Лілія Ніколаєнко

Доля поета у книзі «Вінець для музи»

Багато  хто  вважає,  що  називати  себе  поетом  чи  митцем  –  це  нескромно  і  некрасиво.  І  все  ж  моя  лірична  героїня  –  поетеса,  хоча  я  не  стверджую,  що  це  особисто  я.  ЇЇ  приклад  відображає  складний  духовний  світ  творчих  особистостей,  де  мають  місце  і  палкі  почуття,  і  болісні  протиріччя,  і  безкінечні  пошуки  сенсу  власного  існування.  

Коли  у  мене  з’явилось  бажання  написати  корону  сонетів,  я  вагалась  із  вибором  теми.  Класична  тематика  для  більшості  авторів  –  це,  звісно,  кохання.  Куди  ж  без  нього.  Але  мені  завжди  було  цікаво  відображати  у  віршах  глибоку  філософію,  а  не  лише  описувати  пригоди  закоханої  душі.  Тому  я  зупинилась  на  цій  темі  –  доля  митця  (жінки-поетеси)  та  його  (тобто  її)  непрості  відносини  зі  своєї  Музою.  

Перед  тим,  як  почати  роботу  над  короною,  я  написала  сім  звичайних  вінків  сонетів  (нагадаю,  що  корона  –  це  15  вінків  сонетів,  пов’язаних  спільними  римами).  Одні  виходили  вдалішими,  інші  давались  важче.  Але  уся  моя  творчість  підходила  до  моєї  основної  мети  –  корони  сонетів.  Хтось  може  запитати  –  а  навіщо  взагалі  так  ламати  голову  і  писати  ту  корону?  Адже  можна  просто  писати  гарні  вірші.  Але  я  –  максималіст.  Якщо  беруся  за  щось,  то  прагну  це  зробити  або  найкраще,  або  ніяк.  :)

Прості  вірші  кануть  в  Лету,  мене  це  не  влаштовувало.  Хотілося  завоювати  власне  королівство,  нехай  навіть  воно  зі  слів  і  образів,  нехай  фентезійне,  але  й  реальне  водночас!  На  початку  20-ого  століття  свою  корону  (наболіла  громадянська  лірика)  написав  Юрій  Назаренко.  Кілька  років  тому  автором  ще  однієї  корони  сонетів  став  мій  давній  друг  Ярослав  Чорногуз,  подавши  приклад  зразкової  любовної  лірики  із  максимальним  дотримання  суворого  сонетного  канону.

До  корони  сонетів  у  мене  був  теж  особливий  підхід.  Я  не  хотіла  нікого  наслідувати,  бо  шлях  кожного  поета  –  це  його  унікальний  досвіт  духовних  пошуків.  Можливо,  в  деяких  сміливих  експериментах  я  відходила  від  суворого  канону,  але  в  цьому  і  сіль.  «Вінець  для  музи»  -  це  історія  творчої  душі,  її  шлях  від  юності  та  наївності  до  духовного  переродження.  Це  історія  натхнення,  розчарування  та  прощення;  це  трансформація  самої  Музи  –  калейдоскопічна  зміна  її  облич,  що  втілювалися  як  у  реальних  людей,  так  і  в  ефемерні  образи.

В  Україні  подібних  творів  лише  три,  а  у  світі  налічується  біля  десятка.  Багато  класиків  літератури  марили  цим  жанром,  але  по  різних  причинах  не  втілили  свою  мрію  в  життя.  Я  радію,  що  змогла  довести  свою  важку  працю  до  кінця,  хоча  сумніваюсь,  що  такий  твір  можна  написати  ідеальним.  Досконалість  не  має  меж.  І  все  ж  корона  сонетів  для  мене  –  це  нота  «сі»  найвищої  октави.  Для  чого  я  її  писала?  Насамперед  для  себе,  щоб  довести  собі,  що  мої  вірші  –  це  не  банальна  писанина  та  марна  трата  часу.  Вона  вийшла  такою,  якою  вийшла:  втіливши  усі  переживання,  сумніви,  помилки  та  уроки.

І  от  нарешті  в  березні  2021  року  за  сприяння  Вінницької  ОДА  була  видана  збірка  «Вінець  для  музи».  Це  дуже  приємна  подія.  Хоча  з  іншого  боку,  що  таке  паперова  книга?  Це  просто  папір,  чорнило  і  обкладинка.  Це  матеріальна  форма  тієї  вічності,  що  якої,  мабуть,  прагне  кожен  поет.  Тому  наостанок  я  хотіла  би  дати  пораду  молодим  авторам  –  не  треба  намагатися  видати  книгу  будь-якою  ціною,  потрібно  перейматися  її  змістом  та  якістю  самої  поезії.  І  тоді  ви  обов’язково  знайдете  своїх  прихильників  та  своє  місце  у  чарівному  літературному  світі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908385
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2021

Збірка "Вінець для музи"

Нарешті  довгоочікувана  подія!  За  сприяння  Вінницької  ОДА  вийшла  моя  книга  "Вінець  для  музи".  Це  корона  вінків  сонетів,  яка  налічує  225  віршів,  пов"язаних  між  собою  спільними  римами.  Збірка  вийшла  через  два  роки  після  того,  як  була  закінчена  робота  над  короною,  яка  тривала  близько  року.
Дякую  усім,  хто  у  мене  вірив  і  хто  мене  підтримував!
Хто  бажає  замовити  збірку,  пишіть  у  приватні  повідомлення.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907770
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2021

Дещо цікаве про серйозні речі

Александр  Дюма  писав:  «Нудне  і  довге  –  перші  вороги  мистецтва».  Мабуть,  це  стосується  і  поезії.  Одне  із  неписаних  правил  сучасної  поезії  полягає  в  тому,  щоб  втиснути  побільше  сенсу  у  меншу  кількість  слів.  І  я  до  цієї  тенденції  ставлюсь  позитивно.  Та  зрештою,  наважилась  на  дуже  довгий  (але  надіюсь,  що  не  нудний)  твір  –  корону  вінків  сонетів.

Публікуючи  текст  своєї  корони  «Вінець  для  музи»,  я  помітила,  що  більшість  читачів  взагалі  не  знають  про  існування  подібного  жанру.  Втім,  це  і  зрозуміло,  бо  навіть  звичайний  вінок  сонетів  не  є  надто  популярним  серед  сучасних  авторів,  а  тим  більше  серед  читачів.

Чимало  людей  можуть  запитати:  «А  навіщо  взагалі  писати  корону  чи  вінок?  Хіба  не  достатньо  просто  писати  гарні  душевні  вірші?»  Я  відповідаю:  «Писати  варто  хоча  б  заради  самовдосконалення.  Сонет  дисциплінує  поета,  адже  до  нього  ставляться  досить  суворі  вимоги.  Може  здатися,  що  вони  заганяють  автора  у  рамки  та  не  дозволяють  йому  розкритися.  Але  опанувавши  цей  жанр,  поет  стане  справжнім  поетом,  а  не  любителем,  який  просто  красиво  заримовує  думки.

Вінок  сонетів  (бажано  класичних  сонетів,  а  не  «вільних»),  завжди  вважався  вершиною  поетичної  майстерності,  а  корона  –  це  взагалі  вершина  вершин.  Гадаю,  немало  «маститих»  авторів  у  минулому  та  нинішньому  столітті  пробували  її  писати,  але  зупинялись  на  початку  або  на  півдороги  (але  не  зізнавалися  у  цьому).  :)

Я  теж  була  не  впевнена,  що  завершу  корону,  тим  більше  у  такий  короткий  термін.  Але,  дописавши  її,  зрозуміла  одне  –  для  такого  завдання  необхідна  насамперед  величезна  витримка  та  бажання  розвиватися.  Це  величезна  технічна  та  навіть  нудна  (хоча,  можливо,  і  по-своєму  цікава)  праця.  Це  робота  із  словниками  та  не  один  день  редагування  вже  готового  матеріалу.  Дорога  до  цієї  вершини  така  ж  складна,  як  шлях  буддиського  монаха  до  нірвани.  Але  досвіт,  отриманий  в  процесі  її  подолання  –  безцінний.

Як  не  дивно,  але  корону  сонетів  теж  можна  «зграфоманити».  У  світі  існує  до  десятка  «корон»  і  далеко  не  всі  вони  вдалі.  Адже  підібрати  таку  кількість  слів  до  чотирьох  магістральних  рим  не  так  просто.  Крім  того,  у  короні  безліч  інших  рим,  які  не  повинні  повторюватися  (хоча  б  у  одному  відмінку).  Потрібно,  щоб  рими  гармонійно  вписувалися  у  рядок,  а  не  були  «притягнутими  за  вуха».
Я  намагалася  уникати  застарілих  слів  (хоча,  деякі  все  ж  є  у  короні),  скорочених  форм  дієслів  та  прикметників,  діалектизмів,  словом,  всього,  що  полегшує  цей  шлях!  Хоча,  з  іншого  боку  я  люблю  використовувати  «авторизми»,  але  ними  теж  не  бажано  зловживати.

Можливо  хтось  із  авторів  захоче  повторити  мій  шлях,  але  я  не  буду  ні  відговорювати  їх,  ні  заохочувати.  Закликаю  лише  зробити  правильні  висновки  щодо  поезії.  Як  би  не  оновлювалось  мистецтво  та  література,  існують  незмінні  речі,  які  неможливо  перевершити  ніякими  чудернацькими  «пробами  пера»  та  сміливими  експериментами.

Сучасна  поезія  базується  на  «модних  віяннях»,  більшість  із  яких  не  мають  нічого  спільного  із  поезією  як  такою.  Ці  «свіжі»  та  екстравагантні  стилі  приносять  авторам  популярність  у  творчих  колах,  але  чи  вічні  вони?  Чи  не  нагадують  вони  пісні-одноденки  сучасних  горе-співаків?  Оновлюючи  поетичне  мистецтво,  важливо  утримувати  баланс  між  класичним  та  модерним,  а  також  не  піддаватися  спокусам  швидкоплинної  слави.  Лише  в  цьому  випадку  можна  створити  щось  власне  и  неповторне,  не  копіюючи  ні  класиків,  ні  сумнівних  сучасних  зірок  літератури.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854480
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.11.2019

Ренесанс любові

Корона  сонетів  «Вінець  для  музи»
Вінок  14.  Ренесанс  любові

1.
В  обійми  до  небес  вогнем  летить,
В  безодню  зір  моя  весна  впадає.
Дзвенить  ручайно  талий  снігоцвіт.
Казками  снів  ряхтять  магічні  далі.

Шепоче  вітер,  ніби  ворожбит,
На  мову  солов’їв  перекладає
Духмяну  пісню  яблуневих  віт
І  забуття,  солодке  та  жадане.

Ізнов  дурманить  почуття  п’янке,
На  струнах  ночі  чудеса  колише.
Хмільного  щастя  загримить  оркестр.

Жага  ввірветься  у  сумне  затишшя.
Із  нот  медових  потече  лікер  –
Натхнення,  переболене  на  вірші!

2.
Натхнення,  переболене  на  вірші,
Цілує  струни  золотих  кіфар.
Трояндами  буяє  попелище.
Орфею,  оживи  і  знов  співай!

Заповни  у  душі  бездонну  нішу,
Розбий  біди-печалі  саркофаг.
П’янка  любове,  за  життя  миліша,
Не  час  іще  казати  «Прощавай!»

Щемлива  муза  розтинає  простір,
Магічним  димом  у  рядках  чадить,
Фарбує  дивиною  світ  наосліп.

Кохання  –  пожиттєвий  мій  вердикт.
Моє  перо  солодка  мука  гострить,
Спіліють  в  серці  чарівні  плоди.

3.
Спіліють  в  серці  чарівні  плоди.
Весна  натхненням  заквітчає  віття,
Нектарами  кохання  пригостить,
З  мережива  зірок  розкине  сіті.

Дзвенить  дощами  дивний  аметист,
З  душі  змиває  злива  пил  столітній.
Про  диво  соловейко  сповістить,
Складуться  зорі  в  золоті  суцвіття.

Розбурхав  небеса  дзвінкий  акорд
І  мрії  неземні  течуть  із  тріщин.
Оспівує  красу  небесний  хор.

Хмільні  сонети  юний  квітень  пише.
 Врожай  палких  думок  його  –  «amor!»  –
Медами  і  вином  налиті  вишні.

4.
Медами  і  вином  налиті  вишні
Дозріють  у  саду  твоїх  казок,
Богине  слова,  осяйна  і  пишна!
Натхненням  запалає  горизонт.

Трагічна  і  палка,  свята  і  грішна,
Молюсь  за  тебе,  неземна  красо!
Нехай  хоч  це  мою  печаль  утішить.
Ховаю  у  душі  тривожний  зойк…

Нехай  давно  скував  холодний  мармур
Прообраз  музи,  що  від  часу  зблід,
Її  розбудить  поцілунком  травень.

Любові  запізнілої  прихід
Вдихає  у  рядки  яскраві  барви.
У  римах  недоказане  тремтить.

5.
У  римах  недоказане  тремтить.
Перо  жагу  на  серці  витинає.
Цілунок  музи,  як  пекучий  слід.
 Мандрує  щастя  весняними  снами.

Любов  і  відчай,  у  рядках  живіть!
Щемливий  біль  мене  пронизав  наскрізь,
Життя  –  лише  до  раю  переліт.
Душа  у  море  віршів  поринає.

Я  сотні  ненаписаних  присвят
Невидимо  на  стінах  мрій  залишу.
Вже  близько  яблуневий  снігопад…

Із  темряви  мовчать  усе  гучніше
Безсмертні  звуки  неземних  сонат.
Стікає  на  папір  гаряча  тиша!

6.
Стікає  на  папір  гаряча  тиша.
Ростуть  плоди  натхнення  і  жури  –
Одним  садити,  а  збирати  –  іншим.
Для  мене  ж  муза  –  до  зірок  прорив.

Хай  в  час  біди  холодний  вітер  свище,
Дощі  не  обірвуть  палкий  порив.
А  ніч  перед  світанком  найтемніша.
Запалить  ранок  дивні  кольори.

Пегас  у  небі,  осяйний  і  буйний
По  зоряній  дорозі  цокотить,
Копитами  уламки  снів  карбує.

В  садах  Парнасу  вічно-молодих  
Захопить  серце  зоресяйна  буря,
Перо  поріже  душу  на  листи…

7.
Перо  поріже  душу  на  листи  –
Хай  травень  розішле  усім  стихіям.
За  світлий  сум  весна  мене  простить,
Запросить  на  своє  бучне  весілля.

Там  кожен  птах  і  геній,  і  артист.
Пробудить  чарівну  поліфонію
Палкого  солов’я  завзятий  свист,
І  серце  від  пісень  його  зомліє.

Хай  в  музи  сотні  неземних  імен,
Сонети  цих  оман  –  живі  та  віщі,
М’які,  мов  шовк  та  гострі,  ніби  меч.

Любове  неземна,  світи  ясніше,
Щоб  не  приніс  у  долю  літній  смерч
Дилеми  несвідомого  без  рішень.

8.
Дилеми  несвідомого  без  рішень
Зруйнують  в  серці  весняні  громи.
Розвій  же,  музо,  листопад  торішній.
У  зоряний  полон  мене  візьми!

Ти  сильна  і  тендітна,  як  підсніжник,
Слова  твої  пахучі,  мов  жасмин.
Сплелися  у  вінках  жага  і  ніжність.
Корону  слів  у  світлий  дар  прийми!

З  ілюзій  та  оман  моя  держава,
Та  чисту  мрію  не  покриє  цвіль.
Весна  росою  дикий  мед  розбавить.

А  душу  переповнює  всуціль
Вода  цілюща  і  нестерпна  спрага.
Поезія  –  це  битва  божевіль.

9.
Поезія  –  це  битва  божевіль,
Мелодія  натхненна  і  небесна.
Мотив  моїх  поривів  і  безсиль
На  променях  жаги  заграй,  маестро!

Нехай  думок  тривожний  водевіль
Сховає  неба  таємниче  плесо.
Голубить  серце  ніжний  дотик  хвиль
І  на  душі  одвічна  крига  скресла.

Хай  довгої  розлуки  суховій
Зробив  едем  порожнім  і  спекотним,
В  камінні,  музо,  дивний  цвіт  посій!

В  пустелі  самоти,  немов  колодязь,
Лиш  ти,  любове,  порятунок  мій  –
Напій  оман  земну  журбу  солодить!

10.
Напій  оман  земну  журбу  солодить
І  вірші,  як  бурхлива  течія,
Несуть  спокусу,  ніжну  і  лоскотну,
Мов  голоси  принадливих  наяд.

У  душу  з  піднебесся  диво-дзвоном  
   Проллється  торжество  весняних  свят.
Під  чисті  звуки  чарівних  симфоній
З  розхристаних  небес,  любове,  сяй!

Пелюстки  снів  і  ноти  зорепаду
Весна  збирає  в  золоту  таріль.
Загуснуть  ноти  –  заблищать  смарагди,

Зелений  шовк  замайорить  довкіл.
У  рай  травневий  непомітно  надить
Нектар  ілюзій,  мов  отруйний  хміль.

11.
Нектар  ілюзій,  мов  отруйний  хміль,
Зболілу  душу  забуттям  туманить.
Наспівує  казки  весняний  джміль,
В  нічому  небі  мріють  сині  плавні.

Вирує  яблунева  заметіль
І  гоїть  рани,  самотою  рвані.
Замріявся  тобою  небосхил.
Ти  –  муза-мука  перша  і  остання.

У  зоряне  блаженство  упаду,
І  серце  не  торкне  лиха  погорда.
Цвіте  любов,  пізнавши  висоту.

За  мрією  пливуть  думки-ескорти.
Змітаючи  життєву  суєту,
Стихія  літер  обпікає  льодом.

12.
Стихія  літер  обпікає  льодом,
Бо  кров’ю  серця  цей  роман  пишу.
Розбурхує  натхнення  світлий  спогад,
З  едему  в  гріх  не  перейду  межу.

Вклоняюся  тобі,  моя  любове,
За  вічність,  що  в  сонетах  бережу.
Римую  на  вітрах  небесну  повість,
Хоч  у  житті  я  граю  роль  чужу.

Врятуй  від  фарсу!  Поміняй  сценарій!
В  садах  душі  невпинно  рву  кукіль,
Та  спокою  вона  ніяк  не  знайде…

Лиш  міражі  –  плоди  моїх  зусиль.
Лечу  до  музи  золотими  снами.
Яка  ж  ціна  краси?  –  одвічний  біль…

13.
Яка  ж  ціна  краси?  –  одвічний  біль.
Натхнення  і  журба  сплелися  міцно.
Усі  відтінки  почуттів-чорнил
Магічним  сяйвом  розбавляє  місяць.

Ти  –  сонце  серед  тисячі  світил,
Забутого  кохання  світлий  вісник.
Стрічаючи  весну,  за  сотні  миль
Почує  серце  солов’їну  пісню.

Із  небом  залишусь  я  сам-на-сам,
Стечуть  палкі  слова  медовим  воском.
Умиє  мрії  весняна  роса.

Ізнов  мене  зове  любов  на  поступ.  
Освячений  стражданням  ренесанс.
Хто  муза  для  митця?  –  гірка  свобода.  

14.
Хто  муза  для  митця?  –  гірка  свобода,
Гріховна  святість  і  п’янка  тюрма.
Блаженним  божевіллям  позолотить
Завіт  свого  магічного  письма.

У  вічність  відкриває  горизонти,
Та  серце  викрадає  крадькома.  
Навколо  шелестять  поля  осоту,
Та  вічний  у  рядках  палкий  розмай.

Отак  і  я  молюсь  на  образ  ясний.
У  небі  світла  мрія  лопотить.
Любов  нестримна,  мов  політ  Пегаса,

У  темряві  малює  дивосвіт.
 Душа  її  жагуча  і  прекрасна
В  обійми  до  небес  вогнем  летить.

МАГІСТРАЛ
В  обійми  до  небес  вогнем  летить
Натхнення,  переболене  на  вірші.
Спіліють  в  серці  чарівні  плоди  –
Медами  і  вином  налиті  вишні.

У  римах  недоказане  тремтить,
Стікає  на  папір  гаряча  тиша.
Перо  поріже  душу  на  листи  –
Дилеми  несвідомого  без  рішень.

Поезія  –  це  битва  божевіль.
Напій  оман  земну  журбу  солодить.
Нектар  ілюзій,  мов  отруйний  хміль.

Стихія  літер  обпікає  льодом.
Яка  ж  ціна  краси?  –  одвічний  біль.
Хто  муза  для  митця?  –  гірка  свобода…


Корона  сонетів  –  твір,  що  складається  із  15  вінків  сонетів,  пов`язаних  спільними  римами.  Кожен  сонет  центрального  (магістрального)  вінка  виступає  магістралом  ще  для  окремого  вінка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854217
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.11.2019

Римовані митарства

[b]Корона  сонетів  «Вінець  для  музи»
Вінок  13.  Римовані  митарства[i][/i][/b]

1.
Коли  творіння,  чисте  і  глибинне,
Розпалює  снагу  палких  звитяг,
Небесну  мудрість  пізнає  людина
І  лаври  похвалу  їй  шелестять.

Якщо  ж  приносить  лиш  гіркі  боління,
Зневірою  туманить  майбуття,
Стає  тоді  душа  сліпа  й  причинна.
Розбиті  зорі  в  бур’янах  ряхтять.

Я  ж  над  усім  і  плачу,  і  сміюся,
І  мрії  крижаніють  у  вогні,
Зв’язала  муза  цей  Гордіїв  вузол  –

То  листям  облітає  навесні,
То  восени  багряний  спокій  рушить  –
Пробуджує  в  серцях  лункі  пісні.

2.
Пробуджує  в  серцях  лункі  пісні
Любов,  що  подолає  час  і  відстань.
Невинні  мрії,  ніби  цвіт  рясний,
Від  сірої  буденності  не  збліднуть.

Лиш  не  для  мене  щебет  чарівний…
Мої  слова  пожухлі  та  безплідні,
А  сон  казковий  непомітно  зник
І  доля  почала  зворотній  відлік.

Любила,  музо,  я  тебе  одну,
У  віршах  снила  про  політ  орлиний.
Та  якорем  душа  –  на  глибину…

   Долає  фатум.  Боротьба  нерівна.
Лише  на  мить,  магічну  і  хмільну,
Всміхається  поету  світла  днина.

3.
Всміхається  поету  світла  днина,
Як  вічність  він  складає  із  перлин.
Спиває  волю  із  джерел  первинних
Його  крилатий  і  шалений  кінь.

Моя  ж  душа  блукає  в  царстві  тіней.
Благає  чисту  мрію:  «Не  покинь!»
У  віршів  самоти  один  відтінок
І  тягнеться  ланцюг  важких  годин.

Чи  може  умістити  серце  жінки
Усі  краї  небесні  та  земні,
Коли  буває  там  для  горя  мілко?

Та  мить  –  і  світ  коханням  заяснів.
І  знов  п’янка  весна  співає  дзвінко,
У  сонці  оживають  чари  снів.

4.
У  сонці  оживають  чари  снів,
І  травень  гордо  носить  пишні  шати.
Та  відчай  сад  весняний  затінив.
Не  знаю  я,  куди  тепер  податись.

Мій  рай  для  тебе,  музо,  був  тісний.
Не  гріє  вже  твоїх  оман  багаття.
Мотив  святої  мрії  відбринів.
Гріхи  повзуть  в  едемі,  ніби  гаддя.

Про  щастя  спогад  у  пітьмі  топлю,
Сховала  скриньку-серце  у  хмаринах,
Жбурнула  в  пекло  дерев’яний  ключ…

Любов  розбилась  на  дрібні  мачини.
Святкує  фальш.  Зриває  слів  салют.
Мої  ж  сонети,  мов  трава  полину…

5.
Мої  ж  сонети,  мов  трава  полину.
Немає  музи  і  нема  мети.
Лечу  я  в  неіснуючу  країну
Утрачені  ілюзії  знайти.

Нависли  хмари,  як  пухкі  перини.
За  мною  палахтять  хиткі  мости.
Шепочуться  легендами  маслини,
У  хащах  лунко  виграє  сатир.

Зустріла  дев’ять  муз  я  на  Парнасі,
Але  нема  моєї  поміж  них…
 Холодний  дощ  умив  печаллю  рясно.

Затихли  водевілі  голосні.
Бреду  в  собі  у  покаянній  рясі.
В  душі  скорбота,  як  іржавий  ніж.

6.
В  душі  скорбота,  як  іржавий  ніж.
Покину  назавжди  палац  Кіпріди.
Любов  мою  невинну  очорнив
Пекельний  відчай,  у  перо  налитий.

Як  стерти  над  гріхом  фальшивий  німб?
Благаю  правосуддя  у  Феміди!
Вона  ж  не  чує  сповідань  сумних,
А  може  лиш  презирством  спопелити.

Думок  печальних  обступив  табун.
Дражнила  муза  диво-сном  донині,
Тепер  шепоче  із  пітьми:  «Забудь!»

Замерзне  на  папері  кров-калина.
Закінчивши  даремну  боротьбу,
Розбиті  мрії  в  забутті  спочинуть.

7.
Розбиті  мрії  в  забутті  спочинуть
На  пристані  для  блудних  кораблів.
Розрадь  в  душі  лиху  війно,  Афіно!
Троянду  чисту  хитрий  змій  обвив…

Набридло  волокти  ярмо  рутинне,
Шукати  друзів  поміж  ворогів.
Танцює  воля  із  пером  неспинно,
Бо  світ  мене  ще  й  досі  не  зловив.

Із  віршів,  що  писала  недолуго,
Вплела  у  долю  ниті  сивини
Моя  фатальна  і  солодка  туга.

О  відчаю,  сліпий  і  навісний!
Чи  в  спокій  заведе  буремна  смуга,
Чи  біль  мій  переродиться  у  гнів?

8.
Чи  біль  мій  переродиться  у  гнів,
Чи  сміхом  розіллються  ріки-думи?
Реальний  світ  ущент  давно  прогнив,
Казковий  –  посірів  і  зблід  від  суму.  

Хто  голосом  солодким  поманив,
А  потім  безсердечно  ранив  глумом?
Прощається  іскрою  вдалині
Любов  моя,  висока  і  бездумна.

Тож  бався,  музо,  водевілем  душ,
Пали  їх,  мов  палаци  паперові.
Моєї  ж  не  торкнись!  Повік  не  руш!

Зникайте  тіні  у  зорі  ранковій!
Та  знов  омани  золоті  довкруж…
Вертаюсь,  щоб  піти.  Ходжу  по  колу!

9.
Вертаюсь,  щоб  піти.  Ходжу  по  колу.
Мій  шлях  по  морю  самоти  проліг.
Шукаючи  Пегасову  підкову,
За  поміччю  здіймаюсь  на  Олімп.

Там  завжди  безтурботно  і  святково,
Солодкі  гімни  грають  сотні  лір.
В  очах  богів,  глибоких  і  тернових,
Стають  смішними  грізні  королі.

Одна  забава  в  юнака-Амура,
А  сивий  Зевс  такий  же  серцеїд.  
Облудами  людей  титани  дурять.

Тут  правди  не  знайду  я  вочевидь.
Та  сяють  зорі  крізь  думки  похмурі,
З  пітьми  жага  натхнення  гуркотить.

10.
З  пітьми  жага  натхнення  гуркотить.
Із  віршів  замикається  корона.
Поезія  пробилась  крізь  граніт  –
Сягає  до  зірок  могутня  крона.

Немає  для  поета  більших  бід,
Ніж  мрії  поховати  в  заборонах.
Блукає  у  саду  гранітних  плит
Душа  моя,  тремка  і  безборонна.

Лиш  промені  надій  і  сподівань
Освітлюють  на  небі  шлях  шовковий.
Здолала  море,  перейду  й  лиман.

Пливе  в  магічний  вимір  місяць-човен.
Я  музу  поверну  в  палац  оман,
Хоч  сумніви  холодним  градом  колють.

11.
Хоч  сумніви  холодним  градом  колють,
Нехай  перо  зітче  новий  сюжет.
Хай  творить  світ  сумний  і  загадковий,
Бо  слово  –  це  і  скрипка,  і  багнет.

Хоч  у  раю  бур’ян  уже  не  полють,
Святій  печалі  не  зірвати  лет.
Колодязь  почуттів  красою  повен.
Нема  спасіння  від  п’янких  тенет.

За  музою  спущусь  в  підземне  царство.
У  грі  на  долю  це  останній  хід.
Біжу  із  волі  у  солодку  пастку.

Чого  не  мала,  утрачаю  вмить.
Долаючи  римовані  митарства,
Іду  до  миру  через  сотні  битв.

12.
Іду  до  миру  через  сотні  битв,
Натхнення  через  край  уже  не  ллється.
Розтяту  душу  занесла  в  Аїд
Ілюзії  безжальна  колісниця…

Підземний  бог  карає  грішний  рід.
Для  нього  всі  нікчемні  та  безлиці.
В  очах  пекельна  кара  клекотить,
Аж  землю  колихає  хитавиця.

 «Віддай  же  музу!  –  я  молю  царя,
Та  що  титанам  до  жалю  людського?
 Пітьма  співає  сповідями  втрат…

«В  тобі  вона!  –  аж  раптом  він  промовив.  –
Як  ти  воскреснеш,  оживе  ураз
Ця  мрія,  і  реальна,  і  казкова».

13.
Ця  мрія,  і  реальна,  і  казкова,
Пилилась  в  забутті  під  чорним  склом.
Печаль  мені  співала  колискові,
Душа  плила  у  ніч  з  одним  веслом.

Та  ранок  розжене  почвари  знову.
Загоїться  у  серці  біль-розлом.
Жагу  любові  люта  смерть  не  скорить.
Розквітне  в  римах  все,  що  відцвіло.  

Хоч  відчай  із  пітьми  не  відпускає
І  лютий  Цербер  на  цепу  гарчить,
Я  вибухну  на  волю  вогнеграєм,

Розвіявши  примари  страховіть.
Надія  із  безодні  виринає,
В  обійми  до  небес  вогнем  летить.

14.
В  обійми  до  небес  вогнем  летить
Любов,  що  із  приречення  воскресла.
Весняним  квітом  зацвіте  пустир,
Птахів  травневих  загримлять  оркестри.

Пробач  же,  мила  музо,  що  не  тим
Писала  вірші  й  дарувала  весни.
Благала,  то  вернись,  то  відпусти,
Не  знаючи,  що  ти  для  мене  –  Всесвіт.

Я  довго  спала.  І  жила  всліпу.
 Та  зійде  із  душі  столітній  іній.
І  ріки  мрій  в  кохання  упадуть.

Розпалить  ніч  казкове  мерехтіння,
Перо  співуче  прожене  журбу,
Коли  творіння,  чисте  і  глибинне.

МАГІСТРАЛ
Коли  творіння,  чисте  і  глибинне,
Пробуджує  в  серцях  лункі  пісні,
Всміхається  поету  світла  днина,
У  сонці  оживають  чари  снів.

Мої  ж  сонети,  мов  трава  полину.
В  душі  скорбота,  як  іржавий  ніж.
Розбиті  мрії  в  забутті  спочинуть
Чи  біль  мій  переродиться  у  гнів?

Вертаюсь,  щоб  піти.  Ходжу  по  колу.
З  пітьми  жага  натхнення  гуркотить.
Хоч  сумніви  холодним  градом  колють,

Іду  до  миру  через  сотні  битв.
Ця  мрія,  і  реальна,  і  казкова,
В  обійми  до  небес  вогнем  летить.


Корона  сонетів  –  твір,  що  складається  із  15  вінків  сонетів,  пов`язаних  спільними  римами.  Кожен  сонет  центрального  (магістрального)  вінка  виступає  магістралом  ще  для  окремого  вінка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854174
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2019

Прокляття Афродіти

[b]Корона  сонетів  «Вінець  для  музи»
Вінок  12.  Прокляття  Афродіти[i][/i][/b]

1.
Одвічністю  стає  прекрасна  мить  –
То  знову  Афродіта  сни  тривожить.
Жагою  у  сонетах  палахтить
Її  велична  і  сліпуча  розкіш.

Цей  ніжний  біль  спиняє  часоліт,
Слова  гарячі  на  бажання  множить.
Душа  у  сітях  ночі  тріпотить
Я  знов  у  грішний  храм  іду  на  прощу.

У  хмарах  місяць  п’є  молочний  ель.
Фантазії  нависли  виноградом.
У  віршах  гусне  пряна  карамель.

Нектарами  оман  п’янить    Еллада.
Бурлить  любов  із  чарівних  джерел,
Мені  б  лише  навчитись  зупиняти…

2.
Мені  б  лише  навчитись  зупиняти
 Натхнення,  що  впадає  в  небеса.
Пірнаю  у  стихію  гріхопаду
І  губить  серце  руйнівна  краса.

Та  почуттів  шалені  водоспади
Потоплять  у  облудних  чудесах.
Думки  мої  жагучі  та  крилаті
Шматує  шалом  навісна  гроза.

Спокуса  лезо  божевілля  точить,
   Принадливі  омани  шепотить,
Штовхає  душу  на  солодкий  злочин.

У  море  щастя  кличе  теплий  брід,
У  плавнях  снів  гріховний  мед  хлюпоче,
Хмільна  свобода  із  рядків  гримить.

3.
Хмільна  свобода  із  рядків  гримить.
Цвітуть  словами  почуття-троянди.
Як  вартовий  божественних  воріт,
Мене  впускає  в  рай  дволикий  Янус.

Склепіння  ночі  від  жаги  тріщить
І  темряву  бажанням  лихоманить.
Та  знаю,  що  погасне  горицвіт.
Ця  витівка-любов  –  палац  піщаний!

Приймаю,  ніби  дар,  солодкий  згин,
 Вдивляючись  у  море  сонцепаду,
Малює  сон  казкові  береги.

Свідомість  заколисують  цикади.
Співаючи  богині  слізний  гімн,
Я  вірую,  що  прийде  в  серце  свято.

4.
Я  вірую,  що  прийде  в  серце  свято,
Веселка  розжене  дощі  розлук.
Душа  моя  гуляє  грішним  садом,
Немов  її  закляв  лихий  чаклун.

Затиснута  у  рими,  як  в  лещата,
У  віршах  долі  та  мости  палю.
Допоки  буду  вічний  сенс  шукати,
Котити  цей  Сізіфовий  валун?

Отруєну  жагу  до  дна  спиваю,
Троянди  поливаючи  слізьми.
Надію  будить  промінь  вогнеграю.

Щемливий  біль  у  далині  сурмить.
Любові  без  печалі  не  буває,
Як  світла  не  існує  без  пітьми…

5.
Як  світла  не  існує  без  пітьми,
Так  щастя  без  омани  золотої.
Шалена  мрія  крізь  буття  струмить,
Спокуси  ж  облягають  чорним  роєм.

Нектари  з  диво-зоряних  суцвіть
Діряве  серце  забуттям  напоять.
До  Елізею  відкриває  вхід
Ця  мука  одержимості  красою.

На  самоту  приречений  поет.
Гарячі  сльози  райський  гріх  освятять.
Душа,  мов  нестаріючий  портрет,  –

До  вічності  жага  –  її  прокляття.
Розтане  сон  і  біль  підсолить  мед  –
Добра  без  кривди  не  дано  пізнати.

6.
Добра  без  кривди  не  дано  пізнати.
Забула  я  давно  святий  наказ,
Бо  кожен  вірш  –  колишній  музі  зрада,
Що  пристрасть  виставляє  напоказ.

Фальшивими  стають  гучні  присвяти,
І  спогади  чорніють  від  образ.
Богиня  серце  розірве  на  шмаття,
Взамін  лише  нові  облуди  дасть.

Та  вкотре  відчай  віршопад  віщує.
Кохання  пустоцвітом  облетить.
Промовлю  знов  ім’я  любові  всує.

Солодке  словоблуддя  –  гріх  і  гніт!
Прекрасний  сон  у  римах  фальш  малює.
Цілунок  музи  на  душі  щемить.

7.
Цілунок  музи  на  душі  щемить,
Та  сходять  бур’янами  мрії-зерна.
Минув  натхнення  чарівний  зеніт.
Я  скинута  з  небес  в  колючі  терни.  

Любов  гучними  римами  мовчить.
І  мрії  неземні  торкає  скверна.
Долаючи  любовну  ненасить,
Душа  стає  ляклива  і  мізерна.

Уже  не  в  радість  ця  фатальна  роль.
Кохання  для  поета  –  лиш  знаряддя.
Примарні  почуття…  Ціна  їм  –  грош!

Питань  –  мільйон.  Нема  кого  спитати.
Бо  страчене  життя  моє  пером.
Безсмертя  –  це  не  радість,  а  розплата!

8.
Безсмертя  –  це  не  радість,  а  розплата!
Руйнується  повітряний  палац
І  зоряних  уламків  міріади
Поглине  на  землі  гірка  імла.

Вогонь  прокляття  чи  свята  лампада
На  прощу  безкінечну  прирекла?
Спокусами  кохання  розіп’яте,
Стікає  небо  у  пекельний  злам.

Капризний  Купідон  жорстоким  жартом
Душі  моїй  шептати  заповів
На  перехресті  снів  любовні  мантри.

В  сценаріях  розбещених  богів,
Що  грають  на  людські  серця  у  карти,
Моє  життя,  немов  печальний  міф.

9.
Моє  життя,  немов  печальний  міф,
Закляте  коло  зради  і  пробачень.
Едем  вогненним  листям  відшумів,
Жура  осіння  листопадом  плаче.

Не  ллється  з  віршів  солов’їний  спів.
Забуті  сни  набули  дивних  значень.
Орфей  в  моєму  серці  онімів…
Тече  рядками  жаль,  як  віск  гарячий.

Я  знову  тій  богині  присягну,
Що  вийшла  з  рим,  як  із  морської  піни.
Вивчаючи  любовну  таїну,

Збираю  втрати,  ніби  намистини.
І  все  ж  своєї  ролі  не  збагну.
О  музо,  закрута  твоя  вершина!

10.
О  музо,  закрута  твоя  вершина!
У  небі  косить  мрії  місяць-серп.
Дотліли  віршів  чарівні  вуглини,
Але  не  все  сказала  я…  не  все!

Лихий  талан  висить  на  волосині.
Дарма  шукало  серце  вічний  сенс.
Сонети,  мов  пушинки  тополині,
По  світі  вітер  часу  рознесе.

Пожухлих  почуттів  різючий  шерхіт
Заглушить  полум’яних  солов’їв.  
Та  в  чаші  слів  –  жага  моя  і  трепет.

Поет  –  немов  герой  славетних  днів:
Почувши  у  душі  зміїний  шепіт,
Здолати  люту  смерть  хотів  Сізіф.

11.
Здолати  люту  смерть  хотів  Сізіф,
Немов  митець,  що  прагне  вічно  жити
У  зоряних  краях  небесних  нив,
У  творах  і  пророчих  заповітах.

Мене  ж  вогонь  любові  спопелив.
Покарана  прокляттям  Афродіти
Душа  в  палаці  золотих  вітрів.
Горить  на  серці  невигойний  відтиск.

Пишу  богині  безсловесний  лист.
Утіха  і  печаль  тепер  єдині.
Будує  тиша  в  потойбіччя  міст.

Навіщо,  музо,  це  німе  боріння?
Шляхи  у  пекло  і  у  рай  сплелись…
Повідай,  а  яка  ж  моя  провина!

12.
Повідай,  а  яка  ж  моя  провина?
Мов  ефемер,  живу  на  два  світи.
О,  музо,  хто  палкий  порив  зупинить,
Що  кидає  в  омани  золоті?

Бредуть  за  снами  вірші-сиротини,
Дзвенить  душа,  розбита  на  бурштин,
Бо  падають  небесні  перли  свиням…
Віщує  бурю  знов  нестерпний  штиль.

Врятуй  іще  на  день  піщаний  замок,
Де  вітер  на  оманах  ворожив!
Долий  нектару,  хоч  розбав  сльозами.

Пітьма  моя  немає  берегів.
Жага  пече  у  серці,  мов  уламок.
Невже  таїться  гріх  у  чаші  слів?!

13.
Невже  таїться  гріх  у  чаші  слів,
А  щастя  розітруть  образи-жорна?
Брудним  бажанням  знову  рай  зацвів.
Любові  оксамит  –  жагучо-чорний.

Снується  над  безсонням  дим  віків.
Кипить  в  зіницях  музи  мандрагора.
Блукаю  між  спокусливих  вогнів.
Цей  потяг  до  ілюзії  –  незборний.

Нектар  кохання  оп’янив  і  згірк.
Богине,  хто  ти  –  друг  чи  ворогиня,
Чи  у  соборі  мрій  невдячний  гість?

Дари  небес  в  багні  втрачають  цінність.
Чому  ж  в  сонети  сиплеш  пил  гріхів,
Коли  творіння  чисте  і  глибинне?

14.
Коли  творіння  чисте  і  глибинне
З  Аїду  кличе  молоду  весну,
Гаптує  мрія  в  небесах  барвінок
І  музику  здіймає  неземну.

Та  ріже  душу  туга  журавлина.
За  голос  твій  плачу  важку  ціну,
Евтерпо,  вічно-юна  й  солов’їна,
До  зоряних  болінь  мій  сум  сягнув!

Мелодія  висока  і  натхненна
Шумить  у  снах  могутніх  верховіть.
Гортає  біль  моїх  блукань  щоденник.

Солодкий  жар  на  сторінках  мигтить.
Сіяє  із  пітьми  твоє  імення.
Одвічністю  стає  прекрасна  мить…

МАГІСТРАЛ
Одвічністю  стає  прекрасна  мить,
Мені  б  лише  навчитись  зупиняти…
Хмільна  свобода  із  рядків  гримить.
Я  вірую,  що  прийде  в  серце  свято.

Як  світла  не  існує  без  пітьми,
Добра  без  кривди  не  дано  пізнати.
Цілунок  музи  на  душі  щемить.
Безсмертя  –  це  не  радість,  а  розплата.

Моє  життя,  немов  печальний  міф.
О  музо,  закрута  твоя  вершина!
Здолати  люту  смерть  хотів  Сізіф.

Повідай,  а  яка  ж  моя  провина!
Невже  таїться  гріх  у  чаші  слів,
Коли  творіння  чисте  і  глибинне?


Корона  сонетів  –  твір,  що  складається  із  15  вінків  сонетів,  пов`язаних  спільними  римами.  Кожен  сонет  центрального  (магістрального)  вінка  виступає  магістралом  ще  для  окремого  вінка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854139
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2019

Вигнання із раю

[b]Корона  сонетів  «Вінець  для  музи»
Вінок  11.  Вигнання  із  раю
[i][/i][/b]
1.
У  тернові  заховані  перлини
Жбурну  на  небо,  ніби  на  ріллю.
Збирала  щастя  по  малій  крупині,
Тепер  у  вічність  розпач  переллю.  

Любов-Пандора  відчинила  скриню…
Розтала  мревом  світлоока  юнь.
У  серці  ніч  вирує  горобина.
Ненавиджу  тебе…  але  люблю!

Нам  райського  гріха  було  замало.
Затих  мотив  жаги.  Невже  кінець?
Я  вигнана  спокуті  на  поталу.  

Лишила  пристрасть  на  душі  рубець,
Та  знов  кохання  пелюстки  опалі
Збираю  музі  на  бучний  вінець.

2.
Збираю  музі  на  бучний  вінець
Багряні  зорі  та  гріхи  минулі.
Душа  шукає  світла,  мов  сліпець,
Хоч  у  пітьмі  давно  вже  потонула.

Не  пахне  літом  у  траві  чебрець.
Малює  осінь  хмарам  гострі  скули.
Вишіптує  дощі  осінній  жрець.
 Дерева  пензлі  золоті  торкнули.

Я  маю  небо,  та  не  маю  крил.
Не  сходять  між  камінням  насінини,
Бо  змій  на  каяття  мене  прирік.

Течуть  у  сни  гірких  медів  краплини.
 Холодним  забуттям  гудуть  вітри.
Мої  рядки  –  уже  нудна  рутина.

3.
Мої  рядки  –  уже  нудна  рутина.
Кіфара  слова  не  милує  слух.
Я  стукаю  в  пітьму,  та  хто  ж  відчинить?
Вогонь  твоєї  пристрасті  затух…

Тріпоче  серце,  як  в  руці  пташина,
І  повниться  печаллю  кожен  стук.
Вплітає  муза  у  думки  сивини.
Жагучий  шал  згубив  мене  і  вщух…

Пливе  гіркотна  ніч.  І  чорну  мітку
Різьбить  на  долі  чарівний  різець.
Приходь  у  дивні  сни  мої  хоч  зрідка,

Відкрий  до  зір  тернистий  манівець!
Душа  сліпою  тишею  вагітна.
Сонети  ці  –  безсилля,  не  взірець.

4.
Сонети  ці  –  безсилля,  не  взірець,
А  ти  –  моїх  рядків  фатальний  привид,
Німого  задзеркалля  посланець.
Лелієш  мрію  чи  душею  кривиш?

На  шахівниці  лиш  один  гравець…
На  серці  темно  і  нестерпно  прикро.
Дірявий  і  пожухлий  папірець
Кружляє  снами  осені  –  постскриптум…

Для  музи  ж  ми  обоє  –  лиш  раби.
У  віршах  наші  злети  і  падіння.
Зникай,  мовчи…  але,  прошу,  люби!

Для  мене  ця  омана  –  дар  безцінний.
Зібравши  в  пеклі  прокляті  скарби,
Святилище  будую  на  руїнах.

5.
Святилище  будую  на  руїнах,
Хоч  спів  богині  в  небесах  замовк.
Та  вірші  не  про  вірність  лебедину  –
То  гріх  чатує,  мов  голодний  вовк!

Любов  же  –  не  троянда,  а  шипшина.
Небесну  вакханалію  думок
Урешті  розжене  гірке  прозріння.
Печаль  закриє  серце  на  замок.

Як  вирвати  з  душі  отруйний  корінь
І  стишити  прокляття  грозове?
Ілюзія  краси  маною  морить…

Та  біль  зведе  натхнення  нанівець.
У  долю  смуток  уплітають  Мойри,
Пихато  править  Золотий  Тілець.

6.
Пихато  править  Золотий  Тілець.
Сценарій  доль  писав  жорстокий  автор.
Лялькар-пастух  жене  тупих  овець
На  вівтар  зла.  Та  чи  боротись  варто?

 Проходить  біль  крізь  душу,  мов  свинець.
Із  неба  насолод  лечу  я  в  Тартар.
Надії  ще  жевріє  каганець,
Та  дивослова  охолола  ватра.

Зболіле  серце  огорне  журба.
У  кривді  не  життя,  а  животіння…
В  рядках  вирує  вічна  боротьба.

А  цілий  світ,  немов  гніздо  осине.
Гряде  буремна  і  важка  доба.
Жадоби  розростається  пухлина.

7.
Жадоби  розростається  пухлина,
Ніде  вже  справедливості  нема.
Огидь  керує  ницо  і  безчинно
І  лаврами  народ  вінчає  мавп.

Таланти  же  чекає  гільйотина.
Краса  ж  для  мене  –  мука  і  тюрма.
Життя  моє  розтерла  на  піщини.
Не  скинути  повік  цього  ярма!

П’янких  ілюзії  неминуча  страта.
Бо  муза  –  хитрий  і  лихий  купець  –
Бере  душею  за  натхнення  плату.

І  байдуже,  чи  раб  ти,  чи  борець,
Абсурдного  закону  не  здолати!
Всьому  тепер  мірило  –  гаманець…

8.
Всьому  тепер  мірило  –  гаманець.
А  дотик  до  краси  такий  пекучий…
Із  хаосу  небесного  стрілець
Отруєним  вогнем  у  серце  влучив.

Палає  божевіллям  світ  увесь.
Мені  ж  услід  летить  докір  колючий,
Що  я  не  соловей,  а  горобець…
Навіщо,  музо,  міражами  мучиш?

А  відчай  ріже  душу  без  ножа.
І  крикові  німому  в  небі  тісно.
Палають  у  осінніх  вітражах

Мільйони  запитань  і  спірних  істин.
Із  ніччю  вип’ю  біль  на  брудершафт  –
Служу  тобі,  богине,  безкорисно.

9.
Служу  тобі,  богине,  безкорисно.
Фантазія  здіймає  буревій.
Лунає  з  піднебесся  дзвінко  й  чисто
Довершений  і  незбагненний  твір.

Та  музика  висока  і  вогниста
Розтане  на  землі  в  пітьмі  зневір.
Розсиплеться  душа,  немов  намисто.
Обійме  гіркота,  хоч  вовком  вий…

Та  все  ж  моя  ти  альфа  і  омега.
Мов  янгол  з  перебитими  крильми,
Чекаю  на  землі  у  рай  ковчега.

Чорнильний  дощ  усі  думки  розмив.
Натхнення  –  небо,  а  земля  –  мій  берег.
У  снах  небесний  океан  штормить.

10.
У  снах  небесний  океан  штормить.
У  вирву  згуб  зове  лукавий  голос.
Немов  прокляття  древніх  пірамід,
 Ця  примха  музи  поламала  долю.

Акордами  вогню  жага  дзвенить.
Замкнули  рими  у  магічне  коло
Мій  піднебесний  і  барвистий  світ.
Від  зір  байдужих  дме  колючий  холод.

Веде  хмільних  ілюзій  караван
Богиня  всеосяжна  і  сяйниста.
Я  не  збагну  божественних  писань,

Що  біль  пророчать  ніжно  і  зловісно.
І  все  ж  в  долині  слів  полю  бур’ян,
Тлумачу  тишу-сповідь  падолисту.

11.
Тлумачу  тишу-сповідь  падолисту.
З  едему  слів  нема  шляху  назад.
Усіх  ілюзій-рим  душа  не  вмістить  –
Хай  літери  зривають  зорепад!

Тримає  в  лихоманці  грішна  пристрасть.
Той  погляд  змія  –  руйнівний  фрегат.
Зірки  в  нектарі  майорять  іскристо
І  вкотре  п’ю  любовний  опіат.

Хоч  винесуть  боги  суворий  вирок  –
Палких  фантазій  обірвуть  політ,
Натхненням  розриває  відчай-вибух!

Жага  на  серці  чудеса  різьбить.
Я  –  знову  ціль.  І  знов  Амур  не  схибив.
Потік  чорнилом  кам’яний  нефрит.

12.
Потік  чорнилом  кам’яний  нефрит.
Снуються  вірші.  У  душі  смеркає.
Та  мрія,  не  стихаючи,  бринить.
Натхненний  розпач  –  то  солодка  кара.

Веде  у  рай  казковий  перехід
Із  віршів,  снів  і  фентезійних  марень.
В  словах  магічна  ватра  пахкотить  –
Чаклунка-муза  згубне  зілля  варить.

Мене,  богине,  хоч  рядком  згадай
В  таємній  книзі  без  імен  і  змісту  –
В  щоденнику  ілюзій  та  страждань…

Дозволь  в  едемі  хоч  на  мить  розцвісти.
 В  тобі  моє  спасіння  і  біда.
Долаю  до  краси  шляхи  імлисті!

13.
Долаю  до  краси  шляхи  імлисті,
Лоскоче  серце  таємничий  страх.
Чи  вибухне  безсмертям  тьмяна  іскра
В  рукописах  важких  поневірянь?

До  вічного  вогню  –  космічна  відстань,
Дорогу  стелить  мовчазна  жура.
Римую  душу  на  пожовклім  листі.
Жалі  та  втрати  у  рядках  горять.

Та  в  зоряних  видіннях  чиста  юність
Відкриє  неповторний  краєвид.
Приспить  печалі  чарівне  відлуння.

Ріка  натхнення  крізь  туман  біжить.
П’янить  дурманом  слова  диво-трунок.
Одвічністю  стає  прекрасна  мить.

14.
Одвічністю  стає  прекрасна  мить.
Я  зоряний  напій  лиш  пригубила.
Дрімає  тиша  і  перо  скрипить.
Осінній  вітер  снами  обрій  білить.

Спіліють  мрії,  мов  багряний  глід.
Та  смуток  рани  посипає  сіллю.
Надламана  душа  любов’ю  снить,
Хоча  давно  від  спеки  переспіла.

Немов  останній  і  тремкий  листок,
Зриває  серце  буревій  невпинний.
Скінчивсь  нектар.  Якби  іще  ковток...

Ілюзії  накриє  хуртовина.
Завіє  часу  золотий  пісок
У  тернові  заховані  перлини.

МАГІСТРАЛ
У  тернові  заховані  перлини
Збираю  музі  на  бучний  вінець.
Мої  рядки  –  уже  нудна  рутина.
Сонети  ці  –  безсилля,  не  взірець…

Святилище  будую  на  руїнах.
Пихато  править  Золотий  Тілець,
Жадоби  розростається  пухлина.
Всьому  тепер  мірило  –  гаманець.

Служу  тобі,  богине,  безкорисно.
У  снах  небесний  океан  штормить.
Тлумачу  тишу-сповідь  падолисту.

Потік  чорнилом  кам’яний  нефрит.
Долаю  до  краси  шляхи  імлисті!
Одвічністю  стає  прекрасна  мить.


Корона  сонетів  –  твір,  що  складається  із  15  вінків  сонетів,  пов`язаних  спільними  римами.  Кожен  сонет  центрального  (магістрального)  вінка  виступає  магістралом  ще  для  окремого  вінка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854008
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.11.2019

Одкровення від змія

[b]Корона  сонетів  «Вінець  для  музи»
Вінок  10.  Одкровення  від  змія[i][/i][/b]

1.
Натхнення-мука  до  небес  горить
І  плавляться  зірки,  течуть  в  долоні.
У  гріх  веде  магічний  лабіринт,
У  снах  тремтять  бажання  ніжно-сонні.

Земні  тривоги  срібний  пил  укрив,
Та  мрії  заблукали  в  міжсезонні.
На  обрії  фантазій  майорить
Праобраз  музи,  вічний  і  фантомний.

Вогнями  заряснів  небесний  лан.
Я  знову  прокидаюсь,  щоб  заснути.
Пітьму  пробив  гарячих  слів  фонтан.

Нічний  дурман  вдихну  на  повні  груди.
Палка  любове,  із  руїн  постань!  –
Зболіле  серце  свято  вірить  в  чудо.

2.
Зболіле  серце  свято  вірить  в  чудо,
В  едемі  слів  шукає  вічний  скарб.
Ім’я  йому  –  любов  –  п’янка  полуда.
Спокуса  ж  манить  у  сліпий  капкан.
Розбурхані  думки  течуть  в  нікуди.
Голодними  очима  хижака
Пронизує  жага.  Сумління  будить.
Волає  вперто  розум:  «Утікай!»

Кипить  в  очах  пітьми  казкове  зілля,
Гаптує  ніч  магічний  колорит.
Натхненний  біль  –  моє  хмільне  безсилля.

Солодка  згуба  у  рядках  іскрить.
Нектар  оман  уб’є  мене  і  зцілить.
Я  музу  кличу  і  молю  навзрид.

3.
Я  музу  кличу  і  молю  навзрид  –
Прокинулась  душа  в  долині  знади.
Спокусник-змій  ворота  в  рай  відкрив,
Де  шал  тече  гарячим  шоколадом.

Там  яблука  висять,  мов  ліхтарі,
Що  світяться  промінням  гріхопаду.
У  морі  снів  жагучий  гріх  проріс.
Скидає  убрання  любов-дріада.

У  кронах  мерехтить  густий  смарагд.
До  згубної  краси  думки  прикуті.
Мовчанням  не  мори,  богине.  Грай!

Натхненням  розквітає  диво-рута.
Вертається  жага,  мов  бумеранг.
Збирає  розум  почуття-приблуди.

4.
Збирає  розум  почуття-приблуди.
Сп’яніло  серце  від  пісень  лунких.
Безумний  вир  у  забутті  закрутить
Розбиті  на  мелодії  думки.

Нехай  гримлять  плітки  і  пересуди,
Та  хочу  я  всьому  наперекір
Надихатись  ним  і  надихнутись!
Сочиться  біль  солодкий  і  тремкий.

О,  ніжний  шовк  спокусливої  шкіри!
О,  грішного  екстазу  дикий  ритм!
Любов’ю  упиваюся  без  міри.

Натхнення  над  безоднею  зорить.
Пишу  коханню  оду  неймовірну  –
Моє  життя  застигло  поміж  рим!

5.
Моє  життя  застигло  поміж  рим.
Зі  слів  і  нот  ми  наш  едем  зіткали.
Ліліт  із  божевілля  ти  створив.
Перо  танцює  палко  і  зухвало.

 Та  мрії  пролились  дощем  жарин
І  спопелили  золоті  скрижалі.
Гріховний  плід,  що  віршами  дозрів,
Ми  передчасно  й  жадібно  зірвали.

Горіло  тіло  від  жагучих  ласк
В  екстазі  заборонених  прелюдій.
Вином  гріха  моя  душа  стекла.

Вогнем  у  ній  бурлить  солодка  смута.
Та  вирвалась  би  я  із  хижих  лап,
Якби  мені  повідав  хтось,  що  буде!

6.
Якби  мені  повідав  хтось,  що  буде,
Не  мчала  би  в  едем  твоїх  зіниць.
Із  присмаком  зірок  щемливий  смуток
Ховає  шал  гарячих  таємниць.

Нас  Бог  простить,  але  осудять  люди.
Зірветься  серце  криком  диких  птиць.
У  чистих  почуттях  не  місце  бруду,
Та  в  грішної  жаги  нема  границь.

Я  створена  була  з  ребра  Адама,
Та  змій-чаклун  мене  заговорив
Марі  молитись  в  золотому  храмі.

Сумління  рани  від  оман  ятрить.
Щоб  врятуватись  від  гріха-цунамі,
Напнула  би  в  душі  мільйон  вітрил!

7.
Напнула  би  в  душі  мільйон  вітрил,
Та  мій  полон  ілюзії  –  довічний.
Гріховний  шлях  і  вірний  оберіг  –
Поезія  –  сумна  Її  Величність.

Ми  –  лиш  актори  у  безумній  грі,
Що  змінює  картини  еротичні.
На  скронях  пил  зірок  –  то  тільки  грим,  
Та  ця  омана  нам  жахливо  личить!

Розбещених  богів  хмільний  каприз
У  полум’ї  жаги  мене  погубить.
Навіюють  думки  солодкий  бриз,

Та  згуба  залишає  на  розпутті.
Я  вітром  слів  у  зоресвітну  вись
Втекла  б  подалі  від  жаги-облуди…

8.
Втекла  б  подалі  від  жаги-облуди,
Та  диких  почуттів  гримить  орган.
Хто  пристрасть  невідмолену  остудить
Наперекір  нудьгуючим  богам?

Мої  думки  мілкі  та  каламутні.
Розбити  б  золотого  ланцюга,
Спалити  рими,  відректись,  забути!
Любов  моя  –  солодкий  сурогат.

Цей  дотик  словом  осліпив  мій  розум.
Затяг  у  лігво  ночі  ніжний  звір.
Катренами  жаги  загусла  проза.

Спокусник-змій  гніздо  у  серці  звив.
Брала  у  нього  сотні  віршів-позик.
Запізно…  Не  віддати  борг  повік.

9.
Запізно.  Не  віддати  борг  повік.
Скували  рими,  мов  палкі  судоми.
Тобою  пломеніє  кожен  вірш.
Папером  розстилається  свідомість.

Стікає  шепіт,  як  гарячий  віск.
Твоє  кохання,  ніби  невагомість,
Несе  мене  на  райські  острови.
А  тіло  обняла  солодка  втома.

Я  –  бранка  раю  фентезійних  втіх,
Де  бавиться  твоя  душа  зміїна.
У  царстві  нерозгаданих  видінь

П’янкий  обман  своє  зерно  вкорінить.
Квітуча  галерея  почуттів  –
В’язниця  без  дверей  –  суцільні  стіни.

10.
В’язниця  без  дверей  –  суцільні  стіни  –
Із  розуму  любов  мене  звела.
Тримає  у  мані  п’янке  тяжіння.
Пірнають  сни  у  бірюзову  гладь.

Я  віддалась  облудному  служінню,
Життя  і  вірші  у  одне  сплела.
Сонети  змія  про  земне  та  тлінне,
   Та  голову  його  вінчає  лавр.

Як  вибратись  мені  з  цієї  вирви?
Спокусник  –  мій  тиран  і  вартовий.
В  ріці  безсмертя  гріх  замулив  гирло.

Пегасе,  урятуй  мене,  озвись!
Принада  затягла  в  гріховний  вимір,
У  пастку  чарівний  клубок  завів.

11.
У  пастку  чарівний  клубок  завів.
Малює  шал  на  шкірі  візерунки.
Зриваються  відверті  сни  із  вій,
Співає  згуба  пристрасно  і  лунко.

Твоя  душа  веде  в  солодкий  вир,
Та  не  пускає  за  свої  лаштунки.
Сліпучих  зір  таємний  алфавіт
Розгадує  тривога  семиструнна.

У  спогадах  палкі  слова  ряхтять.
Спиняють  рими  вітер  часоплину.
Ми  вийшли  з  віршів  у  земне  буття  –

У  буднях  зблідло  золоте  проміння.
Лиш  муза  переповнить  всі  чуття.
Поезія  –  крута  моя  стежина.

12.
Поезія  –  крута  моя  стежина.
Зірватися  з  оман  боюся  вниз.
Твій  погляд  у  рядках  мене  розчинить.
Мотив  хмільних  спокус  лунає  скрізь.

Спіліє  сонце,  як  пахуча  диня,
На  серці  ж  залишає  щемну  різь.
Ця  витівка  богів  –  хитка  твердиня.
У  вірності  лиш  музі  ми  клялись.

Це  одкровення  змій  писав  по  тілу
Жагучим  сном  твоїх  тремких  повік.
Кохання  у  чорнилі  оніміло.

Хитає  біль  в  душі  примарну  вісь.
Та  знову  лину  я  в  едем  згорілий,
Буяє  словом  дивний  зореквіт.

13.
Буяє  словом  дивний  зореквіт.
Вриваюсь  вітром  у  твоє  безмежжя.
Натхнення  будить,  мов  тривожний  дзвін,
Мої  думки  солодкі  та  бентежні.

І  знов  у  віршах  смак  нектарних  вин.
Спокуса  із  рядків  підступно  стежить
І  пристрасті  пориви  грозові
В  загубленій  душі  руйнують  межі.

Були  ми  у  раю  шалених  згуб,
Та  окрім  муз,  нам  нічого  ділити.
Не  допила  жаги  зі  спраглих  губ…

Розказують  вітри  сумні  билини.
Віддам  я  знов  і  небу,  і  гріху,
У  тернові  заховані  перлини.

14.
У  тернові  заховані  перлини
Беру  я  в  борг  у  змія-лихваря.  
Збираю  у  раю  плоди  й  каміння  –
Усипана  гріхами  кожна  п’ядь…

Душі  своєї  грішну  половину,
Мов  яблуко  даю  –  вона  твоя!
Моє  кохання  у  собі  зачиниш.
Мостити  райський  шлях  почну  з  нуля.

Розтанув  сон.  Уже  о-пів  на  осінь.
Сапфіри  погасив  небесний  звід.  
Врожай  відвертих  мрій  спокута  косить.

Та  заревом  жаги  палає  схід.
Вітри  гарячих  віршів  сушать  сльози.
Натхнення-мука  до  небес  горить.

МАГІСТРАЛ
Натхнення-мука  до  небес  горить.
Зболіле  серце  свято  вірить  в  чудо.
Я  музу  кличу  і  молю  навзрид.
Збирає  розум  почуття-приблуди.

Моє  життя  застигло  поміж  рим.
Якби  мені  повідав  хтось,  що  буде,
Напнула  би  в  душі  мільйон  вітрил,
Втекла  б  подалі  від  жаги-облуди.

Та  пізно.  Не  віддати  борг  повік.
В’язниця  без  дверей  –  суцільні  стіни.
У  пастку  чарівний  клубок  завів.

Поезія  –  крута  моя  стежина.
 Буяє  словом  дивний  зореквіт.
У  тернові  заховані  перлини.


Корона  сонетів  –  твір,  що  складається  із  15  вінків  сонетів,  пов`язаних  спільними  римами.  Кожен  сонет  центрального  (магістрального)  вінка  виступає  магістралом  ще  для  окремого  вінка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853936
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2019

Свято Діоніса

[b]Корона  сонетів  «Вінець  для  музи»
Вінок  9.  Свято  Діоніса[i][/i][/b]

1.
Чому  ж  така  жорстока  ти,  богине,  –
Грайлива  німфо  із  шалених  мрій?
Відвертих  віршів  обступили  тіні.
Накрив  мене  нестримний  зоревій!

Та  хто  наслав  це  дивне  сновидіння  –
Чи  бог  з  Олімпу  чи  лукавий  змій?
Бурлить  весна,  бучна  і  білопінна,
Оман  її  не  розгадаю  зміст.

Розхристані  думки  вітрами  квилять.
Кладу  я  в  рими  душу  –  забирай.
У  пристрасть  понесуть  буремні  хвилі.

А  погляд  зваби  –  згубний  вогнеграй.
Мов  ніжний  цвіт,  мене  жага  скосила.
Навіщо,  музо,  маниш  на  таран?  

2.
Навіщо,  музо,  маниш  на  таран?
Спокуси  грають  на  твоїй  кіфарі.
Жагучий  гріх  мої  думки  украв,
Принадами  ясну  блакить  затьмарив.

Та  знову  душу  віддаю  вітрам.
Огорнуть  серце  навісні  примари.
Нахлине  сон,  де  ніч,  як  виноград,
Настоїться  на  грішному  нектарі.

Отож  приснився  чарівний  етюд:
Яскрава  та  захоплива  світлина  –  
На  свято  Діоніса  хлине  люд!

А  бог  вина  веселий  та  гостинний.
О,  він  прекрасний!  Та  гріховний  бруд
Сховався  під  обличчям  янголиним…

3.
Сховався  під  обличчям  янголиним
Володар  ненаситного  вогню.
Майстерно  сіті  для  сердець  розкинув,
І  без  меча  пробив  мою  броню.

І  вже  моя  душа  –  його  рабиня.
У  морі  божевілля  потону.
У  пекло  манять  ці  уста-рубіни.
В  садах  думок  спокуси  бродять  «ню».

Зірвалось  небо  і  весну  мрійливу
Спекотне  літо  замінило  враз.
Співає  вітер  ніжно  і  ліниво.

Збирати  урожай  гріхів  пора.
І  вкотре  звабив  лжепрозрінням    Єву
Підступний  змій,  що  поневолив  рай.

4.
Підступний  змій,  що  поневолив  рай,
Із  рим  і  нот  у  снах  плете  інтриги.
Строкатих  почуттів  шалена  гра
То  кидає  у  полум’я,  то  в  кригу.

Вирує  свято  безсюжетних  драм,
Де  п’яна  лінь  і  хіть  усіх  накрила.
Та  росами  спокут  заплаче  рань
І  час  підпалить  цю  абсурдну  книгу.

Навіщо  ж  сон  мене  сюди  приніс?
На  душі  поглядаючи  звіринно,
Фантом  гріха  регоче  з-за  куліс.

Пече  любов  у  грудях,  мов  тернина.
Вином  облуди  манить  Діоніс.
У  вирву  мрій  без  каяття  порину!

5.
У  вирву  мрій  без  каяття  порину,
А  пристрасть,  мов  буремний  океан.
Захопить  вихор  забуття  і  ліні
Дурманом  поцілунків  і  торкань.

Та  кличе  із  душі  мене  сумління,
Бо  я  –  не  я.  Абсурдний  цей  роман.
Як  вирвати  оману  із  корінням,
І  в  серці  розділити  інь  і  янь?

Нектаром  розіллється  ейфорія.
Сапфірами  засяє  небокрай.
Упавши,  зорі,  поміж  трав  зомліють.

Пітьма-шаманка  вийде  із  шатра.
Віддамся  неприборканій  стихії,
Хоч  знаю  –  із  піску  цей  дивний  храм.

6.
Хоч  знаю  –  із  піску  цей  дивний  храм,
У  невідомість  відчиняю  двері.
Мене  заради  втіхи  покарав
 Безумним  почуттям  бешкетник-Ерос.

Напише  ніч  магічний  магістрал,
Та  чари  розжене  рожева  Еос.
Втече  у  рими  чарівний  астрал,
   Лиш  спогади  залишить  на  папері.

Та  я  лечу  в  палкі  обійми  знов.
Збираю  солод  з  уст  його  кармінних.
Пряде  пітьма  у  небі  ніжний  шовк.

Горить  перо  в  гріховному  пломінні.
Від  спеки  сад  поезії  пожовк.
Лишив  мені  Пегас  лише  пір’їну.

7.
Лишив  мені  Пегас  лише  пір’їну.
Зарити  легко  в  марноту  талант.
Спотворилось  божественне  творіння.
Стремління  світле  затягнув  туман.

Навіщо  ж,  музо,  ллєш  медові  вина
І  пристрасті  здіймаєш  ураган?
Відрізалась  у  вічність  пуповина.
У  небуття  веде  мене  талан.

Та  знову  зазвучить  магічна  арфа.
До  крові  почуття  мої  огрань!
Сузір’я  розіллють  дощі  метафор.

Любов  залишить  невигойний  шрам
Не  спити  щастя  із  бездонних  амфор.
У  віршах-снах  ятряться  сотні  ран!

8.
У  віршах-снах  ятряться  сотні  ран.
Ілюзій  безкінечна  галерея
Веде  в  забутий  і  щасливий  край,
Де  лине  неповторний  спів  Орфея.

Та  нищить  мрії  знов  колючий  град.
Стирає  проза  ямби  і  хореї.  
Не  маю  я  на  тебе  жодних  прав,
Прекрасний  і  фатальний  Асмодею!

Хмільна  омана  затягла  на  дно
В  рожевому  тумані  п’яних  оргій.
Фальшиві  почуття  –  гріхів  багно.

Крізь  первісний  обряд  пливуть  епохи.
Доп’ю  пітьму  і  стане  все  одно…
Рукописи  палають  в  пічці  Бога!

9.
Рукописи  палають  в  пічці  Бога!
Слова  і  письмена  ще  й  як  горять!
Я  милості  не  попрошу  ні  в  кого.
Душі  не  кине  доля  й  сухаря.

В  любові  та  вині  втоплю  тривогу.
Відчалить  серце  у  хмільні  моря.
В  обіймах  невагомості  нічної
Ілюзії  ведуть  палкий  обряд.

Дозволь  же,  Діонісе,  впасти  в  темінь,
Втекти  у  зоресвітну  далечінь!
Мої  сонети,  як  полон  тюремний.

Думки,  як  дикий  ураган  мечів.
Складає  муза  надважкі  дилеми.
У  задзеркаллі  німота  кричить.

10.
У  задзеркаллі  німота  кричить.
Едем  у  протиріччях  збожеволів.
Душа  тремтлива,  як  вогонь  свічі,
Коханням  снить,  але  бажає  волі.

Нестерпний  біль  моє  перо  точив,
Тепер  жага  сердечні  рани  солить.
Поет  блукає  вільний  і  нічий
У  просторах  казкової  юдолі.

В  мені  звучить  симфонія  без  нот.
В  магічне  коло  завела  дорога.
А  муза  –  мій  тиран  і  ляльковод.

Глузує  Воланд  із  творінь  убогих.
Я  не  прийму  диявольських  щедрот  –
Ніхто  не  прийде  і  не  дасть  нічого.

11.
Ніхто  не  прийде  і  не  дасть  нічого,
Лиш  долями  побавиться  Ерот.
Не  втримаю  я  знов  його  облоги.
Не  вивчить  серце  черговий  урок.

В  ілюзіях  відвертих  і  медових
Сп’янію  від  нектару  стиглих  грон.
Із  рук  гріха  зіп’ю  вина  терпкого.
У  пекло  повезе  мене  Харон.

Чарує  Діоніс  жарким  дурманом,
Солодку  згубу  забуття  таїть.
Як  віск,  течуть  у  ніч  палкі  бажання.

Жага  у  серце  ллє  червону  мідь.
Та  чиста  юність  від  спекоти  в’яне.
Тяжіє  над  душею  тінь  століть.

12.
Тяжіє  над  душею  тінь  століть.
Складаються  сузір’я  в  орігамі.
Незаймана  краса  в  мені  звучить
Казковими  й  палкими  солов’ями.  

Та  світ,  де  править  лиш  вино  і  хіть,
Розродиться  отруйними  плодами.
Небесну  чистоту  не  прихистить.
На  почуттях  моїх  чорнильні  плями!

У  Хаос  долі  та  роки  пливуть.
Античний  сад  ядучий  дим  заповнив.
Пірнає  серце  в  сизу  каламуть.

Охопить  грішну  ніч  омана-повінь.
Втекти  не  можу  із  облудних  пут  –
Поезії  молюсь  аж  до  знемоги.

13.
Поезії  молюсь  аж  до  знемоги,
І  слово  я  возношу  на  престол.
Душа,  у  римах  вільна  від  усього,
Вітрами  пише  безкінечний  том.

Приймає  муза  і  гріхи,  і  сповідь.
Сріблить  жагою  стріли  Купідон.
Із  марева  завіси  золотої
Звабливо  визирає  Ерато.

Спокуса  напряде  шовкові  ниті
І  зоряним  промінням  причастить.
Зірками  в  оксамитовій  блакиті

Цвіте  любов,  мов  яблунева  віть.
Прорізавшись  безсмертям  із  граніту,
Натхнення-мука  до  небес  горить.

14.
Натхнення-мука  до  небес  горить.
Чорнило  від  жаги  стає  багряним.
Красою  переповнює  огидь
Хмільне  вино  мого  самообману.

У  дзеркалі  душі  вина  дрижить.
Фантом  пера  –  примарний  мій  коханець  –
Оманою  утішить  мимохідь
І  срібним  димом  у  рядках  розтане.

Мов  дикої  троянди  аромат,
П’янить  мене  шалених  мрій  цвітіння.
Бентежить  серце  дивний  віршопад.

Застигне  у  небесному  склепінні
Палка  любов  і  біль  важких  утрат.
Чому  ж  така  жорстока  ти,  богине?

МАГІСТРАЛ
Чому  ж  така  жорстока  ти,  богине?
Навіщо,  музо,  маниш  на  таран?
Сховався  під  обличчям  янголиним
Підступний  змій,  що  поневолив  рай.

У  вирву  мрій  без  каяття  порину,
Хоч  знаю  –  із  піску  цей  дивний  храм.
Лишив  мені  Пегас  лише  пір’їну.
У  віршах-снах  ятряться  сотні  ран.

Рукописи  палають  в  пічці  Бога.
У  задзеркаллі  німота  кричить.
Ніхто  не  прийде  і  не  дасть  нічого.

Тяжіє  над  душею  тінь  століть,
Поезії  молюсь  аж  до  знемоги,
Натхнення-мука  до  небес  горить.


Корона  сонетів  –  твір,  що  складається  із  15  вінків  сонетів,  пов`язаних  спільними  римами.  Кожен  сонет  центрального  (магістрального)  вінка  виступає  магістралом  ще  для  окремого  вінка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853849
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.11.2019

Танго із маскою

[b]Корона  сонетів  «Вінець  для  музи»
Вінок  8.  Танго  із  маскою[i][/i][/b]

1.
Закутій  болем,  ніби  Прометей,  
Мені  наснився  маскарад  шалений.
Проміння,  золотаве  і  густе,
З  нічної  чаші  розлила  Селена.

О,  музико  жаги!  Магічний  тембр
У  танець  ночі  захопив  буремно.
А  муза  нишком  зайняла  фотель,
Нектар  смакує  під  мотив  Шопена.

Спокуснику,  забудемось  удвох,
Допоки  в  небі  не  зійшла  Аврора.
У  казку  в’ється  чарівний  клубок.

В  зіницях  вибухають  метеори.
Та  крізь  тумани  марень  і  тривог
Душі  так  важко  споглядати  зорі.

2.
Душі  так  важко  споглядати  зорі,
Коли  земля  для  щастя  затісна.
Боюсь  відкрити  таїну  Пандори,
Пізнати  мову  грішних  серенад.

Уста  ж  твої  горять,  немов  майори.
Із  місяця  стікає  лимонад.
Граційно  спокушає  Терпсіхора,
Пашіє  серце  від  солодких  знад.

Накрила  нас  жага  дев’ятим  валом.
 Утішився  підступний  Асмодей.
В  цій  бурі  не  утримаю  штурвалу,

Та  віддалю  безумний  епогей.
Коханням  закує  себе  в  кайдани,
Жадаючи  небес,  німий  Орфей.

3.
Жадаючи  небес,  німий  Орфей,
Пробудить  у  душі  тривожні  дзвони.
Втекти  я  хочу,  та  нема  дверей.
Спокуси  ж  оточили  легіоном.

Володарю  недоспаних  ночей,
Слова  твої,  мов  крила  махаона,
Вогнем  злітають  і  згорають  вщент.
Гарячий  дотик  розбудив  дракона.

Блаженним  божевіллям  повен  зал.
Звабливим  оксамитом  гусне  морок.
Зірками  муза  розсипає  шал.

Та  розум  шепотить  мені  докори.
Бентежне  серце,  як  сумний  скрипаль,
У  ноти  переллє  любов  і  горе.

4.
У  ноти  переллє  любов  і  горе,
Розхристана  душа,  що  рветься  ввись.
Лани  моїх  фантазій  неозорих
Покрив  липких  оман  дрімучий  ліс.

Устами  музи  хитрий  змій  говорить,
І  наш  едем  п’янким  гріхом  обріс.
Навколо  маски.  Тут  усі  актори.
Тіла  пильнує  пристрасть,  ніби  лис.

Спокусливих  ілюзій  піраміди
Заповнять  в  серці  потайний  музей.
У  пахощах  нічного  дивоцвіту

Облуди  на  яву  снує  Морфей.
Не  можу  ні  втекти,  ні  відпустити.
Моя  жага  –  театр  і  Колізей!

5.
Моя  жага  –  театр  і  Колізей:
Вертаються  омани  бумерангом.
Вона  у  царстві  масок,  як  плебей,
Ні  титулу  не  має,  ані  рангу.

Та  п’ю  до  дна  хмільного  сну  коктейль.
Мов  грім  раптовий,  зазвучало  танго.
Зімкнулись  пальці  –  пелюстки  лілей.
Ти  –  вигнаний  з  едему  грішний  янгол.

Кружляє  муза,  загубивши  шаль,
Плете  у  мріях  чарівні  узори,
Святкуючи  солодкий  ритуал.

Сріблить  шибки  Селена  мельхіором.
Пливе  у  зорях,  як  тонка  вуаль,
Імперія  римованих  історій.

6.  
Імперія  римованих  історій
На  зоряних  просторах  простяглась.
Поезії  палаци  і  собори
Тримає  на  собі  душа-Анлант.

Та  вибухне  вулканом  непокора,
Любов  помчить  у  пастку,  ніби  лань,
А  муза  п’є  пітьму,  забувши  сором.
Тлумачить  серце  суть  нічних  послань.

Цей  танець,  ейфорійний  і  трагічний,
Лиш  розділ  із  любовних  епопей.
Сипне  Венера  в  очі  пил  космічний.  

Та  нас  не  обвінчає  Гіменей.
Возносити  омани  буду  вічно.
Талан  мій  і  талант  –  чужий  трофей.

7.
Талан  мій  і  талант  –  чужий  трофей,
А  мрії  заціловані  вітрами.
Любов  же  –  то  найкращий  корифей,
Що  творить  незабутні  мелодрами.

Із  вирвища  співає  Лорелей
І  землю  я  втрачаю  під  ногами.  
Блукає  серце,  ніби  Одісей,
У  грішних  кольорах  нічної  гами.

Спокуснику,  відкрий  своє  лице!
Для  мене  ця  жага  –  солодкий  ворог,
Що  душу  продірявлює  свинцем.

Кричить  бажання,  мов  голодний  ворон.
Та  пристрасть  муза  вип’є,  як  абсент.
Для  вічності  життя  –  лиш  крапля  в  морі.    

8.
Для  вічності  життя  –  лиш  крапля  в  морі.
Чому  ж  богине,  ти  несеш  пітьму?
Моя  душа  жагою  важко  хвора,
Слова,  зірки  і  ноти  –  все  йому…

 Облуду  навісну  на  біс  повториш,
Та  пишний  зал  умить  затягне  муть.
Замкнуться  лабіринти  й  коридори
Моїх  даремно-сказаних  «чому?»

О,  скільки  ще  губити  і  губитись?
Не  знаю,  хто  він  –  привид  чи  мольфар…
І  знов  у  римах  несвята  молитва.

Під  масками  –  огидь  гріхів-почвар.
Не  можу  більше  я  в  оманах  жити!
О,  музо!  Забери  сумнівний  дар!

9.
О,  музо!  Забери  сумнівний  дар!
Пробач,  Евтерпо,  я  зруйную  рими,
Чорнилом  ночі  зафарбую  даль
І  грішний  образ  покажу  без  гриму.

Віддам  усе  за  губ  його  мигдаль  –
Жагучий  трунок  із  вогню  і  диму.
В  саду  моїх  надій  цвіте  сандал,
Та  в  дзеркалі  душі  ридають  міми.

Врятуй  мене,  Авроро,  від  спокус  –
В  обіймах  Терпсіхори  я  загину!
Ужалив  змій,  і  так  пече  укус.

Тече  гаряча  спрага  по  судинах.
Упасти  в  море  почуттів  боюсь.
Зніми  з  очей  полуду,  хай  прокинусь!

10.
Зніми  з  очей  полуду,  хай  прокинусь,
Залиш  мене,  богине,  назавжди.  
Колись  одвічних  істин  берегиня
Тепер  підступна  і  розпусна  ти!

Та  знов  мене  несе  тонка  крижина
На  перехрестя  чарівних  світів.
Моя  душа  –  немов  бліда  картина,
І  книга,  що  зачитана  до  дір.

Ти  віршами  поїла,  ніби  трунком,
Здіймала  пристрасть  навіжений  шквал.
Ізнову  в  рими  утекла,  хитрунко.

Обкрала  серце,  мов  скупий  лихвар,
Принадила  смертельним  поцілунком  –
Отруєний  прокляттям  твій  нектар!

11.
Отруєний  прокляттям  твій  нектар,
Твій  дотик,  музо,  ударяє  списом.
Ще  мить  і  спалахне  жага-стожар.
Куди  ж  ти  утікаєш?  Повернися!

Пронизав  душу  золотий  кинджал,
Та  хай  триває  ця  абсурдна  п’єса!
Розбите  серце,  мов  тонкий  бокал.
В  пітьму  меди  фантазій  розлилися.

Поріже  вітер  ніч  на  мармелад.
І  дика  пристрасть,  ніби  шторм,  нахлине.
Юшиться  янтарем  любов-гранат.

Спокуса  накриває,  мов  лавина,
Бо  змій  гріхом  засіяв  райський  сад.
Краса  –  лише  оманлива  личина!

12.
Краса  –  лише  оманлива  личина.
У  римах  заблукав  мій  корабель.
Роню  у  вічність  почуття-сльозини,
Фатальна  ніч  несе  мене  до  скель.

Ти  згубиш,  та  довіку  не  покинеш.
Ілюзії  безжальна  карусель
Життя  розтрощить  на  сипкі  хвилини.
Моє  кохання  –  навісна  дуель.

Бринить  у  серці  золота  кіфара  –
То  ніжністю  захопить  дивний  вальс,
То  блискавками  нот  жага  ударить.

Обвуглиться  палітра  світлих  фарб,
Тобою,  музо,  надихатись  марно:
Твоя  прихильність  –  заважкий  тягар.

13.
Твоя  прихильність  –  заважкий  тягар.
І  все  ж  благаю:  «Зупинись,  гульвісо!»
Катренами  мощу  нічний  бульвар,
Зірви  ж,  фантоме,  із  бажань  завісу!

Бушує  пристрасть,  мов  дев’ятий  вал.
Мотив  жаги  лунає  сміхом  біса.
 Аж  тут  спокусник  скинув  чорний  шарм.
Під  маскою  –  обличчя  Діоніса…

Торкнулась  лиш  на  мить  його  руки.
 В  очах  палали  кольори  індиго.
Та  вмить  погас  магічний  смолоскип.

Пробив  розлуку  чарівний  годинник,
Посіяв  у  душі  сумні  казки.
Чому  ж  така  жорстока  ти,  богине?

14.
Чому  ж  така  жорстока  ти,  богине?
Спокуси  в’ються  у  палкій  душі.
Погнила  у  коханні  серцевина.
Мені  шепоче  темрява:  «Гріши!»

Та  музика  жагу  мою  поглине,
Чорнилами  стече  небесна  шир.
Слова  плетуться  диво-павутинно,
Втікай  від  мене,  та  прошу,  пишись…

А  поки  задрімаю  я  в  зажурі.
У  колі  цих  ілюзій-ворожей
Зомліле  серце  викликає  бурю.

Зоріє  між  рядками  Елізей.
Повік  любові  розбивати  мури,
Закутій  болем,  ніби  Прометей.

МАГІСТРАЛ
Закутій  болем,  ніби  Прометей,
Душі  так  важко  споглядати  зорі.
Жадаючи  небес,  німий  Орфей
У  ноти  переллє  любов  і  горе.

Моя  жага  –  театр  і  Колізей,
Імперія  римованих  історій.
Талан  мій  і  талант  –  чужий  трофей.
Для  вічності  життя  –  лиш  крапля  в  морі.

О,  музо!  Забери  сумнівний  дар,
Зніми  з  очей  полуду,  хай  прокинусь!
Отруєний  прокляттям  твій  нектар!

Краса  –  лише  оманлива  личина.
Твоя  прихильність  –  заважкий  тягар.
Чому  ж  така  жорстока  ти,  богине?


Корона  сонетів  –  твір,  що  складається  із  15  вінків  сонетів,  пов`язаних  спільними  римами.  Кожен  сонет  центрального  (магістрального)  вінка  виступає  магістралом  ще  для  окремого  вінка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853783
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2019

Театр паяців

Корона  сонетів  «Вінець  для  музи»
Вінок  7.  Театр  паяців

1.
Повік  мені  за  міражі  боротись.
Несе  мене  сонетний  зореліт.
Осіння  оксамитова  погода
 Розтала  сновидінням  у  імлі.

Розбудить  світанкова  прохолода,
Розсиплеться  у  віршах  сердолік.
Куди,  богине,  поведеш  сьогодні?
За  спиною  вже  стільки  марних  літ...

Назад  нема  путі.  Вертатись  пізно.
Бентежить  серце  неземна  мета.
З  глибин  оман  лунає  дивна  пісня,

І  бореться  душа,  немов  титан.
Не  бачать  люди  болю  закулісся.
Борець  для  світу  –  лиш  дивак,  бунтар.

2.
Борець  для  світу  –  лиш  дивак,  бунтар.
Не  ціниться  його  натхненна  праця.
Гортаю  снів  магічний  календар  –  
Чи  плакати,  не  знаю,  чи  сміятись.

І  от  я  бачу  сон  –  театр  постав.
 Вражає  розкіш  пишних  декорацій.
Велична  сцена.  Дорогий  спектакль.
А  де  ж  актори?  Скрізь  одні  паяци…

Глузливий  сміх.  Гординя  і  пиха.
Дійти  не  можуть  режисери  згоди.
Тут  кожен  кривди  і  гріхів  слуга.

І  скаляться  образи  чорнороті.
Відбилась  правда,  ница  і  нага,
У  дзеркалі  життя,  мов  у  болоті.

3.
У  дзеркалі  життя,  мов  у  болоті,
Я  бачу  лиш  блюзнірство  і  злобу.
Безумців  не  торкне  рука  Господня.
Вчинило  хитре  зло  пекельний  бунт.

Поглинула  красу  брудна  безодня,
А  честь  перекроїлась  на  ганьбу.
Паяци  насміхаються  мерзотно,
Бо  істина  для  них  –  порожній  звук.

Змішались  тут  і  люди,  і  фантоми.
Не  знаю,  чи  актор  я,  чи  глядач…
Та  кривда  бухкотить  гучніше  грому.

Навколо  регіт,  на  душі  –  сльота.
Покриють  серце  надважкі  розломи.
Підступно  посміхнеться  самота.

4.
Підступно  посміхнеться  самота,
Просіє  мрії,  ніби  через  сито.
Тобі  лиш,  музо  всі  скарби  віддам,
Бо  блазням  цих  тривог  не  зрозуміти.

Надій  квітучих  утече  вода.
Затьмариться  печаллю  чисте  світло.
В  кінці    тунелю  ще  горить  ліхтар.
Пітьмою  не  карай,  моя  Фемідо!

Натхнення  оцінили  у  мідяк.
Та  я  бреду  шляхами  Дон  Кіхота.
Воюю  з  вітром,  а  лихий  вітряк

Омани  та  ілюзії  молотить.
За  щиру  пісню  не  діждусь  подяк  –
У  вічності  вінець  без  позолоти.

5.
У  вічності  вінець  без  позолоти,
Та  не  шукаю  я  легких  шляхів.
Лиш  ворогам  це  завдає  сухоти.
Не  переймайтесь,  ви-ж  бо  не  боги!

Не  вам  судити  всі  мої  ваготи.
Не  кидайте  докори  навздогін.  
А  ви,  роззяви,  не  плетіть  гидоти,
Рахуючи  всліпу  чужі  борги.

Краса  для  мене  –  рятівний  дарунок,
Натхнення  і  богиня  золота.
Незвіданим  бринять  душевні  струни.

Відкриє  муза  чарівний  портал,
Зірками  розкладе  таємні  руни.
Вінок  поета  –  з  вічних  запитань…

6.
Вінок  поета  –  з  вічних  запитань.
Лиш  ти  мене,  поезіє,  не  зрадиш.
Прозрінням  заясніє  висота.
В  безсоння  уплету  печаль  і  радість.

Із  туги,  мій  едему,  виростай.
Лелій  могутній  дух  краси  і  правди.
Пітьму  облуд  здолає  яснота.
Натхненне  серце  не  піддасться  знаді.

А  критики  волають  всі  гуртом.
Та  що  ти  не  пиши  –  ніяк  не  вгодиш.
За  кожним  кроком  –  табуни  пліток.

Сонети  –  то  Сізіфова  робота.
Та  хоч  у  душу  ллє  холодний  дощ,
Дає  зерно  натхнення  диво-сходи.

7.
Дає  зерно  натхнення  диво-сходи,
Шукаю  в  римах  золоте  руно.
Паяци  ж  не  дають  мені  проходу  –
Метаються  словами,  мов  багном.

А,  може,  все  це  мрія  ідіота?
Заріс  Парнас  колючим  бур’яном…
І  кривда  розкидає  скрізь  бридоту.
Захмарна  ціль  –  палац  із  доміно.

Розтала  у  пітьмі  моя  Колхіда.
О,  музо,  розімкни  свої  уста!
Багаттю  літер  не  дозволь  зітліти.

Чому  ж  в  нектарах  віршів  гіркота?
Ростиш  думки,  сяйливі  та  тендітні,
А  люди  топчуть  золоті  жита.

8.
А  люди  топчуть  золоті  жита…
Красу  так  легко  об  злобу  зламати.
І  кожен  вірш,  немовби  сирота
Витає  по  світах.  Я  множу  втрати.

Я  спрагою  караюсь,  мов  Тантал.
Блаженства  не  дано  мені  пізнати.
Плоди  оман  збирати  час  настав.
Загуркотять  спокути-грозопади.

Збираю  серце,  як  розбите  скло,
Уражене  отруйною  стрілою.
Пегас  у  зорях  загубив  сідло.

Сонети-сльози  упадуть  росою.
Та  морем  стане  мовне  джерело.
Слова  і  думи  –  витончена  зброя.

9.
Слова  і  думи  –  витончена  зброя,
Та  натовпу  краса  не  до  смаку.
Любові  нерозгадані  сувої
Пиляться  у  сонетному  вінку.

Сплелась  дорога  до  зірок  з  нудьгою.
Спокуси  задають  невірний  курс.
Так  хочу  залишитися  собою,
Та  знов  будую  долю  на  піску.

Для  кого  я  виконую  ці  драми?  –  
Паяци  переповнили  партер…
Не  гнів,  а  сміх  найбільше  серце  ранить.

   І  грим,  і  сльози  часоплин  розтер.
Огорнуть  душу  самоти  тумани,
Хоч  безліч  у  митця  творінь-дітей.

10.
Хоч  безліч  у  митця  творінь-дітей,
Самотній  він  у  небесах  фантазій.
У  зоряних  рядках  сумний  підтекст.
І  болем  кровоточать  пишні  фрази.

До  істини  ведуть  мільйони  верст.
Поет  шліфує  думи,  мов  алмази,
Для  нього  слово-меч  кував  Гефест  –
Магічний  сплав  печалі  та  екстазу.

У  молодість  немає  вороття.
Натхнення  блідне  і  пливе  маною.
На  обрії  облуди  мерехтять.

Перо  затупить  хаос  марних  воєн.
Накриє  вірші  повінь  забуття  –
Не  всім  є  місце  у  ковчезі  Ноя.

11.
Не  всім  є  місце  у  ковчезі  Ноя  –
Сонети-кораблі  потопить  шторм.
Залишиться  лише  любов  зі  мною  –
Прекрасний  і  оманливий  фантом.

Я  мед  натхнення  посолю  сльозою.
Ілюзії  цнотливої  бутон
 Богиня  снів  терпким  вином  напоїть.
Омані  муза  дасть  новий  виток.

Та  маски  блазнів  звідусіль  мигочуть.
Тут  кожен  псевдо  геній  і  «естет».
Кишать  гріхи  під  пеленою  ночі.

Театр  абсурду  –  світовий  бордель.  
Та  поки  дурні  що  є  сил  регочуть,
За  брамою  страждань  едем  росте.

12.
За  брамою  страждань  едем  росте,
Та  втішитись  ніяк  не  можу  словом.
Шалено  звідусіль  гуде  гротеск.
Плекаю  я  зерно.  Кричать:  «Полова!»

І  знову  написалось  щось  «не  те»!
Та  заспокойтесь,  горді  суєслови.
Вкінці-кінців  самі  себе  з’їсте.
Повернеться  злоба  до  вас,  панове.

Даремно  все  –  як  об  стіну  горох!
Паяц  уроків  мудрих  не  засвоїть.
Заляпала  блакить  орда  ворон,

Бо  дурість  не  здолати  боротьбою.
Я  випалю  ненависті  тавро,
Та  як  здійнятись  в  небеса  любові?

13.
Та  як  здійнятись  в  небеса  любові,
Коли  у  неї  лиш  одне  крило?
Хто  зіллям  забуття  мене  напоїть?
В  степах  душі  один  чортополох…

Готує  муза  чарівні  настої,
Та  серцю  затісний  її  полон.
Ілюзія  краси  стає  гіркою.
Згорить  натхнення  –  ніби  й  не  було.

Якщо,  богине,  ти  лише  примара,
Облудами  даремно  не  бентеж.
 Омани  почорніли,  мов  почвари.

Оспівує  любов  німий  читець.
 Та  линути  повік  мені  за  хмари,
Закутій  болем,  ніби  Прометей.

14.
Закутій  болем,  ніби  Прометей,
Душі  присниться  золота  заграва.
Пожухлим  листям  буревій  мете,
У  боротьбі  стихій  немає  правил.

Хай  ляпають  порожнє  і  пусте
Маститі  судді  та  дрібні  роззяви.
Я  вирвусь  із  театру  недотеп.
 Скінчиться  врешті  навісна  вистава.

Втім,  кожному  –  своє.  Розтане  фарс.
Розсіється  вся  челядь  і  дрібнота.
На  стендах  часу  дощ  розмиє  фальш.

Паяців  надихають  лиш  банкноти,
Моє  ж  натхнення  –  в  чарівних  словах.
Повік  мені  за  міражі  боротись!

МАГІСТРАЛ
Повік  мені  за  міражі  боротись!
Борець  для  світу  –  лиш  дивак,  бунтар…
У  дзеркалі  життя,  мов  у  болоті,
Підступно  посміхнеться  самота.

У  вічності  вінець  без  позолоти,
Вінок  поета  –  з  вічних  запитань.
Дає  зерно  натхнення  диво-сходи,
А  люди  топчуть  золоті  жита.

Слова  і  думи  –  витончена  зброя,
Хоч  безліч  у  митця  творінь-дітей,
Не  всім  є  місце  у  ковчезі  Ноя.

За  брамою  страждань  едем  росте.
Та  як  здійнятись  в  небеса  любові,
Закутій  болем,  ніби  Прометей?


Корона  сонетів  –  твір,  що  складається  із  15  вінків  сонетів,  пов`язаних  спільними  римами.  Кожен  сонет  центрального  (магістрального)  вінка  виступає  магістралом  ще  для  окремого  вінка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853669
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2019

Осінній лицар

[b]Корона  сонетів  «Вінець  для  музи»
Вінок  6.  Осінній  лицар
[i][/i][/b]
1.
Самітницею  ставши  для  людей,
 Я  шовком  тиші  залікую  рани.
Зіткала  осінь  золотий  вертеп.
Пустилось  листя  у  печальний  танець.

Навіщо  серце  марно  дива  жде?
Квітучі  мрії  від  журби  зав’яли…
Невже  вогонь  жоржин  і  хризантем
Кохання  не  пробудить  полум’яне?

Слова  пожухли,  ніби  ковила.
Багряна  вічність  на  папір  стікає.
Осінні  шати  муза  одягла,

Янтарні  вірші  ллє  медовим  чаєм.
Збираючи  уламки  неба-скла,
Моя  душа  сама  в  собі  блукає.

2.
Моя  душа  сама  в  собі  блукає.
А  скрипка  вітру  виграє  мінор.
Біжить  у  римах  світлий  сум  ручаєм.
Туман  малює  міражів  панно.

У  храмі  золотого  сонцеграю
Прийму  причастя  медом  і  вином.
Журливу  колискову  біль  співає,
Заснули  всі  думки  магічним  сном.

В  повітрі  аромат  гіркий  і  пряний,
В  осінніх  барвах  гусне  теплий  джем.
Вимолюють  дощі  дуби-шамани.

Невже  затихне  срібний  передзень,
І  зорями  зацвівши,  як  востаннє,
Натхнення  пустоцвітом  опаде?
3.
Натхнення  пустоцвітом  опаде
На  скроні  ночі  –  грозової  жриці,
Та  ранок,  нестаріючий  митець,
Надією  живою  заіскриться.

Тлумачать  клени  хмар  таємний  текст.
Колише  вітер  золоті  зірниці.
Крізь  браму  падолисту  навпростець
Самотньо  мчить  сумний  осінній  лицар.

Розкину  зорі  на  його  путі.
Зболілу  душу  в  тихий  рай  гукаю.
Лоскоче  серце  невловима  тінь.

Не  зцілиться  печать  його  безкрая.
А  я  не  видам  почуття  святі.
В  тюрмі  рядків  уп’юсь  вином  одчаю.

4.
В  тюрмі  рядків  уп’юсь  вином  одчаю.
Катренами  у  вічність  шлях  мощу.
Нечутно  дивна  молодість  минає,
Та  як  її  напитись  досхочу?

Застигли  крила  мрій  на  небокраї.
 Пірнає  тиша  у  мотив  дощу.
Захмарені  світи  Пегас  долає.
Простила  всіх.  Коли  ж  себе  прощу?

Дощами  бурштину  впадуть  сонети,
Мов  сльози  Фаетонових  сестер.
Моя  любов  –  завжди  табу  і  вето.

Папір  душі  щемливий  біль  затер.
Ця  осінь  спалахне  і  кане  в  Лету,
Журботу  притуливши  до  грудей.

5.
Журботу  притуливши  до  грудей,
Мандрує  світом  пілігрим  осінній.
Ліси,  мов  стіни  чарівних  фортець,
Дивують  серце  золотим  видінням.

Душею  до  небес  він  припаде,
Дощами  розіллє  слова-насіння.  
Печаллю  намальований  шедевр
Побачать  всі,  та  мало  хто  оцінить.

Мій  лицарю  пера,  розвій  цю  ніч!
Щовірша  я  все  більш  тебе  втрачаю.
Хоч  в  маренні  сонливому  спинись.

Між  листям  гаснуть  квіти  молочаю.
 Взяли  в  полон  сонети  кам’яні.
Я  тишу  на  стіні  утрат  читаю.

6.
Я  тишу  на  стіні  утрат  читаю.
Ступлю  в  минуле,  ніби  в  кропиву.
Душа  тече  у  забуття  ручайно
І  падає  в  стихію  дощову.

Мелодію  повільну  осінь  грає.
 Акорди  яблук  полягли  в  траву.
Невже,  мій  жовтню,  і  тобі  чужа  я?
Не  гріє  це  осіннє  рандеву…

Світило  мрій  заходить  і  багріє.
Залишиться  зі  мною  тет-а-тет
Лиш  болісна  і  ніжна  ностальгія.

Склепіння  ночі,  грізне  і  круте
Сонети  поховає  в  безнадії  –
Життя  краси  коротке,  ніби  день.

7.
Життя  краси  коротке,  ніби  день.
Вже  муза  допила  багряну  чашу.
У  пурпурових  кронах  де-не-де
Тепляться  і  тремтять  медові  чари.

Тривожний  ворон  криком  ніч  роздер,
Світанок  ллється  із  пустого  чану.
Шепоче  жовтень  осені:  «Je  T'aime».
Осіння  жриця  з  небом  ліс  вінчає.

Спочину  ненадовго  в  царстві  сну,
Де  чарівним  стає  усе  звичайне.
Читає  серце  чисту  дивину.

По  карті  неба  самоту  вивчаю,
Та  істини  життя  не  осягну.
Дорога  досконалості  –  без  краю.

8.
Дорога  досконалості  –  без  краю.
З  небес  душі  розлився  словопад.
Зрадливий  час  тонким  пером  спиняю,
Але  в  сонетах  лиш  нудьга  тупа.

Покрила  кривда  світ  гидким  лишаєм,
Та  всі  гріхи  сховає  листопад.
Нестерпно  вічність  у  словах  палає
Мільйонами  негаснучих  лампад.

Та  мариться  мені  осінній  вершник
У  королівстві  зоряних  блукань.
І  серце  так  тріпоче,  мов  уперше.  

Кохання  –  лиш  на  відстані  рядка.
Ніхто  цей  ніжний  біль  не  перевершить.
Бентежна  муза  –  мій  суддя  і  кат.

9.
Бентежна  муза  –  мій  суддя  і  кат.
У  літерах  гірчить  холодна  кава.
Не  має  берегів  печаль-ріка.
Стікають  зорі  на  пожовклі  трави.

Душа,  немов  дрімаючий  вулкан.
У  ній  пекучий  біль  безжально  править.
Моє  багатство  –  лиш  любов  палка  –
Перлина  в  діамантовій  оправі.

Росте  вона  у  дикому  раю
Як  дерево  без  імені  та  сорту.
У  капищі  оман  красі  молюсь.

Мого  натхнення  море  стало  бродом.
Навіює  нудьгу  осінній  блюз.
На  мрії  вже  чекають  ешафоти.

10.
На  мрії  вже  чекають  ешафоти.
Невчасно  це  кохання  зацвіло.
Зоря  надій  за  обрій  літ  заходить,
І  тужні  думи  борознять  чоло.

Та  світлий  день  дрімає  ще  на  сході,
Хоча  здається  –  півжиття  пройшло.
Розбила  серце  муза,  і  відтоді
Шукаю  я  загиблий  Вавилон.

Під  віршами  і  снами  стерлись  дати.
Та  мушу  йти  вперед  без  нарікань,
Бо  той,  хто  повз,  навчиться  ще  літати!

Душа  блукає  по  крутих  стежках,
Самотньо  грає  золоті  сонати  –
Не  кинуть  люди  навіть  мідяка.

11.
Не  кинуть  люди  навіть  мідяка
За  музику  журливої  безтями.
Залишить  дивний  вітер-музикант
На  лаві  скрипку,  а  на  серці  –  шрами.

Як  утекти  з  римованих  шукань,
Прорвати  до  зірок  безсилля  браму?
У  сповідях  дощу  мене  шукай.
Я  –  щастя  тінь,  а  ти  –  ілюзій  бранець.

Заграй,  маестро,  самоту  на  біс,
Відчуй  мого  пера  найтонший  порух.
Присвячую  осінній  бал  тобі.

Коханню  віддаю  останній  подих.
Із  долею  піду  в  нерівний  бій
За  ці  жертовні,  вистраждані  оди.

12.
За  ці  жертовні,  вистраждані  оди
Мені  хоч  погляд,  музо,  подаруй.
Стихіє,  не  лишай  мене  за  бортом,
Не  рви  в  душі  щемливо-дивних  струн.

Багряний  храм  дощем  освятить  жовтень.
У  кошик  рим  гіркі  плоди  зберу.
Прикрасить  осінь  золоту  господу  –
Складе  палітру  із  таємних  рун.

В  архів  оман  пливуть  сумні  легенди.
Перо  у  мріях  загубив  казкар.
Розтане  у  туманах  Андромеди

Ілюзія  осіння  і  терпка.
Поезія  п’янить  отруйним  медом  –
Торкнула  серце  чарівна  рука!

13.
Торкнула  серце  чарівна  рука.
Я  буду  в  небо,  мов  Ікар,  летіти.
Бреде  душа  в  лахмітті  жебрака
І  розбрелись  по  світі  вірші-діти.

Папір  –  у  ляпках,  пам’ять  –  у  дірках.
Снується  дух  затоптаного  цвіту.
У  віршах  із  тернового  вінка
Натхнення  досягне  свого  зеніту.

Пишу  на  листі  сповіді-псалми.
Зректися  музи  не  дозволить  гордість.
Солодкі  сльози  і  гіркотний  сміх

В  сонетах,  ніби  рани  невигойні.
Лиш  сумніви  приносить  вітер  змін.
Повік  мені  за  міражі  боротись!

14.
Повік  мені  за  міражі  боротись,
П’ючи  нектар  болючих  одкровень.
Шукаючи  джерела  живородні,
Морями  дивних  снів  душа  пливе.

Скликає  осінь  потаємний  орден,
Заковує  у  сплячку  все  живе.
Думки  дерев  сріблить  холодний  родій.
Вітрами  вдалині  зима  реве.

Осіння  королева  скине  маску.
Її  волосся,  пишне  і  руде,
Підпалить  пожовтілі  згортки  часу,

Мости  хмільних  ілюзій  розведе.
І  знов  сумна  любов  помчить  з  Пегасом,
Самітницею  ставши  для  людей.

МАГІСТРАЛ
Самітницею  ставши  для  людей,
Моя  душа  сама  в  собі  блукає.
Натхнення  пустоцвітом  опаде,
В  тюрмі  рядків  уп’юсь  вином  одчаю.

Журботу  притуливши  до  грудей,
Я  тишу  на  стіні  утрат  читаю.
Життя  краси  коротке,  ніби  день,
Дорога  досконалості  –  без  краю.

Бентежна  муза  –  мій  суддя  і  кат.
На  мрії  вже  чекають  ешафоти.
Не  кинуть  люди  навіть  мідяка

За  ці  жертовні,  вистраждані  оди.
Торкнула  серце  чарівна  рука  –
Повік  мені  за  міражі  боротись.


Корона  сонетів  –  твір,  що  складається  із  15  вінків  сонетів,  пов`язаних  спільними  римами.  Кожен  сонет  центрального  (магістрального)  вінка  виступає  магістралом  ще  для  окремого  вінка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853531
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.11.2019

Падіння ідола

[b]Корона  сонетів  «Вінець  для  музи»
Вінок  5.  Падіння  ідола[i][/i][/b]

1.
Підкорює  душа  круті  висоти,
За  тінню  музи  у  захмар’я  мчить.
Та  мріям  відчай  обірвав  польоти.
Від  серця  загубилися  ключі.

А  шлях  до  зір  тернистий  і  самотний,
Нектар  поезій  каяттям  гірчить.
Та  манить  розум  у  хмільну  безодню
Натхнення  зоребуйна  глибочінь.

Хоч  виграні  з  одвічністю  всі  битви,
Та  програна  із  долею  війна.
Ілюзія,  що  замість  сонця  світить,

Для  мене  найсвятіша  дивина.
     Я,  зоряним  дурманом  оповита,
Зреклася  назавжди  земних  принад.

2.
Зреклася  назавжди  земних  принад
Я,  в  пошуках  небесного  полону.
Натхнення  –  лиш  облудна  пелена,
І  амфора  моїх  спокут  –  бездонна.

Куди  поділась  пісня  чарівна,
Що  полонила  душу  безборонну?
Наситившись  оманою  сповна,
Караюсь  неіснуючим  законом.

Парнас  холодна  тиша  обняла.
А  серце  закрутила  зла  негода.
Летить  у  ніч  мого  жалю  стріла.

В  долинах  мрій  упав  туман  гіркотний.
Чорніє  слів  і  снів  магічний  сплав.
Митець-Сізіф  під  гору  камінь  котить…

3.
Митець-Сізіф  під  гору  камінь  котить,
Та  не  діжде  лаврового  вінця.
Поблідне  від  байдужості  народу
Цей  подвиг  без  початку  і  кінця.

Спустились  вірші  на  низькі  частоти,
А  біль  нестерпний  до  небес  досяг.
Навіщо,  музо,  додаєш  турботи  –
Ведеш  у  рай,  та  все  по  манівцях?

Читаю  у  космічному  палаці
Поему  із  даремних  заклинань.
Просипався  магічний  шлях  крізь  пальці.

Вгорі  –  печаль,  внизу  –  трясовина.
Скривився  час  губами  злих  паяців.
Вершина  –  потойбічна  таїна.

4.
Вершина  –  потойбічна  таїна.
Та  впав  мій  ідол.  Не  молюсь.  Не  вірю.
Вкриває  небо  туга-сивина.
Кохання  відпущу  в  холодній  вирій.

Я  мліла  від  отруйного  вина,
Об  камінь-відчай  обламала  мрії.
Нехай  міняє  муза  імена,
Величний  бог  –  тепер  лиш  спогад  сірий.

У  серці  храм  занедбаний  стоїть.
Затихли  звуки  неземних  рапсодій.
А  молитви  –  лиш  відгук  лихоліть.

Хоч  серце  остудив  холодний  протяг,
Сонети  шепочу  богині  вслід.
Життя  поета  –  дивина  природи…

5.
Життя  поета  –  дивина  природи.
Служіння  музі  –  незбагненний  культ.
Борюся  на  невидимому  фронті,
Причащена  гірким  вином  спокут.

Для  мене  в  Елізей  немає  входу.
 В  сонети  уплела  пітьму  п’янку.  
Усі  пориви  серця  благородні
Вмістились  на  осінньому  листку.

Кохання  відтиск  із  душі  не  стерти.
Я  –  голосу  твого  німа  луна,
Красо-богине!  Спалахни  безсмертям!

В  очах  твоїх  магічна  глибина.
Буяє  у  мені  вінок  Евтерпи,
Мов  древо  правди  і  гріховних  знань.

6.
Мов  древо  правди  і  гріховних  знань,
Поезія  небесна  й  таємнича.
А  муза,  ейфорійна  і  сумна,
Веде  моїх  думок  тривожне  віче.

Прошу,  мовчи.  Хай  гусне  тишина.
Підпалює  папір  гарячий  відчай.
В  ілюзій-віршів  дорога  ціна,
А  фальш  хитку  надію  покалічить.

Розбився  ідол.  Вилилася  ртуть.
Квадрати  чорні  –  на  усіх  полотнах.
В  душі  вітри  приреченості  дмуть.

Та  біль  в  обіймах  неземних  мелодій
Та  в  марені  незвіданих  облуд
Цвіте  натхненням  і  красою  родить.

7.
Цвіте  натхненням  і  красою  родить
Мій  сад  поезій.  Глянь-но,  зупинись!
Розбий  ланцюг  моїх  годин  марнотних!
Над  раєм  відчай,  мов  імла,  навис…

Та  ні,  не  пожалієш  ні  на  йоту.
Любов  у  серці,  мов  іржавий  спис.
На  озері  душі  –  брудні  розводи,
А  очі  осліпив  фальшивий  блиск.

Моїм  коханням  бавитися  досить!
Втекла  б  із  моря  слів  –  нема  човна.
Блукають  вірші  світом  голі  й  босі.

В  болоті  цих  облуд  немає  дна.
Та  римами  гримлять  любовні  грози,
Хоч  болем  буде  страчена  весна.

8.
Хоч  болем  буде  страчена  весна,
Я  не  забуду  ті  натхненні  ночі.
До  ранку  солов’їний  спів  лунав,
Та  болісну  розлуку  він  пророчив.

Жалі  скликає  сум  –  сліпий  дзвонар,
Мелодію  забув  мій  птах  співочий.
Між  нами  –  невідомості  стіна.
На  вістрі  каяття  душа  тріпоче.

Розтав  міраж.  Невже  усе  дарма?
Зів’яла  в  серці  полум’яна  ружа.
Палкої  мрії  збліднув  діамант.

Блищать  уламки-зорі  у  калюжах.
Я  вільна,  та  пристанища  нема.
За  що  мене  дражнила,  хитра  музо?

9.
За  що  мене  дражнила  хитра  музо?
А,  може,  ти  –  моє  первинне  «я»?
Фантомом  залишися,  милий  друже.
Ніколи  не  назву  твоє  ім’я!

Злий  генію,  навіщо  мучиш  душу?
Повзе  між  рим  спокусниця-змія.
Фатальної  угоди  не  порушу.
В  люстерці  долі  тільки  тінь  моя.  

Чумацький  Шлях  завів  мене  у  прірву.
Життя  бентежне  затягла  нетеч.
 Із  серця  двійника  свого  не  вирву.

Коли  ж  полуда  із  очей  спаде?
Мені  богиня  за  любов  безмірну
Дала  вінок  із  чорних  орхідей.

10.
Дала  вінок  із  чорних  орхідей  –
Кохання  муза  повела  на  страту.
Душа,  мов  самовідданий  адепт,
Незвіданим  приречена  страждати.

Із  безлічі  моїх  невдалих  втеч
Будуються  нові  сонети-грати.
Стрілу  Амур  замінить  на  картеч,
Приреченням  не  втомиться  стріляти.

У  щастя  не  перейдена  межа.
Смиренно  я  прийму  твою  байдужість.
Не  вип’ю  із  небесного  Ковша.

Натхненням  не  шумить  казкова  мушля.
Любов  у  римах  полягла.  Прощай!
Не  лаври,  а  печаль  прийняти  мушу.

11.
Не  лаври,  а  печаль  прийняти  мушу.
В  тумані  загубився  мій  причал.
Нехай  образа  всі  зірки  обтрусить
У  відчаю  мого  дірявий  чан.

Цілунки  змія  –  на  душі  укуси,
Мов  рани  від  іржавого  меча.
В  рукописах  облуд  Евтерпа  тужить.
Варю  із  віршів  полиновий  чай.

Забуду.  Але  час  –  поганий  лікар.
Блищить  жага  зіницями  пантер.
Тебе  кохала  до  гіркого  крику.

Разом  же  у  безодню  упадем!
Любов  тепер  незаймана  і  дика.
Вона  живе  усюди  і  ніде.

12.
Вона  живе  усюди  і  ніде  –
Мелодія  тужлива  і  ласкава.
Печаль  же  –  то  найкраща  з  поетес,
Шедеврами  душі  кохання  славить.

У  літери  скує  палкий  рондель
Цих  почуттів  довершені  октави.
Та  тягнеться  хмільних  оман  кортеж
На  феєрично-болісну  виставу.

Моє  натхнення  до  кінця  допий!
Розбите  серце  протиріччя  душать.
Бо  горда  муза  –  істукан  сліпий.

Пегас  блукає  на  пожовклім  лузі.
Палац  бажань  розсипався,  мов  пил.
Моя  любов  –  святиня  і  спокуса.

13.
Моя  любов  –  святиня  і  спокуса.
Я  вип’ю  сни  сухого  джерела.
Бо  дар  від  музи  –  то  важка  обуза.
 Для  вічної  путі  земля  мала…

Мереживо  душі  пітьма  спаплюжить,
І  сумнівів  моїх  в’язка  смола
Прорве  у  небеса  незримі  шлюзи.
Злетить  Пегас  у  вічність  без  сідла.

Парнас  –  моя  твердиня  і  столиця  –
Гріхом  і  бур’янами  поросте.
Життя,  немов  порожня  шахівниця,

Де  замість  шахів  –  сотні  вічних  тез.
Міняю  ніжність  на  холодну  крицю,
Самітницею  ставши  для  людей.

14.
Самітницею  ставши  для  людей,
Блукаю  в  лабіринтах  задзеркалля.
Чому  ти,  наймиліше  із  сердець,
Уже  не  діамант,  а  просто  камінь?

Шляхом  облудним  в  забуття  ідеш,
Та  нам  обом  не  вимолити  карми  –
Краси-чаклунки  ми  палка  фортель.
Нам  папороть  її  повік  шукати.

Цілує  вічність  болісним  тавром.
Висока  мрія  смутком  рани  солить.
У  віршах  муза  розкладе  таро.

Гарячий  смак  жаги  –  печаль  і  солод.
Хоч  відчай  множить  долю  на  зеро,
Підкорює  душа  круті  висоти!  

МАГІСТРАЛ
Підкорює  душа  круті  висоти,
Зреклася  назавжди  земних  принад.
Митець-Сізіф  під  гору  камінь  котить.
Вершина  –  потойбічна  таїна.

Життя  поета  –  дивина  природи,
Мов  древо  правди  і  гріховних  знань.
Цвіте  натхненням  і  красою  родить,
Хоч  болем  буде  страчена  весна.

За  що  мене  дражнила,  хитра  музо,
Дала  вінок  із  чорних  орхідей?  –
Не  лаври,  а  печаль  прийняти  мушу.

Вона  живе  усюди  і  ніде  –
Моя  любов  –  святиня  і  спокуса,
Самітницею  ставши  для  людей.


Корона  сонетів  –  твір,  що  складається  із  15  вінків  сонетів,  пов`язаних  спільними  римами.  Кожен  сонет  центрального  (магістрального)  вінка  виступає  магістралом  ще  для  окремого  вінка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853362
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.11.2019

Душа у клітці рим

[b]Корона  сонетів  «Вінець  для  музи»

Вінок  4.  Душа  у  клітці  рим
[i][/i][/b]
1.
Окрилена  жага  палких  ідей
Мене  втягнула  в  чарівні  тенета.
А  нині  навіть  застарів  модерн,
Та  я  блукаю  у  тісних  сонетах.

Тасую  почуття  усіх  мастей.
У  сни  вплітаю  неземні  сюжети.
Натомлене  крило  Пегас  простер
Над  золотою  кліткою  поета.

Капризна  муза  б’є  слова-кришталь.
Набридла  їй  моїх  вінків  палітра.
Кую  зі  слів  магічну  пектораль.

Моя  богиня  в  серці  терном  квітне,
Вогнем  гартує  душу,  ніби  сталь,
Здіймає  всеосяжну  бурю  літер.

2.
Здіймає  всеосяжну  бурю  літер
Залюблена  у  спогади  душа.
Садами  рим  бреде  вона  в  лахмітті,
Збираючи  нестиглий  урожай.

Та  мріям  біль  не  дасть  запліснявіти,
І  втратити  примарний,  але  шанс.
Любов  моя  –  долина  макоцвітна  –
Ні  зустрічей  не  знала,  ні  прощань.

Осиновим  листком  печаль  тремтіла,
Тяжіли  дні  Дамоклевим  мечем.
Та  оживає  почуття  згоріле

Від  погляду  твоїх  палких  очей,
В  яких  віршують  світло  і  чорнило,
О  музо,  королево  юних  фей!

3.
О  музо,  королево  юних  фей,
Чарівна,  суперечлива  і  дивна!
Хто  твій  володар  –  Бог  чи  Люцифер?
Чи  варто  в  тебе  вірити  наївно?

А,  може,  то  в  душі  осяйний  Феб
Розвішує  ілюзій  павутину?
Мого  кохання  гордий  едельвейс
Цвіте  жагою  на  крутій  вершині.

Та  як  його  дістати  і  кому,  
Якщо  любов,  немов  зрадливий  вітер?
Невдалий  жарт  утнув  малий  Амур.

В’язницю  рим  не  сила  вже  терпіти.
Евтерпо,  поміж  нами  вічний  мур.
Ти  янгол  мій  і  безсердечний  ідол.

4.
Ти  янгол  мій  і  безсердечний  ідол  –
Хоч  безліч  масок,  та  нема  лиця.
Нікого  не  дозволила  любити,
Лиш  брати  у  полон  чужі  серця.

Моя  душа  –  для  когось  пишне  літо,
Та  заржавів  у  ній  колючий  цвях.
Я  музою  приречена  хворіти,
І  серце  в  римах,  ніби  у  рубцях.

Вона  в  мені  то  ниє,  то  весніє,
Ридає  в  снах  журбою-скрипалем,
А  в  пуп’янках  троянд  теплить  надію.

 Плету  із  літер  сіть  важких  дилем.
Божественна  поезіє  і  мріє,
Пекучий  слід  лишає  твій  єлей!

5.
Пекучий  слід  лишає  твій  єлей,
Богине  золота,  що  вийшла  з  моря.
Шматують  серце  сотні  віршів-лез,
І  всі  про  незбагненного  героя.

У  кожному  катрені  –  крах  і  злет.
Борюся  до  кінця,  хоч  я  й  не  воїн.
Розсипався  у  шафі  мрій  скелет.
Будую  і  руйную  власну  Трою.

Хай  вабить  крізь  пітьму  захмарна  ціль,
Любов  нещасну  буду  спрагло  пити.
Тремтить  душа  у  кам’яній  руці.

Співоча  музо,  найпишніші  квіти
Тобі  несуть  мої  думки-жреці.
На  тебе  нарікати  чи  молитись?!

6.
На  тебе  нарікати  чи  молитись,
Володарко  невинного  гріха?
Ти  –  свято  поміж  днів  одноманітних,
Щемливий  смуток  зоряних  зітхань.

Та,  може,  засліпили  самоцвіти
Мою  бентежну  душу?  Що  ж,  нехай!
У  віршах  діамантами  зоріти
Одвічно  буде  ніжність  і  жага.

Прийми  же,  недостойний  Аполлоне,
У  жертву  таїну  палких  словес.
Любові  джерело  не  охолоне,

Безсмертям  на  папері  оживе,
Хоч  нудить  у  сонетному  полоні
Без  пісні  серце,  ніби  соловей.

7.
Без  пісні  серце,  ніби  соловей,
Марудиться  в  буденному  мовчанні.
Життя,  немов  би  дзеркало  криве  –
Спаплюжилося  там  святе  кохання.

Куди  ж  мене,  любове,  ти  зовеш?
Я  тишею  кричу  тобі  «Осанна!»
І  зоряного  пилу  круговерть
Фантомним  щастям  у  безодню  манить.

Пегасе  мій,  повільніше  лети!
Боюсь  перлини-мрії  погубити.
А  стукають  у  серце  знов  не  ті…

По  келихах  спокут  душа  розлита.
Прообраз  музи  –  невловима  тінь  –
Смутніє  в  марноті  та  нудить  світом.

8.
Смутніє  в  марноті  та  нудить  світом,
Римує  серце  слізний  монолог.
Свідомість  заколисує  безвітря.
Любов  для  мене  –  непосильний  борг.

Посвячення  у  вірші  чесний  свідок,
Найдовша  із  римованих  епох,  –
Ти  будеш,  мій  герою  перелітний,
У  списку  мрій,  але  не  перемог.

Едем  і  пекло,  маскарад  уяви,
Моя  Голгофа  і  ганебний  крах!
Ти  –  гріх  і  святість,  забуття  і  слава  –

Терпка  жага,  розніжена  в  медах!
Чому  дурманиш,  музо,  для  забави?
Навіщо  зловтішаєшся  з  невдах?

9.
Навіщо  зловтішаєшся  з  невдах,
Поетів  губиш,  гордий  істукане?
Не  ціниш  ти  жертовного  труда.
Прокляттями  гримлять  твої  органи.

Мої  жалі  лиш  вітер  сповідав.
Тремка  душа  застигла  між  світами,
В  стихіях  ейфорії  та  ридань
Покарана  облудними  богами.

Поезія  –  найбільший  мій  обман.
У  юність  золоту  не  ходить  потяг.
У  чаші  меду  –  сіль  розчарувань.

Ілюзії  скидають  пишний  одяг.
Для  чого  ж,  музо,  маниш  знов  за  грань,
Даруючи  фальшиву  нагороду?

10.
Даруючи  фальшиву  нагороду,
Ти  просиш,  музо,  непосильних  жертв.
Розбилась  на  незв’язні  епізоди
Буремна  доля.  Заважкий  цей  хрест!

Це  тільки  вірші,  аж  ніяк  не  подвиг,
Бо  в’язню  не  здолати  Еверест.
Ілюзії  поет  на  трон  возводить  –
Облудну  віру  в  неземних  божеств.

Байдужість  невблаганного  кумира
Пробуджує  натхнення  в  бідолах.
Але  блаженні  ті,  які  не  вірять,

Не  ходять  по  оманливих  слідах.
Та  знов  п’янять  мене  терпкі  ефіри.
У  клітці  рим  співає  гордий  птах!

11.
У  клітці  рим  співає  гордий  птах,
Давно  забув  дорогу  до  едему.
Немає  пари  і  нема  гнізда.
Самотній  дім.  І  спів  його  даремний.

Буяє  пустоцвіт  в  моїх  садах.
Печалі  затягнулася  поема.
Хтось  інший  хай  збере  гучний  аншлаг
І  кичиться  талантами  в  богемі.

Прийми  ж,  Евтерпо,  цей  словесний  Рим.
Об  стіни  каяття  розбиті  ноти…
Клубиться  у  душі  магічний  дим.

На  волю  відпускай  хоч  вряди-годи.
Заручникам,  і  грішним,  і  святим,
З  тобою  не  порушити  угоди!

12.
З  тобою  не  порушити  угоди.
Ти,  музо,  мій  трагічний  ефемер.
Не  виставлю  душевний  скарб  на  продаж.
Не  кину  свиням  дорогих  письмен.

В  моїй  душі  воюють  за  і  проти,
Живе  театр  ілюзій  і  химер,
І  пристрасть  на  підмостках  верховодить.
Навколо  світ  спинився  і  завмер.

Нехай  у  бочці  дьогтю  –  ложка  меду,
І  серце  мліє  у  сумних  піснях,
Я  –  не  герой  чужих  трагікомедій,

Хоч  мука  і  любов  кипить  в  рядках.
Дає  богиня  слова  горде  кредо
Тому,  хто  вибрав  безкінечний  шлях.

13.
Тому,  хто  вибрав  безкінечний  шлях,
По  колу  йти,  та  не  дійти  до  себе.
У  серці  щемні  спогади  болять.
Крізь  відчай  проросли  отруйні  стебла.

Та  музика  сумного  скрипаля
Мені  миліша  за  веселий  щебет.
Я  музі  не  даю  любовних  клятв,
Та  для  мого  кохання  мало  неба.

Ніколи  не  торкнусь  коханих  рук,
Не  поцілую  ці  уста  безплотні.
Кричить  зловіще  з  потойбіччя  крук.

Та  віршів  зорепад  –  невідворотний.
Цвітуть  сонети  від  солодких  мук.
Підкорює  душа  круті  висоти!

14.
Підкорює  душа  круті  висоти
І  п’є  нектар  ілюзій  та  страждань.
У  душу  горобина  ніч  приходить,
П’янить  натхненням  золотий  дурман.

Хоч  віршів  урожай  важкий  і  згодом
Зі  сліз  і  втрат  збере  богиня  дань,
Поезії  дилеми  і  пишноти
Пробуджують  симфонію  бажань.

Всі  сповіді  ти,  музо,  прочитала
На  стелажах  пустих  бібліотек.
Заточить  біль  моє  перо-кресало.

Безстрашне  серце,  ніби  Прометей.
Вогонь  свободи  у  пітьмі  розпалить
Окрилена  жага  палких  ідей.

МАГІСТРАЛ
Окрилена  жага  палких  ідей
Здіймає  всеосяжну  бурю  літер.
О  музо,  королево  юних  фей,
Ти  янгол  мій  і  безсердечний  ідол.

Пекучий  слід  лишає  твій  єлей.
На  тебе  нарікати  чи  молитись?
Без  пісні  серце,  ніби  соловей,
Смутніє  в  марноті  та  нудить  світом.

Навіщо,  зловтішаєшся  з  невдах,
Даруючи  фальшиву  нагороду?
У  клітці  рим  співає  гордий  птах…

З  тобою  не  порушити  угоди
Тому,  хто  вибрав  безкінечний  шлях.
Підкорює  душа  круті  висоти!


Корона  сонетів  –  твір,  що  складається  із  15  вінків  сонетів,  пов`язаних  спільними  римами.  Кожен  сонет  центрального  (магістрального)  вінка  виступає  магістралом  ще  для  окремого  вінка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853208
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2019

Музика і мука

[b]Корона  сонетів  «Вінець  для  музи»

Вінок  2.  Музика  і  мука[i][/i][/b]

1.
Живе  у  пензлях,  у  словах  і  нотах
Жага  натхнення  та  пророчий  дух.
Любов  долає  неземні  широти,
По  колу  мрії  не  скінчиться  рух.

І  серце  не  лякає  вирок  жоден,
Для  нього  муза  –  то  єдиний  друг.
Моя  душа  і  спрагла,  і  голодна,
Блукає  лабіринтами  розрух.

Та  вкотре  прилітає  птах  весняний
І  линуть  ніжні  ноти  звідусіль.
Пташиний  хор  співає  до  безтями,

Немов  святкує  тисячі  весіль.
У  солов’їній  пісні  знов  постане
Магічна  сила  волі  та  краси.

2.
Магічна  сило  волі  та  краси!
Співай,  моя  Евтерпо  стоголоса,
Вінок  хмільної  юності  носи,
Хай  голову  твою  не  сріблить  просідь.

Хоч  з  вихору  життєвих  потрясінь
Душа  бентежна  вирватись  не  в  змозі,
Кохання  вічне,  як  мотив  грози,
Полонить  серце  і  хвилює  досі.

Крізь  час  і  відстань  чую  солов’я
І  споглядаю  чарівні  красоти,
Вдихаю  райські  пахощі  троянд.

Мій  розум  захмеліє  в  зорельоті.
Та  марно  небеса  благаю  я  –
Повідай  щиро,  вічна  музо,  хто  ти!

3.
Повідай  щиро,  вічна  музо,  хто  ти!
Відкрий  свого  єства  таємну  суть.
Мій  ідоле  без  образу  і  плоті,
В  твоїх  долонях  чудеса  цвітуть.

Хоч  ніч  любові  сліпоту  наводить,
Та  місяць  осяває  райську  путь.
Виходять  зорі  з  піднебесних  гротів,
Нектари  щастя  прямо  в  душу  ллють.

Сапфірний  купол  тріснувся  від  шалу,
Дзвінкий  вогонь  палає  аж  до  зір.
Вриваються  у  серце  ноти-шквали.

Та  вранці  сни  розтануть  у  росі.
Богине,  неосяжна  і  зухвала,
Навіщо  маниш  у  казкову  сіть?

4.
Навіщо  маниш  у  казкову  сіть,
О,  привиде  оман,  забравши  спокій?
Чому  мене  убив  і  воскресив,
Святиню  кинув  у  пітьму  пороків?

За  труд  мені  нічого  не  даси,
Богине,  зоресяйна  і  висока!
Збереш,  як  данину,  важкий  посів,
Мучителю,  солодкий  і  жорстокий…

Нехай  вирує  війчай-карнавал.
І  хоч  сумнівні  всі  твої  чесноти,
Твій  вічний  титул  –  ти  мій  ідеал.

Не  звільнюся  ніяк  від  привороту,
Лукавить  муза  із  кривих  дзеркал  –
Не  скаже  правди  неземна  істота.

5.
Не  скаже  правди  неземна  істота,
Яка  співає  з  болем  в  унісон.
Ілюзіями  править  мій  володар,
А  я  сльозами  поливаю  трон.

Та  золотом  тече  твоя  щедрота,
Евтерпо,  світлий  і  чарівний  сон!
На  вівтар  музи  покладу  самотність,
Хай  душу  палить  крижаний  вогонь.

Моїй  любові  –  бути  чи  не  бути?
О,  ні,  богине,  пристрасть  не  гаси!
П’янка  омана  –  найсолодші  пута.

Відродиться  натхнення  у  сльозі,
Фантом  кохання  дасть  себе  відчути,
Хоч  має  сто  облич  і  голосів.

6.
Хоч  має  сто  облич  і  голосів,
Краса-богиня  –  недоступна  пані.
Єдина  буде  на  усі  часи
Для  бідного  митця  взірцем  омани.

Кому  ж  мене  ти  знову  продаси?
Чия  байдужість  мій  алмаз  огранить?
У  відчаї  беззвучних  голосінь
Сам  у  собі  зриває  біль  вулкани.

Моє  бентежне  серце  –  стиглий  плід,
Потіха  для  капризного  Ерота.
Життя  тріщить,  мов  березневий  лід,

І  в’ються  за  душею  дні  марнотні.
Без  музи  я,  немов  пов’ялий  цвіт.
Вона  для  серця  найсолодший  дотик.

7.
Вона  для  серця  найсолодший  дотик  –
Мелодія  жагучої  весни.
Богиня-муза  вишукано-горда
Медовими  нектарами  п’янить.

Зриваються  салютами  акорди,
Мов  сповіді  душевної  струни.
Звучить  з  нічних  небес  кохання-форте
І  зорями  небесний  лан  ряснить.

Я  музику  приймаю,  як  причастя.
Здіймається  любов  палкою  «сі».
В  обійми  неба  хочеться  упасти.

Свідомість  розтинає  надвосіч
Поліфонія  магії  та  щастя  –
Для  спраглої  душі  нектарний  сік.

8.
Для  спраглої  душі  нектарний  сік  –
Поезія  –  і  воля,  і  в’язниця…
Вбирає  світло  і  небесну  синь
Натхнення  невичерпного  криниця.

Гукає  із  пітьми  тривога-сич,
Та  ніжністю  кохання  промениться.
Надію  срібний  смуток  поросив,
Але  тріпоче  у  руці  синиця.

Очей  не  відведу  ж  від  журавля!
Жагою  спалахне  едем  зітлілий.
І  знову  із-під  ніг  втече  земля.

Богинею  постане  ніжна  сила.
Малює  муза  в  душах  дивогляд,
Навік  мене  безсонням  полонила!

9.
Навік  мене  безсонням  полонила
Мелодія,  обвінчана  з  вогнем.
Натхнення  розпрямляє  дужі  крила,
Танцюють  зорі  вічний  полонез.

 Ридає  тиша,  від  пітьми  сп’яніла,
Мовчанням  плаче  весняний  кларнет.
Без  музи  я  –  троянда  перецвіла,
Любові  недописаний  сонет.

Та  ця  богиня  із  душею  змія.
Вона,  мов  карти,  долі  розкладе.
Захоплять  серце  бурні  зоревії

І  кинуть  з  неба  у  колючий  терн.
Та  вічно  у  тумані  мрій  зоріє
Мистецтва  непохитна  цитадель.

10.
Мистецтва  непохитна  цитадель
Пророцтва  зустрічає  і  комети.
Боронь  її  ніколи  не  паде,
Бо  всі  падіння  то,  по  суті,  злети.

Тече  за  обрій  сонце-мюскаде,
І  вітер  соло  виграє  на  флейті.
Стихає  біль.  Шовкова  ніч  гряде.
Душа  співає  зоряні  куплети.

Натхнення  задає  щемливий  тон,
Розніжене  красою,  мліє  тіло.
Кохання  –  мій  довершений  канон.

Любов  у  вічність  шлях  мені  відкрила.
Очолює  мій  дивний  пантеон
Фантазії  богиня  пишнокрила.

11.
Фантазії  богиня  пишнокрила
Спокусою  гуляє  між  рядків.  
Колись  сором’язливо  шепотіла,
Тепер  її  промови  запалкі…

Шматує  відчай  у  душі  вітрила.
Над  морем  долі  стугонять  віки.
Я  образом  прекрасним  захворіла.
Ця  мука  нерозгадана  ніким.

Хоч  серце  розривають  протиріччя
І  біль  тупий  кордони  снів  зітер,
А  молодість  жалями  втрат  курличе,

Готує  муза  зоряну  пастель,
По  чашах  віршів  розливає  вічність,
Шляхами  самозречення  веде.

12.
Шляхами  самозречення  веде
Поезія  моє  зболіле  серце.
Нуджусь  в  рядках,  чекаючи  вістей
Від  музи,  але  щастя  не  озветься.

Душа  у  сад  безсмертя  забреде,
Де  слух  чарує  солов’їне  скерцо.
 Але  сама  співатиме  про  те,
Як  птах  безкрилий  до  любові  рветься.

Мій  соловей  втомився  і  затих,
А  почуття,  як  вишні  переспілі,
Зав’яляться  і  не  пізнають  гріх.

Весна  моя  так  рано  посивіла,
Та  все  ж  багаття  спогадів  святих
В  пітьмі  палає  золотим  світилом.

13.
В  пітьмі  палає  золотим  світилом
Моя  любов,  фантомна  і  жива.
Для  мене  муза  пишний  рай  створила,
Та  квіти  в  ньому  –  то  лише  слова…

Ущухли  яблуневі  заметілі,
Буденністю  розсипались  дива.
Душа,  від  туги  і  журби  зболіла,
І  мудрість  квапить  на  важкі  жнива.

Пожовк  папір  від  часу  і  печалі,
Та  літерами  знову  зацвіте,
Коли  весна  до  березня  причалить.

Прискорює  Пегас  шалений  темп
І  постає  в  п’янкому  ритуалі
Окрилена  жага  палких  ідей.

14.
Окрилена  жага  палких  ідей
У  кров  гарячу  додає  отруту.
Хто  з  музою  угоду  укладе,
Приречений  рабом  голодним  бути.

Душа  не  має  права  на  протест,
На  варті  самоти  всіма  забута.
Незримий  цей  вінок  чи  доплете?
Чи  відшукає  ліки  від  цикути?

О  ні,  невиліковна  ця  печаль!
Любові  лихоманка  незворотна!
Юрбу  безумних  почуттів-прочан

Невидима  рука  в  рядках  колотить.
Глибока  тиша  болісних  мовчань
Живе  у  пензлях,  у  словах  і  в  нотах.

МАГІСТРАЛ
Живе  у  пензлях,  у  словах  і  нотах
Магічна  сила  волі  та  краси.
Повідай  щиро,  вічна  музо,  хто  ти!
Навіщо  маниш  у  казкову  сіть?

Не  скаже  правди  неземна  істота,
Хоч  має  сто  облич  і  голосів.
Вона  для  серця  найсолодший  дотик,
Для  спраглої  душі  –  нектарний  сік.

Навік  мене  безсонням  полонила
Мистецтва  непохитна  цитадель.
Фантазії  богиня  пишнокрила

Шляхами  самозречення  веде.
В  пітьмі  палає  золотим  світилом
Окрилена  жага  палких  ідей.


Корона  сонетів  –  твір,  що  складається  із  15  вінків  сонетів,  пов`язаних  спільними  римами.  Кожен  сонет  центрального  (магістрального)  вінка  виступає  магістралом  ще  для  окремого  вінка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853123
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2019

Муза першого кохання

[b]Корона  сонетів  «Вінець  для  музи»
Розділ  1.  Поцілунок  Евтерпи

Вінок  2.  МУЗА  ПЕРШОГО  КОХАННЯ
[i][/i][/b]
1.
Супутниця  у  пекло  і  в  едем,
Моя  богиня  золотих  ілюзій
Крізь  грози  та  сніги  мене  веде
По  лезу  болю,  по  буремній  смузі.

Її  п’янка  краса  не  має  меж,
Як  вітер-вічність  у  стрімкому  русі.
Весна  –  найкраща  із  її  одеж.
Вона  –  лісів  казкових  мавка  руса.

Царівна  із  незайманих  дібров
У  серці  грала  неземні  мотиви,
Бриніла  дзвоном  потаємних  мов.

Лиш  раз  в  омані  я  була  щаслива,
Коли  уперше  принесла  любов
Чаклунка-муза,  дивна  і  зваблива.

2.
Чаклунка-муза,  дивна  і  зваблива
Цілунками  вітрів  збудила  німф.
Амуру  нашептала  хитра  діва,
Щоб  вистрілив  у  серце  він  мені.

Кохання  розлилось  магічним  співом,
Заграло  сонцем  на  алмазах  снів.
Купались  хмари  в  небесах  мрійливо
І  танув  смуток,  як  останній  сніг.

Хоч  зник  давно  міраж  у  піднебессі,
Вінок  із  дивних  мрій  душа  плете,
В  повітряних  палацах  служить  меси,

Оживлює  надій  піщаний  степ
І  радість  шле  весні  на  всі  адреси,
В  поезії  відродженням  цвіте.

3.
В  поезії  відродженням  цвіте
Забуте  щастя  і  наївна  віра.
Шукаю  серед  сотень  тез  и  тем
Таємний  сенс,  загублену  Пальміру.

Ще  глибше  корінь  смутку  проросте,
Бо  жити  не  вдалося  за  Шекспіром.
Не  повернеться  юність,  а  проте…
Хай  в  серці  не  змовкає  ніжна  ліра!

Твій  образ  пронесу  через  життя,
Любове,  незбагненна  і  сяйлива.
Я  знову  піднімаю  білий  стяг

І  відчай  у  сльозах  блищить  зрадливо.
Та  спогад  про  високі  почуття
Весні  у  коси  заплітає  диво.

4.
Весні  у  коси  заплітає  диво  –
Небесні  стрічки  –  вітер-чарівник.
Вдягнулись  вишні  у  вбрання  цнотливі,
Зеленим  шовком  простяглись  лани.

Мов  райдуги  чудесні  переливи,
Мене  коханий  образ  полонив.
Спинивши  час,  моя  душа  тремтлива
Дивилась  наяву  казкові  сни.

Там  юнь  хмеліє  в  пелюстках  жасмину,
Сіяє  неба  голубий  етер.
І  співом  торжества  дзвенять  долини.

Стрічає  травень  чарівних  гостей.
Солодка  мрія  над  полями  лине,
Розкидує  насіння  золоте.

5.
Розкидує  насіння  золоте
Богиня-муза  по  ріллі  натхнення.
Врожай,  мов  скороспіле  вар’єте,
Чарує  водевілем  нескінченним.

Сади  вишневим  снігом  замете.
Втече  із  серця  хаос  і  буденність.
Моїй  душі  –  паломниці  пустель  –
Весна  відкрила  райські  одкровення.

І  солов’їний  спів  мене  зцілив  –
Мелодія  палка  і  чарівлива.
Не  знала  я  донині  більших  див.

Вривається  ріка  життя  бурхливо
У  чорне  море  весняних  полів,
Дарує  сходам  життєдайні  зливи.

6.
Дарує  сходам  життєдайні  зливи
Полотен-хмар  молочна  акварель.
Весна  така  замріяна  й  вродлива
І  манить  в  щастя,  ніби  спів  Сирен.

Дощі  весняні  мерехтять  грайливо
На  оксамиті  молодих  дерев.
Шаріють  квіти,  наче  юні  діви,
Читають  в  небі  чарівний  катрен.

Красою  диво-травень  зацілує,
З  уламків  сонця  чудеса  складе.
Його  слідами,  як  у  сні,  іду  я.

Сховалась  вічна  молодість,  та  де  ж?
Сріблястий  вітер  дивні  сни  малює,
Одвічність,  як  мереживо,  пряде…

7.
Одвічність,  як  мереживо,  пряде,
 Весна  душі,  квітуча  і  дитинна.
Найкращу  із  коштовних  діадем  –
Віддам  любов  у  дар  палкій  богині.

Я  безліччю  оманливих  путей
Іду  в  її  казкові  володіння.
Куди  мене  ця  стежка  заведе,
 До  істинного  раю  чи  до  згину?

Мій  храм  –  кохання,  муза  –  божество,
Водночас  і  могутнє,  і  вразливе.
Веде  хмільних  ілюзій  хоровод

Мелодія  розбурхано-чутлива,
Пронизує  вогнем  усе  єство,
Зірками  пише  полум’яне  чтиво.

8.
Зірками  пише  полум’яне  чтиво
Любов  моя  в  полоні  небуття.
Кохання  самовіддане  й  тужливе
Не  дасть  душі  вступити  у  сміття.

Та  жде  вона  того,  що  неможливо,
І  змінюється  пристрасть  каяттям,
А  зоряна  мелодія  фальшивить,
Штовхає  відчай  у  пітьму  безтям.

Я  скорена  і  зцілена  любов’ю.
Коханий  образ  у  мені  болить
Високою  печаллю  і  жагою.

Дзвінкі  акорди  золотять  блакить.
Та  доля  ріже  серце  осокою,
Хоч  голос  мрій,  мов  океан,  шумить.

9.
Хоч  голос  мрій,  мов  океан,  шумить,
Едем  заріс  терновими  кущами
І  світлих  прагнень  перетерлась  нить.
Тепер  бездонна  прірва  поміж  нами.

Хоч  ватра  почуттів  іще  димить,
Колючий  біль  замів  любов  снігами.
В  обіймах  невблаганної  зими
Прообраз  музи  неминуче  тане.

Та  я  збираю  у  стерні  зірки,
Перлини  підіймаю  із  болота.
І  знов  нектар  жаги  стає  п’янким.

Та  вирок  на  душі  перо  виводить.
Гріхи  трояндам  точать  пелюстки,
Пітьму  оман  таїть  небесна  врода!

10.
Пітьму  оман  таїть  небесна  врода,
Та  я  із  музи  маску  не  зірву.
Богині  оду  заспіваю  всоте,
Вона  ж  не  чує,  бо  не  має  вух…

Душа  палає  від  жаги-спекоти,
Напнув  Амур  укотре  тятиву,
У  морі  долі  не  знайду  оплоту,
Вже  стільки  літ  немов  і  не  живу.

Шукаю  солов’я  поміж  вороння.
По  серцю  чорне  пір’я  шурхотить.
О,  де  ти,  весно  –  музико  безсоння?!

Любов  і  розум  укладають  мир,
 Та  знову  самота  зловіще  дзвонить.
Обріс  шипами  травень-оксамит.

11.
Обріс  шипами  травень-оксамит.
Любов  –  коротка  і  сумна  новела.
Весняний  птаху,  чом  ти  став  німим?
Без  тебе  душу  замела  пустеля.

Сльозами  ранок  сни  мої  умив.
Розмилися  травневі  акварелі.
Та  почуттів  іще  горить  кармин,
Надія  мерехтить  в  кінці  тунелю.

Мотив  жалю  пронизує,  мов  грім.
Минуле  кличе  в  казку  і  полонить.
Ходжу  в  собі,  як  бідний  пілігрим.

Стирає  час  руїни  Авалону.
Хворобить  серце  безголосий  крик  –
Отрута  забороненого  плоду.

12.
Отрута  забороненого  плоду
У  венах  лихоманить,  наче  жар,
По  колах  пекла  у  едемі  водить.
Нестримно  мчить  увись  душа-Ікар.

То  хто  ж  ти,  музо  –  горда  і  холодна?
Ловлю  даремно  сновидіння  хмар…
Долаючи  фантомні  перешкоди,
Я  не  впіймаю  ефемерний  чар.

Затих  мотив,  що  грав  на  скрипці  квітень.
І  втомлена  весна  в  Аїді  спить.
Тускніють  зореписні  заповіти.

Лиш  чути  дзвін  Пегасових  копит.
І  знов  краса  палкого  пізньоцвіту
Жагою  і  наснагою  кипить.

13.
Жагою  і  наснагою  кипить
Нектар  із  літер  і  хмільного  болю.
Мій  меч  –  це  слово.  А  на  серці  –  щит.
Життя  моє  –  війна.  Пора  до  бою.

Хоч  золото  фальшиве  скрізь  блищить,
Безцінний  скарб  я  освячу  журбою.
Іду  тернистим  шляхом  самохіть,
Та  музикою  неба  рани  гою.

Пегас  гарцює,  рветься  до  зірок,
З  ріки  безсмертя  п’є  студену  воду.
Цей  дух  земне  тяжіння  поборов.

Він  –  виклик  долі,  боротьба  і  спротив.
Немов  самотній  геній  і  пророк,
Живе  у  пензлях,  у  словах  і  нотах.

14.
Живе  у  пензлях,  у  словах  і  нотах
Кохання  перше  –  зоряний  пролог.
Міцніє  пристрасть  у  медових  гронах.
Струмок  натхнення  все  ж  не  пересох.

Шукаю  на  Парнасі  Аполлона,
Не  знаючи,  що  він  давно  не  бог…
Розставлено  моє  життя  по  лотах,
А  райський  сад  покрив  гріховний  мох.

Немає  принца,  тільки  кінь  є  білий  –
Цих  віршів  неосмислений  тотем.
Від  музи  відректись  я  не  зуміла.

Вона  –  мого  жалю  солодкий  щем,
Стражденна  ніч  і  рятівне  світило,
Супутниця  у  пекло  і  в  едем.

МАГІСТРАЛ
Супутниця  у  пекло  і  в  едем  –
Чаклунка-муза,  дивна  і  зваблива,
В  поезії  відродженням  цвіте,
Весні  у  коси  заплітає  диво.

Розкидує  насіння  золоте,
Дарує  сходам  життєдайні  зливи,
Одвічність,  як  мереживо,  пряде,
Зірками  пише  полум’яне  чтиво.

Хоч  голос  мрій,  мов  океан,  шумить,
Пітьму  оман  таїть  небесна  врода.
Обріс  шипами  травень-оксамит.

Отрута  забороненого  плоду
Жагою  і  наснагою  кипить,
Живе  у  пензлях,  у  словах  і  нотах.


Корона  сонетів  –  твір,  що  складається  із  15  вінків  сонетів,  пов`язаних  спільними  римами.  Кожен  сонет  центрального  (магістрального)  вінка  виступає  магістралом  ще  для  окремого  вінка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853028
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.10.2019

Сон Пегасових долин

[b]Корона  сонетів  «Вінець  для  музи»
Пролог
Вінок  1.  Сон  Пегасових  долин[i][/i][/b]

1.
Хто  муза  для  митця?  –  гірка  свобода,
А  він  для  неї  лиш  слухняний  раб…
Мов  тінь  шовкова,  на  серця  находить
Незвідана  володарка  пера.

Майстерно  грають  пальці  ляльковода
По  клавішах  душі,  по  струпах  ран.
Із  розуму  мене  чаклунка  зводить,
Ласкаво  мною  править  мій  тиран.

Богине,  о  моя  солодка  муко!
Ти  –  ідол  і  святий  іконостас,
Палке  натхнення  і  важка  розпука…

Ніхто  повіки  не  розділить  нас.
Не  заглушать  брехнею  чорні  круки
Із  піднебесся  таємничий  глас.

2.
Із  піднебесся  таємничий  глас
Мене  покликав  у  світи  незнані.
Бунтарської  породи  мій  Пегас  –
Стрілою  мчить  у  золотих  туманах.

Він  буйний  і  слухняний  водночас,
Милує  око  витонченим  станом.
Нас  вітер  між  зірками  обвінчав.
Штормлять  у  серці  вірші-океани.

Та  вдача  непостійна  у  коня  –
То  рветься  в  небо  крізь  лиху  негоду,
То  чахне  на  папері  сонний  ямб.

Фальшивою  стає  святкова  ода.
І  так  завжди  циклічно-навмання
Душа  в  мистецтві  пілігримом  бродить.

3.
Душа  в  мистецтві  пілігримом  бродить,
Мов  корабель,  загублений  в  штормах.
І  манять  серце  небезпечні  води,
Зорить  стихія  чарівних  примар.

Таємні  мрії  дістає  зісподу
Підступна  та  принадлива  пітьма.
Огорне  розум  знов  п’янка  дрімота,
А  тиша  скаже  все,  хоча  й  німа.

О  музо,  нерозгадана  Сирено!
Твій  спів  я  чую  з  Тартару  мовчань.
Малюю  вічність  у  думках  буремних.
Моя  гаряча  музика-свіча
Лоскоче  серце  солодко  і  щемно,
Ламає  простір  і  спиняє  час.

4.
Ламає  простір  і  спиняє  час
Натхнення,  ніби  полум’я  магічне.
Хмелію,  музо,  від  твоїх  причасть,
Що  двері  відкривають  в  потойбіччя.

Тобі  не  треба  пафосу  й  прикрас,
Ти,  мов  троянда,  пишна  і  велична.
Та  біль  я  відчуваю  повсякчас  –
Любов  до  тебе  вірна  і  трагічна.

Колю  долоні  об  шипи  краси,
Та  знов  тасую  цю  печаль-колоду.
Чаклунко,  в  забуття  мене  неси!

Нехай  на  полі  мрії  терен  сходить,
Душа  на  вістрі  чистої  сльози
Пізнає  у  стражданні  насолоду.

5.
Пізнає  у  стражданні  насолоду
Лиш  той,  кому  нечутний  часу  плин.
Прочинить  муза  золоті  ворота
У  дивну  казку  чарівних  долин.

Поет  своєму  серцю  не  господар,
Та  все  ж  надія  постає  з  руїн,
Що  переллється  у  красу  скорбота
І  медом  стане  дум  гіркий  полин.

 Іде  він  до  божественної  зваби
Крізь  натовпи  зневажливих  гримас.
Земні  митарства  –  надважкі  етапи,

Бо  перли  не  оцінить  свинопас.
У  рай  чи  в  пекло  самоти  потрапить
Співець  добра,  паломник  на  Парнас?

6.
Співець  добра,  паломник  на  Парнас,
Що  натовпом  освистаний  і  гнаний,
Збирає  у  снігах  натхнення  ряст,
Хоч  осінь  смутком  почуття  багрянить.

Він  сіє  в  душах  істину  щораз,
Та  кожен  вірш,  мов  невигойна  рана.
Рябіють  небеса  від  чорних  ряс  –
То  ворони-думки  снуються-тануть.

Хоч  зброя  у  митця  –  краса  й  перо,
Криваві  та  важкі  його  походи.
Чорнилом  на  папері  гусне  кров.
Приречений  поет  на  біль  від  роду,
Стражданнями  ограниться  добро,
Хоч  глумляться  навколо  гріховоди.

7.
Хоч  глумляться  навколо  гріховоди,
Вже  краще  ззовні  бути,  як  усі,
Бо  злісні  очі  не  побачать  цноти,
Помітять  ваду  навіть  у  красі.

Лихі  плітки  шалено  хороводять,
На  рани  сиплють  «судді»  бруд  і  сіль.
До  серця  підповзе  змія-нудота,
І  кожне  слово,  мов  удар  коси.

Та  хрест  буття  поет  несе  терпляче.
Його  натхнення  –  відчай  та  екстаз.
Поезія  –  це  світло  для  незрячих.

У  хаосі  буття  дороговказ
 Душа  натхненна  крізь  пітьму  побачить.
У  чистоті  ограниться  алмаз.

8.
У  чистоті  ограниться  алмаз  –
Дарунок  мій  для  музи-королеви.
Зітчу  для  неї  шати  з  пишних  фраз,
Наллю  нектар  у  келих  кришталевий.

Хоч  за  спиною  лиш  ідей  запас,
Моє  багатство  –  то  розмай  травневий.
Щоб  жар  натхнення  у  душі  не  згас,
Вона  співає,  як  востаннє  лебідь.

Та,  може,  ці  рядки  не  варті  сліз,
І  вічної  краси  у  них  немає?
І  не  знайду  я  правди  на  землі,

А  небо  не  відкриє  світлих  таїн?
Володарці  пера  –  земний  уклін.
Чому  ж  богиня  небуттям  карає?

9.
Чому  ж  богиня  небуттям  карає?
Невже  їй  мало  жертви  самоти?
Збираю  в  тишині  рядки-врожаї,
Та  радості  не  можу  віднайти.

Грайливо  муза  у  пітьму  пірнає,
Дарує  серцю  золоті  меди.
Чаруючи  магічним  дивограєм,
В  тенета  манить  неземний  мотив.

Розбилася  жага  на  міріади.
Душа  до  тебе  крізь  туман  іде,
Зваблива  мавко,  чарівна  дріадо!
Ти  –  згуба  і  пристанище  святе.
Людського  щастя  не  дано  пізнати!
Навік  натхнення  спокій  украде!

10.
Навік  натхнення  спокій  украде.
Поезія,  як  вогняне  свічадо.
 Та  полум’я  моє  таке  бліде…
Осиплються  надії  зорепадом.

В  омріяний  едем  душа  бреде,
Хоч  змія  там  давно  лукава  влада.
А  муза  знову  загуляла  десь.
Ведуть  до  згуби  всі  стежки-принади.

Мабуть,  не  врятуватись  від  облуд.
У  серці  обнялись  краса  з  одчаєм.
І  власна  совість  –  мій  єдиний  суд.

У  сумнівах  гнітючих  я  згораю,
Та  віршами  розквітне  біль  і  сум.
Крізь  терни  пролягли  шляхи  до  раю.

11.
Крізь  терни  пролягли  шляхи  до  раю.
Чому  ж  ти,  музо,  вибрала  мене?
Оманою  в  думки  мої  вростаєш,
Як  марево  солодке  і  хмільне.  

В  твоїх  очах  бурлить  жага  розмаю.
Врятуєш  чи  жорстоко  проклянеш?
Ти  –  сон  столітній,  де  всліпу  блукаю
Гаями  мрій,  забувши  про  земне.

Святу  печаль  і  каяття  пізнала,
Співаючи  у  терні  день-у-день,
А  в  серці  запеклось  отруйне  жало.

Хоч  всюди  кривда  і  злоба  гуде,
Мелодію  краси  душа  скрипалить,  
Із  болю  виростає  сад  чудес.

12.
Із  болю  виростає  сад  чудес
На  полі,  переораному  смутком.
Із  попелу  фантом  краси  воскрес,
Хоч  долі  та  років  не  повернути.

В  душі  поліфонія  дивних  мес,
А  серце  знову  п’є  нектар-отруту.
Сонети,  мов  послання  без  адрес.
Поезія  –  і  сповідь,  і  спокута.

Здіймуться  вірші  у  казковий  літ,
Де  сотні  мрій  на  лірах  щастя  грають.
Там  кожне  слово  –  плід,  не  пустоцвіт.
Бурлить  натхнення  світлом  водограю
І  музи  полум’яний  заповіт
На  подвиги  пера  благословляє.

13.
На  подвиги  пера  благословляє
Поезія,  найкраща  із  богинь.
У  царстві  золотого  дивокраю
Поет  врятує  душу  від  нудьги.

 Земні  облуди,  ніби  чорні  зграї,
   Пітьмою  обступають  навкруги.
Та  муза  у  раю  мене  стрічає
Із  яблуком  спокуси  і  жаги.

Хіба  є  огріх  у  красі  невинній
Чи  в  тім,  що  серце  вічно-молоде?
 Хай  краще  у  ілюзіях  загине,

Ніж  від  людської  зради  пропаде!
Веде  мене  до  неба  крізь  руїни
Супутниця  у  пекло  і  в  едем.

14.
Супутниця  у  пекло  і  в  едем  –
Мій  привид,  що  не  має  статі  й  віку  –
Хто  серце  їй  на  вівтар  покладе,
Повік  від  самоти  не  знайде  ліків.

Із  римою  у  нас  міцний  тандем.
Печаль  і  радість,  мов  кумир  дволикий.
Душа  у  вічність,  як  у  сон,  впаде,
Як  в  океан  житейський  долі-ріки.

Я  не  збираю  лаврів  і  похвал.
Кидаючи  красу  сліпим  на  осуд,
Дивлюся,  як  життя  проходить  бал.

У  пам’яті  пече  нестерпний  осад,
Та  слово  вознесу  на  п’єдестал.
Хто  муза  для  митця?  –  гірка  свобода…

МАГІСТРАЛ
Хто  муза  для  митця?  –  гірка  свобода,
Із  піднебесся  таємничий  глас.
Душа  в  мистецтві  пілігримом  бродить,
Ламає  простір  і  спиняє  час.

Пізнає  у  стражданні  насолоду
Співець  добра,  паломник  на  Парнас.
Хоч  глумляться  навколо  гріховоди,
У  чистоті  ограниться  алмаз.  

Чому  ж  богиня  небуттям  карає?
Навік  натхнення  спокій  украде!
Крізь  терни  пролягли  шляхи  до  раю.

Із  болю  виростає  сад  чудес.
На  подвиги  пера  благословляє
Супутниця  у  пекло  і  в  едем.


Корона  сонетів  –  твір,  що  складається  із  15  вінків  сонетів,  пов`язаних  спільними  римами.  Кожен  сонет  центрального  (магістрального)  вінка  виступає  магістралом  ще  для  окремого  вінка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852923
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.10.2019

Вінець для музи. Магістральний сонет

[b]Корона  сонетів  «Вінець  для  музи»
(Магістральний  вінок)

МАГІСТРАЛ[i][/i][/b]

Хто  муза  для  митця?  –  гірка  свобода,
Супутниця  у  пекло  і  в  едем.
Живе  у  пензлях,  у  словах  і  нотах
Окрилена  жага  палких  ідей.

Підкорює  душа  круті  висоти,
Самітницею  ставши  для  людей,
Повік  мені  за  міражі  боротись,
Закутій  болем,  ніби  Прометей.

Чому  ж  така  жорстока  ти,  богине?  –
Натхнення-мука  до  небес  горить!
У  тернові  заховані  перлини.

Одвічністю  стає  прекрасна  мить,
Коли  творіння,  чисте  і  глибинне,
В  обійми  до  небес  вогнем  летить.


Корона  сонетів  –  твір,  що  складається  із  15  вінків  сонетів,  пов`язаних  спільними  римами.  Кожен  сонет  центрального  (магістрального)  вінка  виступає  магістралом  ще  для  окремого  вінка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852793
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.10.2019

Вінець для музи. Сонет XIV.

[b]Корона  сонетів  «Вінець  для  музи»
(Магістральний  вінок)

Сонет  XIV.  [i][/i][/b]

В  обійми  до  небес  вогнем  летить
Натхнення,  переболене  на  вірші.
Спіліють  в  серці  чарівні  плоди  –
Медами  і  вином  налиті  вишні.

У  римах  недоказане  тремтить,
Стікає  на  папір  гаряча  тиша.
Перо  поріже  душу  на  листи  –
Дилеми  несвідомого  без  рішень.

Поезія  –  це  битва  божевіль.
Напій  оман  земну  журбу  солодить.
Нектар  ілюзій,  мов  отруйний  хміль.

Стихія  літер  обпікає  льодом.
Яка  ж  ціна  краси?  –  одвічний  біль.
Хто  муза  для  митця?  –  гірка  свобода…


Корона  сонетів  –  твір,  що  складається  із  15  вінків  сонетів,  пов`язаних  спільними  римами.  Кожен  сонет  центрального  (магістрального)  вінка  виступає  магістралом  ще  для  окремого  вінка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852688
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2019

Вінець для музи. Сонет XIII.

[b]Корона  сонетів  «Вінець  для  музи»
(Магістральний  вінок)

Сонет  XIII.[i][/i][/b]

Коли  творіння,  чисте  і  глибинне,
Пробуджує  в  серцях  лункі  пісні,
Всміхається  поету  світла  днина,
У  сонці  оживають  чари  снів.

Мої  ж  сонети,  мов  трава  полину.
В  душі  скорбота,  як  іржавий  ніж.
Розбиті  мрії  в  забутті  спочинуть
Чи  біль  мій  переродиться  у  гнів?

Вертаюсь,  щоб  піти.  Ходжу  по  колу.
З  пітьми  жага  натхнення  гуркотить.
Хоч  сумніви  холодним  градом  колють,

Іду  до  миру  через  сотні  битв.
Ця  мрія,  і  реальна,  і  казкова,
В  обійми  до  небес  вогнем  летить.


Корона  сонетів  –  твір,  що  складається  із  15  вінків  сонетів,  пов`язаних  спільними  римами.  Кожен  сонет  центрального  (магістрального)  вінка  виступає  магістралом  ще  для  окремого  вінка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852593
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2019

Вінець для музи. Сонет XII.

[b]Корона  сонетів  «Вінець  для  музи»
(Магістральний  вінок)

Сонет  XII.
[i][/i][/b]
Одвічністю  стає  прекрасна  мить,
Мені  б  лише  навчитись  зупиняти…
Хмільна  свобода  із  рядків  гримить.
Я  вірую,  що  прийде  в  серце  свято.

Як  світла  не  існує  без  пітьми,
Добра  без  кривди  не  дано  пізнати.
Цілунок  музи  на  душі  щемить.
Безсмертя  –  це  не  радість,  а  розплата.

Моє  життя,  немов  печальний  міф.
О  музо,  закрута  твоя  вершина!
Здолати  люту  смерть  хотів  Сізіф.

Повідай,  а  яка  ж  моя  провина!
Невже  таїться  гріх  у  чаші  слів,
Коли  творіння  чисте  і  глибинне?


Корона  сонетів  –  твір,  що  складається  із  15  вінків  сонетів,  пов`язаних  спільними  римами.  Кожен  сонет  центрального  (магістрального)  вінка  виступає  магістралом  ще  для  окремого  вінка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852478
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2019

Вінець для музи. Сонет XI.

[b]Корона  сонетів  «Вінець  для  музи»
(Магістральний  вінок)

Сонет  XI.[i][/i][/b]

У  тернові  заховані  перлини
Збираю  музі  на  бучний  вінець.
Мої  рядки  –  уже  нудна  рутина.
Сонети  ці  –  безсилля,  не  взірець…

Святилище  будую  на  руїнах.
Пихато  править  Золотий  Тілець.
Жадоби  розростається  пухлина,
Всьому  тепер  мірило  –  гаманець.

Служу  тобі,  богине,  безкорисно.
У  снах  небесний  океан  штормить.
Тлумачу  тишу-сповідь  падолисту.

Потік  чорнилом  кам’яний  нефрит.
Долаю  до  краси  шляхи  імлисті!
Одвічністю  стає  прекрасна  мить.


Корона  сонетів  –  твір,  що  складається  із  15  вінків  сонетів,  пов`язаних  спільними  римами.  Кожен  сонет  центрального  (магістрального)  вінка  виступає  магістралом  ще  для  окремого  вінка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852381
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.10.2019

Вінець для музи. Сонет X.

[b]Корона  сонетів  «Вінець  для  музи»
(Магістральний  вінок)

Сонет  X.
[i][/i][/b]
Натхнення-мука  до  небес  горить.
Зболіле  серце  свято  вірить  в  чудо.
Я  музу  кличу  і  молю  навзрид.
Збирає  розум  почуття-приблуди.

Моє  життя  застигло  поміж  рим.
Якби  мені  повідав  хтось,  що  буде,
Напнула  би  в  душі  мільйон  вітрил,
Втекла  б  подалі  від  жаги-облуди.

Запізно.  Не  віддати  борг  повік.
В’язниця  без  дверей  –  суцільні  стіни.
У  пастку  чарівний  клубок  завів.

Поезія  –  крута  моя  стежина.
 Буяє  словом  дивний  зореквіт.
У  тернові  заховані  перлини.


Корона  сонетів  –  твір,  що  складається  із  15  вінків  сонетів,  
пов`язаних  спільними  римами.  
Кожен  сонет  центрального  (магістрального)  
вінка  виступає  магістралом  ще  для  окремого  вінка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852245
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2019

Вінець для музи. Сонет IX.

[b]Корона  сонетів  «Вінець  для  музи»
(Магістральний  вінок)

Сонет  IX.  [i][/i][/b]

Чому  ж  така  жорстока  ти,  богине?
Навіщо,  музо,  маниш  на  таран?
Сховався  під  обличчям  янголиним
Підступний  змій,  що  поневолив  рай.

У  вирву  мрій  без  каяття  порину,
Хоч  знаю  –  із  піску  цей  дивний  храм.
Лишив  мені  Пегас  лише  пір’їну.
У  віршах-снах  ятряться  сотні  ран.

Рукописи  палають  в  пічці  Бога.
У  задзеркаллі  німота  кричить.
Ніхто  не  прийде  і  не  дасть  нічого.

Тяжіє  над    душею  тінь  століть,
Поезії  молюсь  аж  до  знемоги,
Натхнення-мука  до  небес  горить.


Корона  сонетів  –  твір,  що  складається  із  15  вінків  сонетів,  пов`язаних  спільними  римами.  Кожен  сонет  центрального  (магістрального)  вінка  виступає  магістралом  ще  для  окремого  вінка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852175
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2019

Вінець для музи. Сонет VIII.

[b]Корона  сонетів  «ВІНЕЦЬ    ДЛЯ    МУЗИ»
(Магістральний  вінок)

Сонет  VIII.  [i][/i][/b]

Закутій  болем,  ніби  Прометей,
Душі  так  важко  споглядати  зорі.
Жадаючи  небес,  німий  Орфей
У  ноти  переллє  любов  і  горе.

Моя  жага  –  театр  і  Колізей,
Імперія  римованих  історій.
Талан  мій  і  талант  –  чужий  трофей.
Для  вічності  життя  –  лиш  крапля  в  морі.

О,  музо!  Забери  сумнівний  дар,
Зніми  з  очей  полуду,  хай  прокинусь!
Отруєний  прокляттям  твій  нектар!

Краса  –  лише  оманлива  личина.
Твоя  прихильність  –  заважкий  тягар.
Чому  ж  така  жорстока  ти,  богине?

Корона  сонетів  –  твір,  що  складається  із  15  вінків  сонетів,  пов`язаних  спільними  римами.  Кожен  сонет  центрального  (магістрального)  вінка  виступає  магістралом  ще  для  окремого  вінка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852024
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2019

Вінець для музи. Сонет VII.

[b]Корона  сонетів  «ВІНЕЦЬ    ДЛЯ    МУЗИ»
(Магістральний  вінок)

Сонет  VII.[i][/i][/b]

Повік  мені  за  міражі  боротись!
Борець  для  світу  –  лиш  дивак,  бунтар…
У  дзеркалі  життя,  мов  у  болоті,
Підступно  посміхнеться  самота.

У  вічності  вінець  без  позолоти,
Вінок  поета  –  з  вічних  запитань.
Дає  зерно  натхнення  диво-сходи,
А  люди  топчуть  золоті  жита.

Слова  і  думи  –  витончена  зброя,
Хоч  безліч  у  митця  творінь-дітей,
Не  всім  є  місце  у  ковчезі  Ноя.

За  брамою  страждань  едем  росте.
Та  як  здійнятись  в  небеса  любові,
Закутій  болем,  ніби  Прометей?


Корона  сонетів  –  твір,  що  складається  із  15  вінків  сонетів,  пов`язаних  спільними  римами.  Кожен  сонет  центрального  (магістрального)  вінка  виступає  магістралом  ще  для  окремого  вінка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851928
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2019

Вінець для музи. Сонет VI.

[b]Корона  сонетів  «ВІНЕЦЬ    ДЛЯ    МУЗИ»
(Магістральний  вінок)

Сонет  VI.  [i][/i][/b]

Самітницею  ставши  для  людей,
Тремка  душа  сама  в  собі  блукає.
Натхнення  пустоцвітом  опаде,
В  тюрмі  рядків  уп’юсь  вином  одчаю.

Журботу  притуливши  до  грудей,
Я  тишу  на  стіні  утрат  читаю.
Життя  краси  коротке,  ніби  день,
Дорога  досконалості  –  без  краю.

Бентежна  муза  –  мій  суддя  і  кат.
На  мрії  вже  чекають  ешафоти.
Не  кинуть  люди  навіть  мідяка

За  ці  жертовні,  вистраждані  оди.
Торкнула  серце  чарівна  рука  –
Повік  мені  за  міражі  боротись.


Корона  сонетів  –  твір,  що  складається  із  15  вінків  сонетів,  пов`язаних  спільними  римами.  Кожен  сонет  центрального  (магістрального)  вінка  виступає  магістралом  ще  для  окремого  вінка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851830
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.10.2019

Вінець для музи. Сонет V.

[b]Корона  сонетів  «Вінець  для  музи»
(Магістральний  вінок)

Сонет  V.  [i][/i][/b]

Підкорює  душа  круті  висоти,
Зреклася  назавжди  земних  принад.
Митець-Сізіф  під  гору  камінь  котить.
Вершина  –  потойбічна  таїна.

Життя  поета  –  дивина  природи,
Мов  древо  правди  і  гріховних  знань,
Цвіте  натхненням  і  красою  родить,
Хоч  болем  буде  страчена  весна.

За  що  мене  дразнила,  хитра  музо,
Дала  вінок  із  чорних  орхідей?  –
Не  лаври,  а  печаль  прийняти  мушу.

Вона  живе  усюди  і  ніде  –
Моя  любов  –  святиня  і  спокуса  –
Самітницею  ставши  для  людей.


Корона  сонетів  –  твір,  що  складається  із  15  вінків  сонетів,  пов`язаних  спільними  римами.  Кожен  сонет  центрального  (магістрального)  вінка  виступає  магістралом  ще  для  окремого  вінка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851773
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2019

Вінець для музи. Сонет IV.

[b]Корона  сонетів  «ВІНЕЦЬ    ДЛЯ    МУЗИ»  (Магістральний  вінок)

Сонет  IV.  [i][/i][/b]

Окрилена  жага  палких  ідей
Здіймає  всеосяжну  бурю  літер.
О  музо,  королево  юних  фей,
Ти  янгол  мій  і  безсердечний  ідол.

Пекучий  слід  лишає  твій  єлей.
На  тебе  нарікати  чи  молитись?
Без  пісні  серце,  ніби  соловей,
Смутніє  в  марноті  та  нудить  світом.

Навіщо  зловтішаєшся  з  невдах,
Даруючи  фальшиву  нагороду?
У  клітці  рим  співає  гордий  птах…

З  тобою  не  порушити  угоди
Тому,  хто  вибрав  безкінечний  шлях.
Підкорює  душа  круті  висоти!


Корона  сонетів  –  твір,  що  складається  із  15  вінків  сонетів,  пов`язаних  спільними  римами.  Кожен  сонет  центрального  (магістрального)  вінка  виступає  магістралом  ще  для  окремого  вінка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851651
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2019

Вінець для музи. Сонет III.

[b]Корона  сонетів  «ВІНЕЦЬ    ДЛЯ    МУЗИ»  (Магістральний  вінок)

Сонет  III.[i][/i][/b]

Живе  у  пензлях,  у  словах  і  нотах
Магічна  сила  волі  та  краси.
Повідай  щиро,  вічна  музо,  хто  ти!
Навіщо  маниш  у  казкову  сіть?

Не  скаже  правди  неземна  істота,
Хоч  має  сто  облич  і  голосів.
Вона  для  серця  найсолодший  дотик,
Для  спраглої  душі  нектарний  сік.

Навік  мене  безсонням  полонила
Мистецтва  непохитна  цитадель.
Фантазії  богиня  пишнокрила

Шляхами  самозречення  веде.
В  пітьмі  палає  золотим  світилом
Окрилена  жага  палких  ідей.


Корона  сонетів  –  твір,  що  складається  із  15  вінків  сонетів,  пов`язаних  спільними  римами.  Кожен  сонет  центрального  (магістрального)  вінка  виступає  магістралом  ще  для  окремого  вінка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851535
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2019

Вінець для музи. Сонет II.

[b]Корона  сонетів*  "Вінець  для  музи".  Магістральний  вінок

Сонет  II.[i][/i][/b]

Супутниця  у  пекло  і  в  едем  –
Чаклунка-муза,  дивна  і  зваблива,
В  поезії  відродженням  цвіте,
Весні  у  коси  заплітає  диво.

Розкидує  насіння  золоте,
Дарує  сходам  життєдайні  зливи,
Одвічність,  як  мереживо,  пряде,
Зірками  пише  полум’яне  чтиво.

Хоч  голос  мрій,  мов  океан,  шумить
Пітьму  оман  таїть  небесна  врода.
Обріс  шипами  травень-оксамит.

Отрута  забороненого  плоду
Жагою  і  наснагою  кипить,
Живе  у  пензлях,  у  словах  і  нотах.


Корона  сонетів  –  твір,  що  складається  із  15  вінків  сонетів,  пов`язаних  спільними  римами.  Кожен  сонет  центрального  (магістрального)  вінка  виступає  магістралом  ще  для  окремого  вінка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851441
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.10.2019

Вінець для музи. Сонет I.

[b]Корона  сонетів*  "Вінець  для  музи".  Магістральний  вінок

Сонет  I.[i][/i][/b]

Хто  муза  для  митця?  –  гірка  свобода,
Із  піднебесся  таємничий  глас.
Душа  в  мистецтві  пілігримом  бродить,
Ламає  простір  і  спиняє  час.

Пізнає  у  стражданні  насолоду
Співець  добра,  паломник  на  Парнас.
Хоч  глумляться  навколо  гріховоди,
У  чистоті  ограниться  алмаз.

Чому  ж  богиня  небуттям  карає?
Навік  натхнення  спокій  украде!
Крізь  терни  пролягли  шляхи  до  раю.

Із  болю  виростає  сад  чудес.
На  подвиги  пера  благословляє
Супутниця  у  пекло  і  в  едем.


*Корона  сонетів  –  твір,  що  складається  із  15  вінків  сонетів,  пов`язаних  спільними  римами.  Кожен  сонет  центрального  (магістрального)  вінка  виступає  магістралом  ще  для  окремого  вінка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851323
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.10.2019

Роза вітрів (У співавторстві з Володимиром Верстою)

***
Самотній  місяць.  Води  Атлантиди.
Краї  незнані.  Далі  неземні.
За  поглядом  дивлюсь  каріатиди
Вперед.  Зима…  Хоч  серцем  у  весні,
Де  сакура  суцвіттями  мережить
Твій  ніжний  образ,  музо…  Я  згубив
І  карту,  й  компас.  Ти  на  узбережжі
Мене  чекаєш…  Я  не  розлюбив…
Крізь  хвилі  непокірні  я  везу  мій
Дарунок,  що  для  тебе  приберіг,  —
Кохання…  Серце,  мов  палкий  Везувій,
Горить,  пульсує  лавою.  А  сніг
Вкриває  горизонти  пеленою.
Прошу,  чекай!  Я  повернуся  в  сни
І  пролунає  музика  луною...
Весною  припливу  у  рай  земний.
***
Спивай  мене,  мов  мед  хмільної  ночі.
Співай  мене,  як  оду  божеству.  
Хай  море  мрій  в  душі  вогнем  хлюпоче.
В  рядках  буремних  знов  я  оживу.
Спиняй  мене,  мов  мить  п’янкого  щастя.
Спитай  мене  про  сенс  блаженних  мук.
Хай  стане  грішний  хміль  святим  причастям.
Іди  за  мною  у  густу  пітьму.
Пірнай  у  рими,  ніби  дощ  у  тишу.
Шукай  в  словах  магічний  горицвіт.
Ми  –  музика,  в  якій  печаль  і  ніжність
Сплітаються  в  єдину  срібну  нить.
Розтануть  у  тумані  слізні  ноти,
На  мить  тебе  побачу.  Не  торкнусь…
Мій  подих  украдуть  вітри  свободи.
Чекатиму  на  сон…  і  на  весну…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832943
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2019

Сонетні ілюзії

Зорить  у  снах  загублений  едем.
У  музи  очі  –  згубні  океани.
Снує  сюжети  чарівних  поем
Шовковий  вітер  на  вустах  омани.

Запікся  у  душі  солодкий  щем.
Перо  на  серці  заримує  рани.
Хай  злива  літер  обпече  вогнем…
Тікати  пізно.  Відцвітати  рано.

Чому  любов  –  магічний  сплав  дилем?
Туман  ілюзій  в  потойбіччя  кане.
Впаде  мій  біль  у  ніч  сухим  дощем.

В  діброві  мрій  зросла  трава  дурману.
Гіркий  нектар  з  озер  натхнення  п’єм.  
В  саду  блаженства  ми  –  лише  прочани.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830598
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2019

Тінь музи (у співавтростві з Володимиром Верстою)

***
Це  місто  снів  загублене...  В  нестямі
Блукаю  тротуарами...  Імла
Сліди  стирає,  змінює  місцями
Бульвари  та  будинки...  Замела

Зима  снігами?  Осінь  листопадом?
Засипала  до  тебе  всі  шляхи!...
Вже  ось  весна!...  Чи  літо?  І  до  саду
Ведеш  мене  платити  за  гріхи…

Ти  тінь  моя?  Чи  музи  тихий  поступ,
Яка  шепоче  ноти  за  плечем?
Зникає  міражем  дощем  із  воску,
Ураз  по  тілу  спрагою  тече

І  гасне  ця  свіча...  Свій  час  я  втратив...
Можливо,  ми  зустрінемось  колись...
Зізнайся,  хто  ти?  Я  рахую  втрати...
Ти  муза?!..  Ні?  Прошу  тебе,  вернись!..

***
Я  –  тінь  бажання…  Я  –  туман  ілюзій.
Фантом  із  найчарівнішого  сну.
Реальною  не  може  стати  муза.
Я  відчаєм  кохання  огорну.

Шукай  тепер  мій  образ  поміж  літер,
У  нотах  неприборканих  стихій.
Цілунок  передасть  від  мене  вітер.
До  серця  підповзе  лукавий  змій.

Тікай!  Та  ні…  Спинися  на  хвилину!
Шепну  тобі  трагічну  таїну.
Любитимеш  мене  одну  до  згину.
Являтися  у  снах  я  присягну.

Допий  пітьму  омани…  Царство  ночі
Затягне  у  тенета  самоти.
Зникаю…  та  в  імлі  тобі  шепочу:
«В  моїй  душі  буремній  –  тільки  ти…»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804976
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2018

Згадай мене на перехресті снів

Згадай  мене  на  перехресті  снів,
Коли  жага  приходить  в  масці  музи,
І  місяць  плине  в  срібному  човні
До  храму  одкровення    і  спокуси.

Зіграй  моєю  долею  на  біс.
Моя  любов  розбилася  на  вірші,
І  словом  кровоточить  ніжний  біль.
А  почуття  мовчать  усе  гучніше.

Над  нами  пристрасть,  як  Дамоклів  меч.
Моє  перо  заточене  печаллю.
На  обрії  душі  забудь  мене,
Та  не  згуби  поезії  скрижалі.

Хай  грози  літер  гасять  грішний  шал.
І  хоч  жага  ще  тліє  між  рядками,
У  вирій  віршів  полетить  душа,
І  мрій-ілюзій  вимолиться  карма.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797598
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2018

Я вірила у тебе, як у Бога

Я  вірила  у  тебе,  як  у  Бога.
Тепер  зневір’ям  загнана  у  кут.
Моя  любов  –  надумана  епоха,
Душа  –  бездонна  амфора  спокут.

П’янкий  обман  леліяла  у  віршах.
Ревнива  ж  муза  влаштувала  суд.
І  зоряна  кіфара  ріже  тишу
Фальшивими  мотивами  облуд.

Тобі  віддам  феєрію  ілюзій,
Вино  жаги  з  відтінком  полину.
Звільню  із  серця  музику  і  музу.
Мені  ж  верни  незайману  весну,

Наївну  й  чисту,  як  джерела  раю,
Де  юнь  купає  мрії  золоті…
Вже  стільки  літ  в  тобі  себе  шукаю,
Хоч  ти  моїх  фантазій  –  тільки  тінь…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778840
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2018

Між нами – прірва часу і питань

Між  нами  –  прірва  часу  і  питань…
А  ватра-пристрасть  обпікає  розум.
Шукаю  вірші  між  рядками  прози.
Скрипить  дверима  болю  самота.

І  знов  Амур  націлився  всліпу,
Твою  ж  броню  не  візьмуть  жодні  стріли.
Душі-Ікара  обгоріли  крила.
Завмерли  мрії  в  обрисах  скульптур.

До  ран  любові  прикладаю  ніч.
Заварюю  із  літер  тиші  ліки.
Фантоме  мій,  прекрасний  і  столикий,
Заграй  мені  на  порваній  струні,

Щоб  вічність  затремтіла  поміж  нас,
Чорнила  переплавились  на  пристрасть.
Та  за  нектар,  жагучий  та  іскристий,
Одвічна  спрага  –  жертва  і  ціна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778701
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2018

Я знаю, не найкращий ти, та все ж…

Я  знаю,  не  найкращий  ти,  та  все  ж…
Без  тебе  згаснуть  зорі,  збліднуть  вірші,
Бо  ти  натхнення,  що  не  має  меж,
Бо  ким  я  ще  заповню  в  серці  нішу?

Я  знаю,  ти  земний.  Та  твориш  рай
Солодким  словом,  поглядом  жагучим.
Твій  скарб  душі  –  безцінна  пектораль.
Напишешся  в  мені  ти  неминуче

Іще  не  раз.  Нектаром  закипиш
У  келиху  блаженства  й  насолоди.
І  пишним  садом  розростеться  вірш  –
Коханню  і  життю  одвічна  ода.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778311
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2018

Він знову прийде – квітень-чарівник…

Він  знову  прийде  –  квітень-чарівник,
Одягне  вишні  в  сукні  наречених.
В  дурмані  знову  дням  утрачу  лік.
І  давня  пристрасть  забурлить  у  венах.

Він  знову  вдарить,  той  весняний  грім,
Що  пробудив  у  серці  волю  жити.
Він  –  вітер,  що  несе  солодкий  дим
З  казкових  снів  нев’янучого  літа.

А  поки  густе  тиша.  Мріє  штиль.
І  бліднуть  мрії,  мов  старі  чорнила.
Мій  квітень-чарівник.  Якби  не  ти,
Я  з  попелу  б  вогнем  не  відродилась.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777921
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2018

Дозволь у тобі спалахнути нестримним бажанням

Дозволь  у  тобі  спалахнути  нестримним  бажанням,
Симфонію  ночі  зіграти  на  шкірі  вогнем,
Щоб  зорі  цнотливі,  шаріючи,  стали  багряні,
І  місяць  осяяв  дорогу  в  солодкий  едем.

Дозволь  цілувати  уста  аж  до  болю  терпкого,
І  ніч  малювати  у  пристрасно-ніжне  панно,
Читати  в  зіницях  твою  нерозкаяну  сповідь,
І  пити  тебе,  мов  міцне  і  гаряче  вино.

Впаду  я  в  кохання  шалено-п’янким  водопадом,
В  долинах  безсоння  медовим  туманом  проллюсь.
Спокусливий  місяць  в  долоні  стече  лимонадом
І  душі  потонуть  у  нотах  жаги-кришталю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777808
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 18.02.2018

Я – Дафна, тільки ти – не Аполлон.

Я  –  Дафна,  тільки  ти  –  не  Аполлон.
Тупа  стріла  мені  зламала  крила.
Мене  виниш  за  те,  що  не  було.
Я  ж  наперед  тобі  усе  простила.

Я  –  лавр  тендітний  із  долини  муз.
У  борг  тобі  даю  листки-монети,
Що  їх  міняєш  ти  на  фальш.  Чому
Плету  і  рву  я  знов  палкі  тенета?

Тікаю  від  жаги,  що  душу  рве.
Старі  гріхи  кидають  довгі  тіні.
Мотив  твого  серцебиття  пливе
Розплатою  крізь  щемні  сновидіння.

Корінням  спогад  до  душі  приріс.
Веде  клубок  любові  до  Парнасу,
Де  зміщується  доль  примарна  вісь,
І  біль-нектар  тече  в  жертовну  чашу…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777524
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2018

Танець із маскою (у співавторстві з Володимиром Верстою)

 ***
Танцюють  зорі  місячну  сонату.
Кружляє  сніг  і  сипле  звідусіль.
П'янію  від  твого  я  аромату,
На  цьому  маскараді  від  усіх  –

Ти  краща,  королева  і  богиня,
Навіяних  вітрів  солодкий  бриз,
 Твоя  краса  –  божественне  творіння  –  
Врізається  у  серце,  ніби  спис.

Віддайся  ти  мені  у  цьому  танці!
В  мелодії  звучать  серцебиття.
О  хто  ти  –  незнайомко,  що  у  масці?
Зачарувала  вальсом  почуття.

Останні  ноти,  опадають  маски.
Вона  зникає  в  мерехтінні  свіч.  
Це  сон?  Чи  це  історія  із  казки?
Я  завжди  пам'ятатиму  цю  ніч...


***
Тремтить  душа  у  вирі  маскараду,
Болюче-вільна,  дика  і  палка.
Що  віднайде  –  чи  жертву  чи  розраду
У  вимірі  фантазій  і  блукань?

Тебе  зустріла  в  образі  жагучім,
Глибоку  ніч  осяяв  ти  вогнем,
Та  ніжний  смуток  виказали  очі.
Під  маскою  душа  ховала  щем.

У  вальсі  захопила  нас  безодня
Бажань  і  мрій,  помножених  на  ніч.
Хай  будемо  разом  ми  лиш  сьогодні,
Закохані,  не  бачивши  облич.

Хвилини  танцю  пролетіли  миттю,
Та  раптом  маски  скинули  усі.
Розтала  я  в  пітьмі  та  оксамиті.
Прощай!  Я  –  муза.  Повернусь  у  сні…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777406
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2018

ОДКРОВЕННЯ ЗМІЯ (Глава 3. )

ОДКРОВЕННЯ    ЗМІЯ  
 (Глава  3.  )

Напнув  лукавий  Ерос  тятиву.
Спокуси  на  землі  снують  юрбою.
Я  іншого  кохаю  наяву,
Та  зраджую  в  поезії  з  тобою.

А  ти  люби  лиш  музу  і  не  смій
Живих  вінчати  лаврами  богині.
Нас  пов’язав  навіки  хитрий  змій,
Спаливши  наші  крила  янголині.

І  знову  випадає  чорна  масть,
Жага  у  жилах  закипить  сильніше.
Хай  муза  мій  цілунок  передасть,
Взамін  не  жду  нічого  я,  крім  віршів.

В  них  істина  й  омана  обнялись,
 У  них  розмай  замерзлі  душі  будить.
Пишу  без  адресата  вкотре  лист.
А  що  між  нами  –  хай  гадають  люди.


Глава  1.  -  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776798
Глава  2.  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777031

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777190
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2018

ОДКРОВЕННЯ ЗМІЯ (Глава 2. )

ОДКРОВЕННЯ  ЗМІЯ  
(Глава  2.)

Я  створена  була  з  твого  ребра,
Та  віддалася  змію  на  поруки.
І  вирвалось  прозріння  із  пера:
У  тебе  –  муза,  а  у  мене  –  мука.

Давав  талант,  але  не  відав  Бог,
Що  вірші  стануть  одкровенням  змія.
Та  яблуко  було  одне  на  двох.
Не  поділили.  Попіл  рай  завіяв.

І  не  дано  знайти  святий  Грааль
Тому,  хто  осягнув  гріховність  раю.
Нам  соромно  зірвати  одяг-фальш,
Лиш  у  рядках  нага  любов  гуляє.

А  ти  хоч  небо  розпиши  жалем,  
Хоч  всоте  відречися  від  натхнення.
Не  виросте  з  гріха  новий  едем.
Для  Єви  ти  не  вимолиш  прощення.


Глава  1.  -  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776798

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777031
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2018

ОДКРОВЕННЯ ЗМІЯ (Глава 1. )

ОДКРОВЕННЯ    ЗМІЯ

Глава  1.

Я  музою  твоєю  не  була,
(а  втім,  як  знати  потайні  бажання?).
 Жагучі  ноти,  ніби  друзки  скла,
Так  дзвінко  б’ються,  так  нестерпно  ранять,

Що  аж  з  душі  сочиться  кров  і  крик,
До  забуття  цнотливу  тишу  поїть.
Чи  ТИ  героєм  був  моєї  гри,
Чи  лиш  фантом,  навіяний  тобою?

Не  знаю,  що  робитиму  я  з  ним  –
На  біс  покличу  чи  пошлю  до  біса.
 Втомилась  я.  В  красиву  клітку  рим
Не  ловиться  твоя  душа-гульвіса.

Тим  часом  інша  (добра  і  земна)
Наллє  тобі  трояндового  чаю.
Про  мене  ж,  мій  нескорений,  не  знай.
Мовчатиму.  А  люди  хай  гадають.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776798
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2018

Надламані слова

Надламані  слова,  мов  крихти  часу,
Що  сиплеться  із  пам’яті  жалем.
Збере  їх  муза  для  свого  причастя,
А  що  взамін?  –  дарунок  із  дилем.

Надпиті  душі  доллємо  чорнилом,
Гіркий  нектар  –  нехай!  Аби  п’янив…
Любов  гарячим  вістрям  поділила
На  мрії  світло,  темряву  –  на  сни.

Від  змія  ми  тікаємо  із  раю,
А  біль  кидає  камінь  навздогін.
Та  марно  я  мозаїку  складаю:
Життя  –  із  жертв,  а  бога  –  із  богів.

Тебе  я  кличу  –  відповідь  –  лиш  рима
Жагою  перекрикує  біду.
Хай  плачуть  над  любов’ю  п’яні  міми.
Я  в  море  віршів  пристрастю  впаду.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776567
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2018

Падіння Аполлона

Цвіте  ̶г̶р̶і̶х̶а̶м̶и̶  (колючками)  рай.
І  скніють  без  нектару  спраглі  музи.
Душа  моя  –  мереживо  із  ран.
Мій  бог  спалив  едем  п’янких  ілюзій.

Лавровим  листям  падала  до  ніг,
В  полоні  слів  ковтала  згустки  тиші.
Трагедія  чиясь  –  для  інших  сміх.
̶П̶о̶в̶і̶ї̶  (музи)  блякнуть  на  афішах.

Моє  натхнення  відчаєм  стекло.
Буяють  бур’яни  в  садах  Парнасу.
І  сонце  впало  в  бруд,  бо  Аполлон
Кидав  красу  під  ноги  ̶с̶в̶и̶н̶я̶м̶  (масам).

Хай  мрій  моїх  ̶з̶і̶г̶н̶и̶в̶  (розбився)  плід.
Не  вимолить  любов  ні  час,  ні  розум.
Цілую  серцем  тінь  його  і  слід.
Німі  Сирени  ллють  янтарні  сльози…

04.02.2018

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775145
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2018

Зірвусь у прірву чи злечу до зір?

Зірвусь  у  прірву  чи  злечу  до  зір?
Чи  скою  гріх,  чи  заслужу  прощення?
Сочиться  із  пера  п’янкий  ефір,
Ти  тільки  віршам  вір,  о  мій  священний.

Ятриться  в  серці  біль  солодких  мук.
Твої  слова  до  рани  прикладаю.
Будую  у  душі  тюрму  для  муз
Із  каменів,  що  стелять  шлях  до  раю.

Рукописи  спалити  чи  мости?
Та  не  горять  тепер  ні  ті,  ні  інші…
Втекти  від  себе  чи  в  собі  брести?
Плоди  кохання  нашого  -  лиш  вірші…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735467
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2017

Осипається день пелюстками бажань

Осипається  день  пелюстками  бажань,
Роздягається  ніч  зі  спокусливим  шармом,
Тінь  твоя  мерехтить  в  золотих  міражах.
А  на  серці  від  кожного  вірша  –  по  шраму…

П’ю  трояндовий  хміль.  Зашарілось  перо.
Не  огранених  мрій  розкидаю  алмази.
А  на  серці  від  кожного  слова  –  тавро.
І  стікає  душа  теплим  медом  фантазій.

Я  до  тебе  пливу  океанами  рим.
Ти  палаєш  в  мені  божевільним  натхненням.
Випий  пристрасть  мою.  В  море  зваби  поринь.
Стоголоса  любов,  тільки  ми  –  безіменні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735279
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2017

Не наближайся. Будь моїм фантомом.

Не  будемо  ми  разом,  та  нехай!
Не  наближайся.  Будь  моїм  фантомом.
Малюй  веселку  мрій,  твори  невтомно.
У  тінях  віршів  папороть  шукай.

Хай  серце  крають  муки-скрипалі.
Ми  будемо  такими  лиш  у  римах,
Ти  музу  цілуватимеш  незримо.
І  питимеш  нектар  жагучих  слів.

Люби  мене  на  відстані  рядка.
Вивчай  мене  по  зоряних  катренах.
Душа  моя  глибока  і  буремна
Врятується  тобою  від  блукань.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735118
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2017

Подаруй мені гріх…

Знов  шалена  весна  пробудилась  від  сну.
Розтікаються  рими  гарячим  нектаром.
Подаруй  мені  гріх.  Я  в  тобі  потону.  
В  серце  щемом  вросту.  Заворожуй,  мольфаре…

Хай  не  знає  ніхто,  тільки  небо  і  ми.
Все  так  складно  у  нас,  хоч  банально  водночас.
Рветься  муза  у  ніч,  душу  ранить  крильми.
Подаруй  мені  рай,  чуєш  змій  нам  шепоче?

Не  втекти  від  оман.  Ллються  в  прірву  рядки.
Знову  відчай  і  ти…  Знов  політ  і  падіння…
Місяць  зваблює  ніч.  В’ються  мрії-вінки.
На  стіні  божевіль  обнялися  дві  тіні.  

Погляд  твій,  як  стріла.  Губи  –  солод  і  хміль.
Знов  у  віршах  кипить  невтамована  пристрасть.
Подаруй  мені  сон,  у  якому  ти  мій.
Тіло  рветься  у  гріх,  та  любов  –  в  небо  чисте…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734292
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2017

Моїм колишнім присвячується…

Вітер  змін…  Віє  в  обличчя  пилом  розчарування  та  запахом  зради…  Ті,  які  ще  вчора  клялися  в  коханні  та  дружбі,  сьогодні  видаляють  із  «друзів»  і  з  життя…  Ті,  кому  ми  відкривали  свої  таємниці,  ділилися  мріями  та  сумнівами,  тепер  сміються  над  ними  та  розказують  іншим.  Не  хочуть  кинути  навіть  банального  «привіт»,  роблять  вигляд,  що  не  помітили…  Вітер  змін  приносить  із  собою  гіркий  дим  ілюзій.  Невже  людину  можна  випалити  із  своєї  душі,  викинути,  ніби  непотрібну  річ?  Ті,  кого  ми  вважали  однодумцями,  формують  думку  про  нас  на  основі  пліток  та  чиєїсь  неприязні…

Що  таке  справжнє  почуття,  спроможне  пов’язати  людей  навіки?  Можливо,  це  не  любов  і  не  дружба,  а  щось  між  ними  посередині...  якась  їх  дивовижна  суміш,  яку  не  можна  осмислити  розумом  та  описати  словами?  І  чи  багато  людей  здатні  саме  на  таке  почуття?  Чи  усім  зручніше  палко  закохатись  (насправді  не  в  людину,  а  у  власний  егоїзм),  обіцяти  золоті  гори  та  божеволіти  від  ревнощів,  а  потім  сп’яніти  від  образи  та  нещадно  убити  своє  кохання?  Так,  зручніше  вимагати  від  когось  взаємності  та  самовіддачі,  а  потім  ображатись  і  звинувачувати  у  невдячності.  

Земне  кохання  сліпить  очі  та  душу,  а  коли  минає,  то  залишає  лиш  неприємний  осад.  Дружба  руйнується,  коли  приходить  час  щось  ділити…  Вітер  часу  відсіює  з  нашого  життя  випадкових  і  «тимчасових»  людей.  Часто  після  його  чергового  пориву  ми  відчуваємо  себе  сам-на-сам  з  гіркою  свободою,  ніби  перед  нами  лежить  чистий  лист  життя.  Зустрічаєш  нових  друзів,  але  розумієш,  що  і  вони  колись  стануть  чужими.  Хто  ж  залишиться?  Життя  покаже…  А  тим  часом  вітер  змін  знову  пробуджує  від  сну  своїм  моторошним  і  прохолодним  подихом…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734262
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2017

Убий мене ніжно…

Убий  мене  ніжно  на  сьомому  небі  спокуси.
У  римах  співучих  я  знов  повернусь  до  життя.
Хай  з  дерева  ночі  ця  пристрасть  всі  зорі  обтрусить,
Та  вранці  росою  воскреснуть  вони  на  житах.

Твори  мене  палко,  як  образ  гріха  і  святині.
Вдихай,  як  ефіри  закоханих  в  сонце  троянд.
Впізнай  мене  в  барвах,  почуй  у  піснях  солов’їних.
В  долинах  безсоння  поринь  у  магічний  обряд.

Ти  –  небо  і  прірва.  Ти  –  кара  моя  і  спасіння.
Ти  –  подих  весняний  і  літньої  ночі  жага.
І  падають  в  серце  дощі  золотого  насіння.
Тобою  напившись,  себе  погублю,  та  нехай…

І  виросте  слово,  п’янкою  любов’ю  полите.
І  скоситься  смутком,  печаллю  у  віршах  згорить.
Та  знов  запалає  і  в  райдузі  мрій  буде  жити
Та  мука  прекрасна,  що  вічність  спиняє  на  мить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733752
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2017

Ще рано, але пізно…

Ще  рано  нам  прощатись  із  весною,
Та  муза  одягла  осінню  шаль.
Не  Бог,  а  люди  вигнали  із  раю.
Та  не  прийняли  на  землі…
Як  жаль.
Не  каюсь  я  за  те,  чим  не  грішила,
Та  вирок  за  любов  мою  один  –
Зітнуть  плітки  високій  мрії  крила.
І  райських  яблунь  погниють  плоди.
Іще  не  час  ставати  нам  чужими,
Та  грати  на  обірваній  струні
Душа  не  може.  Мрії  одержимій  
«Так»  хочу  я  сказати,
Але  ні…
Не  треба  обіцянок  і  пробачень,
Чаруй  мене  неправдою  пера.
Тобі  прощу.  Себе  ж  я  не  пробачу.
Життям  для  мене  обернулась  гра.
Іще  зарано  закривати  повість,
Та  пізно  перекроїти  сюжет.
Не  муза  відцуралась  від  любові,
Це  ми  натхненню  зрадили.
Невже?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733602
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2017

Із холодного травня – в жар

Із  холодного  травня  –  в  жар,
Із  високих  думок  –  в  спокусу.
Із  любові  зійшла  іржа,
Без  ножа  
знову  ріже  душу.

Не  промовлю  слова  п’янкі.
Не  посмію  тебе  торкнутись.
Будеш  в’язнем  чужих  рядків,
Але  вільним.  
Не  спий  отрути

Із  трояндово-пряних  рим,
Із  чарівних  озер  Пегаса.
І  для  мене  лишись  ніким  –
Тільки  пилом  
на  крилах  часу.

Серце-жертва  –  на  олтарі.
Муза  рветься,  та  слів  бракує.
Із  гарячих  рядків  у  гріх
Не  впаду  я…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733424
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2017

Плітки гримлять…

«Уж  лучше  грешным  быть,  чем  грешным  слыть…»
У.  Шекспир,  сонет  121

***
Плітки  гримлять  гучніш  за  мову  серця,
Ведуть  любов  на  суд  людських  думок.
Чуже  обличчя  дивиться  з  люстерця.
Я  –  вже  не  я,  а  привид  злих  розмов.

Не  давши  волі  пристрасті  любовній,
Караю  серце  у  в’язниці  рим.
І  душу  виправдовую  безмовно,
Що  носить  повсякчас  яскравий  грим.

Та  люд  не  вірить  у  її  святиню,
В  коханні  бачить  ненаситний  гріх.
Чому  ж  з  душі  невинність  я  не  скину,
Коли  і  так  сурмить  облудний  ріг?

Вже  краще  мати  дружбу  із  пороком,
Лиш  так,  щоб  натовп  не  судив,  не  знав,
Щоб  пристрасть  огорнув  солодкий  спокій
І  медом  стала  ця  гірка  вина.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700893
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2016

Душа, як ворон…

Душа,  як  ворон.  Небо  –  світлий  сум.
Осінній  птасі  у  раю  не  раді.
Колюча  тиша  сповідальних  дум
Не  розгадає  чорного  квадрату.

Свобода  для  душі  –  як  вічний  суд,
Мов  істина,  блукаюча  по  колу,
Мов  карта,  на  якій  дволика  суть,
Виносить  вирок  для  своєї  ж  долі.

О,  голосе  невиплаканих  тиш,
О,  віснику  магічної  печалі!
Чому  в  мені  ти  вороном  кричиш?
Чому  палких  трагедій  згіркли  чари?

Ридають  міми  –  викривився  сміх.
Уламки  серця  ріжуть  піднебесся.
Цю  душу  змій  забрати  не  посмів,
А  Бог  скарав  ув’язненням  тілесним.

Для  ворона-душі  закритий  рай.
Душа-алмаз  шліфує  болем  грані.
Ілюзій  і  омани  пектораль
Дорожча  їй  за  щастя  і  кохання.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695870
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2016

На гранули бажань розбий мій час…

На  гранули  бажань  розбий  мій  час,
Я  буду  їх  приймати  натщерани.  
У  серці  сотні  почуттів-прочан,
Юрбою  мчать  до  капища  омани.

Твій  храм  –  з  уламків  душ  і  криги  сліз.
Там  гріх  не  відпускають,  а  дарують.
Я  пристрасті  молюся,  та  без  слів,
Ім’я  ж  любові  не  промовлю  всує…

Ми  нічиї,  та  вірші  –  наш  полон.
Відтінки  тиші  –  фарби  для  ілюзій.
Мене  прокляв  натхненням  Аполлон,
А  ти  заради  «нас»  не  зрадиш  музі.

Хай  море  літер  грає  і  штормить,  
Чужі  серця  нектаром  напуває.
Нам  не  дано  спинити  щастя  мить.
Лиш  привидами  мрій  блукати  раєм.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685373
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2016

Віршовірус

Зачитали  серця  до  дір,
Самоспалені  ми  в  ілюзіях.
Та  не  в  моді  давно  Шекспір,
І  коханок  не  кличуть  музами.

Я  ламала  себе  й  перо,
Та  в  минуле  немає  потягу.  
Віршовірус  проник  у  кров,
Лихоманять  словесні  протяги.  

Ти  в  моїх  віршоснах  лиш  гість,
Захмелілий  від  грішних  дотиків.
Та  повір  хоч  у  всіх  богів,
Не  врятуєш  від  рим-наркотиків.

Темні  вулиці  наших  мрій
Полонили  сумні  процесії.
Змієм-терном  крізь  нас  проріс
Цей  найбільший  обман  –  поезія…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684627
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2016

Мовчиш - нехай!

Мовчиш  –  нехай!  Цей  біль  задорогий,
Щоб  розміняти  на  монети  слова.
Близькі  ми,  та  не  друзі  –  вороги…
Накликати  війну  не  хочу  знову.

Забули  люди  і  пробачив  Бог.
Та  зорями  на  рану  сипле  серпень.
Заручниця  поезії  –  любов  –
Безсмертям  нудить  на  папері  серця.

У  музи  вже  немає  новизни.
Пегас  пасеться  на  пожовклім  лузі.
Не  пишеться  –  нехай!  І  зблідли  сни.
Найбільша  кара  –  це  твоя  байдужість.

А  час-суддя  залишиться  сліпим.
Дамоклів  меч  над  щастям  заржавіє.  
Нехай  не  буду  знати,  чи  любив.
Ти  –  відчай  мій,  приречення  і  віра…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682892
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2016

Мені би розставити зорі бажань по-новому…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=eyX4bh7lgqw[/youtube]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660650
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2016

Поет і його діти

У  поета  багато  нащадків  –  це  його  вірші.  Деякі  з  них  стають  щасливими,  бо  їх  читають,  цитують,  вчать  напам’ять.  Інші  залишаються  без  уваги  і  змушені  скніти  в  забутті,  а  деякі  взагалі  з’являються  на  світ  мертвонародженими.  

Чимало  віршів  народжуються  в  юності  від  великого  кохання,  але,  як  це  часто  буває  і  в  житті,  батьки  їх  покидають,  щоб  звільнитися  від  обов’язку  і  далі  пізнавати  світ.  Ранні  твори,  як  і  ранні  стосунки,  рідко  бувають  вдалими…

Митець  схожий  на  плодове  дерево  –  він  дарує  світу  багато  яблук-віршів.  Найкращі  із  них  охоче  смакують  люди,  та  їх  смаки  не  завжди  співпадають  із  особливостями  сорту.  Часто  щедрі  урожаї  приречені  осипатися  та  зігнити  на  землі,  і  хоч  яблуня  цвіте  щовесни,  її  труди  залишаються  не  оціненими  і  марними.  

Чи  варто  приводити  у  світ  нащадків,  у  долі  яких  ти  не  впевнений?  На  це  питання  не  можна  відповісти  однозначно.  Кажуть,  щоб  писати  вірші,  треба  мати  талант.  Але  знадобляться  неабиякі  зусилля,  щоб  його  огранити.  А  це  означає,  різати  по  живому.  Це  означає  вбивати  свої  вірші,  викидати,  знищувати  все  непотрібне,  приносити  в  жертву  одних,  щоб  із  попелу  могли  постати  інші,  кращі  та  достойніші.  

У  поета  багато  дітей,  та  він  самотній.  Адже  всі  вони  йому  не  належать.  Вірші  летять  у  світ,  щоб  радувати  і  захоплювати,  милувати  і  дратувати.  Вони  не  повернуться  до  свого  батька,  щоб  утішити  його  в  старості,  а  якщо  й  заглядаються  інколи  додому,  то  лиш  для  того,  щоб  принести  печать  і  розчарування.

Покликання  поета  –  творити,  але  і  він  сам  звичайнісіньке  творіння  природи.  Він  змушений  жити  за  її  законами,  жорстокими  і  абсурдними.  Поети  схожі  на  дерева.  Одні  –  це  дерева  пізнання  добра  і  зла,  інші  –  вічнозелені  лаври,  ще  інші  –  просто  тріпотливі  тополі,  що  шепочуть  тривожні  молитви  безмежному  небу.  

Поети  –  дерева,  і  всіх  колись  зрубає  людська  байдужість  або  уб’є  невблаганний  час.  І  лише  вірші  –  крихітні  насінини  –  зможуть  прорости  в  серцях  людей,  щоб  знову  розбурхати  любов  і  ненависть,  щастя  і  тугу,  гіркий  відчай  і  жагу  до  життя.  Вірші  переживають  своїх  батьків,  але  стають  невидимими  і  безтілесними,  і  в  такій  подобі  зливаються  у  вічний  круговорот  Всесвіту.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657139
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2016

Маестро спокуси

Маестро  спокуси  жагуче  творив  насолоду
І  нотами-трунком  незайману  тишу  п’янив.
Амурові  стріли  дзвеніли,  мов  райські  акорди,
І  сіяла  пристрасть  вогнями  небесні  лани.

Художник  бажання  мене  чарував  світлотінню,
І  амфору-тіло  розписував  фарбами  ласк,
І  чорний  квадрат  уповільнив  солодке  падіння,
То  ніч-галерея  відтінками  втіх  розцвіла.

У  жертву  мене  він  приносив  гарячим  кинджалом.
Окрилений  місяць  під  куполом  неба  зітхав.
На  ложі  паперу  розніжена  рима  стогнала,
А  серце  чорнилом  стікало  у  чашу  гріха.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642848
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2016

Сповідь Афродіти

(вінок  сонетів)

Давньогрецька  богиня  кохання  і  краси  Афродіта  –  одна  із  верховних  богинь  античної  епохи.  Її  основне  ім’я  має  велику  кількість  епітетів,  які  допомагають  розкрити  всю  багатогранну  суть  земної  любові  –  від  платонічної  до  тілесної  та  гріховної.  "Сповідь  Афродіти"  -  це  гімн  і  водночас  антигімн  найвідомішому  божеству  кохання.  Лірична  героїня  сама  розкриває  усі  таємниці  своєї  суперечливої  природи.



1.
Я  –  Афродіта,  що  з  морської  піни
Родилась  на  зорі  часів  і  віх.
Я  –  шторм  і  неприборкана  лавина.
Написаний  медами  мій  завіт.

Уста  мої  –  спокусливі  рубіни,
Мій  голос,  ніби  щастя  дивний  дзвін.
В  мені  бурлять  незвідані  глибини,
І  кров  моя,  як  хміль  солодких  вин.

Я  сповідь  напишу  вінком  сонетів,
Хоч  серце,  мов  отруєний  гранат,
Затягувало  смертних  у  тенета.

З  тих  пір  тяжіє  на  мені  вина,
Коли  любов  осяяла  планету,
На  землю  вийшла  у  вінку  принад.

2.
На  землю  вийшла  у  вінку  принад
Одягнена  лише  у  ласки  вітру.
Первісний  і  відвертий  той  обряд
Поглинув  почуттів  палку  палітру.

Венерою  ввійшла  я  в  пишний  сад,
І  врожаями  збагатила  літо.
Ліси  дзвеніли  гомоном  дріад,
І  гори  потонули  в  оксамиті.

Ще  древній  Рим  не  вкутала  імла,
Не  проросла  гордині  насінина.
Жила  невинність  в  душах  і  тілах,

В  гармонії  цвіли  мої  долини,
Допоки  їх  праматірю  була
Я  –  досконалість  і  краса  нетлінна.

3.
Я  –  досконалість  і  краса  нетлінна.
Та  пробудив  Адоніс  горду  кров.
Несла  мене  упряжка  лебедина
В  гірські  краї  незайманих  дібров.

Я  серце  віддала  людському  сину,
Пізнала  вперше  муку  і  любов.
П’янким  нектаром  налились  судини,
І  нас  вінчав  смарагдовий  покров.

Та  якось  вепр  іклом  його  поранив.
Мисливець  на  траву  безсило  впав.
Ридала  я,  та  не  воскрес  коханий.

Лиш  на  землі  застиг  кривавий  пар
Червоним  цвітом.  Затягли  тумани
Кохання  чарівливий  зорепад.

4.
Кохання  чарівливий  зорепад
Осипав  щастя  на  поля  тернові.
Відчувши  найпекучішу  із  втрат,
Божественна  душа  зреклась  любові.

Та  відродилась  із  морських  сонат,
Засяяла  принадливо-казково.
Пісень  моїх  шовковий  водопад
В  красі  не  перевершить  жодна  мова.

Я  –  Понтія,  володарка  Сирен,
Що  мрійників  закохує  до  згину.
Та  не  злічити  всіх  моїх  імен  –

Любові  безкінечна  павутина.
Я  –  ночі  фентезійний  ефемер,
Я  –  день  –  барвисто-сонячна  світлина.

5.
Я  –  день  –  барвисто-сонячна  світлина,
Анфея  із  трояндових  садів.
Росою  сиплю  зоряні  перлини,
Вплітаю  ранок  у  пташиний  спів.

І  музика  небесна  в  душі  лине,
Ефіром  забуття  чарує  дів.
Смарагдами  гаптовані  тканини
Натхнення  відбивають  у  воді.

Милуюсь  я  у  дзеркало  безсмертя,
Горю  в  серцях  мільйонами  свічад.
Я  вічна  в  хаотичній  круговерті.

У  небі  гусне  місяць-мармелад,
Малює  сни  грайливі  та  відверті.
Я  –  ніч  –  жагучо-синій  виноград.

6.
Я  –  ніч  –  жагучо-синій  виноград,
Що  в  келихах  жаги  ставав  нектаром.
І  зграї  непосидливих  наяд
Купали  почуття  в  озерних  чарах.

Я  –  дикої  троянди  аромат.
У  звуках  піднебесної  кіфари,
І  в  ритуалах  галасливих  свят,
І  в  насолоді  еротичних  марень  –

Вартує  скрізь  моя  срібляста  тінь  –
Уранія,  небесна  і  людинна,
Богиня  цноти  і  тілесних  втіх

Всі  образи  зібрала  воєдино.
Ця  вічність  –  всевбираючий  потік.
Ця  велич  не  підвладна  часоплину.

7.
Ця  велич  не  підвладна  часоплину.
Не  я  обрала  цю  фатальну  роль.
"Пандемос"  нарекли  мене  в  Афінах,
Кумира  по  собі  створив  народ.

Їх  щастя  –  це  видовище  й  хлібина.
Їх  чистота  спотворена  тавром.
Моя  ж  душа  –  отруйна  серцевина  –
Не  вірує  ні  в  зло,  ані  в  добро.

Невинними  уже  не  будуть  люди,
Бо  у  пізнання  дорога  ціна.
Лиш  я  уникну  каяття  і  суду

За  всі  гріхи  розбещення  і  знад.
І  знову  подивую  грішним  чудом.
Ця  примха  найдостойніша  із  вад.

8.
Ця  примха  найдостойніша  із  вад.
Я  –  Пафія,  божественна  актриса.
Хвальбою  засипає  словопад,
І  я  горю  пихатістю  Нарциса.

В  сценаріях  земних  надій  і  зрад
Ремарками  ряхтять  мої  капризи.
Герої  п’ють  любовний  сурогат,
І  гинуть  від  облуд.  Кінець.  Завіса.

А  де  ж  любов  без  его  і  брехні,
Що  все  прощає,  не  ламає  крила,
Не  кичиться    і  не  впадає  в  гнів?

У  неї  на  землі  криве  мірило...
Раби  не  правді  служать,  а  мені  –
Я  світ  солодким  чаром  полонила.

9.
Я  світ  солодким  чаром  полонила,
Та  люд  у  мирі  жити  не  хотів.
Дали  мені  у  руки  меч  і  стріли,
Кохання  розіп’яли  на  щиті.

І  знов,  Парісе,  я  тебе  зустріла.
Приніс  ти  в  жертву  тисячі  життів
Мені  за  ласки  краденого  тіла,
І  Трою  поховав  у  небутті.

Беруть  боги  розплату  за  трофеї
В  той  час,  коли  мовчать  земні  суди.
І  воїни  зовуть  мене  Арея  –

Цариця  найкривавіших  світил.
Хоч  я  без  обладунків  –  ніжна  фея,
Від  подиху  мого  цвітуть  сади.

10.
Від  подиху  мого  цвітуть  сади,
Безжурна  юнь  від  захвату  хміліє.
В  таємнім  лісі  роздає  сатир
Нектари  із  оман  і  ейфорії.

Та  від  похмілля  людям  не  втекти.
Навіщо,  Єво,  ти  взяла  у  змія
Те  яблуко  пізнання  і  біди,
І  розбудила  чарівну  стихію?

Ти  мала  рай,  але  обрала  гріх,
І  світ  на  біле  й  чорне  покроїла.
Та  він  у  протиріччях  посірів,

І  вицвіли  божественні  чорнила.
Біліє  чистотою  святість  мрій,
Та  плід  любові  падає,  доспілий.

11.
Та  плід  любові  падає,  доспілий,
І  кожна  Єва  схожа  на  Ліліт.
Бенкети  з  Діонісом  я  ділила,
Хиталась  від  безумства  вісь  землі.

Хрипіли  душі  грішників  від  гнилі,
І  огортала  плоть  розпусна  лінь.
В  екстазі  вакханалії  чманіли,
І  каялись  у  річці  п’яних  сліз.

"Гетерою"  мене  повії  кличуть,
Як  служать  ритуали  срамоти.
Міняю,  ніби  маски,  я  обличчя,

Що  втілюють  магічний  архетип.
Серця  і  плоть  нестимуть  люди  вічно
На  мій  жертовник  грішний  і  святий.

12.
На  мій  жертовник  грішний  і  святий
Життя  палким  бажанням  кровоточить.
І  стогне  плоть  в  обіймах  темноти.
Я  –  Меланіда,  королева  ночі.

Бентежний  місяць  від  жаги  тремтить,
В  морях  пітьми  гарячий  шал  хлюпоче,
У  кожнім  тілі  дух  моїх  святинь
Що  їх  побудував  спокусник-зодчий.

Не  всохне  древо  зваби  і  оман,
Що  заборона  у  раю  зростила.
Вершина  щастя  –  руйнівний  вулкан

І  опіум  шаленості  у  жилах.
Немає  ліків  од  солодких  ран.
Повінчана  із  болем  ніжна  сила.

13.
Повінчана  із  болем  ніжна  сила,
Ненависть  із  любов’ю  обнялись.
Я  грізного  Ареса  спокусила,
Спила  його  кривавої  смоли.

У  ласках  грішносяйного  світила
Зітерлись  грані  всіх  моїх  облич.
Я  –  Порн.  Мої  бажання  чорнокрилі
В  людське  єство  гріхами  уп’ялись.

Кипіла  похіть  у  моєму  храмі,
Безумстували  всі,  забувши  стид,
І  праведник  у  них  не  кинув  камінь,

Бо  душі  не  цурались  наготи.
Немає  заборон  в  сюжетах  драми,
Що  рід  людський  продовжує  вести.

14.
І  рід  людський  продовжує  вести
Любов’ю  загримована  спокуса.
Отрутою  стають  п’янкі  меди,
Ятряться  в  душах  змієві  укуси.

Це  одкровення  влади  й  самоти
Нашіптує  моя  порочна  муза.
Немає  бога,  щоб  мене  простив.
Ніхто  мої  провини  не  відпустить.

Я  каятись  не  вмію,  та  рядки
Цих  сповідей  правдиві  та  незмінні.
Солодке  пекло  і  едем  гіркий

Божественно  сплітаються  в  людині.
Для  мене  ж  садять  лаври  на  вінки.
Я  –  Афродіта  із  морської  піни.

 
МАГІСТРАЛ

Я  –  Афродіта,  що  з  морської  піни
На  землю  вийшла  у  вінку  принад.
Я  –  досконалість  і  краса  нетлінна,
Кохання  чарівливий  зорепад.

Я  –  день  –  барвисто-сонячна  світлина.
Я  –  ніч  –  жагучо-синій  виноград.
Ця  велич  не  підвладна  часоплину,
Ця  примха  найдостойніша  із  вад.

Я  світ  солодким  чаром  полонила.
Від  подиху  мого  цвітуть  сади,
Та  плід  любові  падає,  доспілий,

На  мій  жертовник  грішний  і  святий.
Повінчана  із  болем  ніжна  сила,
Що  рід  людський  продовжує  вести.

_______________________________________________________________

1.  Венера  –  римське  божество  садів  і  родючості,  пізніше  –  богиня  кохання,  краси  і  гармонії.
2.  Понтія  –  синонім  Афродіти,  що  означає  «морська».
3.  Анфея  –  квітуча.
4.  Уранія  –  цариця  неба,  а  також  старша  із  Мойр  (богинь  долі).  Покровителька  сім`ї  та  духовної  чистоти.
5.  Пандемос  –  афінський  епітет  Афродіти,  що  означає  «всенародна».  
6.  Пафія  –  демонстративна,  театральна.  
7.  Арея  –  означає  «войовнича».  Її  храм  побудовано  у  Спарті.
8.  Гетера  –  покровителька  куртизанок,  а  також  просто  незалежних  жінок.
9.  Меланіда  –  темна,  нічна.
10.  Порн  –  розв’язна,  розпусна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642289
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2016

Ми вип’ємо цю ніч на брудершафт

То  тінь  від  вірша  чи  фантом  зневіри
Чорніє  на  папері  самоти?
Такого  не  наснилось  би  й  Шекспіру.
Це  крик  свободи  у  мені…  це  –  ти.

Ми  в  позачассі  дивимось  виставу,
Як  час  вбивають  люди,  поки  він
Вбиває  їх…  Боги  на  кращих  ставлять.
Триває  найдаремніша  із  війн.

Та  я  солодкий  біль  не  проміняю
На  радощі  наївні  та  земні.
В  душі  спіліють  віршів  урожаї,
Хоч  не  візьму  і  гроша  я  за  них…

Це  ти  із  рим  для  мене  виткав  крила,
І  зорі  в  сновидіння  уплітав.
І  пристрасть  розтікалася  по  жилах.
Ти  медом  напував  мої  уста,

Творив  мене  із  праху  і  леліяв,  
Ти  сповідав  мене  і  спокушав.
Іди  до  мене,  милий  лиходію  –  
Ми  вип’ємо  цю  ніч  на  брудершафт.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637599
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2016

Нехай триває шоу…

О,  де  ви  музи,  
П’яні  та  ліниві?
Наш  геній  повернувся  із  облуди  –
Засяяв  рай  у  грішних  переливах.
Ми  ще  не  вічність,  
Та  уже  не  люди…
Ми  не  адепти  праведних  законів,
В  диявола  не  віримо
Тим  більше.
Ми  душі  продаємо  Аполлону
В  розстрочку…  
Щомелодії,  
Щовірша…
І  долю  віддали  ми  під  заставу.
Наш  бог  –  мистецтво,  
Він  же  і  любов.
І  в  келихах-серцях  п’янкі  нектари.
Тут  заповідь  –  
Нехай  триває  шоу.
Тут  буря  слів  
І  музики  стихія,
І  невигойний,  та  солодкий  щем.
А  на  землі  давно  вже  царство  Змія,
Того,  
Що  втік  із  пекла,  
І  з  едему…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637334
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.01.2016

Ім`я йому - Арес…

(вінок  сонетів)

1.
Ім’я  йому  –  Арес.  Прокляття  світу.
Сердець  і  душ  таємний  ляльковод.
Жадоби  і  гордині  піраміди
У  честь  його  побудував  народ.

Кривавими  слізьми  олтар  залитий,
Війна  для  нього  –  просто  епізод.
І  фурії  приносять  чорні  квіти
У  храм  його  брутальних  насолод.

Своє  життя  не  кожен  знайде  воїн
У  книзі  долі  серед  тисяч  глав,
Та  вкотре  відречеться  від  покою,

Помчить  у  бій  із  поступом  орла,
Туди,  де  манить  повелінням  зброї
Володар  смерті  у  палаці  зла.

2.
Володар  смерті  у  палаці  зла
Над  світом  тріумфує  до  знемоги.
Безпрограшні  усі  його  діла,
І  що  не  бій  –  то  знову  перемога.

Бо  суть  його  в  людину  проросла,
Коли  ще  та  була  дурна  й  убога.
Душа  і  плоть  в  обіймах  підлих  лап
Все  моляться  до  первісного  бога.

І  в  забутті  розлючена  юрба
Меч  суду  відбирає  у  Феміди,
Вона  ж  така  покірна  і  сліпа…

Ареса  не  роззброїть  Афродіта,
І  звіра  не  оберне  на  раба.
Душа  його  безумством  оповита.

3.
Душа  його  безумством  оповита,
Бенкет  одвічний  у  владики  мас.
У  чаші  слави  до  країв  налито
Сліпої  одержимості  екстаз.

І  ходять  Саваофа  блудні  діти
До  грішних  і  оманливих  причасть.
Клянуться,  що  серця  їх  прагнуть  світла,
Самі  ж  Аресу  служать  повсякчас.

Прощення  просять  у  Святого  Духа,
Із  трепетом  чекають  божий  глас,
Та  кривду  чують,  хоч  і  мають  вуха.

Арес  їх  кличе  до  пропащих  лав.
В  його  зіницях  –  розбрат  і  розруха,
В  пекельних  жилах  клекотить  смола.

4.
В  пекельних  жилах  клекотить  смола,
А  древній  вождь  шукає  меч  примарний  –
Жадоби  й  люті  найміцніший  сплав,
Що  голову  безсмертям  затуманив.

Не  знає,  що  душа  його  стекла
В  жертовний  келих  упиря-тирана.
Він  –  здобич  для  зміїного  кубла
Гнилих  пороків  і  спокус  омани.

А  бог  війни  готує  для  вождя
Нестерпні  муки  у  пітьмі  Аїду.
Байдужий  він  до  подвигів,  звитяг,

І  смертних  на  одне  просіє  сито.
Царів  і  пішаків  лихий  суддя
Від  крові  не  утомиться  п’яніти.

5.
Від  крові  не  утомиться  п’яніти
Могутній  звір  із  розумом  творця  –
Ефір  шаленства  і  отруйний  вітер,
Що  ненависть  навіює  в  серця.

В  якому  ж  пеклі  буде  люд  горіти,
Як  на  землі  йому  нема  кінця?
Бо  стільки  доль  сльозами  горя  вмиті,
І  скільки  заздрить  ще  живих  мерцям?

А  Бог  єдиний,  за  людей  розп’ятий,
Не  чує  за  гріхами  тих  волань.
Бо  зраджують  щодня  його  заклято.

Кумир  їх  душі  спалює  до  тла,
Із  попелу  встає,  щоб  реготати,
І  рахувати  неживі  тіла.

6.
І  рахувати  неживі  тіла
Він  буде,  мов  скупий  лихвар  монети.
І  гусне  між  народами  імла,
І  спрага  крові  гонить  у  тенета.

Бо  смерть  –  це  кінь  без  вішок  і  сідла,
Що  сотні  вояків  штовхає  в  Лету.
Безумство  п’є  з  гнилого  джерела.
І  гривою  роздмухує  комети.

Від  подиху  безодня  стугонить,
І  грозами  підковано  копита.
А  вершник  –  геній  і  митець  війни.

Його  жахлива  велич  і  огида
Кидає  в  трепет  і  схиляє  ниць.
Земні  царі  –  його  надійна  свита.

7.
Земні  царі  –  його  надійна  свита,
Бо  служать  не  добру,  а  власним  «я».
В  коронах  золотих  і  оксамиті
Порочне  возвеличують  ім’я.

Хоч  слава  досягатиме  зеніту,
І  питимуть  вино  із  рук  Плеяд,
Та  їх  безмежна  влада  не  наситить,
А  буде  їсти  душу,  мов  змія.

Вони  Христа  записують  у  друзі,
Як  миро  їм  торкається  чола.
«Помазаники»  ті  –  раби  спокуси,

Яким  вінки  гординя  наплела.
І  завше  з  ними  у  міцнім  союзі
Гріхи  насилля  –  непохитний  клан.

8.
Гріхи  насилля  –  непохитний  клан  –
Із  Господом  воюють  за  людину.
І  янголам  пітьми  нема  числа.
У  душах  пограбовано  святині.

Зникає  сенс  божественних  послань
І  свиням  розсипаються  перлини.
Майстерники  страшного  ремесла
Хазяїну  несуть  криваві  вина.

Олтар  війни  –  для  зла  одвічний  дім.
Каїн  заклав  у  нього  перший  камінь.
А  істина  розп’ята  на  хресті.

Страждає  світ  за  помилку  Адама.
На  землю  наповзла  зловісна  тінь  –
Жорстокий  бог  панує  над  рабами.

9.
Жорстокий  бог  панує  над  рабами,
Чому  ж  миліша  сила  за  любов?
І  мчить  юрба  до  проклятого  храму,
І  молиться  словами  древніх  мов.

Там  богу  догоджають  лиш  гріхами,
У  честь  його  братам  пускають  кров.
Стоять  у  черзі  у  могильну  яму
В  екстазі  божевільних  молитов.

Ім’я  йому  –  війна…  Страшна,  безлика,
Від  поступу  її  земля  горить.
І  душі,  мов  приречені  каліки,

Шукають  попіл  обгорілих  крил.
Їх  болем  зловтішається  владика,
А  ті  несуть  життя  свого  дари.

10.
А  ті  несуть  життя  свого  дари
Кривавому  чудовиську.  О,  смертні!
Господь  їх  для  гармонії  створив,
Вони  ж  собою  платять  вічну  жертву.

Який  герой  врятує  блудний  рід,
І  вирве  із  лихої  круговерті?
Чи  здатен  розум  подолати  гріх,
Зцілити  душу,  кривдою  роздерту?

А,  може,  зло  красиве,  і  тому
В  крові  людей  розбурхує  цунамі?
Пітьма  зваблива  і  жертовність  мук

Дурманить  благовонними  димами.
Плетіння  доль  снує  вампір-павук.
Він  автор  найабсурднішої  драми.

11.
Він  автор  найабсурднішої  драми,
Написаної  сотнями  томів.
Страждань  і  почуттів  яскрава  гама
Заповнила  гріхом  едемський  мир.

Блукає  люд  тернистими  шляхами,
Узяв  високу  плату  хитрий  змій.
Та  геній  божевілля  невблаганний,
Із  хаосу  буття  черпає  міць.

Над  битвами  всіма  –  війна  за  душу,
Знамена  лиш  міняють  кольори.
Цвітуть  в  садах  сумління  чорні  ружі.

Кумир  безодні  землю  підкорив,
Палає  небо  в  кров’яних  калюжах,
І  тішить  слух  йому  смертельний  хрип.

12.
І  тішить  слух  йому  смертельний  хрип.
Тіла  –  це  тільки  одяг  для  вистави,
Агонії  луна  –  пташиний  крик,
І  чорні  роси  випали  на  трави.

Склепіння  неба  відчаєм  іскрить,
У  полі  крук  потворним  балом  править.
Змиває  лиходій  словесний  грим,
Бездушний  ідол  п’є  ганебну  славу.

А  ті,  хто  служать  злу  –  сліпі  раби.
Для  них  закрито  піднебесну  браму.
Забули  світлу  заповідь:  «люби!»

У  душі  в’їлись  ненависті  плями.
Арес  вінчає  лаврами  убивць,
А  люди  досі  не  дійдуть  до  тями.

13.
А  люди  досі  не  дійдуть  до  тями,
Спасіння  не  шукають  в  доброті.
Союз  із  нечестивими  богами
Міцніший  за  обітниці  святі.

Спокусами  гріховної  богеми
 Принаджують  обійми  сліпоти.
Нехай  можливо  подолати  темінь,
Та  хто  від  псевдосвітла  захистить?  –

Коли  ганьбить  брехня  Христову  віру,
І  чваняться  духовні  злидарі,
«Набожні»  віроломно  лицемірять.

Пороків  і  оман  осиний  рій
Вбиває  правду.  Носять  в  серці  звірів
Актори  й  глядачі  брудної  гри.

14.
Актори  й  глядачі  брудної  гри
Вітають  божевілля  на  арені.
Із  пащі  темноти  гуркоче  грім,
Гуляє  буря  крові  навіжена.

Лунає  у  серцях  мисливський  ріг,
Збувається  новітнє  Одкровення.
І  смерті  невблаганні  косарі
Збирають  данину  для  сюзерена.

Бо  кожний  носить  ворога  в  собі,
І  бореться  з  пекельним  заповітом.
А  після  –  каяття,  розплата,  біль…

Та  відчаю  сльозами  не  зцілити.
 Кумир  шепоче  заповідь  «убий»!
Ім’я  йому  –  Арес.  Прокляття  світу.

МАГІСТРАЛ

Ім’я  йому  –  Арес.  Прокляття  світу.
Володар  смерті  у  палаці  зла.
Душа  його  безумством  оповита,
В  пекельних  жилах  клекотить  смола.

Від  крові  не  утомиться  п’яніти,
І  рахувати  неживі  тіла.
Земні  царі  –  його  надійна  свита.
Гріхи  насилля  –  непохитний  клан.

Жорстокий  бог  панує  над  рабами,
А  ті  несуть  життя  свого  дари.
Він  автор  найабсурднішої  драми,

І  тішить  слух  йому  смертельний  хрип.
А  люди  досі  не  дійдуть  до  тями  –
Актори  й  глядачі  брудної  гри.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563757
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2015

Я Вас люблю, хоч Вас і не існує…

Я  Вас  люблю,  хоч  Вас  і  не  існує.
Іду  на  сповідь  в  золоті  сади.
Боюсь  ім’я  святе  згадати  всує.
Хоч  Ви  не  бог,  та  вічно-молодий.

Я  –  лиш  одна  із  муз,  що  марять  Вами,
І  бережуть  поезії  скарби.
Як  Зевс,  що  пише  музику  громами,
Пробуджуєте  душі  від  журби.

Ви  взяли  силу  сонця  в  Аполлона,
В  Ареса  –  неприборканий  вогонь.
У  Вас  дрімають  чари  Авалону,
Немов  натхнення  зоряних  безсонь.

Ви  –  повелитель  п’ятої  стихії,
Що  поєднала  щастя  і  печаль.
Моя  душа  у  забутті  хміліє.
Я  Вас  люблю.  І  тим  спиняю  час.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557728
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2015

Невже любов – окраса для рядків…

[b]"А  если  я  не  прав  и  лжет  мой  стих,
То  нет  любви  и  нет  стихов  моиих!"

У.  Шекспир
[i][/i][/b]


Невже  любов  –  окраса  для  рядків,
Якими  вихваляються  поети?
Невже  потрібні  їй  монети  слів,
Які  купують  гріх,  солодший  меду?

Любов  –  світило  у  пітьмі  облуд.
Любов  –  свічадо  на  шляху  тернистім.
І  не  страшний  неправди  підлий  суд
Тому,  хто  серцем  відданий  і  чистий.

Не  прокляне  душа  блаженних  мук.
Не  може  час  коханню  втяти  крила.
Та  не  збагнути  істини  тому,
У  кого  гордість  –  основне  мірило.

Якщо  ж  такої  істини  нема,
То  світ  –  це  пекло,  і  усе  дарма!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557177
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2015

Півночі затремтіло у сльозах…

Півночі  затремтіло  у  сльозах,
А  смуток  небеса  поклав  на  ноти.
Із  пристрастю  повінчана  гроза
Мені  відкрила  неземні  висоти.

Там  ніжну  муку  грають  скрипалі.
Душа  розбита  на  бентежні  зграї.
У  голосі  [i]його[/i]  –  вогонь  і  лід.
У  погляді  –  туман  сумного  раю.

Кохання  переписано  у  сон,
Той  згорток  долі  –  зоряна  палітра.
Його  слова,  немов  святий  закон.
Печать  на  ньому  –  поцілунок  вітру.

Півнеба  перечитано  за  мить,
Що  спогадом  солодким  защеміла.
Любов  торкнулась  місяця  крильми,
І  стала,  ніби  янгол,  сніжно-біла…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556950
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2015

Якби ти міг воскреснути з оман…

Якби  ти  міг  воскреснути  з  оман,
І  стати  найсолодшим  божевіллям…
На  сотні  криків  порвана  пітьма,
Та  відповідь  ятриться  в  ранах  сіллю.

Стікає  воском  часу  біль  і  грим.
А  чиста  мрія,  зваблена  одчаєм,
В  зіницях  ночі  народила  гріх.
А  я  шукаю  серед  пекла  раю…

Твій  розум  –  меч,  освячений  слізьми.
Твої  боги  блукають  поміж  істин.
Розлука  –  наш  двобій.  Якби  ти  міг  
Спинити  цю  стихію  падолисту.

Дощами  тиші  відміряє  час
Твоя  душа,  в  рядки  мої  закута.
Настояну  на  вічності  печаль
Я  вип’ю  до  останньої  спокути.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556141
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2015

Муза і музика

Багато  питань,  та  немає  кому  їх  задати.
А  дерево  часу  корінням  у  небо  вросло.
Даремні  слова,  як  обгортки  пусті  та  зім’яті,
В  музеї  омани  лежать  під  запиленим  склом.

Посипались  в  душу  ілюзії  мертві  цілунки,
Ніч-зваба  гаптує  зірками  магічне  панно.
Усі,  хто  був  поруч,  лишили  по  собі  дарунки,
А  муза  –  лиш  музику…  дивно-фальшиву…  без  нот.

Знов  розум  і  серце  сваритись  пішли  за  куліси,
Та  п’єса  триває.  Квитки  безкоштовні  –  усім.
А  муза  десь  зникла  і  знову  пиячить,  гульвіса.
І  гине  мій  Рим  у  руїнах  спотворених  рим…

І  простір  пливе  у  нестерпно-німе  задзеркалля,
Печальні  паяци  із  фальші  заварюють  чай.
Летючий  Голландець  свій  берег  уже  не  шукає.
Хто  дав  тобі,  музо,  вино  для  гріховних  причасть?

Хто  дав  тобі  чари  і  право  безкарно  п’янити?
Плодами  пізнання  невчас  розродився  едем.
І  жертва,  і  жриця  –  душа,  на  катрени  розбита.
А  муза  –  лиш  музика.  Всюди  вона  і  ніде…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551043
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2015

Не довго я була в едемі слів…

Не  довго  я  була  в  едемі  слів,
Бо  вигнана  прозрінню  на  поталу.
Душа  зносила  крила  на  землі,
І  втратила  усе,  чого  не  мала…

Як  цвіт  натхнення  втоптаний  у  бруд,
Так  істина  в  диявольських  тенетах.
Не  створять  чуда  із  мирських  облуд
Боги,  що  переплавлені  в  монети.

І  хмари  кинуть  сльози-якорі,
Наповниться  душі  печальне  плесо.
Земне  болото  –  кладовище  мрій.
Пегас  води  із  нього  не  нап’ється.

А  з  неба  все  гримить  печаль-орган,
І  відчай  –  заримована  стихія.
А  вірші  –  зоребуйний  океан  –
Нестерпно  так  у  серці  глибиніють…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544533
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.12.2014

Василю Симоненку

[b]13  грудня  1963  р.  –  після  швидкоплинної  хвороби  нирок,  викликаної  побиттям  у  міліції,  помер  Василь  Симоненко,  український  поет,  громадський  діяч,  дисидент.[/b]

***
У  місті  над  Славутичем  прадавнім,
Де  славою  застиг  Вітчизни  біль,
Свободи  дух  живе  у  вічно-травні,
І  вічно-молодий  там  спить  Василь.

Свічадо  правди,  полум’яне  серце,
Вкраїні  сяє  крізь  безодню  бід,
Не  стишиться  душі  джерельне  скерцо,
Із  слів  не  облетить  духмяний  цвіт.

Безсмертні  письмена  він  нам  залишив,
Спішив  творити,  ніби  знав  про  те,
Що  спів  його  так  швидко  змінить  тиша,
І  доля  терном  у  піснях  зросте.

Недолюбив,  не  доспівав,  та  гідно
Звання  Людини  по  житті  проніс.
Кохав  свободу  і  Вкраїну  рідну
До  саможертви,  до  кривавих  сліз.

Не  страшно  молодими  помирати,
Коли  у  мріях  і  у  серці  рай,
І  людям  із  добром  заповідати  –
«Радій  життю,  надійся,  вір,  кохай!!!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543472
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2014

Подорож веселої хмаринки (казка)

Якось  одного  літнього  дня  в  небі  народилася  маленька  весела  хмаринка.  Спершу  це  були  лише  краплини  води,  які  дбайливо  зібрало  сонце,  торкнувши  лагідними  променями  кришталеві  дзеркала  рік  та  озер.  Лише  потім,  ніби  за  змахом  чарівної  палички,  краплинки  перетворились  на  легку,  майже  невагому  кульку.  Вона  розплющила  очі,  труснула  білосніжними  кучерами  і  полетіла  по  небу,  безтурботно  посміхаючись.  Хмаринка  тільки  з’явилася  на  світ  і  тому  їй  було  все  цікаво.  Вона  роздивлялася  великі  чудернацькі  хмари,  які  здавались  їй  старезними  та  сердитими,  милувалась,  як  крізь  ніжну  блакить  неба  далеко-далеко  мерехтіли  сонні  зірки.  А  внизу,  на  землі,  буяло  літо,  птахи  співало  радісно  і  дзвінко,  лише  чорні  ворони  час  від  часу  озивались  своїм  злим  «кар-кар».  І  тут  несподівано  до  неї  підлетіла  одна  ворона  та  й  каже:

-  Дарма  ти  радієш,  дурна!  Сьогодні  побачила  світ,  а  завтра  виллєшся  дощем  та  й  і  не  стане  тебе!  

Хмаринка  засмутилася,  тож  стала  летіти  все  швидше,  щоб  встигнути  побачити  світ.  Часто  вітри-друзі  брали  її  на  крила  і  переносили  на  великі  відстані,  хмаринка  ж  дякувала  та  посміхалась,  але  вже  не  так  весело,  як  раніше.  Вона  бачила  багато  країн  та  людей,  чудернацьких  тварин  та  прекрасних  квітів,  але  подорожуючи,  зовсім  не  помітила,  як  стала  великою  та  сірою,  а  летіти  ставало  дедалі  важче  і  важче…

Аж  раптом  вона  побачила  гурт  таких  же  хмарин,  як  і  сама.  Вони  збиралися  у  коло  і  щось  жваво  обговорювали,  суплячи  колючі  брови.  Говорили-говорили,  та  й  стали  сваритися,  та  так  голосно,  що  аж  загриміло  і  небо  здригнулося.  Вирішила  тоді  хмарка  помирити  їх.  Підлетіла  ближче,  і  тут…  вона  непомітно  злилася  із  іншими  і  почався  рясний  холодний  дощ.  Він  лив  цілий  день,  та  над  вечір  небо  прояснилося  і  на  ньому  засяяла  кольорова  райдуга.  А  біля  неї  весело  стрибала  пухнаста  кучерява  хмаринка.  Вона  знову  стала  зовсім  маленькою,  проте  чула,  як  кожен  листочок,  кожна  пелюстка  на  землі  дякували  їй  за  чудодійну  вологу.  Вона  не  зникла,  як  інші  хмари,  бо  була  добра  й  весела.

Отож  продовжила  хмаринка  свою  захоплюючу  подорож  тепер  уже  знаючи  напевно,  що  нічого  у  світі  не  зникає  безслідно,  треба  лише  вірити  в  добро  і  дарувати  його  іншим.

Природа  створена  мудро.  Кожна  її  частинка  потрібна  світові  та  виконує  свою  незамінну  роль.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540961
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 02.12.2014

Красное и белое (Цветы Шекспира) - В соавторстве с Юрием Ловким

Любовь  прекрасней  всех  цветов  в  саду,
Но  у  цветов  заимствует  отчасти  –
У  белой  розы  –  свет  и  чистоту,
У  красной  розы  –  пламя  жгучей  страсти.

Но  пышный  цвет  осыплется,  увы,
А  красота  увянет  неизбежно,
И  лишь  сонет,  как  памятник  любви,
Навеки  сохранит  и  страсть,  и  нежность.

Любовь  подобна  утренней  заре,
Она  дарит  мечты  и  возрожденье,
Но  тьма  святое  превратит  во  грех,
И  ночь  покроет  день  коварной  тенью.

Любовь  погибнет,  но  в  стихах  она
Рождаться  будет  снова,  как  весна.
(Лилия  Николаенко)

***
Любовь  черты  заимствует  у  роз  
(Хоть  всех  цветов  в  саду  она  прекрасней):
У  белых  —  чистоту  невинных  слез,
И  пылкость  страсти  огненной  —  у  красных.

Но  пышный  цвет,  как  пепел,  улетит,
Когда  угаснет  пламенное  лето,
Но  нежность  и  любовь  свои  пиит
Увековечит  рифмами  сонета.

Любовь  надежду  сеет  и  мечты,
Она  сравнима  с  солнцем  светозарным.
Но  ослепит  глаза  от  темноты  
И  свет  накроет  сумраком  коварным

Любовь  умрет,  но  в  рифмах  вдохновенных
Из  праха  возродится  непременно.
(Юрий  Ловкий)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537397
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 16.11.2014

Казанова

Я  знов  закохалась  у  вітер.  Бо  він  –  невловимий.
Палкий  Казанова,  володар  любовних  штормів.
Розбились  на  вірші  мої  кораблі-пілігрими.
До  грішного  раю  прокладено  зоряний  міст.

Ефіром  сочаться  у  кров  аромати  троянди,
Червоні  пелюстки,  як  шкіри  його  оксамит.
Той  погляд  –  вогонь,  а  уста  –  мармеладні  принади,
І  голос  у  серці  отруєним  жалом  щемить.

І  кришиться  небо  дощем  діамантових  літер,
І  падає  місяць  у  келих  рубінових  зваб.
На  карті  фантазій  нектаром  сузір’я  розлиті,
Цунамі  кохання  розбурхує  пристрасті  шквал.

Йому  –  всі  бажання.  Бо  він  –  неповторно-шалений.
Йому  –  всі  омани,  що  гріх  перемножив  на  біль.
Спокуснику-вітре,  мій  сон  заколишуть  сирени.  
Якщо  я  прокинусь,  дозволь  закохатись  «на  біс»…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530836
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.10.2014

Сідайте - суд не прийде…

Сідайте  –  суд  не  прийде.  
Хитрий  змій
Усіх  купив  за  яблука  з  едему.
А  генії  
Не  вчаться  в  академіях.
Веде  Арес  інформаційний  бій.

Старих  кумирів  скинули,  
Нових  –  
Ще  не  обрали…  
Ляльковод  в  сенаті
Панів  тасує.  
Мавпи  із  гранатами
Розхитують  Землі  химерну  вісь.

А  ми  колись  
Хотіли  в  Голівуд,
Дарма  –  
Не  підкорили  і  столиці.
Збирає  Інтернет  на  вечорниці  нас.
І  светри  слів  
Рятують  від  простуд.

Смакує  жертви  
Золотий  Тілець,
Квитками  в  ірій  полетіли  мрії.
Крізь  пальці  Мойри  всі  дива  просіяно.
Невже  це  осінь?  
Та  нехай  їй  грець!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530585
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2014

Паяц із пляшкою текіли…

Сумний  паяц  із  пляшкою  текіли...
Вчорашній  грим  проникнув  аж  у  кров.
Від  п’яних  сліз  потворний  і  змарнілий,
Скарби  душі  помножив  на  зеро.

Уже  старий  актор,  а  роль  –  та  ж  сама,
А  кожен  крок  –  забава  глядачів.
Бо  хто  пізнав  життя  строкату  гаму,
Той  в  самоті  не  втішиться  нічим.

Слова  і  гроші,  кинуті  на  вітер
Листами  з  пекла  відчаю  летять.  
Такі,  як  він,  не  пишуть  заповітів,
А  їхні  діти  –  думи  каяття.

 Підступна  слава,  наче  куртизанка  –
Вона  тепер  кохає  молодих,
І  кинула  його  –  порожню  склянку
У  хаос  забуття  і  марноти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530427
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2014

У мене є шкідлива звичка - ти…

У  мене  є  шкідлива  звичка  –  ти.
Мене  від  неї  лікували  вірші,
(та  інші…)  А  хрести  –  то  для  святих…
Мені  ж  найважча  –  ця  байдужа  тиша.

Заради  тебе  розміняла  час
На  мідяки  римованих  ілюзій.
Дарма,  що  недостойний  ти  причасть
Ні  чистим  словом,  ні  нектаром  музи,

Для  мене  ти  –  мій  особистий  бог,
Отруйної  спокуси  спіле  гроно.
Чи  нас  у  карти  виграла  Любов,
Чи  ми  обоє  жертви  Аполлона?

Кому  несу  поезії  плоди
Гіркі…  (ти  бачив  осінь  на  Парнасі?..)
І  хто  захоче  праведно  судить
Цю  спраглу  самоту  –  убивцю  часу?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530054
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2014

Мій жовтень…

Мій  жовтень  –  листоноша  чарівний.
Невільник  часу  і  чужих  історій.
Розносить  людям  і  яскраві  сни,
І  дощ  в  конвертах,  і  холодні  зорі.

Мій  янгол.  Сум  багряно-золотий.
Збирає  втрати,  підсумки  і  драми  –
Гербарій  боротьби  і  самоти.
Іде  до  раю  грішними  садами.

Моє  натхнення.  Мій  далекий  друг.
Лиш  спиниться  на  хвильку  –  і  в  дорогу.
Летить  у  вікна  чар  осінніх  рун,
Римує  вітер  слізні  епілоги.

Моя  свобода  у  полоні  мрій…
Щодня  втрачаю  і  знаходжу  знову
Твій  вічний  сенс  –  примирення  стихій,
І  цю  любов,  солодку  і  тернову.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529630
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.10.2014

Півкроку… і півкрику…

Іще  півкроку  –  і  театр  ілюзій.
Туман-паломник  по  думках  бреде.
Пекельні  небеса  прорвали  шлюзи,
Іржавим  листям  обпадає  день.

Тікай,  душа,  із  себе  та  від  себе,
Та  тінь  твоя  до  болю  приросла.
І  кров’ю  зацвіли  тернові  стебла,
Тлумачать  сенс  неписаних  послань.

Іще  півкрику  –  й  запалає  тиша,
Мов  голос  пекла  –  музика  провин.
В  чистилище  осіннє  кануть  вірші,
І  моляться  там  мертві  за  живих…

Ще  гріх  –  і  проведеш  у  вічність  осінь,
Замовиш  тризну  тужним  скрипалям.
І  ти  падеш,  мов  грудень-зброєносець
На  службі  в  снігового  короля.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529395
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2014

Арахна

Душа  моя,  немов  німа  Арахна**,
Мереживо  самотності  плете.
За  ремеслом  журби  повільно  чахне,
Гріхом  нудьги  отруює  святе.

Людьми  забута,  проклята  богами,
Гіркотну  вічність,  мов  ярмо  несе.
Прозорого  панно  печальна  гама
Розкриє  марноти  абсурдний  сенс.

Ні  пекло,  ні  чистилище  не  прийме,
І  не  вшанує  лаврами  народ…
 Помре  вона  із  мрією  в  обіймах,
У  долі  не  діставши  нагород.

Плете  душа  мереживо  із  віршів,
Покарана  за  виклик  небесам.  
Чи  може  бути  кара  в  світі  гірша,
Ніж  вистраждана  відчаєм  краса?



Арахна**  -  у  грецькій  міфології  дівчина-ткаля,  яку  покарала  богиня  Афіна,  перетворивши  на  павука.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522368
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.09.2014

Мій сонцекрилий лицарю пера…

О,  мій  маестро  зоряної  музики,  
Що  ллється  словопадом  золотим!
Для  мене  краще  залишайся  музою.
Не  знаючи,  любов  мені  прости.

Наповнений  слізьми  колодязь  істини.
Долаючи  вогонь  душевних  битв,  
Іду  до  тебе  римами  тернистими,  
О,  мій  скрипалю  щастя  і  журби…

Зціли  натхненням  і  цілунком  вічності,  
Мій  сонцекрилий  лицарю  пера.
Одним  розмаєм  наші  сни  заквітчані,  
Ми  шовком  слів  один  зіткали  рай…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511380
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.07.2014

Солдату

Ти  дивився  в  обличчя  проклятої  смерті,
Ти  почув  її  шепіт,  зміїно-лихий.
І  душа  підняла  білі  крила  подерті,
Щоб  спокутати  людства  одвічні  гріхи.

Та,  мабуть,  Бог  почув  материнське  моління.
Залишився  живим,  та  змінився  навік.
Хай  загояться  рани,  душа  –  вже  осіння,
І  журба  сивиною  торкнулася  вій.

А  зозуля  рахує  не  рОки,  а  вбитих…
Серед  літа  почався  життів  падолист.
 Ще  іскриться  надія,  та  світ  оповитий
Гірко-сизим  туманом,  а  серце  –  болить.

Мовчки  згадуєш  друзів,  що  нині  в  могилі.
Знову  небо  набрало  у  рай  вартових.
Повінь  смутку  і  сліз  Україну  накрила.
Більш  не  треба  героїв.  Благаю,  живи!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510149
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.07.2014

В душі сьогодні гамірно і людно

В  душі  сьогодні  гамірно  і  людно.
Відкриті  двері  для  гостей  і  втіх.
Ми  зорям  не  клялися  словоблудно.
Я  їм  писала  сповіді…  а  ти…

Був  поруч,  та  не  чув  і  не  побачив…
Нас  не  п’янили  запахи  троянд.
За  зради  не  просили  ми  пробачень.
Ти  просто  був  моїм  буремним  «я».

Сьогодні  в  мене  в  серці  штучні  квіти,
І  зріє  в  них  оман  отруйний  мед.
Любов  нам  не  лишила  заповіту,
Героям  драми  не  дала  імен.

Та  я  в  кохання  вірую  донині,
Хоч  храм  уже  зруйнований  давно.
Намисто  зір  збираю  по  перлині  –
Ту  пісню-сповідь  із  щемливих  нот.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507585
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.06.2014

Ну от. Тепер я старша ще на вірш…

Ну  от.  Тепер  я  старша  ще  на  вірш.
А  ти  іще  на  вірш  від  мене  далі…
Як  постріли  у  душу  –  галас  тиш.
У  скриньку  серця  –  листопад  печальний.

Ти  вільний,  хай  у  прозах,  і  чужих…
А  я  –  повік  заручниця  образи.
Вона  –  і  муза,  і  щоденний  гріх.
А  спогад,  як  лихвар  скупого  часу.

У  віршах  він  спинився  і  помер.
І  літерами  смуток  сльози  ронить.
На  гріх  я  стала  старшою  тепер,
Бо  думати  про  тебе  –  заборона.

Любові  я  не  випишу  повік.
Сувої  –  ніч,  а  спогади  –  чорнило.
Розлука  стала  довша  ще  на  вірш,
І  всю  мене  у  собі  розчинила…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507384
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2014

Холодная война (В соавторстве с Юрием Ловким)

***
Мой  милый  враг,  я  за  тебя  молюсь,
Стихию  страсти  призываю  в  помощь.
Нас  боги  обрекли  гореть  и  помнить.
Неразрушим  безумный  сей  союз.

Вражда  с  тобой  милее  всей  любви  –
Слепой  и  верной,  нежной  и  горячей.
Пустое  сердце  на  свободе  плачет.
К  словам  влюбленных  я  глуха,  увы!

И  не  могу  мечтать  я  об  ином,
Чем  звуки  боя  упоенно  слушать.
Целуя  меч,  который  ранит  душу,
Я  болью  упиваюсь,  как  вином.

Как  ты  жесток,  о  мой  любимый  враг!
Сердечных  войск  не  сосчитать  потери…
Другую  любишь,  сам  себе  не  веря.
И  тайна  между  нами  –  сущий  мрак.

***
Безумен  сей  воинственный  союз.
Война  мне  непосильна  роковая.
Нет,  я  не  поражения  боюсь,
Но  выиграть  я  в  битве  не  желаю.

Кричу:  "Капитулирую",  "Сдаюсь",
Под  пули  свое  сердце  подставляя,
И  если  хочешь  смерти  моей  —  пусть
В  мучениях  погибну  от  тебя  я.

Ты,  как  болезнь,  чей  непосильный  груз
Щемящей  негой  сердце  мне  сжимает,
Ты  горе,  без  которого  (клянусь!)

Теряет  смысл  жизнь  земная.
Я  от  земного  счастия  и  рая
Во  имя  мук  священных  отрекусь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506354
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.06.2014

Останній вірш

Останній  вірш.  Думок  гарячий  біль.
Палац  вітрів  зруйнований  прозрінням.
Душа  вагітна  тишею  безсиль.
У  серце  ж  без  гріха  –  летить  каміння.

Останній  грім  розірваних  небес.
У  літерах-дощах  –  печальна  сповідь.
Не  прийме  жодна  із  твоїх  адрес
Дарунку  запізнілої  любові.

Останній  Рим  ілюзій  упаде.
І  винесе  сумління  грізний  вирок.
А  спокій...  Не  знайду  його  ніде.
Та  відпущу  рядки  в  далекий  вирій.

Останній  лист  у  вічність  –  епілог,
Тускніє  дрібно-зоряний  мій  почерк.
Не  буду  я  у  списку  перемог.
А  ти  не  вчиниш  цей  блаженний  злочин.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505213
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.06.2014

Не віриться, що в дім пришла війна…

Не  віриться,  що  в  дім  пришла  війна,
Як  звір  із  пекла,  люта  і  жахлива.
Народе  мій,  у  чім  твоя  вина,
За  що  землі  твоїй  кривава  злива?

Ми  думали,  що  вічним  буде  мир,
Та  вторгнувся  Уран  в  стихію  Овна**.
Постав  із  культу  сили  злий  кумир.
Колодязі  сердець  безумства  повні.

А  люди  честь  і  совість  залюбки
Несуть  у  жертву  Грошовому  Богу,
І  час  не  виправляє  помилки.
Історія  повторюється  знову.

Чиї  гріхи  спокутуємо  ми?
Чи  не  свої  ж  –  байдужість  і  гординю?
Коли  вже  людство  вийде  із  пітьми?
Питання  вічне.  А  життя  –  єдине…



**Уран  в  стихії  Овна  -  за  словами  астрологів  нині  планета  Уран  перебуває  в  сузір"ї  Овна,  а  це  дуже  войовнича  комбінація...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503184
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.06.2014

Гріхи античного саду

(вінок  сонетів)

1.
В  античному  саду  гріхи  доспіли,
Їх  жадібно  збирав  голодний  люд.
Плодами  зваб  втішалось  кожне  тіло,
А  душі  мерли  від  отруйних  пут.

Тим  оргіям  земним  боги  раділи,
Плануючи  усім  жахливий  суд.
Та  люди  і  донині  не  прозріли,
І  п’ють  із  чаші  зла  солодкий  бруд.

А  мудрість  у  лахмітті  самозречень
Жебрачкою  блукала  по  світах.
Приходила  невчасно  й  недоречно,

Цнотливістю  бентежила  невдах,
Хоч  гріла  віра  їй  кістки  старечі,
Неправдою  заріс  камінний  шлях.

2.
Неправдою  заріс  камінний  шлях.
Яким  ходили  воїни  й  народи.
Шукали  люди  у  чужих  слідах  –
Хто  істини,  а  хто  –  винагороди.

Та  всі  перетворилися  у  прах,
На  ньому  протиріччя  щедро  родять,
А  правда  –  у  колючих  бур’янах,
І  лютий  меч  скосив  зерно  свободи.

Збивала  мудрість  ноги  об  ганьбу,
І  руки  в  жилах  від  безсилля  мліли…
Олімп  давно  про  неї  вже  забув,

А  смертні,  від  жорстокості  сп’янілі,
Продовжували  марну  боротьбу.
Тьмяніла  правда  перед  культом  сили.

3.
Тьмяніла  правда  перед  культом  сили,
Бо  люд  кумирів  обирає  сам.
Гріхи  йому  молитви  шепотіли,
Спокуси  будували  скверний  храм.

Статут  природи  –  основне  мірило
Канонів  диких  і  абсурдних  драм.
І  навіть  мудрі  божевілля  пили,
Вихлюпуючи  відчай  із  пера.

Жерці  розпусти  моляться  порокам,
Олтар  гріхів  огидою  пропах.
У  воїнів  –  боги  завжди  жорстокі,

Їх  образи  таять  величний  жах.
За  покликом  безумних  лжепророків
Несла  у  бій  жадоба  чорний  стяг.

4.
Несла  у  бій  жадоба  чорний  стяг,
Бо  з  волі  Зевса  –  грізного  тирана  –
Програли  у  божественних  боях
Атлант  і  Прометей  –  боги-титани.

Один  тримає  небо  на  плечах,
Страждає  у  невидимих  кайданах.
А  іншого  карає  хижий  птах,
Сльозами  людства  кровоточить  рана.

Якщо  немає  правди  між  богів,
То  як  можливо  людям  жити  в  мирі?
Хто  розгадає  суть  священних  слів?

Чи  є  спасіння  у  сумнівній  вірі?
За  відданість  дарують  лютий  гнів
Їх  ідоли,  в  гордині  скам’янілі.

5.
Їх  ідоли,  в  гордині  скам’янілі,
Насититись  безумством  не  могли.
В  людей  у  жилах  пристрасті  кипіли,
Чесноти  вкрила  пелена  імли.

Як  точать  черви  цвіт  невинно-білий,
Що  вже  не  знає  дотику  бджоли  –
Пороки  юні  душі  полонили,
А  мудрість  не  діждалася  хвали.

Щасливий  той,  хто  розумом  убогий,
Хто  по  тернистих  не  ходив  стежках,
Шукаючи  до  істини  дороги.

Щасливі  ті,  хто  у  чужих  гріхах
Трагічного  не  бачать  епілогу,
Не  чують  неминучий  смертний  крах.

6.
Не  чують  неминучий  смертний  крах
Раби  і  дурні,  що  нагі  душею,
У  долі  не  благають  більших  благ.
У  корені  зав’ялились  ідеї.

І  дух  свободи  у  ярмі  зачах,
Дістала  кривда  дорогі  трофеї,
І  золото  –  ціна  усіх  звитяг  –
Бездарний  автор  злої  епопеї.

Щасливий  той,  хто  істини  не  знав,
Кому  жорстока  правда  не  боліла,
Хто  шмат  черствий  у  спокої  жував,

Хто  розум  не  виплакував  чорнилом.
Бо  не  мінявся  світовий  устав,
А  мудрість  все  жебрачкою  ходила…

7.
А  мудрість  все  жебрачкою  ходила
Туди,  де  ткалось  плетиво  спокус,
Де  в  голоді  марнів  Пегас  безкрилий,
Поети  скніли  на  могилах  муз,

Де  мрії  нездійсненні  миготіли,
Де  місяця  ріжок  у  сонце  вгруз,
Де  кров’ю  заплямоване  світило
Пекельно  рвало  піднебесний  шлюз.

Хотіла  мудрість  стати  молодою,
Про  щастя  ворожити  на  зірках,
Скорити  світ  граційною  ходою,

Забути  назавжди  про  біль  і  страх…
Та  люд  її  залишив  поза  грою  –
Буяла  дикість  у  гнилих  серцях.

8.
Буяла  дикість  у  гнилих  серцях,
Розбещених  у  розкоші  та  блуді,
Кривавий  Колізей  збирав  аншлаг  –
За  злочини  юрбу  ніхто  не  судить.

Анархія  жадоби  і  розваг
Свавільно-ницо  панувала  всюди,
В  прекрасних  нестаріючих  садах,
Отруйним  бур’яном  зросли  облуди.

Бо  світ  пішов  дорогою  гріха,
І  рухається  в  прірву  без  упину.
О,  доля  людства  –  пафосно-лиха!

Джерела  правди,  чисті  та  дитинні,
Замулює  гординя  і  пиха.
Але  життя  людське  –  лише  піщина.

9.
Але  життя  людське  –  лише  піщина
У  хаосі  космічної  води.
На  дно  небес  ведуть  земні  вершини,
І  байдуже  –  летіти,  чи  повзти.

Людьми  керують  поклики  тваринні,
Їх  манять  заборонені  плоди.
Нікчемна  перед  Всесвітом  людина,
Хоч  до  богів  рівнялася  завжди.

Хто  пише  для  людей  дурні  вистави,
І  як  змінити  їх  абсурдний  хід?
Для  когось  цілий  світ  –  лише  забава.

Його  жадоба,  ненависть  і  хіть,
Звитяга,  велич,  боротьба  і  слава  –
Трагічна  метушня,  комічна  мить…

10.
Трагічна  метушня,  комічна  мить  –
О,  скільки  в  неї  вкладено  нектару,
Натхнення,  і  отрути,  що  п’янить,
Вина  і  крові,  злочинів  і  кари!

Земних  ілюзій  нерозривну  сіть
Майстерно  зав’язав  Олімп  захмарний.
Жага  протесту  в  німоті  кричить,
Та  утекти  з  цього  полону  марно.

Між  днем  і  ніччю  невідчутна  грань,
Добро  і  зло  злилися  воєдино,
Набуло  щастя  кольору  страждань.

Немає  в  тім  ні  честі,  ні  провини  –
Душа  –  до  зір,  а  тіло  –  до  бажань…
Статут  природи  буде  завжди  чинним.

11.
Статут  природи  буде  завжди  чинним,
Його  табу  –  солодшими  за  мед.
В  багнюку  розкидаються  перлини,
Гучні  пророки  ждуть  своїх  комет.

Феміда  ж  не  помилує  невинних.
Сліпа  вона,  та  чує  дзвін  монет.
Плете  Арахна  жертвам  павутину,
І  сходяться  пороки  на  бенкет.

Мінялись  імператори  й  герої,
Сріблили  зорі  сивину  століть,
Та  час  на  тілі  людства  ран  не  гоїть.

Нутро  його,  загноєне,  болить.
Вкарбований  інстинктами  у  крові,
Божественний  рукопис  не  згорить.

12.
Божественний  рукопис  не  згорить,
Зникають  лиш  переклади  і  форми.
Він  увібрав  безумство  лихоліть,
Нащадкам  передавши  сталі  норми.

Коли  краса  приховує  огидь,
І  грація  наслідує  потворність,
Буяє  гордість,  а  сумління  спить,
Сплітаються  у  душах  біле  й  чорне  –

Тоді  приходить  процвітанню  край,
І  падають  держави  на  коліна,
Пекельним  терном  заростає  рай,

Отрутою  стають  солодкі  вина,
Панує  ненаситність  хижих  зграй,
А  створене  людиною  –  загине.

13.
А  створене  людиною  –  загине.
Якщо  не  буде  миру  і  добра,
Бо  юні  насолоди  швидкоплинні,
А  мудрість  завжди  бідна  і  стара.

Цей  вічний  маскарад  ніхто  не  спинить,
Та  може  бути  чесною  ця  гра,
Щоб  ніж  підступний  не  всадила  в  спину
Ганьба  поразок  і  огида  зрад.

Яскраві  маски  і  вбрання  строкаті
Закрили  душі,  як  залізний  щит.
Царі,  паяци,  генії,  солдати!  –

Усім  гріхів  напитися  кортить!
Та  все  на  світі  вимагає  плати,
Довівши  долю  до  могильних  плит.

14.
Довівши  долю  до  могильних  плит,
Заміють  і  тріумфи,  і  поразки.
Хто  в  долі  був  не  раб,  а  фаворит,
Той  навіть  смерть  перехитрити  ласий.

Потік  бажань  приречених  бурлить,
В  передчутті  смертельного  екстазу,
Але  пітьма  миліша  за  блакить,
Коли  єство  людини  гріх  уразить.

Людська  душа  –  це  амфора  без  дна,
І  скільки  б  каяття  туди  не  лили,
Бажання  не  втамуються  сповна.

Солодкий  біль  несуть  отруйні  стріли.
Шалено  розродилася  весна  –
В  античному  саду  гріхи  доспіли.

МАГІСТРАЛ

В  античному  саду  гріхи  доспіли,
Неправдою  заріс  камінний  шлях.
Тьмяніла  правда  перед  культом  сили.
Несла  у  бій  жадоба  чорний  стяг.

Їх  ідоли,  в  гордині  скам’янілі,
Не  чують  неминучий  смертний  крах.
А  мудрість  все  жебрачкою  ходила.
Буяла  дикість  у  гнилих  серцях.

Але  життя  людське  –  лише  піщина,
Трагічна  метушня,  комічна  мить…
Статут  природи  завжди  буде  чинним.

Божественний  рукопис  не  згорить,
А  створене  людиною  –  загине,
Довівши  долю  до  могильних  плит.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502057
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.05.2014

Не прочитаєш…

Не  пишеться.  А  ніч  –  сліпа  безодня.
Сплелись  корінням  у  душі  слова.
Старих  казок  змішались  епізоди,
Казкар  сердець  любов  не  доспівав.

Не  буде  клятв.  Навіщо  пишні  фрази?
Архіви  болю  збереже  душа.
Даремно  шліфувати  слів  алмази,
Бо  сказано  до  мене  все,  на  жаль.

Пером  зірок  оспівані  омани.
Судом  кохання  виправданий  гріх.
А  серце  –  плід,  що  зірваний  зарано.
Воно  б  кохало,  та  едем  згорів.

Не  напишу.  А  ти  не  прочитаєш.
І  зійдуть  чари  перетлілих  мрій.
І  душу,  перевтомлену  від  таїн,
Від  сну  розбудить  запізнілий  грім.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501808
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2014

Убили сина

Убили  сина.  Гірко  плаче  мати.
За  Україну  він  поклав  життя.
Вітри  по-вовчи  залились  виттям.
Убила  звістка  вибухом  гарматним.

А  чисті  небеса  мовчать  трагічно.
Лиш  –  «мамо…  мамо!»  -  квилить,  як  пташа,
Скорботна,  та  нескорена  душа.
І  «Сину…  сину»  -  обізветься  відчай.

Вставай,  синочку!  Скрізь  весна  буяє!
Та  ні…  Не  встане.  Міцно  він  заснув.
Зустрів  хоробро  кривду  і  війну.
Не  плачте,  мамо,  він  тепер  у  раї…

І  знову  правда  кровоточить  словом.
І  знов  на  серці  –  невигойний  слід.
Ніхто  за  мир  даремно  не  поліг,
Їх  кров  цвіте  трояндами  любові...

[img]https://pp.vk.me/c540106/c540103/v540103939/1f391/6hDnytgl7LM.jpg[/img]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501594
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2014

Печаль моя не має берегів…

Печаль  моя  не  має  берегів.
І  вітер  плаче,  як  журлива  скрипка.
Та  хочу  я,  щоб  ти  не  знав  нудьги,
І  серцем  не  пізнав  німого  крику.

Хай  образ  твій  залишиться  в  рядках.
Від  мене  це  найкращий  подарунок.
А  пристрасть,  що  не  варта  мідяка,
Хай  не  пророчать  нам  таємні  руни.

Хоч  біль  катує  віршами  вночі,
А  вдень  провина  докорами  ріже,
Не  видам  я  журбу  свою  нічим.
Лиш  ти,  прошу,  не  пий  моєї  тиші!

Не  знай.  Не  вір.  Життя  –  це  тільки  гра.
Нехай  барвисті  маски  правлять  світом.
Благаю,  лиш  поезію  не  зрадь,
Бо  тільки  їй  над  вічністю  зоріти…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501401
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2014

І знову цей стан…

І  знову  цей  стан,  коли  ти  ні  живий,  ані  мертвий,
І  знову  дощі  виграють  старомодний  мінор.
І  мрії  зітхають,  латаючи  одяг  протертий.
І  вкотре  дивлюсь  я  до  сміху  банальне  кіно

Про  бідних  і  добрих,  про  злих  і  казково  багатих,
Про  дружбу  і  пиво,  розлите  в  дешевих  кафе.
Про  гроші  і  владу,  бандитів  і  блазнів  строкатих,
Про  еру  свободи  і  модні  пісні  на  «FM».

А  час  не  питає  про  наші  розтрачені  весни,
А  час  не  встигає  збирати  валізи  думок.
А  серце  втомилось  шукати  надії  воскреслі.
А  ти,  як  і  завжди,  від  віршів  моїх  –  ні  на  крок…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496805
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2014

Ми виросли з рабів!

Змінився  час.  Ми  виросли  з  вождів.
Їх  «величчю»  наситились  по  горло.
А  в  небі  будуть  вічно-молоді
Сто  янголів  –  болюча  наша  гордість.

Прийшла  пора.  Ми  виросли  з  рабів.
Хоч  важко  так  засвоїли  науку.
Гримів  у  душах  справедливий  гнів,
І  нація  родилася  у  муках.

Буяє  цвіт.  Діждалися  весни.
Яка  вона  заплакано-прекрасна!
Встають  за  правду  дочки  і  сини.
Із  квітами  ростуть  могили  рясно…

Чорніє  смерть  і  червоніє  кров.
Та  мій  народ  нескорений  від  роду.
У  нього  на  душі  святе  тавро  –
Любов  до  України  і  свободи.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496564
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2014

Ти маєш звичку запивати каву…

Ти  маєш  звичку  запивати  каву,
Похмуре  небо  фарбувати  «артами»,
Переставляти  у  романах  глави,
І  грати  всюди  однією  картою.

Ми  –  береги  пустельного  багаття.
Ти  –  ніби  дзеркало  моєї  вічності,
В  якій  панує  Хаос*  і  Ерато**,
В  сузір’ї  підсвідомості  повінчані.

А  час  плете  мереживо  із  буднів,
І  знаками  питання,  ніби  спицями
В  душі  сплітає  березні  і  грудні,
Дві  нитки  долі  –  небо  і  земля  –
Це  ми…



*Хаос  -  простір  цілковитого  безладу,  із  якого  виникли  перші  грецькі  боги.
**Ерато  -  муза  любовної  поезії.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495473
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2014

Такі, як ти, не дивляться услід…

Такі,  як  ти,  не  дивляться  услід,
Коли  розлука  забирає  душу,
І  небо  помирає  на  землі,
Лишаючи  на  пам’ять  чорні  ружі.

Руйнують  щастя  грози  і  шторми,
Коли  любов  і  гордість  у  союзі.
Крізь  галас  буднів  тишею  щемить
Оте  таке  болюче  –  «просто  друзі».

Такі,  як  я,  не  кличуть  –  не  чекай.
Лиш  сповіді  пливуть  у  позачасся,
 Спокутуючи  пеклом  грішний  рай.
Та  муки  для  чужих  –  криві  гримаси.

А  хто  один  для  одного  ми  є?
Лише  актори.  Нам  набридли  ролі.
Лиш  небо  в  душі  зорями  наллє  –
Сльозами  зі  смаком  гіркої  солі…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495373
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.04.2014

Мій гордий нарцисе!

Мій  гордий  нарцисе,  володарю  рим  і  метафор!
У  дзеркалі  віршів  любов  ти  неволиш  пером.
А  душі  стікають  у  твій  позолочений  фарфор.
І  дзвінко  сміється,  пускаючи  стріли,  Ерот.

Твій  погляд  лукавий  собі  ж  задивився  у  вічі.
Поглянь  же  на  небо  –  там  потяги  юності  мчать,
Там  нудиться  в  черзі  чиясь  нерозгадана  вічність,
Щоб  стати  твоєю,  спинивши  розхристаний  час.

У  тебе  у  ліжку  дрімають  покинуті  музи,
А  ти  все  мандруєш  країнами  дивних  ідей.
Ти  ситий  життям,  та  шукаєш  засушений  кусень.
Бо  пишна  самотність  людину  не  втішить  ніде.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495151
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2014