Осіріс

Все жизни текут

(из  раннего)

Жизнь  наша  -  полноводная  река.
Свой  путь  мы  начинаем  с  ручейка.
Родившись  в  лоне  матери  Земли,  
Прозрачной  струйкой  в  этот  мир  вошли.

Спускаясь  быстро  по  пригоркам  лет,
Растём,  почти  не  оставляя  след.
И  к  двадцати  годам  набравшись  сил
Мы,  катим,  камешки  и  поднимаем  ил.

Нам  кажутся  дела  все  по  плечу..!
Но  что  под  силу  юному  ручью?
И  он  бежит  промытою  тропой,
Таща  житейский  мусор  за  собой.

Потоком  горным  станем  к  тридцати,
Сметая  все  преграды  на  пути.
Мы  точим  скалы,  катим  валуны,
Самоуверенности  водами  полны.

Нам  верится,  что  путь  мы  свой  найдём,
Но  руслом  старым  далее  идём.
И  воды  наши  уж  не  так  чисты-
Грешки  несём  как  жухлые  листы.

Спустившись  с  гор  в  объятия  полей,
Становимся  мы  тише  и  мудрей,
Бунтарь-  ручей  годам  так  к  сорока-
Большая,  полноводная  река.

Мы  тянем  баржи,  яхты,  корабли
И  помогаем  всем,  кто  на  мели.
Свои  мечты  оставя,  на  потом,
Мы  заняты  общественным  трудом!

Турбины  крутим,  и,  не  чуя  ран,
Всё  пашем,  пашем  на  чужой  карман.
Горбатясь  так  поняв,  что  мир  не  свят,
Подходим  мы  к  отметке  пятьдесят.

Добрея,  превращаемся  в  заливы,
И  от  работы  прячемся  за  ивы.
Утратив  прыть,  желанье  бунтовать,
Здесь  шестьдесят  мы  будем  ожидать.

На  солнце,  нежась  в  шуме  камыша,
Пороги  вспомним.  Заболит  душа:
-  Какие  были  раньше  времена!
От  них  осталась  тина  лишь  одна.

А  воды-  то  не  воды  -  свалка  лет,
Грехов  зловонье  …-  Свой,  закончив  бред,
Теченью,  повинуясь  и  ветрам,
Влачимся  к  морю.  Путь  не  долог  нам.

По  утру  уж  солёная  роса,
Вот  лысиною  вздыбилась  коса.
И  бриз  морской  поморщил  нашу  гладь:
-  Неужто  всё?  Пора  нам  умирать?-

Испуганно  мы  мчим  назад,  в  залив!
Иллюзия!  Ведь  это  лишь  прилив.
Поднимется  алеющий  рассвет,
С  отливом  мы  покинем  этот  свет.

В  солёной  растворившися    волне,
Закончим  путь  свой  бренный  на  Земле.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324579
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 24.03.2012

Зима неспешно распустила. .

(  :)))  из  раннего  :)))  )

Зима  неспешно  распустила
Вуаль  искрящихся  волос,
Поля  заботливо  прикрыла,
Чтоб  не  тревожились  в  мороз.
Пленила  вмиг  холодным  взглядом
Теченье  быстрое  реки
И  возвела  сугробы  рядом
Одним  движением  руки.
Покорно  голову  седую,
Склонил  дремая  старый  бор,
Рябины  красоту  былую
Клевал  снегирь  -  беспечный  вор.
Всё  заплетал  девичьи  пряди
В  позёмку  ветер  -  хулиган,
Вздымая,  развлеченья  ради,
Иголок  ледяных  туман.
И  лишь  ручей,  бунтуя  паром,
Струясь  влюблённою  душой,
Под  белокурым  одеялом,  
Спешил  на  рандеву  с  весной!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324304
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 23.03.2012

Я – Володар Всесвіту!!!

(  майже  ранковий  жарт:)))  )

   «  Кислотний  дощ  у  липкій  темряві  ночі,  льодяними  канчуками  хлистав  наші  панцирі.  Я  –  Аргослав,  син  уславленого  підкорювача  половини  Всесвіту  Аргодона  із  клану  Зоряних  Конкістадорів,  зі  жменькою  уцілілого  десанту,  ганебно  втікав  з  цієї  незламно-пекельної  планети.  Надія  вчасно  вийти  на  точку  евакуації  ледь  жевріла,  стухаючи  у  сирих  потоках  вуличної  каламуті.
   В  такт  стугоніння  ніг,  у  наших  мізках  пульсувало  лише  одне  запитання,  що  телепатично  здригало  скатовані  плоті  товаришів  по  зброї  та,  вільно  несучись  зв’язковими  порталами  Світобудови,  викликало  жалісливий  щем  у  її  обивателів.  І  це  питання  було:  «Чому  ми  недооцінили  їх?!»  А  ще  пульсувало:  «Чому  дозволили  розвинутись?!»
     Автоматично  оминаючи  перешкоди,  наш  колективний  розум,  енергетичними  потоками  якого  диригував  я,  судорожно  шукав  відповіді  на  ці  запити.  Після  того  як  десяток  вояків,  потрапивши  під  транспорт  Людців,  раптово  перетворилися  на  коричневі  плями,  я  перенаправив  енерголаву  у  русло  спільного  розгляду  місії,  від  її  початку  до  провалу.  Чіткі  восьмикутні  картинки  запалахкотіли  у  моєму  мозковому  аналізаторі,  що  зблідали  по  мірі  того,  як  гинув  мій  десант.  Від  згадки  про  домівку,  під  змоклими  обладунками  розлилося  приємне  тепло  солодких  спогадів  дитинства.

     Наша  планета  Арагонда  була  базовим  галактичним  стрижнем,  довкола  якого  оберталися  колонізовані  нами  сонячні  системи  –  сателіти,  що  забезпечували  процвітання  арагондців.  Теплий,  але  доволі  вологий  клімат  нашої  панівної  оселі,  постійне  розширення  її  вселенських  і  пізнавальних  меж,  дозволяло  наше  неконтрольоване  розмноження  без  ризику  перенаселення  та  незмірний,  майже  вічний  період  життя.  Після  завоювання  ближніх  галактик,  вищий  орган  влади  –  Аргада  Старійшин  вирішив  направити  партії  десанту  у  найвіддаленіші  куточки  космосу,  на  пошук  та  поневолення  нових  незвіданих  галактик.  Велика  честь  (може  через  минулі  батькові  заслуги)  знезійшла  і  на  мене.  Я  очолив  десант  свого  клану!  Клану  Зоряних  Конкістадорів,  нагороджених  відзнакою  Аргади  «Підкорювач  п’ятисот  планет»!!!  
     За  жеребкування  для  виконання  історичної  місії,  мені  дісталась  сигароподібна  галактика  «Посмішка  Безодні»,  від    назви  якої  ні  у  мене,  ні  в  жодного  ретельно  відібраного  мільйону  бронзовопанцирних  досвідчених  вояк,  не  виникло  навіть  натяку  на  те,  що  це  ймення  виявиться  провіщим.  Пройшовши  крізь  шлюзові  портали  Чорних  Дір  ми  з  легкістю  скорили  «Реготунчика»,  так  жартівливо    прозвала  це  скупчення  безвольних  зірок  моя  брунатна  десантура.  І  ось,  коли  я  вже  був  в  передчутті  тріумфального  повернення  на  Арагонду,  один  із  запізнілих  патрулів  повідомив,  що  знайшов  у  задрипаній  сонячній  системі  невеличку  чарівно-блакитну  планету  зі  стандартними  умовами  для  розквіту  життя.  Ейфорія    легких  перемог  змусила  нас  прийняти  пленарне  рішення  про  негайне  вторгнення.  Здійснивши  всього  одне  шлюзування,  ми  розпочали  нашестя.
     Перші  секунди  агресії,  охолодили  наш  бойовий  запал.  Блакитно-зелені  чари  планети,  виявилися  оманливою  ілюзією,  за  вуаллю  якої  на  нас  чекала  дебела  гравітація  і  агресивна  киснева  атмосфера.  Сотні  необачливих  десантників  були  буквально  розчавлені  гігантським  тяжінням  та  роз’їдені  з  середини  кислотним  повітрям.  Урахувавши  ці  прикрощі  я,  одноосібно  подав  команду  загальної  тілесної  трансформаційної  адаптації.  І  це  була  моя  ПЕРША  помилка!
   Перебудова  зайняла,  за  місцевими  мірками  Часу,  кілька  мільйонів  швидкоплинних  років.  Весь  цей  період,  ми  з  непідробленою  цікавістю  заворожено  спостерігали  за  прискореною  еволюцією  видів,  що  намагалися  пристосуватися  до  швидких  геологічних  та  кліматичних  змін  планети.  Ми  були  свідками  їх  титанічних  потуг  заради  сходження  на  панівний  Олімп,  коротке  володарювання  та  агоністичну  погибель,  що  звільняла  трон  для  інших  борців  за  існування.  Пошук  форми,  вільної  ніші,  способу  та  джерел  харчування:  усе  мало  одну  мету  –  розмноження!  Розмноження  не  вівтарі  якого,  вони  спалювали  миттєвість  жалюгідного  життя?!  Це  незмірно  дивувало  нас  і  викликало  повагу  до  створінь,  що  керувалися  лише  інстинктами.
       Умовно  ми  поділяли  їх  на  «арагондозалежних»  і  «обмежено  вільних»,  тобто,  тих  хто  розвивався  на  одному  місці,  а  вигибаючи,  давав  плідне  підґрунтя  іншим  та  тих,  що  вільно  пересувалися  водними  резервуарами,  ґрунтом,  повітрям,  постійно  споживаючи  у  їжу  «залежних»,  «вільних»  та  не  гребуючи  навіть  канібалізмом.  Зрештою  усі  вони  були  легкодоступним  джерелом  НАШОЇ  енергії!  Ця  грайлива  веселка  еволюції,  заколисала  наш  розум,  розчепила  атом  холодної  логіки  на  мільярдні  часточки  емоційних  протонів.
   Нас  не  насторожило  сходження  на  «Вершину  Слави»  незмірних  м’язисто-зубастих  гігантів,  що  декілька  мільйонів  років  тероризували  увесь  екопростір,  своєю  безпринципністю  та  невтамованим  апетитом.  Навпаки,  ми  з  завмиранням  серця  спостерігали  їх  війну  за  виживання  яка,  то  розігрувалася  суходолом,  то  пірнала  у  водяну  прірву,  щоб  виринувши  знову  здіймали  куряву  на  суші.  Край  цьому  гіпнотичному  безумству  поклали  навіжені  ідеалісти  Романтодоіди  -  космічні  пілігрими  з  Іншого  виміру.  Їх  дилетантська,  невдала  посадка  призвела  до  катаклізму  планетного  масштабу,  результатом  якого  стала  майже  повна  загибель  органічних  видів.  Недолугі  волоокі,  довгоногі  лірики,  що  фанатично  шукали  КОНТАКТИ  З  РОЗУМОМ  у  паралельному  міжвимір’ї,  за  для  проформи  виконання  «Законів  Світобудови»,  промугикали  стандартні  вибачення  і  зникли  у  воронці  найближчого  порталу,  залишивши  нас  у  пінній  куряві  катастрофи.
     Відчуваючи  легкий  присмак  гіркої  досади  на  жувалах,  за  втраченим  різноманіттям  життєвих  форм,  ми  твердо  вирішили,  що  місія  закінчена  і  настав  час  переможного  повернення  на  Арагонду.  Та  живучо-стійке,  незламне  еволюційне  відродження,  з  обов’язково-чаруючою  міжвидовою  боротьбою,  змусило  нас  перенести  відправку  принаймні,  хоча  б  на  один  мільйон  років.  Я,  ухвалив  це  спільне  бажання,  повівшись  на  повідку  емоцій,  чим  скоїв  ДРУГУ  фатальну  помилку.
     Подібно  Зоряним  Богам,  ми  взяли  шефство  над  одним  із  найактивніших  видів  –  «Живородами»,  всіляко  сприяючи  їх  розвитку.  Їх  блискавичний  прогрес  пихою  зачипав  струни  нашої  гордині.  МИ,  і  тільки  МИ  писали  закони  їх  еволюцій!  МИ…  І,  загравшись,  не  помітили  смертельної  загрози,  що  звівшись  на  задні  кінцівки  з  примітивним  знаряддям  праці  –  палицею,  вже  визирала  над  буянням  арагондозалежних.  Цікавість  знову  взяла  гору  над  логікою  –  ТРЕТЯ  хиба!
     Ми  схаменулися  лише  тоді,  коли  обриси  революційного  підвиду,  дивним  чином  стали  схожими    на  романтодоідів,  а  під  випуклобрівною  черепною  коробкою  зажеврів  вогник  сталого  логічного  мислення.  Озброївшись  усіма  космічними  знаннями  ми  кинулись  у  бій!  Але  вже  було  запізно…  Ледачкуваті  від  природи  (як  ми  їх  нарекли)  «Людці»,  своїм  метким  прагматичним  мозком,  швидко  вловивши  зиск  від  знарядь  праці,  перейшли  до  агресивного  використання  довкілля  у  своїх  меркантильних  інтересах.  МИ,  звичні  до  розміреної  безкінечності  часу,  не  встигали  за  їх  тисячолітніми  прогресивними  стрибками.  МИ  просто  фізично  стали  не  здатні  впливати  на  «підопічних».  Наш  ідеальний  світ  зруйнувався!
   Деяки  час,  відмовляючись  вірити  в  реальність  своєї  поразки,  ми  ще  намагалися  впливати  на  Людців,  заполонивши  їх  оселі.  Та  цю  мертворожденну  ідею  вони  згубили  розсіваючи  та  розкидаючи,  спритно  синтезовані  об’ємним  мозком,  інсектициди.  …Загинули…  тепер  уже  всі.
   І  ось  Я  -  Аргослав,  син  уславленого  підкорювача  половини  Всесвіту  Аргодона  із  клану  Зоряних  Конкістадорів,  один…  ганебно  втікаю  до  точки  евакуації!?!  Навіщо  я  це  роблю?!  Може  краще  загинути  і  одвічно  залишитися  тут,  у  цьому  до  безумства  захіміченому  ґрунті,  воз’єднавшись  на  ефірному  рівні  з  упокоєним  МОЄЮ  недолугістю,  десантом,  щоб  не  бачити  докори  розпачу  і  зневаги  в  очах  одноплемінників?!  Ні!  Я  повинен  вирватись  із  цієї  сміттєзвалищної  безодні!  З  планети,  що  знекровлено  задихається  в  ядучих  октанових  парах,  під  реготливу  істерику  безжальних  Людців!  Я,  повинен!  Я,  попереджу!  Я,  змо…»
     Раптово  довгі  відростки  передньої  кінцівки  юного  Людця,  схопили  його  стомлене  тільце,  здійнявши  у  гору.
- «Мамо.  Що  це?»  
- «Фу,  яка  гидотна!  Негайно  викинь!!!»
   І  щойно  Аргослав  відчув  під  собою  грунт,  як  високий  підбор  безпощадно  розчавив  надію  на  порятунок  далекої  домінуючої  планети  Арагонди.
     «  -  Це  кінець!  Я  –  Аргослав!  Я  –  Володар  Всесвіту..!!!»  понісся  Вселенськими  ефірами  останній  зойк  відчаю  знеславленої  душі  індивіда,  охоплюючи  серця  космітів  льодяним  жахом  абсолютного  нуля…

     А  Ви  питаєте:  -  «Куди  поділись  таргани?!»  :)))

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324303
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.03.2012

Гроздья винограда

(  :)))  из  раннего  :)))  )            

Осень-кобылица  меж  шпалер  гуляла:
Огненная  грива,  рыжие  глаза.
По  опавшим  листьям  бережно  ступала,
Тем,  что  обронила  сонная  лоза.
Гроздья  винограда  спело  багровели  -
Что  хмельной  хозяин  срезать  позабыл.
И  на  пир  спешили  белые  метели
Не  жалея  алых,  от  заката,  крыл.  
Ветер,  опьянённый  ароматом  мёда,
Захмелело,  тренькал  арфой  проводов,
И  летели  птицы  стайкой  с  огорода,
Предвкушая  сладость  брошенных  плодов.
Только  не  успела  серая  ватага
И  метелям  стылым  не  хватило  сил  -
Заморозок  алчно  выполз  из  оврага,
Ледяной  рукою  гроздья  ухватил.
Те,  застыли  разом,  сникли,  почернели,
Грубому  насилью  тихо  подчинясь…  
Бубенцом  на  сбруе  осени  звенели
Поутру,  в  алмазах  инея  искрясь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324195
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 22.03.2012

На ранок в яр сповза пітьма…

На  ранок  в  яр  сповза  пітьма
Й  до  ночі  скиглить  там  сама,
В  кущавій  прохолодній  тиші.
Та  щойно  втомиться  світило,
Вона  з  корчів  посуне  сміло
В  поля,  без  звучно  ніби  миші.  

І  дня  чаруючі  малюнки
У  сірі  позбира  пакунки,
Грядущій  ночі  подарує.
Пихата  нічка  в  чорнім  платті  
Їх  спалить  в  місячнім  багатті,  
А  вітер  іскорки  роздує.

І  стане  кожна  з  них  звіздою,
Заславши  небеса  собою,
Як  снігом  віхола  городи.
Від  них  займеться  враз  світанок,
Пітьму  прогоне  знову  ранок
У  яр…  Без  слави  й  нагороди.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324189
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.03.2012

Мінливість творчої душі

(Усіх  колег,  із  Всесвітнім  днем  Поезії!!!)

Ховаюся  в  печерах  самоти,
Заливши  душу  плавленою  сталлю.
Байдужості  фальшивою  вуаллю,
Я  обгорнувся  щоби  далі  йти.
Нехай  важка  й  виродлива  броня,
Мусолить  груди  і  горбатить  спину.
Та  краще  вже  у  мушлі  цій  загину,
Ніж  голого  посадять  на  коня!
Глузливим  батогом  накажуть:  –  «В  степ»!
Де  заздрощів  уїдливі  бур’яни,
Загоєні  роз’ятрять  вкотре  рани,
Для  насолоди  «жаб’ячих»  потреб.
Вморозив  й  серце  у  глухезний  лід,
На  очі  натягнув  сліпця  забрало…
А  те  за  мить  прозоро-ясне  стало,
Від  криги  теж  лишився  мокрий  слід?!

Второпав,  не  моє:  броня,  вуаль!
Із  катакомб  Пегаса  в  поле  вивів
І  в  трунку  емоційних  переливів,
Розвіяв  порохном  тугу-печаль!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323731
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2012

Чоловічі тортури

(сприймайте  як  ранковий  жарт  :)))  )          

На  душеньку,  мелодія  сльозою,
Лягає  не  питаючи  мене.
Гадав,  що  біль  наситившись  мине,  
Та  смуток,  не  розлучиться  зі  мною.
На  дзеркалі  порожнім  відгук  уст  -
Цілунок  пустотливий  у  помаді.
А  поруч  косметичка  «при  параді»…
Від  калатання  серця  -  ребер  хруст!
Рожевих  капців  припечаливсь  міх,  
Халат  у  тузі  опустив  рукава,
На  кухні  недопита,  в  чашці  кава,
Струмує  ще  повів  долонь  твоїх.  
Журби    стискає  горло  водоспад:
-  «Сімнадцять  тридцять,  а  тебе  немає…!?»
За  мить  душа  до  сонечка  злинає  –
З  роботи  повернулась  ти  назад!!!

Ввергаю  тлен  свій  у  диванний  суд,
Відсунувши  пивну  порожню  банку:
-  -  «Чого  так  довго?  Я,  не  їв  із  ранку!
-  «Кохана,  пиво  дай!  І  витри  тут!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323730
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2012

Тим, хто йде за нами

Ми  свій  тернистий  шлях  життя  
Долали  просто,  без  розбору:
Тягли  Сізіфів  камінь  вгору
Без  сумнівів  і  каяття.
Коли  ж  той,  сонмищем  проблем
Зривався,  мчалися  до  низу,
Щоб  перевдягши  мокру  ризу,
Знов  штурмувати  свій  Едем.
Як  послизався  поруч  хтось,
Негайно  подавали  руку.
Йому  на  краще  –  нам,  на  муку…
Бо  так  у  нас  воно  велось.
Разом  з  своїм,  тягар  чужий
Штовхали  розкришивши  зуби,
Не  за  п’ятак,  чи  мідні  труби  –
Моралі  кодекс  був  такий.
«Спасенний»,  з  вдячністю  лишав
На  нас  свою  гранітну  брилу.
Й  сорочку  вдягши  білокрилу,
Легенько  догори  злітав.
З  нудотним  присмаком  образ,
Шукали  виправдань  злодюзі
Й  божилися  з  хрестом  на  пузі,
Що  це  було  в  останній  раз!
Та  тільки-но  зачувши  крик
І  грюкіт  дужий  каменепаду,
Кидались  враз  на  поміч  «гаду»…
Й  приблудне  знов  штовхав  візник.  
О  Ви,  прийдешні  покоління!
Що  вгору  мчаться  повсякчас  –
Не  варто  рятувати  нас…
І  Ваше  дремле  хай  сумління!
Спасенні  будуть  тільки  ті,
Хто  сам  допхається  до  Раю!
Тепер  це  точно  я  вже  знаю…
Хоча  й  підсобник  по  житті.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323452
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.03.2012

Коли живе дві мови у тобі…

(наперед  вибачаюсь,  але  так
 склалося  історично  на  моїй
               малій  Батьківщині)

Коли  живе  дві  мови  у  тобі,
Одна  в  душе,  другая  в  сердце  страстном,
Так  важко  не  заплутатись…  в  собі
Не  захлебнуться  в  ВИРШЕ  громогласном.
Здавалося,  я  виписав  усе,
И  неочем  трезвонить  миру  дальше,
Але  нестримна  думка  знов  несе,
Опять  пишу  сюжет,  почти  без  фальши.
Гублюсь  в  словах  не  вгледівши  кордон,
Блуждая,  в  бесконечных  коридорах,
Плюю  я  на  правопису  закон,
С  правописаньем  пребывая  в  ссорах.
Коли  папером  скреготить  перо,
Мне  кажется,  как  ветер  я  свободен…
Завідомо  все  ставлю  на  «зеро»,
Не  думая,  что  жест  сей  благороден.
І  люди  хай  засуджують  мене,
Что  нет  патриотизма…  Всё  же  знаю  –
Любов  й  наруга,  все  колись  мине,
Но  ВИРШЫ  мне  укажут  тропку  к  Раю!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323450
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.03.2012

День, ночи место уступая…

(  :)))  из  раннего  :)))  )

День,  ночи  место  уступая,
Уходит  тихо  оставляя
Полей  некошеный  простор.
По  ним  крадётся,  словно  вор,
Июньский  вечер.  Также  вечно,
Неторопливо,  бессердечно
Сотрёт  он  краски  с  полотна
Художника  –  былого  дня.
А  после,  кисть  свою  достанет,
И  рисовать  неспешно  станет
Картину  сумеречных  грёз,
Где  средь  полей  букетом  роз,
Вновь  умирая  на  закате,
Танцует  солнце  в  алом  платье.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323186
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 19.03.2012

За мить до пітьми

Місяць,  оком  дракона  стереже  видноколо,
 М’язи-хмари  напружив,  жде  команду  «Зійди!».
 У  гаю,  диво-птах  розплескав  ніжне  соло.
 На  прокрадливих  лапах  нічка  плине  сюди.  
 Її  подих  опаром  устилає  покоси,
 Ніжно  пестить  колосся  перезрілих  хлібів.
 І  потемок  гіркий  солодять  медоноси,
 Що  всіріли  на  схилах  панівних  берегів.
 Ще  єдиний  стрибок,  і  померхне  багаття  -
 Дня  минулого  спомин  розчиниться  мов  сон…
 Вовчу  шкуру  свою  на  роззорене  плаття
 Нічка  змінить…  і  небом,  поплазує  дракон.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323185
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.03.2012

Колисанки ночі

Догорає  день  в  бур’яні,
Його  іскорки  останні
Сяють  у  небеснім  морі.
Так  народжуються  зорі.

Колосок  із  колосочком
Поспліталися  віночком.
Спурхнув  той  на  віть  низенько  -  
Завеснівся  місяченько.  

Від  нежданого  заходу
Квіти  розгубили  вроду  -
Розридались  медоноси,  
Й  заясніли  в  полі  роси.

Нічка  їх  журбу  вловила,  
Туманцем  пахким    сповила,
Положила  в  люльку  гаю,
Заспівала:  -  Баю,  баю…

Заспокоїлися    квіти  
Й  спали  в  духмянці  мов  діти…
Доки  солов’ї  під  ранок,
Не  стривожили  серпанок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322906
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.03.2012

Вона богинею заходу…

(подарок  Графине  к  утреннему  кофе)

Вона  богинею  заходу,
Явилася  із-під  землі.
Мов  зорі  глянцево-малі,
Бурштинно  оголила  вроду
В  жаринок  спекотній  імлі.

Довершеність  округлих  ліній,
Крохмальна  плоті  повнота,
І  шкіра  смольно-золота,
Яку  укрила,  ніби  іній,
Веснянки  бура  крапота.

Пусте,  що  зморшок  борозна
Тавром  вглумилася  у  тіло,
Із  рани  порохнисто-біло,
Бажань  розквітла  голизна…
Мене  спокусливо  манило!

Збороли  розум  почуття,
Здала  редути  моя  воля,
Припав  вустами  серед  поля,
Всотав  тебе…  без  каяття!
Моя  печена  бараболя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322904
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2012

Листочок шатун

Зоряне  лоно  ночі  простиглої
 Місячне  сяйво  зронило  в  поля.
 Де  під  покровом  завії  достиглої,
 Мерзло  впокоїла  листя  земля.  

 Між  переметів,  брильянта  корицею,  
 Вітер  загайний  -  байдужий  пустун,
 Югу  мете  трав’яною  спідницею.
 Буро  вальсує  листочок  -  шатун.

 Довго  затримався  в  гіллі  мережному,
 Вткатись  в  осінній  не  встиг  в  килимок…  
 Журно  старцює  по  ясу  безмежному,
 В  мареві  сонно-лілейних  думок.

 Стомлено  в’ється  душа  неприкаяна,
 Зоряним  шлейфом  манливих  завій.
 А  його  братія,  в  кригу  упаяна,
 Заздрить  з  полону  свободі  такій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322599
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2012

Повне затемнення

(тільки  наукові  факти:)))  )                      

Довічний  бранець  гравітації  Землі,
На  еліптичнім  ланцюгу  прикутий  Місяць,
З  роздратуванням  в  кратернім  чолі
Бреде  між  зір,  що  білогроно  висять.
Хотів  іскритись  ядерним  вогнем,  
І  спалахи  звергати  злотокудрі
На  планетарно-власний,  свій  гарем,
А  ледь  тьмяніє  в  порохнявій  пудрі.
Та  жевріє  надія  у  ядрі,
Підбурює    на  полиск  революцій  -
Відбившись  тінню  в  сонячнім  люстрі,
Затемненням  диктує  контрибуцій.  
В  короні  із  магнітових  полів,
В  рожевогривих  дивошлейфах  водню  ,
Він  мороком  зверга  на  Землю  гнів.
Стуляють  квіти  благодать  Господню…
Хазяйка  захлинеться  у  пітьмі
Лише  на  мить.  І  заряхтить  в  намисті:  
Мільярди  сонець  тьмянисто-німі,
Розпустяться  печатями  від  листя.  
А  потім,  круговерть  продовжить  біг,
Відсуне  цятку  Місяця  розмиту  
І  подарує  Сонця  оберіг  –
Каблучку  брильянтОвого  посвіту.
Знедолений,  мов  пес  на  ланцюгу,
Продовжить  шлях…  Укрившись  за  панянку,
В  затемнення  земного  плоть  тугу,
Вдягне  на  лик  рубінову  огранку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322594
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2012

Дружині

Кохання  ми  зустріли  не  на  мить,
Воно  цвіло,  мов  яблуня  в  садочку…
Палає  й  досі,  ясне  мов  блакить
Коли  дивлюсь  у  вічі  я  синочку.
Тебе  до  серця  ніжно  пригорну
Вдихну  п’янкий  повів,  погладжу  щічку,  
В  смолистих  косах  млосно  потону  
І  поцілую  носика  суничку…
Триватимуть  обійми  ті  палкі,
До  нескінчення!  Хай,  сніжок  на  скронях…

І  твої  сльози  радості  жаркі,
Зірками  заблищать  в  моїх  долонях.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322300
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2012

Піїтам

(або  опісля  Новорічні  роздуми
             над  тарілкою  холодцю)

Життям  рушить  пульсація  сердець,  
Скеровують  емоції  й  кохання,
З  небес  пильнує  Зоряний  Отець…
Слухняних,  що  здійсняє  сподівання.
Затишно  царював  би  у  горі,
Між  святців,  що  вилизують  палати,
Якби  не  спородились  бунтарі,
Що  трощать  словом  золочені  грати.
Їх  хід  думок  не  влазить  у  формат  –
Язичники  шанують  світ  довкола,
Оспівують  буття,  не  за  дукат,
З  пера  злинає  істина  лиш  гола.  
Пегас  крилатий  їхній  то  Перун.
Молитва  -    пломенисто-ніжна  ліра,  
Якої  мелодійний  шепіт  струн
Впліта  в  сучасність  золото  ампіра.

Життям  рушить  пульсація  сердець…
Та,  прорікав  колись  премудрий  горець:  
«Якщо  у  вічність  глянув  -  ти  вже  мрець.
Якщо  до  навпаки  -  то  ВІРШОТВОРЕЦЬ!!!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322297
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.03.2012

Заспаний степ омитий росою…

Заспаний  степ  омитий  росою,
В  колосі  жовтім  поля,
Птахом  світання  говорить  зі  мною…
Як  же  люблю  тебе  я!
Ти  –  моя  гордість,  натхнення  і  сила
Хлібний  родючий  мій  край.
Ти  –  моя  ліра  і  творчості  крила,
Ти,  мій  Едемський  розмай!
Села  втонули  у  зелені  саду,
Соняхи  ніби  зірки
Заполонили  городи  й    леваду,  
Де  розляглись  огірки.
Мальви  вітають  сусідів  привітно,
Терпко  буяє  полин,
Небом,  квітують  волошки  тендітно
Посеред  маку  краплин.
Манить  лоза  соковитим  бурштином,
Терен  намистом  чорнить,
Пасма  шпориш  закуйовдив  під  тином…
Як  же  це  все  не  любить?!  
Може  й  не  все  як  хотілося  склалось,
Та  не  зроню  я  сльозин…
Бо  найдорожче  у  світі  дісталось  –
Неньки  Вкраїни  я  син!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322024
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.03.2012

Невдалий абордаж

(ранкове,  для  настрою)

Скільки  років  водив
 Між  чужих  берегів,
Свою  шхуну,  обходячи  мілі…
Аж,  у  тиші  заток,
Твій  угледів  ялок
І  вітрила  незаймано  білі.

Зупинив  я  судно,
Якір  змулив  мій  дно,
Такелажем  занило  бажання.
Заволав  навіть  аж:
-  «Похіть,  на  абордаж!!!»    
І  гаками  злетіли  зізнання.

На  своїм  язиці,
Із  пістолем  в  руці
Пролетів  між  бортами  прелюдій.  
Компліменти  до  ніг,
Я  шрапнеллю…  як  міг,
Королеві  встелив  пишногрудій.

Легко  думав  візьму,
Ще  поживу  одну!
Та  не  тут  воно,  братики  було!!!
Вона  шлюбу  стилет,
Піднесла  на  перед,  
Навела  ще  й  вагітності  дуло.

Впав  на  палубу  я,
Запетляв,  мов  змія:
-  Відпусти!  О  морськая  перлина!
Посміхнулась  в  одвіт:
-  Не  пручайся  мій  світ!
Бо  навічно  твоя,  вже  дружина!!!  

Впаморочився  ум,
А  вона  мене  в  трюм,
Де  сімейні  проблеми  щурами…
Холостяцьке  судно,
Шлюбом  звергла  на  дно.
До  стерна  прикувала  дітками.  

І  бувалий  пірат,
Між  одруження  грат,
Мрію  чайкою  пустить  в  безмір'я…
Флібустьєрка  його  -
Яструбочка  свого,
Щоб  розпусті  той  вискубав  пір’я.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322023
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2012

Невідомим героям бойових дій

Сьогодні  ми  ідемо  в  бій!
Могутній  наш  і  рівний  стрій,
Чекає  мовчазно  наказ.
Лиш  командира  рвучкість  фраз:
-  На  «караван»!...  Останній  раз!!!  -
Зриває  тишу  на  майдані.
Слова  ці  можуть  буть  останні
Для  мене,  іншого  солдата…
Холодний  відблиск  автомата,
Та  дерзке  полум’я  в  очах  –
Нема  вагань,  відсутній  страх!
І  лиш  здуття  яремних  вен…
Бере  літак  на  право  крен:
-  Десант  –  завжди!  Десант  –  у  бій!
Крок  в  ніч,  а  далі  «затяжний»  -
Скрутило  шовковисті  стропи
У  косу  кралі  Пенелопи!
Сяйнув  між  зорями  штик-ніж,
А  в  мозку  билось:  -  Ріж  вже!  Ріж!..  
Смикнув  за  лямки  запасний,
Аж  м’яз  звело:  –  Гаразд  живий!
Та  із  землі  немов  мара,
У  небо  мчать  вже  «трассера»,
Джмелями  десантуру  жалять.
Зі  скелі  ДеШеКа  в  нас  валять…
Удар  в  підошву,  є  земля!
Ще  мить  і  автомат  стріля,
Плює  свинцем  у  темінь  ночі…
Та  мозок  вірити  не  хоче:
-  Здали  десант  синам  Пророка?!
Приціл  розпривсь.  Ох  сліз  морока!
Секунда,  й  крига  у  очах,
Вагання  геть!  До  дідька  страх!
Не  обговорюють  наказ!
-  Цей  «караван»  -  останній  раз!!!
А  з  ліва  в  гору  смолоскип,
Із  щебня  вибитого,  гриб
Накрив  мене  немов  намет.
-  В  десятку  б’є  гранатомет!-
Подумав  і  втонув  в  тумані.
Ще  виплюнув  слова  останні
З  кровиною  яремних  вен:
-  Здали  десант  вождям  племен…!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321726
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 14.03.2012

Проліски

Не  встигло  сонечко  приголубити  простиглу  зимовою  журбою  землю,  як  з-під  осінньо-обпалого  покрову  березового  гаю,  явилося  диво.  Воно,  спочатку  обережно  розгорнуло  салатовим  вістрям  воскових  пальчиків,  брунатно-пріле  лоно  віджилого  листя,  а  потім,  в  єдинім  натхненнім  пориві,  виплеснуло  на  остовпілі  пригірки  блакитний  зорепад  тендітних  голівок.  Озираючись  бурштиновими  пестиками  здивованих  очей  на  погуки,  ще  піддубілого,  але  вже  з  ледь  вловимими  весінніми  натяками  грайливого  вітерцю,  вони  духмяним  шепотом  чудувалися  власній  самотності.
-  А  де  ж  ус-с-с-і?!  Де  комаш-ш-ш-ки?!  Де  журавлі  у  піднебес-с-с-і?!  –  у  такт  повітряних  хвиль  шаруділи  малахітові  персті,  обережно  підтримуючи  лазурову  безнадію  пелюсткового  волосся.
   Гай  зачаровано  мовчав,  боячись  найменшим  необачним  порухом  звислих  гілок,  розвіяти    шовковисто-аквамаринове  привиддя.
-  Пр-р-р-оліски!  Пр-р-р-осто  ви  пер-р-р-ші!!!  –  розітнув  лунке  повітря  скрипотно-голосий  крук.
Від  несподіванки  білошкірі,  у  рясних  смолистих  родимках  тіла  принишклих  беріз,  поривно  гойднулись  у  бік  крикуна  і  невдоволено  загули…
   Зашарілі  від  такого  одкровення  першоцвіти  знітились  і  потихесеньку  опустили  додолу  ясно-сині  голівки,  потаївши  у  них  смуток  янтарно-тичинкових  вій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321723
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.03.2012

Зимові акварелі

(вибачте  за  запізнення)        

В  мерзлих  аркушах  рівнини,
Пише  Зимонька  картини.
Крізь  змережене  вікно,
Я  дивлюсь  на  полотно:
Кіт  лютневий  –  сніжний  ранок,
Приюжив  з  полів  на  ганок,
Замурчав  рипким  сонетом.
На  дорозі,  переметом
Розпушив  свого  хвоста:
Від  паркана,  до  моста.
В  сонцеяві,  на  городі,  
У  оголеній  свободі,
Між  лілейності  берези,
Калинові  сяють  фрези.
Мов  корали  у  журі,
Зголоднілі  снігурі
Прагнуть  льодяного  трунку.  
На  тополі,  вітер  струнку,
Ніжить  млосним  перебором.
Горобці  чубляться  хором,
У  котячому  хутрі.
Та  бринить  вже  на  вістрі
Бурульок,  Весни  примара…

За  вікном,  квачем  мольфара
На  незайманій  пастелі,
Пише  Зимка  акварелі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321381
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.03.2012

Дзвінко кевкає лис за селом, на відлигу…

(замальовка)

Дзвінко  кевкає  лис  за  селом,  на  відлигу.
Чорноока  рілля  визирає  з-під  снігу.
Навтішалась  зима,  склала  віхоли  крила,
Крапотить  з  бурульок  її  струджена  сила.
Під  вагою  туги  помаліли  замети,
Познімали  дуби  прохололі  кашкети.
Все  частіш  визира  межи  хмарок  Ярило…
Вигоряє  зими  величаве  білило.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321374
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.03.2012

Примхлива дівчинка Весна…

Примхлива  дівчинка  Весна,    
На  зміни  настрою  рясна:
На  сході  сонця,  промінцем,  
Пройде  по  полю  окрайцем.    
Удень  сховається  за  хмари,
Зачне  із  вітром  дивні  свари.
Над  вечір  зарида  дощем…
А  з  ранку,  іній  під  кущем,
Іскристим  килимком,  розложе.
Та  вберегти  його  не  зможе  –
Розтане  діамант  і  щезне.
Гілляччя  ясена  кремезне,
Туману  пелена  укриє.
Росою  велетень  спітніє,
Вихне  сердито  головою:
-  Дівчисько,  не  жартуй  зі  мною!  
Та  не  розчує  слів  забавка,
Чкурне  до  лісу  наче  мавка,
У  першоцвітовім  віночку…
Надокучатиме  ставочку,
Очеретяним  скреготінням
Та  хвиль  простиглих  хлюпотінням.  
Вербу  обійме,  зашкодує,
Раптово  знову  занудьгує,
Що  гола  та  стоїть  і  боса…
Співаночка  різноголоса,
Запалить  посмішку  в  очах,
Дівча  розтане  у  гаях.  
Поміж  березових  мережок
Нектаром  стане  для  сережок…
І  чорно-білою  корою,
Заструменіє  вниз  сльозою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321122
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.03.2012

Тече вода буття на жорнова…

Тече  вода  буття  на  жорнова,
Спливає  час…  Лишаються  слова
Бульок  намистом  в  пам’яті  моїй,
Як  монумент  мертворожденних  мрій.
У  веселковім  сяють  кришталі:
Фундаментальні,  трепетно-малі.
Я  намагаюсь  скласти  з  них  рядок,
У  глибочінь  стрімку  зробивши  крок.
По  течії  вони  збігають  геть,
В  тумані  зради  блимаючи  ледь.  
І  лускають  в  буденній  рогозі,
Втопивши  око  у  гіркій  сльозі.
З  останніх  сил  пливу  під  жорнова,
Де  задумка  кружляє  ще.  Нова…
Та  бризки,  під  ударами  руки,
Згубили  й  то…  Течуть,  течуть  роки.
Поволі  зупиняється  мій  млин,
Вбавляючи  криштальних  балерин.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321121
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.03.2012

Курай

Буття  степами,  вітер  нас  жене.
Ми  котимось  невпинно,  мов  курай.
Дитинство,  юність,  зрілість  промайне
На  тім  шляху  до  Пекла…  А  чи  в  Рай.
Буває  й  так,  що  хащі  з  будяків
Зненацька  спинять  чийсь  натужний  біг,
Скінчивши  передчасно  лік  років,
А  сніг  засипле  наче  оберіг.
До  літечка  сірітимуть  вони
Скелетами  безлистими  долонь
І  в  попіл  перетворить  їх,  у  сни  
Палючо-дикий  степовий  вогонь.
Та  іскорки  здіймуться  у  блакить,
Віддавшись  на  поталу  злим  вітрам,
Щоб  зорями  з  небес  повік  світить
Про  швидкоплин  нагадуючи  нам.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320831
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.03.2012

Вдивляюся в брудне немите скло…

Вдивляюся  в  брудне  немите  скло:
За  павутинням  вибитих  фіранок,
Лиш  порожнеча.  Щастя  віджило  –
З  бабусею  пішло  в  осінній  ранок.
Тут  як  завжди,  подушок  барвограй,
Крохмаль  серветок  на  старім  дивані,
І  скатертини  вив’язаний  край.
Веселки  доріжечок  самоткані.
Машинка  швейна,  ґудзики,  стрічки,
Потерті  окуляри  на  журналах,
Ниток  сувої,  з  дерева  гачки,
І  гобелен  на  стінці  –  ружі  спалах.
Все  на  місцях,  охайно  й  до  ладу.
Лише  нема  тебе  бабуся  мила!
Сльоза  на  склі…  Печальний  знову  йду,
Дитинства  де  оброблена  могила.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320829
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2012

Сповідь тіні

Коли  світило  уквітчає  синь
Над  кручами,  лісами  і  полями,  
З’являюсь  я  –  німа  й  убога  Тінь,
І  невідступно  рухаюсь  за  вами.
Найменшу  волю  вашу,  як  свою
Повинна  повторити  неодмінно:
Ви  йдете  –  йду,  спинилися  –  стою,
Присіли  –  нахилилася  уклінно.
Маріонетка  я  в  чужих  руках,
Такий  мій  хрест…  Та  в  чім  моя  провина,
Що  по  багну  життя  в  дрібних  грішках,
Тріщить  під  вами  чесна  моя  спина?!
За  що  мене  ви  тягнете  в  обман,
У  спільники  убивств,  насилля,  зради?
Чому  повинна,  мов  отой  баран,
Мовчазно  йти  на  бійню..?  Бога  ради,
Звільніть  мене  від  порохних  окуть,
І  дайте  жити  так,  як  я  бажаю!!!
Не  здичавілу  мавпувати  лють,  
А  маяком  світить  стезю  до  Раю!
Якщо  не  можна,  то  хоча  б  в  зеніт
Злетіти  жайворонком    над  полями,
 І  привітати  піснею  весь  світ!
…А  не  безславно  леститись  під  вами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320552
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 10.03.2012

Поетичний колос

Зозулею  розмірюю  рядки,
Гадаю  на  ромашці,  що  вложити.
Змивають  в  небеса  думки-граки,  
Папір  щоби  словами  оросити.  
Вони  бринять  у  вранішній  зорі,
Під  промінцями  замислу  ясного,
Стають  насінням  в  деннім  пожарі
І  опадають  в  пашню  серця  мого.
Римованих  там  набирають  сил,
Насичують  фантазією  голос,
Щоби,  струсивши  сьогодення  пил,
Проріс  вірша  дзвінко-сріблений  колос.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320488
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.03.2012

Весняне, навіяне

-  Весна!  Весна!  –  шпаки  співали
В  зеленій  парості  гілок.
Від  галасу  проснувсь  бузок,
Блакитним  цвітом  й  розпускали
Сережки  крони  берізок.

Акації  в  біленькім  платті
Повибігали  в  шир  полів.
Квітучим  полум’ям  горів
Таврійський  степ  мов  у  багатті.
Й  курган,  в  палітрі,  майорів.

Весна  –  дівчисько,  наче  стрічку,
Веселку  в  коси  заплела,
У  хмарках  небом  поплила,
І  звідти  дивлячись  у  річку
Сміялась  щиро,  як  маля.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320485
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.03.2012

Я поцілунок ніжний твій…

(ніжним  Феям  Кохання,  зі  святом)

Я  поцілунок  ніжний  твій,
Що  дарувала  на  останок,
Зорею  запаливши  ранок,
Вартую  в  пам’яті  своїй.
Нехай  років  нестримна  рись,
Та  присмак  губ  ще  відчуваю.      
Блаженні  пахощі  вбираю,  
Волосся  рік,  що  розлились
Лілейним  шовком  простирадла…
А  стегон  грацію  богині,
У  серці  бережу  й  донині.
Душа  згадавши  вмерти  ладна!
Мій  янгол,  відлетів  куди?!
Чом  згасла  ти  за  виднокраєм,
В  хмарках,  що  висіли  над  гаєм
І  не  вернулася  сюди?

О,  незбагненні  почуття!
Кохання  полохливі  миті..!
Лиш  ними,  душеньки  зігріті
Мирське  продовжують  буття.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320045
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2012

Зоряний букетик

(жінкам  клубу,  з  любов'ю)

   Між  сновидінь,  в  Космічний  лан  майну  з  вітрами,
   Де  галактичний  першоцвіт  зорить  квітками.
   Спаливши  правила  усі  в  огні  поетик,
   Зберу  світила  пломені,  я  у  букетик.
   Той,  покладу  в  молодика  тонку  байдару,
   Рікою  ночі  попливу  в  туманнім  згару.  
   Хвилечка  вчинять  ворожбу  –  «на  долю»  з  тишку,
   І  пелюстками  простелЯть  ясну  доріжку.
   На  щогли  хмарками  напну  розсвіт-вітрила,
   До  бережечка  підійду,  до  твого  мила!
   Де  кіски  чайками,  на  зустріч…  стоголосі…  
   І  руки  випустять  букет  під  ніжки  босі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320043
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2012

Я зажурені очі твої…

Я  зажурені  очі  твої
Намалюю  рясними  дощами.
Брови  будуть  веселки  сумні.
Вії  ж  я  розфарбую  ночами.
Трояндові  цвістимуть  вуста  
На  обличчі  твоїм  ковиловім.
Ця  робота  моя  не  проста,
Бо  у  серці  кохання  мов  повінь.
Ріки  в  коси  твої  заплету,
Хай  туманом  лягають  на  плечі.
Приколю  в  них  яскраву  зорю,
Що  на  небі  запалює  вечір.
А  як  вранці  прокинешся  ти
І  побачиш  портрет  у  віконці,
Будуть  радості  сльози  текти
І  росою  блищати  на  сонці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319779
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2012

Схопивши вербу за густу косу…

Схопивши  вербу  за  густу  косу,
Збиваючи  колінами  росу,
Ридає    в  річку,  як  хлопчак  малий,
Поранений  отаман  січовий.
Вже  плоті  біль  не  відчуває  він.
Стоїть  у  вухах  монотонний  дзвін
Шабель,  що  козаків  рвуть  на  шмаття,
Останній  крик,  з  яким  іде  життя
Та  кулі  свист,  глухий  удар  об  сталь
І  ребер  хруст  розбитих  мов  кришталь.
-  Де  ж  синьоокі  лицарі  мої?
Озвіться  голосисті  с’оловї!  –
Отаман  зводить  очі  до  небес.  
У  відповідь  завив  бродячий  пес:
-  Нема  коша!  Всіх  братиків  нема!
Орел  над  ними  жадібно  кружля.  
Вас  хитрий  лях  у  пастку  заманив,
Безстрашні  душі  підло  загубив!
Упав  отаман  у  траву  слизьку:
Слизьку  від  крові.  Смерть  відчув  близьку…
Із  комишу  лях  вийшов  до  води
Промовив:  -  Він  ще  жиє,  подиви!?  -
Пістоль  в  козацьке  серце  дулом  впер.
Отаман  харкнув:  -  Щоб  вас  чорт  ізжер!
Вхопивсь  за  шаблю,  та  не  зміг  піднять:
-  Прийшла  година  видно  помирать.
Не  врятував  я  братиків  своїх!
Простіть  мене!  Прости  Господь  цей  гріх!
Прощайте  запорожці  православні!...
Від  пострілу  здригнулись  дикі  плавні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319778
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2012

Згубні мрії

У  садочку  літнім,  міражем  лапатим,  
Розкуйовдив  пасма  Хмелик  молодий.
По  землі  стелився  вужиком  патлатим:
Нишпорив  опору  –  стовбурець  чужий.
З  паростка  він  марив  доторкнутись  неба,
Повплітати  руки  в  сонця  промінці…
В  кожному  листочку  тенькала  потреба,
Танцювали  в  вітрі  ніжні  повзунці.
У  тіні  розгледів  чародійку  Сальву,
Та,  повороживши  мовила:  -  Дивись!
Бачиш,  біля  тину  полум’яну  Мальву?!
Завоюй  дівчину  і  спурхнеш  у  вись!
Визирнув  з  бур’яну  мрійник  смарагдовий,
Задрижало  серце…  На  блакитнім  тлі,  
Стовбурець  хитався  шовково-медовий,
А  на  нім  зоріли  квіточки  малі…
В  пристраснім  пориві,  дотягнувсь  красуні,
Обхопив  подолу  плахти  росяні,  
Зазирнув  у  вічі  безнадійно  юні  
Зашептав:  -  Серденько,  люба  ти  мені!!!
Стрепенулась  діва,  плеснула  в  поклоні  
Фризову  наївність  оченят  своїх,
Необачно  Хмелю  простягла  долоні  –
Той,  без  зволікання  вп’яв  вусища  в  їх.  
Далі,  безсоромно  ввився  в  ніжне  лоно,
Знісся  до  верхівки  обірвавши  цвіт,
І  від  насолоди  розпишався  гронно,
Простягнув  перстенці  у  жаданий  світ.
І…  не  дотягнувся!  Не  здійснились  мари!
В  затінку  Хмелевім  згасла  ліпота…
Осінь  розігнала  листопадом  чари,
Та  сплелись  навічно  гріх  і  чистота.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319465
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2012

Я бачу як загине світ…

Я  бачу  як  загине  світ.
Не  завтра,  ні…  Уже  сьогодні:
Злетяться  Янголи  голодні,
Як  сповіщав  старий  Завіт…
І  білі  й  чорні  –  благородні.

В  пекельнім  огнищі  згорить
Все  людство.  Й  рватимуть  на  шмаття
Дияволи  дітей,  мов  плаття
І  кров  невинну  будуть  пить…
Сліди  наруги  з’їсть  багаття.

Не  стануть  нас  вони  ділити
На  грішних,  праведних,  святих,
Бо  Віру  гнали  за  поріг
Й  без  Бога  примудрились  жити…
То  ж  кара  люта  жде  на  всіх.  

Над  вечір  змиє  зорепад
Сліди  людського  існування…
На  Землю  ступить  спозарання
Нова  рептилія,  чи  гад.
І  розплодиться,  без  питання…
Життя  продовжить  свій  парад.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319464
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.03.2012

Я з Бахусом кружляю в танці п’янім…

Я  з  Бахусом  кружляю  в  танці  п’янім,
На  урвища  самісінькім  краю.
Нехай  рахують  бражником  останнім
І  Янголи  не  ждуть  мене  в  Раю!
Хай  люд  плітками  коле  мені  спину,
Сальні  розхвали  пхаючи  в  лице,
Братерство  те  до  скону    не  покину,
Як  пташка,  що  потрапила  в  сільце.
На  світ  дивлюсь  крізь  призму  грановиту
Чарчин,  котрі  по  вінця  сповнив  «змій».
До  денця,  осушивши  оковиту,
Я  бачу  всесвіт  кращий,  дивний,  …  свій!
У  нім  добро  весніє  ніжним  садом,
А  степом,  честь  гарцює,  вороним.
І  людяність  струмує  водопадом,
Здіймаючи  братерства  вогкий  дим.
У  небесах,  думок  прозоро-чистих,
Ширя  відвага  степовим  орлом,
В  незайманих  річках,  кохання,  бистрих,
Лебідка  ніжності  змахне  ясним  крилом…
Голівонька  нехай  тріщить  уранці,
І  Янголи  буркочуть  у  Раю,
Я  з  Бахусом  продовжу  дикі  танці,
Щоб  душеньку  загоїти  свою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319201
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.03.2012

Почуття інформатика

Таїть  вінчестер  трепетність  думок.
Сигналами  в  комп’ютернім  сплетінні,
У  «вордівськім»,  курсору  мерехтінні
«Без  інтервалів»  постає  рядок.
Лише  для  тебе  почуттів  масив!..
Та  знову  їх  пакує  архіватор.
Прискіпливий  вагання  модератор,
Все  видаляє…  Хто  його  просив?!
Програму  інсталюю  раз-по-раз,
Переживань  стискаю  гігабайти,
Годую  в  Інтернеті  пошти  й  сайти!..
Надіюсь  -  возз’єднає  домен  нас.
Та  все  дарма,  бо  різний  наш  формат,
Ти  DіVіDі,  я  –  зношена  дискетка.
Не  зрозуміє  лазерна  кокетка,
Об’єм  бажань,  що  множаться  сто  крат!
Різновеличність  наших  сподівань
І  кластерів,  на  диску  дружби  різність,
Мій  глюк  життям,  твоя  алгоритмічність,
На  кракерства  штовхає  мене  грань!
У  відчаї  зламаю  доступ  твій,
Чи  вірусом  зруйную  вперті  дверця,  
На  флешку  скину  файли  твого  серця,
І  завантажу  на  процесор  свій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319199
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2012

Питаєте, де я беру слова?

Питаєте,  де  я  беру  слова,
Щоб  описати  у  віршах  природу?...
Жаринками  вихоплюю  з  заходу,
Де  зотліває  сонця  булава.
У  житечку  дозрілому,  в  хлібах
Пришіптують  мені  вусаті  ості.
Росою  вимальовуються  з  млості,
На  верболозу  точених  губах.
Южать  в  садах  пелюстками  весни,
Вчуваються  першоприлітним  хором.
Льодяться  на  віконечку  узором,
Окрикують  хвоїнками  сосни.  
Їх  коники  цвірчать  у  ковилі,
Метелики  змережують  у  квітах,
Флейтує  іволженька  у  розсвітах,  
Обідня  тінь  химерить  на  землі.
Журба  осіння  скімлить  на  вітрах,
Гілля  хрущить  в  сухому  падолисті,
Зрікають  їх  хмароньки  перисті,  
Що  сонечко  відносять  в  пазурах.
 
Всотавши  першородну  цноту  слів  
Я,  оп’яніло  пригортаю  ниву  -
Мою  дівчину  янгольськи-вродливу,
Жбурляю  в  небеса  кохання  спів!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318936
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.03.2012

Летить гнідий у чистім полі…

Летить  гнідий  у  чистім  полі,
Ніздрями  втягуючи  ніч  -
То  із  татарської  неволі
Козак  тікає  в  Рідну  Січ.
А  степ  йому  допомагає:
Ховає  слід  у  ковилі,
І  хмара  місяць  затуляє,
Чумацький  Шлях  пропав  в  імлі…

Летить  гнідий  у  чистім  полі,
Принишкла  полохливо  ніч.
Немає  в  козаченька  долі,
Аніж  кохати  Дівку  Січ.
І  баби  скіфські  на  курганах
Сміливцю  вкажуть  вірну  путь
Туди,  де  побратими  в  ранах
Завзято  у  литаври  б`ють.  

Летить  гнідий  у  чистім  полі,
Копитами  рубає  ніч.
Страшніше  козаку  неволі,
Коли  не  з  ним  Дружина  Січ.
Він  повернеться,  приголубить,
Вона  в  обійми  упаде
І  поцілунком  звабить,  згубить  -
Душа  козацька  й  пропаде.

Летів  гнідий  у  чистім  полі,
Та  стріли  розірвали  ніч…
Упав  козак,  у  трави,  долі  –
Вдовою  заридала  Січ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318929
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.03.2012

Вона лежала тихо й сонно…

Вона  лежала  тихо  й  сонно,
Він  цілував  її  уста.
Бажання  прочинили  лоно,
Насолодилося  доста.
Він  увійшов  в  її  порошу  …
Та  з’ясувалось  не  один:
Тягнув  з  собою  ветху  ношу  –
Ту,  що  вимилює  сльозин.
Солоний  піт  струмів  рікою,
Від  гостроперичних  утіх:
Його  наситила  собою
І  ту,  із  ним…  Пусте  що  гріх!
Вуаллю  дзеркала  прикриті,
В  вогненний  провалились  сон…

Люблю  в  фользі  я  розігріті
Цибулю,  бульбу  і  бекон!:)))

Рецепт  приготування  «Шашлику  по  Херсонськи»:

 У  розрізану  навпіл  картоплину  вкладають  грубо  пошинковані  шматки  бекону,  та  кільця  цибулі.  Потім  солять,  перчать,  загортають  у  фольгу  і  заривають  у  золі  перегорілого  багаття.  Через  певний  час,  тривалість  якого  залежить  від  температури  жару  та  відчуття  голоду  кулінара,  витягають,  знімають  фольгу    і  подають  до  столу  у  вигляді  закуски  до  молодого  вина,  або  коньячних  виробів  Каховського  вин  заводу  «Таврія».  
     Смачного!:)))  (зранку  не  рекомендую)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318614
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 03.03.2012

Упала зоренька в поля, та й покотилась…

Упала  зоренька  в  поля,  та  й  покотилась,
Кохана  дівчинка  моя,  вночі  наснилась:
Блакитні  очі  неземні  -  цвіт  барвінковий,
Вуста  усміхнені  завжди  –  гай  калиновий.

Волосся  –  нива  золота,  налитий  колос,
Співанки  радість,  сум-журба  -  то  її  голос.
А  вишиванка  –  саду  цвіт,  духмяно-білий,
Спідниця  –  чорний  плуга  слід,  дніпровські  схили.

Пасок,  на  талії  –  річки.  І  босі  ноги…
Віночка  золоті  стрічки  –  стежки,  дороги.
Вона  наївна  мов  дитя,  чарівна  й  мила…
Дарує  сенс  мені  життя,  наснагу  й  крила.

Зійшов  світанок  край  води,  у  вись  піднявся.
Я  в  Україну  назавжди  та  й  закохався.
Душа  непізнана  твоя,  мов  шепіт  гаю…
Маленька  дівчинка  моя:  чистіша  Раю!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318612
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.03.2012

Чарівна мить

Зашепотів  у  вишнях  дощик  літній,
Змочивши  сонця  вранішнього  край.
Вчувалося  в  кантаті  передсвітній:
-  Прокинься,  чуєш-ш-ш!  Чуєш-ш-ш,    уставай!
У  заспану  прочиненість  віконця  
Вітаючись,  я  простягнув  перста
І  зачерпнувши  свіжість  у  долонця,
Зросив  ЇЇ  волосся  і  уста.
Розквітла  маком  посмішка  кохана,
Примружилась  очей  п’янка  блакить.
Троянда  потягнулася  жадана…
Подумалось:  «Спинись  чарівна  мить!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318305
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2012

Зайці Скіфії (ранковий жарт)

(екологічні  замальовки  у  стилі  О.  Блока)

Мільйони  -  вас.  Нас  тьми  і  тьми  і  тьми,
Від  Запоріжжя  й  аж  до  Крима!
 Так,  зайці  -  ми!  Так,  пострибайці  -  ми!
З  роскосими  й  великими  очима!

Для  вас  –  поля,  для  нас  обіду  час:
Тум  морква,  кавуни,  п’янкі  укропи.
З’їмо  усе!  А  прийде  слушний  час  –
Дістанемось  Європи!  

Віки,  віки  саджали  ви  город,
Дбайливо  доглядаючи  рослини,
Зжерем  усе!  І  далі  у  поход
До  Лісабону  та  Месини!

Століттями  збирали  ви  врожай,
Ми  ж  послід  вносили,  мов  перли!
Як  попрохали:  -«Й  нам  шматочок  дай».
Рушниць  направили  ви  жерли!

Ось  –  час  настав.  Вже  каркає  біда,
Орда  зайців  чекать  не  може.
Ніч  налетить  не  буде  і  сліда,
Від  ваших  буряків!  А  може…

О,  люд  дурний!  Доки  ще  ти  не  влип,
І  запихаєшся  харчами                                    
Спинись!  Бо  станеш  як  отой  Едіп,  
Чи  Сфінкс,  що  завива  ночами.

Тож  знайте,  ми  віднині  вороги!
Самі  гнояку  вносьте  аж  до  Крима!
Задарма  не  піднімуть  і  ноги  –
Зайці  з  роскосими  очима!  

Пробіжимось  городом  як  той  гун!  
За  ніч  устигне  й  сад  обшарить,
Бійців  вухатих  злий  табун…
І  ріпу  будете  ви  жарить!

Тож  схаменись  товстий  жадобний  люд!
На  трапезу  добра  і  миру,
Нас  запроси.  Ми  у  траві!  Ми  тут..!
Пробач  Сашко.  Пробач  гіганте  Блок,
Що  потривожив  твою  ліру.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318304
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 02.03.2012

У небеса душа, орлом степним…

У  небеса  душа,  орлом  степним,
 Злітає  розпростерши  дужі  крила.
 Аорту  розрива  натхнення  сила!
 І  серце  стугонить  у  такт  із  ним.
 Захмарні  гори  пережитих  літ,
 Трощаться  під  ударами  ідеї,
 Папір  ятрять  з  незграбності  своєї…
 Та  ніби  сонця,  вправний  сателіт  
 Будує  розум  -  зодчий  і  митець,  
 Меморіал  «краси  Буття  і  Світу»…
 Його  карбує  з  мовного  граніту,  
 Під  щебет  Муз,  римований  різець.  

 У  небеса  душа  орлом  степним  -
 Де  воля  дум  і  безкінечність  рим.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318064
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2012

Апокаліпсис

В  нескінченності  зоряній
Світло  Божеє  бачеться.
В  неботверді  розораній,  
Знов  комета  розплачеться.
Еліптичними  колами,  
На  планету  призначення,
Гріхову,  чи  з  Законами…  
То  не  має  вже  значення.
Смерті  янголом  огненним,
Без  пощади  і  жалості,  
Ятаганом  та  й  згорбленим,  
По  дитинству  і  старості,
Православній  покірності,
Іудейському  прощенню,
Магометовой  вірності,
Будди  жертвоприношенню.
Щезнем  висохлим  пір’ячком,
У  горні  першородному.
Заряхтим  ластовиннячком  
На  обличчі  Господньому.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318062
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.03.2012

Гладіатор

Виходжу  на  арену  знов  і  знов…
Щоб  вдовольнити  натовпу  жагу,
В  пісок  свою  й  чужу  зливаю  кров,
Шинкую  плоті  на  м’ясне  рагу.  
Меч  -  гладіус  сіяє  у  руці,
Що  вершИть,  мабуть  справедливо  суд.
За  помахом  спроваджує  в  мерці,
Здригаючи  у  Колізеї  люд.
А  ті,  видовищ  прагнуть  і  хлібця,
Імперії  розбещені  сини.
За  цезарем,  що  підуть  до  кінця,
В  динаріях  зміряючи  чини.
Їм  байдуже  хто  виживе  в  січі.
Лиш  переможцю:  -  Аве!!!  –  і:  –  Життя!!!
Від  волі  гладіатора  ключі,
То  кесареве  пальцепідняття.
Якщо  ж  монархів  перст  укаже  вниз,
Легіонери  випустять  мій  дух.
Та,  може  урятує  ще  каприз,
Зіпсутої  матрони  –  хіті  рух.
З  арени  нині  тягнуть  -  не  гаком…
Троянд  пелюстки  злиплись  у  крові,
Що  плебес  розпилив  над  чужаком,  
Авансом  за  видовища  нові.

Всміхається,  я  знаю  Смерть  усім,
Та  квит  дає  у  потойбічний  світ
Першочергово  і  негайно  тим,
Хто  їй  зухвало  шкіриться  в  одвіт.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317819
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.02.2012

Життя мажара вже на півдорозі…

Життя  мажара  вже  на  півдорозі,
Її  ще  тягне  мій  кремезний  віл.
Проблем  підйоми  подолати  в  змозі
І  на  діла  пристойні  стане  сил.
Та  все  ж  хода  не  та,  що  була  вчора,
Бо  з  кожним  днем  росте  вантаж  гріхів,
Гризе  за  ноги  кривд  вовчиця  хвора,
Прокльони  тих,  кого  я  не  любив.
Вперед  ми  пробиваємось  з  боями
Крізь  наклепів  і  пересудів  ліс.
І  заздрості  людської  чорні  ями,
Збивають  обручі  з  моїх  коліс.
Та  все  одно,  коли  в  степу  нічному,
Під  зорями,  у  ковилі  лежу,
Прощаю  все  я  людству  тому  злому.
Замріяно  вдивляюсь  за  межу:
Що  там,  де  з-під  дороги  сонце  сходить?
Чи  вистачить  туди  доплентать  сил..?
І  вранці  Віра  знов  на  ноги  зводить  –
Єдиний  друг…  Й  мажару  тягне  віл.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317818
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.02.2012

Валентинка антропологам

Я,  пил  зірок,  що  вибух  наднової  
Розпорошив  нейтринами  по  Світі.
Мене,  комет  зморожені  конвої,
Сюди  занесли,  шлейфом  оповиті.
Пустив  коріння  в  лоно  океанів,
На  суходіл  ступив  буянням  квітів.
У  динозаврів  обернувсь,  титанів,
З  медуз  одноклітинних  й  трилобітів.
Опісля  астероїдної  драми,
В  невпевнених  судомах  еволюцій,
З  нори  сирої  плигонув  ссавцями,
В  приматове  горнило  революцій.
На  дрин  опершись,  звівся  я  на  ноги
І  від  стріли  до  Дарвінівських  «…  видів»,
Одним  кидком  перетоптав  дороги,
Далеко  відірвавшись  від  гібридів.
Навіщо  силкувався  так  багато?
Напружував  свою  кремезну  спинку?  
Залюблених  у  нас  сьогодні  свято,
То  ж  я  спішив  вручити  валентинку!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317500
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2012

Джаз

Хрипить  кабацький  саксофон,
Басить  обдертий  контрабас,
Хай-хет  сичить  легенький  фон  -
Сигарним  димом  плине  джаз.

Бринить  мінорами  рояль,
Виводячи  ритмічні  звуки,
То  оксамитні  мов  вуаль,
То  схожі  на  пекельні  муки.

Дівчина  в  платті  бірюзи,
З  обличчям  кольору  ванілі,
П’яндик  доводить  до  сльози,
Страждаючи  в  амурнім  стилі.

Пухкі  коралові  уста
Ледь-ледь  торкнулись  мікрофону.
У  декольте  із-під  хреста,
Родився  спів  подібний  стону.

Сльозинка,  лиш  зросила  вій...
Все  більше  входячи  в  екстаз,
Вона  зливає  смуток  свій…
Мій  ритм  вірша  і  є  той  джаз.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317499
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2012

А раптом…

Місяць  бетонний  у  хмарах  октану
Над  мегаполісом  грізно  навис.
Мчить  по  асфальту  шматок  целофану,
В  небо  злетівши,  сіда  на  карниз.
Вітер  здіймає  брудне  хмаровиння,
Виє  в  пустотах  розбитих  вітрин
Де  хмарочоса  безлике  створіння,
Тріщини  вкрили  сільцем  павутин.
В  чорні  каліцтва  машин  обгорілих  
Терени  вп’яли  свої  пазурі.
Трухлі  громади  каштанів  зотлілих,
Поперек  вулиць  лежать  як  вугрі.
Плаває  сміття  в  ставках  переходів,
Сморід  підземки  струмує  з  решіт,
Бувший  Майдан,  з  мармурових  проходів,
Сваї  вщетинив,  мов  зляканий  кіт.
Пагорби,  смутком  старих  териконів,
Журно  рудіють  в  сміттєвім  вінку.
Панство  грибів  тут  вправляє  законів,
Пластику  січ  вишколя  гомінку.
А  по  під  ними,  у  руслі  сухому,
На  смоляному,  порепанім  дні
Білий  скелет  у  кашкеті  старому,
Руки  на  схід  простягнув  кістяні.
Наче  вологи  молив,  безталанний  
В  неба,  що  несло  кислотну  сльоту…
Сонечка  промінь  ніким  не  жаданий,  
Вкрив  радіацієй  все  на  льоту.
Згинув  безславно  «властитель  Природи»
У  техногеннім  пекельнім  вогні.
Хибні  обрав  він  для  себе  клейноди…
Буде  все  так?  Чи…  наснилось  мені?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317232
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.02.2012

Моє дитинство – пахощі степів…

Моє  дитинство  –  пахощі  степів,
Кургану  тіло  жовто-ковилове,
Зажурливий  села  вечірній  спів                
І  небо…  Літнє  небо  волошкове!
Згадав  ото,  й  привиділось  мені  -
Я  знов  у  «босоноге»  повернувся:
Хлопчиськом  мчав  бур’яном  на  коні
По  безкраю,  що  тільки-но  проснувся.
Волосся  свіжий  вітер  розвівав,
Як  випалену  спекою  солому.    
Я  мальви  на  ходу  схилившись  рвав
І  вороного  направляв  додому.
А  там,  дбайлива  мамина  рука,
Куйовдила  бурштинову  чуприну,
У  кружку  наливала  молока,
І  доки  пив  –  все  пестила  дитину.
Зірвавшись,  нісся  повз  колгоспний  сад,  
А  той  манив,  мов  грішника  плодами…
У  пазуху  рвав  груші,  виноград
Липкими  і  солодкими  руками.  
Всіх  на  ставку  «трофеєм»  пригощав.
І  братство  голоноге  все  раділо…
До  темноти  ховавсь  поміж  гущав  -
Від  татка,  щоб  не  дуже  нагоріло.
Гукала  мама.  Я  слухняно  йшов.
Намитий  і  розчесаний…  Над  ліжком
Микола  Чудотворець  супив  бров,
Ховавсь  під  ковдру  я,  хрестився  нишком.
А  потім  у  віконце  споглядав
Як  місяць  випасає  жирні  зорі,
Збирає  у  отару  там,  де  став…
А  їх  з’їдають  хмари  чорногорі.

Я  зморено  тону  в  обіймах  сну
І  по  траві,  знов  босими  ногами,
Біжу  додому  й  квітами  весну,
В  липких  руках,  несу…  лише  для  мами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317231
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2012

Серед розхмареного поля…

Серед  розхмареного  поля,
Щербатий  сумував  Орач:
Відлунням  розпачу  і  горя
Вечірній,  птахи,  линув  плач.
Ніяк  не  сходило  те  збіжжя,
Що  розсвітом  жбурнув  у  вись.
На  трави,  сад  і  роздоріжжя,
Росою  слізоньки  лились:
-  «Мабуть  засохли  у  захмар’ї,
Чи  Космос  поморозив  їх?  
А  чи  згоріли  в  Огнедар’ї…?
Як  діток  віднайти  своїх?»
Почула  Ніченька  стенання,
Та  й  звергла  Сонце  в  тло  гаїв.  
І  забуяли,  до  світання,
Зірниці  Місячних  полів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317056
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.02.2012

На краю літньої зливи

(55  слів)

   Потемніло.  Вітер-пустун,  рвучко  задер  довгополі  смарагдові  спідниці  цнотливих  верб.  Ті,  ображено  зашуміли.  Ставок  роздратовано  зморщив  лілейне  плесо  і  загрозливо  скреготнув  колесом  водяного  млина.  Та  розбишака,  не  звернувши  на  нього  уваги,  вже  гарцював  у  рогозі.
   З  поля  донеслося  невдоволено-грозове  бурчання  негоди,  що  вступилася  за  свого  небожа.  Став  наполохано  принишк.  Верби  
низько  нахилилися,  намагаючись  сховати  свого  заступника.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317053
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.02.2012

Святий кур’єр

У  промінцях  морозного  світання,
В  серпанку  білосніжних  балерин,
Тобі  від  мене,  занесе  вітання,
Кохання  страдник  –  святець  Валентин.  
Він  до  віконця  припаде  тихенько,
І  подихом  гарячих  почуттів,
На  склі  морознім  виведе  серденько,
Що  передати  я  тобі  хотів.  
Навхрест  своєю  милості  рукою,
Заочно  накладе  печаттю  шлюб,
На  серці  тім  розпишеться  стрілою,
Моїм  цілунком  доторкнеться  губ.
Блакить  очей  ти  виплеснеш  у  ранок  
І  цьомчик  свій  залишиш  на  вікні.
Утаїть  Валентина  знов  серпанок  –  
Твоє  «Я  згодна»,  він  несе  мені.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316816
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2012

Осіння хореографія

Простора  галявина,  що  загубилася  в  туманній  імлі  вікового  кремезного  лісу,  у  повній  тиші  терпляче  чекала  на  дійство.  Сірохолодні  куліси  присадкуватих  хмар  поволі  розступилися  і  сонячне  світло,  сотнями  софітів  опромінило  ще  незайману  першими  заморозками  попелясто-малахітову  сцену.  В  передчутті  прем’єри,  серце  берізок  дятловим  стуком  забилося  у  чорно-білих  оксамитових  грудях.  З  глибини  бору,  м’яко  ступаючи  підпаленими  верхівками,  до  сцени  наближався  диригент  -  вітер.  
-  Дивіться,  то  він?  То  ві-і-і-н?  –  півголосом  зашепотіли  сосни.  
-  Звіс-с-с-сно!  –  ствердно  похитували  головами  широкоплечі  дуби.  
Вітер  павутинням  опустився  на  край  прогалини.  Гіллям  ближньої  осини  рвучко  звів  руки  до  гори  і…  чарівнича  мелодія  до  самісіньких  верхівок  наповнила  прогріту  безмовність.  
 Першими  лагідно  вступили  флейти  кущів  ліщини.  
-  Ф’ю,  ф’ю-у-у,  -  несміливо  зітхнули  вони.  
-  У-у-у  –  підхопили  фаготи  розхристаних  кленів.  
-  Гу-у-у,  -  загули  валторни  пишноформих  ялин.  
І  цієї  ж  миті  згори  на  трав’яні  підмостки,  плавно  кружляючи  у  вогненно-вічннім  танку  осені,  полинули  цитринові  балерини  віджилого  осинового  покрову.  Їхні  повненькі,  з  солом’яними  прожилками  пачки,  потай  шаруділи  в  такт  вітряній  мелодії,  що  невидимими  хвилями  накочувалась  на  розбуялі  стрімчаки  крайніх  дерев.  
 Поміж  тендітних  танцівниць,  філігранно  виконував  своє  заворожуюче  соло  жилаво-кінчастий  вродливець  –  кленовий  лист.  Обертаючись  підпалено-бурштиновою  дзиґою  у  швидкоплинній  безконечності  осіннього  піруету,  він  поринув  у  росисті  обійми,  рясно  уквітчаної  балеринами,  зачарованої  трави…  
І  танок  скінчився.  
 Вітер,  низенько  уклонився  молодесенькою  берізкою  і  квапливо  полинув  геть.  Секундна  тиша  охопила  галявину,  а  потім  вдогін  диригенту,  ліс  зчинив  несамовиті  овації  щиро  плескаючи  долонями  напівроздягненого  гілля.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316814
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 25.02.2012

Весь світ у росяній краплині…

Весь  світ  у  росяній  краплині
Бринить  на  кінчику  трави.
Тут  небеса  блакитно-сині
І  гір  засніжених  глави.
Розквітчане  весни  цвітіння,
Веселки  вогкий  барво  грай,
Бурштинове  лози  сплетіння
І  сонця  світанковий  край.
Тут  водоспадів  прохолода,
Червневе  марево  ночей…
Та  головне  –  її  тут  врода
І  блиск  залюблених  очей!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316514
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.02.2012

Баталія на Стрітення

Повів  тепла  у  полі  чути.
То  на  засніжені  редути
Веснянка  рушила  війська.
Кіннота  мчить  струмків  близька,
Грюкоче  в  лаві  льодоходу,
Річкам  даруючи  свободу.
У  авангарді  первоцвіти,
Гаї  жадають  захопити.
Плацдарм  бомбують  чорні  тали,
Готують  для  трави  портали.  
Вже  пробивають  твердь  десанти
І  відступають  окупанти:
Морози,  віхоли  і  стужі…
Льодить  окопи  на  калюжі,
Бурульки  шкірить  крадькома,
Упертий  командир  –  Зима.
Вона  кида  рішуче  в  бій,
Останній  ар’єргарду  стрій,
У  блиску  льодяних  кірас  -
Вітрів  північно-сніжних  мас,
Озимків-плазунів  піхоту,
Свинцево-хмарову  голоту…
Та  не  добути  їй  звитяги!
На  Стрітення  погубить  стяги,  
Відступить  в  полюсів  твердині,
Весні  віддавши  успіх  нині.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316060
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.02.2012

Над ставком сивезна хмара…

Над  ставком  сивезна  хмара
Розплела  біленькі  кіски.
Стихла  гав  криклива  свара,
В  ряботиннячку  берізки.
Вітер,  льодовим  фоготом
Зойкнув  у  хвої  ялинки
Й  небеса  зимовим  шротом,
Сипонули  вниз  перлинки.
Між  трави,  в  осіннім  спалі
Зашкварчали  в  падолисті,
Кленів  кучері  опалі,
Розпишавши  у  намисті…
Сонце,  променистим  списом
Розітнуло  хмаровиння  -
Понеслося  шумно  лісом
Перламутрове  шипіння.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316059
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.02.2012

Курортні пристрасті

(підмічений  нарис)
     Літо  –  неповторно    чарівна  пора.  Довгими,  нудотними  зимовими  вечорами  ми  з  солодким  завмиранням  серця  пригадуємо  його  минуле  пришестя  і  будуємо  неймовірно-фантастичні  плани  на  прийдешній  сезон  визволення:  тіла  -  від  сморідних  обіймів  поношеного  «всесезонного»  одягу;  душі  –  від  незліченних  тортур  стресами,  буденністю  та  надокучливою  увагою  заздрісно-пліткарського  соціуму.  І  не  має  принципового  значення  до  якого  місця  перебування  вас  прив’язує  запис  конторника  на  одинадцятій  сторінці  синьої  «три  зубастої»  книжечки  –  села  чи  райцентру,  міста  чи  мегаполісу,  ви  з  однаковою  одержимістю  та  фанатизмом  будете  поклонятися  «Ідолові  Літа»,  цурпелячи  до  його  вівтаря  останні  крихти  зекономлених,  далеких  від  поняття  «олігархічні»  або  «пристойні»,  статків.  Статків,  що  вистраждані:  за  лотками  –  на  морозі,  у  спеку  чи  дощовицю;  за  верстатами  –  у  мастилах  на  збитих  руках;  у  пащекуватих  офісах  –  за  нескінченною  кіпою  паперів,  нарад,  комп’ютерних  «глюків»;  на  розбитих  шосе  -  за  кермом  далекобійної  фури,  чи  за  стерном  сільгосптехніки  –  на  курних,  безкінечних  як  поломки,  просторах  чорнозему.                      Статків  –  за  які  вели  щомісячну  непримиренну  підпільну  боротьбу:  зарплатнею  «у  конвертах»  та  «подвійною»  документацією  –  з  податковою;  магнітами,  плівками  від  старих  діафільмів,  пилососами,  іншими  неймовірно  винахідливими  модусами,  запобігаючи  точній  роботі  пристроїв  обліку  споживаних  носіїв  енергії  та  інших  «гараздів»  цивілізації  –  з  РЕМами,  ЖКГ,  тощо.  
   Статків  -  зекономлених  на  святкуванні  «найдорожчого»  –  ювілею  тещі  чи  свекрухи.  Статків  -  частину  яких  у  вас  відібрали  на  дорозі  пильні  «даїшники»,  до  зубів  озброєні  всілякими  «останніми  досягненнями  в  області  науки  та  техніки»,  що  безпомилково  виявляють  вашу  спроможність  як  платника.  Статків  -  фрагмент  котрих  ви  власноручно  транспортували  у  бездонні  кишені  ненажерливо-соромязливого  «містера  Хабара»  (перелік  установ  і  закладів,  що  входять  до  складу  «містера»  вважаю  нетактовним  тому,  що  цей  реєстр  сугубо  індивідуальний  і  залежить  від  статі,  віку  та  потреб  окремо  взятої  особини).  
     Усі  ці  зимові  приготування  виснажують  тіло  та  «нервозну»  систему.  Але  вони  ніщо  у  порівнянні  з  монументальною  мрією  –  літнім  «богуванням»!
     Сонячна  система  не  стоїть  на  місці,  тому  під  снігом,  що  тане,  оголяючи  накопичене  у  «період  збору  ресурсів  для  відпочинку»  сміття,  непомітно  підкрадається  весна.  Вона  з’являється  як  завжди  сірою  брудною  жижею  на  свіжонапрасованому  одязі,  ,  миттєво  вискочивши  з-під  коліс  авт,  що  потрапили  у  «дозрілу»  зимою  дорожню  яму.
   «Курортні  пристрасті»,  підігріті  сонцем,  зеленню  та  амурною        поведінкою  тварин,  починають  новий  виток,  що  має  назву:  «Друзі  порадьте  куди…».  Цей  період  супроводжується  великими  рахунками  за  міжміські  та  міські  розмови,  а  також  частими  поповненнями  мобільних  фондів  необачних  «дослідників  проблеми»,  котрі  мали  необачність  дзвонити  на  номери  не  своєї  зв’язкової  «кумпанії».  Зібраний  таким  чином  гігантський  об'єм,  не  завжди  щиросердої  інформації  (аргумент  –  «ми  попали  –  нехай  і  куми  сьорбнуть»),  ретельно  перемелюється  збудженим  мозком  не  одну  ніч.  І  врешті  решт  у  передостанній  тиждень  весни,  одноосібно  (переважно  жінкою)  ухвалюється  єдиний  «вірний»  варіант,  що,  як  показала  минулорічна  практика  і  є  самим  паскудним.
   Наступний  етап,  малий  за  діапазоном  часу,  але  грандіозний  у  аспекті  витрат  із  панчохи  «На  відпочинок».  Починається  він  як  правило  із  покупки  «милої  дрібнички»  –  купального  костюму  «як  у  Зойки»,  з  не  оправдано  високим  ціновим  покажчиком  і  закінчується  по  обіді  спорожненням  чоловічого  парт  мане,  так  необачно  («як  на  зло  сьогодні»)  туго  набитого  вітчизняними  грошовими  одиницями  та,  не  приведи…,  кількома  папірцями  іноземної  валюти.  Після  бучної  істерики  та  двох  обшуків  на  предмет  «холостяцької  заначки»,  дана  стадія  різко  закінчується,  переважно  фразою  «Я  рік  на  кухні…  мов  рабиня…  не  можеш  заробити…  Казала  мама…  Козел!».
   Після  того,  як  з  десяток  лантухів  битком  набитих  найнеобхіднішими  (для  «відтягтися  без  нервів»)  речами  дружини,  та  один  середній  пакет  із  супермаркету  «не  вибагливого»  чоловіка  зібрані,і  до  омріяного  моря  лишається  рукою  подати,  чорти  починають  мордувати  начальство.
     Як  завжди  недоречний  телефонний  дзвінок  в  останню  мить  сповіщає  про  «аврал»,  «завал»  та  «форс  мажорні  обставини»,  що  ніяким  чином  «не  являються»  загально  колективною  «жабою»  заздрості  вашому  курортному  щастю.  Годинні  перемовини  закінчуються  посиланням  місця  роботи  до  дідька  і  погрозами  «сам  звільнюся,  а  вас  без  мене  кури…»  та,  з  гнівом  кинутої  об  апарат  запльованої  трубки.  Все  –  воля!!!
   Кілька  сотень,  чи  тисяч  тряських  кілометрів  чумацьким  прадідівським  шляхом,  що  згідно  плутаних  тлумачень  «Атласу  автомобільних  доріг  України»  має  гордовиту  назву  –  шосе,  і  легкий  морський  бриз  змішаний  з,  дорогими  серцю  (та  гаманцю)  ароматами  східної  кухні  та    безхозних  сміттєзвалищ,  лоскотатиме  ваші  стомлені  октановими  випарами  ніздрі.          
Дорожні  пригоди  ,  я  зумисне  опускаю  так,  як  їх  кількість  прямо  пропорційна  сумі  грошей  виклянчених  у  дружини  на  приведення  до  ладу  авто,  та  вашій  здатності  стримуючи  емоції,  свідомо  контролювати  силу  натиску  правої  ноги  на  акселератор  при  азартно-обурених  лементуваннях  родини:  «До  біса  обмеження…,  будь  хоч  тут…  обжени  того  нахабу!».
   При    в’їзді  у  приморські  селища  вас  радо  вітатимуть  його  аборигени,  виставленими  «мінібордами»,  що  сповіщають  про  наявність  «недорогих»,  ураховуючи  кількість  додаткових  послуг  та  зручностей,  місць.  Попетлявши  селищем  між  завузьких  вулиць  та  майже  голісіньких,  прокопчених  відпочивальників,  ви  безпомилково  (за  допомогою  вже  відомої  жіночої  інтуїції)  оберете  «найкращий»  прихисток  на  найближчі  два  -  три    незабутніх  тижні.  
   «Не  забування»  розпочнуться    зразу  ж  на  стадії  облаштування  на  новому  місці.  Після  того,  як  дебелий  завдаток,  розмір  якого  сягатиме  майже  повній  оплаті,  переміститься  на  порозі  у  натруджені  порепані  руки  хазяїв,  ви  з  жахом  усвідомите,  що  реклама  зручностей  та  гараздів  «де  що  перебільшена»,  а  мости,  котрими  можна  було  б  дременути  звідси,  згоряють  до  цурки  під    поглядом  невдоволено-полум’яних  очей  його  ґазди.  Не  тішачись  перспективі  ще  дві  години  пектися  у  пошуках  нового  «пансіону»,  дресировано-невибагливий  чоловік  (доки  дружина  вестиме  безплідні  дебати  з  хазяїном),похапцем  занесе  речі  і  вже  за  хвилину  стоятиме  на  порозі  у  минулорічних  вицвілих  шортах  та  нових  «не  з  дорогих»  капцях,  з  наладнаними  дітьми  та  пляжною  сумкою.  Ще  годинне  спрагло-пітне  очікування    метаморфозної  трансформації  дружини,  зі  стража  домашнього  затишку  на  світську  самицю  морського  лева,  і  щаслива  родина  добрих  пів  години  весело  крокуватиме  у  розшуках,  як  запевняв  господар,  «не  далечкого»  пляжу,  на  підході  до  якого,  баскі  лоточники  щедро  наділять  їх  дешевими  (на  вигляд,  а  не  по  вартості)  прикрасами  та  амулетами  виготовленими  із  здохлих  дарів  моря,  з  обов’язковим  сакральним  написом  «Привіт  із…».  Останній  форпост,  вдоволений  кількістю  всученого  вам    товару  рухне.  І  ось  воно  –  вистраждане  море!
 Нервово  фланеруючі  між  полчищ  розпечених  тіл,  та  ненавмисно  засипаючи  їм  очі  піском,  що  нахраписто  вихоплюється  з-під  задників  нових  капців,  ще  за  двадцять  хвилин  ви  знайдете  під  розкуйовдженою  морськими  стихіями    тінню  від  платного  зонтика,  єдиного  вільного  лежака,  вигляд  котрого  наштовхне  на  роздуми  про  «первинне  пришестя».  Після  гучного  першого  пірнання  у,  густо  скаламучене  тисячними  «косяками»  курортників  море,  скусана  медузами  та  морськими  щипавками  дружина,  до  нудоти  напоєні  прибережними  хвилями  діти  та  уперіщений  в  ребра  катамараном  нахабно-пустотливих,  на  підпитку,  молодиків,  тато,  задоволено  розташують  зтортуровані  тіла  на  піску,  поміж  численних  з’їдів.  
   Тато  похапцем  відкриє  (ключами  від  «елітної  конури»)  спітнілу  (але  чомусь  теплу  на  дотик)  пляшку  вітчизняного  пива  і  залпом  увіллє  її  у  спраглу  горлянку.  Гази  троєкратним  салютом  розкотисто  повертаючись  по  трахеї  назад,  урочисто  сповістять  пляж  про  відкриття  курортного  сезону    міцною  сім’єю…  нехай  буде,  Голопупенків!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315689
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 21.02.2012

Материнські сльози

Все  стихло.  Вечір,  у  траві,  на  ноги  звівся,
Шляхом  Чумацьким,  Місяченько  покотився:
Блакитночолий,  вишиваночка  сіренька.
Її  туманом  гаптувала  Нічка-ненька.
Космічним  безкраєм  очей  вона  дивилась
Й,  кометою,  журби  сльоза  у  трави  лилась,
Дитя,  на  смоляних  руках,  теплом  гойдала…
Легенько  вітром  у  гілляччі  сумувала:
-  Летить  розлука  вже  до  нас  мій  рідний  сину.
-  Не  бійся  матінко  -  тебе  я  не  покину!
-  Кохання  з  розуму  зведе,  підеш  світами
І  не  згадаєш  більше  ти  своєї  мами.
-  Ні,  ні!  Ніколи!  -  спалахнув  той  мов  сто  сонець  -
Як  можна  нене?!  Я  ж  твій  син  і  охоронець!..
Тут  Хмара,  зоряним  орлом,  у  вись  злетіла,
І  Місяць,  сяйвом  срібних  крил,  вмить  полонила.
В  палких  обіймах  він  тонув,  тьмянів  в  коханні,
Забув  про  неньку  і  …  розтанув  у  світанні.
А  Ночі  витримати  те  було  не  сила  -
Нещасна  вранішнім  дощем  заголосила.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315684
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2012

По дорозі, за моїм парканом

По  дорозі,  за  моїм  парканом,
Заметіль  вихляє  білим  станом.
Борошном  скляним  всліпляє  очі,
У  дротах  гуде  слова  пророчі:
-  «Скоро  мої  кісоньки  біленькі,
Утаять  шляхи  і  доріженьки.
Зачиню  тебе  у  хаті  милий,
Будеш  мій  ти  лебідь  яснокрилий!»
-  «Ні,  нізащо,  капосне  дівчисько!
Іншу  я  люблю!  Вона  вже  близько!
Відступись,  не  буду  із  тобою,
Бо  давно  я  марю  лиш  Весною!»
Та  юга  не  слухала  благання,
Намела  замети  до  світання.
Почуття  іскрилися  на  сонці:  
Впертого  кохання  охоронці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315262
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.02.2012

Зілля для поета

У  блаженстві  літечка,  я  іду  покосами,
Спраглу  свою  душеньку  напуваю  росами.
Гою  рани  серденька  полином-ромашками,
Негаразди  з  бідами  скачуть  геть  комашками.
Розкуйовдив  соняшник  голову  бурштинову,
Благодаттю  пахощів,  кров  п’янить  рубінову.  
Вітер  вихиляється  трав’яними  рунами…
Ліра  знову  тьохкає  райдужними  струнами!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315259
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.02.2012

Среди сияющих полей…

Среди  сияющих  полей,
На  тройке  белых  лошадей,
Где  даль  прозрачна  и  нема,
К  нам  мчит  боярыня  -  Зима.
Воздушен  бег  хладных  саней.  
Позёмка  вьюжится  за  ней,
Да  снег,  из  –  под  седых  копыт
Вздымаясь,  хлопьями  летит.
Боярыни  надменен  взгляд  …
Деревья,  выстроились  в  ряд,
Лес  не  шевелится,  чуть  жив,
Покорно  ветви  наклонив.
Одеты  в  свежие  снега,
Её  приветствуют  стога.
Берёзки  в  роще  машут  ей,
Стесняясь  наготы  своей…
Зима  кивает  всем  в  ответ,
И  сани  мчатся,  вьюжа  след.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314492
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 16.02.2012

Хозяйка Осень, покидая…

Хозяйка  Осень,  покидая
Сырых  полей  холодный  дом,
Зиме  ворота  отпирает,
Гусей  бранящихся  ключом.

В  последний  раз  окинет  взглядом
Свои  владенья,  а  затем
Отсалютует  нам  парадом
Надменно-нежных  хризантем…

А  под  окошком  замерзая,
Танцуя  осени  стриптиз,
Берёзка,  девочка  нагая,
Листок  последний  сбросит  вниз.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314489
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 16.02.2012

На павутиці бабиного літа…

На  павутиці  бабиного  літа,
Тепло  нам  шле  останній  свій  привіт
І  комашня  зненацька  обігріта,
Хмаринками  зібралася  в  політ.
Метелики  майнули  білокрило,
А  горобці  розбили  синь  калюж.
Немов  улітку  розходивсь  Ярило,
Сіяє  цвітом  полум’яних  руж.
Від  подиву  принишкла  Осінь  в  гаї,
Устиджена,  що  розвела  вогонь…
Неслушно  марив  степ  на  виднокраї
Бур’яну,  поруділим  згарком  скронь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314247
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.02.2012

Здавалось – все, скінчилася Зима…

Здавалось  –  все,  скінчилася  Зима,
Морозним  подихом  війнула  на  останок,
Та  й  подалась  до  полюсу  сама,
Залишивши  роз’ятрений  серпанок.
На  ранок  вже  всміхалася  Весна
Крізь  сльози  бурульок,  що  звисли  з  стріхи.
Заметів  первозданність  напускна,
Змарніла,  оголивши  тину    віхи.
Та  певно  щось  забула  у  садку
Зима,  коли  за  виднокрай  спішила  –
Надвечір  повернулась  й  на  ставку
Пришерхлу  ковдру  льоду  розстелила.
Бурульки  підростила  морозцем,
Проталини  на  тропах  підбілила,
По  річечці  пробіглась,  окрайцем
Й  опівночі  із  вітром  відлетіла.
А  на  зорі  знов  поралась  Весна:
Зігнала  ковдру,  висушила  стежки.  
Шпаком  співала  пісеньку  вона
І  берізки  вдягнула  у  сережки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314245
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.02.2012

Небесна валентинка

чарівним  жінкам  "Клубу  Поезії"
                   з  любов'ю
             

Виріжу  із  неба  валентинку  ясну,
Виведу  рядочки,  ружі  олівцем.  
Побіжу  вітати  дівчинку  прекрасну,
По  заметам  сніжним,  сонця  промінцем.
Не  зупинить  щастя  віхола  у  полі  –
Вітер  зрозуміє,  стишить  лемент  свій.  
Любонька  зустріне  і  опустить  долі,
В  срібній  паморозі,  соромливих  вій.
Покладу  дарунок  в  найніжніші  руки,
Доторкнусь  вустами  янгола  крилець.  
І  розітнуть  Лютий  тріпотливі  звуки,
В  унісон  блаженно-люблячих  сердець.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313976
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2012

Нічний шторм

Виходить  з  себе  Тихий  океан  -  
То  місяць  знову  грається  припливом.  
Злобують  хвилі  в  танці  пустотливом  
І  стугонять  у  скелі,  мов  таран.
Зриває  вітер  з  їх  солоних  глав,
Зірковим  сяйвом  злочені  корони.  
А  бакена  далекі  передзвони
Благають,  щоб  юдолі  край  настав.
На  пристані  розгублені  човни,
Сполохано  гарцюють  ніби  коні.
Стриножені  на  якірнім  припоні,
На  волю  рвуться,  в  океан  вони.  
Лиш  буревісник,  привидом  в  пітьмі,
Над  бездною  проноситься  байдуже,
Та  крачка  в  скелях  голосисто  туже,
Що  у  негоду  діточки  самі.  
До  ранку,  ніби  Вакх,  злостивий  шквал,
Терзатиме  простори  ці  відкриті,
А  на  зорі  потрапивши  у  сіті,
Завершить  свій  пекельний  карнавал.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313972
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.02.2012

Малюю пензлем вірші я…

Малюю  пензлем  вірші  я.
Його  зробив  з  смолистой  гриви,
Що  струменіла  згарком  ниви
З  чола  крилатого  коня.
Взяв  ласку  рідної  землі,
Ще  солов’їний  шепіт  гаю
І  прохолоду  водограю,
Де  дітки  бавляться  малі,
Безмір’я  степове  додав,
Перемішав  все  на  палітрі
Хмарин,  що  плавають  у  вітрі
І  віршик  цей  намалював.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313678
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.02.2012

Злива у степу

Палючий  день,  обідня  мара.
І  степ  у  ній  немов  примара  
Завальсував  на  видноколі.
Зів’ялий  мак,  схилився  долі,
Колоссям  шелестіла  нива  –
Чекало  все  якогось  дива,
Що  принесе  води  краплину
Й  зволожить  ненаситну  глину.
І  чудо  сталося  зненацька:
Степного  вітру  вдача  хвацька,
Хлюпнула  в  небеса  свинцю,
Щез  Сонця  лик,  і  в  хвильку  цю
Яскраві  спалахи  грози,
Неначе  чумаків  вози,
Гримнули  по  вибоям  хмар.
А  два  воли  Вогонь  й  Пожар,  
Дмухнули  з  ніздрів  буревій,
Аж  потом,  дощ  зірвався  з  вій.    
Немов  батіг  хлистав  кущі,
Прим’яв  хліба,  траву,  хвощі.
З  дороги  справив  джерело,
Що  пінно  булькало  й  гуло
До  лощин,  несучи  бульки.
Ті  ж,  обернувшись  на  ставки,
Строкато  хизувались  в  листі
Мов  у  коштовному  намисті…
За  мить  –  як  не  було  грози!
До  моря  потягли  вози,
За  виднокола  сивий  кряж,
Негоди  мокрої  вантаж.
А  з-під  коліс  гримких  мажар,
Що  їх  тягли  Вогонь  й  Пожар  
Лиш  тільки  мряка  здійнялась.  
І    рушниками  розлилась,
Веселки  виплетених  кіс…
Так  вітер  воду  в  степ  приніс.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313676
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.02.2012

Дощем полоще Осінь літній блиск…

Дощем  полоще  Осінь  літній  блиск,
Тьмяніють  дні  і  тануть  ніби  віск.
Листом,  печаль  кружляє  в  небесах,
Блукає  тиша  в  мовчазних  лісах,
В  сільцях  туману  розчинивши  звук.    
Лиш  соло  скрипотить  довічний  крук,  
Та  сойка  похваляється  двором.
Озимина  вкущилась  перед  сном,  
Уквітчана  пером  пролітних  зграй.  
У  мокрім  дранті  засоромивсь  гай.
Його  вбрання,  неначе  балерин,
Звихрює  вітер.  Й  сиплеться  бурштин  
На  оранки,  смолисту  полосу…
Змиває  Осінь  літечка  красу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313375
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.02.2012

Лягаю я в бур’ян, мов у колиску…

Лягаю  я  в  бур’ян,  мов  у  колиску,
В  травневому  квітчастому  степу.
Мелодію  заграє  коник  близько,
І  вітерець  підхопить  пісню  ту.
Вдивляючись  у  небо  неозоре,
Яким  «пухкі  кораблики»  пливуть,
В  душі  образи  висихає  море,
Тривоги  непомітно  з  серця  йдуть.
І  хочеться  на  світі:  просто  жити,
Радіти  сонцю,  пахощам  весни,
Сміятись  щиро,  як  сміються  діти,
І  бачити  лиш  кольорові  сни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313362
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.02.2012

На вогких лапах затяжних дощів…

На  вогких  лапах  затяжних  дощів,
Крадеться  осінь  окрайцем  села,
Мінорами  журить  пташиний  спів
І  мальва  біля  хати  відцвіла.
Ще  ніч  струмить  агатовим  теплом,
Та,  вранці,  холодить  траву  роса,
Туманить  рогоза  над  джерелом  ,
Блідніють,  вицвітають  небеса…
А  золотаво-багряний  вогонь
Вже  розпочав  свій  незворотній  біг,
Торкнувся  пензлем  тополиних  скронь
І  перше  листя  запилив  до  ніг.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313240
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.02.2012

Цілую Осінь в золоті вуста…

Цілую  Осінь  в  золоті  вуста,
Печальний  обіймаю  ніжно  стан,
Голублю  пасма  мокрого  листа
І  розумію,  що  усе  обман.
Її  слова  -  лиш  вітру  тільки  гук,
А  усмішка,  то  «бабине»  тепло.
Душа  –  озимок,  серце  –  чорний  крук…
Обітниць  небо,  в  яр  дощем  стекло.
Журавликом  надія  в  далині
Розтане.  А  на  ранок  між  льодин,    
Всміхатиметься  Зимонька  мені
Й  радітиме,  що  знову  я  один.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313237
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.02.2012

Осінь дотліває у сухім бур’яні…

Осінь  дотліває  у  сухім  бур’яні,
Падолистом  вічно-зоряних  вуглин.
І  від  дим-туману  рум’яніють  п’яні,
Голокосі  діви  –  кущики  калин.
Попіл  в  небо  сизе,  вітерець  губатий
Повівом  здіймає,  в  кронах  ревучі.
Пише  у  підхмар’ї  ясен  кострубатий
Полотно  останнє  «Змучені  ключі».
Їх  журба  крупою  порохнить  дорогу.
 У  ярах  ініє  променад  зими,
Що  втаїть  осіннє  згарище  тривоги,
Розіславши  цноти  білі  килими.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312892
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 10.02.2012

Мелодія зимових дощів

Протяжне  тьохкання  дощів  -
Зими  нестиглої  ментальність,
Будення  нашого  реальність…    
Як  заворожує  мотив!
В  нім  соковите  буйство  трав,
Відлуння  веселкових  грацій,
Медовая  фата  акацій,
Цвітіння  весняних  заграв!
В  нім  сила  ніжного  ростка,
Що  переродиться  у  колос,
Струмка  криштально  чистий  голос,
Між  паль  старенького  містка.
Липневих  ранків  млистий  сон,
Осіння  позолота  гаю…
А  ще  у  нім  я  відчуваю,
Природи  першородний  стон.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312888
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 10.02.2012

Снігові лебідки

У  вітрянім  таночку  заметілі,
Лебідоньки  кружляють  білокрилі.
Глянс  діамантів  у  скляному  пір’ї
Всліпляє  очі  сонцю  в  межигір’ї.
Здійнявшись  в  небеса  -  южать  до  низу,  
Зриваючи  зі  скель  цнотливу  ризу.  
А  потім,  зазміяться  над  землею,  
Стежки  встеливши  вродою  своєю.
Злетіти  в  вись  їм  буде  вже  не  сила,
І  зажурбують  біло,  в  травах  крила.
Останній  пух  приляже  нам  на  щічки,
Й  лебідок  слізки  витруть  рукавички.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312636
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.02.2012

Багряний захід

На  обрії  конає  в  муках    День  
Зневірений,  що  розпалиться  знов.  
Протяжно  вітром  стогне  мов  олень,
Поранений  стрілою…  Й  ллється  кров
На  верховіть  розложистих  гаїв.
А  звідти  струменіє  у  поля,  
По  облисілим  главам  тугаїв,
Й  відбитки  на  покосах  зоставля.
Розхристаним  поділлям  чорних  хмар,
Мчить  хижа  Ніч,  червлений  взявши  слід,
Щоби  злизати  кров’яний  нектар.
В  очах  пала  зірок  холодний  лід.
Вона,  убивця  вправний  і  меткий,
Одним  стрибком,  мерця  прикінчить  біль.  
Й  на  труп  його  безкровно-росяний,
Чумацький  Шлях  сипне  неначе  сіль.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312626
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.02.2012

Упав під ноги осені листок

Упав  під  ноги  осені  листок  -  
Земля  зробила  ще  один  виток.
І  зупинитись,  як  завжди,  не  в  змозі,
Вже  скаче  білий  коник  по  дорозі.
Від  подиху  його  на  ранок  іній,
Надвечір  небосхил  багряно-синій.
Журливо  у  садах,  у  полі,  в  лузі…
Гусей  останній  ключ  завмер  в  напрузі:
-  Минеться  може  ще?
-  Тікайте  милі!!!
За  коником  вже  в’ються  заметілі,
Під  сніговим  сідлом  кремезна  спина,
А  повід  рве  панянка  Хуртовина!
Б’є  канчуком,  вітрів  північних,  боки
І  кінь  хрипить  прискорюючи  кроки.
У  крижаних  очах  пульсують  зорі…
Удар  копит  здійме  шторми  на  морі  -
І  ви,  мої  сіренькі,  милі  діти,
Не  зможете  до  Півдня  відлетіти…
Шукайте  гуси  в  небесах  спасіння,
Допоки  ще  стоїть  пора  осіння.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312366
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 08.02.2012

Шукаю зустрічі я знов…

Шукаю  зустрічі  я  знов
Із  тою,  що  завжди  байдужа,
Мов  крижана  квітує  ружа,
І  не  чекає  на  любов.
Самотньо  вийду  у  садок
Блукати  стану  в  падолисті,
Де  мряки  вимили  імлисті,
Оздобу  груші.  До  гілок.
Стомившись,  повернуся  в  дім,
Роз’ятрю  черево  каміна.
Надія  вгасне  мов  жарина,
Золою  обернувшись  в  нім.
А  на  зорі,  прийде  сама…
В  фаті  лілейній  паморозі.
Сніжком  посипле  на  порозі.
Умлію:  -  «Господи,  Зима!»  
До  неї  підійду  с  потай,  
Поправлю  ніжно  локон  білий.
І  вій  злетять  пухнасті    стріли,  
Очей  явивши  синій  Рай.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312353
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 08.02.2012

Кущ п'янких хризантем

Затихає  життя.  В  листопадних  палатах,  
Розшива  гобелен  осінь,  жовтим  вогнем.  
А  в  садочку  моїм,  у  розбещених  шатах,  
Водить  свій  карнавал  кущ  п’янких  хризантем.
Безсоромно  суцвіть,  випинаючи  вроду,
Насміхається  він  із  безлистя  осин.  
Ніби  сонце  пала  у  промоклу  негоду
І  гойдає  в  танку  золотих  балерин.
Скоро  пиха  мине  –  ранок  інеєм  дише.  
Розвінчає  красу  норовистий  мороз,
Що  в  калюжах  брудних,  вже  крижинками  пише,  
Снігової  царівни,  незабарвлених  проз.  
Та  це  буде  колись.  Тож,  милуюсь  я  нині
Злотокудрим  гульвісою  –  дивним  кущем…
Той,  байдуже  хита  вогневищем  гордині,
В  такт  осінній  журбі,  що  струмує  дощем.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312121
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.02.2012

Протяжний дощ

І  день  змарнів…  Під  вогким  пледом  мряки,
Розкішний  гай  зронив  убір  в  траву
Надіючись,  що  повесні  нову
Вдягне  кофтину  на  буйні  гілляки.
Музика  дощ  і  капельмейстр  вітрисько,
Росинками  дрібних,  холодних  нот,
Калюж  кантату  грають  і  болот,
Сивезних  хмар,  акорд  узявши  низько.
І  струменить  мелодія  в  поля,
Слякотним  нотним  станом,  край  долини…
Лише  корали  вогненні  калини,
Відлунням  літа  сяють  іздаля.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312114
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.02.2012

Ожеледиця

На  дзеркаллі  калюж,  пришерхає  надія,
Тихий  відблиск  зими  вогко  ляже  на  плечі.
Не  гуляла  ще  тут  норовлива  завія.
І  розгублений  дощ  туманить  недоречні.
Оскляніле  гілля  похилилось  низенько,
Запишалась  трава  у  прозірнім  кришталі,
Калиновий  рубін  коливає  легенько
Вітер,  мов  вишеньки  у  коктейльнім  бокалі.
Розітне  промінець  тло  цупке  хмаровиння:
Міріади  зірок  заіскрять  ніби  свічки.
Вийде  в  повній  красі  кришталева  богиня
І  примружить  свої,  очі  –  жовті  синички

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311830
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.02.2012

Серпневий степ

Жадану  прохолоду  на  поля
Приносить  в  серпні  нічка  чарівниця.
Дрімає  степ.  Лиш  вітерцю  не  спиться,
Траву  колише  він,  як  немовля.
А  та  шумить,  тихесенько  зітхає,
Ромашками  сміється  в  небеса…
Із  зоряних  очей  Богів,  сльоза,
Росою  вранці  на  поля  стікає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311829
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.02.2012

Двомовний ноктюрн

Крадеться  змоклим  дощовим  вовком,
 По  буеракам  осень  золотая.
 Листвы  порошу  ветерком  вздымая,
 У  бур’янах  сіріє  за  ставком.

 Открыт  сезон  охоты  для  неё  –
 На  птаха  перелітного  чекає.
 Той,  злякано  у  височінь  злітає…
 Над  лесом  хороводит  вороньё.

 Ключі  не  наздогнавши,  по  стерні,
 Уставшая,  фатой  ложится  белой.
 И  глаз  её  луною  в  небе  спелой,
 Меч  крижаний  гартує  у  вогні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311583
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.02.2012

Льодяні троянди

У  пустотливій  маячні  нічної  стужі,
Мороз  замальовує  на  склі  холодні  ружі.
Між  безпристрасних  пелюсток  зоріє  пиха,
Ажурність  білих  гілочок,  плоїться  з  тиха.
Вони  весніють  вітражем,  між  віть  колючих,
Леліючись  у  промінцях  льодин  пекучих.
Їх  Морозонько-садівник  підживить  груднем,
І  заплете  в    тугий  вінок  північним  студнем…
Та  по  обіді  зла  зима,  добріша  стане  -
Буяння  мармурових  руж,  в  плачі  розтане.
 Лапаті  снігові  джмелі  учинять  свару,
За  бурульковий  потічок,  троянд  нектару.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311580
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.02.2012

Догорає літо в огнищі осіннім…

Догорає  літо  в  огнищі  осіннім,
Стелиться  туманом  над  ланами  дим.
Іскорки  вальсують  плавно  в  небі  синім,  
Укривають  стежку  листям  восковим.  
Ватри  той  заграва,  квітне  на  заході,
Відлиском  підводить  верховіть  лісів.
Скалками  сріблиться  рано  на  городі
Попіл,  що  на  землю  інеєм  осів.
Злякано  шукають  в  небесах  рятунку
Пташки  перелітні,  злившись  у  ключі.
Учаділий  вітер,  від  хмільного  трунку
Деревію,  полем  нісся  ревучі.
Довго  б  паленіло  золоте  вогнище  -  
Жалем,  хмар  сердечко,  оторочив  щем.
Ті,  в  поля  із  неба  опустились  нижче,  
Залили  пожежу  обложним  дощем.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311363
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.02.2012

Повергне ніч калюжі в чорне скло…

Повергне  ніч  калюжі  в  чорне  скло,  
 Налякано  вщетиниться  озимок,
 Припудривши  землі  чернече  тло,
 Лілейним  вістрям  льодяних  жаринок.
 Загарбник  місяць  скорить  небозвід,
 Розпалить  ватри  тисяч  зодіаків.
 Вікно  вснує  іскристо-срібний  лід,
 Мереживом  алегоричних  знаків.
 Читатиму  міфічні  килими,  
 Відсунувши  крохмаль  старих  фіранок,  
 Допоки  колисаночки  зими,  
 Не  стулять  очі  втомою  під  ранок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311357
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.02.2012

Так личать очі сповнені кохання…

Так  личать  очі  сповнені  кохання
Тобі,  голубко  ніжная  моя.
Як  згасне  в  небі  зіронька  остання,
Мій  шлях  осяє  посмішка  твоя.
А  подих  вітерцем  збентежить  душу
І  донесе  волосся  аромат,
Що  ніби  море  огортає  сушу,
Хвилюється  і  зве  мене  назад.
Я  обіцяю:  хай  весь  Cвіт  загине,
Зірвуться  сонця..,  доки  є  Земля,
Любов  моя  до  тебе  не  остине
На  крилах  тих  і  повернуся  я.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311096
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2012

Не йди

Не  йди.  Затримайся  на  мить!
Не  надишуся  я  тобою,
Мов  цвітом  яблуні  весною.
Очей  не  осягну  блакить.
Волосся  лагідний  туман
І  губ  шовковий  поцілунок,
Любові,  що  дарує  трунок,
У  серці  порива  вулкан.  
Тепло  засмаглих  ніжних  пліч,
Судоми  тіла  у  бажанні,
Що  затихає  на  світанні,
З  собою  прихопила  ніч.
І  ти  за  нею,  по  росі…
Одну  лиш  мить!  Прошу,  богине!!!
Вже  час?  …І  знову  дух  мій  гине,
Розтавши  у  твоїй  красі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311092
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2012

Я облишу гордість, запитаю неба…

Я  облишу  гордість,  запитаю  неба,
Де  тебе  шукати  рано,  навесні.
Може  між  хмаринок  заблукати  треба,
Де  збирають  сльози  дощики  рясні?

Може  у  садочку,  де  буяють  груші
У  весільнім  платті  сніжних  квіточок,
Ароматом  щастя  напувають  душі  
Й  осипають  вроду  тихо  з  гілочок.

Віджбурну  вагання  та  й  спитаю  річки,
Як  знайти  печальні  очі  росяні.
Може  де  тополі  височать  мов  свічки,
Уплела  ти  в  трави  коси  просяні?  

Може  заховавшись  поміж  течією,
В  берегах  звиваєш  шовковистий  стан,
Напуваєш  плавні  вродою  своєю
І  таїш  світанок  у  сипкий  туман?...

Я  розправлю  крила,  в  безмірі  розтану,
Розіллюся  світлом  ніби  Фенікс-птах.
В  молоденькім  гаї  віднайду  кохану,
Залишусь  цілунком  на  її  устах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310879
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2012

Буревій

Буревій  раптово  налетів  з  дощами,
Стуком  градовиння  всіх  увів  у  транс.
Верби  пишноформі,  мов  придворні  дами,
Виконали  рвучко  дивний  реверанс.
Потекла  дорога  у  бульках  до  яру,
Виноград  міцніше  ухопивсь  за  тин.
Сивий  дуб  кремезний,  схожий  на  примару  
Загудів  сердито  пісню  громовин.
Засріблили  листям  статурні  тополі,
Данину  із  шатів  вислали  вітрам.
Вишеньки  намисто  розгубили  долі,
Розляглися  мокрі  трави  по  буграм.
І  здалось  не  буде  ні  кінця  ні  краю  -
Вщухнути  негоді  не  прилине  час…
В  небозвід  веселка  вийшла  із-за  гаю
Й  ніби  парасолька  врятувала  нас.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310643
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.02.2012

Туман

Коли  село  накрила  нічка
І  перша  зірка  наче  свічка
Засяяла  між  тополями,
Поповз  туман  з  ріки  полями,
Бродити  в  травах  соковитих.
Між  колосків  зерном  налитих,
Заплутався  і  ліг  на  стежку.
На  подорожнику  мережку
Журливо  вишив  росяну,
Волотку  стиглу  просяну,
Нічним  осипав  діамантом,
Причепурив  баштан.  Той  франтом
Повитріщав  у  темінь  ночі
Рябі  салатно-вогкі  очі…
Розплутав  пасма  аж  під  ранок.
І  білим  котиком  на  ганок
До  мене  скочив,  зачаївся,
Щось  промурчав  і  розчинився.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310430
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.01.2012

Осідлала тиша ввечері коня…

Осідлала  тиша  ввечері  коня
І  грудневим  полем  їде  навмання.
В  бур’яні  сховався  вітер-молодець,
А  стерня  біліє…  Ніби  під  вінець
Одягла  колючу,  з  інію  фату,
Бо  згубила  в  серпні  косу  золоту.
Мерзне  крук  в  маслинах  –  мерзне  та  мовчить,
На  м’якеньких  лапах  лис  кудись  біжить.
Нічка  випливає  в  срібному  човні…
І  блукає  тиша  полем  на  коні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310426
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.01.2012

За селом в тумані Осінь заблукала…

За  селом  в  тумані  Осінь  заблукала,
І  птахів  ключами  злякано  гукала,
Вітром  пробивалась  між  гілок  тополі,
Листя  зачіпала,  й  те  летіло  долі.

Мрякою  вдивлялась  в  річки  темні  води,
Де  купались  хвилі,  сірі  від  негоди.
Стомлена,  на  вербах,  трохи  посиділа
Й  золота  вогнями  плавні  запалила.

Пухом  комишевим  в  небо  здійнялася:
У  поля  за  лісом  сліпо  понеслася.
Там  шукала  марно  стежку  чи  дорогу,
Об  курган  спіткнулась  і  забила  ногу.

В  оранці  намисто  з  бурштину  згубила:
Мрякою,  дощами  гірко  голосила…
І  текли  ярами  каламутні  сльози,
Доки  не  скували  в  грудні  їх  морози.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310207
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.01.2012

Дніпровський вечір

Обпалило  сонце  кленові  голівки,
Червоніють  в  плавнях  верби,  наче  дівки.
Небо  звечоріло,  зазорілось  низько,
І  достиглий  місяць  підступився  близько.
Заглядає,  в  річки,  потемнілу  воду,
Мостить  шлях  сріблястий  сонцю  для  заходу.
Затаївся  вітер  в  комишевім  лоні,
Стогне  чайка  млосно  в  сонному  затоні.
Жевріє  останній  посвіт  в  померанцях…
Плавнями  гуляє  вечір  в  сірих  штанцях.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310203
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.01.2012

Розлилася весна медом білим в садочку…

Розлилася  весна  медом  білим  в  садочку,
Водопіллям  зеленим  вкрила  безкрай  полів
І  кульбаб  зорепад  сяє  в  кожнім  куточку,
Уклоняючись  сонцю  оксамитом  голів.  
Вітер  свіжий,  у  травах,  гонить  хвилі  шовкові,
На  шляху  їх  мурашник,  наче  острів  стоїть.
Поряд  стріли  свої,  до  цвітіння  готові,
Мак  націлив  зухвало  у  небесну  блакить.
Бджоли  чайками  в’ються  оп’янілі  від  трунків,
Що  легким  маровинням  огортають  поля,
Горизонт  розчиняють  в  дивовижі  малюнків…
То  парує  нагріта  по  обіді  земля.  
А  будяк,  світло-сині  розчепірив  вітрила,
Стовбур  дужий,  на  хвилях  виграє  мов  щогла.  
Він  пливе  у  весну!  Й  паморозі  зла  сила
Збити  з  курсу  його  на  зорі  не  змогла.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309856
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.01.2012

Осінній сон лягає на поля…

Осінній  сон  лягає  на  поля
І  вже  рілля  стулила  чорні  вії,
Про  весну  марить  інеєм  земля…
А  кучері  тополі  золотії,
Вичісує  північний  вітерець,
Мов  гребенем,  «молодиком»  у  ранці.
Діброва  йде  з  туманом  під  вінець,
Фату  вдягнувши  в  багряній  огранці.
Блакитне  око  древнього  ставка,
Сіро-зелена  вкрила  поволока,
А  стежка  стала  мокра  і  глевка
Від  смутку  хмар…  Лиш  говірка  сорока
Стривожено  всіх  будить  у  гіллі,
Виводячи  різкі,  фальшиві  ноти.
Та  вже  не  сила  приспаній  землі
Звільнитись  від  холодної  дрімоти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309853
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.01.2012

Полинь, полинь моя душа…

Полинь,  полинь  моя  душа,
Туди  де  хвилі  Сиваша
Виносять  на  піщану  міль,
Мов  сльози  мармурову  сіль.
Де  проскуренцій  жовтий  цвіт,  
Як  повінь  заливає  світ.
Де  ще  незаймані  поля,
Орел  під  зорями  ширя,
Дрохва  таїть  у  ковилі
Гніздо  сповите  на  землі.
Де  посвист  чути  ховраха
І  чапля  бродить  мов  віха.
Де  вічні  баби  кам’яні,
Пильнують  обрій  в  бур’яні,
Ногами  вгрузнувши  в  кургани.
Де  солонці  неначе  рани
На  степовім  духмянім  тілі  -
Порепані,  мов  лунь  зотлілі.
Де  бджіл  частують  медоноси,
Уранці  морем  дишуть  роси…

Полинь  туди  моя  душа!
Де,  спокій  дме  із  Сиваша.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309737
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.01.2012