| Сторінки (1/15): | « | 1 | » |
На дворі 2011 рік...
тепер п'ю фреш не сік,
я маю сенсор телефон,
я маю ноуд, але pardonne,
що з того?
Яке прекрасне відчуття любові,
секрет інтимності,
й незайманість пахуча,
...що з того?
Тепер у кожного є "роги",
дівчата розтавляють ноги,
на сходах, на зупинках, у метро...
pardonne..я зовсім не про то..
про добре я хотіла розказати..
про те що діти у три роки
в комп'ютері вже ігри вміють грати,
а бабця років вісімдесяти,
боялась мріяти-гадати,
що морди внучків у онлайні,
крізь відстань тисяч кілометрів
зможе споглятати.
Ох..йде життя, шальоно так біжить...
що день щось нове...й не кажіть...
Із часом, з місцем граєм в лови...
Ох..люди, від життя найкраще ви беріть..
Не розтрачайтесь на пусті розмови...
На зустрічі пусті і поцілунки..
Як цілуватися, то вже на довго
Й з людиною в якої не пожовклі зуби.
Якщо любитися, то вже не на зупинці...
шануйте своє тіло, любіть себе,
і гордо голову високо тримайте сміло.
Ох люди, на те ви люди,
щоб мордою в калюжі не лежати,
така природа далася свині..
для чого щось міняти.
Живіть! Приносьте щось в життя,
а щось з нього беріть.
Якщо щось і не так в цьому житті,
то все це через людсто-
у цьому рівно винні я і ти.
І можеш не молитись богу..
І не жалітися на труднощі життя.
Він відповість лише :"Pardonne, що з того?,
що об підлогу церкви розіб'ється твоя голова?
Я дав тобі життя, а ти так подурному,
з дірою в черепі, вмираєш ідучи до дому".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279640
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 09.09.2011
Хрестили ви мене
До року часу...
Я не свідомою була,
я не могла ніщо сказати
і утекти я не змогла.
На те що палакала ридала -
вам було чхати...отакі.
Любові вам не позичати
і милосердя вам не сіяти в душі.
Тепер я порсаюсь в отих тенетах...
А так летіть кортить мені...
Ні-ні, мене ви не в'ярмили...
А всіх навколо...мої ви дорогі.
Не ношу я хреста на шиї
І той тягар до долу не тягне..
І я б взлетіла...хоч би й нині..
Компанія скупа мене там жде.
Ще трішки..люди добрі..
й заживемо.
нехай вмирають бабушки..
їх ми помянемо..
Вже вижила своє
ота брехня
Середньо інтелектуальний зняє -
Християнство - примітивізм й дурня.
Я більш не буду плакати й ридати..
І що хрестили ви мене не буду жалкувати.
Я просто буду ждати,
коли з багато тисячною масою людей
високо в небі зможу політати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279041
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.09.2011
- Надівши чорну вуаль,
по вулиці легко ідеш.
Як завжди знаходишся в парку,
куриш цигарку
і в землю плюєш.
Цілуєш жадібно каву...
і все-таки тебе давить жаль,
вбираєш із неї тепло,...
- Престань читати мораль,
що було, те БУЛО.
Я дякую за його щире тепло.
- Та хіба воно гріло?
- На відміну від тебе ПЕКЛО!
Ти даєш мені лише тіло.
- Подумаєш..!він давав лиш бабло.
Хіба краще воно?!
- Не треба мені ні того, ні того!
І не треба було!..- все х...(то) зна що.
Я з ним тридцять літ прожила
і що?
А в дитинстві я ще ворожила
чи буде в мене любов...
пізніше кров постіль змочила...
вип\'ю я краще вино.
Я йому діточок народила
і життя досить смачно ішло..
та чому в кожній жінці живе скотина?
ще й тебе в це життя привело?
Так! Мене давить жаль,
бо з тридцяти літ двадцять брехала.
Так. Я його не кохала,
але він був добрий до мене,
а я блядувала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279040
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.09.2011
І скільки слів візьмеш у жменю?
І скільки треба взяти?
Безстрашний геній,
А простаку нема із чого вибирати.
Я скажу п’ять слів…
Чи треба більше?
Та не почуєте…
О Боги! все набагато гірше!
Запацькані,завуальовані тіла,
Немає вух,очей,немає язика,
І шкіра в вас слизька й липка.
(я хочу щоб ви вмерли)
Немає духу,…і атрофовані рецептори…(життя)
Ледве побачить в дзеркалі себе амеба,
І намалює губи.
У неї є в цьому потреба,
Бо не побачать люди.
І це створіння має визнання,
Вам сняться у ночі скелети,
Груди,губи…
Сдниця надувна.
В мене грудей немає…і не жаль.
В мене під ними поселився черв’ячок,
То він напевне їх і з’їв,
Чи може то є гусінь чи жучок.
Гризе мене з початку моїх днів.
До болю свердлить в голові тунелі.
Прокушує в душі діру.
В мене конвульсно розширюються легені,
За вашу дико-божевільну рутину.
Якого хочете життя?!
Які вам щепотрібні дефіляди?!!
Кожен із вас загублене теля.
Хоч перед вами вже розкрили карти.
Вам хліба і видовищ треба.
Той зомбо-ящик і бридкий хот-дог.
Не вірите, що у ярмі планета.
І що помер від жаху Бог.
А черв’чок гризе мене із дня у дні.
За мордочки ваші бридкі.
І хоч як не болить та тішить –
Він признак ще життя в мені.
Я нюхаю.., я дихаю.., люблю,
О, дяка Богу! Все-таки живу.
Мені вас шкода дев’яносто сім процентів.
Народжені мерці, не відрізниш від екскрементів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279035
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2011
Залишила позаду
з десяток життів,
за собою стелила
смуги бруду слідів.
….. я вже завершила…..
Більш не раб почуттів…
Примітивізм придушила,
витрачаю менше слів.
Тепер занурююсь в холодну воду,
зідру з себе фальшиву вроду.
і виточу та загартую дух.
Життя попереду, життя – це рух.
Попереду багато ще пізнань,
розп’яття відчаєм; розчарувань.
І справжнього кохання чарувань.
Ще стільки зрозуміти маю світла!
Чи може хтось пізнати Сонце?!
Я так народженню дитя хочу радіти,
та лиш боюсь, щоб не спитати: «Хто це?»
Та я вже йду новою стежкою життя.
Іду до Мудрості, до Сонця і до Роду.
Я здерла вже фальшиву вроду,
ще вмию ноги…
(трішки підросла)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278686
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.09.2011
Я хочу жадібно жувати
і проковтнути язика….твого.
Я хочу глибоко пірнути
і досягнути дна…….душі твоєї.
Я хочу жити у тобі.
Сидітиму на п’ятому хребці
і чеберятиму ногами,
і плескати буду руками,
а ти почуєш лоскіт у душі.
І знатимеш, що бешкетую я!
Твоя, закохана, мала.
Ти знаєш, я напевно,
зовсім вже здуріла,
бо до тоїх вен щей спирту влила
і гола в голові твоїй ходила,..
..коли ти спав, ..
..коли очей не відкривав,
бо я трохи встидлива.
А, може, й ні?
Коли я гола , то правдива.
Так що дивись мене,
читай мене.
Я житиму в тобі.
Частіше в себе заглядай.
До зустрічі у сні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278685
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 05.09.2011
Навіщо нам складати пазли?
Якщо розібєш кулаком.
Навіщо люди ці пусті,
ходять коло нас кругом.
Усе що тут існує,
Я хочу щоб жило,
Щоб мало в собі істину,
А слово силу несло.
Я хочу відчувати запах вітру.,
Я хочу доторкнутись сонця,
Ти ставиш на усе замок,
А я хочу родкрить віконця.
Тут де живу я - можна стрибати виже зір
Там де живуть усі -можна ходити по воді.
Розширте свій кругозір.
І ми зможемо говорити без слів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278585
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.09.2011
Я бачу сонце в небі й плачу,
я у жалю за ним тону.
Я силу всю на марне трачу.
Свободою кидаюсь в пустоту.
За ним і небо часто плаче-
вливає бруд з дощем у світ,
Вмиває душі ці пропащі,
отримує скупий отвіт.
І притягаються тяжінням
усі краплинки на вікні,
та падають стрямко до низу
і робивабться на дні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278584
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.09.2011
Я амбасадор свого життя,
в якому я збудую «Я»,
в якому «ти» - шути й раби,
в якому «ти» - найвищий рівень тупоти.
Я королева, я бажанна,
а ти слуга – звичайний смертний.
Я є свята, я є кохана,
проте кохана я звичайним смертним.
Могло б все, як завжди пройти.
У королівстві, поклонників моїх багато.
Тебе розп’яли би кати.
Живеш у скруті, я – багата.
Вмивають мої ноги поцілунки принців,
я пахну запахом троянд та м’яти.
Я є багата, без сумніву багата,
проти кохання ж бо це замала ще плата.
Могло б все, як завжди пройти.
Я стратила б тебе й забула.
Та не змогла б забути простоти
й багатості, що в тебе була.
Була готова перед тобою
поклони бити і потіти.
Я була бідна головою,
А серце встигло вже сп’яніти.
Буду покірною слугою,
А ти господарем моїм.
Буду я смертною простою.
Ти – Сонцем Вічним і Святим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278417
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2011
Важка занавіска над містом –
Довгий холодний антракт.
В мряці всіх плутаєш з бісом.
Серце стукає зовсім не в такт.
В стінах промерзлого тіла
примостився холодний туман.
Він благає, щоб я зігріла,
спонукаючи на обман.
Та обману він так й не дождався.
я не дала йому довгождане тепло.
Без претензій у мандри подався,
бо між нами було лиш ніщо.
Причина наших взаємин –
подерта, протерта, стара,
всіма зношена теражами,
брудна осінню САМОТА.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278365
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.09.2011
І кип'яток "любви" у голові,
Ти мантелепа встанеш зранку,
Яби був чоловік в тобі,
То мав би тисячну коханку.
Чекає кава на столі,
Від світу заслониш фіранку,
Скуриш цигарку, як і всі,
На ганку, на холоднім ганку.
Ти терпко пахнеш простинями,
А простині його духами,
Ти зрештою є решта,
Як і всі.
І він без будь-яких вагань,
Скаже "прощай"
-це перша правда із брехні,
Бо не повернеться.
(нажаль)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278226
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 02.09.2011
Я п’ю антибіотики
лікуючись від тебе.
Шукаю цю потребу.
Натомість, отримую наркотики,
вибльовую із себе,
та запізно.Вже до неба,
з поламаними органами
йхворою душею,
і з безнадією своєю
іду в нову.
Й Амінь всьому в руках несу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278225
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 02.09.2011
23:59
Я чую тишу:
гудить вогонь в п'єці
і клацає годинник на стіні,
так тихо-тихо…
і десь далеко лихо.
Як добре бути одній,
сама для себе -
то не чужий, а свій.
…лежу без мрій…
бо же не буде вчора
і ще далеко завтра.
Я безнадійно хвора,
то лиш моя життєва правда.
00:01
… я безнадійно хвора…
Пройшло вже вчора
і не буде такого завтра.
За мною плаче
і Содом, й Гомора.
Щоденна гра:
я продаюся наприлавку –
хтось ущипне,
хтось вкусить,
хтось проковтне
і виблює в канавку.
Мене щоденна буденність дусить
і я себе всю відаю на екстремальну ставку.
І я стабільно програю.
та свеодно наризик йду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278042
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.09.2011
Апофеозна апогея апокаліпсису –
абстрактний аморальний світ.
Людський, повний злоби і пафосу,
в авантюрі топиться рід.
Не шукає просвіти в буденностях,
не бажає іти до висот;
і виростає модифікований,
із дитини, повноцінний урод.
Всі катаклізми, війни і смертності,
на шаховій дощі у когось на столі.
Люди вмирають, як кеглі у боулінгу.
Хтось вигадує смерті нові.
Людство стало рабом технології,
А духовність провалилась у надра земні.
Всі народжуються і п’ять років генії,
а від пізнання й навчання стають дурні.
Світ наповнений парадоксальності:
хтось читає книги складні,
хтось поклони у церві б’є з радістю,
щоб дістати бонус на Страшному суді.
Ми вбиваєм себе за живця
і вигадуємо муки в житті,
бо люБЛЯча рука творця
подарує нам Рай у ще невідомому майбутті.
Поясніть мені не тямущій,
який сенс у цьому бутті?
чи чекати на після смерті прийдешнє?
чи жити зараз у реальнім житті?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277965
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 31.08.2011
А ти спитай мене чи можу я тужити.
Я відповім: «Цей світ і так сумний.»
А ти спитай мене чи можу я любити.
- Й в труні для всіх є час для мрій.
Та мить є довга чи коротка вічність?
Проходить час чи ми по ньому йдем?
- І хоч живем ми іноді вмираєм,
а я вмираєм все одно живем.
А ти спитай мене чи я людина.
- У світі я, а він в мені.
Твій мозок більший чи це все рідини?
- Малесенька дитина у чихлі.
А ти спитай мене, просто спитай.
Я розповім тобі, що бачу в світі.
А ти спитай мене про Рай.
Я відповім, що я збирала в Пеклі квіти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277963
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.08.2011