*****

Сторінки (1/46):  « 1»

Р. М. РІЛЬКЕ : ЕРОС (з нім. і фр. )




ЕРОС  

(з  французької  мови)


(І)


Ти  –  злам  у  грі  на  двох,
поразка  з  радим  ликом;
славетний  мов  Карл  Великий  –
цар,  імператор,  Бог;

і  миттю  –  простий  торбар  
з  покрученим  тілом  хворим;
личиною  перетворень  
ти  завдаєш  удар.  

Все  б  на  краще  було,  лиш  ти  –
не  деінде,  а  в  нас  (це  гірше)
мов  канва  чорноти
у  шалі  узорів  кашмірських.


(ІІ)


Хутчій  ховаймось  від  його  обличчя  –
розпалювача  марень  і  примар,
нехай  поглине  темрява  довічна
його  пекельний  невмолимий  жар.

Нас  розлучає,  підморгнувши  підло,
з  коханими  і  розкошує  сам;
жадає  плоті  цей  дикунський  ідол,
пантер  пустельних  обраний  бовван.

Заполоняє  нас  бучним  кортежем
і,  полум’я  розвівши  там,
втікає,  наче  з  пастки,  від  пожежі,
не  доторкнувшись  до  приман.  


(ІІІ)


У  гущі  виноградного  угіддя
мелькає  він  і  забігає  в  грот:
низьке  чоло  дикунського  поріддя,
спотворений  античний  хтивий  рот…

Зомліле  ґроно  хилиться  додолу
від  ваготи  нестерпної  жари,
і  раптом  жах  проймає  все  довкола
обманом  літньої  пори.

Із  переможним  усміхом  лукавим
він  гонить  сік  і  плóдом,  і  стеблом
і,  наситившись  успіхом  забави,
дитинно  засинає  мирним  сном.  


(IV)


Терези  правосуддя  тримає  в  руках  не  богиня,  
ти  –  той  Бог,  що  роз’ятрює  шал  володіння  
і  кару  дає,  
замордовує,  б’є,  і  єднає  два  змучені  серця  
в  непомірне  одне,  для  котрого  і  Всесвіт  
навіки  стає  

затісним…  Той,  глухий  до  молінь  і  прекрасний,  
що  глузує  із  вуст,  прирікаючи  слово  упасти  
у  безпристрасну  синь…
І  жбурляє  в  ніщо  позамежне,  в  його  безгомінь,
покалічені  душі  –  уламки  незримих  склепінь.


***


ЕРОС  

(з  німецької  мови:  величезна  подяка  Сонце-Місяцю  
за  підрядник  і  консультації)


Масок!  Масок!  Ероса  сіяння
відвести,  коли  його  прихід
жаром  літнього  сонцестояння
розітне  весня'ний  небозвід.  

Німота  врочиста  і  безкрая.
Всі  перехопились…  Чутно  скрик…  
Незбагненним  трепетом  проймає,
як  утроба  храму,  сяйний  лик.

О  сваволя  вишня,  о  сваволя!
Божество  в  зеніт  зійшло.
Світ  здригнувся,  народилась  доля…
Плаче  потай  джерело.  

__________________________________________

ОРИГІНАЛИ:


EROS


(I)


Ô  toi,  centre  du  jeu  
où  l'on  perd  quand  on  gagne  ;  
célèbre  comme  Charlemagne,  
roi,  empereur  et  Dieu,  -  

tu  es  aussi  le  mendiant  
en  pitoyable  posture,  
et  c'est  ta  multiple  figure  
qui  te  rend  puissant.  

Tout  ceci  serait  pour  le  mieux  ;  
mais  tu  es,  en  nous  (c'est  pire)  
comme  le  noir  milieu  
d'un  châle  brodé  de  cachemire.  


(II)


Ô  faisons  tout  pour  cacher  son  visage  
d'un  mouvement  hagard  et  hasardeux,  
il  faut  le  reculer  au  fond  des  âges  
pour  adoucir  son  indomptable  feu.  

Il  vient  si  près  de  nous  qu'il  nous  sépare  
de  l'être  bien-aimé  dont  il  se  sert  ;  
il  veut  qu'on  touche  ;  c'est  un  dieu  barbare  
que  des  panthères  frôlent  au  désert.  

Entrant  en  nous  avec  son  grand  cortège,  
il  y  veut  tout  illuminé,  -  
lui,  qui  après  se  sauve  comme  d'un  piège,  
sans  qu'aux  appâts  il  ait  touché.  


(III)


Là,  sous  la  treille,  parmi  le  feuillage  
il  nous  arrive  de  le  deviner  :  
son  front  rustique  d'enfant  sauvage,  
et  son  antique  bouche  mutilée...  

La  grappe  devant  lui  devient  pesante  
et  semble  fatiguée  de  sa  lourdeur,  
un  court  moment  on  frôle  l'épouvante  
de  cet  heureux  été  trompeur.  

Et  son  sourire  cru,  comme  il  l'infuse  
à  tous  les  fruits  de  son  fier  décor  ;  
partout  autour  il  reconnaît  sa  ruse  
qui  doucement  le  berce  et  l'endort.  


(IV)


Ce  n'est  pas  la  justice  qui  tient  la  balance  précise,  
c'est  toi,  ô  Dieu  à  l'envie  indivise,  
qui  pèses  nos  torts,  
et  qui  de  deux  coeurs  qu'il  meurtrit  et  triture  
fais  un  immense  coeur  plus  grand  que  nature,  
qui  voudrait  encor  

grandir...  Toi,  qui  indifférent  et  superbe,  
humilies  la  bouche  et  exaltes  le  verbe  
vers  un  ciel  ignorant...  
Toi  qui  mutiles  les  êtres  en  les  ajoutant  
à  l'ultime  absence  dont  ils  sont  des  fragments.  


***


EROS

Masken!  Masken!  Daß  man  Eros  blende.  
Wer  erträgt  sein  strahlendes  Gesicht,  
wenn  er  wie  die  Sommersonnenwende  
frühlingliches  Vorspiel  unterbricht.  

Wie  es  unversehens  im  Geplauder  
anders  wird  und  ernsthaft...  Etwas  schrie...  
Und  er  wirft  den  namenlosen  Schauder  
wie  ein  Tempelinnres  über  sie.  

O  verloren,  plötzlich,  o  verloren!  
Göttliche  umarmen  schnell.  
Leben  wand  sich,  Schicksal  ward  geboren.  
Und  im  Innern  weint  ein  Quell.




адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435354
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 05.07.2013


МІШЕЛЬ ВЕЛЬБЕК: «Цей вірш для тих…»



Цей  вірш  для  тих,  кому  в  любові  не  щастить,
За  ким  не  стежать  схвально.
Для  всіх,  хто  упустив  злягань  банальну  хіть,
Свободу  сексуальну.    
Не  бійтесь,  дорогі,  неуспіху  химер.
Любов  –  брехня,  геть-чисто.
Ви  –  у  жорстокій  грі  на  сцені  в  ролі  жертв.  
У  грі  спеціалістів.

________________________________________


Je  m'adresse  à  tous  ceux  qu'on  n'a  jamais  aimés,  
Qui  n'ont  jamais  su  plaire;
Je  m'adresse  aux  absents  du  sexe  libéré,
Du  plaisir  ordinaire.
Ne  craignez  rien,  amis,  votre  perte  est  minime,
Nulle  part  l'amour  n'existe.  
C'est  juste  un  jeu  cruel  dont  vous  êtes  les  victimes;  
Un  jeu  de  spécialistes.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431227
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.06.2013


ПЕРЕКЛАД: Р. М. РІЛЬКЕ "Як млосно часом… "

Як  млосно,  тіло,  часом  не  перечити  тобі,
ти  мій  мудріший  старший  брат,
як  млосно  відчувати  гарт  
твоєї  зброї,
ставати  листям,  гілкою,  корою
і  всім,  що  розбрунькується  стократ  –
із  тебе,  з  духом  у  злитті.  

Вбирати  радощі  леткі
твоїх  бажань  простих  і  чесних
і  бути  деревом  чудесним,
яке,  на  мить,  у  висоті
гальмує  оберти  небесні,
щоб  пересвідчитись  в  житті.


***

Qu'il  est  doux  parfois  d'être  de  ton  avis,
frère  aîné,  ô  mon  corps,
qu'il  est  doux  d'être  fort
de  ta  force,
de  te  sentir  feuille,  tige,  écorce
et  tout  ce  que  tu  peux  devenir  encor,
toi,  si  près  de  l'esprit.

Toi,  si  franc,  si  uni
dans  ta  joie  manifeste
d'être  cet  arbre  de  gestes
qui,  un  instant,  ralentit
les  allures  célestes  
pour  y  placer  sa  vie.


______________________________________________

Рільке  написав  понад  400  віршів  французькою  мовою,
більшість  із  них  протягом  останніх  років  життя.  
Розмір  і  ритмічний  малюнок  адаптовано.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422596
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.05.2013


ПЕРЕКЛАД: М. ЦВЕТАЕВА «Быть в аду нам, сестры пылкие…»

В  пеклі  нам,  люб’язні  пóсестри,  
Пити  палену  смолу,  –
Нам,  котрі  співали  Господу
Кожним  подихом  хвалу!

Що  над  прядкою  й  колискою
Не  хилилися  вночі,
Залишивши  рідні  пристані
Під  полою  опанчі.  

Що  єдвабами  китайськими
Прикрашались  день  при  дні,
Бавились  піснями  райськими
При  розбійному  вогні.  

Нікудишнім  рукодільницям  
–  Ший  не  ший,  а  все  дарма!  –
Танцівницям  і  сопільницям,  
І  царицям  –  над  всіма!

То  попід  волосяницею,
То  в  коштовностях  коса.
Що  за  учтами  й  в’язницями
Прогуляли  небеса.

У  саду  між  райських  яблуньок
Прогуляли  свій  талан…
–  Бути  вічно,  діви-звабниці,
Сестри  милі,  в  пеклі  –  нам!

____________________________________


«Быть  в  аду  нам,  сестры  пылкие...»

         Быть  в  аду  нам,  сестры  пылкие,
         Пить  нам  адскую  смолу,  –
         Нам,  что  каждою-то  жилкою
         Пели  Господу  хвалу!

         Нам,  над  люлькой  да  над  прялкою
         Не  клонившимся  в  ночи,
         Уносимым  лодкой  валкою
         Под  полою  епанчи.

         В  тонкие  шелка  китайские
         Разнаряженным  с  утра,
         Заводившим  песни  райские
         У  разбойного  костра.

         Нерадивым  рукодельницам
         –  Шей  не  шей,  а  всe  по  швам!  –
         Плясовницам  и  свирельницам,
         Всему  миру  –  госпожам!

         То  едва  прикрытым  рубищем,
         То  в  созвездиях  коса.
         По  острогам  да  по  гульбищам
         Прогулявшим  небеса.

         Прогулявшим  в  ночи  звездные
         В  райском  яблочном  саду...
         –  Быть  нам,  девицы  любезные,
         Сестры  милые  –  в  аду!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409442
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.03.2013


ПЕРЕКЛАД: О. МАНДЕЛЬШТАМ "О временах простых и грубых…"

Про  давній  час,  простий  і  грубий,
Копита  кінські  тупотять.
І  двірники  в  кудлатих  шубах
На  дерев’яних  лавах  сплять.

На  стук  у  ковані  ворота,
Як  цар  ледачий,  вартовий
Звіряче  позіхнув  з  дрімоти  –
І  зринув,  скіфе,  образ  твій!

Коли  з  ледь  теплою  любов’ю
Овідій  Рим  і  сніг  тулив
У  співи,  славлячи  волову
Гарбу  між  варварських  возів.


_________________________



О  временах  простых  и  грубых
Копыта  конские  твердят.
И  дворники  в  тяжелых  шубах
На  деревянных  лавках  спят.

На  стук  в  железные  ворота
Привратник,  царственно-ленив,
Встал,  и  звериная  зевота
Напомнила  твой  образ,  скиф!

Когда  с  дряхлеющей  любовью
Мешая  в  песнях  Рим  и  снег,
Овидий  пел  арбу  воловью
В  походе  варварских  телег.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407793
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.03.2013


ПЕРЕКЛАД: А. АХМАТОВА "Сероглазый король"

Слава  тобі,  безпросвітна  юдоль!
Вчора  помер  сіроокий  король.

Вечір  осінній  задушно  палав,
Муж  мій,  вернувшись,  спокійно  сказав:

«Чув,  з  полювання  його  принесли,
Тіло  край  дуба  старого  знайшли.

Жаль  королеву.  Такий  молодий!..
Сивою  стала  за  кілька  годин.»

Люльку  свою  на  каміні  знайшов
І  на  роботу  щонічну  пішов.

Доньку  мою  я  хутчій  розбуджу,
В  сірі  очиці  її  погляджу.

А  осокори  шепочуть  здаля:
«Більше  немає  твого  короля…»



***

Сероглазый  король


Слава  тебе,  безысходная  боль!
Умер  вчера  сероглазый  король.

Вечер  осенний  был  душен  и  ал,
Муж  мой,  вернувшись,  спокойно  сказал:

"Знаешь,  с  охоты  его  принесли,
Тело  у  старого  дуба  нашли.

Жаль  королеву.  Такой  молодой!..
За  ночь  одну  она  стала  седой".

Трубку  свою  на  камине  нашел
И  на  работу  ночную  ушел.

Дочку  мою  я  сейчас  разбужу,
В  серые  глазки  ее  погляжу.

А  за  окном  шелестят  тополя:
"Нет  на  земле  твоего  короля..."

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396048
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 27.01.2013


МИСЛИВЕЦЬ

була  зима  як  інші  довгі  зими
стояв  мороз  як  придорожній  стовп
лягали  тіні  плямами  густими
на  білий  накрохмалений  покров
поскрипували  вивірені  кроки
здригалась  і  стискалася  рука
і  пантрувало  невсипуще  око
за  втечею  лякливого  звірка
злетів  снігур  на  чорне  напинало
учувши  несподіваний  улов
і  ґроно  горобини  застогнало
скропивши  заготований  покров...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395623
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2013


так (просто) …

так  падає  гільйотина
без  –  жалощів  
без  –  зітхань
так  палять  листву  осінню
так  топить  лошицю  твань
так  –  просто  і  без  вагання
так  –  навіть  не  вчула  біль
я  –  вбила  в  собі  кохання
щоб  легше  було  –  тобі…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394070
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.01.2013


раз-два-три…

фантазмагорії
горе-апорії
зоряний  жарт  гори
раз  -  перетворена
два  -  перетворена
три  -  Демірджі...  завмри!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393502
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2013


ПЕРЕКЛАД: Н. ГУМИЛЁВ "Пьяный дервиш"

…Солов’ї  на  кипарисах,  місяць,  озеро,  пітьма,    
Камінь  чорний,  камінь  білий,  вдосталь  випив  я  вина,
Заглушили  серце  співи  бутля  вірного  мого:
«Світ  лиш  сяйво  лику  друга,  а  все  інше  –  тінь  його!»

Виночерпія  люблю  я  вже  не  перший  день  і  рік,
І  не  перший  день  я  п’яний  од  зорі  і  до  зорі,
Все  ходжу  і  похваляюсь,  що  пізнав  я  торжество:
«Світ  лиш  сяйво  лику  друга,  а  все  інше  –  тінь  його!»

Я  бродяга  і  конурник,  непутящий  чоловік,
Все,  чого  навчився  досі,  все  забув  тепер  навік
Ради  мрійної  усмíшки,  ради  наспіву  цього:
«Світ  лиш  сяйво  лику  друга,  а  все  інше  –  тінь  його!»

Ось  іду  я  по  могилах  –  до  своїх  товаришів,
То  невже  б  мерців  спитати  про  любов  я  не  схотів?
І  кричить  із  ями  череп  тайну  жереба  свого:
«Світ  лиш  сяйво  лику  друга,  а  все  інше  –  тінь  його!»

Світло  місяця  гойднуло  серпанкóві  ручаї.
На  високих  кипарисах  позамовкли  солов’ї.
Лиш  один,  німий  до  того,  заспівав,  знаття  б  чого:
«Світ  лиш  сяйво  лику  друга,  а  все  інше  –  тінь  його!»


***

Пьяный  дервиш

...Соловьи  на  кипарисах  и  над  озером  луна,
Камень  черный,  камень  белый,  много  выпил  я  вина,
Мне  вчера  бутылка  пела  громче  сердца  моего:
"Мир  лишь  луч  от  лика  друга,  все  иное  -  тень  его!"

Виночерпия  взлюбил  я  не  сегодня,  не  вчера,  
Не  вчера  и  не  сегодня  пьяный  с  самого  утра,
Я  хожу  и  похваляюсь,  что  узнал  я  торжество:
"Мир  лишь  луч  от  лика  друга,  все  иное  -  тень  его!"

Я  бродяга  и  трущобник,  непутевый  человек,
Все,  чему  я  научился,  все  забыл  теперь  навек,
Ради  розовой  усмешки  и  напева  одного:
"Мир  лишь  луч  от  лика  друга,  все  иное  -  тень  его!"

Вот  иду  я  по  могилам,  где  лежат  мои  друзья,  
О  любви  спросить  у  мертвых  неужели  мне  нельзя?  
И  кричит  из  ямы  череп  тайну  гроба  своего:  
"Мир  лишь  луч  от  лика  друга,  все  иное  -  тень  его!"

Под  луною  всколыхнулись  в  дымном  озере  струи,
На  высоких  кипарисах  замолчали  соловьи,
Лишь  один  запел  так  громко,  тот,  не  певший  ничего:
"Мир  лишь  луч  от  лика  друга,  все  иное  -  тень  его!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392104
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.01.2013


ПОДАРУНОК

я  тобі  подарую  коня
не  лякайся  що  ти  не  наїзник
доведеться  навчитись
бо  стайні  не  любить  мій  кінь
і  від  проблиску  дня
до  смеркання  і  поночі  пізно
через  зиму  і  літо
долає  стрімку  далечінь

я  тобі  подарую  коня
їх  любити  ніколи  не  пізно
не  любити  -  а  спробуй!
вони  безоглядно  живуть
і  від  проблиску  дня
до  своєї  веселої  тризни
-  до  чортів  осторогу!  -
знаходять  осяяну  путь

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391504
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2013


СВЯТВЕЧІР

В  опівнічному  пледі  дрімають  хиткі  мансарди.
На  причалі  нікого.  Мигтить  віддалік  Массандра.  
Ти  спиняєшся  тут  на  короткі  гостини  в  моря,
бо  воно,  як  ніхто,  розуміє  твої  повтори
і  потвори,  твої  урагани,  твої  примари.
Мовчки  так  сидите  –  недоладна  і  дивна  пара:
нетутешня  Марія  завждú  не  в  своїй  тарілці
і  гаркавий  Іосіф,  суворий  старий  тубілець.
І  нічим  не  збудити  протяжну  січневу  тишу  –
крім  різдвяного  дзвону.  І  вже  на  руках  колишеш
дивовижну  маленьку  зірку  золотоволосу.  
І  сміється  ласкаво  суворий  старий  Іосіф.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391104
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2013


голосіння Ізіди

братику  мій  Озірісе
доля  твоя  лиха
чорні  дерева  виросли
із  голови  бика
тіло  твоє  розкраяне
довго  шакал  шукав
нишпорив  по  окраїнах
крався  по  закутках
царство  тобі  судилося
не  поміж  нив  і  рік
тіло  твоє  розділене
жодному  і  для  всіх
братику  мій  Озірісе
з  глини  тримай  ціпка
замість  того  що  вирвала
Сета  міцна  рука
мука  моя  незміряна
жереб  самотній  твій
братику  мій  Озірісе
феніксе  мій  ясний...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388402
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2012


Десь о пів на четверту…

Десь  о  пів  на  четверту.  Над  крівлями  купчиться  сніг,
потрапляючи  в  ніздрі,  рядном  запинаючи  рота.
І  бульварний  ведмідь  відчуває,  як  терпне  барліг,
а  в  зіниці  вгрузають  осколки  нудьги  і  нудоти.
Над  балконами  смеркне.  Гірлянди,  зірки,  ліхтарі
засвітились  усюди.  В  повітрі  духмяна  кориця
викликає  фантазми  про  теплий  святковий  пиріг,
що  бабуся  пекла  і  ховала  на  верхній  полиці.
Певно,  років  за  тридцять,  а  може,  і  всі  шістдесят.
Може,  то  не  бабуся  була,  а  дружина  чи  донька.
Он  вони  у  вітальні  навколо  ялинки  стоять,
а  за  ними  маячить  якийсь  чолов'яга  картонний
і  спливає  поверх  пирога  (три  розетки,  кайма).
Час  -  о  пів  на  четверту.  Затишшя.  Зима.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387943
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2012


ПЕРЕКЛАД: А. БЛОК "Венеция"

Холодний  вітер  від  лагуни.
Гроби  гондол  у  німоті.
Я  біля  лева  -  страдник  юний  -
Простерсь  на  кам’яній  плиті.

На  вежі  вдарили  чавунні
Гіганти  опівнічний  час.
Марк  утопив  у  млі  латунній
Узорний  свій  іконостас.

В  химерних  тінях  галереї,
Де  меркне  місячна  канва,  
Кровить  в  руках  у  Саломеї
Моя  відтята  голова.

Все  спить  –  канали,  люд,  палаци,
Лиш  привид  не  стуляє  віч,
Лиш  голова  на  чорній  таці
Скорботно  дивиться  у  ніч.


***

Венеция

Евг.  Иванову  

Холодный  ветер  от  лагуны.  
Гондол  безмолвные  гроба.  
Я  в  эту  ночь  -  больной  и  юный  -  
Простерт  у  львиного  столба.  

На  башне,  с  песнею  чугунной,  
Гиганты  бьют  полночный  час.  
Марк  утопил  в  лагуне  лунной  
Узорный  свой  иконостас.  

В  тени  дворцовой  галлереи,  
Чуть  озаренная  луной,  
Таясь,  проходит  Саломея  
С  моей  кровавой  головой.  

Всё  спит  -  дворцы,  каналы,  люди,  
Лишь  призрака  скользящий  шаг,  
Лишь  голова  на  черном  блюде  
Глядит  с  тоской  в  окрестный  мрак.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374957
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 02.11.2012


~*~ (рунічне)

закотилися  луни  і  хвилі  алмазні  у  відхлані
а  між  пальців  стікає  струмує  сочиться  пісок
і  за  крихітну  відстань  між  радісним  вдихом  і  видихом
на  задимлений  замок  прикуто  залізний  замок
візерунками  черні  і  зерні  майстерно  оздоблений
хитромудрими  рунами  темних  таємних  начал
заговорений  духом  і  стомленим  тілом  замовлений
щоб  увік  не  знайшовши  шукати  шукати  шукати  ключа...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374563
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2012


ПЕРЕКЛАД: Ш. БОДЛЕР "ОСІННЯ ПІСНЯ"

Поринемо  за  мить  у  темряву  безодню:
Прощай,  палка  ясо  коротких  літніх  днів!
Вже  чутно  навкруги  сокир  нещадний  подзвін
І  стукотіння  дров  по  щебеню  дворів.

І  полонúть  зима  єство  моє:  гризоти,
Ненависть,  жах  і  дрож  і  каторжанський  піт.
І,  ніби  сонця  лик  в  морозяній  скорботі,
В  моєму  серці  кров  перетвориться  в  лід.

Я  чую  стук  полін,  проймаючись  тремтінням,  –
Так  гупають  цвяхи  об  ешафотний  діл.
І  кришиться  мій  дух  як  вежа  у  падінні,
Під  тиском  тарана  розколота  навпíл.

І  мариться  мені  під  звук  одноманітний,
Що  поспіхом  комусь  готується  труна.
Кому?  –  Осінній  день!  А  ще  учора  –  літній!
Це  подзвону  прощань  віддалена  луна.


***

CHANT  D’AUTOMNE

Bientôt  nous  plongerons  dans  les  froides  ténèbres  ;
Adieu,  vive  clarté  de  nos  étés  trop  courts  !
J’entends  déjà  tomber  avec  des  chocs  funèbres
Le  bois  retentissant  sur  le  pavé  des  cours.

Tout  l’hiver  va  rentrer  dans  mon  être  :  colère,
Haine,  frissons,  horreur,  labeur  dur  et  forcé,
Et,  comme  le  soleil  dans  son  enfer  polaire,
Mon  coeur  ne  sera  plus  qu’un  bloc  rouge  et  glacé.

J’écoute  en  frémissant  chaque  bûche  qui  tombe  ;
L’échafaud  qu’on  bâtit  n’a  pas  d’écho  plus  sourd.
Mon  esprit  est  pareil  à  la  tour  qui  succombe
Sous  les  coups  du  bélier  infatigable  et  lourd.

Il  me  semble,  bercé  par  ce  choc  monotone,
Qu’on  cloue  en  grande  hâte  un  cercueil  quelque  part.
Pour  qui  ?  —  C’était  hier  l’été  ;  voici  l’automne  !
Ce  bruit  mystérieux  sonne  comme  un  départ.

(Les  fleurs  du  mal)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373117
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.10.2012


ПЕРЕКЛАД: А. АХМАТОВА "Я не любви твоей прошу…"

Любові  в  тебе  не  прошу.
Тепер  вона  в  журі  таємній.
Повір,  твоїй  я  нареченій
Листів  ревнивих  не  пишу.
Але  пораджу  по  секрету:
Читає  хай  мої  рядки,
Збирає  хай  мої  портрети,  –
В  ціні  люб'язні  женихи!
А  цим  дурепам  важливіш
Пізнати  повну  перемогу,
Ніж  дружби  радісну  розмову
І  перший    обережний  вірш…
Коли  ж  ти  щастя  до  гроша
На  подругу  розтратиш  милу
І  пересичена  душа
Збагне,  що  далі  їй  несила,  –
У  торжество  моїх  ночей  
Ти  не  приходь.  Тебе  не  знаю.
Чим  помогла  б  тобі  іще?
Я  від  блаженства  не  зціляю.

***

Я  не  любви  твоей  прошу.
Она  теперь  в  надежном  месте.
Поверь,  что  я  твоей  невесте
Ревнивых  писем  не  пишу.
Но  мудрые  прими  советы:
Дай  ей  читать  мои  стихи,
Дай  ей  хранить  мои  портреты,—
Ведь  так  любезны  женихи!
А  этим  дурочкам  нужней
Сознанье  полное  победы,
Чем  дружбы  светлые  беседы
И  память  первых  нежных  дней...
Когда  же  счастия  гроши
Ты  проживешь  с  подругой  милой
И  для  пресыщенной  души
Все  станет  сразу  так  постыло  —
В  мою  торжественную  ночь
Не  приходи.  Тебя  не  знаю.
И  чем  могла  б  тебе  помочь?
От  счастья  я  не  исцеляю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372454
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 21.10.2012


UN COUP DE…

не  воруши  осінню  наготу
наївно  незухвалу  -  безпорадну
її  очей  незайману  сльоту
її  долонь  невитрачену  знаду

в  пробілах  партитурного  листка
нехай  насняться  партії  хоральні
усе  що  загубилось  у  рядках
усе  що  поміж  ними  заховалось...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371002
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2012


ЕПІТАФІЯ

перекладач  симфоній  океану
примхливих  менуетів  листопаду
шалених  ораторій  буревіїв
і  сонця  віртуозних  акапел
наділений  і  голосом  і  слухом
обізнаний  у  радощах  і  болях
любов'ю  і  ненавистю  сповитий
навіки  не_покоїться  отут...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367159
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.09.2012


ПЕНЕЛОПА (І-ІІ)

І


вночі  із  гавані
у  дальню  путь
а  днини  саваном
течуть-течуть
вузлами  в'яжуться
навколо  ніг
мірила-важелі
не  збіжжя  -  збіг
цяцянки-жереби
каприз  богів
крайнебо  жевріє  -
владар  приплив...


ІІ


Навіщо  мені  оберемки  зотлілих  подробиць,
воскреслі  з  багаття  твоїх  чудернацьких  доріг  -
узори  амбіцій,  які  ти  збагнути  не  зміг
при  першій,  і  другій,  і  третій,  і  надцятій    спробі?
Навіщо  мені  чоловік,  мов  дитина,  судомний,
що  ніби  знічев'я  напнув  золоту  тятиву?
Одвічний  скиталець,  випáдком  прибитий  до  дому,
в  якому  я  досі  чекаю,  але  не  живу...


Картинка:    А.Данілов    "Пенелопа"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366467
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.09.2012


КАШТАНОВЕ ЖИТІЄ

у  лоні  скверу  падають  каштани
колючими  розщілинами  губ
на  кожну  нісенітницю  -  гуп-гуп!  -
по  лавці  стежці  ринві  -  ненастанно  -
дробіннями  осінніх  самогубств

і  я  на  лавку  -  яблуком  ньютóна  -
упала  і  лежу  не  підвестись
між  маренням  і  здійсненням  "колись"  
розгублений  розбурханий  дальтонік
задивлений  у  випростану  вись

і  догниваю  в  розкоші  строкатій
рудавим  недомученим  плодóм
не  знаючи  на  що  мені  чекати
на  вічні  плоскогір'я  зікуратів
а  може  на  гоморру  і  содом…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363377
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.09.2012


ОСІННІЙ АРМАГЕДДОН (~les vers clairvoyants~)

ну  що  ж...  розпочався  останній  осінній  сезон,
але  до  зими,  як  до  раю  чи  пекла,  далеко...
тому  приготуйся  вбирати  прокислий  озон,
у  поросі  хатньому  стоячи  тріснутим  глеком,
в  якому  давно  не  було  ні  квіток,  ні  води,
лише  тарганяччя  на  денці  невтомно  шугає;
і  годі  чекати  до  дір  заяложених  див,
тому  що  -  відомо  -  таких  восени  не  буває;
і  треба  діждати  Різдва,  тільки  то  вже  зима,
а  перед  зимою  господар  почистить  горище
і  все,  що  у  ньому  роками  недбало  тримав,
без  марних  емоцій  твердою  рукою  понищить...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362569
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.09.2012


*. *. * (Лакрімоза)

цей  битий  шлях
неходжених  доріг
вибоїнами  глибами  тернищем
я  на  твоїх  опущених  руках
здіймаюся
все  вище
вище
вище
і  тане  лід
небесних  покривал
від  теплоти  земних  твоїх  обіймів
у  горлі  зачинаються  слова
які  в  житті  мовчали  безнадійно
і  сохнуть  на  узбіччі  пустоти
немовби  сонцем  виснажені  роси
прости  мені  прости  і  відпусти
о  Лакрімоза...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362073
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.09.2012


ПЕРЕКЛАД: А. АХМАТОВА «Кое-как удалось разлучиться…»

Удалося  так-сяк  розлучитись,
Погасити  набридлий  вогонь.
Вічний  вороже  мій,  час  навчитись
Вам  насправді  любити  когось.

Я  ж  бо  вільна.  Усе  мене  бавить,  –
Муза  втішить  вітанням  нічним,
Ну,  а  зранку  придибає  слава
Брязкотіти  над  вухом  моїм.

Тож  за  мене  й  молитись  даремне,
Потай  кинути  погляд  назад…
Чорний  вітер  приб’ється  до  мене,
Веселить  золотий  листопад.

Як  дарунок,  прийму  я  розлуку
Й  забуття,  наче  благосну  вість.  
Та  на  хресну  відправити  муку
Чи  посмієш  ти  іншу  колись?


***

Кое-как  удалось  разлучиться
И  постылый  огонь  потушить.
Враг  мой  вечный,  пора  научиться
Вам  кого-нибудь  вправду  любить.

Я-то  вольная.  Все  мне  забава,  –
Ночью  Муза  слетит  утешать,
А  наутро  притащится  слава
Погремушкой  над  ухом  трещать.

Обо  мне  и  молиться  не  стоит
И,  уйдя,  оглянуться  назад...
Черный  ветер  меня  успокоит,
Веселит  золотой  листопад.

Как  подарок,  приму  я  разлуку
И  забвение,  как  благодать.
Но,  скажи  мне,  на  крестную  муку
Ты  другую  посмеешь  послать?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346693
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 27.06.2012


TRANSLATION: ЛУЦЮК «Мила»

DARLING

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344898


not  yet  my  darling
you  shouldn’t  yet…
return  to  your  garden  tree  for  now
you’ll  taste  your  forbidden  fruit  one  day
but  Lilith  and  Eve  entreated  me
I  do  have  to  murder  Abel  yet
meander  as  Cain  in  agony
to  Israel  crawl  intrepidly
as  old  unremitting  Abraham  
and  lie  down  beneath  my  father’s  knife
as  Isaac  for  all  humanity
and  challenge  the  Lord  defiantly
as  Jacob  in  his  insanity
I  have  to  defeat  Goliath  yet
as  destitute  naked  prodigy
bemoan  my  mistreated  fatherland
with  tears  of  relentless  prophecy
…  …  …
but  when  on  the  way  to  Eternity
I  set  out  with  the  old  cross,  staggering    
trust  me  darling  
you  will  return  to  me
long-awaited…
as  Mary…
Magdalene…
…  …  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345399
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 21.06.2012


ЧОРНИЦІ

сосновий  ліс
і  килими  чорниці
стрімка  яса  просіяна  навскіс
чому  мене  на  ці  дива  дивитись
не  ти  привіз?

кістки  дзвіниць
а  в  підземеллі  кості
стигматами  костелу  горілиць
чому  мені  не  хочеться  удосталь
отих  чорниць?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344649
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2012


Е. ВЕРХАРН - СТАРІ КОХАННЯ (переклад у співпраці із Сонце-Місяцем)

Коли  в  саду  волочать  леви  сумовиті
Бідарку  зі  старих  кохань,
На  вежі  вуглики  очей  моїх  жадань
Спостерігають,  сумовиті,
Бідарку  зі  старих  кохань.

В  обвитий  вервицею  звабний  силует
Грудей  цариці  –  злотий  встромлено  стилет.

Незрушною  гримасою  омфалу
Глядить  Горгона  на  червоній  плоті  валу.

У  торсів,  знесених  на  чорний  постамент,
Відбиті  руки  –  Афродіти  рудимент.

Волочить,  за  густе  волосся,  ззаду,
Криваву  голову,  жорстоко  зжату,
Іродіада.

Руді  герої,  вогняні  кущі  з  легенди,
Злягли!  –  під  кришивом  чи  сфінкса,  чи  горенди.

Де  перламутр  ночей  і  мармур  вечорінь?
Втекли  –  на  чорний  схід  ранкових  погребінь.

О  де  Персей  і  той  сліпучий  василіск,
І  закривавлених  мечів  пекучий  блиск?

Де  юних  лотосів  цілунки  і  дарунки
Жінкам  –  де  розкіш  квітів  і  пісенні  трунки?

Де  ті  обійми  чисті,  у  безсмертнім  сні
До  ликів  схилені,  у  сонячнім  огні?

Де  ті  коханці  в  сяєві  судомних  жертв
У  вечори  п’янкі  в  саду,  де  править  смерть?

О,  там,  де  леви  сумовиті  
Везуть  бідарку  зі  старих  кохань.
Удаль  з  очей  моїх
Від  урочистих  спогадів  гірких,
Із  саду  втрачених  жадань.

Чи  до  пустель,  чи  до  магічних  сфер,
Чи  до  боїв,  чи  до  печер,
Чи  до  руїн,  чи  в  забуття  миттєве:  
Куди  він  прагнув,  хрип  отих  рудавих  левів?
Куди  ті  леви  волокли
Утому  лап  і  сум  очей:
Чи  до  вигнання  волокли,
Чи  до  смертей?

Палає  небокрай  над  містом  величезним:
Дахи,  палаци  і  мости  в  огні;
Наскрізний  чад  міський  пластом  кремезним
Затьмарює  сузір’я  мовчазні,
Завмерлі  в  неба  глибині;
Заводи  тчуть  тканину  стильну
Із  мар  –  що  стане  безкінечністю  й  життям
Удень!  в  підвалах  ніч  сортує  крам
І  випікає  хліб  із  кістяків  могильних;

Усесвіт,  виснажений  хвилями  морів,
Розпродається  з  банківських  столів.
І  потяг,  летячи  зі  свистом,
За  вікнами  у  маячню  зливає  місто.  

Чи  до  безумств,  чи  до  магічних  сфер,
Чи  до  руїн,  чи  до  химер,
Чи  до  смертей,  чи  в  забуття  миттєве:  
Куди  він  прагнув,  хрип  отих  старезних  левів,
Коли  вони  із  саду  мармурів  урочих,
Від  лагідних  дерев  під  балдахіном  ночі,
Поволокли  крізь  юрми,  сумовиті,
Туди  –  на  площі,  чадом  оповиті,
Із  саду  втрачених  жадань  –
Жалку  бідарку  тих  кохань?


***


L'ANCIEN  AMOUR

Dans  le  jardin,  où  des  lions  mélancoliques
Traînent  le  char  du  vieil  amour,
Mes  yeux  ont  allumé  leurs  braises  sur  la  tour
Et  regardent,  mélancoliques.
Traîner  le  char  du  vieil  amour.

Des  chapelets  de  seins  enguirlandent  le  bord
Des  seins  de  reine,  où  sont  plantés  des  couteaux  d'or.

Le  sourire  des  Omphales,  qui  plus  ne  bouge,
Et  les  yeux  de  Méduse  ornent  le  timon  rouge.

Sur  de  noirs  piédestaux  voilés,  des  torses  nus,
Les  bras  coupés,  disent  qui  fut  jadis  Vénus.

Et  par  les  crins,  à  l'arrière,  traînée.
Saigne  la  tête  atrocement  glanée
D'Hérodiade.

Les  héros  roux,  buissons  de  feux  dans  les  légendes,
Tués  !  —  sous  quel  broiement  de  sphinx  ou  de  gorendes?

Les  nuits  avec  la  nacre  et  les  marbres  des  soirs?
En  fuite  —  et  quels  brusques  tombeaux  d'Orients  noirs.

Où  le  Persée  et  les  dragons  écaillés  clair
Et  les  glaives  où  fermentait  du  sang  d'éclair?

Où  les  lotus  des  baisers  frais,  où  les  losanges
Vers  la  femme  —  de  fleurs,  de  chants  et  de  louanges?

Où  les  bras  purs,  lacés  en  immortel  sommeil,
Autour  de  fronts  penchés  sur  des  seins  de  soleil?

Où  les  amants  tordus  comme  des  arbres  d'or
Dans  le  soir  enivrant  du  jardin  de  la  mort?

Là-bas,  où  les  lions  promènent,
Mélancoliques,  le  char  du  vieil  amour.
Mes  yeux  l'ont  vu  sortir
Du  solennel  jardin  des  souvenirs.
Mes  yeux  qui  veillent  sur  la  tour.

Vers  quels  caveaux  et  quels  lointains  béants,
Vers  quels  combats,  vers  quels  néants.
Vers  quels  oublis  et  vers  quelles  ruines,
Poussaient,  ces  lions  roux,  le  han  de  leurs  poitrines?
Vers  où  leurs  pas  s'en  allaient-ils?
Leurs  pas  usés,  leurs  pauvres  pas,
Vers  quels  exils  s'en  allaient-ils,
Vers  quels  trépas?

L'horizon  rouge  éclate  en  ville  colossale
De  toits  et  de  palais  et  de  ponts  dans  les  cieux;
Une  fumée  immense  et  transversale
Barre  des  visages  d'astres  silencieux
Comme  des  morts,  au  fond  des  cieux;
Les  usines  tannent  de  la  matière
Splendide  et  qui  sera  la  vie  et  l'infini
Demain  !  on  fait,  en  des  sous-sols  de  nuit.
On  fait  du  pain  avec  des  os  de  cimetière;

Les  fleuves  de  la  mer  écoulent  l'univers
Vers  les  banques  et  les  hangars  ouverts;
Et,  brusque,  un  train  qui  siffle  et  passe
Jette  la  ville  en  fusion  par  les  espaces.

Vers  quelle  folie  et  quels  lointains  béants.
Vers  quels  oublis,  vers  quels  néants,
Vers  quels  trépas  et  vers  quelles  ruines
Poussaient,  les  vieux  lions,  le  han  de  leurs  poitrines.
Lorsque,  quittant  le  grand  jardin  peuplé  de  marbres
Et  les  ombres  qui  leur  tombaient,  bonnes,  des  arbres,
Ils  sont  venus  promener  par  les  rues
De  la  ville  —  là-bas  —  et  des  foules  bourrues,
Mélancoliques,  loin  de  la  tour,
Le  char  piteux  du  vieil  amour?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337563
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.05.2012


ПЕРЕКЛАД: І. БРОДСКІЙ «Епітафія кентавру» з англ.

Назвати  його  нещасним  –  сказати  занадто  або
замало:  залежить  від  тих,  хто  запитує.
Адже  смердів  він  гидко  і  гримотів  копитами
так,  що  ніхто  в  галопі  не  настигав  його.
Казав,  що  хотіли  пам’ятник,  та  в  чомусь  трапився  збій:
в  утробі?  в  конвеєрі?  в  економічних  рішеннях?
Чи,  може,  війну  скасували,  з  ворогом  примирившися,
а  він  залишивсь,  як  був,  утілювати  в  собі
Незмиреність,  Несумісність  –  речі,  що  мають  вплив
не  чеснотою  й  рідкістю,  а  скоріш  випадковістю.
Роками,  немовби  хмара,  тинявся  серед  олив,
захоплений  одноногістю  –  матір’ю  нерухомості.
Навчився  себе  дурити  і  в  цьому  сягнув  вершин  –
від  браку  собі  подібних  і  щоб  зберегти  розсудливість.
І  помер  молодим,  бо  у  складі  його  частин
тваринна  видалась  слабшою  від  частини  його  лЮдської.

***


EPITAPH  FOR  A  CENTAUR

To  say  that  he  was  unhappy  is  either  to  say  too  much
or  too  little:  depending  on  who's  the  audience.
Still,  the  smell  he'd  give  off  was  a  bit  too  odious,
and  his  canter  was  also  quite  hard  to  match.
Не  said,  They  meant  just  a  monument,  but  something  went  astray:
the  womb?  the  assembly  line?  the  economy?
Or  else,  the  war  never  happened,  they  befriended  the  enemy,
and  he  was  left  as  it  is,  presumably  to  portray
Intransigence,  Incompatibility  --  that  sort  of  thing  which  proves
not  so  much  one's  uniqueness  or  virtue,  but  probability.
For  years,  resembling  a  cloud,  he  wandered  in  olive  groves,
marveling  at  one-leggedness,  the  mother  of  immobility.
Learned  to  lie  to  himself,  and  turned  it  into  an  art
for  want  of  a  better  company,  also  to  check  his  sanity.
And  he  died  fairly  young  --  because  his  animal  part
turned  out  to  be  less  durable  than  his  humanity.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330097
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.04.2012


БУТИ

"Быть  мальчиком  твоим  светлоголовым..."  
                                           М.Цветаева


з  останніх  сил  здійматися  й  радіти
із  пересохлим  горлом  мовчазним
іти  услід  туманом  оповитим
іти  за  Ним

не  рахувати  витрати  і  втрати
ковтати  пил  як  фіміаму  дим
і  просто  бути  вірним  і  завзятим
йдучи  за  Ним

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329525
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.04.2012


ПЕРЕКЛАД: М. ЦВЕТАЕВА “Бальмонту”

В’януть  бáйдуже  і  пишно
Ружі  нашого  рум'янцю.
Лиш  камзол  стягли  тугіше:
Злидарі  ми  –  як  іспанці.

Гору  зрушимо  скоріше
Ми  –  ніж  дáрма  хліб  до  рота!
До  усіх  гордот  колишніх  –
Голод  наш:  нова  гордота.

У  навиворіт  напнутій
Мантії  Врагів  Народу
Свідчимо  всією  суттю:
Цибулина  –  і  свобода.

Ломове  життєве  дишло
Гонору  не  перебило
Скакуну.  Як  би  не  вийшло:
–  Цибулина  –  і  могила.

Скажемо  побіля  входу
В  Рай,  під  деревцем  мигдальним:
–  Царю!  На  святах  народу
Злиднювали  –  як  гідальго!


***

Пышно    и    бесстрастно    вянут
Розы    нашего    румянца.
Лишь    камзол    теснее    стянут:
Голодаем    как    испанцы.

Ничего    не    можем    даром
Взять    –    скорее    гору    сдвинем!
И    ко    всем    гордыням    старым    –
Голод:    новая    гордыня.

В    вывернутой    наизнанку
Мантии    Врагов    Народа
Утверждаем    всей    осанкой:
Луковица    –    и    свобода.

Жизни    ломовое    дышло
Спеси    не    перешибило
Скакуну.    Как    бы    не    вышло:
–    Луковица    –    и    могила.

Будет    наш    ответ    у    входа
В    Рай,    под    деревцем    миндальным:
–    Царь!    На    пиршестве    народа
Голодали    —    как    гидальго!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328513
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 07.04.2012


ПЕРЕКЛАД: О. МАНДЕЛЬШТАМ “Tristia”

Я  осягнув  науку  розставання
В  простоволосих  стогонах  нічних.
Жують  воли,  і  тягнеться  чекання  –
Досвітній  час  вігілій  чергових,
Й  шаную  звичай  півнячої  ночі,
Коли,  піднявши  камені  жалів,  
Удалину  гляділи  слізні  очі
І  плач  жіночий  співи  муз  глушив.

І  хто  збагне  при  слові  «розставання»
Яка  розлука  нас  іще  вразúть,
Що  нам  віщає  півняче  горлання,
Коли  вогонь  в  акрополі  горить,
На  досвітку  того  життя  нового,
Коли  у  сінях  мляво  віл  жує,
І  півень  той,  віщун  життя  нового,
Пощо  крильми  на  мурах  міста  б’є?

І  я  люблю  розміреність  прядіння:
Сукається  на  веретені  нить.
Дивись,  назустріч,  пухом  лебединим,
Уже  і  боса  Делія  летить!
О,  нашого  життя  хитка  осново,
Куди  бідніші  радості  слова!
Вже  все  було,  все  повториться  знову,
Лиш  пізнавання  –  втіха  життьова.  

І  буде  так:  прозориста  фігурка
На  чистій  таці  глиняній  лежить,
Як  біляча  пластом  простерта  шкурка,
На  віск  в  задумі  дівчина  глядить.  
Не  нам  гадати  про  шляхи  Ереба,
Жіноцтву  віск,  що  чоловіцтву  –  мідь.
Нам  тільки  в  битвах  випадає  жереб,  
А  їх  же  смерть  над  воском  уразúть.  


***

Я  изучил  науку  расставанья  
В  простоволосых  жалобах  ночных.  
Жуют  волы,  и  длится  ожиданье  —  
Последний  час  вигилий  городских,  
И  чту  обряд  той  петушиной  ночи,  
Когда,  подняв  дорожной  скорби  груз,  
Глядели  вдаль  заплаканные  очи  
И  женский  плач  мешался  с  пеньем  муз.  

Кто  может  знать  при  слове  «расставанье»  
Какая  нам  разлука  предстоит,  
Что  нам  сулит  петушье  восклицанье,  
Когда  огонь  в  акрополе  горит,  
И  на  заре  какой-то  новой  жизни,  
Когда  в  сенях  лениво  вол  жуёт,  
Зачем  петух,  глашатай  новой  жизни,  
На  городской  стене  крылами  бьёт?  

И  я  люблю  обыкновенье  пряжи:  
Снуёт  челнок,  веретено  жужжит.  
Смотри,  навстречу,  словно  пух  лебяжий,  
Уже  босая  Делия  летит!  
О,  нашей  жизни  скудная  основа,  
Куда  как  беден  радости  язык!  
Всё  было  встарь,  всё  повторится  снова,  
И  сладок  нам  лишь  узнаванья  миг.  

Да  будет  так:  прозрачная  фигурка  
На  чистом  блюде  глиняном  лежит,  
Как  беличья  распластанная  шкурка,  
Склонясь  над  воском,  девушка  глядит.  
Не  нам  гадать  о  греческом  Эребе,  
Для  женщин  воск,  что  для  мужчины  медь.  
Нам  только  в  битвах  выпадает  жребий,  
А  им  дано  гадая  умереть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327271
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.04.2012


ЛІЛІТ

здригається  час  вулканічно-судомно
і  лавою  віку  женеться  услід,
кислотною  зливою,  плавленим  хромом
хапає  за  поли  безплідну  Ліліт...

століття  і  дні  неодмінно  міліють...
причин  і  обставин  припинено  лік...
всоталися  спогади  у  чорториї...
Адам  і  не  привид  і  не  чоловік...

весна  заливається  Євиним  сміхом,
бруньками  набряклими  дражнить  блакить...
стенулась  Ліліт,  захлинувшися  вдихом,
намацала  груди...  іще  стукотить...

це  був  тільки  сон...  розірвалась  завіса...
тепер  у  ломбарді  лежить  пектораль,
а  звільненим  грудям  ні  млосно  ні  тісно  –
розрада  мала  за  невтрачений  рай...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321705
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.03.2012


ПЕРЕКЛАД: М. ЦВЕТАЕВА “Моим стихам, написанным так рано…”

Моїм  віршам,  написаним  так  рано,
Коли  й  не  знала  я,  що  я  –  поет,
Що  вирвались,  як  бризки  із  фонтана,
Як  іскри  із  ракет,  

Що  увірвались,  як  чортята  вперті,
В  святилище,  де  сон  і  фіміам,  
Моїм  віршам  про  юнь  і  подих  смерті,
–  Нечитаним  віршам!  –

Закиданим  в  пилюці  магазинній
(Де  їх  лишають  бáйдуже  щораз!),
Моїм  віршам,  як  неоцінним  винам,
Настане  сяйний  час.  


***
Моим  стихам,  написанным  так  рано,
Что  и  не  знала  я,  что  я  -  поэт,
Сорвавшимся,  как  брызги  из  фонтана,
Как  искры  из  ракет,

Ворвавшимся,  как  маленькие  черти,
В  святилище,  где  сон  и  фимиам,
Моим  стихам  о  юности  и  смерти,
-  Нечитанным  стихам!  -

Разбросанным  в  пыли  по  магазинам
(Где  их  никто  не  брал  и  не  берет!),
Моим  стихам,  как  драгоценным  винам,
Настанет  свой  черед.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317301
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 27.02.2012


ПЕРЕКЛАД: ҐІЙОМ АПОЛЛІНЕР «САЛОМЕ»

Аби  останній  раз  потішився  Хреститель
Мій  пане  всю  жагу  вкладу  у  танець  я
Скажіть  мені  чому  ви  мамо  сумовиті
В  коштовному  вбранні  ліворуч  від  царя

Від  слів  його  палких  так  серце  калатало      
Коли  вслухáлась  я  танцюючи  в  імлі
На  стрічці  із  парчі  лілеї  вишивала  
Щоб  посоху  його  прикрасою  були

Для  кого  ж  велите  віднині  вишивати
Розквітнув  посох  той  уздовж  Йордань-ріки
О  Іроде  коли  його  взяли  солдати
Умить  моїх  лілей  зів’яли  пелюстки  

Ідіть  за  мною  всі  врочисто  до  узлісся  
Фіґляре  мій  журитися  не  слід  
Як  брязкало  бери  цю  голову  і  смійся  
Ви  лоба  не  торкайтесь  мамо  він  як  лід

Очолюйте  кортеж  мій  пане  ваша  ласка
Ми  поминки  йому  влаштуємо  гучні
Вестимем  хоровод  співатимем  пісні
Допоки  у  танку  я  не  згублю  підв’язку  
Король  свою  сиґару
Інфанта  свій  розарій
Кюре  свій  бревіарій


***

Salomé

Pour  que  sourie  encore  une  fois  Jean-Baptiste
Sire  je  danserais  mieux  que  les  séraphins
Ma  mère  dites-moi  pourquoi  vous  êtes  triste
En  robe  de  comtesse  à  côté  du  Dauphin

Mon  cœur  battait  battait  très  fort  à  sa  parole
Quand  je  dansais  dans  le  fenouil  en  écoutant
Et  je  brodais  des  lys  sur  une  banderole
Destinée  à  flotter  au  bout  de  son  bâton

Et  pour  qui  voulez-vous  qu'à  présent  je  la  brode
Son  bâton  refleurit  sur  les  bords  du  Jourdain
Et  sous  les  lys  quand  vos  soldats  ô  roi  Hérode
L'emmenèrent  se  sont  flétris  dans  mon  jardin

Venez  tous  avec  moi  là-bas  sous  les  quinconces
Ne  pleure  pas  ô  joli  fou  du  roi
Prends  cette  tête  au  lieu  de  ta  marotte  et  danse
N'y  touchez  pas  son  front  ma  mère  est  déjà  froid

Sire  marchez  devant  trabants  marchez  derrière    
Nous  creuserons  un  trou  et  l'y  enterrerons  
Nous  planterons  des  fleurs  et  danserons  en  rond  
Jusqu'à  l'heure  où  j'aurai  perdu  ma  jarretière          
Le  roi  sa  tabatière  
L'infante  son  rosaire  
Le  curé  son  bréviaire

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316737
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 25.02.2012


ПЕРЕКЛАД: Ш. БОДЛЕР "Дон Жуан у пеклі"

Як  тільки  Дон  Жуан  спустився  до  Аїду  
І  за  проїзд  обол  Харону  заплатив,
Кремезний  той  жебрак  із  урочистим  видом,
Мов  гордий  Антисфен,  умить  на  весла  сів.

З  обвислими  грудьми,  нагі  і  розпростерті,
Під  небом  непроглядним  корчились  жінки,
І  наче  від  худоби,  що  приносять  в  жертву,
Тягнувся  їхній  рев  по  березі  ріки.

Кмітливий  Сґанарель  оплати  домагався,  
Тим  часом  Дон  Луїс  тремким  перстом  услід
Показував  мерцям  синка,  що  насміявся  
Із  батьківських  сивин,  занапастивши  рід.  

Жалобна  і  худа  незаймана  Ельвіра
У  мужа,  що  її  зганьбив  на  цілий  світ,
Вимолювала  знаку  щирої  довіри
І  ніжності,  якими  він  скріпив  обіт.

Камінний  чоловік,  закутий  в  лати  сірі,
Повз  видива  човном  у  темінь  керував;  
А  Дон  Жуан  мовчав,  підпершись  на  рапіру,
І,  дивлячись  у  вир,  на  дійство  не  зважав.  



***

Don  Juan  aux  enfers


 Quand  Don  Juan  descendit  vers  l'onde  souterraine
 Et  lorsqu'il  eut  donné  son  obole  à  Charon,
 Un  sombre  mendiant,  l'oeil  fier  comme  Antisthène,
 D'un  bras  vengeur  et  fort  saisit  chaque  aviron.

 Montrant  leurs  seins  pendants  et  leurs  robes  ouvertes,
 Des  femmes  se  tordaient  sous  le  noir  firmament,
 Et,  comme  un  grand  troupeau  de  victimes  offertes,
 Derrière  lui  traînaient  un  long  mugissement.

 Sganarelle  en  riant  lui  réclamait  ses  gages,
 Tandis  que  Don  Luis  avec  un  doigt  tremblant
 Montrait  à  tous  les  morts  errant  sur  les  rivages
 Le  fils  audacieux  qui  railla  son  front  blanc.

 Frissonnant  sous  son  deuil,  la  chaste  et  maigre  Elvire,
 Près  de  l'époux  perfide  et  qui  fut  son  amant,
 Semblait  lui  réclamer  un  suprême  sourire
 Où  brillât  la  douceur  de  son  premier  serment.

 Tout  droit  dans  son  armure,  un  grand  homme  de  pierre
 Se  tenait  à  la  barre  et  coupait  le  flot  noir;
 Mais  le  calme  héros,  courbé  sur  sa  rapière,
 Regardait  le  sillage  et  ne  daignait  rien  voir.

 —  Charles  Baudelaire

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315789
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 21.02.2012


ПЕРЕКЛАД: М. ЦВЕТАЕВА «Солнце - одно, а шагает по всем городам…»

Сонце  –  одне,  а  в  усі  заглядає  міста.  
Сонце  –  моє.  Я  нікому  його  не  віддам.

Ні  на  мить,  ні  на  зблиск,  ні  на  погляд.  –  Нікому.  –  Повік!
Хай  би  і  Всесвіт  назáвжди  у  темряві  зник!

В  руки  візьму!  Не  вертітись  по  колу  звелю!
Хай  собі  руки,  і  губи,  і  серце  спалю!

В  темряву  вічну  пірне  –  у  погоню  подамсь…
Сонце  моє!  Я  нікому  тебе  не  віддам!


***

Солнце  -  одно,  а  шагает  по  всем  городам.
Солнце  -  мое.  Я  его  никому  не  отдам.

Ни  на  час,  ни  на  луч,  ни  на  взгляд.  -  Никому.  -  Никогда!
Пусть  погибают  в  бессменной  ночи  города!

В  руки  возьму!  Чтоб  не  смело  вертеться  в  кругу!
Пусть  себе  руки,  и  губы,  и  сердце  сожгу!

В  вечную  ночь  пропадет  -  погонюсь  по  следам...
Солнце  мое!  Я  тебя  никому  не  отдам!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313126
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.02.2012


ПЕРЕКЛАД: В. Б. ЄЙТС (або ЇТС - кому як) «Нема іншої Трої»

Як  дорікати  тій,  що  дні  мої
Наповнила  стражданням;  тій,  що  владно
Бідноту  посилала  у  бої,
Містечка  кличучи  на  еспланади,  –
Коли  б  то  мужність  наздогнала  мсту?
І  щó  б  могло  її  задовольнити,
Як  благородне  полум’я,  просту,
Як  лук  напнýтий,  вроду  гордовиту,
Яка  в  наш  вік  не  до  смаку  юрбі?
Щó,  будучи  суворою  й  палкою,
Могла  змінити  б  у  своїй  судьбі?
Хіба  була  для  неї  інша  Троя?


***
NO  SECOND  TROY
Why  should  I  blame  her  that  she  filled  my  days
With  misery,  or  that  she  would  of  late
Have  taught  to  ignorant  men  most  violent  ways,
Or  hurled  the  little  streets  upon  the  great.
Had  they  but  courage  equal  to  desire?
What  could  have  made  her  peaceful  with  a  mind
That  nobleness  made  simple  as  a  fire,
With  beauty  like  a  tightened  bow,  a  kind
That  is  not  natural  in  an  age  like  this,
Being  high  and  solitary  and  most  stern?
Why,  what  could  she  have  done,  being  what  she  is?
Was  there  another  Troy  for  her  to  burn?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308394
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 22.01.2012


ПЕРЕКЛАД: М. ЦВЕТАЕВА “Какой-нибудь предок мой был — скрипач…”

Один  з  моїх  пращурів  був  –  скрипаль,
Наїзник  і  пройда  хитрий.  
Чи  не  тому  я  мандрую  вдаль
І  кучері  пахнуть  вітром?

Чи  не  моєю  краде  з  гарби
Рукою  він  –  абрикоси,
Вина  моєї  жаги-судьби,
Вихрастий  і  горбоносий?  

На  труд  плугáтаря  клопіткий
Дивився  здаля  безмовно.
Поганий  приятель  був,  –  палкий
І  лагідний  був  любовник!

Любив  намиста,  тютюн  і  ніч,
І  юнок  бентежив  спокій…
Та  й  боягузом  був,  певна  річ,
Той  пращур  мій  жовтоокий.  

Продавши  душу  чортам  за  гріш,  
Вночі  оминав  могили.
А  ще,  напевно,  носив  він  ніж
В  халяві,  укритій  пилом,

З-за  рогу  часто  він  у  пітьмі
Стрибав  –  ніби  кішка  спритний...
І  от  здалося  чомусь  мені:
Він  зовсім  –  не

грав  на  скрипці!

Й  не  переймався  пустим  жалéм
Про  кожну  лиху  прикмету!
Таким  мій  пращур  був  скрипалем.
Я  стала  –  таким  поетом.

***

Какой-нибудь  предок  мой  был    —    скрипач,
Наездник  и  вор  при  этом.
Не  потому  ли  мой  нрав  бродяч
И  волосы  пахнут  ветром?

Не  он  ли,  смуглый,  крадет  с  арбы
Рукой  моей  —  абрикосы,
Виновник  страстной  моей  судьбы,
Курчавый  и  горбоносый?

Дивясь  на  пахаря  за  сохой,
Вертел  между  губ  —  шиповник.
Плохой  товарищ  он  был,  —  лихой
И  ласковый  был  любовник!

Любитель  трубки,  луны  и  бус,
И  всех  молодых  соседок…
Еще  мне  думается,  что  —  трус
Был  мой  желтоглазый  предок.

Что,  душу  чёрту  продав  за  грош,
Он  в  полночь  не  шел  кладбищем.
Еще  мне  думается,  что  нож
Носил  он  за  голенищем,

Что  не  однажды  из-за  угла
Он  прыгал  —  как  кошка  гибкий…
И  почему-то  я  поняла,
Что  он  —  не


играл  на  скрипке!

И  было  всё  ему  нипочем,    
Как  снег  прошлогодний  —  летом!
Таким  мой  предок  был  скрипачом.
Я  стала  —  таким  поэтом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307378
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.01.2012


ПЕРЕКЛАД: А. АХМАТОВА “Сказал, что у меня соперниц нет…”

Сказав,    що    незрівнянна    я    ні  з  ким.
Для    нього    я    не    жінка    з    плоті    й    крові,
А  промінь  сонця  серед  хмарних  зим
І    дика  пісня  предківської  мови.
Коли    помру,    він    тужно    не    зітхне,    
Не    вигукне:    «Воскресни!»    –    ошаліло,
Та    неможливість  жити  осягне    –
Душі    без    пісні    і    без    сонця    тілу.
…А    що    тепер?


***


Сказал,    что    у    меня    соперниц    нет.
Я    для    него    не    женщина    земная,
А    солнца    зимнего    утешный    свет
И    песня    дикая    родного    края.
Когда    умру,    не    станет    он    грустить,
Не    крикнет,    обезумевши:    «Воскресни!»    —
Но    вдруг    поймет,    что    невозможно    жить
Без    солнца    телу    и    душе    без    песни.
...А    что    теперь?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305224
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 09.01.2012


(майже) СИНХРОННО…

у  натовпі  компресій-декомпресій,
коловороті  скупчень  і  лакун,
у  кулеметних  вибухах  обсесій,
спрямованих  на  осередки  лун,
кудись  біжу  –  до  битви  чи  до  схрону,
із  ран  німих  прозору  плазму  ллю,
душею  в  душу  –  викликом  синхронним  –
наздоганяю…каюсь…і  люблю…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291273
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 06.11.2011


ПЕРЕКЛАД: М. ЦВЕТАЕВА «Всё повторяю первый стих…»

Все  виправляю  слово  те,
Повторюючи  вірш  невтомно:
«Я  стіл  накрив  на  шість  гостей»…
Ти  геть  забув,  що  буде  –  сьомий.

Невесело  святкують  шість,
Дощить  на  лицях  нерухомих…
Як  ти  забув,  що  інший  гість
Прийде  до  столу,  сьомий  –  сьома…

Невесело  твоїм  гостям,
Карафа  ледарює  в  тиші.
Сумні  –  вони,  сумний  –  і  сам,
Непрошена    –  за  всіх  сумніша.

Нема  ні  світла,  ані  втіх.
Ні  їсти  не  кортить,  ні  пити.
Як  ти  недолічитись  міг?
Як  у  числі  міг  помилитись?

Як  міг,  як  смів  не  знати  ти,
Що  шість  (твій  батько,  мати  літня,
Ти  сам  –  із  жінкою  й  брати)
Це  семеро  –  бо  я  на  світі!

Ти  стіл  накрив  на  шість  гостей,
Та  шість  –  не  остаточний  вимір.
Ніж  чучелом  поміж  людей  –
Хоч  тінню  проживу  –  з  твоїми,

(Своїми…),
Хистко,  без  підпор  –
Не  заважаючи  нікому!  –
За  непоставлений  прибор
Непрошена  сідаю,  сьома.

Раз!  –  перевернутий  стакан!
І  все,  що  стримували  гаті,  –
Вся  сіль  з  очей,  вся  кров  із  ран  –
Зі  скатертини  –  по  кімнаті.

Могилі  –  геть!  Розлуці  –  геть!
І  стіл  ожив,  здригнулись  двері.
Як  на  весільнім  святі  –  смерть,
Я  –  грім  життя  на  цій  вечері.

…  Ніхто:  не  брат,  не  син,  не  муж,
Не  друг  –  а  все  ж  я  дорікаю:
«Ти,  стіл  накривши  на  шість  –  душ,
Мені  не  приділив  –  і  краю».



***
 Все  повторяю  первый  стих
 И  все  переправляю  слово:
 "Я  стол  накрыл  на  шестерых"...
 Ты  одного  забыл  -  седьмого.

 Невесело  вам  вшестером.
 На  лицах  дождевые  струи...
 Как  мог  ты  за  таким  столом
 Седьмого  позабыть  -  седьмую...

 Невесело  твоим  гостям,
 Бездействует  графин  хрустальный.
 Печально  -  им,  печален  -  сам,
 Непозванная  -  всех  печальней.

 Невесело  и  несветло.
 Ах!  не  едите  и  не  пьете.
 Как  мог  ты  позабыть  число?
 Как  мог  ты  ошибиться  в  счете?

 Как  мог,  как  смел  ты  не  понять,
 Что  шестеро  (два  брата,  третий-
 Ты  сам  -  с  женой,  отец  и  мать)
 Есть  семеро  -  раз  я  на  свете!

 Ты  стол  накрыл  на  шестерых,
 Но  шестерыми  мир  не  вымер.
 Чем  пугалом  среди  живых  -
 Быть  призраком  хочу  -  с  твоими,

 (Своими...),
 Робкая  как  вор,
 Я  -  ни  души  не  задевая!  -
 За  непоставленный  прибор
 Сажусь  незванная,  седьмая.

 Раз!  -  опрокинула  стакан!
 И  все,  что  жаждало  пролиться,  -
 Вся  соль  из  глаз,  вся  кровь  из  ран  -
 Со  скатерти  -  на  половицы.

 И  -  гроба  нет!  Разлуки  -  нет!
 Стол  расколдован,  дом  разбужен.
 Как  смерть  -  на  свадебный  обед,
 Я  -  жизнь,  пришедшая  на  ужин.

 ...  Никто:  не  брат,  не  сын,  не  муж,
 Не  друг  -  и  все  же  укоряю:
 "Ты,  стол  накрывший  на  шесть  -  душ,
 Меня  не  посадивший  -  с  краю".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278055
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.09.2011


ПРИТЧА ПРО ЗОЛОТО і СРІБЛО…

***
мовчання  -  золото...  примарне  Ельдорадо...  
о  шостій  лабіринтами  палат                                                  
блукаю  знов  -  твій  випадковий  кат:                            
петля  проклять  стиска  едемським  гадом                  
горлянку,  що  здалася  напрокат  -                                          
мовчить  Пілат...


***
із  піхви  голосу,  де  зародкова  віра      
за  срібняки  збудовує  собор,                      
чи  забереш  назад  мій  давній  борг          
розпеченою  буквою  офіри?  -                        
все,  чим  багата  -  слово  і  любов  -            

зітхає  Бог...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277315
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.08.2011


МОНОЛОГ

Офеліє,  чи  не  скучила?
нелегко  мені  блукається  
і  віриться,  і  не  мучиться,  
вночі  на  даху  не  лається...
а  вранці  міцною  кавою
узори  чудні  складаються:
гадаєш,  новими  справами
всі  сумніви  переваряться?
напевно,  ти  маєш  рацію,
жонглюємо  протиріччями…
по  вінця  налий,  Гораціо!
зустрінемося  у  вічності…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261390
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 24.05.2011


Я ПОМЕРЛА ДАВНО

я  померла  давно
стала  глиною  гноєм  вугіллям                                  
мандрівничим  зерном  
проростала  в  курганах  трипілля                                    
виглядала  в  вікно
вітражами  соборів  готичних
розливалась  вином
на  бенкетах  героїв  античних
я  померла  давно
язиками  вогненними  трої
полонянки  сукном  
розсоталась  під  натиском  зброї  
степовим  скакуном
загрузала  в  пісках  іудеї
полягла  полотном
сивини  на  коханців  помпеї  
на  галактики  дно
розстелилась  чумацькою  сіллю  
 
я  померла  давно
лиш  ніколи  Тебе  не  зустріла

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260861
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 21.05.2011


ФЕРМАТА (інь)

на  метроном  замóк/кайдани/лати/
ключем  скрипковим  поворот  у  серці/
октав  безодня  в  двох  краплинах  терцій/
на  кожну  ноту  інь  і  ян  –  фермата//
там/  обережно  простягнувши  руку/
штовхни  повільно  зоряну  колиску/
і/  у  дзеркальнім  коридорі  звуку
почуєш  храп  сліпого  василіска/
освідчення  священної  потвори  
на  інтервалах  нотних  мерехтінь//
вже  майже  розшифровані  акорди/
фермата  розчинилась//  ранок//  інь…



(http://www.youtube.com/watch?v=dZn_VBgkPNY
Yo-Yo  Ma:  a  much  better  version)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260287
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 18.05.2011