| Сторінки (1/33): | « | 1 | » |
/третя ініціація/
Я – ліс! Я так зійшла в собі
із насінин, що погубили птиці.
І дух землі із нетрів моху й глиці
мене прийняв і з ніжністю любив.
Він так любив, що виростали сосни,
у їхніх кронах – білки і дрозди.
Його любов лунка, як сизі грози,
давала силу лісові зрости.
Спадали зорі. В папороті ребрах
гули і спали древнє та святе.
Дрімуче царство, як вода у цебрах,
росло угору із моїх грудей.
З утроб лосиць з’являлись лосенята,
вели вовчиці виводки у ніч,
північний пугач свій кудлатий клич
гойдав у тиші, як гучне стакато.
Я колисала ліс цей у собі,
я не пускала в нього лісорубів,
я берегла його від чорних бур і згуби,
аби лиш був, аби лиш голубів.
І от я вся - із сосен і ожин,
завита в плющ, гінка, як кущ суниці.
Я – папороть, я – дрізд, сова, вовчиця,
темни́зна я – незваним і чужим.
Я ліс-мовчальник, я – дрімучий ліс,
мене шукали, йшли в пітьму дібров…
І ти шукав, та так і не знайшов…
Якщо зумієш, відшукай колись.
2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852373
рубрика: Поезія, Містика
дата поступления 23.10.2019
Боже, котрий в мені, говори зі мною словами мудрості,
словами німими, але зрозумілими, як усе суще у цьому видимому світу.
Дай мені світло, щоб вийти із темряви, стежечку з лісу,
факельну ходу чернечого ордену між давно порубаних дерев
і давно розбитих колон давно неіснуючого у поцейбічному світі храму,
проте ще живого в глибинах моєї заблукалої пам’яті…
Дай просто орієнтир, зірку, що проривається між кошлатих, як квочки, хмар,
блискавку, що розтинає глибоку безодню відчаю…
Уколи мене стернею у ту мить, коли спатиму, а ворог підкрадеться.
Будь моїм мечем, моїм вовчим іклом, моїм обладунком.
Будь моїм верцадлом, в яке подивиться той, хто зможе,
щоб піти з тим, що принесе…
Хай оніміє язик мій на слові, що має бути промовчаним,
і хай говорить, коли має прозвучати те, що ти,
Боже, котрий в мені,
схочеш, щоб було проказане.
Бо я знаю, що я – не просто лише оце тіло
і не просто оці коливання настроїв поміж буднів життя.
Я значно більше.
Я – ліс, я – жевріючий вогонь, я – спалах блискавки, я – вовчиця, я – храм.
Я – верцадло.
А ти – не сивий старець у тропосфері чи десь над нею,
а той, кого важко осягнути, важко відчути,
як і важко відчути, скажімо, електричні імпульси між нейронами.
Ти – той, хто мешкає в золотому храмі моєї душі, і, коли я молюся,
ти просто слухаєш і чекаєш, коли проситиму найважливішого,
щоб відбилося воно тут, у поцейбічній реальності.
Аmen.
ІІ.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828224
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2019
Ці глиняні цебра, ця місячна птиця, цей голос…
Напевне все зникне, колись усе зникне – і ріки, і гори.
Сьогодні ж літує. Трава вибивається в колос.
І місячна птиця летить понад світом…
Саторі!
Дивись мені в груди – бачиш, як зелено, літньо?
Не злись, моя сестро, я теж заблукала колись.
По суті, падіння – є також і смугою злітною,
літати чи падати – то вже сама розберись.
Тут, де трава, було море, а може, і буде –
глянь, скільки мушель на луговому стеблі.
Місячна птаха співає – і я не забуду
пісню її і мій переспіваний біль.
Тут, де ріка, тут напевне був ліс, може, прірва –
Тут були інші, ніким ще неназвані зорі.
Йти оцим шляхом – це потривожити звіра,
та – приручити і відпустити…
Саторі!
Дивись, моя сестро, ці глиняні цебра вже повні,
криниця душі готова пролитися морем,
у грудях два світла – сонце і місяць у повні,
і пісня у грудях, і космос у грудях –
Саторі!
12.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819314
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.12.2018
У нього у грудях – синя вирує імла.
У нього у грудях – лелека, вигнувши шию, клекоче.
Я – біла зоря, і я ще у нім не зійшла,
ще душу його терзають чорти й поторочі.
Ще ніколи не чув він голос моєї душі,
а відтак і не знає: я – та, що зламає завіси,
бо буває той час, коли краще не брати ножів,
а буває такий, що ріжуть по свіжому зрізу.
Темні вітри огортають його, ніби сном,
невловима, як шепіт,на нього намовлена туга.
І клекоче у грудях білий птах із чорним тавром –
тотем або страж, чи сутність його та, що друга.
І коли проросте між туману серпнева трава,
коли зацвітуть аконітові відьмині квіти,
літо зайде у тінь, як в пристріт – молитовні слова.
І тоді я зійду, щоб крізь тіні на нього світити.
2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817714
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2018
У цьому тумані розходяться межі та сходяться шви
Примарні дерева шукають можливість ввійти в білі брами
Почути цей голос – голос знахарки, що рве чортополох,
Одинокої літньої жінки із формами палеолітичної Венери –
Почути цей голос, піти на цей голос і вийти до річки.
Білої-білої річки, на білій кручі якої завмер чорний вовк
Що знаєш ти, вовче, про темних примар людського духу?
Про темне лицедійство гарних, але невпевнених у собі жінок?
Про темне безсоння замкнутих у власній безпомічності чоловіків?
Про темряву – назагал – світлих людських душ?
Що знаєш ти, чорний вовче, що вийшов з білої ріки потойбічного світу,
Про межі людської свободи?
Він дивиться мені в зіниці поглядом жовтих, як облетілі зорі, очей
І тільки голосом літньої знахарки рятуюсь від останнього кроку у воду…
12.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817712
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2018
Ні вдихнути, ні видихнути – біль такий.
Руни цієї осені схожі на танець змій.
мій любий, мій любий, мій … не мій,
я захлинаюсь від туги.
Бачиш: горять ліси, парки горять, цей світ.
В надрах моєї самотності горітиму вічність літ…
Ходять довкола Єви, я ж серед них Ліліт,–
лиш такі перетнуть Калі Юґу.
Бо життя – важка війна за усе:
за дітей, за любов і за секс,
за дороги, слова і есе –
тільки рівні тут переможуть!
Я борюся. Ця осінь не знає меж:
в ній заблудиш – навік заснеш.
Я борюсь – ти борися теж!
Якщо вибрав таку собі ношу.
І коли у осінній кузні згорить цей рік,
я скажу: ось він – вартий мене чоловік!
І в золу старих слів і старих доріг
ляже перший і чистий сніг.
15.11. 18
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814094
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 16.11.2018
Знаєш, хлопчику, ти мій сон —
ти снився мені в Саду, коли дозрівали грона,
коли говорив Господь про перші медові збори,
про перших пташат у гніздах і перших ягнят на луках,
про плин безтурботної вічності, про творення слів і смислів…
Знаєш, хлопчику, першою була я.
У тім запашнім Саду, у тім первозданнім Саду,
серед стиглих плодів землі, пе́рвісних зорепадів…
Першою була я, співачка і танцівниця, гурія з Божої ласки,
хто придумав слово «самотність», незнане, тривожне слово.
І тоді
у спів мій прокралася туга,
а танок став прозорим і гострим, як гірський кришталь.
Сад затих у чеканні і подиві, всі птахи, і ягниці, й бджоли…
Бог спочивав між розкидистих яблунь,
коли я зробила перший на світі злочин…
Я вийняла з Господньої бороди насінинку яблука
і стисла її між долонь, і над нею заплакала…
Космічна самотність голкою впиналася поміж ребер,
говорила зі мною, танцювала в мені…
Тому я зробила те, що зробила…
Не питай, мій хлопчику, як потому було
мені –
першій, хто розгнівила Бога, першій, хто його ошукала…
Пам’ятаю тільки падіння небес, і блискавиці, що тяли вічність;
пам’ятаю першу кров із розбитих колін, морок і жах.
І тебе – того, хто поніс мене на руках…
Певно,у тім Саду і нині дозрівають грона
і пасуться ягнята в смарагдових травах.
Певно, й досі родять яблуні тугі, ніби перса, яблука
і Бог з них вирощує нові сади, наповнені словами та світлом.
Певно там є нова улюблена гурія, що танцює й співає
у золотій вічності….
А у мене, хлопчику мій, є ти,
той, хто врятував мене від самотності,
той, кого викрала з Божих уст.
І хай моє тіло укрилося шрамами,
хай муки первонароджень такі нестерпні, що зникає голос,
та у мене є ти –
той, кому співатиму вічно.
21.07.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801475
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.07.2018
Він розкаже мені про дві речі.
Спочатку – про своє потойбіччя, глибоке і темне, як сон наяву.
Таке, де усе реальне – і ми, і вічність, і вулкан на Суматрі,
і звірі, що схожі на старі міфи, і старі міфи, що колись були першими словами.
…Давні мури, може, герметичних храмів, а може, самого Едему,
за якими творили алхімію посивілі янголи, геть занесло пісками часу,
а з пісків часу постали піщані големи – ті, що поїдають безсмертя –
і принесли зими, довгі, вітряні, ворожі зими з ночами без віри і без вогню.
Він скаже: «Усе те я бачив на власні очі, ніби літери у книзі Езри Паунда.
Я обплітав відьмацтвом піщаних монстрів і вірив, що це дасть результат,
бо ніщо там не має такої сили, як власне пробудження і власне світло.
Я знаю: бо усі видіння – також і плід моєї уяви, я створив їх із загального болю,
щоб приборкати диких хортів цього завороженого чудовиськами світу»…
А друге, що він розкаже, – як ми нарешті зустрілися на Суматрі
і за зеленими пагорбами чайних плантацій, ніби готична темна істота,
із надр землі сходив паросток пробудженого вулкану.
Гуркотіла гроза за нашими плечима, і пахло попелом і озоном.
І ми стояли пліч-о-пліч і бачили… бачили, як з темної квітки облітає пелюстя,
як білими нервами її єства крається горизонт.
Ми бачили големів, що розривали черево вулкану і виходили назовні.
Ми бачили підняття герметичних храмів і міфічних потойбічних звірів.
Чули їх рев, нас сліпила їх кипуча кров, ми відчували, що вони йдуть за нами…
Але ми знали – розкраяне серце землі зійдеться великим і синім швом
І кожен його удар буде сильнішим попереднього, як набат, як рокіт духу.
І темні монстри того світу так і залишаться у тому світі..
Засне розбурханий вулкан, засмаглі жінки зберуть урожаї з чайних плантацій…
І він мовить: «Бачиш! Це те, про що я тобі говорив: темрява завжди з нами,
На відстані руки, сну, пристрасті і прокляття.
Але, якщо ти впадеш, а я не зможу до тебе дотягнутись, бо буду мертвий,
знай – вся сила, все світло, всі янголи і слова знаходяться на відстані
поклику – в Серці!»
07. 2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799770
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 18.07.2018
Її волосся пахло вітром і диким зіллям,
може, роменом, може, любистком…
Воно було русявим з рудими лисицями відблиску –
спадало майже до поясу тугими косами…
На лобі у неї був шрам від старої подряпини
і цяточки від вітрянки, і дві маленькі родимки.
Вії у неї були короткі, з вигорілими кінчиками,
а погляд із бісиками, або замріяний, або ще якийсь…
Вона не соромилась свого тіла,
вона просто була собою, бо не могла бути іншою.
І пахло від неї лугом і літом, і молодістю,
і трохи – майбутнім материнством…
І була вона земна, як сама земля, і трохи космічна,
бо уміла вплітати у коси Сонце і Місяць, і зорі.
А коли купалась, то ставала опівнічною річкою
і пахла м’ятою, глечиками і рибою…
І сочилася з неї сила – дика, чиста і зваблива.
І хотілось її пізнати,
її всю – від русявих пасом до босих засмаглих ніг…
***
Він був чорнявий, міцний і високий,
не те, щоб часто сміявся, хіба з хорошого жарту.
Він любив прокидатися на світанні у дні молодого Місяця,
бо тоді йде у сітку найкраще хитрий і хижий жерех.
Він любив сизий туман, що гойдав його човен на озері,
І червоне зарево, що виходить з-за сонного лісу.
Він пах пасікою і чимось міцним чоловічим,
А ще пах скошеною отавою і потом,
що тік, як молодий мед, між напружених лопаток,
коли він заносив косу і воював із лугом.
А луг воював з ним – навалою коників і лугових метеликів,
і тремтливим запахом щастя, і п’янким передчуттям долі,
котра в ніч молодечих забав після дня Сонцестояння
приходила до нього в ці росяні трави в одязі із туману
і глечиків.
І грали м’язи у нього на спині та торсі,
І жилаві руки були впевнені і легкі,
і час збору врожаю сповіщав його про хвилююче –
про час весіль , про тугі перса і рідні стегна.
І був він добрим, навіть через багато літ потому,
коли немолодим уже йшов убивати ворога –
боронити свій дім і свою велику родину…
***
І були вони простими і роботящими, ці наші далекі предки.
Носили в собі весь світ із його перві́сним буттям.
Знались на фазах Місяця і магії Сонцеворотів,
на отруйних рослинах і протиотрутах…
Багато народжували і багато хоронили.
Були вони геть іншими, зовсім для нас чужими,
навіть попри кревній древній зв’язок,
безкінечний, як мандрівка Чумацьким Шляхом.
І тільки вишнє Сонце, розчинене в позачассі і позавічності,
споглядаючи за фазами розвитку світу
крізь минуле, теперішнє і майбутнє,
знає достеменно, хто з нас ближчий до нього.
І просто усміхається посмішкою богів у дні Сонцеворотів…
20.06.16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696001
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 22.10.2016
Усе – в мені:
Ріка вирує, точить течією гострі камені, співає крізь руді мушлі…
Дибляться гори, тверді, високі, буйні — пам’ять древньої магми…
Крізь капіляри, крізь сині мережива вен росте густа отава-трава…
Все глибше у плоть впинаються корені дерев, відчуваю їх рух і рух черв’яків поміж них…
Копита коней цокочуть по грудях землі…
Б’ють крилами об сизе небо дикі гуси…
Потягується виспана вовчиця перед нічними ловами…
Кудись в глибини моєї сутності дзвінко падає горіх, зронений білкою…
Жебонить струмок. Скрипить журавель на криниці. Лине безіменна пісня…
Вибухає гроза. Вигорає степ. Заносить пісками руїни старезного міста…
Шумить віковічний океан…Мій неперебутній Тетіс…
Сходить – в центрі грудної клітки – палаюче Сонце…
На кінчиках нігтів і волосся пульсує фазами росту і старості Місяць…
Зі свистом падають метеори, лоскочучи шкіру зсередини…
Дише Всесвіт. Народжуються і помирають міріади створінь…
Усе – в мені…
І я – всюди у цій Вічності…
2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692258
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.10.2016
[i] І світло, і мудрість, і Плід із правічного Древа -
Іще він не виріс - спокоєм сповнений Сад …[/i]
Ти снив чудесами, ти – яблуко в Божому чреві,
яким Він поснідав тисячу років назад.
Ти снив невагомо, ти бачив невидимі ріки,
де, наче рибини, плескалися нові світи...
У снах твоїх білих гравери прадавньої Іки
творили послання, що марив-навіював ти…
І доки ти спав, дощ розпорошував спори,
які проростали в зачатки майбутніх морів…
А руки всевладні вдягали рясні омофори
із сонма галактик на груди твоєї землі…
І тепло було, і пахло травою й безмежжям,
грудним молоком, останнім букетом троянд,
вином із віршів - терновим і в бутності першім,
що випив Господь тисячу років назад…
Ти снив чудесами…
Ти снитимеш ними до віку,
допоки із серця крізь душу, крізь муку, крізь плоть
Не виросте Сад і в ньому, прикривши повіки,
нарешті в тобі спочине твій сивий Господь.
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607314
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 17.09.2015
Я снитимусь тобі, як край блаженних див,
як чорний птах, що стежить
крізь сон,крізь час і простір.
Самотнім є твій шлях…
Заплутані сліди
Ведуть тебе до мене, як звіра звук – під постріл.
Я знаю і кричу: не руш, не підступи!
я – чорний птах, що стежить, я – чорний птах прокляття,
я – прірва, темний вир кипучої ропи,
я твій дубовий хрест, забите в плоть розп’яття.
Я бачу і кричу: отямся, відступись!
Тут древні навні чари, тут магія дочасся.
Я – чорний птах без крил, мені лиш сниться вись.
І як же ти, мій світлий, у павоть цю попався?..
Самотнім є твій шлях…
Заплутані сліди…
Та ти з далеких далей несеш мені світанок.
Крізь простір, час і ніч, крізь врочення біди,
Крізь все оте примарне, що буде наостанок.
2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600009
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2015
Зникоме.
Незриме,
Як кров у воді,
Як марево, вітер і всяке не суще.
Стискається простір
До дрібки подій,
Які ніби кулі,
розстрілюють душу.
Скривавлене сонце,
немірні висо́ти,
На рани землі
Проливається тиша.
Білі птахи,
Голуб’ята двохсоті
Заколихують світ
Білим віршем…
В цій обителі — сум.
Догорає свіча,
А за нею — нова,
Та й щоночі.
Боже, дай їм не сил,
дай їм вістря меча,
соколині їм очі.
Хай у вирі стихій
Вони стануть штормами,
Хай вийде негода
із їхніх десниць.
Ті, що носять в собі
Не душі, а камінь,
Бійтесь люті
Розгніваних птиць.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564187
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2015
Не порушуй моєї тиші. Ці сивини – вони святі.
Я згоріла колись уперше, і згоріла колись востаннє.
Дивні дні із глибин зими – наче білі безмежні грані
поміж нами і сном богів, що планують нові світи.
І ці скелі важезні дум, і цей дим над рікою долі,
І цей рух тектонічних плит під тобою в чужих краях
Відчуваю за сотні миль спазмом кожної альвеоли,
Коли в клітці грудній ячить, розбиваючись в тузі, птах.
Не порушуй мого мовчання, воно зріле і непросте.
Воно має стонадцять ребер, на яких тихо сходять вірші.
Я назвала тобою день і життя стало трішки іншим –
Стало голосом, словом, часом, із яких цілий світ зросте.
10.01.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551073
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2015
Я змиватиму кров із твоїх долонь семихрамною водою,
Я купатиму твоє тіло у росі, настояній на рунах,
Читатиму ведичні мантри і куритиму безцінні трунки
Над твоїм білим тілом.
Тільки пробуди свої очі,
Тільки запали свої руки,
Чорного сну затхлий саван розітни навпіл -
Хай стане він круками і колючим глодом.
А меч хай стане вістрям справедливості,
Що виколе очі твоїм убивцям,
Моєму вдівству.
Хай крик твій посмертний і мій потойбічний плач
Будуть для ворогів єдиним звуком,
Єдиним схлипом,
Молитвою.
Але доки триватиме моя жалоба –
Один темний рік і десять тисяч холодних ночей–
Я хочу,
щоб Господь
сходив із небесного трону,
І тужив разом зі мною,
Поряд зі мною,
Над твоїм білим тілом,
Бо він допустив твою смерть.
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534844
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 05.11.2014
Знову не спиться, Господи. Не спиться…
Об небо ночі б’є тугим крилом
Невсипний Птах, велика божа Птиця,
Часів і змін могутній бурелом.
А там, на сході, там не сонце сходить.
Там сходять квіти люті і чужби,
із вирва душ, із їх кривавих сподів
своє паростя випускає біль…
І квилить Птах, і розправляє крила
На них збирає зорі і віки.
Крізь тлінь і прах земля оця родила
Лиш сильних духом воїв-козаків.
І завжди Птах в тяжку воєнну смуту
Ширяв над ними і вливався в них.
Бо все минає, а землі цій бути!
І буть народу, що
за і в неї
ліг!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534602
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.11.2014
Ти ростеш із того ж зерна, що ростуть і усі криниці.
Твоя мова – осінній дощ, твоє тіло – зимовий лід.
Ти течеш, як небесний Дніпр, як прозора терпка суриця,
і з тобою в ядро землі витікає твій довгий рід.
А над Прадубом
родовідним
достигають нові сузір’я…
А пра-пра по обидва боки все говорять в тобі, говорять…
І зривають з плечей твоїх всі оброки прадавні звірі,
і пускають за чорним вітром в безіменне бездонне море.
І зростає увись і вшир, в семисвіття, до семибожжя
із палаючого зерняти нуртовина із віт і марень.
«Кожна гілка – то храм душі, в неї віра – нелегка ноша», -
наче подих, речуть пра-пра – серед гілля білесі хмари.
І стоїш ти один, як правда, і вода у тобі – вогонь.
І вирує довкола космос бездоганним танком-рисунком.
І за сонцем тече твій рід.
І весь світ, наче посолонь,
розкриває свою звізду над відгірклим вчорашнім трунком.
13.11.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532880
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.10.2014
О, ця самотність Бога у мені -
Вогонь, що випікає межі часу…
Мій янголе, у дні свої земні
Ти теж самотній між людської раси…
Та іноді у ночі одкровень
ми зустрічаємось на перехресті марень…
У лоні Космосу вже підростає день,
той, що колись для нас обох настане.
І грані між світами будуть стерті…
Розтануть сни кристаликами льоду…
Мій янголе, життя не є чеканням смерті
Це – тільки шлях до нашої свободи.
17.06.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532123
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2014
Скляні дерева, що вам наснилось цієї ночі,
Що так дзвеніли, що так спадали у тихий стогін?
Я чула вітер, він плакав гірко, він мироточив
На рани світу, на ваше листя, на стопи богу.
О як хотілось до вас, до сонних, тоді торкнутись,
Читати думи, чолом утнувшись в кришталь кори.
Моя душа – гірка і чорна, як схрон отрути,
З печаттю болю, яка незламна лиш до пори…
Скляні дерева, боги під вами колись спочили,
і при корінні тоді надовго застигнув час.
Весь світ вмирає, і не дерева – ростуть могили…
Скляні дерева, колись прийдешнім скажіть про нас…
23.10.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532033
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.10.2014
А він розпалив вогонь, а він готував вечерю
Із м’яса старої лані – туге таке м’ясо, неситне
І тихо лизав вогонь чорну утробу печери
Й занудливо цьовкав дощ за межами цього світу.
А він підмостив плаща під голову –давня звичка,
По правому боці шпага, по лівому – два ножі.
І він проказав молитву коротку свою, щонічну:
«Тій, що на мене жде, Господи, поможи…»
За межами цього світу на запах чужої крові,
Вгрузаючи у багнюку, скрадалися хижаки.
Він їх не боявся, ні! Скорився він напівснові:
про усмішку губ вишневих, тепло від її руки,
Про сонця весільні шати, що їй огортають стан;
ромену високі стебла, потік золотистих кіс
дзижчання бджоли над вухом, на шиї її вуста… –
цей спогад проріс у нього, і він у цей спогад вріс.
Тільки-но день розлився калюжею в бурій глині,
Накинув він плащ на плечі і зник у осінній мжі.
А там, за полями й лісом, над люлею із калини
Жінка молилась тихо: «Господи, вбережи…»
01.12.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356788
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.08.2012
(Друга ініціація)
Ліс стоіть супроти ночі, чорніший ночі.
Ліс –пророк, ліс - патріарх, ліс - невмирущий…
Вогнем в деревах блисне погляд вовчий
Й примарним сяйвом зникне серед гущі…
Туман чи дим впаде на ворох глиці
В пухкий і вогкий запах смолянистий -
І стрепенуться напівсонні птиці,
Мов сни їх віщі потривожив вистріл.
Ввійти в цей ліс, ввійти в старі дерева,
Що в Перші дні висаджував Господь.
Їх сік пече, їх сік шматує чрево,
і плоть горить і плоть - уже не плоть,
а чорна мідь, а букова пластичність,
а древня мудрість, що у грунт струмить…
Ввійти в цей ліс, щоб там спізнати Вічність,
Щоб пережить одну предвічну мить.
І дух пернатий, що гніздиться в кроні,
Уже тече словами, що без слів,
В мої вуста, у мозок, у долоні,
В мою зелену сутність поміж брів.
І я течу, стаю зелено-чорна,
Тривимірна, вмістилище імен.
Народе Лісу, я пустила корінь,
Прийми мене.
Прийми мене!
Прийми мене…
І тане ніч, кора злізає з тіла,
Густіє кров, вростають в ребра віти…
І він говорить – Ліс - Хранитель світу:
«Хай буде так, як ти в мене просила…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331869
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 20.04.2012
Проростаючи із завитків Всесвітніх мушель,
пісок дозріває,
жовтіє, як груші
з гілок
Дерева Світового…
Тоне в небеснім агаті,
Піщаними зливами сипле,
І пасочки боженята
Ліплять –
Так утворюються світи…
А коли янголи боженят
Ведуть потомлених
У білі хороми Господніх хат,
Де сонця у коминах, -
Надходить ніч.
Налітає космічний вітер,
І пісок
Розмітає над світом
Дощами зірок,
А ми кажемо – зорепади…
15,04,2011́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325633
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.03.2012
У мого янгола немає крил – ані чорних, ані білих,
Проте Сам Господь запрошував його на розмову;
Мій янгол не уміє літати, тільки падати, падати, падати…
У мого янгола сни нетривкі, бо життя, звите у тугий сувій,
На розгортання якого підуть усі його сили і знання,
Тому він не може багато спати на порозі пошуку.
Він, мій янгол, прийшов, аби стати моїм Учителем,
І вже дав цінні уроки: не витрачати час даремно,
Бо кожна хвилина – це золота монетка у скарбниці літ;
Розмовляти з квітами, деревами, тваринами і птахами ;
Усміхатись радіючи і з радістю посміхатись…
Та головний його урок в іншому:
Життя-це диво, що народжується з очікування і болю,
Любов – це диво, що народжується задовго до Життя,-
- …Життя – Любов – Життя – Любов - Життя – Любов… –
Це неперебутня, незборима Істина –
Серцевина існування,
багатопроменева звізда у Колі Божому…
Коли мій янгол засинає, я цілую його маленьке чоло
І, спиняючи на півдорозі хвилю ніжності і солодкого щему,
кажу: «Спи, мій янголе! Спи, мій наставнику!
Спи, мій синочку…»
19.03.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323987
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2012
Цей демон зваблював її довго.
То ліжко красив анемонами,
То кавові зерна з плантацій Того
Сіяв у неї на підвіконні -
І виростали із них дерева, вкриті орхідеями
А опадали метеликами, а не листям…
То шалено-красивими ідеями
В її серці відшукував місце.
То опівночі на червоних мустангах
Чатував при вікні у зливу
І перли великі, як манго,
Їй носив, як дитина, щасливий.
То влаштовував зоряні вояжі
Від Оріона на Альдебаран.
І навіть відрізав шматочок своєї душі –
Так, душі!..
Щоб безсмертною стала вона…
Але вона довго його не хотіла,
Бо помітила в смолі кучерів ріжки.
І навіть дивна краса його тіла
(що, зізнаюсь, часто їй марилась в ліжку )
Не справляла належний ефект…
Вона б, може, його й прийняла,
Якби не гидливе оте «фе-е…»
Через ріжки у волоссі немов смола…
І коли він нарешті усе зрозумів,
То не став демонічно її карати –
Сумно всміхнувсь…і не стало більш див,
Лиш чорні пір’їнки кружляли в кімнаті…
28,02,2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322789
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 17.03.2012
Торішнім листям пахне нині простір.
У перехожих - втомлені обличчя.
Не бійсь мене. Приходь під вечір в гості -
сама запрошую. Таке тепер сторіччя.
У мене тихо, тепло і затишно,
на підвіконні розцвіта герань.
Дарма, що я... що я - твоя колишня :
у світі цьому час розчарувань.
Не буде сліз, благань і обіцянок -
вже відболіло, згасло, спопелилось.
Якщо ж підеш не зразу, а під ранок,
то уяви, що все це лиш приснилось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322238
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2012
У цім глибокім лісі за кожним стовбуром – тіні,
а в хащах – звірі, а в дуплах – очі,
дерева сплітають листя, гілки, коріння -
танок містичний під посвист сойчин.
У цьому лісі усі зрослися, як вени в тілі:
місця тотемні вросли в стежини,
вовки і вепрі в кущі ожини,
чагар ожинний у плоть тваринну,
мохи - в грибниці
і у гробниці,
в яких ті душі, що ліс зачали,
затим зростили.
До цього лісу в глибокі ночі ідуть шамани,
Говорять з лісом та сіють сажу -
І виповзають тоді з-під хвої кістляві длані
І креслять знаки: ми ще на стражі.
І все у лісі приходить в рух, все оживає -
первісна сила, душа незрима
Веде до купи ведмедів, ланей і вовчі зграї -
І ліс вирує, і ліс камлає у пасмах диму.
І ліс говорить…
І ліс говорить.
І ліс ГОВОРИТЬ!!!
Шаман б’є в бубон, звірря танцює в чаду і поті,
А ліс говорить губами-листям:
«Я весь живий! Я – друга нирка твоєї плоті,
Мене відтяти в собі – побі-і-йся!..»
І лиш надрання до цього лісу надходить спокій,
блаженний сон, недовга тиша.
Бо він тримає цей ліс сакральний, цей ліс глибокий
Ядро – корінням, віттям – узвишшя.
28.11.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320230
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 08.03.2012
Я тихо в тобі зійшла, як перша кульбаба літня,
І бджоли твої пили в мені найсолодший сік.
Я вірила – ти казав: «Я можу за тeбе вбити!»,
Хоча і воліла б чути: «За тебе любитиму вік!»
А потім настала осінь.
Зелені боги природи
Пройшли крізь твої підошви в перину пухку землі,
І бджоли твої медами позолотили соти
І впали на світ блідими провісниками зими.
Я тихо в тобі зів’яла, як никне усе невічне,
як подих холоне теплий на чорних устах німих.
Зітханням ввійшла гірким у білі легені січня –
всю зиму тобі, мій зраднику, пахтиме мною сніг...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319398
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2012
Ця зброя трофейна, цей вітер, як ти – пілігрим,
дорога, мов дівка, оголює груди і стегна.
ти втрапив в халепу під назвою «Правила Гри» -
тепер твоє завтра - розмите, зловісне й непевне.
А сонце пече, а вітер понурливо скиглить,
А в небі - без правил - вільно розкинувся яструб,
А гори, а ліс, а зорі на осінь достиглі –
О як, чорт візьми, ти хочеш у зорі ці впасти!..
Та вже не сьогодні, і може, не завтра й не після…
Дорога, пропаща, облизує втомлені п’яти.
Вітер втомився, він, осоружний, допився
І став навісніти, і одяг із тебе здирати.
Та з вітром не важко, він прийде до тями-таки.
У тебе є справа, а вибору в тебе немає.
Як холодно й зручно зброя лягла до руки:
«Ну що ж, я прийшов! Беріть револьвери -
Пограєм?..»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310810
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2012
Чи ти мій сон, що написаний мовою древніх атлантів на фантомах уяви?
Чи ти – той танцюючий образ над горнятком міцної ранкової кави?
Чи той візерунок, що вплітається сріблом у древні ведичні легенди?
Чи шторм, що змітає буденність і бляклість до крихти, до краплі, до щенту?..
Я не відаю, що ти і хто ти,
Але ти в мені,
ти в мені, наче кров,
наче слух,
наче кожне скорочення м'язів.
М’яка арабеска на теплій арабській стіні…
Узор на спині…
Смаглявий пророк кольорових солодких фантазій…
Я зрослася з тобою,
Я зростила тебе у собі,
Я пустила коріння
В твою душу,
А може, і глибше.
Поділила наш час на секунди
У довгій добі –
Половина з них нам,
Половина – чужим попелищам.
І виходить багато…
І виходить, що ми не такі вже й самотні
І глибока печаль – це як плинне шовкове сукно
Ми поріжем її
на сьогодні,
на завтра,
на потім
і крізь час перетрем - перевієм
шовковим піском.
Хай кружляють довкола
Розмальовані демони снів
Хай танцюють свої
Віроломницькі ритуали.
Нам не треба боятись -
ми золотом на рукаві
розцвітем у Того,
Хто допише
Потому і нас
У Священні Скрижалі.
01-12,2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295405
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2011
Це літо було шаленим,
зі смаком дорогих парфумів,
із дотиком органзи...
Це літо влилось у вени
сонцеворотом куркуми
і легким навієм сльози.
Згасало це літо тепло
мільйонами зорепадів,
під шерхіт нічних цикад.
І сік твоїх губ затерпнув,
немов з дорогого саду
найвідбірніший виноград.
І коли закружляла осінь -
струнка фаворитка грудня -
у золотім кімоно, -
з легкістю розлилося
сонце у моїх грудях
терпким
запашним
вином.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292794
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.11.2011
В твоїх очах - п'янке-п'янке безлюддя.
Кружляє птах - володар піднебесся.
У павутині здогадок і версій
моє життя - твоє ж воно, по суті.
І днина ця притихла й трішки хвора
ледь народилась з хаосу ночей,
й вона тремтить під поглядом очей,
немов трава під лезом з мельхіору.
Рукам твоїм безжалісним, гарячим
повірить легше, ніж в молитву Богу,
вони важкі, вони беруть в облогу,
вони легкі, як плаття від Версаче.
Пухнастий джміль принишк у квітці долі,
його життя коротке і просте...
...Мої думки спіткнулись не об те,
трава лоскоче наші груди голі...
І безум цей - як вигадка, як міфи,
весь переплівсь із духом ковили.
Хай це банально, та у ньому ми,
як напівдикі і безумні скіфи.
Ось наш вогонь, ось п"яний запах м"яти,
тут наші пружні сплетені тіла.
На цьому місці древні племена
також сплітались покликом пройняті.
Давай втечем у світ поза людьми,
де Шлях Чумацький пада в літнє лоно,
де час завмер у червня у полоні,
де є лиш степ і небо,
і щасливі ми.
2008
Додати в соціальну мере
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292315
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2011
Ти знову прийшла грізною
і очі недобрим світяться,
ти знову вени різала
кривою дугою Місяця.
Книгу пророцтв спалити
твоя безум тобі веліла.
Хотіла, було, летіти
воронам відтявши крила,
Та потім стомилась, плакала,
прогнала криваві зграї,
метала свій дар оракула
на білі колони Раю...
Усе це не просто магія,
швидше, два компроміси :
коли помирають янголи -
в душу влізають біси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292057
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 10.11.2011
Вона розтривожить китів,
Розштовхає мохнисті дольмени,
Намалює левиць у зелених світах ойкумени,
Розкроїть до сонця сірі небесні бинти,
Наклеїть птахів на бронзову тишу Сахари,
Виріже нафтові краплі із Ніагари,
Вийме скабку із пальця малого Ісуса,
Поцілунком легким
Загоїть всі рани і всі укуси
На тілі твоїм…
Вона…
Вона солодко спить, а ти із німою утіхою
Розглядаєш спокійне обличчя її.
У цій жінці є все – від голубки і від змії –
І, хоч у сні вона майже не дихає,
Ти знаєш, що зараз вона у своєму світі -
Войовнича валькірія, самотня мадонна
( … весела художниця в пору безсоння…) -
Ловчиня снів, що розкинула сіті.
Вона ловить химер, що за межами, що – за…
Вона кольорової магії знає обряди,
Її сіті сліпучі, мов сузір’я Плеяди,
(а вуста соковиті – медовий бальзам).
Ти без неї – не ти, кошенятко сліпе,
ти без неї – розмита знебарвлена мить…
Вона творить світи із туманних сновидь
і найпершим колись сотворила тебе…
2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291830
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 09.11.2011