| Сторінки (1/6): | « | 1 | » |
… почуття. Складна річ у бутті людини. Ще секунду назад, відчував збудження, піднесення, повноту життя, тепло і ніжність, непереборне і самодостатнє щастя. І ось, момент, коли все це зникло, ніби й не було, а на серці сум, жаль, пригніченість, пустота.
… почуття. Вони бувають найрізноманітнішими і часто пов’язані з минулим досвідом переживань. Але чому ж звук зачинених дверей заставляє їх змінитись з блаженних на крик душі: «Ні-ні, не йди, залишся ще хоч на хвилинку», і спонукає кинутись навздогін мрії, залишити кімнату, яка ще мить назад здавалася раєм. І… ми цього не робимо, а просто намагаємось пояснити самі собі пустоту, яка щойно з’явилась, знайти в ній сенс. Невже є сенс у пустоті!? Невже пустота це властивий стан душі? Невже не простіше все-таки кинутись навздогін мрії, навмання, без принципів і будь-яких зобов’язань?
… почуття. Солодке марево кімнати, перший промінчик вранішнього сонця в очах того, хто поряд, заставляють зжиматися серце і битися у ритмі первозданного природного такту. І одразу відчуття тривоги. Ми ніби підсвідомо ловимо себе на думці, що все це плинне, пройде мить – і все зникне, хоча ж напевне знаємо, що саме це і є вічним, суттєвим, необхідним для людини. Навіщо ж такі сумніви? Адже самі, спіймавши мить щастя, прирікаємо себе на пустоту. Здається, іноді, ця пустота (у душі і серці) є для нас важливішою за все. І де вихід? Як розібратися у тому лабіринті почуттів, які наповнюють нас у моменти радості? Яким слідувати? Які уникати?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327876
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.04.2012
Вечоріє… Віє теплий морський вітерець, окутуючи тіло прохолодною пеленою після спекотного дня. Сонце, ховаючись за горами, відбивається вдалині золотистим відблиском у мереживі морських хвиль. Поступово на горизонті і вище над головою з’являються зорі. В голові, ніби в одурманливому тумані, постає образ тендітної, з витонченими рисами обличчя, темноволосої русалки, з якою, здається, щойно спілкувалися, вдивляючись в обличчя одне-одному, посміхалися, милувалися уповаючись одномоментною близькістю. Хотілося щоб так було вічність. А перший дотик руки, - немов слабкий електричний розряд, обдавши все тіло, напружив і одразу заспокоїв. Ніби два голубки ми взялися за руки і не хотіли відпускати продовжуючи приємний момент. ЇЇ посмішка… ЇЇ посмішка, віддзеркалюючись в очах, створювала незабутній фонтан почуттів, який можна порівняти по красі лише з полярним сяйвом чи зорепадом осінньої ночі.
Стемніло. Небо вкрилося святковим килимом, прохолодний вітерець так само продовжує окутувати засмагле, навіть обпечене тіло. Знизу вдалині світиться, переливається усіма кольорами райдуги, мерехтить і бурлить нічне курортне містечко. Через деякий час цей потік в свої обійми захопить і мене. Спускаючись з горбочка, вітерець поступово стихає і пливеш на зустріч мерехтінню. А в голові образ русалочки… Тієї русалочки, яка чарівним поглядом захопила і тягне мене у вир непереборних захоплюючих емоцій. ЇЇ чорняве волосся і засмагле витончене тіло заворожили і прикували до себе всі думки. Тендітний і мелодійний голос п’янить і постійно звучить у вухах, ніби королівський симфонічний оркестр манить у далечінь.
Виходжу на набережну і одразу потрапляю у потік світла і галогенного блиску. Шукаю той образ що постійно стоїть перед очима, але знайти його не маю надії. Поступово стає сумно від такої думки і святковий блиск навколишнього міста починає згасати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327875
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.04.2012
Считаю каждую минуту,
Секунду, миг … и жду момент!,
Когда откроется та дверь,
И вновь увижу на пороге
Тот дивный образ-силуэт.
В нем растворяюсь я как масло
В горячей кружке кипятка,
Как мед, как лед, как шоколадка
В горшке парного молока,
Как серый блик мелькнувшей тени,
Скрывается в густой туман,
Как дельтоплан парящий в небе,
Вливается в вечерний бал.
Тот силуэт – прекрасной леди,
Он появляется сутра,
И яркий блеск, светлее меди,
Расходится вокруг стола.
В нем утонченность и величность,
В нем грация и простота,
В нем есть какая-то магичность,
Надежность, нежность, доброта.
Лишь пять секунд он освещает
Все стены серые в зари,
И уплывая, вновь скрывает
Свой свет за глухотой двери.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284430
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.10.2011
Куда идти, куда бежать,
Найти пути, пустится вспять.
От тени серого тумана,
Пьянящего как мак дурмана,
Застывшего в крови, в мозгу,
Бросая в глаз то свет, то мглу,
Терзая нервы, пеня душу,
Роняя сердце на куски,
Чтоб взнемогая от тоски,
Замучить тело от удушья,
Безмолвия и пустоты,
Кромешней тьмы.
То яркий всплеск каких-то чар:
И ясный взор, и чувства жар,
Минувших дней с мечтой обвал.
Тот образ вмиг околдовал!
То снова мрак. И теней зов...
Но не порвать страшных оков
Тумана серого. Тоска
Накатывает как волна...
И лишь слезы хрустальный звон
Прорвал заслон,
Той пелены, тотальной мглы,
На миг пронзивши своды тьмы.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284421
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.10.2011
Иди ко мне моя родная,
Живая, милая, шальная,
Зажегшая мой страстный пыл
Души ранимой. Ах забыл!
Не знаешь ты порывов сердца,
Когда от мыслей негде дется,
Когда все стены суть - тюрьма,
А все вокруг есть мгла и тьма,
И нет надежды... Лишь просвет,
Увидеть как горит рассвет,
В желанном блеске твоих глаз,
И поцелуи сей же час,
Забыв тревоги. Любя
Услышать звонкий нежный смех,
Ведь то не грех!
Спросить тебя?!
И лишь ответ:
Быть может да, быть может нет..
Но нет, но нет,
Еще раз нет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284112
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.10.2011
Уйди отсюда страшный плен
Пленящий медом и дурманом,
Вином и ласками, обманом.
Ведь Ты не знаешь перемен,
Ведь Ты не веришь в то что будет,
Что было, есть, любовь и честь,
Ведь для Тебя лишь только лесть,
Расчет, рассудок... Не забудет
Лишь тот, - бывавший в Твои путах,
Вкусив нектар пьянящих ласк
И чуткость, нежность Твоих глаз,
Склонивши голову. И в муках,
Открывши сердце, мысли, душу,
Блеснув надеждою в глазах,
И с ожиданием... В руках
Держал застывши Твою руку.
Желая время двинуть вспять,
Споткнулся о гранит неверий,
Теней былого, скрытых дверий,
Упавши под ноги... Опять!
Познал разбитость, боль и страх.
А если дело в небесах?!..
Был ДОЛЖЕН пасть перед Тобою!
Как знать...
Быть может он подымется опять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282778
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.09.2011