Лобов

Земля моя

Земля  моя,  рідна  і  щедра  матуся,
До  тебе  всім  серцем,  душею  горнуся,
Бо  ти  все  і  всіх  на  цей  світ  породила,
І  все,  і  усіх  із  любов'ю  зростила.

Земля  моя,  рідна  і  мила,
Ти  мудрість  моя,  моя  сила,
Мій  розум,  моя  ти  родина  –
Одна  в  цілім  світі  єдина.

Ти  хліб  і  сіль  даєш,  і  все,
Що  найпотрібніше  для  нас  за  все,
Що  наймиліше,  найрідніше,
І  найдорожче,  найсвятіше.

А  найсвятіше  над  усе  і  всього  –
Любов  до  вічного  Святого  Бога,
Любов  до  ближнього,  до  матінки  землі,
До  всього,  що  живе  і  дихає,  і  світить  у  імлі.

Навчай,  земле,  як  у  світі  жити,
Як  свій  козацький  рід  любити,
Як  своє  я  не  загубити,
Святу  Любов  як  зберегти  і  захистити.

Молю  тебе,  Свята  Любов,  пролийся  зливою.
Помаж  любовію  цей  світ,  помаж  оливою.
Пролий  на  світ  оцей  святую  благодать…
А  що  ж  тобі  в  подяку  цей  світ  зуміє  дать???

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272287
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.07.2011

Поклич Мене і Я почую

Поклич  Мене  і  Я  почую
Поклич  Мене  і  Я  прийду.
Тебе,  весняночку  святую,
Ой,  як  давно  вже  жду.

Поклич  Мене  і  Я  почую
Поклич  Мене  і  Я  прийду.
Я  твою  вроду,  молодую,
З  поміж  усіх  знайду.

Поклич  Мене  і  Я  почую
Поклич  Мене  і  Я  прийду.
Я  квітами  тебе  засную,
Як  тую  вишню  молоду.

Шовкові  трави  постелю
Тобі,  моя,  під  ніжки,
Бо  дуже  вже  тебе  люблю,
Та  ще  й  ревную  трішки.

Зберу  Я  зорі  у  разочки
Для  тебе,  лиш  для  тебе.
А  квіти  золоті  в  віночки
Зберу  для  тебе  і  для  Себе.

Поклич,  бо  так  уже  сумую
Без  тебе,  вишняя,  в  саду.
Вже  скрізь  тебе  Я  бачу  й  чую,
Й  до  тебе,  вічная,  вже  йду,
Бо  Я  люблю  тебе  і  жду.

04.03.2006

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272095
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.07.2011

Премудрість Божая

Хто  людину  наставляє,
Той  знаходить  ласку,
А  хто  мудрості  навчає,  -
Спасає  від  пастки.

Мудрий  сім  раз  відміряє,
І  лиш  раз  відріже,
А  немудрий,  не  вгаває,
Доки  все  не  зріже.

За  кого  ти  поручався,
І  з  тим  і  братайся.
А  в  кому  засумнівався,
І  з  тим  і  не  знайся.

Як  іржа  залізо  точить,
Так  і  недруг  проковтнуть  захоче.

Бува  таке:  справедливий
Гине  в  справедливості,
А  бува  –  несправедливий
Живе  у  злостивості.

Мудрість  робить  мудрого
Ще  мудрішим.
А  любов,  мудрішого
Робить  ще  й  добрішим.

Божа  Любов  –  
Світло,  Істина,  Маяк.
Хто  живе  в  любові,
На  тім  Божий  Знак.

Всі  ріки  течуть  в  море  –
Це  істина,  ні  дать,  ні  взять.
Спливе  печаль  твоя  і  горе,
Якщо  не  умом,  а  серцем  захочеш
Христа    прийнять

Не  шукай  і  не  ходи  
По  шляху  везіння.
Вперто  шукай  і  знайди
Свій  шлях  до  спасіння.

Бо  везіння  –  то  туман,
Швидкопроминущий,
А  спасіння  –  хлібний  лан,
І  нектар  цілющий.


Не  квапся  устами.
І  серцем  не  поспішай.
Не  стріляй  словами,
Речами  не  побивай.

Не  спіши  у  своїм  дусі
Гніватись  на  друга.
Не  чини  своїй  подрузі,
Крий  Боже,  наруги.

"Наймарніша  марнота",  -
Сказав  проповідник.
Наймарніша  марнота  –
Між  друзями  звідник.

Звідник,  неначе  огонь,
У  злості  згорає,
Наче  плескіт  між  долонь,
Що  швидко  вщухає.

27.12.2003

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272094
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.07.2011

Тучи безводные

Тучи  безводные,
Ветром  гонимые,
На  что  вы  годные,
Призраки  зримые?

Как  пилигримы,
Вечные  странники,
Глазами  зримые,
Сутью  изгнанники.

Влаги,  рыдающая
Земля  просит,
А  вы,  блуждающие,
Ветрами  носитесь.

Земля,  страдалица,
Совсем  бесплодная,
А  вы,  скиталицы,
Снова  безводные.

Сперва  негодные
Для  орошения,
Снова  безводные  
В  своем  хождении.

Вы  услаждаете  
Глаза  стыдливые
И  охлаждаете
Умы  пытливые.

Тучи  химеры,
В  муках  рождения,
Снова  в  безверии
Ваше  хождение.

В  безводной  сфере
Ваше  рождение,
Сует  поверье  –
Ваше  учение.

От  вас  ведь  проку
Нет  никакого.
Творенье  рока,
Чуждого,  злого.

Тучи  небесные,
Вечные  странники,
Слава  безвестная
У  вас,  изгнанники.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271892
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 25.07.2011

Ах, какое благочестье!

Ах,  какое  благочестье!
В  небе  голуби  парят,
Смотрят  вниз  из  поднебесья,
Так,  как  любят,  нам  велят.

Ах,  какое  благочестье!
Звезды  в  небесах  горят,
Словно  девицы-невесты
Со  светильником  стоят.

Ах,  какое  благочестье!
В  небе  солнышко  встает,
Словно  Бог  из  поднебесья,
Жизнь  и  свет  всему  дает.

Ах,  какое  благочестье!
Месяц  на  небе  блестит.
Вся  и  все  на  своем  месте  –
Бог  не  дремлет,  Бог  не  спит.

С  Богом  все  благочестиво,
Чинно,  благородно.
Божья  истина  не  льстива,
Истинно  богоугодна.

25.12.2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271891
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.07.2011

Дивное средство

Где  найти  такое  средство,
Чтобы  вновь  вернуться  в  детство?
Жизнь  свою  начать  сначала,
Добрых  дел  сделать  немало.
Кажется,  нет,  точно  знаю  средство
То,  что  взрослых  возвращает  в  детство.
Знаю  чудодейную  таблетку
Ту,  что  старых  превращает  в  деток.
Это  вера,  вера  и  любовь,
Вера  во  святую  Божью  Кровь.
В  ту,  что  Бог  за  этот  мир  пролил.
Ту,  через  Которую  Он  жизнь  продлил.
Чтобы  в  одночасье  нам  вернуться  в  детство,
Надо  бы  нам  дивную  чашу  испить  средства.
Уж  давно  пора  бы  свыше  нам  родиться,
Во  Христа  Спасителя  надо  бы  креститься.
Во  святейшей  вере  пора  укрепиться,
Чтобы  Дух  Господень  у  нас  воплотился.
И  навеки  Божий  Дух  с  человечьим  слился.
И  чтоб  под  десницей  Бога  всякий  мог  укрыться.
И  тогда  от  счастья  вырастают  крылья,
И  печаль  уходит,  скорби  и  унынья.
И  только  лишь  от  счастья  вдруг  блеснет  слеза,
Когда  в  мае  идет  дождь  и  гремит  гроза.
Ты  подставишь  руки,  дождика  напьешься,  
И  навеки  силой  Божеской  нальешься.
И  взмахнув  руками,  улетишь,  как  птица,
И  чудесным  образом  в  детстве  приземлишься.

Любовь  Павлюченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271792
рубрика: Поезія, Белый стих
дата поступления 24.07.2011

Я Любов не поет…

Я  Любов  не  поет  
І  не  поетеса,
Але  я  і  не  бездара,
Я  і  не  неклеса.

Хоч  в  моїх  віршах  не  має
Ні  ямба  ні  рими,
Святу  Правду  я  звіщаю
Без  всякого  гриму.

Хоч  мене  не  признає  світ,
Як  віками  не  пізнає  Бога.
Споконвіку  і  спочатку  літ
Кожному  назначена  дорога.
По  якій  людина  має  йти,
Іти  і  всім  світити.
Заповідну  стежину  знайти,
Одну  єдину  на  усі  світи.

Мої  вірші  мають  лице,
А  не  горду  морду.
Хочу  вам  сказать  ось  це:
Май  смирну  вдачу,
А  не  натуру  горду.

Гордість,  наче  той  кулак,
Скидає  з  помосту,
А  смиренність  –  Божий  знак,
Зводить  із  погосту.

Ось  тоді  і  зрозумієш:
Що  є  праведність,  що  гріх.
І  тоді  порозумнієш.
Це  стосується  усіх.

21.11.2005

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271649
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.07.2011

Якби я писала…

Якби  я  писала
Угодні  всім  вірші,
То  давно  би  стала,
Від  других  не  гірше.

Подай  розмір  віршу,
Риму  і  хорея,
І  будеш    не  гірше
Й  ти  від  корифея.

Та  я  запевняю:
Не  зроблю  цього  я,
Бо  Бога    знаю.
Бог  –  доля  моя.

Свята  правда,  знаю,
Що  і  кого  злить,
Бо  я  не  міняю
Вічнеє  на  мить.

Я  не  проміняю
Похіть  на  любов.
Бо  усе    линяє,
Не  линя  лиш  кров.

Кров  одна  лиш  стала
Святим  Заповітом,
Вічним  Заповітом
Між  Богом  і  світом.

Життя  правда  тая    Кров  –
Цілюща  водиця.
І  гнушатися  Любов’ю
Гріх  і  не  годиться.

Пишу  одну  правду
Людськую  гіркую,
І  Божую  правду,
Істину  святую.

Не  бійтеся,  корифеї,
Вас  я  не  захмарю.
Бо  пишу  я  без  хорея
І  не  пнусь  за  хмари.

Всіх  вас    поважаю.
Вашу  працю,  твори
Признаюсь,  не  всіх  Вас  знаю,
Бо  всіх  творів=  гори.

Когось  з  Вас  читала,
Про  когось  лиш  чула,
Про  когось  не  знала,
А  когось  забула.

Тебе  ж,  мій  пророче,
Люблю,  почитаю.
Від  тебе,  мій  отче,
Мудрість  почерпаю.

Любив  ти  Вкраїну,
Як  ніхто,  любив.
За  свою  «князівну»
Ти  й  життя  згубив.

Я  твого  «Кобзаря»
Частенько  читаю.
Слова  твої,  мов  зоря,
Душу  просвітляють.

Просвітляють  душу,
Очищають  серце,
Бо  слова  притрушені
І  сіллю,  і  перцем.

Кобзарю  мій!  Друже!
Вірний  мій  козаче!
Ти  любив  Вкраїну  дуже.
Україна  ж  за  тобою
Вже  не  дуже  плаче.

Любив  вірно  Україну,
Як  лебідь  лебідку.
У  вірності  лебединій
Ти  про  неї  бідкавсь.

Любив  щирою  любов'ю
Діву  синьооку,
Проливав  ти  свою  кров
За  любов  глибоку.

Вибрав  любу  не  в  жупані,
А  в  бідній  свитці.
Не  в  багатому  тюрбані,
А  в  білій  наміткі.

Бо  любив    простий  ти  люд
І  за  люд  страждав.
Ти  пророчив  Божий  Суд.
Все,  що  мав,  віддав.

І  за  це,  у  Косаралі,
Тебе,  вірну  душу,
Немов  поле  те  орали,
Трусили,  мов  грушу.

За  свою  Вкраїну  любу
Щиро  моливсь  Богу.
За  любов  пізнав  журбу
Голгофську  дорогу.

За  твоєю  Катрусею
Я  журюсь  і  плачу,
Бо  у  тій  Катрусі,
Україну  бачу.

Україна  влюбилась
У  солодкий  гріх,
У  гріхах  втопилась,
Забула  діточок  своїх.

Возгнушалась  нерозумна
Мудрим  словом  кріпака.
Й  досі  не  сповняє  «умна»
Вічний  заповіт  пророка.

Все  у  світі  минає,
Та  не  все  проходить.
І  ніхто  того  не  знає:
Де  їх  лихо  бродить.

Один  Бог  на  небесах
Усе  чисто  знає.
І  Своїми  словесами
Мудрості  навчає.

Як  праведно    жити.
І  ким  дорожити.
На  кого    сподіватись,
А  із  ким  брататись.

Кобзарю  мій,  друже!
Слова  твої  пророчі.
Та  слухати  їх  не  дуже,
Дехто  в  світі  хоче.

Тарасе  мій,  брате!
Годі  уже  спати.
Вже  давно    пора  вставати,
Врагу  відсіч  дати.

Я  вірю:  не  стане
Врага  супостата,
І  Вкраїна  вільна  стане  
Від  панів  лукавих  брате.

І  ти,  друже  в  сім’ї  новій,
Великій  і  вільній
Будеш  жити  своїм  словом,
Словом  твоїм  сильним.

Тоді,  друже,  в  сім’ї  новій,
У  вольному  краї,
Оживеш  у  вічній  славі.
Слава  ж  не  вмирає.

Нині,  нині  вже  прийшла
Часу  повнота.
Та,  на  жаль,  ще  не  пройшла
Сліпота  ота.

Друже,  мій  козаче!
Україна  плаче.
Піднімай  святую  рать,
Час  любов  твою  спасать.

Любов  Павлюченко.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271646
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.07.2011

Україні…

Україно!  Зелен  гай!
Маківочко  літа!
Хай  же  гай  твій  стане  рай,
Благодаттю  вкритий.

Україно  калинова!
Златий  колос  жита!
Хай  в  тобі  все  стане  нове,
Благодаттю  вмите.

Україно!  Ти  ріка  
Водиці  живої.
Дай  же  Бог  тобі  віка,
І  долі  не  злої.

Україно!  Будь  покрита
І  сріблом,  і  златом.
Дай  же  Бог  пшениці  й  жита
У  кожную  хату.

Українці!  Будьмо  знатні
Ми  в  усьому  світі!
Будьмо  мудрими  у  жатві!
Багаті  і  ситі!!!

25.01.2005

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271484
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.07.2011

Прийми жертву уст від Любові. Молю

В  Твої  руки,  мій  Боже,    кладу  свою  долю.
В  Твої  руки,  мій  Боже,  вкладаю  і  душу.
Бо  лиш  Ти  подарив  мені  вольную  волю,
І  повір,  вже  вовіки  Тебе  не  залишу.
 
Ти  змив  з  мене  прокляття,  увесь  брудний  гріх,
Всі  хвороби,  закляття,  ввесь  жах.
Замість  сліз,  замість  горя,  нехай  буде  сміх,
А  всю  нечисть  на  світі  настигне  хай  крах.

Нехай  квітне  весна  в  кожнім  зраненім  серці,
Сонце  в  небі  сія,  зеленіє  трава.
В  заповітний  той  рай  відкрий,  Господи,  дверці,
І  Сіону  віддай  на  той  рай  всі  права.

Поверни  на  круги  своя  вся  і  усіх,
Щоб  було,  як  було  все  спочатку.
Увесь  гріх  нехай  щезне  отак,  як  і  сніг,
Хай  про  нього  нащадкам  не  буде  і  згадки.

Лиш  Тобі,  Святий  Боже,  ввіряю  я  душу.
Пред  Тобою  з  любов’ю  в  молитві  стою.
Обіцяю,  Завіт,  що  між  нас,  не  порушу,
Тож  прийми  жертву  уст  від  Любові.  Молю.

І  збери  Свою  Церкву  -  прощену,  спасенну,
Сильну,  віддану,  вірну  Жону.
Нехай  сповниться  Слово,  Тобою  речене:
„Я  тебе  лиш  на  хвильку  покинув  одну.
З  милосердям  великим  тебе  позбираю.
Вже  вовік  не  сховаю  обличчя  Свого.
Всі  гріхи  Я  тобі  із  Любов’ю  прощаю,
Що  відвіку  сказав,  не  зміню  вже  того!”

Уся  сутність  моя  прославля  Тебе,  Боже.
Будь  прославлений  з  краю  у  край.
Хто,  крім  Тебе,  отак    ще  любити  нас  може?
Збережи  і  прости  і  мене,  і  цей  край.

17.03.2006

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271483
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.07.2011

Тебе я верю и Тебя люблю.

Я  все  умею  со  Христом  и  все  сумею.
Одно  лишь  только  я  не  смею:
Не  смею  лишь  идти  я  против  воли  Бога,
Не  потому,  что  Он  накажет  строго,
А  потому,  что  очень  сильно  я  Его  люблю  –
Слова  Его,  как  миг  и,  как  мгновение,  ловлю.
-  Люблю  Тебя  я  всей  душой
Ты  мне  на  свете  всех  милей,  дороже,
Отца  и  матери  родной,
Всего  на  свете  Ты  родней  мне  тоже.
Ты  истина  и  жизнь  моя,
И  всему  сущему  на  свете  Ты  основа.

Тебе  я  говорю  и  повторяю  снова:
Ты  мой  возлюбленный  Отец
И  наимудрейший  мой  Творец.
Ты  мой  Учитель,  Утешитель,
Заступник  мой  и  мой  Спаситель.
Так  хочется  Тебе  побольше  нежных  слов  сказать,
Но  где  мне  их  такие  отыскать.
Ведь  лучше  слов,  которые  Ты  приготовил  мне,
Я  не  смогу  найти,  их  нет  в  моём  уме.
Чтобы  слова  мои  Тебя  согрели,
Чтоб  птицы  их  тебе  пропели,
Согрели  Дух  и  Душу,  Твое  Тело  –  
Вот  чего  больше  б  я  хотела.
Теперь  осмелюсь  попросить  Тебя,  Бог  мой,
Ты  накипь  всех  грехов  с  меня  и  грязи  смой.
И  защити,  и  сохрани  меня
От  вечного  палящего  огня.
И  забери  меня  Любовь  с  Собой,
Отец,  Господь  мой  дорогой,
В  далекий  и  прекрасный  край,
Край,  что  Тобою  назван  Рай.
Еще  осмелюсь  я  с  Тобою  говорить.
Осмелюсь  за  детей  своих  просить.
Ты  за  грехи  моих  детей  прости,  Отец.
За  нелюбовь  ко  мне,  их  пощади  Отец.
Пролей  на  них  Свою  Ты  благодать,
Чтоб  слов  плохих  на  мать  не  смели  бы  сказать,
Чтоб  мир  почил  на  доме  этом,
Зимой,  весной  и  осенью,  и  жарким  летом.
Чтоб  не  терпели  мы  нужды
И  никакой  другой  беды.
За  все,  мой  Бог,  Тебя  благодарю.
Тебе  я  верю  и  Тебя  люблю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271310
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.07.2011

Сладкие слова

Много  говорится  про  Любовь:
Призывают,  почитают,  восхваляют,
Но  призвав,  приблизив  Ее  вновь,
Тут  же,  беззастенчиво,  бросают.

Слова  сладкие,  елейные  поют,
И  порой,  слова  те,  слаще  меда,
Но  в  устах  они  полынью  отдают  –
Нет  лукавей  и  коварней  рода.

Как  и  прежде,  приближаются  устами,
В  сердце  же,  оковы,  сеть  плетут.
Простилаются  телами,  как  коврами
И  спасения,  как  прежде,  ждут.

А  спасенье  совсем  близко,  не  далеко.
Ты  к  нему  душою  потянись.
Живи  честно  и  не  будь  жестоким.
И  навек  к  Любови  прилепись.

Сопереживай  чужой  беде  и  горю,
Чутким  будь  к  чужой  беде  всегда.
Не  топчись  на  берегу,  плыви-ка  в  море,
И  тогда  ты  избежишь  суда.

Всякого  Любовь  готова  взять  в  объятья.
Нежно  ко  груди  Своей  прижать.
Но  у  всякого  о  Ней  свои  понятья  -
А  Любовь  и  Другом,  и  Судьею  может  стать.

Смотрит  на  тебя  Она  всеоко.
Ждет,  когда  придешь  ты  к  Ней.
Не  забудь:  Любовь  не  однобока;
Она  –  Огнь  палящий  и  Елей.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271308
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 21.07.2011

Дай Боже…

Дай,  Боже,  мне  любови  через  край,
Дай,  Господи,  и  мне,  и  всем  живущим.
Чтобы  любовь  нам  помогла  вернуть  тот  рай,
Что  мы  когда-то  потеряли,  Вечносущий.

Дай,  Боже,  нам  любови  через  край,
Чтоб  исцелить  планету,  эту  землю,
Чтоб  на  планете  этой  был  Твой  рай,
Молю,  Господь,  молитве  моей  внемли.

Дай,  Боже,  мне  любови  через  край.
Любовь  и  есть  тот  ключ  от  райских  врат.
Так  дай  же  нам  любови  через  край,
Чтоб  не  было  уж  никаких  преград,
Войти  с  любовью  в  вечный  Град.

Дай,  Боже,  нам  любови  через  край,
Молю  Тебя,  Отец  любимый,  дай!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271111
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 20.07.2011

Где ж наша Истина? Мера?

Все  мне  уже  не  мило,
Пусто  мне  без  Тебя.
Словно  волною  смыло
Всё,  и  в  пустыне  я.

Передо  мной  распутье
Или  мираж,  иль  сон.
Правды  не  стало,  сути  -
Слышу  лишь  плач  и  стон.

Вижу  Любовь  в  тумане,
Будто  бы  роза  в  пыли.
Истину  вижу  с  обманом;
С  ними  и  Вера  вдали.

Боже!  А  кто  же  на  троне?
Гордость,  а  рядом  лесть.
Зависть  им  бьет  поклоны.
Кто  ж  запретил  им  сесть???

Рядом  все  те  же  лица  -
Сон  был  или  мираж.
Может  мне  только  снится?
Или  вошла  я  в  раж?

Боже!  В  Любови  с  Надеждой
Уменьшились  вес  и  мера.
Такая  же,  как  и  прежде,
Скудною  стала  Вера.

С  нашей  Надеждой  и  Верой
Что-то  не  ладное  стало;
И  Любовь  стала  меньше  мерой,
Совсем  ее  стало  мало.

Может  их  пыль    засушила?
Или  туман  разъел?
Или  другая  сила…
Нет  никому  до  них  дел.

Кто  восстановит  вес
Надежде,  Любови  и  Вере?
Бог  со  святых  небес?
Где  ж  наша  Истина?  Мера?

30.11.2005
Любовь  Павлюченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271110
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 20.07.2011

Песня песней

Вот  уж  зима  прошла,  миновала;
Дождь  миновал,  прошел,
Горлицы  пения  время  настало,
Нарцисс  и  миндаль  расцвел.
Смоковницы  почки  свои  распустили
И  виноградные  лозы,
Воздух  прохладою  напоили
Виноградные  слезы.
Встань,  возлюбленная  Моя,
Прекрасная  Моя,  милая,
Голубица  Моя,  в  ущелье  скалы
Под  кровом  утеса,  лицо  покажи.
Песню  песней  Моя  милая  пой,
Дай  же  услышать  Мне  голос  твой.
Дай  насладиться  Мне  пеньем  твоим,
Душу  бальзамом  полей,  неземным.
Голос  твой  сладок,  голос  твой  нежен,
Словно  на  рану  бальзам  льется  свежий.
Ловите  лисиц  нам  и  их  лисенят,
Чтобы  не  портили  наш  виноград.
Весна  миновала,  проходит  и  лето:
Уже  виноградники  наши  во  цвете.
Возлюбленный  мой  лишь  и  я  -  Ему;
О  любимом  расскажу  миру  я  всему.
Доколе  дышит  день  прохладой  и  убегают  тени,
Выйди  Моя  славная,  выйди,  уж  цветение.
Побудем  мы  в  поле,  побудем  в  лугах:
Я  исполню  твою  волю,  как  верный  слуга.
Каждое  твое  рыдание  помню  и    сей  час,
Каждое  твое  желание  исполню  в  свой  час.
Я  открою  двери  в  сказку,  в  тайны  Своих  слов,
Окажу  тебе  Я  ласки,  верность  и  любовь.
На  ложе  ночью  я  искала  
Любимого,  но  не  нашла.
Искала  я  Его  и  звала,
Но  видно  мимо  я  прошла.
Весь  день  Его  искала  везде,  но  не  нашла,
И  только  лишь  под  вечер  любимого  нашла.
Как  ты  прекрасен,  возлюбленный  мой!
Своей  красотой  и  величьем  пред  мной!
Будем  с  тобой  неразлучны  всегда,
Будем  с  тобою,  как  с  водою  вода.
Пленила  ты  сердце,  сестра  Моя,
Пленила  ты  сердце,  невеста  Моя,
Пленила  ты      сердце  Мне        взглядом  очей,
Одним  ожерельем  на  шее  твоей.
Как  ты  прекрасна  невеста  Моя!
Своей  красотой  ты  пленила  Меня,
Ворвалась  ты  в  душу,  как  будто  весна,
Забрала  покой  Мой,  лишила  и  сна.
Тобой  опьянен  Я  как  будто  вином.
Тобой  очарован,  как  сказочным  сном.
Со  мною,  невеста,  бежим  из  Ливана,
Сердечная  боль,  и  бальзам  Мой,  и  рана,
Пьянящий  напиток  и  жгучий  огонь,-                                                                        
В  Моей  пускай  будет  твоя  лишь  ладонь.
О  как  же  любезны  Мне  ласки  твои.
О  как  же  любезны  Мне  ласки  Мои.
Твои    много  ласки  Мне  лучше  вина.
Тобой  опьянен    Я  источник  без  дна.
Когда  ты  любима,  ты  ветвь  Моя  плодная.
Когда  ты  ревнива  –  люта  преисподняя.
Когда  ты  строптива  –  как  шум  всех  морей,
А  кроткая  ты  –  как  на  душу  елей.
Положи  меня  на  сердце,
Как  свой  перстень,  как  печать.
Положу  тебя  на  сердце,
Как  Святую  благодать.
Положи  меня  на  сердце,
Чтоб  Твоей  смогла  я  стать.
Положу  тебя  на  сердце,  
Чтоб  Себя  тебе  отдать.
Встань,  возлюбленная  Моя,
Прекрасная  и  властная.
Пусть  же  песня  песней  твоя,
Станет  и  сетью,  и  снастью.

20.08.2008
Любовь  Павлюченко
Киев

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270943
рубрика: Поезія, Белый стих
дата поступления 19.07.2011

Моя Україна

Моя  Україна!  Ти  мати  єдина.
Моя  Україна!  Вітчизна  моя!  
Ти  дім  мій  єдиний,  єдина  родина,
Моя  безталанна  святая  земля.

Скільки  тебе,  сердешну,  розпинали,
На  чужину  безталанну  гнали.
Скільки  пролила  ти  поту  і  солі,
Скільки  зазнала  ти  горя  і  болі.

Та  заплатить  ворог  за  піт  і  за  сіль.
Та  заплатить  ворог  за  горе,  за  біль,
За  сльози  пролиті,  за  ночі  без  сну,
За  тебе  єдину,  за  тебе  одну.

Не  хліба  ти  черствий  окраєць,  Україно,
І  не  окраїна,  Україна  моя.
Святий  ти  хліб,  святая  паляниця,
Наділ  Святому  Сину  від  Отця.

Святий  Боже!  Україну  захисти!
Дай  їй  сили  хрест  свій  донести!
Дай  терпіння,  мудрість  дай!
Україну  Ти  повік  не  забувай.

Господи,  прости  її,  прости!
В  Україні  Ти  надію  й  віру  відроди!
Тернії  спали  і  до  Любові  укажи  їй  путь,
І  повіки  Україну,Боже,не  забудь.

21.10.2005
Любов  Павлюченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270941
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.07.2011

Весілля

Вставай,  вставай  і  зодягнись  Сіон!
У  золоті  свої  весільні  шати.
Змахни  з  свого  обличчя  сон.
Вже  на  рушник  весільний  пора  стати.

Пора  дівчинонько,  голубко,
Бо    вже  калина  дозріває.
Пора,  кохана  моя,  любко,
Бо  скоро  проминуть  й  жнива.

Давно,  давно  уже  пора.
Вже  на  порі  дівоче  лоно.
Прийшла  твоя  пора,  Сіон-гора.
Моє  ти  най  рясніше  гроно.

Гей  музиченьки!  Де  ж  ви,  де?
Нумо,  весільної  заграйте!
Ось  наречена  з-за  гори  іде.
Іще  огню,  іще  огню  додайте.

Огню,  огню,  хай  небеса  палають.
Не  шлюбна  ніч,  а  шлюбний  день  стає.
Хай  наречена  мою  вірність  знає.
Усю  себе  з  любов'ю  віддає.

Гей  музиченьки!  Шлюбної  заграйте!
Любов  моя  на  рушничок  стає
І  без  вагання  рученьку    в  Мою  вкладає,
І  клятву  вірності  навік  дає.

Так  грайте,  грайте,  грайте,  не  вгавайте!
Вже  коні  біло  пінні  трясуть  гривами.
Усе  готове  у  весільний  путь,
Вже  осінь  у  віконце  стука  зливами,
То  ж  будьмо  вірними  в  любові,
Будьмо,  будь.

30.08.2001
Любов  Павлюченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270772
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.07.2011

В этом мире…

В  этом  мире,  таком  быстротечном  -
В  мире  зла,  в  мире  тьмы  и  сует,
Вроде  кажется  жизнь  нам  беспечной,
Что  не  будет  конца  этих  лет.

Безрассудство  все  это,  обман.
И  бесславья  нас  ждут,  и  награды,
И  густой  беспросветный  туман,  -
А  такому  порядку  не  все  будут  рады.

Кто,  что  в  ниву  посеял  -
С  лихвою  пожнет.
Кто  по  ветру  развеял,
Тот  смертью  умрет.

Кто  же  рьяно  и  безрассудно
На  две  жизни  копил  монет,
Поступает,  поверьте,  не  мудро  –
Отблеск  видит  он,  а  не  свет.

Затмеваются  золотом  очи,
Страх  и  тьма  по  пятам  идут.
Нет  покоя  ни  днем,    ни  ночью  –
Страх  сковал,  не  дает  уснуть.

Отрекись  от  греха  и  неправды,
Отрекись,  отвернись,  повинись.
Отыщи  клад  Любови  и  правды.
Коль  отыщешь  –  уймись  и  не  злись.

И  тогда  ты  уснешь  безмятежно.
Крепок  будет  твой  сон,  и  храним.
И  обнимет  Любовь  тебя  нежно.
Будешь  Ею,  храним  и  любим.

Ничего  нет  дороже  Любови:
Рядом  с  Нею  все  пыль  и  песок.
Нет  ценнее,  омывшей    нас  Крови;
Она  –  истинный  выток,  а  все  –  только  сток.

Лишь  Любовь  всех  дороже  вкладов,
Всех  сокровищ  и  всех  наград.
Остальное  –  ничто  с  Нею  рядом.
Остальное  –  лишь  только  в  упад.

02.09.2006

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270771
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.07.2011

Божі посли

Зводжу  очі  у  небо  на  зорі,
Звідки  прийде  спасіння  моє.
Свої  очі  я  зводжу  на  гори,
Звідки  прийде  спасіння  й  твоє.

Прийде  поміч  від  Господа  Бога,
Що  цей  світ  на  віки  заклав.
Від  Отця,  Бога  вічно  Святого,
Що  усьому  Спасителем  став.

Він  не  дасть  захитатись  нозі,
Немов  сторож,  тебе  стереже.
Ані  бурі  звалить,  ні  грозі  –
Від  усього  тебе  збереже.

Бо  в  усьому  Він  вірний  завжди
І  неправди  не  має  у  Нім.
Справді,  істинні  Божі  суди,
Бог  лиш  Істина  в  світі  оцім.

Стереже  Бог  твій  вихід  і  вхід,
Стереже  Він  і  духа  твого.
Захистить  від  напасті  і  бід,
Бо  за  тебе  віддав  Сина  й  Духа  Свого.

Тож  люби  і  цінуй  Сина,  Духа  й  Отця,
І  служи  Йому  всім,  що  твоє,
Бо  Він  знає  і  думки,  і  наші  серця,
І  не  змінить  вовіки  Він  Слово  Своє.

Хай  же  будуть  безпечні,  хто  любить  Тебе!
Мир,  хай  буде,  у  їхніх  палатах.
Ну  а  ті,  хто  під  себе  і  гріб,  і  гребе,
Знайте  –  щастя  не  в  сріблах  і  златах.

Щастя  –  жити  і  вміти  любить,
Завжди,  всюди  усім  вдовольнятись.
І  нікого  у  світі  й  ніщо  не  губить,
Не  хмелями,  а  Богом  впиватись.

Ані  вдень,  ні  вночі  –  Бог  ніколи  не  спить,
Плаче,  стогне  від  наших  гріхів.
Від  любові  до  нас,  ладен  все  нам  простить  -
Тож  з  любов’ю  до  нас  шле  і  досі  послів.

Любов  Павлюченко

18.03.2006

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270632
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.07.2011

Благодарю Тебя

Ты  одел  меня  в  одежды,
Достойные  царя.
Ты  одел  меня  с  надеждой,
Что  буду  я  Твоя.
Заключил  со  мною  
Вечный  Свой  союз,
Цепи  рабства  снял  
И  спас  меня  от  уз.
А  я…  как  блудница  жила  я,  
Как  рыба  на  мели;
Слепая  и  глухая
Любовь,  но  без  любви.
Тебя  я  не  любила,
Жила  я  не  любя.
Во  всем  я  всех  винила,
Но  только  не  себя.
Во  всех  вину  искала,
Но  только  не  в  себе.
В  любовь  только  играла,
Не  верила  Тебе.
Я  проклинала  и  себя,
И  даже  свое  имя,
То,  что  с  любовью  Ты  мне  дал  –  
Во  Имя  Свое  –  имя.
Я  шла  не  ведая  куда,
И  шла,  и  спотыкалась.
За  мной  беда  шла,  как  вода  -
Я  лишь  со  злобой  зналась.
Не  зная,  я  служила  сатане:
На  картах  я  гадала.
Я  думала,  что  позволительно  и  мне
Судеб  решать  не  мало.
В  миру  я  слыла  любодейкой:
Ведь  мужа  я  отбила.
Себя  считала  я  злодейкой:
Его  ведь  не  любила.
А  так,  чтобы  не  быть  одной  -
Взяла  и  приняла.
Когда  ж  нарушил  мой  покой  -
Взяла  и  прогнала.
Осталась  от  него  мне  дочь  –
Виктория  моя.
Осталась  от  него  лишь  дочь  –  
Твоя  Бог  и  моя.
О,  сколько  раз  в  полночной  тьме
Кричал  Ты  мне:  "Постой!"
О,  сколько  раз  в  полночной  тьме
Стучал  ты  мне:  "Открой!
-  Открой  свою  мне  душу
И  сердце  Мне  открой.
Тебя  Я  не  разрушу,
Ведь  Я  Спаситель  твой.
Я  за  тебя  взошел  на  крест
И  на  кресте  страдал.
Любовь  нужна  Мне,  а  не  лесть.
Смотри  на  крест,  он  ал.
Он  ал  и  липкий  от  крови,
Что  за  Любовь  пролил  Я,
Он  ал  и  липкий  от  любви,
И  на  кресте  любил  Я."
А  я  все  дальше  шла  и  шла,
Купаясь  во  грехах.
Порою  шла,  порой  брела,
С  Тобой  была  лишь  в  снах.
А  Ты  всегда  меня  спасал,
Когда  над  бездною  стояла.
Как  много  Ты  меня  прощал,
А  я  грешила  и  не  мало.
Чем  больше  в  жизни  я  грешила,
Тем  больше  Ты  любил  меня.
Я  от  грехов  устав,  решила,  
Что  нет  мне  жизни  без  Тебя.
Любовь  повсюду  я  искала,
Но  так  ее  и  не  нашла.
Но  только  лишь  к  Тебе  воззвала,
Любовь  сама  ко  мне  пришла.
Любовь  пришла  как  музыка,  как  песня,
И  поселилась  в  моем  сердце  навсегда.
Мне  с  Нею  не  страшны  любые  вести,
И  не  страшна  любая  мне  беда.
Любовь  моя!  Как  жизнь  с  Тобой  прекрасна!
Не  отрекусь  я  от  Тебя  уж  никогда.
Свети,  свети  мне,  никогда  не  гасни,
И  оставайся  в  моем  сердце  навсегда.
И  я,  спасенная  Тобою,
Живу  Тобой  любя.
И  я  возлюблена  Тобою,
Благодарю  Тебя.
За  то,  что  дал  Ты  мне  одежды,  
Достойные  царя,
За  то,  что  возлюбил  как  прежде,
Не  обвиняя,  не  браня.
И  обновил  со  мною
Вечный  наш  союз.
Теперь  поверь,  с  Тобою  –
Навеки  остаюсь.

23.07.2008
Любовь  Павлюченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270631
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 17.07.2011

Что есмь тайна?

(Первая  тайна:  вера)

Ах!  Как  же  надоело,  братцы,  мне
Жить  на  этой  порочной  земле.
Ах!  Как  хочется  мне  вдруг,
Покинуть  земли  порочный  круг.
Белой  голубкой  взлететь  в  небеса
И  посмотреть  там  на  все  чудеса,
И  улететь  далеко  в  облака.
Но  а  сегодня,  сегодня  пока
Здесь  я  живу,  здесь  пред  вами  стою,
Слушаю  песни,  сама  их  пою,
Люблю  стихи  и  сама  их  слагаю,
Верю  я  Господу,  тайну  я  знаю.
Знаю,  что  мне  не  все  тайны  открыты,
Тайны,  что  клады,  глубоко  зарыты.
Лишь  с  Божьей  премудростью  клад  ты  найдешь,
Все  тайны  узнаешь  и  их  разгадаешь.
Божья  премудрость  вещает  о  том,
Что,  если  ты  любишь,  войдешь  в  общий  дом,
Если  ты  веришь  Отцу  одному,
Больше  не  будешь  служить  никому.
Бог  защитит  тебя  от  невзгод.
В  радости  будешь  жить  из  года  в  год.
Счастлив  ты  будешь,  как  в  небесах,
А  коль  не  веришь,  потерпишь  ты  крах.
Верьте  вы  Господу,  верьте  Ему,
Богу  Святому,  Ему  Одному.
Он  вас  не  бросит,  Он  вас  защитит,
Он  ваша  крепость  и  Он  ваш  щит.
Вера,  надежа  и  ваша  опора.
В  славе  грядет  со  святыми  Он  скоро,
Но,  а  пока,  Он  любит  всех  велит,
И  Сам  с  любовью  с  небес  на  всех  зрит.
Богатого  любит  и  любит  калеку,
И  старца  Он  любит  от  века  до  века.
Любите  и  верьте  Отцу  одному,
С  молитвой  идите  вы  тоже  к  Нему.
За  всех  на  кресте  наш  Господь  пострадал,
Своими  страданьями  мир  оправдал.
Скорей  же  идите  к  Иисусу,  к  Нему
И  тайны  свои  открывайте  Ему.
Вот  и  открылась  вам  тайна  одна,
А  тайна  –  она  не  одна.
Узнать  их  –  здесь  мудрость  нужна.
Кто  мудрый,  тот  Божии  тайны  поймет,
Не  мудрый  к  тем  тайнам  и  веры  не  ймет.
Но  будет  все  точно  исполнено  в  срок,
И  Бог  преподаст  вам  и  мне  свой  урок.


(Вторая  тайна:  труд)

В  предыдущей  главе  тайну  вам  открыла  первую:
Человек  не  увидит  славы,  если  без  веры  прожил  жизнь  свою.
Но  а  вторая  тайна  состоит  в  том:
Без  труда  не  построишь  дом.
Вера,  любовь  –  тебе  Богом  дано,
Труд  плодородный  –  тебе  суждено.
Вера,  любовь  –  это  просто  слова.
Вера  без  дел  всегда  была  мертва.
Дела  без  веры  тоже.
Кто  с  любовью  другу  поможет,
Руку  помощи  другу  протянет,
Тот  навеки  другом  станет.
Труд  без  веры  и  вера  без  труда,
Что  рыба  без  воды  и  пруда.
Только  вера  и  труд  все  тяготы  переживут.
Без  труда  и  рыбу  не  достать  с  пруда.
Только  трудящий  достоин  награды.
С  верой,  с  любовью  трудиться  надо.
Хорошо  жить  в  любови  и  вере,
Но  верой  без  силы  не  победишь  зверя.
Ленивец,  баклуши  не  бей,
А  трудись,  как  муравей:
Над  ним  нет  приставника,
Потому,  что  муравей  трудится  славненько.
На  пустой  земле  не  найдешь  плода;
Земля  родит  только  после  труда.
Не  лезь  туда,  куда  не  просят,
А  иди  туда,  где  косят.
Поскорей  бери  косу  –
Уже  жатва  на  носу.
Когда  жатва  поспевает,
Работники  твердо  знают:
Жатва  закончится,
И  усталость  кончится.
Вот  из  этих  поговорок
Божья  мудрость  видна:
Каждому  овощу  свой  срок
И  каждому  труду  своя  цена.
Только  лентяю  цена  одна,
В  этом  есть  еще  тайна  одна:
Кто  не  трудится  на  поле,
У  того  радость  только  одна:
Хоть  нет  хлеба  на  столе  вволю,
Зато  не  болит  спина.
Вот  вам  мудрость,  рассудите,
Меня  строго  не  судите.
Каждый  сам  с  собою  разберись.
Без  труда  со  своей  верой  не  носись,
Потому,  что  Божья  вера  не  одна  –
Она  в  труде  с  любовью  скреплена.
Остальные  тайны  пока  не  раскрою.
Каждый  тайну  толкует  по-своему.
Остальные  тайны  –  клад  золотой,
А  спрятан  клад  тайный  под  водой.
Вода  –  это  Слово,  а  клад  –  это  Я,
А  вместе  Слово  и  Я  –  есмь  Библия.

(Третья  тайна:  мудрость)

Третья  тайна  состоит  в  том:
Не  пытайся  на  песке  строить  дом.
Этот  дом  не  устоит,
Громадные  издержки  причинит.
Пройдет  ливень,  буря  и  шквал  –
И  останется  от  дома  один  завал.
Только  каменное  основание
Под  домом  должно  быть.
Не  по  нашим  знаниям,
Так  Божья  мудрость  велит.
К  чему  это  я  веду?
В  чем  здесь  тайна?
Я  тебя,  мой  друг,  веду,
Поверь  мне,  не  на  беду.
Ты  разумей  и  твердо  знай:
Без  бога  не  строй  свой  рай.
Каменное  основание  всему  Бог,
С  Ним  не  потерпишь  подвох.
Без  Бога  не  сделаешь  ни  выдох,  ни  вдох,
Потому,  что  основание  всему  –  Бог.
Не  пытайся  Бога  обойти,
Он  тебя  везде  найдет.
Без  Него  к  жизни  вечной  нет  пути
И  Он  тебя  с  любовью  ждет.
Он  ждет  тебя  не  день,  не  два,
Ждет  тебя  долгие  года.
Не  только  ждет,  но  и  зовет,
Зовет:  «Прийди,  скорей!
Прийди  и  благодать  Мою  испей.
Познай  и  доброту  Мою,  и  благость.
Прекрасной  жизни  ты  познаешь  сладость.
Грехи  твои  Я  святостью  Своей  покрою
И  наготу  твою  любовию  закрою.
Я  друг  тебе,  не  враг,
Я  добрый  Бог  и  благ.
Жду  тебя  долгие  года,
А  годы  твои  мчатся,  как  вода,
Как  горная  кипящая  река».
Друг,  что  же  ждет  тебя  в  конце  твоего  века?
Иди  к  Творцу,  когда  ты  молод,  полон  сил,
И  даже,  когда  стар  и  болен,  когда  хил  –
Для  Бога  ты  всегда  дитя,
Он  хочет  защитить  тебя  любя.
Ныне,  сейчас,  не  через  год  и  два,
Когда  от  боли  разорвется  голова,
Даже,  когда  душа  болит  и  погибает  тело,
То  и  тогда  у  Бога  до  тебя  есть  дело.
И,  если  ты  с  повинною  прийдешь,
Прощение  у  господа  всегда  найдешь.
Не  жди  беды,  сейчас    к  Нему  иди,
Скорей  иди  и  за  собой  других  веди.
Иди  к  Христу,  иди,  Он  всех  зовет.
Любовь  и  благодать  Свою  на  всех  прольет.
И  ты  познаешь  Божью  благодать:
У  Бога  есть  всегда  что  и  кому  отдать.
Бог  дает  щедро,  а  не  скупо.
Не  брать  у  Бога  просто  глупо.
Бог  наш  –  сказочно  богат  и  свят
И  каждому  спасенному  Он  несказанно  рад.
Прощенному,  рожденному  для  жизни  новой,
Он,  как  бесценный  дар,  послал  тебе  с  любовью  Слово.
А  Слово  Божье  –  драгоценный  дар,
В  нем  жизненная  сила  и  любови  жар.
А  Слово  Божье  вечно,  неизменно,
Для  Божьего  дитя  –  в  Нем  жизнь  нетленна,
В  Нем  Бога  вечное  обетованье,
От  прошлой  грешной  жизни  оправданье.
В  Нем  вечная  нетленная  любовь,
Заповедь  вечная  и  на  Крови  Завет.
Иисус  и  жизнь  отдал  и  Кровь,
И  Кровью  утвердил,  продлил  Завет
Для  всех  и  до  скончанья  лет.
Друг,  не  пытайся  строить  дом
Без  каменного  основанья.
Фундамент  жизни  –  Иисус  и  в  Нем,
Лишь  в  нем  и  для  тебя  есть  оправданье.
Вот  и  открыла  третью,  но  не  последнюю  из  тайн,
Тебе  с  любовью,  друг,  сестра  и  брат.
Бог  не  изменен,  твердо  знай:
«Каждого  пришедшего  не  изгоню,
А  каждому  Я  буду  рад».

(Четвертая  тайна:
Истинная  любовь)

Вот  вам  и  четвертая  тайна
В  ней  сокрыта  истина.
А  истина,  как  стена,
Издревле  защищает  человека,
Защищает  от  века  до  века.
Истина  в  Божьем  Слове,
Истинная  любовь  –  вот  всему  основа.
Любовь  не  прячется,  не  лжет,
Любовь  всегда  поймет.
Любовь  созидает,  не  гложет,
Всегда  и  повсюду  любовь  поможет.
Любовь  справедлива,  все  переносит.
Она  всегда  дает,  а  не  просит.
Любовь  пашет,  сеет  и  косит,
И  грехи  всех  на  себе  носит.
Любовь  –  свет,  а  у  света  нет  тьмы,
С  любовью  всегда  ладно,  нет  кутерьмы.
Истинная  любовь  –  соль,  а  если  соль  не  соль,
Такая  любовь  приносит  одну  боль.
Что  есть  сахар?  Что  есть  соль?
Сахар  –  что  грех  сладкий,  гадкий;
Соль,  истинная  соль  –  праведности  боль.
Грех  всегда  сладкий,
Соль,  как  истина,  всех  лечит.
Сахар,  как  враг,  не  лечит,  а  калечит.
Соль  защищает  от  порчи  и  гниения.
Сахар,  как  враг,  поддерживает  брожение.
Лучше  любить  как  соль,  нежели  как  сахар.
Лучше  пусть  лечит  врач,  нежели  знахарь.
А  еще  лучше  –  иди  к  Богу.
Он  излечит  от  всех  болезней  и  тревог.
Служите  Богу  одному,
Справедливому,  но  и  грозному,
Нежели  лукавому  лгуну.
Не  луна  освещает  солнце,  а  солнце  –  луну.
Друг!  Не  будет  с  тебя  толку,
Если  не  отличишь  овцу  от  волка.
Сколько  волк  не  хитрит,
Его  видно  изнутри.
Хоть  и  шкура  на  нем  овечья,
Но  нутро  у  него  волчье.
Нет,  нет,  да  из  такой  овцы  проявляется  волк.
Ходит  и  зубами  щелкает.
Он,  как  овца,  не  блеет,
А  по-волчьи  воет,
Козни  овцам  строит,
Чтобы  овцы  не  радели,
А  ряды  овец  редели.
Вот  вам  волчья  благодать:
Сколько  волка  не  корми  –
Смотрит,  кого  бы  обглодать.
Что  общего  между  овцой  и  волком?
Милый  друг!  Разберись  подробно,  с  толком.
С  толком,  с  мудростью  разберись,
Отвечать  не  торопись.
Поспешишь  –  людей  насмешишь.
Если  хочешь,  чтоб  тебе  везло,
Научись  различать  добро  и  зло.
Если  хочешь  служить  Богу,
Брось  грех  под  ноги,
Брось  и  растопчи,
И  на  Бога  не  ропщи,
А  в  себе  вину  ищи.
Ходи  во  свете  днем,
А  не  во  тьме  ночью.
Гори  и  зажигай  огнем,
Гори,  а  не  тлей  клочьем.
Что  общего  между  медью  и  золотом?
Между  молотком  и  молотом?
Между  лужей  и  морем?
Между  радостью  и  горем?
Меж  стеклом  и  хрусталем?
Между  ночью  и  днем?
Между  сахаром  и  солью?
Между  бабочкой  и  молью?
Между  горем  и  бедой?
Между  мужем  и  женой?
Думай  не  умом,  а  сердцем.
Истина  всегда  посыпана  перцем.
Умей  из  ста  дорог  найти  одну,
Из  многих  –  истинную  жену.
Не  широкий,  а  узкий  ищи  путь,
И  истину  не  забудь.
Широкий  путь  ведет  в  ад,
Не  будь  широкому  пути  рад.
Истину  твердо  знай:
Только  узкий  путь  ведет  в  рай.
Нельзя  одновременно  идти  по  двум  путям,
Ходить  по  двум  гостям,
Служить  двум  господам.
Одна  у  нас  Украина,
Как  и  родная  мать,  единая.
Одна  судьба  человеку  дана,
Одна  жена  мужу  суждена.
Один  Бог  –
Для  одних  добр,  для  других  плох,
Потому  что  знает  их  подвох.
Один  и  отец  и  одна  мать  –
Каждому  и  всем  надо  знать.
Все  мы  Божья  семья,
Божье  семя.
Всех  Он  посеял  в  мир,  как  в  поле,
И  каждому  дал  волю
Выбрать  жизнь  вечную
Или  мученья  бесконечные.
Приносить  отборные  плоды
Или  непригодные  для  еды.
От  нас  Бог  ждет  плоды,
Как  награду  за  Свои  труды.
Нас  Он  сеял,  нас  Он  и  растил,
И  для  роста  Он  давал  нам  сил,
Рыхлил  нас  и  поливал,
Удобренья  в  меру  нам  давал,
Чтобы  дружно  мы  взрослели,
К  жатве  вовремя  поспели.
Бог  желает  нам  здоровья,  не  хилости.
Жаждет  не  жертвы,  а  милости.
Потому,  что  милостив  и  благ,
Вечный  наш  Спаситель,  а  не  враг.
Из-за  неверия  предок  Адам  все  потерял,
Все,  что  с  любовью  Бог  ему  дал.
Польстился  на  обещания  лукавого
И  лишился  ума  здравого.
Только  любовь,  вера  и  послушание
Спасут  мир  от  увядания,
Человечество  от  погибели,
А  планету  от  гибели.
Только  любовь  и  вера
Победят  лукавого  зверя.
Только  вера  и  любовь
Мир  спасут  от  всех  врагов.
«Царство  Божье  внутри  вас»,  -
Так  вещает  Божий  глас.
Царство  Божие  –  любовь  –
Праведнику  убежище  и  покров.
Любовь  –  не  куча  нежных  слов.
Любовь  справедлива  и  скромна,
Сильна  утопающего  достать  со  дна.
Для  Бога  каждая  душа  важна,
Как  и  всякая  посуда  в  доме,
Каждая  душа  нужна,
Каждая  важна,  кроме  ненависти,  зла  и  порока  –
От  них  нет  никакого  прока,
Но  терпеть  их  велено  до  поры  и  до  срока.
Давайте  не  лукавить,  давайте  любить.
Давайте  спасать  души,  а  не  губить.
Давайте  же  жить  в  мире.
Смотреть  не  узко,  а  пошире.
Давайте  творить  добро,  а  не  зло,
Чтобы  всем  в  жизни  везло.
Всем,  а  не  одиночкам,
Всем  сыновьям  и  всем  дочкам,
Всем  отцам  и  матерям,
Мне  и  конечно  же  вам.
Лишь  тогда  мы  будем  детьми  Бога,
Истинною  Божию  пойдем  дорогой
К  Дому  Отчему  и  к  Отчему  порогу.
В  Дом  войдут  одни  овцы,  а  не  козлы.
Овцы  послушны,  козлы  упрямы  и  злы.
Молюсь,  чтобы  только  овцы  были,
И  не  стало  бы  козлов.
Молюсь,  чтобы  учили  Божье  Слово  и  любили,
Познали  мудрость,  тайны  Божьих  Слов.
Хочу,  чтобы  в  любови,  в  мире  жили.
Избави,  Боже,  мир  наш  от  греха  оков!
Возьми  нас  всех  под  Отчий  Свой  покров.
Открой  нам  мудрость,  тайны  Своих  Слов.
Спасибо  за  Завет  Святой  на  Крови,
За  верность  Твоей  Истинной  любови

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270476
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 16.07.2011

Что ты хочешь? Куда ты идешь?

Ручку  уже  не  держат  пальцы
И  глаза  застилают  слезы,
А  когда-то  танцевала  вальсы
На  январском  трескучем  морозе.
А  когда-то,  когда-то,  когда-то…
Что  уж  прошлое  вспоминать.
Все,  что  было  когда-то  –  не  зря  то  -
С  прошлого  надо  урок  извлекать.
На  ошибках  надо  учиться,
Чтоб  в  дальнейшем  не  совершать.
Надо  Господу  Богу  молиться.
Только  Он  все  возможет  прощать.
Чтоб  в  дальнейшем  уже  не  грешить,
И  ошибок  не  совершать  –  
Праведной  жизнью  пора  жить,
И  жизненный  итог  подбивать.
С  чем  собрался  в  неведомый  путь?
Что    с  собою  возьмешь  на  дорогу?
Иль  возьмешь  Божьей  истины  суть?  
Иль  с  грехом  ты  на  суд  пойдешь  строгий?
Что  ты  хочешь?  Куда  ты  идешь?
Каковые  твои  идеалы?
Иль  цена  твоей  жизни  грош?
Иль  твоя  жизнь  бесценною  стала?
Что  построил  ты?  Что  насадил?
Что  на  ниве  Господней  посеял?
Иль  ты  миру  любовь  подарил?
Иль  ее  ты  по  ветру  развеял?
Взвесь,  подумай,  все  против  и  за.
И  начни  свою  жизнь  сначала.
Чтоб  не  туманила  взор  слеза,
Сей  повсюду  Любовь,  и  не  мало.
Небывалый,  тогда  соберешь  урожай.
И  всего  тебе  хватит  в  дорогу.
Без  Любови,  в  путь  дальний,  не  уезжай.
Лишь  Любовь  не  допустит  тебя  на  суд  строгий.

4.08.2008
Любовь  Павлюченко
Киев

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270474
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 16.07.2011

За все Тебя благодарю

Господь,  Отец  мой  дорогой!
Мы  Кровью  связаны  одной.
Родил  меня,  Любовию  назвал
И  навсегда  Отцом  любимым  стал.
С  любовию  растил,  лелеял,
Духом  помазал  и  елеем,
Дар  жизни  вечной  подарил,
Своей  любовью  наградил.

Господь,  Дух  Святый  вечный  мой!
Хочу  упиться  я  Тобой.
Навеки  став  моей  судьбой,  
Ты  стал  мне  больше,  чем  родной.
Не  покидай  же  меня,  Дух.
Ты  говори  всегда  мне  вслух.
Живи  вовеки  в  моем  сердце,
Чтоб  стала  солью  я  и  перцем.
Чтоб  в  истине  была  я  стойкой,
Ведь  Истина  –  соленая  и  горькая.

Иисус  Христос,  Спаситель  мой!
Перед  Тобой  склоняюсь  я  душой
За  грех,  оплаченный  Тобою,
Святой  пролитой  Твоей  Кровью.
Завет,  исполненный  Тобой,  
Избрала  я  своей  судьбой.
За  всепрощенье  и  Любовь,
За  мудрость  вечных  Твоих  Слов.
Невестой  быть  хочу  Твоей,  женой,
Не  разлучусь  вовек  с  Тобой.

Господь,  Учитель  мудрый  мой!
Передавай  мне  опыт  Свой,
Чтоб  не  обдумав,  я  не  отрезала.
Семижды  семь  раз  чтобы  отмеряла.
Я  мудрость  предпочту  сокровищ  мира,
Ее  одну  избрала  я  кумиром.
Ею  хочу,  как  хлебом  насыщаться,
И,  как  вином,  хочу  тобою  упиваться.
Ты  мне  дороже,  чем  отец  и  мать,
Тобой  хочу  всегда  я  обладать.

Господь,  Наставник  неизменный!
Будь  же  вовек  благословенный!
Меня  во  всем  Ты  наставляешь,
Во  всем,  всегда  мне  помогаешь.
По  пути  Истины  ведешь,
Советы  мудрости  даешь.
Как  мудро  жить?  И  как  любить?
И  ближнему,  и  Богу  как  служить?

Господь,  Защитник  верный  мой!
С  Тобой  я,  как  за  каменной  стеной.
Надежная  броня  и  меч,  и  щит.
Меня  во  всеоружии  никто  не  победит!

Господь  мой  справедливый  обличитель!
Души  Хранитель  и  Целитель!
С  любовью  обличаешь  во  грехах,
Чтоб  я  не  превратилась  в  прах.

Господь,  моя  Любовь,  Надежда,  Вера!
Благодарю  за  веру,  что  без  меры.
За  то.  что  в  вере  я  не  оскудела,
К  Тебе  по  вере  прилетела.
Бессильная  -  с  Тобою  сила,
Немилая  –  С  Тобою  мила.
Я  нелюбимая  Тобой  любима.
Тобой  любима  и  хранима.
С  Тобою  я  не  пропаду,
С  Тобою  в  вечность  я  войду.

Ты  для  меня  Есмь  Все  во  Всем.
Объемлешь  Ты  меня  кругом.
Надежно,  верно  охраняешь,
С  любовью  любишь  и  прощаешь.
Твоя  любовь  сильнее  во  сто  крат,
Чем  дала  мать,  отец,  сестра  и  брат.
Твоя  любовь  безмерна,  бесконечна.
Тебя  Господь  любить  я  буду  вечно.  
Я  знала  без  Тебя  лишь  древо  зла,
И  лишь  с  Тобой  Любовь  я  обрела.
Я  буду  славить,  и  любить  Тебя,
Твою  Любовь,  в  душе  своей  храня.
За  все,  мой  Бог,  Тебя  благодарю.
Тебе  я  верю  и  Тебя  люблю!

30.10.2005
Любовь  Павлюченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270354
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 15.07.2011

Вернейшая попутчица

Выше  Любви  нет  ничего  дороже.
Любовь  –  главнейший  и  ценнейший  клад,
И  нет  судьи,  кроме  Любови,  строже,
Она  вперед  ведет,  а  не  назад.

Есть  у  Нее  сестра,  помладше,  Вера.
Без  Веры  путь  к  Любови  не  найдешь.
И  если  в  тебе  веры  нет  без  меры,
Без  Веры  и  Любови  ты  умрешь.

Так  пусть  всегда  с  тобою  будет  Вера  –
Вернейшая  попутчица  к  Любви,
Главнейшей  во  Вселенской  сфере,
Святой  пречистой  Божеской  Крови.

Так  пусть  всегда  с  тобою  будет  Вера  –
Без  веры  Богу  угодить  нельзя,
Твоей  же  вере  пусть  не  будет  меры.
Ведь  ты  с  Любовью  только  с  Верою  друзья.

"Всей  жизни  сущность  на  земле  Любовь,
Без  пышных  фраз,  без  пафоса  и  громких  слов".

10.04.2007
Любовь  Павлюченко
Кировоград

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270353
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.07.2011

Всевселенская Звезда

Небесной  красотой  звезда  сияла,
Небесной  славою  звезда  пылала,
Но  захотелось  Ей  земною  стать,
И  славою  небесной  всю  землю  осиять.

Хотелось  Ей  с  любовью  всех  объять,
На  каждого  огонь  любви  излить.
Для  всех  родной  хотела  она  стать,
Весь  мир  Своей  любовью  одарить.

Вдруг,  во  мгновенье  ока,  Звезда  с  небес  упала,
И  так,  как  все,  Она  земною  стала.
И  стала  красотой  Своей  блистать,
Небесной  славою  и  на  земле  сиять.

Но  оказалось,  "звезд"  и  на  земле  не  мало,
Но  славой  не  небесною  они  сияют.
Порой  земные  меж  собою  не  роднятся,
Но  славою  небесной  так  жаждут  упиваться.

Звезда  с  звездою  славою  разнится,
Им  не  пристало  пред  небесною  склониться.
Так  есть  и  было  от  начала  лет,
Доколе  существует  белый  свет.

И  славою  небесной  земля  пренебрегла  –
Звезду  небесную  землею  загребла.
Здесь  мудрость:  небесам  землей  не  стать.
Звезде  дано  лишь  над  землей  сиять.

Премудрость!  Тайна  бытия!
Тебе  дано  было  Одной  
Над  бездною  летать.
И  Всевселенскою  Звездой
Одной  Тебе  лишь  стать.

О,  Всевселенская  Звезда!
Светить  столетья  и  года
Одной  Тебе  лишь  суждено,
Одной  Тебе  было  дано.

Сойти  на  землю  и  земною  стать.
И  вся  и  всех  собою  оправдать.

Любовь  Павлюченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270207
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.07.2011

Время Любви

Каждую  ночь,  каждый  день  Тебя  вижу
В  дивных  твореньях  Твоих.
Каждую  ночь,  каждый  день  Тебя  слышу
В  мудрости  слов  простых.

Ты  здесь,  всегда  со  мной  рядом,
На  жизненном  трудном  пути.
Ты  здесь,  всегда  со  мной  рядом,
Ты  мне  помогаешь  идти.

Трудно  решаются  в  жизни  задачи,
Если  нет  рядом  Тебя.
Лишь  для  Тебя  я  всегда  была  значима.
Все  мне  прощаешь  любя.

Сколько  пути  на  земле  мне  отмерено
Знаешь  один  только  Ты.
Сколько  с  Тобою  мне  быть  –  не  отмерено.
Знаем  и  я,  и  Ты.

Я  без  Тебя  ничего  не  значу,
Без  мудрости  Твоих  слов.
Ты  мой  Спаситель,  Богом  назначенный!
Ты  моя  Жизнь  и  Любовь!

Нет  уж  пространства,  нет  расстояний,
Нет  разделяющих  нас.
Нет,  и  не  будет  у  нас  расставаний  –
Время  Любви  сейчас.

30.06.2009

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270206
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.07.2011

Я б хотіла…

Мамо!  Ти  і  є  те  саме  найсвятіше  слово!
Мамо!  Ти  і  є  те  джерело  життя!
Мамо!  Ти  і  є  усьому  сущому  основа!
Ти  й  минуле  цього  світу  і  буття!

Ти,  ти  і  тільки  ти  відкрила  дверці,
Із  любов'ю  випускаєш  в  світ  життя.
Своїм  люблячим  і  вірним  серцем
Оцей  світ  ведеш  у  майбуття.

Я  б  тобі  зібрала  усі  квіти,
І  з  любов'ю  склала  б  їх  до  ніг.
І  любов'ю  твоє  серденько  зігріти
Я  б  хотіла,  щоб  на  голову  твою  не  падав  сніг.

Я  б  хотіла,  щоб  не  знала  ти  печалі,
Щоб  солоні  сльози  не  котилися  з  очей,
І  щоб  війни  більш  були  тобі  не  знані:
Усіх  днів  тобі  щасливих  і  ночей.

Я  б  хотіла  дарувати  тобі  зорі,
Щоб  незнаною  була  тобі  пітьма.
Будь  же  в  щасті  скупана,  як  в  морі,
І  нехай  не  йде  до  тебе  ще  зима.

Вітер  буйний,  хай  не  дме  тобі  у  спину,
Крига  серце  не  вкрива  вовік.
Нехай  буде  на  землі  любов  неспинна,
І  тоді  рокам  землі  Бог  продовжить  лік.

2.05.2007
Кіровоград

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269966
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 13.07.2011

О мир жестокий!

О,  вы,  надменные  потомки  Каинов,
Прославеные  подлостью  отцов.
Вы  суетитесь,  словно  птичьи  стаи,
Стаи  безумных  мудрецов.

Вы  славитесь  лже  мудростью  земной,
Лже  мудростью,  лже  добротой.
Дорогу  к  жизни  вечной,  не  со  Мной,
Веками  избирали  вы  с  враждой.

Лжемудрецы!  Я  мудрость  вашу  знаю.
Безумие  я  ваше  посрамлю.
С  безумным  миром  Я  в  безумие  играю,
В  безумии  Я  вас  и  уловлю.

О,  мир  безумия  и  заблужденья!
Творение  возвеличив  над  Творцом,
Ему  молясь,  ты,  с  умиленьем,
Не  ведаешь,  что  пренебрег  Отцом.

Живешь,  не  ведая,  что  не  услышит
Немое,  разве  даст  ответ?
Не  видит  и  не  слышит,  и  не  дышит,
И  не  ответит  до  скончанья  лет.

О,  мир  жестокий,  бессердечный,
Пролитой  Крови  без  вины.
Ты  стал  безудержно  беспечным,
Но  ты  уж  стал  на  грань  войны.

И  помни,  суд  уже  не  за  горами.
Пока  есть  час,  покайся  ты  в  грехах.
О,  как  же  долго  маялся  Я  с  вами,
Но  верность  ваша  превратилась  в  прах.

А  время,  уж  давно  не  половина.
Приходит  время  –  часу  полнота.
Пора  держать  ответ  за  муки  Сына,
Да  и  любовь  давно  уже  не  та.

О  мир  жестокий!  Мною  ты  любим.
Но  за  любовь  Свою  Я  ревностью  томим.
Любовь  и  жизнь  Я  за  тебя  отдал,
Но  для  тебя  Я  нелюбимым  стал.

Строптив,  жесток  и  дерзок  стал,
Глухой,  упрям  и  слеп.
Стал  одержим  пустой  мечтой  –
Ты  осквернил  Мой  Хлеб.

Но  очень,  очень  скоро  солнце  Правды
Вновь  воссияет  над  землей.
Задумайся:  ты  прав  или  не  прав  ты?
Жить  ли  под  Солнцем  или  гнить  под  тьмой?

21.01.2005
Любовь  Павлюченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269783
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 12.07.2011

Усім глухим і незрячим, гордим натурам ослячим.

Глядачі  й  глядачки!
Слухачі  й  слухачки!
Дивіться  і  бачте,
Ридайте  і  плачте.
Усі  глухі  і  незрячі  і  каліки  всі  ходячі!
Слухайте  Господній  глас,
Бо  глаголе  він  для  вас.
І  відкрийте,  сліпці,  очі,
Бо  і  дні  для  вас  як  ночі.
І  погляньте  не  в  дзеркальце,
А  загляньте  в  своє  серце:
Де  ж  там  совість  і  де  страх,
Потопаєте  в  гріхах.
Нема  совісті  лиш  срам.
Срам,  срам,  срамота,
Гордість,  пиха,  нагота.
І  одягнені  як  голі,  
Сновигаєте  всі  кволі,
Бо  не  маєте  ви  волі.
У  кайданах  живете
І  чинете  ви  не  те,
Що  Господь  вам  заповів
І  в  Законі  вам  велів.
Заповіді  не  сповняєте,
З  Господом  в  жмурити  граєте.
Гадаєте,  що  мудрі,
А  в  голові  одні  кудрі.
Не  мудріть  мудрі  безумці,
Бо  не  те  в  Бога  на  думці.\
Бо  як  високо  ті  гори,  
І  глибоко  синє  море,  
Так  путі  Мої  високі
І  думки  Мої  глибокі.
Істинно  настане  суд.                                  
Воістину  кайся  люд                                        
І  родина  і  людина                                                
Останній  бо  прийшов  час                      
І  останняя  година.
Любіть,  бо  Я  вас  возлюбив,
Прощайте,  бо  і  Я  простив,
Спасайте,  як  і  Я  вас  спас.
Моя  Любов  дійшла  й    до  вас.
 Безбожно  ви  забогували.
Без  Бога  ви  богами  стали.
Без  Бога  ви  богуєте,
Словес  Божих  не  чуєте.
Мало  щирих  і  відвертих
Все  круті  і  все  уперті,
Як  уперті  віслюки.
Простягаєте  до  неба  руки
І  волаєте  до  Бога.
Та  криваві  ваші  руки
 І  кривавая  дорога.
Ви  не  вільні  -  ви  раби  
Своєї  же  плоті.
Зверху  крашені  гроби
Із  жалом  у  роті.
Ждете  від  Мене  порятунку,
А  живете  лиш  для  шлунку.
Їсте  і  п’єте  ви  добряче
У  панських  жупанах,
А  народ  голодний  плаче
Ситий  лиш  у  снах.
З-за  бугра  придбали
Народу  обноски,
Заодно  надбайте
 На  гроби  їм  доски.
Отака-то  благодать:
Багач  бідного  товче
То  у  спину,то  в  плече.
І  здирає  з  нього  шкуру.
А  із  шкури  строє  мури.
Зневажений  божий  рід.
В  світі  вже  багато  бід.
Отак  любите  ви  Бога,
Ну  і  ближнього  свойого.
Отакий  до  Бога  страх  –
Утопаєте  в  гріхах.
То  ж  покайтесь,  повиніться,
І  до  Бога  поверніться.
Покайтеся  і  не  гайте.
Усі  в  світі  люди  знайте:
Скоро,  скоро  вже  гряду,
Грішний  світ  судить  прийду.
То  ж  покайтесь,  повиніться,
До  Любові  поверніться.
Лиш  в  Любові  й  є  той  рай,
Той  зелений  вічний  гай.
І  та  вічная  ріка,
Що  пливе  через  віка.
Дерево  посеред  раю  –
То  і  є  Любов  святая.
Любов  Моя  –  одвічна  благодать,
Що  Аврааму  Я  поклявся  дать.
Оце  й  є  оте  пророцтво,
Що  від  віку  для  вас  клав:
У  Любові  все  господство  –
Нова  заповідь,яку  Я  дав.  
Святу  Любов  мою  любіте.
Любовію  до  святості  горіте.
Бо  тільки  з  Нею  і  у  Ній  спасіння,
Моє  одвічнеє  святе  веління.
Моя  любов  за  вас  пішла  на  страту,
А  ви  їй  тридцять  гріш  дали  заплату.
Уже  до  апогею  долетів  прогрес,
І  стогін  Божого  народу  –  до  небес.
Уже  вогнем  повняться  небеса,  
Істинні  пророцтва  –  Божі  Словеса.
То  ж  покайтеся  душі  уперті
І  не  будьте  як  осли,
Щоб  імена  ваші  не  були  істерті,
І  свічки  запалені  були.
І  слідкуйте,  щоб  вони  не  згасли.
Будьте  мудрі,  запасіться  маслом,
Бо  усіх  Я  вас  люблю
І  любовію  горю.
Але  достеменно  знайте:
У  жмуритки  із  вогнем  не  грайте.
 
1.06.2008.
Любов  Павлюченко.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269779
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 12.07.2011

Стань моей Мадонной

Я  шел,  прогуливаясь  садом,
Был  окрылен  своей  мечтой.
Вы,  появились  совсем  рядом,
Объятая  красою  неземной.

Вы  вышли,  словно  из  тумана,
Окутанная  утренней  росой,
А  я  стоял  и  любовался  Вами,
Как  самой  совершенной  красотой.

Вдруг  я  увидел  в  Вашем  взоре
Тоски  и  боли  океан,
И  нежности,  и  грусти  море,
И  Ваш,  как  изваянье  стан.

Вы  появились,  словно  бы  жар-птица,
Нечаянно  слетевшая  с  небес.
Нет!  Не  жар-птица  –  властная  царица;
Пленен  я  вами  без  остатка  весь.

Я  в  Вашем  взгляде  утонул,
Как  в  необъятном  океане,
И  сном  таинственным  уснул,
И  растворился,  как  в  тумане.

И  все  же  уловил  я  блеск  очей,
Сиянье  звезд  под  дымкою  вуали.
Скажите  мне:  Вы  явь  иль  сны  ночей,
Моим  очарованием  вы  стали.

О  Вы  -  заветная  звезда!
Мечта  неугасимая,  -
Я  полюбил  Вас  навсегда,
Любовь  моя  ранимая.

Я  Вас  люблю,  уж  так  давно,
Любовью  безответной.
Игристое  мое  вино,
Моя  мечта  заветная.

Я  полюбил  Вас  всей  душой,
Так  трепетно  и  нежно.
Позвольте  Вас  избрать  одной
Любовию  безбрежной.

Вы    моя  радость  и  печаль,
И  боль  необъяснимая.
Позвольте  снять  печаль  вуаль
И  Вам  сказать,  любимая:

Вы  самая  таинственная  с  тайн,
Сокрытая,  неоглашенна.
Свою  мне  руку,  сердце  дай,
И  стань  моей  Мадонной.

Я  буду  вечно  Вас  любить,
Как  никого  и  никогда.
Как  же  устал  я  Вас  таить,
А  я  ведь  Вас  любил  всегда.

28.12.2006

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269633
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 11.07.2011

Она

Что  на  этом  свете
Есть  милей,  дороже,
Чем  любовь  в  расцвете!
Чем  любовь  на  ложе!

Аромат  неизъяснимый,
Сладкий  хмель  вина,
Иль  огонь  всесокрушимый  –
Он,  а  с  Ним  Она.

Запечатанный  источник
Хмельного  вина,
Плод  и  солнечный,  и  сочный  –
Это  все  Она.

Нераскрывшийся  бутон
Лилии  чудесной,
Погрузившийся  у  сон
Лик  Ее  прелестный.

Вся  Она,  как  будто  роза,
В  утренней  росе,
Словно  веточка  мимозы
В  весенней  красе.

Струн,  чарующие  звуки,
Девы  юной  стан.
Для  любви,  не  для  разлуки
Богом  тебе  дан.

Диво  дивное,  создание
Вечного  Творца,
Чистота  и  обаяние,
Красота  лица.

Иль  березка,  иль  осина,
Ивушка  склоненная.
Ветром,  бурями  носима,
Солнцем  опаленная.

Трепетная  и  ранима,
Но  всегда  сильна.
Будь  хранима  и  любима,
Но  всегда  вольна!

08.02.2006

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269630
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 11.07.2011

Моя прекрасна половина

О,  Моя  прекрасна  половина!
У  піснях,  віршах  до  тебе  лину.
Синім  проліском  всміхаюся  тобі,
В  радості  з  тобою  і  в  журбі.
Із  любовію  дивлюсь  у  твої  очі,
Бо  в  очах  твоїх  небесна  синь.
В  них  і  ясний  день  і  темні  ночі,
І  любов,  і  таїна,  і  щось  пророче.
Темінь  ночі  ти  під  ноги  кинь,
Хай  лиш  сонце  світиться  в  очах,
І  ніколи  не  бентежить  тебе  страх.
Ніжная  Моя  ти  квітко!
Вірная  Моя  лебідко!
Чистая,  немов  вісон.
Наяву  ти,  це  не  сон.
Часом  тиха,  як  вода,
Часом    ти  Моя  біда.
Але  Я  тебе  люблю  усяку,
Бо  відмічена  Моїм  ти  знаком.
Я  люблю  тебе  Моя  ти  панна,
Диво-діво,  весна  незрівнянна.
Владная  і  грізная  царице,
Веснонько  Моя,  ти  свіжо  лиця.
Так  і  хочеться  услід  тобі  дивитись,
А  в  очах  твоїх  –  навіки  утопитись.
Пив  і  п’ю  із  твого  джерела,
Бо  ти  з  розуму  Мене  звела.
Квітами  впаду  тобі  під  ноги.
І  зрівняю  Я  для  тебе  всі  дороги.
Сміливіше,  любонько,  ступай.
Сміливіше  руку,  руку  дай.
Біль  і  рана,  і  Моя  ти  мука,
Дай  же  по  скоріше  мені  руку.
Дай  же  руку,  нумо  на  коня!
Бо  роса  упала  вже  зрання.
Конику,  лети  ж  бо  швидше  вітру!
Я  твій  смуток,  біль  і  сльози  витру.
Неси  коню  нас  в  далекий  край
В  той  зелений  і  квітучий  гай.
Де  колись,  давно  з  тобою,
Ми  були  щасливими  обоє.
Де  навіки  ми  в  одно  злились
Мужем  і  жоною  нареклись.

24.02.2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269514
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2011

Пора

-  Ой,  моя  зоренько  ти  вечоровая,
Ти  зоря  пізняя,  ти  і  ранковая,
Неначе  квіточка,  такая  гарная,
Неначе  літечко,  вся  різнобарвная,
Мов  та  лілея,  вся  білосніжная,
Немов  пелюсточка  троянди,  ніжная,
Уся  духмяная,  скупана  в  росах,
Личко  румянеє,  шовкові  коси.
Личко  умитеє  у  росах  чистих,
На  мармуровій  шийці  намисто,
Із  полум’яної  калини  красної,
Неначе  виткана  із  сонця  ясного.
Уся,  неначе  із  срібла  виткана
І  золотими  вишита  нитками.
Достигла  ягідка  ти  виноградная,
Любая,  ніжная  і  ненаглядная.
Дозріла  віку  свого  дівочого,
Дождалась  часу  свого  пророчого.
З  праці  тяжкої  вмлівали  руки,
Уся  в  роботі  не  знала  скуки.
Марно  не  тратила  літа  дівочі,
Не  заглядала  чужим  у  очі,
Не  спокушалась  в  місячні  ночі,
А  лиш  вдивлялась  у  сни  пророчі.
В  чистому  полі  житечко  жала,
Жала,  в’язала,  на  посаг  дбала.
- Посаг  придбала  собі  багатий,
Маю  високі  свої  палати.
В  серце  впустила  я  нежонатого,
Благословенного,  а  не  проклятого.
Та  й  полюбила  святую  душу.
Люблю,  й  любити  тебе  я  мушу.
Ти,  мов  би  сонечко,  мене  голубиш.
Люблячим  серденьком  мене  ти  любиш.
В  оба  серденька  ввійшло  кохання,
Двох  у  одно  вже  пора  єднання.
Злились  серця  в  одно  в  любові.
Вірні  в  любові  в  даному  слові.
Уже  готові  весільні  шати.
Рушник  весільний  пора  подати
Й  шати  весільні  пора  вдягати.
 Свою  руку  у  твою  з  вірністю  вкладаю
І  любити  тебе  вірно  присягаюсь,
Бо  без  тебе,  моє  серце,  увесь  вік  караюсь.
- Присягнися  й  ти  мені:  Чи  ж  вірно  ти  любиш?
Чи  любов  твоя  до  мене  теж  вічною  буде?
А  чи  може  через  рік  навіки  забудеш?..
 От  ми,  люба,  й  присяглись  у  вічній  любові,
Клятву  вірності  дали  у  незміннім  слові.
То  ж  скоріше  клич,  скликай    на  весілля!
Гей,  скоріше  наряджайте  весільнеє  гілля!
Заспівайте,  друженьки.  Весільну  співайте!
І  коханую  мою  піснею  вітайте.
Заспівай  же,  соловейко,  у  зеленім  гаї
Тую  пісню,  що  співаєш  у  рідному  краї,
Про  щасливую  любов  і  щасливу  долю,
І  про  квіточку,  що  квітне  у  широкім  полі,
Про  вербицю,  що  схилилась  низько  над  водою,
Хай  лунає  твоя  пісня  одна  за  одною.
І  не  плач,  і  не  ридай,  серденько  дівоче,
Не  просте  в  тебе  весілля,  а  давно  пророче.
Глянь,  любове,  вже  стоять  запряжені  коні,
Як  іржуть  і,  як  гарцюють  вони  на  припоні,
А  вирвуться,  полетять,  як  птахи  у  небі.
Поспішай,  бо  вже  давно  й  нам  летіти  треба.
Понесіть  же,  вірні  коні,  нас  в  щасливий  край,
Де  буяє  вічне  літо,  зелений  розмай.
Де  ми  будемо  щасливі  разом  ти  і  я,
Там  освітить  і  зігріє  нас  любов  і  я.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269513
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 10.07.2011

Європейський клон

Чуже  небо  наді  мною
І  чужа  земля.
Чужі  люди  перед  мною,
Чужа  тут  і  я.

Не  люблю  я  тебе,  Київ,
Твої  стрімкі  кручі,
Бо  ти  душу  мою  виїв
І  тіло  замучив.

І  не  той  ти  вже  тепер,
Як  колись  ти  був  –
Серце  ти  своє  запер,
Минуле  забув.

Ти  став  пнутись  до  небес,
Як  той  Вавилон,
Чужинський,  якийсь  увесь,
Європейський  клон.

Став  ти  не  Вкраїнський,
А,  якийсь  Юкрейн.
 Забув,  що  ти  козацьких,
Козацьких  кровей.

Отака  то  воля,
Від  чого,  не  знаю.
Отака  то  доля
Юкрейнського  раю.

Пани  шкуру  з  нас  здирали,
На  панщину  гнали,
І  тепер  панами  усі  чисто  стали.
Та  не  всі  по-панськи  знов  запанували.

І  б’ють  пани,  як  і  колись,  киями
„Паничів  і  паночок”  Вкраїни.
Ті  ж  втікають,  різними  краями,
На  панів  чужинських  гнути  спину.

Заробить,  хоч  копійчину,
В  чужинського  пана.
Заробити,  гнучи  спину,
На  жупан  із  пана.

А  з  якого  –  все  одно,
Якби,  лиш  чужинський,
Хоч  і  дранеє  воно,
Тільки  б  не  Вкраїнський.

Паничам  мурують  мури,
Мури  та  палаци.
А  пани  деруть  з  них  шкуру,
Як  колись,  на  плаці.

І  кладуть  пани  доляри
Внукам  і  правнукам,
І  усій  родині.
Та  ще  псам  і  сукам,
І  всякій  скотині.

А  народ  вкраїнський  гине  
Від  вольної  волі.
Гине,  гірше  ніж  скотина,
Від  „щасливої”  долі.

О,  Господи,  милий  Боже,
Зглянься  на  Вкраїну:
На  що  стала  нині  схожа
Наречена  Сину???

Вибрана  навік  Тобою
Соборна  Вкраїна.
Заручена  із  Тобою  
Красна  як  дівчина.
05.09.2006
Павлюченко  Любов

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269327
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.07.2011

Друже, я дарую тобі…

Друже,  поглянь,  Я  дарую  тобі  те,
Те,  що  мною  в  житті  нажито.
Нема  в  мене  ні  срібла,  ні  злата.
Я  дарую  тобі  те,  чим  сама  богата.

Ти  тільки  приторкнись  до  тепла  оцих  строчок.
Повір,  життя  ти  вип’єш  ковточок.
Із  насолодою  думки  вкуси
І  добавлять  вони  тобі  духовних  сил.

Я  тобі  одіж  дарую  ту,
Ту,  що  Бог  пошив,  теплу,  легку  і  святу.
Холод  і  біль  упокорять  у  тілі.
Таке  зробити  лиш  Господу  в  силі.  

Те,  що  зігріте  Любов'ю  в  мені,
Близько  тобі  нині,  ані  у  сні.
Я  ту  Любов  не  таю,  не  ховаю.
Тобі  з  любов'ю  Любов  наливаю.

Тільки  і  ти  завжди  щедрим  будь
І  поділитись  з  другим  не  забудь.
Хто  у  Любові  живе,  той  літає.
Льоду  у  серці  його  не  буває.

А  коли  в  твоїм  серці  лід  усе  ж  є,
То  від  Любові  він  миттю  розтане,
Бо  у  Любові  все  зло,  немов  у  огні  згорає.
Вірю  я  свято,  що  зло  навіки  у  прірву  кане.
І  тоді,  всім  на  землі,  світло  і  затишно  стане.

31.08.2001
Любов  Павлюченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269325
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.07.2011

Вінець творіння

Споконвіку  Бог  Любов  світу  дав  красуню  жінку.
Вінець  творіння  та  жіноча  красота
І  сама  найкоштовніша  перлинка
Є  в  світі  жінка,  жінка  та,
Яка  і  мати,  і  сестра  й  дружина,
З  якою  і  в  якій  існує  світ.
Багато  їх,  та  кожна  з  них,  єдина.
Нехай  живуть  єдині  много  літ!
Жінко!  Живи  ти  вічно  і  даруй  життя,
Світи  і  світлом  стань,  
Освітлюй  шлях  у  майбуття.
З  любовію  на  світ  поглянь.
Ти  диво  дивне,  таїна,
Душі  і  серця  половинка.
Ти  породила  світ  одна,
В  тобі  життя  краплинка.
В  любові  жінка  вічне  джерело,
Життя,  цілющої  водиці.
А  без  любові,  кригою  і  снігом  замело
Жіноче  серце.  Життя  з  такого  не  родиться.
Нехай  же  буде  на  землі
Завжди  кохана,  вірна  у  любові  жінка!
І  не  повторна,  і  прекрасна,  як  на  склі,
Морозом  намальована  сніжинка.
Нехай  же  вічно  буде  жінка,
Чаша,  наповнена  життям,
Бо  лиш  від  жінки  стелиться  стежинка,
І  нею  йде  життя  у  майбуття.

05.03.2001
Павлюченко  Любов

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269174
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 08.07.2011

Бог-Любов на Україні

Ввійшов  Спаситель  у  Йордан.
Вода  в  ту  мить  була  м’якіше  пуху.
Хрестив  Ісуса  Іоан,
Пророчачи  хрещення  Духом.

І  раптом,  з  неба  голос  пролунав,
В  мить,  найвеличнішу  видіння:
«Це  є  Возлюблений  Мій  Син
І  в  Нім  Моє  Благовоління».

О,  мій  Йордан!  Твоя  вода
Омила  Господа  живого.
Летять  століття,  мов  стріла.
Світ  просвітляє  Боже  Слово.

І  на  Вкраїну  Бог  прийшов.
Ніч  освітив  нетлінним  Словом,
Що  всякий  в  Слові  тім  знайшов
І  велич,  і  любов  Христову.

Вік  благодаті  наступив
І  тут,  у  нашій  Україні.
Сам  Бог  Свою  Любов  родив,
Послав  й  на  Україну  Сина.

І  сонце  ясне  на  Вкраїні  засіяло,
Щоб  знову  у  цім  краї  світло  стало.
Дух  Божий  повернувся  на  Вкраїну,
Істини  навчати  християн,
Той,  що  у  муках  на  хресті  загинув,
Продливши  Заповіт  для  всіх  землян.

Своєю  смертю  смерть  поправ,
Простив  гріхи,  спасінням  став.

31.08.2001
Любов  Павлюченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269171
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.07.2011

Нездоланна Любов

Не  можна  Любов  Хрещату
Знов  на  хресті  розіп’яти.
Не  можна  Любов  здолати,
Бо  Вона  безсмертна  і  крилата.

Не  можна  Любов  у  вогні  спалити.
Любов  –  сонце,  воно  не  згорить.
І  водою  Її  не  втопить,  не  залити.
Любов  –  багаття,  спалює  всі  прокляття.

Не  можна  Любов  у  пеклі  спалити,
Любов  –  світло  одвічного  раю.
Не  вбити,  ні  в  землю  зарити,
Бо  смерть  над  Любов’ю  влади  не  має.

Любов  -  над  смертю  влада.
Любов  –  Божая  награда
Любов  –  Дух,  Дух  не  вмирає,
А  все  більше  й  більше  сили  набирає.

Любов  невмируща,  Любов  всюдисуща,
Всесильна  цариця  і  грізна  левиця.
Любов  –  Бог,  Любов  –  Владика.
І  Слава,  і  Сила  –  Любов  многолика.
Амінь.

21.10.2005

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269019
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.07.2011

Красне літо

Красне  літо  прилетіло,
Вкрило  золотом  поля,
Травами  зашелестіло,
Вогнем  сипле  іздалля.

Люблю  тебе,  літо  красне,
Мій  чарівний  край,
Моє  сонечко  незгасле,
Рай  мій,  зелен  гай.

Соловейко  тьохка  в  гаї,
Жайвір  співа  в  лузі  –
Все  цвіте,  як  в  Божім  раї,
Тільки  серце  тужить.

Чого  серденько  болиш?
Чого  тужиш,  плачеш?
А  чи  лихо  яке  зриш?
Може  горе  бачиш?

І  лихо  я  бачу,
І  горечко  зрю  –
Того  я  і  плачу,
Бо  світ  цей  люблю.

Люблю  все  я  на  землі,
Усе  в  цьому  світі.
Все,  що  світиться  в  імлі,
Й  тебе,  красне  літо.

Тужить  серце,  не  вгаває,
За  зеленим  житом,
За  усім,  що  Бог  збирає,
Оцим  красним  літом.

А  літо  буяє,
А  літо  горить.
Сонце  в  небі  сяє
І  Бог  на  світ  зрить.

Зрить  на  все  з  святих  небес,
Зрить  і  гірко  плаче,
Бо  на  весь  людський  прогрес,
Скорий  кінець  баче.

10.07.2001.
Любов  Павлюченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269015
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.07.2011

Баллада о солдате

О,  мой  усталый  французский  солдат!
Помнишь  ли  ты  годы  страшной  войны?
Победную  битву  за  жизнь,  за  Берлин,  май  45-го  года.
Бой  и  победу  над  страшной  войной.
Шел  ты  пыльной  военной  дорогой,
Грязный,  усталый,  разбитый  войной.
Думал  о  доме,  думал  о  сыне  и  о  семье  родной.
Рвались  снаряды,  бомбы  летели,
Бомбы  летели,  как  смерть  над  страной.
Все,  сметая,  все,  разрушая,  все,  покрывая  собой.
Черным  вороном  смерть  летала,
Зорким  взором  добычу  искала.
Одна  из  бомб  со  свистом  пролетела,
Пролетела  и  упала,  почти  рядом  с  тобой.
Многих  она  сдавила  и  накрыла  под  собой.
Вечной  могилой  для  них  она  стала,
Словно  бы  их  и  совсем  не  бывало.
Смерть  черным  крылом  стерла  их  имена,
Саваном  черным  покрыла  война.
Страшно  и  жутко  было,
От  боли  сердце  ныло  –
От  того,  что  бомбоубежищем  это  было.
И  вдруг  сильный  взрыв,  и  море  крови.
О  как  же  тебе  было  страшно  от  боли!
Ты  поднялся,  взор,  устремив  в  небеса,
И  тут  же  увидел  –  но  вот  чудеса!
Младенец  и  смерть  летят  в  небесах.
И  ты,  от  страха  и  смерти  еще  чуть  дыша,
Поймал  на  лету  малое  дитя,  о,  душа!
Поймал  и  прижал  ко  груди,  как  родное,
Знать  было,  солдат,  в  тебе  сердце  незлое.
О,  мой  спаситель,  ты  смерть  победил,
Ты  Любовь  воскресил.
Любовь  ты  от  смерти  спас.
В  тот  роковой  и  пророческий  час,
Ты,  солдат,  дочь  украинскую  спас.
Так  пусть  же  всегда  и  все  знают,
Что  смерть  и  любовь  всегда  рядом  шагают.
Любовь  созидает,  любовь  побеждает,
Любовь  никогда  поражений  не  знает.
Так  пусть  же  всегда  и  повсюду
Любовь  берегут  и  ценят  люди.
О,  мой  спаситель!
Как  хочется  мне  тебя  увидеть.
Но  как  я  увижу,  ведь  ты  далеко.
Тебе  поклониться  низко,  низко,
Сказать  тебе  «Спасибо»  по-русски,
По-французски  сказать  «Мерси».
И  пожелать  тебе  счастья,  жизни  долгих  лет.
Пусть  тебя  охраняет  Господь  от  всех  невзгод  и  бед.
Мной  не  забытый,  далекий,
Но  сердцу  близкий  французский  камрад.
Милые,  добрые,  чуткие  люди!
Пусть  в  вашем  сердце  Любовь  пребудет.
Скажите,  нет,  лучше  всего  помогите:
Как  отыскать  мне,  найти  как  его,
В  этом  огромном  бушующем  мире?
В  мире  соблазнов  и  развлечений,
В  мире  страданий,  обмана  и  лжи.
Имя  и  адрес  его  узнать,
Низко  склониться  и  тихо  сказать
Русское  слово  «Спасибо,  солдат».

Малолетний  узник  берлинского  лагеря  «Квайч»
Любовь  Павлюченко
Все,  что  написано  здесь  –  сущая,  правда.
Это  событие  из  моего  детства.
21.01.1996

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268795
рубрика: Поезія, Баллада
дата поступления 06.07.2011

Сумна ораторія

Україно  –  батьківщина,
А  не  Батьківщина!
Ти  досталась  в  спадщину
 Мені  на  чужині.

Вперше  очі  я  відкрила
У  рабській  неволі.
У  цей  світ  прийшла  не  мила,
Зневолена  в  долі.

Не  зжалилось  наді  мною
Ані  жодне  око,
Щоб  ізмити,  хоть  водою,
Колоплідні  соки.

А  прийшла  я  у  сорочці,
Три  рази  обвита.
Не  з  любові,  Любов  –  дочка,
Пеленой  не  звита.

Я  прийшла  бідою,
Не  вмита  водою.

Радістю  для  матері,
Мабуть,  я  не  стала.
Не  давала  спати  їй,
Силу  забирала.

Тож  прийшла  я  на  чужину,
У  рабську  неволю,
Де  матуся  гнула  спину,
Голодна  і  гола.

Її  голодом  морили,
Гірше,  ніж  скотину.
Відбирали  в  неї  силу
І  життя  час  плину.

Отакую  долю
Мала  жінка-мати,
Бодай  ту  неволю
Повіки  не  знати.

Враг  хотів  затаврувати
Вільний  дух  Вкраїни.
Життя  рабське  нав’язати
Молодій  дівчині.

Запрягали,  як  скотину,
У  вози  дубові,

І  стьобали  пужлом  спину
До  самої  крові.

Їли  мерзлу  бараболю,
Ерзац  і  капусту.
Та  і  то  не  зовсім  вволю  –
Щоб  не  було  пусто.

Отак  вони  бідували,
Згадуючи  волю,
Отак  вони  святкували
Й  празники  в  неволі.

Мабуть,  думали,  що  Бог
Вовіки  не  правий.
Мабуть,  думали,  що  Бог
Навіки  оставив.

Та  Бог  про  нас  не  забув,
Бо  й  не  забував.
В  небесах  літак  загув  –
Табір  зруйнував.

І  розбіглись  хто-куди,
По  усьому  світі.
Українськії  роди
Є  й  на  Брайтон-стріті.

Сумна  ораторія
Мойого  народу.
Отака  ж  історія
Мойого  приходу.

Коли  літо  ще  не  смеркло,
З'явилося  немовлятко,
У  самісінькому  пеклі  –
Я,  малесеньке  дитятко.

І  понині  я  в  тобі,
Україно-спадщина.
І  в  радості,  і  в  журбі,
Я  с  тобою,  батьківщина.

Я  з  тобою,  мій  квітучий  сад,
Я  з  тобою,  Єлізавєтград.

26.01.2005

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268794
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 06.07.2011

Не ламай калину – Не займай дівчину.

Не  ламай  калину  біля  річки,
Може  то  дівчина  та,  Марічка,
Стала  біля  річки,  біля  броду,
Задивилася  на  свою  вроду.
Не  ламай  калиноньки  край  поля,
Може  то  єдина  твоя  доля,
Задивилася  на  ясні  зорі,
Що  пливуть  мов  човники  у  морі.
Не  ламай  калиноньки  над  ставом,
Може  то  дівочая  постава,
Може  вона  молиться  до  Бога,
Щоб  він  указав  тобі  дорогу.
Ту,  яка  приводить  до  Любові,
Про  Яку  написано  у  Слові.
Про  Яку  звіщали  всі  пророки
У  теперішні  і  у  минулі  роки.
Не  топчи  ти  ягоди  калини,
Бо  не  буде  злагоди  в  родині.
Може  ти  розтоптуєш  Любов,
Що  дає  тобі  і  Серденько  і  Кров.
Не  ламай  калину,  не  трощи,  -
Не  займай  дівчину,  не  топчи,
Бо  вони,  як  дві  сестриці  рідні,  -
І  любові,  і  турботи  гідні.
Не  плети  з  калинових  гілок,
Своїй  любій  ти  вінок  до  шлюбу,
Бо  болючим  буде  той  вінок,  -
Може  ти  Любов  ведеш  на  згубу.
Бо  таким  вінцем  колись,
Божую  Любов  вінчали;
Краплі  крові  на  чоло  лились,-
Осквернили,  осміяли  і  розп'яли.
За  розтоптану  калину,
Тебе  Бог  спитає,
За  розтоптану  ж  дівчину  –
Тяжко  покарає.

05.10.2003
Любов  Павлюченко
Кіровоград

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268641
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.07.2011

А чи хочеш ти?

Морок,  морок,  морок
І  густий  туман.
Років  більш  ніж  сорок
В  краї  цім  обман.

Мороком  все  вкрито,
Нічого  не  видно.
Білим  чорне  шито,
Не  видно  і  стиду.

Стид  десь  заблудився,
І  совість  пропала.
Чи  с  туманом  злились,
Чи,  як  сіль  розтали,
Мов  би  й  не  бували.

І  блукаєм  у  тумані,
Як  сліпі  котята.
І  звиклися  із  обманом,
Із  гріхом  проклятим.

Хочу,  щоб  пройшов  туман,
І  прозріли  очі,
Щоб  загинув  злий  обман,
А  ти  цього  хочеш?

Хочу,  щоб  вивчали
Всі  слова  пророчі,
І,  щоб,  Істину  пізнали.
А  ти  цього  хочеш?

Хочу  усі  ночі
Бачить  сни  пророчі.
Себе  Богу  приурочить
А  ти  цього  хочеш?

Чи  багато  з  нас  захоче,
Найближчої  ночі,
Глянуть  Богу  очі-в-очі?
А  ти  цього  хочеш?

Чи  багато  є  охочих
Правду  сказать  в  очі?
Істинно  слова  пророчі.
А  ти  цього  хочеш?

Чи  ми,  як  ті  фарисеї,
В  праведній  кереї?
Всі  пройдешні  дні  і  ночі
Замазуєм  Богу  очі.

Тому  і  пройдені  століття,
Стид  і  совість,  як  лахміття.

06.10.2003
Любов  Павлюченко
Кіровоград

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268446
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.07.2011

Будьте ж всі щасливі!

Будьте  ж  всі  здорові!
І  будьте  щасливі!
В  кожнім  своїм  слові
Не  будьте  злостиві.

Любіть  Україну,
Рідну  свою  неньку,
Єдиную  Батьківщину,
Святую  земельку.

Любіть  щиро  Україну,
Найніжнішу  квітку.
Хай  не  буде  їй  зупину
Ні  взимку,  ні  влітку.

Квітни,  квітни,  моя  квітко!
Квітни,  розцвітай!
Наймиліший  край  мій,  світку,
Мій  вишневий  рай.

А  найбільше,  любіть  Бога,
З  усіма  братайтесь.
Та  от  тільки-но  свойого
Повік  не  цурайтесь.

Любіть  ближнього  свойого
І  того,  хто  рядом.
Возлюбіте,  навіть  того,
Хто  ходить  з  упадом.

Навіть  того,  хто  чатує
На  вашую  душу,
Хто  прокляттями  годує
І  трясе,  як  грушу.

Бо  Господь  усіх  простив,
Хто  над  Ним  глумився.
Кров  Невинную  пролив
І  Любов’ю  звився.

І  простив,  і  оправдав
За  всесвітню  зраду.
Для  усіх  Любов’ю  став,
Кличе  всіх  до  саду.

До  Батьківського  порогу
У  щасливий  край
Освітив  нам  путь-дорогу:  
Прощай  і  не  гай!

Любов  Павлюченко
16.01.2007

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268444
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.07.2011

Божая істина

Дорогі  сестри  і  брати!
Хочу  вам  Божу  істину  відкрити-
Є  в  світі  п’ять,
Про  які  Бог  буде  питать.
 Є  в  світі  п’ять,
Про  що  треба  пам’ятать.
Є  в  світі  п’ять,
Про  що  і  кого  не  можна  забувать:  
Божевільного  -  бо  ним  можеш  завтра  стати,
І  на  суд  Божий  предстати.
Убогого  -  не  зневажай,  не  обминай.
Йому  на  прожиття,  хоч,  копійчину  дай.
Каліку  –  не  обминай,  не  ображай.
Йому  в  усьому  помагай,
Бо  можеш  сам  калікою  ти  стати
І  його  сумну  доленьку  пізнати.
Нікому  не  бажай  ти  смерті.
Про  неї  зі  страхом  пам’ятай,
Бо  може  водночас  тебе  із  землі  стерти.
Тюрми,  жебрацької  суми  не  цурайся,
Бо  доля  людська  мінлива,
Як  хвиля  морська  грайлива.
Про  шість  і  сім
Хочу  голосно  кричати  всім  :
Бога  любіть  всім  серцем  і  душою.
До  Нього  йдіть,  ідіть  стежиною  одною.
Любіть  Його  і  в  серці  страх  Господній  майте.
Про  Нього  ніколи  не  забувайте.
І  ближнього  любіть,  як  самого  себе.
Тоді  вас  і  горе,  і  біда  обмине.
Тоді  й  на  землі  буде  справжній  рай.
Покайся,  спасіння  прийми  і  не  гай.
Любіть,  творіть,
Гідно  живіть.
Є  в  світі  три,
Які  допоможуть  праведно  жити.
Є  в  світі  три,  
Які  допоможуть  істину  знайти.
Є  в  світі  три,
Які  допоможуть  райські  двері  відкрити  –
Віра,  Надія,  Любов  –
Повторюй  цю  істину  знов  і  знов.
Бо  свята  Віра  і  Надія
Була  і  є  одвічна  Божа  мрія.
А  за  Святую  Божую  Любов,
Ісус  пролив  до  краплі  Свою  Кров.
Не  гнівайся  за  поучання,  друже,
І  Бог,  і  я  ми  любим  тебе  дуже.
Повір,  не  хочу  я  твого  падіння.
Бажаю  щиро  лиш  твого  прозріння.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268277
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 03.07.2011

Я щаслива

Я  щаслива,  що  тут  в  Україні,
Ти  з  любов'ю  дав  місце  й  мені.
Тут,  у  цій  благодатній  країні,
Спливли  радісні  дні  і  сумні.

Але  все  ж  щиро  вдячна  я  Богу,
За  мені  подарований  рай.
Із  любов'ю  вказав  Ти  дорогу,
Припровадив  мене  у  цей  край.

Щоб  була  не  рабою,  а  вільна,
Як  голубка  у  вишині,
Життєдайну  і  хлібосольну
Україну  Ти  дав  мені.

Ці  моря,  і  долини,й    кручі,
І  вишневі  рясні  сади,
Найщедрішую  землю  родючу  –
Дав  з  любовію  на  роди.

А  гаї,  а  ліси,  а  діброви,
А  калину,  мов  діву  ясну,
І  святу  українською  мову,
Що  прокинулася  від  сну.

Подарив  розмаїття  прекрасних,
Найдухмяніших  квітів  і  трав.
І  хліба,  немов  сонечко  ясне,
Із  любов'ю  Ти  щедро  дав.

Я  безмежно  Тобі  вдячна,  Боже,
За  усе,  що  мені  Ти  дав.
За  любов  і  за  мудрість  тоже,
За  завіт,  що  зі  мною  склав.

30.09.2007
Любов  Павлюченко
 Кіровоград

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268114
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.07.2011

Я щаслива і багата…

Я  щаслива  і  багата,
Бо  любов  я  жну.
Маю  Україну  і  за  хату,
І  за  всю  рідню.

Земля  свята  –  матуся,
А  батько  –  рідний  край,
За  них  Господу  молюся,
Боже,  помогай!

Степ  широкий  –  то  мій  брат,
А  верби  –  сестриці.
Ясен  місяць  –  то  мій  сват,
А  любий  –  той  сниться.

Уже  давно  сниться,
Сниться  кожну  ніч,
Та  не  можу  роздивиться,
Хоч  з  ним  віч-на-віч.

Знаю,  що  мене  Він  любить,
На  руках  несе,
Пригортає  і  голубить,
І  повчає  все.

Що,  кого,  і  як  простити,
Як,  і,  що  любить,
Як  любов'ю  дорожити,
Як  її  ростить.

І  я  з  Ним  найщасливіша,
Знаю,  як  простити,
А  іще  –  найбагатіша,
Навчена  любити.

Тож  щаслива  я  й  багата,
Бо  любов  я  жну,
Маю  Україну  і  за  хату,
І  за  всю  рідню.

29.04.2007
Любов  Павлюченко
Кіровоград

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268113
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.07.2011

С Тобой и без Тебя

Уж  тринадцать  и  зим,  и  лет,
Я  повсюду  ищу  Твой  свет.
Свет  нетленного  Лица  –
Без  начала  и  без  конца.

Без  Тебя  этот  мир  мне  тесен,
Без  Тебя  не  пою  я  песни,
Без  Тебя  мне  и  соль,  как  сахар.
Без  Тебя  мне  и  жнец,  как  пахарь.

Меркнут  звезды  и  блекнет  луна.
Без  Тебя  и  в  толпе  я  одна.
Без  Тебя  я  живу,  как  в  пустыне.
Без  Тебя  –  что  ж  осталось  мне  ныне?

Что  ж  осталось  мне  ныне  в  удел?
Никому  до  меня  нету  дел.
Только  Ты  моя  жизнь  и  опора.
Лишь  Тобой  сокрушаю  я  горы  -

Горы  скорби  и  горы  проблем.
Возвещать  о  Тебе  жажду  всем.
Всем  хочу  возвестить  о  Любви,
О  всесиле  Бессмертной  Крови.

О  безмерной  Твоей  благодати
Возвещаю  Вам,  сестры  и  братья.
Как  Ты  милостив,  как  Ты  благ,
Ты  –  единственный  мой,  а  не  враг.

Ты  единственная  моя  защита.
Святой  Кровью  с  Тобой  я  слита.
Ты  прости,  что  была  я  скверной.
Ты  прости,  что  была  я  неверной.
Но  теперь  я  невеста,  жена.
Для  Тебя  я  воспряла  от  сна.

Я  с  Тобой  не  погибну  в  бою,
Я  воскресну  с  Тобой  и  спою.
Песнь  Любви  Тебе  петь  хочу,
Больше  я  ничего  не  хочу.

Остальное  все  пустота,
Остальное  все  суета.
Светоч  жизни  моей  только  Ты.
Без  Тебя  жизнь  пуста  и  мечты.

Без  Тебя  все  неправда,  обман,
Без  Тебя  –  беспросветный  туман.
Без  Тебя  я  не  дерево  –  пень.
Без  Любови  Твоей  я  лишь  тень.
Без  Тебя  не  горела  б  я,  тлела,
И  на  все  серым  пеплом  бы  села.

Только  Ты  мой  источник  силы,
Моя  мудрость,  моя  любовь.
Без  Тебя  ничего  мне  не  мило.
Ты  поверь  в  мою  искренность  слов.

Я  до  самой  последней  минуты,
Сколько  б  не  было  горя  и  смуты,
Непременно  любить  Тебя  буду,
Не  оставлю  Тебя,  не  забуду.

Миновало  тринадцать  лет.
Долгожданный  нашла  я  ответ.
Ты  открыл  мне  заветную  дверь.
И  Твоя  я  навеки  теперь.

Ты  и  мудрость  мне  дал,  и  дал  сил,
И  любовью  меня  окрылил.
Заповедал  Своею  голубкою  стать,
Чтобы  адрес  Твой  в  срок  я  смогла  разослать.

29.09.2008
Любовь  Павлюченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267957
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 01.07.2011

Неумолимо время…

Неумолимо  время.  Мчится  в  даль.
Уносится  за  годом  год.
А  над  землей  печаль-вуаль,
Так  было  и  так  есть  из  рода  в  род.

Осуетились  в  суете,  
Спасителя  забыли,
Предались  призрачной  мечте,
С  пути,  с  дороги  сбились.

И  блудит  мир  в  безверии
По  скользкому  пути.
Предавшись  лишь  поверьям,
Заветный  путь  найти.

А  что  же  там,  за  гранью  бытия?
Отец  Наш,  Бог-Любовь!
Он  наш  Спаситель  и  Судья,
Проливший  за  нас  кровь.

А  мир  всю  бытность  суетится,
Свою  греховность  оббеляя,
За  вся  и  все  на  Бога  злится,
В  религиозности  блуждая.

А  время  уж  летит,  как  самолет.
И  вдаль  уносится  за  годом  год.

Не  успел  только  родиться,
Уа  –  крикнуть,  -  мама,
Вдоволь  молочка  напиться,
Как  уж  школьная  программа.

Детский  садик,  первый  класс,
Время  уж  со  школою  проститься.
Вот  и  вальс  звучит  для  нас,
Вот  и  аттестат  вручился.

В  тех  иль  в  вуз  еле  пробился.
Кое-как  шесть  лет  учился.
Глядь:  с  дипломом  очутился.
Там  работа,  там  карьера,
Там  мечты  миллионера,
Муж,  жена,  ребенок  и  оклад  приличный,
Взятки,  стресс,  итог  –  больничный.

Там  любовница,  любовник,
Друг,  подруга,  вечный  сводник,
Ссоры,  драки,  распивания
Коньяков,  вина  –  прощанье,
 Там  уходы,  возвращенье,
А  затем  и  извращенье.

И  извечный  наш  вопрос:
Где  ж  Ты,  Любящий  наш  Бог?
Когда  я  родился,  рос.
Почему  мне  не  помог?

Ты  что  глух  был  или  слеп?
Ведь  я  же  родился!
Да  какой  же  Ты  мне  хлеб?
Я  ведь  сам  трудился.

Где  Ты  был,  когда  болел
И  пил  я  таблетки?
Где  Ты  был,  когда  потел,
Играя  в  рулетку?

Когда  я  сидел  на  нарах,
За  марихуану,
Когда  был  изъязвлен  в  ранах
За  ночку  с  путаной?

А  время  мчится  уж,  как  миг,
Как  молнии  свеченье.

И  ты  в  скорбях  своих  поник,
В  невежестве  безверья.

Прошу,  мой  друг,  остановись!
Пока  еще  есть  время.
На  Бога  попусту  не  злись,
Ты  без  Него  оделся  в  бремя.

Оглянись,  что  в  жизни  ты  посеял?
Может  жизнь  свою  по  ветру  ты  развеял?
Может  расплескал  ты  свое  счастье?
Сам  собрал  на  голову  ненастье.

Может  ты  идешь  впереди  Бога,
Потому  сбиваешься  с  дороги.
Думаешь,  что  ты  умней  Его.
Вот  к  чему  упрямство  привело.

Лишь  Господь  в  пути  Путеводитель,
Истинный  Учитель,  Избавитель,
Верный  Друг  наш  и  Спаситель,
От  всех  бед    Освободитель.
Зорко  всех  оберегает.
И  до  срока,  все  прощает.

А  время  уж,  как  мысли  даль,
Как  Божья  скорость  света.
А  что  же  грешная  планета?
На  ней  печаль  вуаль.

Проснитесь  же!  Воспряньте!
Восстаньте  ото  сна!
Пред  Господом  предстаньте!
Пока  еще  весна.

Пока  еще  есть  время,
Пока  еще  есть  час,
Бог  хочет  снять  с  нас  бремя,
Он  верен.  Любит  нас.

Но  Он  правдолюбивый:
Что  сеял  –  то  и  жни,
Но  Он  и  справедливый:
Что  выбрал  –  то  бери.

Покайся!  Повинись
Пред  Любящим  Отцом!
И  низко  поклонись
Пред  Богом  и  Творцом!

И  тогда  свершатся  чудеса:
Спустятся  на  землю  небеса.
Навсегда  войдешь  ты  в  Божье  Царство.
Царство  тебя  примет,  Государство.

И  не  медли.  Время  мчится  вспять.
Не  пытайся  его  остановить.
Мало,  мало,  мало  уже  ждать,
Когда  землю  Бог  грядет  судить.

И  пока  не  стал  ты  на  ступень,
На  ту  грань,  что  разделяет  с  Богом,
Сердцем  повинись,  не  жди  ты  день,
Тот  последний,  с  наказаньем  строгим.

И  пока  не  стал  ты  на  ту  грань,
Ту,  что  навсегда  разделит  с  Богом,
Во  Христе  твореньем  новым    стань
И  тогда  и  в  вечности  ты  будешь  с  Богом  .
 3.05.2007
Любовь  Павлюченко
Кировоград

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267956
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 01.07.2011

Доброго ранку!

Доброго  ранку,  -  кажу  Тобі,  Боже!
Доброго  ранку  земля  моя,  гожа!
Доброго  ранку  Вкраїна  святая!
Моя  ти  доленька,  та  все  сумная.

Доброго  ранку  і  доброго  дня!
Зичу  тобі  я  щорік  і  щодня.
Бажаю  щиро  і  кожну  хвилину,
З  любов’ю,  з  вірністю  до  тебе  лину.

Лину  до  тебе,  святая  земля
Я  Любов,  Україно  моя.
І  щохвилини,  і  кожную  мить
Почути  хочу  і  хочу  зрить:
Як  ти,  мов  квіточка  розцвітаєш,
У  щасті,  в  радості  горя  не  знаєш.
І  щасливая  ти,  і  заможна,
І  родина  й  людина  кожна.

Всі  здорові,  веселі,  багаті.
І  любов,  всюди  й  скрізь,  в  кожній  хаті.
Славу  й  честь  віддають  Творцю,
Всесвятому  і  Духу  й  Отцю,
І  Єдиному  вірному  Сину,
Бо  Любов’ю  Він  лине  і  лине,
Безкінечно  і  безупинно,
І  вовіки  віків  неспинно.

Доброго  ранку  і  доброго  дня!
Будь  щасливою,  рідна  земля!
Будь  щаслива  і  ти,  золота
Осінь  щедрая,  осінь  свята!  

Щедрою  будь  до  уся  і  всіх.
Хай  повсюди  лунає  лиш  пісня  і  сміх.
А  в  очах  нехай  світиться  щастя,
А  не  сльози  гіркі  і  нещастя.

Збережи  і  прости  і  мене,  і  цей  край.
Захисти  Україну  і  ладу  в  ній  дай.
А  віки  збереже  лише  вірна  Любов.
Лиш  Любов  спасе  світ  від  пекельних  оков.

Я  молюся,  щоб  кожнеє  серце
Тобі,  Бог  мій,  відкрило  дверці
І  впустило  в  своє  життя
Зі  смиренням  і  каяттям.

А  іще,  щоб  Тебе  любили.
Не  багатство,  а  мудрість  і  розум  просили.
І  за  все  Тобі  вдячні  були.
Щоб  повсюди  подяки,
Як  бджоли  гули.

А  не:  дай  Боже,  дай  Боже,  дай
І  в  усьому  мені  помагай.
Не  було  б  тоді  місця  журбі,
Коли  б  вдячні  були  всі  Тобі.

Ти  і  мудрість  би  дав,  і  дав  сили.
Навіть  того,  чого  не  просили:
І  здоров’я,  і  майбуття,
І  щасливеє  вічне  життя.

У  прекрасний  той  вічний  рай
Знайти  ключ,  Боже,  мудрості  дай.
Доброго  ранку  і  доброго  дня!
Святий  Бог  і  Вкраїно  моя.

Доброго  ранку  тобі  і  любові,
Зичу,  Вкраїна  у  кожному  слові.
Бажаю  злагоди,  миру  й  добра,
Щоб  ти  щасливою  вічно  була.
Доброго  ранку  і  доброго  дня!
Ненько  Вкраїна,  святая  моя!
Щиро  бажаю  тобі  цього  я,
Я  Любов  –  твоя  донька,  земля.

30.10.2006
Павлюченко  Любов

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267809
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.06.2011

До тебе мій голос, Людино!

Я  не  літаю,  я  лечу,
У  височінь  лечу  і  голосно  кричу.
Сліпії  люди,  прозріте!
Божою  святою  Кров’ю  очі  окропіте.
Окропіте  очі,  щоб  бачили,
Окропіте  вуха,  щоб  чули.
Щоб  Бога  бачили  і  чули,
І  ніколи  святий  голос  Його  не  забули.
Пам’ятайте  Божий  голос,
Що  лунає  у  імлі.
І  шануйте  хлібний  колос,
Що  зростає  на  землі.
Люди!  Вставайте!  Не  спіть!
Кайдани  і  вражії  пута  порвіть.
Вставайте  люди,  не  спіть!
Полум’я  любові  Божої  не  згасіть.
Вставайте,  не  спіть!
Божою  святою  Кров’ю  серця  окропіть.
Щоб  святая  правда  ожила,
А  ворог  і  гріх  умер.
Щоб  Господь  цю  грішну  землю  у  порох  не  стер.
Не  спіть  вставайте  серця  відкривайте  !  
І  Святому  Богу  місце  в  ньому  дайте!

Не  спіть,  вставайте,  столи  застеляйте.
 І    Святому  Богу  всю  любов  віддайте.
Бо  скоро  Господь  гряде,
Землю  судити  прийде.
Судити  гряде  гріх
Кожного  і  усіх.
Пока  ще  є  час  і  година,
Покайтеся  кожна  родина.
Пред  Господом  кайся  і  кожна  людина.
Щиро  пред  Богом  покайся.
Від  святої  Божої  Любові  не  відвертайся.
Людино!  Прийми  Божу  Любов  в  своє  серце  і  душу  –
Слово,  яке  я  пишу,  і  писати  мушу.

19.08.2005

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267808
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 30.06.2011

Будь, Вкраїна, мудра й сильна

І  земная  ти,  і  вишня,
Темна  ніч  і  ясний  день.
Та  у  світі  ти  не  лишня
Україна  не  Юкрейн.

Вся  ти,  наче  рута-мята,
Достигла  калина.
Першая  ти,  а  не  п’ята,
Красная  дівчина.

Очі  –  небо  голубеє,
Личенько  –  калина
Коси  –  жито  золотеє
Пісня  солов’їна.

Із  усіх  ти  наймудріша
Пісня  неземная.
Із  усіх  ти  найсумніша
Від  края  до  края.

Всяк  тебе  співає,
Та  ніхто  не  знає:
Хто  тебе,  мов  намистинки
В  разочки  зібрав?
Хто  за  тебе  до  краплинки
Кров  свою  віддав?

Хто  у  тебе  душу  вклав?
Тугу  всіх  сердець.
Хто  по  квіточці  вплітав
Тебе  у  вінець.

А  вінець  хтось  дуже  хоче
За  вітром  пустити.
Як  русалка  залоскоче,
Не  дасть  тобі  жити.

Бо  й  нині  все,  як  і  колись:
Пастух,  вовки,  отара.
Пророцтва,  майже,  всі  збулись:
Вовків  в  овечих  шкурах  –  хмара.

Хмара  ж  така  велика,
Без  края,  чорна  і  густа,
Уся,  немов  би,  теє  лико.
Аж  гірко  на  устах.

Хутесенько  передяглись
Вовки  в  овечі  шкури.

Овець  в  кошари  затягли,
Та  й  заспівали  їм  амури.

Ой,  як  же  вас  багато!
На  кожнім  перехресті!
Ой,  будете  ви,  вівці,  клопіт  мати,
Бо  вовчі  ікла,  наче  леза  з  жесті.

Не  штука  обіцять  фуршет,
Ковбаси,  хліб  і  сало.
Не  вірте  –  проковтне  й  хребет,
Бо  то  безодня,  а  в  безодню  –  мало.

Ураз  хребет  перегризе
І  твій,  Вкраїно,  стан.
У  рабство,  в  найми  одвезе
Тебе,  скарби  і  лан.

Ой,  Україночко  моя!
Голубко  сизокрилая!
Де  ж  вольна  воленька  твоя?
Де  ж  правдонька  та  милая?

Знай  же,  убогая  душе,
Знай,  заблукалая  птаха:
Люби  Бога  дуже,  дуже.
З  Ним  не  взнаєш  жаху.

Один  Він  на  небесах
Усе  чисто  знає,
І  Своїми  Словесами
Мудрості  навчає.

Як  праведно  жити?
Коли  з  ким  дружити?
Жити  не  тужити
І  Ким  дорожити?

Будь,  Вкраїно,  мудра  й  сильна!
Вовік  нездоланна!
Тільки  з  Богом  будеш  вільна!
Знаная,  жадана!

02.03.2006

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267627
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.06.2011

Молитва за Україну

Молюсь  Тобі,  Святий  мій  Боже,
За  доньку  Вкраїну  Твою.
І  за  нарід  вкраїнський,  тоже,
Тебе  благаю  і  молю.

Ти  возроди,  Святий  мій  Боже,
На  Вкраїні  Святу  Любов.
І  возроди,  і  утверди,  мій  Боже,
Щоб  на  землі  цій  не  лилася  кров.

Прозри,  Святий,  сліпі  зіниці,
Відкрий  і  вуха,  і  серця.
І  дай  напитися  цілющої  водиці.
Не  відвертай  від  нас  свого  лиця.

Зціли  Вкраїні  серце  й  душу,
Уся  і  всю  іі  зціли.
Щоб  не  з  країни,  а  в  Україну  хотіли,
Як  в  райський  сад  хотіли  і  цвіли.

Нехай  багатою  Вкраїна  стане
Багатою  на  все,  крім  зла,
Нехай  її  краса  повік  не  в’яне,
Молю,  нехай  не  вкриє  Україну  мла.

Дай  полюбити  Україну  так,
Як  возлюбив  її  і  Ти.
Постав  на  Україну  святий    знак,
Веди  її  до  вічної  мети.

Не  залишай    Вкраїну  ні  на  мить,
Молю  Тебе,  Святий  і  Благий.
Збуди  вкраїнський  дух,  нехай  не  спить,
Втамуй  відвічну  її  спрагу.

О,  земле!  Україно  рідна!
Твоя  рілля  від  заходу  до  сходу.
Так  будь  же  ти  і  хлібная,  і  плідна!
Твоєму  роду  хай  не  буде  переводу.

О,  Україно!  Ненько  рідна!
Калиново-вишневий  рай!
Будь  Божої  Любові  гідним,
Благословений  край.  

24.01.2005

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267626
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.06.2011

Заздрість

Заздрість  людська,  як  та  іржа,
Як  той  павук,  як  міль,  як  сарана,
Гризе  і  точить  ссе,  і  ріже  без  ножа,
І  ненависть  свою  проллє  сповна.
Як  той  черв’як,  залізе  тобі  в  душу
І  точить,  наче  яблуко  чи  грушу.
Заздрість  родилась,  ще  спочатку  літ,
Коли  ще  літ  не  мав  цей  білий  світ.
Заздрість  найкращого  із  янголів  вкусила,
Залізла,  поселилась  і  кубельце  звила,
Відклала  яйця,  діток  наплодила,
А  з  діток,  виросла  уся  нечиста  сила.
У  роту  в  неї,  немов  леза,  зуби,
Язик,  справжнісіньке  зміїне  жало.
О,  скільки  загубила  вона  душ  і  губить!
І  все  їй  мало,  мало,  мало.
Кусає  нас  з  часів  Адама  й  Єви.
Перед  жорстокістю  її  не  встоять,  навіть  леви.
Як  та  шуліка,  розпростерла  крила
І  крилами  своїми  світ  накрила.
Літа,  літає,  жертву  визирає.
А  жертва  та,  про  свій  кінець,  і  гадки  не  має.
Хапає  жертву  гострими  кігтями,
Встромляє  в  душі  кігті  і  в  серця,
І  злиться,  злиться,  злиться  до  нестями,
Гризе,  шматує,  кров  ссе  до  кінця.
Катюга  ця  долізла  аж  до  Божого  лиця,
Святого  Сина  Вічного  Творця.
І  нечесть,  наче  вовча  зграя  завивала:  «Розіпни!
Святого  й  Праведного  з  світу  прожени!  
Не  хочу  більше  з  Праведністю  жити,
Ні  жити,  ні  дружити,  ні  служити»,  -  
І  реготала,  реготала,  реготала,
У  спільниці  і  пекло  й  смерть  узяла.
Загордувала,  зла,  жорстока  стала,
Бо  совісті  не  має  і  не  мала.
О,  скільки  ця  іржа  переточила,  з’їла!
І  ржавим  попелом  на  все,  повсюди  сіла,
І  тяжко  всім  під  попелом  отим.
А  ще,  найтяжче  стало  всім  святим.
І  ржа  радіє,  що  в  воді  не  тоне.
Отак  плює  і  заздрість  на  закони.
Як  спільності  нема  у  дня  із  ніччю,
Так  праведність  для  заздрощів,  як  те  більмо  у  вічі.
А  заздрість,  і  понині,  скаженіє,
Від  заздрощів  біліє  і  синіє,
Від  злості  трухлявіє  і  сама,
Бо  совісті  не  має  і  ума.
Всі  завидющі  і  сварливі,  і  гнівливі,
До  того  ж,  горді  ще  вони.
Чи  ж  християнам  гоже  бути  мстивим?
Опам’ятайся!  Заздрість  геть  гони!
Кажу,  не  спідтишка  тобі,  а  в  слух,
Візьми  оці  слова  собі  до  вух.
Знай:  заздрий  сам  себе  з’їдає.
За  знівечену  ж  душу  Бог  карає.
Знай:  душі  всі,  то  Боже  сотворіння.
То  ж  у  Творця  не  кидай  ти  каміння.
За  кожне  сотворіння  Бог  спитає,
Бо  від  початку  всіх  і  все  Він  знає.

01.09.2002
Любов  Павлюченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267437
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.06.2011

Єлізавєтградщина

Єлі-завєт-градщина!
Ти  була  і  є  одвічна  моя  спадщина,
Мій  наділ,  моя  батьківщина  –
Святая  Єлізавєтградщина.

Люблю  твої  безкрайнії  поля,
Що  хлібом  золотяться  і  здаля.
Твої  зеленії  співучії  ліси,
Бо  повні  вони  райської  краси.

Любуюся  калиною  у  лузі:
Одна-однісінька  стоїть  в  окрузі,
Вся  білосніжна,  білосніжна,
Немов  би  наречена  ніжна;
У  біло  пінному  віночку
Прийшла  до  річки,  до  місточка;
У  радості,  чи  то  у  сумі,
Стоїть  собі  одна  в  задумі.

А  то,  немов,  царівна-панна,
Рум’яна  діва  незрівнянна,
Вся  царственная,  величава,
Неначе  сонячна  заграва,
Зійшла  на  землю  Божа  Слава,
На  цей  забутий  миром  край,
Калиново-вишневий  рай.
На  край  цей  грішний  і  святий,
На  хлібний  колос  золотий.

А  клени,  а  дуби,  а  ясени  -
Стоять  всі  величаво,  як  сини.
Стоять  собі  по  волі  і  милують  зір.
А  зашумлять,  загомонять,  неначе  води  з  гір.

А  тихі  заводі  озер,  річок,  ставків  –
Немов  сюжети  із  казкових  дивних  слів.

А  верби  кучеряві,  схиливши  коси  до  води,
Замилувались,  дивлячись  на  свою  вроду.
Немов  дівчата  молоді,
Схилившись  низько  над  водою,
Полощуть  коси  шовкові  в  воді,
Тихесенько  співаючі  веселої,  а  то  сумної.

А  квіти,  різнобарвні  квіти,
Немов  веселі  і  щасливі  діти,
Спочатку  віку  і  до  сих  пір
Бентежать  і  милують  зір.

Ні,  це  не  дивний  сон.  Усе  це  наяву.
Це  край,  в  якому  я  живу.
Це  край  мій  Єлізавєтградський,
Це  рід  мій  славний  і  козацький.
Благословенний  і  проклятий,
В  усьому  щирий  і  завзятий.
Благословенная  земля,
Люблю  тебе  і  зблизька,  і  здаля.

Ви,  жайвори  і  соловейки  в  лісі,
І  ви,  малюсінькі  горобчики  у  стрісі,
Співайте  веселіше  і  гучніше.
Чи  є  ж  бо  що  і  краще,  і  миліше?
Ні,  не  було,  не  буде,  і  нема.
Усе  проходить:  літо  і  зима.
Усе  проходить,  все  минає,
Усе  у  світі  має  край.
Одна  лише  Любов  –  одвічний  рай.
В  Любові  ми  –  це  ви  і  я,
Одна  родина  –  Божая  сім’я.

Любов  Павлюченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267436
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.06.2011

Воскреслая і відродженая Україна

Славная  Україно,  Україночко!
Вірная,  ніжная  квіточко!
Скільки  горя  ти  зазнала?
Скільки  цвіт  твій  оббивали,
По  вітру  пускали?
Твої  діти,  ніжні  квіти
У  наймах  всихали
Тебе  били,  убивали,
В  кайдани  кували.
І,  мов  ту  скотину,  
В  далеку  чужину
Рабинею  гнали.
В  рабство  продавали,
Їсти,  пити  не  давали,
З  милим  говорити.
І  ти,  моя  квіточка,  сохла,  засихала.
Води  ні  краплинки  на  устах  не  мала.
Від  вітру  палючого,  від  вітру  колючого
Сухим  пагиночком  стала.
Краса  твоя,  як  квіточка,  зів’яла.
Стан  гнучкий  і  чорні  брови
Від  вітру  линяли.
Очі  сірі,  очі  карі,  різнокольорові
Безбарвними  ставали.
Дивилися  через  гори  і  моря,
Бачили  рідні  серцю  края,
Рідну  неньку  свою,
Матір,  Вкраїну  святую.
Землю-матір  тую,
Що  зіткала,  породила,
В  світ  Божий  пустила.
Тебе,  мою  ніжну,  милую  голубку,
Одягали  в  грубу  тюремную  юбку.
Замість  вишиванки,  дукатів,  намиста,
Тебе,  мою  милу,  із  ярмом  на  шиї,
У  віз  запрягали,  як  тую  скотину,
Батогом  стьобали.
Замість  кохана  та  люба,
Швайне  райне,  остарбайте,  -  ти  чула  грубе.
Отакеє  у  тебе  було  кохання.
Отакеє  тобі  було  признання,
Отакая  була  доля  
Твоя  в  далекій  неволі,
Україночко-дівчинонька,
Красная  калинонька.
Не  засохла  ти,  не  вмерла,
Ніяка  вража  сила  тебе  не  зжерла.
Із  землі  святої  не  стерла.
Зневажена,  проклята,  бита,  розп’ята,
Ти  воскресла  і  востала,
І  на  ноги  стала.
Україною,  квіткою  калиновою  стала.
Сонцем  зігріта,  любов’ю  повита.
От  світу,  ти,  Україно,  Богом  откраяна,
Богом  одділена,  Богу  відділена.
Світом  замучена,  з  Богом  заручена.
Богом  призначена,  Йому  назначена.
Невмируща,  невсипуща,
Всюдисущая  княгиня:
І  майстриня  й  берегиня,
Милосердія  сестриця,  
Чистая  жива  водиця,
Непохитна,  нездоланна,
Діва  моя,  панно,
Красная  калинонька,
Вірная  дівчинонько,
Любов,  Україно  моя.  

Любов  Павлюченко.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267273
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 27.06.2011

Назначена доля

Україна,  зелен  гай,
Ясен  цвіт  калини:
Вся,  неначебто  розмай,
Та  ще  й  очі  сині.

Ти,  немовби,  дівчинонька
У  весільних  шатах,
У  віночку  з  калиноньки,
Як  земля  багата.

А  де  ж  той,  хто  посадив
Тебе,  калиноньку?
А  де  ж  той,  хто  породив  
Тебе,  дівчиноньку?

Де  ж  отой,  хто  тебе  кинув
Вмирать  при  дорозі?
Де  ж  отой,  хто  тебе  кинув
Вмирать  на  порозі?

Кинув  в  землю  у  сухую,
Думав,  що  загину.
У  годиноньку  лихую,
Узяв  та  й  покинув.

Я  зросла,  бо  поливалась
Божою  росою.
Я  зросла,  бо  обливалась
Гіркою  сльозою.

Хто  не  йшов,  той  обривав
Цвіт  рясний  калини.
Хто  не  йшов,  не  обминав
Образить  дівчину.

Я,  калина,  зросла  вгору,
Квітами  убралась.
Як  дівчина,  та,  що  в  пору
З  любов'ю  пізналась.

А  де  ж  твоя,  дівчинонько,
Назначена  доля?
Ти  ж  зросла,  як  калинонька,
А  не  як  тополя.
Ота,  що  край  поля.

Вже  й  пора  твоя  прийшла,
Свою  долю  знати.
Вже  й  зоря  твоя  зійшла,
Свою  долю  брати.

Пора  уже  на  рушник,
На  щасливу  долю,
Щоб  навіки  сум  твій  зник,
Розвіявсь  по  полю.

По  семи  степних  вітрах,
Аж  до  краю  світу.
Нехай  щезне  сум  і  страх,
І  кане  у  літу.

Квітни,  квітни,  Україно,
Калиновий  раю.
Я,  та  вишня,  я  –  дівчина,
Вічний  мій  розмаю.

Світлая  моя  світлиця,
Багатая,  як  земля.
Вірна  діва  –  лебедиця,
Дана  доленька  моя.

Україно,  цвіт  калина,
А  не  край  ти  поля,
Найвродливіша  дівчина,
Назначена  доля.

Не  тополя  ти,  край  поля,
А  калина  саду.
Ти,  назначена,  як  доля,
Весна  листопаду.

29.04.2007
Любов  Павлюченко
Кіровоград

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267074
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.06.2011

Не шукай любов по світу

Не  шукай  любов  по  світу
Від  краю  до  краю,
А  насій  любов,  як  квітів,
Як  того  розмаю.

Не  шукай  любов,  де  зрада,
Де  горе  і  сльози,
А  з  любов'ю  дай  пораду;
Сонце  на  морози.

Розтопи  сніги  і  кригу,
Морози  презлющі,
Святим  Словом,  Тим,  що  в  Книгу
Бог  вписав  цілющім.

Не  шукай  любов,  де  осінь
Листя  поскидала,
А  люби,  щоб  коси  просідь,
Сріблом  не  вкривала.

Не  шукай  любов  за  морем,
За  семи  вітрами,
А,  мов  жито,  сій  де  горе,
Не  грами  –  пудами.

Нехай  множиться  любов
По  усьому  світі,
Щоб  не  стигла  в  жилах  кров,
Ні  взимку,  ні  літом.

Починай  садить  сади
В  байраках  і  кручах,
Щоб  і  там  росли  плоди,
І  квіти  пахучі.

Хай  розіллється  любов
Паводком  весняним.
За  любов  лилася  кров
Божая  із  рани.

Нехай  всякий  їсть  плоди
Гіркі  та  солоні,
Щоб  хотілося  води
І  мудрості  в  скроні.

Бо  лиш  мудрий  відміряє
Сім  раз,  потім  ріже.
А  не  мудрий  не  вгаває,
Доки  все  не  зріже.

Будь  в  любові  всюди  щирим,
Вірним  і  відвертим.
Май  любов  лише  кумиром,
І  не  будеш  стертим.
Вічним  Богом  більш  ніколи,
Ніколи,  ніколи.
Як  осолишся  в  розсолі,
В  солі,  тільки  в  солі.

Сій  любов,  і  там,  де  косять,
І  там,  де  стерня,
Навіть  там,  де  і  не  просять,
Сій  любов  щодня.

І  тоді  збереш  любов
В  раз  семижди  сім.
І  тоді  любові  знов
Хватить  в  світі  всім.

2.05.2007
Любов  Павлюченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267073
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.06.2011

Донечка Сіона

Люба  Моя  донечко!
Ясная  як  сонечко,
Ніжная  як  квіточка,  
Жагуча  як  літечко,
Мов  лілея  білосніжна,
Мов  троянда  ніжна.
Чистіша  ти  від  кришталю
І  міцніша  ти  від  сталі
Ти  немов  тая  жар-птиця,
Що  у  снах  казкових  сниться.
Мов  би  осінь  та  цариця  
У  золото  вбрана
Стрімка  діва  свіжолиця
Прекрасна,  як  панна
Вся  така  гарненька,
Личко  рум’яненьке,
Брівки,  як  шнурочки,  
У  Моєї  дочки.
Очі  сині,  як  озерця,
Так  і  дивляться  у  серце.
Хочеться  повік  в  ті  очі  зрить,
Бо  в  очах  отих  вогонь  горить.
Хочеться  зануритись  в  ті  очі,
В  глибині  очей  купатись  хочу.
В  тих  очах  і  радість  є  і  туга,
І  любов  палка  до  недруга  і  друга.
Хочеться  напитись  з  озерця:  
Це  пиття  –  життя  людським  серцям.
Мов  троянди  пелюсточки
Устоньки  в  Моєї  дочки.
Шийка  в  неї  мармурова.
Влучнішого  нема  слова
Оспівать  красу  тих  брів.
Я  вже  й  не  находжу  слів.
А  ще  й  золоте  волосся,
Мов  би  житнєє  колосся.
Золоте  її  волосся  
Кучерями  в'ється,  на  чоло  спадає,
Мов  достиглеє  колосся,  що  вітер  гайдає.
Мало  слів  щоб  описати  зрілую  красу,
Мало  слів  щоб  оспівати  дівочу  косу
Та  ще  й  стрічечку  шовкову,  
Що  в  косу  вплітає
Та  ще  й  мову  кольорову,  
Якою  співає.
Як  вона  співає  -  солов'ї  мовчать
Один  місяць  в  небі  сяє  і  зірки  блищать.  
Її  ймення,  то  немовби  олива  розлита,
Немов  росяна  троянда  голубкою  спита.
А  як  мовить  вже  вона  -  річечка  біжить,
Кожне  слово  то  луна:  відлунням  кричить.
Її  мова,  мов  річечка,  без  кінця  і  краю.
Слово  ж  її,  мов  свічечка,  що  в  мороці  сяє,
Світить,  просвіщає  всю  темряву  ночі.
І  слова  пророчі,  мов  бісер  кидає
Під  ноги  люду  злого,
Що  не  слуха    Слова  Мого.
Отака  вже  визріла  виноградна  грона
Вибрана  навіки  донечка  Сіона.  
То  ж  скажите  мені  щиро,  що  маю  робити  
З  цим  упертим  сліпим  миром,  
Що  не  хоче  мудре  слово  ні  чути,ні  зрити.
Як  хлібний  колос  росте  наливається,
Так  літній  голос  відлунням  озивається.
Що  посіяв  -  те  і  сходить
І  подібне  собі  родить.
Що  посіяв  –  те  й  пожнеш
І  в  ужиток  те  збереш.
Хто  не  оре  і  не  сіє    Та  ще  й  не  волочить,
Мовить  мудро  той  не  вміє,
Лиш  байки  торочить.
Хто  не  сіє  –  тому  й  не  жати,
Тому  й  насіння  не  висівати.
Отака  то  мудрість,  любі  друзі;
Все  назад  вертається  на  земному  крузі,  
Бо  нічого  нового  у  світі  нема:
За  весною  іде  літо,  осінь  і  зима.
А  я  знов  чекаю  царівну-весну
Оту  що  пробудиться  від  довгого  сну.
Розкривай  долоні,  рученьки-крилята
І  вертайся,  доню,  у  батьківську  хату!

 22.05.2008
Любов  Павлюченко.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266905
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.06.2011

Віднині лиш Моя.

Згадай,  як  ми  зустрілися  весною,
Як  таємниче  нам  шептали  квіти.
І  ми,  як  квіти,  у  вінок  сплелись  з  тобою.
Які  щасливі  ми  були  тоді,  як  діти.
Згадай,  як  ми  купались  в  чистих  росах,
Ногами  босими  толочачи  росу.
І  та  роса  сріблилася  і  в  косах.
Яку  ж  то  дивну  мала  ти  красу!
Яка  ж  бо  ти    була  прекрасна,
А  твої  очі,  наче  небеса.
Така  прекрасная,  як  сонце  ясне,
Немов  вмістилася  в  тобі  уся  краса.
Ти  наче  виткана  була  із  срібла
І  золотими  вишита  нитками.
Диво  жар-птиці  ти  була  подібна.
Чи  ж  красоту  побачиш  ти  словами?
Ой,  як  же  полюбив  Я  твої  очі,
Аж  до  нестями  полюбив.
Ой  тії  очі!  врочії  дівочі,
З  якою  ж  Я  любов'ю  у  вас  зрив!
Бо  твої  очі,  то  немов  озерця:
Така  прозорість  в  них  і  глибина.
В  твоїх  очах  оставив  своє  серце,  
Бо  потонув  у  них  і  аж  до  дна.
А  шовк  твого,  як  золото,  волосся.
Воно  неначе  сяйвом  огортало  стан.
І  шепотіло,  як  достиглеє  колосся,
Як  шепотить  достиглий  хлібний  лан.
Твоя  краса  Мене  зачарувала.
Я  кликав  тебе:  Зіронько-зірнице!
Ти,  наче  самоцвітом  вигравала,
Не  міг  Я  на  красу  твою  дивиться.
Твоя  краса  сліпила  Мої  очі,  
Бо  ти  сіяла,  наче  зірка  рання.
Сліпила    Мої  очі  й  серед  ночі,
І  Я  сказав  тобі:"Ти  –  перша  і  остання".
Я  полюбив  тебе  всім  серцем,  
Всім  серцем  і  душою.
А  ти  Мене  палила,  наче  перцем:
Моя  Любов  була  для  тебе  грою.
Ти  непостійною  була,  як  вітер.
То  пестила  Мене,  а  то  палила,
Та  Я  уже  не  міг  без  тебе  жити,
Хоча  Мене  так  часто  ти  вже  злила.
Ти  бачила,  як  вірно  Я  люблю.
Ти  ж  вірністю  Моєю  і  Любов'ю  грала.
А  Я  і  досі  ще  любовію  горю,  
Того  й  пишу,  щоб  ти  про  все  згадала.
Щоб  ти  згадала  й  повернула
Все  на  круги  своя.
І  щоб  вовіки  не  забула,
Що  ти  віднині  лиш  Моя.

13.02.2008
Любов  Павлюченко
Кіровоград

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266901
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2011

Дивний сон

І  знову  бачу  дивний  сон  –  я,  неначе  птах
Лечу,  а  наді  мною  Чумацький  шлях.
І  світить  він,  мов  зоряна  дорога,
Шлях  вказує  до  Отчого  порогу.

Гляну  вправо  –  шумить  синє  море,
Гляну  вліво  –  золоте  поле,
Гляну  вниз  –  густий  темний  ліс,
У  якому  так  багато  і  горя,  і  сліз.

І  ходять  усі  голі  і  понурі.
Усе  стоїть  верх  дном,  
Як  після  бурі.
А  деякі  заснули,  зморені  сном.

І  враз,  все  задвигтіло,  задрижало,
Тяжко  земля  зітхнула.
І  сонця  в  небі  враз  не  стало,
І  темрява  усіх  і  все  ковтнула.

І  місяць  спав,  і  зорі  згасли,
А  хрест  вогняний  в  небі  став.
І  всі  перед  Христом  воскресли,
І  став  Господь  суд  правий  творить.

Тому  наліво,  тому  направо,
Тому  у  Царствії  не  жить,  а  тому  жить.
Тому  безчестя,  тому  рай  і  вічна  слава.

І  все  кудись  пливло,  і  все  летіло,
І  враз  мене  не  стало,  мого  тіла.
І  стала,  як  пушинка  я,  легенька,
І,  як  пилинка,  стала  я  маленька.

А  вітерець  гойдав  і  колихав,
І  шепотів:  „Засни,  засни,  засни”.
Тихесенько  навіював
Мені  чудові  загадкові  сни.

І  бачу  я  щасливий  вільний  край,
Де  ані  горя,  ані  сліз  нема  впомині,
Де  всюди  все  цвіте.  Усюди  рай.
І  ліку  дням  нема.  Одне  лиш  „нині”.

Усе  цвіло,  усе  буяло,  неначе  й  сонце  не  зійшло,
А  всюди  світло,  затишно  і  добре  стало.
Там  завжди  все  цвіте,  буяє,
Там  зим  ніколи  не  буває.

Усі  такі  веселі  і  щасливі,
Всі  молоді,  завзяті  і  вродливі.
Старих  не  бачила  там  я.
Усі  живуть,  як  дружная  сім’я.
І  кожен  наш  буденний  день  у  них  за  свято.

І  так  на  серці  мені  сумно  стало:
Чом  на  землі  ми  не  такі?
Чого  в  житті  нам  не  хватало?
Чом  стали,  майже  всі,  бридкі?

І  я  проснулась,  сон  минув,
У  синім  небі  місяць  канув,
Вечірні  зорі  догорали,
Чекаючи  Любові,  Її  Слави.

По  волі  сонце  піднялось  і  засіяло,
І  все  на  своє  місце  знову  стало:
І  підлість,  і  пиха,  і  зрада  –
І  я  більше  цьому  життю  вже  не  рада.

Отакий  то  сон  приснився  мені
Темної  ночі,  опівночі.
Була  я  у  раю  уві  сні,
До  якого  наяву  я  хочу.

Спрагну  не  у  сні,  а  наяву
У  чарівний  край.
Хочу  бачити  Любові  Славу
І  одвічний  Божий  рай.

А  хто  хоче  докладніше  і  більше
Про  рай  подробиці  знати,
Тому  раджу  з  Біблії  вірші,
Всі,  без  винятку,  вивчати.

І  тоді  ти  пізнаєш,  що  таке  рай,
А  що  таке  пекло.
Вивчай  Біблію  і  не  гай,
Доки  ще  не  смеркло.

Павлюченко  Любов
21.10.2005

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266710
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.06.2011

Возлюбіте Україну

Возлюбіте  Україну,
Свою  рідну  неньку.
Возлюбіте  Україну,
Святую  земельку.
Україночку  отую,
Що  вас  породила.
Україночку  святую,
Що  любити  вчила.
Не  цурайтесь  свого  роду
І  не  служіть  духу  злому.
Батька  любіть
І  матусю  милу
Любіть,  а  не  губіть,
Бо  в  вас  їхня  сила,
Бо  ви  їхній  образ
І  Їхня  подоба.
Не  сійте  образи,
А  любіть  до  гроба.
Свято  любіть  Україну,
Свою  Батьківщину.
Не  плюндруйте  святу  землю,
Бо  Бог  покарає.
Він  все  чує  і  не  дремле,
Сім  чаш  гніву  має.
Любіть,  діти,  Бога,
З  усіма  братайтесь.
Та  тільки  свойого
Повік  не  цурайтесь.
Щоб  нашому  роду
Не  сталося  переводу.
Трудіться  у  полях,
Ціну  хлібу  знайте.
Майте  совість,  стид  і  страх,
І  свій  рід  навчайте.
Провела  на  битий  шлях,
На  биту  дорогу,
А  сама,  неначе  птах,
Полетіла  в  небеса
До  самого  Бога.
Поклонилась  Йому  низько
До  самого  долу:
«Прийшла,  Боже,  Я  не  зблизька
До  Твого  престолу.
Молю,  Боже,  милість  май
До  доньки  Вкраїни.
Їй  в  усьому  помагай,
Щоб  не  гнула  спину.
Ані  перед  паном,
Що  за  океаном.
Ні  перед  жупаном,
З  його  плеча,  драним.
Просвіти  їй  очі
І  прочисти  вуха.
Нехай  бачить  й  серед  ночі,
Усе  чує  й  слухає.
Бо  стала  глуха,
До  того  ж,  незряча,
Бо  служить  гріху,
І  вдача  осляча.
Пошли  їй  прозріння
І  даруй  спасіння.
Будь  милостив,  Боже,
Бо  живуть  негоже
Мої  дітки  нерозумні,
В  своїх  очах,  умні.
Просвіти  їм  очі,  
Ну  і  розум  тоже.
Може  це  й  поможе
Мудро  в  світі  жити,
Життям  дорожити.
Припини  скрізь  війни.
Хай  всі  стануть  вільні,
Щоб  у  кожній  хаті
Мирно  було  спати.
Хай  не  ллються  сльози,
Хай  гримлять  лиш  грози
І  ідуть  рясні  дощі.
Нехай  світ  увесь  покраща.
Спини,  Боже,  усі  войни,
Зціли  рани  невигойні,
Зупини  насилля
І  спини  скрізь  кров.
Хай  в  світі  зацарює  
Лише  Твоя  Любов».

15.10.2001
Любов  Павлюченко

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266708
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.06.2011

Мій рідний край

Край  дивовижної  краси,
Святий  мій  рідний  край.
Край  благодатної  роси,
Воістину  Господній  рай!

Господня  мудрість,  Його  руки  
Створили  оцей  рай:
Сині  моря,  зелені  луки
І  солов’їний  гай.

А  ниви,  золоті,  безкраї,
Шумлять,  неначе  океан.
Ще  й  жайвори  у  небесах  співають  –
Воістину  Господній  план!

Які  чудові  доли  і  поля,
Озера  сині  і  високі  гори  –
Благословенная  земля,
Благословенні  і  підземнії  комори.

Благословення  ллються  через  край:
Золоті  розсипи  і  діаманти,  -
Воістину  благословенний  край!
І  не  абиякі  у  нас  таланти.

Уся  земля  цвіте,  буяє,
Неначе  райський  сад.
Та  тільки  щастя  щось  не  має:
Одне  безладдя,  а  не  лад.

Живем,  як  в  лісі  загадковім;
Лісне  життя,  як  у  людей.
На  когось  хтось  готує  кови,
А  хтось  рве  серце  із  грудей.

Заснули  совість,  стид  і  цнота,
Приспав  ворожий  стан.
Кудись  поділись  і  чесноти,
Мабуть  закрив  туман.

О  Господи!  Верни  чесноти,
Правду  і  совість  розбуди.
Жить  научи    і  в  чистоті  і  в  цноті.  
А  ворога  лукавого  суди.

08.10.2003
Любов  Павлюченко.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266600
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.06.2011

Ти не окраєць, Україно!

Ти  не  окраєць,  Україно!
Святая  паляниця  –  
Наділ  Отця  святому  Сину,
Ти  світу  храм  –  світлиця.

Ти  неподільна  і  не  зборна,
Ніким  ти  не  здолана,
Бо  ти  святая  і  соборна,
Жаданная  і  знана.

Тебе  признає  цілий  світ,
Як  неньку  хлібосольну,
Як  золотую  квітку  в  житі  -
І  не  рабою  вже,  а  вільну.

І,  як  було  колись  давно,
Ти  станеш  знов  багата.
Рікой  тоді  лилось  вино
У  будні  і  на  свята.

І  будуть  знову  приїздити
До  тебе  гості  імениті.
З  тобою  славу  розділити
І  хліб  навпіл  вкусити.

Прийшла  пора  скидать  ярмо,
Здійнять  чоло  і  розпрямитись,
Змивати  вражеє  тавро
І  мудро  в  світі  жити.

Україно!  Будь  мудра,  як  змія,
А  мирна  –  як  голубка.
Тобі  це  зиче  Бог  і  я  –  
Твій  Бог-  Любов  і  Любка.

25.01.2005

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266599
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.06.2011

Я краю іншого не знаю

Навіть  у  снах  не  уявляю:
Де  ще  цвітуть  такі  сади?
Я  краю  іншого  не  знаю,
Де  все  росте,  як  із  води.

Я  краю  іншого  не  знаю:
Де  ще  земля  така  родюча?
Душа,  де  тугу  виливає?
У  верболозі  і  на  кручі.

Я  краю  іншого  не  знаю:
Де  пахнуть  груші  так  духмяно?
Де  хліб  найкращий  виростає?
Де  діви  ще  гнучкіші  станом?

Я  краю  іншого  не  знаю.
Садок  вишневий  коло  хати,  де?
Де  пісня  серце  й  душу  крає?
Не  тільки  крає,  з  розуму  зведе.

Де  ниви  є  ще  золотіші?
Пісні,  де  є  іще  ніжніші?
Такого  краю  я  не  знаю!
Не  знаю  і  не  маю.

Україна  –  і  є  той  край,
Де  терпко  пахнуть  груші.
Калиново-вишневий  рай  –
Признатись  в  цьому  мушу.

24.01.2005

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266370
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.06.2011

Усім глухим і незрячим, гордим натурам ослячим.

Глядачі  й  глядачки!
Слухачі  й  слухачки!
Дивіться  і  бачте,
Ридайте  і  плачте.
Усі  глухі  і  незрячі  і  каліки  всі  ходячі!
Слухайте  Господній  глас,
Бо  глаголе  він  для  вас.
І  відкрийте,  сліпці,  очі,
Бо  і  дні  для  вас  як  ночі.
І  погляньте  не  в  дзеркальце,
А  загляньте  в  своє  серце:
Де  ж  там  совість  і  де  страх,
Потопаєте  в  гріхах.
Нема  совісті  лиш  срам.
Срам,  срам,  срамота,
Гордість,  пиха,  нагота.
І  одягнені  як  голі,  
Сновигаєте  всі  кволі,
Бо  не  маєте  ви  волі.
У  кайданах  живете
І  чинете  ви  не  те,
Що  Господь  вам  заповів
І  в  Законі  вам  велів.
Заповіді  не  сповняєте,
З  Господом  в  жмурити  граєте.
Гадаєте,  що  мудрі,
А  в  голові  одні  кудрі.
Не  мудріть  мудрі  безумці,
Бо  не  те  в  Бога  на  думці.\
Бо  як  високо  ті  гори,  
І  глибоко  синє  море,  
Так  путі  Мої  високі
І  думки  Мої  глибокі.
Істинно  настане  суд.                                  
Воістину  кайся  люд                                        
І  родина  і  людина                                                
Останній  бо  прийшов  час                      
І  останняя  година.
Любіть,  бо  Я  вас  возлюбив,
Прощайте,  бо  і  Я  простив,
Спасайте,  як  і  Я  вас  спас.
Моя  Любов  дійшла  до  вас.
 Безбожно  ви  забогували.
Без  Бога  ви  богами  стали.
Без  Бога  ви  богуєте,
Словес  Божих  не  чуєте.
Мало  щирих  і  відвертих
Все  круті  і  все  уперті,
Як  уперті  віслюки.
Простягаєте  до  неба  руки
І  волаєте  до  Бога.
Та  криваві  ваші  руки
 І  кривавая  дорога.
Ви  не  вільні  -  ви  раби  
Своєї  же  плоті.
Зверху  крашені  гроби
Із  жалом  у  роті.
Ждете  від  Мене  порятунку,
А  живете  лиш  для  шлунку.
Їсте  і  п’єте  ви  добряче
У  панських  жупанах,
А  народ  голодний  плаче
Ситий  лиш  у  снах.
З-за  бугра  придбали
Народу  обноски,
Заодно  надбайте
 На  гроби  їм  доски.
Отака-то  благодать:
Багач  бідного  товче
То  у  спину,то  в  плече.
І  здирає  з  нього  шкуру.
А  із  шкури  строє  мури.
Зневажений  божий  рід.
В  світі  вже  багато  бід.
Отак  любите  ви  Бога,
Ну  і  ближнього  свойого.
Отакий  до  Бога  страх  –
Утопаєте  в  гріхах.
То  ж  покайтесь,  повиніться,
І  до  Бога  поверніться.
Покайтеся  і  не  гайте.
Усі  в  світі  люди  знайте:
Скоро,  скоро  вже  гряду,
Грішний  світ  судить  прийду.
То  ж  покайтесь,  повиніться,
До  Любові  поверніться.
Лиш  в  Любові  й  є  той  рай,
Той  зелений  вічний  гай.
І  та  вічная  ріка,
Що  пливе  через  віка.
Дерево  посеред  раю  –
То  і  є  Любов  святая.
Любов  Моя  –  одвічна  благодать,
Що  Аврааму  Я  поклявся  дать.
Оце  й  є  оте  пророцтво,
Що  від  віку  для  вас  клав:
У  Любові  все  господство  –
Нова  заповідь,яку  Я  дав.  
Святу  Любов  мою  любіте.
Любовію  до  святості  горіте.
Бо  тільки  з  Нею  і  у  Ній  спасіння,
Моє  одвічнеє  святе  веління.
Моя  любов  за  вас  пішла  на  страту,
А  ви  їй  тридцять  гріш  дали  заплату.
Уже  до  апогею  долетів  прогрес,
І  стогін  Божого  народу  –  до  небес.
Уже  вогнем  повняться  небеса,  
Істинні  пророцтва  –  Божі  Словеса.
То  ж  покайтеся  душі  уперті
І  не  будьте  як  осли,
Щоб  імена  ваші  не  були  істерті,
І  свічки  запалені  були.
І  слідкуйте,  щоб  вони  не  згасли.
Будьте  мудрі,  запасіться  маслом,
Бо  усіх  Я  вас  люблю
І  любовію  горю.
Але  достеменно  знайте:
У  жмуритки  із  вогнем  не  грайте.
 
1.06.2008.
Любов  Павлюченко.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266369
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.06.2011

Моя чарівна мова

Моя  чарівна  незбагненна  мово!
Тобі  дарую  найсвятіше  Своє  Слово.
Най-найсердечніші  тобі  Мої  вітання
І  найщиріші,  найтаємніші  бажання.

Мово  моя!  Ти  плетешся,  як  дівоча  коса.
Мово  моя!  Ти  незрівняна  землі  краса.
Строкатою  стрічечкою  в’єшся,  мов  річечкою.
Душі  освячуєш,  як  Божою  свічечкою.

Плетешся  ти  зеленим  барвіночком.
Квіточками  вплітаєшся  у  пісенний  віночок.
Намистинками  збираєшся  у  разочки,
І  дзвениш  над  світом,  як  дзвіночки.

Ти,  моє  слово,  горнешся  до  купки,
Як  у  гроно  виноград,
Як  леґінь  горнеться  до  любки  
І  мріє,  як  душа,  про  Божий  град.

Шануйте  рідну  мову,  любіте!
Її  сердешну,  її  рідну  не  губіте.
Пам’ятайте,  якого  ви  роду:
Козацького    роду  і  родоводу.

Не  виривайте  своє  коріння,
Сійте  мову,  як  добірне  насіння.
Сійте  і  щедро  поливайте.
І  ніколи  свою  мову,  ви,  не  забувайте!

Мово!  Будь  красивою,  як  весна-красна.
Мово!  Будь  цнотливою,  як  дівоча  коса.
Хай  в  тобі  будуть  найчарівніші  слова,
Пісенна,  святая  України  мова.

Мово!  Слова  твої  пророчі  і  урочі,
Як  світло,  прорізують  темряву  ночі,
Як  маяк,  показують  дорогу
В  рідний  дім,  до  Отчого  порогу.

Мово  моя!  Слова  твої  –  світлий  дороговказ,
Святий,  від  Бога  Вічного  наказ:
Шануйте  рідну  мову,  любіте!
Її  сердешну,  її  рідну  не  згубіте!

Любов  Павлюченко


́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266307
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.06.2011