| Сторінки (2/117): | « | 1 2 | » |
Аніж проклинати темряву, краще запалити одну маленьку свічку…
Туманний вечір ближче, ближче…
Та я його у серце не впущу!
Відправлю сонце спати на горище,
Тихенько встану й запалю свічу
І на своє поставлю підвіконня,
Щоб осявала радісно вікно…
А вітер тихо бубонить спросоння
Про те, що не збулось, чи вже збулось давно.
Весняним громом північ відгуркоче,
І місяць клюне зорі, як курча…
Хай знають люди – десь посеред ночі
Горить свіча… Для них горить
моя свіча!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600226
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.08.2015
Сонце стоїть біля наших дверей,
Весна набирає сили…
Я наркозалежний – від добрих людей,
Що колом любові
мене оточили…
Роки обсипаються пилом до ніг,
Рікою течуть до краю…
Я наркозалежний – від друзів моїх,
Що й досі від смерті
мене вберігають.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550064
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.01.2015
Дружба – це коли
Ти комусь
Робиш
Трішки більше,
Аніж собі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501472
рубрика: Поезія, Поетичні афоризми
дата поступления 27.05.2014
Їх нелюд-снайпер
відіслав на небо…
Всі, як один,
вони тепер у Бога.
Ні почестей, ні слави їм
не треба,
Вони життя поклали
не для цього.
Їх очі дивляться на нас
з пітьми безодні,
Що там попереду –
чи щастя, чи руїна?..
Найкращий пам’ятник Небесній сотні –
Єдина і щаслива Україна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482562
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.02.2014
Ти принесла в мою самотність
Повні
синіх сутінків очі
І завісила ними вікно.
Розлила іх у келихи тихо.
Пригубила.
Всміхнулась.
А потім
Розп’яла мою тінь на стіні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475528
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2014
…Перекричати тишу було неможливо…
Хоч день перед нами ставав на коліна,
Хоч плакало сонце і небо міліло,
І бились слова головою об стіни…
…Перекричати тишу було неможливо…
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=4NUJOA18voA[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470810
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.01.2014
Всіх, кого я любив і знав,
Всіх, хто завжди у мене вірив,
Я покличу у світлий зал,
І доземно вклонюся щиро.
Я вклонюсь за сердець тепло,
За даровані щастя й сили,
За повагу і за добро,
Що життя моє освятили.
Я до літа свого дожив,
І мене проводжають в осінь
Ті, кого я колись любив,
І кого я люблю ще й досі.
Хай спливають за днями дні
У тривозі і у напрузі,
Хай лиш в радості, а не в журбі
Пізнаються друзі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461452
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.11.2013
Маленька вишня
Цвіла так пишно,
Цвіла так красиво,
Що стала схожа на біле диво.
…Не на землі,
а на небі висіла
Тінь її
біла-біла…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404095
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.02.2013
У кожного ліхтаря
Має бути свій плацдарм,
Відвойований
у темряви…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368109
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.10.2012
Шукаю змісту
і в житті, і в слові,
Вечірня сходить у душі зоря…
Мене окрилили одразу дві любові –
Любов моя
і любов твоя.
Ще вчусь мовчати,
не тримать образи,
Минуло літо, осінь настає…
Старію я на два життя одразу –
На життя своє
і на життя твоє…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351687
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.07.2012
ОПОВІДАННЯ
Увечері до мене прийшов кум Петро.
Таким пригніченим я його ще ніколи не бачив.
– Твої удома?
– Ні, я сам.
– Випить є?
– Є.
– Налий…
Я дістав з буфета пляшку і дві чарки.
– Дай краще стакан.
Я налив повну склянку. Петро випив, навіть не глянувши на хліб і сало, яке я теж виставив на стіл.
– Зараз буду розказувати, а ти сиди – і слухай. І мовчи. Бо як переб’єш, піду…
Я знову мовчки налив. Він знову випив. Потім тихо почав:
– Повіз я свою Нінку в область. На вокзал. Вона собі путівку у Трускавець вигризла. Приїхали рано, щоб скупитись на дорогу. Скупились. Посадив я її у вагон, попрощався, як годиться. Поїхала вона. А я думаю, поспішати потрібно. Скільки часу згаяв! Вдома не порано, свині, мабуть, уже вищать на всю вулицю.
Там же, на вокзалі, швиденько перекусив двома пиріжками з м’ясом, сів за кермо і поїхав. Тільки рушив, одразу почув, що почали мої кишки одна одній дулі давати. Згадав я тихим словом і пиріжки, і ту тітку, що мені їх продала, і себе, розумного, згадав…
Та що робити? Не ставати ж посеред вулиці. Думаю, потерплю, доки за місто не виїду… Щоб дарма часу не тратити, дістав з бардачка газетку, поклав поруч. Відчуваю, що у животі справжня революція починається. Але я не панікую. Бачу, виїзд на трасу уже недалечко…
Повернув на трасу і ледве свідомість не втратив. Стоять над дорогою дві жінки: одна – твоя сусідка Юлька Крашевська, яку ти Крашанкою обзиваєш, та її подруга, вчителька Галина Павлівна.
Упізнали вони мої “Жигулі” і мене за кермом упізнали. Замахали руками… Довго, видно, стояли, змерзли…
Як тут не зупинишся? Зупинився я. Жінки до машини залетіли. Юлька сіла поруч зі мною, а Галина Павлівна – на заднє сидіння.
– Ой, як добре! Тебе нам сам Бог послав!
Хотів сказати, що мене вам Бог послав, а вас мені послав, певно, нечистий, та промовчав. Їдемо. Жінки щось щебечуть, а я на дорогу дивлюся. Скрізь біло, аж очі ріже. Снігу намело! По груди. Ну як тут стати, коли кущі від дороги метрів за тридцять… Сховатись ніде, хіба що траншею в снігу вирити… А головне, як пояснити жінкам, чого спинився…
Кручу кермо і повільно вмираю. Мабуть, єдина моя надія – сутінки. Взимку темніє рано, а у темряві я вже якось свою проблему вирішу.
Галина Павлівна у мене за спиною сидить і мовчить, а Юлька все намагається мене розговорити:
– Щось ти сьогодні сам на себе не схожий. І сидиш якось дивно.
– Зуб болить, аж очі вилазять, – відповідаю, а сам непомітно однією рукою пасок на штанях розпускаю, щоб не так живіт стягував.
У цей час у мене в животі завурчало так, що, здається, Юлька почула. Вона, видно, зрозуміла цей звук по-своєму, бо бачу, тицяє мені добрячу скибку чорного хліба із салом та цибулею:
– Візьми, підкріпись…
Я ледве кермо із рук не випустив. Шлунок відреагував на цю пропозицію так, що у мене навіть в очах потемніло. Лише неймовірними зусиллями мені вдалося вберегти вулкан від виверження…
– Кажу ж, що у мене ж зуб болить.
– То полікуйся.
– Хіба ж салом зуби лікують?
– Салом усе лікують, – сказала Юлька і захрумкотіла цибулею.
Як тільки я відчув запах цибулі, одразу здалося, що у моєму животі знову починає оживати величезний зміїний клубок. Змії крутяться, шукають виходу, деякі лізуть угору, а деякі повзуть униз… І тих, які униз повзуть, значно більше…
Я губи закусив, зуби зціпив, мені усе гірше й гірше… А головне, ніяк не можу придумати, чим собі допомогти… Справжня їзда по муках.
Нарешті дивлюся на дорогу і починаю розуміти, що хвилин через п’ять можна буде зупинитись. Темніє уже.
Включив фари. А тут Юлька повернулася до мене і каже:
– Зараз Волицю проїжджати будемо, може, станеш? Казали, там у сільмаг дешеву олію завезли. Нам треба зайти й перевірити.
У цю мить, не повіриш, я Юльку навіть полюбив.
– Нема проблем, – кажу, – давайте!
Юлька з Галиною Павлівною почали про щось там радитися, а я думаю лише про те, як би хутчіше до магазину доїхати.
Надворі стемніло, а сил у мене уже не залишилось. До магазину навмисно близько не під’їжджав, зупинив машину неподалік, і прошу Бога, щоб жінки швидше виходили. Нарешті дверцята “Жигулів” обнадійливо хряснули. Тоді я фари вимкнув, ще якусь хвилину зачекав, і збирався уже сам виходити, як раптом зрозумів: вийти не зможу… Не зможу – і все! Будь-який зайвий чи необережний рух призведе до непоправного…
Добре, що ремінь на штанах уже був розстібнутий. Я тоді дверці відчинив, трішки підвівся над сидінням, однією рукою узявся за кермо, а іншою почав обережно стягувати штани…
Думаю, що такої складної і тонкої операції ні нейрохірурги, ні космонавти у відкритому космосі не проводили. Якщо не віриш, сам спробуй.
Отож, тримаючись однією рукою за кермо, я звісив свою голу спину з машини прямо на засніжену дорогу…
Одразу мені легше стало. В очах розвиднілось. Як на світ народився. Навіть настрій з’явився.
Газетку я, звичайно, використав за її основним призначенням, потім від’їхав уперед метрів на десять і зупинився. Бокове скло опустив і залишками газетки повітря розганяю. Чекаю Юльку з Галиною Павлівною.
Першою прибігла до машини Юлька. Сіла і каже мені:
– Поїхали!
– Як це поїхали, а де ж Галина Павлівна?
Юлька здивовано подивилась на мене, потім оглянулась…
– А я не виходила, – почувся позаду тихий голос учительки…
Петро сам налив собі у склянку горілки і залпом випив, а мене наче прорвало. Я сміявся, не зупиняючись, хвилин з п’ять. Кум у цей час сидів мовчки за столом, заплющивши очі і підперши кулаками підборіддя. Нарешті він підвівся:
– Я прийшов до тебе, щоб ти про все це почув із перших вуст. Бо завтра тобі таке понарозказують…
Петро, похитуючись, вийшов за двері, а я з жалем подивився на порожню пляшку з-під горілки і пригадав, що древні римляни любили повторювати: “Via est vita! – Дорога – це життя!”
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351678
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.07.2012
Як важко в осінню пору
Сміятися і співати…
В цей час печалі й покори
Дерева ідуть на страту.
Хмари, мов вовча зграя,
А мокрий вітер зі злістю
З дерев, наче кат, стинає
Понурені голови листя…
Спокій втікає від мене.
За що і з чиєї вини
Недавнє життя зелене
В асфальти втоптуєм ми?..
Як бути з цією бідою
І що тут робити треба?
… Мабуть, із новою весною
Все ж рватись до сонця і неба!
Не можу в осінню пору
Сміятися і співати…
В цей час печалі й покори
Дерева ідуть вмирати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350067
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.07.2012
http://www.youtube.com/watch?v=WT77DXsnkGI
Попереду на великій швидкості нісся бронетранспортер.
Спочатку він стишив хід і майже став.
Та раптом різко прибавив газу і врізався в юрбу…
Хруст зламаних людських кісток заглушив звук моторів.
Розпачливий крик, в якому сплелися страх і нестерпний біль, пробив небо навиліт.
Кров цвиркнула з-під гусениць на брудну броню.
А після цього загавкали німецькі автомати.
Хто не потрапив під бронетранспортер, упав під кулями.
Жінка, в якої двоє синів були на фронті, побачила очі Івана й Миколи, їхні стиснуті до посиніння кулаки і зблідлі обличчя.
Вона все-таки змогла зупинити їх окриком:
– Не смійте, хлопчики!.. Не смійте!.. Ви вже нікому там не допоможете. Втікайте, чуєте? Втікайте!
– Тобі Тренер і батька, і рідну матір уже замінив… Мабуть, і ночував би на стадіоні…
Хлопчаки, дійсно, днями пропадали на стадіоні і розходились по домівках лише під вечір. Тренування для них були веселою грою, в яку вони гралися з насолодою і без втоми.
Нарешті настав той день, коли слобідські “курчата” разом із Тренером і Горою поїхали на районні змагання з футболу.
Уже в першій грі вихованці Тренера викликали справжню сенсацію… Затим вони по черзі і досить легко залишили поза змаганнями всіх своїх суперників і впевнено дійшли до фіналу. Перед кожним матчем Тренер збирав своїх “курчат” і починав традиційний ритуал:
– Думай не про себе, а про команду…
Не злись і не плач… Ні від болю, ні від того, що сьогодні хтось сильніший від тебе. Злість і сльози роблять людину слабкою…
Грай чесно. Найсильніший той, хто найчесніший.
Ми всі, як пальці на руці – в однім кулаці!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329152
рубрика: Анонс, Лірика
дата поступления 10.04.2012
Усі слова
згорять дотла,
Торкнеться
втома віч…
Заходить день
у дзеркала,
А із дзеркал
виходить
ніч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327816
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.04.2012
Середній вік...
Кидаю на себе погляд...
Середній вік...
І досі не можу втямить:
Ну як вузенька талія
й широкий мій світогляд
Так швидко
помінялися
місцями!?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327138
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.04.2012
- Алло-алло, хто біля апарата?
Задовольніть мій інтерес.
Як там проходять спільно з блоком НАТО
Навчання наших ВМС?
І взагалі, яка погода
І як наш флот, на що він годен,
Кому на груди дати треба орден,
Ну а кому по шиї дать!?
- Алло-алло, товаришу міністре,
Чудово все, чудово все!
На складі спирту повна є каністра,
Її нам мічман принесе.
І лиш одна дрібничка сталась:
В нас плоскогубці поламались…
А загалом, товаришу міністре,
Чудово все, чудово все!
- Що ж, плоскогубці, справді, то дрібниця,
На плоскогубці наплювать!
Та я і сам хотів би подивиться,
Як це їх можна поламать.
- Ні, плоскогубці залетіли
В електрощит і там згоріли…
А загалом, товаришу міністре,
Чудово все, чудово все!
- Алло, алло, мені не зрозуміло,
Тут дивина, ні дать, ні взять…
Хіба ж це плоскогубці мають крила,
І хто дозволив їм літать!?
- Як ліг на борт ракетний катер,
Усе в нас почало літати…
А загалом, товаришу міністре,
Чудово все, чудово все!
- Цього мені лише не вистачало…
Я вас розжалую усіх!
Чому це ви одразу не сказали,
Що хтось у вас на когось ліг?
- Лягла корма на дно затоки,
Та ніс іще стирчить, нівроку…
А загалом, товаришу міністре,
Чудово все, чудово все!
- Алло-алло, мені потрібно сісти,
Свідомість втрачу я ось-ось…
Даю наказ: негайно доповісти,
Що в вас насправді відбулось!
- Ми вийшли в море, як завжди,
Шукати ворога сліди,
Та тільки дав наш катер газ,
Екран локатора погас.
Тоді «всліпу» дали ми залп,
І розбомбили… морвокзал!
Я матом штурмана покрив,
Той від образи закурив,
Чомусь забув згасить сірник,
Сірник в ракетній шахті зник
І підпалив боєзапас,
Боєзапас рвонуло враз!
На борт раптово катер ліг,
І нас усіх звалило з ніг.
Побачив я, коли підвівсь, –
Щит електричний загорівсь.
Щоб екіпаж урятувать,
Хотів контакти роз'єднать,
Та тільки полум'я не збив
І плоскогубці загубив.
Вони замкнули всі дроти,
Реактор почало трясти…
Що не робили, все дарма,
В воді сховалася корма,
Ми перебралися на ніс,
А мічман спирту всім приніс,
І нам тепер усе одно, –
Наш корабель іде на дно…
А загалом, товаришу міністре,
Чудово все, чудово все!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326954
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 01.04.2012
Хай кажуть, що я тільки чешу язик,
Хай люди вважають мене нерозумним,
Та хто над собою сміятись звик,
Тому ніколи не буде сумно!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326896
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.04.2012
На пероні лишаю
Минуле.
Сідаю у потяг,
Що мчить крізь ніч.
Цигаркою наскрізь
Пропалюю морок…
Дивлюсь,
Як квадратом вікна
Залітає в купе
Сліпе і байдуже
Квадратне небо…
Попереду – ранок.
Позаду – конають на рейках
Розчавлені потягом
Тиша і ніч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326730
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.03.2012
Мені ще сняться щасливі сни,
В душі сміється
сонячна струна.
Що це?
Осінь моєї весни,
Чи моєї осені
весна?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326725
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.03.2012
Вже скільки зим і скільки літ
Йдемо ми до земного раю.
Стоїть на правді білий світ,
Тому за правду і – вбивають…
Стікає вранішня роса
Сльозами по зеленім листі…
З газетних шпальт у небеса
Злітають душі журналістів.
А синій птах майне крилом,
Покличе мрія від порогу,
І не простелить рушником
Нам доля в майбуття дорогу.
Та в серці ще вогонь не згас,
Усупереч брехні і страху
І знову хтось… один із нас
Заради правди, йде на плаху.
Грозою небо навпіл розколото,
Будити треба душі поснулі.
Сьогодні слово – не на вагу золота,
Сьогодні слово – на вагу кулі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325944
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.03.2012
І тихо, і зовсім не страшно…
Не видно й не чути душманів…
Але усміхаються білі ромашки
Усмішками «чорних тюльпанів»…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325941
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.03.2012
1.
Два рази прожити життя
нікому не вдасться.
А світ наш – настільки складний,
настільки ж прекрасний.
Як мало потрібно мені
для щастя.
Як багато потрібно мені,
щоб не бути
нещасним.
2.
Я витерплю все,
все на світі зумію,
Натура у мене уперта.
Останньою, справді,
вмирає надія,
А дурість – вона безсмертна.
3.
Прожиті роки я збираю докупи,
Рахую прибутки й витрати.
Це правда, що справжніх друзів не купиш,
Їх можна лише продати!
4.
Іти,
летіти,
рватись до мети
Крізь темні ночі
й ранки променисті!
А хто народжений
лише повзти,
Мабуть, ніколи той
не буде чистим…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325042
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.03.2012
Прислухаюсь до серця. І прошу у нього поради.
Тихо дихають зорі із густої нічної пітьми.
Ти пробач мені, літо, що я тобі з осінню зрадив.
Ти пробач мені, осінь, що від тебе іду до зими…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323656
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.03.2012
Були в мене
найкрасивіші жінки,
Тепер я про них
тільки згадую нишком…
Раніше читав
про кохання книжки,
Тепер я гортаю
ощадну книжку.
Стопталися
вишиті рястом стежки.
Тепер в мене – зайва вага
і задишка.
Раніше читав
про героїв книжки,
Тепер я гортаю
пенсійну книжку…
Дивлюся і бачу:
веселі роки
Злітають у небо,
легкі і крилаті…
Раніше любив я
читати книжки,
Ну а тепер –
розучився читати…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322947
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.03.2012
Мама. Лялька. Каша. Кішка.
Книжка. Гноми. Білосніжка.
Буратіно. Карабас.
Ранець. Школа. Перший клас.
Двійка. Вчительська. Погрози.
Тато. Пасок. Крики. Сльози.
Літо. Дача. Кози. Кури.
Осінь. Збір макулатури.
Коцюбинський. Герострат.
Вальс прощальний. Атестат.
Сум’яття. Екзамен. Вуз.
Бали. Конкурс. Перший курс.
Пари. Лаби. Семінари.
Тренування. Тари-бари.
Сесія. Знання всесильне!
Шпори. “Добре”. “Задовільно”.
Деканат. Бібліотека.
Гуртожиток. Дискотека.
Практика. Лопатодром.
П’ятий курс. Проект. Диплом.
Чорне море. Теплохід.
У Карпати турпохід.
Кульман. Шеф. Кінець квартала.
Поле. Ферма. План по валу.
Військо. Чоботи. Мундир.
Третя рота. Командир.
Плац. “Кругом! Направо! Стій!”
Старшина. Підйом. Відбій.
Самоволка. Замполіт.
Гауптвахта. Швабра. Піт.
Марш-кидки. Привали. Втома.
Лички. “Дембель”. Шлях додому.
Діти. Пелюшки. Квартира.
Теща, – гумор і сатира.
Дитсадок. Театр. Кіно.
Лазня. Карти. Доміно.
Шашлики. Похід наліво.
Сік. Коньяк. Горілка. Пиво.
Серце. Тиск. Нервовий стрес.
Пенсія і соцзабез.
Ювілеї.
Нагорода.
Пам’ятник.
Огорожа…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322837
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.03.2012
Розмили дощі
і зірки, і шляхи…
І місяць погас,
як старенький ліхтарик…
Чіпляється небо
за гострі дахи
І рветься на клапті…
на тіні…
на хмари…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322243
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.03.2012
Ніч, як вино перестояне,
згіркла,
Вітер втомився,
скінчив свій політ,
Над правим плечем
вже займається вранішня зірка,
Над лівим –
згасає
пам'ять про ніч.
Скоро почнеться
сонячна злива,
Хоч ранку повіки
розплющити лінь...
Над правим плечем
вже тріпочуться білі крила,
На ліве
ще падає
чорна розпатлана тінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320351
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.03.2012
Тихо ввійшла,
всміхнулась привітно,
Закутана в пахощі
сонця і м’яти,
Якщо в моїм домі
не стане світла,
Знатиму:
ти перестала
всміхатись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320054
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2012
Будував я дім для душі,
Світлий і затишний дім.
Мріяв, щоб душа
в дім мій увійшла
І навік зосталась у нім.
Зрання й до темна
з каменю і скла
Будував я дім для душі,
Та чомусь душа
жити не змогла
В домі тім кам'янім.
Я ховав печаль
і шукав кришталь,
Зводив кришталевий дім,
Тільки знов душа
жити не змогла
В кришталевім домі тім.
Мріяв я всі дні
про стіни золоті,
Будував із золота дім,
Жив, немов вві сні,
а душа мені
Тихо проказала – ні!
Стільки стратив днів,
врешті – зрозумів…
Збудував з любові свій дім.
Ось тоді душа
в дім мій увійшла
І навік зосталась у нім…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319826
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.03.2012
Як умру, то поховайте подалі від школи,
На педраді не згадуйте більше вже ніколи,
На вінок мені не тратьте ні грошей, ні часу,
Бо я знаю, що вчительство не має запасу.
На могилі залишіте які-небудь квіти,
А в головах покладіте план самоосвіти,
Зошит, ручку і щоденник всуньте мені в руки
І згадайте, друзі милі, муки мої муки.
Прощавайте назавжди конспекти й шпаргалки,
І ви, колеги-вчителі, і вчителяльки!
Не прожив я так, як люди, недосипав ночі,
Все над тими зошитами вилазили очі,
З’їла школа моє серце і ще пів-печінки,
Бо за нею я не бачив ні дітей, ні жінки.
Місцевкому передайте моє шанування,
Так путівки й не діждався я на лікування,
Ну а завучу скажіте, хай розклад міняє,
Бо мене вже на цім світі живого немає…
Прощавайте назавжди, двійки і одиниці,
І ви, колеги-вчителі і вчителиці.
Директору передайте мою шану й дяку,
Хай він тепер поцілує мене в саму… руку.
Треба вам запам'ятати, вчителі майбутні:
В школі добре працювати, як нема в ній учнів.
Прощавайте назавжди, педради й уроки,
І ви, колеги-вчителі і вчительохи...
А як трапиться колись, що буде зарплата,
То випийте ви за мене по сто грам на брата.
Ось і все. Тепер – прощайте! Бо я точно знаю:
Хто учитель на цім світі – той іде до раю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319546
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 06.03.2012
Темно-сірий екран вікна.
Миють землю холодні роси.
Де учора була весна,
Там сьогодні – осінь.
Ще тремтить на твоїх вустах,
Та усмішка, що пахне літом.
Тільки осінь, як жовтий птах,
Пролітає над світом.
Нам ще довго чекать весни,
Чути вітру тривожні звуки.
Не збуваються в осінь сни,
Не закінчуються розлуки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318551
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.03.2012
Ніжний дотик теплих рук,
Поцілунок на прощання…
Я втомився від розлук,
Ти втомилась від чекання…
Поміж нами – білий сніг
І весна зеленокрила…
Я втомився від доріг.
Ти від спогадів втомилась…
Знову сняться тихі сни.
І забуть тебе несила…
Я втомився від весни,
Ти від осені втомилась.
…Я хотів, але не зміг
Пересилити розлуку.
І обручку із доріг
Одягнув на ліву руку…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317799
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.02.2012
Нарешті ніч оця настала,
Пройшла крізь долі і віки…
Сміється вогнищем Купала,
Пливуть від берега вінки.
Ця ніч – не з темряви. Зі світла!
Настояна на ста вітрах…
І в серці папороть розквітла…
І навіть зорі у вінках…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317798
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.02.2012
Підіймало сонце золоте вітрило,
Мерехтливі роси падали до ніг,
Верби над рікою довгі коси мили
В кришталево-чистій, аж дзвінкій воді.
На зеленім лузі ліг туман спочити,
Крила розстеливши, наче білий птах...
Шепотіли трави, росами умиті,
І веселка грала у твоїх очах.
В мареві веснянім обрій даленіє…
Встали кольорові райдужні мости…
Ранок цей, як пісня, ранок цей, як мрія.
А очей від тебе вже не відвести...
…На волосся з неба позолота пада,
Погляд твій блакитний, мов вогонь, пече…
Ми йдемо з тобою в чистім сонцепаді,
З босими ногами, до плеча плече.
А солодкий усміх осяває губи.
Взяти б, притулитись, випити до дна…
Золоте проміння тихо нас голубить
Йдуть до щастя троє – двоє і весна…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317793
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.02.2012
1.
А тіні
Роблять ліс
Густішим…
2.
Той крутий, а той
не вищий табуретки,
Той стоїть, а той летить на всіх парах.
Найважчу роботу виконують шкарпетки,
Тому що все життя
проводять на ногах.
3.
Самотність має
свої чіткі закони.
У кожного в житті така буває мить,
Коли ти чекаєш, що хтось тобі подзвонить,
Діждався, але це…
будильник твій дзвенить.
4.
Думки прибувають, неначе повінь…
Колись так було і надалі так буде…
Я знаю точно, що мають совість
Тільки
хороші
люди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316970
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2012
Порізав об струни
Не пальці,
а душу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316914
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.02.2012
Десь образили вас, довели аж до сліз,
Зіпсували вам нерви й не тільки…
На базарі вам хтось у кишеню заліз
І потяг звідти все до копійки, –
Хай негідник тремтить, хай чекає розплати,
Я знаю, як треба його покарати!
Ви втомились від слів, ви втомились від справ,
Вам не хочеться бачить нікого,
А в трамваї вас хтось ні за що обізвав,
Та ще й боляче став вам на ногу, –
Хай негідник тремтить, хай чекає розплати,
Я знаю, як треба його покарати!
Ну а ось популярний сьогодні сюжет:
Той живе, слава Богу, нівроку,
Бо на себе потратив державний бюджет,
Ну а ви без зарплати два роки, –
Хай негідник тремтить, хай чекає розплати,
Я знаю, як треба його покарати!
Мабуть, варто відкрити усім свій секрет
І загоїти зболені рани;
У негідника ж, вибачте, є туалет,
А на кухні і ванній є крани, –
Я йому не бажаю ні зла, ні біди,
Хай у нього ніколи не буде… води!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316707
рубрика: Поезія,
дата поступления 25.02.2012
Я знімаю свою перелатану шкіру…
І, неначе змія, виповзаю із неї.
Виповзаю із слів, виповзаю із плачів,
Із брехливих обіймів, обірваних снів…
Залишаю минуле в минулій годині
І збираю майбутнє по крапелинах…
Як кричить в мені день і нездужає вечір.
Кожен погляд і дотик мене обпікають.
Ніч ховає моє обезшкурене тіло
В білий саван туману, пробитий зірками.
Я без шкіри. Мене можна брати руками…
Я міняю свою перелатану шкіру…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316645
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.02.2012
…Тихі кроки
на ґанку.
Гарячий подих
на холоднім склі.
Біла нитка
світанку
На чорнім
нічнім
полотні…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316644
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.02.2012
1.
Я краще стороною обійду біду,
І буду жити скромно, ввічливо і тихо…
До вас завжди я швидко
на виручу прийду,
Звичайно, якщо…
виручка
велика.
2.
Така-сяка подія
у нашім ріднім краю
Проходить час від часу і в який вже раз…
Народних депутатів ми з вами обираєм
Для того, щоб вони
оббирали нас!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316167
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.02.2012
Заплакані вікна.
Дощ.
До неба – дівочі руки.
Теплим дощем
Тихо стікає
Небо
В долоні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316165
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.02.2012
Ти покидаєш країну моїх очей
І від’їжджаєш за кордон моїх рук.
Я залишаюсь серед сліпих ночей
І серед розлук.
Часто сумує наш дім на семи вітрах,
В гості до мене приходять лише дощі.
В’ється печаль наді мною, неначе птах,
І вдень, і вночі.
Зоряний вечір втому зніме з плечей,
Тихо розпустить волосся моє.
А сон витікає сльозами з сухих очей
І росою стає.
Знову плету павутиння своїх думок,
Ніч, наче всесвіт, не має меж,
Як вітер задує жарини нічних зірок –
Ти раптом прийдеш!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316164
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.02.2012
У небо і вище –
моя дорога,
Неначе листя,
в'януть роки,
Точно за розкладом,
складеним Богом,
Падають з неба
колючі зірки.
Спокій і втому
скидаю із себе,
Спогад далекий
пронизує груди...
Я б залишивсь
між дощами
і небом,
Але ж там немає
нікого
із друзів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315942
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.02.2012
Як це мені довести до пуття?
Як розібратися у цьому творчо?
Звичайно, сміх – подовжує життя…
Але ж він збільшує
і кількість зморщок....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315762
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.02.2012
1.
Велику і круглу відзначив я дату,
Пройшовши нелегку дорогу,
Радію, бо бачу, що квітів багато,
А я ще живий, слава Богу!
2.
Я знову і в котре пояснюю сину
Коди життєві і шифри:
Знай, олігарх – це не просто людина.
А людина з великої цифри.
3.
Собаки,
що діють водіям на нерви,
На машини кидаються,
голодні і злі –
Це душі «даішників»,
що померли
Після того, як їх
вигнали з ДАІ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315715
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.02.2012
Вечір... Покрилися трави росою...
Плещеться хвилями став...
Здається, пастух разом з чередою
Верби у воду загнав...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315644
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.02.2012
Комусь, мабуть, було так треба,
І ось уже які віки
Не у раю на небі,
а на землі під небом
Живуть жінки й чоловіки.
Душа безсмертна й грішне тіло,
З яким ми маємось весь вік,
Бо часом, як до діла,
то вже й не зрозуміло,
Де жінка, а де чоловік…
Все сталось завдяки помилці…
Само ж не грішне по собі
Те яблуко на гілці,
те яблуко на гілці,
А двоє голих на траві…
Жінки нас привели до ринку
Без страху і пересторог.
Від слова і до вчинку,
чого бажає жінка,
Того бажає навіть Бог!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315640
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.02.2012
Де небо глибиною вабить очі
І де порослий бур’яном пустир,
Давним-давно стояв собі жіночий,
А поряд – чоловічий монастир.
Жилось монахам – краще б і не жити…
І у монашок – доля не сироп…
Тому вони і почали робити
Один назустріч одному… підкоп.
Копали дні і ночі без спочину,
Тунель ладнали, щоб стояв віки!
Жінки ж бо прокопали дві третини
І лиш третину – чоловіки.
У них одразу заболіли спини,
І тут безсилий навіть сам амур!
Було їм важко, і тому мужчини,
Копнувши раз, ішли на перекур.
Сиділи, дим крізь ніздрі пропускали,
Мабуть, чекали манни з висоти,
Ну а жінки тим часом все копали
І шли вперед до світлої мети.
Один мужчина проявив активність,
Він так сказав, поцілувавши хрест:
“Піднімем, браття, праці продуктивність.
Нехай святі благословлять прогрес!”
Чоловіки одразу… засідали,
Писали постанову і декрет,
Ну а жінки тим часом все копали,
Забувши втому, швидко йшли вперед.
Було землі розкидано чимало,
Але сказати треба накінець:
Мужчини паралельно прокладали
Іще й тунель під винний погрібець!
Пили вино й горілку, їли сало,
Несли здавати у кіоск пляшки…
Ну а жінки тим часом все копали
І йшли вперед... На те вони й жінки!
На жаль, не всі історію цю знають,
Але вона навіює думки,
Що в нас жінки, як правило, копають,
Ну а керують лиш чоловіки.
Та хай це все залишиться між нами.
Вже через рік перемінивсь пустир:
Поміж дорослими монастирями
З’явився ще й… дитячий монастир.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315453
рубрика: Поезія,
дата поступления 20.02.2012
Пригублю
ніч,
Захмелію,
Теплим подихом
Відігрію
Закутий
на зимовій шибці
Сміх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299497
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.12.2011
* * *
Закотився
в ринви
Тихий
Сміх
Дощу.
А викотились
Сумні
потоки
Сліз.
* * *
Дощ поєднав
Небо і землю.
Довгі й прозорі
Його нитки
Швидко змотались
В срібні клубки
Калюж…
* * *
Із сірої хмари
На темний асфальт
Виплеснулась дощем
Душа
Бога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299492
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.12.2011
По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Т.Шевченко
За селом, на видноколі,
Де вітри буяють,
Одинокая Тополя
З небом розмовляє.
Та Тополя – удовиця,
В неї – малі діти,
Попалила блискавиця
Їй зелені віти.
Загубила буря злая
І силу, вроду,
Вже Тополя не сховає
Діток у негоду.
Не роса – криваві сльози,,
В серці – біль нестерпний.
Якщо є ти, милий Боже,
То не дай ім вмерти…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299015
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.12.2011
Ой злітались чорні круки на рясну калину,
Проводжала мати сина в військо на чужину.
Проводжала мати сина у страшну дорогу,
Провела його, та й впала прямо за порогом.
Боже, врятуй дитину
У краю чужому,
Сину, моя кровино,
Повернись додому!
Чорні ранки і світанки, чорні дні і ночі,
Посивіла бідна мати, виплакала очі.
Посивіла бідна мати, що робить, не знає,
Бо до рідного порогу син не повертає.
Боже, врятуй дитину
У краю чужому,
Сину, моя кровино,
Повернись додому!
Посідали чорні круки на рясній калині,
Повернувся син додому
в чорній домовині…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298603
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.12.2011
Я відчуваю, як росте трава,
Як в хмарах дощ збирається по краплях,
Як продирається крізь віття вітер
І закипають світанкові зорі…
Крізь мене в небо проростають квіти,
Крізь мене в землю входить блискавиця,
Мов тихий стогін, на мою могилу
Сідає листя – чорне і червоне, –
А наді мною іржавіє хмара,
В пробитім серці іржавіє спогад,
І те моє невимовлене слово –
Останнє слово – іржавіє в горлі.
Я вже давно не відчуваю болю,
Я вже давно не відчуваю суму,
Мої зелені очі в чистім полі
Розбились на малесенькі краплини…
Від них не залишилося і сліду,
Бо висушило їх пекуче сонце –
Сховалась вічність у моїх зіницях,
Я відтепер закований у морок,
Я відтепер похований у тишу,
І тільки душу,
Мою незгаслу душу
Понесли в світ осінній
журавлі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298602
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 08.12.2011
Крики і стогони, плачі й прокльони,
В душі вселились зневіра і холод,
Не затухають пам’яті дзвони, –
Рік тридцять третій. Вересень. Голод.
Поля світанкові недолею зорані,
Сльозами засіяні, кров’ю зійшли,
А чорнії ворони, чорнії ворони
Небо і сонце закрили крильми.
І згорає душа у пекельнім вогні,
Занімілі вуста сухі і гарячі.
Незрячий Христос на сірій стіні,
А під ним – немовля
від голоду плаче.
Шляхи, наче долі, летять в різні сторони,
Та всі, як один, до недолі ведуть,
А чорнії ворони, чорнії ворони
Очі дівочі у полі клюють.
І згорає душа у пекельнім вогні,
Занімілі вуста сухі і гарячі.
Незрячий Христос на сірій стіні,
А під ним немовля
уже більше не плаче…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298601
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 08.12.2011
Людського життя криниця.
Сонце в ній світить сміхом,
Місяць стікає плачем,
Зорі дзвенять піснями,
Вітер гуде, мов стогін…
Людського життя криниця.
В’ють в ній cтрімкі джерела
Радості і печалі,
Спокою і тривоги,
Ненависті і любові…
Людського життя криниця.
П’ю я свою самотність,
П’ю я свої печалі,
П’ю я свої турботи
Й не можу напитись
щастя…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298353
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.12.2011
Побачивши мене, дядько Антін посміхнувся на весь свій беззубий рот і широко розвів руки.
Ми обнялись.
– Не забув усе таки... Не забув... – повторював він, легенько плескаючи мене по спині.
Забути дядька Антіна я б не зміг ніколи. З ним були пов’язані щасливі дні мого дитинства.
Жив дядько разом зі своєю дружиною тіткою Варкою на далекій околиці в сусідньому селі. Працював у колгоспі обліковцем. На горбі, неподалік від його хати, зеленів густий гай, до якого щороку злітались солов’ї чи не з усього світу.
Дядько добре грав на гітарі і чудово співав. Сусіди жартували: „Якщо вже Антін почне пісню, то за ним будь-яка собака потягне”...
Ми любили бувати у дядька з тіткою. Антін славився на всілякі веселі витівки, а тітка Варка пекла найсмачніші в світі коржі з маком...
Весною діти не могли дочекатися, коли під вечір дядько винесе з хати стареньку гітару, колись залишену йому циганами як нагороду за гарний спів...
Це був справжній ритуал: Антін повільно сідав на широкий ослін, притискав до грудей інструмент з яскравим червоним бантом на грифі, довго настроював його, прокашлювався і нарешті брав дзвінкий акорд. А потім лунала пісня...
Після перших її звуків починав оживати недалекий гай. Спочатку несміливо й тихо, а потім усе гучніше і гучніше відповідали дядькові солов’ї. Вони перегукувались, тьохкали, сміялись і плакали, озивались довгим лунким тремоло і затихали радісним зойком...
Дядько Антін завжди співав спокійно, без будь-якої напруги, з насолодою і щирістю. Його пісня не рвалася в небо, а густою теплою хвилею, наче срібний вечірній туман, пливла над землею.
Здавалося, солов’їв дратував дядьків спів. Вони з усієї сили намагалися, але не могли переспівати людину...
Антін співав і посміхався. Ми, обступивши його з усіх боків, зачудовано слухали.
Це дивовижне пісенне змагання тривало до сутінок, аж доки тітка Варка не заганяла нас до хати.
Найбільшим щастям було доторкнутися до гітари, знизу вверх провести неслухняними від хвилювання пальцями по голосних струнах. Щоправда, перед цим дядько примушував нас вимити милом руки...
З роками подібні концерти траплялися все рідше.
Ми виросли і пішли з батьківського дому. Понесло у холодну північну далечінь і Антінових дітей.
Раптово померла тітка Варка.
На малолюдних поминках дядько зовні здавався спокійним, але його зраджували тремтячі руки і закушені до крові губи.
Сини довго вмовляли його переїхати до когось із них, але Антін рішуче відмовився:
– Що судилось, того не минеш. Не турбуйтесь...
– Зрозумійте, якщо ви поруч, нам спокійніше...
– Розумію, але ви й мене зрозумійте. Чорт біди не перебуде, одна мине – друга буде... – відповів своєю улюбленою приказкою. – Впораюсь...
...Тепер ми сидимо один навпроти одного за столом з випивкою і закускою. Я бачу, як постарів дядько. Зморшки густо вкрили його обличчя. Сиві вуса, які він завів, щоб хоч якось прикрити беззубий рот, двома срібними потічками добігли до країв сухих, потрісканих губ. Лише очі в нього залишились такими ж блакитними і глибокими, як були. Коли дядько посміхається, вони запалюються дивним світлом і від них у різні боки розбігається тоненьке проміння зморщок.
– Спасибі тобі за подарунки, – дядько Антін киває головою в бік складених у кутку кімнати пакунків. – Але не варто було турбуватися. У мене все є... Це, мабуть, ви, молодь, не можете жити без зайвого і спокійно живете без необхідного, а нам старим...
Очі дядька блищать. Він радіє, мов дитина. Подарунки йому подобаються.
Я теж радий, що втішив його своїм приїздом.
– Який же це вітер тебе до мене приніс?
– Попутний... Відправили у відрядження до столиці, я й вирішив заодно вас навідати...
– Куди? – перепитав дядько.
– До столиці! – я змушений був підвищити голос.
– Ти зараз де працюєш?
– Де й раніше. У мне все без змін... Мама вам, мабуть писала, я в минулому році квартиру отримав...
– Зараз від людей всього можна чекати, – несподівано почав філософствувати Антін.
Я здивувався, але не став допитуватись, що має на увазі дядько.
– Заночуєш у мене. Я тебе на ніч нікуди не відпущу! – категорично заявив він.
– Гаразд, залишусь. Мрію поспати на сіні... З дитинства цього не робив. У вас на горищі сіно є? Може, я там собі постелю?
Дядько залишив моє запитання без уваги, очевидно, уже думав про щось своє.
– А я тут сам... З деревами розмовляю і коровою... У селі людей лишилось – на пальцях можна перерахувати...
– А як ваші знамениті солов’ї?
Дядько заметушився, підвівся зі свого місця і поклав мені на тарілку апетитну шкварку.
– Що ти кажеш? – перепитав він.
– Солов’ї ваші як... – вимовив я і показав рукою в бік гаю.
– А... Ти знаєш, не прилітають... Уже років зо два не чути... Може, люди прогнали, може, та... – Антін почав пригадувати слово, – екологія... Шкода, що не прилітають... А як співали колись... Пам’ятаєш?
– Пам’ятаю, звичайно...
– У житті, як на довгій ниві... – сказав він якось по-особливому голосно.
Мені раптом стало сумно.
Я вибачився, вийшов із-за столу і відчинив двері сусідньої кімнати. Там на стіні завжди висіла знаменита дядькова гітара, прикрашена червоним бантом. Гітара і майже до білого вицвілий бант були на місці. Я акуратно зняв її, носовичком витер товстий шар пилу. За хвилину повернувся до столу і простягнув гітару дядькові.
Він хотів було взяти інструмент, але чомусь нерішуче спинився.
– Невже розучились грати? – засміявся я. – Згадайте молодість...
Дядько подивився на свої важкі, порізані глибокими зморшками руки... На його очі набігли сльози. Він покрутив головою, наче струшуючи з себе неприємні спогади.
– Якось на Покрову я спробував... Нічого не вийшло... Моїми руками зараз тільки гній відкидати, а не на гітарі грати, – губи Антіна затремтіли. – Не можна такими пальцями ображати інструмент...
Я не знав, що відповісти на його слова.
– Спекотно в хаті, важко дихати... Поклади гітару і давай вийдемо на свіже повітря...
Повітря на вулиці дійсно було свіжим.
Ми сіли поруч на старому ослоні.
– Кажуть, людина до всього звикає, – почав дядько, – але я ніяк не можу звикнути до тиші. Став боятися вечорів... Ти знаєш, від цієї тиші в мене навіть вуха болять...
І саме в цей час з гаю несподівано долинула солов’їна пісня. Я зрадів. Солов’їний спів ставав дедалі голоснішим.
– Чуєте? – запитав я.
Дядько підняв на мене очі.
– Ти, може, курити хочеш? – здивував мене Антін.
- Ні, я не палю...
Я встав з ослона і зробив декілька кроків в напрямку до гаю.
– Ви знаєте, а вони виявляється повернулись... Солов’ї повернулися! – промовив, не озираючись.
– Тоді спробуй мого самосаду, – сказав чомусь дядько.
- Ви що, не чуєте? Солов’ї повернулися!
Антін не відповів.
Я повільно підійшов до дядька, уважно подивився на нього.
Від раптової здогадки мене огорнуло сумом і щось боляче защеміло в грудях.
Оця дивна дядькова поведінка, голосна розмова, його відповіді невпопад... Солов’ї нікуди не відлітали. Вони і зараз виспівують у гаю. Просто дядько Антін їх уже не чує... Він глухий...
Я співчутливо поклав руку на дядькове плече, Антін із зусиллям посміхнувся....
Він сидів, склавши на грудях натруджені руки. Самотній, втомлений, старий... Сидів, назавжди закутий в холодну тишу. А поруч вибухали голосним сміхом, заливались солодкими піснями весняні солов’ї...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298349
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.12.2011
Звуки інших,
нових пісень
Упадуть на вуста дівочі,
Я згорю, як згорає день
В чорнім полум'ї ночі.
Не питаю, чия вина,
І не прошу тебе: вернись, –
П'ю печалі свої до дна,
Як було це не раз колись.
І не в тому,
не в тому річ,
Що втомивсь
від сумних вістей!
Задивилась холодна ніч
У безодню моїх очей.
Відлечу, як самотній птах,
Без надії і без гроша,
Десь блукатиме по світах
Невгамовна моя душа.
І кричатиме в височінь,
І будитиме в небі
дощ,
Відкидаючи сіру тінь
На камінні долоні площ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298346
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.12.2011
Старий музикант посадив на плече
скрипку,
І, неначе у казці,
зробився вродливим і юним,
Знову спогади
тихо погойдують долі колиску,
Заплітаючи пальці
у туго напнуті струни.
Все забрали роки.
Зосталася лиш сила таланту,
Рветься музика в душу,
болить і ятриться, мов рана,
А заплакана скрипка,
старому, як світ,
музиканту
Непоголену щоку цілує,
мов жінка кохана.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298345
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2011
Слова –
Це тільки одяг
Для думок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296199
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.11.2011
Я знав, що вже не повернусь,
А ти повірити просила…
І плакав ангел, він комусь
Свої позичив крила.
Я знав, що вже не полечу,
Що зупинити час не зможу.
І у небес просив дощу,
Щоб змити з серця сльози.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295025
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2011
Час зупиняє
біг,
Світить крізь ніч
вогонь,
Спалюю
білий сніг
Полум'ям
долонь.
Замість
весняних втіх
Розпач в душі
вгніздивсь.
З вуст моїх
випав сміх.
Випав.
Розбивсь.
Затих…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293787
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.11.2011
Ротова порожнина…
Носова порожнина…
…Серцева порожнина…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293784
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.11.2011
1.
Ще трави і хліба не скошені,
Ще роси дзвоном сонце будять,
Та відчуваю: серце осені
Вже тихо б’ється в моїх грудях.
2.
«Замучили проблеми і хвороби», –
Це часто каже, мабуть, кожен з нас.
На вулиці – весна, та що поробиш,
Я перейшов вже на зимовий час.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293574
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.11.2011
Якщо б я із цього нічого й не мав би,
Та все ж і сьогодні, і вчора, і завжди
Так хочеться правди, так хочеться справді,
Щоб все було справжнім. По-справжньому справжнім!
Не має брехня ні сумління, ні міри,
Не знає жалю і про щедрість не дбає..
І в кожного власні і правда, і віра,
І хата ота, що завжди лише скраю.
Ось так і живемо. Живемо – і раді…
Лиш мрієм про те, що все збудеться завтра.
Живемо насправді, але не по правді…
Невже все це правда, гірка, але правда?
Невже?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293573
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.11.2011
Вийшов… Стою…
І прошу у Бога потрібних слів,
Мене з головою накрили
моря людського хвилі.
Виколюють очі
стріли підступних прожекторів,
Кожен погляд, як куля,
пробиває серце навиліт…
Вийшов … Стою…
Розриваю словами усміхнений рот.
З проваллям глядацької зали
починаю веселу розмову…
Сцена – велична, як трон,
і безжалісна, як ешафот.
І я помираю…
Щоб завтра воскреснути знову…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293569
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.11.2011
Може, завтра –
стрімкий поворот,
І уже за межею болю
Крик розірве мій
зляканий рот,
Вириваючись з серця
на волю.
Може, завтра –
швидка течія
Понесе мене в темінь
останньої ночі,
І закотиться зірка моя
У знайомі до болю
заплакані очі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293029
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.11.2011
Зимно.
Закутаюсь
У власну
Тінь.
Щоб зігрітись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293028
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.11.2011
Довгі нитки
доріг
Вились
колись
Між зірок.
Та Бог їх змотав
У тугий
клубок.
Так утворилась
Земля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292913
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.11.2011
Вже давно
моя юність
відлетіла у вирій,
Загубились роки
у холодній осінній
блакиті,
Але мама
дала мені долю
на виріст.
І носити її –
не зносити...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292905
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.11.2011
В очах моїх –
хмари,
В душі моїй –
вітер.
Я йду по зірках,
Як по гострих
жаринах...
Хапає мене
За опущені
плечі
Настояний
на спогадах
вечір.
І марно думати
Про втечу.
Від себе
Мені
Не втекти,
Навколо тіні,
мов чорні коти,
І сіріють хрести
На покинутій церкві, –
Легше жити,
Чи легше
вмерти?..
Чи є в нас
польоту
нагальна потреба?
Та ми піднімаємо
погляд у небо
Мабуть, тому,
щоб стати
Вищими...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292900
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.11.2011
(За Аркадієм Ривліним)
Це була
не моя провина.
Запізнилось твоє
каяття.
Для прощання
потрібна
хвилина,
Для прощення –
ціле життя.
А все так просто,
як трави і квіти,
Як небо і вітер,
як сонце рябе,
Я вже навчився
себе
розуміти,
Тепер учусь
прощати
себе…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292666
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.11.2011
Я –
Остання
Крапля
Дощу,
Що не впала
На землю,
А розбилась
Об вітер
І стала
Вітром…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292665
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.11.2011
Занурюю руки
у теплий день,
Погляд ховаю
в розчинених вікнах,
Мене, як сліпого,
ніч веде,
Все далі і далі
від світла.
Ковтаю сльози,
випльовую сміх,
Не каюсь,
живу,
як умію,
Туга петля
із довгих доріг
Повільно
стягує
мою шию…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292664
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.11.2011
1.
Чекаю весни,
як веселого свята,
На повні груди
вдихаю відлигу,
Проліски білі,
неначе курчата,
Клюють шкаралупу
останнього снігу.
2.
Чекаю півночі,
як страти,
Не сподіваюсь
на підмогу,
Бо ночі
чорний пес кудлатий
До мого вже приповз
порогу.
3.
Чекаю
У гості
Ранок.
...Може,
І ти з ним
Прийдеш?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292405
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.11.2011
Поїду від дрібниць
буденних
У лісову
зелену повінь,
Там дуб високий,
як священик,
Давно чекає
мене
на сповідь.
У ноги
поклонюсь
березам,
Перехрещуся
неуміло,
І на трави
зелені леза
Із радістю
нахромлю тіло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292392
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.11.2011
Нічого іншого
я і не хочу.
Допоки не вийде
мій строк,
З криниці своєї
останньої ночі
Витягувать буду
відра
зірок…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292391
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.11.2011
1.
Душа –
Фортеця
В облозі
життя.
2.
І в маленькій
Сльозині
Відбивається
Небо.
3.
Не зорі
Падають з неба,
А сіль,
Яку в далекі
роки
Розсипали
По Чумацькому Шляху
Наші предки.
4.
Я побувати хочу там,
де ніколи
не був;
Але ще більше там,
де ніколи
не буду.
5.
Людське життя,
немов дорога…
По ній одні –
ідуть до щастя,
Інші – йдуть
від нього.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291524
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.11.2011
1.
По стеблині трави
світанкова росинка
Стікає,
як кров
по лезу ножа…
2.
Розкрита книга,
наче крила журавля
З чорно-білим пір’ям.
3.
Місяць,
неначе усміхнений рот
Старого
беззубого блазня.
4.
Полоще
вересень
Брудну білизну
хмар
У підсиненій
воді
Неба.
5.
Туман,
неначе холодець
На круглій тарілці
озера.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291523
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.11.2011
В смутку і в радості,
в щасті і в горі,
Серед зими
й весняного розмаю
Наповнений звуками
келих прозорий
Я піднімаю...
Музику ночі
і музику днини,
Музику пекла
і музику раю
Повільно,
смакуючи,
по крапелині
Я випиваю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291321
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.11.2011
Козацькі могили.
Тиша.
Пам’ять.
Печаль.
І шлях широкий
Стоїть
на колінах…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291319
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.11.2011
Лишився там
мій перший сміх,
І перший плач, і перший крок,
Там я щоночі уві сні
Літав
серед рясних зірок.
Там небо марилось вітрам,
Текла в річках
жива вода,
І мама залишилась там
Така красива
й молода.
Там день був довгий, наче вік,
Ховався вечір серед трав,
І Дід Мороз на Новий рік
В торбинці щастя дарував.
Там досі небом пахне сніг,
Злітає місяць до вікна,
Виходить звідти
сто доріг,
Та не вертає
ні одна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291318
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2011
Гвіздки в долоні,
Під ребра спис.
Ламає скроні
Біль і свист.
Роти, мов пращі.
Щоб не воскрес!
Якщо він кращий,
Його на хрест!
Хліба й видовищ!
Сичить юрба:
Не бійся крові,
Вбивай раба.
Осанна мертвим!
У небо – жест:
Якщо він перший,
Його на хрест!
Мечі і грати…
Тримайсь свого.
Не винуватий?
То що з того.
Не винуватий
Не він один, –
Того розп’яти,
Хто
Божий
син!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291082
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.11.2011
Хитається маятник,
вітер часу
струшує листя
з годин.
Вечір скінчився,
в склянці лишилось
кілька ковтків
життя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291081
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.11.2011
Радість і смуток
надійно зшиті
Ниткою сірою.
Гнеться дорога моя
серед жита…
І понад прірвою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291080
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.11.2011
Скінчилась вистава, погасли вогні,
Затихли і оплески, і сміх дитячий.
Циркач-ліліпут у щасливому сні
Велетнем раптом себе побачив.
Одразу маленьким став його дім,
В якому так довго він був нещасливим,
Тепер ліліпута вважають усі
Великим і добрим, і справедливим.
Не чує він слів, тих, що гострі, як ніж,
Отруйні, неначе зміїні жала,
Бо ті, що сміялись над ним раніш,
Чи то полякались, чи заповажали...
Вражає усіх його вигляд і зріст,
Тепер йому заздрить ледве не кожен,
І тільки одне в нього, як і раніш, –
Костюм підходящий купити не може.
Скінчилась вистава, погасли вогні,
Затихли і оплески, і сміх дитячий.
Циркач-ліліпут у щасливому сні
Велетнем раптом себе побачив.
Та ранок вітрила підняв голубі,
Кімнату у сонячне світло закутав...
Шкода, що він велетнем снився собі,
Бо як прокидатись йому ліліпутом...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290854
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.11.2011
Куди ця дорога? – питає сліпий
Й до неба підводить погашені очі.
А в небі холоднім лиш місяць німий
І тиша,
закутана в темряву ночі.
Куди ця дорога? – слова намочились в росі,
Куди ця дорога? – і сіється зоряний бісер.
Дерева стоять глухі і сумні,
На їхнім гілляччі
повісився вітер.
Понуро мовчали небесні світи,
Для когось нові визначалися строки, –
І знав лише Бог, що лишилось пройти
Сліпому
до прірви
останніх
два кроки…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290853
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.11.2011
Світанок роси, наче сльози, ронить,
Туманом припадає до землі,
Дзвенять над світом поминальні дзвони,
Кричать у небі сиві журавлі.
Невже життя – це лиш чекання смерті?
Невже життя не варте і гроша?..
Хоч вибухає, мов реактор, серце,
Та не вдягає саркофаг душа…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290851
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2011
1.
Вицвіли фарби і звуки…
Тихо…
У небі – сіро,
у полі – чорно…
І тільки ворони
іржавим криком
Зрідка
дряпають
своє
горло…
2.
Обсипалось листя.
Сльота осіння.
Сумні дерева –
в небо
корінням...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290651
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.11.2011
* * *
Що було, те було,
я стою на нічнім пероні,
На годиннику осінь, і з неба летять дощі,
Пожовтілий листок,
як забутий квиток в долоні,
Теплий спогад про літо в моїй догорає душі.
Що було, те було,
ні пробачень, ні сліз не треба,
Я у ніч загорнусь і тонку запалю свічу,
Подивлюсь на вогонь
і напишу листа до тебе,
Але, мабуть, ніколи тобі його не відішлю…
Тихий ранок холодний
свої піднімає вітрила,
Все тече, все минає, й мій смуток осінній мине.
Я прощаю тебе
не за те, що мене розлюбила,
А прощаю
за те,
що колись ти
любила мене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290650
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.11.2011
Торкає вітер зорі угорі,
Вони дзвенять, як кишенькова мідь.
А заспані і хворі ліхтарі
Не знають, їм світити, чи горіть?
Питаю в себе
на межі століть:
Мені світити,
чи мені горіть?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290649
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.11.2011
Я знав, що вже не повернусь,
А ти повірити просила…
І плакав ангел, він комусь
Свої позичив крила.
Я знав, що вже не полечу,
Що зупинити час не зможу.
І у небес просив дощу,
Щоб змити з серця сльози.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290241
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2011
* * *
Місяць, як жовта курка,
Щоночі несе
Срібні яйця
Зірок…
* * *
Вітряк
Дерев’яними долонями
Аплодував
Вітрові.
* * *
Вікна будинків,
як великі
акваріуми,
В яких плавають
тіні
людей.
* * *
Кола на воді,
Неначе мішень,
На якій хтось завжди
Вибиває
«Десятку»…
* * *
Малюю картину теплого ранку,
Щоб вставити її
В золоту раму
Літнього дня.
* * *
Вкладає вечір
Втомлені зорі
В глибоку колиску неба.
Вкриває їх
Пухнастою ковдрою
Хмар
І заколисує
Вітром.
* * *
Вітер
Гортає
Книгу
Неба.
За сторінкою – сторінку…
За хмарою – хмару…
Море
Гортає
Книгу
Хвиль.
За сторінкою – сторінку…
За хвилею – хвилю…
* * *
Блистить трава,
Густо змащена
Олією
Місячного сяйва.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290240
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.11.2011
1.
Чим він пахне,
Новий рік?
Веселою ялинкою,
Колючими сніжинками,
Вогнем у печі, зірками вночі…
Святом пахне незабутнім…
А іще – майбутнім...
2.
Щоденна сонячна мікстура,
До неба тягнуться гілки…
У вишень знов температура –
Які червоні в них боки!
3.
Білі пухнасті сніжинки
Весна перетворює
на краплинки…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290239
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.11.2011
Хрестили коні
копитами шлях.
Наливалося
кров’ю
літо.
І маками рясно
проростали в житах
Серця
убитих.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290012
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.11.2011
Літали мухами плітки,
Дзижчали, наче навіжені,
Стискались пальці в кулаки,
...А він ховав їх у кишені.
Сичала заздрість із імли,
Тягла його на суд і плаху,
І очі повнились слізьми,
...А він сміявся, щоб не плакать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290010
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.11.2011
Мати помирала.
І Степан це розумів.
Старий дільничний лікар, який знав болячки всіх жителів навколишніх сіл, винувато розводив руками:
– Надії майже немає… Я б на вашому місці покликав священика…
Священика Степан кликати не став.
Він сидів біля ліжка помираючої, пильно вдивляючись в її змарніле обличчя.
Уже кілька годин мати не приходила до свідомості, дихала важко, з хрипом.
Опівночі до кімнати навшпиньках увійшла Галинка – Степанова дружина:
– Поспи хоч годинку, дай я біля неї посиджу…
Степан заперечливо похитав головою.
– Ти ж знаєш, що я не зможу заснути. Лягай сама… Коли що, покличу… Коли що...
Він жахнувся своїх слів й одразу відчув, як сіпнулася повіка.
Дружина важко зітхнула і опустила теплу руку на його сивіючу голову:
– Як знаєш, – пошепки сказала вона і вийшла.
У кімнаті було так тихо, що Степан навіть чув, як наручний годинник відлічує секунди.
Раптом йому здалося, що матір зворухнула губами. Він швидко підвівся зі стільця і нахилився над її обличчям. Очі були заплющені, але матір дійсно намагалася щось сказати.
Степан спершу не розчув. Він майже приклав своє вухо до сухих материнських вуст.
– Води… з криниці… Оверкової…
– Води? – чомусь пошепки перепитав Степан.
– Оверкової… – видихнула мати і замовкла.
Степан довго стояв над ліжком, намагаючись ще щось почути, але дарма…
Оверкова криниця була кілометрів за п’ять від села, в розлогій балці. Мати розповідала, що колись там білими вишнями цвів хутір її діда Оверка. Оверко власноруч розкопав джерело, обсадив його вербами, поставив криничку і прилаштував до неї масивний дубовий жолоб. Вода, що витікала з Оверкової криниці, була дивовижно чистою і смачною. Люди ходили до криниці за декілька кілометрів, вірячи, що вода у ній справді цілюща.
Але під час війни німці спалили хутір. Повертатися жити на згарище не захотів ніхто, і про Оверкову криницю забули. Хоча Степан добре пам’ятав, як хлопчиком мати кілька разів посилала його за водою із криниці її дитинства…
Степан обережно прочинив двері сусідньої кімнати. Галинка одразу схопилася:
– Що?..
– Ні-ні… Все добре… Заспокойся… Ти посидь за мене…
– Будеш спати?
– Не буду… Мені потрібно йти…
– Куди? – Галинка потерла очі, намагаючись відігнати дрімоту.
– Мати води попросила… з Оверкової криниці…
– Не може бути… Тобі почулося…
– Не почулося… Я піду…
– Господи, там і криниці вже, мабуть, немає – висохла давно… І як ти зараз туди доберешся, ніч надворі?
– Велосипед візьму…
– Туди вже й дорогу знайти не можна…
– Я знайду!..
У голосі Степана було щось таке, що примусило Галинку лише покірно зітхнути:
– Як знаєш…
* * *
Степан почепив за плечі торбу з двома порожніми пластиковими пляшками і на старому велосипеді виїхав з подвір’я.
Хоча небо було зоряним, він декілька разів збивався з дороги. Доводилося об’їжджати лісосмуги, невеличкі яри і бакаї… Завбачливо узятий ліхтарик допомагав мало. Скоро він тьмяно зблиснув і згас.
– Батарейка розрядилась, – здогадався Степан. – Але нічого, уже розвиднюється…
Липнева ніч шепотіла колоссям достигаючого хліба, дихала пахощами трав і квітів. З-під велосипедних шин, лякаючи Степана, раз-по-раз випурхували темні тіні сонних перепілок…
Нарешті він полегшено зітхнув, побачивши на тлі сіріючого неба обриси заповітних верб.
Хотів було сильніше натиснути на педалі, але у цей момент йому здалося, що земля розступилася перед ним, а велосипед раптово провалився кудись униз...
Степан перелетів через кермо, боляче вдарився об щось холодне і тверде... На мить він навіть знепритомнів, та ще за мить схопився на ноги. Роззирнувся. Виявилось, що велосипед звалився в сухе бетонне русло старого меліоративного каналу.
Обидва колеса від удару зігнулися вісімкою. Рівняти і рихтувати їх у нього не було ні часу, ні можливостей.
Залишивши понівечений велосипед у каналі, Степан не без труднощів вибрався на поверхню…
До Оверкової криниці було кілька десятків метрів. Через лічені секунди він уже нишпорив у високій траві під вербами, намагаючись знайти джерело.
Але джерела не було.
Те місце, звідки колись била чиста дзвінка вода, замулилось і заросло густою гострою осокою. Степан натрапив лише на кілька трухлявих колод і на старий понівечений жолоб – ось і все, що залишилось від Оверкової криниці...
Степанові здалося, що у нього зупинилось серце. У розпачі він закричав пораненим звіром, упав навколішки і благально склав долоні. Злякані ворони зграєю затріпотіли в небо, а луна від його крику довго літала у прохолодному ранковому повітрі, то ховаючись у неглибокі яри, то піднімаючись до верхівок розбуджених верб.
Степан ніколи не плакав. А зараз сльози градом котилися його неголеними щоками.
Знову згадалася мати, її бліде загострене обличчя, знову почувся згасаючий шепіт: „Води… з криниці… Оверкової…”
– Немає криниці, не стане і мами... – від цієї страшної думки перехопило подих.
Степан прожогом підвівся з колін, розкидав трухляві колоди і руками почав рвати землю на шматки...
Заважало коріння, осока до крові різала пальці, друзки заповзали під нігті, та він не відчував болю. Він навіть не тямив, що робить...
* * *
Встало сонце. Сумний і чорно-сірий світ миттю став веселим і кольоровим. Степан цього не помічав.
Він забув про час і продовжував шматувати землю.
В різні боки летіли важкі вологі грудки впереміш з піском, хмизом, перетлілим листям і травою, корінням та крихкими шкаралупами слимаків... Піт аж струменів по його тілу, різав і сліпив очі.
Щохвилини яма, яку він у нестямі рив голими руками, ставала дедалі глибшою. Та лише тоді, коли Степан сховався в ній по груди, на дні ями з’явилась вода…
Тоненька цівка, наче кволий, блідий паросток, несміло визирнула з темної глибини.
Він спочатку не повірив своїм очам і навіть покрутив головою, відганяючи видіння, але це було не видіння – джерело зблиснуло у теплому сонячному промінні, ожило і завирувало.
Викинувши нагору останні пригорщі важкої багнюки, Степан виповз із ями, яка поступово стала наповнюватись холодною водою…
Одразу відчув смертельну втому. Тіло було, мов налите свинцем, у голові туманилось, спина боліла, а пальці на руках розпухли і пекли вогнем. Він довго лежав горілиць і, не мружачись, дивився на сонце. Сил не було навіть на те, щоб відповзти в тінь.
Згодом підвівся.
Каламутна вода заповнила яму і почала розтікатись навколо, шукаючи своє русло.
Радості Степан не відчував. Ще добру годину довелося чекати, доки вода відстоїться. Нарешті він наповнив пластикові пляшки, міцно закоркував їх і поклав до торби. Потім сам упав обличчям у джерело…
Пив, доки не відчув у горлі судому. Рвучко схопився і побіг назад у село.
Трава в’язала ноги, кущі чіплялися за одяг, гарячий літній вітер обпікав щоки, пляшки з водою боляче калатали по спині, але йому було байдуже.
Він поспішав додому. Бо там на нього чекала мати.
І найбільше Степан боявся запізнитись…
* * *
У дворі було порожньо, а в хаті тихо.
– Слава Богу, встиг, – подумав Степан.
Побачивши чоловіка, Галинка зойкнула:
– Що трапилось?
– Потім розповім. Як мати?
– Без змін…
– Води не просила?
Галинка заперечливо похитала головою.
– Візьми, може попросить…
Степан дістав з торби повні пляшки.
– А я піду помиюсь і перевдягнусь.
Галинка хотіла вийти слідом, щоб розпитати, де він пропадав так довго, але чоловік зупинив її поглядом:
– Побудь біля матері… Її не можна залишати саму…
Галина ображено повернулася назад до ліжка.
Степан змив під літнім душем піт і бруд, причесався, дістав із шафи чистий одяг…
І саме в цей момент почувся стривожений голос Галинки. Він миттю влетів до кімнати, на ходу застібаючи гудзики на сорочці.
Мати з зусиллям підняла повіки.
– Пити… – ледь чутно прошепотіла стара жінка.
Галинка обережно підняла її голову, а Степан підніс до блідих пересохлих вуст склянку принесеної води.
– Це з Омелькового джерела вода…
Мати зробила кілька маленьких ковтків і знову заплющила очі. Але Степану на секунду здалося, що вона вдячно кивнула йому головою… Він чомусь захотів погладити сиве материне волосся, як у дитинстві, заховати своє обличчя в її теплих долонях.
Дружина поправила постіль і прислухалась.
– По-моєму, дихати стала спокійніше… Послухай ти…
Степан нахилився над ліжком. Йому теж здалося, що дихання у матері було без хрипу і не таке гаряче, як раніше, та він промовчав. Промовчав, бо давно перестав вірити в дива.
Два довгих дні і дві ще довших ночі Степан і Галинка не відходили від ліжка матері.
І диво сталось...
На третій день під вечір мати розплющила очі і попросила їсти.
Степан стрімголов побіг за лікарем…
* * *
Старий дільничний лікар здивовано розводив руками:
– Видно, Господь Бог передумав… Таке в моїй практиці траплялось, але, чесно кажучи, і не пам’ятаю коли... Побачимо, що покаже ніч... Я залишусь біля хворої...
Ніч пройшла спокійно.
Вранці дільничний довго оглядав матір, слухав, міряв тиск, рахував пульс...
– Криза наче минула... Здається, справи ідуть на краще...
Лікар виписав нові рецепти, дав рекомендації і пообіцяв наприкінці дня навідатись ще раз...
Степан всунув у його долоню зім’ятого червінця і провів за ворота.
Потім нагострив сокиру, відшукав ножівку, цвяхи і широку лопату... Хвилину стояв у роздумах і нарешті поліз на горище. З горища він скинув із десяток струганих дошок.
– Що це ти збираєшся робити? – занепокоєно підступила до нього Галинка.
– Нічого, – буркнув Степан.
– Що значить „нічого”? – дружина кинула підозрілий погляд на зняті з горища дошки і заготовлений інструмент.
– Багато будеш знати, скоро постарієш...
– Ти зі мною не жартуй! – на очах у Галинки виступили сльози.
Степан суворо наморщив лоба, але раптом уявив, які думки могли виникнути у дружини, коли вона побачила інструмент і дошки...
– Заспокойся, це зовсім не те, що ти думаєш! Я Оверкову криницю збираюсь почистити. Замулилась зовсім… Її і накрити чимось треба, і жолоб новий поставити…
Він обняв дружину.
– Заодно і велосипеда заберу... Якщо його досі ніхто не потяг... Ти за матір’ю дивись.
– Міг би і не нагадувати… Може, попросиш когось із сусідів, щоб тебе підвезли?
– Сам дійду. Тут недалеко.
– Як знаєш, – тихо проказала Галинка.
Степан на одне плече повісив торбу з інструментом, на інше поклав зв’язані дошки, узяв в руку лопату, і коли повернувся до дружини спиною, вона нишком перехрестила його услід…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290008
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.11.2011
Хай кажуть, що я тільки чешу язик,
Хай люди вважають мене нерозумним,
Та хто над собою сміятись звик,
Тому ніколи не буде сумно!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289796
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.10.2011
Згадую день цей серпневий без смутку,
Радісне сонце і пахощі трав.
Спочатку тихенько я зняв з неї куртку.
А потім і блузку упевнено зняв.
Ну а вона не пручалась нітрохи,
Я не відчував за собою вини,
І швидко, і вправно зняв з неї панчохи,
А перед цим стяг із неї штани.
Я й далі настирно робив свої діло.
Блистіли на лобі краплини роси…
Вона аж хитнулась, вона затремтіла, –
На ній залишалися тільки труси.
Я вірив, я знав, що зумію, що зможу!
Про це я в дитинстві читав у книжках…
Ще мить, ще секунда, і Господи Боже!
Труси вже в моїх опинились руках!
…А літо щасливе буяло довкола,
Я, мабуть, не знав красивішого дня.
Вона залишилась ну зовсім вже гола –
Мотузка, де зранку сушилось прання...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289795
рубрика: Поезія, Дотепні, сучасні епіграми
дата поступления 31.10.2011
КОЛОМИЙКА НОВОРІЧНА:
Хтось у двері мені стукав, вибив аж три дошки,
Думав я, то Дід Мороз, а то – відморозки.
КОЛОМИЙКА СІМЕЙНО-ПОБУТОВА:
Теща мені, наче мати – може все дістати!
Ой, якби ж то вона знала, як мене дістала!
КОЛОМИЙКА ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНА:
Той, хто продає пальне, – не оре й не сіє,
Лиш компанія «Лукоіл» – цибуля й олія!
КОЛОМИЙКА ІНТИМНА:
Я уже в такому віці, що не випадково
Більш лякає згода жінки, ніж її відмова.
КОЛОМИЙКА СПОРТИВНА:
Ходять наші футболісти по полю, мов тіні,
В Англії футбол родився, а вмер в Україні.
КОЛОМИЙКА ВЕСНЯНО-ДОРОЖНА:
Українські водії закричали ґвалтом –
На дорогах зійшов сніг... разом із асфальтом...
КОЛОМИЙКА ПОЛІТИЧНА:
Це ж чого Верховну Раду «Радою» назвали?
Бо радіють депутати, що туди попали.
КОЛОМИЙКА ЛІРИЧНА (З КРИМІНАЛЬНИМ ВІДТІНКОМ):
У коханні – третій зайвий, будемо відверті –
Чоловік «застукав» жінку… молотком до смерті.
КОЛОМИЙКА РЕКЛАМНА:
Хто візьме горілку «Пісня» й стане її пити,
Буде ввечері співати, вранці – буде вити!
КОЛОМИЙКА АКТУАЛЬНА:
Виїхав з села Поплавський – не залишив сліду,
А село із нього й досі ну ніяк не їде.
КОЛОМИЙКА М’ЯСО-МОЛОЧНА:
Зустрічаються два кума у полі за гаєм:
- Ви корову вже доїли?
- Ні, ще доїдаєм…
КОЛОМИЙКА СТУДЕНТСЬКА
А студентський гуртожиток знову сповнений пісень,
У студентів є два свята:
День студента й… кожен день!
КОЛОМИЙКА ВИБОРЧА
А виборчі перегони – на те й перегони…
Перемогу здобуває
Той, хто більше «гонить»!
КОЛОМИЙКА ІНТЕРНЕТНА
Це, повірте, щира правда, всі жінки, як Інтернет,
І учора, і узавтра:
Комусь – «сом», а комусь – «net».
КОЛОМИЙКА СУМНА
Хоче знать крокодилятко, де крокодил-тато,
Каже мама, у посольстві.
Там він дипломатом.
КОЛОМИЙКА ПОЗДОРОВЧА:
Я жінок усіх вітаю, і скажу, без жарту:
Краще бути «первой Майєй», ніж «восьмою Мартой»!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289794
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.10.2011
* * *
Мороз такий,
Що навіть хмари
Примерзли
До неба.
* * *
Біла година і біла днина,
Земля сивіє, немов людина…
* * *
Три місяці – весна.
Три місяці – літо.
Три місяці – осінь.
І все життя – зима?..
* * *
Листок паперу… Списаний листок…
Рядочок до рядка так рівно ліг…
До нервів обпікає кип’яток,
Байдужих слів твоїх, холодних, наче сніг...
* * *
Вітер холодний і вдень не вщух.
Хмари пливуть задубілі…
Степ широкий грає на слух
Білу симфонію заметілі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289715
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.10.2011