| Сторінки (2/189): | « | 1 2 | » |
Якби слухав розум серце,
Ми б втопилися в коханні,
Якби серце розум чуло,
Ми б не скніли в жалкуванні.
Нам би легко так було,
Якби розум гору взяв,
Тоді б серце не пекло,
Але й світ не вигравав.
Саме серце без думок
Заведе в неволю,
Кожен твій наступний крок
Підштовхне до болю.
Якби руки не тремтіли
Від серцевих струсів,
Цю планету б не зросили
Зливи землетрусів.
Якби все забути нам
За одну хвилину,
То тоді б усім світам
Не знайти почину.
Якби серце знало все,
Що говорять очі,
Зупиняли би тебе
Погляди пророчі.
І тоді б ти лиш стояв
І дивився тихо,
І не зрушило б у світ
Найстрашніше лихо.
Але ж світ таким і був,
Хай вогонь століття згас,
Між думок і почуттів –
Боротьба страшна весь час.
Якщо розум в перемозі –
Серце згасле, неживе,
Йдеш самотній по дорозі,
І ніхто разом не йде…
Якщо серце переможе –
Хвилі вкриють все життя,
Та на морі буря може
Віддалити майбуття…
Як життєві терези
Рівновагою зрівняти,
Можна серце вберегти
Й розум марно не втрачати.
Але так в житті завжди:
Щось тихенько переважить,
І забудеш назавжди
Що для тебе більше важить.
Ти не бійся переваг
І навчися програвати,
Краще серце у журбі,
Ніж його в собі не мати.
Влий у серце трунок гожий,
Розум словом нагодуй,
Не змарнуй цей день погожий,
Не спиняйся, ризикуй!
Тим то є життєва звабність –
У єднанні двох начал:
Поміркована розважність
І гарячий дикий шал.
Серце розум не почує, –
Лиш прислухається зрідка,
І засяє твого щастя
Найяскравіша лелітка.
Розум серце не пускає
І не може зупинитись,
Як одне хтось вибирає,
Іншим має поступитись.
02.05.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331909
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2012
Серце, холодно мені
І важко любити,
Не спиняйся повсякчас,
Я не зможу жити
Без кривавих рік твоїх
І завжди неспинних,
Коли сніг накриє сміх
В роздумах провинних.
Бачу серце скам’яніле на залізнім тлі,
Легковажне, крихкотіле…
Важко виправдань знайти
Для байдужості твоєї
І для холоду життя,
Нас відносить течією,
Нас з тобою вже нема…
Зупинися на хвилину.
Бачиш серце в глибині?
Кволий стукіт тихо лине
В душу тих, хто буде йти
У пустелі розпашілій,
Серед вітру і дощу,
Зупинися на хвилину,
Зачекай, я вже іду…
13.10.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330878
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2012
Це значно більше,
Ніж сама любов,
Це коли музика
Струмує в кров
І там, мов птаха,
Крила розгортає,
І в нашім серці
Пісню заспіває…
Це значно більше,
Ніж увесь наш світ
І гарячіше за вогні і лід,
Це найрідніше
Твоїх власних дум,
Де слід залишив
Мелодійний сум…
Це та дорога,
Що втікає, мов пісок,
На ньому доля
Залишила крок,
Де ми за руки
Будемо іти,
Де наші мрії поруч назавжди…
Це наша тепла течія,
Це той трикутник, що немов зоря,
Це наша мрія, ділена на три
І наші очі кольору весни…
28.12.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330877
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2012
Все незмінне, однолике,
Хай пройшли страшні віки,
І кохання ще велике,
Але душі замалі...
Океани мілкуваті
В порівнянні з небуттям,
Почуття незмінно кляті,
Ще й убиті незнанням.
В чиюсь душу зазирнути –
І від правди обпектись,
Не забути, не заснути,
З кимось рідним розійтись.
І дерева злі, важезні,
Нас гілками люто б’ють,
І вагання величезні
Нам любов із серця п’ють.
Навіть шлях, що під ногами,
Захитається, впаде,
І кохання за роками
Вже нічого не знайде.
А вітри забувши жалість,
Продирають до кісток,
Вицвітає, наче старість,
Нам дорога до зірок.
Сонце так пекельно палить,
Що дихнути не дає,
В грудях серце жаром смалить,
Нас пропалює, пече...
Ніч накриє нас руками,
Але сон нам забере,
Джерело із почуттями,
Мов загусло, не тече...
Все незмінне, однолике,
Хай пройшли страшні віки,
І кохання ще велике,
Але душі замалі...
03.10.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330618
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2012
Усім спочатку по життю,
А далі кожному окремо:
Кому розбурхану ріку,
Кому нехитру дуже схему…
Хтось робить кожному добро,
А хтось його лиш розкрадає,
Комусь до тебе все одно,
А інший долю колисає…
Комусь усе в житті нове,
А хтось вже спробував багато,
Когось шаблюка перетне,
Хтось убиватиме завзято.
Для всяких душ своє завдання,
У кожнім серці щось своє,
Нема типового кохання,
Є тягарі і саме те…
Цей світ, мов стрічка кольорова,
Що барвить очі і вуста,
Але чомусь одним – полова,
А інших в небо підійма.
Хтось поживе і заблукає,
А хтось, не живши, знайде світ,
Когось невпевненість чекає,
Комусь твій погляд, наче квіт…
Не віддавай даремно душу,
Адже не всім вона душа,
Я, як і ти, усе не мушу,
Бо я людина, я жива.
Поглянь у дзеркало зчорніле,
Там усі янголи – чорти,
Не залишай життя безкриле,
Краще примари залиши.
Хто тобі друг, той із тобою,
А інші – тло важких думок,
Ти озирнися за водою –
Там теплий зоряний місток.
Ставай за руку із душею,
Із серцем, що для тебе все,
Зростили руки ті лілею,
Які торкнулися тебе…
03.08.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330616
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2012
Ти примарою зробився,
Коли зник з моїх очей,
Наче марно народився
Серед квітів і ночей.
Ти покинутий, забутий,
Але в тім твоя вина,
Хто кайданами закутий,
Той не вип’є світ до дна...
Той залишиться убогим,
Своє щастя обмине,
А в кінці шляху-дороги
В сито правди зазирне.
І побачить там можливість,
Від якої відійшов,
Всі скарби ясні, правдиві,
Що в дорозі не знайшов.
Повернутися захочеш,
Та немає вороття,
Треба вибір свій робити
За призначене життя.
Прокидайся! Годі спати!
Поки час іще з тобою!
Бо можливість вибирати
Відпливе, мов за водою...
Озирнися! Зачекай!
Не плекай важких думок!
Підніми правдивий скарб
І зроби правдивий крок!
Ти примарою зробився,
Але кров в тобі ще грає,
Не для того народився,
Що на інших вже чекає...
Про правдивість не забудь
І про мрії всі свої!
Тим, хто мрії забуває
Наливають гіркоти.
11.04.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330389
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2012
Хіба може сонце світу
Заховатися у тінь
І сказати цьому літу,
Щоб забралось вдалечінь?
Хіба дощ накаже морю,
А травинка вітерцю?
Доки нам іще з тобою
Вистачатиме терпцю?
Не повірю, що для серця
Досить простору у тілі,
З берегів немов озерце
Розтікаються безсилі
Почуття і намагання,
І торкання захололі,
На омріяне світання
Насувають тіні кволі…
Хіба можна напувати
Ті піски несамовиті,
Що під сонцем занепали
І німотністю убиті?
Де знайти дощі і сльози?
Де морів почути слово?
Як спинити верболози,
Що зростатимуть з нічого?
Як знайти свою стежину
І надійніше плече?
Хто ступає на крижину,
Той за струменем тече…
Хіба може приховати
Серце спраглого биття?
І чи буде вистачати
Нам усім цього життя?
05.09.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330388
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2012
Я люблю тебе до болю,
Болю збавленого в тінь,
Сонце згасло над тобою,
Біль складається з тремтінь…
Тінь за мною болем плине,
На світанні пропаде,
На одну хвилину згине,
А вночі мене знайде…
Сонце, місяць, тінь, світання, –
Замикаються шляхи,
Я шукаю повертання,
Але де його знайти?
31.08.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330163
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2012
Хочеш марно чорну смугу
Перекреслити в житті
І удачу недолугу
Прив’язати до ноги?
Але так вже не буває, –
Чарівні пройшли часи
Й на удачу працювати
Доведеться і тобі.
В небо руки простягаєш,
Наче манни ждеш згори,
Та ще досі не тримаєш
Пташку з ночі і роси.
Не чекати тихо треба,
А ліпити тісто нам,
Дощ з мрійливого крайнеба
Живить прагнення світам.
Живить душі і серця
Світла думка, світла мрія,
Без старанного тертя
Навіть іскра не замріє.
Не роби з краплини море,
А з калюжі океан,
Самота нестерпно коле
В дивнім плетиві оман.
Ми самі собі удача,
Ми самі собі життя,
Наша доля квилить, плаче,
Обирає навмання...
Це тому що ми згубили
Віру в радість і снагу,
Але ми геть не хотіли
Перепони на шляху.
Ми самі собі дорога,
Ми самі собі дощі,
Ми самі – могутня змога,
Але ж ліньки узяли...
09.10.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330162
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2012
...Твій розум може все на світі осягнути,
Хоч сповнене примарністю життя,
А серце твоє прагне лиш заснути,
Згубитись у безодні небуття...
А там весь світ сновиддям обернеться,
Ти не знайдеш шляху, не буде більше вороття,
Тоді солодкий сон тобі ласкаво усміхнеться,
Серпанком марева накриє все твоє життя...
16.02.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329926
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2012
Бачу я зіркові очі
На небеснім полотні,
Що зірки сказати хочуть?
Чом їх очі мовчазні?
Що здалека не побачу,
То і зблизька не збагну,
Чом зірки невпинно плачуть?
Чом я ніченьки не сплю?
Чом я бачу щодень божий
Лиш одну картину?
Чом та відповідь єдина
До мене не лине?
Що зірки сказати хочуть?
Чом їх очі мовчазні?
Промайнуть холодні ночі,
Знов прийдуть холодні дні…
У холодному тумані
Бачу постать я чиюсь,
Тануть сили вже останні,
Я у небо задивлюсь…
Бачу я зіркові очі
На небеснім полотні,
Що зірки сказати хочуть?
Чом їх очі мовчазні?
23.02.06
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329925
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2012
Час, тільки час
Нас засудить колись…
Звідки ці сумніви
В серці взялись?
Що з нами буде
Без поділок часу?
День разом з ніччю
Мов свічка погасне…
Де ті молитви,
Що ми пам’ятали?
Знову світанки
До себе забрали…
Ніч не прохає
Про все звітувати,
Тільки тихенько
Їй правду сказати…
Де та любов,
Що у кожному спить?
Хоч би згадати,
Згадати на мить…
Але цю мить
Ніч візьметься допити…
Час, тільки час
Може нас засудити…
14.01.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329413
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.04.2012
Дітям без дитинства…
Я – маленьке янголятко,
Мені б ще рости й рости,
Незахищене малятко
Серед вітру і води…
Мені б крила і світанки,
Мені б мрію золоту, –
Замість цього сірі ранки
Провістили нам біду…
Ми, дитинства ще не мавши,
Зброю в руки узяли,
І побігли, не догравши,
Воювати на війні…
– Я доводити повинен
Свою мужність у боях…
– А я – вірність і покірність
На скривавлених полях…
Ми – маленькі янголята,
Ми не хочемо війни,
Дайте нам життєве свято
Святкувати в тишині…
Дайте нам ковтнути вітру,
Що без попелу летить,
І змінити цю палітру
На яскраву вільну мить.
Що цей світ такий великий
Сили втратив і заснув?
Де дістати справжні ліки,
Щоб він крила стрепенув?
Діти світу невблаганні,
Що ви робите із ним?
Промінь сонця на світанні
Не здолає чорний дим…
Все руйнується поволі
І зникає мов роса,
Ми усі тепер в неволі…
Хто спалив нам небеса?
Я – нещасне янголятко,
Що маленьким не було...
Забідоване малятко
Долю так і не знайшло…
10.06.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329411
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.04.2012
У раю цім багато пекла
І мало квітів весняних,
Тут думка знівечена, стерта,
Багато висловів пустих…
Похмуре сонце ледве гріє
І хмари ллють брудні дощі,
Холодний вітер сумом віє,
Змітає з пилом наші дні…
Немає й крапельки надії,
А тільки погляд вдалину
Залізні сумніви посіє,
Почне невартісну війну…
Настане день новий, та кволий,
Такий, як все твоє життя, –
І знову погляд похололий
Блукає в мороці буття…
У раю цім так мало… раю,
Багато болю і зітхань,
Його щоразу покидаю
У лабіринті повертань…
Кінця і краю не буває,
Усе у колі, у полоні,
Хай рай такий нас не чекає,
Зітри цю лінію з долоні…
03.04.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329369
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2012
Заблукати неможливо,
Якщо в тебе путівник,
Якщо ти в дощах і зливах
Досі спраглий мандрівник.
Все життя – одна дорога,
Де немало розгалужень,
Де у вихорі думок
Так багато хибних суджень.
Розрізняти доведеться,
Якщо вирушив у путь,
Кожен крок тобі озветься,
В кожнім раю пекла ждуть.
Повернути марно, друже,
Мандри вже розпочалися,
У холодних зливах дуже
Спраглі душі зібралися.
Якщо долю свою знати,
То й життя немов без солі,
Страва прісна, несмачна,
Почуття безликі, кволі.
Та життя не може бути,
Наче ягідний пиріг,
Хто б тобі сказав забути,
З горя вирватись поміг.
Ти куштуєш різні страви,
Хай гірчинку проковтнеш,
В морі ніжної забави
Пара сліз знайдеться теж.
От би начинку солодку з’їсти
Й радістю запити,
Але випаде тобі
Й туге тісто змолотити.
Придивись з якого тіста
Кожен недруг, кожен друг,
Бережи ясне намисто
Від зажерливих хапуг.
У житті, немов в намисті,
Кожен день за іншим йде,
Доброта не в білім тісті,
А у тому, що живе...
Що і дихає, і квилить,
Руки сонцю простягає,
Сонце нам обличчя мінить,
І голубить й припікає.
Підведемося з-за столу,
Хай і срібні тарілки,
Хто дійшов чужого дому,
Тому далі ще іти.
Все життя – одна вечеря,
Де багато куштували,
Серед моря різних страв,
Ми найкращі вибирали.
Кожен ягідний пиріг,
Хай би як нам обирати,
Неможливо без образ,
Без гіркоти скуштувати.
22.08.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329367
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2012
Ти десь постійно вдалині,
Хоч я тримаю твою руку,
Краплини долі не мені,
Краплини падають на руку…
Умиті краплями дощу,
Чи долі краплями сповиті,
Я у полоні твого сну,
Де кадри скалками розбиті.
До купи марно все збирати, –
Не стане меду і цукрів,
Хто винен, має почекати
В обійсті стишених гаїв…
Де подих вітру ледве чую,
Де тіні погляд прокляли,
Там я листочками сумую
У шелестінні самоти…
Там тихий крок тихіше буде,
І тільки місяць у тобі
За спогляданнями забуде
Холодний погляд відвести.
В твоїй душі, мов серед ночі,
Я тільки падаю завжди,
Коли вкладу вогонь у очі, –
Ще далі, далі нам іти…
Твій дотик плавить моє тіло,
До серця пальці дістають,
У вир гарячий закрутило,
Вуста цілунками уб’ють…
Немов гілки, сплелися руки,
Тепер ножем хіба що нас,
Пекельні погляди розлуки
Перетинають плинний час.
А далі сон, стіна незрушна,
Куди припнули ланцюгами,
Хвилина марна і неслушна
Сказати вартісне словами…
Потому день збирає сумнів,
Як квітів сонних аромат,
Дорога випалених буднів
Не повертатиме до свят.
Ми тільки мить в годинах світу,
Але години плетемо,
Що нам кохання ніде діти,
Що ми в тумані живемо…
І ти мовчиш, і ти зітхаєш,
Штовхаєш думку у дощі,
Ти цілий всесвіт відкриваєш
Тому, хто всесвіти тобі…
У них усе, що має бути,
Окрім мовчання гіркоти,
В якій ми змушені заснути,
Не додивившись наші сни…
Ти десь постійно вдалині,
Хоч я тримаю твою руку,
Краплини долі не мені,
Краплини падають на руку…
21.09.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328741
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2012
Поміж серцем і очима –
Найпрозоріша стіна,
Тільки руки за дверима,
Тільки погляду нема…
І всі дотики гарячі
Захолонули мені,
Душі зморені, невдячні
Помирають без вини…
Помирають і голосять
Білі, стріляні птахи,
Хай вітри кохання носять,
Але важко, не дійти…
Не дійти до сонця знову,
Хмари місяць затуляють,
Квіти змінюють полову,
А вітри ще й розганяють…
Підганяють час до прірви,
До безодні у раю,
У країні чорні вирви,
Тліє серце без вогню…
Без вогню усі зізнання
І чекання без межі,
Захолонуло кохання,
Як і дотики усі…
Усі сили заклякають,
Пальці зморено поникли,
Білий аркуш розривають,
А думки росою зникли.
Зникли барви у барвінку,
У пташок ослабли крила,
Зробить час одну зупинку,
Його прірва загубила…
Загубила нас з тобою,
Відібрала поцілунки,
Стала долею лихою,
Наскладала обрахунки…
Я не чую, я не бачу,
Не дивлюся у безодню,
Чорноту промінням страчу,
Вже сьогодні, вже сьогодні.
Тільки ж руки за дверима,
Тільки погляду нема,
Поміж серцем і очима –
Найпрозоріша стіна.
10.05.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328740
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2012
Більше спогадів в тобі,
Більше сумнівів важких,
День згорятиме в імлі,
У примареннях тяжких…
Не повернеш слушні миті,
Що тобі колись давали,
Всі думки твої сповиті
У печалі помирали.
Доля так не пожаліє,
Як жалію тебе я,
Знов любов твоя зітліє
І розтане, мов роса.
І ти схочеш повернутись,
Але пізно вже давно,
Міг раніше схаменутись,
А тепер вже все одно.
Я вдивляюся у тебе,
Чи в тобі моє життя…
Що мені від тебе треба,
Якщо доля не моя…
У коханні жертв немає,
Тільки впевненість у них,
Тебе доля почекає,
Якщо ти до неї встиг.
31.07.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328336
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2012
На одній дорозі стрілися дві долі,
Зупинили очі, розбудили сон…
І одну свободу навпіл поділили,
Щоб у холодів очі закотились…
Не знайти ніколи серця золотого,
Що у твоїх грудях квіткою розквітло,
Що зів’яне враз
Від дощів холодних, від страшних образ…
Промайнули долі, крилом зачепивши,
Ми хотіли волі, очі не підвівши…
13.04.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328335
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2012
Таємниця в кожнім слові
І в мовчанні пірамід,
Нащо обриси схололі
Не розкажуть нам про лід
І вогонь життєвих хвиль,
Що вбивали й будували,
Обіймали і кляли,
І про те, як ми кохали,
Коли іншими були?
Як сховатися від сонця
В неіснуючім затінні?
Ні дверей, ані віконця
Нам сьогодні не лишили…
Пошукай очима вітер,
Що танцює у пустелі,
Нам знання завжди відкрите,
Та картинки невеселі…
Розкажи нам по секрету
Про найбільшу таємницю,
Про часи, що нині стерті
І про чашу ту розбиту,
Звідки світ ввібрав знання,
Про ходіння навмання
І про зірку провідну,
Що ніяк я не знайду…
13.10.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327933
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2012
Віяло розгорнуте в руках
Затремтіло хвилями лякливими,
Очі впали пташками безкрилими
На дорогу, бачену у снах…
Поклала втома руку на плече
І тисне тягарями неземними,
Густий туман пливе перед очима,
А шкіра на плечі вогнем пече…
Здійнявся вітер реготом нестримним,
Понівечив на віялі пір’їни,
Луна торкає пальцями провини,
І дожене гуканням безпричинним…
Мов з дерева листочки облетіли,
Не вернуться до нас колишні ми,
Над нашими похилими плечима
Надії крила зморені зросли…
30.12.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327932
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2012
Безліч доріг розривається долу,
Сірим камінням розходиться шлях,
Ми обираємо клаптики волі,
Вибрати більше не хоче наш страх…
І перехрестя розірваних кроків
Знов засипає нещадний пісок,
Висохли сльози гарячих потоків,
Спалений сонцем стоїть острівок…
Тягне за ниточку серце твоє,
Кроку не можеш ступити без нього,
Думка загусла і вже не тече,
Стіни прозорі із сумніву твого…
Знов перехрестя промінням веде,
Вибрати шлях мов себе розірвати,
Наша дорога – дорога в ніде,
Нащо тоді кожен день обирати…
09.04.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327752
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2012
Пошукаємо іще
Нашу долю і недолю,
Тихий голос поведе
У свободу чи неволю…
Зашепоче нам думки,
До яких ще не дістались,
Наші вистиглі роки
Тягарями залишались.
Наша кров рікою стала…
Засолоджена любов
Мало серце зігрівала…
Як у справжність зазирнути?
В каламуті люстра всі,
Захотіли ми заснути, –
Утікають наші сни…
Мало років, мало днів
У самотності блукати,
З найкоштовніших дощів
Найміцніші в світі ґрати…
Нам потрібен провідник,
А за нього душу просять,
Присмак меду раптом зник,
Душі впали і голосять.
Ти продав свою любов,
Я – свободу і терпіння,
Не впізнають нашу кров
Без яскравого начиння.
Довгий шлях іти в тумані…
Лиш мета лишилась з нами,
Ти мов птах в краї незнані
Вирушаєш за вітрами…
Сотні років намагання
Віднайти свою дорогу, –
Засолоджене кохання
Відбирає нашу змогу,
Щоб тримати душу в тілі,
Щоб лишитися собою,
Ми з тобою геть безкрилі,
Заблукалі ми з тобою…
17.09.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327750
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2012
Кольори осінніх співів
Розливаються рікою,
Гук пташиних переливів
Лине вітром за тобою…
Забагрянилося листя,
Сонце збліднуло краплину,
Знов занурилось обійстя
У чекання безупинне…
Тихо-тихо плинуть хмари,
Вечір дихає нечутно,
Розчиняються примари
У часини незабутні…
Очі п’ють тумани сині,
Руки спогади стискають,
Співи стишились пташині,
Кроки ночі підступають…
Насувають сни нестримні
І солодкі водночас,
Далі дні чекають зимні
Й новорічно-дивний час…
Смак дощу і дотик снігу –
Нам щоразу новизна,
Кинь у жар незламну кригу, –
З неї вистрибне вода…
Наш поріг, сповитий ніччю,
Оксамитами тепліє,
Додали зірок обличчю,
Що над нами заясніє…
П’ють нічне солодке зілля
Наші душі і серця,
Кольорове рукоділля
Не дістанеться кінця…
Вишиванками ясними
Одягне оселі нам,
Відчуваннями п’янкими
Ніч продовжиться світам…
Десь на обрії замріє
Нам світанок в напівсні,
Дивокраплями зігріє
Сподівання мовчазні…
03.10.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327017
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2012
Я заблукала в диких хащах
І квітку золоту знайшла,
Неначе стало мені краще,
Та квітка висохла моя.
Ніщо бідаху не втішало:
Ні погляд сонця, ні роса,
Бо, не спитавши, я зірвала
І рідний світ їй відняла.
Якби вернути ту хвилину
І те бажання, і тебе,
Тоді б той порух не полинув
Забрати те, що не моє…
29.01.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327016
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2012
Недосяжний віддалений острів,
Що в обіймах морських забуттів,
Несподіване враження гостре
До вітрил закликає вітрів…
Скоротити цю відстань у плині
Нескінченних, неспинних хвилин,
Проковтнути солоні причини
Невагомих людських величин…
Повернути усталений простір,
Жаром лави розпечених слів,
Ми щоразу приходимо в гості
Після власних нескорених снів…
Доплисти клаптик теплих обіймів,
Долетіти, покинувши все,
Знову простір лишився незмінним,
Зміни знову торкнулись тебе…
27.08.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326758
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2012
Зорі сльози проливають,
Зупинитися несила,
Янголята забувають
Одягнути свої крила…
Небо вмиється сльозою,
Позирає чистим оком,
Руки світу над тобою
Сумування ллють потоком…
Плачуть, плачуть твої очі,
Сльози витри їм рукою,
Це не гніт важкої ночі, –
Дощ періщить над тобою…
01.09.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326757
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2012
У літньому крайнебі безліч сонця,
У зоряному подиху – життя,
Щоразу відчиняючи віконце,
Шукаємо ще кращого буття…
У червні все дорівнює любові,
Як день і ніч єднаються в одне,
Тоді прості ромашки – веселкові,
І вітер знов надією війне…
У щастя смак інакший повсякчас,
І доля вирок змінює на ласку,
Який прегарний цей червневий час,
Коли розповідає свою казку…
25.06.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326716
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2012
Вічна дорога
Від тебе до мене,
Ближче сьогодні,
Далі надалі…
Ми не покинуті,
Ми не голодні,
Просто розтерзані
Клаптики сну…
Виром у груди
Стікає печаль,
Страх пригортає
Міцніше щоразу
До свого серця,
Що б’ється одразу
В кожному подиху
Твоїх грудей…
Очі в сльозах
Зі зворотного боку,
Правда, мов осад,
Засіла в душі,
Губи говорять оману,
Що досі кожну частину
Вбиває твою…
Ти розбиваєш мов келихи душу
І кожна скалка зіграє своє,
Гострі шматки –
Віддзеркалення люстра,
Де не впізнаєш ніколи себе…
12.11.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326715
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2012
Що нас тримає в цьому світі,
Коли для нього ми чужі,
Не тим нам спогади зігріті,
Щоби майбутнє віднайти.
Не тим Богам складаєм шану,
Молитви наші, мов німі,
Щоденно питимеш оману
І ти у згущеній імлі.
Я бачу день, що не настане,
А мрія в спогади тече,
Й моя душа колись розтане,
У море краплею впаде.
Я чую час рахує кроки –
Мої, твої й когось іще,
Намарно болісні уроки
Щоденно Сонце нам дає.
Ми всі чужі, нерідні всюди,
Забуті долею навік,
Якщо вбиваєм, ми не люди,
Лиш тіні зморених калік.
Хто знав колись, що буде далі?
Тепер так само темнота, –
Розбили всі міцні скрижалі,
Прийшла до світу німота.
Німі слова і руки кволі,
І очі погляд не тримають,
Неначе душі захололі
Нам з тіла боляче виймають.
Ніхто не обраний на світі,
Нас тільки думка відрізняє,
Колиски, мороком сповиті,
Вже смерть неквапно колисає.
Хіба ми варті цього світу?
Як досі носить нас земля?
Ганьба затоптаного квіту,
Що під ногами помира.
Хто нам дозволив сумувати,
Відколи скроплені життям?
Хто дав нам право забирати
Думки почуті майбуттям?
Хіба ти пагін цього дому,
Якщо ганьбиш його ім’я?
Що має грішне у святому?
На що піде твоя душа?
Ніхто не обраний на світі,
Нас тільки думка відрізняє,
Колиски, мороком сповиті,
Вже смерть неквапно колисає.
Я чую час рахує кроки –
Мої, твої й когось іще,
Намарно болісні уроки
Щоденно Сонце нам дає.
20.11.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326210
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2012
Прилети до мене, пташко,
У призахідному дні,
Мені йти зробилось тяжко,
Мої кроки мовчазні…
Крапни крапельку солону
У мою гарячу рану,
Пальці вічного полону
Мені всотують погане…
Крапни слізку співчуття
І цілющого зітхання,
Поверни в моє життя
Найказковіше світання…
Пташка крилами змахнула,
Вогняними язиками,
А за мить навік заснула
Разом з гойними сльозами…
Відродися з попелища,
Де згубив себе колись,
Над тобою вітер свище,
Поки сила, відродись…
13.10.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326209
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2012
А от і дощ явив нам милість,
Змиває пил колишніх нас,
Від нас лишилася похилість
І марно випатраний час…
Цілющий трунок повертання
Пече і гоїть наше тіло,
Яким прокинеться світання,
Коли всі промені згубило?
Невже тягар нам наші вади,
Які нас роблять нелюдьми?
Чому ж шукаємо розради,
Діставши те, до чого йшли?
29.09.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325682
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2012
Коли вогонь мене вбиває,
Ковток води прошу один,
Так морок спокій забирає,
Так щастя витворится в дим…
Хай жар у попіл обернеться
І шлях обірветься за мить,
Але нехай ще відгукнеться,
Іще хвилину догорить…
Ми любим те, що нас вбиває,
Що серце точить без кінця,
Що нам у душу западає
Й помре без жодного слівця…
Нам крапля знудженого болю
Миліша сонячних торкань,
Покличуть серденько на волю, –
Воно в полоні зволікань…
Нам часом сіль солодка дуже,
А день – темніше темноти,
І часто доля осоружна,
Бо не воліє підійти…
На ці тортури ми самі
Себе безжально наштовхнули,
Нам замість снігу дай води,
А замість жити – ми заснули…
24.07.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325681
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2012
І знову у невіданні забулись,
Блукаємо в тумані небуття,
Понівечили ночі і незчулись,
Як ночі нам спотворили життя…
Як нам усе солоне поробилось,
Як цукор розчинився у пітьмі,
А вічне і хороше лиш наснилось
І день зробився ніччю уві сні…
І тільки там туман, де ми ступали,
Де бачили проміння у душі,
Колючі дзвони боляче звучали,
А день лишився ніччю уві сні…
Не знали ми про долю і не чули,
Розбили наше щастя, – бите скло,
І знову в дні холодному заснули,
Забрижили фарфорове чоло…
Самі, мов та роса, – лише на ранок,
Хто сонце затулив навік тобі?
На погляд напустив густий серпанок,
Щоб день зостався ніччю уві сні…
Хтось ноги сплутав, руки обезкрилив?
Припнув нам серце, – зрушити не можна?
Твій дух змарнілий безпорадно квилив,
І знову день як ніч, немов безодня…
Упали там дощі, де ми ступали,
Там очі нам сліпі в тумані зяють,
Слова порожнім спогадом звучали
І дні у тьмянім світлі помирають…
16.05.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325384
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2012
Цілий світ, мов білий аркуш
Для даремних слів,
Хто його таким нікчемним
Нам усім створив?
У словах бракує значень,
Думка без мети,
Не тримають твою долю
Білі сторінки…
Вся історія життєва
Затуманилась, зникає,
Чорні літери розмиті,
Погляд далі не читає…
Простягну до тебе руку,
Але ти – примара,
Над сторінкою твоєю
Висить чорна хмара…
Довгий шлях коротких слів –
Нескінченний,
Білих аркушів гортання
У хвилинах незліченних…
Я пишу тобі послання,
Але літери зникають,
Наче клаптики душі
Своїх спогадів не мають…
Мов в пустелі одиноко
Голос пролунає,
У пісках тяжких глибоких
Мрія потопає…
Тихо тиша прозвучить –
Небуття навкруг,
Наче вічність кожна мить,
Подих – твій єдиний друг…
Нещасливий той письменник,
Хто не має читачів,
Не отримає ніколи
Він твоїх листів…
Закарбована навіки
Ця історія кохання,
Залишилася у серці,
Мов татуювання…
Ні сльозами, ні дощами
Візерунок цей не змити,
З вічним спогадом про тебе
Я приречена прожити…
Я крокую сторінками,
Та слідів не залишаю,
Дощ з думок і сподівань
Тихо накрапає…
Чорні літери ясніють,
А читач читає,
Книгу вже без сторінок
У руках тримає…
Бачу сонце в небі сяє,
Далі – білі сторінки,
Я візьму чорнило чорне –
Напишу свої думки…
Цілий світ неначе книга:
Жадібно читаю,
Тане крига між рядків,
У яких тебе кохаю…
Доля кожного завжди –
Аркуш білий,
Доки погляд не проллє
Чарівне чорнило…
Сторінки гортає вітер,
Миготять рядки,
Читачем нерівних літер
Скоро станеш ти.
08.05.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325383
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2012
Вовча кров у твоїх жилах,
Та вовки мені брати,
У твоїх плечах похилих
Згустки тихої вини.
Навіть очі не підводиш –
Мов прикуті до землі,
Ти щораз повз нас проходиш,
Але ми уже чужі.
Чом продав ти свою душу
За нікчемність майбуття?
Я тебе убити мушу,
Але то уже не я...
Ти ховався безліч років,
Але я все пам’ятаю,
Так багато хибних кроків
До омріяного раю...
Нащо душу віддавала,
Коли ти її порвав,
Те, що я в собі плекала
Ти нещадно з мене крав.
А тепер твої зізнання
Наче холодом війнуть,
Мучать нас не зволікання,
А самотня наша путь.
Навіть взявшися за руки,
Ми самотні назавжди,
Незнання пекельні муки
Тягарем зростуть в мені.
Ти продав нас, наче крам,
Що лискучий і принадний,
Твоїм збоченим світам
Морок душ здавався звабний.
Хто рубає нам серця,
У того свого немає,
Не існує майбуття
У руці, що нас вбиває.
Вовча кров у твоїх жилах,
Та вовки мені брати,
У твоїх плечах похилих
Згустки тихої вини.
20.09.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325097
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2012
Зірвався білий вітерець,
Накрив серпанком чорні ночі, –
Печалям змореним кінець,
І краплям, що шукають очі…
Забутим спогадам і снам
Не знати вже твого притулку,
Їм лиш блукати, як і нам,
У темних клаптиках провулку…
Ліпити знов своє життя
З дощів і сонячних думок,
Писати день без вороття
І готувати справжній крок…
Сплести оселі з дужих крил,
Скропити сни солодким трунком,
Напнути сонмища вітрил
І запастися обладунком.
Зв’язати душі і серця,
Узяти світ у свої руки,
Спалити чорне небуття
І незакінчені розлуки…
Зібрати в путь ясні надії,
Накрити плечі майбуттям,
Спинити дужі веремії,
Що тільки марять побиттям…
Іти дорогою з вітрами,
Дощами й сонцем водночас,
І милуватися світами,
Доки котрийсь для нас не згас…
Ми подорожні із тобою,
Ми тільки думка і слова,
Хтось нахиляється вербою,
А інших небо забира…
Зірвався знову білий вітер,
Накрив серпанком дні і ночі,
І твоя доля з дивних літер
Писати щастя знову хоче…
03.02.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325096
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2012
Нам життя дає омани
Серед правди і прозрінь,
Ті слова постійно з нами,
Що не збудуться тремтінь…
І сказати нам не вільно
Те, що серце відчуває,
Ми – самотні божевільні,
Яким розуму немає…
Неспроможні підвестися
Під своїми тягарями,
Почуття нам заплелися
Нерозв’язними гілками…
У туманах наше сонце,
Небо хмарами тяжіє,
Зачинилося віконце,
За яким свобода мріє…
Час хвороби не лікує,
Тільки пилом засипає,
Він ще кроки порахує,
Де сміливості немає…
Він спитає про зізнання,
Що померли в німоті,
Про невизнане кохання,
Що вбивало уві сні…
Ти не бачиш свого неба,
Тільки димно навкруги,
Незбагненна та потреба,
Що плекатиме дощі…
Наша думка божевільна,
Наші кроки незначні,
Я звільнитися не вільна,
Де обійми мовчазні…
Хто повірить в жебрака,
Що зробився королем?
Нам і виправдань нема,
Що горнулись до нікчем…
Я ковтала божевілля,
Запиваючи сльозами,
Ти зварив гіркого зілля,
Ще й убив мене словами…
Ніч загоювала рани,
Лікувала мені дні,
Я забула, що тирани –
Беззаступні й мовчазні…
Я забула і тебе,
І твої нікчемні муки,
Нам на користь і любов,
І прозріння від розлуки…
Нам життя дає омани,
Вибір меду й гіркоти,
Я розвіяла тумани,
А за ними – вже не ти…
25.05.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324810
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 25.03.2012
Хто дав мені те біле світло,
Яке я бачу крізь пітьму?
Ласкаві дні давно розквітли,
Та я дороги не знайду…
Блукаю марно, одиноко,
І тане погляд серед днів,
Хвилини крапають жорстоко,
А ти вперед йти не схотів.
Ти все стояв, дививсь примарно,
І мою руку відпускав,
Слова п’янкі лунають марно,
Ти жереб кинувши, програв…
Ти довго йшов, змарнів від спраги,
І вже твій погляд не такий…
Життєві всі твої розваги
Накрив світанок боязкий.
Нема ночей тобі солодких,
Немає теплої руки,
А очі мружаться від сонця,
І серце ладне утекти.
Чи знав ти смак лихої долі
Для того, хто усе програв?
Яскравий промінь пропада поволі
В очах того, хто так тебе кохав…
Програвши вмить своє кохання,
Ти серце іншого прирік
На вічні муки, на німе страждання
У чорториях каламутних рік…
Із нього вирватись не можу,
Я захлинаюсь, та іще жива,
Програла із тобою, схоже,
Не знаючи, в цю гру зіграла я сама.
В моїх очах колись яскравий промінь
Заледве миготить,
У мене в грудях серце тяжко стогне
І вічністю здається кожна мить…
А ти, все знаючи, цю гру не полишав,
Мене тримаючи, все далі безсердечно грав,
Допоки серце полишило із тобою грати,
Приречене в неспокої постійно потопати.
Тепер і ти, і я: обоє в’язні у в’язниці
Примарних мрій і спогадів, надій несправджених,
Цілунків ніжних і гарячих,
Однак слабких, невдячних…
Невдячна гра: немов досягши цілі,
Ти знову падаєш в безодню,
Тоді спочатку грати починаєш,
Та знаєш достеменно, що зрештою таки програєш…
Що це за гра пуста, нікчемна,
В яку твоя душа натхненно грає?
Чому тут мрія, мов сльоза даремна,
Туманом погляд застилає?
Чомусь у грі такій завжди бракує правил
І кожен грається лиш для хвилинної забави,
Весь світ – гравець майстерний і завзятий,
А ми приречені постійно грати.
Ти раптом вийшов з марної цієї гри,
Вже не гравець, давно не граєш,
Але в моєму сні безладному
Ти маревом завжди зринаєш…
В гіркі хвилини самотинні я часто згадую картину:
Як ти стояв, дививсь примарно, і мою руку відпускав,
В такім коханні тільки марність,
Ти жереб кинувши, програв…
23.05.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324809
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2012
Не забирай у себе те,
Що і так з тобою,
Твоє серце не потрібне
Під безжальною рукою,
Що його тільки дарма стискає,
Витискає краплі солодкого болю,
Зачиняє іржаві позолочені ґрати,
Не пускає на волю…
Сповільнює його рух,
Затуляє йому очі,
Але сльози буйні
Врешті відхилять ті руки,
Ту чорну завісу,
Що сліпим тебе зробила,
Інколи байдужим,
Часто нечулим для них,
Для них осоружним…
День у тебе хто забере
І сонце в небі?
А що крім цього
В дорозі тобі треба?
Руку дружню і плече живе,
Не всесильне, проте готове йти
З тобою, коли ти ще невільний…
А ковтнеш волі, зробиться крилом
Над корінням несвободи,
Що в’яже нас, припинає,
А ми йдемо наосліп…
Куди?
Хто знає…
21.03.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323966
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2012
В одні двері вийти,
Інші зачинити,
Жити не вийде там,
Де все розбите…
Уламки всотаються в душу,
Й ця рана не загоїться ніколи,
Кров точитиме з серця,
Як з неба дощ море…
Я люблю тебе і не люблю, –
Так не буває,
Тут або тебе, або любові немає…
Натхнення, або ціна за все,
Що ти робиш, за твої руки
І витвори твоїх думок,
Твоїх пальців …
Тиха невідомість або ж гірка слава
Брехливих страждальців…
В одні двері увійти,
Зачинивши за собою…
Не вертатися туди,
Де ти був не собою.
21.03.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323965
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2012
У пустелі життя
Не періщать дощі,
Квола доля твоя
Відмовляє іти…
Хай у темряві сни,
Мов дощі у пісках,
А річки без води,
Як пробіли в словах…
Лиш одне „не люблю”
На коліна кладе,
Я в пустелі іду,
Сонце в душу пече…
Все для мене життя:
Кожен подих і ніч,
Та страшне каяття
Крапне сльози до віч…
Я не хочу іти,
Де не буде тебе,
Залиши мені в сні
Хоч би небо своє…
Кожен тяжко іде
До свого джерела,
Тихо долю кляне,
Що невміло вела…
Кожен спрагло доп’є
Срібний келих страхів,
Що за краплею жде
Серед зимних морів?
У пустелі дощів
Спрага мучить тебе,
Мало справджених днів
Гріють серце твоє…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321972
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2012
Чом так мало дощу
У пустелях гарячих,
І навіщо цей світ
Для глухих і незрячих…
Чом немає вітрів,
Щоб здмухнути пісок,
А загубленість днів
Уповільнює крок…
Нащо долі самій
Торувати цей шлях,
А у річці швидкій
Тільки морок і жах…
Де скінчилася ніч
І почався твій день,
Щоби стерти з облич
Спраглу думку лишень…
Чом так мало сердець
У тілах світових,
І коли вітерець
Нам назавжди затих…
Чом багато болінь
В моїй кволій душі,
І застигли мов тінь
Поривання твої…
Навіть кров у серця
З диким болем пливе,
Біль живе до кінця,
А надія помре…
І на ранок ні сну,
Ні опори немає,
Знову день перетну,
Що тебе не тримає…
Чом так мало води
Для засохлих очей,
Не приходять сюди
Тіні млосних ночей…
Чом так мало життя
У коханні самім,
І навіщо воно
Називається дим…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321969
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2012
У стомленій пам’яті
Ще безліч таємниць,
Ми час безцільно гаємо,
Невпізнаних облич
Багато в нашім сні,
Що хтось назвав життям,
Вітре холодний, мені розкажи,
Де твої очі згубили свій зір,
Де твої руки обійми лишили,
Нащо ти стомлений віянням жнив,
Тих, хто забув і які не любили…
Сірим дощем розмивається бруд,
Сіллю присипано сльози твої,
Ти на колінах, а треба іти,
Руки у ранах, що й дух пропекли…
Ранок торкає промінням тебе, –
Чиста сльоза у безкрайому морі,
Якщо впізнати, хто сили знайде
Там, де навколо самі лише хворі
На вічний сон або вічну брехню,
Де кожне слово себе загубило
І тільки враження запах лишило,
Змусить тікати в холодну імлу.
Стомленій пам’яті хоч би ковток
Чистої волі підводити погляд,
Хоч би єдиний, та впевнений крок
У те, що збудило тривожний ваш здогад…
20.01.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321685
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.03.2012
Розбурхати море
Блакитне прозоре,
Навіяти вітру
Омріяну путь,
У небо подивишся –
Знов неозоре,
І краплі солодкі
Дощі розіллють…
Не бачити смутку,
Нехай він забуде
Дорогу до серця,
Хай втратить весло,
І спиниться в морі
Назавжди в покорі,
Не зможе ніколи
Дістатись тебе…
Злетіти у мрію,
Що кличе з собою,
Розправити крила
До світлих країв,
І знати, що поруч
Надія з тобою
Та радісна думка
Про райдужний світ…
21.01.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321684
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.03.2012
Дивний сон торкнувся кроків
Твого завтрашнього дня,
А тобі його уроків не збагнути до кінця,
Не знайти свою дорогу,
Не зійшовши, не спинившись,
Де покинуть подорожні,
На своєму залишившись…
Вони – покручі, не люди,
Без душі тіла поснулі,
Очі їхні будуть всюди,
Та для тебе вже минулі…
Під парканом затремтіла,
Кров’ю вмилася душа,
Вона просто не зуміла
Вберегти своє життя…
Не дивись, щоб засудити,
Це твоя душа лежить,
Можна все іще змінити
За одну єдину мить…
13.03.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321399
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2012
На тій планеті, де вибрав ти бути
Дихати важко, тут краще заснути
І не почути чужих голосів,
Що мов гукають з далеких мостів…
Вистиглий острів – дорога твоя,
Там кожна квітка мовчання знайшла,
І тільки пустка відлунює кроком,
Краплями крапають хвилі жорстокі,
Хвилі, хвилини пекельного часу,
Що уві сні над тобою погасне,
І не постукає більше у скроню,
Поки ти спиш, він завжди на припоні…
Ти засинаєш у безліч світів,
А прокидаєшся завжди в один,
Вир закружляє «немовби життя»,
Але твого в цьому вирі нема…
Де та оселя? Де спокій тобі?
Хай би заснули твої острови…
12.02.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321398
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2012
Не забуваючи про сум,
Радію подихом єдиним
І п’ю проміння мовчазне
З обіймів вистиглої тіні.
Дивлюсь на вітер твого сну
І не збагну його початок,
У щасті, втомленім від нас,
Багато вибілених латок.
І брижі синьої води
За мить одну навік розтануть,
Дістатись суму глибини,
Вдихнути вічної омани…
В душі радітиме печаль,
Ласкавим дотиком втішає,
І очі плачуть не на жаль,
Так наше серце оживає…
Зцілитись втомою думок
І почуттів гарячі рани,
Сумний міцнішим буде крок,
Безсилі зробляться тирани.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321091
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2012
Чим нам змити сіру втому,
Незакінчений цей рік,
Що не пустить нас додому,
Що на вічність нас прирік
Над паперами незгоди
За незрушеним столом…
Пропливає наша доля
Під заплаканим вікном…
Крапля зливи обпікає
Шкіру зблідлу від зітхань,
Не життя тіла вдихають,
Це лиш осад нарікань…
Пам’ятаємо ми осінь
Вже минулу і сучасну,
Не побачимо ніколи
Те, що в проміжках погасло…
Не зігріють чорні ночі,
Холоднішими щоразу
Вони робляться щоденно
Від самотності й образи
За несправдженії мрії,
За кохання не для нас,
Чим нам змити сіру втому,
Якщо нас покинув час…
Пропливає кожен рік,
Мов дерева на дорозі,
Кожен сам себе прирік
На життя, яке не в змозі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321090
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2012
У мовчанні промовистих вражень
Зупиняється, гинучи, час,
Ми нічого про себе не скажем
У словах, що замучили нас…
Тільки в кольорі наших зітхань,
У застиглому погляді ніч…
Ні сказати про втрачений рай,
Ні забути своїх протиріч…
Потиск рук, захололий мов лід,
І замовчена тайна в тобі,
Нам потрібна свобода не від,
А для того, щоб правда була…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320791
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2012
У тебе за спиною – місто золоте,
Побути дитиною… і кожному своє…
Струсити запилений килим під ногами,
І погляд замилений умити вітрами…
Він падає швидко, а може повільно,
Майбутнє не видко і серцю не вільно
Сказати люблю без думок і зупинок
І дім будувати без срібник пилинок…
Що буде в падінні і що він лишив?
У чому ми винні? Потоками злив
Не вмити запилених наших вітрил,
І не злетіти над морем без крил…
Зірви ті вітрила, що вітер не кличуть,
Що тільки звисають з сумного обличчя
Твого корабля…в океані бурхливому
І спрагу тамують солоними зливами…
Засипле піском нас у дзеркалі часу,
Місто здригнеться і знову погаснуть
Ті відблиски світу, що зір нам складали,
Але разом з містом дороги пропали…
Нахилений ранок у кожному завтра
І зоряна ніч вже нічого не варта,
Тонка павутина у прірву спускає,
А втримати хвилю хвилини немає…
За руку тебе – і в коріння води, –
Зростити інакші, справніші світи…
З піску проростає зелена трава,
А правда у серці завжди лиш одна…
У тебе за спиною – місто золоте,
А ти обираєш те, що живе…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320787
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2012
А.С.Пушкин
Там, где море вечно плещет
На пустынные скалы,
Где луна теплее блещет
В сладкий час вечерней мглы,
Где, в гаремах наслаждаясь,
Дни проводит мусульман,
Там волшебница, ласкаясь,
Мне вручила талисман.
И, ласкаясь, говорила:
«Сохрани мой талисман:
В нем таинственная сила!
Он тебе любовью дан.
От недуга, от могилы,
В бурю, в грозный ураган,
Головы твоей, мой милый,
Не спасет мой талисман.
И богатствами Востока
Он тебя не одарит,
И поклонников пророка
Он тебе не покорит;
И тебя на лоно друга,
От печальных чуждых стран,
В край родной на север с юга
Не умчит мой талисман...
Но когда коварны очи
Очаруют вдруг тебя,
Иль уста во мраке ночи
Поцелуют не любя —
Милый друг! от преступленья,
От сердечных новых ран,
От измены, от забвенья
Сохранит мой талисман!»
Переклад:
Де хлюпоче море вічно,
Обнімає ніжно скелі,
Блимне місяць своїм вічком
У солодку ніч пустельну.
Де в гаремних насолодах
Дні проводить мусульман,
Там спокусниця чарівна
Дарувала талісман.
У пестунках говорила:
«Збережи мій талісман:
В ньому сила чарівлива,
Дика пристрасть і дурман!
Від хвороби, від могили,
В бурю, грізний ураган,
Твоє серце, друже милий,
Не врятує талісман.
І принадами п’янкими
Не заквітчає тебе,
Слава дивна безпричинна
Враз до ніг не упаде;
І тебе на дружнє лоно
Від сумних страшних оман
В рідний край не кине знову,
Не поверне талісман…
Та коли підступні очі
Так жорстоко зачарують,
Чи вуста в лабетах ночі
Без кохання поцілують –
Друже мій! Хай від лихого,
Від нових серцевих ран,
Забуття, від ока злого
Збереже мій талісман.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320765
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.03.2012
Автор.
Коли ще світ був молодий,
Увесь залюблений і гожий,
З’явився в ньому чорторий,
Почувся відгомін ворожий…
Упало яблуко з гілля,
Знання поширилось далеко,
У небо злинув навмання
Стрункий, задумливий лелека…
Тоді ще порухи блукали,
І почуття шукали тіла,
Помалу всесвіт пізнавали,
Надія птахою летіла…
Тоді кохання крокувало,
Мов подорожній мовчазний,
Собою часто затуляло
Страшний, заклятий чорторий.
Якось знайшло дві душі спраглі,
Сипнуло зілля вглибину,
Серця, що наче спали завжди,
Змогли прокинутись від сну.
Там радість ріки напувала,
Печаль гойдала на руках,
Ненависть випадок плекала,
Любов підбурювала страх.
Спитайте в них про кожну зливу,
В яку ми втрапили тепер,
Здмухніть надію полохливу
З глибин неходжених печер.
Радість.
Я плину річкою п’янкою,
Я морем берег огорну,
Я повсякчас іду з тобою
На крилах вітру і дощу…
Печаль.
Я не гірка і не солона,
А тільки синя глибина,
Німотна, вистраждана втома
І безгомінна далина…
Ненависть.
Я грім безжальної незгоди,
Вогонь, що палить у воді,
Бажання нижчої породи,
Думки огидливо брудні…
Кохання.
Я те, що завжди найсолодше,
Що вічно бажане усім,
Я те осліпле і німотне,
Яке усі гукають в дім…
Страх.
Я те, що в кожному зростає,
Що точить душу і думки,
Хто у собі мене лишає,
Тому нестерпно буде йти…
Сміливість.
Я порух, зваблений завзяттям,
Стрибок в найглибший океан,
Неначе вічно під закляттям
Мій крок увігнаний в дурман…
Автор.
Вони – рушійна сила світу,
Його колиска і думки,
Без них весні самотньо тліти,
Зимі без усмішки іти…
Краплина кожного окремо,
І в купі – вибухи тепла,
Так ми для себе світ почнемо,
Так нам надія ожива.
Буяє сад ілюзій долі
І мрій солодких, мов пилок,
Там камінці навік схололі
Зробили перший в світі крок.
Немов підняли віко скрині,
З якої враз почато світ,
Про неї тільки згадка нині
В безодні вимучених літ.
І все іще таке зелене,
Ще ніжне, тихе і п’янке,
Співало срібне веретено
Про долю виткану уже.
Про полотно з нитками вітру,
Про дощ, замішаний на сні,
Про непотьмарену палітру,
Де сльози, усміх і вогні.
Там кожен з них ще має силу,
Іще знаннями обросте,
Там ще надію полохливу
До себе чарами припне.
Радість.
Я океанами зробилась,
Я крила білі віднайшла,
Я душам маревом наснилась,
Зв’язала подихом серця.
Печаль.
Я погляд тихий і самотній,
Я дотик осені й дощу,
Я гину в темряві німотній
І прокидаюсь після сну.
Ненависть.
Я дух, зачерпнутий серцями,
Я біль, що ліків не знайде,
Поникли душі деревцями,
На них знемога упаде.
Кохання.
Я трунок зоряний, гарячий,
Я млосність, скроплена плачем,
Я подорожній той незрячий,
Що тягне руку за плечем.
Страх.
Я трепет, холодом зігрітий,
Я сірий морок і туман,
Я келих, порухом розбитий,
Я найжорстокіший тиран.
Сміливість.
Я крок вперед, хай у безодню,
Я слово, сказане про час,
Я те зізнання, що сьогодні
Когось штовхає повсякчас.
Радість.
Я радість, що тебе тримає,
Що крила пір’ям обсипа,
В холодні миті не лишає,
Над світом цілим підійма.
Печаль.
А я печаль, що обіймає,
Гойдає у своїм човні,
В глибинах ночі залишає,
Та не запалює вогні.
Ненависть.
Ненависть – ось моє імення,
Я завжди поруч, завжди тут,
І навіть кроки сьогодення
Не обминули моїх пут.
Кохання.
А я той вітер, що коханням
Мене назвав цей дивний світ,
Я гостре лезо сподівання,
Я незакінчений політ.
Страх.
Я – страх, зі мною марно битись,
Мене позбутися несила,
Хіба зі мною залишитись,
Хіба згорнути свої крила.
Сміливість.
Мене сміливістю назвали,
Дали за ворога страхи, –
Вони в безодню чорну впали,
А я продовжую іти.
Автор.
Що далі час, то цікавіше,
То світ яскравий і чудний,
Вогні зробилися добріше,
А день голодний і жаский.
Сьогодні вітер зірве квіти,
А завтра – ріки і гілля,
Через роки знайдуться діти,
Народить втомлена земля.
А почуття досягнуть тіла,
І крапнуть в ніжну глибину,
Пелюстка біла затремтіла,
Росою збурила весну.
Збудився день, а ніч собою
Накрила спраглі почуття,
Дійшло знання до водопою,
Та обернулось в забуття.
Бо річка втратила вологу,
Спинила порухи й думки,
Надія вистраждалу змогу
Тепер не може віднайти.
Вітри розвіяли пустелі,
Нагнали зливи і туман,
Знов закружляли каруселі,
Заплівся внадливий бур’ян.
Тепер у світі споночіло
І віття пилом засипає,
Серпанком холоду накрило,
Весну до себе не пускає.
Радість.
Хіба можливий світ без мене,
Без кольорів, що я малюю?
Працює срібне веретено,
Бо я у світі цім крокую.
Печаль.
Хіба послухається рима,
Якщо не крапнути мене?
Тоді натхнення за дверима,
Тоді і думка утече…
Ненависть.
Такий вогонь, як я плекаю,
Хіба що лава в собі має,
Я невитравний слід лишаю,
Мене кохання поділяє.
Кохання.
Я вічне, тихе божевілля,
Якому ліків не знаходять,
Мене домішують у зілля,
З якого витвори виходять.
Страх.
Хіба без мене хтось буває, –
Я знак тривоги і дощу,
Мене ж і кожен з вас плекає,
З туману, з попелу, з вогню.
Сміливість.
Без мене порухи даремні,
Бо я підштовхую завжди,
Ви незугарні та нікчемні
Без мене стати до мети.
Автор.
Усіх зачерпує погорда
Ясну корону одягти,
І поглядає кожен згорда
На ще несправджені віки.
І кожен з вас про славу дбає,
Хоча й потрібні мені всі,
Краплина кожного стікає
В мої залюблені вірші.
Без вас я й кроку не ступаю,
Простої рими не складу,
Я тільки мовчки знемагаю,
Прибитий краплями дощу.
Ви – моя кров, перо невтомне,
Натхненням скроплений струмок,
Ви незворушне і судомне,
Потрібний, шуканий місток.
Я хто без вас, без ваших трунків,
Без слів, почутих з ваших вуст?
Я мов кохання без цілунків,
Всіма забутий Златоуст.
Ви – мої плечі, моя сила,
За вас триматимусь весь час,
Мене ще доля не скосила,
Вогонь натхнення не погас…
Я завжди з вами, дайте руки,
Я повсякчас у вашім сні,
Ви моїх віршів запоруки,
Живильні крапельки весни.
Радість.
Ми тут, з тобою, наш поете,
Ми твого серця маяки,
Нові, неписані сюжети,
Твої призначені стежки.
Печаль.
Ми краплі смутку і розради,
Твоє повітря і вода,
Ми тихі, праведні поради
І запечалена хода.
Ненависть.
Ми крапля дьогтю в морі долі,
Ми порух хибної душі,
Зупинка чорної сваволі
У водах чистої ріки.
Кохання.
Ми солод поглядів й торкання,
Ми тихий шепіт напівсну,
Ми неповторне відчування
Твого солодкого вогню.
Страх.
Ми острах, знищений тобою,
Але покликаний назад,
Ми швидкоплинною рікою
Пливемо в твій таємний сад.
Сміливість.
Ми божевілля й порятунок,
Ми кроки зваги і плачу,
Ми найсолодший в світі трунок,
В який сипнули полину.
Автор.
Я хто без вас, без цього світу?
Я тільки подих і рука…
Радість.
Ми діти радісного квіту,
Ми твоя сила і душа…
Автор.
Я тільки тінь німого слова,
Забутий в пам’яті урок…
Печаль.
Усі слова – сама полова,
Якщо не встигли до зірок…
Автор.
Я тільки день, що вже минувся,
А завтра інший, інший я…
Ненависть.
Ти в намаганнях повернувся,
Туди, де відданість твоя…
Автор.
Я знову сон, що у туманах,
Я знову ніч, що не моя…
Кохання.
Ти у зцукрованих кайданах,
Ти найсолодша далина…
Автор.
Я підведуся у шуканнях,
Шалений день переживу…
Страх.
Змарніли долі у прощаннях,
Пірнули в синю глибину…
Автор.
Я ще живий і не заклятий,
Я далі йтиму поруч вас…
Сміливість.
Тримайся, авторе завзятий,
Наш світ пізнати буде час.
Автор.
Я радість питиму із вами,
Печаллю душу огорну,
Ненависть вкриється снігами,
Кохання викреше вогню.
Я страх залишу за дверима,
Сміливість в подруги візьму,
І світ народиться з очима,
В які я спрагло зазирну…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320763
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 10.03.2012
Жорстокий світ заплаче знову,
Але це буде за вікном,
І я, спиняючи розмову,
Засну солодким дуже сном.
Знайду себе у іншій долі,
Серед життів інакших днів,
Мої турботи захололі
Помруть під важкістю дощів.
Ось я дивлюсь на сцену ночі,
Де виринає майбуття,
І повертатися не хочу
В своє приземлене життя.
Ще б тільки мить, ще б тільки хвилю
Побути в мрії чарівній,
Змінити будень на неділю,
Забути стогін веремій.
Ковток весни, ̶ і знов бажання
Замріли в тілі і душі,
Я хочу ще одне світання
Зустріти з присмаком весни.
Та неминуче повертання
Торкає думку за плече,
Іще б одне, одне світання,
Що за весною потече…
Але нещадно гаснуть свічі,
Знов інший будень настає,
Який нас ще раз перелічить,
До прірви тихо підведе…
Аж вкотре сцена розквітає,
Театр кличе до життя,
І знову будень засинає,
Щоб розбудити майбуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320262
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2012
Той тільки день, що я тебе зустріла
Злетів на крилах птахом осяйним…
Яскрава зірка шлях нам освітила,
На очі ліг нам білий-білий дим…
Той млосний дотик, що до серця линув,
Що снігом танути мене прирік,
Що досі на щоці моїй не згинув,
Немов тавро залишиться навік…
Він доторкнув усе моє життя,
Він ̶ і повітря, і вода…
Той тільки погляд, що тримає глибину,
Що океанів брат і син вогню,
Що і вбиває, і голубить до нестями,
Що припинає серце мотузками…
І ті обійми, що міцні мов ґрати,
Але в яких так легко рай сховати,
Де тане сила і зростають крила,
Де доля смуток без жалю розбила…
І це наш світ, який солодкий і ясний
В безодні літ не зробиться сумний,
У мене кров просякнута весною,
Єдина крапля, ̶ й сонце над тобою.
І поцілунок, мов жива вода,
І барви ночі крапають в серця…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320259
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2012
Весна завжди весною буде,
Та без снігів нам не впізнати
Ті поцілунки кольорові,
Що їх нам має дарувати
Духмяний день весняних бачень,
Нестримний в подихах вітрів,
Казкових радісних призначень,
Солодких звабливих дощів.
Любов завжди любов’ю буде,
От тільки з присмаком вогню,
Про сльози, сумнів не забуде,
І про надію мовчазну…
Світанок з сонечком приходить,
А ніч з туманами і снами,
Знов рік годинник переводить,
І час швидкий завжди над нами,
Зоріє оком невидющим,
Але промовистим зітханням,
Вночі на мить його заплющить,
Розплющить знову на світанні…
Собою правда вічно буде,
І ти весь час про вибір знаєш,
Вона про вирок не забуде,
Коли ти інше обираєш…
Як цю планету обертали,
Так обертатимуть завжди,
І кожну хвилю смакували,
І знов блукали на дощі…
Весна завжди весною буде,
Прийде із травами п’янкими,
З піснями птахи голосними,
Промінням сонячного зору,
Жаданим ранком неозорим…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320127
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2012
Не бачиш ти сонця, –
За хмару зайшло,
Відірвані двері
Забули тепло…
Пронизує вітром,
У кров затікає,
Знайомого серця
У грудях немає…
Затерпли і руки,
І думка твоя,
Від серця лиш стукіт
І рана жива…
Пропам’ятний слід –
Той червоний струмок,
Де витекли сльози,
Де морок на крок…
І знову тумани
У душу всотались,
Надія втекла,
А зневіра зосталась.
Тихо здаля грає пісню пустеля,
Коло останнє взяли каруселі…
Крутять нещадно свідомість твою,
Просять крізь сльози краплини дощу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320126
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2012
Кому віддати цю стрілу?
Ввігнати в серце гострим болем,
Спалити пальцями вогню
І захлинути синім морем…
Кому цей лоскіт від сльози,
Що з ока крапнула невміло,
Ледь чутний подих тятиви
І серцем складенії крила…
Не треба слів, лиш нахил голови,
Без слів зумію зрозуміти…
Мені віддати цю стрілу?
Або собі її лишити?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319752
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2012
Холодними краплями
Дощ витікає
З небесної тріщини
Втомлених хмар,
А завтра вже сонце
Вогнем запалає,
Лишаючи опік
Болючих стожарів…
І пилом завіє
З безодні доріг,
Туманами вкриє
Останній поріг,
Блукати, блукати
Від міста до міста,
Лишаючи в грудях
Гаряче і чисте
Невтомливе серце
Від часу і болю,
Неначе залізом
Гартовану волю…
Старою завісою
Світ затулити,
Що тлумиться в тілі,
Красою убитім…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319751
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.03.2012
Ти б тільки забути мене захотів,
Але вже пекельного зілля надпив…
Запізно… Кохання немає рятунку,
Кров в жилах струмує із присмаком трунку…
Ця дивна отрута всоталася в тіло,
У вирі згорянь нас усіх закрутило,
Спинитися марно благати кохання,
Воно тільки знає твоє відчування.
Навічно сліпе, та крокує завзято,
У друзі йому божевілля узято,
Мандрують за руки узявшись вони
І плутають долю тобі і мені.
Сміються над серцем і грають думками,
Вони і вбивають, і бавляться з нами,
Із ніччю угоду уклали страшну,
Я сон прикликаю, та вже не засну.
Вони точать сльози із вишень-очей,
Складають тягар на мільйони плечей,
Пускають нам кров й рани враз зашивають,
Розлуку дарують, теплом зігрівають…
А далі підпалюють доторком все, –
І попіл зотлілий за вітром несе…
Та згодом нас чарами знов воскресають
І кволу надію в колисці гойдають…
Безсмертя дарують на кілька хвилин,
А потім ведуть нас на болісний згин,
На ранок вже вкотре відрощують крила, –
І смерть наче кроки свої зупинила…
Розвіялись хмари і промені ллють,
Засяє зірками покинута путь,
І руки зрослися міцніше гілок,
Одним гуком чується впевнений крок.
Та враз чорна буря впаде на любов,
Де дівся, розвіявся бажаний схов?
І знову тортури шукають тебе,
Печаль розриває, обіймами б’є.
І знов ти сліпий, мов кохання саме,
А поряд завжди божевілля іде,
Ти спрагу тамуєш морями ридань…
Де ліки знайти від пекельних страждань?
Ми голод вбиваємо, з’ївши себе,
Із цього кохання незмінно живе, –
Два вірних товариша час зупинили, –
Кохання в серцях, божевілля у тілі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319443
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2012
В розмові умови і мови
Сплелися клубком перешкод,
З тобою зустрінемо знову
Відлуння колишніх незгод…
На кроках спинилися тіні,
Бринить невідпущений страх,
Ми можемо бути невинні
В чужих непрозорих очах…
Ми можемо знати свободу,
Мов світло в пекельному сні,
Єдина для нас перешкода –
Розбурхати крила свої…
Прокинутись в біль і омани,
Заснути у спокій світань,
Навіщо вдихати тумани,
Коли ти в тумані блукань?
Ми можемо знати про вітер,
Але не відчути його,
Навчитися безлічі літер,
Та слів не знайти все одно…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319442
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2012
– Зупинися і послухай,
Чи ти чуєш серце стука?
– Тільки місто стугонить,
Серце вчулося на мить…
– Не літай, а приземлися, –
Засичали голоси,
Всі ж птахи перевелися,
Дні спинилися плисти…
– Все однаково знайоме
І на колір і на смак,
Ми з тобою наче й вдома,
Але щось тут вже не так…
Дах безжально протікає
І я знову на дощі,
Серце вже не зігріває,
Бо не чується в мені…
Вітер злісно загукав,
Розметав мої надії,
Ти спинитись попрохав,
А він дужче навісніє…
Не сховатися мені,
Я без прихистку лишився,
Ми з тобою на дощі,
Світ колишній розчинився…
І пустеля навкруги,
Та зігрітися дарма,
Куди нам з тобою йти,
Хіба тільки навмання…
Я не бачу свого міста, –
Обросло піщаним пилом,
Мов розірване намисто
Твої руки обважіли…
Зачинили нам світи
І насипали пісок,
Щоб виднівся їм згори
Кожен наш наступний крок…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319173
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2012
Пожартуй зі мною, друже,
Розклади своє життя
На щасливе і не дуже,
І розкидай навмання
Кольорові папірці
Твого вибору і долі,
І важкого визнання,
Що ці карти захололі
Захолоджують серця…
Що нам випаде сьогодні
У палаці короля?
Чи врятуються голодні
Від непевного кінця?
У вині загусла правда,
То ж зіграй іще зі мною,
Адже доля твоя завжди
Пожартує над тобою…
Чи вино чи кров солона
Жебонить струмком життя,
Та єдина перепона
Нам дізнатись до пуття
Не дає про перемогу
Чи поразку нелегку,
Як спитаєш допомоги,
Я тобі допоможу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319172
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2012
Після розлук і вічного чекання
Нам лиш самотність справжній друг,
Лише вона перед світанням
Не забере холодних рук,
І буде йти твердішим кроком,
Ніж ти й упевненість твоя,
І не покине ненароком
Як тіло зморена душа...
Вона одна у сні і днині,
Сльозі солоній і гіркій,
Вона живе в самій людині
І в ній плекає чорторий.
Холодні доторки благання
І втеча, схована в очах,
Тобі не буде повертання,
Ти й так блукаєш по світах...
Після розлук і вічного чекання
Нові розлуки розмалюють час,
Прийде знайоме нам світання,
Самотність з нами повсякчас...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318856
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2012
Нас срібним пилом по світу розносить,
Вітром підхоплює, сипле в волосся,
В’їдливим порохом в очі чужі
Так замітає в інші світи…
Гіркими сльозами хтось виплаче нас,
Когось ми засліпимо в той самий час,
Хтось вирве нас силою гострих ножів,
Хтось чорним завієм позбавить світів…
Для когось ми вічно полуда бажань,
Що хоче забути про біль зволікань,
Для інших ми – мова, невивчена ще,
Що серцем говорить і буде з дощем
Блукати по світу, шукати людей,
Що мріють про крила замість плечей…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318854
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2012
У книзі про любов
Подерті сторінки,
Чиясь пролита кров
Застигла на віки.
Там музика лунає,
Ти тільки розгорни,
Чийсь голос повідає
Про долі золоті...
Забута і запилена,
Покинута й німа,
Важка дорога-звивина
До раю не вела.
У щасті тільки митями
Рахується життя,
І мріями побитими
Вкриває майбуття…
Давно було, забулося,
Та знову все спочатку,
Про вічний шал почулося,
Лишило дивну згадку.
Нікому не пророчена,
Втішає одиниць,
І доля позолочена
Із купою облич…
Історії загублені…
А в них для нас… кохання,
Серця сухі, нелюблені,
Без краплі сподівання.
І хвилі нам схолоджені,
Вітри несамовиті,
Стежки тяжкі неходжені
І щастя тільки миті…
У книзі про любов
Подерті сторінки,
Чиясь пролита кров
Застигла на віки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318587
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2012
Хто на дорозі без шляху
Нам сили повернув?
Хто вогник, зірку провідну,
Для нас з небес гукнув?
Хто нас в годину чарівну
Штовхнув в обійми неослабні?
Хто запалив коханням нам
У дні до болю звабні?
Хто нас в житті так довго вів
Й тягнув одне до одного,
Той поруч йшов, завжди ішов
І певно ще сьогодні йде...
Хтось нам гукає навздогін
І дивиться, всміхається,
То Бог-Кохання сам-один
Без двох сердець лишається.
То він кропив нас день і ніч
Міцними дуже чарами,
Нам очі сяяли весь час
Гарячими стожарами.
І ми – то зрячі, то сліпі
Ішли до водопою,
Нам зірка згасла вже давно
Здавалась провідною.
Нам часом морок раєм був,
А сірий дим – водою,
Ти часто слів моїх не чув,
Хоч я була з тобою...
Ми всі побачили світи
І кольори торкнули,
Нам смерть навіювала сни,
Та все ж ми не заснули.
В нас серце билося одне,
Лише одне на двох,
У очі сяйво провідне
Поклав Кохання-Бог.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318585
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2012
Хуртовина знов із неба
Сипле цукром білим-білим,
День і ніч, що вже без тебе
Тягнуть смутком наболілим.
Загубитися навіки
Й твоє серце не знайти,
Де шукати справжні ліки,
Якщо я не можу йти?
Пошукати б інше сонце,
Та, на жаль, воно одне,
Крізь зачинене віконце
Річка спогадів пливе.
Я б забути тебе рада,
Тільки серце не дає,
Лиш одна мені розрада,
Що надія в мене є...
Не дає упасти знову,
Не дає померти
Й не дає мені з душі
Це кохання стерти.
Мов пожива мені стало,
Наче спраглому вода,
Що колись мене вбивало,
А тепер не відпуска?
Я нап’юсь і помираю,
Не торкнуся – й не живу,
Я занадто добре знаю,
Що межі не перетну.
Лиш один маленький поштовх
І пов’язка на очах
Забере солоний досвід
І нікчемний марний страх.
Але ти не вмієш жити,
Щастя з рук – немов пісок,
Страх не дав до дна допити
І зробити перший крок...
Хуртовина знавісніла
І шмагає без жалю,
Чом душа твоя безкрила
Не почула, що люблю?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318360
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 02.03.2012
Кожне серце потопає
У солодких мріях,
Чарівне озерце огортає
Хвилями надії…
В ледь помітному серпанку
Всі світи, –
Ні прокинутися вранці,
Ні заснуть вночі…
Всі думки твої в полоні,
У полоні почуття,
Так би й жив на ріднім лоні
Все життя…
Не давай собі оман,
Сумнів не живи,
Бо кохання – це дурман,
А пожива – ти…
У шаленім морі щастя
Раді потонути,
У полоні нескінченнім
Ми щасливі бути.
Згаснуть всі зірки на небі,
Все зупиниться на світі,
Правду зватимуть брехнею,
А кохання буде жити…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318359
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 02.03.2012
Вітри пустелю створюють,
Вітри її руйнують,
І подорожніх зморюють,
І небеса хвилюють.
Забули мрії чарівні,
Забули всі надії,
У подорожі мандрівні
Несуть вас буревії.
У пеклі сонячних цілунків
Забули про життя,
У морі невблаганних трунків
Снуєте без пуття.
Крок за кроком сунеш вгору,
Подих обпікає,
На краю пустелі знову –
А краю немає.
Земля пекуча мов жарина,
Але немає крил, –
Умить би птахом ти полинув,
Навколо ж тільки пил...
Пісок тече водою
…Гарячою,
А вітер шлях твій заміта,
Ти вже незрячий.
Невдячний шлях собі обрав, –
Життя тут ледь замріє,
Та вітер розум забере
І вмить розвіє.
Ти чуєш скрізь слова чужі,
До тебе хтось говорить,
Але пустеля їх тобі
Щораз спотворить.
Немає краю мукам цим
І світ немає краю,
У мареві пекучий дим, –
Його щораз вдихаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318045
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.03.2012
Були між нас і мир, і війни,
Гіркі образи, і любов,
Чому ж ослабли так обійми,
Лице слізьми умите знов?
Ми відчиняєм кожен день,
Мов двері, що з завіс зірвали,
Усе б змінити нам лишень,
Якби ми тільки правду знали...
Зібгали власні почуття
І в кошик кинули сміттєвий,
Все це провалля, небуття,
Що затуляє шлях життєвий.
А доля наче незнайома, -
Гілляка зламана суха,
В своїй країні ми не вдома,
У власній хаті - чужина.
Чужі нам і серця у грудях,
Неначе відгомін здаля,
Морозний віддих в рідних людях,
І ще не звідана земля.
Були ми всі колись щасливі,
Тепер нам пам’ять ледь болить,
Колись слова були важливі,
Тепер - аби їм було жить.
Ми не слова у пісню вклали,
А просто фрази і мотив,
Вітри пісками нас ховали,
А дощ голками молотив.
На мить війне і враз зникає
У тьмі скалічених мостів,
Так кожне слово витікає,
Не залишаючи слідів.
Чому ослабли так обійми?
Бо нам серця ослабли враз,
Замість кохання – люті війни,
Замість прощення – тьма образ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318042
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.03.2012
У почуттях німих, немов в голках, –
Стікає серце кров’ю,
І гіркота, і солод у твоїх словах…
А я байдужість часто плутаю з любов’ю…
Ти наче вітер, а за мить туман легкий,
У реченнях простих не розрізняю літер,
Із вуст твоїх я п’ю дурман п’янкий,
Та все одно не мій ти, ти лише витвір…
В пораненому серці крові майже не лишилось,
Та я віддам останню вже краплину
За твоє серце, за твоє життя,
Сама ж в безодню, у жахливе небуття полину,
Адже без тебе нащо буду я?
Хіба ненависть зможе місце віднайти
В моєму серці, у моїй душі,
Коли у них – лиш ти, твої слова,
Солодкі спогади і дотики шалені…
Якщо мені колись на світі пощастить
І я вхоплю за хвіст чарівну рибку золотаву,
Кого, як не тебе згадаю в ту щасливу мить,
Коли побачу вдалині гарячу сонячну заграву?
Кому, як не тобі віддам дорогоцінний шанс,
Можливість полюбити у житті своїм події,
Злетіти в небо на пухнастому крилі,
Поринути у океан найкращої на світі мрії?
На тлі похмурих поглядів, облич сумних,
Ти промінь сонця, найсолодша мить,
Надії іскра і ковток життя,
Твої обійми ніжні, твоя душа жива.
Серед знайомих вулиць і чужих будинків
Я потопаю в океані мрій,
Вдихаю запах спогадів чарівних,
Тоді я хочу, щоб ти був назавжди мій.
Я хочу не в самотності тебе кохати,
Торкатися тебе, тобі у очі тихо зазирати…
І знати, що для тебе кращого немає,
Ніж витягти цей золотий квиток…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317778
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 29.02.2012
Хоч як життя не смакувало,
Мені здавалось його мало…
Солодке, аж до гіркоти…
Мій рай, на жаль, не там, де ти.
Неначе й дні ясні погожі,
І біля мене той, хто так на тебе схожий…
Вже ніби й подорож сердечна,
Та ніч зізнань не безкінечна,
Солодка аж до гіркоти,
Мій рай, на жаль, не там, де ти.
Я чую голос кличе з дому
У путь далеку невідому,
У світ новий багато ще пройти,
А рай, на жаль, не там, де ти…
Іти, однак не покидати,
Сказати „ні”, проте чекати,
Дарма цей світ нам рай готує,
Без тебе раю не існує…
Кого ще маю полюбити,
Пройти поламані мости,
Щоб врешті згодом зрозуміти:
Мій рай, на жаль, не там, де ти…?
Я мала щохвилини пити
В долоні зібрані дощі,
Щоб врешті згодом зрозуміти:
Мій рай, на жаль, не там, де ти…
Іти, однак не покидати,
Сказати „ні”, проте чекати,
Дарма цей світ нам рай готує, -
Без тебе раю не існує…
Мій рай, на жаль, не там, де ти,
В житті лиш присмак гіркоти…
Дарма цей світ нам рай готує,
Без тебе раю не існує…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317777
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 29.02.2012
І знову у невіданні забулись,
Блукаємо в тумані небуття,
Понівечили ночі і незчулись,
Як ночі нам спотворили життя…
Як нам усе солоне поробилось,
Як цукор розчинився у пітьмі,
А вічне і хороше лиш наснилось
І день зробився ніччю уві сні…
І тільки там туман, де ми ступали,
Де бачили проміння у душі,
Колючі дзвони боляче звучали,
А день лишився ніччю уві сні…
Не знали ми про долю і не чули,
Розбили наше щастя, – бите скло,
І знову в дні холодному заснули,
Забрижили фарфорове чоло…
Самі, мов та роса, – лише на ранок,
Хто сонце затулив навік тобі?
На погляд напустив густий серпанок,
Щоб день зостався ніччю уві сні…
Хтось ноги сплутав, руки обезкрилив?
Припнув нам серце, – зрушити не можна?
Твій дух змарнілий безпорадно квилив,
І знову день як ніч, немов безодня…
Упали там дощі, де ми ступали,
Там очі нам сліпі в тумані зяють,
Слова порожнім спогадом звучали
І дні у тьмянім світлі помирають…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317467
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2012
Із білих митей сплетений туман,
Шовкові віти падають додолу,
Солодко-теплий, вітряний дурман,
Запалить гілку назавжди схололу…
Сколотить море у завмерлім плині,
Пригорне берег до свого чола,
Поникла гілка заквітує нині,
А хтось казав, що мертва і суха…
Казали, що цей світ – страшна безодня,
Що він лише провалля у тобі,
Не вийде нам здолати схил сьогодні,
А завтра буде море і дощі…
І знову все таке, як і раніше,
І знову марні прагнення твої,
А вибрати для себе важливіше, –
І думка, і можливості слабкі.
Несила подивитись тобі в очі,
Несила навіть руку простягнути,
Але я хочу у серпанку ночі
Тебе до серця свого пригорнути.
Ти думаєш кінець, а це початок, –
Мовчання мить одна перед грозою,
Невтішні сльози чорних оченяток,
Мов краплі дощовиті над тобою…
Збентежені думки і погляд кволий
На серце, мов тягар, лягли твоє,
А дотик нетривкий якийсь і кволий
Надію світлу каменем уб’є…
Із білих митей сплетене кохання,
Шовкові віти серце обіймають,
Але солодко-вітряні зітхання
Твоє обійстя часто обминають…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317466
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2012
Хіба це небо? Лиш кімната…
Просторий клаптик небуття,
Забута вибілена хата,
Де не тримається життя…
Тут голос губить свою силу
І очі втупились у тінь,
Чому мене, таку безкрилу,
Забрали в білу далечінь?
І залишили помирати,
Хоча я мертва і була…
У кого прихистку прохати,
Коли накочує імла?
Де двері звідси відчинити,
А як не двері, то вікно,
Аби це місце залишити,
Аби лиш здиміло воно…
Та ні, чекай… Я чую голос,
Мені і лоскотно від слів,
Шумить, тріпоче наче колос,
Неспокій мій перепинив…
Що далі буде – далі знати,
Вже звідси марне вороття,
Бо тут не вибереш поспати
І не прокинешся в життя…
У незнання, у невідомість
Нам тільки падати усім,
А під ногами невагомість
І нерозвійний білий дим…
Ні повертання, ні прощання,
Ні пробачання, ні жалінь, –
Лишень упевнене зникання
І перетворення на тінь…
Але надія, мов краплина
В холоднім просторі бринить,
Нехай я в чомусь буду винна,
Але завжди хотіла жить…
І буду жити після всього
Та мріти в спогадах лишень,
Не буде крапельки з нічого,
Як не настане інший день…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317213
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2012
Моїй бабусі, яка любила життя…
Де я блукаю, хто спитає?
Хто руку білу простягне?
Хто дужі двері потримає,
До світла душу поведе…
Кому тепер мої думки
Вчуватись будуть серед ночі?
І що говорять нам вуста,
Про що мовчать закриті очі…
Нізвідки долю не візьмеш
І не гукнеш серед ночей,
Ти самотою все ідеш,
Не піднімаючи очей…
Хто лине поруч і куди?
Де чутно дзвони і вітри?
Навіщо зламані мости
До повертання, до весни?..
А далі що, якщо нічого
Не знати, мати і могти?
Коли життя, – тримайся свого,
Щоб холод й сум перемогти.
І де той шлях, залитий світлом?
Де гуки птахи золотої?
Де подих, змішаний із вітром
І книга долі неживої…
Нова земля, а може небо,
Світанок мріє вдалині,
Я помандрую вже без тебе,
Прийду лише у твої сни…
І лину випроставши крила,
Вдихаю вітер майбуття,
Мене вже птаха спорядила
Шукати іншого життя…
Хто лине поруч і куди?
Де чутно дзвони і вітри?
Навіщо зламані мости
До повертання, до весни?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317212
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2012
- Ви чуєте, зорі співають?
Аж душу проймають плачем…
- Та ні ж бо, то пташки співають,
Прилинувши білим плечем…
- Он бачите, місяць зоріє
І блимає вічками нам?
- Та ні ж бо, ліхтар то видніє,
Освітлює долю шляхам…
- Он чуєте, вітер шепоче,
Говорить, зітхає спроквола?
- Та ні ж бо, то дощик тріпоче,
Омиє землицю довкола…
- Ви чуєте, море говорить,
Цілує знелюднений край?
- Та ні ж бо, то відгомін вторить
Про вічний облесливий рай…
- Погляньте, як віти здригнулись,
Як тіні на день налягли…
- Та ні ж бо, то зливи війнули,
А пилу змести не змогли…
- Хіба ти не бачиш, русалко,
Як море вдивляється в тебе?
- Та ні ж бо, то сивий рибалка
Чекає провіщення з неба…
- Ти певно осліпла, ромашко,
Не бачиш задимленим оком…
- Та ні ж бо, то ти бідолашка
Лиш чуєш стуманені кроки…
- Чи бачиш веселку над гаєм?
Чи чуєш зчарований голос?
- То ж просто завіса над раєм,
То зоряний вистиглий колос…
- Поглянь-но, прокинулись квіти,
Голівками тягнуться вгору…
- То просто малесенькі діти
Лишились без дому з учора…
- Чому ти безрадісно бачиш?
Чому ти не слухаєш світу?
- Тому що у нім тільки плачеш,
Тому що журбою сповитий…
- Як хочеш, візьми мої очі,
Крізь них подивися на зорі…
- А як же нескінчені ночі
І крильця небесно-прозорі?
- Візьми мої крила, благаю,
Злетіти над мрією треба…
- Я ще поцілунку чекаю
З блакитно-прозорого неба…
- Візьми моє серце і душу,
Відчуй кожен колір і зливу…
- Тобі заплатити я мушу
За цю крапелинку щасливу…
- Для мене твій сміх – нагорода,
Що ллється з душі джерелом…
- Мені свого серця не шкода,
Навік розійтися з теплом…
- Залиш мені теплі обійми,
Забудься в солодкому сні…
- Мій сон навіть очі не здійме,
Полине в безодні ясні…
- Безодні ясні – це кохання,
Вир сонячний, вир золотий…
Це наше з тобою світання,
Це погляд цілющий, святий…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316915
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2012
В твоєму світі я – ніхто,
Пір’їна непотрібна,
Що заліта в твоє вікно
У сподіваннях хибних.
В твоїй уяві я – дурман,
Бажання швидкоплинне,
У світ нескорених оман
Мене щораз закине.
В твоїм житті я тільки сон,
Солодка мрія,
Покинеш радісний полон
Й мене розвіє…
В твоїх думках я тільки витвір,
Що знов зникає,
Чи міг мене ти полюбити,
Коли мене немає?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316912
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2012
Хто вміє з нас повірити у те,
Що казка – це не вигадка пуста,
Що вовк царівну зоряну вкраде,
Почувши враз молитву короля?
Хто вірить у дива й казкові чари,
Що світом нашим правлять нероздільно,
У те, що сонце завжди біля хмари
І нам місцями їх змінити вільно…
Хто знає, що чудовисько самотнє
Теж в казці щастя хоче віднайти,
Давно-давно було це, не сьогодні –
Розквітла квітка дивної краси…
Стежини поросли пахучим зіллям,
Каміння вкрите мохом чарівним,
У долі кошик з вічним рукоділлям,
З якого тягне нитку херувим…
Хто вирушить за щастям в дивокрай
І вип’є океани-перешкоди?
Візьми чарівні гуслі і заграй
Мелодію казкової природи.
У казці серпанкові береги
І ріки розтеклися з молока,
У кого стане сили і снаги
Узяти в руки справжнього меча?
Боротися за щастя повсякчас,
Не знаючи спочинку і жалю?
Для цих героїв вогник не погас,
За них я своє серце віддаю.
Історії, просякнуті сльозою
І вірою щасливого кінця,
Вони через роки іще з тобою,
Для них домівки – лагідні серця…
Які у казку вірять і кохання,
У те, що принц чекає на коні,
Залюблене і бажане світання,
Вітрила пурпурові осяйні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316724
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2012
Я люблю, коли правила ріжуть
На шматки закривавлених тіл,
І тоді білий пил не засніжить
Наше небо гарячих світил…
Що нам їсти? Куди подивитись,
Щоб не зникнути з цього життя,
І до кого в супутники сісти
На шляху до свого джерела…
Звідки серце втамує самотність,
Наші руки – стискання руки,
А вуста подолають німотність
В шумовинні швидкої ріки…
Я люблю, коли струнами правди
Знов натягнуто вибраний шлях,
Нам світитиме сонце не завжди,
Замість нього – вогонь у очах…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316721
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2012
І варіант:
Хтось каже світ загине у обіймах вогняних,
Хтось каже – в крижаних.
Я добре знаю жар палких долонь,
Тому стою я за вогонь.
Та як не раз судилося йому упасти,
Тоді в ненависті знайдеться спосіб,
Щоб світ під кригою
Згубився зовсім.
ІІ варіант:
Хтось каже, що вогонь поглине світ,
Хтось каже – лід.
Для мене краще у вогні горіти,
Аніж заклякнути, заледеніти.
Та як на світ цей смерть не раз чекає,
То знаючи ненависті гіркий облудний смак,
Скажу, що в крижаних обіймах
Все так само помирає,
Як і в вогнях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316398
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.02.2012
Не дивись на моє відображення,
Це облуда утоми страшної,
Затуманене зморене враження,
Що дрімає в своїм супокої…
Під запоною чорного мороку
Дише тихе зітхання моє,
В грудях серце задимлене, зморене,
Як і ранок, що ледве іде…
Руки міццю оману плекають
Про несхильність, гартований дух,
Та лиш кволість мою затуляють,
Замінивши зупинений рух.
Пил і сонце – супутники долі,
Що здіймають прибиті сліди,
Ночі наші завжди захололі,
Що світанки не вміють знайти…
Не дивуйся несправжності враження,
Обладункам туману і сну,
Це несправжнє моє відображення,
Завтра знову інакшим засну…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316397
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.02.2012
Для чого нам, друже,
Завіса стара,
Що всотує зливу
З небесного тла?
Що з нами завжди
І ніколи без нас,
Обіймами сірими
Схоплює час…
Свідок-мовчання
Над нами зоріє,
Очима ліхтарними
Ночі зігріє,
І буде зітхати
Над нашими снами,
В яких ми завісу
Зірвемо руками
І кинемо в ноги
Нещадному світу,
Який нас ніяк
Не хотів розуміти…
Та знову світанок
Росою умиє,
І чорна завіса
Від світу закриє…
02.03.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316156
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.02.2012
У неспинному світі кохання – екран,
В нім зізнання сповиті,
Мало справджених ран…
Дотик справжній відчути
Через скручений дріт,
Порух тіла збагнути,
Тіло кинути в піт…
Одним пальцем сказати
Все „так” або „ні”,
Цілий світ приєднати
В мережі ясні…
Де кохання без плям,
Поцілунки без слини,
І кидай почуття
У клубок павутини…
Повисмикуй мене
З цього світу мереж,
Де не студить зима,
Літо стало без меж…
У моїй голові проростає метал,
Я згубила себе і гарячий той шал,
Що у пекло веде і лишає горіти,
Відпусти, я не можу у кабелях жити…
Хочу пальцем торкнути
Пульсуючий нерв,
Дай мені перемкнути
Наступну з печер…
Впасти в море чуттів
І кохатися в нім,
Безліч клятих дротів
Спорудили нам дім…
В серце дротики
Імпульси тихі ведуть,
І не дотики в тіло
Накреслюють путь…
Між бажанням тебе
Синій блимний екран,
Хочу знову в собі
Безліч подраних ран…
24.08.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316155
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 23.02.2012
У снах моїх я інколи тебе зустріну, –
Не можу назавжди цей спогад стерти,
Напевно так, допоки не загину,
Якби кохання знало, як померти…
Історія – сторінка, що припала пилом,
Забутий дощ, що сонцем засвітився,
Верба, колись струнка, тепер – навік похила,
Нестертий спогад нам у серці залишився…
Мелодія, що вся тобою грає,
І вулиця, де досі чутно твій неспішний крок,
Вже після тебе... але так не вистачає
Дороги, що вела нас до зірок.
Листочками упали б ми з гілля,
Якби нам душу, мов листок, хтось захотів роздерти,
Але тоді згоріла б нам земля,
Якби кохання знало, як померти…
Ти тільки подих, дотик, вітер
І щастя згірклого ковток,
Розмитий аркуш рівних літер,
Крізь прірву зламаний місток.
Цей світ спинився б, спопелів,
Не був таким тривким, упертим,
Якби ніхто з нас не любив,
Якби кохання знало, як померти…
Через віки не пронеслися б почуття,
Якщо б у пам’яті їх спромоглися стерти,
Зів’яли, зникнули б серця,
Якби кохання знало, як померти…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315949
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2012
Скільки марних мрій на світі,
Скільки справжніх,
Скільки душ теплом сповиті,
Та не завжди.
Скільки сподівань даремних,
Скільки болю,
Скільки поглядів нечемних
Над тобою.
Скільки днів без сподівання,
Скільки дощових років,
Уночі німе чекання
В чорториях снів.
Скільки слів вже похололих,
Скільки спроб невдалих,
Скільки мучеників кволих
У безодню впали.
Скільки справжніх почуттів
І брехливих,
Скільки друзів вірних
І зрадливих.
Скільки білої свободи,
Скільки чорних ланцюгів,
Скільки дикої незгоди
І запеклих ворогів.
Скільки спогадів забутих
І коханих…
Скільки слів ще не почутих
Й днів, що не настануть.
Скільки щастя, скільки горя,
Чорно-білих кольорів…
Скільки теплих хвиль у моря,
Скільки ще світів…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315948
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.02.2012
Я бачу, як на пристані
Хтось сумно походжає,
І навіть чую з відстані:
Голосить і ридає...
Вже корабель давно відплив, лишивши тільки хвилі,
Що скуштувавши сірих злив, холодні й полохливі.
А той нещасний все не йде додому,
Немов лишилось в морі ще щось дивне, невідоме,
Що в буревіях долю ревно повідає,
Що на таких, як він тихесенько чекає...
Він то на обрій гляне, то прилине до води,
Таке колись кохане згубилося в тобі...
А вітер навісніє щоразу жахливіше,
Солоним духом віє: „Змести б тебе скоріше!”
Хіба ти ще не втямив? Тепер вже сам-один.
Погралась доля з вами, не скинувши причин.
Тепер вже все далеке, забуте і мале,
І молодий лелека знов в море упаде...
Ти так тримався тіней, що руки геть заклякли,
На сонці подих згинув і очі раптом зблякли.
Тепер навкруг негода, а ти не йдеш додому,
Твоя надія стала тобі геть невідома.
Негода не на морі, а в серці і душі,
Самотній ти у горі, яке зросло в тобі.
Я знов прийду до пристані,
Знов чую хтось ридає,
То дух його розхристаний
В тумані походжає...
06.10.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315801
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 21.02.2012
Хоч засніжить, задощить
В цьому світі,
І похмурі й теплі дні –
Все лиш миті.
Серед них і кожен з нас
Лише днина,
Хто – година, хто – хвилина,
Хто – причина.
Хто – потік, хто – море синє,
Хто – заграва,
Хто – думки в неспиннім плині,
Хто – забава.
Хто – тополя, хто – осика,
Хто – верба,
Хто – недоля, хто – каліка,
Хто – журба.
Хто – латаття, хто – листок,
Чорнобривець,
Хто – сум’яття, хто – місток,
Чарівливець.
Хто – дощі, хто – буревії,
Хто – зима,
Хто – німі, хто – не події,
А кого нема.
Хто – водиця, хто – туман,
Хто – вогні,
Хто – сестриця, хто – обман,
Хто – не ті.
Хто – ножі, хто – дикі рани,
Хто – червона кров,
Хто – чужі, хто – урагани,
Хто – свята любов.
Хто – сьогодні, хто – майбутнє,
Хто – ніколи,
Сподівання незабутнє
Раптом похололо.
Хто – бажання, хто – сльоза,
Хто – чекання,
Хто – світання, хто – гроза,
Хто – кохання.
Хтось без тебе, хтось без мене,
Хтось рахує час,
Чи стоятиме цей світ,
Як не буде нас?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315799
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.02.2012