| Сторінки (2/108): | « | 1 2 | » |
В садах цвітіння вишень білосніжне,
мов нареченої фата,
таке ж іскристе, диво-ніжне
на землю падає й кружля.
І кожним кроком завмираю,
радію дням весни без меж,
лиш тихо в Господа благаю,
щоб дарував надію теж.
Давно молюся я на долю,
аби не повернулася спиною,
не відвернула погляд свій,
а лиш сказала тихо: "Стій"!
За руку бережно взяла
і як матуся повела:
в зірниці-ранки світанкові,
в краплини-роси вечорові,
в легку надію світлих днів
і без вагань до алтарів.
Щоби кохання ангелом прилинуло
і дім мій звеселило, не покинуло,
і кожен день стрічало мене з вірою,
у сни-тривоги птицями не линуло.
Зоріло мов рожевая зоря
на краю неба у кінці села.
Ще хочу я у долі попросити,
щоби батькам моїм безпечно було жити
і знали ті невтомні трударі,
що є ще вірність на оцій землі.
А покоління молодих красот
зазнало радісних висот.
Не пам'ятало, що таке війна,
щоб миру мед принесла нам бджола.
Радіти сонцю і землі,
безмежжю неба, гомону воді,
високим горам і крутим стежкам, -
лиш бачити надію там!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313099
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2012
А я думками бавилась як вміла,
вважала щастя світлим острівцем,
але на схилі дня отак журливо
здавалося втікала від проблем.
Я передбаченням не вірила ніколи,
не бігла за визнанням "для краси",
лиш в зустрічах все малювала крила
кохання і весняної пори.
Все ніжність у очах, все намагалась
зловити подих невідомих літ,
але чомусь самотня зоставалась
і вечорами пропадав мій слід.
Коли у вирі цих знайомих буднів
у день той, що у серці бережу
я у очах задуманих і синіх
впізнала долю й втратила межу.
Були легкі мов птиці яснокрилі
усі чуття і радість без кінця,
але одне все серденько ятрило -
це була невідома ще журба.
Я з нею не хотіла дружбу мати,
бо мала добрі наміри, повір,
але ніхто мене не став питати, -
вона зі мною жила мой той звір..
Святе і горде і таке красиве
оце бажання, що збулось із Ним,
воно було красивим і мінливим
покірним вісником у вирі жовтих тем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313081
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2012
До осені залишилось пів кроку,
а серце знову спомином живе.
Сказала доля: "Ти не одинока",
та серце не повірило у це.
Образи вдосталь бачила на світі,
так хочеться почути правду ту,
в якій невтомна радість снів зігріта
в очах дурної слави наяву.
В руках тобі несу німе прощання
і сміх дзвінкий - то зрада всіх сердець!
Як невідома посмішка остання,
як злого докору самотній острівець.
І те, що літні дні пройшли в забаві
згадаю я ті праведні слова,
де тихо доля вірна шепотіла,
що у визнанні сила молода.
Є благодать величної природи,
де не потрібно маску одягать,
де лебединим пухом край дороги
простелить віра ніжності печаль.
А в небесах блакитних пролунає
мелодія звабливого дощу,
лиш знати ця пора ще не остання
в якій помітно трепетну красу.
Високі почуття сердець відкритих
в людині гармонійність бережуть,
для поколінь прийдешніх у молитві
в якій прохаєм в Бога не забуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312813
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2012
Книгу вічності на людських вустах
пише осінь і плаче птах.
Ти і шлях і ціль ти і слід і дім
і судилось нам щастям бути в нім.
Я пізнаю світ, я зроню сльозу,
ти - щаслива мить у якій живу.
Не втомлюсь від чар, лиш згадаю сміх
ти - немов титан, я ж твій перший гріх.
І пройдуть роки, потьмяніє час
ти лиш будеш в нім як і кожен з нас.
Ось дорога та знов покличе - йди,
в вічних мандрівцях, де вся суть снує.
І можливо там, десь на схилі літ
в горизонтах днів я знайду твій слід.
Ти зустрінеш сон, - проведеш у дім,
але прийде мить я не буду в нім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312806
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2012
Тобі дарую пам'ятні слова
безсонні дні, захоплення і тугу,
щоб не дивився дівчині в лице,
щоб позабув про думу молодую.
Щоб голову свою од вічних мук
як кубок підіймав ти у покорі,
щоб все змінило у забутий срок
вогнем святим в цій незвичайній долі.
Коли ж під вії сонце зазирне,
сама Любов прилине крізь тумани
тоді мовчи, лиш прижимай до губ
залізний обруч у німім мовчанні.
Ось талісман тобі від злих незгод,
ось іскорка добра на виднокрузі,
щоб в бурі днів стояв один - як дуб,
один як Бог - в своїм залізнім крузі.
Щоб поглядом ненависних очей
тебе недоля знову не манила,
а йшов собі у гору і нічим
ця нічка темная тебе не покорила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312285
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2012
В дощу завісу, в морок ночі
чимдалі від байдужості людей
втікаю я від зла очей німотних
у майбуття незвичності ідей.
А завтра погляд спиниться на слові
в якому ласки так благаю на зорі
і буду з вірою чекати я на потяг,
що понесе у безвісті земні.
Біжу, а дощ панує десь у небі,
змиває струнами прощань
покірні стебла
рослин живицю коси росяні.
Не скажу я ніколи: "Від Любові", -
але той погляд ще живий,
ніхто не знайде ключ до слова,
що обіймає мов єлей.
Розлуки тихої в хвилинну непокору,
крадучи мрію правди у ночі
забуду я, щоб ти придумав знову
в дощу потоки очі неземні.
Дорога втечі згубиться крізь сльози,
що десь у повінь стримує весь світ.
Та сонцем світлим крізь глуху негоду
я подарую марево краси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311917
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2012
Ти проходиш на захід сонця,
ти побачиш вечірній сон.
Ти проходиш на захід сонця,
тихим вітром біля вікон.
Ти пройдеш в заметілі сніжній,
ніби віщий пророк землі
і торкнеться тебе так ніжно
тихе світло моєї душі.
Я на долю твою не заздрю -
непорушна твоя мета,
в руку страдницьку так безтямно
не заб'ю крижаного гвіздка.
Не позву у світанки ранні
і руками не дотягнусь.
Дорогому, святому лику
тільки здалеку посміхнусь.
Лиш під білим, спокійним снігом
припаду до руки чолом
і для імені твого святого
поцілую зненацька знов.
Там де поступом величавим
ти пройшов в сніговій тиші
серце стомлено, так безтямно
б'ється струнами на землі.
Може прийде таке визнання
забереш у свої думки
та не піду з тобою далі -
Вседержитель моєї душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311910
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2012
Благословляю жалості ріку,
щоденний сон і працю надлюдську
і Божу милість і Господній суд,
закон неправедний і правдоньку живу.
Слова, що ранять гірше пулі у степу,
обличчя долі у годиноньку лиху,
незламну силу - свічечку вночі,
що простеляє шлях нам до краси.
З відкритою подякою, невтомно
забувши про негоди у житті
я хочу щоб усім було просторно
і квіти пахли літом на зорі.
Не бачачи холодних заметілей,
що віють вітром в полі кожен рік
ми всі визнання хочем заслужити
та часто не вітаємось зовсім.
Помітити мистецтво спілкування,
ріку карбованих та не байдужих фраз
Хто дасть натхнення в серце, віру,
для сонця світла, не гірких образ?
Мелодія добра у грішнім світі
бриніть повинна в кожному з сердець,
щоби спокійно було жити
в тривозі щастя з посмішкою мес.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311499
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.02.2012