євген уткін

На вересневім вигині

На  вересневім  вигині  чорніє  ніч
Серпневі  закінчились  зорепади
Сріблясті  роси  впали  на  левади
Чарівні  звуки  линуть  з  увсебіч.
Голубить  вітер  зачіски  берез.    
Зоріє  небо  сяйвом  пломенистим
Усипане  зірками  мов  намистом
Красуня  осінь  водить  полонез
У  небі  павутинок  серпантин    
Окіл  милує  різноцвіт  барвистий
 І  золотавий,  й  вогняно  -  багристий  
І  сяють  зорі  мов  аквамарин.
Цей  мир  і  спокій  розтоптав  рашист
Підступно  й  підло  вдершись  в  нашу  хату
Смертей  та  горя  нам  приніс  багато
Злобливий,  хижий,  лютий  терорист.
Та  біснуватим  не  здолати  нас!
Козацький  дух  і  волю    незбориму!  
Щоб  гнати  ворогів  з  Донбасу  й  Криму
Знов,  як  колись,  покликав  тулумбас  
Щоб  квітували    в  обріях  весни
Під  мирним  небом  дивні  первоцвіти
Щоб  в  мирі  й  спокої  зростали  діти
І  щоб  не  знали  всіх  жахів  війни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970793
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2023

памяті учительки

Тієї    суботи    на    подвір’ї    нашої    школи      (теперішнє    медучилище)    було    людно.  З    усіх  -  усюд    з’їжджалися    колишні  учні,    випускники    1956,  1958,  1959років    .Сльози,    посмішки,    зойки,  здивування,  обійми,  поцілунки    усе    зливалося    у    єдиний    гамір.    Здаля    можна    було    б    подумати,  що    то  звичайна    шкільна    перерва.  Можна    було    б    подумати,  а    насправді    це    були    поважного    віку    люди,  посивілі,    в    окулярах,  а    дехто    з    ціпочками.
І    ось    ми    знов  у    нашій    школі.
На    другий    поверх    піднялись,
Яке    тут    рідне    все    до    болю  ,
Ми    ж    тут    навчалися    колись.
Зібрались    «діти»    сивочолі  ,
 Уже    бабусі    й    дідусі  ,
 Зібрались    тут,      у    першій    школі,
 На    жаль  ,  великий    не    усі.
Зібралися      щоб    пригадати  
Той    незабутній    день    і    час,
Як    ми    дівчата    і    хлоп’ята
Прийшли    уперше    в    перший    клас.
 Ой,  скільки    ж    вже    минуло    років,
 Як    ми    пішли    із    школи    в    світ.
 Від    самостійних,  перших,  кроків
 Багато    вже    минуло    літ.
Тепер    при    зустрічі    зітхання,
Жалі    нездійсненних    надій.
І    запізнілі,  вже,  признання,
І    спогади    рожевих    мрій.
Згадаєм    роки    молодії  –
 Відчуємо    під    серцем    щем.
 Бо    ж    осінь    холодочком    віє,
 І    шлях    коротший    з    кожним    днем.
Солодка    згадка    днів    далеких
Бентежить    і    хвилює    кров.
Тож    ми    злетілись,  мов    лелеки,
Щоб    з    юністю    зустрітись    знов.
.
Якраз    у    ці    дні  ,  подумати    тільки  ,  півстоліття    тому    ми    закінчили    десятий    клас    Лохвицької    середньої    школи  №1    і    пішли    у    світ    широкий  ,  кожен    своїм    шляхом.  Хтось    досягнув    у    житті      більших    успіхів  ,  хтось  –  менших  ,  та    це    не    затьмарило    радості    нашої    зустрічі.
Позліталися    до    рідної    школи,    колишні,    учні,    щоб    поспілкуватися,    згадати,    порівняти,    порадіти    та    посумувати.    Зустрітись    із    незабутнім    дитинством    та    юністю.    Вдихнути  та    відчути  запах    рідного    краю  ,  запах    своєї    батьківщини.Тож    поклик    рідної    землі    збирає    нас    знову    і    знову    туди    де    залишилось    наше    коріння,  де    залишились    спогади,      де    залишились    дорогі    нам    могили.  І    ось    тепер,    з    відстані    років,    особливо    гостро    відчувається    потреба    повернутись,    хоча  би    на    короткий    час,    туди  –  де    можна  з    задоволенням    пройтись    босоніж    заповітною    стежкою,    прогулятися    тінистими    алеями    соснового    парку,    помилуватися    квітучими    луками,    скупатися    у    чистих    водах    чарівної    Сули,    береги    якої    поросли    духмяною    лепехою    та    м’ятою.    
Через    роки    і    відстані,    діти    війни,      випускники    1959  р,    10  –А  та    10-  Б  класів,  приїхали    на    зустріч    з    однокласниками    з    Москви,  Мінська,    Петербурга,  Запоріжжя,  Харкова,  Калуша  ,  Миколаєва,    Дніпропетровська,    Полтави,    Києва.
 І    ось    ми    заходимо    в    клас,  з  трепетом    у    серці    сідаємо    за    парти,  нас  зустрічає    по-святковому    одягнена  ,  наша    люба    вчителька    уже    старенька  ,  Марія    Іванівна    Дегтярьова.    Привітавшись    вона    розпочинає    урок.    Згадала  свою    молодість,    розповіла    про    свій    творчий    та    життєвий    шлях.    Згадала    як    уперше    в    середині    п’ятдесятих    років    прийшла    працювати    у    нашу    школу    викладачем    російської    мови    та    літератури.    Це    була    незрівнянна    красуня    такою    вона    запам’яталась    усім    хлопцям    нашого    класу  ,  а    от    дівчата    запам’ятали  те,  що    Марія    Іванівна    уперше    з’явилась    у    класі    в    чудовій    темно  –  синій    сукні    з    великими    світло  –  голубими    квітами.    Від    Марії    Іванівни    ми    дізнавались      про    поетів    і    письменників,  про    спорідненість    наших    мов    і    народів      Продовжуючи      урок,    Марія    Іванівна    сказала:    «Ви    всі    мої    учні,    дорогі    і    любі    для    мене,    бо    в    кожного    з    вас    я    вклала    часточку    своєї    душі    і    серця.    Я    рада    від    того    і    тішуся    тим  ,  що    змогла    виховати    у    вас    любов    до    Батьківщини,  вірність    шкільній    дружбі,  мені    приємно    відчувати,    що    моя    наука    допомогла    хоч    комусь    із    вас    у    житі  ..Я    вдячна    вам  ,  мої    дорогі  ,  що    ви    не    забуваєте    і    мене»    І    у    старенької    учительки    з’явилися    на    очах    сльози.    Клас    мов    заворожений    мовчав.    Якусь    мить    ще    панувала    тиша,    аж    раптом,    у    єдиному    пориві,    всі    встали,    і    аплодуючи,    вітали    свою    вчительку.    Потім    Марія    Іванівна    кожному    з  нас    надавала    слово.    Ми    розповідали    як    жили    усі    ці    роки,    що  змогли    і    чого    не    змогли    за    цей    часу.    А    потім    були    спогади.    Спогади    про    перше    кохання  ,  дружбу,    симпатії,    і    взагалі    про    все    незабутнє.  
 Згадались    теплі,    солов’їні      ночі,
 Старенька    хата,    ліса,    перелаз,
 Немов    весна    твої  -  зелені    очі…
 В    десятий    ми    тоді    ходили    клас.
 Згадалось,    як    блукали    між    зірками,    
 І    як    за    руки,  вперше,    узялись
 Літа,    що    промайнули    поміж    нами
 Мережкою    в    чарунки    заплелись.
 Ми    розійшлися  –  кожен    своїм    шляхом.
 На    згадку    фотокартки    та    листи  –
 З    роками    усвідомили    із    жахом,
 Що    вже    давно    попалені    мости.
 Що    вже    давно    пішли,    від    нас  ,  в    минуле
 Слова,    цілунки,    мрії,    почуття,
 А    як    зустрілися,  то    призабуле
 Знов    повернулося    із    забуття.
 Знов    пригадались    солов’їні    ночі,
 Старенька    хата,    ліса,    перелаз.
 Немов    весна  –  твої    зелені    очі…
 В    десятий    ми    тоді    ходили    клас.
Невблаганний    час    забирає    в    минуле    усе    нові    і    нові  роки.            І    якщо    в    дитинстві    вони    плелись    нескінченою    чередою,    а    в    молодості    ми    їх    просто    не  помічали,    то    тепер    літа    летять,    мов    на    крилах,    і    ми    з    сумом    усвідомлюємо,    що    їм    не    буде    вороття.    
Мабуть    якраз    через    це    ми    і    збираємось    на    ці    зустрічі      Мабуть  саме    тому    вони    такі    дорогі    для    нас,    не  дивлячись    на    те,        що    це    всього    лиш    прекрасна      ілюзія    
Під  кінець  зустрічі,  звичайно  ж,    була  каша  і  до  каші,    були  пісні  нашої  молодості  під  гітару  біля  багаття,    були  безкінечні  спогади,  розмови.  І  так  же  як  і  в  далекій    молодості  нас  чарували    далекі  зорі  і  тьохкали  солов’ї.  Зустріч  закінчилася  далеко  за  північ.  
***
 Та  вже  рік  по  тому  більшість  із  нас  знову  зібрались  під  стінами  рідної  школи,  бо    6  квітня    2010  року    невблаганна    смерть    забрала    з    життя      нашу  лубу  вчительку.  .    Дар    до    вчителювання    у    Марії  Іванівни  Дегтярьової      був    від    Бога,  саме    тому    її    любили,    і    щиро,    поважали    усі    її    багато  чисельні    учні.  Ще    минулого    літа,    ми    випускники    10    класу    Лохвицької    С.Ш.  -№1    1959  року,    запросили    на    зустріч    з    нами    нашу      вчительку,    яка    останнім    часом    була    у    нас    класним    керівником.    Тримаю    у    руках    світлину,    на    ній    випускники    1959  р.,    а    по    центру    Марія    Іванівна,    така    рідна    і  дорога.  А  сьогодні…..      
сльози    на    очах    у    нас  –  тих    хто    прийшов    провести    у    останню    путь    дорогу    людину.    
 Марія  Іванівна  була,  високоерудованою,  сумлінною  вчителькою,  за  що  в  1961р  першою    в    районі    отримала    високу    нагороду    «Відмінник    народної    освіти    УРСР».  Велику    любов    і    повагу    своїх    вихованців    Марія    Іванівна    завоювала    добротою,    ласкою,    теплом    своєї    душі.  Ще    довго    будуть    згадувати    Лохвичани    з    вдячністю    дійсно    «народну    вчительку»,    яка    прикладом    свого    життя    стверджувала    ідеали    доброти,    інтелігентності,    високої    моральності    і    професіоналізму    Вона    вільно    володіла    та    оперувала    текстами,    цитатами    з    літературних    творів    російських    класиків,    тому    її    уроки    завжди    були    змістовними    та    цікавими.    
Те    добро,    яке    Ви    засіяли    у    наших,    дитячих,    душах    буйно    проросло    і    дало,    чудові,    сходи.  Багато    ваших    вихованців    продовжили    вашу    справу  –  стали    вчителями.    Ви    були    для    нас    взірцем    багато    в    чому.
 -  Ми,    колишні    її    учні,    глибоко    сумуємо    з    приводу    непоправної    втрати,    і    низько    схиляємо    голови    перед    світлою    пам’яттю  .шанованої    людини.    Висловлюємо    почуття    вдячності    поваги,  любові,    захоплення    дорогою    нашою    вчителькою.    Дякуємо    долі    за    те,    що    на    нашому    життєвому    шляху    зустрілась    така    прекрасна    людина  –  учитель    від    Бога,    наш    наставник    і    порадник..
Більша    частина,    нашого,    життя  позаду    і    багатьох    уже    немає    серед    нас.    Тож  давайте  пом’янем      добрим    словом    учителів    та    однокласників,    вічна    і    світла    їм    пам’ять.    Допоки    ми    живі,    допоки    і    житиме    пам’ять  про    тих    кого    уже    немає  поміж  нас.    
Пом’янем    вчителів,    однокласників,  друзів    по    школі
Хто    пішов    за    межу,  не  судилося  більше  пожить.
Постоїм,    помовчим  –  пом’янемо    в,    скорботному,    колі.
Пригадаєм    і    серце  ,    від    того,    у    нас    защемить.
Та    не  будем    гадать  хто    тепер  ,  із    нас,    кане    у  Лету.
Хто    піде    назавжди    і    коли.    чий  ,  скінчиться    політ.
І    чий    образ    лишиться    у    пам’яті,  та    на    портреті.
І    який    на    землі  по  життєвий    залишиться    слід.
 Євген    Уткін

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968672
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2022

Зимова замальовка

В  приємних    спогадах  ми  раз-у-  раз
в  минуле  повертаємось  зопалу
Те  що  з  дитинства  в  душу  нам  запало
Зі  смутком  згадується  повсякчас
   ***
Закрила  небо  сіра  заволока.
Завили  хуртовина,    заметіль.
Укрила  землю  снігова  постіль.
Зима  господарює  білоока.

Куди  не  глянь  сліпучо-білий  сніг
Укриті  наче    саваном  тополі
І    з  пам’яті  спливають  мимоволі
Всі  повороти  пройдених  доріг.

А  наоколо  біла  пелена
Він  і  вона    долоня  у  долоні  
Замріяні  у  згадках  у  полоні
А  час  минає,  час  нажаль  мина
     
Чи  радісна  чи  то  лиха  година
усе  навпіл,    усе  обом  завжди.
Чи  кусень  хліба,  чи  ковток  води.
Одна    на  двох  вторована    стежина
   
 І  щасні    дні,  й    одноманітно-сірі  
 Неначе  клони,  схожі,  раз-у-раз
 По    спогадах  ,  в  полоні  метастаз,    
Туди-сюди  неначе  по  клавірі.
   
Золотобарвна  осінь  одцвіла.
І  роки,  молоді,    пополовіли,
Без  них    теперішні  мов  овдовіли,
А  пізня  осінь    слід  вже  замела
 
Та  добре  коли  є  іще  запас.
І  добре  коли  є  чого  хотіти.
У    мирі  і  достатку  ще  б  пожити.
Та  жаль  спливає    швидкоплинний    час.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938605
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2022

Заповітними стежками дитинства

Вау,  шопінг,  інтерфакс
Жіза,  варик,  Сленг,  бакс.
Круто,  лажа,  муть,  ніщак,    
Блін,  зашквар  ,  сасна,  мудак,
топчик,  шмотки,  фейк,  абілка,
подик,    шняга,  рофл,  ачівка
тискать  клаву  на  сидюк
Злити  катку      на  писюк
рофліть    агріться  ,  харе
хто  з  вас  що  тут  добере?
Ото  ж  і  я  нічогісінько  не  втямив  аж  поки  не  почитав  новітній  словник  молодіжного  сленгу–  2019,  а  простіше  сучасний  жаргон.  Нажаль  навіть  у  Верховній  раді  можна  чути;  зашквар,  дерибан,  блін,  лажа  і  тому  подібне.  Це  просто  якесь  жахіття!
Ми  у  дитинстві  такого  і  не  знали  та  й  нечули  .    Мандруючи  подумки  заповітними  стежками  свого  дитинства  пригадується  бібліотека.  Там  працювала  чудова  жінка  Олга  Мусіївна  Чистова.  Памятаю  невелика  кімната,  столи,  повнісінько  дітвори.  Як  вона  уміла  заохочувати  до  читання.  Спочатку  розповідає  деякі  уривки  з  книжки  чи  журнала,  а  ми  роздявивши  рота  слухали,  а  потім  роздавала  нам  книжки  та  журнали.  Там  я  вперше  прочитав  книжку    "Пригоди  Тома  Сойєра  і  Гекльберрі  Фінна".  Ці  пригоди  так  запали  мені  в  душу,  що  через  декілька  років    і  у  мене  з  моїми  друзями  були  не  менш  цікаві  історії.  
Наша  старенька    хата,    яка  вросла  по  самісінькі  вікна  у  землю,  була  якраз  у  центрі  сучасної  Лохвиці.  Зразу  ж  за  хатою  був  невеличкий  потічок  у  якому  було  зовсім  мало  води,  а  все  ж  таки  вода  мала  течію.    Зимою  коли  потічок  замерзав  ми  бувало  на  коньках  по  льоду  добиралися  аж  до  самісінької  Сули.  А  через  дорогу  було,  та  і  до  цих  пір  збереглося,  невеличке  озерце  тоді  воно  було  з  крутими  берегами  які  густо  поросли  дерезою  та  здичавілим  бузком.  У  цих  чагарях  ми  із  хлопцями  поробили  проходи  і  там  грали  у  піжмурки,  а  у  самісінькому  куточку  озерцця    було  невеличке  джерельце  ми  там  частенько  бовтались  та  ловили  плетеною  корзиною  рибу.  І  озерце,  і  потічок  це  залишки  колишньої  річечки  Сулиці.    Там  же  через  дорогу  від  нашої  хати  жили  євреї  ,  майже  мої  однолітки,  Льова,  Додя  та  Зяма  і  ото  з  ними  ми  і  робили  шкоду  за  що  і  одержували  від  батьків  відповідну    нагороду.  Розваги  у  післявоєнної  дітвори  були  дещо  своєрідні.  Батькам  не  було  часу  слідкувати  за  нами  тож  здебільшого    ми  були  віддані  самі  собі.    Майже  у  кожного  хлопчака  був  самопал,  а  шоб  набити  його  порохом  то  це  на  тоді  була  не  проблема  патронів  у  млинівській  сосні  було  навалом.  Так  отож  прийшла  нам  на  думку  чудова  ідея  збудувати  парусник  як  у  піратів  з  пушками,  парусами  і  обов́язково  з  веселим  роджером.  Провозились  довгенко  зате  корабель  вийшов    то  шо  треба.  Посеред  шматка  дошки  ми  прибили  по  центру  брусок,  до  нього  прилаштували  дві  щогли,  а  на  парусах  намалювали  веселого  роджера.  Та  задумка  була  спорудити  бойовий  корабель  тож  тут  прийшлось  повозитись  довше.  Латунні  трубочки  знайшли  швидко,  після  війни  усякого  металобрухту  було  навалом.  Вісім  відрізків  по  10  см.  Набили  порохом    та  закріпили  з  обох  сторін  бруса.  Це  були    гармати    між  ними  проклали  ґнот  змочивши  його  гасом.  Все.  Корабель  був  готовий  до  бою.  Підпалили  ґнот  і  шовхнули  корабель  на  середину  озерця.    Боже  праведний  яка  здійнялася  стрілянина.  Ми  мерщій  у  дерезу  поховались  чекаємо  коли  скінчиться  бій.  Коли  це  чуємо  тітка  Оля,  це  мама  Льови  та  Додіка  лементує  біля  кущів.  Хлопці  похнюпившись  вилізли  з  чагарників    і  тітка  Оля  погнала  їх  лозинякою  додому.  Незабарився  зявився  і  мій  батько  та  я  завчасно  зник  з  поля  бою  і  заховався  дома  к  кукургузі.  Думав  може  минеться  та  де  там.  За  якихось  15  хвилин    у  дворі  зявилась  могутня  постать  дільничного  Гаркавенка.  Та  якщо  хтось  думає  шо  мені  так  і  минулось?  Так  ні  ***  та  спина  довгенько  боліли  від  батькової  науки  та  сумували  ми  не  довго.  На  початку  пятидесятих  років  у  Лохвиці  ще  небуло  електричного  освітлення  вулиць  тож  о  шостій  вечора  темінь  хоч  око  виколи.  Біля  нашої  хати  росли  два  величезні  осокори  так  у  жовтні  місяці  листу  було  навалом.  Одного  разу  ми  із  сестрою  грались  на  лужку  біля  хати  у  тому  листі.  Час  від  часу  проходили  поодинокі  перехожі.  Дивлячись  наних    сестрі  забрела  у  голову    авантюрна  ідея.    -  Давай  ,  каже  виріжим  з  гарбуза  чортика,  уставимо  туди  свічку  та  налякаємо  кого-небуть.  Дурне  діло  не  хитре.  За  якихось  двадцять  хвилин  два  гарбуза  перетворились  на  чортиків.  Ми  сховались  у  канаву  коли  чуємо  хтось  іде,  а  темінь..  непроглядна.  От  ми  піднімаємо  тих  чортиків  над  канавою  та  так  протяжно  оооо…й.  наразі  тиша  ну  ми  звичайно  ж  у  сміх,  потім  чуємо  що    жінка    що  йшла  каже    -  Хух.  А  потім  додала,  от  бісові  діти  так  налякали  шо  я  аж  упісялась,  а  мені  ж  іще  іти  через  сосну.  З  нашої  останьньої  пригоди    зі  стріляниною  на  озерці  минуло  майже  три  місяці  і  ми  з  Львою  та  Зямою  знову  зібрались  у  лабіринтах  дерези  та  бузку.  Батьківська  наука  уже  трішки  забулася  тож  ми  були  готові  до  новихпригод.    Зяма  нам  підкинув  нову  ідею.  -  У  мене  ,  каже  він,  дід  такий  противнющій  шо  від  нього  немає  ніякого  спокою  і  те  йому  не  так  і  це  от  якби  його  налякать  шоб  знав  як.-  Тюуу…,  кажу,  в  мене  є  пророзиція  ну  і  розказую  їм  про  страшилку  з  чортиками.  Хлопцям  сподобалось  і  ми  почали  обговорювати  план  дій.  Зяма  лишився  дома  а  ми  з  Льовою  накрилися  білим.  запалили  свічки  в  гарузяних    чортиках  і  стукаємо  у  вікно.  Так  і  шо  ви  собі  думаєте  дід  злякався?    Ага  злякались  ми  з  Льовою  і  ледь  не  напудили  у  штани  бо  дід  вистромив  у  форточку  бердалку  та  як  бабахне  ми  так  і  попадали  з  переляку.  Та  рачки  на  своїх  чотирьох    дали  дьору.    Після  цього  випадку  ми  з  Льовою,  Додіком  та  Зямою  більше,  такби  мовити,не  співпрацювали.  І  я  так  думаю  після  надто  серйозної  виховної  роботи  їхніх  батьків.  На  той  час  я  здружився  з  Вовчиком  та  Шуріком,  вони  жили  теж  неподалік.  Нові  друзі,  нові  пригоди,  нові  спогади  про  заповітні  стежки  нашого  дитинства

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933482
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2021

А біля влади вкотре вже…

Знов  банду  геть,  ті  ж  самі  гасла.
майдан  ось-  ось    і  загуде
Бо  влада  у  брехні    захрясла.
Знов  революція  гряде?

Бо    біля  влади  вкотре  вже:
злодюги,  клани  ,  протеже
А  їм  все  класно,  усе  окей!  
Тут  брат,  там  сват  або  лакей

Прийшла  біда  в  лиху  годину.
Одні  туди,  а  ті  сюди,
а  нам  би  всім  на  середину
Та  враз    та  позбутися  б  біди  

Так    ні,  бо  влада  вкотре    вже:
злодюги,  клани  ,  протеже
А  їм  все  класно,  усе  окей!  
Тут  брат,  там  сват  або  лакей

У  безкінечній  блуканині
Де  крайнощі,  та    гризота  
баланс  завжди  по  середині.
Бо    середина  золота!

Жаль  біля  влади  вкотре  вже:
злодюги,  клани  ,  протеже
А  їм  все  класно,  усе  окей!  
Тут  кум,  там  сват,  або  лакей

Біля  керма    міліонери  
Бездушні  та  глухонімі.
Хапуги,  корупціонери
То  ж  ми  в  злиденному  ярмі.

Бо  біля  влади  вкотре  вже:
злодюги,  клани  ,  протеже
А  їм  все  класно,  усе  окей!  
Тут  кум,  там  сват,  або    лакей

Є  в  Раді  трутнів  ціла    зграя
Не  трударі  й  не  орачі
В  них  честі  й  совісті  немає
Це  просто  кнопкотискачі.

А  біля  влади  вкотре  вже:
злодюги,  клани  ,  протеже
А  їм  все  класно,  усе  окей!  
Тут  кум,  там  сват,  або  лакей

Війна  палає    на  Донбасі.
В  країні  скрізь  розгардіяш
Наш  президент  для    нас  начасі,  
Й  слуга  і  тетьман  водночас

Тож  біля  влади  вкотре  вже:
злодюги,  клани  ,  протеже
А  їм  все  класно,  усе  окей!  
Тут  кум,  там  сват,  або  лакей

Брати  !  З’єднаймось  воєдино!
Тоді  й  Господь  почує  нас.
Воскреснем  ми  і  батьківщина
Хай      б’є  тривогу  тулумбас.  

Хай  будуть  біля  влади  вже
Проядність,  честь  не  протеже.
Не  кум,  не  сват  і  не  лакей
Тоді  і  буде  все  ОКЕЙ!

Шахтар  чи  гуцул  з  полонини
Росіянин  ти  чи  єврей
Будь  патріотом  України
Тоді  в  нас  буде  все  окей.

Хай  зникнуть:  злочин,  підлість,  лесть.
Хай  владарює  совість,  честь.
Хай  відтепер  небуде  вже
При  владі  різних  протеже!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927790
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2021

На Бога надійся, а сам не плошай

На  Бога  надійся,  а  сам  не  плошай
Господь  слабосилих  не  чує
Господь  силу  волі  і  духу  шанує
За  долю  до  бою!  А  ні  то  здихай!

Від    нового  лиха  й  нової  біди
Зелені  дебіли  нас  не  порятують
На  горі  людському,  падлюки,  жирують
Бо    знов  біля  влади  злочинці  й  жиди.

І  це  божа  кара,  що  ми  у  соплях!
До  спротиву  сили  не  маєм
На  дні  у  багні  потихеньку  конаєм
Ганьба  нам,  що  ми  потерпаєм  цей  жах!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899419
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2020

Страшна ціна перемоги у Другій світовій війні

(Гортаючи  сторінки  інтернету.)

(Горит  и  кружится  планета
Над  нашей  Родиною  дым
И  значит  нам  нужна  одна  победа
Одна  на  всех  -  мы  за  ценой  не  постоим)

За  ціною  таки  не  постояли

За  весь  час  війни  було  мобілізовано  29,5  мільйона  осіб.  Станом  на  1  липня  1945  року  в  армії  перебували  майже  11,4  мільйона  осіб.
Беремо  калькулятор:  4,9  +  29,5  -  11,4
То  ж  на  цьому  кривавому  млині  саме  на  фронті  перемололи  вбитими  й  інвалідами  23  (!)  мільйони.
Для  порівняння:  загальні  втрати  Німеччини,  що  воювала  з  половиною  світу  -  від  5,3  мільйонів  до  майже  6  мільйонів  осіб.  Із  них,  за  різними  даними,  від  780  тисяч  до  двох  мільйонів.  мирних  жителів.
Зокрема,  в  Україні  війна  забрала  життя  не  менше  8,5  мільйона  осіб.  Це  40%  від  загальних  людських  втрат  СРСР.  
.Фактично,  втрати  українського  народу  становлять  від  40  до  44%  від  загальних  людських  втрат  СРСР.
З  41,7  мільйона  людей,  які  мешкали  до  війни  в  УРСР,  на  1945  рік  залишилося  тільки  27,4  мільйони  чоловік.
На  руїни  перетворилися  720  українських  міст  і  містечок,  28  тисяч  сіл,  з  яких  250  спалено  вщент,  знищено  16,5  тисяч  промислових  підприємств,  18  тисяч  лікувальних  закладів,  33  тисячі  шкіл,  вузів,  технікумів  та  НДІ;  а  також  понад  33  тисячі  колгоспів,  радгоспів,  МТС.
І  все  це  зробили  не  тільки  нацисти,  а  й  радянські  війська  під  час  відступу.
У  моїй  родині,  тільки  по  маминій  лінії,  з  десяти  дітей  семеро  загинули  на  війні.  Отож  ніяк  не  визначусь  це  день  скорботи  чи  святковий  день?  Мабуть  ці  поняття  нероздільні!.
То  ж  маємо  вшановувати  світлу  пам'ять  наших  дідів,  батьків,  сестер  і  братів  

ЧЕРВНЕВА  НІЧ  -1941  РОКУ.

Червнева    ніч,    ще    люди    спали,
Країна    сонною    була,
Коли    фашистські    бомби    впали,
Десь    на    околиці    села.

І  запалали    по  країні
Міста,  містечка,  хутори.
На    голови    людей  невпинно,
Смерть    сипалася  із    гори.

Крізь    пожарища,  плач,  прокльони,
До  нас  у  дім    прийшла    війна.
Життя  людей,  скількох    мільйонів,
З  собою  забере  вона.

Чума    коричнева  загрозу,
Несла  з  собою,    горе    й    жах.
Червоне  військо  раз  по  разу,
Що  день    на  нових  рубежах.

Відходило  із  України
Тамуючи  і  біль  і  гнів,
Бо  залишали  тут  родини,  
На  милість,  лютих,  ворогів.

Та  не  скорилася  країна,
Диктату  кованих    чобіт.
До  бою  стали  всі  єдино,
Щоб  скинуть  ненависний  гніт.

З  загарбниками  воювала,  
Також  і  армія  УПА  .
Чому  ж  тоді  вона  діждала  ,
Лише  ганебного  стовпа?

Чому  від  тебе  Батьківщино,
Така  невдячність  та  хула?
Вони  ж  стояла  до  загину,
Щоб    ти  щасливою  була.

Щоб  ти  соборна  й  незалежна
Жила  –  загинули  вони!
Вшануй  героїв  як  належно  –
Це  ж  твої  дочки  і  сини!
.
Але  вшановувати  не  під  фальшиво-цинічні  звуки  фанфар,  не  під  прапорами  гнобителів  і  катів  нашої  нації,  а  в  щирій  молитві  за  упокій  їх  душ  та  за  долю  України.
Євген  Уткін.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875280
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2020

Років розгульних відголос

Сидить  на  парапе́ті  дід  стари́й.                                                                      
Прийшло́сь    у  ста́рості    жебракува́ти,                                                      
Лишився  він  і    без  сім'ї,  й    без  ха́ти                                                        
Безпо́мічний,  зане́дбаний,  чужий.                                                          

Гірку  сльозу  змахне  вряди́-годи́.                                                                    
Мов  сніг  на  голові  рідке  воло́сся                                                                
Розгу́льних  літ,  безпу́тних,    одголо́сся                                            
Пустопоро́жній  погляд  в  нікуди́                                                                    

Був  посадо́вцем,    мав  вагу́  й  чини́.
Була  пиха́  й  доступні  забага́нки
Продажні  друзі,  дорогі  коханки
Тепер  ніхто.  В  кліщах  самотини́.

Одполові́ла  молодість  давно.                                                                              
Мов  хризанте́мна  осінь  листопа́дом.                                                        
Хмільні́  роки́    запо́внені  безла́дом                                                          
Тепер  по  ві́нця  вто́птані  в  багно́.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873585
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2020

Лише в єднанні.

Палає  уже  котрий  рік
Війна  на  сході  України
Смертями  множаться  хвилини
Напастям  загубився  лік.
Поводирі  ж  неначе  клони
Одні  і  ті  ж,  лише  попони
Оновлюють  на  пꞌятий  рік

Ми  ж  терпимо  та  мовчимо.
Сопем  в  дві  дірочки  покірно
Та  вірим  брехунам  безмірно
Та  воду  в  ступі  товчемо.  
Бо  в  когось  хата  завжди  скраю.
Хтось    затишку  перечекає  
Захомутований    в  ярмо.

Зомбовані  покірно  ждуть.
В  байдужості  до  Батьківщини,
Майбутнього  дітей,  родини.
Буть  Україні  чи  не  буть?!
А  кривда  буде  панувати,
І  ми  при  ній  жебракувати.
Така  вона  ганебна  суть!

Ні!  Не  позбу́демось  біди
Допоки  будемо  чекати
Та  лиш  на  Бога  уповати
А  керуватимуть  жиди,
Бариги,  злодії  затяті
Лукаві  брехуни  прокля́ті
В  жебрацтві  будемо  завжди.

Або  ж  чекає  нас  сава́н.*
Багач  ділитися  не  буде.
Не  мрійте  й  не  надійтесь  люди.
А  новоспечений  гетьман
Шановний  пан  Голоборотько
На  шию  нам  тугу    обротьку*
Та  за  налигач  кацапстан

*Саван-  Поховальне  убрання
*обротька  -  Вуздечка  без  вудил  для  прив'язування  коня

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870433
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2020

СТАРА ХАТА

На  ву́лиці  вода  промила  зво́ри  
На  ній  прижився  й  хазяйнує  дикий  хміль
Кленки,  акація  та  осокори
А  на  городах  лобода,  полин,  кукіль.

Як  тяжко  бачить  вулицю  такою  
Колись  давно,  здається  в    іншому  житті,
Була  вона  курно́ю  й  гомінко́ю
Тепер  як  і  усе    село  у  забутті.

Серед    дороги  ями  та  прова́лля                            
Двори́  покинуті  згубилися  в  глуші́
Від    хат  лишилося    одне  цурпа́лля
Від  того  бо́ляче  і    то́скно  на  душі

Погли́нули    двори  суцільні  нетрі
Ошатна  вулиця  кущами  розрослась.
і    дивом  у  занедбаному  спектрі
Лише  одна,  край  шляху,  хатка    збереглась

Одні́сінька  немов  із  казки,  хата
За  тином  мальви,  чорнобривці  ,  огоро́д
В  гнізді  на  яворині  лелеча́та
На  груші  дикі  бжоли  водять  хоровод.

На  колодках,  схилилася  до  плоту
Сидить  бабуся,  в  самоті,    біля  двора́    
Вдивляється  в  глухо-німу  пусто́ту
Іще  від  ранку  виглядає  поштаря

Зв'язок  зі  світом  тільки  через  нього
Він  їй  новини,  хліб  і    ліки  принесе.
Порадує  стареньку  а  крім  того
Погомони́ть  з  бабусею  про  те  –  про  се.

Помер  дідусь,  осиротіла  хата
А  дітвора́  порозліталась  у  світи́.
Є  син  і  до́чка,  є  і  онуча́та
То  все  одно  старенькій  нікуди  іти  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869300
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2020

Я РІДНІ ЗАЛИШИВ КРАЇ

Майнули    за    обрій    роки,
Та    пам’ять    завжди    повертає
До    витоків    тої    ріки,
Куди    вороття    вже    немає
Село,    моє    рідне,    село,.
Життя    кришталева    криниця.
Давно    побіліло    чоло,
А  ти,    мені,    снишся    і    снишся.

***

Я  рідні    залишив    краї.
Можливо    десь  там      краща    доля.
А  тут  лишилися    мої  
Калина,    вишня      і  тополя,
Тут    залишився    корінь  мій,
Літа    і  весни    веселкові,
І    спогади    дитячих    мрій,
Гаї    і    луки    василькові

У    місті    звичаї    не    ті  –
Тут    мови    рідної    немає.
Народна    пісня    в    забутті  
Та    й    соловейко    ж    не    співає.
Здається,    що    знайшов    едем,
Чого    ж    мені    іще    від    долі,
Не  знаю,    чом    на    серці    щем,
І    сняться    верби    і    тополі.

І    чорнобривці    під    вікном,
І  двір,    зарослий    споришами,
І  стежка,    що  понад    ярком,
Веде  в    село,  веде    до    мами,
Веде    в    дитинство,    до    весни,
Де    босими    ходив    ногами,
Тепер,    туди,      приводять    сни
Та    спомин  ,  що    живе    роками.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867235
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2020

ФАТУМ

Вік  прожили,  дітей  у  двох  зростили
Ділили  навпіл  радощі  й  жалі
А  в  старості  уже,  горшки  побили  
І  враз  минуле  згинуло  в  імлі.

Чому  в  житті  отак  воно  буває?
Із  молоду  щасливі  у  бутті,
А  потім  ,  наче  клином  розриває,
Й  розходяться  урізнобіч  путі.

Можливо  жінка,  що  відчула  волю,
Від  гніту  тих    обов’язків    святих.
Відважилась  змінити  свою  долю
Та  й  залишилася  ні  в  тих  ,  ні  в  цих.

Можливо  він    не  зміг  ніяк  змиритись,
Що  рушиться  звичайний  ритм  життя.
Відважився  з  минулим  розлучитись,
Й  полишити    його  на  забуття.

Бувають  у  житті  жорстокі  драми.
Любов  і  ненависть  лише  за  крок.
Не  дай  Бог,  будь  кому,  якщо  з  роками,
На  старість  фатум    «подарує»  шок.

Він  сам,  вона  самотньою  лишилась
Кривава  рана  для  обох  сердець.
Розлука  обопільно  окошилась
Бо    крок  за  кроком  ближчає  кінець.

Та  долю  вороними  не  об’їдеш
Невідворотний  фатум  не  минеш
Світ  –  за  очі  ,  але  за  ними  підеш.
І  що  призначено  те  і  пройдеш

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852744
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2019

ЛІТНІЙ ВЕЧІР

Гомонять  про  своє  явори
Розповзлись  довгі  тіні  стежинками  
Спалахнула  зірниця  іскринками
Тихий    вечір  спада  на  двори.

Дикі  гуси  летять  до  води
На  спочинок  вже  сонце  збирається  
Перший  присмерк  селом  розлягається
Заколисані  мліють      сади  

Монотонно  цвіркун  сюркотить
Моріжок  зеленіє  під  хатами,
Сіра  гуска  пасеться  з  гусятами
І  тихенько  до  них  жебонить

Під  горою  з  помі́́ж  осоки́
Потічо́к  на  прості́р  вибирається
Верболозом    та  в  травах  ховається
Поспішає  у  лоно  ріки

Торохтя́ть  по  дорозі  вози́
Курява́  поза  ними  здіймається.
Череда  з  пастіве́нь  повертається
День  і  ніч  стали  на  терези.

Сивина  пеленою  в  окіл
Все  покрила,  тумани  клубо́чяться,  
До  вечері  бабуся  клопо́четься,
Вже      родина  зібралась  за  стіл.

Українським  селом  щовечі́р  
Плине  пісня    в  серцях    озивається  
Струн  таємних  душі  доторкається
І  злітає  луною    до  зір

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851946
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2019

Спогадів далеких перешум

Осінній  день  у  сутінках  сплива.
Зоріє  небо  сяйвом  золотистим
Окіл  встеляє  землю  падолистом,
Немов  сусальним  золотом  вкрива.

Все  холоднішає  вже  довша  ніч.
Серпневі  закінчились  зорепади
Сріблясті  роси  впали  на  левади
Куди  не  глянь,  а  осінь  з  увсебіч

Купаються  в  загравах    явори,
Стрункі  берізоньки  золотокроні
Казковий  ліс  у  чарівній  попоні
Зійшла  вже  осінь  на  гаї  й  бори

Шугають    галасливі  ластівки
У  полі  вже    гуртуються  лелеки  
Збираючись  у  чужину  далеку
Бо  ж  осінь  хазяйнує  все  ж  таки

Роки  мої  також  порозбрелись
Літами,  веснами  по  листопадах
Згубились  десь    у  чарівних  принадах.
А    може  теж  у  вирій  подались.

Мережка  згадок  навіває  сум
Бо  лиш  одна  доступна  забаганка
Осоння,телевізор    та  лежанка
Та  спогадів  далеких  перешум

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851297
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2019

ПАХНЕ РАНОК БОРЩЕМ

Пахне  ранок  борщем,
Пахне  мамою  ранок.
Ой  як  хочеться  ще,
В  той  дитячий  світанок.

Повернутися  знов
Та  босоніж  у  роси
До  ріки  стрімголов  
Де  верба  свої  коси

В  чистих  плесах  води
Виполіскує  зрання    
Там  чекає  завжди  
Моє  перше  кохання

Там  де  мій  дивосвіт
Який  часто  так  сниться
Там  де  літо  в  зеніт
Де  калина  й  криниця

Там  і  мальви  в  дворі
І  квіткові  заграви
У  гаю    солов’ї
І  шепочуться  трави

Там  духмяний    бузок,
Під  вікном  рута  –  м’ята  
Ой  якби  ще    разок
І  до  мами  й  до  тата.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850705
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.10.2019

От не щастить з керманичами нам!

От    не  щастить  з  керманичами  нам!
Був  перший  теоретиком  великим.
Та  гетьман  з  нього  був  якийсь  безликий.
Культурний,  ерудований,  не  хам.

Наступним  був  проворний  лиходій
Хрещений  батько  корупціонерів
Це  він  увів  поняття    свій  –  чужий,
Й  почав  плодить  в  країні  мільйонерів.

А  «любі  друзі»  наче  той  Нарцис,
Закоханий  у  себе  і  собою,
Все  воював  із  тою,  що  з  косою
Та  так  в  протистоянні  і  завис.

А  потім    булаву    вхопив  Пахан
Його  злочинці  Хамом  величали
А    в  простолюдді  шапкодером  звали
Цього  потурив  від  керма  Майдан

А  п’ятий    дар?    Чи    божа  кара  нам?
У  вишиванці,  ввесь  у    шоколаді,
Вже  п’ятий  рік  біля  керма  при  владі
А  віз,  як  кажуть,  і  понині  там

Безвіз  і  томос.  Так  то  воно  так.
Але  ж  війна  вже    п’ятий  рік  палає!
Робочий  люд  з  країни  утікає
Бо  в  Україні  хаос  та  бардак.  



В  медові  вже  не  віримо  слова
Бо  ми  брехнею  ситі    аж    по  вінця
Не  буде  діла  доки  булава  
Не  буде  в  ПАТРІОТА    УКРАЇНЦЯ!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826937
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2019

Не продавайте свою долю люди!

У  сучасній  Україні,  
Квітнуть  у  лихій  годині
Бізнес,  кримінал  і  влада-
Корумпована  тріада.

Це  мутована  потвора.
На  припоні  в  неї  свора
Стадо  вишколених  псів
Та  прикормлених  псарів

Поліцейська  в  нас  держава
Ми  у  ній    не  маєм  права;
На  роботу  і  навча́ння,
Відпочинок,  лікування.

Бо  панують  у  державі
Підлабузники  лукаві,  
Зграя  хижих  лихварів  
Безсоромних  брехунів,

Покидьків,  бариг  паскудних
Різнобарвних  зайд  приблудних
Злодіїв  та  їхніх  кланів,
Шахраїв  та  вуркаганів

Геніальні  в  них  проекти
Де  облуда  та  ґешефти
Та  між  хитрих  гендлярів
Нема  мудрих  владарів.  

Доки  будуть  править  клани.
Гройсмани,  Капітельмани
Вальцмани    та  Бакаї
Клани,  сім’ї,  шахраї

Не  всміхнеться  щасна  доля,  не  надійтесь  люди.
І  сама    не  прийде  воля,і  правди  не  буде
І  не  згинуть  воріженьки  як  роса  на  сонці  
І  не  будем  панувати  у  своїй  сторонці
Аж  допоки  патріота  не  буде  гетьма́на
Щоб  була  йому  довіра,  повага  і  шана
Якщо  будем  обирати  ,  за  гречку,  у  Раду
То  не  буде  в  Україні  ні  зладу  ні  ладу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810109
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2018

Галині Григорівні Литовченко на День народження

Шановна  Галино  Григорівно!  Щиросердо  вітаю  Вас  із  Вашим  Днем  народження.  Бажаю  Вам  доброго  здоровя,  спокою  та  мирного  неба  над  головою,  а  ще;

Хай  надвечір’я  в  радості  зорить
Нехай  не  буде  у  житті  розпуки
Нехай  шанують  діти  та  онуки  ,
І  серце  хай  не  тліє,  а  горить.

Цей  рік  в  минуле  птахом  відліта,
А    гості  хай  заздравну      чарку
піднімуть  й  привітають  ювілярку  
Та  заспівають    –  «Многії  літа»

Хай  щасна  доля  з  Вашого  не  йде  двора.
Хай  збудуться  всі  Ваші  забаганки,
Бажають  друзі  і  колеги,  й  колежанки,
А  хобі  вашому  –  ні  пуху  ні  пера.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782007
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2018

БАЙДУЖІСТЬ.

Чому  набат  не  чути  із  дзвіниці?
Чому  нема  в  байдужості  межі?
Вже  ж  брехуни,  негідники,  злочинці  
Усюди  у  провладній  мережі

Знов  леді  «Ю»  І  знов  знайомі  пики.
Обіцянки  –  цяцянки,  підлість,  лесть.  
Брехливі,  лицемірні  та  дволикі.
В  яких  відсутні  совість,  гідність,  честь.

Знов  безліч  обіцяльників  як  завше.
Бо      манить    всіх        до  себе  булава.
І  знов  себе  брехнею  прилизавши.
Із  уст  лукавих  наче  мед  слова.  

Та  в  Україні,  це  з  нас    кожен  знає-
Брехня,  вона  і  Бог,  вона  і  цар
Брехня  веде,  керує,  направляє
Вона  в  нас    повноправний  володар  

Брехня  у  нас  це    і    Верховна  рада.
Брехня  ,  вона  і    центрі  й  на  містах
І  виконавча,  і  центральна  влада
Тому  у  нас  країні  цей  рейвах  *

Не  збудуться  благання  і  надії
На  краще  сподіватися  дарма
Допоки  олігархи  та  злодії
При  владі  будуть  та  біля  керма.

Вже  час  прийшов  відкинути  покору
Пліч-опліч  грізною  стіною  стать
Та  корумповану  провладну  свору
Мітлою  драною  від  влади  гнать.
Рейвах  -  безлад

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781860
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 12.03.2018

НАДВЕЧІР’Я

Спалахнули    свічки  на    каштанах,
І    черемха    біла      наче    сніг,
А    до    мене,    чомусь,      так    неждано,
Надвечір’я      стало    на  поріг.

Приспів

Осінь    мчить    на    конях,
Сивина    на    скронях,
Жовта    заметіль      навкруг      мете.
Незабутнє    літо,
Сонечком    зігріте,
В    серці    моїм    літо    золоте.

Пролетіли,    наче    мить    жадана,
Молоді    літа          як    не    було.
Ой  чого,    чого    ж    ,    чого    ж    так    дуже    рано,
Тепле    літо    стало    на    крило

Нагадають    клени    жовтим    листом,
Що    мине    усе,    на    жаль,    мине.
І    роки    мої,    немов    намистом,
В    позолоту    осінь    одягне.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779748
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2018

Кривава ніч

На  площі  молодь  мітингує.
Піднесення  кипить,  вирує.
Майданом  сміх,  пісні  і  танці
Та  налетіли  сіроманці,
Оскаженілі  з  увсебіч.
І  полилася  кров  у  ніч.

Усюди  місиво  криваве.
Куди  не  глянь  наліво,  вправо
І  скрізь  муштрований  ОМОН
Проводить  показовий  шмон.
Катують  виродки  дітей,
У  ніч  сплюндрованих  ідей.

І  тут,  і  там  жахливі  крики,
Бо  скрізь  лютують  звіроликі
Бездумний  та  безжальний  кат
Мордує  хлопців  і  дівчат.
«Гордись  країно»  -  ось  вони
Твої  зомбовані  сини.

Стоїть  хлопчак.  А  за  хвилину,
Садист  у  формі  за  чуприну
Його  хапає  сіромаху,
Та  з-за  плеча,  з  усього  маху
Кийком  по  голові  щосили!
І  кров’ю  землю  окропило.

А  хто  тікає-  доганяють,
Збивають  з  ніг  тоді  хапають
Й  волочуть  просто  по  землі.
А  совість  де  ж,  а  де  ж  жалі?
Цього  у  нелюдів  нема.
Тож  сподіватися  дарма.

Сказав  Хазяїн  –  Цербер  фас.
І  не  роздумуючи  враз.
Кого  завгодно  загризуть,
Забю’ть  кийками,  затовчуть.  
Невже  ж  їх  жінка  спородила,
Дала  життя  й  на  світ  пустила?

Поріддя  зла  і  сатани
Та  новоспечені  пани
Вирощують  бездушне  стадо,
Щоб  їх,  казкове,  ельдорадо
Оберігали  пси  й  псарі.
Жорстокі  й  хижі  владарі

***
З  тих  пір  минули  вже  роки
Нові  пани  й  нові  круки
чекати  кращого    дарма.
Бо  змін  і  не  було  й  нема..
Тоді  брехня  була  всевладна
Тепер  така  ж,  ще  й  шоколадна

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778602
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2018

У СЯЙВІ ЗОЛОТИХ ЗАГРАВ

У    надвечірньому  серпанку
День  весняний    вже  догорав  
У    сяйві  золотих  заграв,
Сюрчав  цвіркун  безперестанку
А  я  у    спогадах  витав

Туди  де    молодість  блукає.
В  дитинстві  топтаних  стежок.  
Приємних  згадок  ланцюжок  
Наразі  пам'ять  повертає  
З  минулого  мій  образок  

Де  перешіптуються  трави,
Дзвін  малиновий  із  гори
Де  чорнобривці  у  дворі
Де  солов’ї  у    дві  октави  
Витьохкують    аж  до  зорі

Туди  де  дивний  передзвін
Лунає  в  росах  кришталевих.
Де  розмаїття  лук  травневих.
Де    лине    тихий  відгомін
З  ошатних,  ніжних  горобин.

Цінуймо  ж    Божий  дар  життя!
Бо  тільки  раз  воно  дається  
І  вже  минуле  не  вернеться.
Не  допоможе  й  каяття.
Цінуймо  ж  ,  Божий  дар  життя!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771180
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2018

ПО ГРИБИ . Бувальщина.

Було  це  давно,  і  була  тоді  «цветущая  жизь»,  і  текли    тоді  молочні  ріки  поміж  кісільними  берегами,  правда  черги  за  тим  молоком  були  по  пів  кілометра,  та  це  не  тема  сьогоднішньої  розмови.  А  «цветущая  жизнь»  справді  таки  була  бо  пили    і  випивали  тоді  і  на  найвищій  горі,  і  під  горою.  Різниця  була  не  великою.  Найвищі  пили  у  спец.  їдальнях,  спец.  ресторанах  для  них  усе  було  спец.  І  усього  було  в  достатку,  а  для  низів  були  різновиди  генделиків  це:  чайна,  магазин,  магазинчик,  пивнушка,  забігайлівка.  Найбільш  престижною  для  низів  звичайно  ж  була  чайна  на    «Високих  ступеньках»,  та  «Тіхая  гавань»  у  центральному  сквері.  Ну  а  швидко  доступні,    це  численні  «точки»  нашого  маленького  містечка,  а  простіш    «очаги  самогоноваренія»  .  Не  знаю  що  там  пили  на  горі,  а  у  низу  були  популярні  та  доступні  горілка  за  три  ке.ре.бе.  .  та  вино  за  руб  нуль  п’ять.  Найбільше  популярними  були  беззаперечно  «Чорнило  та  Біломіцин.»  Закуски  теж  було  навалом  це  і  тулька,  і  ковбаса  ліверна,  і  ковбаса  субпродуктова,  ну  а  вищій  клас  то  це  -    завтрак  туриста.  Правда  ліверна  і  субпродуктова,  як  тепер  виявилось,  це  котяча  і  собача  їжа  ну  як  тепер  оце  кі́текен.  Так  ми  ж  тоді  не  знали,  що  забираємо  останнє  із  рота  у  «братів»  наших  менших,  це  ж  тепер  реклама  та    різна  інформація.
Так  от.  Приходить  якось  до  мене  з  рання    кум,  а  діло  було  якраз  перед  Покровом,  та  й  каже.
-  Давай  поїдемо  сьогодні  по  гриби.
-  Чи  ти  з  дуба  впав  кажу  які  гриби?    Не  сьогодні    завтра  мороз  або  сніг  на  голову,  а  тобі  по  гриби.
 -  Чи    може  тобі  з  перепою?
-  Е…  темнота,  відпарирував  кум  ти  чув  коли  небуть  про  гриби    зеленушка?
-  Ні  кажу.
-  Так  отож.  Кум    плюнув,  бозна    чого,      на  палець  підняв    його  до  гори  і  багатозначно    подивившись  на    небо,  промовив.  
-  Їдемо!  Не  довго  думаючи  ми  повсідались  на  своїх  двоколісних  коней  і  вперьод.  По  дорозі  заїхали  у  генделик  щоб  запастись  провіантом  ну    і  звичайно  ж  горючим  для  души  і  тела.  І  оце  з  цієї  миті    і    почались  наші  пригоди.
Я  скочив  на  велік  та  й  поїхав,  озирнувся  а  кума  поряд  нема.  Вертаюсь  до  забігайлівки  і  бачу  таку  картину.  Стоїть  мій  кум  зігнувшись  у  три  погибелі,  розставив  руки  і  розкарячив  ноги,    роззявив  рота  та  й  закляк  мов  чорти  йому  запхали  кудись  кочергу.  Думаю  чи  не  радикуліт  його  часом  схватив.    -    Куме  ти  чого?  питаю,  а  він  тільки  пальцем  показує  на  асфальт  і  ні  гу-гу.    Бачу  пляшка  розбита  під  ногами,  а    це  для  кума  було  не  аби  яке  потрясеніє.    -  Та    тю,  кажу  на  тебе,  чи  й  не  горе  по  дорозі  ще  чотири    магазина.  У  слідуючій  забігайлівці  ми  поповнили  запас  «горючого»    і  за  якихось  десять  хвилин  були  вже  за  околицею  Лохвиці.  День  був  прекрасний.  Світило  сонечко,  у  небі  ні  хмаринки  та  у  кума  настрій  був  на  нулю,  бачу  треба  приймати  срочні  мери.  А  у  нас  зразу  ж  за  містом  чудовий  березняк  ото  ж  я  і  подумав  треба  цей  факт  використати,  бо  кум  надувся  як  жаба,  їде  мовчки  та  тільки  сопе  мов  ковальський  міх.  
-Куме,  кажу.  А  чи  не  заїхати  нам  у  цей  березнячок  та  підзаправитись?  У    кума  враз  спалахнули  очі.  «-  Дельноє  предложеніє  і  главно  необходімо  -  своєчасне,»  каже  кум.  Усілись  ми  на  самісінькому  крутогорі.  За  спиною  золотаві  берізки,  а  внизу  скільки  оком  глянь  у  неозорих  заплавах  Сули  вигойдуються  хвилями  безкінечні  очерети  та  осока.  В  осінньому    небі  тяглися  вервечки  диких  гусей  та  качок  і    там,  із  піднебесся,  чулося  їхне  прощальне  та    тужливе  ґелґотання.  За    пів  години  ми  непогано  підзаправились  і  моїм  добросердечним  кумом    повністю  заволодів  ліричний  настрій,  а  в  такі  моменти    його  завжди  тягло  на  пісню,  особливо  на  морську  тематику,  бо  служив  він  на  Балт.  флоті.    Правда  музикальним  слухом  його  Бог  не  наділив,  і  як  він  сам  частенько  говорив,  що  йому  ведмідь  на  вухо  наступив  у  дитинстві,  а  потім  обов’язково  додавав  –  І  де  він  у  біса  взявся  у  наших  краях?  Тож  співав  він  своєрідно,  вірніше  співав  я,  а  він  підспівував.  Ото  ж  я  починав  його  улюблену  пісню.  
- Прощайте  скалистые  горы.
Тут  кум  уставляв  своє  короне    АГА.
- На  подвиг  Отчизна  зовет
Кум  вставляв  своє  АГА.  Так  ми  агакаючи  проспівали  до  кінця  і  вже  у  прекрасному  настрої  продовжили  свій  шлях  до  заповітних  зеленушок.
Півтора  кілометри  які  відділяли  Лохвицю  від  Млинів  ми  подолали  зовсім  непомітно.  Переїхали  мостом  через  Сулу,  а  тут,  чи  то  на    радість,  чи  на  лихо  нечиста  сила  біля  самісінької  дороги  притулила  сільський  шинок.  А  всім  відома  ж  істина  –  чим  більше  тим  дужче  хочеться.  І  ось  уже  привітна  шинкарка  подає  нам  «чорнило»  пиво  і    якусь  занюхану  ліверку.
 Осінній  ліс  зустрів    казковими  барвами  та  неповторним  запахом  свіжої  хвої.  На  моє  здивування  ми  швидко  назбирали  зеленушок  хоч  і  ховались  вони  у  піску.    Та  завдяки  тому  що  місцевий  люд  повигрібав  усю  хвою  у  невеличкі  копички,  яку  заготовляли  для  опалення  своїх  хат  ,  гриби  було  дуже  видно.  Після    вдалої  грибної  охоти  ми  з  величезним  задоволенням  усілись  під  копичкою  хвої  на  осонні,    накрили    невеличку  поляну.  За  приємними  розмовами  плинув  час,  зникала  ліверка,  винце    і    звичайно  ж  жигулівське  пиво.  Ну  як  усі  розуміють  після  такої  кількості  рідини  яку  ми  спожили  у  нас,  як  то  кажуть,  закипіли  труби.    Діло  було  під  берізками  які  росли  обіч  невеличкого  болітця  тож  кум  відвернувся  в  один  бік  ну  а  я  в  інший.  Від  блаженного  задоволення  з  яким  я  звільнявся  від  зайвої  рідини  очі  мої  закрились.  Аж  тут,  зовсім  поруч  загарчав  пес  ,  а  потім  голосно  загавкав.    Мої  баньки  миттєво  розкрились  і  за  якихось  десять,  п'ятнадцять  метрів  від  нас  бачу  стоїть  лосиха  з  налитими  кров’ю    очима,  а  поруч  маленьке  лосенятко.  Не  пам’ятаю  як  але  вже  за  мить  я  був  аж  на  самісінькій  верхівці  берізки,  мабуть  тому  що  я  був  худорлявий    та  й  ростом  165  та  й  то  як  у  картузі  та  ще  й  як    підстрибну.  А  ось  кумові  не  повезло.  Він  був  трішки  нижчий  від  мене  за  те  широкоплечий  у  животі  та  й  важчим  за  мене  удвічі  ото  ж  і  мав  прізвисько  Колобок.  Так  от,  поки  я  кайфував  спорожняючись  із  закритими  очима,  кум    побачив  лосиху  та  й  вирішив  здуру  її  налякати.  Та  не  придумав  нічого  кращого  як  загавкати  по  собачому.  А  воно  ж  дурна  звірина  замість  злякатись  та  двинулась  з  налитими  кров’ю  очима  на  нас.  Ну  так  ото  ж  я  на  дерево,  а  кума  мабуть  кипіли  обидві  труби  бо  він  присів  під  берізкою.  А  та  тварюка  не  зрозуміла  жартів  та  пішла  у  наступленіє  .  Бідний  кум  хотів  скочить  на  ноги  та  де  там.  Штани  спали  зовсім  і  він  так  і  репнувся  прямісінько  там  де  і  присів.  Лосиха  зробила  ще  декілька  кроків  і  зупинилася  ,  мабуть  шукала  того  пса,  але  окрім  двох  придурків  які  їй  нічим  не  загрожували,  нічого  не  побачила  то  ж  повернулась  і  пішла  геть.  Ви  запитаєте,  а  що  ж  було  далі?  Та  що  ж,    я  ледве  зліз  із  тої  берези  потім  ми  розпалили  невеличке  багаття,  так-  сяк  підсушили  кумові  штани  і  зібрались  додому.  Та  якщо  хтось  подумав  що  на  цьому  наші  пригоди  закінчились  –  так  той  дуже  помиляється.  Бо  це  був  лише  початок.
Чи  то  хміль  на  нас  подіяв,  чи  пригода  з  навіженою  лосихою,    але  ми  ніяк  не  змогли  визначити  у  якому  напрямку  рідна  Лохвиця.  Кум  показує  в  одну  сторону,  я  в  іншу    тож  згодились  іти  третьою  дорогою  кудись  та  й  вийдемо.  І  справді  незабаром  ліс  закінчився  перед  самісіньким  носом  село,  а  так  як  тут  іншого  села  як  Гиряві-  Їсківці  немає  то  ми  зрозуміли  де  ми  знаходимось.  Не  дивлячись  що  село  зовсім  у  протилежному  напрямку  від  Лохвиці    ми  вирішили  провідати  місцевий  магазин    бо  кум  сказав  шо  «нада  знять  стрес»  і  поправить  «пошатнувшеся  здоровля.»  
Та  не  так  сталося  як  гадалося  бо  магазин  був  на  замку  тож  ми  відбули  з  села  у  напрямку  траси  Суми  –  Київ.  А  на  околиці,  неподалік  крайньої  хати,  стяла  копичка  сіна  отож  ми  і  вирішили  під  нею  перекурити  то  обмозгувати  "план  действій".  Я  ще  ставив  велосипед,  а  кум  уже  вмостився  під  копичкою,  порозкидав  руки  та  ноги.  А  тоді  дивлюсь  він  порпається  у  сіні  і  витягає  з  відти  трилітрову  банку  а    на  самісінькому  дні  там  ще  шось  і  булькає.  Кум  швиденько  відкрив  банку  і  звідти  війнуло  благородним  запахом  первака,  у  нас  таке  діло  називають  лагідно  –  три  гички.  -  Це,  кажу  кумові,  мабуть  чоловік  заховав  своє  еН.зЕ.  подалі  від  жінки  то  може  залишимо?  Кум  подивився  на  мене,  як  Ленін  на  буржуазію,  ковтнув  слину,  а  потім  каже.  –  Ти  шо  здурів?  Якби  доля  не  захотіла  то  не  навела  б  мене  на  цю  банку.  З  таким  железним  аргументом  не  можливо  було  не  погодитись.  Ні  банку  ми  таки  поклали  на  місце  уже  пусту,  а  самі  вирушили  у  напрямку  Лохвиці.  У  напрямку  це  ще  не  означає  що  додому,  бо  до  селища  Червонозаводське  лишалось  якихось  зо  два  кілометри  і  кум  пригадав  що  там  у  нього  є  рідня  тож  треба    провідати  бо  давно  не  бачились.  
Біля  воріт  нас  зустріла  привітна  молодичка  і  зразу  ж  запросила  до  хати.  
-  Заходьте,  заходьте  у  мене  і  свіжий  борщик  тільки  з  печі  і  варенички  з  сиром  та  сметанкою.  Господиня  насипала  борщику,  а  він  такий  гарячущій    шо  не  доведи  господи,  налила  по  чарці  малясовки,  та  вона  така  смердюча  шо  не  дай  бог,  то  я  її  не  пив  а  зразу  ж  до  борщу  з  обережністю.  А  кум  не  роздумуючи  хильнув  чарку  і  теж  до  борщу,  а  він  же  як  вогонь.  Дивлюсь  у  кума  баньки  з  орбіт  полізли  він  і  ложку  кинув,  руками  махає,  а  я  з  реготу  аж  під  стіл  заліз.  Та  все  ж  таки  пообідали  ми  гарненько,  подякували  господині  красненько  і  вирушили  на  Лохвицю,  а  це  не  мало  не  багато  а  12  ке.  ме.  та  відмахали  ми  вже  чотирнадцять,  а  годинник  тим  часом  нацокав  чотири  години  дня.  Та  якби  там  не  було  б  а  вже  за  сорок  п’ять  хвилин  и  ми  були  дома,  точніше  додому  ми  так  і  не  попали  бо  кум  ніяк  не  хотів  потрапити    під  гарячу  руку    коханої  дружини  пам’ятаючи  що  вона  ой  як  не  любить  коли  він  з’являється  заквашеним  по  самісіньку  зав’язку  тож  попросив  мене  проявити  солідарність  і  поїхати  на  ніч  до  його  батьків  у  село,  а  це  ще  одинадцять  ке.  ме.  плюс  до  тих  двадцяти  восьми  які  ми  уже  подолали.  А  куди  ж  ти  дінешся  це  все  ж  таки  кум!  Отже  я  заїхав  до  себе  додому,  віддав  жінці  гриби  і  кажу.-  ти  мене  сьогодні  не  жди  бо  їду  з  кумом  на  село,  там  конче  потрібно  допомогти  батькам.  
Осіннє  сонце  уже  майже  заховалося  за  обрій  коли  позад  себе  ми  залишили  останні  хати  рідного  міста.  У  Харківці  ми  в’їхали  разом  із  густими  присмерками.    Це  село  знамените  тим  що  тут  народився  видатний  український  драматург  Олексій  Федорович  Коломієць,  автор  знаменитих  (  фараонів)  А  ще  родом  з  цього  села  
Славнозвісний  письменник  Архип  Юхимович  Тесленко.
Центральна  дорога  сільської  вулиці  круто  повертала  ліворуч  і  якраз  зразу  ж    за  рогом  стоїть  старовинна  комора.  Стоїть  на  стовпцях  ,  мабуть  з  метр  від  землі  перед  дверима  площадка  це  щоб  легше  було  б  згружать,  чи  навпаки  грузить  на  підводи  збіжжя.  А  так  трішки  далі  величезна  і  глибока  калюжа,  а  поміж  нею  і  парканом  стежина,  десь  до  пів  метра.  Так  отож  минаємо  ми  оту  комору  настрій  чудовий,  я  попереду,  кум  позаду  і  просвітляє  мене.
 -  Оце,  каже,    з  цієї  коморної  сцени  виступала  сама    Марія  Заньковецька.    
-  Та  ти  шо  !  кажу  і  одночасно  повертаюсь.  І  якраз  тої  миті  руль  –  круть  і  я  уже  в  калюжі,  кум  звичайно  ж  за  мною.  Одні  кашкети  плавають  та  голови  стирчать  з  тої  калюжі.  Повилазили  ми  з  як  чорти  у    багнюці,  мокрі,    а  хороший  настрій  тю-тю,    мов  корова  язиком  злизала.  
 Колеса  у  велосипедах  погнуті,  ,  а  на  додачу  ще  й  собаки  такий  гавкіт  підняли  шо  ой!  Ну  плентаємось  ми  селом  у  багнюці,  мокрющі  добре  що  хоч  людей  не  було.  А  до  кумових  батьків  ще  кілометрів  зо  два  не  менше.  Хміль  почав  потроху    вивітрюватись,  зуби  цокотіти,  та  ще  й  небо  затягло  чорними    хмарами.  Я  уже  не  дуже  пам’ятаю  як  ми      подолали  ті  ке.ме.,  але  добре  знаю  шо  велосипеди    таки  затягли  на  подвір’я.  Коли  ми  зайшли  у  хату    то  у  мами  з  рук  так  і  випала    банка    з  огірками,  а  батько  схопився  за  серце.  Ще  б  пак  зайшли  у  багнюці,  майже  роздягнені  та  ще  й  босоніж.    Це  вже  вранці  мама  кумова  розповіла  що  ми  почили  роздягатись  ще  біля  самісіньких  воріт,  а  це  метрів  сорок  від  хати.  Батьки  нас  не  допікали  розпитуючи,  ми  ж  мовчки  так-сяк  умились  і…  на  теплу  піч.  Та  не  довго  там  полежали  бо  від  жари  дуже  таки  нудило.  Ми  один  за  одним  сповзли  на  піл,  але  і  там  чомусь  долівка  з’являлась  або  з  боку,  або  взагалі  кружляла  над  головою.  Кінець  –  кінцем  ми  позалазили  під  піл  і  там  на    прохолодній  долівці  таки  поснули.
Прокинулись  ранком  це  жах.  У  голові  наче  рій  розлючених  бджіл,  у  мізках  немов  чорти  б’ючись  копійку  шукають,  в  очах  літають  метелики,  а  у  рооооті  так  немов  коров’ячих  млинців  наїлись.  Мама    із  співчуттям    промовила.    –Хлопці    може  свіженького  супу  поїсте?  Я  вже  он  і  понасипала.  Та  де  там  про  їжу  неможливо  було  і  згадувати.  Батько  усміхаючись  пригладив  сиві  вуса  і  промовив.  -Бачу  вас  полікувати  треба,  і  наливає  по  чарочці  її  проклятущої  і  наказує  –  пийте  песиголовці!  Після  тих  ліків  за  якихось  п’ять  хвилин  ми  немов  на  світ  народились.  Бджоли  заспокоїлись,  чорти  порозбігались,  метелики  зникли  мов  і  не  було.  Поснідавши  ми  стали  одягатись.  Дивимось  на  чистенькі  штани,  сорочки  ,  на  сухенькі  черевики  і  тільки    переглядаємось.
Скажіть  ото  спасибі  матері  бо  ви  почали  роздягатись  ще  від  воріт,  а  велосипеди  ваші  я  уже  полагодив.  Минуло  з  того  часу    більше  сорока  років,  а  пам’ятається  усе  до  маленьких  дрібничок.  Виходить  правду  сказав  якийсь  розумаха  
(–  Кто  не  был    молод  –  тот  не  был  глуп!)    Так  –  таки  так!    Свята  правда.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761545
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2017

На Донбасі виють ГРАДи

На  Донбасі  виють  ГРАДи
Справжнє  пекло  навкруги  
То  під  рокіт  канонади
Йдуть    ордою  вороги

Над  степами  грізні    хмари  
Кров  рікою,  сльози,  дим
Найманці  та  яничари
Смерть  несуть  до  нас  у  дім.

Проливає      крові    ріки,  
Засіваючи    розбрат
Не  на  рік  чи    два.  Навіки!
Бувший  друг  і  бувший  брат

Передзвін  зловісний  чути  
То  куються      ланцюги
У  кайдани  нас  закути
Мріють  люті  вороги

Нехай  знають  різні  зайди  
Нас  ніколи  не  скорить
Бо    у  нас  до  волі  й  правди
Полум’я    в  серцях  горить

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758446
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 02.11.2017

Відгомоніло, відбуяло віджило.

В  багатолюдному    колись  селі,
Цьогоріч  я  провідав  кладовище.
Був  день  холодний,  завивав  вітрище    
Дощем  зі  снігом  сіяв  по  землі.

Поклав,  як  і  годиться,  під  хрести
На  могилкИ  і  панахиду,    й    квіти  
Як  і  велять  прадавні  заповіти  
Та  християнських  звичаїв  пласти.

А  потім    почалапав  на  село  
Та  упізнати  щось  було  намарне
Воно  колись  і  велелюдне  й  гарне
Завмерло,  почорніло,  заросло.

Обшарпані  скелети  –  комини
Хатки  старенькі  тужить  за  тинами
Двори  порослі  густо  чагарями.
Панують  лопухи  та  полини.

Всихають  витоки,  зникає  джерело.
Котів,    собак  також    вже  тут  немає
захиріло  і  вік  свій  доживає.
Колись  веселе  й  радісне  село

Недавно  ж  торохтіли  тут  вози.
На  луках  гуси  паслись  табунами.
Чарівна  пісня  чулась  вечорами
Та  якось  враз  хитнулись  терези.  

І  в  мить  все    розікрали,  розтягли
Усе    що  будувалося  роками
Дідами,  прадідами  та  батьками.
Все  те  що  для  нащадків  берегли.

Гірка  жура  на  серце  налягла
Бо    де  не  глянь  усюди  румовище
Занепад  та  жахливе  руйновище
Це  все  що  залишилось  від  села.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757759
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.10.2017

Старий вітряк

Стоїть  вітряк  старезний  край  села,
Колись  була  вторована  дорога,
Він  день  і  ніч  крутився  до  знемоги,
Тепер  каліка  –  сил  уже  нема.

Застогне  журно    зраненим  крилом
Скрипить  сердега  раз  -  у-  раз  неначе  
Старий  каліка  тихо  й  тужно    плаче
У  чагарях  самітно  за  селом

Зістарівся  покинутий  людьми
Бо  люди  у  селі  повимирали
Дороги  і  стежки  позаростали
Лиш    він  стоїть  поскрипує  крильми

Ночами  сич    надсадно  підвива
Він  звів  кубло  своє  десь  там  під  дахом
Старий  вітряк  тепер  на  пару  з    птахом
Та  з  павуками  вік  свій  дожива.

І  між  людьми  буває  часто  так.
Потрібним  був  то  здалеку  вітались
Улестити  всіляко  намагались
А  став  ніщо  –  то  обминають  всяк.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756780
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2017

ОСІННІЙ НАСТРІЙ

Холодний  вітер  жартівник
Сюди  –  туди  ганяє  мряку          
А  горобці  із  переляку
Під  стріху  та  ані  чирик.

На  вулиці  а  ні  душі.
Лиш  мурі  хмари  волохаті,
А  я  біля  вікна  у  хаті
Сиджу  та  і  складую  вірші.

Як  прийдуть  Муза  та  Пегас
Тоді  безсонними  ночами
Частенько  так,  поміж  роками
В  минуле  шастаю  щораз.

І  повертаюсь  знову  й  знов
У  ті  казкові,  дивні  ночі
Де  чарівні  дівочі  очі
І  солов’ї  в  нічний  покров.

А  ще  буває  раз  у  раз,  
Коли    у  дитинство  завітаю
то    все  на    с  віті  забуваю
Бо  стане  радісно  відраз.

Бо  там  ми    грали  у  квача
В  садок  колгоспний  учащали,
З  рогатки  в  горобців  стріляли
До  смерку    буцали  м’яча.

Бо  там  черешня  під  вікном
Там,  молоді  ще,  мама  й  тато
Двір  споришевий,  рідна  хата
Брати  і  сестри  всі  гуртом.

Жаль  тільки  часу  вже  в  обріз
А  старість  шарудить  літами,  
та  вже  й  не  ті  кардіограми,
та  й  болячок  на  цілий  віз.

А  я  все  пруся    на    узвіз
Та  він  здається  вже  горою
Тягну  на  нього  за  собою
Буття  жебрацького  той  віз.

Надіюся  тому  і  прусь.
Мо      кращу  долю  там  застану?
Яка  ж  вона?  Хоч  оком  гляну.
Та  ні.  Мабуть  що  не  діждусь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755860
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2017

Ой не байдуже й боляче мені.

мені  болить  й  пече  у  серце  й    груди.
що  більшість  з  нас  вже  на  самісінькому  дні.
що  терплять  гніт  й  свавілля  наші  люди
серед  лукавства,  підлості,  брехні.
ой  не  байдуже  й  боляче  мені!



***
В  неподільній  Україні
Від  Тавриди  й  до  Волині  
Ти  мій  брат  і  я  твій  брат
Та    дорвалися  до  влади
Брехуни  та  казнокради
Від  Донбасу  й  до  Карпат.

Східняки  і  галичани
І  селяни  і  містяни
дружно,  без  усяких  схем
Цих  продажних  депутатів
Казнокрадів,    супостатів,
На  смітник  усіх  зметем.

Час  прийшов  нам  згуртуватись
Та  негайно  позбуватись
Всіх  невігласів  владик
Драною  мітлою  гнати,
Щоб  не  бачити  й  не  знати
Цих  мерзенних,  підлих  пик.  

Бо  вже  більш  ніж  четверть  віку
Горе  та  біда  без  ліку
Хазяйнують  поміж  нас
Падаємо  нижче  й  нижче
Видно  вже  ганебне  днище.
А  між  тим  минає  час!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755688
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2017

ГОРОБИНА НІЧ

Навколо    буйно    квітувало,
Раділо,    пахло,    щебетало  –
Мені,    на    зустрічі    сторіч,
Згадалась    «Горобинна    ніч»  

День  був  неначе  у  жаровні.
Задуха  в  хаті  –  спека  ззовні
Та  в  пізній  вечір  на  кінець
Дмухнув  легенький  вітерець

А    потім  враз    осатаніло  
Завило,  запалахкотіло
Полився  з  неба  дощ  стіною
Ніч  розрядилася  грозою

Я    з    острахом    перехрестився,
На    грізне    небо    подивився  –
Жахливе    пекло    у    увсебіч  –
Вирує    «Горобина    ніч»

Скрізь    стугонить,    вітри    гуляють,
Дерева    гнуть,    гілля    ламають.
Пітьма.    За    мить    знов    запалає,
Весь    небозвід  –  до    небокраю

Під    ранок,    всі    жахи    кромішні
Скінчились  .Праведні    та    грішні  –
Усі    полегшено    зітхнули,
За    день    чи    два  –  уже    й    забули

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738238
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.06.2017

БАБИН ЯР НА ОКОЛИЦІ ЛОХВИЦІ

 
Трагедія    у  Лохвиці  розігралася  на  весні  1942-го,    року,  а  саме  12  травня    на  хуторі  Благодаровка,  що  на  околиці  міста,  було  страчено  біля  трьохсот  євреїв.  Так  фашисти  втілювали  в  життя    маячню,  біснуватого  фюрера,  очищення  життєвого  простору    для    арійської    раси  шляхом  знищення  цілих  народів!

 
Було    нещасних    двісті      ві́сімдесят    сім                    
Та  люди  кажуть  що  було  за  триста                                
У      ніч    травневу    від  руки  фашиста                              
Безвинна    смерть    дісталась    водно́́́́́чáс    усім.    

Ще  довго  ворушилася    в  яру    земля  .                      
Яке    страшне,  жахливе    злодіяння.                                          
А  на    окіл  садів  було  буяння.                                          
І      смертний  стогін,    линув,  десь    з    нівідкіля        

Лунав    він    разом    із  мільйонами  смертей                
Не  з  того  та  й  не  з  цього  уже  світу                              
Виходить  ти  не  маєш  права  жити.                                  
За  що  вбивали?  Нізащо!    Бо  ти  єврей.                    

Пройшли    роки    а      біль  усе  голосить                      
На  місці    розстрілу  край  Лохвиці  в  яру                
І  пам'ять    наша  поколіннями  журу                              
Із  року  в  рік    в  майбутнє  переносить.  

Дух  неприкаяний    блукає  між  людьми
Із  потойбіччя  чуєте  волає?
Не  забувати  злочини  благає
Дух  убієнних  з  потойбічної  пітьми  

На  цій  планеті      всі    ми  з  вами    божий  люд.
Та  є    на  жаль    ще    виродки      між  нами
А  нам  би  жити  в  злагоді  віками
Якби  ж  то  зникли      всі    незгоди  й  пересуд.

З  того  часу  минуло  сімдесят  з  лишком  років  і  знову,  тепер  уже  з  уст  новітнього  фюрера,  злітає    ідея  (русского  мира).  А  суть  ідеї  в  тому  що  там  де  лунає  російська  мова  –  там  і  є  російські  інтереси.  А  це  означає  що  Росія  присвоює  собі  право    безпардонно  втручатись  у  внутрішні  справи  інших  держав.  А  це  означає  що  їй  можна  загарбувати  чужі  території,  розпалювати  вогнища  війни  де  їм  заманеться.
 Ото  ж  виникає  питання.  А  чи  ідея  біснуватого  фюрера  що  до    очищення  життєвого  простору    для    арійської    раси    шляхом  знищення  цілих  народів    та      ідея    (Русского  мира)  всесвітнього  панування    не  є  близнятами?  Не  дай  Бог  пізнати  нам  Нові  Освенціми,  нові  ГУЛАГи    або  ж  нові  Бабині  чи  Лохвицькі  яри.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732579
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2017

Цвіт нації тікає з України.

Цвіт  нації  тікає  з  України.
По  закордонах  гнізда  в’ють  свої,
Бо  правлять  злодії    та  холуї
В  залежній  від  ґешефту  батьківщині

Бо  править  скрізь  одна  і  та  ж  ватага
Вирішує  усе  в  нас  капітал
Жахливий  монстр  із  тисячами  жал
Брехня  й  цинізм  –  чеснотам  противага

Правителям  що  плюнуть,  що  збрехати
Слова  пустопорожні  мов    канон.
Бездушність,  хамство,  жадність  еталон
А  справедливість?  Їм  на  неї  чхати!

Бо  вабить  їх  лише  наживи  зблиск
Вже  тисячі  смертей  прийшли    у    хати
Їм  все  одно  на  чому  вторгувати
Бо    головне  щоб  був  від  того  зиск.

За  що  ж  тоді  стояли  на  майдані
Під  свистом  куль  у  ті  буремні  дні.
Багато  з  вас  загинули  в  борні,
Багато  тепер  стали  невпізнанні.

Відтоді    як  дорвалися      до    влади.
В  оточенні  нової  беркутні
Нові  майдани  вже  вам  не  страшні.
Бо  вже  самі    ви  правите  паради.

Війна  на  сході    все      іще    кровиться.  
Не  дай  Бог    вибухне      новий  Майдан,
Тоді    вже  цей    жахливий    ураган
Малою  кров'ю  мабуть  не  скінчиться.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732319
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2017

Вона шукала ідеал

Вона  шукала  ідеал
А  він    любив  її    безмежно  
Безтямно  і    беззастережно
Й  не  стримував    кохання  шал

Завжди  в  усьому  потакав
Вбачав  у  ній  лише  відраду
Не  помічав  підступність,  зраду
І  на  взаємність  все  чекав

Та  поруч  з  ним  була  не  та
Не  та  що  може  зрозуміти
І  горе  й  радість  поділити
Жаль  що  змарновані  літа.

Все.  На  минулому  хрести.
Душа  звільнилась  від  опіки,
і  мабуть  час  найкращі  ліки,
Нарешті    спалені  мости.

Та  час  від  часу  крадькома
Мов  грушу  сумнів    душу  трусить  
І    знає  ж      що  забути    мусить
А    щось  тримає,  щось  трима.

Вже  ж    їхнім    веснам  не  цвісти.
Ятрить  образа,      біль  голосить
Волає  розум  годі,  досить,
А    в  серці  тенькає  -  прости.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730689
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2017

Навіщо нам «БЕЗВІЗ»?

Ну  от  скажіть,  навіщо  нам  «БЕЗВІЗ»?
Навіщо  транші  клянчимо,  благаєм?
їх  розікрадуть  все  одно,    ми  ж    знаєм.
Ми    ж  голодранці,    лізем  на  узвіз

Панам  і  так    уже  відкритий  шлях
У  ближні  і  далекі    закордони
Для  них  нема    й  не  буде    перепони  
Вони  ж  давно    свої  у  тих  краях

А  нам,  що  дасть    для  нас    «БЕЗВІЗ»,  хто  зна  ?
Чи  може  нас    чекають  у  Європі?
Е  …  ні!      Там    непотрібні    голожопі.
Чого  ж  ми  премося    туди?  Бозна!

 Та  й  що  в  Європі  нам  отій    шукать?
Щоб    італійцю,    німцю  чи  поляку                                                                                    
Змінити        памперс      та      підтерти…..?
Прислужником    у  них    наймитувать?

В  нас  буде    там  один  пріоритет
Безправно  в  наймах  гнути  свою    спину  
Бо  нашу  любу,  рідну    Україну  
уже  до  нитки    обікрали  вщент.

Страшна    корупція  мов  хижий  спрут
Витягує  уже    останні  жили
Її  терпіти  нам    немає  сили
Стискається  пружина  й  тліє  джгут.

Протести  й  гнів    вже  линуть  звідусюд.
Ось  –  ось  і  спалахне    майдан  кривавий
І  знов  під  стяг  блакитно  -  золотавий
Тепер  озброєний  повстане  люд!

Проблемний  Крим,  палаючий  Донбас
А  ми  роз’єднані    та    слабосилі
Ні!  Поки  не  очистимось  від  гнилі
Європа  не  чекатиме  на  нас.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730350
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.04.2017

Я під ноги тобі постелю зачаровані луки

Кохана,  жадана,  єдина  найкраща  у  світі
Ласкава,  привітна  надійна,  опора  й  крило.
Наші  весни  давно  одцвіли,  забагрянилось  літо.
Золотим  листопадом  у  молодість  шлях  замело
.


Я  під  ноги  тобі  постелю  зачаровані  луки    
Різно-цвітом  чарівним  ,  заквітчаний  диво-моріг.
Я  тебе  пригорну,  я  візьму  тебе  люба  за  руки
Подарую  слова    ті    що    здавна    для  тебе    беріг.


Ми  удвох,  як  колись,  помандруємо            зоряним  шляхом  
Якнайдалі  від  зла    у    далекі  ,  незнані  світи
Від    війни    й  сьогодення,  яке  так  просякнуте  жахом  
Тільки  як  нам  у  всесвіті  зіроньку  ту  віднайти.



Та  чи  є  іще  десь  таке    небо    як  в  нас  в  Україні?  
Чи  співають  ще  десь  як  у  нас  навесні  солов’ї?
Кращу  долю  мабуть  нам  потрібно  здобуть  батьківщині  
У  братерстві,  в  єднанні,    у  дружній,  великій  сімї.


Я  під  ноги  тобі  постелю  зачаровані  луки    
Різно-цвітом  чарівним  ,  заквітчаний  диво-моріг.
Я  тебе  пригорну,  я  візьму  тебе  люба  за  руки
Подарую  слова    ті    що    ті  що  з  молоду  ще  приберіг

Кохана,  жадана,  єдина    найкраща  у  світі.
Ласкава,  привітна  надійна,  опора  й  крило.
Наші  весни  давно  одцвіли,  забагрянилось  літо.
Золотим  листопадом  у  молодість  шлях  замело
.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729528
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2017

Їх вісім лишилось на тім блокпості]

Їх  вісім  лишилось  на  тім  блокпості
А  бій  клекотав  скаженіло  й  запекло
Горіла  земля,  скрізь  справжнісіньке  пекло
А  хмари  по  небу  холодні  й  густі.

Набої  скінчились  ,  поранених  сім
І  сенсу  немає  чекать    допомогу              
Ще  трішки  і  не  розірвати  облогу
Тоді  вже  кінець  прийде  разом  усім.

Серьога  сказав.  –Разом  не  відійти.
Тікайте  чимдуж  я  прикрити    зостанусь    
Збирайте  набої    я  ще  потримаюсь
Всміхнувся  й  сказав  –прощавайте  брати.

А  як  же  ти  сам.?  –  Інтернатівський  я.
Настала  тяжка  і  гнітюча  хвилина.
Безбатченко  я.  Так…  у  полі  билина.
За  маму  мені    Україна  моя.

Ти  гідно  беріг  її  від  ворогів
Щоб  вільна  й  соборна  була  Україна  
Тебе  вона  вірного  ,    рідного  сина
Оплакує  гірко  сльозами  дощів

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714599
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2017

І серця жар й холодна голова.

[b][/b]

У  хáосі,  в  лиху    й  страшну  годину
ти  спалахнула  зіркою  у  грізний  час.
Надіє!  Ти  надія  України!
Ти  символ  мужності  і  гордості  для  нас!
   
Незламна,  нескорима  духом  сильна,
тому  лютує  і  біснується    сатрап.
Ти  сяєш  щоб  Вкраїна  неподільна
знов,  на  віки,  не  втрапила  до  хижих  лап.

Гори,  палай    об’єднуй  Україну!
Хай  лусне    з  люті    двоголовий  супостат  !
З'єднаєм    Батьківщину  воедино.
Хай  зникнуть  чвари,  недовіра  та  розбрат!

******
Я  думав  так,  упевнено  і  щиро
Радів  із  того,  що  звільнилася  від  пут
Я  думав,  Бог  тебе  помазав  миром
Від    Бога    послана,  що      спалахне  твій  трут.

Так!  Спалахнула  та  нараз  погасла.
Чи  інтелекту  не  хватило,  чи  мізків
А  всі  слова,  обіцянки  і  гасла
Картинки  гарні    для  наївних  простаків

Хіба  ж  це  символ  й  гордість  України  ?
Недбалість  одягу,  цигарка  у  зубах
Пиха,  розв’язність,  грубість  щохвилини  
Це  осоружно,  це  ганьба,  це  просто  жах.

Ні  так  не  об’єднаєш  Україну!
А  обіцянки  це  всього    лише  слова.
Можливо  воз’єднати  Батьківщину
Як    буде  в  серці  жар  й  холодна  голова

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713370
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2017

НА ДНІ

На  смітнику  круки  й    вор́они  галасують                  
Снують  коти  полюючи  мишв́у  й    щурів                      
Собачі  зграї  повноправно  хазяйнують                        
яко’сь  і  я  туди  ,  напро́весні  забрів.                                    

Зловонний  смо̕рід  навкруги  гіркий  пекучий        
в'їдався  в  очі,  дряпав  горло,  бив  у  ніс                                  
А  сизий  дим  все  проникаючий,  ядучий                
накрив    окіл  серпанком  димових  завіс.                

І  тут  ,  і  там  довбуться  в  свіжих  купах  сміття      
старі,    малі,  та    обездолені,  й  бомжі  
На  дно  загнало  їх  жахливе  лихоліття,
у  безнадію  на  цій  про̕клятій  межі.

У  нетрях  бруду  їхній  побут  ,  їхня  хижа  
Облу̕дне  марево  таких  жаданих  мрій.
Такий  –  сякий  заробок,  одежина,  їжа
І  крах    нездійсненних,  омріяних  надій.
 
На  смітєзвалищі  людино  схожі  тіні
Дивлюся  й  бачу.  Та  не  віриться  мені
що  в  нашій  любій  ,  незалежній  Україні
людський  непотріб,  на  самісінькому  дні.  

Одноманітне,  нице,  сіре  існування
Від  того  стогне  покалічена  душа.
Бо  звідси  видертись  –  то  марні  намагання.
Тому  розрада  їм  –  вино  та  анаша.

Одні  на  звалищі  перебирають  сміття
другі  у  наймах  за  кордоном  по  світах
Бо  в  Україні  хазяйнує  безробіття.
від  того  розпач  безнадії,  гнів    та  жах!

А  владарям  одне.  Лиш  язиком  плескати
Брехать  навчилися  вони  за  ці  роки
Їм  головне,  безкарно,  й  далі  грабувати,
щоб  українців,  всіх,  загнать  на  смітники.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659358
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.04.2016

Кумові пригоди

Кум  у  Василя  був  веселої  та  добродушної  вдачі,  та  ще      ззамолоду    у  нього  була  слабинка,  бо  таки  частенько  він  любив  «закладувать  за  комірець»    та  цю  слабинку  з  успіхом  стримувала  його  дружина  Маруся,  бо  у  неї  на  той  випадок  завжди  був  під  рукою  замашний  макогін,  яким  вона  стримувала  надмірну  любов  Грицька  до  оковитої.  Та  якби  там  не  було,  а  вони  прожили  все  життя  у  мирі,  злагоді  і  любові.  Буває  люди  проживуть  вік  і  ніякісіньких  тобі  пригод,  та  тільки  це  аж  ніяк  не  стосувалося  Грицька      бо  пригоди  чіплялися  до  нього,  як  воші  до  кожуха,  скрізь  і  завжди.      
Підчас  горбачовської  перестройки,  одним  з  її  пунктів  була,  боротьба  з  алкоголізмом.  Виноградники  вирубувались,  спиртне  у  магазинах  ставало  дефіцитом,  весілля  і  всілякі  там  гульки  рекомендували  оголошувати  безалкогольними,  ну  там  чай,  кава,  ситро.  Ха-  ха.  Смішно?  Отож  кмітливий  українець  посміхнувся  і  дістав  із  загашника  старенький  самогонний  апарат  і  на  святкових  столах  з’явились;  чай,  кава,  ситро  із  романтичними  та  загадковими  назвами;  три  гички,  самограй,  чай  святковий.
Хоча    Грицькові  з  Марусею  Господь  і  не  дав  своїх  діточок,    зате  племінниками  обдарував  щедро.  Якраз  під  час  антиалкогольної  кампанії  одній  з  його  племінниць  приспічило  заміж,  а  яке  ж  весілля  та  без  «святкового»  чаю?
Самогонний    апарат  і  причандалля  до  нього  було    повернуто  у  надійну  схованку,  а    перша  партія    продукту  стояла  ще  на  столі,  як  на  подвір’ї  загавкав  собака.  Маруся  визирнула  у    вікно  і  ледь  не  зомліла,    бо  за  парканом  стояли  голова  сільради,  дільничний  міліціонер  і  місцевий  активіст.    Ти  -т  -т  –ти  тільки  подивись  кого  до  нас  чорти  п-п-приперли,  заїкаючись,  ледве  вимовила  Маруся.  Той  поглянув  і  спокійнісінько  сказав  –  іди  відчиняй.  Не  роздумуючи  нашвидкуруч  замотав  собі  шию  Марусиною  хусткою,  витягнув  із-за  припічка    тазок,  у  якому  дружина  прала    таке-сяке,    вилив        ще    тепленький    самогон  ,  і    завбачливо  підкотивши    холоші,    стромив  туди  ноги  усівся  на  дивані.  
Поперед  усіх  в  хату  прослизнув  активіст,  улесливий  та    слизький    підлабузник,    і  з  єхидною  посмішкою  і    просичав.    Гри-иша.  кажуть  люди    шо  то  гониш  самогон?    А  це  ж  кримінал.  
–  Ну  що  скажеш?.  додав  дільничний    і    повів  головою    нюхаючи  повітря  і  ледь  помітно  посміхнувся.
Гриць  скривив  пику,  мов  страждалець  знятий  із  хреста,  закотив    під  лоба    очі,    надовго    закашлявся    і    вже    аж    тоді  ледь  чутно  прошепотів.
-Та  брешуть  люди,  їй  богу    брешуть  не  моргнувши  оком  відповів  той.
 Поки    активіст  під  наглядом  голови  сільради  нишпорив  скрізь,  дільничний  зайшов  до  хати  і  весело  підморгнувши  сказав.  
-  А  водичка  у  відерці  свіженька?
-  Еге  ж  тільки  витягла.    Дільничний    зачерпнув  з  відра  і  залпом  випив.  –  Ух  і  холоднюча  ж,  промовив  лукаво  всміхаючись      дільничний.  Знову  покрутив  головою    нюхаючи    повітря,  багатозначно  сказав.
-  Ну  то  я  іншим  разом  навідаюсь

А  то  якось    повертався  Грицько  з  храму  із  сусіднього  села,  діло  було  в  грудні,  якраз  на  Миколая,    а  дорога    навпростець  вела  луками  і  через  річечку.  Морозів  ще  не  було  тож  потрібно  було  перейти  через  річечку    кладкою.    Воно  б  і  нічого  так  на  кладці  не  було  перил.    Грицько  хоч  і  був  добряче  заквашений  та  все  ж  допетрав,  якщо  піде  кладкою    то  упаде  обов’язково  у  воду  і  буде  мокрющий  з  голови  до  ніг,  а  якщо  убрід  то  замочиться  лише  до  половини,  от  він  і  побрів.  А  якраз  у  цьому  місці  завжди  переганяли  череду  на  пастівень  то  там  води  майже  не  було  –  а  суцільне  місиво.  Словом  виліз  неборак    на  другий  берег    в  суцільній  багнюці.  Ну  у  такому  вигляді  з’явитись  на  очі  коханій  дружині  означало  одне  -  нарватись  прямісінько  на  макогін  тож  він  манівцями  додому  та  не  в  хату  а  у  хлів  і  вмостився  у  ясла    біля  корови,  та  й  заснув  праведним  сном.  На  ранок  Маруся  прийшла  доїти  корову.    У  відрі  тепла  водичка,  щоб  помита  вим’я  Ласуні  та  як  побачила  ноги  в  яслах  то  так    і  остовпіла.    Якраз  у  цю  хвилину  Грицькові    мабуть  щось  приснилось    бо  він  почав  ворочатись  та  бурмотіти.    Бідолашній  жінці  з  переляку  відібрало  мову,    ноги  підкосились  і  вона  гепнулась  навзнак  у  свіженькі,  ще  теплі,  кізяки.  Відро  з  гуркотом  упало  обливши  її  з  ніг  до  голови.  Від  такого    гуркоту  Гриць  остаточно  прокинувся  та  й  почав  вилазити  з  ясел,  пика  у  багнюці  лишень  очі  виблискують  мов  у  кота  на  горищі.  Хоч  Маруся  була  і  огрядною  жінкою  та  все  ж  на  карачках,  миттю  вибралась  із  хліва.  Очі  у  неї  були  наче  дві  бульки  які  повилазили  з  орбіт,  а  замість  слів  лише  якісь    хриплі  звуки.  Та  як  було  далі  не  важко  здогадатись.    Коли  вслід  за  Марусею  з’явився  і  Гриць    то  вона  таки  упізнала  своє  золото.    Дар  мови  до  неї  ще  не  повернувся,    але  реакція  була  миттєвою.    Ухопивши  перше  що  попало  їй  під  руки,  а  попала  заскорубла  мітла  якою  вимітали  гній  із  стійла,  розпочала  моральне  і  фізичне  виховання.  Тижня  два  він  не  з’являвся  на  люди,  а  коли  синці  посходили  вирішив  відвідати  місцевий  «очаг  культури»  а  простіше  кажучи  генделик,    щоб  посмоктати  пивка  та    потеревенити    з  товариством  про  текучий  момент.
А    жартівник      він    був  ще  той,  йому  було,  що  збрехати,  що  плюнути    за  якусь  мить  видумає  будь  що  і  поклянеться  що  то  свята  правда.
На  День  народження  ,  а  це  було  влітку,  племінники  подарували  йому    велосипед.  Отож  він  поспішив  до  «очата  культури»  щоб  похизуватися    подарунком.    А  велик    був  класний.  Блискуча  фара,  щитки  нікельовані  ще  й  лічильник  відстані  на  передньому  колесі.  Колеги    по  чарці  були  у  захваті!
-  Де  брав?  посипались  запитання,  бо  в  пору    тотального  дефіциту  то  таке  вело  було  справжнім  дивом.
-  Тю  на  вас,  а  ви  хіба  не  знаєте?  Он  у  райраду,  до  секретаря,  приносите  літрову  банку  колорадських  жуків,  вона  видає  вам  довідку  і    йдете  на  міжрайбазу,  дефіциту  там  сила  –  силенна.  І  таки  знайшлись    два  телепня  та  й  приперлися    у  райраду  з  банкою  колорадських  жуків.
.  Ото  було  сміху  ,  секретарка  ніяк  не  могла  второпати  шо  хочуть  від  неї,  а  коли  дійшло  то  так  і  посунулась  від  сміху  під  стіл,  а  потім  додала.  –  так  треба  ж  не  жуків,  а  тільки  крила  від  них.    З  тих  пір  ,  цих  дурнів,    так  і  називали  –  колорадські  жуки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635253
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2016

Там де Росія там завжди війна

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=IAAgfj_nX3M[/youtube]



Там  де  Росія  там  завжди  війна  і  горе.
І  за  царя,  і  за  генсека  ,  та  й    тепе́р.
Народ    великий!    А  з  влади́ками  повто́ри.
Або  сади́ст,    або  жорсто́кий  Люцифе́́р.

Ви  хижаки  ще  із  часів  царя  Івана.
Підступність,  це  у  ваших  ге́нах  та  в  крові
Бо  монголоїди    ви,    ко́дло  Чингізха́на!
Замість  мізкі́в,  у  вас,  програми  в  голові.

А  в  нас  із  вами  споконвік  одне  ж  коріння.
Хреще́ні  ви  і  ми  на  березі  Дніпра.
Та  з  часом,  ваше,  мутува́лося    насіння
й  змінились  по́гляди,  відносно    зла  й  добра.

Тепер  ви  не́люди    безпри́нципні    й    жахли́ві.
Не  всі  звичайно  ж,  та  багато  з  про́між  вас.
Заже́рливі  ,  наха́бні,      хти́ві      та  злобли́ві
Підсту́пні,  підлі  і  брехли́ві  в  водноча́с.

В  думках  зомбованих  -    реванш  та  ворожнеча.
Запрограмо́вані  вбива́ти  й  грабува́ть
Серця  поче́рствіли,  а  в  ду́шах  порожнеча,
ви  ладні  знищить  світ,  щоби́  владарюва́ть.

Ви  ли́ше  зо́вні,  дуже,  схо́жі  на  людину.
Мораль,  порядність,  честь  -це  все  для  вас  чуже.
Бо  біоро́ботам,  з  повадками  звіри́ни,
такі  чесно́ти  зовсім  не  потрібні  вже.

Я  закликаю    росіян    які    ще    в  змозі
твере́зо  думати.  Спині́ться    й    зупині́ть    
авантюристів  !    Бо  на  атомній  дорозі
в  страшному  пеклі  всі    і    все  до  тла  згорить!

Бо  переможців  в  ядерній  війні  не  буде!
Альтернативи,  миру  й  розуму,  нема!
Волаю  на  ввесь  світ.  -Та  схамені́ться  ж  люди!
Бо  буде  вікові́чна  атомна  зима!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633441
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2016

Вас поважали Арсен Яценюк

Вас    поважали  
Арсен  Яценюк
Довір’я  пропало
Кар’єрі  каюк.

Ми  думали;  ось  він  
народний      трибун  
Насправді  ж  пустОдзвін  
трепло  -  балакун

Бо  не  реформатор,
 а  взявся  за  гуж
посмикав,  посмикав
а  вийшло  не  дуж

А  Ви  ж    запевняли
без  всяких  оздоб
я  справлюсь  казали,
хоча  б  куля  в  лоб.

Ми  Вами  пишались
що  Ви  наш  Мойсей
та  розчарувались!
Звичайний  єврей!

Розумний,  кмітливий
та  це  ще  не  все.
лукавий,  не  щирий
ось  Ваше  лице.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628145
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2015

голодомор - 33

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=3uTZR-dKCjs[/youtube]


Стогнав  народ  в  обіймах  лютих  шор.
Про  ті  часи  і  згадувать  жахливо.
Косила  смерть  ,  було  пекельне  жниво  .
Збирав  ужинок  свій  голодомор.

Якщо  не  з  нами  –  значить  проти  нас.
Якщо  не  згоден  –  перетрем  на  порох  .
Не  лівою  крокуєш  –  значить  ворог.
Інакомислячий  –  ворожий  клас.

Не  так  подумав  –  кара  не  мине.
-Таке  прийде  на  думку  –  лише  кату.
Рука    сталева,  пролетаріату,
До  щастя  усе  людство  зажене.

І  заганяли.  То    на  Соловки,
То  голодом    до  смерті  й  божевілля.
Недолюдки      сп’янілі  від  свавілля
Вбивали  планово  та  залюбки.

Чому  ж  ти,  Боже  мій  ,  не  захистив
Несчасних  ,  .що  конали  по  канавах  ,
Дворах,  дорогах,  на  долівках,  лавах.
Ти  ж  бачив  як  лютує  парт.актив
 
Ти  ж  бачив,  боже,неймовірний  жах,
В  очах  малечі    з  голоду  опухлій,
Бо  до  зернини  все  –  кати    оглухлі  
Забрали,  щоб  згноїти,  на  складах.

І  знов  шиплять    ядучі  язики,
Був  голод  скрізь.-Про  це  немає  спору.
Та  тільки  не  було  голодомору,
В  країні  рад  ,  в  буремні  ті  роки.

І  знову  чути  ностальгійний  крик
Від  тих  ,що  вже  було  ,сховались  в  нору
Мовляв  ,що  не  було  голодомору
То  був  лише  не  урожайний  рік.

А  рік  звичайним  був,  ішли  дощі,
Цвіли  сади,  та  колосилось  жито,
-Людей  в  колгоспи  заганяли  жити,
Була  така  ідея  у  вождів.

Боронь  нас  ,Боже,  від  нових  ідей,
Реваншу  упирів  та  бузувірів,
Дволиких  та  лукавих  лицемірів
-  Прокляття  їм  від  ,тебе,  та  людей

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624549
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2015

кривава річниця

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=DBPKBfzCAJM[/youtube]
Майдан  вирує,  клекотить.
Сплюндрована  повстала  гідність.
Безвихідь,  безробіття,  бідність.
Бо  далі  так  не  можна  жить.

Єдиний  об’єднав  порив
Робітників,    інтелігентів,
ДомогоспОдарок,  студентів
Палає  справедливий  гнів.

Холодні  ночі,  хмурі  дні.
Бронемашини,  водомети
Туди  -  сюди  швидкі  карети
Майдан  в  димах  та  у  вогні

Стріляють  знизу  і  з  гори
І  тут  і  там  калюжі  крові
Зусюди  заклики,  промови,
Усюди  гасла  й  прапори.

В  зомбованої  беркутні
Нічого  людського  немає.
Лише  звіряча  лють  палає
в  очах,    а  в  них  вони  скляні.

Жалю  не  буде  й  не  проси
Мабуть  їх  кров’ю  годували
Щоб  свої  жертви  шматували.
Мов  дикі,  ненаситні  пси.

Людей    мордують  з    за  плеча
Вбивають  там  і  тут    повсюди
Й  над  морем  тисячного    люду
Полинуло  сумне  кача.

Протистояння  двох  світів
За  дев’яносто  днів  минули
Та  тільки  мир  не  повернули
А  спокою  і  поготів

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623653
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2015

Осінні мотиви

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=YHEZAzntgK8[/youtube]


Як  хороше  осінньої  пори                                                              
Коли  довкола  золотом  палає,                                                  
Коли  хазяйка  осінь  одягає                                                              
В  казкові  шати  клени,  явори                                                          

Золотобарвні  осені  дари
Захоплюють,  відтінками  дивують
Красою    незрівнянною  милують
Насичені,    яскраві  кольори.

Різноманіття  ніжних  хризантем
милують  око,  тішать  різноцвітом  
.І  жаль  розлуки  за  минулим  літом
лягають  ностальгійним  тягарем.  

Кленова  одбуяла  заметіль.                                                
Опало  листячко,  пожухли  трави                                              
Відпломеніли    золоті  заграви,                                                                      
Наразі    стало  тоскно  мимовіль                                    

Скінчилась  тепла,    золота  пора
Птахи,  вервечками,    вже  відлетіли,
Дощі  нудні  й    холодні  зарясніли,
Пейзаж    безликий,  смуток  та      жура
.
Безбарвний    морок  скрізь  куди  не  глянь.
Пошарпане  у  небі  хмаровище.
Ганяє  люто    по    землі  вітрище
Опалий    лист    та  непроглядну  твань.  

У  сірій    мряці    небо  і  земля      
Все  на  окіл  покрито  німотою.
Холодна    негідь  з  мурою    сльотою
Гаї  накрила  і    ліси,    й    поля.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621879
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.11.2015

Вагітною не буде Україна вічно

Спливає  півтора.  Вже  й  два  не  за  горами  
Як  вирував  Майдан,  лилась  рікою  кров    
Пролита  дочками,  найкращими,  й  синами
За  честь,  за  гідність  та  за  звільнення  з    оков;    

Брехні,  приниження,грабунку  та  знущання    
Олігархату,  криміналу    та  злодюг        
І  люди  вийшли  на  майдани,  на  повстання                                          
Щоб  скинуть  владу  паханату  та  бандюг

Відклекотав  Майдан    і  пристрасті  ущухли.    
Пахан  зі  свитою  дременув  за  кордон.                  
А  обіцяльники  до  влади,  та  й    поглухли.                      
Бо  вже,  напевне,  перейшли  свій  рубікон.        

І  той  що  з    трактора  й    розмахував  руками,        
І  той  що  не  боявся  навіть    кулі  в  лоб.    
Романтики  ж  під    гімн,  святий,    та  з  прапорами,  
Героїв  пакували,  першу  сотню,  в  гроб.                            

Це  мудрість,  підлість,  нерішучість  чи    бездарність?    
Без  бою  Крим,  в  крові,  палаючий,  Донбас?                          
А  може  це  олігархічна  солідарність?                                                  
Їм  на  умі  своє,  і  що  вже  їм  до  нас?                                                          

Вони  щосили  галасують  про  реформи                                        
Натомість  третю  шкіру  вже  із  нас  деруть                                          
Здолать  корупцію  грозяться    для  проформи                                            
Народ  все  хиріє,  а  ціни  все  ростуть.                                                  


Вагітною  не  буде  Україна  вічно!                                  
Це  аксіома  і  невідворотна  суть!                      
І  вже  тоді  насправді,  а  не  символічно              
Сатрапів  хижих    всіх  на  порох  перетруть!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620539
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2015

СПИТАЮ Я В РОСІЯНИНА

Спитаю  я  росіяни́на.
-  Чому    вже  слово  Україна
Приводить  вас  в  звірячу  лють?
Я  що  спалив  російську  хату?
Убив  сестру  твою  чи  брата?
У  чім  причина?  В  чому  суть?

Відверто  хочу  запитати,
-  чому  так  вперто  і  затя́то
В  серцях,  у  вас  палає  гнів?  
Звідкіль  ця  не́нависть  і    зло́ба.  
Чи  то  вас  зве́рхності  хворо́ба?
Чом  в  нас  вбача́єш  ворогів?

Скажіть  чому?  Чого  зара́ди  
Ревуть  гармати,  виють  гради,
За  що  вбиваєте  ви  нас?
Руйнуєте  міста,  заводи  
ЛЕП,  села,  шахти,  газово́ди
Чому  ви  вде́рлись  на  Донбас?

Нема  страшному  горю  лі́ку.
Нена́висть,  і  розбра́т  наві́ки
Засі́яно    на  довгий  час
За  що  ця  по́мста,  бувший  "брате"?.
Чому  так    хочеться      вбивати  
За  що  ти  ненави́диш  нас!?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562984
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2015

Щоб в атомному пеклі не згоріти

Вже  рік  минув  згорьований,  кровавий
У  плетиві  незгод  і  протиріч
Як  лютий,  кровожерливий  двоглавий
Шматує  Україну  день  і  ніч.

Не  захотіла  вільна    Україна  
В  кайдани  руки  –  шию  у  ярмо.
Перед  сатрапом  стати  на  коліна.
І  знову,  рабське,  на  плече  клеймо.

Не  упіймалася  на  обіцянці
Молочних  рік,  в  кісільних  берегах
Московській  не  скорилась  забаганці
Ординських  не  злякалася  ватаг

Що  москалі  то  нелюди  брехливі
Я  в  тому  пересвідчився  стократ
Вони  безсовісні,  нахабні  ,    хтиві.
Такий  сусід  не  друг  мені  й  брат!

Бандитів,      найманців      та      мародерів  
В  російській  армії  усіх    мастей.
З  зенітних  градів,  танків,  бетеерів
Руйнують  все,  вбиваючи  людей.

Малих,  старих,  що  їм  до  всього  того?
Запрограмовані  вони  вбивать
Бездушний  монстр!Немає  в  нім  святого
А  є  одне!  Вбивать!  Владарювать!

І  це  брати?  Це  друзі?  -  Ні  чужинці!
Бісівська  плоть,  підступна,  хижа    суть
Мерзенні    вбивці!  Нелюди  –  злочинці
Такі  «брати»  останнє  загребуть.

***
На  Сході,  Заході,  в  усіх  куточках  світу,
Єднайтесь  люди  щоб    сказати  Ні!
Щоб  в  атомному  пеклі  не  згоріти
Усім  нам,  в  третій  світовій  війні!
За  мир  і  злагоду  в  усьому  світі  –
ЄДНАЙТЕСЬ  люди  на  усій  землі!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559708
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2015

До бою українці!

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=cQL_xo8MKGo[/youtube]




 Страшна  навала,  суне,  дикою    ордою
Повзе  зі  сходу,  щоб  народ  наш  полонить.
До  бою    українці!  Станемо  стіною!
Священну  волю  від  чужинця  боронить.

Звихнувся    мабуть    цар    євроазійський,  Путін.
Стару  імперію  задумав  відродить.
Щоб  наш  народ    загнать  в  ярмо    й    закути    в    пута,
В  крові  він  ладен  Україну  утопить.

По  наших  теренах  вже  сатана  крокує,
Щоб  підкорити  нас  диктату  кулака.
Люципер  закликів,  до  розуму,  не  чує
Бо  зброя  атомна  в  руках  маніяка.

Тому  звертаюсь  до  людей    усього  Світу!
-  Вам  не  сховатись  від  війни  ,  там,    за  бугром!
Щоб  нам  усім  була  можливість,  далі,  жити
 Давайте  спинимо  агресора  гуртом.

Негайно  спинимо,  щоб  не  було  запізно
Бо  незабаром  монстр  ,  мов  та  страшна  мара
Безкарно  брязкотітиме,  нахабно  й  грізно
Своєю  зброєю  на  березі  Дніпра.

У  нас    нема  в  достатку      зброї    й    війска.
Про  це  подбали  «Попьерьеднік»  та  Пахан
Тому  «братерська    й  дружня»  сторона  російська
Підступно      вдерлася,  до  нас,  через  паркан.

Щоб    не  всміхнулася  нам,  наша,  щасна  доля.
Щоби  в  крові  втопить,  втоптати  чобітьми,
Щоб    лиш  у    мріях    залишились,    слава  й  воля,
А    Україна  у  кайданах    та    пітьмі?

Вставай  країно  із  загарбником  до  бою!
Щоб  під  ногами  ,  кацапні  та    москалів
Земля  горіла!  Українці  всі  до  зброї!
В  бій  поведе;  звитяга  та  священний  гнів!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553526
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.01.2015

Боже ! Захисти й помилуй нас.

За  матеріалами  телетрансляцій  з  Майдану  Незалежності.

Боже!    Захисти  й  помилуй  нас.
Дай  снаги  знайти  порозуміння.
Господи    пошли      благовоління,
У  тяжкий  для  Батьківщини  час.
***
Оточтв  себе  Гарант-Пахан*
Рекетирами*-  бойовиками,*
Дерибанщиками*-  братанами*
Й  царювати  став  кентовський*    клан.

Та  в  набат  ударив,  грізно,  дзвін.
Й  спалахнули  полумям  майдани
Ненависні,  луснули,    кайдани  –
Україна  встала  із  колін.

Дочки  України  і  сини,
Неозброєні  на  барикади,
Не  пі-аритись,  не  для  бравади
-  Честь  і  гідність  боронить  пішли.

Не  спинив  їх  слізогінний  газ,
Озвірілий  «Беркут»    та  гранати,
Водомет,  морози,  каземати
Й  автоматні  черги  раз  у-  раз.

Дим  ядучий,  там  і  тут  вогні.
Заклики  стояти  до  загину.
Кров  рікою,    мертві    щохвилини,
Більше  сотні  вбитих  у  борні.

Беркутівці    та  антимайдан
Самооборонців  убивають.
Голови  січуть  і  скальп  знімають!
Бо  за  спинами,  у  них,  Пахан.

Покалічених  вже  тисячі.
Та  народний  гнів  не  зупинити!
Скільки  ж  можна,  так  ось,  животіти,
У  багні  по  шию  стоючи?

Господи!  Благаю,  сохрани
Україну  від  крові  ї  розбрату,
Від  протистояння  й  Паханату.
Та  від  зазіхання  Сатани.

***
Переклад    з  кримінально-бандитської  мови  на  нормальну.
Пахан  –авторитетний  блотний  який  очолює  бандитське  угрупування.
Рекет  –  грабунок.
Бойовики  –      бандити  –  убивці.
Дерибанити  -    розподіляти  награбоване.
Братани  –  група  злочинців.
Кентовка  –  блотна  сімя

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482363
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2014

ІДОЛ У ЗАШМОРГУ

У  містечку  Лохвиця,  на  Полтавщині,  позбулись  символа  тотолітарного  режиму,  автора  перших  концтаборів.
   
Ульянов  –  Ленін  катом  був.
Поруйнував  церкви  і  храми.
Кривавий  шлях  мостив  кістками
Народ  нічого  ж  не  забув:

Систему  таборів  ГУЛАГ,
Злочинців  нелюдів  –  садистів,
І  бузувірів  комуністів,
Терор  та  неймовірний  жах.
***
Був  символ  зла  –  тепер  нема!
В  умах  отруєних  зараза,  
Лишилась  наче  метастаза.
Мов  виразка,  немов  чума.

Слова  солодкі  мов  єлей
Підступно  в  душі  заповзали,
Брехнею  розум  розтлівали
Простих,  довірливих  людей.

Невірте  комуністам  люди!
Їх  лицемірству  меж  немає!
Брехня  і  підлість  процвітає
Між  ними.  Так  було!  Так  є!  Так  буде!

***
Загув  натужно  автокран,
Легенько    ідола  хитнуло
На  шиї  зашморг  затягнуло  –
Й  повис  у  зашморгу  тиран.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481878
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2014

Накраю прірви

Зневірені  повстали  та  голодні.
На  барикади,  всюди,  вийшов    люд.  
Палає  там  і  тут  уже  сьогодні.
З  усюди  чути    грізний  пересуд.

Доведені      до  краю  зубожіння,
Грабунком  корумпованих    еліт,
Повстали,  гнані,  за  своє  спасіння,
Щоб  скинуть  хижий,  кримінальний  гніт.

Завмер  Майдан.  Завис  з  краєчку  прірви.
Ще  мить,    тоді  вже  дії  бойові
Жбурнуть  в  казан,  на  дні,  страшної  вирви,
У  вариво    з  ненависті  й  крові.

І  закипить  до  помсти  гнів  священний,
А  в  хаосі  вже  розум  не  глава!
Розлючений,  принижений,  злиденний
Не  чутиме  розважливі  слова.

Вогонь  і  газ,  жахлива  канонада.
Вода,  мороз,  прокляття,  стогін,  дим
Вже  ллється  кров,  вже  смерть  на  барикади
Прийшла,  безжально,  за  життям  новим.

Терпець  вривається.  Тріщать  морози.
Хитрує  влада,  а  Майдан  стоїть.
Там  нерішучість,  тут  нові  погрози,
А  материнське  серденько  болить

Вона  на  барикадах  з  матерями,
Навпроти  з  автоматами  сини
Чи  то  зомбовані,    чи  то  безтями?
Стрілятимуть  у  матерів  вони?

Почуйте  люди!  Владарі  лобами
Стикають  нас  неначе  баранів!
Незгоди,  сварки    сіють  поміж  нами,
Щоб  розбрат  поміж  нас  завжди  горів

Отож  виходьте  люди  на  майдани.
Позбудемось  манкуртів  ,  лихварів
Невігласів,  злодюг  та  шарлатанів,
Та  різних  «кровосісів  –  шахраїв»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476594
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2014

То хто ж підштовхує нас до війни?

Щоб  звільнитись  від  горя  і  бід
Нас  роками  вели  у  Європу.
Та  за  крок  повернули  на  Схід
А  Європа?    Європа  до    ж…

Пожаліла  мільярдів  бобла
Для  верхівки  злочинного  клану.
А  Росія  –  п’ятнадцять  дала,
Та  ще  й  знижку  на  газ  не  погану.

Та  ці  гроші  і  знижка  на  газ
Боком  вилізуть,  нам,  українцям
Ще  заплачемо    всі  ми  не  раз.
Іще  вип’ємо  лиха  по  вінця

Не  зрівнять  Захід  з  Центром  та  Схід.
-  Сит  голодного  не  зрозуміє
Бо  працюючий  має  дохід
Безробітний  –  той  ледь  животіє.

Заплатити.  За  все  заплатить!
Тільки  ж  чим  якщо  грошей  немає?
Не  дай  Боже,  іще,  й  захворіть!
Безробіття  на  відчай  штовхає.

В  кого  гроші  і  влада  той  пан,
Він  владар  –  а  ми  чернь.  Ми  не  люди!?
Ось  тому  і  вирує  Майдан!
Протестують,  бунтують  повсюди.

Та  Хазяїну  не  зрозуміть.
Його  кредо  –  кулак  і  поняття.
Ось  тому  на  Майдані  й  горить,
Розгоряється,  грізне  багаття.

Вже  за  крок  чи  за  два  до  війни.
Братовбивча  вона  на  порозі!
Поступитись  нехочуть  вони,
А  народ  вже  терпіти  не  в  змозі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474915
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2014

ДО УКРАЇНЦІВ

Від  кримських  гір  і  до  Волині
Від  шахт    Донбасу  й  до  Карпат,  
У  рідній  ,  любій    Батьківщині
І  тут  мій  брат  і  там  мій  брат.

Спіткала  нас  лиха  година
У  замордований  цей  час
Нам  вже  не    МАТИ  –  Україна
А  мачуха,  вона,  для  нас.

 Ви  з  західної  України.
 Я  із  полтавщини  і  теж,
 Як  ВИ  -  люблю  свою  країну  
 Беззастережно  і  без  меж.

 У  нас  одна  із  вами  мова,
 Прадавні  корені  одні,
 Єднає  українське  слово.
 Обряди,  звичаї,  пісні.

 В  нас  думи  й  погляди  єдині,
 І  йти  нам  разом  до  мети.
 Скажу  я  -Слава  Україні,
 Героям  слава  -  скажеш  ти.

Нам  манна  не  впаде  із  неба,
 Усім  я  хочу  нагадать.
 Щоб  краще  жити  ,мабуть,  треба.
 Боротись  -  а  не  плазувать.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471327
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2014

Чарівний світ в якому ми живем

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=oTcxaqiIg4U[/youtube]


Чарівний  світ  в  якому    ми  живем
Долини,  гори,  океанів  води.
І    шар  земний  –  казковий  наш  едем
Для  всіх.  І  для    людей,  і  для  природи.

Про  що  лунає  пісня  із  дібров?
Про  що  джерельце,  весело,  співає?
Любов  до  всього  !  Лиш  одна  любов
Добро  ,  турботу,  ласку  розпізнає.

Потрібно  пам’ятати  нам  усім
 І  Божу  заповідь  не  забувати;  
Планета  наша  –  то  наш  спільний  дім;
Для  пташки,  квітки,  дерева  й  звіряти.

Щоб  нам  у  домі  щастя  зберегти
Запам’ятай  слова  святі  й  чудові
Потрібно  щоб  і  він  і  я  і  ти
Жили  у  мирі,  злагоді,  любові

Хай  друзів  наших  множиться  число
Нехай  добро  мов  сонечко  нам  світить
Завжди  потрібні  ласка  і  тепло
Всьому  живому  на  всім  білім    світі.    
,



[b][/b]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471054
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2014

НЕЗАБУТНЄ

Ми  давно  одцвіли.  Не  орли      уже  ,та    й    не    сокОли.
Лише  пам’ять  жива  –  не  загрожує    їй    забуття.
Щоп’ять    років    завжди,    звідусіль,    ми      з’їжджаємось    в    школу.
А    літа    все    летять    і    немає    назад    вороття.

Вірність    дружбі    шкільній      не    згубилась    в    минулому    й    часі.
І    збирає    нас    знов,    щоб    дитинство    своє    пригадать.
Щоби    сісти    за    парти,    як    це  було,    в    першому    класі.
Щоб    згадать,    порівнять,      порадіти      і      посумувать.

Пом’януть    вчителів,    однокласників,    друзів    по    школі.
Хто  пішов    за    межу,  кому  вже    не  судилося    жить
Постоїм,    помовчим    у    тісному,    скорботному,    колі.
Пригадаєм    і    серце    від    того,    у    нас,    защемить.

Та    не  будем  гадать  хто  тепер  ,  із  нас,    кане    у    Лету.
Хто    підЕ    назавжди  і    коли    чий    скінчиться    політ.
І    чий    образ    залишиться    в    пам’яті    та    на    портреті,
І    який    на    землі,    пожиттєвий,    залишиться  слід.

Кожен    день,    кожен    час    наближає    до    вічного    дому,
А  планета,    тимчасом,    накручує    час    на    вісі.
І  немає  за  чим,  знов,      доводить    стару    аксіому.
Чи    зустрінемось    ще?    Безперечно  -    та    от    чи    усі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469218
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.12.2013

Братайтесь люди на майданах!

Не  сором,  українці,  нам
У  світу  милости  прохати?
Канючити  і  тут  і  там?
Згинатись,  скиглити,  благати?

Нам  з  неба  манна  не  впаде!
На  ша́ру  -    сир  у  мишоловці.
Нас  з  квітами  не  ждуть  ніде!
А  ці,  і  ті    песиголо́вці

Чекають  доки  знищить  нас:  
Підозра,  недовіра,  чвари
Тоді    й  настане  їхній  час!
Тоді  й  підніметься  почва́ра

Щоб  проковтнути  по  шматках
Розтерзану,  в  злобі,  країну
І  залишити  ,  лише,  прах
Від  Батьківщини  –  України.

В  Європу,  чи  в  СРСР
Доріжку  ,  краще,протоптати?
Ні!    Нам  потрібно  від  тепер
Свою  країну  будувати.

І  щоб  вона  була  завжди,
Насправді,  незалежна  й  вільна.  
Не  знала  б  горя  і  біди  -
Єдина,  неподільна  й  сильна.

Давайте    ж  разом,  Захід    Схід
Позбудемося    паханату,
Та  ски́немо,  ганебний,  гніт
Образ  взаємних  та      розбрату.  

Й  сильніші  станемо  в  стократ.
Й  остання  зникне  перешкода
Як  стане  опліч  з  братом  брат,
Як  буде  злагода  і  згода.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466489
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2013

В ЄВРОСОЮЗ чи в ЄВРОАЗ?

Ніколи  не  діждем  ми  браття,
Що  з  іскри  спалахне  багаття.
Як  будем  соплі  утерати,
Та  в  пана  милости  благати.

Не  ждіть  сподіваної  долі,
Не  вірте  брехунам!  Доволі
Борсатись  в  брехні!  
Ми  й  так  по  шию  у  багні.

А  нам  би  тут,  на  Батьківщині,  
У  нашій  любій  Україні:
Щасливо  житии  й    раювати.
Дітей  ростити,  працювати

Достойно  старість  шанувать
Любити  владу  й  поважать,
Яка  б  з-за    блага  для  народу
Пішла  б  в  вогонь,пішла  б  у  воду.

Та  де  там.    Влада    раз  -  ураз
В  Євросоюз,  у  ЄвроАз
Щосили  хоче  нас  запхати
-  А  як  же  ми?  На  нас  їм  чхати!

Для  них  пусте,  наші    балАчки
Вони  чекають  на  подачки  
Євросоюзу,  щоб  украсти,
А  нас  –    податками  обкласти

А  в  ЄвроАзі  нові  пута
Готує,  цар  тамтешній,  Путін.
Щоб  кращу  долю  добувати  -  
Нам  нінакого  уповати!

У  нас  одна    біда  й      завада!
Продажня  й  корупційна  влада!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463267
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2013

Про кашу.

Хліб,усьому  голова!
Ця  примовка  не  нова
А  цариця,  мати  наша  -
Запашна,  свіженька  каша.
І  смачна,  і  пречудова:
Польова  і  обрядова,
І  з  грибами  добра  дуже,
Та  й  фруктова  небайдужа.
Із  узваром  каша  знана,
З  м’ясом  також  непогана.
Я  скажу,  вам  друзі,  сміло
Якщо  серце  заболіло
То  гречана  допоможить,
А  з  пшоняна    -  сил  примножить.
А  перлова  –  молодіти,
А  вівсяна  –  не  старіти.
Каші  бідні  є  й  багаті
І  у  будні,  і  на  святі.
Та  ми  любим  на  столі
Різновиди  чималі:
Борщ  гарячий  з  пампушками,
Вареники  з  пиріжками,
Свіже  сало,  і  до  сала

Щоб  душа  не  закисала
Української  горілки.
Ще  індичої  гомілки,
Капусняк  і  голубці,
Із  сметаною  млинці.
Та  все  ж  каша  –  мати  наша!
Чи  гречана,  чи  з  пшона,
Чи  перлова,  вівсяна  –
Люба,  всяка,  нам    вона!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458707
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2013

Тарасу Григоровичу Шевченко

"Поховайте  та  вставайте,  
Кайдани  порвіте  
І  вражою  злою  кров'ю  
Волю  окропіте.."
Т.  Г.  Шевченко

Поховали  і  повстали,  позбулись  кайданів
Ворожою  злою  кров’ю  проклятих  тиранів
Щедро  землю  окропили  і  свою  свободу
Потім  стали  проливати  кров  свого  народу.

Бо  дорвалася  до  влади  зграя  шарлатанів
І  режим  став  жахливіший  від  отих  кайданів
Люципер    владарювати  почав  в    Україні
Й  полилися  ріки  крові  у  лихій  годині.

Божі  храми  руйнували,  голодом  морили
Православну  віру  нашу  геть  занапастили.
Сплюндрували  Україну,  серце  виривають
Виродки  ,  оскаженілі,  душу,  убивають.

А    від  випитої  крові    геть  осатаніли.
Душі  зчерствили,  зогнили  серця  скам’яніли.
Гине  люба  Україна.  Мову  убивають
Люди  в  злиднях  та  зневірі  ледве  виживають.

Напророчив  ти  Тарасе  долю  Україні,
Що  загине  вона  в  злобі  у  лихій  годині.
Злозачаті  її  діти  ,  в  чреві  ще,  пропадуть,
А  оперені  та  хтиві  ,  вб’ють  її,    й  обкрадуть.

Скаженіє  в  Україні  безробіття  люте
Нічим  діток  накормити  ,  взути,  одягнути
Ні!    Не  позбулись  Тарасе  ми  ярма  та  гніту.
Мабуть  доля  України  -  хиріти  та  скніти.

Згадуєм  тебе  Тарасе  і  пророче  слово
Бо  збувається  щоразу  воно  знов  і  знову
Ми  чвалаєм  до  руїни,  до  свого  загину.
-  Боже  мій,  за  що    караєш  любу  Україну!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456599
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2013

Життя прожить не поле перейти

В  задумі  на  мосту  стою,
Замріяно  у  юність  лину
Згадав    його    і    ту    дівчину
Й  далеку  молодість  свою.

Чарівні,    неповторні  дні.
Вона  -  білявка    ясноока,
Краса  її    була  нівроку,
Все  пропливає  мов  у  сні.

Всім  серцем  він  її    кохав,
Вона    також    його  кохала,
Весняним  сонечком  сіяла,
Від  щастя    він    вогнем  палав.

Ночами    дивними    між  зір,
Закохані  ,  вони,    блукали,
Своє  майбутнє  планували,
Життя  минуло  вже  з  тих  пір.

Навік  запам’ятав  ту  мить,
Коли    до    війська  проводжала
І  дочекатись  обіцяла.
Згадає  й  серце  защемить.

Він  борг  віддав  свій  до  кінця
Для  блага  й  щастя  Батьківщини
І    вже  до  любої    дівчини,
Немов  на  крилах,    до  вінця.

Тривога  ж    душу  розтина,
І  ось  жадана    ця    хвилина,
Та  холодно  зустріла  Ліна,
Бо  це  була  вже  не  вона.

Погасла  іскра  у  очах,
Все  недомовки  та  зітхання,
Нема  вже  мови  про  кохання,
А  в  погляді  лиш    біль  і  страх.

А  він  стоїть    ні  в  сих  -  ні  в  тих.
Якісь  натягнуті  стосунки,
Не  ті  слова,  не  ті  цілунки,
І  смуток  в  очах  чарівних.

Так  –  сяк    зустріли  новий  рік.
Вона  до  Львова    по  науку,
Йому  ж  лишила  біль  та  муку,
Днів    сірих  -    нескінченний  лік.

А  згодом,    рано  навесні,
Листа,  жахливого,    прислала    
Забудь    усе,    вона    писала,
І    прошу    вибачить  мені.

Прости  й  прощай,    всьому  кінець.
(Мов  ніж  у  серце  в  ту  хвилину)
-  Іду  я  з  іншим  під  вінець,
Не  проклинай.  І  підпис  Ліна.

І  враз  пішла  земля  з  під  ніг,
Страшна  мара  накрила  очі,
Нестерпна  мука  аж  клекоче,
Від  болю  дихати  не  міг.

Немов  об  камінь  голова.
І  потяглися  дні  мов  ночі
Сприйнти    розумом    не  хоче,
Жорстокі  та  страшні  слова.

І    біль    від  тоді  не  стиха.
Вона    ж    йому  і    не    сказала
Що    їхні  долі  роз’єднала,
Сестра,      порадниця    лиха.  

Не  знаю,  як    він  не  зламавсь?
Життя  його  ввесь  час  карало,
Тож    горя  він    зазнав    не  мало.
Карався,    падав,  підіймавсь.

Роки    минали,  більшав  лік.
Вони    уже    не    спілкувались,
Не    мріяли    й  не    сподівались
У  парі    доживати    вік.

Аж  через  сорок  довгих  літ,
Він  не  чекав,  вона  не  ждала
Та  доля  знов    їх    поєднала,
І  засіяв,  розвиднивсь  світ.

Вона  овдОвіла,    він  теж.
І    ось    вони  на  зламі  долі,
Зустрілись,    знов,    на  тому    ж  полі
Вже  без  нашіптувань  та  меж.

Років  далеких  перегук.
Знов  ніжний  погляд  ,  очі  в  очі,
Знов  солов’їні  ,  дивні,  ночі,
Й  сердець  синхронний  перестук.

Знов  на  мосту  ВІН  і  ВОНА.
Сула  –  красуня  котить  води,
Мов  не  було  років  незгоди,
Та  видає  все  сивина.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454821
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2013

ОСІНЬ ПРИЛАСКАЛАСЯ ДО МЕНЕ

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=b4Vr-A4Wkn0[/youtube]




Осінь  приласкалася  до  мене,
Жовтим  листом,  ніжно,  вуркотить.
-  не  журись  за  літечком  Євгене,
Бо  ще  Літо  Бабине  горить.

Павутинки,  чарівним  намистом,
Виграють  у  променях  ясних.
Ліс  у  шатах  золото  вогнистих
У  казковій  величі  притих.

Наокіл  усе  золотоквітне,
Вальс  Бостон  -  кружляє  листопад.
Сонечко  ласкаве  і  привітне
Приголубить  думи  від  розрад.

Вуркотить  мені  золотокоса
Про  свої  принади  неземні.
А  світанком  вже  холодні  роси,
А    думки  нерадісні,  сумні.

Заметілі  відгудуть,  я  знаю.
І  весна  прийде,  і  літо  теж.
Жаль  ,  моєму,  не  буять  розмаю  –
Бо  вже  літ,  минулих,  не  вернеш.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454630
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2013

НА РИБОЛОВЛІ

Парує  на  зорі  ріка,
Виспівують  очеретянки,
Деркач  озвався  з  далека,
А  соловейко  на  світанку

Такі  колінця  витина,
Що  аж  дзвенить  луна  рікою.
Яка  ж  то  справді  дивина
Коли  над  тихою  сагою

Снують    чаплі    туди-сюди,
Під  рогозою  каченята
На  плесі  чистої  води,
І  в  берегах  духмяна  м’ята.

А  ти    свій  човен  заховав
У  прибережні  очерети.
Рибальські  снасті  розкидав:
Вудки,  пучки  та  перемети

В  заплаві  тихої  луки
Іще  ,  легенько,  туманіє
Блаженство  й  спокій  від  ріки
Тобою  враз  заволодіє

І  водночас  без  всяких  схем
Зникають  біди  та  напасті
І  ніякісіньких  проблем  -
Перед  очима  лише  снасті.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448333
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.09.2013

ПРО УКРАЇНЦІВ

Про    українців    жартів    є    немало,
Бо    з    часником    вживаєм    пампушки,
Бо    любим    борщ,    горілку    з    перцем,    сало,
Завбільшки    з    дулю  –  любим    галушки.

Бо    удача    в    нас    така.
Чого    ж    сумувати.
Краще    вдарить    гопака,
Пісню    заспівати,
Та    випити    водички,
Фірмової      три    гички
Та    ще    паляницю  
Та    гарну    молодицю.


Ми    українці    любим    жартувати,
Жартують    всюди    і    старі    й    малі.
Ми    українці    любим    заспівати,
Достаток    також      любим    на    столі.


Бо    удача    в    нас    така.
Чого    ж    сумувати.
Краще    вдарить    гопака,
Пісню    заспівати,
Та    випити    водички,
Фірмової      три    гички
Та    ще    паляницю  
Та    гарну    молодицю.




Ми        українці    щирі    й    працьовиті.
Було    так    завше  –  буде    на    віки.
Та    ми    не    будем,      ворогом    побиті,
Бо    ми    душею    завжди    козаки.


Бо    удача    в    нас    така.
Чого    ж    сумувати.
Краще    вдарить    гопака,
Пісню    заспівати
Та    випити    водички,
Фірмової      три    гички
Та    ще    паляницю  
Та    гарну    молодицю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436810
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 12.07.2013

БАТЬКІВЩИНІ

Лише  на  мить  закрию  очі
В  думках  полину  в  рідний  край
Мене  чарують:  літні  ночі,
Мене  манить    весняний  гай,
Вітають  сполохи  багряні
У  золоті  осінні  дні,
Бентежать  спогади  жадані
Тому  так  хОроше  мені.

Мені  так  хороше  бо  бачу:
Батьківську  хату  край  села,
А  за  селом  курган  козачий,
Там    далі  річенька  мала,
Ставки  немов  шматочки  неба,
Ласкавий    вітер  шелестить,
Калина  наче  наречена
 В  вбранні  весільному  стоїть.

Туман  долину  укриває,
Мов  пташка  діточок  крилом
Вкраїнська  пісня  ген  лунає  
Над    тихим,  стомленим  селом.
Духмяні  луки  жовто-сині,
Гаї,  переліски,  поля  –
Це  в  моїй  любій  Україні  
Священна  Лохвицька  земля.

Мій  рідний  край!,    Полтавський  краю!
Тобі  на  довгії  віки
Я  миру  й  злагоди  бажаю.
Квітуй  щасливії  роки
В  сім’ї  великій,  неподільній  
На  південь,північ,  захід,  схід.
В  сім’ї      єдиній,    дружній,    вільній
Від  війн,  від  ворогів,  від  бід.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433291
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.06.2013

БЕЗ. І ДУР.

Розчарування    всіх    чекає,
Хто    справедливості    шукає  –
Бо    натикаються    на    мур.
А    так    воно    завжди    буває
Де    крісло  керівне    займає  –
Пихата    БЕЗ.,    нікчема  ДУР.

Вони    усюди    поміж    нами,
Вони  маскуються    словами  
Тому    їх    важко    розпізнать.
Де    ця    химера  процвітає
Там    долі    щасної    немає,
А    зла    і    горя    -  ціла    рать..

Де    правлять    бал    ділки    й    злодюги,
Та    ненажерливі    хапуги  –
На    краще    нічого    й    чекать
А    здумається    бунтувати  –
Забудеш    де  твої  пенати.  
Якщо    не  хочеш    плазувать.


Тому  бездушність      та    бездарність,
Безбожність,    безвідповідальність.
Звели    глухий,    високий    мур.
Щоб  кожен    з    них      безкарно    правив,
А    дурінь,    щоб    їх    славословив  –
Оберігав    щоб    самодур.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433024
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2013

В ЗООПАРКУ (жарт)

Чоловік  ясної  днини,
Діло  було  у  маю,
В  зоопарк  привів  дружину,  
Не  чужу  привів,  свою.

Група  є,  гід  той  що  треба
Жартівник  і  веселун
І  до  всього,  в  нього,  кеба.
Ерудований  жартун.

Клітка.  Напис  сповіщає,
Зразу  ж  зрозуміло  всім,
Тут  горила  проживає,
З  Африки,  на    ім’я  Бім.

В  гіда  жіночка  питає,  
А  у  очах  бісики.
-  Чом  горили  тут  немає?
Що  утік  до    Африки?

Посміхнувся  той  лукаво.
Сказав  молодиці.
-Має  ж  Бім  законне    право,
Цілий  день  в  самиці.

Жінка    начебто    байдуже,  
Та    багатозначно    так,
Лівим,  підморгнула    мужу
-  Ну  горила,  ну  мастак.

Шепче  вона  чоловіку  
Та    веде    бровою
-  Оце  клас!  Оце  мужчина,
Не  зрівнять  з  тобою.

Екскурсанти  поморились.
Повернув  на  захід  день,
Біля  клітки  зупинились
В  ній  повинен  буть  олЕнь.

-А  де  ж  Олень  благородний?
 Запитала  знову  жінка.
-  зачекайте,  зараз  буде
В  нього  секс  –  п’ятихвилинка.

Чоловік  аж  стрепенувся,
Аж  підкинуло  його.
До  дружини  посміхнувся
-  Бач,  не  всі  ж  о-го-го-го!

-  Так  то  так,  дурний  ти  пень.
Та  дозволь  тебе  спитати.
А  чого  це  твій    олЕнь  
Благородний,  а    рогатий?...

Тож  послухай  свою  жінку.
Тут    радіть  нема  потреби!
І      забудь  п’ятихвилинку!
Бо  ростимуть  роги  в  тебе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430678
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.06.2013

МОЇ РОЗДУМИ

Давать    поради  і  рецепти  роздавати
Щоб  все  було,  у  когось  ,    до  ладУ
Зовсім  не  те  що  самотужки  подолати
Чи  люте  горе,  чи  лиху  біду.

Коли  незгода  ,вами  ,  сто  разів  проклята,
Завжди  лягає  впоперек  стежі
Коли  чужою  тобі    стала  рідна  хата.
А  ти    по  краю  леза  на    межі.

Коли  душа  навпіл,    нема    спОкою  й    лАду
А  день  і  ніч  –  суцільна  сірина
Коли  вже  неможливо  відшукати  зладу
І  визначить    чия  і  в  чім  вина

Мабуть  вже  пізно  винуватого  шукати
 Бо    рОки  вже  укрила    сивина
Можливо    треба  одне  –  одного  прощати
Бо  шлях  коротшає.  Життя  мина.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430410
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.06.2013

НІ ТЕ НІ СЕ

-Тату,    а    який    синонім
До    слова    чорнило,
Запитав    у    батька,
Школярик    Данило

Батько    глянув,здивовано,
На    малого    сина
-  Це    ж    вино  червоне,    біле,    
Золота    долина.

А    не    сіло    і    не    впало,
Як    це    і    ні    те    й    ні    се.
Знов    питається    Данило,
Йому    треба    знати    все.

-    Якщо    чверточку    чорнила,
На    трьох,    доля    принесе,
Це    не    впало    і    не    сіло
-    це    і    є    -    ні    те    ні    се.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429194
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.06.2013

ЗАБАРИЛАСЬ ВЕСНА , ЗАБАРИЛАСЯ.

ЗАБАРИЛАСЬ  ВЕСНА    ЗАБАРИЛАСЯ.
ЧИ    У    БЕРЕЗНІ,    ДЕСЬ,    ЗАБЛУДИЛАСЯ?
МОЖЕ    ДЕСЬ    ЗА    МОРЯМИ    ЩЕ    НІЖИТСЯ?
А      У      НАС      ТО      ДОЩИТЬ,  ТО      ЗАСНІЖИТЬСЯ

НЕБО    КУБЛИТЬСЯ,  ЧОРНИМИ,  ХМАРАМИ.
НЕОГЛЯДНИМИ,    ЗЛИМИ,  ПРИМАРАМИ
НАОКІЛ    НЕПРИВІТНО,  НЕ  ЗЕЛЕНО,
З      КРАЮ  В  КРАЙ    СІРИМ    СМУТКОМ    УСТЕЛЕНО,

НЕ    ЛЕТЯТЬ  ГУСИ-ЛЕБЕДІ  З  ВИРІЮ.
А    Я    МРІЮ  ТОБОЮ.  ЧИ  ВИМРІЮ?
ЧИ    ДІЖДУСЬ    ТЕБЕ    ВЕСНО    ЖАДАНАЯ?
ДИВОЦВІТОМ    РЯСНИМ    МЕРЕЖАНАЯ

НІЖНИМ    ЗЕЛОМ    І    КВІТОМ    ЗАКВІТЧАНУ  
ІЗ    КОХАННЯМ,    НАВІКИ,    ПОВІНЧАНУ.
ВИГЛЯДАТЬ    БУДУ    ЗЕЛЕНОКОСУЮ
В    НОВИХ    ШАТАХ    І      ПРОСТОВОЛОСОЮ

ПРОЙДИСЬ    ВЕСНО    ДІБРОВАМИ,    ЛУКАМИ
ХАЙ      ЖИВИМИ    НАПОВНИТЬСЯ    ЗВУКАМИ,
ЗАДЗВЕНИТЬ,    ЗАСПІВА,    ЗАЩЕБЕЧИТЬСЯ.
ПРИЙДИ    Ж    ВЕСНО  –  ЖАДАННА    ЧУДЕСНИЦЯ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417904
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2013

ДОБРО І ЗЛО

Творить  добро  то  божий  дар.
Нести  добро  то  честь  велика.
Добро  то  не  легкий  тягар,
А  зло  легке  й  багатолике.
[img]https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcSEYYDLW72N9yLj6J4qQaoYOSOVzs21bcZsYyDOYe1c9Rt-gpQlrg[/img]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414102
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2013

Біля витоку.

Коли  йду,  минаю,  там  де  була  хата
Там,  де  залишились  радощі  й  жалі
Бачу  двір  ошатний,  бачу  маму  й  тата
І  брати  і  сестри    ще  були  малі.

Вишня  під  віконцем  на  причілку  хатки,
Нагідки  і  мальви  у  повздовж  стежі,
В  кінці  двору  плитка,  невеличка  ятка,
Бузина  духмяна  прямо  на  межі.

Там  он  виглядає  церква  і  дзвіниця.
Стежечка  до  церкви  через  моріжок
А  поза  городом  річечка  Сулиця.
Далі  через  плавні  бачиться  Лісок.

Там  де  споконвіку  витоки  Сулиці
Згадкою  лишились  верби  у  рядок.
Та  іще  зосталась  незначна  дещиця  –
Невеличке  плесо  з  назвою  Брідок.

Тут  була  купальня  –  наче  скло  водиця.
На  духмяних  луках,  влітку,  так  цвіло,
Та  померла  люба  річенька  Сулиця
Замулився  витік  –  зникло  джерело.

Вже  немає  двору  і  немає  хати.
Згадка  залишилась  в  глибині  душі.
Там  де  одягались  луки  в  дивні  шати  –
Смітники  безкраї  й  дикі  комиші.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413475
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2013

ЧОРНИЙ ТЮЛЬПАН

Душмани  там,  душмани  тут
З  гори  стріляють,  з  низу,  в  спину,
А  наречені  дома  ждуть  
В  далекій,  любій  Україні.

В  міжгір’ї  стелиться  туман
Тріщать  з  усюди    автомати
Будь  проклятий  Афганістан
За  те,  що  гинуть  тут  солдати.

Немає    хлопцям  двадцяти,
А  їх  в  Афганістан  на  плаху
Примушують    по  смерть  іти
За  що?  За  Бога?  За  Аллаха?

Ні!  На  догоду  комуністам,
Які  в  напрузі  світ  тримали.
В  догоду  цим  авантюристам
Скрізь  наші  хлопці  помирали

За  для  яких  амбітних  схем
«Ввесь  мир  насилия  розрушиш
До  основанья,  а  за  тем….?»
Віддати  Богу  душу  мусиш?

Тож  гинули  наші  сини  
Не  тільки  лиш  в  Афганістані.
А  поверталися  вони  
До  дому  –  в  чорному  тюльпані.

Кабул,Баглан  чи  Кандагар  –  
Хіба  ж  це  наша  батьківщина?
Та  й  Гіндукуш,  що  поміж  хмар
Також    -  не  рідна  Україна.

Минув  той  час,  а  що  за  ним?
Безглузда  смерть  в  чужому  краю!  
Я  ті  часи  і  той  режим
Із  болем  гнівно  проклинаю!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405185
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2013

ЗОМБІ

Ревище  на  дискотеці
Шкварять  децибели.
Мов  у  діжці  оселедці
Ромчики,  Анжели

До  одуру  шаленіють,
Веселяться  діти.
Бісяться  та  скаженіють  
Квіти  наші    квіти.

Від  вина,  горілки,  пива
Погляд  соловіє.
Страшно,  соромно,  жахливо.
Молодь  скаженіє.

Всі  неначе  під  наркозом.
Чи  то  обкурились?
Чи  подіяла  вже  доза?
Чи  то  вже  сказились?

Розмовляють  на  жаргоні  
Бандитсько  –  блатному.
Ржуть  мов  коні  у  загоні
В  стилі  модерному.

В  хлопчаків  дебелих,  кволих
Лисини  біліють.
У  дівчаток  напівголих  
Пупочки    синіють.

Ні  страму  нема  ні  стиду
То  що  ж  із  них  буде?
Куди  шлях  від  цього  бриду
Доведе  їх?  Люди!

Ні,  це  не  маразм  старечий  –
Грані  реалізму.
Це  наявність,  це  предтеча.
Шлях  до  сатанізму.

Мабуть  вигідно  це  владним.
Краще  богувати.
І  зомбованих  нещадно
В  покорі  тримати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401614
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2013

В ДЕНЬ СОБОРНОСТІ ТА ЗЛУКИ

Вдень  соборності  та  злуки,
З  заходу  на  схід.
Всі  візьмемося  за  руки  
Бо  один  ми  рід.

Нащо  нам  ворогувати  ?
І  що  нам  ділить?
Україна  наша  мати  ,
тож  давайте  жить

Як  ведеться  між  братами,
Як  одна  сім‘я,
Щоб  не  хиріти  роками
Тож  і    ти,і  я.

Згоді  підемо  назустріч
І  розтане  лід.
Дружно  станемо  пліч  –  опліч
Проти  горя  й  бід

Будем  в  злагоді  і  мирі  
Щастя  будувать
Бо  у  ворожнечім  вирі  ,
Тільки  руйнувать

Тож  візьмемося  за  руки
Скажем  на  ввесь  світ,
В  День  Соборності  та  Злуки
 -Ми  один  нарід!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393982
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.01.2013

А Я БОСОНІЖ ПО РОКАХ

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=F2DgNhYBRa0[/youtube]



Чому  зі  мною      так  буває
Уже  ж  минуло  скільки  літ,
У  снах  я    часто  повертаю
У  той,    солодкий,    дивосвіт

Де  залишилося  далеке:
Заквітчаний  весною  сад,
На  лісі  випарені  глеки,
І  безкінечний  спів  цикад.

Де  під  горою  наче  стрічка
В  квітучих,  тихих  берегах,
З  дитинства  люба  й  рідна  річка
Між  верболозом    у  лугах.

Де  в    ніжно-весняній  в  обнові
Барвисто-сонячний  розмай,
І  тихі  зорі  бурштинові
І  за  селом    дубовий  гай,

Двір  в  чорнобривцях  та  нагідках
І  мама,  в  клопотах  завжди
Литовчиха,    наша  сусідка,
І  борщ,  зелений,  з  лободи  

Ще  хата,  наша,  часто  сниться,
Уросла  в  землю  до  вікон,
І  спориші  біля  криниці,
і  рушники  біля  ікон

Курна    дорога  біля  хати
А  за  дорогою  ставок
А  далі  голубі  блавати
Заполонили  моріжок.

Витають      спогади  роками
А  я  босоніж  по  роках
Мандрую  веснами,  літами
У  спогадах  та  у  думках.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391943
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2013

ЛОХВИЦЬКІ БУВАЛЬЩИНИ або МІНІАТЮРИ З НАТУРИ

Ще  тільки  перші  промінчики  ранкової  зірниці  вигулькнули  із-за    Горошкового  лісу  ,  а  за  вікном  уже  було  чути    як  битим  шляхом  скрипіли  підводи,  то  з  ближніх  і  дальніх  сіл    з’їжджався  люд    у    Лохвицю  базарювати.    А  базари  у  нас  у  ті  роки  були  велелюдними,  особливо  у  неділю.  І  чого  тільки    не  везли  на  базар:
Коси,  серпи,  скіски.  
Граблі,  вила,  габлі.  
 Колуни,  сокири,  сокирки.  
Молоти,  молотки,  молоточки.  
Лопати  совкові,  лопати  штикові.  
Діжки,  діжечки,  макітри  та  макітерки,  
Миски,  полумиски,  глеки,  глечики.  
Скоби,  цвяхи,  цвяшки,  
Збіжжя  і  мануфактуру.  
Чоботи    хромові,  юхтові,  кирзові.  
Тухлі  шкіряні  з  рипом  дорогі,  а  парусинові  дешеві.
 Гнали,  вели,  везли:
Нетелів  ,  корівок,  бичків,  биків,  бугаїв.  
Кіз,  кізочок  і  козлів.
 Курей,  гусей,  качок  .    
Словом,  чого  там  тільки  не  було,    і  все  оце    із  самісінького  ранку
хрюкає,    мукає,  мекає  ,
Гавкає,м’яцкає,бекає,
Пищить,  дзищить,    кричить,  
Сопе,  хропе,  верещить,
Квокче,  реве,  ґелґотить,
Крякає,  вижчить,  плямкає,
Кукурікає,    сокорить,  гавкає.  
І  з  проміж  цього  гармидеру,  десь  зовсім  близько,  в  загальну  какофонію  вриваються  
Кухлі,  глеки,  глечики,  
макітри,  макітерки,
Тарілки,  миски,  полумиски.  
 Для  борщу,  для  затірки,  для    кулешу,  для  вареників,  для    сметани,
 Для  жінки,  для  дочки,  для  невістки,  для  тещі,  для  свекрухи,  
для  куми,  для  свахи,  для  коханки.  
Таких  тарілкок,  мисок  ,  полумисків,
 глечиків,  макітер,  макітерок  
 для  борщу,  затірки,  кулешу,  вареників,    сметани,  
 для  жінки,  дочки,  невістки,  
тещі,  свекрухи,  куми,  
для  свахи,  та  для  коханки      ви  ніде  і  нізащо  не  знайдете,  бо  зроблені  вони  у  нас  на  Гончарівці    з  найкращої  Яшницької  глини.
 А  он  проходить  огрядний  дядько    обвішаний  усякою  всячиною  мов  новорічна  ялинка  посмикуючи  хтона  для  чого  раз  –  поз  –  раз  свого  вуса  бубонить:  
Кісся,  держаки,  топорища.  
Для  коси…Для    заступа…Для  сокири.
Необхідний  жіночий  реманент,  для  більшої  аргуменації    при    розмові  з    заквашеним,  під  завязку,  чоловіком  ось:
Качалки,  макогони,  праники  .
Підморгуючи  лукаво  оком,  розхитуючи  мітлою  з  дроту,  мов  диригент  бунчуком,  він  продовжував:
-Для  тих  чоловіків  у  кого  руки  виросли  не  з  того  місця    механічна  мітла!  Можна  загрібати,  можна  підмітати,  тільки  треба  тримати  і  ритмічно  так  махати.
-  Пиріжечки  ,    верещала  дебела  молодиця,    з  картопелькою,  з  печіночкою,  з  квасолькою.
«Раскинулось  море  широко,  и  волны  бушуют  вдали»    співав  інвалід  акомпануючи  собі  на  гармошці.  На  землі  лежав  картуз  з  дрібними  грошима,  а  груди  інваліда  прикрашали  ордени  та  медалі.
-Одурив,  облапошив    лементував  круглий,  мов  паляниця,  чоловік.  
-Товаришу  міліціонер,  товаришу  міліціонер  ось  подивіться    що  цей  негідник  мені  підсунув.  Товариш  міліціонер    глянув  зі  свого  двометрового    зросту  на  нещасного  селюка,  який    мабуть  далі  свого  хутора  ніколи,  ніде  не  бував,
І  мовив:
–Нууу  ?
-  Та  ось  подивіться    два  лівих  чобота.
-  Та  я    то  бачу,  а  тобі  хіба  повилазило,  коли  купував?
-  так  він  же  ж  з  мішка  один  чобіт  вийняв,  а  другого  показав  тільки  халяву.  Каже:    Забирай  з  мішком  бо  не  дай  Бог  міліція  ,  а  у  Лохвиці  за  торгівлю  з    під  поли  дуже  строго!
-  Ага,  мовив  товариш  міліціонер.  -Гугнявий  продавав?
-  Еге  ж,  гугнявий.
-  Харашо.  Зайдеш  після  базарю  у  одєлєніє  спитаєш  Гаркавенка,  це  я.
Селюк  ледь  діждався  до  після  обіду.  А  тимчасом    Гаркавенко  призвав  гугнявого  афериста  до  міліції.
Це  був  знаменитий  на  усю  Лохвицю    своїми  витівками  Максим.    Штукар,    жартівник  ще  той,    до  того  ж  любив  гарненько  випити.  Максим  з’явився  на  очі  Гаркавенку    з  ціпочком  у  галіфе    та  при  орденах,  де  він  їх  узяв  бозна,  казав  що  заслужив.  Щока  у  нього  була  замотана  хусткою,  а  вигляд  такий,  що  начебто  його  три  дні  чорти  десь  тягали,  а  чортенята  у  голові  копійку  шукали.
-Максиме,    ти  знаєш  цього  чоловіка?  Гаркавенко  показав  на  селюка  який  тримав  оті  кляті  чоботи.  
Максим    глянув  посоловілими  очима    на  того    та  похитав  головою.
-Тєбє    шо,    заціпило?    Кажи,  знаєш  ілі    чи  ні?  Гаркнув  Гаркавенко.
Той  знову  хита  головою  і  показує  на  зуби,  мовляв  болять,  не  можу  балакать
-  А  ти  бачив  цього  чоловіка?  Це    він  продав  тобі  чоботи?
-  Та    ні  той  був  у  штанях  та  сорочі,    а  цей  військовий  та  ще  й  при  орденах…
Ну  ні,  то  й  ні.    На  тому  і  розійшлись.  На  другий  день  Гаркавенко  прийшов  до  Максима  додому,  той  якраз  похмелявся.  Орденів  уже  не  було,  щока  відтухла,  хустка  зникла,    дар  мови  повернувся.
-  Максиме    ану  розказуй  тепер,  як  воно  насправді  було  вчора  з  тими  чобітьми,  вимовив  Гаркавенко  наливаючи  собі  в  гранчак.
-  Та  шо  тут  розказувать,    прогугнявив  Максим,  це  я  у  того  гармоніста  узяв  їх  для  реалізації    бо  в  нього  права  нога  є,  а  лівої  нема,  ну  так  я  того…  на  взаємовигідній  основі.  А  те  шо  той  дурінь  купив  так  хто  ж  йому  винен  хай  би  дивився,  йому  ж  не  повилазило.
-  А  ордени,  а  зуби?
-Е-е-е-е,  так  тож  для  конспіра.а.а.ції.
Взагалі  -  то  про  дядька  Максима  можна  розповідати  довго.  Пам’ятаю,  це  було  наприкінці  п’ятдесятих  років,  приходить  Максим  до  нас  у  двір,  а  я  як  уздрів  його,  то  мерщій  у  кукурудзу.  Ну,  думаю,  будуть  мені  зараз  непереливки.  Це,  думаю,  прийшов  дядько  Максим  жалітись  батькові,  що  ми  учора  з  хлопцями,  коли  він  спав  п’яний  на  возі,  прив’язали  його  за  ногу  до  колеса,  а  до  другої  прив’язали  його  ж  таки  кота.  Зрозуміло,  котові  не  сподобалось  і  він  почав  верещати.  Дядько  його  ногою,  а  той  ще  дужче.  Тоді  Максим  з  воза,  та  як  торохне  додолу.  Ми  в  регіт,  а  Максим  п’ятиповерховим,  на  місцевому  діалекті  як  загнув,  то  нас  як  вітром  здуло.  Отож  сижу  в  кукурудзі  і  думаю.  Ну  капець  тобі    Євгене.  Буде  тобі  сьогодні  виховна  година.    Коли  це  чую,  Максим  зове  мене:  
-  Вилазь  каже,    бо  я  не  серджусь.  Сам  таким  був  та  ще  й  не  таке  витворяв.  Я  висунув  носа  з  кукурудзи,  бачу,  дядько  начебто  не  п’яний,  та  й  не  сердитий,  то  я  й  виліз  з  кукурудзи.  А  Максим  і  каже:  
-  Якщо  хочете  заробити  по  троячці,  то  бери  своїх  песиголовців  та  поїдемо  привеземо  мені  торху,  он  біля  двору  і  машина  стоїть.  За  якісь  лічені  хвилини  ми  усі  троє  були  у  кузові  пошарпаного  «студобекера»,  а  ще  за  пів  години  на  величезних  площах  торфопідприємства.  Під’їхали  до  сухого  кагата  і  Максим  скерував:
 –  Грузіть,  а  я  тимчамом    займу  кругову  оборонуу,    бо  торф  спочатку  потрібно  ж  виписати,  потім  вистояти  величезну,    потім  ще  хтозна,  куди  тебе  поставить  комірник,  а  цей  кагат  сухий  та  й    недалеко.  Ми  уже  закінчували  грузить,  коли  це  лементуючи,  біжить  комірник.  Максим  глянув  на  нас,  підморгнув  і  сказав:
-  Ну  починається.  Грузіть  швидше,  а  я  піду  в  наступльеніє  .  Він    зняв    картуз,  бахнув  себе  у  груди,    що  аж  медалі  забрязкотіли,  і  тикаючи  собі  пальцем  у  голову  пішов  у  атаку.
-  Я    інвалід,  ось  бачиш,  у  мене  дірка  у  голові  (може  і  справді?),  у  мене  конхузія,  я  на  хронті  жизь  не  жалів,  а  ти  …
(  тут  п’ятиповерховий  на  місцевому  діалекті)  торху  жалієш  герою  –  орденоносцю?.  Дядько  оглянувся  на  нас,  знову  підморгнув    і  знов  пішов  у  атаку  з  п’ятиповерховим  на  місцевому  діалекті.
Коли  Максим  хильнув,    не  знаю,  але  коли  ми  під’їхали  до  його  двору,  то  він,  як  то  кажуть,  і  лика  не  в’язав.  Він  сказав  шоферу,  відкриваючи  ворота:    
-  Ти    здавай,  а  я  керуватиму.    От  він  і  керує:            «  Лівіше,  ще  трохи,  а  тепер  направо,  та  правіше  ж  кажу.    Коли  це  торох…  трісь..  і..  воріт  як  не  було.  Тут  уже  Максим  видав  цілу  тираду  на  місцевому  діалекті,  і  все  для  зв’язки  слів.    і  закінчив:    -П…..!  збили!
Аж  тут  на  це  лихо  вилітає  з  хати  тітка,  та  без  лишніх  розмов  Максима  межи  пліч  ціпком  раз  та  вдруге,  і  посипались  прокляття  на  його  голову.  А  тітка  була  у  нього  злюща    та  воно,  правда,  як  не  злитись  за  таким  чоловіком..
Одного  разу  Максим  з  великого  похмілля  надибав  десь    якогось  телепня    та  й  каже:  
 -Ти  такий  господар,  а  от  собаки  у  дворі  немає,  а  у  мене  дві  сучки  злю-у-у-щі.  Давай  на  чвертку  і  забирай,  яку  хочеш.    Не  встигли  зайти  до  двору  як  собака  десь  там  за  хатою    підняла  такий    ґвалт,    що  можна  було  б  подумать  ,    хтось  із  неї,  живої,    шкіру  дере.
-  О!  Чуєш,    яка  злюща,  давай  швидше  на  чвертку  та  забирай.  
 -Ти  ж  казав,  що  у  тебе  дві  сучки,  а  гавкає  лише  одна?
 Максим  ухопив  гроші  і  крикнув:
-  Жінко!  Ану  позови  Ольгу    та  ідіть  обидві  скоренько  сюди.  За  мить    обидві    були  на  подвір’ї.
-Ось,прогугнявив  Максим,    і  стара,  і  молода    гавкають  і  вдень,  і  вночі.  Вибирай,  яку  завгодно.  
Та  по-справжньому  прославили  Лохвицький    край    звичайно  ж  не  такі    жартівники,  а  всесвітньо  відомі:  композитор  Ісак  Осипович  Дунаєвський,    драматург  Коломієць,  автор  відомої    п’єси  «Фараони»,письменник  Архип  Тесленко,  славетний  вчений,  талановитий  інженер,  автор  низки  наукових  праць,  що  стосувалися  створення  ракетної  техніки/  Михайло  Семенович  Кісенко,  всесвітньо  відомий  філософ  Григорій  Савович  Сковорода  ,  пам’ятник    йому  стоїть  майже  у  центрі  міста.  В  граніті  Григорій  Савович  увіковічений  на  увесь  зріст  з  посохом  в  руці  і  торбою  через  плече.  До  речі,  ще  одну  веселу    історію,  пов’язану  з  цим  пам’ятником,  хочу  розповісти    насамкінець.
А  діло  було  в    ті    ж  самі      п’ятдесяті  роки.  Ларіон  Кирилович  був  малесенького  зросту  і  круглий,  мов  колобок,  мав  веселу  вдачу  ,  нездоланну  тягу  і  любов  до  зеленого  змія.    Одного  разу,  п’янючий  у  стільку,  він  мирно  сидів  на  руїнах  старої  аптеки  навпроти  церкви  у  самісінькому  центрі  міста  і    горлав  щосили:  «  Смело  мы  в  бой  пойдем  за  власть  советов».  Воно  хоча  репертуар  у  Ларіона  Кириловича  був  і  патріотичного  спрямування,  але  ж  у  центрі  міста,  та  ще  й  «загашений»  під  самісіньку  зав’язку.  Непорядок!  То  ж  дільничний  Гаркавенко  тут  як  тут.
-  Ти  де  оце  так  наквасився?  Тьху,  пре  самогонярою.  Ану  веди,    де  брав  оковиту.    Ларіон  Кирилович  покірно  устав  і  покотився,  співаючи  про  бронепоїзд  ,  що  на  запасном  путі.  Через  десять  хвилин  він  і  дільничний  були  уже  біля  пам’ятника  Сковороді.  Ларіон  Кирилович    усівся  на  приступку  пам’ятника  і  сказав:  
–  Хух…
-  Чого  ти  хухкаєш,  розсівся.  Ану  веди  до  очага  самогоноваренія.
 -  Так  прийшли,    не  моргнувши  оком,  промовив    той,    он  бачиш,  на  плечі    у  нього  торба?    Попроси.  Якщо  ти  хороший  чоловік,  він  і  тобі    дасть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389138
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2013

Юнацький марш

Хай  лунає  заклик  звідусіль
Над  усе  нам  Бог  і  Батьківщина
Щоб    жила  і  квітла  Україна
Це  мета  і  вища  наша  ціль

Приспів

Гарт  ,  відвага
Честь,  звитяга
Скаути,  зірчани,  пластуни
Ми  крокуєм,
Крок  карбуєм
України  дочки  і  сини.

Ми  ідеї  миру  й  доброти
Братства  й  християнської  моралі
Занесем  навічно  на  скрижалі
Всі  ж  ми  друзі,  сестри  і  брати.

Приспів

Не  зупинем  твердої  ходи
І  примножим  славу  Батьківщини
Захистимо  грізної  години
Від    навали,  горя  і  біди.

Приспів


Євген  Уткін.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381547
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2012

Заосінелось

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=aGim4WiY6SQ[/youtube]


Заосінелось,  ой  заосінелось
Хмари  шматтями  наче  кучмА.
Наокіл  пеленою  запінилось,
На  порозі  стоїть  вже  зима.

Замете,  загуде,  запорошиться
Сірим  смутком  на  тихій  стежі.
Повернутись  у  літо  захочеться,
Тільки  шлях  добігає  межі.

Засумується,  спогад  розчулиться
Защемить  десь  у  серці  печаль
У  негоду  осінню  зажуриться
Бо  минуле  не  верне  нажаль

Мої  мрії  жагучою  знадою,
Нездійсненні,  побіля  двора
незлічЕнні  вони  міріадою
все  витають..  Та  то  мішура.

Заосінелось,  ой  заосінелось.
Слякітлива,  гнітюча  пора.
Наокіл  пеленою  запінилось,
Наче  спала  на  землю  чадра.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380579
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2012

Народе мій! Що ж сталось з нами?

Жирує  панство  у  країні.
Бо  править    хамство  й  капітал,
тож  потерпаєм  від  потал
Ми  в  "незалежній"  Україні.

Сплюндрована  братками,  квола
В  глибокій  прірві  аж  на  дні.
І  гірко  й  соромно  мені  ,
Що  Україна  боса  й  гола.

Що  ми  заручники  сваволі
Чвалаєм    по  похилій  вниз,
Виконуєм  її  каприз,
Повзем  на  зустріч  злої  долі  -

Що  по  понятіях    порядки.
Що  «поділяй  і  владарюй»  
А  маєш  владу  то  грабуй
Що    про  мораль  немає  й  згадки,

Здобути  щасну  долю  браття
Не  допоможуть  молитви,
Тоді  й  звільнемось  від  братви.
Як  з  іскри  спалахне  багаття,

Та  багатьох  сховала  в  нори,  
Апатія  в  своїх  кутках.
Й  жене    покірливих    до  плах.
Окувши  дух  і  волю  в  шори,

Народе  мій!  Що  ж  сталось  з  нами?
Чому  безвольними  волами  
бредем  загнуздані  в  ярмі?
Вже  аж  по  шию  у  лайні
Були  ж  колись  ми  козаками!?
Народе  мій!  Що  ж  сталось  з  нами?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368890
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.10.2012

ПЕРЕД ВИБОРОМ

Вже  двадцять  років  Україна  у  багні
На  що  надіятись  тепер  нам  брате?
Знов  вірить  брехунам,  і  знов  чекати?
Чи  кращу  долю  здобувати  у  борні?

Не  мають    совісті  звірина  та  крукИ,
отож  і    видерлись  по  трупах  в    гору.
Вже  час  прийшов  !"Найкращих"  саме  в  пору  
Мітлою  вимести  усіх  на  смітники.  

Ми  незабаром  знов  на  вибори  підЕм.  
Хай  зникнуть  недовіра  та  незгода!
Хай  обєднає  наш  нарід  "СВОБОДА!"
Бо  ми  в  розбраті,  разом  всі,  і  зогнієм.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366380
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2012

ДВА КРИЛА

Війнули    холодні,    колючі    вітри,
Мороз    посріблив    пелюстки    хризантем.
Ми    поруч    у    двох      чарівної    пори,
Замріяним    садом    замріяно    йдем.

Нам    листя    опале    шепоче    згадай,
Літата    молоді    і    квітучий    розмай,
Ті    дні    неповторні,    і    череду    мрій,
І    все,    що  згубилось    за    плином    подій

Ми    весни    удвох    зустрічали    не    раз.
У    парі    зустрінемо    болісний    час.
І    горе,    і    радість,  і      тугу    і    біль
І    долю,  й    недолю    розділем    навпіл

Хай    виють      вітри,    нехай    осінь    дощем,
Свій    шлях    до  кінця,    ми    з    тобою    пройдем.
Мій    друг,    вірний    друг,    ти    і    я    два    крила.
Нас    доля    у    пару      навіки    звела.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365891
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.09.2012

КАЗКА З ПРОДОВЖЕННЯМ

Казку  хочу  нагадати  любі  мої  друзі,
Як  ягняток  пас  хлопчина  за  селом  у  лузі.
Від  нудьги  чи  то  із  дуру  він  почав  горлати.
Ой!  Ідіть  мені  на  поміч  овець    рятувати!

Лементує  що  є  сили,    -Ой      вовки  напали
Люди  вила  похапали  та  й  поприбігали
А    Онисько  лиш  регоче  –  Чого  позбігались
Я  жартую,  а  ви  дурні  на  гачок  попались.

Отак  раз  було  та  ще  раз  жартував  Онисько
А  то  якось  і  насправді  завітав  вовчисько.
Ґвалт  здійняв  пастух,  рятуйте  кричить,    галасує  
Та  немає  уже  віри  –  то  ніхто  й  не  чує

Ось  і    кандидати  наші  ,  лестять  обіцяють
Янголами,  чи  святими  себе  виставляють
А  вхопив  мандат  у  руки    й  зникли  обіцяння.
Він  тепер    ЦАБЕ    велике  !  Є  ж  недоторкання.

Тепер  совість  і  моралі  до  місця  одного.
Заборони  і  закони    також    не  для  нього
Тепер  можна  безнаказно  навіть  убивати
Сьому  шкіру  із  нас  дерти,  та  владарювати.

Так  чому  ж  ми  опустились  ось  так  дуже  низько?
Нас  безжалісно  шматує  не  один  вовчисько.
Скільки  ж  буде  нас  гнітити  ця    бісова  сила?
Або  ж  досить  вже  терпіти!    Або  ж  до  могили!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360411
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.08.2012

МИ ЗНОВ НА ВИБОРИ ІДЕМ

Ми  незабаром  знов  на  вибори  підЕм
І  знов  за  когось  кожен  з    нас  проголосує.
Та  жодна  партія  не  поведе  в  Едем.
А  ось  до  пекла  шлях    вже  не  одна  торує.

Прадавню  істину,  мій  друже,  пам’ятай.
Не  можуть  бути  всі  однаково  щасливі.
Бо    неможливо  на  землі  створити  Рай,
А  запобігти  Пеклу  –  це  якраз  можливо!

Якщо  ми  будем  обирать  тих  самих  знов
То  шлях  до  пекла  подолаєм  дуже  швидко
Скидай  полуду  із  очей!  Вже  час  прийшов!
Бо    буде  соромно  і  болісно,  і  гидко.

Відповідальним  будь  в  відповідальний  час
Перед  онуками,  дітьми,  перед  собою
Якщо  довіримось  цим  брехунам  ще  раз
Бо  проклинатимуть  нащадки  нас  з  тобою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359789
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.08.2012

Одгомоніло літо одцвіло.

Вже  літо  одбуяло,  одцвіло
Давно  вже  вересень  у    ранок      зазирає
Холодні  роси  в  теплий  серпень  засилає
І  кольори  міняються    зелО

Одквітувало  літечко  своє
Серпневі  ночі  знов  дарують  зорепади
Ще  цвіркуни  свої  виспівують  рулади
Та  вже  давно  зозуля  не  кує

Вже  спалахи  казкових  хризантем
Милують  погляд  і  чарують  дивоцвітом
Осінні  квіти  виплекані  теплим  літом
Встеляють  стежку  в  золотий  едем

Ще  дивні    айстри  різних  кольорів
І  чорнобривчики,  й  петунії  квітують
Троянди  ще  своєю    вродою  дивують
Та  вересень,  усе  ж,  замайорів

Міняють  свої  шати  явори,
Кленки  і  липки  шарудять  пожовклим  листом.
Червленим  золотом  мов  чарівним  намистом
Накриє  осінь    літо  до  пори.

Одгомоніло    літо  одцвіло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359410
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.08.2012

Заради Батьківщини

Слова  сікли  мов  кулі  у  бою
Бандитам  тюрми!Годі    їх  терпіти
Гарант  не  впоравсь  зі  злочинним  світом
Зневіру  принесла  нам  «Леді  Ю»

Гірке  розчарування  від  тих  слів
Бо  тягнуть  воза    хто  з  води  –  хто  в  воду
Керманичі  ніяк  не  знайдуть  згоду  
І  так  завжди  на  протязі  віків

Навпіл  образа  душу  розрива
Слова  солодкі  зазвичай  омана
Ми  ж  знаємо,  що  три  гетьмана
Потрібно  там  де  українця  два

Оранжевий  скінчився  марафон.
«Шановні  друзі»  паряться  на  нарах,
Це  правда  гірше,  краще  б    на  Канарах
Та  пізно.  Шлях  закрито  в  закордон.

Чом    ми  із  вами  злидні  й  бідарі?
Бо  живемо  в  незгоді  та  розбраті
Жирують  хтиві,  ситі  та  пихаті
Глухі,  черстві  й  бездушні  владарі.

На  краще  не  діждемо  перемін
Як  будем    скиглить,  нидіти,  чекати.
В  набат  давно  вже  треба  калатати  
Щоби  пасивних  розбудив  той  дзвін.

Бо  вже  шматують  наш  народ  на  два
Біло-блакитні,  сірі,  жовто-сині
Їм  не  болить,  що  горе  в  Україні  –
Брудна  політика,  брудні  слова.

Тому  зусюди  їм  лише  хула.
Заради  батьківщини  знайдіть  згоду
Служіть  не  долару  –  служіть  народу
Тоді  вам  буде  шана  і  хвала.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359036
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2012

ВІДПОВІДЬ НА ПОЛІТИЧНУ РЕКЛАМУ КПУ

ПОЛІТИЧНА  РЕКЛАМА  К  П  У

   
На    воді    і    на    суші,    у    місті    й    в    селі
Комуністів    щоб    всі        вибирали,
Тільки    ми    побудуємо    рай    на    землі,
І    ми    хочем,    щоб    ви    про    це    знали.
ID:  353627
Рубрика:  Вірші  ,  Іронічні  вірші
дата  надходження:  28.07.2012  23:31:56
©  дата  внесення  змiн:  28.07.2012  23:31:56
автор:  vasyl

____________________________________________________________

Ви  вже  Рай  будували  ,  та  от  не  для  нас.
Табори  ви  для  нас  будували.
Сім  десятків  років,  ввесь  той  проклятий  час
Грабували,  карали,  брехали.

На  штиках  і  кістках  шлях  мостили  у  Рай,
Слід  кривавий  за  вами  усюди.
Хто  не  з  вами  –  той  проти.  Того  убивай!
І  цього,  з  нас,  ніхто  не  забуде!

Олігархи  сучасні  це  хто?  –  Бандюки!
Ви  із  ними  -    два  чоботи  пара.
Будьте  ж  прОкляті  ви  і  вони  навіки!
Всі  ви    люта  і  хижа  почвара.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353826
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.07.2012

ПРИВІТАННЯ З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ

Сьогодні    День    народження      до    тебе
Прийшов,  у  котре    знову,    на    поріг,
І    малиновий    дзвін    лунає    з    неба,
й    роки,    серпанком,    вислались    до    ніг.

Дзвенять    бокали  і  лунають    тости,
Зітхає    в    стилі    ретро      саксофон.
Із    Днем  народження    вітають        гості
Замріяно    кружляє    «  Вальс    Бостон»

Нехай    добро    завжди    допомагає,
Як    струмінь    животворної    води
Хай    Божа    ласка      дім    не    оминає
Не    знай    же    горя,    смутку    і    біди.

Нехай    не    буде    у    житті      розпуки,
А      надвечір’я    в    радості    зорить.
Нехай    шанують    діти    та    онуки  ,
І    серце    хай    не    тліє,    а    горить.

А    ми      заздравну    підіймемо      чару.
Хай    рік    в    минуле    птахом    відліта,
Зі  святом      привітаєм    ювіляра,
Та    заспіваєм  –    «Многії    літа»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353487
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.07.2012

ПОРИ РОКУ

Білопінно  затуманились  сади.
Верби  коси  посхиляли  до  води
Заквітчалась  первоцвітами  земля
Зеленіють    ліс  і  луки,  і  поля.

Перелітний,  до  гнізда,  вернувся    птах.
Трактори  заметушились  на  полях.
В  дивні  шати  одягається  весна,
Хазяйнує  повноправна  й  чарівна.

ВпАде  осінь  жовтим  листом  на  двори
ЗабагрОвіють  і  клени,  й  явори.
Знов  потягнуться  вервечки  в  синю  даль
Несучи  у  вирій  смуток  і  печаль.

Налетять  у  зиму  хуга  й  заметіль
хуртовина  й    завірюха  звідусіль.
Вкриють  ковдрою  і  гори  і  поля,
Хай  спочине  рідна  матінка  земля.

А  покИ  що  літо,  сонечко  в  зеніт
Сяють  зорі  і  казковий  небозвід
Над    УкрАїною  дивноосяйний.
-Рідний  краю!    Ти  найкращий,  ти  святий!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350576
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.07.2012

ПРО ЩО НАГАДУЄ ФОТОАЛЬБОМ

Ой,  скільки  вже  отих  минуло  літ,                              
І  зим  ,  і  весен,  що  позад  зостались                          
Лиш      спогади  у  осінь  позлітались,                                  
З  років,  далеких,  принесли  привіт.                         .      

Життя    сплелось  у  зоряний  вінок,
З  миттєвостей,  зупинених  ,  навіки
Колись  вони  були  –  бурхливі  ріки,
Тепер  світлини    жовтих  сторінОк.

Ось  вогнище.  Під  соснами  намет.
Із  неба  усміхаються  Стожари
В  казковій  тиші  лине  спів  гітари,
А  за  багаттям    любий  силует.

А  це  ми  парк  саджаєм  навесні
У  сорок  другому      було  тут  пекло
На  цьому  місці  бій  гримів  запекло  -
Тепер  пташки  співатимуть  пісні.

Нас  сповнених  рішучості  й  завзять,
У  шістдесятих  з  рідного  порогу
Завод-гігант  на  Волзі  будувать
Романтика  покликала  в  дорогу

У  ті  роки,  в  зомбований  той  час,
В  Тольяті  нас  позвала  наша  мрія.
Ми  ж  молоді!  Опора  і  надія,
А  ще  ж  до  того  –  робітничий  клас.

Це  дитсадок.  Сорок  дев’ятий  рік.
Я  навесні  уже    піду  до  школи.
Життя  минуло  із  тих  пір  відколи
Ступив  уперше  на  шкільний  поріг.

А  ось  сторіччя  добігає  вік
Бурхливі  дев’яності  на  порозі
Жить  як  колись  напевно  вже  не  в  змозі,
Життю  новому  розпочнемо  лік?

Ось  мітинг  велелюдний,  це  на  нім  
Дізнались  ми  про  нашу  незалежність
Ми  думали,  що  ось  вона  безмежність
Можливостей,  побудувати  дім


Де  буде  справедлива  благодать
Де  буде  затишно  простій  людині,
Що  вже  прийшов  кінець  лихій  годині
Що  будем  тепер  жити  й    процвітать

Та  де  там,  поміняли  лиш  хутрО
Еліта  тільки  ледь  перемастилась,
Загримувалася  та  не  змінилась  -
Злочинне  залишилося  нутрО

На  краще  сподіватися    дарма
Тим  часом    намотає    рік    хвилини,
Події  закарбує  на  світлини,
А  прОсвідку  немає  і  нема.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349903
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.07.2012

НА ХРАМУ

Пустка,  а  колись  було    село.
У  садках  було      красою    дивне,
Зникло,  бур’янами    поросло,
Бо  попало    у    не    перспективне

Щемко  і  так  тяжко  на  душі
На  село  померле  споглядати
Тут  де  породила  сина  мати,
Спогади  лишились  на  межі.

Страшно  коли  мертву  тишину
Відчуваєш  наче  у  могилі
Із  дитинства  краєвиди  милі
В  заростях,  гіркого,  полину.

Гірко  усвідомлювати  те,
Що  життя  давно  тут  закінчилось.
Не  пізнати,  так  усе  змінилось
Навіть  і  садок  не  зацвіте.

Все  що  залишилось  від  села,
Спогадом  тривожить    аж  до  болю.
Це  гніздо  лелече  на  тополі
І  духмяна  річенька  мала.

Здичавіле  поле  на  межі,
Далі  можна  вгледіть  асфальтівку,
Що  вела  когось,  колись  в  домівку,
А  тепер  там  звірі  та  вужі.

У    середині  сімдесятих    років    минулого    століття  рішенням    партії    та    уряду    була    прийнята    постанова    про    укрупнення    господарств    за    рахунок    малих    сіл    та    хуторів  ,  які    оголошувалися    не    перспективними.    Усяке    будівництво    у    таких    селах    припиняли,    тож    люди    були    змушені    кидати    свої    домівки    та    переселятися    або    до    міста,    або    в    інші    села.    До    таких    сіл    було    зараховане    і    село    Вишеньки,  що  в  Лохвицькому  районі  на  Полтавщині.    Після    розвалу    взагалі    усіх    колгоспів    у    1991р.  села    в    Україні    почали    зникати    з    катастрофічною    швидкістю.    З    карти    України    щороку    зникали    25    сіл  тож    кинутих,    порослих    бур’янами    родючих    земель    і      сіл,  навіть    і    не    злічити,    бо    господарювати    на    землі    стало    украй    невигідно    і    збитково.  Техніка    і    пальне    дорогі,    а    вирощене    подіти    нікуди,    хіба    що    спекулянтам    за    безцінь.    Де    ж    таке    є    щоб    молоко    було    дешевшим    за    воду?  То    ж    поголів’я    корів    в    Україні    за    п’ять    років    незалежності    зменшилось    у    п’ятеро  –  з    24    до    5    мільйонів.    Отож,    таких    сіл    як    Вишеньки,    і  не    злічити  -  .НЕПЕРСПЕКТИВНІ.
  Звідки    узялася    така    традиція,    хто    її    започаткував    не    знаю,    але    це    не    перший      випадок    у    Лохвицькому    районі    коли  в    уже    мертве    село,    в    якому    не    залишилось    навіть    хат,    з’їжджалися  з    усіх  -    усюд    ті    хто    жив    колись    у    цьому    селі,    або    чий    рід    був    звідси.  Щорічно    на    першу    Пречисту,    у    селах            Богодарівка,  Мехедівка,  Баранівщина  -  храм.    (споконвічна    назва    села    Вишеньки    -  Баранівщина)    ото    ж    28    серпня,    з    ініціативи    Івана    Максимовича    Ємця    та    Григорія    Дем’яновича    Ярмоленка    була    організована    зустріч    односельців.  Вони    розшукали    та    запросили    на    храм    людей    з    усієї    України    і    навіть    із  –  за    кордону.  З    ранку    на    те    місце,    де    колись    було    село,        а    тепер    лише    дорога,  обабіч    якої      чагарі    та    здичавілі    садки,    почали    збиратися    люди.    Прибулих    було    більше    двохсот.    До  присутніх  звернувся  Іван    Максимович    Ємець  (  віршем  ДО  ЗЕМЛЯКІВ,    якого  я  написав  з  нагоди  цієї  зустрічі)


На    священній    землі    стоїмо,    ми    усі    разом    з    вами,
Тут    жили    наші    прадіди,    наші    батьки    і    діди.
Було    славне    село    хліборобами    і    трударями,
Скільки    ж  часу  пройшло?  Скільки    ж  збігло  ,  відтоді  води?

Ми    зібралися    тут,    дорогі,  вшанувати    могили,
Хто    малу    Батьківщину,    з    роками,    забути    не  зміг,
Бо    залишилось    тут    усе    те,    що    так    щиро    любили,
В    Баранівщині    рідній    одвічний,    святий    оберіг.

Ні    дворів,    а  ні    хат  ,    вже    й    не    видно    їх    за    чагарями,
Наче    цвинтар    старий,    бур’янами    в    окіл    поросло,
Нас    покликала    пам’ять      на    зустріч,    сюди    з    земляками
В    наше      любе    з    дитинства,    колишнє,    квітуче    село  


Посидим,    вип’єм    чарку,    минуле    своє    пригадаєм,
Як    жили,    працювали,    топтали    босоніж    росу.
І    звичайно    ж  ,  що    пісню,    ми    рАзом    усі    заспіваєм
І    змахнемо    гірку,    та    непрохану    нами    сльозу.

Пригадаємо,    як  прокидалось    село    рано    з    ранку,
У    турботах,    у    клопотах  –  Боже,    коли    ж    то    було,
Як    жили,    працювали,    любили,    стрічали    світанки,
Та    минулось    усе,    билиною    давно    поросло.

А    дослухатись,    можна    почути,    що    й    досі    витають
Поголосом,    солодким,    укрАїнські    наші    пісні,
І    побачить    як    в    поле,    безтарки    з    рання    поспішають,
Як    курять    димарі    і    горлають    півні    голосні.

Тож    нехай    наша    пам’ять,    в    майбутньому,    знову    скликає,
Односельців    у    край,    де    лишились    минуле    й    жалі,
Хай    доріжка    у    серці,    і    в    пам’яті    не    заростає
В    рідний    хутір,    бо    корінь      у    цій    залишився    землі.

Я    вітаю    усіх    вас    ласкаво    і    щиросердечно
Хто    прибув    на    цю    зустріч  –  низький    вам      краяни    уклін
Знаю    в  душах    у    вас,    і    у    ваших    серцях    безперечно,
Калатає    схвильовано    радість    і    смуток    в    сто  дзвін.

Всього    у    нашому    селі    було  45дворів,  продовжував    Іван    Максимович        знаселенням    близько    250    осіб,а    на    зустріч    прибуло        трохи    більше    двохсот  за    рахунок    дітей,    онуків,    правнуків.  Тож    давайте    і    в    майбутньому    будемо    зустрічатися    на    нашій    бАтьківщині,  щоб  наші    нащадки    знали    і    пам’ятали,  якого    вони    племені  –  роду.    Не    забувайте,  що    в    серпні    на    першу    Пречисту    храм    у    Баранівщині    тож    приїжджайте    на    майбутній    рік.  
«На    храм»    у    Вишеньки  були    запрошені    і    ми,    колектив    самодіяльного    Народного    фольклорного    ансамблю     «Пісенне    джерело»          Лохвицького      РБК
І    ось    наш    автобус    звертає    з    асфальтівки,  яка    веде    до    колишнього    села.  Неподалік,    поміж    дерев    та    чагарників,    видніється    один  –  однісінький,    уцілілий    дах.    Туди    і    прямуємо.  Нашим    очам    відкривається    дивна    картина.  Обабіч    дороги    сидять    за,    імпровізованими,    столами    люди    і    тут,    і    там,    і    ще    он    неподалік.  Багато    автомобілів.    Підходимо    до    великого    гурту    людей    біля    воріт    єдиної    уцілілої    хати    і    зразу    ж    до    нас    почали      сходитись      люди  і      зазвучали    пісні    про    село,    про    землю,    про    любов,    старовинні    та    сучасні.    Усе    що    залишилось    від    села  –  це      дорога        та                    уціліла    хата,    а    все,    що    залишилось    від    дворищ    -  це    чагарі    густо    порослі    бузиною,    хмелем    та    чортополохом.    Деякі    дворища    уже    розорані,    і    ніщо    не    нагадує,    що    тут  колись    було    житло.  Ми    з  Іваном  Максимовичем    ідемо  до  того  місця  де  колись  була  їхня  хата.  Раз  поз  -  раз    зупиняючись  він    згадує  якісь  епізоди,  та  я  помічаю  як  затремтів  його  голос  коли  ми  зупинились  на  зораному  полі.  Десь  тут…Ледве  вимовив  втираючи  сльозу.  Щоб  якось  змінити  тему    запитую    -А    чим    славне    ваше    село,    Іване  Максимовичу?
-  Е…Баранівщину    не    раз    відвідував    Тарас    Шевченко,    а    ось    тут    (показує    на    ріллю)    стояла    хата    нашого    славетного    земляка,    Героя    Радянського    Союзу    Єрмака  Павла    Ілліча.
Ходімо  я  познайомлю  тебе  з  цікавою  людиною,  теж  гордістю  нашого  хутора,  Лисенком  Василем  Павловичем,  полковником    у    відставці.  Він    постійно    проживає    у    Москві,    але    щорічно    приїжджає    на    батьківщину    до    свого  гнізда.    Це  його  єдина    уціліла    хата    і    дворище  .  Привітавшись  з  Василем  Павловичем      я    звертаю    увагу    на    те,    що    він    розмовляє    чистою    українською    мовою  -  Я    вдячний    вам    добрі    люди,  говорить  він,    що    ви    завітали    на    храм    до    мого    двору.    
.  –  Не    забулася    рідна    мова?    запитую.  -  Та    хіба    ж    можливо    забути    те,    що    перейшло    до    тебе    з    молоком    матері      відповідає.    Хіба    ж    можливо    забути    он    той    ліс,    он    ту    берізку,    ставок?    Я    коли    під’їжджав    до    Лохвиці,    то    під    серцем    щось    кольнуло,    у    Безсалах  –  перехопило    дух,  та  так  що  і  не  дихнути.    А    коли    звернув    з    траси    до    хутора    та    ступив    на    землю,    то    такі    почуття    охопили,    що    хоч    плач    тож    я      став  на  коліна  і    поцілував      її    рідненьку.
-  Та    й    справді,      додає    Наташа    Терещенко.    -    Я    теж    давненько    не    була    тут,    а    сьогодні,    коли    вийшла    з    машини,    та    відчула    такий    п’янкий    запах    повітря,    настояний    на    різнотрав’ї    та  оцей  терпкий      запах    гіркого    полину...    Та    для    мене    цей    запах    найдорожчий    і    найсолодший    за    все,    бо    це    запах    рідної    хати,    запах    мого    дитинства,  це  запах  дорогої  батьківщини.
Степура    Явдоха    Гаврилівна    прибула    на    храм    з    дочкою    Наталкою    та    онучкою    Танею.    Була    ланковою,    має    державні    нагороди  –  три    ордени    за    багаторічну    працю.  Запитую    Явдоху  Гаврилівну,    коли    жилося    краще  –  раніше    чи    тепер?    -  І    зараз    не    солодко,    та    все    ж    краще,    ніж    тоді.    Ось    поглянь,  скільки    та    яких    автомобілів    понаїжджало,    подивись,    як    люди    одягнені,
а    на    столах    який    достаток.  А    ми    тоді    працювали    дуже  тяжко    .    І    за    що?    За    «галочку»,    а    що    припаде    на  ту    «галочку»  -  хтозна.    А    дітей    треба    кормить,    одягать,    научать.    А    спробуй    не    сплати    податки    (тебе    ж    ніхто    не    спитає,    чи    є    у    тебе    гроші    чи    ні  -  плати!)    тож    і    крали    з    поля    буряки,    картоплю,  збіжжя,    полову  –  та    у    Лохвицю    на    базар  .  Так    і    жили.    
Бувало    серед    ночі    будить    бригадир    усе    село,    і    старих,    і    малих    на    погрузну    буряка.  І    йшли    мовчки,    бо    боялись    розкрити    рота,    а    ранком  –  на    роботу,    а    дітям    до    школи    за    сім    кілометрів    у    Безсали.
Тітко    Явдохо,    а    пригадайте    молоді    роки  –  як    відпочивали,    як    розважалися.    Я    чув  про    випадок,    коли    хлопці    накидали    корчів    у    двір    дівчини,    бо    мати    не    пускала    ту    гуляти.
 -  так    це    ж    було    зі    мною.    А    ще    було:    хлопці    затягнуть    на    дах    хвіртку    чи    ворота,  або    прив’яжуть    кота    чи    собаку,    за    хвіст    до    дверей,    якщо    батьки    не    пускають    дівку    на    вулицю.    Був    у    нас    гармоніст,    правда    з    Безсал,    а    приходив    у    Баранівщину,    бо    у    нас    були    кращі    дівчата.  Було    виглядаємо    на    дорогу    чи    не    йде  –  всі    очі    продивимось.  Я    грала    на    мандоліну,    ще    одна    на    бубон  –  і    у    баби    Замулихи    на    колодках    до    півночі.    Ось    так    і    розважались.
 -А    у    нашій    хаті    були    досвітки,    приєднується    до    розмови,    племінник    Явдохи      Гаврилівни,        дорослі    розважаються,    а    ми    з    сестрою,    виглядаємо    з    печі,    а    тоді    зліземо    і    я    починаю    грати    через    папір,    на    гребінку    немов    на    губній    гармошці,    а    сестра    співала    частівки.    За    це    ми    отримували    цукерки.  
Проходжу    ще    раз  дорогою,    колишньою    вулицею.    Ось    стоїть    одинока    берізка,    а    навпроти,    у    чиємусь    дворі    напівзруйнована    криниця.    Заглядаю    і    бачу,    що    там    ще    є    вода.    Ось    похилилась    стара    груша,    а    далі  –  яблуні,    вишні,  сливи.
Я    звертаю    увагу    на    те,    що    на    ріллі,    метрів    за    двадцять    від    дороги,    стоїть    старий    чоловік,    а    поряд    з    ним      хлопчина    років    семи  ,    напевне    онук.    Чоловік    утирає    сльозу    і    показує    навколо    рукою.  Хлопчина    ходить    в  зад  -    вперед,    підійде    до    діда,    притулиться    до    ноги    і    знову    побіжить.  А    стояли    вони    на    колишньому    дідовому    обійсті,    від    якого    не    залишилося    і    сліду.
Неподалік    великого    гурту    людей    помічаю    чоловіка.    Сидить    на    колоді,    підперши    сиву    голову    рукою,    і    дивиться    кудись    у    далину.    Привітавшись    підхожу    ближче,    звертаюся    -  Чому    сумуєте?  Свято    ж!  –Еге    ж,    свято.    Та    от    болить    душа    коли    дивишся    на    оцю    пустку.    А    яка    була    он    там    ферма,    а  скільки    в    ній    було    овець.    Гай  –  гай    та    куди    ж    воно    все    поділося?    Та    тут    така    земля,    що    кращої,    мабуть,    ніде    немає  їй    Богу,    уткнеш    палку    і    виростуть    груші.    А    яке    тут    чисте    повітря.    Он    бачиш    ліс?    Отам    коло    лісу    цвинтар,    могили    дідів    та    батьків    наших.    Святе    ж    місце,  а    ні    дороги    ні    стежини    туди    немає.    Махнув    рукою    та    й    замовк.
А  тим    часом,    за  (  столами),  заспівали:  «Зеленеє    жито    зелене,    хорошії    гості    у    мене»    Приєднуюсь    і    я    до    співаючих,    підійшли    і    мої    товариші,    і    полинули    над    полями    пісні    сумні    і    веселі,    російські    та    українські.

Євген  Уткін.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339610
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.05.2012

Шкільний поріг

1
Згадаєм  друзі  незабутній  час,
Як  ми  прийшли  уперше  в  перший  клас,
Учительку  і  перший  той  урок  ,
І  перший  і  останній  наш  дзвінок  

ПР.
Пройдуть  літа  та  тільки  ти  не  забувай
Шкільні  роки  і  друзів  вірних  пам’ятай
Дитинство  безтурботне,
Що  вже  безповоротно
Пішло  назавжди  десь  за  небокрай
Літа  минули  вже  на  скронях  білий  сніг,
Шкільні  роки  ніхто  із  нас  забуть  не  зміг
У  світ  веде  нас  мрія-
Вертає  ностальгія  
У  рідну  школу  на  її  поріг.
2
Ми  збережемо  на  усе  життя
Ті  щемкі  незабутні  почуття,
Напутнє  слово  –  батьківський  завіт
І  перший  самостійний  наш  політ
3
Нас  доля  розвела  по  всіх  світах
Своя  стежина  в  кожного,  свій  шлях.
Та  ми  збираємося  знову  й  знов,
У  рідну  школу  під  її  покров.
4
Щоб  юність  нашу  знову  приласкать,
На  зустріч  нову  будемо  чекать.
Хай  змінять  нашу  зовнішність  роки  –
Душею  ми  і  юнки  й  юнаки..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337060
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2012

ЛОХВИЦЬКИЙ ВАЛЬС

https://www.youtube.com/watch?app=desktop&v=NjaeY0OoUQI

Лохвицю    любу  -  батьківський    дім
Вчительку    першу,    і    школу
Коси    вербові,  роси  ранкові
Я    не    забуду    ніколи

Приспів
Лохвицький    вальс    лунай,
В    танок    веди  за  собою
Над      чарівною  Сулою
Місто    моє    розквітай.

Як  не  любити    луки    й    сади,
В    сивім    тумані    долину,
Весни    бузкові,  зорі    казкові.
Рідну    мою  Полтавщину.

Приспів

-Матінко  земле  вічно    живи.
Вічно    живи    Україно.
В  кожному  слові    знову  і  знову
Славлю  тебе  Батьківщино.[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=NjaeY0OoUQI[/youtube]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336790
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2012

Джерело життя.

Почорніли  хати  на  селі,
Замулилась  батькова  криниця,
Не  гніздяться  більше  журавлі,
Шлях  прадавній  рідко  закуриться.
Бо  старіє  село,  бо  старіє  село.
\У  міста  розлетілися  діти.
І  життя  джерело  –  бур’яном  поросло.
В  бур’янах  вже  не  виростуть  квіти.

Як  колись  тумани  над  селом,
Як  колись  чарують  далі  сині.
Лиш  тепер  над  родовим  гніздом  –
Плаче  сич  на  всохлій  яворині
Димарі  не  курять,  і  півні  не  кричать.
Пусті  хати  забиті,  заперті.
Залишились  в  селі  постарілі  батьки
В  самоті  доживають  до  смерті

Поверніться  ж  до  землі  сини!
І  вона  помолодіє  знову.
Оживуть  обряди  і  пісні,
І  співуча  українська  мова.
Бо  як  вимре  село  –  місто  згине  й    само.
Як  не  стане  що  їсти  і  пити.
Освятіть  джерело,  оживіть  джерело,
До  землі  повертайтеся  діти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335772
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.05.2012

Батькові

Як  хочеться  з  тобою  говорити,
І  знов  своє  доводити  в  запалі,
Та  згасле  серце  вже  не  запалити
Тож  залишились  спогади  й  печалі
Прийду  до  тебе  я  на  цвинтар  тату.,
Біля  могили  в  смутку  постою,
Вже  постаріла  дуже  наша  мати,
Вже  ледве  ходить  по  самісінькім  краю.

Тату!  Ти  уже  не  зайдеш  в  хату.
Твій  прихисток  тут  поміж  хрестів.
Тату!  Хочеться  сказать  багато
Тільки  я  не  знаходжу  слів.

Я  пам’ятаю  як  колись  бувало,
Ви  з  мамою  на  призьбі  у  дворі,
Тихенько  пісню  в  вечорі  співали
Як  Хороше  було  нам  дітворі.
Згадає  мама  ті  роки  далекі,
 Зітхне  в  зажурі,  та  сльозу  змахне.
-  Роки,  роки  забрали  вас  лелеки,
Скорботно  мовить,  хто  ж  вас  повернЕ.

Тату!  Ти  уже  не  зайдеш  в  хату.
Твій  прихисток  тут  поміж  хрестів.
Тату!  Хочеться  сказать  багато
Тільки  я  не  знаходжу  слів.

Прожив  ти  на  цім  світі  свою  долю.
Робив  добро,  бувало  що  й  грішив
Та  Бог  суддя.  На  всіх  нас  його  воля.
Ти  шлях  пройшов  свій,  і  життя  своє  прожив.
Як  хочеться  з  тобою  говорити,
І  знов  своє  доводити  в  запалі,
Та  згасле  серце  вже  не  запалити
Тож  залишились  спогади  й  печалі

Тату!  Ти  уже  не  зайдеш  в  хату.
Твій  прихисток  тут  поміж  хрестів.
Тату!  Хочеться  сказать  багато
Тільки  я  не  знаходжу  слів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335630
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.05.2012

У Всесвіті всьому є пара.

У  Всесвіті    всьому  є  пара.
Початок  є  і  є  кінець
Людина  Бог,  вона  ж  почвара,
Та  поміж  ними    є  Творець!

Добро  і  зло  як  чорне  й  біле
У  парі  споконвік    жило.
Добро  і  зло  –  єдине  ціле.
Так  є.  Так  буде.  Так  було.

Добро  творить    це  треба  мати:
Сумління,  честь  і  співчуття,
Це  немічному  помагати,
Це  мирне,  дружнє  співжиття.

Добро  творить  багато  важче  
А  ніж  творити  чорне  зло
Та  все  ж  ніколи  і  нізащо
Добро  не  замінить  на  зло.

Добро,  важка  відповідальність.
Добро  це:  сила  –  волі  й  труд.
Солодке  зло  це:  аморальність,
Гріховність,  ненависть  і  блуд.

Добро  і  зло  завжди  між  нами
Жили    в  умах    і  будуть    жить.
Хто  володітиме  умами  –
Той  світом  буде  володіть.

Добро  і  зло    звичайне  й  звичне
Це  бій  світоглядів  –  не  слів
Й  питання  це  не    риторичне
В  протистоянні  двох  світів.

У  Всесвіті    всьому  є  пара.
Початок  є  і  є  кінець
Людина  Бог,  вона  ж  почвара,
Та  поміж  ними    є  Творець!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333628
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.04.2012

ХРИСТОС ВОСКРЕС

Скінчивсь  Святий  Великий  Піст!
І  сповіщає  благовіст  –
До  нас  Христос  прийшов  з  небес!
Христос  воскрес!  Христос  воскрес!

Сьогодні  радісна  подія.
Вселенська  служба,  літургія,
Пісні,  хоругви,  хресний  хід  -
Святкує  православний    рід

Побіля  церкви  повно  люду.
Піднесення  святкове  всюди.
Паски  в  корзинах  ,  крашанки,
Хліб,  сіль,  палаючі  свічки

Велике  християнське  свято
Тож  біля  церкви  так  багато
Людей    у  цю  святкову  ніч,  
Й  таких  ,  просвітлених  облич.

До  храму  православний  люд
Збирається  з  усіх  –  усюд                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    Возносить  славу  до  небес.
Христос  воскрес!  Христос  воскрес!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330019
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2012

ХТО В ОРКЕСТРІ ГОЛОВНИЙ

Сперечались    у    вітальні,
Інструменти    музикальні.
Хто    в    оркестрі    поміж    них  –
Головніший    за    усіх.

Скрипку    всюди    поважають,
Радісно  завжди  стрічають.
Слухатись    ви    мусите,
Королеву    музики.

Головна,    в    музичнім    крузі,
Лиш    гітара    любі    друзі.
Це    ж        для    всіх    не    новина.
Значить    я    і    головна.

Маю    голос    я    чарівний.
І    мені    немає    рівних.
Всіх    візьму    я    у    полон  –
Обізвавсь    акордеон.

Враз    сопілка    засвистіла,
В    чому    річ?    У    чому    діло?
Я,    найкраща  –  кожен    зна.
Значить    я    і    головна.

Ахнула,    сварлива,    туба.
Не    погоджуюся    люба,
Я,    найкраща,    на    цей    час,
Й    головніша    поміж    вас.

Заспівало    фортепіано    -
Я    в    усьому    світі    знане.
Слухати,    вас,    просто    сміх.
-  Головніша,  я,    за    всіх.


Слухати  вас  не  бажаю
Заперечила    труба  –
Найсильніший    голос    маю  –
Значить    я    і    головна.

Серед    вас    один    я    пан,
Обізвався    барабан.
Кожен    мене    слухає,
Коли    я    забухаю.

-  Не  хваліться,    любий    друже  
Ви    великий  –  та    не    дуже.
Мабуть    більший    я    за    вас.
Обізвався    контрабас

Я    єдина    й    неповторна,
Обізвалася    валторна.
-  Ні  процокав  ксилофон
-  Ні,  образився,    тромбон.

Учинили    у    вітальні,  
Інструменти    музикальні  –
Безлад    та    розгардіяш,
Галас    та    ажіотаж.

І    промовила    похмуро  –
Скромна,    лагідна    бандура.
-  Всім    знайома    з    малечку,
Диригентська    паличка


За    її    магічним    жестом
Всі    ми    стаємо    оркестром
Не    помітна    ,чарівна,
Але    дійсно    головна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328949
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2012

ЗАВЕСНІЛОСЯ

Зарясніли  дощі,  завеснілося.
Ніжна  зелень  на  луках,  полях.
Вічно  юна  весна  заяскрилася
Первоцвітом  в  лісах  та  гаях.

Горицвіт,  сон  –  трава  розпускаються
І  вервечкою  в  небі  ключі.
Перелітні  птахи  повертаються,
І  не  спиться  чомусь  у  ночі.

Я  люблю  яснозорий,  заквітчаний
Небосхил  у  вечірній  час.
Я  любов  свою  ,  знову  засвідчую
Тобі  весно,  вже  в  котрий  раз.

Я  люблю  коли  сяють  у  промені
Ніжні  далі,  такі  голубі.
І  вже  вкотре,  так  хочеться,  знов  мені
У  любові  зізнатись  тобі.

Я  люблю  як  струмочки  долиною
Наче  діти    на  перегонки
Як  бурхливий  потік  стромовиною
Поспішає  в  обійми  ріки.
 
Я  люблю  льодоходи  і  повені,
І  красоти  захмарних  далек
Перші  грози  озоном  наповнені,
Й  на  гнізді  клекотання  лелек.

Я  люблю  тебе  зеленоокая
І  красу  твою  позаземну.
І  тому  з  нетерпінням  що  року  я
Жду  заквітчану  і  чарівну.

Бо  коли    ти  у  шати  вдягаєшся.
Я  з  тобою  завжди  залюбки
В  свою  молодість  знов  повертаюся.
Тільки  жаль  ,  що  спливають  роки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327709
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2012

КРАЇНА АБСУРДУ

Чи    забути,    із    пам’яті    стерти,
Щоби    спокій    вернувся    у    душу?
Навіть    зорі    на    небі    вже    мертві,
Та    у    них    я    ще    вірити    мушу…
 
автор:  Лілія  Ніколаєнко



Якщо  пам'ять  почнемо  стирати,
Щоби  спокій  собі  повернути  -
То  вже  краще  напитись  отрути
І  ганебно  на  дні  помирати.

Ні!  Стирати  –  забуть    що  ми  люди.
Ні!  Не  милості  треба  чекати.
Гнів  священний  в  серця  засівати,
Нехай  він  проростає  усюди.

Проти  хамства,  грабунку,  омани.
Проти  зла,  та  засилля  нахабства
Проти  ниці  й  сучасного  рабства
Куди  нас  заганяють  тирани.

Бо  в  країні  абсурду  живемо
Й  обездолених,  ой  як  багато,
У  нас  сірі  і  будні  і  свято
Бо  по  норах  сховались  окремо.

Нехай  пам'ять  свята  поміж  нами,
Буде  вічною  і  незабутня.
Там  де  пам'ять  –  там  є  і  майбутнє
Бути  ж  їй  невмирущій  віками.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325791
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2012

ДВА ЧОБОТИ ПАРА

Два  хижих  монстра  одного  ґатунку,
І  цих,  і  тих  жорстокий  капітал
Створив  не  для  добра,  а  для  грабунку
Народу  нашого,  та  для  потал.

«Шановні  друзі»  паряться  на  нарах.
Затятий  ворог  піднімає  тост
За  те,  щоби  скоріше  їх  на  марах
ВіднЕсли  спочивати  на  погост.

І  ці    і    ті  -    два  чобота  до  пари.
І  в  цих,  і  в  тих  одна  злочинна  суть.
І  ці,  і  ті  неначе  дві  почвари
До  смерті  один  –  одного  гризуть.

У  них  мільйони,  крадені,  в  офшорах.
На  Кіпрі,  чи  ще  десь  на  островах,
А  нас  покірність  та  байдужість  в  шорах
Тримає  на  коротких  поводах.

У  них  одне.  Якби  лиш  своє  брюхо
По  пельку    ненажерливу    напхать,
А  нам  лапшу    навішувать  на  вуха
Як  прийде  час  до  влади  обирать.

Тоді  й  за  нас  згадають  жирнопикі
І  ладні  будуть  п’яти  нам  лизать,
І  знову  безсоромні  та  дволикі
Брехати  будуть    щоби  грабувать.

Та  нам  давно  уже  потрібно  знати.
Той  хто  зі  скіпетром  та  на  коні,
Противника  свого  запре  за  ґрати
А  нас?...-  Ми  й  так  по  вуха  у  лайні.

Отож  не  будем    решетами  воду
Переливати  до  кінця  життя
Проголосуємо  за  молодь,  що  народу
Дасть  віру  і  надію  майбуття.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323302
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2012

ЖІНКАМ КЛУБУ ПОЕЗІЇ НА ЧЕСТЬ СВЯТА ВОСЬМОГО БЕРЕЗНЯ.

Сьогодні,  я  у    цей  чудовий  ранок,
Такий  прекрасний,  сонячно  ясний,
Вітаю  всіх  поеток  –  коліжанок
З  жіночим  святом  й  зустрічі  весни.

Хай  квітнуть  посмішками  ваші  лиця.
І  ще  я  вам  бажаю  над  усе
В  достатку  й  мирі  жить.  Хай  здоровиться,
Нехай  Пегас  натхнення  принесе.

Додати  хочу  до  свого  вітання.
Хай  Муза  буде  поруч  все  життя.
І  вірного,  жагучого  кохання,
Амур  дарує  аж  до  забуття.

Коханні  будьте  завжди  і  шановні.
Насамкінець    додам  до  своїх  слів.
Нехай  святкові  чари  будуть  повні
А  ніч  –  палких  та  ніжних  пестощів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320062
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2012