| Сторінки (2/104): | « | 1 2 | » |
Щедро ділитися з римою
Маленьким потішним горем.
Ставати трохи-незримою
Під дахом, як сни, прозорим.
Смітити неологізмами –
Шкідливими майже-звичками.
Манити підробно-різними
Маленькими таємничками.
Лягти, як завжди, запізнено
І снити мертвими квітами,
Розплакана і розрізнена
Думками несамовитими.
Прокинутись надто рано,
Невиспана і розтріпана,
І кинутися дурманно
Услід за чужими тріпами.
Прикинутись неможливою –
Наприклад, міською тишею.
Асфальтом, сухим під зливою,
Коли у вікні темнішає.
Вдавати достатність досвіду.
Зриватися з-під конвою…
Як хочеться - цього вдосвіта
Хоч мить побути живою…
05.03.12.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319448
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.03.2012
Загортатися у тенета -
Надто звично, а значить - просто.
Неевклідова ця планета
З сублетальним надміром простору
Компенсує відсутній іній
Замерзанням думок і пам'яти -
Залишається тільки спамити
Надвідвертістю в Павутині.
Непостійність надто незмінна -
Ніби помилки у граматиці.
Дайте кубик серотоніну -
І я знову навчусь сміятися.
Перманентний стан пограничності
Без потреби шпиталізації.
Трошки щирості у абзаці - і
Апатична посмішка Вічності...
2011.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319447
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.03.2012
Знаєш - навіть на Сонці бувають плями.
Віриш - навіть кошмари бувають пророчими.
Допоки сміємося - Всесвіт сміється з нами.
Як тільки заплачемо -
Всесвіт закриє очі.
Ми
Житимемо до смерті -
Хочемо, чи не хочемо.
Ридатимем...
Будемо плакати - до нестями.
Бачиш - десь у верхів'ях тріпоче вітер.
Чуєш - майже-реальності рамки вимкнено.
В останньому подисі раптом захочеш - жити!
Світити в міську напівтишу безсонними вікнами!
...та відспівані мрії хтось чистоплотно викине,
Як викидають щоранку зів'ялі квіти...
2010.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319189
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.03.2012
Нерви - канати. Хвилини - хвилі у морі.
Так хочеться щастя
збудувати на власному горі.
Кімнати, наповнені снами,
Занадто просторі.
Дивися, як падають зорі.
Memento Mori.
Небо - пустеля.
Під зорями падає стеля.
Холодно й тихо, мабуть, у старому костелі:
Небо проколюють шпилі.
Плеєр плутає стилі.
Краплі замерзлої крові
На диво білі.
Хвилі потонуть у сніжному морі.
Нерви порвуться, застуджено-хворі.
Голос подати накажи мандрагорі.
Послухай...
Memento Mori.
2010.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319188
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.03.2012