| Сторінки (1/41): | « | 1 | » |
"Поздравительные" стихи никогда не выкладывал, но этот мне нравится.
Может, кому - то пригодится, чтобы поздравить хорошего человека с именем Наташа.
Хочется нетривиально.
И в день рожденья - Наталье
Буду желать те крупицы,
С которыми лучше спится,
Те, что дополнят гамонию
Жизненной нашей симфонии.
Здоровья сначала!
И полным бокалом -
Всё мало!
А дальше - приправы.
Чтоб вкус был на славу,
Добавим
И блюза немножко,
И лирики ложку,
И детской улыбки,
И нежности зыбкой,
Любви к половинке
И страсти кислинку,
И сладкой тоски,
И крепкой руки,
Которая, если надо,
Всегда под рукой, рядом.
Надо бы поадекватней.
Но в день рождения - Нате
Буду желать тех мгновений,
Что делают жизнь - весенней
Настойкой счастливых снов,
Чтоб добавлять в вино.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866429
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.02.2020
Уж так случилось, уж ты прости.
Я не оправдан, и не прощён,
и всё, что чудится впереди,
не наступило пока ещё,
но я уже виноват... Привёл
тебя в заброшенный этот мир,
желанье "просто любить" своё
я так непрошенно оживил...
Прости, что нет в этом мире грёз
тебя достойной, святой любви,
что даже мать твоя не всерьёз
воспринимает мольбы твои,
что ни к чему твой бесценный дар,
что никому не нужны стихи,
что даже Бог нас любить устал -
устали овцы, и пастухи,
и в черных дырах пустых квартир
осколки душ на ветрах звенят...
Прости за этот жестокий мир,
в котором ты лишь из-за меня,
прости, что нечего мне отдать,
что всё украли ещё до нас,
что выбор прост - или голодать,
иль жрать друг друга, иль пить до дна,
прости... В наивной моей любви
я не оправдан, и не спасён,
но абсолютно неисправим:
тебя я просто люблю, и всё,
и я прошу - будь сильней меня !
И я молю - всё равно живи !
Пускай по жизни тебя хранят
доспехи Бога - моей любви...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455834
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.10.2013
Я зароюсь, как в сладкую вату,
в ледяные ночные туманы,
влажным маревом, ветрено-странным,
я укроюсь, почти не дыша,
и уйду, как уходят солдаты,
обреченно гремя в барабаны,
завоевывать дальние страны -
неуверенно и не спеша...
В сонно-дрёмном, предутреннем мраке
где ночные, заблудшие росы
были пойманы первым морозом
и закованы в цепь до весны -
я голодной, бродячей собакой
одиноким, затравленным воем
повлеку обреченно-влюбленных
под сияние полной луны.
Окунусь я, как в тёмное пиво -
полосатой марсельской креветкой -
в прошлой жизни фантомы - приветы
в - ниоткуда и из - никуда,
и уйду, нарочито - игриво,
в ледяные осенние ветры,
что имеют простые ответы,
но коварно молчат, как всегда.
Я уйду. Не моля, не взывая...
Всё нелепо и глупо-банально -
так решила давно, изначально,
из-печально, старуха с косой,
но - как будто бы вновь издеваясь -
зазывает сыграть на рулетке,
обещает простые ответы -
брошу шарик в её колесо...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449504
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 16.09.2013
Міледі (жарт)
В тебе на плечі цвіте лілея,
Краще б цвів там кактус чи будяк!
Не дістать мені цього трофею,
Я ж того… – не знатний, а бідняк!
Що ж мені робити, бідоласі?
О міледі, зжалься! Я пропав…
Де на мою голову взялась ти?
Нащо в цю історію влипав?
Кращого піду шукати броду,
Ти мене не любиш – не біда!
Нині ж – вимагає того мода –
У тату-салонах повно дам…
Лілія Ніколаєнко
Міледі (жарт на жарт)
В манто, на дорогому пледі
я з себе корчила міледі...
Халепа ж сталась ось яка:
на всіх - мілордів не дістало,
мілордів - їх, падлюка, мало,
уже б пішла й за бідняка,
Та на плечі моїм лілея...
А з нею почуваюсь зле я,
це офігенний геморой:
в дешевому тату-салоні
граф де Ла Фер й бідняк з Гасконі
розпусти вибили тавро.
І що ж робити, бідоласі?
Бідняк же ж скаже: "Ніфігасє,
таку міледі прокормить!"
І - вимагає того мода -
За ненажерство дасть по морді,
і розміледить в одну мить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445750
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 27.08.2013
Что вы кричите, волны,
пенным снегом бросаясь ?
Вам от дождя - не холод...
Небо перерастая,
рвёте газеты мокрых,
выброшенных желаний,
в солнце - брызгами охры,
в скалы - стеной цунами,
а на высоком гребне -
высверком незнакомым
тинной бутылки зелень,
где средь остатков рома
бьется в плену спиртовом
строчками чьё-то сердце,
и застывает снова -
ведь не судьба согреться
в море солёных капель...
В тонких оковах стёкол...
Что же ты снова запил ?
Что же твой трюм затоплен?
Старый пират, на рее
всё же болтаться рано...
К рыбам - еще не время.
Ромом - залечим раны.
Бросим в бутылку чувства -
в пьяных, корявых строчках,
и по волнам отпустим -
тинной курьерской почтой...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445310
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.08.2013
Пусть больно убивать остатки чувств...
Да так, чтоб ни оттенка не осталось.
Пускай изнеможение, усталость,
пускай всё до отчаянья достало,
пусть по наклонной плоскости качусь,
но лишь бы прочь... Но лишь бы оборвалась
та злая связь, что где-то в глубине
засела в сердце гнойною занозой...
В сень хлёстких струй, в сверкающие грозы,
чтобы ушла душевная нервозность,
как банный лист прилипшая ко мне -
бежать, бежать, скорей, еще не поздно...
Так больно остужать сердечный жар...
Так душно от предательства и грязи...
Противно понимать, с какою мразью
и сучкою, трахливой безобразно,
одним и тем же воздухом дышал,
не помышляя о другой ни разу.
Теперь одно желание моё -
долой внутрисобойные разборки,
взгляну в глаза судьбе, и правде горькой,
без самобичеванья, самопорки...
Пускай придёт скорее забытьё -
я эту книгу дочитал до корки.
Прости, меня, о Боже, ну прости...
Не рви мои тугие струны - нервы...
Я научился не любить... почти,
душа - почти привыкла взаперти,
лишь ненависть осталось отпустить,
лишь позабыть мою родную стерву...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445288
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.08.2013
Есть такая партия в державе,
и причём та партия - при власти,
что уже названием корявым
разрывает Родину на части.
Слушаешь - и в подсознанье сразу
прёт мыслишка (гаденькая, сучка):
Украина - не страна, а пазлы,
регионов маленькая кучка.
Рвут страну кусками, как шакалы,
разделяют города и веси,
сделали б страну и ПиСУАР*ом,
лишь бы - паханами в этом месте.
Делят украинцев на три сорта:
вспомните - давно ли это было?
Имидж Украины - только портят,
мы для них - рабочий скот и быдло!
Галичане все для них - фашисты,
Донеччане - краснокоммуняки,
стравливают нас, а мы - деритесь,
как за кость голодные собаки...
Вот теперь - ещё одною костью
станет пресловутая двомовность...
Кто-то притеснял здесь русских? Бросьте!
Украинского - не слышно слова!
О, когда же мы умнее станем?!
Мова - как наживка на крючке...
Что нам - легче, если будут грабить
нас уже на русском языке?!
О, когда же понимать мы станем:
не за то борьба теперь нужна!
Выборы уже не за горами.
Мы - не регионы. Мы - Страна !!!
* ПиСУАР - Пивденно-Схидно- Украинська Автономна Республика,
которую региналы пытались основать в Северодонецку в 2005г.-
попытка сепаратизма, разделения страны, за которую так никто
и не понёс ответственности.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348041
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 04.07.2012
для не интересующихся футболом,
в конце текста сноски от звёздочек
эпиграф
Три полоски синих на теле
носит Марио Балотелли*1.
Этот знак пусть будет пророчьим-
третий гол ожидаем к ночи!
Получает пока что фигу
вся хвалёная бундеслига!
Пусть колбасники прут, как танки -
но красивее итальянки!
(написано в перерыве после 1го тайма
полуфинала Италия-Германия)
Красивое начало. Гимны, флаги,
и верится, что всё - на самом деле.
В душе - надежда, планы на бумаге
нарисовал толковые Пранделли*2.
И гимн свой, итальянский, хором пели,
как перед боем, тем, что трудный самый.
Молился непоседа Балотелли,
и молчалив был острослов Кассано*3.
Испанцы еле выбрались к финалу -
сыграли по пенальти в лотерею.
Выигрывать у них не только надо -
но даже можно, если быть мудрее.
Ведь "скуадрА адзурра"*4 не случайно
сломала в хлам немецкую машину!
С "ла фурья ройя"*5 можете прощаться!
Покажем нашу силу и решимость!
Так вам казалось первые минуты.
Минут... тринадцать бой вели на равных.
Но... выпады в штрафную не замкнуть вам:
Кассано вышел, но играет с травмой...
Так не могло тянуться бесконечно.
Непробиваем, как скала, Касильяс*6.
Не забиваете - вам бьют навстречу.
Красивым был удар Давида Сильвы*7.
Борьба и после этого не стихла.
Изо всех сил стремились отыграться.
Отлично пробивал стандарты Пирло*8,
Касильяс же... не будем повторяться.
И даже после гола Хорди Альбы*9
вы бились. С мастерством, с железной волей.
Тиагу Мотта*10 - может, отыграл бы,
но дёрнул мышцу - вынесен он с поля.
Осталось девять вас. Минуты эти
желаю позабыть, как страшный сон, вам.
Как лев, в подкатах падал Бальцаретти*11
Но вышел до голов голодный Торрес...*12
Хуану Мате*13 тоже надо, вроде,
хотя бы гол забить на этом Евро...
Вас было девять, силы на исходе,
у вас элементарно сдали нервы...
С тевтонцами - отдали вы все силы.
На день короче был ваш отдых скудный.
Но всё равно - вы все достойно бились !
Снимаю шляпу, "скуадрА адзурра"!
Идите в раздевалку, и поплачьте...*14
Вам вряд ли кто-то скажет - "не мужчины".
Вы - молодцы. Мечтаю, чтоб когда-то
играла так команда Украины...
1*Балотелли - нападающий сб.Италии
2* Пранделли - главный тренер сб.Италии
3*Кассано - нападающий сб.Италии, в финале играл с травмой колена
4*"скуадра адзурра" - "лазурная эскадра" - второе итал. название сб.Италии
5*"ла фурья ройя" - "красная фурия" - второе испанск. название сб.Испании
6*вратарь сб.Испании
7*полузащитник сб.Испании. Забил головой на 14й минуте матча
8*полузащитнак сб.Италии
9*защитник сб.Испании. Забил 2й гол на 41й минуте матча
10*нападающий сб.Италии, растянул мышцу и покинул поле на 64й минуте
11*защитник сб.Италии
12*нападающий сб.Испании, вышел на замену на 75й минуте
13*нападающий сб.Испании, вышел на замену на 87й минуте
14*http://sport.mail.ru/football2012/news/9443326/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347654
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 02.07.2012
Тебя увидев, я как будто был в бреду.
Тобой зомбирован, минирован, разрушен,
ты снизошла... меня попробовать на ужин,
а я был рад - меня к десерту подадут...
Я был в раздрае, гнал по встречной полосе...
Мои порывы ты со смаком окунала
в глубины тёмно-красно-винного бокала,
где отражалась лишь сама во всей красе.
Когда ж решила ты: бокал почти что пуст,
хотя по мне - наполовину был он полон, -
ты всё отбросила, и дребезги по полу,
осколки острой недосказанности чувств...
О, где же, где я согрешил, где был неправ ?
Недосказал, недомолчал, иль недослушал ?
Недовошёл я, или был недоснаружи,
припав к твоим, уже захлопнутым, дверям ?
Теперь, и наг, и бос, я за тобой бреду...
Ты по осколкам застучала каблучками -
оставив сердце, превратившееся в камень,
в хрустальных брызгах, заменяющих мечту.
Ты... мне позволишь искупить мои грехи?
Ступнями голыми собрав осколки чувства,
я, может быть, смогу еще раз окунуться
щемящей болью в недопитые стихи...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347385
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.06.2012
Я старый, мудрый ловелас, я в жизни прошлой,
когда дуэль ещё была защитой чести,
от пуль не прятал свой нательный медный крестик,
спасая имя юной дамы непорочной.
И в позапрошлой жизни - тоже было, тоже,
огонь ристалищ, инквизиции кострИща,
когда за жизнь прекрасной ведьмы-чаровницы
ломали копья, и сражались - Бог поможет...
Теперь не то... всё в этой жизни поменялось,
от пистолетов и мечей устали руки,
и очень вовремя, что "лайкнуть" на "фейсбуке"-
теперь достаточно для женского вниманья.
О, эти новые, модерные гротески!
О дамы милые, что ж вам так мало надо?
Я, по старинке, пел ночами серенады,
а оказалось - хватит просто СМС-ки...
Конечно, всё это удобно, безопасно,
и в телевизоре теперь всё каком книзу -
дерутся дамы за Романовского принца,
"Холостяка", почти что полуп*дераста...
Пусть не испорчу борозды, ведь конь я старый,
но для морали современной - молод всё же...
и я бы - просто рефлекторно - дал по роже
всем этим новшествам... La Shate Mi Cantare...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346753
рубрика: Поезія,
дата поступления 27.06.2012
Невже я на морі?
Тільки-но приїхав - всі побігли шукати житло, купувати їжу, або й випивку, всі вони все ще заклопотані, у них "вічний бій", "жнива", "і спокій лише сниться"... Я так не хочу. Це - досвід, треба відразу усвідомити, або навіть у-підсвідомити: я на морі, я відпочиваю, бій скінчився, "пусть зольдатен немнього поспать"... Відразу, з усіми речами, яких, дякувати Богу, небагато, прямую до моря.
Краєвид автентичний, видно з першого погляду, що досить обшарпана, але така майже рідна, поспіхом, зовсім трохи підфарбована набережна цілковитий рік морально готувалася до цієї майже раптової, майже випадкової зустрічі зі мною... Та поки що не вірю. Біля самої води шурхотять, мерехтливо наповнені дрібними наутілусами, камінці, різнобарвні, ось тільки що пекучі, а нині вгамовані лінивими, кудлатими хвилями, усміхнені, блискучі, до краю сповнені пустотою, що залишилась, коли ці хвилі забрали в себе всю спрагу, все тепло південного, пекучого, нестримного, жадібного сонця, всю втому колись молодих і хвацьких чорноморських вітрів, що заплуталися в солоних, буро-зелених, десь зів*ялих, а десь вже давно сухих водоростях проміж гальки. Хвилі залишають камінню лише прохолодну порожнечу, вони дарують каменю цю порожнечу, начебто додають об*єму, щоб і надалі вбирати сонячну жагу, вони дозволяють тривати цій круговерті взаємної закоханості природи, цього взаємного збагачення і спустошення водночас. Повільний, навіть наче важкий, хоча і сповнений найдрібніших солоних морських бризок і піни, вітерець, геть не дає жодної свіжості, а лише огортає пекучим, вогким на дотик, пружним і м*яким духом моря, він наче сивий туман, що таємничо сховавсь, ще вранці, проміж прибережних скель, і чатував на тебе, плекаючи і намагаючись зберегти для тебе це відчуття своєї глибинної свіжості і спорідненості до морської безодні, до шторму, до високих, гордовитих, смарагдово-синіх хвиль, щоби вразити тебе, збити з ніг, ошелешити... Але не зміг. Не дочекавсь. Не втримався. Наче розбійник напідпитку, який чекав-чекав на тебе у темному провулку, в тіні кіпариса, стискаючи в долоні свого старого, доброго ножа, що завжди приносив зиск і удачу... Чекав, та й осовів, і хитнувся, і вислизнув випадково з руки вірний ніж, і в мить вашої зустрічі він уже не грізний повелитель твого гаманця, він просто загулялий перехожий, що кумедно, навколішках, шукає щось сп*яну загублене в тіні того кіпарису... Але вже не страшно, і навіть невідомо нікому, що мало бути страшно, що доля знову розвернула події шкереберть майже за мить до твоєї появи. Тож і вітер не вражає, не огортає тим своїм морським віялом, здається, що такий самий вітер дув щойно у вікно маршрутки Сімферополь-Малоріченське, у вікно, розжарене, як гирло доменної печі, у якому розплавляються не лише останні цукерки в рюкзаку, під подихом якого наче розтікається у голові мозок, і якби не гірський серпантин, що, на щастя, геть позакладав вуха, мозок би вже витік просто на лямки заплічного мішку.
Невже я на морі ?
Якась висока нота загубилася у вушній раковині і блукає, і бринить ледь чутно, не даючи нарешті запанувати в голові всім цим місцевим звукам: таємничому, недосказаному шепотові хвиль, тарабарському, але вдоволеному бурмотінню гальки під ніжним, чуттєвим дотиком прибою, брутальним, схожим на озвучку німецького порно, зойкам чайок, ледь чутному, але впевненому гудінню вітру проміж іржавими, обліпленими мушлями і водоростями, металевими опорами пірсу. Підіймаюсь на пірс та іду до самого кінця, наче залишаючи суходіл, наче заглиблюючись в морське єство, зливаючись із мінливо-величною, якоюсь лагідно-дикою, ситою сонцем, вітром, хмарами, скелями, але все одно хижою і первісно-химерною морською душею... Та все ще ні. Не сповнивсь. Не усвідомив. Не відчув...
От і край пірсу. Скільки пам*ітаю, на пірсі майже завжди був хтось: або двійко-трійко рибалок зі спінінгами, або зграйка молоді, або й дітлахів, що завзято розлякують всю рибу, чудернацько, із вихилясами стрибаючи у воду під заохочуючі крики дівчат і під рибальську лайку, та вилазячи на пірс знову по старих, прикутих до бетону іржавим цепом, вантажних шинах. Тепер же, на диво, немає нікого. Знімаю рюкзака, кросівки, шорти, майку... загалом, все. Зараз можна. До найближчої людини на березі - метрів двісті. Тільки я і море...
Підходжу до краю. Обережно "втрачаю рівновагу", ноги все ще стоять на пірсі, але тіло, залишаючись прямим, поступово нахиляється, голова і руки випереджують решту, і без жодного поштовху, шуму, майже без бризок, набравши повні груди гіркуватим повітрям, падаю у воду. Очі закриті. Море, ти тут, зі мною? Головне, не злякати його. Гучні крики, енергійні рухи - зайві. Море, візьми мене... Мабуть, так тихо і нерухомо чекає жінка на ті заповітні, єдині у світі слова. Коли вже він наважиться, коли підійде, коли скаже "кохаю", коли обійме, накриє цілунками, притисне своєю важкою долонею, коли, нарешті, вгамує жагуче лоно, що вже набухло і пустило соку?.. Спочатку відчуваю, як малесенькі, щипучі пухирці повітря весело мандрують шкірою, приязно вітаючись із кожною волосинкою, що підіймається, відповідаючи на ці дрібненькі, пустотливі дотики. Потім чую, як поряд поволі пропливає медуза, неначе досвідчена дівчина, що грайливо дражнить мене, торкаючись вздовж стегна умитою, пупирчатою червоною полуничкою із холодними вершками... Нарешті, свідомість наче накриває всеосяжна, справжня хвиля прохолоди і безоднього мовчання, нарешті через усі пори лине у мене саме та, таємна, прохолодна порожнеча, м*яко вичавлюючи і забираючи з собою, на дно, всі наче правильні і розумні, але по суті сумні думки, всі безпорадно-полохливі тривоги, всі важкі спомини, потаємні, але здебільшого пусті надії, обгрунтовані, але завше марні сподівання, хитромудрі плани на майбутнє, ще вчора такі наче активно-позитивні і агресивно-дієві, але зараз трохи недоречні в своєму войовничому оптимізмі... Я, так само, як ті камінці на березі, починаю сповнюватися цією вічною, прохолодною порожнечею, яка єдина може увібрати в себе все і позбавити всього злого і поганого, що дарує нам життя, яка може знову зробити наші надії не такими смішними і нездійсненними, наші мрії - не такими наївними і невпевненими, наші слова... Та до чого тут слова?..
Потроху відчуття повертаються. Нарешті зникла та висока нота у вухах, і чується, як рухлива морська тиша поступово доповнюється гудком далекого пароплава за обрієм, потім раптовим сплеском сапфірово-зеленої хвилі, потім завзятим цокотінням гвинта маленького скутера, що тягне здоровезний жовтий "банан" із білими, як молоко, відпочивальниками на ньому... Наче вступають одне за одним смичкові, клавішні, духові, потім інші чудернацькі інструменти цього найкращого у Всесвіті оркестру. Відкриваю очі. Бачу, як ближче до дна заклопотано пропливає зграйка зеленушок, медузи велично ворушать парасольками, а сонячні промені, чомусь зовсім не гарячі, рухаються в товщі води в такт хвилям. Крізь воду бачу, як на березі, оповитий сонячним сяйвом, височіє шпиль величної і красивої церкви-маяка Миколи Чудотворця, нещодавно збудованої на пам*ять про загиблих у морі. Майже бачу, як десь піді мною, на дні, проміж рапановими мушлями, сидить великий коричнево-зелений краб, якого я зловив, а потім відпустив минулого року, і привітно махає мені єдиною клешнею...
Тепер повірив. Тепер відчув. Так...
Я на морі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346671
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.06.2012
What about sunrise ?
What about rain ?
Що залишив він нам
за буття серед людей ?
Губи кричали,
губились думки,
мов би стрічалися
Ніагари береги...
Він душою був - дитина,
він хотів простих речей,
поряд - вдавано любили,
з марнославства і грошей...
Ааааааааааа Ааааааааааа
Як відшукати хоча б
краплю душі ?
Світ навкруги втрача
свої барви запашні...
Якось він майже доплив
чистого дна...
What about all the dreams
That you said was yours and mine?
Світлій дружбі із хлопчиськом
не судилося зрости,
світ розбещений, нечистий
по собі його судив...
Ааааааааааа Ааааааааааа
Я відчуваю
розпач і сам:
той, що лишив він нам,
як злетів на небеса...
В приязних діях,
в відкритій руці
ми розумієм лише
підступні манівці...
Хтось до нас з відкритим серцем,
у когось в душі вогонь,
ми ж здивовані відверто -
що він має із цього ?
Ааааааааааа Ааааааааааа
Ти би хотів
бути ближче до людей,
але чомусь кругом вовки,
та ти не бачиш лиш себе...
Ааааааааааа Ааааааааааа
Ааааааааааа Ааааааааааа
............................................
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346257
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 25.06.2012
5
Минали дні, за ними тижні,
Іванко був увесь в трудах,
тягав добро, та от біда,
Московський цар став зовсім хижий.
почав Іванко розуміть,
що не вспіває він все рівно
добро, вже майже свОє крівне
з комори стирить в одну мить.
„От, клята курво Рапунцель!” –
Іванко думав – „Неуявно:
з-за Її походеньок п*яних
впаду я у багно лицем !”
Була та дума дуже вАжка.
Аж якось єсаул Пшоно
зайшов у гості до Іванка
пограть під пиво в доміно.
Із часом доміно набридло.
Тоді, щоб зовсім не скунять,
і не набить сусідам рило, -
загАдки стали задавать.
Пшоно боявсь, що як Іванко,
бува, загадку не вгада, -
порве і морду, й вишиванку.
ЗагАдка має буть проста.
Тож найпростішу небилицю
задав, що можна уявить:
„Сидить девиця у темниці, -
коса на вулицю висить”.
Всі знають те, що то є морква.
Іванко ж був в думках своїх,
і випадково раптом бовкнув:
„то Рапунцель!” – і знов затих.
А єсаул запав у ступор.
Що поробить? Сказать „не прав?”
Щоби Іванко йОму дупу
на хрест німецький розірвав?
Такого допустить не можна.
Поки Іванко у думках,
Пшоно кобилу розтреножив,
в сідло стрибнув і поскакав.
Послав накази всім заставам
(жисть на кону, кінець кінцем):
„Всім ахтунг ! Гвалт ! Державна зрада!
Схопити леді Рапунцель!”
Держава вся - догОри дригом...
на стежках лісових – ОМОН...
Схопили Леді, на налигач –
і притягли в найближчий схрон.
„Товариш Єсаул, скажіте,
чим винна я? Не доберу,
за що це ви мене в*яжіте?
Я зараз у тюрмі помру!”
Та єсаул Пшоно у чвари,
ще й без потреби, лізть не звик.
„Печерський вовк тобі товариш!” –
він відповів і хутко зник.
Та перед тим, як дременути,
з Печерським вовком „тет-а-тет”
він встиг слівцем перекиднутись,
тож вовк зумів утямить „тренд”.
І стало зрозуміло вовку:
як буде раптом щось не так,
як у Івановій промовці –
то буде вовк на небесах.
Тож, як Іван розвіяв думи
із благородного чола,
та знов до справ державних сумно,
але велично почвалав,
щоб тирить із комори знову -
вже стало все, як він обмовивсь:
Стоїть у Харкові в*язниця,
в темниці там сидить дівиця,
а у дівиці є коса,
що геть на вулицю звиса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342766
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 08.06.2012
Зайчонок мой, ну что ещё сказать мне
кроме того, что я тебя люблю ?
Пусть гололёд, пурга, мороз, ненастье, -
я тихо счастлив за судьбу свою.
Так грустно утром мне с тобой прощаться,
днём так светло мне вспомнить о тебе,
и в радость вечерами вихрем мчаться
в наш тёплый дом, когда вокруг метель.
Как хорошо, что ты нашлась, родная,
и я о бОльшем Бога не молю,
хочу лишь, чтобы ты полней узнала,
как трепетно и нежно я люблю.
В тебе - моя мечта, и ты реальна !
Такое счастье разве может быть ?
Спасибо, милая, за этот дар хрустальный...
Я и не знал, что так могу любить.
Как знать, зачем меня создал Всевышний,
и для чего явилась ты на свет,
но, затаив дыханье, сердцем слышу,
как тихо шепчешь ты "люблю" в ответ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342274
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.06.2012
Люблю Єсєнінські вірші.
Що мироточать і стікають
любов*ю, вигнанці із раю,
що він свідомо залишив...
І Маяковського набат
люблю, що віє завірюху
в буремнім серці, загріба
руками жар і в душу дмуха...
Люблю Чайковського: розкрив
і щиро положив на ноти
він руської душі надрив,
звабливість праведної цноти...
Багато ще чого люблю...
в надбаннях Руської культури
є місце величі й жалю,
і пристрасним самотортурам...
Але люблю передусім
я Україну. Серце плаче,
що двісті тридцять голосів
цих Шариків, синів собачих,
готові все продать: і нас,
і верби тихі наддніпрянські,
Карпати, Крим, хатИ селянські
за нафту і дешевий газ!
Чому, скажіть, себе забувши
(адже мотиви не ясні)
продАли Мову - нашу душу,
наче зарізали вві сні?
Хіба культура їх турбує?
Вони свої на цій землі?
Та ні! Скоріш продать трубу, і
захапать золото й рублі!
Хіба тим карликам кремлівьким,
що в себе задушили всіх,
потрібно щастя українське?
Та не брешіть, адже це гріх!
Хіба в кремлівських басурманів
лишилась Руськая душа ?
Та ні! Бажання Бути Паном
єдине їх не полиша!
Люблю я ніжно Руську душу...
Як любите її і ви.
Але хіба Украйну мушу
робить колонієй Москви ?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342198
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.06.2012
Февральский морозный туман холодит провода,
и стонут под снежною шапкой уставшие крыши,
мерцает примёрзшая намертво к небу звезда,
как странно: сквозь ветер и холод она меня слышит...
За окном
замерзают тени
одиноких ночных фонарей...
Как давно
я с благоговеньем
не мечтал со звездою своей...
Теперь мы мечтаем о будущей тёплой весне,
о том, как заплачут чумные от солнца берёзы,
растают сосульки, застывшие зимние слёзы,
и снова жар-птица удачи вернётся ко мне...
Прилетит,
постучит в окошко
золотистым горячим крылом.
Запретит
вспоминать о прошлом, -
лишь вперёд. Что прошло - то прошло.
Вот что-то неясное еле мерцает вдали
и вновь уплывает, сливаясь с чертой горизонта
и вслед за собою зовёт чистым голосом звонким
всё ближе и ближе, на край нашей грешной земли...
Полечу
вслед за ней, до краю,
путь далёк, но на то он и путь.
Поищу,
а чего - не знаю,
лишь бы только назад не свернуть...
И станет на миг путеводной подружка-звезда,
и лишь на секунду жар-птица мне сядет на плечи,
когда я однажды, шестого июля, под вечер
найду своё счастье, и к жизни вернусь навсегда...
Может быть,
так и нужно было,
чтоб душа ожила, поняла...
От судьбы
и бежал, и плыл я,
но она догнала, догнала...
Всё равно догнала, догнала...
Навсегда догнала, догнала.
февраль 1996г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341876
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.06.2012
Шкандаль із гвалтом на свинарні !
Кругом Содома і Гомора !
Свинар щоранку починає
Із кормом відкривать комору.
Всі рила дивляться на нього,
та Одне Одному сердито
твердЯть про совість, честь і Бога,
тим часом пнучись до корита.
Одні кричать: "Ми всі в загоні!
Тож буде правильно і гарно,
щоб лИше Партія Загонів
хазяйнувала на свинарні."
Відповідають інші грізно:
"Свинарня - наша Батьківщина!
Але у нас ідеї - різні!" -
та критикують їх нищівно.
Волають треті: "З нами Ленін!
Він годував нас стільки років!
Ідеї наші ще не вмерли!
Тож погодуйте нас ще трохи..."
Кричать четверті: "Ми - народні!
Ми ляжемо під кого скажуть !
Лиш... погодуйте нас сьогодні,
І нашим лИшиться, і вашим..."
Горлають п*яті: "Ми на фронті!
На фронті змін біля корита!"
"Вперед, Свинар!" -почАли шості
навкруг корита землю рити.
"Ми-ліберальні!" "Радикальні!"
"Демократичні!" "Християнські!"
"Ми - за Европу і єднання!"
"Росія! Янкі - восвоясі!"
Свинар послухав всі ці крики:
"Ну що за лемент? Ви - лиш свині!
Ідеї? Пузо лиш набити!
Ви сало нагулять повинні!
Тож пожируйте ще до часу...
На кухні ніж уже готовий.
Як прийде осінь - сало з м*ясом
Нарешті подамо до столу!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341774
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.06.2012
Життя проходить...
Ми всі підЕмо
по Стіксу бродом,
тунелем темним,
і лИшень свічка
журби й любові
лишиться вічно
для нас з тобою...
Життя проходить,
і я теж пІду
у темну воду,
не стане сліду,
лише кохання
до молодої
спливе туманом
понад водою...
Спливе туманом,
підійме в хмари,
введе в оману,
затягне в чари,
впаде жагучим
дощем на землю,
зросте квітучим
зеленим стеблом...
Життя проходить.
Це так невтішно...
Без родоводу
я згину, грішний,
та щось не щезне...
Я точно знаю...
Так ніжно, щемно
тебе кохаю!
Життя проходить...
Не плач, кохана!
Коли в природі
Мене не стане,
хмарин намисто
десь там, у небі,
проллється чистим
дощем для тебе...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340487
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2012
Життя наступає, та я захищаюсь,
Я жінка - кентавр, із мечем і в кольчузі,
та кожний свій ранок я знов зустрічаю
з трояндою, наче ми добрії друзі...
Життя не лишає ні сліз, ані слова...
А я - амазонка, мій лук з тетивою
безжальний і влучний, та зранку я знову
сплітаю вінок з польовою травою...
Як я - амазонка, коли мій Геракл
прийдЕ, розірвЕ Гіпполітовий пояс ?
Життя! Я не вірю, що ти - тільки втрати !
Життя! Ну чому ми не друзі з тобою ?
Втомилася вже я стояти стіною...
Та знов за вікном - громовиці і злива...
Життя! Подружися нарешті зі мною !
Можливо, сьогодні... Сьогодні, можливо...
Нарешті кінець ще одній темній ночі.
Нарешті сіріє за обрієм ранок.
Я сльози і вірші сплітаю в віночок...
Життя! Все одно я з тобою, кохане...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340484
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.05.2012
Скажу: катись-ка ты к стене,
я с краю: раньше встану.
Добавлю: прокатись на мне
еще разочек на ночь.
Хоть в "вертикали" толку нет
мне от тебя, дружочек,
но "по горизонтали" мне
запомнился ты ночью.
Каков подлец! Я вся горю!
Ну как тебя прогнать мне?
Отстань! Не видишь - борщ варю ?!
Само сползает платье...
Лентяй ! Негодник ! Вельзевул !
Скажи мне - взялся где ты ?!
Ой, подожди... возьмусь за стул...
Сейчас сгорят котлеты !!!
Сейчас я вся дотла сгорю,
нет слаще той минуты !!!
Не то я что-то говорю...
Катись ты к чёрту, трутень !
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340383
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 28.05.2012
4
На ранок, виповзши із льоху,
і протверЕзівши мальохо
наш „Суд” ухвалу зачитав...
І Гетьман Самодержцем став.
Всі, після вироку такого,
боялись мовить навіть слово,
не впала у багно лицем
лише принцеса Рапунцель
і верещала що є духу.
Та мало хто її вже слухав,
лише один московський цар
підтримку їй пообіцяв:
вона, разОм з старим гетьмАном,
якОсь, нажершись в дупу п*яна,
з царем уклала договір,
що був таємним до сих пір.
А згідно цього договору,
москаль у Січову комору
заходить, як додому, міг
і перти, скільки стане ніг.
Крадучи з тіткової клуні,
Іван не міг навІть подумать,
що зможе він на диво скоро
вже красти в Січовій коморі,
що зможе легко і красиво
примножити свою наживу.
Тож, ставши Кошовим ГетьмАном,
Іванко, не дождавшись ранку
щодух в комору дременув...
але відразу там зіткнувсь
з царем Всія Русі, що саме
пер із комори лантух краму.
„Шо за гоп-стоп? Ти шо за фраєр?” –
кричить Іванко, та не знає,
що йОго „справедливий гнів”
дарма так пінився й кипів.
Московський цар, хоч трохи п*яний,
дав гідну відповідь Івану:
за шкірку виволік надвір
та сунув в морду договір:
„Вот, я прошу Вас, ознакомьтєсь,
всьо юрідіческі законно,
я нє краду у вас, а просто
я занят вєщєпєрєносом”.
Іванко наш простий був хлопець,
консерваторій не кінчав,
але своє добро (народне)
як міг, він кинувсь захищать:
„Ну що ж, як все по договору –
вже лазьте в Січову комору,
але додаток підпишЕмо:
добро не класти у кишені.
Он маєш лантух – та і все
(все ж трохи менше унесе),
натомість я, вельможне панство,
вам подарую кримське ханство,
якщо облишите процес
підтримки леді Рапунцель.”
Іван мав хитрий розрахунок:
він суперпроФФесіонал,
як треба сперти лантух, клунок,
у цьому рівних він не знав.
Поки плюгавенький москалик,
ще й випивши горілки шкалик,
добро тягтиме в Петербірг,
Іван кремезний всі богатства
разОм зіпре й спасе від рабства -
схова в щілИну межи гір.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340339
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 28.05.2012
3
Іванко ж – знову до загалу:
Казав і мАлим, і старцЯм
що як засуне в носа палець -
почує кожного мерця.
А як засуне два (аж страшно) –
То може він в єдину мить
Життя всім фраєрам покращить,
А гаманці – ослобонить.
Дізналося шановне панство:
Вночі, на цвинтарі – бував,
Але - займався мертвознавством,
А зовсім не шапки збивав.
Одної ночі на погості
сидів і колупав у носі,
аж раптом, як сильніш встромив,
найближчий мрець заговорив !
Той мрець і був старим ГетьмАном.
Від нього й відомо Івану,
де старий Гетьман у хліву
сховав гетьмАнську булаву.
Пішли мершій усі до хліву,
і там Іванко наш кмітливий
напоказ довго ривсь в гівні -
та булави немає, ні...
Нарешті, утомившись наче,
Іван і каже: „Не гетьмаче
це діло – ритись у лайні.
Там булава лежить, це точно,
а хто знайде її мені -
лишу живим і непорочним”.
Послухавши таку розмову,
взяв наймудріший старець слово,
і, хоч тряслася голова,
сказав він мудрії слова:
„Допоки, хлопці, не мерці ми,
зробімо все конституційно.
Щоб якусь дурість не утнуть,
зберем Конституційний Суд”.
Після ції промови палкой
тих козаків, кого не жалко,
зібрали і закрили в льох
і кажуть: „Вирішіть проблему,
бо вийде, що Іванко – лох -
так ми вас, може, й не знайдемо,
загубитеся раптом тут,
а ви ж тепер – Найвищий Суд”.
Тут „судді” розпочали жваво
читати Магдебурзьке право,
і конституцію учить
що Пилип Орлик настрочив.
Читали, потім пили пиво,
затім – сивуху, вже квапливо,
бо зрозуміли: на тверезу
таку протирічиву тезу
їм ні за що не побороть,
щоби дурницю не впороть.
Тут найп*яниший із козаків,
що вже валявся на канапі
і майже схожий був на трупа –
кричить: „Та ну йо, хлопці, в дупу!
давай уявим, що натрапив,
скажІм, в законах Хамурапі
я на закон, що Гетьман новий
назначить може булавою
дрючка, чи камінь, що захоче,
тоді й управимось до ночі.
Хто потім зможе, вашу мать,
оту грубезну ахінею,
отой клинОпис прочитать
і упіймати нас з брехнею ??
А нам із вами – честь і слава,
і ордени Магістрів Права,
а головне – що нас „знайдуть”,
а не „забудуть” просто тут”.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337331
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 14.05.2012
2
Старий ГетьмАн недовірлИвий
до себе близько не пускав
нікого, крім жінок вродливих:
одну він Рапунцелью звав.
Як сталася скрутна година –
прийшла, озброївшись яйцем,
та стала коло домовини
краса – принцеса Рапунцель.
І хоч принцеса та відразу
пустила з дупи трохи газу,
та це не викликало стресу:
ну, трохи газова принцеса...
Отак і керували разом:
гетьмАн з труни смердів, зараза,
ВОНА – собі давала джазу,
та все скінчилося відразу
коли прийшла нарешті мить
ГетьмАна все ж похоронить.
Коли ГетьмАна поховали,
принцесі віри менше стало.
Почули: як ни нарядить,
ВОНА, як і ГетьмАн, смердить.
Тут ми згадаєм про Іванка:
прийшовши з кладовища зранку,
відразу випхавсь на майдан
сказать: ГетьмАн йому віддав
усю свою гетьмАнську владу.
А всій Старшині – дав пораду:
„Мене назвіть ви легітимним...
Бо раптом здохнете під тином,
чи у шинкові, чи будь-де,
ніхто і сліду не знайде,
а в тушку я наб*ю полову –
знайду вже з нею спільну мову”.
Повірить в це було не просто...
Хто віри йме такій фігні ?
Та от, зненацька, Льоня Космич,
що був в найбільшім курені
за курінного – зникнув раптом...
Шукать його ніхто не квапивсь,
бо слух пішов: для плюралізму
йому із трупним ядом клізму
зробили десь в святій землі...
жиди, а може, москалі,
що стали з заздрощів мерцями...
слідів нема, як обіцяли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336961
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 13.05.2012
1
Колись, у давній Україні,
на Байді, на святій Січі
жив-був собі малий хлопчина,
який любив гулять вночі,
а спать лягати на світанку.
Був хлопчик круглий сирота,
звать хлопчика було Іванко,
а прізвища ніхто не дав.
Іванко жив у тітки з дядьком,
геть по хазяйству не робив
і дядько, мабуть для порядку,
щодня за це його лупив.
Так і лупив би, мо, до смерті:
якби Іванко не тікав,
то дядько міг би й шкуру здерти:
його 3алупленим прозвав.
Косить, рубать, копать картоплю
Іванкові не до снаги,
але умів він дуже добре
тягать із клуні пироги.
Бува, натирить повну торбу -
й гайда на цвинтарі гулять.
Ніхто не знав, що він там робить...
Вночі не видно іздаля,
а близько підійти боялись.
Так, може, все б і залишалось,
аж раптом якось уночі
преставивсь Гетьман на Січі.
Вже кілька літ ГетьмАн був кволий,
бо йОго покусали бджоли.
Хильнув сивухи він півлітра,
у вулика запхав макітру
й почав до бджіл свою промову:
про скіфів, про Трипілля слово,
про руки, що не крали меду,
про те, що вулик завжди єден...
Злякались бджоли того крику
і нумо йОму жалить пику!
із жахом вулик відсахнув
і з пасіки мершій чкурнув -
та ледве йОго упізнали...
ГетьмАни і раніш вмирали,
але СтаршИна мала знать,
хто буде Наказним ставать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336867
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 12.05.2012
Сметая пыль с могильных плит,
забвение с ушедших дней
вступил я в этот лабиринт,
в страну погашенных огней.
Здесь всё прошло. И тишина.
Заполнен мраком храма свод
и келья - призрачно темна...
Во мху - обрушившийся вход.
Но в этом лабиринте есть
путь к незабвенному добру -
так говорил верховный жрец
мне перед смертью. Этот труп,
что возле алтаря лежит,
как я - ко благу поспешил...
И вот теперь он мёртв. В тиши
уроком будет он служить
тому, кто счастье ищет здесь
и к человечности идет.
А значит - мне: дрожу я весь -
и к выходу: завален вход!
Нет... то виденья надо мной
витают в воздухе свинцовом.
Шаги я слышу за спиной:
гляжу - монах в саване новом
откуда-то явился вдруг
и к потолку, мерцая, взвился...
за ним - певцы зависли вкруг...
я два раза перекрестился -
растаял привидений круг.
Исчез. Сквозь землю провалился.
Старинных замков чудеса,
фамильных склепов привидения
давно уж стали исчезать
и в красной книге, без сомнения.
И в зоопарках даже нет
ни ведьм, ни эльфов, ни вампиров...
погашен в лабиринтах свет,
и чудеса ушли из мира.
март 1982г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336839
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 12.05.2012
Давай-ка умрём
вместе мы...
Сорвёмся в полёт
душами,
страстями, теперь
честными,
и крыльями
непослушными...
Покрепче сожми
руку мне...
А хочешь - сожги
вдребезги
и в пепел разбей
грустное
желание быть
преданной...
Была ли тебе
предана,
а может, меня
предал ты,
не суть, да и Бог
ведает
кому и за что
нас простить...
Давай-ка вдвоём -
к пропасти...
К чертям, со смолой,
с вилами...
Хотела одна
я уйти,
Но лучше - с тобой,
милый мой.
Как долго ждала
этого
Свидания я
прощального
Я знаю, давно
ты с другой,
Но платье на мне -
венчальное...
Давай зазвеним
винными,
Сверкающими
бокалами,
Прощаниями
длинными
Себя истязать
устала я.
Бутытка пуста...
робкими
устами твой пульс
слушаю...
Уколом шприца
в пробку я
свела нас навек
душами...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336374
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.05.2012
Поговорим о пустяках...
В детсаде хоровод кружился,
ведь мы тогда уже дружили...
Я ( помнишь ?) - зайчик, ты - снежинка,
жизнь - беззаботна и легка...
Поговорим о пустяках...
Как в школе, на восьмое марта,
я кактус ткнул тебе под парту,
и плакала (какой кошмар) ты,
и про иголки на руках...
Поговорим о пустяках...
На танцах ты каблук сломала,
я нёс тебя домой, и мало
мне было даже пять кварталов,
чтоб всё тонуть в твоих духах...
Поговорим о пустяках...
Как после выпускного бала
Мы на рассвете целовались,
и мир был наш, и мы смеялись,
и ты - вся в лентах и бантах...
Поговорим о пустяках...
Про ВУЗовский вступной экзамен,
твои шпаргалки под чулками,
что брал дрожащими руками,
и про чумной туман в глазах...
Поговорим о пустяках...
Ну, а о чём ещё ? О важном?
О том, что ты выходишь замуж,
но мы останемся друзьями ?
Ой, я спешу... Прощай... Пока.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335697
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.05.2012
День торжественный... и радостный, и грустный.
Не отмечен он никак в календаре.
Почему ж тогда переполняют чувства,
почему же в школу мы идём скорей ?
Потому, что в этой школе ждёт Учитель нас,
педагог на высочайшем самом уровне,
и сегодня мы хотели бы почтительно
поклониться в ноги Стелле Артуровне.
Потому, что очень важную ступеньку
повезло перешагнуть нам вместе с Вами.
Будут завтра - гимназисты наши дети,
что вчера ещё пришли к Вам малышами.
Пусть сегодня очень грустно нам прощаться
с Домом, где оставят дети наши... детство,
но мы знаем, что мы будем возвращаться,
каждый день прошедший вспоминая... сердцем.
Вспоминая, как на бал 8го марта
все мальчишки превратились в джентельменов,
и такими оставались после старта
и до финиша весёлых КВНов...
Вспоминая на природу все походы,
танцы, конкурсы, и песни по дороге,
Дед - мороза со Снегуркой в Новогоды,
симпатичного, незлого Водяного...
Сколько сердца нашим детям Вы отдали !
Сколько такта, и терпенья, и заботы,
несмотря на чью-то там неблагодарность
отдавались до остатка на работе !
Старт прекрасный наши дети получили.
И в Гимназию пойдём мы шагом бодрым !
Потому что мы в Четвёртом "А" учились !
А четвертый "А" звучит - все знают - гордо !
............................
Мы сполна Вам за всё отплатить... спасуем,
хоть навыворот вылезть из шкуры нам...
Благодарно склонясь, лишь руку целуем
Вам, любимая Стелла Артуровна !
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335620
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 07.05.2012
Потемніло сонечко...
День усмішку стер...
У моєї донечки
хом*ячок помер.
Очки слізьми сповнені,
скінчене життя,
зайчиком під ковдрою
плеченьки тримтять...
Горе справжнє, тяжкеє,
горе на весь світ,
і не знаю, батько, я:
як тут захистить ?
Що, сказать - "Велика ти" ?
"Ні про що ридать" ?
Із обіймів випустить?
Може, настидать?
Може, треба так сказать:
"Це дрібниці, сміх,
в світі я не зможу сам
захистить усіх.
Та і ти, як виростеш,
можеш на шляху
стріти і немилості,
і біду лиху.
Треба перейти крізь те:
світ жорсткий і злий.
Плачучи, не виросте
паросток малий."
...не сказав ні слова я
з того, що хотів...
Бо відчулось, що твоя
щирість почуттів
Важливіша розуму...
Важча каяття...
Глибша за любов саму...
Лиш вона - життя.
Тож не буду я тобі,
донечко, повчать,
краще - сісти поряд, і
тихо обійнять...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335170
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 05.05.2012
Лампа горит над столом...
Сонно шуршат чертежи...
Ты не бреди напролом -
сам себе правду скажи.
Жаль, был недолог тот ад,
но не грусти о былом -
счастья того не догнать,
ты не бреди напролом.
Дважды войти не дано
в реку, что нас унесла.
Не опускайся на дно:
в лодке найди два весла
и возвращайся в себя...
может, далёк будет путь,
но - уж такая судьба:
счастья того не вернуть.
Лампа горит... Тишина...
Пропасти тёмных углов...
Видишь - тебе не нужна
злая такая любовь.
Ты ведь любил - за двоих,
ну а страдаешь - один...
Только печали - твои.
Зря, значит, счастье - делил...
Но не жалей - всё пройдёт.
То, что ты отдал - твоё.
Спрятал тоску - пропадёт.
Надо не трогать её.
Надо. Прости и забудь.
И помирись сам с собой.
Счастья того не вернуть.
Надо. Пиши курсовой.
Помни: сквозь звёзды, сквозь тьму,
с неба, иль с чёрных глубин
счастье вернётся к тому,
кто в самом деле любил...
январь 1995г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329588
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.04.2012
Що, зацікавила лиш назва ?
Чого зайшов, розвісив вуха ?
Скажу відверто і відразу -
тут мова не про ТУ порнуху.
Собі ми вибрали "начальство",
Воно клялось народ любити,
і Україну повсякчасно
від всіх напастей боронити.
Про Україну вільну, нову
народ вже мріє п*ятсот років,
Та що отримали натомість ?
Нас "люблять" раком, потім боком !
Коли ти Ореш, як волами,
і день і ніч, аж очі пухнуть,
А у Тігіпка діаграми
що все ніштяк - оце порнуха !
Як соромлЯться твої діти
в своєму дранті йти до школи,
А ти не можеш пояснити
Чому ти так "працюєш кволо" ?!
Коли ти вже міркуєш зранку -
чим завтра їх нагодувати,
Азаров інженерам радить
Побільш картоплі засівати ?!
Коли в країні жити страшно,
коли ми всі в багні по вуха,
А в Межигір*ї гольф і яхта -
Оце, я вам скажу, порнуха !
Коли бандити гроші мають,
і суд, і прокурор їх слуха,
а в вас "законно" забирають
батьківську хату - це порнуха !
Коли твоя старенька мати
боїться визирнуть із двору,
щоб джипові не "заважати"
коли в кабак летять мажори,
коли нема куди подітись,
коли менти - ще гірша банда,
і краще з ними не зустрітись -
оце і є порнуха, брате !
Ми люди чи вже стали скОтом ?
Все ж люди ? То скажи, мій брате,
Чом дозволяєм цій мерзоті
Порнографічно керувати ?
Чи є в нас совість, честь і гідність ?
Чи гречка й молоко згущене ?
Чи ми дурні, тому що бідні ?
А бідні, бо дурні, напевне ?
Ми маєм досвід, та дипломи,
є розум, на руках мозолі,
але не можем все одно ми
хазяйнувати в своїй долі!
Коли пузатий райначальник
без хабара не дасть дихнути,
та ще й життю тебе навчає -
то може час вже схаменутись ?!
То може вже порнухи досить
в Шевченковій Вкраїні милій ?!
То може, двадцять років посту -
Це забагато й вже несила ?!
Спитай у себе і у Бога,
що скоро знов для нас воскресне,
чи на таку собі дорогу
ти сподівався ? Тільки чесно !
Наважся на своє питання
від серця відповідь відчуть.
Не зрадь батьківські сподівання.
Є бюлетень. Є вила. В путь !
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329250
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.04.2012
Где ты ? Вернись ко мне,
и я тебя приму...
А знаешь, почему ? -
Мне грустно одному
в пустынной тишине.
Где я ? Из темноты,
со звёзд на небесах
я слышу голоса,
но что хотят сказать -
не слышно с высоты.
Зачем мне этот рай ?
Сплетаются тела,
душа с душой сплелась,
но слиться не смогла...
Как видно, не пора.
Зачем мне этот ад ?
В глаза твои гляжу,
но там не нахожу
причин, чтоб по ножу
идти к тебе назад.
Зачем вопросы мне ?
Чтобы найти ответ.
Хочу увидеть свет...
но выхода здесь нет -
есть лишь пролом в стене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329196
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.04.2012
Гулкая тишина...
Мутный, дождливый рассвет...
Может, пришла весна,
ну а быть может - нет.
Грустно, тревожно мне,
словно приснилась печаль,
но не внутри, а вне.
Секира вне палача.
Эхо от топора.
Мутная кровь на песке.
Снова вставай, пора.
Снова забудь о тоске.
Грустно, я так устал...
только - не видел я снов
и в облаках не летал
очень и очень давно.
Серость, промозглый мрак
в душу стучится мне.
Может, весна прошла?
Может, не быть весне?..
Просто самообман.
Просто проходит восторг.
Повод сойти с ума,
стать ураганом, звездой
и закружиться всласть
с вихрем опавшей листвы,
с неба в море упасть,
и не сносить головы,
чтоб возродиться вновь.
Чтобы начать с нуля.
Это бывает весной:
нет витаминов, мля... :)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328992
рубрика: Поезія,
дата поступления 09.04.2012
посвящаю моему любимому
поэту Афанасию Фету
Свет проснулся. За сереющим рассветом
потянулись в небо полосы тумана.
Ветерок, как сонный выдох великана,
в молодой траве зашевелился где-то.
Горизонт пронзая, лучик шаловливый
молодого, новорожденного солнца
промеж веток пробежал нетерпеливо
и ударил тихо в милое оконце.
Что ты дремлешь? Просыпайся, дорогая!
Грянет день, придет пора давать ответы,
а пока - как будто жизнь совсем другая,
и как будто знаю я её секреты...
И как будто знаю я, что я не болен,
просто напрочь марафоном обессилен,
я без памяти бежал в траве, по полю,
а очнулся - всю траву давно скосили...
Позже помню - сквозь метель бежал, по снегу,
оглянулся - грязь, и снег давно растаял...
Жизнь замкнулась в этот сон во время бега,
и проснуться - будет штука не простая...
Но сейчас, когда зрачки затмило солнце,
притворюсь - ка, что я снова глуп и молод,
и сыграю, что мне всё легко даётся,
и представлю, что исчез на сердце холод...
Я глаза открою новому рассвету!
Грудь наполню вдохом воздуха густого!
Я к тебе, как век назад, приду с приветом,
рассказать, что наше солнце встало снова!
Я взгляну тебе в окно лучом весенним,
Зайчик солнечный щеки твоей коснётся...
Приближается Христово Воскресенье,
Пусть же и любовь
воскреснет
и вернётся!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328976
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.04.2012
Не спится почему - то...
не знаю, почему.
Я встану на минуту
и в гости дождь приму.
Он глухо барабанит,
скребётся под окном,
сказать он хочет, знаю:
"всё это было сном..."
Ну что ж, входи, бездомный,
я распахну окно -
садись на подоконник,
поговори со мной.
О том, что не случилось,
и что придумал сам,
чтоб капли - горечь смыли
с мечтою пополам.
А я - присяду рядом
и выставлю ладонь -
всё капли, капли, градом,
как горе за бедой
мне на руку садятся,
бормочут о своём...
Любовь, давай прощаться.
Всё это было сном.
Я сам во всём виновен.
Уж слишком сильно я
хотел тепла родного
в морозы февраля.
И вот - ты мне приснилась.
Я верил этим снам,
ведь мне так нужно было,
чтобы пришла весна.
Теперь - ноябрь и лужи,
и льёт с небес вода.
Нам не дано нарушить
небесный календарь.
В душе опять - морозно,
глаза твои пусты
и далеки, как звёзды.
Как жаль, что ты - не ты...
Лицо подставлю ливню:
когда сверкнёт гроза,
пускай не будет видно -
где дождь, а где - слеза.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291926
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 09.11.2011
Якось, проходячи майданом,
я мимоволі зтишив хід,
заставши "захід виховання"
від товариства "Антиснід".
Це транслювалось і в етері
(бо ж спонсор - благодійний фонд).
Навкруг - в хустинках "волонтери",
в хедлайн запрошений "бомонд".
Там "волонтер" - огидний дядько
"безпечний секс" пропагував,
навіть школярочкам - дівчаткам
презервативи роздавав.
"Беріть, кричав він, безкоштовно!
Це - стиль новітньої доби!
Життя своє смакуйте сповна!
Вам - з яким смаком вироби?"
А потім, на моє прохання,
він дуже радо розповів:
це - для духовності й моралі
у молоді і школярів.
Так, це, звичайно, надважливо,
але хотілось запитать:
може, замість презервативів
задарма книжки роздавать?
Зробити хочуть з нас скотину...
Щоб запрягати налегку,
нам тулять смак презервативів
замість художнього смаку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291925
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.11.2011
Сиреневый свет...
Дрожащий рассвет
на скорбные камни
росой упадёт
и тихо придёт,
тревожный и странный.
Разбужена мглой
и болью былой
завоет, заплачет
нагая земля...
сереют поля,
уходят удачи.
Увядшим листом
мне шепчет "потом..." -
унылая осень.
"Нет, нет, не сейчас" -
дожди шелестят
а ветер - уносит
и шепот, и крик,
и отблеск зари,
и взгляд запоздалый...
Сиреневый мрак
замерз на губах...
Уже не растает.
*психологи говорят, что сиреневый цвет обозначает сильную привязанность к вещам, людям и образу жизни. Именно по этой причине, люди, любящие этот цвет, очень тяжело переживают расставание. Для них это – «маленькая смерть».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291683
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 08.11.2011
Як не встигаєш - не чекай.
Ти перспективна, швидкоплинна,
А я - в любові по коліна...
Тікай.
Як не чекаєш - не люби.
Ми раптом - не одне, а двоє,
А я в коханні вже по пояс...
Добий.
Якщо не любиш - то покинь.
В очах заклякли сині тіні...
Ні, не волошки сиротинні -
Полин.
Якщо покинеш - то пробач.
Мені не варто сподіватись,
хоч серце ладне розірватись...
Не плач.
Якщо пробачиш - не питай,
чи я тебе кохаю й досі.
Адже ти маєш бути зовсім
Не та...
Як не встигаєш - не чекай.
Навіщо манівці потворні ?
Сторінку разом перегорнем -
і край.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291682
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.11.2011
Какие - то странные вальсы
кружат в голове.
Твои отстранённые пальцы
лежат на траве.
И скомкано серое небо,
и брошено вспять,
безумным я, кажется, не был,
а всё ж - не понять:
зачем я казню себя снова ?
Блуждают глаза...
Как за соломинку - за слово
вцепиться. Сказать.
Быть может, я просто жалею,
жалею себя
и мысли о смерти лелею,
о жизни скорбя ?
Так просто - упасть, разрыдаться
в траву, в тишине,
и саможаленью предаться
забывшись во сне...
А если - кипящие вены
завяжешь узлом,
и с места - в галоп, до пены,
отчаянно, зло,
А если - в проржавленных нервах
пружиной стальной
взорвётся свирепость тех, первых
пещерной войной,
когда на себя, ощетинясь,
до крови в клыках,
я брошусь - как древний афинец
с кинжалом в руках -
тогда я жалеться не стану,
я вырежу прочь
пускай - вместе с сердцем, ту рану,
струящую ночь.
Тогда - не услышу я сплетен
летучих мышей,
не тронет ресниц моих ветер
глухарных глушей,
не глянут в глаза мои звёзды,
умолкнет прибой...
пойму, что не нужно и поздно
бороться с тобой.
Я буду суров и всесилен,
по праву - жесток,
меня ведь - под корень скосили.
Вновь вырос. Как смог...
...Но всё - таки странные вальсы
звенят у висков.
Уж лучше - отправлюсь скитаться
с подружкой - тоской.
Ещё незнакомые пальцы
быть может, опять
на струнах души моей вальсы
мечтают играть ?..
Тем пальчикам, трепетно - юным,
оставлю в глуши
подарок: остывшие струны
разбитой души.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291315
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.11.2011
... Ах, пустое, всё это я уже слышал. Человек всегда мечтал летать. Самые умные знают, что у них нет крыльев, и потому глупцам, которые всё еще хотят осуществить эту мечту, один путь: полжизни карабкаться вверх по серому снегу одиночества, обнимая хмурые скалы будней, чтобы однажды, найдя тот самый, единственный, нежный и хрупкий цветок, замерзающий меж камней, разжать эти холодные объятия, сорвать этот холодный цветок...
И насладиться радостью полета, согревая лепестки своим дыханием, радостью полета в пропасть, на дне которой - всё тот же серый снег одиночества, а ещё - черный, морщинистый лёд разочарований. А потом - снова вверх, оставив на сером снегу кусочек сердца.
Там, там, где скалы пронзают облака, уже проклюнулся из расселины крошечный, бледно - зеленый, дрожащий росток, и если ты поспешишь, несчастный, то может быть он успеет расцвести для тебя. И забирайся повыше, безумный, повыше ! Может, в этот раз полёт не закончится падением, может, тебе повезёт умереть от счастья, всё ещё чувствуя крылья за спиной... и понять, что падший ангел - это просто человек, который не боялся летать.
Ну что ж, в добрый путь, отважный одиночка. Я знаю, тебя не удержать охапкой тихих полевых васильков, ведь там, в вышине, у самого солнца, где живут тайны, переливаясь в каплях росы искорками вечности, где зреют тяжелые складки мумиё, накапливая мудрость тысячелетий, уже родилось величайшее чудо во Вселенной, родилось и ждёт тепла твоих ладоней...
Стал реальным радужный сгусток обезличенных желаний, предрассветных снов, размытых видений в мартовском бреду, и появился он, как золотая рыбка, пойманная в океане подсознания. Вызывающе - робкий, потаённо - величественный, отрешённо - восторженный горный эдельвейс. Он удивлён своим одиночеством - ведь где - то должен быть ты...
Торопись же. Вперёд и вверх. И до встречи здесь, внизу, на обломках чёрного льда, припорошенных серым снегом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291307
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 07.11.2011
Грустно. Больно. Страшно.
Не хочу.
О любви вчерашней
не кричу.
Пусть на глотку давит
изнутри -
не добавит яви
этот крик.
Каждый день всё тот же,
дождь с утра.
У меня, похоже,
всё "вчера".
И хотя я в норме -
гладко брит -
это только форма.
Сердце спит.
Глупо. Зыбко. Сложно.
Не могу.
Скрыться невозможно.
Не бегу.
Накрывают снова
с головой
те же всё три слова -
я не твой.
Время - всё не лечит.
Ну и пусть.
Та же всё при встрече
Ноет грусть.
Мне нельзя вернуться
во "вчера".
Не хочу проснуться,
но пора.
Пусть во сне, всё том же,
ты со мной -
утешаться ложью
и виной
глупо, безответно,
если я
знаю, что теперь ты
не моя.
Да, пора проснуться.
Да, пора.
В "завтра" оглянуться
из "вчера".
Зеркалу я горько
улыбнусь
и, хоть ненадолго,
но вернусь.
Поглотит людская
толчея.
И опять представлю -
занят я,
куча дел, работа
и друзья
не напомнят, что ты
не моя.
Да, я жизнь такую
лишь терплю.
Больше не рискую -
не люблю.
Как живу ? Умею !
Может быть,
Лишь назло тебе я
Буду жить.
У меня всё будет
хорошо !
Посмотрите, люди,
снег сошёл !
Посмотрите, тают
облака,
школьники валяют
дурака,
Солнце светит ярко
в вышине
сказочным подарком
всем и мне...
Почему ж так тошно ?
Тяжело ?
Это тоже в прошлом -
жить назло,
жизнь и так, и эдак
теребя...
Пиррова победа
у тебя.
Да, тобой я брошен.
Жест красив.
Как проехать бомжу
на такси.
Быстро и удобно,
только вот
неправдоподобно...
и не в счёт.
Ты привыкла слишком
напрямик.
Жить, как будто пишешь
черновик,
хочешь слишком много
от судьбы
и всё ждёшь другого
"если бы"...
Что ж мне - плакать вечно
По судьбе ?
Жаль любви, конечно,
но тебе
я мешать не волен -
не в упрёк -
жизнь пройти, как поле -
поперёк.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291292
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.11.2011