| Сторінки (2/107): | « | 1 2 | » |
Полинний присмак самоти
Скорботне дорікання.
В очах виблискують світи -
Надії і страждання.
У грудях ще горить вогонь,
Вуста шепочуть кволо.
А місяць п'є з моїх долонь
Моє одвічне соло...
Течуть слова у небеса,
І гасять в небі зорі.
Вдивляється у образа
Душа в німому горі
Шепочуть тенори лісів,
Згораючи в багаттях,
Сто молитов правічних слів
В пробуджених зітханнях.
Холодний піт пробив чоло
І відігнав утому,
І потягнуло знов крило
До батьківського дому,
Де пісня мамина жива,
Де стіни не стискають,
Де сум, тривога і журба
Чомусь кудись зникають!
І відступає самота
В безсмерті того Раю.
Тепер із місяцем слова
У вірші я збираю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244088
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2011
.....Нас уже більше немає... Відцвіли в нашому саду всі квіти любові, і вітер розвіяв їхні зів"ялі пелюстки по світу. Коли ти раптом почав говорити прозою, я ще не знала, що це КІНЕЦЬ. Але тиша вже плакала не про нас. А я продовжувала писати вірші для тебе і про тебе. Напевно, це було тому, що тоді була весна, і мені так хотілося дихати наповну і невпинно підіймати свої ще слабкі для далеких польотів крила, на яких ще не потьмяніли рожеві плями дитячої наївності. Памятаєш це?
Мабуть, я мала тоді трішки безглуздий вигляд: нафарбована Леді Лялька, одягнена в яскраву червону блузку з глибоким декольте, чорні облягаючі штани, манікюр "а ля спокусниця", а за плечима - цілий мішок дитячої наївності! Але мені тоді було так добре з нею. І з тобою. Я дуже хотіла, щоб ти навчив мене літати, як у снах! Я навіть для цього пофарбувала свої крила в колір дорослого життя. Та раптом пішов дощ, і на них почали проявлятися рожеві плями дитинства, і ще виявилося, що ти сам не вмієш літати... Я тоді дивилася на тебе широко розплющеними очима і ніяк не могла збагнути: чи правда все це, чи тобі просто не хотілося вчити мене літати у парі?..
Всі мої вірші ти читав без особливого захоплення, хоч і знав, що вони присвячені тобі. А я не могла зрозуміти, чому ти не відчуваєш всю ту красу і чарівність, яка ховається в пелюстках тої самотньої троянди в нашому саду, і всю легкість та звабливу одкровенність дотику вітру до моїх рожевих крил?..
Той вечір запамятався мені, мабуть, назавжди. До цього ти вже не раз казав, що мені треба подорослішати. Але ж я вже була далеко не дитина! Ти довго дивився на мене спустошеними очима, і я не могла втамувати жагу з твого погляду, як раніше. І горбаті свічки в храмі нашого Кохання задув твій безжалісний подих. А моя поранена повага до тебе, накульгуючи, сховалася в пір"ї моїх крил за плечима. А ти навіть без роздумів, без єдиного натяку на жаль почав рвати всю мою дитячу наївність на маленькі клаптики паперу! А я сиділа в кутку кімнати і поливала слізьми зів"ялі троянди, які ти тільки вранці подарував. Зів"ялі від розлуки троянди...
Тієї ночі після твоєї люті ми вийшли надвір. Небо було густо всипане зорями, а окраєць блідого місяця глянув на нас із сумом. Ти мовчав. В твоїй душі доплітали павутину злості потворні павуки ненависті. Я бачила це. Я відчувала це. І саме головне - я нічого не могла змінити. Тієї миті коли небо прошепотіло: "Вже час", ти дивився в бік саду. А я просто, взявши за руку вітер, полетіла з ним у небо. Подалі від тебе. Від вбитої тобою наївності. І отих зівялих, подарованих тобою, троянд...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243794
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.02.2011
"Спогади дитинством босоногим
Повертаються у ті далекі дні,
І на душу знов летять тривоги –
Мною усі звідані дороги,
Що без батька довелось мені пройти..."
Цій історії вже більше двадцяти років. В ті часи поцілунки закоханої пари на людях та втрата цнотливості до весілля були признаком якщо не брутальності, то непристойного виховання.
Вони познайомилися, і зрозуміли, що не зможуть бути одне без одного. Він, на той час, двадцяти однорічний юнак Сергій, і дня не міг прожити без своєї Надійки. Кароока красуня, гордість школи, а потім і столичного медичного училища, об”єкт симпатії багатьох хлопців, віддала перевагу йому. Не зрозуміло, яким чином, цей босякуватий хлопець зумів розпалити іскорку кохання та пристрасті в серці неприступної Надії.
Через півроку зустрічань, прогулянок під відкритим небом, поцілунків і признань у вічному коханні, вони одружилися. В білій весільній сукні Надійка відчувала себе найщасливішою серед усіх наречених у світі! Бо ж Сергій був для неї ідеалом її таємних дівочих мрій, а майбутнє подружнє життя уявлялося їй чимось прекрасним і величним.
Майже через два роки спільного життя на світ з”явилося карооке немовля, на яке вони так чекали! Молодий батько дуже хотів сина, але небо послало їм доньку Віру... Сергій дуже засмутився, що в них народилася дівчинка. Адже він так мріяв як буде вчити грати в футбол, їздити на автомобілі та рибалити свого сина... Та цим мріям не судилося здійснитися.
Після народження дитини молода мама відчула якусь прохолоду у ставленні батька до доньки, немовля теж ніби відчувало тривогу, і вночі часто прокидалося і плакало. Надійка заспокоювала донечку, як могла, в той час, коли Сергій, з головою накрившись ковдрою, байдуже спав у іншій кімнаті. І, мабуть, йому знову снився сон, що він веде на прогулянку сина... А за стіною плакала його донька та знову, і знову дивилася своїми карими оченятами на стіну, яка розділяла її з татком, і тягнулася маленькими рученятами до матусі...
Молоде подружжя переживало тяжкі часи: Надія, яка завжди була життєрадісною оптимісткою, тепер все частіше була сумною і часто наодинці плакала від болю, що стискав її серце сталевими лещатами. Вона відчувала, що довго так тривати не може! Молода дружина не могла постійно закривати очі на випивки чоловіка з друзями та його нічні посиденьки невідомо де. Згодом дійшло до того, що Сергій почав підіймати руку на Надію. Але вона все терпіла заради своєї маленької донечки, своєї розради та єдиної втіхи, і прощала все, адже не охололо ще серце повністю... А ще вона не хотіла, щоб її маленька дівчинка росла без батька.
Але останньою краплею в чаші її терпіння стало гірке слово „зрада”... Молодій жінці здалося, що вона пораненою птахою летить у темну прірву, далеко від їдких поглядів знайомих, зрад та байдужості чоловіка, а головне від страшних спогадів. До життя її повернула донечка Віра. Своїми оченятами дівчинка нагадала Надійці, що жінка не одна на цьому світі, і в неї є заради кого жити!
Минуло майже п”ять років після народження дитини і молоді батьки зустрілися в місцевому відділенні РАГСу ще раз (вже майже три роки вони не жили разом), щоб розірвати стосунки вже формально. Підписавши папери про розлучення, вони поставили останню крапку в історії їхнього подружнього життя. Але ще не раз думки Сергія повертатимуться у колишню сім”ю... Ще не раз посмішка і вираз обличчя донечки нагадає Надії про чоловіка, який став батьком їх дитини, і залишився першим і єдиним коханням її життя. Але більше вони не бачилися. Сергій поїхав з міста, де назавжди залишив без свого тепла єдину в світі доньку.
Пройшло багато років. Маленька кароока дівчинка виросла і стала студенткою одного престижного Київського Університету. Весь свій біль від браку таткової уваги, насмішок однолітків про неповноцінну сім”ю, та недостатніх коштів дівчина виливала на папері. Так народжувалися її вірші. Багато з яких вона присвятила і своєму батьку. Але слово „тато”, мабуть, назавжди зосталося для неї недосяжним і незрозумілим. Доброзичливі люди говорили, що він знайшов собі нову сім”ю, де чужий син став для нього ріднішим рідної доньки. Але дівчина не дуже журилася через це, а може просто не показувала нікому свого болю. І лише іноді, побачивши десь турботливого татуся з дитиною, її темні карі очі наповнювалися журбою і вуста торкалася ледь помітна сумна посмішка...
Та душу двадцяти однорічної Віри не покидає думка, що колись по волі небес крига в серці її батька розтане і вони зустрінуться. І може саме тоді, по його старечій змарнілій щоці скотиться одна єдина сльоза – жалю та каяття...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243792
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.02.2011
Минорный вздох тающей на груди тишины… Эхо, беззвучное неуслышанное эхо нежности… Пальцы, желающие коснуться твоего тела, уже так слабы от желания… Ночная бабочка обжигает себе крылья лунным светом… И небо роняет звёзды в память про эту ночь… Дымит ещё фимиам любви. И страсть ночами тихонько завоёвывает мысли и тело, пробуждая ото сна. Душа преданно и с болью глядит на твою фотографию, и с глазами усталого заплаканного ребёнка молиться в пустоту, а рука пишет на бумаге потрёпанные ветром мысли:
« …Подкотив рукава, улыбнётся заплаканно тень,
Та, что в зеркале видна напротив – тень юной старушки… »
И вдруг так захочется выть на луну! Но её нет. Она за тучами. Завтра будет дождь.
Обещай мне! Обещай быть моим! Навеки моим… Это же так просто. Подари мне себя! Навсегда! Не на минуту, не на час! На каждый день, на каждую ночь… Я заберу твою боль, а ты взамен возьмёшь мою радость. Обещай быть моим. Только не бросай пустых слов – они поламают ветру крылья, и он превратится в ещё одного бескрылого Ангела…
Обещай быть моим…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243582
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 26.02.2011
Болючі спогади розлуки...
Самотній погляд у вікно...
Душа так крається від муки,
І сльози на очах давно!
З незрозумілої образи –
Незаржавілої іржі –
Навіє вітер знову фрази,
Такі ж гострющі, як ножі...
І пух легенький тополиний
На плечі каменем впаде,
А ключ самотній журавлиний
Журбу на серце покладе.
Змарнілі мрії на світанні
Згорять осиновим вогнем,
На рану попіл від кохання
Впаде з написаних поем.
І розтерзали душу муки
До крові думкою давно.
Болючі спогади розлуки...
Самотній погляд у вікно...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243574
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2011
Под ласками нежных пальцев дрожат о любви сагаты*,
И шёлк простыней во мраке маняще зовёт к себе.
Прости, что я буду страстной, ведь просто когда ты рядом,
Я быть не могу другою, душа танцует тебе.
Не просто бывает – верить, но ждать ещё более сложно,
Но как не попробовать можно влекущий и сладостный плод?!
Когда так уста желают вкусить его мякоть запрета,
И хоть бы на миг оказаться у Рая твоих ворот!
И даже холодный ветер не сможет меня заставить
Все чувства туманам оставить, распяв на рябине ночь.
Я буду твоею мыслью, душою твоею чистой,
И тенью твоею быстрой, когда зашагаешь прочь…
*сагаты - муз.инструмент
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243450
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.02.2011
Закохано дивлюся в твої очі,
У їхню даль безмежно-голубу,
І спогади недоспаної ночі
Шукаю в них, як істину святу.
Пробуджені від спокою зізнання,
Омріяні у снах прості слова.
І подихом збентежене світання,
І серце, що з тобою ожива.
Коли тебе немає - в серці туга,
В очах - самотні відблиски роси.
Ти моя щемна, зболена недуга,
Та намагаюсь біль цей зберегти.
Бо ж голос твій загоїть усі рани,
Напоїть насолодою ночей.
Лиш душу збережи ти від омани,
Не відвернись від погляду очей!
Не відречись від сказаного слова,
І взятої руки не відпусти,
І не спали у запалі розмови
Тобою всі заквітчані мости!
Ловлю твій погляд ніжний на світанні,
І завмира цілунок на вустах.
Гублю себе й знаходжу у зізнанні,
І розквітаю у твоїх руках.
Закохано дивлюся в твої очі,
У їхню даль безмежно голубу.
І спогади недоспаної ночі
Шукаю в них, як істину святу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243447
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2011