| Сторінки (1/3): | « | 1 | » |
=3=
День міста завжди вважався одним з найбільших і найграціозніших свят і Люда вперше потрапила на вселюдське святкування на міському величезному стадіоні. Тут було все: неперевершене повітряне шоу, безліч українських зірок естради, прекрасні танцювальні колективи і, нарешті, казковий салют. Для Люди, яка в своєму рідному містечку жодного разу не бачила салюту, він був просто незабутнім. Саме тому, прийшовши в гуртожиток, Люда відразу побігла до своїх подруг з нижнього поверху поділитися враженнями. В кімнаті 315 жили чотири дівчини: Катя, яку Люда знала вже давно, вони були землячками і навіть вчилися в паралельних класах в школі; одногрупниця Оля – досить повна, але неймовірно вродлива якоюсь східною красою дівчина; Інна – завжди привітна та усміхнена вона нагадувала Люді Аліну, бо як і Аля вважала себе неймовірною красунею, мрією всіх чоловіків та Марина – наївна, дещо перелякана, самим більшим страхом якої був лікар – гінеколог. Але з усіма дівчатами Залевська знайшла спільну мову, це не була супер – дружба, але все ж.
- Це було щось неймовірне, - захоплено вигукнула Люда і впала на ліжко біля Каті
- Ага, День Міста, а ми, як лохушки, не святкуємо, - зітхнула Оля і продовжила вищипувати свої і без того вузенькі брови, а потім додала, - а я оце б відірвалася б!
- Я теж, - крикнула Марина, яку Люда вважала дуже тихенькою, а тому здивувалася.
- Чи й не проблема – дістаньте випивку та й гуляйте, - байдуже мовила вона, бо спиртне зовсім не любила і практично не вживала навіть на свята.
- Ну да, тільки де ми її дістанемо, - запитала Інна.
- Булки на дереві не ростуть, - вставила Люда жарт одного з улюблених викладачів, - в магазині звичайно ж!
- Ага, в одинадцять ночі?
- Людусь, - раптом мовила Катя, - а може ти підеш до Сашка і попросиш, щоб він купив нам випивки, вони ж там знають всякі нічні точки. Гроші ми дамо.
- Кать, ти здуріла? Та я ніколи не піду до Сашка з таким! Я взагалі не п’ю! Вам треба ви і йдіть.
- Але ми його зовсім не знаємо, а у вас він практично днює і ночує, - заперечила Марина
- Ну, Люд, будь - ласка . з тобою сходить Марина.
- Люд, а, Люд...
„Вони не відчепляться, - подумала дівчина”
- Ну добре, корона не спаде. Але я роблю це лише для вас.
За кілька хвилин дівчата вже стояли біля дверей кімнати 602, де жив Сашко. Люда постукала, та ніхто не відчинив. Дівчина зраділа, бо це значило, що Сашка не має дома, аж раптом відчула як хтось її обіймає. Залевська оглянулась і побачила Сашка, який вже був не дуже тверезий.
- Ти до мене? – запитав він
- Так, - мовила Люда, - дівчата з 315 дуже просили тебе про одну послугу, але самі посоромилися підійти.
- Про яку? – руки Сашка ще дужче притисли Люду, дівчина почала нервувати.
- Сьогодні свято і потрібно святкувати, але дівчата протупили – вже всі магазини зачинені, от вони й хотіли, щоб ти пробив десь випивки. Гроші вони віддадуть.
- В нас є випивки море, Людочка, - прошепотів Сашко їй на вушко, обдавши неприємним запахом перегару, - готуйте закуску, ми прийдемо з хлопцями. Ти ж не проти компанії?
- Та мене там взагалі не буде. Я не фанатка подібних заходів.
- Ну так не вийде. Ми прийдемо тільки якщо ти там будеш. В 315, наскільки я припоминаю, живуть 4 лохушечки. Це буде не цікаво, от ти – інша справа.
- Вибирай слова, це мої подруги!
- Ага, якби ще й вони так думали. Ну це не суттєво. То що – ти нас запрошуєш?
Люда задумалась. По – суті, в будь – який момент гулянки вона зможе зникнути, а всі до того часу так понажираються, що нічого й не помітять. А якщо не погодиться, то дівчата будуть ображатися, а вона ж до них справді добре ставиться. Це зараз, майже через рік після тих подій, Люда розуміла, що той вечір був фатальним в її житті. Не погодилася б вона тоді – і може б нічого далі не трапилося і в її житті не появився б цей біль. Але тоді, теплого вечора 2001 року вона сказала „Так”
- Сірьога, а ти не проти поспілкуватися з 1 – м курсом, - звернувся Сашко до хлопця, що стояв поруч.
- Якщо дівчата запрошують, то звичайно ж ні, - відповів Сірьога і поглянув на Люду.
- Ми чекаємо на вас через пів години. Не пізніше – мені завтра на першу пару.
- О, то ми ще й на пари ходимо, - Сергій засміявся.
- Уяви собі, ще не всі спилися в цьому гуртожитку, - грубо відповіла дівчина.
- Еще не вечер, детка. Поверь мне.
- Не повірю, - Залевська розвернулася і покликавши Марину пішла геть.
=4=
Через пів години, як і домовлялися, прийшли хлопці. Це були вже знайомі Люді Сашко і Сергій, та ще двоє, що назвалися Віталіком та Вітьком. Сергій приніс з собою гітару. Люді він чомусь дуже не сподобався, ні по зовнішності ні своїми розмовами. Всі сіли за стіл. Сашко примостився біля Люди, але найнеприємніше було те, що якраз навпроти дівчини сидів Сергій.
„Скоріше б всі напилися та я змогла піти”
Сашко розлив водку.
- За знайомство, - крикнув він тост і всі випили залпом, навіть дівчата, хоч Марина потім і кривилася. Люда відсунула стакан.
- Я ж казала тобі, що пити не буду, міг і не наливати, тільки такий „дорогоцінний” товар переводиш.
- Людочка, ти нас не поважаєш? – сказав Сашко
- Саша, давай я не буду псувати вечір вам а ви мені.
- Ой, всі ви ламаєтеся, як целки – патріотки, 0- крикнув не зовсім тверезий Вітьок.
- Вітя, закрий рот,- тихо сказав йому Сергій.
Вітьок може цих слів не почув, але рота закрив. Сашко обійняв Люду і притис її до себе, іншою рукою намагаючись напоїти її водкою, але Люда вирвалася і водка вилилася на підлогу. Скоро компанія допила, все, що було, дехто посідав на ліжка.
- Сірьог, - запитала Оля, - ти випадково не з Н...? Бо твоє обличчя мені дуже знайоме.
- Да, я звідти, землячка, - відповів хлопець і вставши зза столу обійняв дівчину, - моїй землячці присвячується.
Одинцов взяв в руки гітару і по кімнаті рознісся його дещо хриплуватий голос. Сергій співав „Лірику” легендарного „Сектора газу”
- Ты со мною забудь обо всем,
Эта ночь нам покажется сном…
Люда дивилася на хлопця, мов заворожена. Вона не раз чула пісні під гітару, але в голосі Сергія було щось таке... таке чуттєве і справжнє. Він ніби проживав пісню. Коли Одинцов почав співати іншу пісню серце дівчини завмерло. Це ж була її улюблена – „Позови меня тихо по имени”. Сергій співав, немов ласкаючи своїм низьким баритоном. Так дивно, - Люда відчувала як всередині неї віддає жаром та до горла підступає комок. На якусь мить її очі зустрілися поглядом з очима Сергія і... І в грудях щось йокнуло. Люда ще не знала, що вже пропала. Сергій Одинцов був відомим на весь університет бабієм і гулякою. В його обіймав перебувало безліч дівчат з усіх факультетів і з усіх курсів і ніхто не затримувався більше місяця. Ніхто, крім Анастасії Іванової. Роман з блакитноокою блондинкою тривав близько року. Говорили, що тоді Одинцов був справді закоханий. Але Настя проміняла безшабашного гітариста на „упакованого зеленню папіка”. Кохання виявилося слабшим за любов до грошей. Сергій швидко знайшов собі іншу пасію і продовжив жити, як нічого й не було. І лише найближчий друг Сашка знав, як насправді тому було боляче. Сигарети, алкоголь, дівчата – здавалося лише три речі були потрібні від життя Одинцову.
Годинник показував третю годину ночі. Компанія розходилася по своїм кімнатам. І вже коли Люда виходила з кімнати Сергій підійшов до неї і тихо – тихо шепнув на вушко:
- Залишайся такою, як ти є. Ти ж не така як інші. Добраніч, правильна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237972
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 31.01.2011
=2=
За ці півтора місяці все ж були моменти, коли Люду все діставало і вона нікого не хотіла бачити. Мабуть кожній людині хоч інколи хочеться побути наодинці із собою і своїми думками. Це був саме такий день. Годинник показував 22:00, але Залевська задихалася від тісноти цієї СССровської кімнатки і понад усе хотілося повітря, звичайного повітря, нехай і загазованого міста. Ще й цей Сашко ніби прописався в їхній кібіткі, - сидить тут до ночі, ніби хазяїн. Дістало! Дівчина вдягнулася і підійшла до дверей.
- Ти куди? – першим кинувся з питанням Сашко.
- Піду пройдуся, я не надовго. І взагалі – я не
маю відчитуватись перед тобою. – роздратування наростало.
- Ти здуріла? – крикнула Лада, - вже 10 година
вечора, на вулиці тьма – тямуща, а ти ще погано знаєш місто.
- Ладо, заспокойся, я не надовго і далеко не йтиму, -
терпіння зникало.
- І чути нічого не хочу, - Лада підійшла до дверей,
ти нікуди не підеш!
- Ні, Лад, - раптом мовив Сашко, - вона піде, але
лише зі мною, - а потім додав, звертаючись вже до Люди, - ти ж не проти такої компанії?
Першою думкою дівчини було закричати на весь світ: „Так, я ПРОТИ, дуже ПРОТИ!!!”, але потім вона подумала, що нарешті випадає можливість сказати Сашкові все те, що вона про нього насправді думає.
- Ні, я не проти
- Тоді зачекай, я зайду через 5 хвилин.
Коли Сашко вийшов з кімнати, Лада підбігла до
Люди і, вщипнувши її за носа, мовила:
- Здається, Людко, зараз ти підеш на перше своє студентське побачення. Це треба буде відсвяткувати!
„Стопудово” – подумала Залевська.
Потім Лада підійшла до Ірки та Алі і , поклавши руки їм на плечі, заговірницькі шепнула:
- Ой, дівки, вкрадуть нашу Людмилку, не встигнемо і оком моргнути. А Сашко молодець!
- Чи й там не побачення, - буркнула собі під носа Аліна, але її ніхто не почув.
Через кілька хвилин Люда з Сашком вийшли з гуртожитку.
- Тільки не будемо йти в центр. Я не люблю дуже шумних місць. Ок? – мовив після недовгої мовчанки Сашко
- Добре. Я просто хотіла прогулятися, і куди йти – все рівно, - Люда присіла і підняла з асфальту великий, повністю жовтий кленовий листок.
- Щось трапилося? Чому ти психонула? – запитав Сашко і його голос був майже ніжним. Чи то Люді здалося?
- Яка різниця? – чомусь зникло все бажання спілкуватися.
- Ні, розкажи мені, ми ж друзі, так?
Сашко поглянув в Людині очі і простягнув їй свою руку.
- Друзі? – ще раз запитав він.
- Тіпа того, - нарешті погодилась дівчина і протягнула йому свою руку, - Я правда сама не до кінця розумію, що зі мною робиться. Мене всі дратують не ображайсь, але ти теж. Я жила в іншому, більш досконалому світи, де не було безкінечних гулянок, хлопців та дівчат на одну ніч і лже – дружби. І іншого світу я не хочу! Я хочу залишитися такою, як була в школі!
- Не вийде, Людочка сказав після деякої паузи Сашко.
- Але чому? Не розумію. Хіба те, яким шляхом піти в житті залежить не від самої людини?
- Далеко не завжди. Ми думаємо, що самі робимо вибір, пишаємося всезнайством та всемогутністю, але в один момент з’ясовується, що світу, в якому ти живеш насправді не має, він лише ілюзія і існує тільки в твоїй уяві. А справжній світ тебе не хоче розуміти і ставить на найнижчі щаблі. Отак і тут. Життя студента вже давно перестало бути доброю казкою про навчання, підручники, друзів, сесії. Повір, скоро ти до цього звикнеш. Всі звикають...
- Але мені здається, що я не зможу так жити. Я дивлюся на Ладу. Вона хороша і я вже правда встигала її полюбити, але в світі, в якому я жила раніше, таких називали не дуже добре. Вона вважає, що хлопці її люблять, але я не раз чула як ці ж хлопці сміються над нею і так само не дуже добре її називають.
- Люда, - мовив Сашко з сарказмом в голосі, - тут всі стають такими як Лада, тільки одні відразу, а інші пізніше. Зрозумій, то твій світ був не справжнім! І ти теж колись...
- Ні, - крикнула Люда, - ти ж мене зовсім не знаєш! Тоді як ти можеш пророкувати мені подібне майбутнє?! Здається ти береш на себе функції Бога. І ще знаєш що мені здається?
- Цікаво що?
- Що ти вважаєш себе кращим за всіх інших і через це маєш право втручатися в їх життя. Такий собі лакмус добра і зла. Універсальний солдат. Сашкомен.
- А хіба це не так?
- Ні, не так, людина повинна жити своїм життям, не написаним по чийомусь дурному сценарію.
- Але я втручаюся в життя інших, лише коли в цьому є потреба.
- Справді? Щось не віриться.
- Так. Сьогодні наприклад я втрутився в твоє не через високі почуття до бідної сільської дівчинки. Просто я не хотів, щоб ти наробила дурниць. В минулому році я був закохав у себе дівчину...
- Що, лише на одну вистачило твоїх чар? – з сарказмом запитала Люда, яку Сашко починав нервувати все дужче і дужче.
- Ні, не одну, але ця була особлива. Вона була захопилася вашим сусідом Андрієм, а той був не проти порозважатися з Лесею (так звали цю дівчину), але лише порозважатися. Всі це розуміли. Всі, крім Лесі. І тоді, щоб врятувати її від падіння, я закохав її в себе. Це було так чудно – в слух говорити прекрасні слова кохання, а в душі сміятися, та ні, навіть не сміятися, а ржати. Вона закохалася. І тоді, на її очах, з закоханого хорошого хлопчика я перетворився в Андрія №2, грубого, не вихованого, цинічного. І що ти думаєш? Вона мене кинула! Сама кинула! Ну, звичайно, я цього і хотів. Я зробив Лесі протиотруту від покидьків типу Андрія, не думаю, що скоро вона на таких зверне свою увагу.
- Але, говорячи їй слова кохання ти сміявся в душі? – перепитала Люда, вражена почутою історією.
- Не те слово сміявся, ржав! – погодився Сашко.
- А ти не думав про Лесині почуття. Адже по – суті ти виявився не кращим за Андрія, про якого, до речі, в мене непогана думка. – в голосі дівчини лунало не приховане обурення.
- Я просто грав свою роль.
- Роль, - повторила Люда, - а раптом і зараз ти граєш чергову роль. Сашко, а ти не боїшся потонути у вирові цих ролей, бо так не довго втратити і самого себе?
Сашко не встиг відповісти, бо вони вже дійшли до гуртожитку і Люда, не сказавши більше ні слова, побігла в свою кімнату. Зараз вона не хотіла ні з ким говорити, хоч знала, що дівчата обов’язково причепляться з запитаннями. Люда зайшла в кімнату і відразу стала переодягатися. З вуст дівчат сипалося безліч запитань, але Люда їх ніби й не чула. І лише лягаючи в ліжко вона мовила:
- Я не знаю чи зможу йому коли - небуть вірити і довіряти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237865
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.01.2011
Дівчинка з розбитим серцем
Тисячі днів і ночей,
Тисячі літ і століть
Не вгамувати очей;
«Ти мене любиш?»
Тисячі снів і вагань
Тисячі слів і зітхань
Тисячі сліз – запитань:
«Ти мне любиш?»
Нове життя... Минув вже рік цього нового життя – і що? Що приніс він крім розчарувань? Так, вона вже студентка 2 – го курсу, причому не найгірша, а що дала? Кохання? Хіба ото і є кохання – ота ница підлість дорогої людини? Ще є багато друзів, але ж знову – хто з них справжній? Вона навчилася не вірити людям, адже надто часто ті брешуть і обманюють.
Люда сиділа біля вікна і все згадувала, згадувала... Згадувала як вперше потрапила на студентську гулянку, як вперше по – справжньому закохалася, як вперше довірилася людям і як впершее обманулась. Це було важко – пройтися знову шляхом принижень та розчарувань, але необхідно, адже до 1 – го вересня залишився всього місяць і вона повинна побороти в собі всі почуття, адже знову побачить його. Це літо, проведене наодинці з собою, відкрило Люді очі, змусило побачити те, чого вона воліла не бачити. І це до кращого. В глибині душі Залевська знала, що заслуговує бути щасливою. Тільки б вистояти! Тільки б змогти! Тільки б...
=1=
Рік тому
Люді тут подобалося, справді подобалося. Звісно, іноді хотілося додому, але не смертельно. Її мати ще коли дівчині було 12 років „улєтєла” на заробітки в Чехію, залишивши Люду своїй сестрі і вже через рік вийшла заміж за досить імпозантного чеха. Пару раз вона пропонувала забрати дівчинку до себе, але чи то пропонувала не переконливо чи то тітка так любила племінницю, та Люда залишилася в Україні.
Так як Люда була іногородньою, то її поселили в студентський гуртожиток. І хоч ззовні він так і кричав кожним кирпичиком: „Здраствуй, я времьон послівойни!” , але всередині був майже пристойним. Сусідки по кімнаті теж попалися досить непогані, 3 першокурсниці, як і Люда. Першу звали Лада. Це була досить розумна і гарна дівчина, єдиною проблемою якої була аж надто велика любов до особин протилежної статі. Тому вже з самого початку семестру вона іноді пропадала по ночам, а в кімнаті дівчат стали зависати хлопці старших курсів. Але Люді Лада подобалася. Іншу дівчину звали Ірина. Це була неймовірно педантична і охайна особа, якій, як згодом зрозуміла Люда, було байдуже до всіх, крім власної особи. Останньою була Аліна. З Людою вона завжди була сама святість: привітна, весела, доброзичлива. Аля першою почала розповідати про своє любовне життя, точніше про його відсутність. По словам Аліни, вона дуже подобалася багатьом хлопцям та чомусь всі вони були не такими, як треба. Ще Бондаренко була зізналася, що одного разу в неї була дуже сильна любофф, але все закінчилось нещасливо, і вона попри все мріє зустріти справжнього коханого, бережу чи для нього свою незайманість. В житті Люди великої любові теж не було Ну була закоханість в Олега, але все минуло дуже швидко і безболісно.
Також за перші тижні життя в гуртожитку Залевська зав’язала багато знайомств. До душі припали хлопці – сусіди, та це були просто симпатії, Люда закохуватися не збиралася.
Також Люда відразу подружилася з дівчиною з її групи, яка також жила в гуртожитку. Її звали Таня і Людмила відразу зрозуміла, що це дуже хороша дівчина. З перших же днів вона відчула до неї велику приязнь, так, ніби знала Таню все життя. Здається, Таня відчувала те саме. А ще через кілька тижнів Лада, що відразу „зкорешувалась” з усіма хлопцями гуртожитку, познайомила Люду з Сашком. Це був симпатичний високий хлопець з русявим волоссям та сірими веселими очима. Люді він чомусь відразу не сподобався. Було щось відштовхуюче в його, ніби постійно насміхаючихся, очах. Та й в голосі майже постійно відчувалися зверхні нотки – ще б пак, Сашко ж був аж на другому курсі, до того ж впевнено йшов на червоний диплом! Одним словом – не Людин тип. Щоправда дівчина і не жалкувала. Зате Ірі і Аліні Сашко сподобався, особливо останній, яка, незважаючи на балачки про власну незайманість, поклала око на добрячу половину чоловічого населення гуртожитку, хоча поки що безрезультатно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237864
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.01.2011