| Сторінки (1/4): | « | 1 | » |
Вона стояла тихо як тополя,
Нерухомо серед чорного поля.
Молилась Богу, або й проклинала,
А може просто когось чекала.
Чекала довго, цілу днину,
Чекала найдорожчу свою людину.
Очі страшні, сині, сиві,
А колись вони були красиві.
Не стара людина, постать молода,
Та на скронях чомусь вже є сивина.
«Скажіть, тітко, чи була війна?»
«Ні… Війни не було. А може й була…
Життя переламалось тієї ночі…»
Раптом сльоза змочила її очі.
«…Час ніби зупинився в ту хвилину,
Коли нам сказали страшну новину.
Якийсь вибух… вогонь… десь горить…
Треба бігти, тікати, важлива кожна мить.
А навкруги крики, сльози, страх,
Ніхто не був готовий потерпіти крах.
Він одним із перших пішов туди,
І став першим з тих, хто не оминув біди.
Не збирав речі і не прощався,
Сказав, що ненадовго, але не вертався.
Пообіцяла чекати, тому тут стою,
Виглядаю його і доленьку свою.
Раніше приходив до мене у снах,
А тепер душу рве чорний птах.
Прилітає нізвідки, там і зникає,
А вітер шепче:“Він тебе шукає“
Лишилась біль, розбавлена з пустотою
Не плачу, а вию наодинці з собою.
В душі не поселяється надії промінь,
Бо її наскрізь пробив чорнобиль».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342226
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.06.2012
Ти знаєш, а сльози такі солоні…
Вже ніхто не гріє мої долоні.
Я ще не звикла, що тепер сама,
А вже так швидко прийшла зима.
Я дивилась як падає перший сніг,
Знаєш, а він без мене все-таки зміг.
Я лежала на снігу, закривши повіки,
Згадувала клятви «До скону, навіки»
І до цього часу я не змирилась,
А тоді, знаєш, я простудилась.
Нежить, кашель… то мине,
Тільки серце лишилось крижане.
Він більше не приходить в мої сни,
А я так боюсь приходу весни…
Що буде далі? Ще не знаю.
Я щосекунди його чекаю.
Що прийде й зігріє мої долоні.
А сльози, ти знаєш, такі солоні…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342225
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2012
«Я не люблю тебе»
Та краще плюнь у душу,
Нехай це буде постріл в серце.
І що робити тепер мушу,
Так біль пече, як рана з перцем,
І ці слова, мов тромби у судинах
Перекривають любов – загроза краху.
А колись була для тебе єдина,
В мене нема ні тіні страху,
Що ти підеш.
«Я люблю не тебе»
Невже усе? За що та кара?
Та ні, мовчи, сама все знаю.
Думки – то завжди тиха зрада.
Не думаю, мовчу, не пам’ятаю.
І може ще колись згадаю.
А зараз ні. Вже пізно. Я сама.
Мости згоріли. Не моя вина,
Що ти пішов.
«Не я люблю тебе»
Ну і що, як ці слова обман.
Ти не відчуєш присмак моїх сліз
І після того в голові туман
І крізь любов дитяча злість.
В тебе очі сіро-зелені,
Котрі викликають бажання цілувати повіки.
Сигаретним димом лоскотав легені.
Навіщо брехав у клятвах: «Я твій на віки…»
Ти не прийшов.
Три фрази ті прості,
В котрих міняються тільки слова.
Шукаєш відповідь у пустоті,
Від тих думок болить голова.
Не хочу навіть чути про любов,
Я більше вже не наламаю дров.
І ці фрази з пам’яті треба стерти,
Ніж таке чути, краще вмерти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342015
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.06.2012
Сліпі не вірять чужим сльозам.
Кожен зі своєю бідою сам на сам,
І де б ти не був, і з ким,
Навіть в натовпі - ти один.
У кожного свої проблеми, життєві вузли,
Хіба цікавлять когось вони?
Світ став злий, тяжке стало життя,
Нема ніде ні каплі співчуття.
Хтось хоче бачити віщі сни,
А мені б тільки дожити до весни…
Лікар сказав діагноз – це як вирок.
Знаєш, твоє фото вже затерте до дирок.
І знову йду в натовпі, скрізь лиця сірі,
Надворі так холодно, дощ і сиро.
На серці паніка, на лиці спокій,
Не важко бути одній, важче – одинокій.
Тисячі людей бачу я щодня,
У когось з них замість очей безодня
Із страху, відчаю, пустоти.
Вони ніби кричать: «Допоможи!»
Всі проходять мимо, нікого не хвилює,
А мене ніби зсередини щось руйнує…
Знаєш, чому я так часто плачу?
Бо в твоєму житті вже нічого не значу.
А дощ сльози з лиця збиває,
Він все розуміє і зі мною ридає.
Капля за каплею – починається злива,
Якщо доля є, то буду щаслива.
Я навчилась жити у вашому світі
І більше не боюся наступної миті.
В один момент щезла надія,
В мене залишилась всього одна мрія.
В душі моїй занадто багато болю,
Та я ще досі сліпо вірю в долю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342014
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.06.2012