| Сторінки (2/126): | « | 1 2 | » |
Сильний дух і холодний розум – основа людини.Так завжди було,так має бути.Ми не з роду давніх ацтеків або диких племен далекої Африки,ми зовсім інша цивілізація.Слов’янська кров набагато могутніша,ніж можна уявити,просто ми про це забули.Агов,Піпл!Я до вас звертаюсь!І не потрібно ховати голову,подібно до переляканого страуса.У ній все одно порожньо,з вас нічого взяти.Мовчитие?Мовчіть…
Чого ми постійно боїмося?Може когось?Тоді кого?Один одного,машин,стихійних явищ?Технічного прогресу?Загубитися в сірій масі,залишитися самотніми та померти забутими?Страх – одна з властивостей нашої психіки.Але боятися треба себе самого.Ми – головна рушійна сила,перед якою не встоїть жодна з можливих перешкод;зброя масового враження,яку в руках ми ж і тримаємо.
Чому так часто брешемо?Бруд і сморід практично злився з людською повсякденністю.Наше”я” захлинається густим гівном та помиями.Ми брешемо вдома,плетемо нісенітниці на роботі,часом вигадуючи такий абсурд,що виходить за рамки гіперфантастичного.Куди до нас Стругацьким чи Р.Сальваторе!У своїй брехні ми неперевершені.А найсмішніше те,що ми самі ж в неї віримо.
Помста.Жахлива річ,та якою звабливою і жаданою вона може бути.Особливо,якщо стає сенсом життя.Кожний день,наповнений цією отрутою,додає досі незнаних сил.Чому ми злопам’ятні?Навіщо вбираємо в себе ту нечисть слів і випорожнення вчинків та відповідаємо тою ж гидотою?Хіба від цього стане спокійніше на душі?Кажіть що хочете,але в позитивну відповідь я не повірю.
Чи кохали ви по-справжьому?Пристрасно,божевільно,наче востаннє?Підніміть руки.Один,два…Все зрозуміло.Задавав собі хтось хоч колись питання:чому ми не вміємо любити?Навіщо діяти за математичним правилом,типу”я така і ти такий,ми однакові,не буде ніякої різноманітності, плюс на плюс дає мінус, і ми не зможемо бути разом”!?Що це за видумки?Нащо створювати ілюзію?Та якщо вже пішли таким шляхом,то чому не можна взяти за приклад,коли мінус на мінус дорівнює плюс?Хіба ж більше обдуримо себе?Як би я зустрів одного з таких розумників,то розбив би йому ніс.
Ми швидко звикли до того,що на світі все має свою ціну,не замислюючись про наслідки.Самі ставимо цінник,часом роблячи невеличку знижку.Народна мудрість мовить:”Коли гроші говорять,то правда мовчить”.Підкуп,хабар – такі ж самі слова,як Батьківщина і сім’я.Для теперішнього суспільства вони знаходяться на однаковому рівні.Чого нового ще чекати від нас самих?
Ви сидите на місці,підперши руками підборідки й думаєте:”Нафіга він перед нами розпинається і прагне довести те,що ми прекрасно розумієм?”Я не знаю.Напевно стомився мовчки дивитися на всю цю парашу,погоджуватися з усілякою маячнею,по-собачому віддано киваючи головою.Я не уявляю скільки ще “чому?” і “навіщо?”.Я не знаю,що буде завтра.Але щось мені підказує на існування іншого шляху для нас усіх,більш гуманного,чистішого.Де його шукати?Розшифровка знаходиться в середині кожного,її потрібно тільки вірно розтлумачити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259805
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 15.05.2011
Любові трохи,кілька ніжних слів
Мені подарувала на прощання.
Себе украла з моїх снів,
Залишивши лише страждання.
Знайомі підказали,де тебе знайти,
А там сказали,що шукати марно.
Надходила весна,розтанули сніги,
Та небо зоставалось хмарним.
І от,коли яскраві промінці зирнули у вікно,
Я тінь твою побачив ненароком.
Застуджену самотністю давно
Поїв тебе я березовим соком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259804
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.05.2011
Сонце нестерпно пекло,яскравим промінням віддзеркалюючись від гранітних пам’ятників. На кладовищі було спокійно,незвично затишно і жодної живої душі. Над головою шелестіло листя молодого бузку,а в повітрі пахло тюльпанами. Все це могло ощасливити душу,подарувати якусь радість,та кладовище трохи невдале місце. Хоча тиша тут справді мертва.
Останнім часом вони були близькими як ніколи. Він,покинутий життям,самотній та непотрібний вже нікому;вона,ще зовсім юна,невиліковно хвора,прекрасна і невинна. Що їх звело разом? Що з’єднало прокляті душі в ту мить,коли єдиним виходом для нього було напитися до забуття,а для неї заснути міцним сном,якщо біль ненадовго минав? Можливо то лише випадок,проте як багато значив він для обох.
Весняне небо затягло сірими непроглядними хмарами. Вітер гойдав дерева,ворушив чорні стрічки вінків на свіжій могилі,від якої несло сирістю та смертю. Він мовчки стояв над купою землі,встеленою зав’ялими квітами, де похована вона – краплинка щастя,останній промінь світла серед непроглядної ночі. По обличчю сповзали сльози,перемішані з холодним дощем. Так відбувається в житті:після білої смуги обов’язково приходить чорна,але приходить назавжди. Сонце затягує хмарами,небо стає сірим.
Ще з дитинства вона писала вірші. Веселі,зі змістом та без,про кохання,яке кожна дівчина хоче зустріти,проте після звістки про смертельний діагноз все змінилося. Вона замкнулася в собі,нікого не підпускаючи. Змінилися і вірші: тепер вони набули “чорного” змісту. Часом вона й сама їх боялась,палила,рвала на шматки,потім знову переписувала з пам’яті. Останній закарбувався у його голові назавжди. Вона ж,зі слізьми на очах,ледь вимовляючи слова, присвятила ті рядки йому – першому і останньому,хто зрозумів її насправді,кого вона кохала й для кого жила два роки,забуваючи про нестерпні болі. Для нього вона дійсно стала принцесою.
Свет глаз любимых позабить не в силе
Назад вернуться тоже не смогу.
Лишь солнца лучь на каменной могиле
Растопит снежную пургу.
Я счастье не на долго подарила
Принцесою была в твоих мечах.
Последние часы тихонько небеса молила
К тебе заглядывать во снах.
Коли її нестало,померло щось і в ньому. Щасливе життя перетворилося на звичайне існування. Душа нещадно палила з середини,але не покидала. Майже до ночі він сидів на її могилі, пошепки говорив,плакав. Тут пожежа в душі стихала. Стихала,та не гасла. Тихий густий дощ поливав травневий вечір. Прохолодні краплі наскрізь просікли тонку куртку,хоча він цього навіть не відчув. Знав, що зараз піде додому,до їхньої порожньої квартири,діждеться ранку і повернеться знову до своєї маленької Принцеси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259320
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.05.2011
По зеленій галявині пахучого саду тікає останній світлий промінець, ніби прощаючись із замріяною природою травневого вечора. Теплий вітерець лагідно пестить дерева, ніжно хитає білі крони, осипаючи цвіт додолу, обіймаючи шовкову траву.
Червоні троянди вкриваються крапельками прохолодної роси. А на небі з`явилась рожева смуга, сповіщаючи про кінець дня. Далеко за полями, високими пагорбами заходить воно – весняне, трохи смутне сонце, падаючи в глибокий яр.
Рожева смуга все більше затягує стомлене небо, поєднуючись з його блакитним кольором, створює щось неймовірне і небачене людським оком. А сонце заходить. Воно ховається, спалахує золотим вогнем, що падає між високими деревами, надаючи чарівного захоплення душі. Іскри палахкотять над ставом, переливаючись і виблискуючи, гаснучи і знову з`являючись. Справжнє чудо.
Легкий туман охоплює рожевий горизонт, затуляючи зелений ліс, де й досі ледве світяться золоті промені. Згодом туман огортає весь вечірній світ, навіюючи якусь романтичну прохолоду.
Навколо тиша, свята тиша, яку приємно слухати і гріх порушити. Її мелодію доповнює тихий шелест гілля та моторошний спів сови, яка сховалась серед вечірньої природи. Прохолодний смуток стає дедалі ближчим. Швидко пробігають хмарки. Раптом сонце погасло, сколихнувши землю, огорнувши її мороком. І дивно так, і чарівно, і якось незвичайно.
Повільно лягає темрява. Лише видно вогники далеких хат та верхівку старої церкви, хрест якої,ніби ніби підпирає небесні ворота, де тільки що так чарівно заходило воно – весняне, трохи смутне сонце, падаючи десь в глибокий яр…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259206
рубрика: Проза, Пейзажна лірика
дата поступления 12.05.2011
Зустрів тебе я зовсім випадково
Тієї ранньої весни.
Ти посміхнулась загадково
І не дозволила піти.
Від слів гарячих та п’янких
Втрачав свій розум щохвилини.
Серед брехні і балачок пустих
Твій голос, наче сонце линув.
Ти посміхалась боязко й сором’язливо
Щось справді неземне в тобі було.
Торкалася долонь моїх звабливо
І в серці відчувалося тепло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259153
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2011
Роки приходять і відходять,
Чоло давно вже вкрила сивина.
Цвітуть дерева,
Сонце сходить та заходить,
Душа ж навіки молода.
Блищать медалі й нагороди,
Вогонь жевріє ще в очах.
Для нас зробили подвиг,
Подолавши всі незгоди
Вам перемога бачилася в снах.
Бо кожен бій, бо кожний постріл
Вас наближав до того дня.
І від фашиста,
Його ненависті й злості
Лягали в землю зовсім юні тіла.
Весна панує владно навкруги,
Наповнюючи фарбами життя.
Ви живі,
Значить будем жити й ми,
Щоб пам’ять зберігати у серцях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257775
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 05.05.2011
В этих глазах не пылают огни.
В них очень страшно и пусто.
Нет,не бойся,посмотри,-
там упала звезда,ты улыбаешся,
а мне грустно.
В этих глазах холод зимы.
Они больше не плачут.
Мне не дожить до весны,-
тебе не понять,
что это значит.
В этих глазах смерти печать,
призрачный мрак,вьюга и стужа.
Прости за то,
что не умел летать,
может это и лучше.
В этих глазах зеркальная ночь.
Я вижу ее,она ждет меня.
Сволочь-тоска,
гони суку прочь.
Я ухожу ради тебя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257771
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.05.2011
Вечером я брошу пить,
подстрегуся и побреюсь.
Стану в мире трезвом жить,
только на себя надеясь.
Если есть на свете бог
он поймет меня,поддержит.
Выбор правильных дорог
в далеке от выбора одежды.
Вечером я брошу пить,
подлечу маленько печень.
Не связать меж нами нить
и не загорятся свечи.
День вчерашний смело сжог,
что еще меня тут держит?
Выбор правильных дорог
в далеке от выбора одежды.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257560
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 04.05.2011
Початок чудової літньої днини. Розкошує сонячний ранок. Непреривно лунає гамір шпаків у садку за відкритою кватиркою. Здавалося б, все красиво й симпатично. Та який там хєр!!! То лише наівна близорукість далеких і нерозумних(язвєніків та трєзвініків).
Назва тієї штуки по-різному звучить. Бодун. Отходняк. Похмілля(за стандартом). Горіння труб. Але головне,що під її могутнім впливом знаходилися практично усі. Ледве-ледве роздерши беньки,на автоматі намагаєшся оглядітися довкола,аби уявити,де ти і що ти. Після невдалих спроб підвестися,з горем навпіл,все ж вдається вловити під ногами щось надійне та тверде. Зробивши кілька різких рухів,починаєш пригадувати шкільну програму з фізики,закон земного тяжіння,якому підвладний зараз,як ніколи. Неварто й казати про химерні відчуття в голові,схожу на дзвіницю,гівняний присмак в роті(за народним говір’ям – котики нагадили,а як і коли ці серуни таке скоїли залишиться загадкою). Це лишнє,бо до сліз таке ріднє,таке знайоме.
Ноги,мов залиті густим бетоном,ледь волочаться,очі шукають щось холодне та кисле(хоча б холодне),а руки машинально тягнуться до холодильника. Ковток за ковтком повертає життя у правильне русло. У горлі розбивається той противний сухар,що мучив цілу ніч,тіло повільно прокидається,охоплене одночасно тремтінням і насолодою.
А потім пару хвилин клянеш себе матюком,мовляв нахуй я так жостко бухав учора. Пригадається замовлене літрове(для ривка)пиво. Одразу ж у хід пішла горілка. Накінець з’явилося вино. Файний вечір,дружня компанія.
Ну,і звичайно,завершальний штришок домалює кохана. Кілька вульгарних(якщо можна так назвати)заяв,бо на лагідні аж ніяк не заслужив,повернуть знову до пекла,з якого от-от вигрібся. Мов грім у ясну погоду. Ніби сходження гірської лавини. Який раз вона ставить перед несправедливим вибором:або я,або бісова випивка. Сердечно обіцяєш,що це було востаннє. Дурень,ну перебрав трохи,з ким не трапляється…І який раз кохана прощає. Свята жінка. Така собі Мадонна.
Ось гордо виходиш на поріг,вдихаєш свіже ранкове повітря . Сонце здіймається вище й вище. І все майже ніштяк,та бракує невеличкої дрібнички,за якою швиденько мандруєш до сусіднього генделика. Перейшовши через дорогу,здаля помічаєш,як кучкуються мужики за столиком під накриттям,жадібно тримають золотисте пиво в бокалах,з радості розтягуючи гемби до самісіньких вух.
І коли сам добряче відсьорбнеш пінного та прохолодного,раптово зрозумієш,що життя не таке й паскудне, як про нього говорять. Ну,а все інше – до сраки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256355
рубрика: Проза, Дотепні, сучасні епіграми
дата поступления 27.04.2011
Я не Есенин,я не Блок,
не Лермонтов,не Пушкин.
Есть в жизни тысячи дорог,
Какую выбрать лучше?!
Речей кабацких не толкал,
не слег на дуэле в землю.
Я множество вещей не понимал
и много до сих пор не внемлю.
Не Гоголь я,я не Булгаков,
от мистики судьба отбила.
И так довольно видел страхов-
моя любовь меня убила.
Пускай уж гением не стану,
не получу наград и премий.
Я залечю сквозную рану,-
поможет Бог,в запасе время.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256352
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 27.04.2011
-Скорей беги.Спасайся,солдат,-
Стонал осколками израненный комбат,
Вдыхая воздух ,наполненный смертью.
И паренек,зжимая нервно автомат
Бежал по полю боя наугад,
За помощью спеша в соседнюю деревню.
В ауле том их разведрота находилась,
Дорога пыльная гадюкой подлой длилась,
Солдатика заметно покидали силы.
А в роте резво и буйно веселились
(в сержанта близнецы родились),
И только пареньку весь свет немилый.
Он пот глотал вместо воды,
Где-попало прячась от вражей орды,
Слушая,как утихает пулеметная стрельба.
Но не сбежать от проклятой беды,
За этих полдня он стал седым,
Никто непричем,ведь война есть война.
И вот,казалось лишь рукой подать
И до аула,до ребят,
Но тут не так то было.
Четыри выстрела подряд
Скосили парня прямо в такт,
Прошив насквозь детскую спину.
Уж столько лет старушка-мать
Не перестанет тужить и страдать,
Ведь нету сына,нет мечты.
За что приказ был отдан до конца стоять
И за кого пришлось сынишке жизнь свою отдать?
Но нет ответа,как нет былой страны…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256168
рубрика: Поезія, Военная лирика
дата поступления 26.04.2011
Кілька останніх ночей я бачу один і той же сон. Звичайний сон,нічого дивного. Але не виходив він чомусь з моєї голови,вразивши своєю справжністю. Щоразу прокидаючись з таким відчуттям,наче був там,ніби все реально відбувалось. У ньому не існувало ні страху,ні зла. Мабуть перший раз в житті я хотів,аби сон цей не закінчувався.
…Сонце повільно освоювало небесний горизонт. Ранкова літня роса рясно омивала босі ноги,залишаючи мокрі смуги на загорнутих штанях. Поряд прокидалися дикі червоні маки,ледь чутно шепотіли густі зелені трави. Все те,що було мало помітним,зараз смикало за найглибші й найтонші ниті душі.
Ми легко ступали на ще невідійшовшу від нічного сну землю,тримаючись за руки,щоб не загубитися серед сивого туману. Сонце допомагало нам. Справедливо зайнявши свій трон на небі,заганяло туман до неприступної в’язниці,заковувало яскравим промінням.
У самому низу долини розлилося невеличке озерце. Воно виблискувало,розсипалося іскрами. Невгамовні хвилі підмивали піщаний беріг. Довкола панував аромат аїру. З кожним кроком,підходячи до озера,ми все вище і вище підіймалися вгору,немов на крилах. Політ наш над неземним раєм,здавалося,тривав цілу вічність. Непомітим був хід часу,не відчувалася втома. Лише ти і я. Хоча ні… Був ще будильник,сигнал якого змусив залишити те дивовижне місце.
І розплющивши очі, я довго дивитимусь на тебе,заспану та ніжну.
Розумію,як безтямно люблю цю солодку посмішку й маленький носик…
Знаю,що нікому тебе не віддам…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256167
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.04.2011
Я вчора бачив,як наступало літо,
Омите грізним проливним дощем
І сонцем палким наскрізь розігріте,
Прийшло червневим ясним днем.
Гулящий п’яний вітер
Всі таємниці по-секрету розповів,
Що він під вечір підглядів,
Як перед сном танцюють голі квіти.
Як місяць плив по мілководдях,
Й лишались цноти молоді зірки.
Симфонію нічну заводять
Веселі музиканти-цвіркуни.
Раптово змовк зхмелілий вітер,
Базікати стомивсь і відійшов до сну
Я б все віддав.Я б ще налив йому,
Аби усе те власним оком углядіти.
Я вчора бачив,як наступало літо,
Омите грізним проливним дощем
І сонцем палким наскрізь розігріте,
Прийшло червневим ясним днем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255378
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2011
21 квітня 200… року
Прокинулась я,коли на годиннику не було й сьомої ранку. Цього дня чекала майже місяць. Нарешті сьогодні така довгождана виписка. Речі давно зібрані під дверима. Муками повзуть останні години. Медсестра сказала,що лікар от-от прийде. Я мовчки сиджу на застеленому ліжку,дивлюся у вікно. Очікування – найнестерпніше відчуття.
Двері моєї палати відчинилися. На порозі з’явився лікар,з якоюсь незвичною усмішкою,оглядаючись довкола. Один єдиний підпис,побажання здоров’я та всього найкращого,і я вільна. Неквапливо закидаю спортивну сумку на плече,пошепки прощаюсь з медсестрою. У душі надіюсь,що сюди більше не потраплю.
Надворі володарює справжня весна,зі всіма своїми природніми атрибутами. Повітря переповнене надзвичайними запахами. Квіти,дерева – все злилося докупи. Йду повільними кроками,посміхаюся сама собі,нетерпляче ковтаю ароматне повітря. Дорога додому далека,але замість тролейбусу хочу пройтися пішки. Зараз для мене все навколо здається новим,досі небаченим.
Вимикаю стомлений від есемесок та іграшок мобільний. Нікого бачити й чути не хочеться. Невгамовно голосять пташки,грайливий вітерець лагідно торкає волосся на голові. Кругом усе світле та живе.
І я також жива.
14 липня 200… року
Сонячне проміння заповнило мою кімнату. Промінці швидко опанували письмовий стіл,доганяючи один одного і раптово зникаючи. У прочинене вікно дихало легкою прохолодою після нічної грози. Цього літа вона була першою,якоюсь мелодійною та рідною. Я слухала її від першого грому й до кінця,переживала,наповнювалася чужою досі для мене силою.
А потім голову охопили спогади,давно забуті нездійснені мрії. Ще через деякий час тіло моє палало від нестримного бажання. Справжнє божевілля панувало у душі. Не розуміючи на той момент нічогісінько,я знала й відчувала лише одне. Я хотіла тебе кожною клітиною свого тіла,воліла потопати від твоїх гарячих доторків і поцілунків,звабливого погляду та медових слів. Я шалено бажала тебе,проклинаючи себе за це.
Але вогонь той виявився сильнішим за мене. Хоча змагатись з ним і не збиралась,а просто віддалась…Твої міцні та ніжні руки бережно й лагідно гладили моє оголене тіло. Жадані теплі уста повільно спускалися від шиї до грудей,неслухняний язик грався з моїми сосками. Майже на виліт стукотіло серце,а тіло вкривалося дрібними мурашками від спокуси.
І коли губи твої покинули мій “заведений” клітор,ти ввійшов в мене глибоко й поривно. Брав мене жадібно,зухвало,та одночасно і лагідно,без поспіху. Кожний твій поштовх посилював те багаття,яке розгорілося у моєму лоні. Полум’я пристрасті полоняло і підносило нас аж до самого едему. А коли ти кінчав в мене,здригаючись від екстазу,то тримав мої руки у своїх долонях,щосили стискаючи їх… Господи,я б усе віддала,аби це було реально.
24 жовтня 200… року
Як швидко пролітають хмари. Підвласні силі осіннього вітру,вони мандрують безупинно по блакиті неба. Я могла б вічно спостерігати за цим досить звичним дійством,не відчуваючи втоми і не відводячи погляду. У такі моменти час,ніби завмирає. Зупиняються стрілки на годиннику,затихає все навкруги. І тільки напівпрозорі хмари,розправивши крила,ганяють по безкрайній синяві.
Зовсім випадково зустріла колишнього однокласника. Після останньої зустрічі нашого класу минуло років з шість. Відтоді й не бачились. Та за цей період нічого й не змінилося: як був Юрко тріплом і п’яницею,так ним залишився. Страшно зізнатися,що я”оце” колись кохала. Він зник раптово,як і з’явився,навіть не заплативши за столик у кафе. Впізнавалась його звична манера.
Після того довго сиділа на лавці біля під’їзду. Тихе осіннє надвечір’я поступово огортало своєю прохолодою. Під ноги падало кленове листя,неохоче зриваючись з кремезного гілля. Повільно стелилась багряна доріжка,немов вишитими коврами вкривалась земля.
Такі хвилини змушують замислитися над сутністю свого буття. Адже це саме листя так схоже на роки,що відходять все далі і далі. Воно опадає,гниє,замальовуючи ще одну сторінку життя.
… Закінчую філософські роздуми.
…Темніє.
…Сьогоднішня ніч буде холодною.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255377
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.04.2011
З-за зашторених вікон ледь пробивались вранішні промені весняного сонця.Кімната набиралась ясним світлим кольором.Але не на довго. Небо затягло темною пеленою і по склу повільно збігали дрібні краплинки. Вітер гойдав ще зовсім голі каштани та кущі бузку. В дитинстві думала, що дощ то крапельки сліз. Маленькі краплі – бог сумує, великі – бог страждає. Дурна дитяча наївність.
Прокинутись виявилось легше ніж встати з ліжка. Мабуть після вчорашнього випитого. Рука машинально потягнулась до столу, та пачка “Winston” виявилася порожньою. Так почався ще один день паскудного існування.
Порожня темна квартира, повна смутку і страху. Та ріднішої за неї не було нічого і нікого. Високі моторошні стіни водночас вбивали і воскрешали. Тут вперше займалась сексом з відчимом, кололася ширкою та курила травку, тут підчепила ВІЛ. Все було. Недавно двадцять сім стукнуло, а враження таке, ніби життя ціле пройшло.
Дощ не стихав, навпаки, крупніші краплі сповзали до низу. Напевно бог страждає від болі, дивлячись на нас – Мурашник, заселений грішниками та засранцями.
Чашка міцної кави додала секундного заряду радості. Затяжка вчорашнього бичка взагалі підняла мало не на сьоме небо. Як небагато потрібно для цього ідіотського щастя.
Депресія. Бісова депресія. Від гнилості та сморіду гнило й в душі. Гнило, вивертаючи всі нутрощі. Це гірше будь-якої існуючої напасті.
Хотілося глянути на все з висоти пташиного польоту. Ще одна з дитячих нездійснених мрій. Здійнятися високо-високо в хмари, тільки б сонця не торкнутися, бо тендітні крильця спалахнуть від вогняних променів. А тоді впадеш на землю і розіб’єшся. Смішно. Сумно.
Нарешті дощ припинився. Сіре непроглядне небо віддзеркалювалося в дрібних калюжах. Краплі на склі повільно сохли… І не помічаєш, як крок за кроком наближаєшся до вікна, відчиняєш його, стаєш босими ногами на підвіконник. Не відчуваєш ані страху, ані жалю. Нічогісінько. Пориви вітру зривають з тіла шовкову сорочку. Тепер, наче птах. Тепер вільна. Та крил за спиною не має і політ виходить зовсім коротким. Коротким, але справжнім…
Білі стіни, застелені ліжка навколо. Знову закриваю очі. Все схоже на сон. Відкриваю очі. Сон або рай. Хоча який рай! В пекельнім вогні смажитися повинна. Та згодом розумію, що лежу в лікарняній палаті. Руки обштрикані крапельницями. Порожня палата починає тиснути на мозок. Закриваю очі. Чую, як відчиняються двері, повільними кроками хтось наближається, вловлюю на собі пильний погляд. Відкриваю очі і бачу перед собою підстаркувату медсестру. Вона бубонить щось собі під ніс. Але далі вона замовкає, зрозумівши, що зовсім не слухаю її нудну проповідь.
Білосніжні простині, запах ліків. Тихо лежу, не зморгнувши навіть оком. Погляд завмер на синій плямі, що на стінці ліжка. Спокійно. Напевно це справді рай…
.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255237
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.04.2011
"И снова приходит ночь,
Я пьян,но я слышу дождь,
Дождь для нас..."
В.Цой.
Смотрю на свет в цветные стекла,
но вижу только глупую ночь.
Одежда вся насквозь промокла,
а мне плевать - я люблю дождь.
Бегу,захлебываясь,по лужам,
в наушниках гитарит "Сплин".
Остался вновь никому не нужен,
неохота вовсе умирать молодым...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255233
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.04.2011
Эти слезки на ресницах...
Осушу их поцелуем,
Почему тебе не спится,
Что сердечко так волнует?
Может ночка за окошком
Или полный месяц ясный?
На полу мурлычет кошка,
С ней котята - ее счастье.
Ты не бойся,я с тобою,
Охраняю сон твой робкий.
Звезды згаснут над водою,
будет утро с смехом звонким...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254791
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 19.04.2011
Відкрию очі,бачу темний граніт,
замість блакиті колишнього неба.
Запах пороху й смерті охопив цілий світ,
огорнуло чумою,наче так треба.
Бездушно-хвора нація
зомбовано прямує в нікуди.
Сьогодні балом править деградація
і сонце губиться під владою пітьми.
Закрию очі стомлені:
навколо ліс безмежний та гаї;
червоні маки тут,поля неходжені,
струмки дзеркальні і пісня солов'їв.
Тут вітер пахне літом,
шумить кругом некошена трава.
Дні звучать дитячим сміхом,
блищить на листі вранішня роса...
Відкрию очі,бачу темний граніт,
замість блакиті колишнього неба.
Запах пороху й смерті охопив цілий світ,
огорнуло чумою,наче так треба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254568
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 18.04.2011
Девятый день запоя,
казнил любовь и проклят буду.
В башке бушует параноя,
я для нее,как кукла вуду.
Девятый день запоя,
пустая пачка сигаретная грустит.
Ведь Та,что в черном балахоне,
меня уж вряд ли угостит.
Девятый день в угаре
и Та,с косою,рядышком сидит.
Когда-то ведьм в огне сжигали,
теперь моя душа горит.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254551
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.04.2011
Як зійде місяць над землею
й розсипле зорі по ставку,
тебе назву я долею своєю,
в кохання жарі обійму.
Молочно-шоколадні плечі
безумно й пристрасно цілую.
Нам подарує літній вечір
любов безпам'ятну і неземную.
Здригнеться світ довкола нас,
планета зрушиться з осі,
зупиниться миттєво час,
хоч зникне все,та ми іще живі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254493
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2011
С одиночеством серым повенчен навеки,
я ступаю несмело в бездорожье полей.
Ветер жарко вздохнет,опустив мои веки,
тихо снимет рукою июнь с тополей.
И детским звоном воробьиная стая
пролетит над моею чумной головой.
Кем я есть на земле?Я не знаю,
кто мне те,которые рядом со мной?
Томлюсь в тумане этих дней
и в едком дыме сигаретном.
"Люблю",как эхо сред пустынности земель,
уже не будет мне заветным.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254492
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 17.04.2011
Ты не жди меня
солнцем по утру,
снегом декабря
больше не приду.
Месяцем в окно
я не загляну,
теребя листвой
на сухом ветру.
Ты не жди меня
майскою грозой,
пепел у костра
не топчи ногой.
Буйная весна
станет целовать,
а твоя краса
будет удивлять.
Ты не жди меня
летнею волной,
птицей в небесах,
капелькой-слезой.
Пусть тебя хранит
крестик на груди,
сердце замолчит,
ты меня не жди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253919
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.04.2011
"Будет удача,Жека,ты знаешь,мужчины не плачут.."
Михалок,гр."Ляпис Трубецкой"
Мужчины не плачут,
когда их бросают.
Пускай неудача,
они все прощают.
Мужчины не плачут
от жизни жестокой.
Им не прывыкать
до любви однобокой.
Мужчины не плачут,
ну,разве немножко.
Они глаз не прячут,
это ведь невозможно.
Мужчины не плачут,
а слезы от смеха,
любые подачи
им на потеху.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253911
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 15.04.2011
На тебе дивлюсь -не помічаеш,
торкаюсь в думках - не відчуваеш.
Фарбами в небі вивів ім'я,
але то все марнно, і ти не моя.
На тебе молюсь,як на ікону,
називаю самим Господом богом.
З осіннього листя розсипав ім'я,
але то все марно,і ти не моя.
Іду за тобою,тінню блукаю,
сміешся сьогодні -сьогодні ридаю.
Падають зорі і стелять ім'я,
але то все марно,і ти не моя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253709
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2011
Давай,дружок,плесни в стопарик,
о сложностях судьбы поговорим,
вон месяц вспыхнул,как фонарик
даст бог,и мы малек да погорим.
Ведь жизнь-непредсказуемая штука,-
совсем недавно это понял.
Местами сахар,порой змеюка,
но все же зря на нее гонят.
А хорошо пошла-то как,однако,
давай забудем прежние й былые непонятки.
Мужская дружба-сильно,гордо,свято,
она не мстит,не губит, не играет в прятки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253697
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 14.04.2011
Мовчи.Не треба...
Востаннє вдвох давай послухаємо ніч,
а потім я піду до себе,ти ж-на небо,
блукатимеш,проте не в цьому річ.
Я вже не той,без кого ти життя не уявляла,
бо снігом став холодним на землі,
та й інша серце насмерть розіп'яла,
залишивши згасати десь в пітьмі.
Прости.Ну ким я б міг для тебе бути,
коли злякався навіть вимовить"прощай"?
Я линув в пекло,а не в рай,
тож краще про любов тепер забути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253591
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2011