| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
Осінь...Вона самотня й кинута у прірву,
її зріклися люди й, навіть, він.
А хто вона така? -Ніхто, - ти скажеш вірно,
приносить біль і смуток навздогін
А ти задумався, чому вона така?
Нагою плоть залишує дерев.
Так часто плаче, й холодна, і чужа,
прислухайся, почуєш її дикий рев...
Бо ми зрікаємось її, так мовчки проклинаєм,
для нас вона лише брудна пора,
та гляньте в очі їй, вона свята - цього не знаєм.
Вона закохана, та ні, закохана була...
Вона кохала голос його грізний,
любила трави, квіти і одну,
лише одну, оту фіалочку малу
і цей легкий холодок скрізьний
Їх розлучили, їм це було легко,
їм не подобалась гармонія ота,
вони стояли твердо й вперто,
та ні, не вийшло, залишилася одна
Єдиний механізм розкинули на двоє,
по серці грізно лезом провели.
Душа її зробилася німою,
звивався вітер і дощі ішли...
Їх розділяє сніг, хурделиця і в*юга,
їх розділяє проклята зима,
осінній вітер наспівує цю тугу,
а ми не чуємо, бридка нам ця пора
коханню цьому всі не йняли віри
і простір, час - проблеми це не ті.
Просто заклалось так, що їх чекала прірва,
ще не змирилась з цим , осінь - я!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294709
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2011
Коли сниться мені, що ти любиш мене,
Ти на сон мій не гнівайся ,любий,
Лиш у снах має те щастя ясне.
Кожен ранок оплакана згуба…
Смерті і сон – кажуть люди,
То рідні брати!
Сон є образ мовчазної смерті,
Коли смерті може дать кращий рай,ніж у сні,
То я прагну скоріше померти…
Хоч я бачила ,любий, твій усміх у сні,
Не лякай ти мене за примари…
Після мрій чарівних прокидатись мені –
Це страшніше від всякої кари!!!
Ти мій сон – забери собі силу мою,
А мені дай безсилля розкішне,
Щоби знов, як в ту ніч, ч булла в раю!
Ах яке ж то життя буде вічне…
Та світанок прийшов, тирозтанув вже знову
А хотілось лиш крикнуть”Зажди”
Я з тобою піду, заживем по – новому
І такими щасливими будем завжди.
Ти пішов, залишив саму,
Сльози болю ранили серце.
В собі сили забути тебе вже знайду,
А здавалось тоді, що краще померти…
Нневже прокидатися час вже мені,
О ні, я хоч лиш бути з тобою ввісні.
Ти мрія моя нереальна, далека…
Без тебе я – безкрила лелека!
Лиш хочу сказати, як важко кохати…
Вже не приречена на співчуття,
Свій крик в душі здержать не можу.
В твоєму серці не відчла каяття,
Тож битися йому не допоможу…
В іншому просторі, інша людина
Мене не лякає це, власне
Я буду чекати – ти моя перлина,
Надія вмирає, а я не погасну!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294708
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2011