| Сторінки (8/772): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 | » |
ДорОгою - осінь, на тротуарі посеред неприбраного листя - нездара якийсь. Лахміття замість одягу, весь закуцьорблений, руки... сто років води не бачили, милостиню просить.
Повз - чоловік не так, щоб багач, але й не без достатку.
- Дай трохи грошенят бідному,- до перехожого - голос прохальний.
- Дам, але спершу скажи: Ти - нездара "за покликанням", чи від нІчого робити?
-...як це, як це - від нічого робити,- майже обурився, якщо б "статус" дозволив.- Знав би Ти моє життя...
І тільки-но схотів про життя своє бІдкатись, як перехожий перебив.
- Якщо хочеш грошей,- дам Тобі й навіть не за роботу, а просто так, тільки знайди біле крільченя і принеси мені за два тижні (та щоб білим і приніс!),- заплачУ Тобі як за сотню таких на базарі.
На тому й розпрощались.
Вициганив нікчема на ринкові мале замшеле але біле крільченя. Спершу не знав як і підступитись, таке вже було нещасне, як і він сам майже... Але по-троху навчився годувати, чистити... навіть сподобалось. Якось спав, а крілик ( бо вже виріс добряче) надумав з місциною познайомитись, відв"язався і втік. Нікчема ноги збив поки шукав, а знайшовши,- плакав, мов дитя. Чистячи на біло крілика, помітив, що його руки самі випАцькують шкірку, бо такі вже брудні. Довельсь руки помити. А як руки, то й одяг і тіло під ним здались самому невиносимо запацьОриними. Відчистився сам і крілик білий ніби з "повагою" на нікчему зиркнув.
Час прийшов віддавати. Особливо ретельно нездара привів білого і себе до ладу. У призначену пору приніс крілика до чоловіка, а побачивши подивований погляд, - мало не закричав:
- Що Ти мені хотів цим довести, що я був нездарою, бо нІ про кого було дбати, чи те, що не вміючи дати раду собі,- почати треба було з малого, чи...
Чоловік не став слухати продовження:
- Мені просто був потрібен білий крілик, а Тобі - тільки гроші... Чи не так?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373011
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2012
Сьогодні в столиці пишні похорони. Трансляція на усю країну он-лайн по всіх найпотужніших каналах. Уряд взяв на себе організацію: духовий оркестр міністерства оборони, почесна варта з обраних охоронців президента, квіти - найсвіжіші, домовина, ех і домовина, що і живому хоч трохи б полежати... Натовп зібрався - море людських голів.
Одна голова - до іншої:
- Кого ховають з такими розкошами?
- А я зна?
- Напевно, політичний діяч якийсь, чи генерал. Ні, генерала б проводжали простіше. А тут... Мабуть, мільйонер якийсь, що підмазав владі моцно за життя.
Тут чиясь інша голова, більш озброєна інформацією розставила крапки:
- Та ні, то бомжа Кольцю з Пертунівки везуть. Тепер так кожного мільйонника ховатимуть( ну хто помре мілльонним за рахунком)! - закон проголосували ще минулого місяця одразу в першому читанні, чекали...от і свято людям, око тішиться, як жити стали, що аж так з простим чоловіком з народу прощаються.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372158
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2012
У кімнаті двоє: він (44 роки) і вона (39 років).
- Не спи!
- Угу...
- Ну, не спи, слухай, я от подумала про справжні витвори... Тобі не здається, що вони ніби ЗАВЖДИ БУЛИ?
- Угу...
- ...завжди були, а потім, коли прийшов час, хтось їх...написав, нарисував, побудував...
- Угу.
Під деревом сидять двоє, вона ( 11 років) читала казку йому (6 років).
- ... а куди діваються вітри, коли стають дорослими?
- Не знаю.
- ...і втомлюються літати?
- Може... вітри стають деревами... Не кожне ж дерево росло з малого. Деякі такі... ніби ЗАВЖДИ БУЛИ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372098
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2012
Як завжди він приходив під стару грушку в будь-яку погоду. Як завжди клав старого, "битого" капелюха на бруківку поперед себе. Вмощувався навпочіпки.
Дощем сьогодні не пахло,- тішився.
Незрячий жебрак не пам"ятав вже себе іншим: осліп не лише на очі, він давно став незрячим для мрій. А колись. Він хотів зробити щасливим увесь світ.
Чому сьогодні йому було так щемно, ніби захлиснувся минулим собою. Мабуть, то все та Осінь. Вона так пахне листям, як сторінками книг з дитинства, коли він ще міг читати.
А Осінь дивилась на старого зверху. Їй було шкода його. Бачила того жебрака вже стільки років. "Щоб то таке вигадати йому до душі",- думала.
Груша пергаментно шепотіла: "Нехай я, нехай я, нехай я."
Осінь струснула з груші кілька гладких листочків, задула старому у капелюх.
Жебрак подякував за пожертву комусь.
Осінь ще більше листя придула у капелюх.
Старий зайорзав: "Щедрий день". І знову дякував. І знову.
Він пригадав давній намір купити повітряних куль і дарувати усім зустрічним дітям. Але грошей з подаянь вистачало лише на їжу та найнеобхідніше. Напевно сьогодні прийшов його день, він зможе купити кулі й розмалювати чиєсь мале життя у барви, яких сам не бачить.
Скоро капелюх став повніським. Загрубілими пальцями старий помацав "гроші".
"Ого, одні купюри! Справді, щедрий день!",- піднявся з землі. Свій квартал знав добре. У найближчому магазині витрусив листя на прилавок і гордо замовив повітряних куль: "На всі!"
Продавчиня, молода дівчина з невеликим досвідом у своїй справі й таким самим життєвим,- серцем відчула, що то щось не просто так. За спиною у старого стояла Осінь і дивилась дівчині просто увічі.
Та не посміла сказати старому, що його гроші - не "платоспроможні".
Скільки змогла зібрала в оберемок повітряних куль і простягла старому. Довго ще потім гладке грушеве листя так і блимало глянцем багряно-жовтим на прилавкові.
Старий роздавав кулі, чув щасливі голоси. Голова крутилась від мрії, що стала повітрям довкола. Почув знизу:
-Діду, а якого кольору моя куля? - дитячий голос.
-А Ти не бачиш, чи що? Не бачиш... Кольору Осені, малий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371132
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2012
...і я не сплю,
твоЄ безсоння, як своє несу,
немов той караван на спинах в"Ючить небо.
... і темно небу,
важко від ваги дощу, але!
... не дасть ні краплі.
...Караван іде.
...Так треба!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371013
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2012
Дивися, знову осінь сушить листя,
немов диміти мало цигарок,
а їй - рудій, зелений червень сниться
і з винограду стиглого ковток...
Вона - гультяйка, ще вона - самотня.
Їй забагато кольорів й думОк.
Вона сама собі - така стороння,
вона сама собі - чужий урок.
В душі - так щедро. Скинутої сукні -
такий стриптиз - на пОказ - тиха смерть.
Усіх її гріхів - пора сукупня,
Усім морозам - вже готова твердь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367939
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2012
ПерелАмані промені сонця
у дзвіницях чубатих, вістрЯвих...
мнОжать золото власних пропорцій,
людям відданих, ніби в забави...
ПохрестИли, манили у погляд
так високо, де кОлоте небо,
Хмари білі відверто народять
ще хмарИнок - схожих на себе...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367064
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.09.2012
...От! Запам"ятати як дме вітер, як вкладає трави - гривами диких коней, як крім мене і вітру не чути світу...Скоро. Ще кілька метрів вгору - і моя Вершина! Я її візьму!
Голос десь позаду...Звідки? Тут нікого - кілометрами?
-Далеко зібралась?
Що за...Ти хто такий?Втручатись у мою заповітну мить...
-Далеко зібралась, - питаю?
Старий білий згорблений - вперся поглядом.
Вона видихнула. Покірність...Ще кілька хвилин.Треба швидше відкараскатись від нього.
-Мені на Вершину пора, я, діду, як спускатимусь, поговорю з Вами, а зараз...
-А зараз Ти візьмеш ось ці два відерця.- Він показав на одне - звичайне, а інше - без денця.- Примостиш їх на Вершині й ходитимеш щодень, перевірятимеш, що станеться з ними, поки я не скажу, що досить. Інакше, не пущу тебе на гору.
Звикла, що люди - різні, з деякими йти у відкритий конфлікт - лише погіршувати справу, мовчки взяла порожні відра: "Важко, чи що...Нехай. А старий відчепиться".
Омріяні кроки до Вершини вже не приносили тої ейфорії. Напартачив таки старий, зіпсував щастя. Але що поробиш.
Вона була фантастична! Вона дихала величчю і силою, правом не доводити свого місця під сонцем, а - просто фактом власної висоти. Вершина! Її Вершина. Що це? Відра дурнуватого старого. Прилаштувала їх так, щоб вітром не зірвало вниз і стала поволі й не бажаючи спускатись. За кілька метрів дід перестрів, ще й так несподівано, мов з-під землі.
-Мої відра примостила?
-Звісно...
-Ходи тепер, покажу, де будеш мешкати, поки доглядатимеш за ними...
Їй хотілось зрозуміти, що ж саме вона зараз відчуває більшою мірою: роздратування на старого, чи розчарування, що саме він з тими прибацаними відрами не дав їй насолодитися в повні моментом досягнення мети.
Хата старого була швидше схожою на стайню.Нагодувавши гостю, одразу погнав її до роботи: худобі дати пити, їсти, залатвити діру в паркані й так до пізнього вечора. Надрання будить старий її:
-Йди дивися, що там з відрами. Перелиєш повне в порожнє.
Сперечатись і не думала. Слухняно піднялась. Вершина сьогодні була вже не така величава. Вона нагадала долину і не в суперечці з нею, а тому, що і тут земля, хоч і край, і там...
Одне відро було повним. А те, що без денця,звісно порожніло.Хоч не бачила в тому жодного сенсу, перелила з першого - воду- в порожнє.
Та й попрямувала до дідової оселі.
Так тривало не день, не два. Літо йшло до осені, крапаючи вже холодними дощами.
Щодень переливала - з повного - в порожнє. Допомагала дідові по господі.
Дивилась на свою Вершину і бачила її щоразу - іншою.
Одного дня, коли підняла повне відро, щоб перелити - смикнулась, мало не пролила. Посеред порожнього відерка росло тоненьке, тендітне деревце.
Летіла до діда, як навіжена.
-Діду!Діду! Диво яке! Ув одному з відерець дерево народилось.
-Чого ж Ти дивуєшся. Кожна порожнеча стреміє наповнитись. Відро з денцем - то твоє минуле, Ти збирала його щодня і вливала у відерко майбутнього. Тим творила його...Тепер Ти можеш покидати цю гору. Тепер Ти не просто, як загарбниця, що прийшла на Вершину, щоб один раз "взяти" її собі. Ти зможеш повертатися до неї нарівних, щоб провідувати своє дерево і дбати так про Вершину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364311
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.09.2012
Ти бачив цвіт, коли він - просто в душу?
Коли не сила осягнути ту красу...
Ти бачив? То, як краплі спраглу сушу
в зіницях вОгких відзеркалено несуть...
А я той цвіт вплету собі між пальців,
і буде дерево з долонь, як дивинА,-
нев"януче гіллЯ на сльОзах стАрців
зросло і сяє в мОїх сизо-ніжних снах...
Ти бачив цвіт?! А я його кохаю!
Я так люблю його, немов вселенський світ.
Мені так просто задихнутись раєм,-
він в мене у руках...він вріс мені в живіт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364217
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.09.2012
Не обпертись на вітер, він сам не шукає опори.
І сердИтися буде на це певно лиш немовля.
Але ж так по-дитячому хочеться викласть докОри,
що в усьому провинен хай вітер,
хай хтось,
а не я...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362444
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2012
Ну й нехай, снігопадом гукатиме вулицям північ...
і ліхтар хаотично вихоплює профіль в вікні.
Холодніє щодень, сонцю білим прописано відсіч,
і вкорочують віку годинами страчені дні.
Ну й нехай: і зима, і гуде, і січе, не жартує.
Замикає вікно візерунків морозу екран.
На холодному вІтрові цУця з дитинства - смакує.
І видовжує синім для тіні, мов пензликом, стан.
Я прийду до зими, обцілована снігом, як пилом
від доріг, хай виплакує сам,- не обтрушу з плечей.
Холод впАде до ніг жАлем про розпорошені сили...
Принесу для зими оберемки казок, як трофей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362432
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2012
...я
вИтравлю
Тебе
з
думок
розпеченим
залізом,
як
випікали
рани,
чи
тавро,
і
стане
мені
сили,
і
вино
із
тої
рани
пити
буде
пізно.
Я
витравлю
Тебе
з
думок...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362101
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.09.2012
На морському піскові, на межі з самим морем побудувалось і жило селище. Його селяни лапали риби, бо ті - самі скакали їм у сітки, збирали срачиння чайок, бо ті - вийнятково "робили" корисним інґредієнтом до рибної юшки, вчили дітей ходити "шнурочком", бо розбрідатися якось не солідно. Солідність взагалі була в пошані у місцевих. Розважались вони теж поважно. Грали у карти, але вітер-нахаба постійно здував прикуп, тому селяни малювали їх на камінцях, благо, того добра було вдосталь.
Одним з найповажніших був Безголовий Васько. Чому безголовий? Ніхто не знав. Може авансом?
От якось Безголовий Васько напуцував собі сандалі, вбрав святковий метелик на худюську шийку, виправив складки на тєльняшці. Огледів себе задоволено у дзеркалі й пустився до берега, поважно крокуючи на картярські посиденькі з односельцями. Ніжно так вечоріло. Безголовий Васько сів на найпрогрітішу каменюку і став чекати своєї черги до партєйки. Настрій був - прозорий. На душі і в голові було безхмарно.
Звідки взялась та величезна риба - кит, ніхто не встиг помітити. Піднялась, мов фонтан відкусила Безголовому Васькові голову і плигнула назад у воду.
А Безголовий Васько і не помітив перемін. Метелик святковий поправив та й продовжував поважно спостерігати за грою сусідів по каменюках. Та й ті лиш бризки води соленої струсили з плечей та й грали собі...поважно, навіть солідно.
Чомусь заскучалось Васькові...Запозіхалось...якось внутрішньо..."А, завтра зіграю",- хотів було подумати, але не подумав, а ніби почув всім організмом своїм. Дорога додому видалась якоюсь не такою, але Безголовий Васько на те не напирав.
І засинав, і прокинувся майже як завжди, але десь в серцевині ятрилось підленьким приторним: "Планів нема.., щоб то зробити.., ні лежати, ні вставати". Так він дослухАвся до себе, а далі зібрався в одну клешню й пішов питати поради, як жити в першого поперечного, в першого, хто здибається на шляхові. Сонечко було білим і крейдяним. Безголовий Васько захотів позіхнути, замість - потягнувся. Дорогою зустрілись йому самі чорні коти, дві качки й одна індюшка, й та - криволапа. Дістався аж до центральної площі селища. А там - збори якраз. Тема поважна: як до літа нашити стільки штанів, щоб встигнути протерти до осені. Дебати велися солідно. Слово брали згідно вікові та статусу в поважному суспільстві селища.
Безголовий Васько пробирався у натовпі, намагаючись не зачепити нікого плечима. Сусідський дядько, пропускаючи його, зняв з голови своєї картуза і протягнув Васькові. Той не питав:"Нащо?" Протягнув - перед свого тіла...Та й ходив так серед натовпу, блукаючи, мов в лісі. А коли вибрався, то опинився в затінку старої груші, що вже два роки поспіль родила сливами. А в картузі...скарб цілий. Монетка, ґудзики два, фантик від цукерки і пів-цілої з ще однієї.
Треба було щось робити з тими дарами. Ну, монета - простіше-простого. Завернув у магазин, купив голку й ниток. Дома вже чекали на нього чорні коти, дві качки й кривонога індичка. Компанії навіть втішився. Дістав з картуза два ґудзика й пришив їх на святкового метелика. Та так, щоб сяяли синхронно, коли хтось буде їхати у вечірню пору на ровері, то ліхтарик засвітиться в них і не наїде роверист на Безголового Васька.
Фантиком замотав індичці покалічену лапку, а та - ніби цього лишень й чекала. Гордовито попрямувала з хати Васька, а за нею - "шнурівочкою" чорні коти і дві качки.
Що ж то робити з тою пів-цукеркою? Десь треба знайти відповідь. Одягнув на шийку святкового та вже й безпечного метелика і знову - на вулицю. А назустріч йому Улянка, що з дальнього кінця. Простягнув їй того пів-цукерка. А та - так си втішила, що кинулась на шию Васькові, щоб розцілувати. А у що цілувати, голову ж риба відшмякала...
Зажурилась Улянка, образилась навіть, жуючи того пів... пострибала, наспівуючи сумної - додому- на дальній кінець.
Почухати б тут головоньку, а - зась. Безголовий Васько поплентався в хату - спати. Нема йому радості, нема втіхи...
Тільки ліг, чує - бузьки над горищем його дзьобами затріщали весільної своєї. Так йому стало образливо. От лемент вчинили на руїнах щастя його. Поліз Безголовий Васько на драбину бузьків розганяти. А там - у гнізді їхньому - голова Васькова лежить-вилежується. Вхопив він ту голову та на шийку зі святковим метеликом настовбурчив. Радість. Радість велика охопила Безголового Васька. Побіг він через усе селище навпростець - до Улянки женитися. Бо добре тепер петрав з головою разом, чи голові завдяки, що без неї все можна робити, а от до женячки - зась.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361560
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.09.2012
Рудому котові, який допоміг перебути важкі часи.
...А татові завтра виповнилось би 65.
-Петруньо, Ти знову мобілку вимкнув,- йди...Тебе Вова!
"Петруньо",- передразнився про себе - хлопчисько років 13-ти. Але спробував таки встати з ліжка, де крім нього приросли диски, СД-програвач, журналки...деякі. Це все разом з ним звалилось на підлогу. Втрапив однією ногою в кАпець, іншою не намацав парного. Пішов так.
-Ало.Та. Та. Добре.
-Ти знов на ніч? Вдень годин бракує? Не ходи, я ж не сплю!
Він не відповідав, що з нею говорити... Взагалі не розуміє ні його, ні як жити треба. От дідо був живий, - була ще людина, з якою можна було... Зрідка...але.
Буркнув матері з порогу, коли куртку шукав на вішакові:
- Я скоро.
Вован і Процик вже чекали за рогом старої фабрики. Років надцять ніхто тут окрім бомжів не вештався. Хотів пацанів гукнути, але побачивши, що дуже вже зайняті чимсь, стиха підійшов зі спини. Вова тримав за задні лапи рудого кота, той тільки тепер жалібно затявкав,як собача, якось, мов зуби жував і почав вигинатись наусюдибіч.
Процик штрикав котові в розпоротий вже зверху живіт ножа і не міг зафіксувати удару.
-Та, поклади його, в руках не проріжу далі,- дратувався.
Кіт так страшно завищав, що у Петра мурахи побігли. Як той котяра зумів вирватись, ніхто з них не встиг помітити.
-Тримай, б-я,тримай суку!- Вова вхопив кота за хвіст.
Рудий звалився мокрим і гарячим від крові пузом просто у долоні Петра.
Крики на ґвалт настрашеного звіра, запах крові, усе ніби оглушило, - Петро механічно сунув кота собі за пазуху, штовхнув Процика і побіг, щоб просто звідти.
Услід чув, але якось ніби за хвилину після відпущених кимсь з тих двох слів:
- Шо жаль стало? В нього й так душі нема. Я знаю, мені вуйко священик казав. У тварин душі нема.
"У тварин душі нема. У тварин душі нема. У тварин душі нема"...-тарабанило в голові. Кіт тихо усім тілом вклеївся йому в футболку під курткою.
Треба буде якось пронести, щоб мама не почула. Знов пристане з питаннями.
Мати спала, а каже: "...не сплю, чекаю". Він закрив двері у свою кімнату. Добре, що тепер у нього є своя кімната, раніше жили тут удвох з дідом. Коли той ще...
Вихопив з кучугури несвіжого одягу світлу ненависну сорочку, замотав нею тіло кота. Той був тихим, тільки затравлено дивився кудись убік.
На кухні відмив руки. Брудні куртку і футболку скрутив - сунув в ящик. Набрав води у пОкришку. Поставив перед кота. Той навіть не глянув.
"Ну, й нехай... Завтра розберусь..." Одним рвучким рухом стягнув з ліжка покривало з рештою предметів і завалився в сон.
- Дідо, а пам"ятаєш того іншого кота, сірого, який приходив до нас під вікно і м"явкав, щоб пустили? Я його і пускав часом...Води давав, сосисок, щоб мама не бачила...
- Як я маю його пам"ятати? То було вже після мене.
- А він так смішно схилявся над їжею, ну, як Ти.Чесно.
- Вірю...
- А що, так і нема душі в тварин...
- Кажуть, нема...
- Кудись потім дівся той сірий... Я скучав.
- Просто я вже тоді побачив, що Ти зможеш без мене. І не приходив більше.
- Я так і думав...
- У тварин нема душі, вони - як вази. Знаєш, такі, як ви з мамою приносите мені на цвинтар. Вони порожні - чекають, поки свічку поставите в них і запалите...
- Свічку?
- Ну, розумієш, нам тут не всім і не завжди, та й... не цілим нам.., але трошки можна, коли дуже треба - вам теперішнім живим перебути горе втрати...нам дозволяють, ми можемо як ті свічки побувати в вазах...
- Дід, а Ти ще прийдеш?
- Тобі так вже не тре... а по-іншому...може...
Світло від незаштореного відкритого вікна нахабно залило давно неприбрану кімнату. На підлозі лежала світла ненависна сорочка в крові пораненої тварини. У пОкришці не було води. І кота - не було...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361260
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2012
Як панцир у старої черепахи...
Не віддаю намислені усмішки.
Успішність ззовні - камуфляж невдахи,
слова, зажовані з чужої книжки.
І жоден сталкер - не мені у поміч,
і зона...знати б де до неї мапа...
Навколишні з дитинства незнайомі
і просто рідних стало мало мати.
Я загубилась і як в тих дитячих
забавах: "...раз, два, три, іду шукати".
В компанію в дорогу пару зрячих
очей своїх розплющених б узяти,
очей своїх - просвІтлених Тобою,
очей, як світ - розплесканих й відвертих,
в дорогу долом, попелом, горою,
щоб пам"ятатись кроками ніг стертих.
"Земля є шкіряна для всіх небосих?"
Роззута йду збирати рани й роси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359985
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.08.2012
Чому непрошені у дім приходять думи,
і дощ в облогу взявши нас, зашторив вікна.
Як землетруси свАрки. Ув"язнились в крУги,
і ми - у них, як полонені. Гострі лікті -
не крила випнуті в розмови. Компромісів
(як плавних мУзик з запитом на цільний спокій)
ловили рибами поблизу рваних рифів,
і жили кроки до примирення, як рОки.
Ну, не коли мене, твій біль ржавіє словом,
і смолоскипи загаси в потоці зливи.
Так голосно лупити, щоб знайти нікого?
Так сяють за вікном дощем помиті сливи...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358874
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2012
Якщо читаєте зараз моє "Добре слово - авансом", тоді я саме до Вас звертаюсь. Дуже хочеться написати якусь мудру, добру, дотепну річ (твір), але....... "не йде". Може Ви виявите ґречність та широту натури і подаруєте мені добре слово - авансом. А я обіцяюсь не лінькувати - міркувати, думкати, прислухатись, щоб "виплатити" Вам аванс майбутньою "нєтлєнкою"))))))). Дякую!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358625
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.08.2012
- Я сьогодні - порожня таця. Навіть не таця. Такий зелений пластиковий бокс з-під овочів...порожній. На дні залишився шматок огірка, розмащено тріснутим помідором, листя салату...усе це вже "підкоричнюється"... Я сьогодні... А Ти завтра, вже не сьогодні...Ти помиєш денце, обов"язково поставиш під свіжий вітер, щоб - насухо. А далі викладеш у чистющий зелений кошик круглі, здоровезні, пахнющі апельсини. І вони будуть сяяти з мене десятком світил...
- А бантик ще прив"язати збоку?
-...........не треба, до мене прилетять метелики...
- Вибач, я думав, Ти жартуєш...
- Звісно, жартую...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358255
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.08.2012
Рядилась Кривда у Любов,-
цілУнками сліпила,
водила попелом в вогонь,
дні їла,
ночі пила...
ГостИла манною в медУ,
лоскОтно шепотіла:
"я знов прийду, я знов прийду",-
брехала...
знала...
вміла...
Одного дня-одного дня,
її не стало,
а Кривда з дзеркала
здаля
мені всміхалась,
дивилась в викривлений рот
чи то... оскалом,
і болю - море
навкруги
їй було мало.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358088
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.08.2012
Лапай сонце, лапай у конверт,-
пошта не посміє загубити.
Завтра вранці встигне розбудити,
щоб порі обідній - на мольберт.
Лапай зорі, лапай у росі,-
так їх діти - босоніж збирають.
Прохолодний бісер в хвилях раю
гладив він в її рясній косі.
Лапай щастя, лапай, мов щеня -
волю просто бігти, а не звідки.
Нас за рІвню визнають так зрідка
сонце, роси, діти і трава.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357506
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.08.2012
Не спалось...ну, подумаєш...Місяць напевно. Висить на пів-неба. Треба встати і зашторити вікно. Піднялась. Місяць дивився тепер просто в обличчя, майже як робить сонце. Ніби місце йому - усюди і в моїй кімнаті... теж. Смикнула штори, мов рятувалась від нього втечею. Тепер місяць залишався там, де йому й належалось бути - за вікном. Його світло простирадлами молочними загорнуло і тіло, і свідомість. От і сон вже, і ще ні. І голос чийсь поруч, і мій.
-... і що б Ти хотіла?
- Зараз - тільки сну...
- Про що?
-... а справді буде суд?
-.........
-... а можна подивитись? Трішечки...
- На мить пущу Тебе, але не факт, що побачиш щось...
- Добре, добре, добре!!!
Суд? Чого це мені саме цього попросилось? Пізно. Зала. Мамцю, що то - справді суд? Кімнату розділяв прохід поміж довгих лавок. Праворуч - люди. Фух, люди! Добре, що не потвори якісь. Зліва - порожні ряди. Нікогісінько. Десь високо попереду... Чомусь страшно туди й поглянути, й не буду, нехай вже тоді, коли час... Я знаю ось того чоловіка, що сидить спиною до дверей на крайній правій лаві - сусід. А там ось і тато, і бабця, а от ... обличчя знайоме, а пригадати не можу. Чому вони тут???
-... Ну як? Бачила щось?
-... бачила. Зала, люди: рідні й мало знайомі на правому боці від переходу...
- То не люди - то твої гріхи, прийшли свідчити собою про твоє зло. Воно - завжди проти когось, тому в особах і приходить.
- А ліворуч? Там порожньо було! Невже ніхто не прийде мені на захист???
- Там ніколи нікого нема.... А скажи, Ти добре розрізняла усіх, хто був в кімнаті? Може освітлення було тьмяне?
- Ні, я добре усе бачила, тільки боялась дивитись просто перед себе...
- То нічого, всі бояться до часу. Знаєш, наші добрі справи не приходять на суд, вони... як освітлення в залі. Буває, що людина потрапляє в такий суцільний морок...але я зараз не про це. Що я казав, а, дуже добре, що Ти бачила і впізнавала свідків... А зараз - спи.
- Не йди, розкажи ще...
У кімнаті тонули одна в одній хвилі молока. Огорнута простирадлами, плавала на місячному світлі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356902
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.08.2012
Час: 9.03.45 вересень 2035р.
Місце: школа азів, р-н. Шацький, (поселення сайлентів), Україна.
Учитель мовчання першого ступеня Роман Петрович (нестарий ще чоловік з глибокими залисинами), після того, як гамір дітлахів з групи "мотивацій до мовчання" влігся, важко сперся розчепіреними пальцями рук на подекуди розпухлу від вогкості поверхню дешевого шкільного стола.
- Таааак,- протягнув, ніби витиснув з горла змію,- вітаю з початком навчання. Вам уже майже усім виповнилось шість. Відсьогодні ми вчитимось мовчати про питальні речення.
Роман Петрович ковтнув води з пожовтілої на денці склянки. Горло пересохло від незвичної роботи - розмовляти.
- Люди придумали питальну форму речення, щоб спростити собі завдання з"ясувати чи відкрити для себе важливі життєві речі.(Ковток). Пішли шляхом найменшого спротиву. Спитай - і отримуй відповідь. Сьогодні в наших поселеннях питання дозволені лише дітям до шести років.(Ковток). Надалі - їх можна застосовувати лише у трьох випадках: у питаннях охорони здоров"я, безпеки праці та в сфері обслуговування.
Учитель проковтнув решту води. Якийсь час він мовчав, мовби скануючи очі присутніх дітей. Діти, як діти. Мовчать майже коректно ( ось,той рудий - мовчить талановито, думає - як нитку тягне,ого- відзначив Роман Петрович про себе). Йорзають, так малі ще. Налив з такого ж прожовклого і рельєфного від поганої води графину ще у склянку. Зітхнувши від приреченості розмовляти знов, продовжив:
- На домашнє завдання - наступного уроку розповісти по одному прикладу з досвіду ваших батьків, чи інших членів родини, коли питання, для прикладу ось такі, як я зараз запишу на дошці, не прозвучали в їхньому житті, зате стали відповіддю вагою у вчинках, подіях, звершеннях.
На сірій дошці чомусь блакитною крейдою вчитель писав три з порядку викреслених з життя сайлентів питання: " Ти кохаєш мене?", " Хто я?", " Чому це сталось зі мною?"
Дзвоник гостроносо вірвався в двері кабінету. Діти вмить скинули з себе навчальне мовчання і, не прощаючись з учителем, кинулись до дверей, штовхаючись, горлаючи щось, що перетворилось на суцільний дзвінкий ґвалт.
"Нічого,- поблажливо посміхнувся Роман Петрович,- ще навчаться".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355952
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.08.2012
Ходила Помста світом.
Збирала чорні квіти.
А коли не вистачало рук
на той оберемок,
то ковтала квітку
за квіткою.
Тоді у неї з-під нігтів
крапало
і котилося в трави
чорними росами.
- А Ти ніколи не збирала чорні роси?
- Ніколи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355294
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.08.2012
"До розлуки - не кроки, до неї завжди - небажання,
як для віхоли вистачить лиш неприсутність тепла.
Для здобутку знання - як основа -слугує незнання.
В оборону, чи в напад мурується вище стіна."-
серед твОго знання непохитного - моє "нестерпно",-
приголомшене "може" поборене твоїм "проте".
Я бунтую так нелогічно й знову так надаремно,-
завше слово твоє барикадами моє візьме.
Серед наших розмов стільки правди, і, звісно,- твоєї,
стільки снів і питань, і на диво припущень - моїх.
Стільки віри у "треба", що не долучитись до неї
навіть той, хто без віри, послухавши б твою - не зміг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355091
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.08.2012
Проступила багряна ряса,
огорнула зорею небо -
так червоно, мов серед ребер
б"ється полум"я в темних вазах.
В липні ночі, як самосуди,
схоплять, крають все по-живому...
слів запраглось твоїх як... дому,
заховатись - в рідну споруду.
Не схитруєш - усе мов плесом
розвело на ліве і праве.
НетривкЕ життя в переправі -
тимчасова робота весел.
Рано-пізно, чи пізно-рясно,-
а пристАти - як небо скаже...
воно стільки на плечах важить ...
воно в липні - багряна ряса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351615
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.07.2012
Товаришувала Хмара з Деревом. Напевно таки Вона з Ним, бо нащо то було Йому? Ось питаннячко. Налітається Хмара світом,- надивиться, наслухається... А коли вже нема ради на то все бачене, - швартується над кроною Дерева і виплакує йому "на голову" всі свої жалі. Аж коли до білого відмиється, - то покине бідне Дерево один на один зі своїми слізьми, та й далі чкурне по нове бачене. Питали у Дерева Трави і Птиці, і Вітри:
- Нащо Тобі Вона? Прожени!
- Вона Світ бачить і мені розповідає...- Дерево у відповідь.
- Так і Ми Тобі можемо розповідати, хіба то проблема?
- Ви Світ інакше бачите, ніж Вона. Мені її Світ потрібен.
Так дивувались цій дружбі усі довкола... Розповідала Хмара, слухало Дерево...
Аж одного вранішнього ранку не стало Дерева. І сліду не зосталось, окрім борозд від коріння, яке мов жили з тіла -з ґрунту витягло воно перед тим, як зникнути.
Потім повідАли Птахи, що бачили дивинУ таку: пливла Хмара на схід Сонцю, і несла на собі Дерево - Світ свій Йому показати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349482
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.07.2012
старі
думки
мої
мов
посивілі
кратери
вулканів
які давно
не
видавали
магму
як безкарно
фантомний
біль
болить
і
лікувати
марно
чого нема
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348351
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.07.2012
...моїй бабці Марії Юсик - Лис
-Дивись, бабця яка зібгана йде, майже навпіл,- казала одна міська пані іншій, що приїхала на село відпочити від міського сум"яття.
-Ага, то така невдячна робота її так скуцьорбила. Що вони на тій землі бачать...Ні світу, ні втіхи, ні грошей...
Коли бабця порівнялась з міськими, одна не втрималась:
-А що, бабцю, важко нести ту пожиттєву працю на спині?
-Ой, донцю, хіба то нОша, то - щастя. Що важке воно, так ніхто не перечить, бачиш яке моє? Таке велике та поважне за життя довге накопичила, що мене майже до самої землі від подяки вклонило. - Сказала і пішла... у поле до роботи, бо іншого Щастя, ніж праця на землі вона собі до віку не мислила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347036
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2012
Сонце так повсюдно володіло узбережжям, що сліпило навіть крізь замружені очі...мить...далі треба було натиснути пальцями на заплющені повіки і різко відпустити, тоді бачились кільця бордові...насичені. Потім хлопчик років шести швидко відкривав очі, й ніби вперше дивився на картинку моря, знайому йому "до дірок" і кожен раз нову. Бо не міг наступний вітер тотожно творчості попереднього - вкласти шевелюру кожній новонародженій хвилі, а кумедно розмащений від надмірної води всередині хробак, вовтузячись залишати однакову борозду в піску. Для хлопчика те, що він бачив - було не просто світом, шматком природи: моря, сонця, - він ніби сам був і хвилею, і вітром, і хробаком. Так самовіддано його душа розуміла кожен порух довколишнього, що окремо себе й не уявляв.
-Ей, Ти - посунься,- грубо штовхаючись, над самим вухом вибухнув хлопчисько у солом"яному картузі,- ми тут башню робитимемо. Ти, що заснув?
-Він постійно мов спить,- засміявся товариш того, що в картузі.- То - пришелепкуватий Антоніо. Ніколи не розважається, не дурачиться, ніколи не будує військові укріплення і башти. У нього напевно гачки замість рук.
Зареготавши, хлопці жбурнули услід похнюпленого малого жмені важкого набряклого водою піску. А той мовчки побрів шукати шматок свого - тихого і сповненого божественного задуму світу, де б лише він був, мов очі Бога тут на землі.
-Чого журишся? - Питав старий у молодої жінки, що спостерігала цю картину сварки зі сторони.
-Цей тихий хлопчик мій син. Усі діти, як діти. А він ніколи не бавиться з ними. Ну, хоча б сам...то зайнятий був би чимсь зрозумілим: як вони...будував би башти, замки, укріплення. Скільки піску довкола, море...Лише спостерігає, ніби йому щось особливе показують, не те, що й усім...
-А він стане, віриш, найцікавішим і найвіртуознішим архітектором в світі, коли виросте. Дитина, яка так вдивляється в світ, колись таки його побачить, щоб відтворити.- Сказав старий.
Чи повірила тоді тому старому жінка? Її кликали Антонією Курнет-і-Бертран і була вона матір"ю Антоніо Ґауді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346726
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.06.2012
Стояли два чоловіки у Струмені Води. Обидва боролись з течіею, коли та ставала бурхливою , обидва приймали з вдячністю рибу і все, що приносила Вода для розваг і для смутку. Обидва з жалем випускали з рук те, що відбирала Вода, оплакували втрати... Аж поки один з них не подумав : "Чому б не влаштувати свій власний шматок Води і не залежати від Струменя". Став він довкола себе гребельку мудрувати,- та все більшу й вищу. Як затишно стало. Вода не відбирала. Він сам вирішував яку і скільки рибки заводити. Боронив свою нерухому Воду, що зі Струменю перетворилася на його власне маленьке озерце, від непрошених гостей і подій...
От тільки коли час прийшов навіки покидати їм Воду, то той, хто був у Струмені, втрачав лише сліди ніг на дні, а той, що зупинив воду для облаштування власних меж,- частину себе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345477
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2012
...і мАнять тІльця макіяжно-бездоганні...
в столикий парадіз одягнений ефір.
...і немовлята круглі та щокато-славні
всміхають ніжно нас,- кремуючи зефір.
...на клік -дивись- війна, потворно чи притворно
публічно вбитих, як і просто мертвих всіх
до неба голими обличчями, як в порно
не прикривають горя - на показ, мов гріх.
Смирення - світ ковтнув, і ситий...не вдавився,
смирення - не прожований ефір-шматок...
Мене вже верне, та в пушкові й моє рильце,-
я тут живу... й ковтаю...й мацаю курок...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343532
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.06.2012
Я промовчу своє мовчання аж до дна...
а може там - на дні - мене ще є крупиця.
Я не журЮсь... немає чим... мене нема,
і від нуля не множиться числом сториця.
Не понесе вагітності без слів луна,
і не обділене ніщо нічим... і пУстка -
на місці, де натяжно луснула струна
і вже померла, захлиснувшись зойком-згустком...
Я промовчу - як вип"ю...все своє до дна.
Мені звикати? Ні... мені лиш помічати,
де берегів моїх колодязьна стіна
перетворилася з броні на ґрати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343431
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.06.2012
Сиділи сорока і ворона на краєчку бані дзвіниці церковної. Вранішня служба закінчилась. Люд розійшовся. Сорока стрекоче:
- Підслухала сьогодні стільки молитов. Скільки чую їх...все-таки, на людей вся надія. Молилась сьогодні молодиця про чоловіка свого, бо п"є так, що скоро себе зовсім втратить.
- То не за нього вона молилась, а про себе, про свій власний світ і спокій в ньому.
- Ну то підслухала я молитву батька за здоров"я дитини своєї...
- ...і той не так за дитину, як за власну душу, звільнену від болю молився...
- а, от молилась одна тітка за всіх людей, за мир для них...
- то тим паче, вона про своє плакала...
- Невже кожен з тих, що приходить до Бога молитись тільки про себе і просить, навіть коли плаче за іншими...
- ...чи Ти чула колись молитву: " Боже, будь немилосердним до мене, а рівно по гріхах моїх справедливим, дай мені хвороби, якщо хтось тоді від них звільниться, якщо мій біль позбавить людей від нього,- то дай мені його чим більше"...
- ...ні, не чула...
- якщо людина має силу на такі думки, то вона не просить Бога про це - вона просто так живе. Таких мало. Але навіть вони, коли моляться... то все одно про себе...а інакше не сиділи б ми на бані дзвіниці - весь світ був би одним велетенським храмом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342047
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.06.2012
Колись і він був молодим,- думалось,- як давно це було. Та й чи було? Чоловік невизначеного віку, згорблений під вагою ноші. Що там у нього? Торба... чи мішок, повен, видно. Важко йти. Важко нести. Пригадував той з ношею, як наповнювався його мішок. Змолоду мав знання берегти, що вдіяв. Не розкидатись, не тратитись на дрібне. Йому казали : "Нащо то накопичуєш? Бери краще та будуй з того дім." "Побудую стіни, стану жити в них, а далі що?" - Питав у них. "Далі ще один змуруєш, а той перший - продаси,- заробиш..." " А далі?" - Запитував. "Що дурне питаєш,- на той світ не забереш,- тут живи, тут насолоджуйся..."
Він не хотів так. Він вірив, що прийде час, коли зібране ним каміння стане йому у нагоді в справді вартісну для того мить. Так йшов власною дорогою, мішок "зважнів" настільки, що немолодий він вже ледь переставляв ноги. Сили його покидали. Поки перед очі - ріка, та така широка - не перейти. А на березі - каміння того - море, непомірно багато!
Мов підкосили. Як же так? Як так? Все було марним... Навіщо так всю дорогу мучився? Навіщо? Сів та й плаче гірко. Так гірко, як по втраченому життю. Чує, що коло нього є хтось. Дід, ще старіший, ніж він, питав у чому така печаль. Коли вислухав,- сказав:
- Не журись, не твоє то каміння, не Тобі ним і скористатись. Візьми камінь з берега і кинь у воду.
Зробив так, як дід сказав. Камінь шубовсьнув та й пропав десь на дні. Навіть сліду на поверхні води не залишив.
- Тепер відкрий свій мішок і подивись що там.
Тільки розв"язав мішок, а звідти - сяйво. Кожен камінь - відшліфувався довгою його дорогою до блиску.
- А зараз кинь свій камінь у річку.
Послухався,- жбурнув. Камінь пішов на дно, але світло від нього пробило товщу води, показавши, де мілко.
Тепер він знав, де можна було перейти СВОЮ РІКУ ... і не втопитись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340381
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2012
-Софійко, глянь,шо я приготувала,- гукнула роблено-весело мама Марія.
-Ще раз мене кликнеш тим"м"ям то втечу...- безбарвно їй - донька.
-Як хош, мо" голодна?
-...............
-То не сиди в хаті,- раз сита, йди шось поможи... не в хаті.
-Шо там...перевернути пустий ґрунт, шо - знайду старе зерно?
-То йди гуляй...
-З ким?
-Ну, Уляна ще не поїхала...
- Мам, вона Люіс, а я, мам, я - Софі! Невже так тупо скручуєш.
-А, роби шо хочеш.
Софі дивилась в айпієколдпод і відзначила про себе, що в цьому сезоні ядучий салатний витіснить фіолет. У животі бурчало. Може даремно так фиркнула мамі. Але що вона там могла приготувати? То все з консерв - аж верне, та бульба річно-врожайна - як вата: ні смаку, ні ситості...Мо" Майкл піде на війну, то почне надсилати посилки зі справжнім харчем. Скоріше б вже...
Село Пустомитне на Львіщині порожніло на очах. А що тут робити? З того часу, як перестала родити земля, бо генномодифіковані рослини і насіння вичерпали репродуктивний ресурс, ті, що родили - то лише на один рік. Завозилось насіння з Канади чи з Китаю. Там їх продокували на увесь світ. Точки поширення - через Росію, Іран, Корею, ще кілька країн відвоювали право дистрибуції військовими діями.
У сім"ї Ґримбів Софія була наймолодша. Микола - старший, Олег - середущий. Батько давно побирався вже десь у Львові, чи де-інде у місті, куди втікали на консерви усі, хто перестав терпіти голод порожніх земель.
По селах їздили рекрутські служби - шукали "молоду кров" у військо, - то у іранське, то в інші - для країн, які продовжували втримувати права на перепродаж однорічного насіння.
Колись ще залишались диваки, які відмовлялись переходити на он-те насіння, як тоді казали, безпроблемне і стійке до клімату та шкідників. Їх потім кого кредитами переконали, кого силою.
А через кілька років виявилось, що "нове" - не для тривалого використання і якісно - було без смаку. Ще те насіння, що модифікували з генними конструкціями комах чи риби,- то ще нічого так, а от з тваринними - зовсім нікудишнє.
Софія клікала на пишнотілі моделі в ядучо-салатних костюмах ( мабуть, через вселенський голод, мода на надмірно круглі форми стала повсюдною) і мріяла, от би Микола, ой, Майкл пішов би в іранську армію, присилав би справжні продукти,вона б поправилась, їй теж так би личив ось той колір, що на ейроекрані бачила в посиланнях модних новин. Так було б круто.
P.S. Два роки потому Микола Ґримба пішов на Новітню Насіневу Войну (ННВ). Не тому, що схотів. Палата продуктового виживання видала закон, у якому чітко прописувалось, що кожна третя дитина у родині повинна нести службу. Мати Марія відправляла сина в незрозуміло чию армію, незнамо куди, щоб легально прогодувати двох інших своїх дітей, бо вже й консерви стали на вагу... прісної води.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339872
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2012
- Знову старий Джон О"Коннор напився і підпирає свій ліхтар,- журливо хитала головою Мартіна О"Ніллс.
- Після смерті дружини, він щодня його підпирає...Коли тільки встигає так "набиратись"? - відповіла Фріда Хінеґан.
- Усі ліхтарі на вулиці замінили на нові - енергозберігаючі, тільки отой, що обнімає О"Коннор не чіпали.
- Той ліхтар, мабуть, ровесник самого старого...
- Мам,- без терпцЮ мала Сенада смикнула Мартіну.
Сусідки ще переторочили кілька новин та й розійшлись у своїх житейських справах. А Джон чи то зумисно не дослуховуючись до них, чи то справді такий нетверезий продовжував підпирати стовп ліхтаря...
Так минав і день, і два....щодня бачили О"Коннора коло того стовпа, коли й спав? І скільки ще так тривало б, доки не здало старе серце. Забрала його швидка. А дорогою Джон О"Коннор дивився на стелю білої кабіни і прощався подумки з єдиним, що залишалось йому після смерті його Хелен.
Колись той ліхтар, ще дитиною брав штурмом,- вилазив аж на верхівку, щоб відібрати йому "око"- лямпу, - таким високим здавався тоді ліхтар. А коли з Хелен познайомились, то не раз під його світлом цілувались, загинув тоді, коли торкнувся її шкіри. Вже потім, коли постаріли і Хелен захворіла, то просила відкривати штори у спальні, щоб світло ліхтаря веселило хоч трохи її довгу безсонну ніч.Він не перечив - нехай... Це світло було останнім, що вона бачила.
Далі - життя тривало. Сусідські діти росли, ліхтарі стали замінювати на нові. Джон О"Коннор почав щодня вдавати з себе п"яного і сторожити той - їх з Хелен ліхтар. Так і не рухали їх обох служби освітлення.
Швидка допомога везла тіло старого Джона по Ґрафтон стріт. А його душа була вже з нею, з Хелен.
По річці Ліффі ковзала мряка, сутінки ковтали Дублін.
Старий ліхтар рівно о десятій загорівся як завжди ... ненадовго і згас сам собою, йому не треба було вже світити з останніх старечих сил.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339488
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.05.2012
-Абсолютне щастя - це бути в мирі з собою в цей момент й у цьому місці.
-Є лише одне вартісно цікаве у світі - твоє особисте сприйняття його.
-У кожного "своє" кохання - по індивідуальній конструкції зору і бачення.
-Бери у руки те, що зможеш нести довго!
-Банальність - добре перевірена оригінальність.
-Сліпий біль - це коли питають "защо мені це?", зрячий біль - "для чого мені це?"
- Не вірте в тривалість сильних зізнань, - їх, як правило, висловлюють сильні люди, яким до снаги ті зізнання подолати.
-Жити - звіряти мірки Бога про нас зі своїми власними, в результаті - чи співпадуть...
-Кожне "крайнє" слово - руйнує попередню дію
*"крайнім"- у циркових називають "останнє"
-Якщо б ми знали істинні мотиви вчинків наших кривдників.....ми б пожаліли їх...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339002
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2012
Притомився Художник без натхнення. Заснув. Сниться: Він - дорогою до Володаря Натхнень. Постукав. Той впустив. Каже: "Раз прийшов, дорогу знайшов, - вибирай, яке хочеш". Бачить Художник різних тут... безліч - до смаку і до снаги: Натхнення від Втіхи, від Радості, Мандрів....
- Їх найбільше беруть,- простеживши погляд Художника, промовив Володар.
-А ті два, що такі "маловживані"? - Спитав Художник.
-А, ну, одне - Натхнення від Любові, інше - Натхнення від Горя.
-Я думав, що їх найчастіше обирають...
-Ні, просто в історії вони найдовше живуть, силами тих, хто їх таки наважився взяти.
-Наважився???
-Якщо обираєш за Натхнення Любов - будь готовий жити без неї, бо рано, чи пізно - "продаси" її силу, щоб писати про неї.
-А Горе?
-Тут треба брати у пару до того Натхнення ще й розбите Серце, готуйся весь людський біль пропускати крізь себе...
Замовк Художник міркуючи...
-Пам"ятай,-додав Володар,- БЕРИ У РУКИ ТЕ, ЩО ЗМОЖЕШ НЕСТИ ДОВГО!!!
Прокинувся Художник у себе на канапі...Наснилось, чи ні? Протер очі та пішов купувати квиток до Індії ... за натхненням.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338938
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2012
Перестрілись Правда і Кохання на вузькій стежці. Кому кого пропустити попереду,- не домовляться. Де Правда, там Кохання бути може, а от якщо десь володарює Кохання, Правда часто мовчить, або чекає до часу, коли градус подій з точки кипіння перейде у стабільний.
Правда, у якої досвіду більше, бо вона - одна на всіх, на відміну від Кохання, що завжди від "конструкції зору і бачення" кожних новозакоханних залежить,- запропонувала:
- Давай, я піду попереду, спочатку навчу азам людей, щоб коли Ти до них "ввалишся", вони хоч орієнтири зберігали.
-Добре,- відмовило Кохання,- але тоді нехай на якийсь час між тих двох Ти не поткнешся, доки я не дозволю...
Так і не домовились, тому шукати Правди і Кохання одночасно - марна справа...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338762
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.05.2012
Збиралася Чарівниця якось у далеку дорогу...й надовго... Запрягла у свою бричку ВОрона, Голубку і Чайку.
Питає Ворон:
- Нащо Я Тобі?
- Щоб мудрість земну пам"ятати і коло голови тримати.- Відповіла вона.
- Нащо Я Тобі? - Спитала Голубка.
- Щоб ніжність сердечну Ти мені дарувала, якщо лихе на нього ляже.
- Нащо Я Тобі? - Й Чайка спитала.
- Щоб нагадувала Ти Мені плачем своїм і неприкаяністю,- бо живеш нАдвоє: і на суші, й на воді, - що все може бути гірше, ніж є, що жити поділеною навпіл - страшніше, ніж без мудрості - в мОроці, без сердечності - в довічному жалю.
Запрягла Чарівниця бричку трьома птахами, щоб полетіти у далеку дорогу і надовго.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337107
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2012
Сиділи Двоє на підлозі кімнати, чи на ... спині кита. Захід Сонця штовхався... до Них...спочатку крикливо - майже горизонтальними стрілами-променями, немов горланив: " Бачу Вас!" Потім присмирено рештками колишньої сили.
Мовчали ті Двоє... пили вино... з одного фужеру. Він знайшов цю пляшку, розбираючи старий підвал, Вона її не віднесла й не продала...
У кімнаті... чи на серці...було сутінково і якось цілісно-тихо. Вино розповідало Їм їхні ж таки думки... й історію свого виникнення. Воно пахло Любов"ю сторічної витримки... й ті Двоє прихмілілі від оповідок прокинулись на березі моря, де колись росла та Лоза, що зачала це Вино... Чи у Хмарах Вони прокинулись, чи в одному ліжку, чи на відстані Вічності Один від Одного...
Час... Місце... Обставини... Нема Нічого... Завжди є ті Двоє... без Вина, чи з Про-Виною, з Сонцем, чи - ні, молоді, чи - ні, щасливі, чи - не обов"язково...
ЗАВЖДИ...
Його звати - "ТИ" ...
Її - "Я"...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336855
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2012
Якось заблукала Смерть, не встигла до темряви знайти того, кому належала... чи він - їй... От бачить, хата поруч - вогнем у вікнах. Вирішила попроситись переночувати.
- Пустіть до ранку перебути, люди добрі.
- А Ти - хто? - Господар спитав.
- Я - Смерть, але я не по вас прийшла, просто заблукала...
Тиша у відповідь...
Каже чоловік дружині:
- Давай, пустимо, шкода...
- Чи Ти з глузду з"їхав...Себе-мене не шкодуєш, то про дітей подумай...Ні. Не пускай!
Довелось Смерті до іншої госпОди на нічліг проситись...
А там люди милостивіші трапились...то й впустили. От нарання озирається Смерть і бачить, що потрапила ж вона до того, кого їй і треба було ще зучора. Забрала господаря з собою.
Що ж то у селі розмов було.... і про те, яка розумна жінка у першого господаря, і про те, як то можна було власноруч... кого - Смерть до себе пустити....і про того бідного, що вже й не потішиться з ґречності власної...на тому світі...На фрази, на правих і винних усіх ділили, провинами і резонами місили те, що сталось. Далеко за межі села рознеслась новина про жорстоку й невдячну Смерть і надто нерозважливих людей, що її пошкодували....
От тільки Смерть знала, що людям про те думати і переживати, а їй - то просто РОБОТА.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336741
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2012
Після останнього "кінця світу" пройшло 5 років...
Земля не змінилась: ні природа, ні люди, які залишились жити...тільки мало їх зосталось.
Вечеріло, на порозі мазанки ( нові-старі люди намагались триматись тепер ближче до природи) сиділо кілька їх...
Дівчинка років чотирьох все щебетала, питала про усіляке...
- А чому "кінець світу" прийшов? А як? А то була війна?
- Ні. - Їй у відповідь.
- Тоді, то на світ впала велика вода?
- Ні...
- Тоді, може, то ця..........ци-ві-лі-зацііііі-я???
- Ні, не вона - причина.
- Ну, чому ж....чому....ну.....чому?
- Люди завжди жили, пов"язаними між собою, хто - нитками, хто - мотуззям міцним. Але непомітними вони були, товщина і міць їх залежала від любові людей один до одного. От років п"ять тому стали ті нитки та мотузки "матеріалізуватись". Вони, мов велетенське павутиння обплутали Землю, заваджаючи людям творити свої мирські справи. На заваді...вони... стали....Хто перший розпочав, ніхто не знає...але стали люди перерізати ті "пуповини", щоб волі на суєту вистачило.
- Легше їм стало жити????
- Настільки "легше", що їх душі, нічим не прив"язані до близьких, мов повітряні кульки покидали Землю. Таким був їх Кінець.
- Усіх???
- Вижили лише ті, хто не поступився "незручностям шнурування".......а усі нитки і мотузки з часом знову стали непомітні окові й тілам...
...Так розмовляли собі нові-старі люди....про кінець світу.............і про початок....його.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336171
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.05.2012
Прийшла якось родина О"Брайєнів до суду просити вписати у документи ще одного члена родини.
Хотів суддя їх привітати з поповненням, але старший О"Брайєн заперечив, сказавши, що той - "новоспечений" - старіший за усіх ірландців разом взятих...
Замислився суддя...
- Якщо так, то ви хочете взяти опіку над тим ...старим...
- Та ні,- неможливо це. Бо він, коли хоче, тоді й приходить, чи правдивіше сказати, зрідка покидає нас, він руйнує нам дахівку і напуває наш скромний сад, він робить затишнішими наші довгі вечори і позбавляє нас літа... Він ніколи не просить дозволу завітати, стукає нахабно у вікна,...але без нього ми - не сім"я...не народ.
- Хто ж це такий, що заподіює стільки мороки, але ви все одно хочете вписати його, як родича? - Не витримав врешті суддя...
- Дощ. Старий і вічний ірландський Дощ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336147
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.05.2012
Заплутався якось літній теплий вітер у гіллі верби...Як радісно-лоскотно їм було, він розповідав про бАчене у світі, вона пошепки підхоплювала "краєчки" його фраз...Вони вирішили ніколи не розлучатись, ну й нехай, що він випадково її знайшов, а вона його й не чекала...Зате тепер - усе ж по-іншому...Тепер: її зелене листя, як оксамитове пір"я дивних птахів, гілля не плаче до води а гнеться долу під його радісними торканнями...Тепер він нікуди не поспішає, ніби знайшов свій дім...
Скільки б так тривало, якби не пізня осінь. Звідки тільки взялась...
Листя верби - змарніле і жовте крапало на землю сумними, важкими слізьми. Він хотів її огорнути, та лише пришвидшував отой болісний листОпад...Йому стало холодно серед порожнього гілля. Він мусив, - літні вітри не "зимують" тут...він покинув її, майже мертву. Тільки гулО за ним її осиротіле: "Не йдииииии..."
А далі...що далі...зима - тиха мука...
А далі, усі ж знають, усі,- хто прожив на землі більше року...далі теплі вітри повертаються, верби знову дзвенять листям...та чи будуть вже оті двоє в тому прийдешньому літі разом...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334982
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2012
Попросилося три мудреці до Бога на бЕсіду, бо мало на Землі стало від світла... Прийняв їх Господь.
Мовив перший:
- Боже, хочу бути Знаряддям Твоїм. Твори волю свою моїми вчинками: клинком, рубанком, пером...
Другий проказав:
- Боже, я буду Голосом Твоїм. Промовляй до "сірих сих" моїми віршами, промовами і просто перегуками на обідньому базарі...Хочу бути вердиктом Твоїм для лЮду.
Третій попросив:
- Боже, дозволь стати на Землі Слабкістю твоєю...прощати непрощених, плакати над пропащими, примиряти бунтівників і втішати сиріт...Дозволь стати Слабкістю Твоєю перед їх гріхами...
...Третім мудрецем була Жінка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334976
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2012
А... насправді, у неба чорний колір, то просто птахи, блакитні птахи, вкривають поверхню його над нашими головами так щільно, щоб неба дно для нас здавалось радісним, щоб нам бодай зрідка, а таки хотілось поглянути вгору, відірвавшись від суєти. Коли ми бачимо хмарини білі, - то лоскочуть пір"ям птахи один одного... і сміються. Коли збирається гроза, то образив хтось з них когось, і Там таке буває...Коли птахам потрібно відпочити, вони згортають свої блакитні крила і стають дрібними сріблястими цятками - "зорями" ми їх кличемо...і от тоді небо "оголює" свій справжній колір - ночі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334259
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2012
Ув одному старому будинку жилось-булось якось сходинкам... а як? Та - по-різному... І було їх 15. Найзарозуміліша, пихата, найвища - бо згори на усіх решту дивилась - п"ятнадцята,- дуже "високої" думки про себе і "заниженої" про інші чотирнадцять...та й решта світу її якось "не надихала". Аж поки новий власник старого будинку вирішив перетворити його на модний отель...і добудував кілька поверхів а заразОм і сходи...продовжив. І стало їх не 15, а 207. Тепер 207-ма вельми пихтіла "височиною" і "величчю", п"ятнадцята посоромлена і стоптана хиріла десь поміж усіх...Заздрили тепер не їй...
І лише майстер, який той будинок збудував і третя сходинки знали, що справжній скарб - старе родинне срібло і листи кохання до нареченої, стрічкою навхрест переплетені, збережені були під третьою... Вона - мовчала, та сходинка, яка мала і знала більше за усіх...але як же ж їй добре...і "високо" жилось...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334238
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2012
Жила собі черства стара,- так її кликали люди. Не тому, що вже стіко літ прожила Тому, що вважали усі, що серце у неї - черстве. Все вона була зайнята в"язанням свого покривала. Ніц більше помічати не хотіла. Що війна прокотилась світом і їхнім селом: довкола - кров і смерть,- а стара в"яже. Що мир виявився мало кращим за війну: кожен новий "начальник" міряв владу свою викупами та мздою,- а стара в"яже. Близькі її на той світ пішли. Усім селом прощались, а стара в"яже...
-Нема серця. - Казали.
Та тільки коли й старої час прийшов, то по-сусідськи й за людськими звичаями і її споряджали у вічність. Захотіли й те її покривало у домовину покласти. А підійняти не змогли. Сил не стало усім місцевим чоловікам - стільки болю й сліз вплела стара у кожну петельку: чи то лицеву, чи виворітню, у кожен рядочок й у ті кольОри...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334236
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2012
Один хлопчик незрячим ходив. Усі його шкодували, і щоб той цілком не заплутався в житті щедро дарували йому поради про те, що де взяти, куди віднести, де покласти, що зберегти, а що викинути…Так хлопчик жив би може сто літ, а, може, й більше, але одного разу зустрівся йому незрячий старець, який й сам не давав собі ради, а не те, щоб хлопця повчати, що робити. Він й не знав, бо й не міг побачити, що хлопець такий самий як і він.От старець, відчувши поруч себе живу душу, попросив:
-Людино добра, не бачу я, а пити так хочу, що як не вип»ю хоча б крапельку, то на місці й помру.
Шкода стало хлопцеві діда, то й почав шукати ковш, стежку до річки, приноровився як би не звалитись у потік, повернутись, ще воду не розплескати. Як-не-як, але приніс старому води.
-Ех, добре,- каже дід, - а тепер попоїсти б чогось…а то вже 5 місяців жую одні корінці.
Подумав малий та й пішов по ягоди та гриби у ліс. Звісно, часу знадобилось на пошуки їстівного для старого, але з порожніми руками не повернувся. Дід задоволено і сито попросив знову:
-А тепер би поспати, але щоб ніч дощем не намочила,то варто було б схоронитись під якимось укриттям.
Поки старий задрімав на сонечку, хлопець гілля наломив, гілля зв»язав, гіллям стріху намостив дідові на ночівлю.
А коли вже ранок прийшов, сказав ще сонному хлопцеві дід:
-А ну, слухай-но, хлопче, маю я монету стару-престару, вона ще мого пращура, коли на землі не було ще звірів, а одні плазуни, а ну, подивись, чи щось на ній писано?
-Діду, ось тут я у нагоді Тобі не стану, - я такий самий як і Ти – незрячий. Не зможу я Тобі розповісти, що на тій монеті, бо не бачу нічого.
-А Ти таки візьми монету і глянь.
Подумав малий, що не варта зі старим сперечатись, взяв монету, підніс до очей і у променях ранішньої зорі побачив велетенського змія, викарбуваного на монеті.
-Діду, то я прозрів? Що за дива? Як це?
- Та не був Ти ніколи сліпим, тільки не вмів власними очима на світ дивитися, все зичив чиїсь очі та погляди, щоб власне життя не вимірювати своїм. Живи і вчися – ніхто замість Тебе – твоє не проживе і не надивишся на світ чужими очима.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332984
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.04.2012
На шматки, на шматочки, на крихітні дрОби подій
поділило сейсмічно-поранені плити пластинно...
Як самезна гора - поміж бистрих і шАлих вітрів,
поміж степу… і серця, роздІленого вполо-вИнно.
На шматки, на шматочки, на вИли зубатих новин…
Голова «примірковано» слухає, щоб не почути.
Голові не до світу, у неї мільйони причин
посваритися з серцем, яке продукує "штрихпункти"...
На шматки, на шматочки - між цих двох свавільних причин,
що і жити не можуть разом й нАвпіл їх не ділити,
пошматована я все ще марю «напОрпати» сил…
врівноважити, струсом сейсмічним калІчені плити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332960
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.04.2012
...і ні час...
...ні безчАсова пУстка,
ні зграї чорнЕзних крукІв...
непомірно - на біло-весняне...
дурманно-квітуче...
не торкАють мене...
не торкАють мене...
не торкАють мене...
усерЕдині потай
розлитая пляма ядУча...
вона стиха повзе,
захлинає нові береги,
їй немає кінця,
вона мрії підм"яла під себе...
і мене вже нема...
і ні цвіту,
ні згрАї круків...
обери не мене...
обернись в прохідне...
не-минуче
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332914
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2012
Зібрався "тамтешній", ну, ви розумієте - "тамтешній" суд, щоб судити....і кого б ви думали...самого Все-Вишнього ( а може, то просто прізвище таке)...Судді, мов школярі, сумирні та перелякані, - як перед директором школи. У залі, що більше скидається на райський сад:
- Прокуроре..., зачитайте... звинувачення ...хим...обвинуваченому ( запинаючись)...
- Звинувачується... у тому, що давно не творив див, промінявши Творчість на Спокій...та урезонення смертних ...шляхом раціональних та природніх сил та явищ.
Усі зі страхом звели погляди на Все-Вишнього, очікуючи від Нього...може...гніву?
А Той...сивий...ніби навіть і ... засоромлений...у бороді його звили гнізда всі птахи світу, весна мружиться у лівому Його оці, осінь, дмухаючи, розпушує вуса присяжному, що по-ліву руку від обвинуваченого (бідака присяжний пчихає і не сміє відсунутись, а осінь вітрами майбутньої зими - заграЄ), літо з дітьми бавиться, присівши у долонях Старого і мрійливо заглядає угору, на бороду Все-Вишнього, мовляв, ну, коли вже усе це скінчиться і підем гуляти...
...А Той присоромлено, з усміхом у вуса:
- ВИНЕН, - піднявся з лавки і.... хлопчиком років п"яти...у тих самих старезних, навіть, вічних, що стали вмить йому величезними капцях, у вицвілій за роки Премудрості сорочці,та... сполоханими птахами, що злякані втратою "бородяних гнізд", літали довкола Його голови й насвистували Ідеї Нових Чудес,- пішов "чудити", ой, вибачте, творити дива, яких так "за-праглось" людям.
Тримайся, світе! Коли хочеться чогось надприроднього, дайте це влаштовувати дітям!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332813
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2012
Ходили якось два Болі: сліпий і зрячий,- шукали кому б «у нагоді стати» й заодно позмагатись, хто силу більшу має.
Сліпий і каже:
- Я сильніший – після мене дУші «вивернені навзнак», як коріння повалених дерев, після мене – тільки гнів, жорстокість і серцЕва пустка.
Думав зрячий Біль….і, справді, сила сліпого – руйнівна і всепоглинаюча:
- Знаєш, не берусь з Тобою змагатись, після мене – робота людині, для душі її я - у труд. Якщо подолає мене – додам їй світла і добра.
Ходили два Болі : сліпий і зрячий… тільки різними дорогами... і до різних людей.
*** сліпий Біль - "за що мені це?"
зрячий Біль - "для чого мені це?"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332296
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2012
Сиділи старий і малий на призьбі.
- А нашо то все діду?
- Що, нащо?
- Ну усе це… дерева, хмари, ми.
- Щоб виміряним стати.
- Як так….виміряним?
- Бо кожна гора вимірюється урвищем з неї, кожен вчинок - затраченими силами, кожне слово - мовчанням, щоб осягнути сказане....кожен біль – добром, яке після нього додалось людині.
- Діду, і я – виміряний???
- …і Ти…
- А якщо все вже й так виміряне…..то навіщо таки усе це….
- А для того, щоб звірити мірки Бога про Тебе... з твоїми... чи співпадуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332290
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2012
Одного разу у дівчинки не стало тата.......Сіла дівчинка ...і не плакала, й не сміялась....думалось їй....скільки ж слів...слів несказаних йому з нею, коло неї, поруч....зосталось. Стала вона ті слова намистинами на голку нанизувати і людям роздавати.
- Візьміть намисто,- вкрадливо просила перехожих.
- Скільки хочеш за них?
- Ніскільки. Просто візьміть...Важкі вони мені.
Хтось брав, хтось шарахався від дивачки, що вешталась з коралями немов блаженна.
Так не було спокою їй поки останнє намисто птахові на шию намотала, та у небо випустила з клітки....хто зна де її, чи його (тата) намистини "ходять"?
Може й Ви їх............читали.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331677
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2012
Одне дерево мрію плекало.....вирости наймогутнішим, найвищим, найсильнішим. Та так мріяло, що придумало, як би це й утілити в життя. Надумалось йому, що гілки забирають його потугу. Вирішило не давати їм життєдайних соків, що з землі брало. Спочатку одній гіляці - зась, далі - сподобалось, - росту додало, і друга - "впала", третя ... висохла....там і п"ята.....і остання. Ось так стовбуром голим та найвищим зосталось стояти, допоки перша сильна гроза й не переламала йому карка...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331675
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2012
Один хлопчик боявся темряви так, що аж ненавидів її. Знаючи, що скоро вона прийде, штовхана ніччю, вирішив, що краще вона стане - його вибором, а не "дарованою" кимсь, чи чимсь. Він міцно-преміцно стулив повіки, заборонивши собі дивитись на світ Божий. Так опинився у суцільному мОроці. Чи було страшно, чи було гнівно,- й сам не знав, почуття "власності" на страх на якийсь час змусило забути про усе решта. Скільки того часу пройшло.......а чи доба, а чи місяць, рік........
Перерозподілився його страх на страшки, страшки на страшульки........він розтулив очі. Довкола було так світло!!!!Так усе по-новому...І тільки згодом, хлопчик зрозумів, що надворі - ніч, але навіть уночі було видно, освітлено далекими і близькими вогнями, яких він раніше не помічав........ страх колись став ним, а він - страхом...і не темрява була тому провиною і причиною.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331665
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.04.2012
Люблю усіх!
І ворогів...
...у першу чергу...
не "підрозстрільно"...
а попЕрву...
щоб знали...
я їх не запевню ...
у пам"яті своїй -
у рятівній молитві...
я люблЮ Вас всіх -
і Ви - мене любіть...
слідами босими
безпам"ятства німого...
настільки од сліпого -
наскільки зрячим є мій біль...
мій зрячий біль....
люблю...
й нема на те
всепоглинаючої згоди
душі моєї ...
і чи згоди в Бога,
щоби прийнять отой ...
мій гнів!
Простіть!
Прощенням примиріть
мене зі мною!
Я прощу ...
золою
крихту вартості
земної моєї
Правди...
прощу на прощУ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330538
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2012
Пасха!!!!!!!!!Завтра буду бити у дзвони...знову. Це утретє за життя! Подобається!Дуже!Завтра повезу пасочку на могилу до тата...на цвинтар в Винниках. У Винниках він народився і ми прожили багато років допоки не переїхали у Львів. Винники - передмістя. Цікава зона - міщанське, підкріплене нашою западенською ґрунтовністю в побуті, в традиціях, обрядах...повітря, робило тут життя для мене, скажімо, незручним. Не можу сказати, що серце заходиться ностальгією, коли навідуюсь сюди. Хоча усе дитинство - всі вулиці -наші (дітИсок). Почуття безпеки: усі довколишні сади, поля за містечком, колядування зграєю (на вулиці нас було 12 - віком від 5 до 15).
-Йдем до кєри нашої колядувати?
- Та нуууу...завтра французька, вона всім скаже...
-Та йдем, до неї посилку прислали з Америки...
І ми гаравою по морозу....а там, у кєри дома, від незручності в горлі "застрягло"...рот відкриваю, а звуку нуль...з рукавів починає крапати талий сніг на її класний килим...та ну...нафіга те було тре?
Зате гроші дала, казала в школі нікому не казати про це.
А коли весна...Ми усі в дитсадку поруч з нашими особняками допізна...і старші розповідають історії про чорну руку і "зеленые глаза"...блін, страшно...потім не спиться, все та рука з-під ліжка от-от випірне. Мене змалечку - в яслі, в садок, в піонертабори на три заїзди...У садку - улюблениця - кругленька маленька дівчинка, хвацька, "давалася любити", як у нас говорять. Груня Степанівна не давала проходу,нянька наша, щипала...за ноги, руки, так їй було "смачно"...вар"ятка стара.Я її боялась і тому...зневажала. Перший роман, хоча перше "сильне" почуття пам"ятаю ще з ясель, його звали Руслан. Так от і в садку був Руслан, тільки тут він за мною бігав. Виховательки, мабуть, навмисне розкладушки наші ставили поруч. Забавляло їх оте його бажання мене цілувати...а для мене - мука, плачі дома. От одного разу майже засинаю, дивлюсь на хмари у здоровенних вікнах старого особняку, де був садок, а Руслан казку мені розповідає про Алі-Бабу...цікаво.Ну, дуже. Тут замовк, я кажу:"А далі, що?". А він" Ага! Як цілуватися так Ти не хочеш, а як розказувати...так Руслан"...обіцяв на чорній Волзі возити...
Школа. Танці,концерти,відмінниця, гурток кібернетики(нафіга?), акордеон(нафіга?Він був більшим за мене) - вчитель - Лебединський Станіслав Петрович терпіння мав до мене святе.
Жили на подвір"ї у трьох різних хатах: ми - тато, мама, я і молодший брат, ще бабця з дідом, і дві татові сестри з сім"ями, у кожної теж по двоє дітей....і билися ми і сварилися, і хрущів лапали влітку на лямпи на подвір"ї, і черешні рвали в кедах на дереві(дідо сварився) і квіти на перше вересня з сестрою двоюрідною не могли поділити з грядки...і все-все було разом і ....не зовсім.
Бабця Оля була справжня галицька господиня...і нас вчила. Шо то за дівчина, що не вміє пляцки пекти, паску замісити, шити, в"язати, вишивати, все вчила...і правильно робила. Вона пані була до кінчиків пальців...гарна якоюсь такою охайною і виваженою красою...Її шницлі, вареники....До речі, бабцині шницлі стали причиною мого першого "усвідомленого і зафіксованого гріхопадіння" - ми з бабцею перемовились якось (зараз і не пригадаю чому, але мені щось в"їло принципово)і я "надулась" наглухо і безмовно, бабця:"....а які я шницлі напекла". Ах, що ж робити...я пам"ятаю досі свій відчай і вибір - без вибору...котлети переважили мої "маленькі" принципи. Я їла шницлі, а всередині було перше усвідомлене гріхопадіння зради собі.
Бабцині історії і приповідки...я тепер, пригадуючи, міркую жи вона їх сама "на ходу" вигадувала, вона була талановита на абстрактне мислення - творче, хоча, думаю, й не здогадувалась про це. Її "філософічності" вистачало на запровадження миру в світі її дітей і внуків.
Чоловіки в родині усі працювали на тютюновій фабриці...і тато, і вуйки, і дідо.А у старому приміщенні фабрики раніше був винний завод - а Винники тому так і названі, що виноградників довкола було чимало. І клімат дозволяв родити лозі...так що про глобальне потепління...це того - може й перебір...
Дідо і тато були "аліґанські" чоловіки. Любов до убьорів - це щось із чимсь.
- Михайло, ми вже виходимо!- бабця - дідові, коли десь на забаву йшли усім миром.
- Я вже йду!- А сам ще краватку поправляє.
- Михайло!- від хвіртки...
- Я вже йду...- іншу краватку зав"язує.
- Андрій,- до старшого внука,- збігай, спитай діда, коли вже?
Андрій доганяє всіх нас на штреці,
-Дідо костюм перевдягає...
В тата завжди було чисте взуття і хустинка напрасована. Татуньо.На свята - скуповував усе найкраще, багато...без міри. На Пасху - вичищав хату до крохмалевого скрипу. Паску бабця нам пекла і передавала, поки я заміж не вийшла. Тепер я щороку печу свою...щоб дома пахло святом і традиціями...щороку, без винятку.
Ото завтра повезу Тобі, татуньо, шматочок посвяченої...
А дорогою у дзвони бити буду...нехай до Тебе долетить, як люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330401
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2012
Надмірна доза емоцій -
паралізатор руху.
ПорУшена міра пропорцій
твОрить
з сердець -
каменЮку.
Камінь лиш з погляду -
мертвий,
що там, у ньому - питання?
Камінь -
вогонь
серцевИнно-впертий,
огорнутий у мовчання.
В камІнних садах - тишшшшша,
В камІнних садах - ссссспокій...
Яка фатальна омАна -
твЕрдь вИвороту вулкана.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330035
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2012
Дрібна доля Бурі в Склянці води,-
а отій Склянці...від цього легше?
Трагедія у масштабах малих -
всепоглинаюча - на все серце.
Буря - в обмежено-стислих рамках
й необмежено в них пануюча...
посттрагічно надщерблені Склянки
ненаповненням... неіснуючим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327818
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2012
Без намірів, причиною лиш бути,
відзавтра стрОчу наново в собі...
без намірів...вони, що пута -
міцні.
Без докорів, вони тримають плечі,-
щоб не пускати далі. Відпущу
себе. Вертляво в зір здалека -
вогню.
Без мрій. Без пут. Без втрат. Без починання.
Безвольно бездоріжжю ...ВОЛЯ лиш.
Я як вода, повітря, без пізнання.
Я - СПОГЛЯДАННЯ!
Жити ради жить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326934
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2012
Золочені маківки хмар,
розпорошені у безвІтрі
для пологих небесних карт,
на поверхні земній макітрі.
ПриголУблені в кольорах
мрії вИткались у бамбонах*
поміж трав в бірюзових садах
й тонких ніжках жовтих кульбаб...
Ми - на травах...
Роси - на скронях.
Щвидко-швидко прийде пора,
облюбОвана снами й птахами,
ляже сутінкова зоря,
зачерпнЕ тумани ковшами,
понесе їх далеко в ніч,
щоб простерто лунать піснями
колискових дрімот-зіниць,
переливами. Рушниками
стелено наобАбіч нас,
на весь світ, на усі усюди.
Ми залЮляні поміж гілля,
ми - пейзажно впіймані люди.
***"Бамбон" - простомовне від помпон
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323413
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2012
Гримить і котить стиглі хвилі звуку
з новинами наступних синіх днів,
що буде листя, прийде гамір руху,
і буде сонце, й ринви - повні злив.
Гримить і котить... і рубає в небі
відблискавИчно-ріжуче іклО,
і у мені, як в небі -повнім вщЕрті
передчуттями щастя... й у вікно
гримить і котить, я його розпАхну,-
нехай на книги, стіни... впаде дощ.
Мій щільний схОвок-світ від крапель ахне...
Хай буде дощ!!!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322156
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2012
Це не поезія - речитативна публіцистика, -
оплІчна поміч сприйняття галюцинацій,-
від ейфорійної свободи - до стагнацій
і як - серцева дистонія - трем - софістика...
Педально-сконструйована риторика,-
увесь цей світ - шаблонність промо-ролика.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321362
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2012
Номінально збочені емоції...
Вивихи надій - обривками дзвінків...
Шахівницями на дві руки ходів...
Паралелі - в перпендикулярних злочинах...
Мало-мало духу - більше відчуттів.
Мало цільних дум - бо більше спритних дій.
Мрії - плИгалки, прогулянками стрій...
Мало справжнього - чуття усіх сортів.
Байдуже до всіх глибин й висот...
Плагіати снів... і днів цейтнот.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321234
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2012
Занурюючись у псевдо-безпеці...
ще необізнано-слабкі гравці,
колись в піску...немов в бібліотеці,
мабуть, шукали інструктаж на дні...
як їм піднятись з глибини такої...
як повертатись "на круги своя"...
ах...не до жартиків вже, не повОлі
їх вириває жилами в життя -
уверх. До волі ошалілий кисень
їм розрива аорти, і білкИ,
й зіниці, й трусить, і виносить свистом
надію вижити і в сни...і сни...
Вся мокра...і наснилось-не наснилось
і рАди дати треба, берег знов...
його вже навіть видно...зхолодИло...
що то було???
Чи дно...
а чи любов?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320273
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2012
Мені сьогодні...
безпричинно...
сіро...
добре...
хоч мряка вселенська...
і небо нижче...
але і без...
нищівної висоти...
і ближче...
до нього...
здалека і хоч на "Ти"...
і серце ніщо на крихти не кришить...
Мені сьогодні від Тебе
зсІра ...
цілісно...
добре.
І не потрібне нікому
нічИйне...
подрібнене...
сіре...
"Прости".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318429
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2012
Остерігайся дороги з...
одностороннім рухом...
не як фактору руху,
а як факту незворотності мрій.
Ще чому?
Бо не буде - назустріч
ввічі фарами
стулених вій...
і не буде...ні зіткнень,
ні крахів...й розлучень...
а ні (на обгоні)
пАрних оплічних снів.
Остерігайся дороги з...
одностороннім рухом...
не як фактору руху,
а як факту НЕвлУчень
у себе самого...
як в ціль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317773
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.02.2012
Я вишивала хрестиком провину
повЕрхнями надщерблених снігів.
Столапим левом сонце до загину
жбурляло іскри в бубени вітрів.
Шаманить вечір, ошалів коханцем,
хапає кисень в переддень весни.
Німа трава, минулорічним сланцем,
готова вибухнути в світ... й ...рости.
У Них - Любов! У Них - хрестові війни!
Між них стовпом одвічним тріснув світ.
І що їм...моє вишиття? Стихійним -
Любов
у травах
залишає слід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317683
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2012
Закривавлена
грудка ніжності
в горлі - свИстом,
чи то - зізнАнням...
і ні серцем упасти дОлу їй,
ні прорватись у світ
вигнАнням.
ЗахлинАє до зір вона мене,
небом мАнить, щоб обманути.
Ніжність встрОмлена впоперЕк
горла грудкою...
не зітхнути.
Чи я довго зумію так...
поміж свистом,
а чи то... хрипом.
ПровалЮся крізь хмари
вниз...
разом з ніжністю...
вбита...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317662
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2012
Я сьогодні вчетверте намагалась читати молитву...
спотикалася...і забувала, де я поміж фраз.
А молитви камінням на голову раз через раз
не хотіли летіти угору в неба браму закриту.
Я сьогодні заплуталась нАскрізь, не допоможуть думки.
Вони сплять ледачим котом на моїм підвіконні.
А я дИвлюсь на відсторонені лики іконні
і ніяк не впізнАю їх...доки падають вниз молитви.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315826
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2012
- Усе життя нагромаджувати зайве знання,
щоб потім гордо обізвати цю кучугуру -
власною цілісністю?
-Шукачі Правди мусять брехати час-по-часі,
щоб не забувати розрізняти Правду на смак.
-Я не маю часу так особливо грішити....
я думаю про гріхи...
-НарОджені вистоювати в шторми,-
у штИлі швидше гинуть. Але боятись
треба тих, хто для власного виживання
штучно влаштовує шторми.
-Похіхікали до кривавих сліз.
-Думки належать нам, а почуттям
належимо ми самі, часом так всепоглинаючи,
що думкам просто нікуди приходить)))
- Моя Справжня мрія:
Старість.
Самотність.
Сад.
Мене надто шматують емоції (понадмірно швидкокровну) - Старість вгамує.
Я надто залежна від людей - Самотність захистить.
А все решта: трави, сніги, гілки, дощі, шЕлест, іній, роси, тиша, мовчання, думки, повітря, рівновага, і все-все - моя велика Любов - мій майбутній САД!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315112
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2012
Коли одного разу
Сніг не прийшов
до людей,
Янголи скинули
своє пір"я,
щоб вкрити
і зігріти...землю.
Воно було
таким легким,
що не долетіло дОлу,
роздмухане вітрами.
- - -
Ресурс добрА
і наміри пОмочі
чи піддаються
суду Результатів?
Чи добро
як факт
докОнаний
сам по-собі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315107
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2012
Сниться...їдемо площею Міцкевича у Львові. Себто, я знаю, що це саме ця площа...але її не видно крізь стіни реклами. А тло, на якому вона демонструється повітряні площини...і одна з них "перекриває" іншу, а та - наступну...і під різними кутами щодо горизонталей і вертикалей... так увесь простір довкола а ще й небо і земля під ногами - суцільні рекламні зображення. І я знаю, що так сталось давно, і що колись патріоти міста воювали за окремі дні "без реклами", щоб було видно Львів, а далі - за години. Тепер воюють рекламні агенції між собою за тривалість своїх роликів. А Львова давно ніхто не бачив. Так, там він є, але його не стало...Такий сон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315061
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.02.2012
Я маю право на себе більше, ніж прав на кОгось,-
а звідси - й усі питання, й відповіді - в мені.
І дУмки я люблю більше, ніж почуття... убОго
належать комусь,
хоч навіть частково,
якщо не належиш собі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315011
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.02.2012
Я плАкатиму твОїх сліз
від бОлю,
який мені колись приніс
в долоню.
В"язАтиму волосся в косу
тісно...
й гулЯтиму по сАду боса
пізно.
Там рОси в темряві горять
слізьмИ моЇми,
і сови на гілках кричать
на слух - німИми,
і пОтай стЕлиться туман...
в долину.
За ним піду Тебе знайти
й загину.
Не повернУсь у сад...
не повернУсь до себе...
туман мене простЕлить
просто ...В НЕБО.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314085
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2012
Мені сняться сни .....вони мені сняться, себто...я до них не маю жодного стосунку. Вони бувають значно талановитіші, ніж мої думки, сміливіші, ніж мої мрії, і, часом, значно, жорстокіші, ніж я сама.....мені вони просто....сняться. Чи це, як творчість? Не знаю. Я записуватиму деякі з них.
Ось...бачу... престол церковний, чи то диригенський пюпітр, перед ним - Хтось, мінкА...мінлива постать... чАсом стАрець, чАсом жінка в темному....ще хтось...картинка над-то часто змінюється. А перед Ним - Книга. І через плече Його, бачу, що сторінки писані відруки і різними почерками....відчуваю, що і моєю рукою там є сторінка. На чийсь сторонній голос Хтось відволікається. Вхопивши мить, я починаю швидко перегортати сторінки, щоб знайти свою,- і почитати, що там буде далі зі мною. Хтось відчуває мою хитрість і обертається : " Не поспішай!". Та знову відвертається на сторонній голос. І я, звісно, продовжую чим-дуж-швидше гортати....почерки...почерки....імена...різні....мого не знайду...не встигаю....і близьких не знаходжу....азартно...дух захоплює...гортаю. Хтось втрачає терпець. Повертається до мене усією фігурою....і я бачу, що це Волошин...борода, очі з автопортрету, ну, той Волошин, його акварелі я дивилась у дитинстві, він ще поет ...ніби...як же ж його ім"я?
- Не поспішай, кАжу Тобі!!!!!!!!!От я - Максиміліан Волошин ( я про себе...Максиміліан) нікУди не поспішав,- і УСЕ ВСТИГ!
З тим і прокинулась. Ця фраза ще довго вертілась в голові...і снилось це років 15 тому. Тільки тепер починаю розуміти того Максиміліана з мого сну...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314076
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2012
* якщо б ми знали істинні мотиви вчинків наших кривдників.....ми б пожаліли їх...
Я б хотІла КОЛИСЬ.......ну, колись... не завтра, й не вчора...і, звісно, що не сьогодні... стати на мить, на віддушину миті - ловцем янгольських персон.
І я б обрала в лОви одного - того, що всім страждання відміряє... Щоб ввічі глянути йому - в оту пітьму, в зіниці, де клепсидра у перЕлив на "водоспадових" краплин - ріками кревними чужі пожала вОди. Від дЕнця і по вінця, щоб не тріснув той пОсуд - тая грішная земна душа, він горя рівно стільки відміря, щоби по вінця....і не більше, і не менше...від денця. Той Янгол, упокорений посаді та місії зрівняти горем смертних...так мусить бути....вічно обережним, що не перЕливки - не влити понад край. Опустить вічі, кухоль з трУнком, плечі...і, бачу, плаче, і тремтить рука....БОЇТЬСЯ!!!!!!! перелити поза... міру...так, що і справу, вручену Богами забуває. А в тих стражданнях Янгола чи швидко і випустити кухоль із руки....і перелити болю у повіки чи то зими....чи то мені?
-Лови....
-Ловлю.
-Прости.
-Дивлюсь Тобі увічі ....і не знаю....чи я Тебе жалію? Чи вмираю?
Той Янгол був і є...у тих висот, що непорушно - приставлені на труд карати горем. А я - той посуд, у який він перелив?..
Він плаче!.. Я його тужливе пір"я огорну у свої жаркі жалі.
-Живи.
- Не хочу.
- Я - ловець Тобі.
- Ти - жертва...моїх страхів. Міра непомірна - мені ім"я.
- Для кожного - свій гріх й розплАта...А страшно істинно, коли весь лЮдський біль - як ремесло для нього...
P.S. Якщо б колись...я б так хотіла...не завтра, й не учора, й не сьогодні... я б Янгола Cтраждань впіймала... ПОЖАЛІТИ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312988
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2012
...і буде як буде...по-іншому бути не може...
все в вИмірах наших трапляється сАме вчасно...
... зрікаються ночей світанки в очах перехожих.
...і сивим стає найрудіше у світі пАсмо.
....і буде як буде...поблизу дзеркал в перевЕртах,
де праве, як ліве і все ж ті ж самі портрети...
...і ті ж на сторІнках слова у зізнАннях в конвертах,
у тих, що не встигли комусь і колись принЕсти.
СвітИ два... де буде як буде... бо статися мусить,
падіння в кохання… у намаганні злетіти,
що тут, що в дзеркальнім... серця одинаково луплять,
і те, що ось тут як фінал - там хіба як епітет?
Я стану навпроти могО задзеркального світу,
заглЯну у нього...і буде як буде... вічно,
а зверху дощі нам на голови…
стануться …
лити…
словами пізніх зізнань поміж сліз…
пересічно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312968
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2012
А що вам далі? Бунт?
А що вам далі? Цвяхи?
Відколупали із долонь Христа...
розмножили і сієте Землі?
Мов чорні сіячі - ріллі,
знекровленій ударами...ногами...
де постолами вИсвищений хід...
і що вам ще?
Криваві сни - в морОку...
і страх смердить, як сто зогнилих псів...
не "в руку б сон"
Прийшов - пішов...
ПотОку
рікИ
не вистачить
очистить
руки
їм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312706
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2012
ПРОСТІ РЕЧІ -
на пласкИх тацях:
сіль - зі спецій,
вода - для спраглих.
Очевидні моменти,-
для сліпих
від народження...
на правах ренти...
без особливих погОджень...
Відкриття - впертим!
Відгадай - влАсне,
неналежне нікому
іншому щастя.
Без подвійного дЕнця
прості речі на тацях:
вІдданим - вічність
в постійну працю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312701
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2012
...і завтрашній сніг на вчорашній "підслідний" нишком впАде
...і на дорогах зими - пам"яттю кроків швидше тАне
...і бАйдуже буде йому до мого до Тебе терпкОго терпіння
...і влАдно йому присмиряти земне від долонь до долонь тяжіння.
...і не вслухАючись з криги в примхливі підОшов скрИпи,
...я не чекатиму - твоїх. А завтрашній - білим сИпле,
...для нього нежданним бути не страшно, він здАвна - знає:
...ТОЙ, ХТО ЧЕКАЄ НА СЕБЕ,- ТЕБЕ НЕ КОХАЄ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311335
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2012
Мої приховані наміри
ходили поруч...
вони, мов ляльки
мали спротив й власне "я"…
дарма,
що здобич.
Мої підшкірні таємниці
лились зорями
і не барились зорепадами
і поміж хмарами,
в очах –
зрадами.
Мої пришпилені напівдумки
тримались пАрами…
опалими…
крижавими…
гаптиннями…
поміж гілля
пришпилені
в слова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310803
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2012
Етюд зими, де майже все минуло,
гриміло, відсалЮтилось святАми...
і холодом вляглося поміж нами...
й забуло нас...блаженно...тихо... сумно.
У снах зими гербарієм столиких
графІті сухогіль і самоцвітів
кружлЯвих, легковісних, плинних митей
мереживних сніжин з небес крізь сИта,
в старЕзних тінях від старЕзних дАхів...
Стара зима...збирає білі лАхи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310494
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2012
На розмінних монетах -
портрети
швидкоплинних ідей…
парапети…
прохідні
поїзди … і
скелети
у шАфах.
На знебарвлених стЯгах
в орАвах
відчеканені гасла
в клозетах.
Лівий берег і бравий
в прАвих -
все отАри.
А над всім цим НЕБО -
НЕБО.
А усе це топче
землю.
І гаррррмИдеррррр пОміж
ними...
нема сили!
Пам"ять вчила -
чи може дурила,
як збирати насінням
каміння.
А у нас все нові
сюжети
для
стилетів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310488
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2012
СирИй під ногами кахель,
і пальцям жорстка вода,
і мало на присмак крапель...
слова...
Навпроти блищить у вічі
відбитком сонячних лап.
Зумовленим є одвічно-
парад.
І не планетні походи,
і не травнева хода,
парадом скресАли води
у небеса.
Зворотня тЯга тяжіння
у перевЕрті терез,
сиро ногами... склепінням
чудес.
Зустрічей не смакувати
нам поруч не йти в світи,
зате й не перетинати
мости.
Еклектика світу й світла.
Приреченість молитОв,
кодована ритмом битва...
любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309823
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2012
"Ой, земле - чорним-чорна
накрий її, не будь горда...",-
-Слава Ісу!
-Навіки Богу слава!
-А коли то, цьоцю, Парастас за Лисовою Маренькою?
- Та на шесту...а темно вже, міг би священик узимку і на п"єту правити...
-Та міг...
Моя бабця, Марія Лис – з роду Юсик - померла сьогодні. Вона була останньою з представників покоління "екстра" в нашій сім"ї. Тепер ми "на передовій". Вона була вродлива - не те слово. Хтось бачив Поліщук у "Вавілоні ХХ",- така статна, темноволоса, з безмежно-синьо-фіолетовими очиськами. Вперше заміж пішла за коханням в 15, - але чоловіка на четвертий день по весіллю забрали на вОйну. Там і залишився. Вдова у 15. Другий чоловік і мій дідо Микола Лис не лише за прізвищем, а й за суттю,був: малий, верткий,з широкими вилицями, як татарин, впертий, а ще з величезним почуттям гумору (вбивчо-цинічного,часом) і непоборного духу до життя. Він, швидкокровний, прирізав за дрібне ще за кавалєрки поляка і мусів ховатись (ніколи не мізкував над-то хто і що), поки війна його не застала полоном і вивезенням. Втікав з концтабору з товаришем "по нОчах". І вижили обоє. Дістався переселенців з власного села. І Марію Юсик - молоду вдовицю, красуню, по якій він втрачав сон ще в рідному для них селі Башня, що тепер на польській території опинилось, - примусом чи марУдством одружив на собі. Зачав дитину і навік його - були разом. Тепер жили в Совєтах, село Борщовичі, Львівська область. Все життя на господарці...поле...поле...поле. А так, щоб совєти менше турбували, то хату си вимурували на самій межі з полем. Бо хтіли мати багато: і столярку( як дідо любив деревину: навчився сам робити і двері, і вікна,- я з малОго пам»ятаю, як потону у стружці духмяній, що аж паморочить, та на ластівок дивлюсь під стріхою, а дідові двері у стіл сучасний переробила тепер,- зберегла), і худобу...і тої землі стіко, що до останнього бабця мала щось "до чинєня" з сусідкою по межі. Ще й як мала......... Судилася, бо було їй мало...і ту земельку, що поруч з обійстям, але не її, не могла тій сусідці простити. По-усілякому намагалась відібрати. Листи куди тільки не писала, які тільки аргументи не наводила - зась. То мені якось каже : "Знаєш, донцю, що мені си снило? Шо я маю поставити пам"ятника переселенцям нашим. Але то не на цвинтарю, а в полі. І знаєш де? Та то на межі з тою Хмизикою, що не хоче поступитись землею!". Вона ніколи не признавала :"Ні" . На кожне таке "ні" шукала, як би то "так". А коли захворіла і мусила відірватись від полів своїх безконечних і лягти у лікарню, то була у мами моєї, своєї доньки на "реабілітації". Ось де ми спокій втратили. З рана-раненька у нас був офіс. Усі владні структури, хто мав інтернет-адресу, бомбардувались листами, бабцею "склепані" і нами відретушовані і надіслані. Але крім оцього , якою ж непомітною вона намагалась бути. До останнього не визнавала ні хворіб, ні болю. Ніц їй не заважало працювати, вишивати і співати: як ми усі, за її слідом горланимо колядки, і весільні на усіх забавах, і ріжні, а весілля в селі – столииииии – кінця-краю нема і танці, і празник – на Зелені свята в нас, і Пасха, Різдво,Різдво…вже буде без Вас, бабцю.
А ще якось, років два тому, взяла я її , вже тоді слабку на прогулянку довкола. Супермаркет новий їй сподобався найбільше. І ліфт скляний, і магазин для тварин з модним одягом для них, і плазма на пів-стіни у кафе, де абсолютно не кремпувалась. А найбільше її сполонив мій леп-топ. Зір мала цупкий до останнього. Все стежила, як той працює. А коли на іменини, була вже у себе і ми приїхали її привітати і я купила плитке велике блюдо у подарунок, вона, побачивши, сплеснула у долоні, і аж запищала : "ах, комп"ютер!!!!!!!!!", - ми так і гепнулись у сміх, а вона таки у свої 88 - хтіла персонально свого комп"ютера. І вона би його подужала. Точно!
Не любила згадувати, як дідо наш Микола Лис помирав, як праведник: нагодував худобу, траву насічкував та й тихо сів під грушкою і заснув довіку, тихо-назавжди, - то бабця його добрих років на 20 пережила, - так її тая земля не пускала і ще б жила, якби не хвороба ту їхню пуповину розітнула. «Отак, доньцю, ніц ми не бОлить, тіко дихання збиває і ходити не можу». А якби й ту землю ще дали до хОду і до роботи тої безконечної, - то жила б ще і жила. «Не рОбите Ви коло неї, шо то буде, шо то буде…», - чи хватить нам, бабцю, після Вас, ні, не сили, ДУШІ, на землю вашу???
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300029
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.12.2011
І вчора вже нема, і завтра ще не буде,
й хвилина тут і зараз гострить часу меч,
і пам"ять лиш урок, рятунок від облуди,
щоб голова трималась кріпким-кріпко плеч.
І мрії як тяжІ, локомотивно пружні,
і поривання - непокірні скакуни,-
і часом так однаково для Тебе згубні,
що у собі себе так складно віднайти.
Бо вчора вже нема, бо завтра ще не буде.
Бо є лиш відсіч між отим, що "до" і "вже",-
Тут справжній Ти на Ти, від Тебе наусюди
відрадіалена готовність жити пре.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297707
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.12.2011
Зумисне відокремлення
від голосу.
Нехай він сам собою,
я сама...
хоча б на день...
мовчатиму цілком...
мовчатиму так спОвнено,
що аж світитимусь
від недоспіваних пісень.
А завтра вдягну слово
в пережиту тишу.
А німотУ
зарУбкою
залишу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296883
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2011
Я не вірю в любов. Вірити можна в закоханість. Віра підшкірно притягує поняття сумніву. А я знаю Любов в обличчя. Не від мене залежало, пробудити її, чи піддатися її "чарам" у мить нашої зустрічі з Тобою, так багато років тому. Ми з нею народились в один день, жили поруч, а коли прийшов той час, вона зважніла твоїм Образом, запахом, кольором шкіри, голосом. Я впізнала її в обличчя - твоє обличчя. Ну то й що, ми часто живемо далеко один від одного, і коли наші друзі, чи недрузі, застережливо радять, мовляв, відстань - синонімічна розлуці, насправді не знають, що ми утрьох : Ти, я і вона, - утворили Орден Нерозлучних. Я не вірю в любов. Я її знаю в обличчя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294750
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.11.2011
Сприйняття ЧАСу, як радіальної симетрії радикально незговірке з лінійним,
відцентрована сила видобування з нутрощів - віри, керується траєкторією
усвідомлення: чи час твій має старт і фініш у точках постійних,
чи твоя злість і совість, сумирне поїдання побуту, прийняття рішень -
не обмежене колією.
Себто Ти і супутні твоєму життю фази, поверхні торкань чужотілесного плЕтива,
близькодушевні вкраплення і переплетення,
обірвані в точці фінішу,
обов"язково у радіальному павутинні того ж часу, але вже прийнятому "на віру",
одягнуть Тебе в РУХ, інший вимір (це як запустити парасольку у покруття довкола вісі), попередньо змусивши до інвентаризації колишнього властивого Тобі "я". Це дозволяє бачити множинність "я" у вчинках близьких і далеких, включатися у відповідальність за скоєне на іншому континенті, причащатися щастям сторонніх людей, таки прийняти, що справедливість, так гостро тобою керуюча з самого дитинства, мусить поступитись милосердю,а спостерігаючи Природу, бачити її і транслювати той вселенський подив від її краси довкола статики своєї присутності тут і зараз.
Не пручайся.
Лінійного ходу у час старий вже нема.
А якщо й є, - то горе тому, хто у нього звідси таки повернувся.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294738
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.11.2011
(З використанням дитячих словечок)))
Якщо сніг не випаде більше ніколи-ніколи?
Або - випаде, але інакшого зовсім "цвіту"?
І будемо з нього ліпити сніжкИ "фільйотОві",
чи ніколи й нічого з нього не будем "ліпіти".
Якщо сніг, то лише те, що усім нам наснилося,
таке собі масове щастя в оманах дрімоти?
І світові наше облуддя нЕсти... "втомивося",
то й видав нам правду, позбувшись такої турботи.
А що, якщо стерти картинну вітражність пейзажу,
де сніг, мов портретний герой і усьому - причина,
й шукати останні сліди снігу на розпродАжу,
й дитинство своє оцінить як єдино-значИме.
Бо там лиш - в дитинстві - ніколи не було питання,
чи сніг - це реальність, чи так - черговЕ забагання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292220
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.11.2011
...і з часу першого слова - ми всі його ремісничі,
хтось говорить,- як шовком шиє,а хтось - штОпає лАтки...
хтось, краще за інших, застосовувать вміє - убивчі,
хтось - м"яко-солодко стелиться ними, щоб тільки брАти.
і з часу перемоги першої, світ змінився мало
для кожного власна Голгофа, свій кожному з нас Парнас.
Слово як Бог чи зброя, когось рятувало й вбивало.
А слово - в рівень з душею - кожному з нас.
... з часу кохання першого, його слідами ходимо
в кожній прийдешній історії, чи діємо - всупротИв,
з нами словА - все тІ ж самі, чи змінюєм їх нОвими,
навиками ремісничими виводим старі - в пасив.
і з часу перемоги першої, світ змінився мало
для кожного власна Голгофа, свій кожному з нас Парнас.
Слово як Бог чи зброя, когось рятувало й вбивало.
А слово - в рівень з душею - кожному з нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290536
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.11.2011
Зухвала марність пізнього теплА
не принесе плоди в сади. В долоні
не покладе зерно, відкрито-голі
простерті зачекаються... дарма...
Зухвала...пізня осінь...прикрива
безплідність днів...щедротами проміння
гривнево-сонцева...хиткА з похмілля
не сміхом,-жмИхом лИбиться... дарма.
ТеплА спізніло-пізня суєта...
для об"єктивів камер лиш в потрЕбі...
Ти бачиш? Синім-синя смерть у небі...
для осені грозить. А їй ... дарма.
Танцює як! Спина її пряма...
немов немає скОну рухам жовтим.
Гордячка...чи жебрачка...ЛітоспОмним
рядном, як смолоскип...згорить...Дарма...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289807
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2011
КрислАта пам"ять мружить хитре око
взирАється в моє хитке нутро...
я ще не видужала?..Знає хто,
коли навідається спокій?
КрислАта пам"ять мружить хитре око...
Так, ніби виміряти прагне дно
моїм печалям. Спорожніле тло -
для щастя добрий починанок.
ПрИйде ранок...
КрислАта пам"ять...
стУлить врешті... око.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289745
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2011
Коли сонце дивиться Тобі просто ввічі,
не відвернути погляду - не сила.
Воно, готове вже звалитися за плечі,
й саме не раде.
ОбсмалИвши крила
підеш до столу...
під старе іконне полотно
(по сили - на нові польоти
в завтра...)
там пий собі безкомпромісно-біле молоко.
А сонцем ввічі зАвжди заглядає Правда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289539
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2011
Як мірно-м"яко ніч тихцЕм снуЄ
своЇ зчудовано-прихильні знаки.
У темній сИні креслять зодіаки
хребти вчорашніх марних діл...Пливе
повітря, шпортаючись по кутах
будинків у кремезно-сонних пИках
районних мап і в зрідка чутних криках
підвипивших та пізніх забіяк.
А так... все спить, утомлене в борні
за кУсень хліба, вчену ступінь, місце
в трамваї. Місяць оповиє тільце
у хмари, що від нього осяйні.
Ще хвИля-дві і сіро-синій ранок
проткне промінням пір"я подушОк.
І сонце - вічносяючий пророк
явИться на одвічнійший порядок.
А птАхи рознесуть на всі світи
дахівками зволожені новини:
Для дня нового - нам потрібні сили...
А дню звеліло сонце вже прийти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289520
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2011
Двоякість ситуацій..........
півтони розмов............
ну, не для мене...
всі ці мадригали...
кокетство, млявість,-чар основа із основ,-
усе це від народження мені не дали.
Навчитися ж цьомУ - ось штука-штук.
Я й вчуся...поганенько...
мука-з-мук)))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288980
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.10.2011