дощ,
а падав "град".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512935
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.07.2014
Човни, як люди,
мають імена,
за тим, хто йде - завжди біжить дорога,
і берег у прообразі порога
нас проводжає і міліє нам.
Човни, як люди,
мають голоси,
вихлюпують з води свої рулади:
і тонуть від її над ними влади,
і рвуть її на скільки стане сил.
Човни, як люди,
люди, як човни,
за тим, хто йде - завжди біжить дорога,
вона й веде, коли шукають Бога
човни, як люди,
люди, як човни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512793
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.07.2014
Ми, напевно, померли усі:
менше хтось,
а хтось більше...
Дехто знає про це,
дехто думає ще,
що живий.
І з-під неба
просипались роси...
і роси...
і сіль ще,
і осіли слізьми,-
то чи вмийся у них,
чи хоч пий.
Ми померли усі,
а вони -
не зали́шились жити,
ми це знаєм про них,
а вони -
не вернулись з небес.
Ми шукаємо винних
і йдемо понурено рити
їм могили й, насправді,
насправді...
ховати себе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512146
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.07.2014
Як буде дивно, років через -дцять
от раптом наштовхнувшись на твій погляд
і запах, зрозуміти, як болять
колишні дні сьогодні... й ціла доля
болить від того, що усе мине,
усе минуло та стоїть в узбіччі,
і ніби вже невидиму мене
Ти не впізнаєш упритул... в обличчя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511938
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.07.2014
Горять мости непройдених доріг,
а ми по них ідемо, ніби п"яні,
так ніби у раю нам обіцянні
у прощення життя і смерть, і гріх
вже наперед, й не страшно ніби нам
за тим -опаленим по собі- буде,
і ніби вже є виправдання судом...
По спалених мостах іде війна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511249
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.07.2014
Старий сидів на краєчку кам"яного берега. Дивився просто поперед себе - на море яскравих рекламних зображень, які змінювали один одного, канули кудись вниз, виринали оновленими кольорами, плескались, як риби, здіймались фонтанами, закликали купувати, продавати, їсти, літати...
Старий бідкався. Мовчки. Собі сам, що досі не осліп. Чому так вперто Бог не позбавляє його старі очі зору? За що йому оцей сором, оцей глум над пам"яттю?
Він намацав правою рукою камінець. Роззирнув його. Камінь був розміром у пригорщу старого. Тут в погляді блиснув азартний сплеск і старий з усіх своїх невеликих сил заніс руку над головою. Жбурнув камінь далекло вперед, де якраз розгорнулась велетенським полотном обіцянка побачити море всього за 15 монет. Перегляд моря триватиме не 15 хвилин, як раніше, а 25. Камінь на якусь мить, минаючи "екран" зображення, пустив кільця від себе, які росли і ширились, спотворюючи візуальність реклами.
Старий знав, що за такі жарти не похвалать і скоро до нього приїдуть, щоб оштрафувати і продовжити заборону на перегляд моря ще на 10 років. Ну то й шо? Йому й так накрапало заборонами років 60-ть. Він стільки вже й не проживе. А от штраф може й просто стягнуть з його соціальної картки. То ніхто й не приїде?
Його засумутила ця думка.
Голодувати він звик. Штраф, то не так вже й страшно, а от було б з ким хоч поговорити, якби офіцер ще й виявився не цілковитим придурком...
Важко зітхнувши, старий піднявся з каменя і тримаючись скелястої стіни зліва від себе повільно попрямував до своєї халупи. Справа від нього блискали різними кольорами букви, цифри, змінювали одна одну реклами.
Вже й сонце майже зайшло, і старий вирішив влягатись до сну, коли у двері постукали. За хвильку на порозі стояв високий молодий офіцер у гарно скроєній формі.
- Доброго вечора. Що, не йметься Вам, Васко?
Старому сподобалось, що молодий чоловік знає, як його звуть. Саме звернення за іменем свідчило вже про якусь повагу, чи принаймі видимість її.
- А як звуть Тебе? - без особливих церемоній спитав старий.
Офіцер не чекаючи запрошення пройшов всередину і сів на крісло коло столу.
Він витяг протокольний носій і не відриваючи уваги від загрузки даних у нього повільно промовив:
- Мене звати Гуга. Але це не має значення.- після паузи він продовжив,- минулого року Ви вчинили такий самий злочин, чим спотворили ефект від пропонованої владою інформації у розмірі вашої річного соціального балансу, тепер це Вам так дешево не обійдеться. Штрафи підвищено два місяці тому і Вам належить до сплати... Вам належить...
Старий не дав договорити офіцерові:
- Ти, хлопчику, рахуй все, що там мені належить і не переймайся. Я так давно живу, що не боюся померти з голоду. Я вже пережив голод після першого бунту проти заблоковування моря і другу революцію, і криваву розправу з опозицією і ваші мирні врегулювання... Я пережив і дожив до сьогоднішнього дня. А знаєш скільки я вже не бачив моря? Хочеш зі мною, з тим, хто вже не пам"ятає обличчя мами, але пам"ятає, як сіріє море на світанку, коли сонце встало огорнутим у поволоку хмар, як воно вибухає кольорами і блиском від очищеного враз грозою неба, як воно ховає свою бірюзу, як дівчина сором рум"янця у темряву тіні, що кладе на море ніч? Хочеш зі мною порахувати...Спитай мене чи сниться мені воно? Спитай!
Старий аж зади́хався. Він стояв посеред бідної кімнати з вицвілими стінами і підлогою, сам ніби вицвілий і тільки його старечі щоки якось хворобливо зачервонілись і горіли у склі очей.
Офіцер майже заворожено дивився на старого. Далі ковтнув слину, ніби горло йому пересохло, опустив голову до протоколу і продовжив своє:
- Вам це стане... Вас позбавлено на два з половиною роки допомоги від муніципалітету. При наступному випадку такого вашого хуліганства по Вас приїде бригада ґарди і Вам загрожуватиме арешт до п"яти років.
Старий продовжував стояти, тільки його почав бити дрібний тік. Він відступив пару кроків і зовсім без сил осів на ліжко.
У кімнаті висіла тиша. Довго.
- Я ніколи не був бунтарем. Я не брав участь в протестах проти влади і не відстоював прав на те, щоб бачити море, як то було з прадавніх часів.- старий говорив повільно і ніби сповідуючись. - І коли ці протести були ще ніби забавками, і тоді, коли влада кров"ю вмила усіх, хто не погоджувався... не погоджувався купувати можливість дивитися і бачити море. Мені завжди, завжди, завжди здавалось таким безглуздям і жорстокістю відібрати у людей те, що створив Всевишній і подарував людям просто так, бо воно Ним створене, як і сама людина... Що коли вже поза рік часу муніципалітет вмикнув екран замість моря, я ще не вірив, і десять років - я не вірив, і ще навіть рік тому - я не вірив. Я повірив в це сьогодні. Не знаю чому? Не знаю... Я повірив в те, що я вже ніколи не побачу моря... Може тому, що з цим просто змирився?
Наступного ранку офіцер Гуга після першої перезмінки біг у сусідній банк. Він ледь дочекався своєї черги. Купив один абонемент на перегляд моря тривалістю в один день.
- Васко... Васко?
Старий підвів очі. Не зразу розрізнив, хто навис тінню над ним. Він сидів на своєму улюбленому місці кам"яного схилу, спершись спиною об скелю і звісивши ноги в потік реклами.
- Це Ти, Гуга? Ти чого тут? Я сьогодні не хуліганив...Здається.
- Ні, ні... Я тут... Я тут, бо купив Вам море.
- Що? Що Ти мені купив?
- Я купив Вам море. На день перегляду. Через годину оператор відімкне вашу особисту візію муніципального блоку. Ви зможете цілий день спостерігати море.
Старий мовчав, сидячи з заплющеними очима.
- Васко! Васко? Ви мене чуєте?
Молодий чоловік злякався, що старий помер. Він потормошив його за плече.
- Я не хочу...- голос старого був тихим, але певним.
- Як не хочете? Чому? - майже крикнув Гуга.
- Йди. І я піду за кілька хвилин. Я не хочу. Не відбирай у мене мого смирення. Йди.
Гуга хотів так багато сказати, пояснити впертому старому, врешті примусити його... Але не посмів. Ще трішки постояв ошелешеним власними думками і рішенням старого, пішов.
Васко за якийсь час теж хотів піднятись і піти, але не зміг. Його тіло йому відмовило. Він силувався хоча б поворушитись.
Час спливав. Перед очима старого розверзлось блакиттю і безборонністю горизонтальності море. Море.
Йому подумалось: "Чому? Чому море лежить внизу? Під небом, під людьми?"
І він летів вниз, чи злітав вверх - туди, де море ніхто не відбере, де воно усюди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510738
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.07.2014
Кленовим сиропом зоря оплавляла боки.
І бачити до нестерпіння твій профіль сонливий,
коли на землі я одна вже не сплю, а Ти з ким
вві сні розділяєш свої небо, сонце і зливи?
Мій милий, прокинься... Самотність так важко одній
нести крізь світанку розмиті шпалери і штори...
як після купання на суші роз"ятрює сіль,
що знов повертаєшся, щоб не боліло - у море.
Так я у твій сон - через профіль і тишу землі,
яка щойно влила у вени сиропу від неба.
Я буду там нишком без зайвих одеж і без слів
нанизувать німби на стрункість проникливих стебел.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507080
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.06.2014
Обійми порожнечу, зігріту твоїми легенями.
І тримай, наче вісь, вкруг якої пульсує Земля.
Чи соломину для порятунку, нанизану стелями
поверхівок -багато і світлом розрізнених лямп.
Обійми порожнечу. За нею - ні тіні, ні голосу.
І втопитись би в радість, а там глибини теж нема.
І рятує Тебе тоньша тонкості з волосу - волосу
згадка в вареві червня, що скоро остудить зима...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506206
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.06.2014
За найбілішого
й найбільшого слона -
слова та слава,
слава та зухвала.
І всі медалі - нам,
і почесті всі - нам,
і з надрів шкіри білої - аж ала
його слоняча кров,
як миру потолока.
І вибраного вже ціна зросла
на друге око.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504674
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.06.2014
Роздроблений дощем
світ скреготів і падав.
В уламках обсипав
на землю кольори.
І те, що це усе -
немов неправда й вада,
як замість трунку нам
отрути наварив...
...й обпився сам,
а ми лишились цілі
висіти листями
на подощевім гіллі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504189
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.06.2014
Золотко моє - услід суниці.
Йдеш? Візьми, як промінь - стежку впоперек
горизонту, і палкі спідниці
де галяви маків, й маківки смерек.
Золотко моє, де твоє ружжя,
зброя та, щоби Тобі, як оберіг?
По Тобі...лиш стужа, літня стужа
від якої Бог Тя не зберіг....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503239
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.06.2014
Стояли ночі, як загарбницькі війська,
і я була собі невірна, ніби снилась.
Й забулось, що для нас пильнує сила.
І стався з тіней створений капкан.
Стояли ночі, як стоять заграви злив.
І світ широкий замкнено кладуть під ноги.
Щоб я забула всі перестороги.
Щоб Ти прийшов, немовби просто снив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501886
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.05.2014