| Сторінки (1/27): | « | 1 | » |
Крок, ще крок, ще крок в нікуди.
Два назад, один вперед.
Позад тебе — чужі люди.
І попереду — не мед.
Заготовлені шаблони.
Що це, у тобі дефект?
А під чийні еталони
Твій точили інтелект ?
Не заміряти чарками
Кількість дружби між людьми.
Сьогодні курите на ґанку,
Завтра — топчуть чобітьми.
Їхні писані закони,
Їхні блядські правила.
Оглянись: таких мільйони,
І всі тікають з корабля.
Тихше, завше ще тихіше
В тебе власна течія.
З кожним кроком все ясніше:
Їх дорога — не твоя.
А хіба тобі уперше?
Самотужки й напролом.
Цей черговий білий аркуш
Стане знов тобі крилом.
М. Опанасенко. 01.05.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785334
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2018
Налей очередной бокал вина
И протяни в открытую, у улыбкой.
Ты, вроде бы, совсем обнажена,
Но даже тут умеешь быть двуликой.
Налей и капни чуточку отравы,
А я опять тактично не замечу.
Я вижу снова этот взгляд лукавый,
И снова я иду к тебе на встречу.
Возможно, пью в последний раз вино,
Возможно, нам пришла пора прощаться.
Возможно, нам так было суждено.
Я пью, чтобы опять не возвращаться.
М. Опанасенко. 31.03.2018
Сборник "Где же ты, Бонни?"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785333
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.03.2018
Тиха вода полумяним потоком
Рано чи пізно розтавить все по місцях.
Тиха вода, рік за роком,
Розмиває каміння в якому застряг..
Листя осіннє шаром тоненьким
Вкриє пістяву противну журбу..
Листя осіннє стежку простелить..
Стежку розстелить.. Та чи вірно іду?
Давнішні рани досі болючі
Стигнуть між метушні днів.
Давнішні рани забути не зволять
Звідки ішов і куди я хотів.
Сизі тумани, сирість осіння
Знову холодні дощі..
Сизі тумани навчать йти наосліп..
За покликом серця, і без відчуттів..
Ранки холодні. Кава зігріє.
І приведе у порядок думки.
Ранки холодні душу розбудять,
І зламати поможуть іржаві замки.
Темрява ночі тихо лякає.
Знову мурашки, але.
Темрява ночі кров розганяє.
В людях покаже гниле.
Чорна земля усіх прийме.
Знаєш, вистачить місця усім.
Чорна земля стане крапкою
В кожному клятім бутті.
Час невблаганний.
Осінь під номером двадцять один.
Час невблаганний
Все більше плодить домовин.
Але впевненим кроком, не поспішаючи,
Рушу в чергову зиму.
Але впевненим кроком, тихо і твердо,
Тепер бачу куди я іду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691003
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2016
Гортаючи людей немов сторінки
У книзі, в якій не існує закладок,
Мимоволі лишаєш над текстом мітки,
Наводячи в хаосі тверджень порядок.
Немає початку й кінця їм, бездумним.
Немає кінця й не видно початку дрібним.
А ти трать всі чорнила на чужу, блядську, книгу
Потім дадуть олівець, лиш мітки, ти вже став ніким.
Це книга, сторінка твоя вже давно загубилась.
Шукай чистий лист, між абзацами перепочинеш.
Усе що про тебе курсивом — розмилось
І цьому ніколи не буде кінця.
І ставши поетом, чи ще кимось, ти зрозумієш
Твоє життя не сторінка, не книга, на милість
Кохання - життя, що так просто не змиєш.
І білим рядном просто так не накриєш.
Та чистим папером (нехай через силу)
Безжально останню сторінку накрий.
Секунда зупинки — крок у могилу.
Гортають усіх, але ти ж не такий!
© Сапсан - Антонюк 20.10.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678428
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.07.2016
А знаєш, що мені зараз не стачить?
Шматочка тиші, чи ж бо краще шмат..
Я втомлений, або перенасичений..
Ішов вперед, коли тягла назад..
А потім сам вернув чомусь назад.
А треба було просто зупинитись.
А що душа щоденно тут чекала?
Кохання океану, щоб втопитись?
Чи може неба щастя — і на зліт?
Чи може просто Всесвіту довіри?
А потім градом критики услід.
Словами, не достойними Шекспіра.
А потім.. Нащо потім? а тепер..
Тепер це все не так уже й важливо.
Листом відвертим під закриті двері.
Востаннє. Ти вже вибач, наболіло.
І ти мені не вишлеш голубів,
Твоя адреса в серці — спопеліла.
І вогник наш журливий догорів.
Чому "бувай"? — а ти чого хотіла?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678427
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2016
Хочеться набратися сил і жити далі
Із твоїх лабіринтів нарешті це прозвучало
І хоч я взув тебе в нові.. Навіть на сонці блищали
Тобі продовжує здаватись
Що на твоїх ногах і досі чорні діряві сандалі..
Я ж зрозумію і з пів-слова
Можеш не вдаватися у деталі.
Можеш натиратися брудом,
Але чистотою серця твого
Не зрівняються навіть
Прозорі води грандіозного Байкалу..
Ти захочеш кинутись в подушку
І затопити тоску свою сльозами
Я ж принесу тобі серветку
Дарма що не справжню, але не гіршу
Вкотре сховаю її в образ уявної мами
Почнеш вкотре палити мости
І тікати темними провулками
Як один із героїв повістей Бредрері
Скажеш що милувалася хвилинками.
Збудую човен і попливу за тобою.
Попливу непомітно, коли стемніє, ввечері.
Наївна. Шукаєш виправдання. Губить тебе егоїзм.
А в тебе ж позаду і досі відкриті двері.
Ну скажи, от що намагаєшся довести всім?
Коли не можеш довести бодай щось
І в першу чергу довести це щось собі!
А я таки змушу тебе горіти, хоча все плинне
І може ніколи й не дочекаюся твого "Привіт"
І нехай уже будеш зовсім далеко, але
Десь за кордоном свідомості таки побачиш
Який яскравий таки цей світ.
М. Опанасенко © 9.06.2016
Ясі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671244
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2016
Дівчина, хлопець, дружба. Абсурд?
Я вам по-своєму зараз скажу.
Не розгубивши здоровий свій глузд
Ти намалюєш вчасно межу.
Кожен у стіни домашні пірне,
Потім, забувши зовсім про втому,
Буде вам ясним небо хмурне,
Буде солодким присмак лимону.
Кіньми повз вас пролітатимуть дні.
І поки пліч-о-пліч — лЕгка дорога.
Ти розженеш його думи журні —
Він на руках віднесе до порогу..
Промокне жилетка твоїми слізьми —
Висушить за ніч, а зранку спочатку.
Зранку букет знайдеш під ворітьми.
На двох розіп'єте чаю гербатку.
Тим гарбуза, хто на білім коні.
Поруч твій принц, і навіщо шукати.
Тільки своє заповітне "люблю"
Ти не осмілишся в очі сказати.
Дружба стрибатиме десь по краю.
Кохання почнеться — чи зможеш тримати?
Ти намалюєш вчасно межу,
А потім...
А потім приємно так разом мовчати...
Рідніше не буде. І просто дружУ.
І нащо ріднечу таку руйнувати...
Ти намалюєш вчасно межу.
Будеш щодня її коронувати..
Ти намалюєш вчасно межу..
Потім її, ненароком, загубиш..
Я вам по-своєму зараз скажу.
Вічним є те, що зачалося з дружби.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655676
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2016
Двадцяте літо, знов пекельний жар
Вогнем купає нескінченні миті.
Я б закопав в душі своїй аврал,
Й з тобою говорив про все на світі..
Прибув би і за три-дев'ять земель
Аби лиш з твого джерела напитись
Та зрозумів що там води нема..
І наче прикувало.. Зупинитись?
Чи спробувати ще пробити лід?
Товкти і так промоклими ногами?
Лиш ти думками ходиш по землі,
А я десь там далеко, за зірками..
Піски у прах порожньої душі
Помітно й за карючими очима.
Ті, що уже засипали кістки,
Я бачу, не одного пілігрима.
А я не звик пустелею іти,
Не проміняю коней на верблюдів.
Вмирати без джерельної води —
Справа рабів. А я ще маю встигнути.
Усюди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655412
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2016
Топити серцем черговий шар криги,
Коли сусіднє серце мінус 40? —
Собі черговий раз завдати кривди.
Та я уже встиг звикнуть до такого..
Один маленький вогник не врятує.
Бо не зігріти свічкою кімнату.
Вогонь у цім каміні запанує,
Лиш перестань ти вікна вибивати.
Ножі кидав не я тобі у спину.
Я вмію лиш загоювати рани.
Даруй мені довіри хоч зернину —
Взамін її нестимуть каравани.
І я не обіцятиму навічно.
Лише допоки б'ється у грудині.
Не думай, не роблю цей вірш трагічним.
Прекрасно, що горить щось в середині.
Я знов вдихну весну на повні груди.
І це насправді досить таки мило.
Я думав, загубив свого поета,
А ти його знайшла і розбудила.
Писав хтось: прагматична стерва.
А ти повториш це в свої n-надцять.
Коли тебе застане справжній холод —
Уже схолоне жар мого багаття.
(М. Опанасенко © 28.03.2016)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655409
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2016
И я готов был слушать
В уютной комнатушке,
Потерявшись меж твоих игрушек
И вникая в твою историю, душка..
Только вот уютной
Делало ее именно твое присутствие.
И я не знаю почему, но
Мне так хотелось верить
предчувствию своему..
Ощущал себя ребенком на твоем фоне,
Язык развязан небольшим количеством алкоголя.
И я, насколько мог, пытался вникнуть в твою историю,
До предела пропитанную слезами и болью..
Ах если б я мог вернуться назад
И подставить тебе свое плече..
Раскидать миллионы преград,
Чтоб не думала ты о плохом..
Ты ведь не случайный в моей жизни человек?
Если да:
Я тебе буду благодарен за это вовек..
А на утро снова на лице улыбка,
Детские шутки, вместе смотрели мультики..
Мне пришлось изведать присутствие
сильного человека,
Что поведал о своем отчаянии..
И мы собираемся, нам обоим
Надо идти..
(М.Опанасенко © 22.05.2015 23:46)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584029
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2015
Ну вот и все, прощай мой милый друг..
Теперь мы окончательно расстались.
Да и не счесть теперь средь скольких вьюг
С тобой мы крепко за руки держались..
Ну вот и все, прости меня за то,
Что мне порою не хватало силы.
Все было клёво, все, увы, прошло..
Закатов больше нет таких красивых..
Ну вот и все, я все теперь пойму,
Приму и ледяную безразличность..
Поддержку подари теперь ему,
Я в твоей жизни (мне сказали) лишний.
Я в твоей жизни стал теперь никем,
В свой шторм держаться буду в одиночку.
Среди моих растерянных идей
Твоя рука сама влепила точку.
Прости меня, и я тебя простил.
Иди по жизни просто, не жалея.
В отчаянье так много натворил.
Тебя задев очередным паденьем.
Ну вот и все, желаю в добрый путь.
И если вдруг с моим пересекутся —
Я искренне "Спасибо" прошепчу,
За то, что заставляла улыбнуться.
М. Опанасенко © (30.03.2015 13:26)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584028
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2015
Начебто душа тягнеться написати вірш, але не вистачає якогось маленького поштовху.. малюсінького поштовху в спину..
Зовсім непомітного, змаху крила метелика десь позаду..
І я безнадійно намагаюсь відшукати відраду
Що звучить в голові не моїм голосом..
Почуваюсь позаду віршового поїзду..
Більше року між мною і останнім вагоном
І хотілось не раз кинутись навздогін,
Попрощатись навіки з думками судомними
І поставити все що я маю на кін.
Та рифмовки чомусь так завзято противляться
Від моїх розкуйовджених в темряві дум..
На заржавілі рейки печально подивлюся,
І прослухаю ще раз "Китайську стіну",
Я "Про чай" із порожньої чашки заслухаюсь,
І "Нічого страшного" — прозвучить в голові..
Ваша серцем та болем породжена лірика
До останнього слова зрозуміла мені..
І чекатиму вірно на платформі засніженій..
Повсякдень, повсякчас, бо десь там — вдалині..
Мчить назустріч, заснувши, у вагоні затишному,
Те, що наче повітря потрібне мені.
М. Опанасенко ©
18.12.2014 1:59
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580573
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2015
Мене студила доля, але ж і досі тепло..
І фото біля серця, дароване давно…
Казав колись: «За тебе я не боюся смерті.»
Не так багато часу відтоді утекло…
І вірність лебедина у грудях відчайдушно,
Але так само сильно щовечора щемить…
Закривши тихо очі, у Господа попрошу
Побути із тобою хоча б коротку мить.
І вже світанок скоро, я снів не хочу знову
Я на платформі «Сонна» самотній пасажир…
Дивитимусь на зорі, хоч щосекунди потяг…
«Поїхали у завтра» – кондуктор прокричить.
Я відповім: «Ще встигну…» – ніхто і не помітить
Що я тут залишився. Заб’юся у куток.
Мені без тебе й місяць не так яскраво світить
Мені твоє «Добраніч» – в країну снів квиток.
І спогади не стерти, довіку берегтиму
Щасливу зі сльозами я посмішку твою.
Я почуття до тебе крізь все життя нестиму.
Ніколи вже не згасну. Скоріше догорю.
(М. Опанасенко 11.06.2013)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580572
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2015
Прости малыш, мне надо отдышаться,
Мне просто нужно раны подлечить,
Поверь, устал уж за двоих сражаться,
Ты думаешь крепка как прежде нить?
Крепка, но чтоб она держалась так же,
Невидимо тебе, среди огня,
Я каждый день, будь бодр или уставший,
К ней прикреплю хорош кусок себя.
А ты не знаешь ведь чего и хочешь,
Не выучила термина «любовь».
Убив меж переписок одиночество,
Добавишь мне ёще в душе прокол.
Прости малыш, мне надо отдышаться,
Ну кто сказал что ангелы не спят?
Поверь, устал уж за двоих сражаться…
Пусть заживут и кинусь в бой опять.
Не думай что меня ты потеряешь,
С тобой всегда, ты только позови.
Всё так же о проблемах поболтаем,
Потом я с ними стану визави.
Я обещаю, будет трезв рассудок.
Я помогу, пусть даже и сквозь боль.
Свой конец нитки именуешь дружбой,
А мой давно под термином «любовь»…
М. Опанасенко © 01.09.2013 00:42
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447547
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2013
Сделать каменное лицо
При встрече не так то просто.
Ты в обьятьях теперь его.
Я хочу на безлюдный остров.
Я хочу не встречать людей,
Ведь бродя в толпе извечной
Не уйти от своих идей,
Не сбежать от них по встречной.
Да, я скрою свою печаль.
Это может быть просто гордость.
Не могу перестать скучать.
Пролистаю ёще раз фото.
Алый очередной закат.
Не подумай что я одинокий.
Я устал телефон отключать,
Чтоб весь вечер никто не трогал.
Теперь снова ценю тишину,
Может скрасить ёё стихами?
Если будешь это читать —
Равнодушными вовсе глазами.
Крепкий кофе, рок и мрак,
Только кот под рукою дышит.
Я осмелюсь от боли кричать,
Если только никто не слышит.
Я осмелюсь сквозь дождь прилететь
Вновь под наш с тобою ясень.
Сдалека заглушу мотор,
Чтоб не слышала ты что я здесь.
Тут всё так же красиво ночью.
Лунный свет осенит тропинку.
Наш рейс в никуда окончен.
Домой еду на мото тихо.
Теперь скорость не глушит терзанья.
Обещал маме быть акуратным.
Ещё раз пожелаю счастья.
Здравый смысл, ау, куда ты?
Хоть и знаю что всё бесполезно,
Не хочу чтобы вовсе пусто.
Нет лекарства от этой болезни,
Но не будет же вечно грустно.
Я смогу полюбить другую,
Я стану отличным папой.
А кольцо, что тебе покупал,
Потеряю таки когда то...
М. Опанасенко ©
29.08.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447544
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2013
Дівчині, заради якої я змушую битись своє серце, найсвітлішому промінчику у моєму житті, найніжнішій і найпрекраснішій, коханій, Маріші Заболотній...
Мене студила доля, але ж і досі тепло..
І фото біля серця, дароване давно…
Казав колись: «За тебе я не боюся смерті.»
Не так багато часу відтоді утекло…
І вірність лебедина у грудях відчайдушно,
Але так само сильно щовечора щемить…
Закривши тихо очі, у Господа попрошу
Побути із тобою хоча б коротку мить.
І вже світанок скоро, я снів не хочу знову
Я на платформі «Сонна» самотній пасажир…
Дивитимусь на зорі, хоч щосекунди потяг…
«Поїхали у завтра» – кондуктор прокричить.
Я відповім: «Ще встигну…» – ніхто і не помітить
Що я тут залишився. Заб’юся у куток.
Мені без тебе й місяць не так яскраво світить
Мені твоє «Добраніч» – в країну снів квиток.
І спогади не стерти, довіку берегтиму
Щасливу зі сльозами я посмішку твою.
Я почуття до тебе крізь все життя нестиму.
Ніколи вже не згасну. Скоріше догорю.
(М. Опанасенко 11.06.2013)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432087
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2013
сидiть, дивитись на годинник —
нестерпна мука... Замело.
та далi йти повинен зараз,
пора забути, що було...
але вiд мене ти далеко
i це не в силах я змiнить.
а я люблю, немов в останнё.
я вже не в силах розлюбить.
коли холодним було серце,
й ти незнайомкою була —
мотала стрiлка кола швидше
i час скорiш тодi минав...
а от би зараз полетiти,
втекти, зiрватись наче птах,
розправить крила й помiж вiти
майнуть. Кайдани розiрвать
побуть з тобою хоч хвилинку,
щоб знову погляд твiй спiймать
чи ще раз просто пригорнутись...
я мiг би вiчно так стоять,
аби лиш ти стояла поруч...
я хочу запах твiй вдихать.
без тебе жити вже не зможу.
твiй силует в моïх очах,
любов крильми трiпоче в серцi
i смак твiй нiжний на устах...
(М.Опанасенко)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406448
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2013
Втекти б десь на Безлюди,
Сховати тебе, Щастя,
На острів, де б від мене
Ніколи не втекло.
І просто бути разом
По-при зрадливі масті
Що часто межи пальці
Показують таро.
Думки про тебе зараз
Витягують дихання
Уже занадто часто
Мов вітер по під ніс
Важезна легко ноша
Угору тягне рідко ,
Коли огорнеш серце
Не в сукна — між шовків...
Лиш ти смикнути можеш
З брудного повсякдення
Самотнього по вдачі
В рожевий водограй.
Із темряви на світло,
Сховавши від печалі,
Підвести мої очі.
Лиш ти. Запам"ятай.
(М. Опанасенко)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406446
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2013
Измученное сердце ждало приговора…
Измученное сердце ждало приговора,
Он голову на плаху положил.
Казнить хотела та, ради которой,
Он кровь в себе кругами воротил.
Он чувствовал – уж нет теперь опоры…
В глазах еще надежды огонёк
Мерцал в последний раз… В груди лишь горечь.
Ведь знал что без нее бы и не смог
На точеные времени рапиры
Последний год спокойно намотать .
И думал : «Разве тот, кто любит, станет
В труну для сердца гвозди забивать?»
Он беззащитен, станет на коленьи
Пред тою, что вдыхала жизнь в него.
Глаза закрыл, молитва о прощенье,
Следы сушила ядовитых слез.
Он знал : вот-вот ему по сердцу прямо
Холодным острым тихо рубанут.
И смысла нет лечить эти изъяны.
Куски он молча соберет в сундук
И закопает там, где им и место :
На чувств людских могильнике старом.
К нему в снах приходила как невеста,
Он бредил будто будет женихом .
Во сне ей ложе застилал цветами,
Проснувшись – не хотел уже дышать.
Вновь спрятав в душу тихо грусть и слезы
Босой стекло по жизни шел топтать…
Ведь каждый, кто от сердца рвал признанье
Знаком наверно с истиной одной -
Суровей не найдется наказанья:
Любить одну, но жизнь прожить не с той.
(М.Опанасенко. 09.02.2012)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404268
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2013
Вогні в вікні , це ніч? - Та ні...
Це просто очі знов сумні
Й кохання сиротинне...
Це просто серце увісні ...
Свій біль вплітатиме в пісні,
Знетямившись нетлінним.
Ти не моя.. змирюся я
Коли мелодія сумна
Сльозами серце змочить...
Засохле, між холодних брил,
До болю здерте, в бруд і пил
Саме себе доточить...
"Взаємності!" - тремкі слова...
Навіщо серцю голова,
Коли те жить не хоче...
Замучившись, у темноті...
Вже майже-майже на весні,
Желом об біль туркоче
Сам винуватець - сам страждай,
Її, невинну, не чіпай.
Бо має право вбити...
Ти мовчки біль тепер ковтай,
Без слів тепер її кохай,
Народжений любити.
( Максим Опанасенко,
26 лютого 2013р., 01:23 )
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404266
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2013
І там, де натовп, я сиджу у тиші,
Бо думка голосніша криків тих.
І крила зламані. Для кого дишу?
Змахнуть не в силі. Такт затих.
Потік в падінні підкорити
У грудях вже немає сил.
Це крах. Немає як летіти.
Все ближче ребрами до брил.
Паскудність — просто гаснути і знати,
Що не впечусь від сильного вогню.
Та закарбовані не постирати.
Попіл не жар. Жеврію — не горю.
Якби й хотів — не можна, не змінити.
Та варто. Не для мене подих мій.
Так жаль, що на лету я в піку збитий
Удар останній. Точно. Прилетів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379654
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.11.2012
Мені пустили лева в серце-клітку
А пазурів відтяти не взялись.
Голодного і злого... Вкоротити віку
Йому запроста, але важче ніж колись.
І ніби б знає звір той ласку-ніжність
Та приручить нема його вже сил
Спихне свого хазяїна у вічність...
Під кровотеч кривавих теплий пил.
І, гриву розпустивши, крик зловіщий
Кида з-під ребер, аж в жахах душа
І янгол мій, як бачите, не вічний...
І світлий може дати відкоша...
Позбутись — разом з серцем... Залишити —
У мене не сталевий міокард...
Хіба приспать... Він в сон, а я тужити...
Навшпиньки пробиратись між завад...
Пройти тихцем по спогадах казкових,
Допоки лев дріматиме в кутку.
І страченій надати музі слово.
Нехай затягне пісню ту тремку,
Медея що колись співала змію,
Аби руно схопити міг Ясон...
І от би ненаситному левищу
таким же був солодким вічний сон.
(М. Опанасенко 22.11.2012)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379653
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.11.2012
Зачепило... Відповів.
"Где же: стихи? свидания?
букеты? да, о чём это я?
вы же способны только на
одну смс-ку "давай
мутить?"" — А ОСЬ ДЕ:
Не варто всiх по бiльшостi
судити.
Занадто в тебе вибiрка мала.
Бо тi, хто для кохання здатнi
жити,
за серце рiднеє згорять до тла.
Про кого кажеш це — не
винуваті.
На почуття чужі їм все-одно.
Їх мама й тато просто не
навчили,
для чого їм оце життя дано.
А справжні десь з розбитими
серцями,
букети даруватимуть не тим.
Бо дочки з непутящими синами
по звичці тягнуть сигаретний
дим.
можливо ще i чистi ïхнi душi.
i э думки звернуть з того путi.
та музика й алко' ïх там
задушать.
бо тягнуться до гipших, нiж самi.
достойнi i надаль будуть
терзатись,
докiль не зрозумiють, не малi:
щоб щастя мiць надовго
збудувати —
шукати треба рiвню на Землi.
(М. Опанасенко)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363355
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.09.2012
Укравши всi моï думки,
Ти нiжнiстю запеленала.
Любовi подихом
тремким
З осколкiв серденько
зiбрала.
Й твоï гарячiï слова —
Мов пелюсток до нього
дотик,
Який штовхає з-пiд пера
Взаємностi черговий
поклик.
Тепер, як поруч, простip й
час
Здають позицiï коханню.
Здолаєм все, а цi слова,
Ти знаєш — не простi
зiзнання.
Бо ïх вогненнi язики
Звергають прямо iз
грудини,
До серця дотиком коли
Ти палиш гаряч з
середини.
І мрiя щира майорить:
Тобi життя все
присвятити,
З тобою тiльки в небесах
Отих три зiрки запалити,
Що тебе мамою назвуть,
Мене обнявши скажуть
"тато"... —
Такий мiй сенс в цьому
буттi.
Зробить до цього ще
багато
Нам треба, але знай, коли
Твiй вiдчуваю поруч
подих —
На свiту край готовий йти.
Моє життя ж бо б'ється в
тобi...
(31.07.2012 М.Опанасенко)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363344
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.09.2012
суворо за грiхи судить не стану.
не важко нам спiткнутись на путi.
дорога моя килимом не слана,
а шлях трудний мiй, довгий i гipкий.
якби ж за всi грiхи, навiть найменшi,
в людей кидали камiнь кожен раз --
не вистачило б нам на всiх камiння
i не було б небитих серед нас...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304798
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.01.2012
Снiг тихо пада на повiки. вiн
poзтає...
не поруч ти... та в мене є
у серцi той вогонь, що не згасає,
та волосинка, що в життi мене
тримає...
i змушуё зiгрiти в жилах кров.
так хочеться тебе побачить знов.
i вiдшукати знову помiж хмар
той промiнь, що пускає твiй
лiхтар
в таке високе й недосяжне
небо...
не можу ждать. до тебе треба...
i зараз знову повторяю:
"МАРИНА, Я ТЕБЕ КОХАЮ!!!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304779
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2012
З'явилась в серцi пустина,
вже не заповниться вона нiколи.
тодi,коли слова тi прочитав
струна порвалась. Я напевне
знав,
що арфа замовкаё назавжди.
навiщо написала ти ту фразу?
що серце взялась краяти вiдразу
i шмат собi залишила душi.
i стало сумно...
нехай вони собi говорять...
нехай говорять тi, хто нас нас
зрозумiють.
сидять собi укупi i дурiють.
а вiн (ти знаєш хто)
немов нiчого i не було
живе. радiє як ранiш. живе!!!
а в тебе i у мене в серцi нiж,
якого не позбутися нiколи.
а я сиджу немов убитий в школi
й тебе побачить мрiю
поскорiшш.
шукаю те, що втримає мене
в цiм свiтi.
снiг за вiкном, веснянi квiти?
та нi, для себе щойно я помер.
а вбила мене фраза-серцежер.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304777
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2012