| Сторінки (1/10): | « | 1 | » |
Вынь крюк из моей груди!
Прошу тебя хватит, ни тяни.
Вынимай быстрей и раздави…
Бл*дь, пи*дец как ты так могла?
Когда у тебя уже закончатся ножи?
Не смотри на нее, просто не смотри…
Это сводит с ума, а ей наплевать.
А ты думал - так легко вечность прождать?
Не люблю не кого!!!
Вы всё сырье для этих стихов!
Я ненавижу тебя!
Я ненавижу все, что было у нас!
Я не жалею себя!
Я жалею, что мне выпал тот глупый шанс…
Забудь про меня, меня не было,
Я не есть, я ни стал!
И сердце свое, я тебе не дарил,
Я тебе его продал…
Я желал тебя, что делал - не знал…
Надо, было, бросать тебя быстрей!
А я привязал, но ножи твои
Не режут этот канат,
Как бы ни разрезал.
Я не люблю тебя, я солгал!
Я хочу убить его!!!
Я хочу убить тебя вместе с ним!
Я не хочу жить прошлым,
И убиваться счастьем чужим…
Я бездушная тварь!
И ты влюбила меня!
И это твоя проблема, а не моя!!!
Желаю тебе такой же боли!!!
Я ненавижу тебя!!!
Ведь ты тоже бездушная тварь,
Как и я, прошу, убей себя!
Фалін 1
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323544
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 20.03.2012
Лишаючи частину себе,
З кожним рухом, і поглинаючим поглядом
Розумієш, що час тебе забирає,
З кожним твоїм, глибоким подихом
Зберігаєш хвилини в затишку,
Зупиняєш стрілки в годинниках
Оберігаєш від життя залишок,
Алфавітами на білих сторінках
Не сховаєш за білими паперами,
Стане сніг, і ти лишишся оголена
Й осиплються до ніг літерами,
Краса - невимовна всіма мовами
Інколи трапляється з нами,
Втрачаємо увагу до своїх прикрас
Та згодом, між днями й ночами
Розуміємо, що все ж таки - усьому свій час.
Фалін 1
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323541
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.03.2012
Я космос, что я делать пытаюсь?
Создаю, разрушаю не понимая
Что эта гармония от края до края,
Золотую средину не обретает.
Тонет, всплывает, но не плавает…
- Топит?
- Спасает!
- Ну а мало ли…
Затопит весь мир густотой воды,
Прозрачностью - воздуха пустоты.
Не дыми в глаза, дай космос рассмотреть,
В потолке одиночества любви,
Не дыми, туши, сворачивай листы,
И спать иди…
В затмении вода в ожиданиях весны,
И вот снова, как всегда, в моей голове лишь ты!
Ты почувствуешь, что этот стих посвящен тебе,
А для других, кто не поймет,
Пусть он принадлежит весне.
Фалин 1
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322930
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 18.03.2012
Последние сроки, чашка чая разлита,
Дожимай из меня соки моей любви, Маргарита.
Ты разбита, одна, стаяла лужицей чая,
Береги свой рассудок, обо всем забывая.
Я в поисках любви нахожу лишь разлуку,
Обрекая себя на вечную муку.
Остановись, посмотри, что за твоею спиною?
Какой путь ты проделал, и что случилось с тобою?
Ты не менял взгляд на мир,
Не делал глубже дыханье.
А как он тебе изменил,
Улыбаясь в след на прощанье.
Ты не чувствуешь боль, ты не чувствуешь слабость.
Ты один, только тревога с тобой,
И лучшая подруга – усталость.
Дороги, дома и окна вокруг,
В стекле отраженные глаза,
И отпечатки твоих рук.
Растрепанная постель, в свете рассвета.
Пятно от чая, девственная кровь,
Ожоги от сигареты.
Одиночество наслаждается этим!
Вопль прошлого, взгляд в стекло сквозь отражение,
Хватит пятиться назад, продолжай вперед движение.
Впереди хотя бы туман, а позади поражение,
Вопреки бреду, мозгам оставляю мысли ежедневные.
Последние строки, и чашка чая допита,
Оставляю тебя наедине Маргарита.
Я устал, я растаял как сахар в черном чае,
Береги свой рассудок от моей печали.
Фалин 1
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322928
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 18.03.2012
Всё с вами ясно!
Ясно! Всё с вами, дорогие, ясно.
И, хоть, пламя ещё не угасло.
Мотылек летит, и скоро доберется.
И вы все, как и я знаете, он сильно обожжется.
А он ведь рвется, летит без печали.
Да просто у мотылька сердце украли.
Где же все - ему так одиноко.
Искать новый свет, себе в путь дорогу.
Встреча №1
В - Привет, мотылёк! :) (Внутренний голос)
М - Привет! :)
В - Куда летишь!? :)
М - В огонёк! :)
В - На тот свет!? оО
М - Да, давай со мной, чего стоишь!? :)
В - Жду тепла! :(
М - Летим, моего хватит на двоих, сполна! :)
Встреча №2
Ё - Привет, ночной Мотылёк! :)
М - Привет, депрессивный Ёжик! :)
Ё - Твой путь так далёк! оО
М - Твой, на кактус, похожий! хД
Ё - Ты крылья опек! :(
М - А тебя, не ждут, в твоем ложе! :(
Встреча №3
М - Привет, Улитка! :)
У - Привет, силуэт. =/
М - Я Мотылек, лечу на тот свет! :)
У - А не, боишься, что, даром, летишь? оО
М - Я хоть в перед, а ты на месте стоишь! :)
У - Ну, успехов, тебе, коль, так, спешишь! :(
М - И тебе сладких снов, коль по жизни спишь! :(
Встреча №4
М - Привет, Капитошка!:)
К - Привет, Мотылек! 8)
М - Дай умыться, немножко! :)
К - На здоровье, дружок! оО
М - Тебя же, к солнцу не станет! :(
К - А ты к свету сгоришь! хД
М - Облака тебя ожидают! :(
К - Освежись и пари с миром, пока паришь! :(
Спасибо тебе мотылек!
Сегодня, ко мне прилетел ночной мотылек.
Я пытался покончить жизнь самоубийством, а он меня отвлек.
Я не псих, и от жизни не далёк - да я пытался, но я же не смог.
Спасибо тебе феникс, спаситель мой, за этот урок.
Жизнь как письмо о любви, в котором нет строк.
Фалін 1
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321838
рубрика: Інше, Сюжетные, драматургические стихи
дата поступления 14.03.2012
«До слів»
Говорят сон это видение нитей жизни связанных с той жизнью, из которой истекает этот сон. Аня ты помнишь мой сон, в котором мой одногрупник Эдик был похоронен? В день написания этой сказки, услыхав о моем сне, он сказал такие слова (его спросили грустный ли он из-за одной девушки), он ответил «это тоже добавляет свои минуса, просто в одной из нитей жизни меня вчера похоронили…». Мне сразу стало не по себе из-за этого сна…(это не важно)
Солнышко, эта сказка для тебя. Я помню твои слова «…это всего лишь сон…» да солнце оно, наверное,так и есть, но я не знаю…
Впереди длинный путь, а сны они, скорее всего как дорожные знаки…
Может, если ты заснешь под эту сказку, она станет сном, надеюсь, ты обратишь внимание на этот знак – каким бы он тебе не показался…
Люблю, целую – твой и навсегда твой Илья.
«частина перша»
Порив хвилі сірої
Край обриву, під ним здалеку шумить річка. За декілька метрів до обриву стоїть товстезний і високий каштан з якого росте товста гілка, на якій висить стара гойдалка.
Теплий вітерець ласкаво обвіював чудесний край, що осяювався сонечком. З далеку розкривався чудовий і красивий краєвид .
На гойдалці сидить одинока дівчинка…
-Скажи мені каштане, навіщо ти тримаєш мене?
Затріщала кора тихим скрипом.
-Скажи, невже ти такий ж одинокий як я?
-Ні ти не одинока, я с тобою, сонечко с тобою і все що тебе оточує воно тільки для тебе…
Нашептав ласкаво Вітерець.
Дівчинка зірвала квіточку що росла поруч з нею і, недовго думаючи, почала мовити:
-Скажи мені квіточка він кохає мене чи ні? Кохає, не кохає, кохає, не кохає, кохає… скажи мені пелюсточка якщо я почала б рахувати зі слів «не кохає» твої слова були б обманом?
-Ні ! Якщо ти мовила першим слово «кохає» значить ти кохаєш його. А на любов, відповідь є тільки любов’ю.
Шептав Вітерець.
-…ні його навіть і не існує, я навіть не вигадала йому ім’я. Вітер ти той хто знає все, чому ти кажеш мені неправду?
-Повір мені якщо ти не змогла дати йому ім’я по своєму, значить він десь чекає тебе.
Не поспішаючи відповідав Вітерець.
Дівчинка встала з гойдалки і повільно підійшла до обриву, остання пелюстка, з її рук, плавно спускаючись по вітру, упала в гущу, зеленої, травки.
-Привіт гомінка річечка, можливо чекає тебе десь хто, що ти спішиш з таким шумом в невиданий край? Мовила дівчинка наклонивши голову донизу.
-Я несу життя для всього що тебе оточує тому мені є куди спішити.
Відповідала шумливо річка.
-Значить ти серце моє, і ти все що в мене є? Якщо так, то скажи мені де той, хто буде кохати мене, і як його звати?
Не терпеливо питала дівчинка.
-Ні дівчинко я є тільки життя твоє, а не твій вибір. Той хто кохатиме тебе – вже кохає, ти тільки відкрий очі і відчуй це, адже те, що ми шукаємо знаходиться завжди поруч з нами…
Мовила річка.
І дівчинка відкрила очі і раптом все навколо заспокоїлось. Притих вітер, перестав тріщати каштан, застигла гойдалка на місці, зупинилась гомінка річка – вода в ній стала спокійною як дзеркало…
Раптом дівчинка побачила у воді відображення хлопчика, що сидить за віконцем на підвіконні і скрізь якусь невеличку завісу туману дивиться на неї.
Вона намагалася мені щось сказати, але скрізь мертву тишу, одинокої кухні, я не зумів почути її слова. Адже вона, всього на всього, дим від моїх сигарет…
«частина остання»
На добраніч
Буває момент – коли ти просто закриваєш очі і відчуваєш…
Теплий вітерець ласкає твоє обличчя, тіло твоє розслабляється, шелест літнього листя, запах квітів, це все і ти ніби в раю і не хочеться більш нічого…
Кохана поруч ти обіймаєш її рукою і ви впадаєте в пристрасть…
-Що це? Мене ніби роздуло в усі сторони. Здається мій ніс під моїм тілом. Вуха, мої вуха, чому вони такі великі? Я не можу підняти своє тіло, чому воно таке важке? Хто я? боже що тепер, що в цей раз? Відкрити очі, треба відкрити очі… Що це? Це трава, чому я знаю як воно називається? Куди я попав?
Вона підійшла до нього і мовила:
-Милий, як ти? Мабуть ти перебільшив…
-Що? Ти … хто…ти Анна!
-Ой, ти дуже сильно вдарив його… Я не розумію чому цей каштан такий упертий, нам всього навсього треба перейти через цю гомінку річку. Ілля мабуть у тебе пам'ять відшибло, хм, ну ти і лопух!
-Зачекай, я кохаю тебе!
-Так, і я тебе теж кохаю. Вставай дурнику нам треба думати як перейти через цю річку, адже у нас з тобою попереду іще довгий шлях…
-Зачекай, дійшло! Але, ти ж дівчина моя, я не розумію, чого ти ходиш на четвереньках, в тебе, такі вуха!? Ну вони, такі, великі… І чого, в тебе, такий слонячий хобот о, чо, к!?
-Я не гірша ніж ти! Цікаво тобі раніше подобався мій носик і в загалі!
-Зачекай, я слон?!
-Ти вже три години слон і досі не можеш в це повірити?
-Так! Мені треба зібратися.
Ілля підвівся, озирнувся. Подивився на каштан, на якому після сильного удару гойдалася гойдалка. Підійшов до обриву і подивився в глиб гомінкої річки. І почав мовити:
-Аню, а я вже тут був.
-Ха, пів години назад, перед тим як ти вирішив повалити цей каштан головою, авжеж був! -Ні, ось дивись, під цією гойдалкою чотири пелюстки, і ось одна трошки далі в травичці. Я їх рахував… вона почала зі слова «кохає», хоч знала що скаже остання пелюстка…
Аня підійшла до обриву, де я зараз стою… і мовила:
-Ах ти какашечка, ти все підслуховував, ці пів години ти лежав і просто слідкував за мною? Так ти і зараз притворюєшся?
-Ні я насправді… ой голова тріщіть. Так то була ти?
-Так !
-І ці всі слова…?
-Так! Але вітер, річка то все був ти?
-Мені здавалось що я сплю…
-І навіть у вісні, Ілля, ти кохаєш мене…
-Йди до мене, моє слоненятко, я завжди кохав тебе і кохатиму!
Мовив Ілля, і вони обійнялися дуже міцно. Поцілунки, обійми це все почало переростати в пристрасть. Вони почали кохатися, все навколо… застигло листя на каштані, застигла одинока гойдалка на місці, заспокоївся вітер. Зупинилась річка - гомінке життя. Почуття, віра, любов, і вони пішли по воді, по гомінкому житті. Вони перейшли ту річку і чим дедалі вони віддалялися від обриву, тим густіше ставав золотий туман, тим яскравіше становилось світло, тим більше відчувалось тепло…
Буває момент, коли ти відкриваєш очі, дивишся у віконце і відчуваєш новий день, але… ти впізнаєш, той момент, якого ти так давно чекав. Вона поруч, ти дивишся на неї, мовляєш її ім’я, Анюта… і згадуєш – ти кохав у вісні.
Хм, слоненята, це так мило, цікаво, вона була в моєму сні, бачила? Авжеж була, я цього хотів, я це отримав і я хочу цього назавжди…
І тільки лагідний поцілунок – добрий ранок Сонечко!
Кінець
Фалін 1 (Присвячується Ані Роменській)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321836
рубрика: Проза, Балада
дата поступления 14.03.2012
Сьогодні вперше в моєму сні вона,
І якось пробирає на сміх.
Їй чхати на тебе Ілля!
Як снігу чхати на зимовий настрій.
Дитяча радість замикає коло,
Як у вікно, а там довкола
Снігу море коло хати,
Але Ілля, їй все одно на тебе чхати.
А у вісні ми з нею бралися за руки,
Дитяча радість – доросла втома, с*ка.
І не так, щоб не хотілось очі відкривати,
А навпаки, бо наяву нам всім начхати.
Будьте здорові і більш не чхайте,
І нехай вона – моєї мрії, що шукає знайде.
І сніг нарешті - де його не вистачає,
І сподіваюсь є щось те, що я шукаю...
Фалін 1 (Присвячується Катерині Гапочці)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321450
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2012
Сірий день, біла ніч
Темний ранок, червоний сон
Треба спати, та я один
Сиджу дивлюсь як віє дим
Зелене сонце, брудна земля,
Дивляться в очі мої – яких нема
Я чую, шум і гам стучить
Так, то серце моє кудись спішить,
Спішить, спікається від вогню
Що хату, яка с краю, поглинає мою
А я сиджу і посміхаюсь,
На душі радісна печаль
Багряне піднебесся посміхається мені,
І маковинні розцвіли
Дивлюсь на себе, і від подиву лякаюсь,
Дивлюсь сиджу я без лівої ноги
Хотів почухатись я, посміхаюсь,
Та диво я не маю жодної руки
І тут щось по голові мене як вдарить,
До мене відразу аж дійшло
Війна на полі, сорок перші роки,
Куди мене так занесло?
Та то не дім – горять окопи
Танки поїхали солдати рікою поповзли
Дивлюсь на форму свою,
А вона червона
Так я москаль іще? Оце л*йно!
А що за земле, я принюхав Україна
І тут дійшло - я наркоман,
То я принюхав кокоїну
Та раптом чую «Алах Акбар!!!»
І я подумав: «де я блін?»
Якісь фашисти, якісь «євреї»
Якійсь голімий кокоїн...
Лиш я москаль один валяюсь
Без рук, без страху і без ноги
І подивився я на право
Поруч зі мною «братан» сидить
Він мовив до мене:
- Ну шо? Як справи?
Я відповів
- Нічого…
І тут на нас наїхав танк.
Та віддавив мені мою праву ногу,
«братан» пішов на «попалам»
Раптом у очах потемніло,
Щось трапилось мабуть «опять»
Я відчув що не маю тіла,
Почувши громко, громко в вухо:
«милый вставай хватит уже спать»
І я побачив «братана» знову,
Открыл глаза и понял что это моя мать
Фалін 1
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321449
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2012
Трамвай и тот в пробке стоит,
Что уже про самолеты говорить
Такое видано только в этом мире,
Что б самолёты в пробке парили
Каждый гребёт под себя,
Лишь водитель трамвая,
Всё к чёрту шлет про себя,
И спокойно кнопки нажимает
Город кипит в суете,
Спешить выезжает по встречной,
Теряя время, напоминает себе,
Что жизнь не бесконечна
Асфальт, слякоть и резина кричат
Ветер просит нас: «остановитесь!»
Хочется, в зимнюю спячку упасть,
А весной вы меня разбудите
Но нет веки, прошу вас, не закрывайтесь,
Руки пишите, не расслабляйтесь
Шеф давай продвигаться вперед,
Разнервничайся, посигналь, надави на газ
Иначе ещё какой-то наглый урод,
Украдёт из нашей жизни час
Шум ты так нервы заводишь
И душа уже без сердца устала
Моя жизнь где-то рядом, мимо проходит,
Пока любовь моя в пробке застряла
Фалін 1
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320170
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 08.03.2012
Катрін, мої мрії для вас,
Нажаль між нами,крім слів, немає більше прикрас
Тому красиво збираючи, слово за словом,
Забувши між нами всі зайві розмови,
Вітаю тебе люба Катерина!
Твої очі мов ясні зорі – перлини!
Бажаю тобі завжди лишатись такою,
Якою - я захворів тобою
Такою відвертою, справжньою…
І хоч нажаль, ми погано знайомі,
Напевно мій розум перебуває у комі
Посміхайся завжди, адже ти настілки красива,
Ти сильна в душі, плюс краса, це іще одна сила
Не зважай ні на що – ти знайдеш що шукаєш,
Я знаю, бо я, ніби, тебе відчуваю
Можливо я просто літаю у небі,
Та признаюсь, я мрію про тебе
Будь щаслива завжди, іноді вмій чекати,
Будь кохана, як хочеться просто кохати
Відкритись чомусь, так просто, не виходить,
Я гадав що мине, але не проходить
Я багато гадаю, і цього, мабуть, вже достатньо,
Я вітаю тебе з восьмим березня, Катю.
Фалін 1 (Присвячується Катерині Гапочці)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320164
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2012