| Сторінки (1/3): | « | 1 | » |
Найбільше щастя у цьому житті
Бачити
Твої руки, очі,
Розтоплену ніжність
Так, так, так! Ми будемо бачити
Розкриємо велетенські очиська!
І по-справжньому подивимось на світ
І коли мої пальці висковзнуть з твоєї руки
Ти хапай мене і тягни за собою
Бо, ти не мій
А я жадаю бути твоєю
Тож хапай мою руку і веди за собою
Бо це мій шлях
І коли темрява застилає мої очі
Я чую тебе
Чую. Відчуваю.
Задихаюся
І велетенське кам'яне серце чвалає до п'ят
І весь світ споглядає на нас.
Я молилася. Молилася довго.
Так як ніколи
Але то в душі.
Надворі – пекло.
Назовні – пекло.
Переді мною – пекло.
Я молилася, щоб випав сніг
Кришталево-ніжний
Не мій. Не твій. Не наш.
Так, найбільше не Наш.
Бо йому належала роль
Не заґартовувати
А навпаки. Ніжити.
Дозволити. Те чого не дозволив ти – сльози.
Бо у нас більше немає історії.
І не було
Як сон
Провалля
Мого серця
А деж той сніг?
Лежить собі либоь, деінде.
Бо ще остання мить.
Довга остання мить. Мого сну. Там де ми є поряд.
Ти, напевне знаєш,
Звичайно, це ж ти розповів мені прадавню казку,
Про те, що під'їзди і тамбури слухають набагато більше
Зізнань
Та не твоїх мені
Твої руки занадто теплі, не по-зимовому ніжні.
Твої руки занад близько
Відштовхнути, забути, запаморочитися.
У твоїх обіймах.
Правильно! Правильно! Тримай мене міцніше!
Цілуй, неправдиво загадкові, заново відкриті кучері.
Тримай мене міцніше.
Цілуй ніжніше
А я й надалі буду пручатися
Ковзати на останньому диханні.
Не відривай теплих долонь
Бо Ми більше не повернемось
Не повернемoсь туди де всі сплять по полицях, забувши про нас
Несміливі посмішки
Несміливі очі
Так само синьо-невблаганні.
Ти дійсно правий.
Я твій кошмар, а ти мій найсолодший сон.
Ось так
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318782
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2012
Повзрослели мои герои,
И вкусов изменился счет
А ты знаешь – небо голубое
Но нет крылев, хоть пора на взлет
Мне всего семнадцать,
Семнадцать глупых и неповторимых лет
Мы с ними ровно просчитали,
Нашу сотню закадычных бед.
Сотню желчных фразок,
Миллион циничных фраз.
Одиночество, печали – неутомимых Нас.
Повзрослели мои герои, повзрослели и Вы.
Отчаяный крик мольбою, застыл, сжигая мосты…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318769
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.03.2012
Пожалуйста, не приходи ко мне. Или приходи... О да, пожалуйста, приходи! Разбивай на части мое воображение. Разбивай! Умоляю тебя, встреть меня. Умоляю тебя, назови меня… Своим именем. Ты не тот, кто не находит. Ты не тот, кто теряет. Ты просто находишься тут. В сердце, воображении… Кажется ты уже занял место в моей памяти, в моих руках, пальцах, голосе… Взгляде.
Вера – это так мало. Вера – это так много. Я верю. Нет, я сомневаюсь. Нет, я не верю. Я уповаю на судьбу. Действительно, уповаю. Каждую ночь, во сне. Каждую вечность, во мне. Каждую секунду… сегодня, завтра… Еще долго. Еще много.
Интересно, когда закончится эта агония? Я знаю, это не навечно. Но если я вижу отголоски встречи в падающих листьях, осенних красках. Если я все еще верую. И бегу на Хрещатик. Каждый раз бегу. И надеюсь, и разочаровуюсь. И ненавижу, и не верю. И снова. Апокалептические иллюзии ничто перед этим. Потому что это жизнь. Потому что приходит время, и снова надеюсь. Потому что…
А впрочем, неважно. Я жажду момента, когда это закончится. И я ненавижу этот момент.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315298
рубрика: Проза, Философская лирика
дата поступления 19.02.2012