| Сторінки (1/36): | « | 1 | » |
Зачинається день, і все чується, чується крик нам.
Набігає сльоза, і тривожно душа завмира:
то лелеки летять на печальну, обпалену Прип’ять,
у деснянську югу, у розкрилля старого Дніпра.
І вдесяте, і всоте ми слухаєм вись, як уперше.
Чуєм космосу гук, і співа нам пробуджена мить,
що настала пора сподівання, жадання і звершень,
і доба воскресіння, і час умирати і жить.
Знов, як діти й Боги, відчуваєм і передчуваєм
все, що пряне у вись, і усе, що у далі гряде.
Білим сяйвом осядуть на згарища стомлені зграї,
де так просто і чисто над безкраєм сонце зійде.
Там черешня простягне заквітчані віти над світом,
стане золотом кров на калинових древніх мостах,
мамин шепіт затвердне, щоб синові стать Заповітом,
батьків погляд затвердне, щоб синові зіркою стать.
Стоїмо на вітрах, і нічого нам більше не треба –
тільки б хата прозріла, й вагітніла сном сіножать:
мов цілує між очі сполохане крилами небо –
то лелеки летять, то лелеки додому летять...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339352
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2012
Така “страшна провина” Галілея...
Розвінчана Коперніком яса...
Нудьга, що скелею над серцем нависа...
Співоче поле...
Все це звем “землею”.
Все, що під Небом! Все, що окрім неба!
Пісочного годинника струмок..,
курган.., село.., і замок.., і замок..,
і, навіть, грудку, кинуту у тебе...
І луг.., і колосок пирію в лузі..,
і цвинтар, на якім спочила мама...
Ти сам же й крутиш Землю підошвами,
як глину на яснім гончарнім крузі.
“З землі явилися. У землю і підем”.
Га-ай, не зневажиш істини банальні.
Та вдуматись – нічого і не жаль. Ні!
Цей Материк – єдиний наш Едем.
Ким не відбув би ти свій віщий строк,
а сенс у тім прожитого й тобою,
щоб з літери великої й малої
писав про неї син (і не боявся помилок!)
в майбутньому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334167
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2012
Не озирнулися... Проклявший “чільність” хам,
я дикість ніс крізь терни і роки їм.
Але новий потрібен, мабуть, Чингізхан,
щоб тридцять вічностей тримать в облозі Київ.
Якби спромігся щиросердно бути злим,
я, може б, ще й любесенько здолав рів,
і не почив би другий цей Єрусалим,
як на Голготі перший, днесь на Лаврі?!
Якби життям котився, “як згори”,
за світ не переймаючись виною –
яка різниця “обри” чи “обри”
палили б Дім-З-Химерами зі мною?!
Якби я знав (або повірив!), що “сердюк” –
не “охоронець серця”, а “сердитий”,
я б табуни понищив, щоб гадюк
на смерть свою побільше наплодити –
звів Піраміди б з кінських черепів!
Де б і взяли Гучну Підкову на “звороти”?..
Якби я міг любити світ “напів”,
прибив би щит на Золотих Воротах.
Ох, люди-юди... Нині б у вогні
горів би й сніг січневий, як полова!
Чому ви пізно скрикнули мені,
що треба жити “ділом, а не словом”?
Тепер... тепер при силі ще, а – дід!
Якби ж знаття, “мазюкав” би пастелі...
Не озирайтеся. І не любіть. Ідіть.
Я буду Голосом Волаючим В Пустелі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332831
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2012
Що може буть гірш “спокою”, гірш “ладу”?
Весь млистий “тартар” молиться зіркам...
А Зодіак – покинута гірлянда
на вітах тріщин колотих дзеркал.
Ти – арлекін у долі, і у далі...
Тож – геть свічу! Навіщо ворожба,
навіщо знов губитись в “задзеркаллі”,
коли і явне – темряви Доба ?
Здається, хтось твій звичний вічний світ стер,
і тут – лише ключів прощальний грай.
Ох, мрії, чи не вас жене цей Вітер,
під стогони птахів, за небокрай?!
Краї вікна криваві, як порізи...
І по крові осклілій проступа
сумний портрет чужої Монни-Лізи.
А десь твою прикуто до стовпа!
Та, як в тюрмі, не вимолиш “свіданку”...
Вставай! Підем “до краю і за край”,
щоб першими узріти насвітанку
дорогу в пекло і стежинку (!) в рай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330322
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2012
(балада)
Колись (а коли – і гадати не варт!),
і десь за тридев’ять земель,
жив якось один придворний бард
(чи шпільман? чи менестрель?)...
Він був тамадою імперських пирів.
Ла-ла-ла, халі-хало!
А що ж за Маестро без підмайстрів?
Двоє учнів у нього було.
Один на віки "городив город”.
До, ре, мі, фа, соль, ля, сі, до!
І врешті теорію од і нот
він визубрив "від і до”.
Співав, наче той соловей у гаю.
Ла-ла-ла, халі-хало!
Учитель віддав йому лютню свою
і лаври одяг на чоло.
А другий під зорі втікав уночі
(що, каюсь, робив і я б!) –
Лише три акорди він розучив
і плутав з хореєм ямб.
Ще мріяв принцесу вести під вінець.
Ла-ла-ла, халі-хало!
Учитель сказав йому: " Ти – не співець.
Вертайся, лайдаче, в село.”
Один у житті більш не знав "боїв”.
До, ре, мі, фа, соль, ля, сі, до!
Давно з королівської кухні їв
і пив солодке "бордо”.
А другий товк "воду, вогонь і мідь”.
Ла-ла-ла, халі-хало!
Подався в ландскнехти у чорну мить,
недолі своїй на зло.
Вже відстань пройшли вони чималу
хтось – тернами... хтось – між трав...),
І десь на турнірі чи на балу
той "перший” принцесі грав.
Чи ж може зігріти згоріле до тла ?
Ла-ла-ла, халі-хало!
Принцеса культурною леді була,
тому лиш сказала: "Фуфло!..”
Тоді (хай подумає хтось: "Це жарт!”),
забувши і про Статут,
взяв лук і заграв молодий сержант,
що саме стояв на посту.
Таке-то ось трапилось диво-із-див.
Ла-ла-ла, халі-хало!
Учитель там "першому” лютню розбив
(ще добре хоч не "табло”!)...
А скоро вже стало відомо усім,
що плачуть і королі:
вночі утекла, із сержантом своїм,
принцеса на край землі.
І вітер для них заспівав між вант...
І в очі пилок мело...
То що ж є – любов?! І що ж є – талант?!
Ла-ла-ла, халі-хало!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328385
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2012
Ох, часе, даруєш так мало див ти нам!
А бути щасливими щоб,
іще станцювати козачу «Братину» –
то, може, й достатньо було б?
На власних кістках! На землі очужілій!
На цих от чумних і ганебних «пирах»!
Щоб кров закипала і пінилась в жилах!
Щоб випалить піснею страх!
Гидкий «Пластунець» пластувати лиш годні
хіба ми, галерці даруючи сміх?
Хай навіть «Гопак» предковічний сьогодні
залишиться «правдою ніг»!
І «чорні», і «білі» стираючи плями
з душі та історії, збуримо ж пруг –
вогненну козачу лезгинку з шаблями
станцюймо, зібравшись на круг!
Воскресши з віків, далеків і безодень,
вернімось на благословенний Майдан.
Агов, козаки! Не губися і жоден!
За кожного з вас і життя я віддам!
Хіба розгубили завзяття і силу,
блукаючи простором сивої мли?
Станцюймо! Щоб здрайці в печінці свербіло,
і ворогу п’яти до втечі пекли!
Станцюймо, забувши гріхи і провини!
Народ свій подвигнемо знову на змаг!
Збудімо забуту могуть України
і віри та слави жагу у синах!
Станцюймо! Хай чують «панки доморощені»
римований суголос наших сердець!
Станцюймо «крилатію» злуки і прощення!
Станцюймо, і хай йому грець!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327679
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2012
(навіяне картиною Івана Марчука)
Куди тебе зманило проти ночі –
ти ж розучився плавати «всліпу»
(коли вже очі бачити не хочуть…)
прерізним ріднотрав’ям у степу?
Подумай! На висотку придоріжну сядь.
Чи ти готовий знов золото пить?
Того й дивися – обрієм поріжешся
чи в даль шубовснеш, аж залопотить!
Степ й не таких іще несамовитих гне,
що стежили стожарну стежку теж…
Ніхто тебе із чарів цих не витягне:
у марева підеш – як пропадеш.
Дороги степу не осилює ідущий:
в цих безмірах – лиш жертва той, хто йде.
Загубиш тут навіки серце й душу –
не зможеш дихати й любити бозна де.
Якщо ти в іріях нежданий і незванний,
на прощу кращих краще й не виходь:
ніч у степу – омана із тумана,
який так лагідно навіює Господь
у родові урочища урочі.
Навіки повертаються сюди.
Куди ж тебе зманило проти ночі?
А втім, іди… якщо зманило. Йди!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326897
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2012
(За Емінеску)
Загубившись незворотньо у стражданні і печалі,
наче лелітка в безмежжі чи билинка у бистринах,
я чаклую – я шукаю сенс таїн земної далі,
щоб у вічності ворота потім ринути нестримно.
Хай, як нота, занімію чи, як зірка, просто згасну,
стихну, як весінній вітер, чи розвіюся, як тінь.
Хай сльоза жіноча скрапне непотрібно і невчасно
в мрій моїх сумне громаддя, в лабіринт мисле-сплетінь!
Хай! Тому, що споконвіку Всесвіт цей – не для поетів!
Ну, кому потрібне слово мандрівного жебрака?
Топче він страшні дороги неспокійної планети,
і ніхто не запитає – чом судьба його така.
Хто він? Гук небес тривожний, хвилі тихий-тихий плюскіт,
що почувся-проявився крізь вселенський моноліт…
Не родитися б такому! Прокляло поета людство
од народження до смерті залишать кривавий слід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325253
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2012
Вона заглядає ще в Ніч, як у Воду
(її не понищить ніякий Батий!)
розкрилена Квітка Прекрасного Роду –
твій тотем, твій хран і твій Храм, золотий.
Ніколи ця Рута Вогню не поляже,
світитиме так до «закінчення днів»
для багрянородних наслідників княжих –
пречистих, пречесних Дочок і Синів.
Лиш зрадникам в Полі самотньо і голо,
а нам іще дива – до Неба окрест.
Прислухайся – чуєш Праматері голос?
Вдивися – проявляться Колос і Хрест!
Імущим додасться. У мудрого є все.
Розступиться ще й перед зрячим імла,
де Божа ознака – Зоря Вифлиємська
на рідний чорнозем (так рідно!) лягла.
Дійди! Долюби! І постань перед світом!
Ще, мій Українцю, не згашено вись!
Під німбом цього кришталевого цвіту
воскресни, возникни, воспрянь, вознесись!
І доля велична чекає на тебе!
Ми вічні! Ми віщі! Жадаймо своє!
Вертаймось у безкрай праотчого Степу!
«Не цураймося, признаваймося,
Бо ще ж багато й нас є…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323884
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2012
Прийшла весна… І бачиться уранці вам
так осягаємо квітнева невідь саг –
і первозданна даль протуберанцева,
і Вічні Двоє, що відбились в небесах.
Вони зійшлись, хоч як старались людці
їх розвести, і нині, і колись.
По романтичній та романсовій розлуці,
дивись (!), вони край обрію злились!
Як мало ми себе коханим даримо,
душі для сумнівів лишаючи, либонь…
Оце ясне космічно-віще марево,
хіба – не ти і не твоя любов?!
Візьми її – Єдину-Перед-Світом,
і поведи у сині, за село.
Таким пречистим і пресвітлим білим цвітом
плоти (мов арки тріумфальні!) замело!
Прикмет прекрасних більше й не насниться,
ніж нині проявилося з імли:
бач, на плотах – закохані жар-птиці,
що вчора просто «зозулястими» були.
Які ще сумніви?! Краса не спокусила?!
«Вчорашнє», як покинуте, мини!
Сміливо линь, за стан обнявши милу,
у безкраї бентежної весни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322141
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2012
За Апсан-кайги, XVст.
(з казахської)
Що вважаєш нещастям ти -
степ, в якому отар не пасти,
чи несказане добре слово,
чи війну, чи невдатні лови?
Вже й турботу про бідних часто
визначають у нас "нещастям"...
І відсутність рідні, і множинність рідні -
привід щастю сказати і "не", і "ні"...
А насправді, нещастя - відсутність житла,
і хліба, що од спеки згоріли до тла,
і озера, де птаство уже не живе,
і мюриди, що ганять старе і нове,
і краса, яка дивиться в люстро криве,
і смертельний чужинський мороз у"вирах",
і поезія міцно замкнута у "розмірах",
і вожді, що не знають - куди нас ведуть,
котрі стали на путь, та забули суть.
Чи ж свободи підняти уже не час стяг?!
Страх, народе, - найбільше твоє нещастя.
2012 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318683
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2012
(на фото Ірини Левченко)
* * *
Так геніально мислять лише діти -
на всеньку даль, глибінь, височину!
Ну, хто б додумався ще посадити квіти
в сніги, аби наблизити весну?
Ще й ручаями чорнопуть не орано...
Ще й ліс в передчутті завій завмер...
Ох, весно красна, чи ж тобі не соромно
ховатися десь в "африках" тепер?
Ти ж бачиш - без наказу королівського
на рюмсання зманіжених принцес,
дитя пройшло ярами й перелісками,
аби створити явне чудо-із-чудес!
Весняночка у нас відважна, ох, яка:
це ж поєдинок з часом сам на сам!
Хай розгорілося лиш три-чотири вогника,
того й достатньо відігрітись небесам.
Прикрились ми "законами природи".
мабуть, щоб мати виправдатись чим...
Можливо ластівка одна весни й не робить,
але й весні потрібен же зачин?!
Оце дівча, без поклоніння містиці.
(на мрії!) звільнить Всесвіт од завій.
І недарма усі Дванадцять Місяців.
прийшовши з казки аплодують їй.
2012 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318420
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2012
(навіяне картиною Івана Марчука)
Ні обрію, ні вітру, ні зірок…
Ні сумніву, ні подиву, ні щастя…
Так легко в невідомість робиш крок
і тихо-тихо линеш у безчасся.
Де «замки вічності», які ти спорудив?
Де «хрест важкий», який ти дотепер ніс?
Ніяких «пара-див» та «парадигм»:
тут – лише срібна й золота інертність.
Ні квітів, ні дерев, ні сіл, ні птиць…
Ні стогону, ні шепоту, ні рими…
От тільки тіні капосні копиць
просякнути сподобились в нейтрино.
Це в них і відсипалася пітьма,
до того, як наринути відверто!
Ти – у темнотах (і тебе нема!)…
Ні кольору, ні пензля, ні мольберта…
Тут – тільки даль, колюча, як шинель,
та вись, пробита вогняною круговертю!
Ти бачиш дивний сонячний тунель,
який всі інші бачать перед смертю.
Скажи собі: «Ти – обраний між нас!»
Не кожного так чесно любить доля.
Здивований отут спинився час.
І стоїте удвох ви… серед поля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316418
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2012
(За ЕМІНЕСКУ)
О істино пресвітла! О брехні і лукавство!
О Божий дар поета! О графомана блаж!
Історіє всесвітня, неправедна якась ти.
Тому й любов небесна юнцям – «дурний кураж».
О ти, вінцю природи! О ти, вселенський блазню!
Людино, що і «звіра» не гідна вже звання,
бо змінено інстинкти на мислі непролазні, –
вже навіть біле тіло твій «смак» не вдовольня.
І грудь, і ніжка жінки – не еталон, естете?
Ти ікла не ошкіриш за жодну із самиць –
не тур, що йме турицю (забув природне все ти!),
не пес, що ради суки, ганьбить і ланців міць!
Чужі тобі дуелі та клопоти весінні.
Давно ти не ревнуєш, як дикий пращур міг, –
твою не будить душу жіноче голосіння,
і серце не тривожить тобі жіночий сміх.
А ближніх ти не любиш первісно і первинно, –
якраз отут, за горло ти рідних брати рад.
Ти брешеш і лукавиш без відчуття провини,
ще й хочеш, щоб за підлість тебе прославив брат.
Так склалось історично? Пишаймося собою:
аякже, «Завойовник» – і кожен цар у нас…
Але кажу сьогодні я злій богині воєн:
«Тебе не допускаю в свій простір і свій час!»
О Вчителі мудрійші! Дали б ви спокій світу!
Од філософських течій уже знемігся він!
Буття – шатро лахмітне… Над ним – зірки-софіти…
Театр погорілий! Юрма без прагнень змін!
Новітні фарисеї – священики рум’яні,
у золото вдяглися, зі срібла хліб їсте,
торги вернули в храми (мов над базаром – бані!)…
Гадаєте не бачить ніхто свавілля те?!
Тож бренькайте, музики, на арфах безголосих.
Тож, скульптори, творіння забувши сенс, «ліпіть».
Актори, балаганьте, як завше, як і досі.
Художники, ховайте свій хист «мазні» під спід.
Тобі, мій часе, бути розп’ятим ремісничо –
надійно і вульгарно, як може тільки плебс…
Помазаники Божі, вас більше честь не кличе, –
ви дивитесь на людство з борделів, як з небес.
Ведіть же, дипломати, народ, як скот, на бійню!
Політики, за славу розплачуйтеся ним!
Я знаю ваше гасло підлотне, та надійне:
«Світ цей дурити варто, – він хоче буть дурним!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314786
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2012
(навіяне картиною Івана Марчука)
І зрозумієш, магнетичність прірв у чім,
лише із птахом у сердечному «двобої».
Так Прометей орла презлого приручив,
за мудрість цю годуючи собою.
Чим гірший я? Або чим гірший ти?
Уже не треба й «анти-божих» вчинків.
Тут головне – не відректись мети,
коли й дістане дзьобом до печінки.
Й коли сидітиме уже «у печінках»
не мислити фатально: «Помирать чи ні?!»
У тебе ж хоч – мутант, але – жар-птах,
живець з протуберанців помаранчевих.
Не корч із себе мертвого божка –
приманюй вогником крилату дивовижу!
Наука жити – смертна і важка?
Повір, лиш завдяки меті ти й вижив.
Тому… чому це я тебе учу?
Поквапившись, забув сказать про те я,
що сам тримаю перед Птицею свічу –
останній подарунок Прометея.
Я теж тут плавлю серцем кригу зим.
А щоб натхнення не сприймалося за кару,
я теж блаватні очі «пригасив»
і теж нап’ялив блазенську машкару…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313105
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2012
(навіяне картиною івана Марчука)
Бувають все-таки іще часи урочі,
коли так солодко сумується удвох.
Тоді якраз у ополонках ночі,
роботу кинувши бридку, рибалить Ох.
Отак він крила виокремлює зі скрути:
і тіням притаманні дні сумні…
Та щуки навертаються у круки
(чи – «обертаються»?), і кручать, як дурні.
Ви у туманах думаєте думу.
Чому б і не подумать раз на рік?
Погано – сум не відрізняється від шуму,
і накладаються поняття «крук» і «крик».
Ви сидите – куйовдите волосся.
Ти тихо ждеш коли зітхне вона:
«Ну що ж, нехай! Далося, як далося, –
ласкавий ліс, далечина-галичина…
А, зрештою, чого іще нам треба?»
Ти буркнеш: «Хоч – не буря, то й – дурня…
Є місяць, вітер, вечір, зорі, небо –
всі складові, щоб нудьгувати навмання».
Плечем зіпершись на свої тьмяні причали,
зачнете лагідно печалі микать мох.
Вона шепне: «Над ними ворони кричали…»
Ти Оха всує пригадаєш: «Ох…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309249
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2012
Не чіпайте мої острови,
де ще далеч палає багряно,
де з роси, і землі, і трави,
Бог так вчасно сотворює ранок.
Хай і вас моя мрія віта,
хай веде на мости калинові!
Ви забули, як звуться свята?
Тут вертається пам'ять любові.
Тут і досі ще віриться свято
в те, що вміють літати серця.
Кожне ваше воскресне крилато,
і злетить у ясне майбуття!
І повірить йому майбуття!
Може, трішки прибавиться нас?
Верби схилять замріяні віти
у замріяний простір і час.
Може, вдасться хоч щось воскресити?
Може, вдаривши в обрій крильми,
порадієте їм, як обнові?
Ми згадаємо сонячне «Ми»,
ради мрії і ради любові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307083
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2012
Ексстріт... Лексстріт... Постстріт... нарешті, Екшнстріт...
Я брів хтозна-куди, немов примара.
На Екстрімстріт дав Бог Її зустріть –
вона ішла в Едем з Волосожару.
Там відчував: “З глухих – глухий це кут!
Хоч причаститись треба наостанок...”
І пив свої останні п’ять секунд,
як спрагу п’ють вітри з гнилих бляшанок.
До того вже продав, продбав усе
і “макарони сіяв крізь шкарпетки”,
тож вирішив: “Ось виграш мій несе
ця Муза зла російської рулетки!
“Сміт-Вессон”?! Хоч якийсь, та інтерес...
Гай, визирну на мить у світ з пітьми лиця,
бо смерть таки... останній наш протез,
надія-фікс на мир, залізна милиця.”
Спитав: “Пора? Та я ж уже там був,
і з Пекла повернувсь для післямови!”
Вона ж відповіла: “Смерть – це табу!
Я – жриця і посланниця Любові.
А хто ти є: Анонім... Ім’ярек?”
Стояла-мінилась Спокусниця-Війни-Ласк,
така ж, як малював Тулуз Лотрек.
Нітрохи після того не змінилась!
Всміхнулася: “Ввижаються жахи?
Нагірної долаєш притчі ти тиск?
Плати! І відпущу тобі гріхи.
Ти ж, начебто, збирався причаститись?..”
“Самиця! Всі ви – на один копил, -
подумав я. - Шалави заголовні!”
І, зрештою, недорого й купив –
за “сім мішків гречаної бавовни”.
Я діяв за “Посібником для Юд” –
узяв, як річ бездушну й бездиханну,
бо знав: “Немає тих, що не дають,
є ті, що брешуть, просячи, погано.”
Хамив: “Княгиню виловив з багна!
Таку шикарну кралю заарканив!”
Та, раптом, відгукнулася вона,
прорікши: “Я просяяна зірками!
Безкрая я! Я – крик, укус змії!
Джульєтта я, Ромео мій забутий!”
Сахнувся... Бо відчув, що з вуст її
всотав і сам космічної отрути.
Над нею (в ній!) я кондором завис.
І “про запас” крав щастя те оманне.
Віддав душі пожарище за вись
над берегом стрімкого автобану.
Коли її приспав картонний “скит”,
мов Прометей, регенеруючи, я вив ще!
І муркотів у нас в ногах бездомний кіт,
себе Котом Домашнім уявивши.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305798
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2012
(навіяне живописом Івана Марчука)
Сурмач замислив Благовіст
і вирвав сурми з мли розпуки,
щоб над проталинами міст
вітри несли у даль їх звуки.
Він точно так відчув момент,
коли весна вернулась знову.
Сопілку взяв – на постамент,
пісні сопілки – за основу.
Він міражів мажорний тон
одразу визначив, як сталий.
Заграв – рвав нотами бетон.
І цілі поверхи злітли,
іще й повнісінькі «міщан»
та «обивателів», колишніх!
Він всіх прощав і всім прощав,
бо відчував себе – всевишнім.
І оживали люди ті,
і дивувалось з них багато,
бо вже й забули в темноті,
що вміють слухати й літати.
Лишивши в «комуналках» зло,
народ шугав, і попри втому!
Пісні, мов пелюстки, мело…
Весна верталася додому…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304414
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2012
Ти уже не лякаєшся власних сивин
і уже розумієш тепер ти,
що усе в цій одвічній Містерії Змін
Залишилось нам в спадок від мертвих.
Отже, Правди Жадаючий, сам обирай
(бо усе це – “допоки не смеркло”...):
як назвеш ти життя – Переораний Рай?..
Збанкрутіле Чистилище?.. Пекло?..
Зазирни у натомлене серце своє:
чи жада воно слави, багатства?
Може, щастя у тебе давно уже є,
якщо мрієш про “щось” – не про щастя?
Справді, грати виламувать ми – мастаки!
А щоб дихалось легко й не гірко,
досить інколи просто побити шибки,
або просто відкрити кватирку.
Чом шукаємо завжди “таємні ходи”?..
Чом, змагаючись з мурами міццю,
розваливши тюрму, ми затим назавжди
залишаємось, згаслі, на місці?
Чом уперто віршований “диспут” ведем –
розбиваєм на ямби й хореї
і дорогу в єдиний Єдиний Едем,
і дорогу до Гіпербореї?
Ти боїшся?.. Ти мариш?.. Ти стогнеш?..
Між тим, доля врешті сама себе виявить –
поверни лиш невпинну первинність Мети,
розчахнувши Можливостей Віяло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303395
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2011
(навіяне картиною Івана Марчука)
Які «початки» ще стовпить, які «начала»?
Препросто родяться «царі» й «богатирі».
Ти пам’ятаєш, як мелодія звучала
тобі колись і в горі угорі?
Весь мир тихенько всотувавсь у безмір –
у значену хрестами далину.
Там Вічний Жид тихенько квилив: «Вей із мір…»
Сад спрагло так виснажував весну.
Діди з домів ішли у домовини
(і зі своїм ти розминувся лиш на дні…),
проживши трохи більше половини,
а інше розгубивши десь в огні.
Їм одібралося бажання знати й мати,
тож кожен просто з рани висмикнув свій чоп.
Тебе тоді й народжувала мати
при світлі поминальних ще свічок.
Одразу мантією огорнули тіло…
Корону й миро принесли у дар жлоби…
Але зате ворони туркотіли
там, над колискою, як справжні голуби!
Будила музика таланти, ще таїнні,
розбурхувала прагнення слабі.
Й ти зрозумів, що народився в Україні,
і ця мелодія навіки у тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302773
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2011
(навіяне картиною Івана Марчука)
Просто ця повітруля відсунула неба завісу,
просочилась, мов крапля, крізь крони крихкі і стволи.
Воскресіння весіннє… Сказала: «Я вийшла із лісу,
аби ви за любов’ю ні в які ліси не пішли!»
Вона вийшла із лісу, немов Афродіта із понту.
Наші хащі старі океанів античних не гірш.
Гей, дворяни сільські, хутірські здичавілі «віконти»,
ви й своїх румаків продали шкуродерам за гріш!
На якому ж коні ось тепер до такої під’їдете,
чим підманете в далі, на чому вночі вкрадете?
Удасте, що й не треба «пригод» ваших нібито їй би то,
що дурня – серенади, й не варто вмирать ради тем?
Та це ж – мавка! Її не приборкаєш легко і просто так!
Та й коли ще проявиться знову до вас наяву?
Не жалкуйте для неї ні серця, ні часу, ні простору.
На цитати порвіть і всю Пісню-Пісень Лісову
(плагіат вам пробачиться: Леся на те й – Українка) –
поліглоти, глагольте в октавах цвітінь і завій.
І складаючи оди на мові Прекрасної Жінки,
не помітите навіть, що знов ячите на своїй,
як свої у своєму, свояцьки, по-свійськи, своєю.
Поспішіть, парубки, за готар перелюбний села –
та до тіла і діла завзяття повчіться у неї,
поки.., розчарувавшись, назад у ліси не пішла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301620
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2011
(навіяне картиною Івана Марчука)
Так болить, що забудеш, як звати…
А до висі ще потяг таю!
Птиці, як на призначене свято,
прилітайте на осінь мою.
Прилітайте! Покличте навзаєм.
Вам накрию степи, як столи.
Привітайте мене з урожаєм,
срібнокрилі мої ангели.
Лише вам я приречено вірив –
бився, рвався, звільнявся од пут.
Хай «послушники» линуть у вирій.
Бунтарі, залишайтеся тут!
Як послів, одарю вас дарами
(будуть ті «хабарі» чималі…) –
не шпаківні збудую, а храми
на своїй непорочній землі.
Може, й досить, пресвітлі чугайстри,
аби ви прокричали згори:
«Потрудився на славу ти, Майстре!
Вільно жив, то достойно й помри!»
Серафими мої стоголосі,
я ваш спів і понищеним чув.
Прилітайте-спішіть в мудру осінь!
Разом з вами ще в зиму злечу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300936
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.12.2011
(навіяне картиною Івана Марчука)
Старий, стомившись од щоденної борні,
од суєти, яка - є дійсність нині,
приліг собі спочити у труні,
чи краще би сказати - в домовині.
Колись, коли ще силонька була,
а клен засох, старий, біля порога,
її він видовбав із цільного ствола,
як індіанець писану пірогу.
Сміявсь: "Помру, то й сплавте по ріці!
Сягну нарешті, може, моря-окіяну?"
І ось помер... Явились два старці,
такі ж, як він, - почвари окаянні.
Учора ще і розпивали десь на трьох...
Один дістав старий Псалтир з-під поли:
"Помолимось! Хай легко прийме Бог
усопшого раба свого, Миколу!"
Та книжка вельми цікавенною була:
хтось любо душу вилив на папері.
Поки читав, зібралось півсела
підслухувать під вікна і під двері.
І мрець заслухався! А ранком, під кінець,
сам Бог проник із односельцями до хати,
забувши, що розстрига-панотець
ніколи взагалі не вмів читати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300148
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.12.2011
(навіяне картиною Івана Марчука)
А кругом тільки степ…І про що ж іще мріяти?
Змарнувати пасхальну посвячену ніч?
Та даремно і так скільки ж безкраїв міряв ти,
поки впав у ріллю цю, розкрилену, ниць!
Занімієш – відчуєш: «Нарешті-то мислиться!»
Тут ще тропами турів гуляють бики.
Тут і справді іти втричі ближче до місяця,
ніж до першого злого вікна-у-віки.
То навіщо тобі ті шибки і тривожити,
якщо вчора з «нізвідки», ой, ледве утік?
За биками, поволеньки гулькни у боже ти:
там ще – тьми дів тямущих та безліч утіх.
А кругом тільки степ…Звітував перед кими ти
там, де предки уже не виходять на лови?!
Є де кашу на віщий вогонь перекинути,
є на волі із ким перекинутись Словом:
ген по обрію плуг ще штовхає зхохлілий,
але вічний, як світ і як мир, Хлібороб –
оре скіфів стихію «направо й наліво»,
ще й без права помилки, без правил, без проб.
Ти не бійся – засни: дарма долі противишся.
Якби й досі не приндився, мав би усе б…
Ще не пізно, не рано. Спи. Завтра прокинешся,
а кругом тільки степ. А кругом тільки степ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299752
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2011
Ізнов палити душу до зорі
собі на шкоду, мов солдатську «Приму»:
їй тісно, як Землі в земній корі,
або обличчю під шарами гриму.
Вона давно жахається дзеркал:
їй зазирнути би у глиб Дніпру чи Пслові!
Душі моїй навіщо п’єдестал
десь у Москві, у Києві чи Львові?
Їй прагнеться висот, широт святих,
яких так мало залишилося в цім світі.
Вона давно уже не молиться на тих,
що в бронзі та у золоті відлиті.
Їй легко межи божевільних і дітей,
яким для свят достатньо й паски півполушки.
Вже скільки ж я просмеркував ночей,
боячись вмісту скам’янілої подушки,
котра всотала чорні сни, і дні,
і біди, і дими, якими дихав!
Десь прихилити б голову на пні,
у лісі дивному, де солодко і тихо.
Немало вже пройшов, зробив, пожив.
Осіннім сяйвом під вікном згасають рожі…
Чому ж не йметься тобі, душе, знов – кажи?!
Чому на гущі кавовій ворожиш?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298380
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2011
Історія - вторинна "чудь" марна,
відстій даремної й дармової роботи:
напнулась линва з рук - в глиби, як струна,
та не сягнуть основ потоплих лоту.
Грабую рій, свячу на свічку віск:
такі ж напнулись линви з рук - угору...
Ще од Небес чекаю мудру вість
когортам, що й не відали кагору.
Бджолиний труд заливши у опоки
тих сопілок, що зниділи на "дудки",
ще мню свою осяяти епоху.
Хриплю до Бога: "Тетеньки я! Тутки!"
Мені давно не вистача вже нот.
Вже лобом я у небокрай уперся.
Але ще гріє пам'ять про жінок...
точніш про жінку(!), яку спив уперше.
Тепер-то знаю, що і суть - сміття!
Тепер-то вірю лише в сумніви та болі.
Це "вільне плавання" - натхненний сенс буття?
Що ж, тоді: "Слава плаванню і волі!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296902
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2011
ЛІРИЧНІ ЗВУКИ
(навіяне картиною Івана Марчука)
Ніч така схожа на тебе чимось (може очима?)...
Підсвідомо сприймаєш її, як рідню:
зрештою, ніч - це поважна причина
завтра новому відбутися дню.
Скільки ж ти їх, отаких, осилив,
скрипку обнявши, боячись "рипнутись"?
Хилиш у сутінках голову сиву...
Якби ж іще й сморід, що так вже набрид, не тис
на розримовану, зранену душу!
Гадаєш, виповзеш по смичку
знову з потоптаності у грядуще?
Мав би релігію "більш гнучку",
просто списав би свій страх на Бога
(ну, додалось би страждань Богу ще)...
Та поставатимеш знов із "нічого"
зрадником радості, зрадженим вщент
музою, думкою, домом і музикою!
Струни, як бруд, між долонь протечуть...
Здивуєшся: "Наче ж, натхнення, обузу твою
сховав в підсвідомість? Проте - чути!"
А руки манитимуть вже із розпуки,
з розлуки, з розхлюпаної біди,
у рідну "рутину" ліричні звуки
(здавалось, утрачені назавжди!)...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295647
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.11.2011
Мій господи! Сьогодні я молюсь
за друзів, що пішли й не повернулись,
яких в журі столиць і захолусть,
адреси зрадивши, мій віщий оминув лист -
вернув назад мені і прощення порив,
і вибачення маревну надію.
Цей час мене чеканням підкорив...
Я грішний тим! Але просить не смію
за себе - про відпущення гріхів.
Прошу тебе, Мій Отче, за достойних!
Звільни їх од негод і од страхів,
і... од фатального набою у обоймі.
Од сумніву та болю одведи.
Спаси од хворості, і втрат, і несвободи.
Не дай ненависті. Не присуди біди.
Дай вірний шлях і у глибинах - броди.
Даруй любові й невідчутності вини.
Пошли можливість повернутися їм, Боже.
Вчини так, щоби, повернувшись з далини,
вони на мене не дивилися вороже.
Даруй їм здійснення їх заповітних мрій.
Спини вітри і задуми, зловісні.
Добром наснаж всіх! Істину відкрий!
І дай натомленим їх дім і хліб, і пісню!
Твоєї милості не бачу берегів:
для нас у тебе милосердя досить.
Тому всього цього прошу й для ворогів,
якщо... ніхто за них, крім мене, не попросить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290502
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.11.2011
ЗАСПІВНІ ТЕЗИ
Хай нові гуртуються герої
на теренах рідної землі,
справжні і звичайні - рій до рою,
до чоти чота - іще не злі.
Хай батьків згадають поіменно,
все пройти готові до кінця,
знов любов піднявши над знамена,
і добро впустивши у серця.
Їм благословивши далі бранні,
коли буде виступ на порі,
хай тому всміхаються кохані,
і затим не плачуть матері.
Зацвіте каштанами Хрещатик,
як дими розтануть навкруги...
І умінню вірити й прощати
ще позаздрять друзі й вороги!
Притлумивши спомини і болі,
скажемо, збудивши сміхом світ:
"Ні! Немає щастя, окрім волі!
Воля - Божий Дар і Заповіт!"
Доти ж ми дорогою старою
йтимемо з тернами на чолі,
справжні і звичайні - рій до рою,
до чоти чота - іще не злі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289780
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2011
В обмерзлій шибці тоне сонячне проміння...
Прийшла пора копичити Знання.
Живий вогонь роздмухай у каміні,
візьми на руки мудре кошеня
(таке малісіньке, а вир у нім наснаги є!):
ти ж так давно вже Всесвіт не тримав.
Згадай, відкрий, вчитайся у Євангеліє:
ти ж Вічності давно не відкривав.
Почути істину господню на Горі Дня -
це ж те, чого ти так давно хотів?
Тож всотуй віру, музику горіння
й прадавній епос племені котів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280577
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2011
Яка різниця - день який і навіть рік який
для дерева, для квітки, для трави?
І ти згадай свої душевні рідники -
святково-сонячні думки і молитви.
Тебе купили "мудрістю" законники,
затуркали злі книжники таки?
А ти згадай свої душевні помники -
карби, пісні, казки, голосники...
Всміхнися: даль всміхається до тебе.
Хіба потрібні символи й слова?
Достатньо і знаття, що є під небом
оці дерева квіти і трава.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280576
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2011
Відкинь думки про те, що зміг або не зміг.
І мудрий з мудрих про майбуть не має й гадки.
Дивись - на безкраї лягає білий сніг...
Тож завтра можна починати все спочатку.
Ще ти сягнеш-таки висот усіх.
Іще настануть довгождані зміни.
Не буде завтра втоптаних доріг.
Все буде завтра чесно і первинно.
Все можна завтра - пити мудрість книг,
і слід вести, і будувати місто.
Дивись - на безкраї лягає білий сніг...
І білий світ - неначе аркуш чистий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280573
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2011
Я - скіф! І все!
З тривогою на серці,
я пролюбив, як пролетів, віки.
Я з кимсь - усе, а з кимсь - лише у герці
готов із лез запалювать зірки.
Я так течу, неначе кров у жилах!
Я так ячу, як очі - до весни!
Мої вогні іще горять на схилах,
і в маревах грімкочуть табуни.
Аж ген там-там, вві сні моїм полиннім,
іще бринить непройдена верста,
де я дзвінким закоханим рабиням,
в шатрі небес, вустами рвав вуста!
Я пас гурти... Й не одбивавсь од гурту...
Я був аті найкращим із синів...
Але вночі, у непогідь, до юрти
прибивсь акин, і в світ мене зманив!
Навчив на струнах місячних гойдатись,
лічить зірки і пісні пить вино!
Тепер вже шлях зворотній пригадати
не можу... Й повертатись не дано!
Я став своїм у полі і у лузі,
не визнаю кордони й береги.
Мене давно старі забули друзі,
а вже нові чигають вороги.
Мене давно забула сива мати...
Чужі вітри женуть мене, мов лист...
Але я - скіф! Я й на чужому святі
іще богам чужинським не моливсь!
Ще не купився на "причастя" й "притчі"!
Лиш хтось гукне по-рідному мене -
слід вогнища заграє на обличчі,
й тінь табуна в очах моїх майне!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280303
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.09.2011
Правий Господи-Боже, Отче наш!
Ти - любов? Що ж, ловлю на слові!
Зглянься! Серце заходиться, стогне аж!
Дай насущної нам любові!
Там, де - двоє, скажи про любов: "О, є!"
Хай шаріються квітом вулиці!
Хай, во славу твою і в ім'я твоє,
їм живеться, немов цілується!
Хай - хоч ляпас, аби не казать: "Я - пас!
Не розбурхую більш землетруси..."
Спокушаємо ми, спокушають нас -
не рятуй од такої спокуси!
Дай же кожному пару його крила!
Нам би - в ці небеса і - над ці!
Дай Їй дати Йому плід добра і зла,
далі - хай хоч кислиці сняться!
І сповиту у трави Її Він зіп'є!
І вона, як та чайка, розхлюпає крик в імлі!
Отоді і пребуде вже Царство твоє,
як на небі, таке й на землі!
Десь вони у розмаяних рос габі,
в очі дивлячись, зливши свої світи,
один одному скажуть і скажуть тобі:
"Вірую в єдиного Господа, бо він - є ти!"
Ти ж бо знаєш: з любові, не з глини - люди...
Тож, даруючи синь, і мене не покинь!
Твоя правда і слово, і слава навіки будуть!
Амінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280300
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.09.2011
(навіяне картиною Івана Марчука)
Тут затишно, і так було завжди.
Можливо просто - лиш тому, що тепло?
Сюди і Лета, в безміри утекла,
не донесла ні скалочки біди.
Тут все таїнними туманами сповите
І так нещадно пахне врожаєм!
Тут глеки в свій неявлений об'єм
збирають по росинці сутність літа.
Не обпаливши, їх покинули боги...
Забули їх, скосивши руту, люди...
Знайдуть колись - коли потрібно буде
богам і людям справжньої снаги.
А й - не жура, що літо проліта:
розумному достатньо і "секрету",
що ранок тут рум'яний од "ранеток",
і що духмяніє "дюшесом" духота.
Тож можна і признатись щиросердно:
"Давно немає ні жадання, ні мети,
бо вже нікуди і не хочеться іти
з сакраментального Едему серед серпня!"
Й сплить не спішиш, втонувши в спориші
та в гущу, в місиво містеріад вертепних.
Може, тому, що затишно і тепло
нарешті вже й у тебе на душі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279519
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.09.2011