| Сторінки (1/33): | « | 1 | » |
Багряне листя засівало землю,
встеляло килимом,
неначе полотном.
Шуршало листя під ногами кленовЕ.
тумани падали,
налиті молоком.
Голі дерева тихо засинали,
аж до весни впадали в дрімотУ.
І тільки ворони так жалісно кричали...
мов колискову,
так кричали самоту.
Я часто думаю:
хіба самотність можна прокричати?
Хіба можливо плакать не слізьми?
Дивитись в небо.
Чути крик. Мовчати...
А в небі -
ворони розмахують крильми.
У осені - свій звук і свої барви.
Вона під ноги стелить для людей
багряне золото листків,
хутро туманів
і срібну паморозь холодних вечорів.
Так глянеш -
ось усе її багатство
шовковим покривалом падає до ніг.
Яка ж це щедрість! Майже марнотратство!
Усе б узяв! Усе!
Коли б же зміг...
Багряне листя засіває землю.
І сонце вже не гріє - мерехтить.
А в небі ворон в тишину студену
кидає окрики. Кидає і летить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455056
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2013
Ти думаєш, тобі мене здолати,
зламати волю,
підкорити дух собі?
Запам'ятай!
Мною не можна керувати.
Не підкорюсь ніколи я тобі!
Тебе люблю. І що?
Це ж бо не привід
ламати свої мрії і життя,
бо так сказав ти...
Ти ж любиш не привид.
Я - не тонка примара. Я - жива.
Чомусь зробили нас примарами віки,
і день сьогоднішній ще цього не здолав.
Нас люблять за красу чоловіки,
а в душу ще ніхто не заглюдав.
Не заглядав... й дивитися не хоче.
Та ж не за розум бо цінують нас.
Подай, віддай і принеси... і, може,
закрий свій рот... не втомлюй нас.
Як часто ми це чуємо від тих,
хто клявся перед богом берегти,
і поважати, і за рівню мати,
любити все життя і цінувати...
...
Ти думаєш, тобі мене здолати,
зламати волю,
підкорити дух собі?
Запам'ятай!
Мною не можна керувати.
Цінуй мене!
Я подарую світ тобі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345551
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2012
Вже манить літо нас своїми вечорами,
і диха прохолодою коротка літня ніч.
Ось літнє сонечко сідає за горами...
І - ніч...
Цю ніч бажаю я прожити тільки з Вами...
А Вас нема. Самотня літня ніч,
і тихі сльози одинокої людини...
ось так пролинуть невловимі ці години,
в ранкову мить зарожевіє світ.
І лиш над ранком тихо зморить сон,
і тіло від печалі одпочине.
Ота любов - такий сумний закон:
так Вас любити!.. і без жодної причини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345476
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2012
Ти забудеш мене лиш тоді,
коли сонце не зможе сіяти,
коли серце не зможе співати,
а душа буде тільки мовчати...
Ми з тобою неначе вогні,
що горять задля перестороги:
не ступайте туди, не ідіть -
там немає дороги!
Ти не зможеш забути мене -
я горю в тебе перед очима.
Ти прикутий до мене увесь,
мов до мами маленький хлопчина.
Ти спитаєш: Чому? Відвернусь!
А я скажу: А ти лиш попробуй!
Не закрити ж бо очі на те,
що давало тобі свободу.
А свободу давала любов,
бо вона тебе окрилила...
Тому ти не забудеш мене,
бо в мені живі твої крила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345087
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.06.2012
У кожного народу - своє небо...
Бо над людьми, що серед океану
гніздо родинне сплели для життя,
таке блакитне небо - несказанно,
над ними синьо-сині небеса.
А де країну-острів огортають
сиві тумани, мов діди старі,
Й туманний Альбіон мов завмирає,
там небеса замучені й важкі.
Мов віковічні очі над землею
за вічно сивою густою пеленою,
слідкуючи за кожною людиною,
на землю котяться прозорою сльозою.
Подумала... й поглянула у небо -
яке воно над нами неймовірне,
яке прекрасне, ніжне і далеке...
Таке далеке... і таке нам рідне.
Над нами небеса до ніжності блакитні,
бо Божа Матір так всміхається з небес,
це ж Її очі рідні і привітні...
Над нами - чудо - чудо із чудес!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302602
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2011
Ти оповила спляче місто
пухкою ковдрою із сну.
по небу ти розкинула намисто...
намисто зір.
Й приспала тишину.
І я дивлюсь в твої прекрасні очі,
і бачу в них одну лиш самоту.
Чомусь ти одинока...
Знаєш, може,
в тобі я бачу лиш себе саму...
Ти витончена і жіночна тайна
і, наче кішка, прокрадаєшся крізь день...
Боа з туману...
З ароматом лайму,
терпким і свіжим... з нотками пісень.
П'янка і ніжна, темна і самотня...
Ніч... оповила сплячий світ...
Я пригублю вина й порину у безодню...
А ти розтанеш, мов в бокалі лід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290108
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.11.2011
Я хочу бути скрипкою-струною
щоб кожне слово дихало вогнем
щоб слово повторялося луною
щоб душу різало немов ножем
Щоб серце здавлювало кожної хвилини
щоб вже не було часу
тільки мить
та мить коли вся музики окраса
в душі твоїй полум́'яно горить
Щоб невагомість несла уперед
неначе музу тихими ночами
і там попереду обрив і тиша й смерть
мелодія закінчилась
вже тиша з нами
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290106
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.11.2011
Маленькі рученята притулились до вікна,
а носик вперся об холодне скло.
Там, за вікном, дощ ллє, наче з відра.
І ти сумуєш, моя донечко...
Ти не сумуй -
на дворі ніжне літо.
І дощик ненадовго,
він пройде.
Он крапельки сміються, наче діти,
бо знають,
дощик має свій секрет...
- Який секрет? -
здивовані очиська
вже відвернулись від холодного вікна.
Ти ж в мене дівчинка,
а, начебто, хлопчисько -
непосидюща, вперта і смішна.
А просто дощик -
наче добра няня
для милих діток сонечка з небес.
Він перейде...
і от - в усіх калюжках
сміються сонечка -
це чудо із чудес!
Ти вже не плачеш -
очі загорілись незвіданим бажанням знати все.
Дивлюсь на тебе -
погляди зустрілись,
і я побачила в тобі себе...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288629
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2011
Я хочу,
щоби ти мене обняв.
Не так, як завжди,
не тому, що попросила.
По справжньому,
щоб серце увібрав
у своє тіло...
Так ніжно,
щоб душа боліла.
Мені не треба поцілунків,
слів не треба,
лиш так стояти -
ти і я в пітьмі.
Душею твою душу відчувати,
із неї пити,
серце лікувати
і думати, що так буде завжди.
Я хочу,
щоби ти мене обняв...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288594
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2011
Ти хочеш повернутися в минуле,
у неозорий світ минулих днів,
які бурлять в крові у нас,
які ще не загули
і зблискують часами в пам’яті дідів.
Бери рюкзак!
Разом ми помандруєм
у дивний світ людей, що тут жили.
Заглянеш в їхні очі і відчуєш,
як в пам’яті зринають дивні ці світи.
Колись на цій землі жили русини,
кремезні люди із добром в душі.
Неволя ще не гнула їхні спини…
Це діти волі, неба і землі.
В них руки сильні й крила соколині –
прекрасний дар від матінки землі,
а очі – сині – наче небо – сині –
це подарунок волі – небо у душі…
Вони жили в цивілізованому світі.
Не те, що нині – світ без почуттів.
У нас в крові – всі їхні заповіти,
та ми не чуєм покликів дідів.
Так, ми не чуєм. А вони все чули –
у їх тілах жили минулі дні,
вітри думки їх несли у минуле…
Вони – не ми! Вони – сини землі!
Та час ішов. А в світі все мінялось.
Ті люди гнулися під тягарем віків,
а пам’ять гасла, щось та й забувалося,
і погляд мов калюжа помутнів.
Спини зігнулись. В небо не дивились.
Прикуті лиш до чорної землі
бруднились очі. Так ось залишились
важкі віки в русина у душі.
А час ішов… Прийшов до сьогодення.
Тепер ось ми, з землею у очах,
будуємо вже вільну Україну.
Злетіти хочемо, немов невільний птах.
А час іде… Іди! Іди! Іди!..
А нове покоління вже літає.
Вони лиш діти. Діти! Не раби!
Сліпа покора їх сердець не знає.
І не стоятиме народ наш на колінах,
а знов підніме голову увись.
А час іде. За ним іде і зміна.
Ти тільки дочекайся і дивись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288391
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2011
Заглянь у себе...
Тут, на самоті,
так легко дихати чужим повітрям,
так просто віддаватися німоті,
мовчати...
Не коритись тому вітру,
що хилить до землі,
неначе квітку...
Так просто забиватись у куток,
повітряні творити замки,
робити перший і важливий крок,
який виходить за усі
привичні рамки.
Зализувати всі болючі рани,
нанесені словами,
мов ножем.
І осушити сліз палючі океани.
Не згадувати
всіх своїх проблем.
Так просто будувати ту стіну,
що не підпустить до душі нікого -
аби не скривдив твою самоту,
щоб болю не завдав тобі такого,
який не раз вже душу обпікав
і бурею розбурхав гіркоту...
Коли б ти наперед усе це знав,
то збудував скоріше б цю стіну!
Заглянь у себе...
Там твоя душа
до болю неймовірна і прекрасна
так віддзркалюється у очах...
Є мить така:
відаючи усе своє проміння
зоря так гасне передчасно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283080
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.09.2011
Було колись
(серце ниє) –
історія каже –
боронив син Україну,
доки не поляже.
Боронив…
Любов давала
невловиму силу –
швидше вітру
летів полем,
рвучко, безупинно.
Так, летів…
І очі сині,
соколиний погляд
гостро бачив:
звідусюди
вороги надходять.
Надійшли.
А брат з братами
вже стоять стіною,
хоч поляжуть –
не дозволять
потоптати Маму.
Було колись…
А що тепер?..
Де той син подівся?
Коли піде боронити?
Він уже наївся.
Україна вже існує.
Так що, з неї буде!
Треба думати про себе –
та не здохнуть люди!
А що бідні,
мо’, й голодні,
то проблема їхня…
Їхня, друже,
бо безодня
між народом бідним
і синами України,
що його боронять.
Подивися,
одним словом,
в двері не проходять.
Наїлися, напилися
Еліта-обранці.
Ось продали нашу землю
в понеділок вранці.
У вівторок вмили руки.
Що робить не знали
й на країну заявили:
«Ці руки не крали!».
В середу змінили владу –
всім нажитись треба.
Бо корито лиш одне,
свиней – гати греблю.
А в четвер прийдешня влада
до народу каже:
«Ми реформи проведемо!
(і народ поляже)
Вам бо добре буде, люди,
нам буде ще краще.
Закуємо вас в кайдани –
вам свобода нащо?!
Зробим так:
не буде пенсій.
Ви ж бо працьовиті.
То працюйте, розвивайтесь…
І на цьому квиті.
А зарплата, ціни?..
Друзі,
нащо вам зарплата!
Гроші – зло,
за них бо можна
і продати брата.
Тож це зло,
народе милий,
ми, як совість твоя,
заховаєм так далеко,
щоби ти лиш встояв.
Так, щоб встояв,
бо спокуса –
то страшнюча штука,
боротьба із нею,
знаєш,
для народу – мука.
А для нас,
ми ж бо еліта,
то є звичне діло,
ми народ в біді не кинем.
Ми до бою – сміло».
Прийде п’ятниця –
ми будем і босі, і голі,
ще з країною,
та вже трішки у неволі.
У суботу заберуть
мову і минуле.
А в неділю – дзвони дзвонять,
а люди забули…
Бо коли нема що брати
й забрали всі гроші,
прийдуть ще раз –
як податок
заберуть і воші.
Та на цьому їх не спинять
руки загребущі –
прийдуть знову.
Цього разу
Вкрадуть наші душі.
Було колись
(серце плаче),
в душі у людини
жила любов до Вкраїни,
жила любов сина.
А сьогодні Україна
уже є на мапі.
Та нема синів у неї,
пусто в її хаті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241828
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.02.2011
Людина з'являється в світ із любові,
неначе із піни морської Любов.
Маленьке дитятко, знайоме до болі,
тобі усміхнеться, і згадаєш ти знов
той день, коли тіло шепнуло на вушко,
що ти не сама, ти тепер не одна...
Душа оніміла на мить. Стало душно.
І ти посміхнулась - в тобі зріє життя.
Ті дні - мармеладні і такі кольорові,
тебе осипав цвіт вишневих садів.
У тілі - життя. Материнство - у крові,
і безліч нових неозорих світів...
Тебе я чекала, неначе повітря.
Ти - кисень - для того, щоб жити мені.
Маленька моя незнайомка знайома,
ти - все, що потрібне мені у житті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238231
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2011
Запам'ятай,
що завжди так не буде,
бо час - немов вода -
тікає з рук,
стікаючи в Нікуди.
Ні,
завжди так не буде!
Прийде твій час -
й зааплодують люди
і твоїй праці, й відданості рук.
А хтось осудить...
Так буває всюди -
хтось розуміє,
ну, а хтось без мук
сумління осуду дає
твої старання і життя твоє.
Але отак завжди не буде...
ти пам'ятай,
що мрії наче люди -
одного хочуть - аби їх почули.
Тому з тобою підуть до кінця
твої бажання,
наче тінь твоя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238229
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2011
Словами інколи всього не скажеш.
Перо не завжди творить чудеса.
Бувають миті... Словом не розв'яжеш
їх загадки. Бо це німа краса.
Така краса не створена для фальші,
вона цвіте лише у кольорах,
у злетах фарб, у лініях і дальше
буянить цвітом в нездійсненних снах.
На кінчик пензлика нанизане життя:
переживання, ніжність, дикий рій думок...
Несказанн́е, мов в серце почуття,
на полотно впаде, зробивши тільки крок.
Словами не завжди усе розкажеш,
бо іноді німіють і уста...
Тоді душа у кольорах покаже
усе, що вимовить твоя рука.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237954
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2011
Торкнувся тихих струн старий кобзар,
І дивна пісня степом покотилась,
І тугою торкнулась сивих хмар,
Й дощем печалі по землі розлилась.
Й затихла. І пішов старий сліпець
Стежками України правд шукати.
Він не один такий співець
Недолі. Їх тисячі, а їх імен не знати.
Їх поховали у віках могили степові й кургани.
І тільки пісня, мов примара-птах,
Ширяє над безкраїми степами
Й відлунням дозріває в колосках.
І дивно так, бо їхня тужна пісня,
І світла пам’ять, й змучена душа
Відбиток свій поставила залізний
В живих віршах Шевченка-Кобзаря.
Такий феномен у житті народу
Стрічається лиш раз на всій путі.
Його вірші – це наче погляд в воду...
І очі... Волошкові очі України у воді.
Це чисте серце сина Батьківщини
І вірність аж до скону цій землі.
Це те, чого повчитись треба нині
Нашій еліті. Їх серця ж німі.
Це заклик научатися чужому
Й не забувати мову матерів.
Де-юре – ми плекаєм рідну мову.
Де-факто, в нас засилля москалів.
Москаль – не росіянин, добрі люди,
Це українець без краплини гонору.
Він принципово говорить не буде
На рідній мові, бо йому це соромно.
А треба буде, він і мову вивчить,
І защебече. Й сором пропаде.
Залежно, що взамін цього одержить:
Яка купюра до кишені попаде.
* * *
Шевченко нам по духу батько сивий
І прадідівських заповітів вічний страж.
Його вірші – це совість України.
Читайте їх! Вони лікують нас!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237261
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2011
Самотність жінки - у очах -
глибинних - до самого неба...
В високо піднятих бровах
і стиснутих разом губах...
Й не знаєш навіть,
що їй треба?!
Здається,все у неї є...
І шарм, й жіночність... гарні руки...
І, навіть трішечки пихи.
Здається, чути серця стукіт...
Прекрасна лінія спини
і лебедина ніжна шия...
Приглянься... ось, тихенько виє
в душі вовчиця з самоти.
Волосся ніжний аромат,
немов цвіте вишневий сад...
Так дивно - все у неї є...
А вона виє з самоти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236300
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2011
Ти бачила колись,
які барвисті ноти,
як музики ріка міняє кольори?
Знай,
ця ріка одноманітна доти,
доки не пробивають тишу голоси.
Всі звуки світу
мають свій відтінок,
тремтіння голосу палітра відбива
на полотні,
яке і невловиму зміну
карбує... і несказані слова.
Те полотно підвладне
тільки долі -
примхливій дамі з пензликом в руці,
яка задумано малює наші ролі
і переспівує для нас
наші ж пісні.
Ти бачила колись,
які барвисті ноти,
як голос твій міняє кольори?
Долі підвладні барви веселкові.
Прийди і обирай,
які співаєш ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234579
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2011
Яий народ, такі його вожді,-
Так дуже часто кажуть старі люди.
І хочеться сказати на це "ні",
але не скажу, бо неправдою це буде.
Бо ми народ, який з полону рветься,
немов розлючений підбитий лев,
І виривається. Та раптом, подивіться,
Вже вільний, він в агонії завмер.
Свобода є! А що з нею робити?
Нас-бо - мільйони. Трон - лише один.
І кожен прагне трон цей захопити
І кожному кричати: "Я - Вкраїни син!".
Бо ми народ такий - там два гетьм́ани,
Де троє україців стане в ряд.
Так, гордимося ми пройдешніми віками,
Та глянеш нині - і вже сам не рад.
Бо ми сьогодні не народ, а стадо,
Яким керують недурні дільці,
Що їздять в "мерседесах" і на "Прадо".
Вони сміються з нас, бо ми сліпці.
Не бачимо, а чи не хочем бачить,
Як забирають нашу землю і дари.
Бо в кожного з нас хата скраю. Значить,
Ми мовчки кажемо "Бери!.. Бери!".
Тому то в нас тепер такі вожді,
Які ведуть нас у майбутнє без надії.
І нехай зглянуться на нас усі святі
І здійснять нашу заповітну мрію.
Мрію про вільну і квітучу України,
Про сильний і єдиний наш народ.
Бо в єдності народу - сила Батьківщини,
Бо син Вкраїни - той, хто патріот!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234008
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.01.2011
Я чула, як сміялись квіти,
І веселився чудо-гай,
Немов шумні маленькі діти,
Яких квітчав-вдягав розмай.
Сьогодні я гуляла полем,
І вітер шепотів мені,
Що це не поле – справжнє море
Пахучих хвиль і їх пісні…
Я йшла, і дощ став накрапати,
Тепленький – справжнє молоко,
Яким небесна наша мати
Годує світ весь – все зело.
Я босоніж ішла травою…
І стільки світла й доброти!..
Отак би жити молодою,
Так вічно по теплу іти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228633
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.12.2010
Колись ти з небосклону упадеш
І закричиш в агонії і люті
«За що?».
І свою душу смутком проклинеш.
І свою душу…
і себе, по суті.
Не знатимеш, чому вогнем горить
Твоя любов,
а чи її примара?
«А чи була любов та?» - гомонить
Твоя зневіра,
скупа сльозою, наче скнара.
Та ні, вона не скнара.
То все ти
Заборонила плакать своїй долі
Сьогодні.
Й захотіла не піти
На похорони до любові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228631
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2010
Закривай оченята...
Я тебе віднесу на руках
в дивовижний світ казки,
де в поривах весни
у квітучих садах
дме теплесенький вітер із ласки...
Я тебе поцілую
у корносий твій носик,
і ти скорчиш смішненьку гримаску...
Ти - неначе ангелик,
який жив біля сонця
й, наче воду, пив його ласку.
Твої очі - неначе озерця -
Сині-сині... Великі і чисті...
В них вода - це глибинне джерельце,
де краплинки-смішинки іскристі
все виблискують сміхом і чимось,
що не можна назвати словами,
що незвіданне навіть для мами...
Я склонюсь над колискою стиха,
берегтиму тебе і твій сон...
І попрошу тихенько дрімоту,
щоб співала мені в унісон...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225479
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 30.11.2010
На хмарках в небі білосніжних,
Як пух-перина, м’яких й ніжних,
Рум’яний ранок прокидався,
І світ навколо засміявся.
Устав маленький сонний ранок –
І загорівся вже світанок.
Умивсь прозорою водою –
Й трава покрилася росою.
І причесав свою чуприну
Маленький хлопчик цей, дитини.
Так сонечко у небі показалося
І діткам всім на світі засміялось.
І засміялися маленькі оченята –
Під стріхами співали ластів’ята.
Виспівували вже нових пісень –
Усе вітало світлий день.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225478
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 30.11.2010
Леди Астор: — Если бы я была вашей женой, Уинстон, то подсыпала бы вам яд в кофе.
Черчиль: — А если бы я был вашим мужем, то выпил бы его.
(Уинстон Черчилль, 1912 г. Ненси Астор — первая женщина в истории Великобритании, избранная в парламент).
Мужчины больше всего любят игры и опасность. Поэтому им так нравятся женщины - самые опасные игрушки на свете. (Ницше)
Поглянь на мене -
я тебе вкраду...
Одним лиш поглядом
візьму до своїх рук
зім'яту іншими твою тонку любов.
Як музику, почую серця стук,
і, наче саксофоном,
ним заграю знов
п'янку мелодію душевної тривоги.
Така я є...
І мій тонкий каблук
твоє життя розбірливо окреслить.
Ти вже не будеш мати,
любий, змоги
життя без мене
у руках пронести.
Немов вино,
я вип'ю твою душу,
і прикую я руку до руки.
Один мій погляд -
я тебе примушу
мені віддати всі твої роки.
Такий ти є...
Прийди... я поцілую.
Зроблю ковток душі й не відпущу...
Отак тобі щодня я демонструю -
тебе люблю...
Я так тебе люблю!
Такі ми є...
Ти цього хочеш, милий,
то спокою,
а то, чомусь, війни.
Я на війну оцю віддам всі свої сили.
Такі ми є!
Чомусь, такі ми є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224282
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2010
Поглянь на світ -
примружся і... забудь.
Бо він несправжній -
світ іде в Нікуди.
Пройшли віки,
і ці роки пройдуть.
Можливо, прийде новий час
і нові люди.
Бо ми - не люди - тіні -
тіні нас самих -
не дотик Бога,
плагіат природи,
де глянець в постатях,
мов віск, блиснув й застиг
неоновим потоком -
знаком моди.
Безцінні очі під огрублим склом.
Душа тендітна - у оковах згоди
із цілим світом.
Світ йде напролом
у пошуках нових бридких законів.
І вже не мрія -
полюбити ворогів,
не істина -
любити свого брата.
І тільки з неба -
погляди дідів
ще сподіваються,
що це не час розплати.
Що йдуть віки
і ці роки пройдуть,
що світ мінявся
й зміниться усюди,
що пройде час,
і зміни принесуть
нам новий світ,
що прийдуть нові Люди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224277
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.11.2010
Холоне кавою зігріта чажка...
Долоні терпнуть...
Я уся тремчу.
В душі до болю гидко і нестерпно
чогось чекати...
Сльози з кришталю
(вже не солоні - просто камінці)
котилися обличчям,
падаючи в тишу,
дзвеніли, доторкнувшись до землі,
і розбивалися на друзки крижані.
Я впаду на коліна -
їх усіх зберу.
Я не дозволю потоптати свою душу.
Я - не дитина...
Сльози з кришталю
Мені подарував ти.
Я примушу
себе забути слабину свою,
зберу в кулак розбиту цю фігурку,
тремтливими руками знов складу її
й віддам тобі,
назвавши подарунком.
І ти приймеш чудовий цей пакунок,
зірвеш стрічки,
порвеш увесь папір -
ось кришталева пляшечка
і в ній предивний трунок -
це талі сльози:
лиш вода і біль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223936
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2010
Прогнутись під життя -
так просто це зробити,
коли ти лиш одна
й нема для кого жити.
А я - самотня,
але ж не одна...
І опускати рук не маю права я.
То що ж робити і куди іти,
бо ж необхідно досягти мети,
бо стільки зобов'язань
тягарем на плечі
і стільки мрій в житті моїм,
до речі...
Безвихідь -
точка змін твого життя:
як хочеш - плач
(та навіть вовком вий...),
заламуй руки,
навіть шаленій,
але залишити як є все - не посмій!
Життя для того нам дає такі хвилини,
щоби не забували - ми з твердої глини.
Із серця й розуму зліпити можна все,
Тому ти не посмій життю програть себе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223935
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.11.2010
Мовчи...
Я повернулася додому...
До тебе.
Мов халат наділа втому...
Усмішку із лиця змивала милом
І в шафі заховала свої крила...
Я знову тут...
Ну ось - ти дочекався...
Я вже не та, в яку ти закохався?
А що таке? Я, може, вже змарніла,
а чи за рік настільки постаріла?
Дивись...
Я та, що була,
та, яку любив ти.
Ти крила дай мені лише розкрити,
жени буденність з нашого порогу
і розуміння попроси у Бога...
Поглянь...
Тобі веселку подарую з неба,
але мені тепла від тебе треба.
Бо я замерзну в кризі твоїх слів...
Глянь...
За вікном ще тисячі світів -
Кохання світ, світ сміху, світ привітів
й прекрасний світ, де нас чекають діти,
світ зрілих днів і там світ сивини...
Коханий...
Нас чекають всі вони...
Ти тільки обніми і обігрій...
І я в долонях принесу тобі світ мрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223826
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2010
Десь на краю безмірних небес,
Там, де земля торкається сонця,
Де щовесни цвіте поле з чудес,
Там є хатинка з маленьким віконцем.
Наче грибочок маленький хатинка
В промінчиках сонця росте день-у-день.
Біленька і чиста, неначе перлинка,
Під стріхою пташки співають пісень.
Заглянь у маленьке чистеньке віконце,
І посмішка серце твоє звеселить:
На пухкенькій хмарині похрапує сонце –
Маленький ангелик з малими крильми.
Цей чудо-ангелик – малесеньке щастя.
Це сторож твоєї й моєї душі.
Він їх береже, злу не дасть їх украсти,
Бо чисті сердечками дітки усі.
Зложи рученята, попроси щиро-щиро
Про те, за що серденько твоє болить.
І ангел знесе тобі ласки і миру,
Бо в нього серденько за тебе щемить.
Бо твоє тихеньке дитяче прохання
І чисті сльозинки на твоїх очах –
Це острів надії у морі зітхання,
Маленький промінчик у сірих хмарках.
Ангелик маленький – це сторож від Бога.
І він все життя тебе береже.
Й якою б не була життєва дорога,
День в день, рік у рік він тебе стереже.
Подякуй тихенько – і він звеселиться.
І ти посміхнись – усміхнеться він теж.
І дзвінко, і весело він засміється
Й тебе одарить любов’ю без меж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223825
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 22.11.2010
Ну хто тобі сказав,
що сонце - жовта пляма,
і що земля пласка
й на трьох китах стоїть?
Ти думаєш, це правда?..
То давай із нами -
підем шукати несходимий край землі.
А хто тобі сказав,
що люди не літають,
що небо створене
лиш для одних птахів?
Ти зрозумій,
вони цього не знають...
Погляд у мрію... крок... і полетів.
І хто тобі сказав,
що ти цього не зможеш,
що не осилиш хрест свій на путі?
Запам'ятай собі:
як віриш - переможеш!
Хочеш літати?
Мрій - і відірвешся від землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223621
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.11.2010
Я знаю
Світ прекрасний дивний ніжний
Він весь цвіте у чудо-кольорах
І чорний колір не сумний
Він вічний
Циганські чорні коси
Ворон-птах
Я знаю
Світ міняється щоденно
І він не завжди свято
А й біда
І сніжно-білий не завжди
політ голубки в небо
А іноді це саван
це пітьма
Я знаю
Світ несамовито дивний
Бурлить у венах і палає у душі
Ми звикли
Що життя чомусь зелене
Тріпоче листям на деревах
Яскравіє у траві
А синій колір
Він мов світ незримий
Блакитне небо
Неозорий край
Та трішки смутку має в собі синій
Це вічний холод
Й самоти печаль
І жовте сонце
Промінці надії
І святість Бога в жовтому кільці
Це колір віри і любові й мрії
Й колір розлуки
жовті пелюстки
Червона пристрасть
губи малинОві
Червоні маки в полі на зорі
Чудовий колір
колір для любові
Приглянься ближче
Це ж бо й дань війні
Палітра ніжна барви веселкові
Які прекрасні в світі кольори
Всі кольори прийшли до нас від Бога
А нотки смутку їм даємо ми
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223620
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.11.2010
Любов прекрасна тоді, коли вона доповнена досвідом і прожитими роками. Любов молодості прекрасна по-своєму, але хто знає, чи не розіб'ється вона на друзки десь на життєвій дорозі.
Я перепутала життя з рожевим маревом,
Хоч знала добре –
так робить неправильно.
Життя – не казка,
навіть не кіно…
Мені не зобов’язане нічим воно.
Хотіла я любов
нетлінну і пречисту,
Не розуміючи усього того тиску,
Що тягарем впаде на мої плечі…
Любов ж бо заслужить треба,
до речі...
Її прожити треба,
пронести в долонях
І розпустити в посивілих скронях
Неначе квітку,
що цвіте лиш раз в житті –
Найтрепетнішу квітку в себе на руці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223036
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2010
Прийде той час -
ти станеш мені рідним,
і я навчусь
читати твою душу,
відчую кожну думку
без прикрас -
тебе полюблю знов...
Себе примушу
забути біль минулих битв
і зрозуміти -
ми обіцяли перед Богом,
в нас є діти!..
Прийде той час -
ти станеш мені рідним:
на двох - одна душа
і тінь одна.
Прийде той час -
волосся стане срібним -
його покриє
сивини роса.
А що робити зараз?
Як нам жити?
Собі не зрадити
й усе-таки любити?
Ми й наче разом -
нас рука незрима
з'єднала узами
безсмертними й святими...
Але твоя душа
десь так далеко
летить,
немов до вирію лелека.
А я свої піщані
тихі замки
будую, теж виходячи за рамки, -
бо ти мене не бачиш
в тому амплуа,
яке для себе
обираю я сама...
То як нам жити,
як не розійтися,
коли життя до цього
нас веде?
І душі начебто
переплелися,
але й не злилися у щось одне -
святе...
Як зустрічати
наші тихі ранки
і проживати
небуденні дні,
і пити каву ввечері
на ганку,
якщо немає спокою
в душі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223034
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2010