Тамара Піддубна

************

Одна  із  тисячі  можливостей  дана,
Одна  із  тисячі,  і  ще  одної,
Сьогодні,коли  плачуть  небеса,
Сміюся,не  ковтаю  сльози,
Тому  що,в  центрі  Всесвіту  -є  я.
Згустки  енергії  протягнуті  мов  струни,
Сторінки  перегорнуті  життя,
По  ним  течуть  в  інформаційнім  полі.
Нехай  ридають,плачуть  небеса,
Чорна  журба  не  стомить  мого  серця,
Світлі  сторінки  нового  життя,
Я  оповию  веселковим  щастям.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686847
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.08.2016

Ой не світи місяченьку…….

“Ой  не  світи  місяченьку  ,  не  світи  нікому,  тільки  світи  миленькому,  який  йде  додому…”  -заливалась  соловейком  наша  мила  Галиночка.  Голос  у  неї  високий  дзвінкий  ,  чистий.  Їй  би  десь  у  народному  костюмі  та  й  на  великій  сцені  співати,  зачаровуючи  співом  своїм  людей.  А  так…  А  так  ми  у  парку  поблизу  станції  метро  “Піраміди”,  дивувалися  з  її  таланту,  підспівували  та  накривали  “поляну”.  На  чисту  скатертину  викладали  хто  ,  що  приніс  ,  пригощалися,  жартували,  ділилися  новинами  з  України.  Жалілися  одна  одній  на  погане  поводження  господарів  з  нами,  на  біль  у  спині,  опухлі  ноги,  пропонували  народні  рецепти  самопорятунку.  Дехто  із  дівчаток  не  витримував  і  починав  плакати,  сумуючи  за  домівкою  ,за  рідними.  Кажуть,  що  заробітчанками  ми  стали  добровільно,  що  хотіли  -  те  і  маємо.  Скоріше  добровільно-примусово.  На  мою  думку  ми  покинули  свої  домівки  ,  тільки  по  одній  причині  -  допомогти  родині  вирішувати  економічні  проблеми,  адже  на  Україні….Ні  ,не  буду  я  вам  розповідати,  що  коїться  на  Україні  ,  самі  знаєте.  Ось  так!
Ті  люди,  які  поширюють  плітки  про  заробітчанок,  просто  боягузи.  І  бояться  зрушити  з  місця  і  інших  судять.  Говорити  легко,  а  прийняти  рішення  і  добитися  того  про,  що  мрієш-дається  тільки  сильним.
Вибачте  мені  за  маленький  відступ.  Повертаємося  ліпше  до  нашого  місця  зустрічі  у  вихідний  день.
Так  ось,  сидимо  ми  на  зеленій  травичці    невеликим  гуртом,  куштуємо  страви,які  поприносили,  ведемо  свої  розмови.  Наразі  Дарка  (ви  вже  про  неї  чули)  хвильку  помовчала  ,а  потім  промовила:
-“  Дівчата,  ось  ви  тут  сидите,  а  знаєте,  що  трапилося  із  Наталкою.  Пам’ятаєте,  така  біленька  з  голубими  оченятами.  Та  як  не  знаєте.  Згадайте,  вона  ще  з  нами  на  базар  ходила  за  вітамінами.  Так  ось,  познайомилася  вона  з  одним  італійцем,  що  свою  кав’ярню  мав.  Дуже  вже  сподобалась  вона  йому.  Прилип  до  неї,  мов  той  ріп’ях,  женитися  обіцяв,  дав  їй  роботу,  та  так  вже  крутився  біля  неї,  що  бідне  дівча  і  розтануло.  Почали  вони  жити  разом.  Спочатку  все  було  ніби  не  погано.  Частину  грошей,  які  вона  заробляла  відправляла  додому,  там  у  неї  синочок  маленький  із  мамою  залишився,  а  частину  віддавала  йому,  тому  що  він  пообіцяв  допомогти  їй  купити  квартиру(не  у  Римі  відповідно).Обіцянки,  як  кажуть  у  народів  ніби  оті  цяцянки.  Зустріла  я  її  оце  зовсім  недавно.  Люди  добрі  ,на  шо  вона  стала  похожа  -  зхудла,  бліда,  руки  тремтять.  Побачивши  мене,  кинулася  до  мене  ,обійняла  і  крізь  сльози  розповіла  мені  все  що  з  нею  трапилося.  Цей  так  званий  її  наречений,  тільки  вигляд  робив,  що  дуже  любить  її,  а  насправді  використав    добру  душу,  забрав  всі  їхні  гроші,  що  вони  назбирали    за  чотири  роки  ,  до  хати  привів  іншу  молодицю,  а  Наталку  –  вигнав,  пригрозивши,  що  здасть  у  поліцію,  адже  вона  (кландестіна)  без  документів,  без  дозволу    проживання    та  працювати  в  Італії.  Схвативши  мене  за  руку  бідне  дівча  крізь  сльози  питалося:
-“І  що  ж  мені  тепер  робити,  що  робити  ?  Куди  іти,  кому  вірити?”
Я  як  могла  так  і    намагалася  її  заспокоїти  ,розрадити,  але  вона  мене  не  чула.  Потім  раптово  відштовхнула  мене  і  побігла”
-“Так  це  здається  мені  про  неї  говорили  .Я  чула,  що  одна  наша  українка  кинулася  під  поїзду  Фідене.  Бідолашка.  Ні,  не  можна  так  довіряти  людям,  особливо  чужим.”
-“Твоя  правда”-втрутилася  у  розмову  наша  “широка  господиня  Оксана”  і  продовжила:
-“Але  буває,  повірте  вже  мені,  коли  тебе  зраджують  не  чужі,  а  свої  рідні,  близькі  люди.  Ви  певно  знаєте  Любу  з  Івано-Франківська.  Та,  як  не  знаєте,  вона  ще  в  обкомі    секретаркою  працювала  колись  при  радянській  владі.  Згадали?  Так  ось  із  нею  справді  лихо  трапилося.  Хочите  послухати?”
-“  Розповідай  вже  ,не  тягни”-  хором  відповіли  ми  ,заінтриговані  її  словами.
-“Слухайте.  Працювала  вона  за  Римом,  ніби  не  дуже  далеко,    км.20.  Доглядала  стару  жінку.  Кажуть  та  стара  дуже  вредною  була,  ні  їсти  їй  нормально  не  давала,  ні  спати  уночі.  Стомлювалася  дуже  Люба,  хотіла  все  покинути  і  виїхати  назавжди  із  Італії.  Але  тут  лихо,  ворони  накаркали,  наші,  наші  ворони,  поширили  плітки,  що  Люба  в  Італії  вештається  не  відомо  з  ким,  п’є,  гуляє.  Відповідно,  що  ці  плітки  доповзли  до  її  чоловіка.  Він  дуже      розізлився  (а  можливо  тільки  цього  і  чекав,  хто  зна?),  але  швиденько  продав  квартиру,  купив  дві  однокімнатні,  для  себе  і  для  сина.  Одного  вечора  подзвонив  їй  і    сказав,  що  у  нього  вже  є  інша  жінка,  хороша,  порядна,  хазяйновита,  а  з  нею  він  розводиться  і  бачити  її  більше  не  хоче.
Після  розмови  із  чоловіком,  нервова  система  у  неї  видно  не  витримала.  Вийшла  вона  на  вулицю,  взяла  у  господарів  пляшку  із  бензином,  облилася  та  й  підпалила  себе.  Поховали  її  на    кладовищі  у  Римі.  Я    була  на  похоронах.  Нікого  із  рідних    не  було  -  ні  чоловіка,  ні  сина,  ні  сестри.  А  ви  кажете!”
-“Досить  про  погане  .  Дуже  прошу  досить.  І    так  боляче.  Не  будемо  більше  плакатися,  ліпше  співаємо  “Ой  не  світи  місяченьку,  не  світи  нівкому”  -тихо  промовила  Марійка  із  Коломиї:
-“  Співаймо,  співаймо!”
Полинула  над  парком,  над  “Пірамідами”,  над  древнім  Римом  українська  пісня  про  кохання,  линула  вільно,  вільно,  а  ми  нікуди  правди  діти  ,змушені  знову  залишатися  у  неволі  у  на-пів  рабстві,  добровільно-  примусово,  дякуючи  нашій  державі,  якої  не  має.  Терпіння.  Скільки  ж  то  терпіння  треба  мати?  Хто  відповість?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669675
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2016

Політ

Політ  думок,  минулого  полон
Не  відпускає,  повертає  проти  волі
У  спомин  веселковий  сон
Поміж  байдужих  та  самотніх  буднів

Один  за  одним  пропливають  дні
Далеко  ти,    ні  вісточки  ні  згадки
Нічого  не  прошу,  тільки  одне
Згадай  ,хоч  зрідка  ,у  думках  про  мене

Політ  минулого  у  сновидіннях,  у  літах
Ні,  не  поверне  ті  краплини  щастя,
Які  я  з  ніжністю  на  протязі  років
Сховала  у  своєму  зраненому  серці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668688
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2016

Портал у потойбічний світ II

Наступного  дня  я  прокинулася  десь  о  шостій.  Ніхто  мене  не  будив.  Ані  промінчик  сонця  яскравого,  ні  веселий  спів  птахів  ,навіть  собаки  і  ті  не  гавкали.  Тиша  ,тиша  в  кімнату  вповзла  ,глуха  тиша    на  диво  дзвінка.  А  як  може  бути  по  іншому,  адже  у  кімнаті  де  я  спала,  вікна  з-над  двору  були  зачинені  ставнями.  Коли  їх  закрили,  геть  чисто  не  знаю.  
Тиша  і  темрява.  Страшно!  Ні,  це  я  жартую,  але  настрій  у  мене  був  препоганий.  Необхідно  прийняти  рішення-розпочинати  роботу  чи  може  втекти  якнайшвидше  поки  не  пізно?
Подумавши  хвильку-другу  я  таки  прийняла  рішення.
-Втекти  завжди  встигну  ,а  попробувати  можна.  І  грошей  підроблю  та  й  мову  їхню  пізнаю  досконаліше.  А  це  вже  щось  у  моїх(м’яко  кажучи)критичних  обставинах.
Прийнявши  таке  життєво-важливе    рішення-розпочинаю  ,як  завше  ранкову  гімнастику  поєднуючи  її  з  автотренінгом  (психологічні  установки  для  підняття  морального  духу.)Все  це  дійство    зайняло  в  мене  десь    з-пів  години.
У  на-пів  темній  кімнаті  та  у  цілковитій  тиші  вийшло  досить  не  погано.
Оптимістично  скочивши  з  ліжка  шкандибаю  у  ванну  кімнату(без  єдиної  згадки  про  ванну),приймаю  ,як  можу  водні  процедури  і  приводжу  себе  до  порядку.  Таким  чином  ,як  фізично  так  і  морально  я  підготувалася  до  бою.  Сідаю  на  стілець  і  знову  розпочинаю  аналізувати  ситуацію  в  якій  знаходжуся.
Раптово  різко  відчиняються  двері,  без  єдиного  стуку.  Від  несподіванки  підскакую  зі  стільця  і  завмираю  на  місці,  здивовано  глипаючи  на  господиню,  яка  ставить  на  стіл  піднос  із  моїм  сніданком.  Кивнувши  мені  головою,  запрошує  мене  на  чашку  кави  з    молоком    та  домашнім  печивом,  а  потім  приємним  привидом  у  фізичній  оболонці  зникає  за  вхідними  дверима.
Ось  так  розпочався  ранок  мого  першого  робочого  дня  на  моїй  першій  роботі.
Що  було  далі?  А  нічого.  Поснідавши  та  помивши  за  собою  посуд  я  знову  присідаю  на  стілець  і  сиджу  на  ньому  у  роздумах  і  без  онних  десь  годину.  Нікого  немає  ,ніхто  мене  не  турбує,  таке  враження,  що  про  мене  взагалі  забули.
Аж  раптом  на  вулиці  почувся  гуркіт  машини  ,  хряцнули  дверцята.  Потім  веселі  викрики,  вітання.  Я  тихенько  підійшла  до  дверей  ,трішки  відчинила  їх  і  виглянула  на  вулицю.  Біля  відкритої  брами  стояв  гурт  людей,  чоловік  так  15-ть.  Всі  вони  голосно  гомоніли,  розмахуючи  руками.  Побачивши  мене(а  щоб  вам  добре  було)жестами  запросили  підійти  до  них,  що  я  відповідно  і  зробила.
Соромливо  опустивши  очі  підійшла  до  них  і  одразу  ж  опинилася  напроти  інвалідної  коляски  у  якій  сидів  мужчина  із  сивим  волоссям  та  запущеною  щетиною  на  блідому  обличчі.  Але,  що  найбільше  вразило  мене-так  це  його  очі.
Водянисто-голубі  ,випуклі  мов  у  гадюки.  Ці  очі  повільно  поповзли  по  моєму  тілі.  Я  ж  стояла  мовчки  опустивши  очі  до  самісінької  землі,  але  моя  соромливість,  незалежно  від  мене    потихенько  розвіювалася  під  цим  знахабнілим  поглядом  мов  туман  на  сонці.  У  мені  всередині  наростало  великою  хвилею  цунамі  обурення  .Я  вся  напружилася,  ще  одна  секунда  і  мене  вже  немає  поміж  ними.  Не  можу  допустити  ,щоб  таку  хорошу  дівчинку,  як  я  знапастив  своїм  поглядом  ,якийсь  дідуган.
Тільки  но  моє  тіло  зробило  рух  ,як  із  інвалідної  коляски  почувся  гучний  голос:
-“What  is  your  name?”
-Англійська?  Майнуло  у  голові  і  я  автоматично  відповіла:
-“Ліда”
Цей  ірод  уважно  подивився  на  мене  і  знову  поставив  запитання,  але  вже  на  італійській  мові  .Відповісти  відповідно  йому  я  вже  не  змогла,  а  також  мені  зовсім  не  хотілося  витягувати  своє  рятівне  “Si”.Його  ж  запас    англійської  завершився  одним  запитанням.
Стою,  мовчу  та  злорадно  думаю-“1-0  в  мою  користь.  ”Адже  англійську  мову  я  знала  досить  не  погано.
-“  Спробуй    ще  один  раз  так  подивитися  на  мене,  тільки  спробуй”-злилася  я  на  себе,  на  нього,  на  весь  білий  чи  голубий  світ.
Ні  не  подобається  мені  ця  людина  ,не  добра  вона.  І  містечко  якесь  химерне.  Камінь  та  пісок.  Втекти?  Залишитися?  Мене  почали  роздирати  протиріччя.  Що  робити?  Секунди,  секунди  життя  пропливали  у  вічність.  Ні,  немає  вороття.  Залишаюся.
Я  рішуче  підійшла  до  інвалідної  коляски  та  й  повезла  чолов’ягу  до  його  хоромів.
Перші  дні  пройшли  ніби  не  погано.  Ніхто  до  мене  не  чіпався  ,ніхто  не”лапав”  і  я  почала  вже    сумніватися  у  своїх  поганих  передчуттях  ,  коли  одного  вечора  мій  господар  втупившись  у  мене  своїми  гадючими  очима  інтригуюче  запитав”
-“Voi  farl  L’amore?”
Я  від  здивування  спочатку  подумала  ,що  він  хоче  повезти  мене  на  море  і  тому  відповіла  згодою,  адже  море-це  так  чудово!
Люди  добрі,  яке  море!  Цей    на-пів  паралізований  дідуган  почав  таке  витворяти,  що  ліпше  забути  і  не  згадувати  ці  три  дні.
-Темна,  глуха  ніч!  Але  я  не  здалася.  Одного  дня,  коли  терпець  мій  урвався,  як  схватила  його  за  сорочку  та  як  потягнула  на  себе  промовивши:
-“Ще    хоч  один  раз  полізеш  до  мене,  гидото  -  уб’ю,  та  й  відпустила  із  такою  силою,  що  цей  нелюд  гепнувся  на  голу  землю.“
Н  і  ,не  розмовляла  я    ще  тоді  італійською  мовою,  все  це  було  сказано  на  моїй,  рідній  мові,  але  таким  тоном  ліпше  не  згадувати.
Поки  цей,як  то  кажуть  ,приходив  до  тями  та  піднімався  з  підлоги,  я  швиденько  побігла  на  другий  поверх  до  невістки  ,  при  допомозі  словника  пояснила  їй,  що  покидаю  роботу  та  їду  до  Риму.
Що  і  зробила,  але  відповідно  отримала  перші  свої  гроші,  поповнила  словниковий  запас,  та    трішки  вивчила  їхню  кухню.
Розарія,  так  звали  невістку  ,  підвезла  мене  до  вокзалу,  купила  квитка  та  посадовила  на  потяг,  помахавши  мені  рукою.
У  відповідь  я  тільки  посміхнулася  їй.  Адже  у  моїй  голові  шугала  одна  думка:
-“Швидше,швидше  звідци  ,швидше  від  цього  каміння  та  піску,до  Риму,до  моїх  подруг  –  Дарки,Валі,Олі,Люби.Так  хотілося  розповісти  їм  про  все,що  трапилося  зі  мною,поплакатися  їм,зігрітися  у  їхніх  обіймах.
До  Риму,до  Риму  у  офіс  Маріо……
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668687
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2016

Колиба

А  хто  сказав,  що  перестане  лити  дощ
На  капелюх  забутої  колиби
Поміж  дерев  високих,
Трав  пахучих,  квітів
Стоїть  вона  за  межами  світів
Стрімкий  потік  злітає  з  чорних  гір
І  падає  у  води  стрічки  голубої
А  ми  у  двох  за  межами  світів
У  тій  колибі  заховалися  з  тобою
Так  хто  сказав,  що  перестане  лити  дощ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667198
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2016

Нарцис

Поглянь  на  мене
Ні,  не  відвертай  очей
Поглянь,  як  я  тебе  кохаю
Усім  єством  своїм  бажаю
Кричати  хочу  на  весь  світ
Так  боляче  мені
А  ти-байдуже  дивишся  на  світ
Самозакоханий  нарцис
У  шатах  не  підвладного  душі
Оголеного  егоїзму
У  кожнім  слові  і  у  погляді  твоїм
Цинізму  трунок  ядовитий
Але  я  знаю  ні,  ти  не  такий
Це  зброя  є  твоя  ,залізні  шати
Страхи  твої,  прошу  повір  мені
Адже  по-правді  ,так  по-правді
Кохаю  я  тебе  
Навіть  якщо  сьогодні
Ти  так  закоханий  у  себе

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667197
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2016

Портал у потойбічний світ I

Невеликі  двоповерхові  будинки  ,високі  кам’яні  паркани  ,вузькі  вулиці  поміж  сипучого  піску.  Таке  містичне  видовище  постало  перед  моїми  очима  ,коли  я  вийшла  із  таксі  ,яке  винайняла  на  вокзалі,  щоб  доїхати  за  даною  мені  адресою  ,на  мою  першу  роботу.  Не  містечко  ,а  древнє  поселення  періоду  середньовіччя  .  А  що  найбільше  вразило,  так  це  відсутність  будь-якої  зелені.  Здається  пишні  дерева,  шовкова  м’ягка  травиця  ,пречудові  південні  квіти,  одного  дня  дружньо  зібралися,  та  й  покинули  це  непривітне  містечко,  залишивши  після  себе  тільки  камінь  та  пісок.
-Оце  так  влипла!  Куди  я  потрапила?  Ні    однієї  живої  душі  навколо  не  бачу  ,жарко,  так  пити  хочеться,  хоч  би  струмочок  якийсь  маленький.  Нічого,  нікого-ні  струмочка,  ні  колонки  ,ані  благодійного  дощу  .А  що,  якщо  я  пройшла  випадково  крізь  портал  у  потойбічний  світ,  а  можливо  у  саме  пекло?  У  моїй  бідній  голові  від  спеки,  попливли  ”фати-моргани”  з  прохолодними  оазисами  і  гучними  водограями,  озерами  ,над  якими  кружляли  махаючи  крильцями  казкові  метелики.  Ні,  ні  не  метелики,  це  протягували  до  мене  свої  туманні,  на-пів  прозорі  руки  химери.  Я  автоматично  закрила  обличчя  руками.
-“Зараз  впаду”-  лунала  думка  у  спаленному  мозгу-  “  Зараз  впаду.”
-  “Сеньйора,  ось  де  Ви!  А  ми  вже  годину  шукаємо  Вас.  Як  ви  добралися  сюди    одна  ?  Бідолашна.  Та  на  Вас  обличчя  немає.  Ходімте  до  машини  там  працює  кондиціонер.  Розумію,  розумію  ваш  організм  не  звик  до  таких  високих  температур.  Ходімте!”  Витащив  мене  з  моєї  на-пів  реальності  чужий,  низький  голос    незнайомої  мені  людини,  одягненої  у  чорний  костюм  і  білу  сорочку.  І  ще  у  таку  спеку!  Ця  незнайома  мені  людина,  яка  розмовляла  ламаною  російською  мовою  підхопила  мене  попід  руку  і  потащила  до  довгої  чорної  машини.  У  ці  хвилини,  повірите,  мені  було  байдуже  куди  мене  тягнуть  і  куди  повезуть,  так  було  зле.  Але  все  має  свій  початок  і  кінець,  як  і  кожен  день  нашого  життя,  що  впадає  у  річку  забуття.
І  так.  Їхали  ми  довго  ,десь  приблизно  годину,  а  можливо  і  більше.  В  машині  було  прохолодно,  як  і  була  прохолодною  мінеральне  вода  ,якою  мене  пригостили.  Ніхто  зі  мною  більше  не  розмовляв,  ні  про  що  не  розпитував.  У  думках  я  подякувала  їм,  тому  що  було  й    мені  не  до  розмов.  За  вікнами  довгої  машини  пропливали  вже  знайомі  мені  пісок,  камінь,  двоповерхові  малі  будиночки  з  високими  парканами.  А  ні  тобі  собаки,  чи  може  кішки,  чи  може  мишки.  Нічого  живого,  ніяких  думок,  тільки  втома.
Біля  одного  із    будинків  машина  зупинилася.  Мене  жестом  попросили  вийти,  відчинивши  дверцята.  І  я  повірите  ,  не  тільки  вийшла,  але  навіть  старанно  виповзла  на  вулицю  ,та  ще  й  встигла  приліпити  на  обличчя  щиро-привітну  посмішку.
На  широкому  подвір’ї      стоїть  гурт  людей,  які  вітаючи  мене,  голосно  перемовлялися  поміж  собою,  відповідно  на  своїй  (а  не  моїй)  мові.
-“Шановні  пані  і  панове,  як  би  я  вміла  розмовляти  на  вашому  ,то  знала  б  що  маю  робити”-так  собі  думаю,  але  мотаю  головою  промовляю:
-  ”Sі,  Sі  ”.
Все  що  могла  витащити  у  цей  досить  напружений  момент  із  свого  скудернацького  запасу  італійської  мови,  який  у  мене  складався  аж  із  п’яти  слів.
На  кінець  прелюдія  завершилася  і  мої  так  звані  господарі  запросили  мене  до  однієї  із  кімнат,  посадили  на  стілець  поблизу  дерев’яного  столу  і  почали  розглядати  із  голови  аж  до  самісіньких  ніг.  Хоч  плач,  хоч  смійся,  але  нічого  сиджу  і  мовчу.  В  горлі  знову  пересохло  навіть  слів  не  можу  видавити.  Одна  із  жінок  привітно  посміхаючись  протягнула  мені  склянку  холодної  води.  Я  на  хвильку  затрималася  ,а  потім  потихеньку  ковток  за  ковтком  почала  відпивати  воду  смакуючи  її.  Ніколи  не  могла  б  навіть  подумати,  що  звичайнісінька  вода  може  мати  такий  незбагненно-фантастичний  смак.
Другий  етап  сидіння  на  стільці  був  значно  смачнішим-чашка  гарячої  кави  із  домашньою  випічкою,  райська  насолода  для  голодного  мого  животика.  Відповідно  я  не  відмовилася,  навіть  навпаки,  уявивши  себе  “єгипетською”  принцесою  акуратно  відкушувала  печиво  і  потихеньку  запивала  його  гарячою  кавою,  намагаючись    тримати  спину  і  голову  якомога  пряміше.
Надивившись  на  мене  ,присутні  що  були  у  кімнаті  почали  розходитися,  киваючи  мені  на  прощання  і  промовляючи  щось  на  своїй  мові.
І  ось  ми  залишилися  удвох.  Я  і  одна  із  літніх  жінок.  Коли  я  допила  каву  і  проковтнула  останній  кусок  печива,  господиня(  так  будемо  її  називати)показала  рукою  на  себе  і  промовила:
-“Sandra”
Я  здогадлива  ,відразу  зрозуміла,  що  вона  від  мене  хоче  і  також  промовила:
-  “Ліда”
Господиня  посміхнулася,  попросила  мене  піднятися,  а  потім  повела  показувати  кімнату,  де  я  буду  жити  і  спати,  тобто  мою  кімнату,  після  огляду  якої  тільки  махнула  мені  рукою  і  промовила  на  прощання:
-“Domani  alle  otto  comancare  lavorare”
Тай  зачинила  за  собою  двері.
-Що  вона  мені  сказала,  нічого  не  розумію  ?  Беру  до  рук  російсько-італійський  словник.  Так:
“Domani”-завтра
“Otto”-вісім
“Komincare”-розпочати
“Lavorare”-робота
Складаю  речення……..
Завтра  о  восьмій  ранку  розпочинаю  роботу.
Зовсім  не  важко.  І  зустріли  мене  нібито  непогано,  люди  привітні,  а  мову  я  вивчу,  кожен  день  по  п’ять-шість  слів,  потім  буду  складати  їх  у  речення.  Єдине  мене  хвилює  ,де  ж  та  хвора  людина,  за  якою  я  маю  доглядати  і  чому  мене  не  познайомили  з  нею?  Можливо  ще  не  привезли  з  лікарні?  Як  мені  пояснили  в  офісі,  це  літня  вже  людина  після  інсульту  на-пів  паралізована.  Чи  справлюсь?  А  якщо  це  пастка  мене  хочуть  продати  в  рабство  або  на  органи.  Занадто  всі  дуже  привітні  та  добрі.
Від  таких  думок  холодні  мурашки  поповзли  по  тілу.
-Може  втекти  поки  не  пізно  ?
-Не  витягуй  люба  моя  страхи  свої,  ліпше  іди  помийся  під  умивальником,  переодягнися  та  вкладайся  спати-почула  я  голос  свого  другого  “Я”,яке  спокійно  продовжувало.
-Адже  ти  знаєш,  що  бути  сильною,  впевненою  у  собі    тобі  необхідно,  в  першу  чергу,  бути  у  злагоді  із  собою,  відчути  внутрішній  спокій.  А    тепер  повторюй  за  мною:  ”Я  все  зробила  вірно.  Ця  робота  мені  підходить,  нехай  так  буде  і  надалі.  У  цій  реальності,  у  цьому  сьогоденні,  я  знайшла    себе  і  своє  місце.”
Все  гомоніло  і  гомоніло  моє  внутрішнє  ”Я”  ,яке  останнім  часом  навіть  не  сперечалося  зі  мною,  а  тільки  підтримувало  і  завжди,  а  я  це  відчувала  ,було  зі  мною  поруч.
І  все  таки  я  запитала  у  нього:
-“Як  ти      думаєш,  чому  господарі  не  познайомили  мене  із  людиною  за  якою  я  маю  доглядати  ?  Можливо  щось  не  так?
-“Дівчинко  моя,  не  бери  чорних  думок  до  своєї  маленької  голівки  ,  а  тяжкого  у  руки.  Бережи  себе.  І  запам’ятай,  ти  не  одна,  ми  з  тобою  удвох.  Домовилися?Мені    здається  ,  що  сьогодні  вклавшись  у  ліжечко  ти  заснеш  дитячим  сном,  без  твоїх  любих  баранчиків.  На  добраніч  !  Відпочивай!”

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666993
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2016

Аналіз I

-“Тобі  необхідно  було  набратися  терпіння  і  ще  трішки  почекати.”
-“Ні,не  могла  я  собі  цього  дозволити,не  могла  .І  ти  знаєш  чому.”
-“Не  могла?  Ти  ж  розумієш,що  зробили  з  тобою  страхи  твої  .  Вони  вкрали  у  тебе  12  років  твого  життя.  І  це  ще  не  все.”
-“Досить,  досить  ,замовкни,  прошу  тебе  .Давай  ліпше  поговоримо  спокійно,без  жодних  емоцій.  Відкрито.”
У  відповідь  ,  повірте  мені  ,була  тиша.  Глуха,  в’язка,  наповзала  так  нагло,  заповнюючи  все  моє  єство.  Тиша.  Тільки  гаряча  сльоза  покотилася  по  щоці  від  тих  споминів,а  думки  птахами  пролетіли,крилами  зашелестіли,  повертаючи  у  минуле.
Невже  все,що  зробила  я  за  ці  роки  ,було  помилкою?Мої  страхи  перед  світом  чужим?
Не  було  ніяких  страхів!Що  правда,на  початку  трішки  боялася,адже  не  мови  чужої  не  знала  ні  звичаїв.  Але  щоб  так?Ти  не  правий.
-“Агов!Чуєш  мене?Я  розмовляю  з  тобою,  а  не  з  голими  стінами.”
-“Мовчиш.  Ну  мовчи,але  в  одному  ти  все-таки  правий.  Час  від  часу  необхідно  перегортати  сторінки  минулого,аналізувати  пройдений  шлях,залишаючи  із  собою  тільки  ті  зернинки,  які  назбираєш  для  майбутнього.”
-“Чуєш  мене?Слухай  ,а  давай  разом  із  тобою  візьмемо  чистий  аркуш  паперу,поділимо  його  на  половини  і  зверху  напишемо:



Добре

Робота.
Гроші.
Поїздки  по  історичним  містам.
Знання  мови,італійської  кухні”все  у  процесі  роботи”.
Знайомство  із  культурним  центром  Італії  :виступи,нагороди,публікації.

Погане

“Робота  тяжкая,  ніколи  і  помолитись  не  дадуть”
       Т.Г.Шевченко.

Як  бачиш  доброго  значно    більше  ,  таким  чином  не  були  ті  роки  тюрьмою.  Правда  гіркота  залишилася  ,як  і  образа  і  біль  від  фізичного  та  духовного  насильства.  Вони  ще  живуть  захороненні  глибоко  в  мені  і  відповідно  від  них  треба  звільнятися.  Питання  тільки  одне,  яким  шляхом  піти?
-“Я  розумію  тебе  ,люба  моя,  тільки  скажи  чому  ти  все  таки  ввійшла  у  той  дім,  адже  тобі  давалися  знаки?  Двічі  приїжджала  до  міста  і  двічі  не  могла  його  знайти.”
-"Давалися,але  тоді  я  ще  невміла  їх  читати  ,не  готова  була  їх  зрозуміти.  Така  доля.  Взагалі  дивно,  коли  мені  необхідно  прийняти  важливе  рішення  ,завше  відкриваються  три  дороги  і  яку  з  них  вибрати-вирішувати  мені.  Не  життя-одна  казка,    філософ  ти  мій,  стомилася  я.Ти  ж  знаєш,  ми  знову  без  роботи,  а  на  завтра  буде  інший  день  і  ми  зустрінемо  його  із  надією  .Слухай,  а  давай  зробимо  так,  якщо  завтра  вранці  я  стану  на  праву  ногу-поснідаємо    у  кав'ярні,  а  якщо  на  ліву-пошкандибаємо  до  монахів.  І  за  це  їм  спасибі.”  -    промовила  я,  вмощуючись  на  підлозі  поміж  інших  своїх  братів  і  сестер  одухотворених.

     Хтось  спав  поміж  нас,
     А  хтось  мрії  плекав,
     А  хтось  на  своїй,  рідній  мові,
     До  Бога  звертався,молитви  читав,
     Гарячі  ковтаючи  сльози……

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624777
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2015

Сповідь

Ніяк  заснути  не  можу.  Все  думки,  думки  .  Минуле…Те  минуле,яке  я  викинула  у  чорному  мішку  із  високої  скелі.  Думала,все,  його  вже  немає  .  Думала…Але  сьогодні,цього  пізнього  вечора,коли  темні  хмари  наповзли  не  тільки  на  вечірнє  небо,а  й  на  мою  стомлену  душу,зрозуміла,ні,  неможливо  забути,неможливо  викинути  у  чорному,а  чи  в  білому  мішку,  все  те,що  пережила,переплакала,переболіла,все  те,до  чого    я  так  прагнула,так  хотіла,а  можливо  і  ні.  Воно-незабутнє.  Моє  шановне  ”Я”,  цього  вечора,у  містичному  світлі  повного  місяця  дозволь  мені  сповідатися  тобі.  Вислухай  уважно  і  можливо  тоді  ти  зрозумієш,чому  деколи  так  важко  пройти  закони  поведінки  соціуму  в  якому  ти  живеш.  Можливо,ти  обґрунтуєш  все,що  я  тобі  розповіла  квантовою  фізикою  -  “Ми  існуємо  у  тому  Всесвіті,в  якому  наше  існування  є  можливим.  А  якщо  ні?Виходить  логічно,ми  просто  зникаємо  із  цього  світу  і  переходимо  в  інший,паралельний,в  якому  відповідно  до  нашого  напрацьованого  досвіду  наше  існування  є  можливим.  Кажуть  ти  вільний  у  своєму  виборі,весь  світ  перед  тобою,довірся  життю.”
Вибір?Не  знаю,поставити  знак  оклику,чи  три  крапки.  Для  того,щоб  зробити  важливий  вибір  у  своєму  житті,на  мою  думку  необхідно  мати  або  великий  життєвий  досвід,  або  велику  силу  волі.  Деякі  стомлювались,кажуть”  На  все  воля  Божа.”
Давайте  розберемося.  Який  вибір  мала  я  у  свої  16  років,коли  мріяла  обрати  професію  археолога?Батьки  сказали:  “Ні”  і  я,  з  їхньої  волі  закінчила  історичний  факультет.  Мій  результат?  Вчитель  історії.  От    так,  професія  логічна,  достойна.  Але  мені  так  хотілося  бути  археологом.  Я  розумію,що  батьки  любили  мене,переживали,хотіли  щоб  життя  моє  було  спокійним  і  забезпеченим.  Звичайне  життя,звичайного  шкільного  вчителя.
А  якби  я  тоді  набралася  мужності  і  сказала  батькам”  Ні”,адже  це  було  моє  життя  і  ми  прийшли  у  цей  світ  не  для  того,щоб  виконувати  волю  інших  людей  навіть,  якщо  вони  твої  рідні.  Сказавши:”  Я  вас  дуже  люблю,  але  не  хочу  бути  вчителем.  Я  хочу  бути  археологом.  ”Так,це  виклик,який  запропонувало  мені  життя,  зробити  те,що  потрібно  мені,навіть,якщо  люди,яких  ти  любиш,не  погоджуються  із  тобою.  Це  є  твій  вибір  у  твоєму  житті.  Я  цього  не  зробила,  не  відала  ,що  сила,яка  мене  створила,  дасть  мені  все  для  вирішення  всіх  моїх  проблем.
Так,  так  ,так  ,поплачся  у  шматочку  бідна,нещасна  дитино,примусово  затягнута  у  рутину  життя.  І  це  ти?Та,що  ладна  по  горам,спала  в  наметах,співала  біля  вогнища,  танцювала  у  народному  ансамблі  “Верховина”  це  ще  не  все…Бідна  дитина?Ти  мала  такий  характер,що  палець  до  рота  не  клади,відкусиш.  Що  правда,то  правда-у  мріях  своїх  літала  ти,далеко,  далеко  від  реального  життя,все  гірко  плакала  ,забувши,що  сила  твоя  не  у  ній  а  у  вірі.  Сильна  віра,сильний  дух.
І  коли,одного  дня,життя  твоє  змінилося  і  ти  впала  з  небес  на  тверду  землю”навіть  не  встигла  соломинку  підстелити”  розв’яжемо  всі  твої  мрії  та  надії.
Нічого  подібного,ти  ж  знаєш  ,що  я  чудово  справилася  із  важкою  ситуацією,набралася  мудрості  і  відкрилася  на  зустріч  життєвого  досвіду.
-Якого  ж  досвіду,  шановна    моя  пані  ви  набралися?
-Якого?  Запросто.
По-перше:не  слухати  людей,які  навчають  мене,як  мені  треба  жити.
-Допомагати  тільки  тим,  які  прийнявши  мою  допомогу,будуть  навчатися  новому,розвиватися  та  підніматися  у  своєму  житті.
-  Якщо  на  моєму  шляху  зустрічається  людина  ,що  кричить  і  обвинувачує  мене-мовчки  вислухаю  її,подякую,а  потім  запитаю:”Вибачте,можливо  Вам  необхідна  моя  допомога?”
Як  бачиш,сьогодні  я  дивлюся  на  світ  новими  очима.  Дякую  цьому  Всесвіту,в  якому  живу,за  все,що  маю  звільнилося  від  почуття  провини.  Прощаю  собі  і  іншим  за  всі  помилки,які  допустила,виходжу  на  свободу.  Заслуговую  любов.  Я  маю  право  дихати,тому  що  існую.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624776
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2015

Офіс Маріо

Ранок  нового  похмурого  дня  зустріла  я  на  своїй  антикварній  розкладачці,  яка  сьогодні  не  співала,  а  стогнала  разом  із  моїм  тілом.  Старість,  подумалося,  остеохондроз.  До  чого  дожилася!  На  вулиці  накрапав  нудний  дощ,  навіював  меланхолію,  а  мені  від  таких  навіювань  чомусь  дуже  захотілося  заглянути  у  своє  майбутнє.    Таке  ось  бажання-хочу  знати,  що  чекає  мене  десь  через  місяць.  В  одній  із  газет  я  читала,  що  для  цього  необхідно  володіти  технікою  релаксації  (застосовується  при  сильних  психо-фізичних  стресах),  по  –  друге,  досягнути  гармонії  двох  своїх  світів(  фізичного  та  духовного)  і  по  -  третє  ,робота  з  кришталевою  кулею,  в  яку  я  повина  дуже  довго  дивитися  доки  щось  не  побачу,  а  якщо  і  побачу  якийсь  туман,  то  відповідно  нічого  не  зрозумію,  але  зроблю  дуже  розумне  обличчя.  А  це  вже  щось.  Вибачте,  жартую.
-Вставай,  вставай,  моя  кохана,  там  до  нас  завітали.  Промовила  сама  до  себе  і    у  компанії  із  “отеохондрозом”,  а  можливо  і  ревматизму  спустилася  до  нашої  так  званої  “вітальні”  у  якій    дівчатка  поміж  собою  про  щось  голосно  розмовляють,  обличчя  у  всіх  збуджені,  радісні.  Посеред  “вітальні”  пишається  стіл,  на  який  викладають  страви,  про  які  я  тільки  могла  мріяти.
-  “Що  святкуємо?”-  запитую  у  однієї  знайомої  по  “апартаментах”.
-  “Лідка!  Ти  геть  чисто  все  проспала  .Революція  у  нас  відбулася,  помаранчева!  Ми  тепер  вільні,  розумієш?  Підніметься  наша  Україна,  заживе  народ  і  повернемося  ми  до  своїх  домівок,  до  своїх  рідних,  до  дітей.  Свобода,  навіть  не  віриться,  яке  щастя!  Давай  сідай  швидше  до  столу,  поряд  зі  старими  “кадрами”  вони  вже  вже  років  10-15  в  Італії  ,новини  послухаємо.  Будь  уважна.  Та  сідай  вже,  не  стовбич,  бо  місця  не  буде.
 Сіла,  приготувала  аркуш  паперу  і  повірте  мені,  була  дуже  уважною,  коли  клала  собі  на  тарілку:  голубці,  вареники  зі  шкварками,  салати…  Смакота!
Розніжившись  після  такої  трапези,  присіла  на  старий,  як  світ,  диванчик,  та  й  задрімала.
-“Привіт  українцям!”-  гаркнуло  щось  над  самісіньким  моїм  вухом.
-“  Привіт!”-  автоматично  відповіла  я  підскакуючи  і  здивовано  кліпаючи  очима  .
-“Розслабся  “-  промовила  до  мене,  незнайома  до  мене  жіночка,  протягуючи  руку.
-  “Люба,  а  тебе  як  звати?”
-“Ліда”
-“  Ну,  Лідо,  розповідай,  як  справи  у  тебе.  Давно  сидиш  без  роботи?”
-“  Та  вже  неділі  дві,  як  буде.  А  у  вас,  прошу  вибачення,  у  тебе,  можливо  є  приємна  новина  для  мене?”
-“  Новина  чи  ні,  не  знаю,  але  одну  пропозицію  маю,  тобто  є  одна  робота,  думаю  вона  тобі  підійде.  Розумієш,  я  оце  зовсім  недавно  пішла  від  одного  професора.  Не  подумай  нічого  поганого,  працювала  у  нього  місяців  три.  Позавчора  мені  запропонували  хорошу  роботу  у  Римі-я  і  залишила  його.  Впевнена  він  ще  нікого  не  знайшов  на  моє  місце.  Не  встиг.  Погоджуйся.
-“  Можна  спробувати.  А  приставати  не  буде?”
-“  Ні,  будь  спокійною.  Йому  десь  під  80  років,  дуже  поважна  особа.  У  нього  є  2  товаришочки.  Один  місяць  на  рік  відпочиває  десь  на  морі  з  однією,  інший  місяць-  з  іншою.  А  ти  гроші  отримуєш.  Погоджуйся,  не  думай  довго.”
-  Люба,  навіть  не  чекаючи  моєї  згоди,  набрала  номер  професора,  щось  до  нього  весело  щебетала,  а  потім  повернулася  до  мене,  та  й  каже  .
-“Все,  він  дав  згоду.  Завтра  вранці  чекає    тебе  у  себе  на  віллі.  Записуй  адресу.  Записала  ?Добре.  Зачекай,  і  ще  одне,  ти  ж  міста  не  знаєш,  то  я  піду  домовлюся  з  Андрієм  -це  наш  секретер  у  офісі,  щоб  він  посадовив  тебе  на  автобус  до  Монтеротондо.  Так  називається  місто  де  працюватимеш.”
 Люба,  чмокнувши  мене  у  щічку,  пішла  домовлятися  з  Андрієм.  Така  висока,  красива  і  що  найголовніше-добра.
 -Нехай  щастить  тобі-подумала  я  і  знову  присіла  на  свій  диванчик.  Що  ж  в  основному  була  задоволена.  Завтра  їду  на  роботу.  Потрібні  гроші,  адже  хочу  здійснити  свою  заповітну  мрію-  купити  нову  машину.  Старої  ніколи  не  мала,  на  водіння-  ніколи  не  здавала,  але  нова  машина…
Квартиру  мою,  нехай  і  однокімнатну  з  євроремонтом,  тепер  куплю  машину  і  тоді  ніхто  не  посміє  випити  моє  кохання,  мов  ту  простісіньку  чашку  кави.  Ніхто.  При  згадці  про  той  випадок,  серденько  моє  заторохтіло  у  грудях  .Видно  марно  надію  тримала  на  серці,  що  все  забудеться,  пройде,  травою  позаростає.  А  воно  он  як?  При  одній  тільки  згадці  про  нього  хвилююся  мов  маленька  дівчинка  на  першому  екзамені.  Можливо  я  помилилася,  можливо  не  зрозуміла  його  ,не  захотіла  зрозуміти.  Гординю  свою  показала.    І    їм  тепер  її  посеред  холодних  мурів.  Так  мені  стало  шкода  себе,  так  мені  стало  гірко!  
-Яка  ж  я  дурна,  що  втратила,  а  що  знайшла?-  говорила  сама  до  себе,  витираючи  серветкою  мокрі  оченята.  Ні,  ні,  так  не  можна,  необхідно  заспокоїтися.  Ще  не  час-  наказала  собі  і  вийшла  на  вулицю  подихати  свіжим  повітрям.  Та  як  вийшла,  так  і  завмерла-  навпроти  мене,  біля  високої  кам’яної  огорожі,  у  місячному  світлі,  купалася,  хиталася  біла  примара.
 -Що  вона  хоче  від  мене?  Хоче,  щоб  я  полишила  Рим  ?  Так  я  і  їду  завтра  вранці  подалі  від  нього,  за  всім  в  інше  місто.  Не  потрібний  він  мені.  Не  люблю  я  це  місто.  Кам’яне  воно,  холодне,  байдуже.  Так  що,  не  мороч  мені  голову,  і  не  лякай.  Тому  що,  я  вирушаю  на  перше  побачення  до  зелених  дерев,  шовкової  травиці,  шикарних  газонів,  на  яких  пишаються  духмяні  троянди.
-  Так,  так.  Лети  на  крилах  мрій  своїх.  Політ  твій  вільний  та  стрімкий.  Тільки    не  забудь,  будь  –ласка,  одну  ногу  опустити  на  земну  твердиню-  сміялася  наді  мною  моя  друга  половинка.  
-Опустилася?  Молодчина!  Тепер  іди  до  своїх  “апартаментів”  та  приготуй  все  необхідне  на  завтра.  А,  і  ще  одне,  перед  тим,  як  підеш  до  сну,  випий  валер’янки,  швидше  заснеш.
“  Монтеротондо”-  бурмотіла  я  про  себе,  вмощуючись  на  старому  диванчику,  (  моя  співуча  розкладачка  наказала  довго  жити).
 Монте  -  гора  
Ротондо  –  кругла

-  Чекай  мене  кругла  гора,  на  завтра  у  нас  із  тобою  перша  зустріч.  Я  тебе  не  підведу,  не  забуду,  не  зраджу.  Ти    тільки  дочекайся  мене.  Промовивши  ці  слова,  спохватилася  .
-Це  ж  до  кого  я  так  звертаюся?  До  міста,  його    до  нього?    Здуріла  чисто!  Все  минулося,  забулося  давно.  І  перші  зустрічі  у  нашому  парку  біля  озера  і  “чашка  кави”  і  настирливі  його  дзвінки  .Ні,  не  можливо  вступити  двічі  у  ту  саму  воду  .Не  можливо.

Далі  буде…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531014
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.10.2014

*****************

Швидкий  потяг  летить  в  нікуди,
Крізь  мінливі  зміни  пейзажів,
Крізь  химерну  гру  кольорів,
Відповідно  до  змін  пасажів.
Так  і  наше  життя  в  нікуди,
Пролітає  крізь  зміни  пейзажів,
Але  завше  самотня  душа,
У  життєвих  своїх  вернісажах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529213
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.10.2014

Тому, що …

Життя  моє  перетворилося  на  вірш,
Сплетіння  слів  у  нові  рифми,
І  ті  слова  присвячені  тобі,
Тому,  що  я  тебе  кохаю.
Єдиний  у  думках  моїх,
Єдиний  у  моєму  серці,
У  кожному  моменті  днів  моїх,
Тому  ,що  я  тебе  кохаю...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529212
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2014

Зутріч

Вірите,  у  дитинстві  моєю  заповітною  мрією  була  археологія,  розкопки  старовинних  курганів,  нові  величні  відкриття,  які  я  тоді  намагалася  зробити  риючись  по  підвалах,  горищах  ,городах.  Тому  завжди  була  брудна,  вся  у  пилюці,  яку  добровільно(і  це  з  моєю  впертістю)  змивала  купаючись  щодня  на  Гуці-  гірській,  швидкій,  чистій  Косівській  річці.  Не  життя  було-одна  насолода,  наповнена  свіжістю  карпатського  повітря  і  необмеженою  свободою.  У  своїх  своєрідних  розкопках  я  не  зробила  великих  відкриттів,  але    відчуття  свободи  і  любові  до  археології  зберегла  на  протязі  всього  життя.  Тому,  коли  наш  туристичний  автобус  зупинився  поблизу  “Порта-Портезе”  перше  на  що  я  звернула  увагу  -  це  на  древню,  глуху  стіну  із  сировинної  цегли.  Мимоволі  підійшла  до  неї  і  доторкнулася  рукою  промовляючи:  
”О  Рим,  О  Рим  величне  місто,
Куди  дороги  світу  всі  ведуть,
Колосом  древнім  піднімаєшся  над  Тевером,
У  камені,  не  знаєш  ти  жалю”
І  в  цю  мить,  саме  в  цю  мить,  відчула,  що  втрачаю  почуття  реальності.  Щось  в’язке,  холодне  почало  мене  огортати,  заколисувати.  Переді  мною  колихаючись  пропливали  постаті  у  білому.  Мариво,  видіння,  мимоволі    очі  мої    почали  закриватися.
-“Лідо,  ти  чого  це  притулилася  до  брудної  стіни?”  -  вивів  мене  із  цього  оцепеніння  голос  подруги.
-“Що  заснула?  Часу  немає.  Машина  уже  під’їхала  з  нашим  шефом,  ідемо  до  нього  в  офіс  будемо  там  жити.  Нам  дуже  повезло,  тому  що  він  обіцяє  знайти  роботу.Здорово.  Пішли  швиденько.”
А  потім  тихенько  на  вушко  так  мені  шепоче:
-“Гроші  підготуй,триста  долларів,  така  ставка  тут    у  них.”
Мені  ж  чомусь  стає  моторошно,  лячно,  ніяк  не  можу  відійти  від  в’язкого,  холодного  дотику  білого  марива.  Що  ж  я  наробила,  навіщо  покинула  свою  домівку,  нехай  і  погану,  але  все  таки  роботу.  Навіщо?
Неслухняними  ногами  залізла  в  мікроавтобус.  В  офісі  оплатила  за  пошук  роботи,  і  тепер,  як  і  всі,  без  грошей,  без  документів  та  й  без  мови,  але  з  італійцем,  який  нам    обіцяв  допомогти.  І  з  цією  торбою  хвилювань  вирушаю  у  невідоме,  промовляючи  сама  до  себе:
“Не  рюмсай,  зберися,  ти  сильна,  відважна,  все  буде  добре”
 Моє  друге  я,  на  мою  думку,  також  було  у  шоці,  тому  що  тихенько  сиділо  десь  у  самій  середині  мене    і  мовчало,  ніби  води  до  рота  набрало,  хоч  би  посварило  мене  чи  що.
На  старому  дивані,  під  монотонний  спів  хору  його  пружин,  під  старою  ковдрою  із  двума  дірками,  слідкую  за  маленьким  павучком,  який  зосереджено  плете  свою  павутинку.  Це  ж  треба,  такий  маленький,  такий  гарненький  і  такий  вправний.  Цікаво  чим  він  буде  приваблювати  мух?
Чую,  внизу  скриплять  сходи.  Хтось  піднімається  у  мої  хороми  на  другому  поверсі    офісу,  в  якому  нам  дозволено  проживати  у  період  безробіття.  Хто  ж  так  нагло  вривається  у  мій  спокій  і  мої  філософські  роздуми?
-“Лідонько,  сонечко!  Ти  чого  така  зажурена,  ми  ж    уже  третій  день  в  Італії?”
Чую,  голос  Дарки.    Разом  із  нею  ми  приїхали  до  Італії,і    разом  поселилися  тут  .А  вона  присідає  до  мене,  гладить  моє  волосся  своєю  ніжною  рукою  і  шепоче:
-“  Не  переживай,  робота  знайдеться,  поступово  повіддаєш  свої  борги,  ти  ж  не  одна  така.  Вставай  хутчій  та  пішли  з  нами,  будемо  знайомитися  з  історичними  пам’ятками  старовинного  Риму.Чекаємо  тебе  біля  виходу”-  промовила  вона  і  поцілувала  мене  у  щічку  .
Її  тихий  голос,  легенький  поцілунок,  привів  мене  до  тями,  адже  по  правді  ,я  таки  не  одна  така  і  не  одній  мені  так  погано.  Зі  мною  поряд  мої  подруги,  такі  ж  безпорадні  і  беззахисні  .Чому  ж  я  розрюмсалася,  мов  мале  дитя.  Прийняла  рішення  стати  заробітчанкою,  без  примусу,  добровільно  так  і  виконую  його!  Іди,  знайомся  зі  столицею  країни,  в  якій    тобі  певний  період  необхідно  буде  жити  ,працювати,  відкривати  нові  реалії  і  так  далі…
Описати  велич  Риму,  його  красу  ,на  одній  сторінці  просто  не  можливо.Коли  ми  стомлені  присіли  відпочити  у  невеличкому  скверику,  хтось  із  дівчат,  весело  промовив:
-“  Що  ж  це  ми  з  вами    так    побіліли  та  пожовтіли,всього  за  декілька  днів  “
-“Так  вітамінів    не  хватає  і  ніхто  не  знає  де  ті  вітаміни  ростуть.  Можливо  у  цьому  кам’яному  місті  ми  перетворилися  у  білі  поганки?Ой,хороші  мої,так  істи  хочеться"

-“  Давайте  скинемося,  купимо  дещо,  італієць  дозволяє  користуватися  нам  газовою  плитою,  наваримо  борщу”  -  замріяно  промовила  Леся.
 Всі  ми  ,не  тільки  я  в  цю  хвилину  відчули,  як  у  повітрі  летіли  запахи  усього  нашого      українського  і  не  тільки  борщу.  Валя,  що  сиділа  біля  мене,  засміялася  і  голосно  промовила:
-“  Підіймаймося  пішли.  Я    знаю  одне  місце.”
На  базарі  у  центрі  Риму,  ми  дружньо  назбирали  і  овочі  і  фрукти(правда  по  їхнім  міркам,вони  були  відходами,  але  для  нас-  справжні  вітаміни).Як  весело  засвітилося  мені  моє  життя,  як  воно  заграло  всіма  барвами  веселки  після  двох  тарілок  смачного  борщу  -  окрема  розповідь,окрема  сповідь  на-пів  голодної  дівчинки  у  чужих  холодних    світах.
Але  вже  на  слідуючий  день,  наш  “рідний”  італієць,  таки  почав  виконувати  свою  обіцянку  і  ми,  мов  ті  мишенята,  порозбігалися  по  роботах.
Спасибі  йому  за  це,  бо  не  прийшлося  спати  ні  в  метро,  ні  на  вулиці  під  дощем,  ні  у  вагончиках  і  як  кажуть  люди  мені  ще  поталанило.
Завтра  вранці  я  вирушаю  на  свою  першу  роботу,  попробую  може  щось  і  вийде,    адже  як  кажуть  у  народі:
-“  Не  святі  горшки    ліплять…”
Десь  о  дев'ятій  годині  вечора  я  вмостилася  на  свою  антикварну  розкладачку,пружини  якої  дружнім  хором  заспівали  мені:
"Прощай  ,бувай,іди  у  світ  свій  невідомий,а  ми  про  тебе    не  забудемо  ніколи."
Вмостилася,ніби  добре,але  заснути  ніяк  не  могла.У  моїй  бідній  голові  все  крутилися,вертілися  думки  із  запитаннями,сумнівами,страхами,які  мурашками  порозповзалися  по  тілу  викрикуючи  десь  у  середині  сонячного  сплетіння:
"Одна  їдеш,одна.Далеко  від  Риму.Ніхто  тобі  не  допоможе.На  роботу  їдеш  про  яку  нічого  не  знаєш.Тільки  адресу  маєш  при  собі.Та  обіцянку  італійця,що  тебе  там  зустрінуть.Ой,як  страшно!"
-"Замовкни,я  наказую  тобі  замовкни"-мовчки  кричала  я,протестуючи  проти  таких  обставин.
-"Спокійно,любо  дитино  моя  не  кричи,не  сварися.  Повір  мені,все  буде  добре.Ти  не  одна,ми  з  тобою  у  двох.Справимося,повір.А  якщо  ні,залишимо  все,та  й  гайнемо  до  хати,до  нашої  України.Так,що  не  хвилюйся  і  нічого  не  бійся.Це  ще  не  кінець.А  зара  спи.На  завтра  буде  інший  день.Скільки  вже  баранчиків  ти  порахувала?Ні  одного?Швиденько  починай  рахувати"-співало  тихеньким  голосом  моє  друге  "Я",виганяючи  з  моєї  голови  тяжкі  думки.І  я  ,немов  та  маленька  дитина,незчулася,як    і  заснула  з  єдиною  думкою:"Я  не  одна,ми  у  двох,а  на  завтра  буде  інший  день."
Далі  буде…  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505676
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.06.2014

Довірся долі

Довірся  долі

“Не  заважай  мені,  прошу  тебе  я  ще  сплю”  -  промовляю  із  посмішкою  сонної  кішки,  яка  заховалася  під  ковдру  від  яскравого  сонячного  промінчика.
 Йому  чомусь,  саме  в  цей  момент,  закортіло  побавитися  зі  мною.
Стривай  хвилинку!  На  вулиці  листопад,  хмари  затягнули  небо,  цілий  тиждень  пиріщить  дощ.  Звідки  сонце?
Виповзаю  з  -під  ковдри  і  здивовано  дивлюся  у  вікно.  Справді  дивно,  поміж  сірих  волохатих  хмар,  по  теорії  неймовірності,  утворився  невеликий  отвір  і  це  крізь  нього  ллється  на  грішну  землю  сонячне  світло.  Картина  приголомшує  своєю  незбагненною  красою  .Сіро-темні  дощові  хмари  у  підсвітку  небесного  сяйва.  Захоплююче  видовище,  гідне  пензлю  великих  художників.  Милуватися  ним  та  й  милуватися.  Але  ,нажаль,  в  моїй  кімнаті,  мягко  кажучи  ,досі  прохолодно.  Гроші  за  опалення  я  сплачую  вчасно,  великі  гроші,  як  на  мене,  але  батареї  холодні.  Ви  думаєте  я  не  билася  за  тепло  в  моїй  квартирі?Велика  помилка  .Відчувачи  як  холод  починає  огортати  мене  своїми  кінцівками,  швиденько  стрибаю  назад  у  ліжко,  замотую  на  собі  ковдру,  зажмурюю  очі  та  з  насолодою  чекаю  тепла  і  кольорових  снів.
Але  не  все,  любі  мої  ,буває  так,  як    би  нам  хтілося.  Тільки  но  я  вляглася,  тільки  зігрілася,  як  у  кімнаті  басом  завив  будильник,  що  означає-  все  кохана,  вставати  пора.
Ну  чому  так  швидко  закінчується  все  приємне  для  душі  і  для  тіла?  І  так  завжди  .Тільки  розніжуся  ,розмріюся,  обов’язково,  щось  повинно    трапитися.
Бубоніла  я,  шморгаючи  кімнатними  пантофлями,  які  несли  мене  у  ванну  кімнату  на  щоранкові  водні  процедури.  Нічого  не  вдієш,  матеріальне,  як  не  крути,  займає  перше  місце.  І  саме  сьогодні  я  мушу  бути  особливо  привабливою,  чарівною,  незбагненною  на  дуже  важливій  для  мене  зустрічі.
Не  буду  описувати,  як  довго  шукала  офіс,  розпитувала  у  людей  дорогу  до  нього,  переходила  через  залізничні  колії,  через  колючі  кущі  і  вкінці  -кінців  вийшла  на  дорогу.  Ні,  не  буду.  Але  коли,  дякуючи  випадку,  все  таки  його  знайшла,  то  так  рванула  дверима  від  себе,  що  стілець,  який  стояв  поруч  гепнувся  на  підлогу.    Всі,  що  були  у  кімнаті  повідкривали  роти.  Чесне  слово,  я  цього  робити  не  хотіла  то  двері  такі  сухі  були  або  мокрі,  звідки  я  знаю.
-“Доброго  вам  дня!  Я  на  співбесіду.  Хто  крайній?”
-“Крайніх  немає,  крихітко”  -  почула  яу  відповідь.
-“  Є  останні”.
Яка  різниця,  крайній  чи  останній,  на  мою  думку  це  немає  значення,  але  чемненько  піднімаю  стільця,  присідаю  і  мовчу,  поправляючи  на  колінах  мою  модну  сукню.  І  так  зосереджено  займаюся  цією  важливою  деталлю  туалету  ,що  й    не  встигаю  помітити,  як  до  кімнати  увійшла  молода  пані.
-“Доброго  дня  усім!  Вітаю  вас  у  нашому  офісі,  тобто  у  туристичній  фірмі  “Оксамит”.  Cпівбесіду  ,з  вашого  дозволу,  я  буду  проводити  в  іншій  кімнаті.  Хто  перший  по  списку?  Дайте  мені  листок.  Сергій  Чоботарь.  Це  ви?”  -звернулася  вона  до  парубка  із  солом’яним  чубом,  взяла  його  по  під  руку  та  й  зникла  разом  із  ним  за  іншими  дверима.
Тепер,  шановне  панство  і  я  залишилася  із  відкритим  ротом(вибачте  але  в  моїй  голові  завертілося  “американське  торнадо”)
Чим  займається,  цей  офіс  ?  Чому  ця  молодичка  не  назвалася?  Чому  немає  вивіски,  дипломів,  документів,  які  б  підтвердили  офіційність  даної  установи  ?  Чому…?
Черга  поступово  просувалася,  тих,  хто  побував  в  іншій  кімнаті,  я  не  бачила.  Напевно  був  інший  вихід.  І  ось  нарешті  моя  черга.  Відкриваю  двері  у  таємничий  кабінет.  Немає  нікого.  Стою,  чекаю.
-“А  щоб  тобі!”  –  подумала  про  себе  і  в  цей  момент  моєї  роздратованості  до  кімнати  влетіла  та  сама  молода  пані,    з  очима,  які    блищали  мов  ті    зірки  на  нічному  небі.
-“Вибачте,  вибачте  мені.  Прошу  сідайте.  Як  вас  звати?”-  звернулася  вона  до  мене.
-“Ліда.  Ліда  Наливайко.”
-“Чудове  прізвище  .Що  наливаємо?”-  посміхнулася  вона  і  втупилася  своїми  холодними  очима  в  мою  беззахисну  броню,  ніби  хотіла  просвердлити  в  ній  маленьку  дірочку.  Ця  жінка,  по  правді,  мені  була  не  приємною,  але  я  їй  відповіла.
-“Це  старовинна  фамілія.  Згадка  про  неї  є  ще  у  “Літописі”  монаха  Нестора”
-“Брешу  я  і  навіть  не  червонію.”
-“Добре  ,добре,ваше  приізвище    немає  ніякого  відношення  до  нашої  справи.  Я  думаю,  ви  зрозуміли,  що  наш  офіс  є  туристичною  фірмою.  Ми  організовуємо  подорожі  у  всі  куточки  світу  і  співпрацюємо  із  зарубіжними  фірмами,  які  зацікавлені  у  робочій  силі.  Ми  (вона  зробила  наголос  на  цьому  слові  так,  ніби  стояла  на  високому  постаменті)  маємо  можливість  допомогти  українцям  із  працевлаштуванням  за  кордоном  у  Польщі  ,Угорщині,  Греції.”
-“А  у  Греції  на  скільки  я  знаю  економічна  криза”  -  намагалася  я  вставити  своє  недосвідчене  слово  у  словесний  водограй  шановної  пані.
-“Скільки  вам  років?”-  продовжувала  вона  ніби  не  почувши  моїх  слів.
-“35”
-“Чудово,  дівчинко  моя.  Ну  що  згода?”
-“Ваша  пропозиція  застала  мене  зненацька  .Можна  ,я  подумаю?”-  чемненько  відповідаю  їй.
-“Думайте,  думайте.  Тільки  не  довго.  Вербування(ну  це  ж  треба  таке  слово  знайти)українців  завершується  в  кінці  цього  місяця  .До  зустрічі!”  -відкривши  свої  заячі  зуби  у  посмішці  і  підстрибнувши  зі  стільця  за  столом  навпроти,  моя  чарівна  пані  зникла.
-“До  зустрічі!”-  розгублено  промовила  я    та  й  зачинила  за  собою  двері  офісу  або  так  званої  туристичної  фірми,  яка  випадково  забула  себе  призентувати,  але  чомусь  дуже  турбується  про  мене  і  моїх  співвітчизників.  Щось  тут  негаразд.  Відриваюся  від  своїх  думок  та  з  здивуванням  відзначаю,  що    знаходжуся  у  міському  парку,моєї  юності  з  яким  пов’язано  дуже  багато  моїх  романтичних  спогадів  в  які  я  поринула  присівши  на  лавку.
А  що  до  поїздки  за  кордон  над  цим  питанням  ніколи  не  замислювалася,  але  сьогодні  після  цієї  так  званої  співбесіди.Хто  зна?
Далі  буде…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503769
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.06.2014

На хвилі буденності.

Дзвінок  ,такий  настирливий.  Спросоння  не  розумію,  чи  то  до  хати  хтось  рветься,  чи  мобільний  телефон  співає.  Протягую  руку,  беру  мобільник,  все-таки  ближче.
-“Алло.”
Тиша
-“Алло,  Я  слухаю  вас.”
-“Доброго  ранку.  Як  ся  маєш?”
Мов  грім  з  ясного  неба,  лунає  його  голос  у  трубці:
-Що  робити?  Відповісти?  Ні,  я  ще  не  готова.  Чи  може  відповісти?  Тихо,  тихо.  Спокійно.  Абонент  не  відповідає.  Абонент  не  може  відповісти  сьогодні.  Він  не  готовий.  Він  ще  не  почистив  зуби,  не  побував  під  душем,  не  випив  кави.  Ні,  він  не  готовий  до  таких  випробувань.  І  взагалі,  він  тобі,  пройдисвіту,  більше  ніколи  не  відповість.  Тому,  що  ти  для  нього  -  одне  пусте  місце.  Назавжди.  Все,  забула.
Вимикаю  мобільник,  притуляю    його  до  грудей,  промовляючи:
-“Ніколи.  Молодець,  моя  дівчинко,  молодець.”
-Ніколи,  не  говори,  ніколи  дитя  моє.  Тихо  прошелестіло  моє  “Я”  мені  на  вушко.
-Адже,  щоб  зруйнувати  все,    розуму  багато  не  потрібно.  Попробуй  проаналізувати  обставини,  що  склалися  .Думай  –  не  кричи.  Крик-це  біль  душі  твоєї,  незадоволення,  образи,  підозри.  Перебори  його.  Життя  єдине  і  воно    твоє  .Головне  -  не  бійся,  будь  впевненою.  Все  шелестіло,  та  й  шелестіло  моє  “Я”  мов  легенький  вітерець,  який  бавився  фіранками  у  моїй  кімнаті  ,а  я  принишкло  сиділа  на  ліжку  притуляючи  до  себе  мобільника.
 Раптово  у  мої  розпачливі  думки,  у  мій  світ  пекельної  хвилинної  депресії,  нагло  вривається  телефонний  дзвінок.
Беру  слухавку  і  голосом  повним  зажури  промовляю:
-“Слухаю  вас  дуже  уважно”
-“Пані,  вибачте,  з  вами  все  гаразд?”
-“Не  знаю  .Ви  щось  хотіли?”
-“Ми  дзвонимо  вам  по  оголошенню.Ви  шукаєте  роботу?”.
І  в  цю  мить,  мов  вітром  здуло  всю    мою    напускну  жалобу  і  я  вже  зовсім  іншим  голосом  я  запитую:
-“Ви  по  оголошенню  в  газеті  “Робота  і  відпочинок  ”  ?”
-“Так.  У  нас  є  одна  пропозиція  до  вас.  Підійдіть  будь-ласка  в  наш  офіс  завтра  об  11  годині,  для  співбесіди.  Згода?”
-”  Я  згідна.  Де  знаходиться  офіс?”
Швидко  зіскакую  з  ліжка,  хаотично  шукаю  ручку  записую  і  оптимістично  відповідаю:
-“Домовилися.Я  підійду,  щиро  дякую,  до  побачення”
-“До  побачення,  до  зустрічі,  прийду,  прийду  “.
Співаю  я  підстрибуючи  на  одній  нозі,  натягуючи  на  іншу  шкарпетку  і  показуючи  язика  моїй  кішці,  яка  сиділа  мов  та  статуетка  біля  своєї  пустої  мисочки  і  гіпнотизувала  мене  своїми  очима,  аж  поки  мисочка  не  наповнилася  сухими  смачними  подушечками.
Ось  так,  за  одну  хвилину,  може  змінитися  твоє  життя  і  ти  знову  летиш  на  крилах  щастя  і  надії  в  невідоме  ,яке  заполонило  тебе  примарливою  красою  та  чарівними  обіцянками.  Життя  продовжується  і  в  ньому  є  місце  для  мого  нового  платтячка,  яке  я  придбала  тільки  учора  у  досить  шикарному  бутіку  за  досить(по  секрету  для  маленької  компанії)пристойну  ціну.
Де  ж  мої  мешти  кофейного  кольору,  куди  ж  це  я  їх  положила,  ні  поставила.  Адже  мешти  не  можуть  лежати.  Де  ж  це  я  їх  поставила?  Ні  ,не  може  бути!.  Я  ж  їх  дала  поносити  Галині,  на  2  тижні.  Може  інші-білі  з  високим  підбором.  Ні,  не  підійдуть  вони  до  світло-коричневого  кольору  мого  плаття,занадто  високі.
Хватаю  мобільник  .Дзвоню.
-“Галиночко,  прошу  вибачення,  але  маю  на  завтра  одну  важливу  зустріч,  можна  я  заберу  свої  мешти?.  Не  ображайся,  потім  тобі  поверну.  Добре?”  Що?  Ні,  це  не  побачення.  Звичайна  ділова  зустріч.  Потім  тобі  розповім.  Як  мій  коханий?.  Галю  ,  ну  по-перше,  ми  з  ним  знайомі  всього  3  місяці,  по  друге,  на  мою  думку,  ми  не  підходимо  один  одному  по  гороскопу,  ми  різні.  Все,  до  зустрічі.”
-Галю,  Галю,  вибач,  але  не  можу  я  тобі  розповісти  про  все  що  трапилося.  Як  і  не  можу  забути.  Вибач.
Присідаю  на  ліжко  і  знову  сум  огортає  мене.
-Як  ти  міг?.  Пробачити,  забути,  закрити  очі  і  повернутися?  Тільки  один  дзвінок.  Ні!
-Господи,  я  чисто  забула.  У  мене  ж  співбесіда  по  роботі.  Може  повезе.  Так,  аналізуємо:
-Плаття  є,  босоніжки  також  .Біжутерія.  Що  ж    нам  вибрати?
-А  може  ми  шановна  пані    спочатку  зуби  почистимо,  душ  приймемо,  ліжко  застелимо.
-Згідна,  згідна.  Не  шуми,  моє  чарівне,  миле,  кохане  “Я”.  Люблю,  цілую  ,обнімаю  і  літаю,  літаю  разом  із  тобою  у  чудовому,  рожевому  сні.  Навіть  знаю  що  ти  хочеш  сказати  мені:
-Дивись  не  гепнись,  а  то  боляче  буде.  Вгадала?
І  все  таки  я  дякую,  щиро  дякую  долі  за  такі  моменти.  Яке  щастя  відчувати  себе  щасливою.
Далі  буде…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502359
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 31.05.2014

Пелюстки

Які  духмяні  солов'їні  вечори,
У  білих  пелюстках  ранньої  вишні,
На-пів  прозорим  щастям  оппадали  нам  до  ніг,
Коли  з  тобою  ми  в  коханні  заблукали.

Ні,не  шукай,не  віднайти  стежину  ту,
Яка  пишалася  у  зорянім  вінку,
Молодий  місяць  її  ніжно  обнімав,
В  шовкових  травах  сріблом  вигравав.

Дощі  холоднії  розмили  її  слід,
Місяць    сріблястий    в    хмарах  дощових,
Сльоза  невинна  покотилась  по  щоці,
Не  віднайти  минулого,не  віднайти.

Одного  разу  повернуся  я  туди,
Де  ми  закохані  ,  шасливими  були,
Де  нам  стелилися  під  ноги  пелюстки,
Ранньої  вишні,ранньої  весни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500159
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2014

Безробіття

О  Рим,о  Рим  величне  місто,
Куди  дороги  світу  всі  ведуть,
Колосом  древнім  піднімається  над  Тібром,
У  камені,незнаєш  ти  жалю.

Холодні  л'ють  дощі,вітер  згинає,
Гілки  дерев  додолу,до  землі,
Біля  одного  з  них  приниклими  птахами,
Сидять  на  камені  українські  жінки.

Ніхто  не  кликав  їх,вони  по  добрій  волі,
Хоча  та  воля  не  така  вже  й  доброю  була,
Приїхали  до  Риму,в  пошуках  роботи,
Однак  її  немає,та  й  нема.

І  кожна  з  них  веде  свою  розмову,
Ту  оповідь,що  Боже  упаси,
Таке  життя,такую  мати  долю,
Навіть  від  слів,душа  в  сльозах  тремтить.

А  місце  те  святе"Пірамідами"зветься,
Тут  можна,якщо  дуже  повезе,
Знайти  роботу,та  яка  знайдеться,
У  Римі  чи  за  Римом,та  яка  впаде.

Чекають,розмовляють  між  собою,
Думками  й  серцем  линуть  до  сім'ї:
"Як  вижити  за  копійки  на  Україні,
Беззахисні  на  рідній  ми  землі,

Дітей  підняти,хату  збудувати,
Доглянути  стареньких  вже  батьків,
У  тій  державі  де  немає  влади,
Не  може  бути  й  цінностей  людських."

Свої  домівки  покидають  українці,
На  заробітки  їдуть,хто  куди,
Хоч  добре  знають,що  вони  незванні,
Чужі  серед  чужих,чужі  серед  своїх.

А  що  робити?В  найми  так  у  найми,
Це  ліпше  ніж  сидіти  день  за  днем,
На  камені  холоднім,чи  просити,
По"Карітасам"їсти  під  дощем.

Адже  за  все  в  житті  треба  платити,
За  ліжко,на  якому  ноги  протягти,
Що  бігали  у  пошуках  роботи,
В  надії  все-таки  її  знайти.

За  телефон  аби  мати  можливість,
Почути  рідний  голос,з  рідної  землі:
-"Як  справи  ваші,любі  мої  діти,
Найкращі  в  світі  сонечка  мої."

Та  й  в  сльози,в  сльози    ті  душі  корали
Краплинками  течуть  зі  стомлених  очей,
На  землю  оппадають  кам'яного  міста,
Байдужого  до  болю,до  людей.

І  вже,коли  здається,що  надія,
Від  тебе  відвернулась  назавжди,
Одного  дня    знайдеш  ярмо,  яке  хотіла,
Одного  дня  його  потягнеш  у  сльозах.

А  про  роботу,  то  вже  інше  слово,
Про  неї  іншу  бесіду  вести,
Період  безробіття-гіркий  спомин,
Як  важко  його  було  перейти.

О  Рим,о  Рим  величне  місто,  древнє,
В  тисячолітній  мудрості,я  знаю  відаєш  одне,
Щасливий  той,хто  віри  не  втрачає,
Щасливий  той,хто  вірою  живе!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500157
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.05.2014

Втрата

Життя  перевернулось  в  інше  русло,
Серце  защемило,збентежене  воно,
Я  покохала,так,як  не  кохала  ще  нікого,
Боже,дай  сили  побороти  цю  любов.

Як  він  просив,щоб  ми  не  розлучались,
Хапався  за  надію,так  щиро  говорив,
Та  я  відмовила,в  сльозах  до  хати  бігла,
Адже  не  пара  ми-різниця  в  десять  літ,

Кохання  наше-незворотна  втрата,
До  нього  вже  немає  вороття,
Здається  все,про  нього  я  забула,
Одне  бентежить-чи  щасливий  у  світах...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499588
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2014

Перехрестя

Засвітились  вогні  залізничної  колії,
Швидкий  поїзд  за  мить  пролетів,
Відірвався  від  клена  листок  пожовтілий,
Він  пораненим  птахом  на  землю  приліг.

У  холодні  дощі  загорнулося  небо,
Пожовтіла  зелена  трава,
Піздня  осінь  так  нагло,так  знахабніло,
В  косах  білих  на  землю  зійшла.

Ліхтарі  на-пів  темні,невидно  нікого,
Ні  одної  живої  душі,
Тільки  вітер  шугає,мов  яструб  навколо,
У  свавіллі  жорстокім  своїм.

Залізничне,забуте  людьми  перехрестя,
В  на-пів  темному  світлі  старих  ліхтарів,
Прислухаються  в  звуки,які  долинають,
Звуки  милії  серцю,швидких  поїздів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499586
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2014

Підлість

Словами  підлості  не  передати,
Миттєвий  напад-біль  образи,
Зненацька  душу  оповив,
Серце  у  грудях  так  здавив,
Що  й  не  вдихнути  повітря  чистого  тобі.
Болить  душа,пекельні  муки,
Від  слів  огидних,від  розпуки,
І  не  втекти,не  заховатись,
Якби  ж  то  знати,як  би  знати,
Таємну  схованку  її,
Я  кого  дня,в  якій  годині,
Зненацька  виповзе  з-під  тину,
Та  й  вжалить  трунком  ядовитим,
Душу  твою  занапастить,
І  крові,крові  зажадає,
На  вівтар  смерті  піднесе,
Життя  невиннеє,святе,
Життя  твоє.
Смертельна  гра,смертельна  жатва,
Темної  сили,сили  зла,
Ні,підлості  не  передати,
В  простих  словах  не  описати,
Знівечене  твоє,спаплюжене  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493202
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.04.2014

Запитання

Привіт  тобі,зірка  кохання,
У  срібнім  ореолі  вільна,вічна  ти,
На  темно-синім  бархаті,коштовна  перла,
Пульсуєш,зваблюєш  на  протязі  віків.

У  Космосі  холоднім,у  його  купелі,
На  світ  зійшла  ти  Лотосом  живим,
Мов  жар  гарячий  промені  любові,
Із  рук  твоїх  летять  до  грішної  Землі.

Богине,Венеро,один  ясний  твій  промінь,
В  безмежнім  просторі  здається  заблукав,
І  впав,осяяний  світлом  любові,
До  ніг  моїх,немов  підбитий  птах.

Не  долетів,загинув  спалахом  яскравим,
Самотність  пліснявою  тихо  підповзла,
Скажи,за  гріх  який    не  покаянний,
Страждає  моя  бідная  душа.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493190
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2014

Розповідь

Над  полем  зірка  пролетіла,
А  я  тоді  мала  була,
Швидко  промовила  бажання,
На  добру  долю,на  життя.

Але  на  жаль  не  долетіла,
Та  ясна  зірка  до  землі,
В  стрімкім  польоті  згасла,зникла,
З  моїм  бажанням  у  пітьмі.

Життя  ж  дорогу  простелило,
Доля  сама  мене  знайшла,
Пошкандибали  ми  обоє,
В  турботах  вічних  та  в  сльозах.

Одним  лиш  тішилась  небога,
Так  це  маленькими  дітьми,
Що  підростали,виростали,
Немов  зеленії  дубки.

А  ще  жила  зі  мною  мрія,
Коли  на  пенсію  піду,
Житиму  вільна  та  щаслива,
Ще  й  господарку  заведу.

У  своїй  хаті  господиня,
Не  так  для  себе,для  дітей,
Не  знала,що  лиха  година,
Стоїть  біля  моїх  дверей.

Донька  хороша,добра,мила,
Зустріла  хлопця  на  селі,
З  часом  відбулося  весілля,
Але  змінилось  все  в  сім'ї.

Сварлива  стала,вередлива,
Кохана  донечка  моя,
Одного  дня,той  день  жахливий,
Ніколи  не  забуду  я.

Обоє,рідная  кровинка,
І  цей  чужий,незванний  гість,
З  моєї  хати,в  чому  була,
Зі  злістю  вигнали  на  сніг.

Так,вигнали  та  ще  й  сказали,
Якщо  я  знову  повернусь,
Руки  мені  повідривають,
А  може  втоплять  чи  уб'ють.

Зима,сніги,вітер  холодний,
Куди  подітися  мені,
У  цій  біді,у  цій  розпуці,
Іду  до  рідної  сестри.

Сестра  подумала  й  сказала:
"Один  лиш  вихід  у  нас  є,
Збирайся  люба  до  Італії,
Що  там  заробиш-все  твоє".

Приїхала,вже  шостий  місяць,
Сиджу  на  камені  в  журбі,
Одна,одна,мов  сиротина,
Без  документів,без  рідні.

Та  й  плачу,плачу,Бога  прошу,
Допомогти  мені    в  біді,
Бо  вже  не  маю  більше  змоги,
Не  маю  віри  у  житті.

Беру  торбинку,ноги  мокрі,
У  мештах  драних,та  й  іду,
Аби  бодай  поїсти  зупку,
Яку  поляки  нам  дадуть.

А  далі,  що?  Так  до  монахів,
На  прісний,не  смачний  обід,
А  потім  знову  на"  Піраміди",
Зажурена  в  думках  своїх.

Думки  важкі,додолу  тягнуть,
Не  маю  хати,ні  землі,
Одні  борги  висять  торбами,
На  моїх  плечах,  та  жалі.

О  доле  моя,доле  злая,
Скажи  у  чім  моя  вина,
Чи  може  хочеш  щоб  втопилась
А  чи  покінчила  життям?

Жовтий  листок  злетів  у  воду,
Корабликом  по  ній  пливе,
Сиджу,дивлюся  та  й  не  чую,
Гукає,кличе  хтось  мене.

Голос  звучить  здається  поруч,
Можливо  зверху,може  ні,
Яка  різниця  де  я  буду,
Хіба  щось  зміниться  в  житті?

Різниця  є,моя  знайома,
Що  Бог  простив  їй  всі  гріхи,
Допомогла,мене  підняла,
Разом  із  нею  ми  пішли.

На  першу  зустріч,на  роботу,
Змінилося  моє  життя,
Спасибі  всім,хто  був  зі  мною,
Низенько  кланяюсь  я  вам!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492972
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 16.04.2014

Мереживо

У  твої  очі  подивитися  я  хочу,
Заглянути  в  безодню  голубу,
і  в  ній  зостатись  у  солодкому  полоні,
Закоханою  німфою,хоча  б  на  мить  одну.

Ні,не  кажи,прошу  тебе  ні  слова,
Мене  до  себе  міцно  притули,
Дві  долі,дві  стежини  розійшлися,
В  одну  єдину  не  зільються  вже  вони.

Цвіло  кохання  і  світила  дивним  світлом,  
Нам  зірка,що  сьогодні  ледве  мерехтить,
Пройшло,забулося  те  бабинеє  літо,
В  білім  мереживі  якого  ми  були.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492964
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2014

Світлиця

На  світанку  купалися  зорі,
В  кришталевім,дзвінкім  джерелі,
Із  далеких  країв  прилетіли,
До  домівок  своїх  журавлі.

Повернулись  у  рідні  оселі,
На  солом'яні  стріхи  дахів,
Добре  бути  в  краях  чужинних,
Та  найкраще  на  рідній  землі.

Новоскошене  сіно  в  копицях,
Чорна,рівна  землі  рілля,
А  навколо  духмяна  м'ята,
Розбуялася,розцвіла.

Рідний  дім,моя  рідна  хата,
Все  до  болю  знайоме  мені,
У  любові  я  в  ній  зростала,
В  тихім  затишку,у  добрі.

Із  холодних  країв  повертаюсь,
Мерзне  в  них  ранима  душа,
Так  загрій  мене  прошу  любов'ю,
Рідна  ненько,світлице  моя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492748
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2014

Сусід

“  Від  тих  тримайся  подалі,  хто  занадто  відвертий  у  своїх  словах”.
                                                           Менандр  (  давньогрецький    афінський  поет-драматург  )

                                                                                                                                               Сусід
Ранок  нового  дня  -  і  я  у  ньому.
Повільно  відкриваю  очі,  чемно  вітаюся:
-“  Доброго  ранку  новий  день,  прошу  тебе,  подаруй  мені  краплинку  сонечка  для  душі  моєї,  а  також  порадуй  мене  хорошою  новиною.  Дякую  тобі.”
Потім  протягую  руки  перед  собою  і  мовлю  магічним  голосом:
-“  Притягую  до  себе  щастя,  здоров’я,  гроші,  благополуччя”.  І  так  три  рази.  
Закриваю  руки.  Роблю  сама  собі  приємні  компліменти,  посміхаюсь.  Через  хвильку  повертаюся  на  лівий  бік-потягуюся  і  викидую  геть  ліву  депресію,  повертаюся  на  правий  бік  -  летить  від  мене  права  депресія.  Подумки  збираю  до  купки  всі  свої  чорні  думки,  образи,  підозри,  недовіру  ,скидаю  все  у  чорний  пластиковий  мішок  та  й  кидаю  зі  стрімкої  скелі  у  глибоку  прірву.  Все,  їх  не  було  у  мене,  їх  у  мене  не  має.  Молодець,  моя  дівчинко.  Ти  здорова,  ти  чарівна,  ти  почуваєшся  чудово  і  тепер  моя  квіточко  швиденько  вставай  і  під  душ,  по  можливості  контрастний,  тому  що  в  кінці  усіх  цих  психотерапевтичних  процедур  тебе  чекає  насолода  і  вона  -  чашка  гарячої,  пахучої  (бразильської,  перуанської,  невідомо  якої)  але  кави.
-“Яка  кава,  яка  кава  ти  ще  у  ліжку,  очі  попідпухали,  обличчя  -  слів  не  має.  Роби  маску  швиденько  із  яєчного  жовтка.  Ні,  почекай.  Спочатку  впусти  Ромку  до  кімнати,  ти  вчора  закрила  її  на  балконі,  бідна  кішка  усі  очі  свої  виплакала”.
Промовило  моє  друге  “Я”  і  замовкло.  Тиша.  Я  мовчу  і  воно.
Я  мовчу,  тому  що  знаю,  це  натяк  на  вчорашні  події,  на  мою  помилку,  розчарування,  переживання  душі  моєї.
Невже  сміється  наді  мною,  невже  незрозуміло,  що  мені  було  не  до  сміху?.  Але  це  було  учора  і  взагалі  не  придирайся.  Згадай,  що  писав  Стефан  Цвейх:
“  Тільки  той  зрозуміє  життя,  хто  зможе  досягнути  його  глибини”.
Ось  і  я  в  одну  із  таких  глибин  потрапила.  Як  думаєш  випливу?.
-“Хто  би  сумнівався.  Давай,  піднімайся  вже,  приймай  душ,  пий  каву,  але  спочатку  випусти  з  неволі  свою  кохану  пенсіонерочку  Ромочку”.
І  то  правда.
Все.  Відкидую  ковдру  і  через  пів  години,  я  вже  була  свіженька,  чистенька,  пахуча,  духмяна,  ніжилася  на  балконі  під  першим  промінням  сонця,  смакуючи  свою  першу  чашку  кави  (зовсім  не  ту,  яку  мені  вчора  безсоромно  запропонувала  людина,  в  яку  я  закохалася,  мов  та  першокурсниця  в  молодого  професора).
Ні,  такого  вже  не  буде  тому  що  ця  людина  не  кохала  нікого  і  відповідно,  ніхто  не  захоче  покохати  її.  На  мою  думку.  На  мою  думку,  кохання  не  знає  міри,  не  відає  кордонів.  Єдине  почуття,  яке  не  визнає  ні  минулого  ні  майбутнього,  воно  піднімає  людину  ,возвеличує  її  душу.
-“І  куди  це  ми  полетіли?  Там  у  двері  тобі  грюкають  уже  хвилин  п’ять,  іди  відчини,  літальнице”.
Із  цим  бу-бу-бу  мого  “Я”  ,  іду  до  вхідних  дверей,  відчиняю  їх,  забувши  навіть  запитати  –  Хто  там,  та  й  завмираю  із  відкритим  ротом,  якого  потім  довго  закрити  просто  не  могла.
А  ви,  що  б  ви  робили  на  моєму  місці,  коли  перед  вашими  очима  стояло  справжнісіньке  опудало  з  бабусиного  городу  ?.
Спочатку  –  солом’яний  капелюх,  на  місці  дирки  в  ньому  стирчала  квітка  соняшника,  вицвіла  сорочка,  яка  “випадково”  забула  рік,  коли  бавилася  у  чистій  воді  з  милом,  короткі  штани,  з-під  яких  виглядали  ноги    у    мешти.  Ні,  про  них  ліпше  не  говорити,  бо  вони  були  підв’язані  шнурками.  На  них  я  зупинила  свій  погляд  намагаючись  зрозуміти  як  такі  шнурки  можуть  тримати  такі  мешти  ?.
Десь  зверху,  над  моєю  головою  пролунав  громовий  голос:
-“Сусідко  моя,  голубко  моя,  а  я  до  вас.  Пустіть  мене  благаю,  безпритульного,  до  ваших  шикарних  хоромів”.
А  потім:
-“Га-га-га”.
Піднімаю  очі,  а  переді  мною  посмішка  широка,  широка,  від  вуха  та  й  до  вуха.
Так  це  ж  мій  сусід,  який  учора  мене  врятував  від  того  супостата,  що  так  нагло  хотів  випити  моє  кохання  мов  ту  чашку  кави  !.  А  я  подумала-опудало.
Широка  посмішка,  прояснила  і  моє  здивоване  обличчя.
-“Та  вже  якщо  прийшли,  то  й  до  хати  заходьте.  Рада  бачити  вас.  Що  це  ви    там  тримаєте  у    руках?”.
-“Гостинці  для  тебе  голубко,  сьогодні    вранці  назбирав  на  своїй  дачі.  Бачу,  що  ти  одна  кукаєш,  то  й  вирішив  занести  тобі  щось  смачненького,  не  магазинного”.
І  текла  його  розмова  ”джерельцем  чистим”,  але  квіти  мої  у  вазах  почали  в’янути.  Спочатку  одна  голівку  похилила,  потім  друга,  а  на  останок  і  я,  мов  та  квіточка  голову  похилила  та  й  думаю:
“О  це  напевно  він  добряче  посидів  та  погомонів  зі  своїми  стінами  на  кухні,  що  від  тих  посиденьок  ще  й  сьогодні  дивними  парфумами  від  нього  несе”.
-“Сусідко,  ну  хоч  посміхніться”  -  вивів  мене  його  голос  із  моїх  глибоких  детективних  роздумів.
-“Ось  подивіться.  Я  вам  і  ще  один  гостинець  приніс.  Чудові  пречудові,  пресвіженькі,    щущки”.
Бере  мене  за  руку,  заглядає  мені  в  очі,  які  я  по-можливості  роблю  круглими  від  здивування  і  від  так  званої  уваги,  розгортає  рибу  замотану  у  папір  “сторічної”  давності.  А  в  нім  п’ять  маленьких  карасиків.
-“Та  це  ж  карасі!”.
-“Які  карасі,  які  карасі.  Це  маленькі  щущки.  Ти  їх  почисти,  помий,  гарненько  підсмаж  на  олійці.  І  вже  потім  поклич  мене  на  вечерю.  А,трохи  не  забув.  Тут  я  тобі  приніс    ще  капусту,  моркву,  петрушку  .Це  також  помий,  поріж  та  й  салатика  зроби,  згідна!  Все  це,  люба  моя  тобі  ,по  доброті  моїй”  .
Після  цих  слів  він  наблизився  до  мене  і  поліз  цілуватися.  О  ні!  Це  вже  занадто!
Розпочинаю  активні  дії.  Забираю  його  руки  з  моїх  плечей.  Роблю  широку  посмішку  від  вуха  до  вуха  і  так  лагідно  мовлю:
-“Я  така  вам  вдячна,  така  вдячна  за  все,  за  вашу  доброту,  за  вашу  турботу  про  мене,  але  сьогодні  вибачте  ніяк  не  можу  приготувати  вечерю.  Можливо,  якщо  ваша  ласка,  наступного  разу.
Пауза.  Потім:
-“Шкода,  дуже  шкода”.
Промовив  він  та  й  почав  швиденько  ,  надто  швиденько,  загортати  у  папір  своїх  щуко-карасиків  промовляючи:
-“Нічого,  риба  свіженька,  може  ще  постояти  в  холодильнику  пару  днів.  Буду  мати  надію  на  вас.  А  на  разі,  солоденька  моя  до  зустрічі”.
Та  й  подреботів  до  двере,  біля  яких,  зняв  свого  древнього,  як  і  він  капелюха  та  й  зачинив  за  собою  двері.
А  я  ,  та  що  я,  підхопила  свою  кохану  пенсіонерочку  Ромочку,  притулила  її  до  себе,  вмостилися  ми  разом  із  нею  на  м’ягкому  дивані.  І  так  мені  стало  затишно,  так  мені  стало  легко,  що  і  незбагнула,  коли  полинула  у  світ  своїх  снів.
Далі  буде…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492745
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.04.2014

Три троянди

Я  тобі  подарую  троянду  червону,
У  туманних  світанках  її  віднайду,
Таємницю  душі,мов  на  сповіді  тихій  відкрию,
У  зірок  дивні  перли  для  неї  знайду.

А  на  завтра,  зустрінеш  ти  жовту  троянду,
Що  скупалася  вранці  у  чистій  рос,і
Це  надія  моя  на  одну  тільки  зустріч  з  тобою,
На  один  тільки  погляд  усміхнений  твій.

Коли  зійде  зоря,піднесу  тобі  білу  троянду,
У    священних  водоймах  для  тебе  одного  зірву,
У  рожевому  сні,у  містичнім  моїм  сноведінні,
Ти  тримаєш  одну,  тільки  білу  троянду  в  руці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492515
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2014

Чашка кави

                         “Ніколи  не  пам’ятай  образ  минулих”
                                                                       Менандр  (  давньогрецький    афінський  поет-драматург  )

                                                                                                                                       Чашка  кави
Як  добре,  що  я  вчасно  зупинилася,  не  дозволила  розпуститися  першим  паросткам  кохання  в  душі  моїй,  тим,  таким  тоненьким,  тендітним,  яких  ще  не  видно,  але  ти  вже  знаєш,  що  вони  є,  проростають,  наповнюють  душу  незрозумілим  хвилюванням,  зваблюють  красою,  ще  один  крок  і  прощавай  розум  тому,  що  все  єство  твоє  у  владі  непідвласного  тобі,  шаленого  кохання.  Єдиного,  на  весь  білий  світ,  в  якому  тільки  ти  і  він.
Як  добре,  що  змогла  стриматися,  не  розкрила  своїх  почуттів,  та  й  невпала  приречено  у  його  палкі  обійми.  Одна  мить,  одна  єдина  мить,  а  мені  здавалося-ціла  вічність.  Навіть  сама  не  знаю,  як  мені  це  вдалося.
-“Не  знаєш?А  ну  по-правді!
По-перше,  не  ти  вчасно  зупинилася-випадок  допоміг.  Пригадала?”.
Вибачте,  але  це  друге    моє  “Я”  повело  розмову  зі  мною.  Завжди  втручається,  коли  його  не  просять,  але  сьогодні,  я  погоджуюся  з  ним.  Так,  це  правда.  Його  величність  випадок,  насправді  допоміг  мені  опам’ятатися  .
Все  вірно.
А  трапилася  ця  подія  у  суботу:
“  Звичайний    день,  звичайні  турботи.
Одне  тільки,  мала  передати  подрузі  гостинці  на  поїзд.  Подзвонила,  попросила  допомогти.  Так  собі,  нічого  нового”.
-  “Ну  чому  ти  обманюєш?  Себе  не  обманиш,  повір  .Адже  в  ту  суботу  і  з  самого  ранку  до  шостої  години  вечора,  ти  бігала,  нервувала,  сперечалася  сама  із  собою.  А  по-правді,  таки  хотіла  зустрітися  з  ним,  відчути  його  погляд  на  собі,  випадково  доторкнутися  до  його  руки.  Так,  що  дорогенька  моя,  до  тієї  суботи,  ти  вже  була  у  “солодкому  полоні”.А  жаль”.
“О,  ні!  Це  ж  одна  із  сторінок  мого  життя,  на  полях    якої,  проростали  первістки  кохання.  Не  знаю,  не  можу  збагнути,  яка  сила  спонукала  мене  думати  про  нього,  я  навіть  собі  боялася  признатися,  що  покохала,  лякалася  цієї  думки,  адже  такого  не  може  бути,  такого  просто  бути  не  може.
Добре,  шановне  моє”Я”.  Ця  сторінка  уже  перегорнута.  А  в  минуле,  як  кажуть,  не  повертайтесь,  воно  і  на  серце  не  прийде.
Давай  ліпше  пригадаємо,  що  ж  трапилося  того  дня.
Десь  хвилин  15  по  шостій,  приїхав  він,  допоміг  перенести  сумки  у  машину.  Такий  весь  серйозний,  ні  тобі  ”Добрий  день”  ні  тобі  ”Добрий  вечір”.  Ну,  думаю,  щось  сьогодні  повинно    трапитися.
Інтуїтивно  так  відчуваю.
Поїхали.  На-пів  дорозі  оговталася.
”  Я  ж  гроші  забула  на  столику  у  кімнаті”.
Повертаюся  до  нього,  посміхаюся,  щебечу,  пояснюючи  ситуацію.
Він  тільки  глипнув  на  мене,  зупинив  машину  і  мовчить.  Через  хвильку  -другу,  каже:
-  ”Нам  із  тобою  необхідно  поговорити”.
Від  його  слів,  посмішка  злізла  з  мого  обличчя,  ноги  зів’яли,  перетворилися  на  шнурочки,  в  голові  -  цілковитий  вакуум.
Але  все  таки  видавила  із  себе:
-“  Добре,але  потім”.
Нічого  не  відповів,  знервовано  розвернув  машину,  під’їхали  ми  до  будинку,  зайшла  я  до  хати,  взяла  гроші  на  столику,  сіла  у  машину.
Мов  у  тумані,  автоматично  усе  це  робила.
Нарешті  справи  завершено.  Зупиняє  він  машину  у  якійсь  просіці,  повертається  до  мене  і  мов  “спокусливий  змій”,  розпочинає  розмову:
-  “Люба(це  до  мене),  не  дивлячись  на  твої  роки,  ти  є  досить  приваблива  жінка.  У  тебе  чудові  груди,  до  яких  так  і  хочеться  доторкнутися,  спортивне,  міцне  тіло…”
І  пішло  і  поїхало,  та  все  в  галузі  анатомії.
”А  щоб  тобі  добре  було!”
Слухаю  і  мовчу.  А  він  продовжує:
-  “Розумієш,  для  мене  секс,  мов  та  дорога  чашка  кави,  яку  я  випиваю  з  насолодою.  Чому  б  і  нам    не  покуштувати    її  разом.  Ти  згідна  ?”.
Голос  його  лунає  десь  далеко,  я  його  майже  не  чую,  а  лечу,  лечу,  падаю,  та  й  гепнулась  на  землю  тверду,  так,  що  від  того  удару,  здається,  і  мову  втратила.
-“Ти  слухаєш  мене?”-  промовив  він,  доторкнувшись  до  моєї  руки.
І  в  цю  хвилину,  ні  секунду,  коли  вже  хотіла  кричати  від  образи,  від  болю,  від  сорому,  хвиля  пройшла  крізь  моє  тіло  думкою.
“  Хочеш  побавитися  зі  мною?.  Попробуй  !”
Від  цієї  думки  мені  стало  легко.  О  Господи!Та  це  ж  тільки  гра.  Чому  ж  ти  дурненька,  так  серйозно  сприймаєш  все  у  своєму  житті.  Адже,  як  кажуть  мудрі  люди,  життя  наше-подорож  від  народження  і  до  смерті.  Життя  наше  -  тільки  гра.  Ну  що  ж,  побавимося  !
Тепер  уже  я,  із  диявольською  посмішкою,  повертаюся  до  нього,  та  й  кажу:
-“Випити  з  тобою  чашку  гарячої  кави  разом?
Чому  ні.  Тільки  спочатку  любий(це  до  нього),її  необхідно  приготувати.  Дай  мені  час.  А  зараз  прошу  ,будь-ласка,  відвези  мене  додому.  Стомилася  я”.
Ви  думаєте,  що  на  цьому  все  і  закінчилося  ?.  Ні,  помиляєтесь.
Коли  ми  зайшли  в  на-пів  темний  під’їзд  будинку,  він  накинувся  на  мене,  обхопив,  притиснув  до  стінки,  і  почав  цілувати  моє  волосся,  обличчя,  губи-так  пристрано,  що  я  ні  вирватися  ні  втекти  не  могла.  Навіть  злякатися  не  встигла,  тільки  відбивалася,  як  могла.
Раптово  на  третьому  поверсі  грюкнули  дверима,  і  хтось  почав  спускатися  по  сходах  до  виходу.  Він  одразу  ж  відпустив  мене,  промовивши  на  прощання:
-“До  зустрічі!”.Та  й  зник  за  вхідними  дверима.
Я  ж  опустилася  на  сходинку,  закрила  обличчя  руками,  потім  вихопила  хустинку,  із  остервенінням  почала  витирати  своє  обличчя.  Не  знаю  скільки  часу  це  продовжувалося,  але  поруч  пролунав  голос,  який  вивів    мене  із  оцепеніння:
-  “Сусідко,  з  вами  все  гаразд?.Може  потрібна  допомога?”
-  “Ні,  ні,  дякую,  все  гаразд.  Дякую.  До  побачення.  Я,  я  пішла.”
Підхватилася,  і  птахою  взлетіла  на  свій  четвертий  поверх,  закрила  за  собою  двері  квартири,  і  тільки  тоді  із  моїх  очей  самі  по-собі  потекли  сльози.  Впала  на  ліжко,  обхопила  подушку  руками,  та  й  заплакала,  повторюючи:
“Як  ти  міг,  як  ти  міг.  Я  ж  тільки  кохати  тебе  хотіла”.
Далі  буде…”

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492511
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.04.2014

Торба

Ще  другий  місяць  не  поїхав,
Ще  перший  місяць  не  пройшов,
А  я  сиджу  в  тюрьмі  закрита,
В  тюрьму  свою  сама  зайшла.

Зайшла  та  й  двері  зачинила,
Терпіння  торбу  затягла,
Жадоба  розум  полонила,
Але  душі  не  зберегла.

Все  гроші,гроші,  щоб  вам  добре,
На  світі  білому  жилось,
Мені  ж  тягнути  тую  торбу,
Нитку  спасенія  мого.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448792
рубрика: Поезія,
дата поступления 13.09.2013

Доля

А  у  мене  дощі  за  дощами,
Жовте  листя  в  повітрі  кружляє,
Загорнулося  небо  у  хмари,
Загорнулось  та  й  спочиває.

А  у  тебе  море  і  гори,
Вітер  хвилю  гойдає  легку,
Запашні  розквітають  троянди,
Так  чому  ж  ти  дзвониш.Чому?  

Сонцю  ясному,  любий  не  бути,
Із  холодним  осіннім  дощем,
Нам  з  тобою  не  повернути,
Повних  ніжності  літніх  ночей.

Закохаюсь  в  холодний  місяць,
Ти  ж  обнімеш  хвилю  морську,
Так  чому  в  зачарований  вечір,
Набираю  твій  номер  .Чому?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448790
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2013

Є Надія!

"На  панщині  пшеницю  жала..."
Мале  дитя  той  вірш  читало,
На  шкільній  сцені  у  сльозах,
Біля  портрету    Кобзаря.

У  рушниках  з  червоних  маків,
Зажурено  дивився  він,
На  підростаючих  онуків,
На  українських  козаків.

Слова  були  його  пророчі,
В  них  мудрість  вічная  жила,
Він  закликав  нас  не  коритись,
До  бою  клич  в  його  словах.

Цитую  знову  слово  щире,
Шевченка  слово,що  не  вмре:
"Ви  в  наймах  виросли  чужії,
У  наймах  сестри  й  умрете"

А  нам  все  гроші,все  нам  мало,
Яке  там  слово,який  рід,
За  тридцять  срібників  готові,
Продати  й  святість  на  землі.

Від  болю  стогне  Україна,
Оточена  з  усіх  сторін:
"Мої  ви  діти,любі  діти,
Чому  ж  ви  діти-байстрюки"

Та  є  надія,є  надія,
Коли  прийде,настане  мить,
До  бою  встане  Україна,
Святу  свободу  боронить.

Народе  рідний,піднімай́́я,
Вже  годі  бути  нам  в  ярмі,
Невже  забули  ми  про  гідність,
Про  славу  про  козацький  рід!
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448445
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 11.09.2013

Веселка

Замріяна,закохана,
Освячена  в  росі,
Ходила  босоногою,
Веселка  по  землі.

Від  німфи  піднебесної,
Від  ніжної  стопи,
Водицею  прозорою,
Джерельця  потекли.

Суха  земля,  потріскана,
Напилася  води,
У  травах  запишалася,
У  буйнії  сади.

Веселки  ж  босоногої,
Барвистії  стрічки,
Яскравими  перлинами,
Над  краєм  пролягли.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448439
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.09.2013

Диво

Узбіччя  лісу,мокрі  трави,
Під  сонцем  теплим  вигравали,
Поміж  собою  гомоніли,
Про  дивний  кущ  ,який  ще  вчора,
Стояв  обідраний,самотній,
А  вже  сьогодні,рано  в  ранці,
Перетворився  ніби  в  казці,
В  перлину  чистої  води,
Що  красувалась  у  серпанку,
Напіврожевого  світанку,
Поміж  зеленим  листям  ніжним,
Манила  білим  цвітом  чистим,
А  трави?Де  ж  їм  зрозуміти,
Хібащо  тільки  гомоніти,
Поміж  собою  про  дива,
Які  несе  в  собі  весна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448259
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 10.09.2013

Вишиванки

Вишиванками,вишиванками,
На  полях  золотистих  світанками,
Просипалися  квіти  барвисті,
Виграваючи  в  чистій  росі.

Колихалися  жито  й  пшениця,
Під  грайливим  весняним  вітром,
Різнобарвні  квіти-перлини,
На  полях  стелили  килими.

Ті  килими,що  їх  вишивали,
Нічні  феї  разом  із  зірками,
А  весна  над  полями  гуляла,
Нові  квіти  їм  дарувала.

Запашними  в  цвіту  вишиванками,
Запишались  поля  світанками,
Засміялась  веселка  барвиста,
Та  й  над  полем  вінцем  повисла.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448258
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 10.09.2013

Образа

Образилась,образилась  на  всіх,
Образилась  я,  на  весь  білий  світ,  
В  якому  справедливості  не  має,
В  якому  тільки  наглість  виживає.
 
Слова  любові  і  добра-слова  пусті,
Їх    на  обличчя  одягають  самозванці,
Ті  маски  доброчинності  і  в  них,
Життя  народу  обіцяють  мов  у  казці.

Та  брешуть,брешуть-та  гидка  брехня,
З  парламенту  мішками  вилітає,
І  гроші,що  народ  так  тяжко  заробляє,
Собі    в  кишеню  тихо  прибирають.

Зневіра  чи  образа-все  одно,
Але  не  хочу  жити  так,не  хочу,
Скажіть,куди  подівіся  наш  народ,
Де  Гетьман,що  повстане  за  Свободу?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447519
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 06.09.2013

Крила

Від  мрії  моєї  одні  тільки  крила,
Знесилено  впали  на  землю  суху,
Обпалені  крила,на  них  я  злетіла,
Мов  вільная  птаха  у  вічність  пусту.

Хотіла  піднятись  над  світом  злиденним,
Звільнити  від  путів  душу  свою,
Свободи,Свободи,хоть  трохи  напитись,
Відчути  єством,що  жива,що  живу.

Від  мрії  моєї  зосталась  Надія,  
В  туманних  видіннях,в  рожевому  сні,
Обпалені  крила.Чому  ж  я  злетіла,
Так  нагло,  бездумно  у  вищі  світи.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447517
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.09.2013

Кривда

Засохли  квіти  у  душі,
Голівки  похилили,
Живої,чистої  води
Давно  вони  не  пили.

Джерельця  повнії  добра,
На  ніц  повисихали,
Любов  зосталася  одна
Забута  у  печалі.

На  місце  квітів  запашних,
Бур'ян  порозростався,
У  душах  жадібних,одним
Гріхом,  брудним  зостався.

Всю  Україну,рідний  край,
Заполонила  Кривда,
Закон  і  Влада  є  вона,
І  Міць  і  Сила  вища.

Засохли  квіти  у  душі.....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447239
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 04.09.2013

На завтра

На  завтра  буде  інший  день,
Сьогодні  ж-є  сьогодні,
Холодний  дощ  періщить,л'є
З  небесної  безодні.

Чорнії  хмари  наповзли,
Важкі,повні  водиці,
А  поміж  ними  навкруги,
Шугають  блискавиці.

На  завтра  буде  інший  день,
Ніщо  в  житті  не  вічне,
Щаслива  мить  до  ніг  впаде,
Чорна  примара  зникне.

Забудуться  важкі  часи,
Забудуться  тривоги,
Але  і  щастя  назавжди,
Поряд  іти  не  буде.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447238
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.09.2013

***************

Високі  гори,туман  синій,
Тече  між  ними  у  долину,
До  срібних  звуків  старих  дзвонів,
Які  нестримно  рвуться  в  гори  ,
Вільною  птахою  летять  у  височінь,
Торкаючись  засніжених  вершин,
Срібнії  тони,старих  дзвонів.
Дзвіниці  на  розвалинах  якої,в'ється  барвінок,
В  його  квітах  у  вінку,  стоїть  вона  забута  на  віку.
Одні  лиш  дзвони,звуки  флейти,  
Зливаться  з  мелодією  гір
Із  піснею  гірської  річки,
Яка  біжить  поміж  скалистих  берегів,
Поміж  порогів.  Далі,далі,
До  моря  синього,подалі.
Від  сумних  звуків,старих  дзвонів,
Нехай  потонуть  вони    в  горах,
Розтануть  у  тумані  синім,
Мов  той  барвінок,що  й  по  нині,
Дзвіницю  обнімає  вікову,
Покинуту,забуту  на  віку.
Завмерли,потонули  дзвони,
В  тумані  синім  в  сивих  горах,
У  темну  вічність  відлетіли  назавжди,
Одні  лиш  гори    посивіли  навкруги.
Дзвони,дзвони.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447020
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.09.2013

Троянда

Піздня  осінь,жовте  листя
Старий  вітер  піднімав,
Нз  розваалинах  обістя,
Кущ  троянди  засихав.

І  в  останнє,мов  на  спомин,
Мов  на  згадку  ,чи  в  укір,
Розпустив  червоні  квіти
Краплі  крові  на  стеблі.

Темна,темна,кров  прорвалась
З  недр  глибоких,  з  вен  Землі,
На  троянді  запалала,
На  сухому  вже  кущі.

Туман  сірий,посивілий
Ніжно,ніжно  цілував,
Квіти  долі,краплі  крові
Цвіт  кохання,що  втрачав.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447018
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.09.2013

Видіння

Повний  місяць  в  ореолі,
Світла  білого  постав,
У  містичнім  хороводі,
Гурт  зірок  над  ним  кружляв.

А  у  мене  біла  свічка,
Мерехтіла  на  столі,
Розкидаючи  по  стінах,
Візерунки-міражі.

Мов  метелик  біла  ружа,
Відірвалась  від  куща,
Тай  до  мене  залетіла,
Щоб  щасливою  була.

Білий  місяць,  біла  свічка,
Біла  ружа,  білий  сон,
А  моя  рожева  мрія  ,
Пролетіла  за  вікном.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401671
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.02.2013

Краплинка

В  краях  далеких,
У  полі  дикім,
Квітка  мені  всміхалася,
Квітка  соняшника,
Тоненька,світом  милувалася,
Пелюстками  ніжними,
Вітра  торкалася,
Одна,одненька,
В  чистім  полі,
Посеред  чорної  ріллі,
Здивовано  на  світ  дивилась,
Краплинка  сонця  на  Землі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399604
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.02.2013

Одвічнеє бажання

Так  хочу  покохати  це  життя,
Усім  єством  своїм  бажаю,
Відкинути  страхи,щоб  ніжная  душа,
В  польоті  вільним  полетіла.

Розпуки  сльози,біль  невимовний  тягар,
В  чорне  провалля  кидає  без  жаллю,
Підступна  зрада,підлая  змія,
Розквітнути  бутону  не  давала.

Піднятися,повірити,піти,
Здійснити  мрії  ті,які  плекала,
Щоб  квіткою  буяла  стомлена  душа,
Не  плакала  від  болі,не  стогнала.

Так  хочу  покохати  це  життя,
І  щоб  здійснилося  одвічне,
Не  буду  брати  гріх  образи  я  на  душу,
А  благатиму  прощення.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399002
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2013

У пошуках Надії

Холодно,холодно,мокрі  дороги,
Кригою  повкривались,
Чорні  дерева  з  гілками  колючими,
Тяжко  під  вітром  стогнали.

Сумно,так  сумно  душі-сиротині,
Жити  на  білому  світі,
Втратила  все,окрім  Надії,
Але  й  вона  на  чужбині.

Торби  зібрала  заробітчанка,
Низько  родині  вклонилась,
Та  й  у  дорогу  подалася  бідна,
В  далекі  світи  до  Надії.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397351
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.02.2013

Зимова казка

А  на  вулиці  біла,біла,
У  пухнайстій  шубі  влетіла,
Чарівна,неземна  казка,
Та  замріяна,  зимова.

Повкривала  дерева  голі,
Закружляла  в  своїм  хороводі,
Порозвіювала  сніжинки,
На  дороги  та  й  на  будинки.

На  дахах  під  сонцем  холодним,
Мов  корали,мов  перли  коштовні,
Вигравали  перші  бурульки,
Зачаровані  квіти  весни.

Цю  красу  свою,цю  казку,
Дарувала  зима  на  згадку,
Свої  останні  штрихи  нанесла,
Цього  дня  у  своїх  картинах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397349
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.02.2013

Дорога

Дорога  до  щастя,  мов  казка,  мов  мрія,
Чому  ж  вона  стелиться  гострим  камінням.
Одне  тільки  світло,  манить  та  іскриться,
В  глухому  тунелі  у  темряві  вічній,
Коли  час  настане  і  прийде  година,
Коли  твоя  доля  відійде,покине,
Але  ще  існуєш,  так  рвешся  на  волю,
Ти  хочеш  свободи  ти  хочеш  любові,
Ідеш  по  дорозі,  все  щастя  шукаєш,
Воно  ж  безталаннеє  поряд  блукає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395778
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.01.2013

Як вона мене любила….

Як  вона  мене  любила,
Як  добра  мені  хотіла,
І  словами  обвивала,
І  туману  насилала,
Свічки  з  церкви  приносила,
Травами  кругом  кадила,
Підливала,  підсипала.
Як  вона  мене  любила.....
Як  згубити  захотіла,
Відьма  ти,  та  я  це  знала,
Словом  Божим  захищалась,
Світлом  білим  промивалась,
Нездавалась,  не  боялась,
І  добром  тобі  платила.
Невдалося,  не  згубила,
Відповзла  зміюка  біла,
Як  вона  мене  любила.....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395762
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 26.01.2013

З Новим Роком!!!

Рік  старий  зібрався  від'їжджати,
Вже  сумки  зібрав  свої  багаті,
В  сиві  вуса  довго  він  бурчав,
Невдоволено,  бо  час  його  настав:
"Заморожу  снігом,замету,
Не  побачите  Ви  більше  цю  красу."

Та  з  Лапландії  до  нас  уже  летів,
Рік  Новий,хоч  був  він  ще  малий,
Але  силу  мав  на  диво  чарівну,
Добре  слово,посмішку  святу.

Поклонившись  низько,він  сказав:
"Не  турбуйся,  батьку,спочивай,
Для  людей,  багато  ти  зробив,
Так,дозволь  продовжити  мені,
Завершити  добрії  діла,
Щоб  щасливою  була,Рідна  Земля"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389199
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 01.01.2013

Хто зна…

Скажи  мені,чому  сьогодні
По  стежечці  іду  одна,
Одна,  одненька-може  ліпше,
Хто  зна......
А  ти  мовчиши,мене  не  чуєш,
Чи  може  я  ...тебе  не  хочу  зрозуміти,
Хто  зна...
А  може  хочу  та  не  можу,
Не  доросла....
Пізнать  кохання  серцем  холодним,
Хто  зна...
Життя  спливає,
А  я  одна.....
По  стежечці  своїй  маленькій,іду  в  лита,
Не  знаю,  добре  це,а  чи  погано,
Хто  зна......

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389195
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.01.2013

Жарт

Салат  скупався  у  сметані,
Повиставляв  білі  бочки,
Пихатий  пан  у  своїй  славі,
Не  відав,  що  істивний  він.

Краси  такої  обминути,
Гострим  зубам  було  би  гріх,
Вони  підкралися  мов  круки,
Бідний  салат  в  іх  жерлах  зник.

Один  лиш  спогад  залишився,
Про  дивне  чудо  із  чудес,
Славою  одвічною  покрився,
Що  долетіла  й  до  небес.

З  Новим  Роком!!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389076
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 31.12.2012

Забуття

Кружляє  сніг  над  містом  забуття,
Холодний,    білий  опадає,
В  байдужості  своїй  не  знає,
Те,  що  так  хочу  повернути  я,
Але  не  можу...

Дзвони,дзвони,
Лунає  звук  їх  монотонний,
Спів  міста,  до  якого  вже  немає  вороття,
Холодний  сніг,
Холодне  місто  забуття...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389075
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2012

Заробітчанка

Біля  стін  із  цегли  та  граніту,
Розіп'яли  на  Хресті  тендітну  квітку,
Жалюгідні  дивні  ті  sіgnoru,
Випивали  мов  вампіри  її  соки.

Не  давали,  а  ні  їсти,  а  ні  спати,
Все  їм  мало  іродам  проклятим,
Що  там  сльози,  що  там  біль  заробітчанки,
Не  людина  вона  Serva,  La  Badante.

Для  таких  панів  не  рідна  італьянка,
Плаче  на  Хресті  заробітчанка.


 Serva  La  Badante-прислуга
 Signoru-пани

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387485
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.12.2012

Предательство

Ты  не  хочешь  больше  меня  видеть,
Ты  не  хочешь  что  бы  возвращалась
Я  в  твой  дом  где  глупо  улыбаясь,
Вас  прощала  и  прощения  просила.

Ты  скажи  мне  бывшая  подруга,  
За  предательство  ль  твое  я  унижалась,
И  за  то  что  не  смогла  покинуть  ,
Дом  твой  в  сложный  для  меня  период.

Сколько  раз  душа  в  груди  сжималась,
Сколько  раз  уйти  так  не  хотелось,
Навсегда  из  проклятого  дома,
Не  сказав  тебе  ни  слова.

Не  могла  тогда  я  хлопнуть  дверью,
И  поэтому  покорно  принимала,
Надругательство  над  гордостью  моею,
Сеть  интриг  сплетенных  надомною.

А  теперь  тебе  скажу  моя  подруга,
Никогда  не  встретимся  опять  мы,
Ведь  меня  всегда  ты  предавала,
На  лице  меняя  только  маски.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387480
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 24.12.2012

Рождение. Памяти Блаватской

Бесконечная,безпридельная,безпричиная,
В  мраке  Вечности  спала  Вселенная,
Одной  точки  видна  пульсация,
В  Мировом  яйце  бессознательно,
Наполнялась  она  энергией,
Лотос  белый  пред  пробуждением,
Фонаря  волшебного  пламя,
На  бесцветном  экране  сознания,
Расцветал  цветок  в  лоне  матери
Расширял  пространство  создателя,
Круг  в  котором  все  зарождается,
И  некуда  опять  возвращается.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387208
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 23.12.2012

Посвящается Елене Блаватской

Семь  откровений,  семь  вечных  тайн,
Но  только  Четыре  открыты  нам,
Смена  сознаний  во  времени  вечном,
В  круге  четвертом  идет  к  завершению.

Пути  достижения,мудрости,знаний,
Сокрыты  в  покровах  тонких  над  нами,
Неведомо  нашим  блуждающим  душам,
Когда  упадут  плоды  иллюзий.

Земные  грехи  смываются  кровью,
Так  было  всегда  при  смене    кругов,
Взрывы  вулканов,землетрясения,
Накроют  Землю  высокой  волной.

Избранники  Божьи  останутся  живы,
Они  же  войдут  в  Пятый  круг,
Откроется  Пятое  откровение,
И    Пятая  тайна  и  высший  Дух.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387207
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 23.12.2012

Втеча

Інтелігентно  витягую    шмату,
Інтелігентно  чіпляю  на  швабру,
Розпочинаю  мити  підлогу,
У  старій  кав'ярні  кожного  ранку.
Але  сьогодні  трапилось  лихо,
Інтелігенція  моя  зникла,
Втекла  не  сказавши  мені  а  ні  слова,
Мене  залишила  в  розпуці  повній.
Ніченьку  цілу  її  шукала,
Кликала,плакала  та  й  благала,
Свічечку  білую  запалила,
Але  на  горе  її  не  знайшла.
Що  ж  тепер  буду  без  неї  робити,
Як  тую  шмату  буду  я  мити,
Як  же  почеплю  її  на  швабру,
Митиму  вранці  підлогу  брудну.
Це  ж  в  інституті  треба  навчатись,
Цілих  п'ять  років  диплом  здобувати,
Що  ж  за  держава  у  нас  така,
Звідки  інтелегенція  втекла.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386816
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 22.12.2012

Подруга

Надією  живу,  вона  одна  мене,
Не  обійшла,  не  залишила,
В  годину  тажкую  мою,
Теплом  своїм  зігріла,
І  віру  повернула  їз  забуття,
Її  вона  в  минулому  знайшла,  
На  тих  дорогах  де  навчалась  я,
Законам  вічного  життя,
На  помилках  своїх,  не  на  чужих,
То  падала  то  піднімалась,
Любові,вірності  шукала,
На  тих  дорогах  втратила  я  їх,
Сьогодні  не  одна,
Тепер  вас  двоє,  
Охороняєте  мене  в  світах  моїх,  
Та  без  любові,  ні  спокою,  ні  щастя  не  знайти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386811
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.12.2012

Вопрос

На  нашей  маленькой  планете,  
Которая  светясь  голубоватым  светом,
Чрез  миллиарды  лет,  
В  холодном  космосе  летя,
Сигналы  посылает  без  ответа.
На  этой  солнечной  Земле,
Как  лотоса  бутоны  распускались,
Цвели,  блогаухали,  умирали,
Цивилизации  людей.
Что  знаем  мы  о  них?
Научные  труды,  гипотезы,  сомнения,
О  добрых  или  злыз  Богах,
Спустившися  с  небес  на  Землю,
Названия  дивные  в  сказаниях,  песнопениях,
Руины  городов,  как  отклики  былых  боев,
Космической  войны.
Опять  научные  труды,
Но  и  с  покон  веков,
Повсюду  голод,  боль  и  кровь,
Расцвет  и  смерть,
И  где  ответ,  что  ждет  нас  впереди,
Четвертую  по  счету  цивилизацию  людей,
Погибель  в  вихре  злобных  злых  стихий?
За  наши  тяжкие  грехи,
И  только  избраным  дано  спастись,
Чтоб  с  высоты  неведомой  горы,
Чрез  миллионы  лет  вдохнуть  в  угасший,  полумертвый  мир,
Святое  слово,  мысль  и  жизнь,
Для  возрождения  истинного  созидания,
На  высшем  уровне  сознания,  
Да,невеселые  все  предсказания!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386588
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 21.12.2012

Предательство

Как  можно  простить  предательство  друга,
Так  верил  ему  и  душу  свою.
Только  ему  близкому  другу,
Без  капли  сомнения  открывал.

Можно  ль  простить.  Не  спеши  обессудить.
Просто  пойми    что  и  он  как  и  ты,
Крест  свой  несет  на  святую  Голгофу,
Все  покаяния  свои,  все  грехи.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386581
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 21.12.2012

Місяць

Тоненький  серп  молодого  місяця,  
В  колисці  неба  засинав  ,
Космічний  вітер  тихо,тихо,  
Мале  дитя  заколисав.

Чумацький  шлях  зіткав  для  нього.  
Сріблясту  ковдру  із  зірок,
Білоою  стрічнкю  повився,
Він  над  колискою  його.

Тіманність  дивна  Андромеди,
Хитаючи  небесні  сфери,
Пісні  співала  колискові,
Знайомі  нам  з  дитячих  літ.

Маля  росло  та  підрстало,
Одного  дня  всіх  здивувало,
Красою  повною  своєю,
Яскравим  місяцем  на  небі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386256
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 20.12.2012

Вітрильник

По  водах  важких  океану,
Самотній  вітрильник  пливе,
Плащ  сірий  з  густого  туману,
Перлину  свою  береже.

Один  силует  проступає,
Крізь  морок  на  темній  воді,
Вітрила  старі  надувають,
Підвласні  йому  вітри.

Летить  розриваючи  хвилі,
Спішить  невідомо  куди,
Куски  білої  піни,
Тривожно  б'ються  в  борти.

Враз  птахою  в  небо  взлітає,
Скеля  стрімка  із  води,  
В  проміннях  сонця  грають,
Вершини  її  золоті.

У  ніг  її  завмирає,
Самотній  вітрильник    в  журбі,
І  падаєт  тихо  на  води,  
Лілії  білої  пелюстки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386253
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 20.12.2012

Троянда

Мені  у  темряві  нічній,
Дорогу  освітила,
Замріяна  в  купелі  місяці  яснім,
Троянда  пурпурова.

Вітер  гірський  довкола  розносив,
Тендітні  пелюстки  її  прозорі,
Вона  ж  у  незбагненній  величнйі  красі  ,
Мінилася  містично,загадково.

Видіння,  мариво  моєї  долі  знак,
А  може  таємнича  сповідь,
Як  на  духу  розповідала  я,
Троянді  всі  гріхи  свої  всі  болі.

Так  легко  стало  на  душі,  
Так  хороше  ніби  важкі  кайдани,
Які  висіли  на  моїх  плечах,
Розтанули  та  ниць  упали.

Ні  не  дарма,  морок  душі,  
Обмила,  освітила,
Купаючись  в  купелі  місяці  яснім,  
Троянда  пурпурова...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385947
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.12.2012

Гітара

Звуки  гітари  залунали,
Впорхнули  у  вагон  метро,
Мелодією  пісня  заспівала,
Яку  я  знаю,  чула  так  давно.

Гітара  семиструнна  грала,
Будила,хвилювала  до  сльози,
Немов  просила  повернути,
Все  те,  що  знищити  хотіла  я.

Звуки  гітари,  два  прощальнії  акорди,
Все,  не  почую  більше  пісню  цю,
Відкрила  телефон,  набрала  номер,
Я  повернусь  до  тебе,я  люблю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385943
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2012

Мнговение

Все  бегут  в  никуда  поезда,
За  окном  проплывают  пейзажи,
Неизменно  меняя  цвета,
С  изменениями  пассажей,
Так  и  годы  летят  в  никуда,
Лишь  проносятся  жизни  пейзажи,
Но  всегда  одинока  душа,
В  хороводе  своих  вернисажей.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385009
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.12.2012

Зрада

Зрубали  дерево,немає  вже  його,
Зосталося  одне  коріння,
А  поміж  ними  проросло,
Дикої  ружі  ,ніжної  сплетіння.

Тоненький  паросток  на  нім  ,
Одна  рожева  квітка,
Весняний  вітер  пригортав  її
Слова  жагучі  шепотів,завітні.

Так  ніжилася  в  променях  вона,
Кохання  першого,та  бідная  дитина,
Пройшла  весна,зосталася  одна,
Як  трапилось  таке-не  зрозуміла.

Надією  жила,  опалена  душа,
Не  вірила,що  він  її  покинув,
Той  вітер  весняний  ,який  так  обіцяв,  
Навіки  бути  знею,до  загину.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385006
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.12.2012

Єдине

Єдине  кохання,єдине,
Напротязі  всього  життя,
Те  перше  кохання,зрадливе,
Містичне  мов  доля  сама.
Роки  пропливають  в  тривогах,
У  клопотах,  у  маячні,
Мов  спомин,мов  мрія  приходить,
Воно  у  рожевому  сні,
Манить  за  собою,тривожить,
До  болю  у  грудях  в  душі,
Так  хочеш  про  нього  забути,
Так  хочеш  його  віднайти,
Нехай  воно  було  зрадливим,  
Принесло  невимовний  біль,
Щасливі  ті  дні,  ті  хвилини,
На  віки  несеш  у  собі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384705
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2012

Не судилось

Зустрітися  нам  із  тобою,
Нажаль    у  житті  не  судилось.
Між  нами  нічого  не  було,
Що  трапилось-те  наснилось.
Осінніх  ночей  загадковість,
Купалась  у    місячнім  сяйві.
Жовтих  килимів  свіжість,
Стелилася  під  ногами.
Проснувся  ранок  осінній,
Настала  пора  прощатись.
Ти  ж  із  своїх  обіймів,
Не  хочеш  мене  відпускати.  
Холодний  дотик  вітру,  
Зненацька  постав  поміж  нами.
Мов  птах  у  тумані  сірім,
Твій  силуєт  розтанув.
Дощем  плакали  сльози,
Стікали  на  мокре  листя.  
Дві  половинки  долі  ,
Нажаль  у  житті  розійшлися.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384701
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2012

Гріх

На  світ  народилось  дитя  непорочне,
Немає  гріхів,  всі  кажуть,  що  грішне,
Таке  безпорадне,беззахисне,  миле,
А  вже  на  плечах  його  Хрест  непосильний.

Не  зніме,не  кине,нестиме,  нестиме,
В  роботі  тяжкій  свою  доля  клястиме,
А  може  й  не  треба  на  світ  нам  родитись,
Де  радості  щастя  одна  лиш  краплина.

Та  хто  нас  спитає,  на  все  воля  Божа,
Кому  який  Хрест  на  плечі  лягає,  
І  ще  біля  нього  мов  поміч  мов  мрія,
Іде  по  життю  з  нами  вірна  Надія!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384224
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.12.2012

Пізня осінь

Пізня  осінь,ще  гуляла  над  лісами,
Над  полянами  ,що  тихо  засинали,
Накриваючись  туманом  срібно-білим,
Мов  би  ковдрою  від  холоду,від  зливи.

Опадав  на  мокру  землю  лист  осінній,
Той  останній,той  прощальний,запізнілий,  
Та  й  на  трави,що  давно  вже  посивіли,
Відбуяли,відцвіли,осиротіли.

Сумно,сумно,сірі,рвані  хмари,
Сіють  дощ  між  голими  гілками,
Не  співають  вкриті  кригою  джерельця,
Почорнілий  ліс  під  вітром  гнеться.

Загуляла  осінь  заблукала,
Пізня  осінь  щастя  все  шукала,
Не  знайшла,від  гніву,  від  образи,
Кинула  на  землю  снігопади.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384220
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.12.2012

Осень

Хмурое  утро,
Тучи  на  небе,  
Солнце  укрыли  плащом,
Осени  поздней  капли  дробинки
Мое  умывают  лицо,
В  парке  старинном  ,тихом  и  мрачном  ,
Молча  бреду  одна,
С  мокрого  дерева  лист  печально,
Под  ноги  мне  упал

Лишь  на  мгновение  остановилась
Голову  приподняла:
-Нет  ,невозможно!
Сквозь  темные  тучи  луч  солнца  обнял  меня.
Теплом  согревая  озябшую  душу  
Надежду  ко  мне  возвратя,
И  желтый  лист  осени  поздней  
Приветствуют  меня.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378311
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 16.11.2012

Сирень

В  моем  саду  ,сирень  цветет,
И  легкий  ветерок
В  порыве  страсти  обнимал
Сиреневый  цветок,
С  далеких  странствий  возвратясь,
Он  нежно  ей  шептал:
-“Нет,  не  забуду  никогда
Тебя,  сирень  моя”
Прелестный  эльф,
Ей  песню  пел
Качаясь  на  ветвях:
-Волшебный  миг  ,порыв  души,
Любовный  аромат,
Дурманом  голову  вскружил,
Тебе  ,сирень  моя.
Ах  ,этот  миг  не  повторим,
Люби  его  ,люби,
Открой  объятия  свои
Мгновению  любви…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378307
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 16.11.2012

Открытие

Давным  -давно  не  ведая  ,  не  зная  закалов  жизненных  предназначения  ,
Девчонкой  маленькой  ,  играя  и    шутя  ,  в  кинотеатр  старый  я  вошла  .

В  полупустом  и  затхлом  зале  горела  лампочка  одна  .
Но,  потихоньку  пряный  запах  далекой  древности  заворожил  меня  ,
Унес  в  дремучие  века  средневековой  Дании,
Во  времена  предательств  и  измен    ,  любви  и  благородства  .

Рыдания  сотрясали  все  мое  естество  .
Лицо  слезами  умывая  ,шептала  я  :
”  Не  умирай  ,  о  ,  Гамлет  благородный  !  Не  умирай….”

Вот  так  ,  судьба  направила  меня  на  путь  познания  и  совершенства  :
Благодаря  простому  случаю  знакомству  с  великим  гением  Шекспира  ,
Судьба  направила  меня  на  путь  познания  и  совершенства  .
А  может  быть  -  закономерность  то  была  ?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378048
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 15.11.2012

Спомин

Місячне  сяйво  в  вікно  заглядає,
Холодом  віють  небеса,
Смуток  туманом  на  душу  лягає,
Дивні  тривожать  передчуття.

Спомини  давні  зі  скрині  старої,
Мов  ті  гадюки  до  мене  повзуть,
Жала  висовують  ядовиті,
Видно  не  міцно  закрила  я  їх.

Марно  надію  тримала  на  серці,
Що  все  минеться,все  пройде,
 Ця  випадкова  зустріч  у  місті,
Серце  моє  полоснуло  ножем.

Ні  ,не  загоється  рана  ніколи,
Видно  судилося  так  на  житті,
Тільки  скажи,як  тебе  забути,
В  скриню  яку  заточити  свій  біль?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377811
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2012

Запитання

Ви  кажете  мої  слова
Сумні  та  невеселі,
А  де  скажіть  інші  знайду,
Щоб  освітить  оселі?
Коли  навкруг  одна  біда
По  світу  шкандибає,
Безправна  покритка  вона
Та  кожен  про  це  знає,
Якщо  не  маєш  ні  гроша
То  можеш  і  не  жити,
Лише  про  вічнеє  життя
Всевишнього  просити.
До  церкви  підеш,до  Христа,
Молитись  за  прощення,
Але  і  там  гроші  давай
На  послуги  священні.
Вже  не  кажу  про  лікарів  ,
Та  прокляті  лікарні
Про  правників  ,професорів,
Нових  панів  пихатих.
Злиденному  куди  піти?
Де  правдоньки  шукати?
Зневірений,обібраний,
Бідний  українець,
Дорогу  іншую  обрав
“На  заробіток  їде”.
Не  легко  в  наймах  працювати,
Та  нікому  про  нього  дбати,
На  весь  світ  широкий.
Ні,  не  знайти  мені  слова,
Щоб  душу  обігріти,
А  може  хватить
Вже  стогнати?
Хватить  нам  терпіти!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377569
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.11.2012

Ти потерпи

Ти  потерпи,ще  трішки  потерпи,
Зосталася  остання  крапля  гіркої  сльози,
Що  пройшла  в  тяжкій  журбі  на  чужині,
Самотніми  та  стомленими  вечорами.

Зосталося,  ще  трішки  потерпи,
До  тебе  вже  голубкою  летить,
Той  світлий  день  ,коли  обов’язку  кайдани  оппадуть.

Чужою  наймичкою,    уже  тобі  не  бути,
Але  чи  зможеш  все  забути?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377566
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.11.2012

Я закохалась

Я  закохалася,  це  неможливо,
На  самоті  текло  моє  життя.
Душі  ніколи  не  торкалося,
Незрозуміле,  дивне  почуття.

В  розгубленості,  мов  у  сні.
Чекаю  зустрічі,  дзвінків.
Напевно  осені  вина,  що  порозкидувала,
Срібні  паутинки  ,  в  яких  заплуталася  я.

Та  рання  осінь,  бабинеє  літо.
Листочки  на  деревах  світло  золоті.
Невідала  тоді,  що  у  полон  солодкий,
Просилася  моя  зневірена  душа.

Я  закохалася….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376693
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 09.11.2012

Фонтан

Під  липами  розлогими  старий  фонтан  дрімав,
Зелений  мармур  ніжно  довкола  обнімав,
Духмяний  цвіт  тихенько  до  долу  опадав,  
Весняний  вітер  теплий  листочками  гойдав.

Але  одного  ранку  фонтан  на  диво  всім  ,
З-під  липового  цвіту  лілеї  розпустив,
Прекрасні,  білосніжні,  із  чистої  води,
Летіли  наче  птахи  вони  у  височінь.

Старий  фонтан  відразу  в  ту  мить  помолодів,
Струнку,  квітучу  фею  до  себе  притулив,
Свою  кохану  довго  чекав  на  самоті,
З  обіймів  вже  ніколи  не  випустить  її.

Вона  ж  вся  засвітилась  в  проміннях  золотих,
І  падали  у  воду  корали  чарівні,
Тепер  не  розлучити  нікому  в  світі  їх,
Злилися  воєдино,  в  одно  єство  вони.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376692
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.11.2012

Чаклунка

У  світі,якого  немає,
Чаклунка  самотня  гуляє,
Пісні  про  кохання  співає,
І  часу  свого  чекає
Повернутися  з  небуття  
У  вирій  життя.

Віднайти  милого  свого,
Доторкнутись  перстом  до  нього,
Зачарованого  і  слабкого,
Полонити,забрати  з  собою
У  свій  світ,якого  немає,
Як  зробити  це,вона  знає.

Та  не  вирветься  з  кола  святого,
Зла  чаклунка  до  світу  живого,
Не  здолати  їй  сили  світла,
Там  і  буде  стогнати  вічно,
В  світі  темряви  й  зла  ,одна
В  тому  світі  ,якого  немає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376449
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 08.11.2012

Всевидющеє око

Іди  від  мене  геть,не  заважай,
Пожити  дай  ,хоть  трішки  
Я  знаю  надімною  ти  висиш,
Всевидющеє  око.
Із  царства  темного  покликали  тебе,
Не  по  твоїй,а  по  чужій  злій  волі,
Щоб  на  цім  світі  знищити  мене,
Як  ту  билинку  в  чистім  полі.
І  якщо  в  цьому  не  твоя  вина,
Тоді  прошу,молю,благаю,
Іди  від  мене  геть  у  небуття,
Та  визволи  з  кайдан  квітучу  долю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376446
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 08.11.2012

Згадка

Озера  дикого  хвилі  шепочуться,
Дивнії  квіти  розквітли  на  нім
Верби  по  берегу  віти  розкинули,
В  ранішнім  сонці  сплітають  вінки.

Трави  шовкові,пахучі,духмяні,
Поряд  стелили  килими
Дикі  ромашки,маки  червоні,
Кожного  дня  вишивали  узір.

Цю  зачаровану,дивну  перлину,
Кажуть  в  далек,і  сіді  часи
Про  незабутню,  кохану  дружину,
Цар  лісовий  залишив  на  Землі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376013
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.11.2012

Поцілунок

Ти  не  правий,я  пам'ятаю,
Той  перший  поцілунок  у  житті,
Коли  твої  уста  легеньким  вітром,
Торкнулися  моїх...

Дніпрова  хвиля  вдарила  у  берег,
Злякалась  я,від  тебе  відійшла,
Ми  після  того    вже  не  зустрінимось  ніколи,
Та  поцілунок,  всеодно  цей    зберегла  -  на  все  життя...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376012
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 07.11.2012

Прощання

Лебідко  моя,подивись,
На  небі  зіронька  горить,
Вона  мене  в  дорогу  проводжає,
Я  повернусь  ти  не  журись,
Відкинь  тривоги,посміхнись,
Любисток  все  про  нас  з  тобою  знає,
В  цю  зачарованую  ніч,
Одна  мені  зіронька  горить,
Надію  світлую  на  зустріч  посилає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376002
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 06.11.2012

Матері

До  мене  птаха  прилетіла,
На  гілку  дерева  присіла,
Пір'їнки  чистила  свої.

І  в  мить  єдину  зрозуміла,
Я  серцем  сповненим  журби,
Що  це  не  птаха,це  є  Ти-
О,Матінко  моя  єдина!
До  мене  в  гості    прилетіла,
Щоб  попрощатися  навіки.

Пробач  мені,моя  рідненька,
Що  в  путь  останній  не  змогла-
Тебе  провести  я...Пробач  мені,своє  диття!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376000
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 06.11.2012

Камин

Камин  уставший  голову  склонил,
Над  яркими  углями
Он  постарел  и  почернел,
Угрюмым  стал  с  годами.

А  вечерами  он  мечтал,
Нет,не  один  с  друзьями
Их  было  много  у  него,
Один  даже  с  усами.

Почтенный  рыжий  таракан,
Что  рядом  жил  с  семейством
Да  вот  беда  он  уезжал,
Готова  уж  тележка.

Так  пригорюнился  камин,
Ни  есть  ,ни  спать  не  хочет
В  глазах  тоска  печаль  горит,
Остаться  друга  просит.

И  благородный  таракан,
Одевшись  честь-по-чести
В  часы  когда  взошла  зоря,
Пришел  со  всем  семейством.

Разправив  длинные  усы,
И  низко  поклонившись
Сказал:"Мы  любим  Вас  камин
И  с  Вами  мы-  навеки!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375767
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 05.11.2012

Чотири вітри

Чотири  вітри  на  Землі  газдували,
Богині  хоасу  були  синами
І  кожен  із  них  панував  в  своїм  царстві,
Всі  інші  стихії  ім  були  підвласні.

Лише  раз  на  рік  у  зелених  Карпатах,
На  Чорній  горі  вони  ставили  шати
Чотири  брати  обійнявшись  за  плечі,
Співали  пісні,що  навчила  їх  мати.

На  мить  завмирали  смереки  високі
В  Черемоші  води  в  цю  мить  затихали
І  тиша  дзвінка  покривала  Карпати....

Лише  одну  мить...
Поки  вітри  співали  ...

А  потім  розправивши  буйні  вітрила
Летіли  туди  де  земля  їхня  мила.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375762
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.11.2012

Ода кухне

Я  люблю  твою  кухню-
О  Дева  страны,
Где  солнце  восходит
Сквозь  острых  вершин.

Часть  квартиры  она,
Вселенной  ядро
Где  с  тобой,мне  подруга,
Так  было  тепло.

Вечерами  холодными,
Накинув  манто,
У  очага  потугшиво
Согревались  вдвоем.

Задушевность  беседы  
Текла  ручейком,
Унося  за  собой
Все  тревоги  и  боль.

Как  же  можно  забыть
Кухня  тебя?
Там  протянута  была
Подруги  рука.

Не  давала  упасть,
Помогала,вела
Разве  можно  забыть-
Никогда,никогда!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374859
рубрика: Поезія, Ода
дата поступления 01.11.2012

Гора

Таял  снег  и  ветер  дул  холодный
В  небесах  без  шумно  облака  текли,
Без  порядочно,без  связно,без  надежно
Наблюдали  за  Землей  они.

Там  внизу  тропа
Стелилась  лентой,
Сквозь  дремучий  и  холодный  лес,
Каменных  преград  нагромождения
Закрывали  вход  к  странной  горе.

Одиноко  возвышаясь  над  угрюмым  лесом,
Птицей  вольною  в  полете  замерла,
Из  тумана  шаль  накинута  небрежно
На  ее  отточенных  плечах.

Над  вершиной  проплывали  тени
Рваными  кусками  облаков,
Каменною  госпожой  ее  прозвали
Обходили  в  страхе  стороной.

Место  здесь  не  чистое  плохое
Топь  болотная  да  серые  кусты,
Ночью  луною  у  ее  подножья
Черный  всадник  мчится  на  коне.

Много  сложено  о  ней  преданий
Но  никто  не  знает  почему,
С  гордой  поднятой  ее  вершины
Падает  на  Землю  изумруд.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374858
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 01.11.2012

Предание

Сквозь  каменную  арку
В  городе  старинном,
Дорога  белая  была  видна
Покрытая  булыжником.

Куда  все  норовил  прорваться
Солнца  луч  веселый,
Но  он  никак  не  мог  договориться,
Иль  разрешения  спросить,
У  старых  стен  поросших  серым  мхом.

Да,слышали  они  о  нем,
И  может  быть  смогли  бы  уступить,
Открыв  врата  для  теплого  и  яркого  луча.

Сам  царь  Аид,властитель  подземелья,
Был  неземною  красотою  покорен,
И  перед  девушкой  простой  колено  преклонил,
Но,получив  отказ,в  порыве  гнева,
В  единый  миг  ее  в  дорогу  превратил
Булыжник  стал  могильною  плитою.

Еще  одно  придание  старины,
Печальная  история  любви.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373563
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 26.10.2012

Улочка

Каменные  дома,углы  острые
Окна  одеты  в  решетки  железные,
Алые  розы  прижались  у  стен
Словно  попали  в  коварный  плен.

Вдаль  потянулась  тонкою  лентою
Узкая  улочка  с  белой  полоскою,
Словно  оборочка  к  платьицу  серому
Развеселить  хочет  ее.

Нет,озабочена  улочка  малая
Вдаль  без  оглядки  она  бежит,
Ждет  ее  милый  возле  каштана
С  ним  утешение  свое  найдет.

Страшно  и  холодно  ей  между  стенами
В  тесных  обьятиях  трудно  дышать
К  берегу  вольному,теплому,светлому
Мчится  она  только  вперед.

К  милому,милому  солнышку  красному
Возле  каштана  он  ждет  ее
Нежно  обнимет,согреет  любимую,
Между  душистых  диких  роз.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373562
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 26.10.2012

Обида

За  что  скажите  так  жестоко,
Словами  бьете  вы  меня,
Какой  проступок  совершила,
Узнать  позвольте,в  чем  вина?

Кричать  хотела,но  молчала,
Беспомощно  на  Вас  глядя
Душа  в  груди  в  комочек  стерлась
Да  по  щеке  текла  слеза.

Несправедливо  это,знаю,
Но  как  могу  вам  обьяснить,
Что  не  судьба  мне  рядом  с  Вами
Вам  не  дано  меня  судить!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373232
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 25.10.2012

Полевой нарцисс

Влюбленный  в  себя  одинокий  нарцисс,
Заброшен  в  терновник  колючий  был  ты,
По  воле  злосчастной,нелепой  судьбы,
Тебя  окружают  одни  шипы.

Пощады  не  знали  они  никогда,
Стеной  неприступной  сдавили  тебя,
Бутон  молодой  не  раскроет  цветка
Погибнет  в  утробе  твоя  дитя.

Спасенья  не  вымолить  нет,не  проси
Мертвая  хватка,закон  у  них,
Все  что  живое  растет  вокруг,
Без  сожаления  убьют.

Но  может  однажды  тебе  повезет,
Утром  туманным  солнце  взойдет,
Светлый  горячий  луч  подарит,
Колючий  терновник  испепелит.

Согреет  теплом,обнимет  тебя,
И    к  жизни  вернется  твое  дитя,
Раскроет  воздушные  лепестки,
Нарцисс  полевой  в  широкой  степи.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373229
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 25.10.2012

Забудь

Ты  ждал  меня,молил,просил,
Один  глоток  чистой  любви,  на  миг  единый  подарить,
Чтобы  испить  его  до  дна,всего  один,но  для  тебя,
Нет,не  хочу  я  возвращать  из  прошлого  свою  печаль,
Горечь  измены,боль  обид,
Так  что,прости,но  для  тебя
Не  только  нет  всего  глотка,
Но  даже  капельки  любви  в  душе  моей  уж  не  найти.
Не  возвращайся  никогда,не  вспоминай,забудь  меня!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373130
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 24.10.2012

Дождь

Как  приятно  слышать
Песнь  твою,о  дождь
Легкий  твой  полет  из  дома  звезд
В  капельках  небесной  чистоты
Нежная  мелодия  звучит.

Эликсиром    вечности  омоет
Раны  тонкой,но  израненной  души
Дух  мятежный  песней  успокоения
И  отчаяния  крик  остановит.

Унесет  тебя  в  мир  нереальный,
Где  любовь  господствует  одна,
Ты  поймешь  в  это  мгновение
Это  тихая  пристань  твоя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373123
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 24.10.2012

Акация

Плачет  акация,стонет,скрипит
Неуталимая  боль    души.
Мучит,тревожит  младую    тебя
В  дуба  зеленого  ты  влюблена.

Но  безразличен,холоден  дуб,
Не  замечает  он  прелесть  твою
Рядом  со  стройной  березой  растет,
Ей  свою  песнь  о  любви  он  поет

Девица-красная,весна
В  новое  платье  одела  тебя,
Ты  же  печальна  и  слезы  твои
Белыми  гроздьями  проросли.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372898
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 23.10.2012

Полевые цветы

Цветы  полевые  прошу  Вас,  не  рвите,
Так  хорошо  им  расти  средь  травы,
Красками  яркими  солнцем  умытые,
Рисуют  они  полевые  ковры.

Вот  одуванчики,светлою  лентою,
Желтую  провели  кайму.
В  центре  привольно  маки  раскинулись
Яркий  насыщенный  цвет  нанесли.

Нежные,белые  маргаритки
Скромно  прижались  по  краям,
Синие,стройные  незабудки
Ромбиками  стоят.

Кажется  радуга  опустилась
На  свежо-зеленый  душистый  ковер
Позвольте,но  это  цветы  полевые
Уютно,как  дома,устроились  в  нем  .

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372895
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 23.10.2012

Роздуми

Здається  все,
Вже  сил  немає
Тримати  долю
На  плечах,
Де  ні  початку,ні  кінця,
І  хто  вона,ніхто  незнає,
Та  тільки  світлом  оппадає
Твоє  добро  в  душі  твоїй,
А  зло,думки,слова  чи  вчинки
У  світ  підземний  без  молитви  відправляє,
Де  річка  часу  все  тече,
Роками,що  пройшли,які  прилинуть.
І  в  кожного  із  нас
Своє  джерельце
Мандрівки  у  життя,
Щоб  душу  тут  промити,
Промінням  світлим  віри,
Для  буття.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372701
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 22.10.2012

Мандрівка

Світ  казковий  і  реальний
Двері  відчинив  мені,
Де  Андерсен  величально
З  квітами  гомонів.
     Чекав  мене  казкарь  відомий,
     Принцесою  назвав,
     За  руку  взяв,і  в  світ  свій  дивний
     Пір'їнкою  мене  підняв.
Там  серед  темряви  густої,
Дорога  світла  пролягла,
У  цартсво  Вічної  Любові  
Де  я  ніколи  не  була.
     Ми  піднімалися  все  вище,
     Хмаринки  білі  навкруги,
     В  країні  ельфів  золотистих
     Лиш  зупинилися  на  мить.
Щоб  із  джерельць  прозорих,чистих
Напитись  свіжої  води,
В  духмяних  травах  заблукати,
Пісні  почути  чарівні,
     Що  їх  співали  ельфи  дивні
     Літаючи  серед  садів,
     І  шлейфом  зоряним,яскравим
     Стелилася  дорога  їм.
Та  нам,  тому  що  час  додому
Мандрівку  цю,казкарю  мій,
Я  повторити  хочу  знову
В  інші  світи  твої
Повір...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372698
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.10.2012

Останній раз

Останній  раз  на  світ  цей  подивилась
І  в  воду  увійшла
Все  глибше,глибше-
Вже  її  немає,
Але  ніхто  про  це  незнає,
Що  в  цю  хвилину,
Душа  навіки  відійшла,
Простої  жінки  з  України,
Яка  шукала,але  так  і  не  знайшла
Примарливого  щастя
Тут,на  чужині,
А  тіло  відвезуть  до  рідної  землі.
Та  хто  заплаче?
Лиш  смерека,
В  Карпатах  обронить  сльозу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372444
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2012

Гідність

Так  холодно  було  мені  поміж  вами
Завмерли  подяки  слова  на  устах
Коли  не  стерпіла,а  може  терпіння
Стомилось  від  мене  та  й  зникло  в  світах.

Без  жодного  слова,без  краплі  сумління
Без  жалю,без  крику  ,без  каяття
Один  тільки  погляд  на  спомин  лишила
В  нім  жила  одвічна  гідність  людська.

Та  й  двері  закрила.Назавжди,назавжди
Покинула  дім  де  холодна  душа
Та  жити  ,як  жила  більш  не  хотіла
Для  щастя  дала  мені  доля  життя.

Відкину  в  минуле,пробачу,забуду
Та  висохне  з  часом  гірка  сльоза
Розвіються  хмари,душу  зігріє
Любов  сестра-людська  доброта!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372443
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2012

Вечір

Опустився  вечір  на  Землю
У  віконце  постукав  до  мене,
Теплу  хустку  на  плечі  накинув
І  до  неба  у  ввись  полинув.

До  зірок  привітатись  перших
Загадкову  ніч  зустріти,
Що  летить  на  вітрах  легких
У  небесних  яскравих  шатах.

А  мені  залишив  дарунок,
Вечір  лагідний  поцілунок,
Загорнуся  я  в  хустку  чарівну,
І  у  світ  своїх  снів  полину.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372222
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.10.2012

Доля

Вінок  із  квітів  польових
Сплету  сьогодні,
І  по  воді  його  пущу
У  світ  широкий.
         Пливи,пливи  віночку  мій
         На  зустріч  долі,
         Знайди  її  серед  світів
         Незнанних  досі.
Вітрам  низенько  поклонись,
Погомони  з  водою,
До  таємниці  доторкнись
У  чистім  полі.
         Віночку  мій  ти  розпитай
         Де  заблукала?
         Чому  до  хати  з  тіх  світів
           Не  повертала?
Чому  покинула  мене?
Мене  забула....
О  доле-доленько
Моя  ти  згубо,
Не  оповісти  про  печаль  свою  нікому
Лише  довірюся  віночку  я  одному.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372220
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2012