| Сторінки (2/108): | « | 1 2 | » |
Вуса сиві, ніс червоний.
Несе казку на долонях.
Не простий долає шлях
Із мішками на плечах.
Він працює ніч єдину
Для дітей, що вірять в диво.
Під ялинку новорічну
Покладе він річ незвичну.
Хоч старий вже, хвора спина,
Та чекає там дитина.
Дід залазить у димар -
І почнеться цей кошмар.
Підкрадеться він до ліжка,
Обійме малого ніжно.
Скаже хлопець: "Справжній ти!"
Дід: "Так. Тихо, хлопче, спи".
Далі ласки, плач і сміх.
Дід - проклятий педофіл.
А дитина щиро вірить,
Що дідусь її не скривдить.
В ніч казкову, в ніч чарівну,
Дід гвалтує їх, наївних.
Перед тим, як дім покинув,
Ще й гостинності відвідав:
З'їв із медом смачний пряник.
Хлопець плакав цілий ранок.
Це із пам'яті не змити.
Як із цим надалі жити?
У один всі злились дні.
Він закрився у собі.
Все малює той малюнок...
Дід зробив такий дарунок.
Вірш не ставить за мету змінити
уявлення про Діда Мороза чи заперечити факт
його існування, а лише звертає увагу на проблему
насилля над дітьми, яка особливо гостро постала
у сучасному суспільстві.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299527
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 12.12.2011
Тоді я вперше з ним зустрівся. Те почуття незрозумілого, роздираючого тіло зсередини страху було мені ще незнайомим. Звичайно, я і раніше з ним перетинався, але так, щоб обличчям до обличчя, такого ще не було. Мій мозок всіляко намагався заблокувати спогади про нього і я вигадував різноманітні версії, аби тільки заперечити факт його існування. Але тепер, коли він стояв на відстані якихось десяти метрів від мене... Всередині мене все похололо, а по тілу бігали гігантські мурашки. "Не видавати страх, тільки не видавати свій страх" - подумки повторював я, а сам тремтів і ледве перебирав ногами. Тоді мені вдалося з ним розминутися, вдалося вижити...
- Не вигадуй, це все твоя фантазія! - а я так благав, так просив їх переїхати, втекти з цієї чортової місцини. Я навіть погрожував податися в монастир. Посадили під домашній арешт. Його не ув'язниш...
В ту ніч я проснувся від холодного подиху, який студив моє обличчя. Відкрити очі я не наважився. Так і лежав години дві, боячись навіть повернутися на інший бік. Я чув, як роздуваються його ніздрі, як він сопе. Від переляку кинуло в жар. Господи, я ледве не втопився у власному поту! Тоді я вперше почав молитися. Молився як вмів. Головне - подумки. Не знаю, чи почув Бог мої молитви, але треті півні заспівали на диво рано. Вдалося вижити...
Коли вони прийшли по мене, я сидів у кутку і колихався. "Звільнив, я просто їх звільнив". Вони не питали, навіщо я це зробив, не дивувались, що саме я їх викликав. Один з них підійшов і запропонував води. Як же хотілося витягнути пістолет у нього з кабури і застрелитися! Та я знав, що так просто він мене не відпустить. Він би й батьків моїх не відпустив, а значить я зробив все правильно. От тільки ніж виявився не таким гострим, як я розраховував, трішки помучились. Але то нічого, живими б вони мучились більше. З будинку виводили під руки з двох сторін. Його не втримаєш...
Його присутність я відчував навіть у ванній кімнаті. Незрозуміле відчуття, ніби тисне щось на мене з усіх сторін. А він завжди стояв за спиною. Я ніколи не обертався. Дзеркал старався уникати. Одного разу я не втримався і поглянув назад. Очі нічого не зафіксували, та він був там, я це точно знаю. Він нічого не говорив, нічого не робив, та сама його присутність робила з моїм мозком жахливі речі. Уява розігрувалась і я вже не міг контролювати свій страх. Емоції стримував, а страх не міг. Хтось колись розказував, як втікав від нього, та я в це не вірив. Тому й не пробував. Якось я закрився від нього в темній вузькій кладовці. Стіни ледь мене не задушили. Я бився в них, ліз на стелю, кричав, а двері знайти не міг. Тоді я вперше покаявся, вперше зізнався у своїх гріхах. Бог мене не почув. Кладовку залив промінь світла, він пробивався у щілину між дверима і стіною. Мабуть, протягом відкрило двері. Вдалося вижити...
- Ти можеш його описати? Намалюй його, - я не знав, як це зробити. Він стояв у лікаря за спиною, а я не пам'ятав, як він виглядає. Лікар ще довго щось буркотів, та я його не чув, я занурився у власні думки. Це було єдине місце, де я почувався вільним. Та я не був там щасливим, там прокидалась моя совість і я починав плакати. Я плакав за батьками, плакав за попереднім життям. Я ридав, тому що мені було себе шкода. Не знаю, чи плакав я насправді, але в думках я заливався слізьми. Мене відводили в палату, і я знову опинявся під його впливом. Я почав з ним говорити. Я більше його не боявся, я мовчки йому підкорявся. Приходили санітари, давали ліки. Скоро санітарів не стане. Його не вилікуєш...
Інколи він приходив у мої сни. Він кликав мене за собою, а коли я не йшов, він просто виривав мою душу. Він її виривав і викидав. Я бачив, як вона опирається йому, я чув її крик, відчував її муки, та нічого зробити не міг. Тоді він залазив на місце душі, і я прокидався. Прокидався де-інде, але тільки не вдома. За селом, у лісі, біля річки... Майже завжди руки були у крові. У крові і землі. Я приходив додому тільки під ранок, а пізніше знаходили жертви. Його жертви. Якось я проснувся раніше потрібного. Я руками заривав труп. Тоді вдалося втекти, вдалося вижити...
Я лежав у труні, на похорони майже ніхто не прийшов. Волосся сиве, весь змарнілий, помітно, що заляканий. А мені всього 25. Священника не було - самогубців не відспівують. Я був надзвичайно розгніваним з цього приводу: я не самогубець - це він мене убив! Закопали на окремому кладовищі, ніби я в чомусь винен. Його поруч не було, мертвим я був йому не цікавим. Після смерті я намагався його знайти - не вдалося. І навряд чи вдасться, хоч у мене попереду і ціла вічність. Я знав, що він десь є. Його не уб'єш...
Дякую за натхнення Наталку Чопик(Ilsa) і її твір "У цьому домі геть порожньо…"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291427
рубрика: Проза, Езотерична лірика
дата поступления 07.11.2011
Де ділись генії-поети?
Де ділись генії-митці?
Що карбували, як монети,
Слова, тримаючи в руці
Не паличку чарівну палко,
А звичайнісіньке перо,
Любили мову рідну змалку,
Плекали в серці, як добро.
Де ділись генії великі?
Де ділись ті, що в туги час,
В години розпачу і крику
Слівцем підтримували нас?
І в майже мертвій вже країні
Лиш чулись вільні їх слова,
Слова прекрасні, солов’їні, -
Жива ще мова, ще жива!
То не слова були – перлини,
А мова – чистий діамант.
Творили задля України.
Де дівся зараз той талант?
Де ділись поклики надії?
Де ділись щирі голоси?
Над ними зараз вітер віє,
Їхні могили заросли.
Бо їх нема, пішли у вічність,
Пішли давно у забуття.
Та не померла їх величність,
Та не забуте їх життя.
Але чи варто пам’ятати,
Якщо не можем оцінить?
Ми мову стали забувати,
В чужій країні стали жить.
Батьків ми славу в бруд втоптали,
На рідний край вдягли ярмо.
Самі у себе все покрали,
Так скоро й матір продамо!
Сліпі ми стали, безпорадні,
У душах жадібність кипить.
Де ділись генії-таланти,
Хто словом все це міг спинить?
І поки ще мовчать багнети,
І стали черствими не всі,
Озвіться, генії-поети!
Озвіться, генії-митці!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286846
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.10.2011
Птаху Щастя тримаю в руці.
Вустами сміюся, сльоза на щоці.
"Ну все, переможець! Нарешті впіймав!"
Зміню на квартиру свій сірий підвал.
Геть треники брудні - джинси куплю,
Не буду більш їсти траву і смолу.
Помиюсь нарешті, зніму десь дівчат.
Схожу у театр, на бал-маскарад...
Думки полетіли, понеслись уверх...
Я стиснув міцніше в руці револьвер.
Лиш "Бах!", маса диму, - прокинулась Птиця,
Кулею ржавою рознесло обличчя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285714
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 11.10.2011
Цілий день на ногах, всі руки у крейді,
Злипаються очі і горло хрипить.
Вкладаєш у голови лінивим студентам
Науки складної надійний граніт.
Працюєш натхненно, ведеш за собою,
Навчаєш як слід уникати невдач.
Ми кажем тобі величезне "Спасибі!",
Наш змучений, рідний, дорогий викладач.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283729
рубрика: Поезія, Ода
дата поступления 01.10.2011
Доволі знайомі обличчя навкруг.
Та зовсім не радий чомусь я їх бачить.
Присутній тут навіть найкращий мій друг,
А он і любов моя перша маячить.
Без настрою всі, і губи надуті.
Ніхто ні про що ні з ким не говорить.
Згадались раптово образи забуті,
Зціпивши зуби кожен носом воротить.
Пройшовсь поміж них, заглянув їм в очі,
У пам’яті зразу усе промайнуло.
Як ми веселились, аж серце тріпоче.
Та що ж такі милі ми в пеклі забули?
Ми тут всі свої, з того покоління.
Ми спільної долі, бо з часу одного.
І як не пручайся, та з нашим корінням
У рай нам усім закрита дорога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278261
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 02.09.2011
Я б зістрибнув із скелі у безодню,
Я б утопився в водах річкових,
Убив би силу я земну, природню,
Навіки мій би голос стих,
Якби нічого я не чув про них,
Якби нічого я не знав про мрії,
Що живлять розум і жагу до дії,
І затуманюють людські серця.
Із ними йтиму, йтиму до кінця,
Не розгублю їх, в полі не посію,
А збережу їх в себе у душі.
Усе життя я лиш роблю, що мрію
Про щиру душу й волю без межі.
Бо хто не мріє, той гниє в іржі,
І той не знає радості земної,
І не приємний тому запах хвої,
І не оцінить той оцих рядків!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278114
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.09.2011
Шпалери обдерті, вікна побиті,
І тиша сповідує страх.
У зеркалі облік кров`ю розмитий.
В кімнаті у темних тонах.
І тисне на скроні повітря задушне,
І сльози від болю в очах.
І ніде сховатись від спогадів смутних
В кімнаті у темних тонах.
Порожня, здається, та ніде ступити,
Повсюди розруха і крах.
Як зміг я життя все своє тут прожити?
В кімнаті у темних тонах.
Її мертві стіни і труби-убивці
Мене переслідують в снах.
І скільки людей безслідно тут зникло.
В кімнаті у темних тонах.
І погляд байдужий її оглядає,
І награний жах на вустах.
І сцени насильства в думках виникають.
В кімнаті у темних тонах.
Там дім мені рідний, там світ мій коханий,
В якому я вільний, як птах.
Це плід бездоганний моєї уяви,
Кімната у темних тонах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248145
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 19.03.2011