| Сторінки (1/55): | « | 1 | » |
Серед усіх закладів навчальних
мій ГНПУ за лідера завжди,
для студентів є він ідеальним,
дає стимул до зірок іти.
Десятки років сієш ти знання,
освітян виховав сумлінно,
за це від нас ти маєш визнанння,
всі дякують тобі уклінно.
Відзначаєм ювілей черговий,
вітання, наш університет,
і дарунок ти прийми чудовий,
святковий цей із посмішок букет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530560
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2014
Як горох при дорозі, самотня і сіра –
Я така вже давно, інша не буду,
Колись простого щастя просила, молила,
Тепер – жебрачка, сусідкою бруду.
Моя мрія сім’я – двоє діток-близняток,
Їх батько щасливий, дім – повна чаша,
Вмира в уяві щастя паросток-початок,
А може та ідилія не наша?
Я простягаю руки до обличчя долі
І ганебно її милості прошу,
А та сміється, що ж, іду назад поволі,
Завтра ж слізьми її ноги орошу.
Живе надія хоч на крихітку уваги,
Не знаю чом ти зріксь мого кохання,
Щоб жити я віддала решточки поваги
До себе… Боже, тільки б не мовчання…
У наївних променях маленької свічі
Останні дні фатально перелічу,
Наді мною схрестяться дамоклові мечі
І байдуже… цього я не помічу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449343
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 16.09.2013
У межах правди, в межах лженаук
Я так наївно зажадала правди,
Надії всі розбилися об брук
Кришталю срібним спалахом назавжди.
Все справжнє може бути тільки раз,
А все решта - то піратські копії,
Хто заблукав у тінях власних фраз,
А у когось загострились фобії.
Брехня є різна і одна на всіх,
Вона підступна, іноді солодка,
Але не відмовляйсь від слів своїх,
Життєва мить одна й така коротка.
І я не я, і я вже не права,
Розгублено від себе відрікаюсь,
Але я є - довіра ще жива,
Я сильна, вперта - щастя дочекаюсь!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443910
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.08.2013
На межі, за крок до божевілля
Мені грішній немає прощення,
Втомилась... всі марні зусилля,
я жити не маю натхнення.
Від тебе вже вільно залежна,
Тепер я самотня, ти так хотів,
Бентежить байдужість безмежна,
Пробач же цей сенс у межах рядків.
Не мене ведеш до вівтаря -
Вибачай мені смертельну муку,
Що не я засяю, мов зоря,
Пробач, що не тримаю твою руку.
Пробач, що поряд лиш думками,
А пристрасть ночі не зімною п'єш,
Все те, що не було між нами,
Прости, прости що цим мене уб'єш.
Уже втомилася так жити,
Пробач, від себе я цей світ звільняю,
В цей день пусти на воду квіти,
Пізно... не трать себе на метушню.
Моя вина, бо відпускаю,
Що з іншою пов'язаний вже ти,
Пробач за те, що я кохаю,
За все, пресвітлий ангел мій, прости...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441512
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.08.2013
Ти вже не пишеш вірші про кохання,
Бо знаєш сам що вже нема для кого,
Думав що вона єдина і остання,
Та сам із себе ій зробив чужого.
Ти більше ніж друг і менше ніж коханий -
Життя створило це складне рівняння,
Той дурман із міцністю маріхуани
Не стерпів жодного протистояння.
Затерті простирадла, білі халати -
Та це не холодило її вени,
Вона мала спокій у межах палати -
Бо гострий біль глушив зради сирени...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441255
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.08.2013
Пане, Ви не пишете мені,
Ось я кричу про власне існування,
Надію ж рубаєте на пні,
Ох як же остогидло це мовчання.
Пане, Ви не пишете мені,
Вірте, я вже втомилася від себе,
Хоча б хвилину метушні,
Поруште тишу, мене ж це так шкребе.
Пане, Ви не пишете мені,
О, не бійтеся мене відволікати,
Мрію про послання на стіні,
Що нас зможе так приємно обпекти.
Напишете чи ні - не знаю,
Чи впускаєте мене в свої думки,
Тепер ковток міцного чаю
Надихає записати ці рядки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440948
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.08.2013
Як пересолена страва,
Занадто солодке варення -
Тобі я вже не яскрава,
Ідеш, не знаходиш смирення.
Здатний кохати повірить,
Чекатиме і буде вірним,
Ділом посміє завірить,
Зігріє твій погляд покірний.
Малюєш фатальну красу -
Хм... цей образ мені не пасує,
Свою частку вже не внесу
До того що в нас не пульсує.
Закохана жінка - слабка,
Увага! Це шкодить здоров'ю!
Бо руку не стисне рука,
Застрелить чужою любов'ю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436481
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.07.2013
У мене вже поїхав дах,
Якщо в порядність я ще вірю
і голова тріщить по швах,
Дурна, інакше не умію.
Я так втомилась від себе,
Від слів і посмішок фальшивих,
З середини все рве й шкребе,
Заплутує в думках шкідливих.
І плюнути б на все й піти
Та гріхи розтерти каблуком,
Усе забуть, спалить мости
Вибивати клин тупим клинком.
Сама собі суддя і кат -
Справжня я, подобаюсь чи ні,
На війні не можна без втрат,
Справедливі - ми такі смішні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435834
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.07.2013
Відволіктися, вимкнути мозок -
Не треба красиво вмирати,
Не штрикай до серця нових голок
І не чекай нової страти.
Треба кнопку знайти, чи вимикач,
Щоб не бачить, не відчувати,
Щоб не шукати нового "пробач",
Характер учись шліфувати.
Астрологів бентежить зорепад -
Нехай, це давно вже не моє,
Треба - запалю тисячу лампад,
Наче небо, тільки грім не б'є.
Я чекаю ясної погоди,
Вимикаю всі катаклізми,
Долаю легко вгору ці сходи,
Мені ще вистачить харизми.
Нам просто так потрібен вимикач -
Іної не бачу причини,
Згадай що ти не жертва, а шукач,
Повір не в казки, а в билини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435651
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.07.2013
Я не маю вже сили кричати,
Але й здатись не можу, повір,
Я мов бранка у межах кімнати,
Безнадією загнаний звір.
Ти не міг мене зрадити, любий,
Я не можу таке осягнуть,
Не відчують тепла твої губи,
Погляд іншої - це каламуть.
Ти казав: не віддам - і покинув,
Хіба ж міг це коханий зробить?
Моє серце неспокій поглинув,
Вся для мене сіріє блакить.
Я шукаю поради у чарці -
Зле сміється прозореє дно.
Вже забули акорди ті пальці,
Які пісню творили давно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431757
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.06.2013
Ми унікальні в своїм божевіллі -
Це не гра, це не сон, це - життя,
Пояснювать це нікому не винні,
В цьому ми, це для двох почуття.
В краплі сльози завмирає питання:
Як ти зрадив, якщо не брехав,
Як же до іншої стало бажання,
Як же, любий, її пригортав?
Забуто давно слова для прощання,
Я лишилась твоєю, прости,
В твоїх очах не до мене кохання,
Вимовить це лякаєшся ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431519
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.06.2013
Я втомилася…
Від всього…
Я ніби знаходжусь окремо від своєї грішної оболонки
І підношуся над собою.
Ця втома здається приємною,
Не на довго,
Зовсім скоро рутина і турботи
Розіпнуть мене на роздоріжжі шляхів,
Повітря стає більш розрідженим,
Я спрагло ковтаю його жалюгідну подобу,
Уже розіпнули…
Не віддам нікому, а потім кинути на поталу,
Нехай тінь живиться світлою душею.
О, у когось сьогодні буде пір!
Немає нічого справжнього.
Я жила в ілюзії,
Але надії занадто мало щоб протистояти безвихіді.
…відомо якій…
Кожен має право на помилку,
Ми не всесильні.
Небо, дозволь мені помилитися,
Проявити слабину.
Хтось може забрати пропозицію,
Перекреслити вибір…
Хоч би ще ковток повітря…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428401
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 30.05.2013
Білий Лотос, що сонцем олюблений,
Відкрив погляд до світла й тепла,
Сніжносяйний - він радіти змушений,
Хоч - зірви, досягни його вплав.
Не тривожте водиці спокійної
Не руйнуйте цвітіння краси,
Він бо володар тонкості вільної,
Так турботи й любові просив.
Улюбленець сонця щиро серце віддав
Єдиній Лілеї прекрасній,
Квітне кохання - чистий ніжності сплав
У барві ранковій пресвітлій.
У літній вічності сильно, жасминно,
Обвиті у жар, ніби вогнем,
Любили на вік, трояндововірно,
Такі рідні, неначе одне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420065
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2013
Дозволь мені бути слабкою
І прихисток мати в обіймах твоїх,
Дозволь за твоєю спиною
Ховатись від тіней, шукати утіх.
Дозволь мені бути твоєю,
Вмирати у ранках і жити в ночах,
Не проси мене, мов Кіркею
Пустити тебе, не буди в мені страх.
Дозволь мені просто кохати,
Знаходити свято у метрах тісних,
Не робити ключі-дублікати
До душі і думок твоїх навісних.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418336
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2013
Чи то для звіту, чи то для прикрас,
Печальні думи нанесли візит,
Ви є загадка і міцний каркас,
Із ваших уст почула я санскрит.
Моя свідомість загнана у кут -
Дешифрування не дає плодів,
Я ніби п'яна безліччю отрут -
Комусь так треба, хтось так захотів.
Гола тиша у холодних стінах
Чомусь облагороджує думки,
Я - лиш бранка у порожніх вірах
Над берегами вічної ріки.
Води Лети будуть як мікстура
І це залежність, я мов наркоман...
Але для чого ж я така понура,
Якщо лікує забуття дурман?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413362
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2013
Вона дивилася мовчки на фото…
Це все що їй залишалося.
В голові калатало, мов дзвін: «Будь сильною!»,
Але для кого?
Вони наче дивилися одне на одного.
Насправді так і було.
Він теж дивився на її фото,
В тисячний раз брав телефон щоб подзвонити і…
Знову жбурляв слухавку геть.
Незрозуміло для чого вимикають телефони та інтернет,
Адже ніхто не зателефонує і не напише.
Чекати, мовчати, терпіти і слухати себе,
Померти для всесвіту, шукати порятунку з іншими…
Для чого терпіти фальш у власній душі…
Він замінив терпіння на страждання і байдужість,
Вона – наполегливість на брехню.
Вони просто мало пережили,
Щоб оминути пусті умовності.
Терпіти, мовчати, забувати
І не забути…
Як забути неповторність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412502
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 25.03.2013
Коли ти наближаєшся на крок,
То ніби ошпарений знов тікаєш.
Знаєш, мені це нагадує приворот,
Коли ти не можеш без мене,
А коли вже залишається лише підійти,
То відвертаєшся, ніби лише глянути на мене –
Це непереборний біль, який гонить за сотні кілометрів,
Але навіть тоді не вщухає, стає тільки гірше…
Я розучилась писати вірші,
Бо поет – це людина, яка відчуває,
А давно не бачу нічого,
Нічого, крім зради, розчарування та байдужості.
Поету потрібно хоч трішечки щастя,
Але… Я часто кажу що я це заслужила.
Ти кажеш що ні, але кожного дня доводиш протилежне.
Я просто існую…
Мене ні для кого нема,
Не стукайте, нікого дома не знайдете.
Я в безмежній прострації,
Якщо ви теж там, то наші паралелі не пересічуться.
Як же я довго чекала весни,
Але вона не приходить.
Весь світ проти мене,
Ти проти мене…
Близька далекість – це не оксюморон у моїй голові,
Це жорстокий вирок мені.
Ти граєшся в суддю.
Може назвешся режисером і напишеш сценарій?
З банальним хепіендом і весіллям на фіналі.
Що? Занадто просто і не цікаво?
Вибач, я забула про твою неповторність
У всьому, але в мене від цього дежавю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412476
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 25.03.2013
Моє бірюзово-прозореє небо
Я бачу тебе за вікном і це знак,
Донеси життя мого вічнеє кредо:
Іти тільки вперед, ні кроку назад.
Хай обрій мети карамельний, далекий
Малює і каже про завтра моє,
Хай весну на крилах приносять лелеки,
Містичний коваль хай же щастя скує.
Щоб скоро прийти в мої стомлені будні,
Мрії у хмарах вершкових купались,
Нехай їх омиють і дощики скудні
Із сльози, щоб ще цінніші здавались.
Мрію в руки беру, а думку у небо
Звільняю, пускаю, даю їй життя.
Пам'ятай - з голови склад робити не треба,
Ідея ж, як бронза, складник для лиття!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409981
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2013
Ти кажеш всім що ти за мову,
Що патріот, за рівність прав,
Чого ж ти сієш цю полову,
Чого з трибун усіх кричав?
В своїй самотності публічній
Ти не кричи, а краще дій,
Бо є сіяч в єстві кармічнім,
Корчуй осоти і пирій.
Заворожи рядком віршовим,
Сплети вінок мені із проз,
І тоном арфовим, шовковим
Так щоб не зняти цей гіпноз
І прошепчи, як замовляння,
Я зрозумію по губах,
Хай озоветься калатання
Сердець, заспраглих по думках.
Розлий червоним оксамитом
Всі ноти-букви на папір,
Нехай засяють танзанітом
Так як не грали до цих пір.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402863
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2013
І знову вкотре тишина,
По венах тільки пульс надії,
Причал - підступна мілина,
Маяк погас, наївно тліє.
Знічев'я злічую зірки
У темряві, двох доль на грані,
З чиєїсь легкої руки,
Розсипані, комусь зарані.
У спогаді про світла мить,
Якої не було ніколи,
Так важко погляд запалить
З печальним блиском матіоли.
Ти мені виносиш вирок -
Змушуєш ненавидіть щодня,
Це не все, не повний список,
В мені іде іще борня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399173
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2013
Моє життя із карими очима
Крізь сльози посміхнулося мені
Світанком білим, а в нім тінь незрима,
Обвита у солодкім полині.
Крокує тихо рястом і барвінком,
Насіє днів мені і в них є сум,
А інколи у вир закрутить стрімко,
До щастя доторкнувшись тонких струн.
Все раптом померкло і стало пустим,
Злетить позолота і мішура,
Бажання кохати і стати ніким,
Життєва поразка і вже котра.
Мені не важливо що і до чого,
Гра у мовчанку вбиває тепер,
Знай, не спасе твоя жертва нікого
І ти не забув нас, навіть не стер.
Моя любов із карими очима -
Каштанів зорепади восени,
Цвіла мов гіацинтова долина,
А нині заплітаються терни.
* для когось далекого
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394158
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.01.2013
Встати зранку, щоб слухати наївно тишу,
надіятися почути тебе, хоч хвилину,
але ти не знаходиш для мене часу.
Жорстокий милий кат карає байдужістю.
Він проткнув металевим прутом живе
і кинув залізяку поруч,
навіть не дивлячись на муки любої жертви.
Ми багато чого розуміємо у цьому абсурдному світі,
але кам'яне обличчя стає верховним суддею,
його холодна рука провокує напівепілептичні напади,
паніка і страх змішуються з гарячим морозом -
коктейль розбитої довіри - пий кохана!
Байдужість стала мірилом істини,
заповнила всі шпаринки безнадійно доброї свідомості.
Ти як фатальний маркіз де Сад упиваєшся стражданням,
але це не суть, я бачу більше...
Сьогодні у відкритих небес я попрошу лише одного -
ти знаєш чого,
я лише хочу щоб у тебе все було добре.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392057
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 13.01.2013
Плутаючи кохання і пристрасть,
ми заблукали у безкінечному лабіринті,
через відчай і розпуку роздираю нігтями обличчя
до крові, так і не знаходячи полегшення,
а сльози потрапляли на подряпини і пекли,
роз'їдаючи сіллю рани зовсім немилосердно.
Заграй мені, коханий, що хочеш, але заграй,
я нап'юся звуками твоєї гітари і буду п'яна.
І ти граєш вкотре свого Цоя, але мені мало.
Заспівай мені, коханий, втіш мене,
нагодуй мою голодну душу.
І ти співаєш, як же я тобі вдячна за це...
З лабіринту по одній випадають цеглини,
але у нас немає сил іти далі,
ми обоє падаємо знесилені,
біля нас лежать уламки чужих душ.
Обіпрись на мене, я буду тобі опорою
і ми йдемо, оминаючи смітники із підкорених доль.
Зранені невідомим невидимим супротивником,
ми стомлені і побиті дійшли до вівтаря,
щоб попросити помилування,
ми стоїмо під палючим промінням
і надіємося що нас простять.
Довго стукаючи у двері, щоб знати відповідь.
Ми отримуємо індулігенцію і можемо дихати,
нарешті ми належимо одне одному,
невже я відчуваю твої обійми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391569
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 11.01.2013
Таке могло статися з кожною, чи з кожним, а може і хотілося так вчинити, але це суперечить здоровому глузду, втім… вирішуйте самі.
Вона була цілком типовою жінкою з цілком звичайною долею. Дивлячись що вважати типовим. Ніна, саме так її звали, нещодавно розійшлася зі своїм нареченим, причина туманна якась. Вона сама не зрозуміла що сталося. Він ніби покохав іншу, але з чуток дізналася що ні з ким не сходився.
Точно не відомо як він її зрадив чи просто зрозумів що вони не можуть бути разом, але це не так то і важливо. Коли тебе обманюють, то не важливо як. Після розриву з Ніною почали коїтися дивні речі.
Спочатку була повна апатія до всього, яка переривалася нападами плачу. Поруч нікого не було. Повна самотність. Тільки вона і її біль. Зрідка приходила подруга Ірина і приносила продукти, бо Ніна нікуди не виходила. На дзвінки майже не відповідала, нікому не дзвонила, лише один раз на роботу, сказала що хоче взяти відпустку на місяць. Але цей термін добігав кінця, вона залишалась безутішна. Інколи говорила сама з собою, корила себе у тому що сталося, шукала причину у собі. А де ж її взяти? Може вона була неуважною до нього, не достатньо кохала, не приділяла стільки уваги, скільки могла б. Може в усьому винна її робота, яка забирала багато часу, адже їхня фірма доволі не погано заробляє на рекламі, у неї багато замовлень, їй хотіли дати підвищення, а тут таке… Ніні майже тридцять. Кар’єру вона ніби влаштувала, а з особистим життям теж наче завжди все виходило, а от з весіллям не вийшло. Вже зараз вона жалкувала що не має дітей. Яка ж порожнеча всередині. Де взятися бажанню жити, а заради кого? Нікуди не зникає почуття повної непотрібності, все здається таким мізерним і непотрібним. З’являється тимчасова ненависть до людей. Які ж вони примітивні. Роки еволюції нічого для них не дали. Постійна метушня нікуди не приводить, але це нікого не зупиняє, вони ввесь час кудись біжать, чи від чогось тікають, але це не дає спокою. Немає ніякого бажання задихатися в цих чотирьох стінах самій, коли моральний біль уже перемішується з фізичним і вибухає у ній, а хто вона? Лише тендітна беззахисна жінка. За що ж стільки всього. Невже той Невидимий Творець вирішив випробувати грань її можливостей, за якою або смерть, або катарсис.
Вона все робила механічно, ні про що не думала, деякий час її свідомість була чиста, ніби Ніна лише фізично залишалася у цьому світі, а потім поверталася…щоб автоматично існувати: встати, не важливо коли, бо час уже нічого не значив, примусити себе хоча б випити чаю, вмитися, а потім годинами дивитися у вікно, або якісь фільми, не помічаючи що відбувається, абстрагуючись від сюжету, коли виходить не на довго розслабитись. Саме такий стан приносить їй найбільше полегшення. Вона думає про нього. Однієї миті прагне його вбити, не важливо як: задушити чи гамселити підбором дорогих туфель об його голову, застрелити чи зрадити йому у нього ж таки на очах і потім позбавити життя… Який егоїзм. Ні, так не можна, він не винен. Наступної миті бажає йому щастя поряд з іншою, аби тільки з ним було все добре, адже вона так любить… любила. Ще один день минув.
Зранку прийшла Ірина. Її попросили передати Ніні, що відпустка закінчилася і їй треба завтра терміново вийти на роботу. Подруга пояснювала складність усієї ситуації, говорила що її можуть звільнити, а треба жити далі, адже вона красива, розумна, цікава і легко знайде достойного чоловіка. Чужий голос для жінки звучав наче з потойбіччя, від безсонних ночей і плачу боліла голова. Нестерпний біль і до крайньої точки розхитані нерви. Коли вона хотіла лише померти – її наче вдарило по голові і вона знепритомніла. Ніна прокинулась від того, що Ірина плескала її по щоках.
- Що ти робиш, котра година? – спитала Ніна
- Ти знепритомніла, я злякалася, хотіла швидку викликати, не можна ж так себе виснажувати, так далі не можна!
- Вже одинадцята! Я нічого не встигну, мені треба поспішати, я дуже запізнююсь – відповіла Ніна і жваво почала бігати по кімнаті і кудись збиратися.
- Куди ти? Ти ж цілий місяць ні з ким не спілкуєшся, звідки такі невідкладні справи? Невже той негідник запропонував тобі зустрітися? – запитувала Ірина розгубленим голосом, все виглядало дуже дивно, не зрозуміло чому такий поспіх.
- Який негідник, не задавай мені дурних питань, у мене багато справ сьогодні, а ти мене відволікаєш!
- Та куди ж ти? – дивувалась Ірина.
- Ти бачиш котра година? Мені треба сукню нову купити, зайти в перукарню, а холодильник мій бачила, там хоч шаром покоти! А ти ще питаєш куди я зібралася.
- Слава богу, ти повернулася до нормального життя, нарешті ти розумієш що тобі треба на роботу завтра і тобі треба мати нормальний вигляд! – зраділа Ірина.
- От би я ще через роботу переживала, у мене завтра ввечері побачення з Євгеном, моїм нареченим, якщо ти забула, а у мене скрізь такий безлад. – метушилася Ніна вдягаючи туфлі.
- Який Євген, у тебе навіть знайомих з таким іменем нема! А зі своїм нареченим ти розійшлася місяць тому, а його звали…
- Слухай, - перервала Ніна – ти бачиш що я спізнююсь, мені не до жартів, поговоримо потім.
І тут Ірина зрозуміла – у Ніни стався психічний розлад, вона забула про того чоловіка який її покинув, вигадала іншого і вірить у все це. І як тут бути, не здавати ж подругу у «жовтий дім». Все ж це краще, ніж би вона годинами дивилась в одну точку, може ще все налагодиться.
Наступного дня Ніна прийшла на роботу з новою зачіскою і в новій сукні. Вигляд вона мала приголомшливий. Всі просто оторопіли, адже вони вже приготувалися жаліти її, а тут виходить що все прекрасно. Ірина вже заспокоїлась, побачивши що у подруги все добре, але не все так було добре. В кінці робочого дня вона сказала що поспішає сьогодні на побачення з Євгеном, адже вона хворіла і не бачила його цілий місяць. Ірину це не на жарт лякало, але ж не виставляти її божевільною перед усіма. Вона вирішує почекати, спостерігати. Минає кілька тижнів. Поведінка жінки ніяк не міняється і всі навколо переконані що її особисте життя чудесним чином налагодилося. Ірину лякало що її подруга розповідає про побачення з неіснуючою людиною, а потім і сама подумала, може й справді у неї все добре, не може ж вона вигадати собі чоловіка.
Якось Ірина просить Ніну показати їй Євгена. Та радо погодилась і запросила її прийти до неї додому ввечері, обіцяючи познайомити їх. Подруга чекала цього моменту. Ледве дочекавшись вечора, вона прийшла до Ніни в гості. Господиня відкрила двері і просила трохи почекати на Євгена, а сама поспіхом сервірувала стіл. Потім Ніна, заморившись, присіла на диван і заснула. Ірина вирішила не будити її, адже ніхто не приходив. Минає дві години, вже пізно, ніхто не прийшов. Ірина йде додому.
Наступного дня Ніна в офісі розповідає про романтичне побачення і ображається на подругу що вона так і не захотіла дочекатися її нареченого щоб познайомитися. Ірина каже що Ніна вчора заснула і вона пішла через дві години, але нікого не було. Але подруга почала доводити, що та вчора почекала лише двадцять хвилин і пішла, пославшись на те що втомилася і не може далі чекати. Тоді Ірина зрозуміла що відбувається. Її подруга ходить на побачення у власних снах. Терміново треба щось робити.
Кмітлива Ірина хоче познайомити Ніну з одним клієнтом, який замовляв у неї рекламу для свого бізнесу. Його звати Євгеном, так як і вимріяла Ніна. Це друг Ірининого чоловіка і вона його досить добре знає. Молода жінка наважується попросити Євгена про допомогу. Він спочатку спантеличився її проханням, а потім сказав що побачить по обставинах, чи приємно буде йому спілкуватися з Ніною.
Кілька днів Євген приходить в офіс і спостерігає за Ніною, розпитує про неї. Скоро він наважується заговорити, робить компліменти, дарує квіти, наважується запросити на ділову зустріч, але, звичайно, малося на увазі побачення. І все виходить якнайкраще: Ніна зрозуміла що з нею відбувалося, вона стала небайдужою до свого рятівника Євгена, який їй чесно все розповів, а він, у свою чергу, закохується у свою супутницю, дивуючись її стійкості і тому як вона змогла пережити розрив з коханою людиною, що доводилось подолати і йому. І все у них налагодилося, вони мріють скоріше одружитися. А про її нервовий розлад, від якого не лишилось і сліду, ніхто не знає, Крім Євгена та Ірини…і нас з вами, але ж ми нікому не розкажемо.
Вона змогла вибороти своє щастя і подолати розчарування та труднощі. У двобої із самою собою Ніна одержала перемогу. Кохання зцілює. Пам’ятайте про це.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390764
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.01.2013
Я наснилась тобі на світанку
В іскрах плинних гірського кришталю,
Пий до дна, випивай до останку
Сонну мить, бо я швидко втікаю.
Виноград, перезрілий на сонці,
Я вливаю у чари ранкові,
Так як матір всміхається доньці,
Ти відчуєш ці пута любові.
У дзеркалах озер напівсонних
Загадки облік ти будеш ловить
І не буде ніхто із сторонніх
Бачить твою нерозгадану мить.
Пробудившись, колись упіймаєш
Свій міраж, але то буду не я…
Казку сну лиш собі нагадаєш,
Рідне своє колисавши дитя.
…Я наснилась тобі на світанку
В іскрах плинних гірського кришталю,
Нас забув і зробив свою ставку…
В сон прийду і тобі нагадаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376200
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2012
Слова лишилися словами
Без почерку й без помилок,
Судіть мене, вибір за вами:
Вдягніть петлю, спустіть курок.
Солодко-приторним "кохаю"
Я не збентежу ваших вух
І впевнена, дійду до краю,
Бо я це знаю... стукіт вщух...
...І не підказує вже серце,
Воно теж зрадило мені,
Поезія із нього ллється,
Мов кров із рани на війні.
Затанцювали в танго рими
І замережали папір -
Так вони істину відкрили -
Бери читай, порівнюй, вір.
І як філософ чи дослідник
Роблю для себе відкриття:
Поезія - це проповідник,
Прекрасний міст в нове життя.
*In poetika veritas - (лат.) істина у поезії
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370107
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2012
Це була моя гроза,
Де блискавка ужалила,
Скажена, як оса,
І крила я розправила…
Твій грім не забарився,
Що несподівано так б’є,
І жаром взагалі вся
Я спалахнула, я не є.
Мене нема, я крапля,
Що впала і омила бруд
У совісті, мов шабля,
Яка січе безглуздя й блуд.
Я впиваюся озоном
І розчиняюсь у тобі,
Стаю новим законом –
Його не пишуть на стіні.
Цю таїну розкрити
Не просто й легко водночас,
З тобою ми вже квити,
Бо віднайшла я свій Парнас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367775
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.09.2012
Не зови меня больше, не надо,
Осень правду сказала сейчас,
Пусть меня отрезвляет прохлада,
Будит ветер из летних террас.
Осквернил неожившую душу
И нанес ей холодный удар,
Свою веру в любовь я нарушу,
Я с Петраркой устрою пожар.
Пусть горит бесподобность сонетов -
Библия страсти робких людей,
Не найдете в них дельных советов,
Просто ложь познавать ты умей.
Воссоздам на былом пепелищи,
Я религию веры, добра,
Сможет каждый - и бедный, и нищий
Посетить этот истины храм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366225
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 24.09.2012
Мы выбираем псевдонимы,
Стараясь прятать долго суть,
В правдивости мы так ранимы
Нет смысла все назад вернуть.
И в миллиметрах равнодуший
Утонет крошечка души,
С чего ты взял, что в чем-то лучший
И оправдаешь пропасть лжи?
В скупых попытках альтруизма,
Лишь эгоизм свой оправдав,
Вновь проступает дешевизна
Пятном на твой хваленый нрав.
И кто-то в страхе ошибиться
Однажды не спасет тебя,
Перед собой увидишь лица,
Что ухмыляются, шутя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364878
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 18.09.2012
Що можу дати тобі я,
Бо дуже хвора - арахнофобія,
Соціум, як стадо павуків,
В'яже павутину в тисячах кутків.
Погляд в очі страху - візаві,
Це тяжкий психічний недуг, ви праві,
Не помічу посмішки криві,
Не зрю істини в розведенім вині.
Самотність у натовпі людей,
Скрізь полуда, так жартує злий Морфей,
В коробках мовчки всі ночують,
Неначе в сні, реальність ігнорують.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364418
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 15.09.2012
Настав травень. Благодатна пора: природа навколо буяє зеленню, спеки ще немає, квітує бузок та конвалія, оп’яняючи своїм ніжним ароматом. Молоді крони дерев малюють на землі чудернацьку тінь, соловей, заплутуючись у павутині сонячних променів, співає особливо солодко. «Яке ж щастя кохати і бути коханим» - думав Він, коли поспішав до своєї дівчини з білосніжним букетом весняних квітів, не чуючи під собою землі. «Я, мабуть, спізнююсь, ще трохи – і я побачу Її, але я забарився аж на п’ять хвилин, але Вона зрозуміє, адже я ходив до лісу щоб здивувати її улюбленими квітами» - так роздумував молодий хлопець уже стоячи біля дверей коханої. Ледве переводячи подих, Він невпевнено натиснув на кнопку дзвінка. Через мить з’явилась Вона, найдорожча в усьому світі для нього, неземне створіння, завжди чарівна, схожа на ангела, за посмішку якої можна віддати все і навіть більше. Обійнявши її, Він вибачився за спізнення. Для неї це вже не важливо, адже Він поруч і ніби ніколи Вона ще не розуміла так ясно як сильно кохає Його.
Вони просто гуляли вулицею та парком, говорили про різні дрібниці, але все ж такі дорогі серцю. Вона задивилась на пишний високий кущ бузку, Він, лише поглянувши дівчині в очі, зрозумів її бажання і почав рвати пишні гілки квітів, дряпаючи собі руки сухими гілками. Вона додала яскраві пишні кетяги до ніжних конвалій. Для них не треба було слів, вони розуміли одне одного з пів погляду.
Кажуть, колись люди спілкувалися без слів, але чомусь деградували, між ними виросло багато бар’єрів: ворожнеча, матеріалізм, заздрість, брехня і, щоб приховати свою нещирість, вони замінили спілкування думкою на словесне. Важко уявити що б було, якщо зараз люди могли чути думки одне одного. Ці двоє – виняток. Кохання дало їм еволюцію, вони можуть і без слів знайти про що помовчати. Під зоряним покровом ночі Він провів Її додому. Такий важкий момент прощання, ніжний дотик квітів до обличчя, промінь місяця грає у її волоссі. До завтра… але що це? Такий пізній дзвінок на його мобільний. Його просить підійти друг. Вона не хоче відпускати Його, щось передчуває і навіть не може це пояснити. Вони йдуть разом. Ось і його двоє друзів, яким просто захотілося з ним поговорити, але чомусь один з них хоче поговорити з Нею. Вона запитально дивиться на коханого – Він не проти. Юнак просто дуже турбується за свого друга і хоче для нього щастя, запитує у дівчини чи справді вона кохає. Для неї це навіть не запитання, адже Він став змістом її життя, для нього вона жертвувала своїм бажанням навчатись, майже не спілкувалась з друзями і ще не знаходила часу для багатьох важливих речей.
В той момент повз проїхала якась автівка і юнаку, з яким вів розмову Він, здалося що його товариш, який відійшов поговорити з дівчиною Його, поцілував Її… чи не здалося. У світлі фар та грі тіней багато чого спотворюється, згадайте хоча б чому в дитинстві всі бояться темноти і образів, які у ній виникають. Важко описати стан Його, коли йому таке сказали. Він підбіг до Неї і запитав, як вона так з ним могла вчинити. Дівчина нічого не розуміла, її почали звинувачувати у чомусь, її мозок відмовлявся сприймати цю інформацію, Вона була паралізована незрозумілим страхом, дивлячись на нього, її давив комок у горлі, який заважав їй дихати. Що сталося? що сталося з ним? – це все що її цікавило, а потім від нього почула звинувачення у зраді. Дівчина ніяк не могла повірити в правдивість цієї події. Звинувачення, виправдання, паніка, істерика – Вона відмовлялась це пам’ятати, а отямилась тоді, як вся в сльозах йшла додому, дощ немилосердно заливав все навколо. Поруч був Він, який ніяк не міг вирішити як бути: цієї миті ладен пробачити все, але ж не вірив їй, Вона заперечувала свою провину, краще б сказала що винна і вибачилась, можливо, це легше пережити. Він то обнімав її, то звинувачував у зраді, то казав що кохає її і пробачить їй все. Вона ніколи не бачила його таким, здавалось що зараз образа розірве його серце. Неподалік від її дому Він розвернувся і пішов. Жодного слова, лише якесь глухе бамкання дощу по калюжах… а може то були її сльози.
Чому з нею так вчинили його друзі? Це випадковість, чи вони самі вирішили, що Вона не варта такого кохання. Як Він міг Її так кохати і не повірити їй. Це Її зраджено. Як так буває, що один епізод може перекреслити все хороше, що було між двома закоханими серцями. Може кохання не існує, людство ще не змогло еволюціонувати так, щоб пізнати це високе почуття. Люди завжди будуть нещасні, доки не навчаться слухати одне одного і довіряти. Пройдуть роки Він і Вона знайдуть своє щастя з іншими людьми, але, мабуть, тоді прийде прозріння, що справжнє щастя їм не судилося знайти, бо вони не разом, бо хтось, уявивши себе Богом, вирішив сам їхню долю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363599
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.09.2012
Я так і не змогла тебе причарувати. Я не потонула у блакиті твоїх очей і не стала мавкою, щоб заворожити тебе лише тембром мого голосу, єдиним поглядом чи дотиком. Що ж – не вийшло, а все могло б бути зовсім інакше. Скажи мені зараз, чи ти віриш у кохання? Віриш? Ти думаєш що кажеш мені правду, адже якщо це так, то ні ти, ні я не кохали, або навіки упустили свою єдину надію на щастя і втілення всього сенсу життя, невже це так? Якщо ти в нього віриш, то виходить що любиш мене і зараз, чи ти завжди брехав коли дивився мені в очі, кажучи що я єдина для тебе в цілім світі, що я твій ідеал. Я краще повірю у те, що ти цілий рік мене обманював, ніж у те що ти віриш у кохання, бо кохати ти не здатен, адже людина яка це може ніколи б не вчинила так як ти. Природа не нагородила тебе чуттєвістю поета, а може ти і взагалі не знаєш що таке взагалі високі почуття, а лише вмієш задовольняти свою пристрасть. Ти не маєш ні гордості, ні поваги до себе чи інших, ти думаєш що все купується і продається. Ми з тобою дві протилежності і тому б ніколи не були б щасливі разом, наче Маруся Чурай зі своїм зрадником Грицем. Я не буду тебе попрікати, адже ти сам усе знаєш і якщо у тобі ще живе щось хороше, то тобі стане соромно за себе, надіюсь ти зрозумієш свою помилку і визнаєш це, бо я вірю що ти не пропаща душа. Дозволь мені хоча б зрозуміти що я колись любила людину, а не ту істоту позбавлену моралі, якою ти себе зараз подаєш. Так, так, саме подаєш, думаючи що це для тебе вигідно! Для чого це тобі? Я вища від всього цього і ніколи не зможу виправдати твого вчинку. Я ніколи не зрозумію жорстоку брехню, наклепи, зраду. Тепер мені зрозуміло чому ти так прагнув бути зі мною, але не зміг. Я так і залишусь для тебе мрією, піснею, поезією, міражем, тією віддаленою, але бажаною примарною надією, про яку ти вголос ніколи і, мабуть, нікому не скажеш, бо ти занадто гордий, але ж твоє серце живе, невже ти зовсім не здатен відчувати. Для мене ти залишишся далеким кам’яним силуетом, невиправданою, зрадженою надією. Я не звертатимусь до твоєї совісті, ти сам знаєш усю правду, але я спитаю тебе, чому ти не можеш визнати очевидне, що я давно уже зробила. Мені стало легше, а тобі тільки гірше... Як багато людей, читаючи ці рядки, бачить у них себе і своїх знайомих, саме тому немає сенсу знаходити промовисту назву всьому вище сказаному. Знайди свою суть і прислухайся до свого внутрішнього голосу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362968
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.09.2012
Дивлюсь вперед і блиском засліпляє
Стара столиця - вічно молода,
Вона й до нині враження справляє,
Кипить життя, немов свята вода.
Козацька кров і зараз тут нуртує,
Витає у повітрі сили дух,
Величних церков чую "алілуя",
Співацький успіх поки що не вщух.
З тобою я зрослася нерозлучно,
Ти знов і знов притягуєш мене,
Тобі співають дифірамби гучно,
Ніколи добра слава не мине.
Історією пройняте повітря
І споконвічною жагою знань,
Виховуєш поетів і, повір, я
Щодня дивуюсь й стільки запитань.
Мій Глухове - ти таїна, загадка
І України східної перлина,
Хай крізь століття виринає згадка
Про славне місто пісня солов'їна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361701
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 03.09.2012
Для мене час лише відносність,
Контури його вже не чіткі,
Мені наскучила вся точність,
У неї руки надто вже чіпкі.
Все про що я думаю, що є,
Повторюю щодня, як мантри,
Як молитва - це ім'я твоє,
Це спокій і блаженні мандри.
Твоє ім'я - синонім волі,
Життєвий нескорений потік,
Перед тобою зовсім кволі
Всі тіні і морок швидко втік.
Яке ж нестерпне це чекання,
Минають дні - мені не легше,
Десь, не чуючи мого прохання,
Живеш, але не так як перше.
Не піймать тебе в німій сльозі,
Тихий крик, мовчання голосне -
Рвуть на шмаття сподівання всі.
Де ж ти? Ніяк серце не засне...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360144
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.08.2012
(філософське есе)
Цікаво, скільки людей вважає що вони хазяїни свого щастя? Мабуть багато. Також не мало знайдеться таких, які просто довіряють долі, яка все вирішує за них. Усі по-своєму праві. Це, звичайно, спрощена теорія того, як ми сприймаємо дійсність. Чому б саме зараз не розібратися, хоч трошки, яка ж фатальна сила керує нашим завтра.
Ми довгими роками можемо жити примарними ідеалами, сліпо довіряючи своїм очам і тому що самі собі про це науявляли, чи то б правильніше у чиємусь випадку сказати «обгрунтували», «обдумали», «зробили висновки». Яким словом не назви, а суть та сама, відрізняється лише міра заглиблення у цю ілюзію. Світ став на стільки жорстоким, що нам набагато простіше стало жити вигаданими, напівправдивими уявленнями про людину: те що ми знаємо плюс власна точка зору, частіше завищена, бо де ж ти побачиш у цьому житті стільки хорошого, як не у своїх здогадах? Людям потрібна віра – саме вона тримає їх у душевній рівновазі у цій злій і цинічній повсякденності. Може хтось скаже що я все занадто спрощую, що я взагалі можу знати про життя, кого я збираюсь вчити. Ви частково праві, я оминула багато складних завулків і підвела одразу до висновків. Вчити буду не я. Педагогами нехай виступає досвід, життя, час. Мої слова кожен зрозуміє по-різному, в мірі того як дозволяє це зробити розум. Це справедливо, бо кожному треба зробити свій висновок, задуматись над своїм, а не над моїм. Моя мета – примусити задуматись. Як вам це? Не для кожного підходить… не всі твори знаходять своїх читачів.
Людям потрібна надія. Без неї не можливо перепливти ту сильну течію труднощів, які топлять нас щодня. Згадайте хоч одного свого знайомого, який проявив стійку силу волі у тій ситуації, де ви б ладні вже давно здатися і зрозумієте про що я. Часто саме це почуття здатне нас витягнути із найглибшої прірви, що б там не було.
Зовсім інші почуття, які наповнюють нас: зневіра, безнадія, ненависть, страх. Звичайно цей список не повний і для кожного він має свою довготу. Залишилось пригадати випадки з життя, коли вами керували ці почуття. Скажімо розчарувались у дорогій людині, як виявилося зовсім дарма; не наважилися помиритися з другом через незрозумілу нікому гордість і пиху; зневірились у собі, коли почали займатися справою, про яку мріяли багато років; боялися зробити перший крок; ненависть до певної людини роз’їдала вас з середини і породила тільки апатію і неврози. Цей список можна продовжувати безкінечно.
Ви розумієте до чого я веду? Всі ці емоції і почуття, про які я кажу, впливають на нас щодня, а отже, постійно, без перебільшення скажу що вони керують майбутнім. Якщо ми так і не задумаємося над доцільністю цих почуттів, то вони керуватимуть нами, а не ми ними. Зробімо так, щоб ми управляли долею, а вона, в свою чергу, давала нам те, що ми вибороли. Результат не примусить себе довго чекати.
На завершення скажу ще одне. Без любові цей світ не може існувати, адже вона породжує нове життя, позитивні емоції, допомагає творити і жити. Любіть одне одного! Образа і ненависть, байдужість – прерогатива слабких.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359895
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.08.2012
Мене ти любиш і не любиш,
Двоїться мов би у очах,
Моїх два его прийнять мусиш –
Любов’ю ж до одного чах.
Грон юності суцвіття срібні,
Звабливість – це твій ідеал,
Красі вклонився в онімінні,
Мій розум втратив п’єдестал.
Для кого святість я плекала,
Вбирала жадібно знання,
Але відчула вістря-жало,
Бо йшла до тебе навмання.
Ти так повільно ріжеш душу,
Гнітиш байдужістю її,
Я вірна – слова не порушу,
Тамуй амбіції свої.
Мене лишилась половина,
Але далекий ти, на жаль,
У серці чую я провину
І нерозділену печаль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358961
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.08.2012
Втопилось сонце у ставку
І почалися чари ночі -
Розлив тут темінь хтось манку,
Накинув сіті снів пророчих.
Засяють ясно зорі-душі,
Вродився місяць молодий,
Я так чекаю тебе дуже,
Бо ти для мене не чужий.
Ніч наливає прохолоду
І мірабіліс вже не спить,
А соловей співає оду
У неповторну п'янку мить.
Тут ми злилися в поцілунку
Під небосхилу зорепад,
В перлинах росяного трунку,
В руках у нас їх аж мільярд.
Допиває літо запах лілій
І чорнобривцями п'янить,
Цікаво, що б писав Вергілій
Про цю красу, що ще не спить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358288
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.08.2012
Неначе поряд ти - здається,
Хоч так далеко ти звідсіль,
Неначе голос ніжний ллється,
Здається відступає біль.
Я так реально відчуваю
Терпку солодкість твоїх губ,
Я так здивована до краю,
Благаю будь тут, приголуб.
І я себе вже забуваю
В руках невидимих твоїх,
Мені здається що кохаю,
Причарувати мене зміг.
Ти прочитаєш - зрозумієш
Як підкорив мене давно,
А ти цю мрію й сам лелієш
Про те, що разом буть дано.
То ж обніми мене за плечі,
Обсип цілунками ніжніш,
Прошепочи приємні речі,
А думки зайві всі полиш.
Лиш маревом мені являвся
В тумані розуму, мов цвіт,
Крізь сон ти розбудить боявся,
О ти мій дар, і ти мій світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357874
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.08.2012
Настала весна. Поруч з брудними кучугурами снігу з’являється перша зелень. На асфальті розтікається безліч струмочків і формують численні калюжі, які створюють дискомфорт для прохожих, яким весь час доводиться їх перестрибувати. Дерева лише натякали що скоро вони вберуться в таку для всіх очікувану зелень, яка в майбутньому дасть тінь від палючого сонця. Лід майже розтав, але це не заважало мальовничій панорамі весняного парку: минулорічне листя та дрібні гілки лежали рівним сіро-коричневим шаром, а підтрухлявіли лавки у перших теплих сонячних променях викликали зачудування.
Першокурсниця Лілія, про щось задумавшись, спостерігала за цим весняним пейзажем з вікна університетської бібліотеки, адже весна наставала і для неї. Чому ж їй так болісно переживати її почуття кохання? Вона розумна, красива, має багато друзів, але не така як усі, інша, особлива, для неї в житті все так легко і зрозуміло, але тільки не тоді коли вона кохає. Молода дівчина старається не сумувати, вона сповнена надії.
В момент її глибоких роздумів до читальної зали увійшов він, той, про кого вона так довго думала і боялась з ним познайомитись. Це був молодий, статний юнак, аспірант Олексій. Взявши праці античних філософів, він сів у кінці зали, позаду Лілії, ближче до вікна. Всім своїм зовнішнім виглядом він виказував свою занепокоєність, але що ж могло її викликати? Не тільки закінчення навчання його гнітило і роздуми про подальше життя, а і те, що йому давно подобається одна дівчина – першокурсниця Лілія, але він ніяк не наважувався з нею заговорити, адже такій дівчині як вона точно не повинно бракувати уваги інших хлопців. У нього багато знайомих дівчат, але спорідненої душі йому так і не вдавалося знайти. Ще ніколи він не був таким беззахисним. Завжди веселий і впевнений у собі, а зараз соромиться, як хлопчисько.
Годинник на стіні вибив шосту – час здавати літературу. Лілія читала «Вопросы философии». Вона завжди любила почитати щось для загального розвитку. «Філософ – це майже щастя» - сказав Олексій Лілії, кладучи книги на місце, - «Епікур був безперечно правий у своїх висновках, для повного щастя, на мою думку, не вистачає людині лише взаємного кохання» - відповіла дівчина, - «Безперечно і ви, і Епікур - праві» - зауважив Олексій.
Коли обоє вийшли з бібліотеки, то зустріли одногрупника Олексія, який його давно уже шукав з якогось важливого приводу і здогадався перейняти біля бібліотеки, бо телефон був вимкнений. Довгождана зустріч закінчилася, так і не встигши початися. Далі все закрутилося як у калейдоскопі. Так багато справ: конспекти, заліки, сесія і ще багато чого. Літо. Кінець навчанню, для когось уже назавжди, але почуття неспокою чомусь не зникло, мабуть, за звичкою.
Минув рік. Весна була холодною і затяжною. Хоч сніг розтанув, але довгождане тепло не поспішало приходити, ніби роздумуючи чи заслужили на нього мешканці міста. Лілія та Олексій зустрілися знову: він тримав за руку якусь ефектну білявку, а вона йшла поруч з симпатичним хлопцем атлетичної статури. Їхні погляди в один момент зійшлися. Так несподівано. В обох було відчуття ніби у в душі обірвалася струна і утворила порожнечу, яку ніколи нічим не можна буде заповнити. Вони розминулися уже щоб більше ніколи не зустрітися, напевно …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356968
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.08.2012
Зненацька лякаюсь в саду
Гупання яблук додолу,
Одне на долоню кладу,
Знаєш, життя йде по колу.
Жаль перезрілого плоду,
Його сонце сильно пекло,
Що ж, таку маєм погоду,
Відчуваєш зайве тепло?
Так і доля часто нас палить,
Радості вип'є весь сік дорогий,
Сьогодні неначе ще хвалить -
Завтра ховає свій досвід гіркий.
Вночі я погляну на небо -
Скільки зір - стільки й життів,
Зарані нам падать не треба,
Борись і живи, як хотів!
Не шукай тільки рук співчутливих,
Хай думка біжить вільно сама,
З таких сильних Бог робить щасливих,
Йди вперед - бо настала пора!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356467
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.08.2012
Сьогодні літо...
І завтра, і післязавтра...
Мені так не вистачає снігу,
Який так смішно заплутується у волосся,
Не вистачає твого тепла,
Не вистачає тебе...
Сьогодні спека...
І завтра, і післязавтра...
Ти пам'ятаєш наш перший сніг?
Ти хотів, як маг-чарівник перетворити на ранкову росу
Сніжинки, все дмухаючи на них,
Для мене...
Сьогодні жарко...
І завтра, і післязавтра...
Пам'ятаєш як стискав мої руки,
Як все старався зігріти мене тоді,
Коли тріщав мороз і ламав гілки дерев,
Але нам не було холодно...
Сьогодні осінь...
І завтра, і завжди...
Та все ти пам'ятаєш,
Але повільно забуваєш,
Бо зараз все те відчуває інша,
Ти іноді плутаєш її зі мною.
Сьогодні літо, мороз...
І завтра, але не завжди...
В цей спекотний день тобі холодно.
Все, до чого ти торкаєшся, леденіє.
Чому? Ти знаєш...
Тоді... Тепер... Завжди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355951
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 08.08.2012
Ми доволі часто можемо назвати якусь людину диваком, іноді ображаючи її цим. А чи правильно ми розуміємо значення слова «дивак»? Для багатьох – це якийсь ненормальний, який відрізняється від всіх чимось і не обов’язково хорошими якостями. Але знайдуться і такі, що скажуть що диваки – це такі індивіди, яких треба вважати аж ніяк не дивними, а унікальними, адже у повсякденних простих речах вони здатні побачити щось унікальне, іншими словами диво, чудо. Саме на таких неординарних і тримається світ, адже саме їм у голову приходять всі свіжі ідеї. Ці ненормальні дають нам поштовх жити, додаючи фарб у сіру розміреність нашого життя. Більшість скаже: «А що може зі мною трапитись? З такими як я несподіванок не може бути.», як би не так, часом одна хвилина може перевернути життя не тільки ваше, а і тих хто поруч. Уявіть, ви спізнюєтеся на роботу, а на світлофорі червоне, як завжди не вчасно, ви хочете перебігти дорогу, але якийсь дивак ненароком вас штовхнув і у вас з рук падає тека із важливими паперами. І коли ви нахиляєтесь щоб її підняти і зібрати розкидані папірці, проїздить авто, під яке б ви точно потрапили, якби не той роззява, який хвилиною раніше вас штовхнув. Ну, і хто тепер ненормальний? Ти чи той дивак, може твій сусід, який весь свій вільний час присвячує опануванню якогось виду мистецтва, може він давно став майстром, але його скромність не дає заявити про це світу.
Так останні три роки і жила Зоя, тобто нудно і розмірено, як всі нормальні люди, чим не щастя. Але ця робота, на якій вона і працює весь цей час, її дуже пригнічує. Від природи допитлива, жвава, розумна і творча людина, яку завжди все хвилює, від роботи коректора у маленькій скромній газеті зовсім занепала. Зоя завжди гарно і зі смаком вдягалася, її очі палали бажанням жити і творити, а що з нею зараз? На роботу вдягає практичний брючний костюм, навіть без підборів, своє розкішне довге волосся збирає у хвіст, або у пучок, макіяжу мінімум, або і зовсім немає, а їй же лише двадцять п’ять. Останні роки вона живе зі своїм хлопцем, але не хоче виходити заміж, вважає це простою формальністю, яка нічого не змінить, адже нікуди не подінеться щоденне стояння біля плити після роботи, прибирання, прання, коли він сидить біля телевізора і знічев’я перемикає канали, а потім обоє йдуть спати, а завтра те саме, навіть у вихідні, тільки спить вона на годину більше і раз на два тижні їздить відвідати батьків. Навіщо щось міняти, для чого той шлюб простим людям, які ледве для свого існування зарплату отримують, а тут ще і дитина з’явиться, як обов’язковий атрибут всіх нормальних сімей. Єдиний слід, який лишила по собі юність, це звичка читати. Зоя любила тримати у руках книгу, особливо свою, не бібліотечну, лише книзі вона могла передати все своє тепло, а та відповідала їй взаємністю, розкривала нові таємниці і секрети, робила її мудрішою. Ігор часто нарікав на те, що вільний час вона тратить на заняття з якого нема жодної користі, тільки очі псує, а вона його не слухала, це був єдиний простір, де він не мав над нею своєї влади, оскільки йому завжди було відомо про кожен її крок, оскільки був досить ревнивим. Йому навіть подобалось те, що вона себе занедбала, адже чоловіки на неї задивляються уже куди рідше, ніж пару років назад.
Зою нестерпно гнітила реальність, що ж далі, невже життя закінчилось, а далі буде тільки гірше: у них з’явиться дитина, вона зіпсує фігуру, швидше постаріє через потрачені нерви, можливо, перестане подобатися Ігореві і він знайде собі коханку, можливо, він її покине, а потім їй доведеться переїхати до батьківського дому, де у селі навряд матиме роботу за фахом і буде змушена виконувати грубу фізичну роботу і перетвориться на злу стару бабу. Ось чому її лякала думка про шлюб, у ньому вона бачила початок кінця. Всі ми хочемо стабільності, але коли отримуємо бажане, то часто кажемо: «Нехай гірше, та інше». Така вже непостійність людської душі. Зоя падала у власних очах через своє сіре життя, яке не приносило ніякої втіхи, навіть друзі почали запитувати, чи не захворіла вона часом.
Одного дня Зоя прийшла на роботу якась задумана. Все було як завжди: тісний кабінет із скрипучою кватиркою, яку кожного ранку вона з чималим зусиллям відкривала, чернетки статей для наступного номеру, кілька примірників останніх газет, легкий творчий безлад, шафа з деякою науковою літературою та словниками, запах типографської фарби, але її не покидало передчуття що має щось трапитись. Вона була у якомусь передчутті, що додавало їй хвилювання. Це нестерпно. Щоб якось себе відволікти, дівчина вирішила зайти заглянути на свою сторінку у соцмережі, на яку, доречі, звертала увагу дуже рідко, для того щоб її не заблокували. Зоя переглядала список друзів, хоча б для того щоб пригадати хто вони такі. Зовсім несподівано для неї – прийшло повідомлення:
- О, привіт, побачив тебе в онлайні і вирішив написати, дуже скучаю. Пройшло багато часу як ми не спілкуємося, я працюю вчителем у сільській школі після інституту, підшукую нову роботу. Так цікаво як ти, чим ти дишеш. Як я тільки скучив, якби ж ти знала, дуже хочу почути твій голос…
Все перевернулося у її голові. Чому він написав, крім того в кінці повідомлення ще й свій номер записав. Чому? Чому? Чому він отак брутально розбурхав те, що так давно і успішно спало. Навіщо він знову ятрить душу? Це нестерпно…
Коли вона була ще школяркою, то познайомилася з ним. Марк, саме таке ім’я у автора повідомлення, випадково набрав її домашній телефонний номер, саме вона підійшла до слухавки, але їй тоді здалося що вона знає його дуже давно, його голос мав такий приємний тембр, що мав властивість заспокоювати. Ось так юне дівчисько через випадковість закохалася у голос. Вони стали телефонувати одне одному, розказувати про все-все, думати, розмірковувати, у них було багато спільного. Потім вони вступили у виші, різні, але продовжували спілкуватись. Одного разу вони зустріли одне одного у Львові, куди влітку приїхали відпочивати, так уже склалося що вони давно мріяли побачити це древнє місто. Тиждень минув для них як один день: весь час разом вони ходили оглядати архітектуру міста, милувалися краєвидами, а також зоряним небом, яке всю ніч запалювало вогні тільки для них, а як же по-райському лунали звуки його гітари біля багаття, навіть пісню їй написав. Але все хороше швидко закінчується. Їх розділяла відстань, але вони так хотіли бути разом. Юнацьке кохання тривало 5 років. Вони спілкувалися у соцмережі, обмінювались фотографіями, але обоє постали перед реальністю. Обоє знайшли собі пару, хоч і не одразу у цьому зізналися, спілкувалися все рідше і рідше, доки зовсім перестали. Тепер вона працює у невеличкій газеті і живе зі своїм хлопцем, а він став учителем, але в особистому житті йому не пощастило, він самотній.
Він їй зовсім нічого не писав кілька років, а тепер хоче подзвонити. Але чому? Вона так довго старалася його забути, а тепер він знову так брутально заліз їй у душу і сколихнув усе що тільки можна було сколихнути. Переповнена почуттями голова не дає їй спокою, через цікавість Зоя тремтячою рукою набирає номер телефону. Йдуть гудки, перший, другий, третій, вона чує як калатає її серце, навіть чує як струмує її кров… Він заговорив… Як же їй приємно знову вслухатися у цей голос, здатний заспокоїти навіть розхвильоване море. Говорили довго і про все. Марк пропонує зустрітися. Зоя, сама не розуміючи як, погоджується. Весь день пройшов для неї як у тумані: вона робила свою роботу швидко і якісно, була дуже весела, нічого не бачила навколо. Сьогодні четвер, а вже завтра вона його побачить. Зоя ввечері повідомила Ігорю що завтра їде на вихідні до батьків. Ігор не заперечував, оскільки вона вже три тижні не була у них, а сам він працюватиме у суботу, тому не поїде з нею, може навіть у неділю буде зайнятий. Дівчина зібрала речі, коли знайшла у шафі шаль: легку, прозору, блакитну, яка так пасувала до її очей – подарунок Марка. Вона згадала той тиждень у Львові, коли вона була так щаслива, найщасливіша у світі.
У п’ятницю ввечері вони зустрілися. Вони поїхали за місто на базу відпочинку. Вони знову відчули себе вісімнадцятилітніми: він зовсім не змінився, такий же романтик, який грає на гітарі, вона та ж красуня, з якою можна поговорити про все на світі, нема таких речей, про які Зоя не знає. Вночі на березі озера проходить ніч. Було дуже тепло, але не спекотно, липень доносив запах польових квітів. Вони мовчки дивилися на зорі. Вони так давно просто так не дивилися в небо. Чому? Не відомо для чого людина шукає для себе завжди зайву рутину, не маючи часу насолоджуватися дрібницями життя, але потім зненацька озирнеться навколо себе і радіє як дитина звичайній зеленій траві чи розквітлим ромашкам.
- Зоє, знаєш чому я так ні з ким і не зміг бути разом?
- Звичайно знаю, бо ти дуже непосидючий і жодна жінка не може витерпіти твоєї енергетики, яка ллє через край.
- А ти у своєму сарказмі невиправна. Я тобі відповім. Усе своє життя я зміг кохати лише одну жінку. Зоє, я тебе кохаю, я нічого не можу з собою зробити, не можу бути з іншою, обнімати її, говорити гарні слова. Ти знаєш що я не лицемір, то ж і відкриваю тобі душу, бо тільки з тобою я такий, який я є.
Сміх молодої жінки змінився на паузу, їй стало сумно, по щоках швидко побігли сльози. Марк пригорнув її до себе і став цілувати її почервоніле обличчя. Ось воно щастя, зовсім поруч, треба його тільки не відпускати.
Вихідні минули наче сон. І знову робота, нудна рутина. Марк писав їй, дзвонив кожного дня, говорив ласкаві слова, зігрівав своєю увагою, все стало як колись. Аж раптом розміреність робочого дня зіпсувало повідомлення. Переглянувши свою пошту вона прочитала лист від жінки, яка представилась Інною і сказала що вона наречена Марка, порадивши не витрачати свій час на пусті інтрижки. В Зої земля вийшла з-під ніг, їй стало невимовно шкода свого життя, яке вона так надіялась прожити щасливо, але тепер усі надії розсипалися. Імпульсивно вона видалила номер Марка з телефону, а коли він почав їй дзвонити, то вимикала, нічого не прагнучи вислуховувати. Вона навіть з роботи відпросилася. Але вдома її чекав сюрприз. Ігор приготував вечерю і зустрів її оберемком квітів. Зоя оторопіла. Він простягнув їй коробочку з весільними каблучками і спитав чи подобаються вони їй і чи не проти вона щоб вони одружилися. Прибита всіма новинами, жінка і не помітила як погодилася.
Три місяці підготовки до весілля минули блискавично. І ось цей день настав. Зої здавалося що все це відбувається не з нею. Місто ще ніколи не бачило такої прекрасної нареченої. Особливої винятковості її образу додавала блакитна шаль, яка дивним чином так пасувала до цієї сукні…
Марк приїхав щоб зупинити її, дізнавшись від спільних знайомих що вона виходить заміж, але побачив як вона виходить із РАГСу. Спізнився… на все життя спізнився, так і не змігши їй розказати як кохає її, а те повідомлення, яке вона отримала три місяці тому, прислала його колишня дівчина, з якою він давно не спілкувався, але вона не змогла простити йому того, що він її не кохав і через це зруйнувала його мрію. Він так і залишився вірний Зої, своєму юнацькому коханню. Він дивився на неї здаля, на свою втрачену назавжди мрію, а по його щоках текли сльози і падали на сорочку…
Місто ще ніколи не бачило такої сумної нареченої…
Як же не вистачає цьому світу таких диваків, які залишаються вірні своїй мрії, світ занадто жорстокий до них, бо намагається підігнати під свої вигадані «норми».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355591
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 06.08.2012
Цей літній день святковий
Прикрашу квітами для тебе
І буде він трояндово-ліловий,
А настрій завтра не мине.
Хай день наступний завжди
Приносить казку у життя,
Хай проростають зерна правди
Щоб ти з них мала опертя.
Я так хочу, моя мила мамо,
Щоб успіх тебе не лишав,
Щоб здоров’я завжди вистачало,
А смуток тебе не стрічав.
Іди із посмішкою по життю,
Для тебе всі двері відкриті
І знай, тебе дуже люблю,
Ти просто найкраща у світі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355187
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 04.08.2012
У Верховній Раді зібрався весь бомонд,
Щоб від безділля дуже не страждати
І щоб не дуже люди брали їх на понт,
То треба їм сяк-так закон прийняти.
Яник перший бере слово: «Панове,
Доки ж наша буде мова хлопська?
Сміються всі уже із нас, чудово,
Дожилися, не бидлота ж жлобська.
Не як у Франції, колеги, ми живем,
Наш менталітет туди й не заглядай,
Прапор в руки! Давайте ж уведем
Російську мову – постане зразу Рай.
Микола Янович, сердешний, бідолага
Не вивчить української ніяк, хоч плач,
А коли вийде скоро правильна бумага,
Не тикатимуть його у словник-тлумач.
Бо і філологи, і патріоти, вибачаюсь,
Коли він виступає - телик вимикають,
Та й сам не надто знаю, хоч і каюсь,
Й мене на кпини часто підіймають.»
Всі головами покивали ствердно,
Проект на раз черкнули розумніші,
Взялись вони за діло це конкретно,
Бо хтось хотів зайняти гідні ніші.
Та народ в нас не дурний одвіку,
Зібрали страйк, усі стоять за мову
І одному з них сміливцю-чоловіку
З гучномовцем довірили промову:
«Шановні депутати, навіть жаба
Повсяк завжди своє болото хвалить,
А вам, дурним, чужая мова нада,
За це мені кортить вас всіх набить.
Так будьте ви, як мукаючі жаби,
З чужою мовою, свою не знавши,
Таким не місце тут, гетьте з Ради!
Нагадаю, правда ж зверху завше!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354598
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.08.2012
Хто не знає Вітю, той, мабуть, сліпий чи глухий. Цей хлопчина гроза всієї школи, чи то пак грім і блискавка. Це не звичайний п’ятикласник, як всі інші. О, він завжди займає активну життєву позицію. Завжди активно спілкується з однокласниками, але не «В контакті» чи інших соціальних мережах, а стусанами чи не зовсім приємним слівцем. Вітя улюбленець учителів, усі його дуже поважають і тому завжди минають десятою дорогою коридорами школи. Квасоленко любить допомагати старшим, особливо бабі Шурі, прибиральниці, коли час від часу випадково переверне їй відро, а потім хтось не менш випадково послизнеться і впаде, витираючи штаньми брудну підлогу. Вітя не тільки бабі Шурі помічник, а й директору Миколі Петровичу, оскільки той постійно викликає його до себе у кабінет вирішувати якісь важливі питання. Цей хлопчина унікальний. Йому не цікаво грати у комп’ютерні стрілялки, він перший спортсмен школи і предмет обожнювання всіх дівчат, навіть подекуди старших. Але він, замість відповісти комусь із них взаємністю, любить їх полякати чи посмикати за коси.
Ось, наприклад, нещодавно була така ситуація, що в їдальні за обідом він підкинув своїм однокласницям на стіл велику ропуху і ті, звичайно, наробили ґвалту. Оленка та Маринка так верещали, так тікали, що заплуталися у власних спідницях і впали перед порогом їдальні і благали про пощаду і порятунок. Та що там дівчата. По школі ще довго ходила легенда, що навіть хтось із хлопців (не будемо казати хто, щоб не присоромити) ледве-ледве від страху штани не загубив. А жаба в той час мирно скакала по столу і вивчала чим обідали ще кілька хвилин тому школярі. Кілька разів квакнувши, вона, мабуть, висловила своє невдоволення про меню. Коли всі ледь врятували свої душі від грізної великої квакушки, Вітя спокійно підійшов до столу і забрав винуватицю цього галасу і помістив її у банку, яку поклав до ранця. Скарги знову посипалися на бідну голову хлопця. Він ніяк не міг зрозуміти чому до нього завжди ставляться так, ніби після школи він вступить не до інституту, а одразу в тюрму. Отже, ви тепер зрозуміли яка вихована, активна та чуйна людина наш Вітя, але навіть у його житті бувають проколи.
Ось, наприклад, такий. Одного сонячного ранку ніщо не віщувало біди. Вітя, як завжди, грався на перерві з друзями і раптом у коридорі почувся звук битого скла. Він вибіг щоб подивитися що сталося, але там уже нікого не було. В цей час на цей же звук прибіг червоний від люті, як буряк, Микола Петрович і, побачивши тут Квасоленка, одразу ж почав його сварити. Як Вітя тільки не доводив свою невинність, але нічого не допомагало, директор вимагав зараз же покликати до школи батьків. Хлопчик дуже засмутився і пішов про це розказати Тетяні Іванівні – медсестрі і за сумісництвом шкільний психолог. Це єдина людина у школі яка терпляче ставилася до витівок бунтівного п’ятикласника і розуміла його. Він постукав у двері її кабінету, але ніхто не відповів. Вітя зайшов і вирішив почекати і почав усе роздивлятися. Тут у його голові промайнула думка про самогубство. Він вирішив отруїтися і взяв першу баночку з таблетками і почав їсти їх, але одразу виплюнув, бо вони виявилися гіркі, а коли знайшов баночку з грізним написом «Аскорбінова кислота», то йому припали до душі кислі помаранчеві пігулки і він з’їв їх цілу жменю і був впевнений що кислота зробить свою роботу і він скоро помре і помститься директору за несправедливе обвинувачення. Коли Тетяна Іванівна зайшла в кабінет, то Вітя одразу почав плакати і кричати що він скоро помре. Жінка, звичайно, злякалася, але не розгубилася і спитала що сталося. Хлопчина зізнався що наївся кислоти з тієї-то баночки і тепер він нагло загине через безпідставне звинувачення директора за розбите у коридорі скло. Тетяна Іванівна, ясна річ, знала що від аскорбінової кислоти не помирають, але вирішила не розбивати одразу надій п’ятикласника про швидку смерть і сказала йому лягти на кушетку поки вона приведе сюди директора. Як психолог та вирішує попросити винуватця цієї трагікомедії підіграти, щоб провчити самого Квасоленка, який ледь не щодня причиняє всім шкоду. Ця ідея була підтримана. Микола Петрович прийшов до «смертного одра» Віті з похмурим обличчям як того і вимагав сценарій. Хлопець лежав блідий як вапно і важко дихав, йому вже не хотілося помирати, але ж він це робить в ім’я справедливості, скло ж не він розбив. Усе життя проминуло за хвилину перед його очима, але тут Тетяна Іванівна запропонувала покликати всіх вчителів щоб попрощатися з учнем їх школи. Педагогів, звичайно, попередили що з Вітею все добре. Коли весь колектив був у зборі, а з дверей і вікон підглядали за дійством всі цікаві зіваки, Микола Петрович вибачився перед Квасоленком за несправедливе звинувачення і попросив його перед смертю вибачитися перед всіма вчителями за свою поведінку. Вітя зі сльозами на очах просив пробачення у тих людей, які вірою і правдою прагнули довести його до розуму, техпрацівників, усіх знайомих за свої витівки і був би тепер ладен на все, щоб пожити ще хоча б день у цьому дружному колі. Коли все було сказано, Микола Петрович дзвінко розсміявся і ледве пояснив Квасоленку що той не помирає. Усі так сміялися, що ледь животи не понадривали. Вітя спочатку зрадів своєму чудодійному зціленню, але дуже образився на злий жарт і прожогом, прихопивши ранця вибіг зі школи, у котрий раз спотикаючись об Мурзіка, кота баби Шури, який любив спати біля порогу школи. Наш Квасоленко з того часу не дуже змінився, але шкодити став менше, виховний ефект, як то кажуть, на обличчя. Ось так школа провчила найстрашнішого її бешкетника.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354381
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.08.2012
Сповідуйте ночами вкотре гедонізм,
Тримайте свічку, чи пак тримають вам,
Ввімкніть уяву чи банальний нігілізм,
Розбийте посуд і зробіть бедлам.
Не зупиняє пристрасть хтивої ходи
І ми до непристойності правдиві,
А ти ж, поет, пера ще не клади,
Нехай рядки лишаються цнотливі.
Диктує муза тихо, ледве чуть,
Капризна дама і вільнот не терпить,
Рядки і рими знову ніч крадуть
І крають серце, без того обдерте.
Ти ввів закон всесвітнього тяжіння:
Блакитні очі - вабить до подібних.
І що це? Мить, яка несе прозріння?
Покинь гру рим нікому не потрібних!
Буди, буди, блакитнооку музу,
Що вірна поряд кожну ніч з тобою!
І не долай в цю мить свою спокусу,
Здивуй, пірнай в кохання з головою!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354009
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.07.2012
Цього літа для України важлива дата – 21 рік незалежності, повноліття за всіма нормами. Який довгий шлях подолав народ здобуваючи її. Починаючи розпадом Галицько-Волинського князівства у середині ХІV століття і аж до 1991 року йшла ця боротьба. Під крики голодуючих студентів у жовтні 1990 мала б зародитися нова свідомість вільного народу. Першого грудня 1991 українці сказали «Так» незалежності і світ нас підтримав. Не все так просто як ми звикли думати, боротьба триває і досі.
Щоб не від кого не бути залежним – треба кожен день відстоювати це, але, нажаль, це роблять не всі. Що робити українцям коли навіть їхня влада не має національної свідомості, хіба вони заслуговують на президента для якого українська мова – це майже екзотика? І ця людина представляє нас на світовій арені. Складається враження що йдеться мова про національну меншину сусідньої держави, з якою чомусь дуже треба знайти спільну мову. Та мову вони уже знайшли, але свою стабільно втрачають. Лише 5 – 10 відсотків населення спілкується державною мовою та і ті через те, що ці знання дають їм хліб. Де сьогоднішні співці національних інтересів? Заховалися десь далеко за лаштунками безладу та байдужості. А в нас говорять тільки про покращення життєвого рівня, так і до комунізму не далеко, але для простих людей він ніколи не настане: сліпі, глухі, німі – вони тільки відчувають свою зайвість та меншовартість перед тими, хто підтримує філософію гасла: «Гроші вирішують все». А що можуть вирішити якісь папірці перед відсутністю розуму, любові, поваги, пошани і не важливо червоний чи зелений, чи ще інший їхній колір. Я погоджуюсь що вони допоможуть це приховати, але самого себе не обдуриш, але для чого дурити, якщо у таких людей голос совісті не лише не шепоче, а вже спить летаргійним сном і мало надії на пробудження. Ми чужі у себе вдома. Від чого ж ми незалежні 21 рік?
Нам створили умови, але ми, нажаль, ними не користуємося, напевно, втомилися боротися. Треба не критикувати на лавці з насінням соняшника всю дійсність, а почати займатися собою. Звісно, не всі здатні здобути правову освіту і в змозі слідкувати за тим що подають з екрану телевізора, щедро приправленим макаронними виробами. Ось така кухня життя сьогоденної України. Що робити і хто винен? Відповідь проста: ми і наша байдужість. Вільна людина не живе за принципом «моя хата з краю», а дбає про добробут рідних і близьких і прагне до того щоб допомогти ще багатьом, навіть незнайомцям. Наша сила в дружбі, життя для своєї користі – егоїзм. Закликаю вас зібрати до купи свою національну свідомість і не ховати її та нарешті вирішити що з нею робити. Один у полі воїн, якщо згуртує інших навколо себе. Повір у свої сили. Ти - уже не гвинтик у машині неіснуючого комунізму. Ти - особистість, то і поводь себе як особистість. Наша мета – наше майбутнє і без тебе ми його не побачимо.
Коли я хотіла прочитати цей твір на поетичному вечорі, то мене "зацитькали", розкритикували ще зверху з точки зору всяких там літературних тонкощів, мов не провокуй сама знаєш кого і не підставляй інших. Так цей твір пролежав рік, поки я не змінила "20" на "21" і не дописала кілька фраз. Мої знайомі ніколи, мабуть, цього не прочитають. Тож залишаю це есе-звернення для тих, кому просто вистачить терпіння його дочитати. Дякую за увагу, панове патріоти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353728
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.07.2012
Не шукай більше зустріч зі мною,
Ти мене все одно не знайдеш,
Я не буду вже поруч з тобою,
І не гляну, як мимо пройдеш.
Не шукай мене більше, не треба,
Уже осінь володарка душ і сердець,
Любові нема і відпала потреба,
Полишила смутку терновий вінець.
Не зігріють вже більше ті руки,
У яких стільки вогню і тепла,
Не чекай, вже не матимем злуки,
Ми вже ніхто, нас більше нема.
Я за тебе молюся щоночі,
Хоч кляну я свою доброту,
І тоді закриваються очі,
Як зроню я сльозу й не одну.
Я повірила в щастя одразу,
Ти його викинув долі до ніг,
В душі ж я ховаю відразу,
Усе що цінила ти не вберіг.
Ти примусив себе покохати,
Не спитав чого хотілось мені,
Як же тяжко кохання вбивати
І нещадно віддати землі.
Та я вірю що зірка зійде
І для мене освітить ще путь,
Знаю точно, що час мій прийде,
Я ще зможу щасливою буть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353517
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.07.2012
Закохатись в слова, а не в почерк,
Не почути твій голос ніколи,
Ти – в житті лише новий прочерк,
Лиш дивацтво й щоденні проколи.
Ось вже літо у самім зеніті,
Чуєш лілій п’янкий аромат?
Але соц-мережі так відкрито
Нас заманюють на променад.
Ми на смайлик усмішку змінили,
А прогулянку – на ноутбук,
Світло місяця вже нам не миле,
СМС виклика в грудях стук.
У онлайн без жалю запихнули
Справжню дружбу, свої почуття,
Ви, нічні інтернетні акули,
Лиш марнуєте власне життя!
Повноцінно так хочеться жити,
Запах волі вдихати частіш,
Щоб були мої дні розмаїті,
Як стіна театральних афіш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353359
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.07.2012
Ти знов приходиш в мої сни,
Немов герой середньовічного роману,
У заметілі пелюстків весни
Ти вкотре ввів мене в оману.
Ти знову поруч в тихий вечір,
Неначе рідний та, нажаль, не мій,
Бо навіть сон і спокій гір
Не віддадуть тебе… але постій,
Я вирву мить із рук у ночі,
У цю коротку вічність будь моїм,
Хай сплески впалих зір пророчі
Продовжать щастя, ніби зливу грім.
І знову я боюсь світання,
Жорстоке сонце палить темноту,
А ранок допива моє бажання,
Забув про людяність та доброту.
Ти залишив мене саму,
Моя ти доле невловима,
А я усе люблю тебе тому,
Що я люблю й завжди любила.
Колись і Сонце закохалось в Ніч,
Та їх брутально розлучили,
Тепер воно коханцям, певна річ,
Так заздрить, бо захиститись не уміли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352120
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.07.2012
Куди поділись учорашні міс,
Де зараз всі принцеси школи,
Де ж відблиск їх білявих кіс
І личка, що не забуть ніколи?
Ви за червону стрічку
Продали б усе і вся
І провели б довгеньку нічку
В компанії якогось крутія.
Де ви, короновані особи?
Сяйте яскравіше, вас не бачу!
Чому в кіно не йдете ви на проби,
Де подіум? О ні, я від цього плачу.
За дурного бізнесмена почіплялись,
Боги його лиш Секс та Гроші,
Якісь на трасах вам траплялись.
Бачите які хороші?
Стриптиз, алкоголізм, паразитизм і все,
Сюди котилась золота корона?
Є такі, яких і пронесе,
Знайдеться білая ворона.
Без мізків ви ідіть подалі,
Хоч дурнів завжди вистачало.
Краса мине і потім, кралі,
Багато вас в клоаці пропадало.
(Лілея Лозова)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351677
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.07.2012
Ти стояв, як чужий, і мовчав…
Розрізав гострим поглядом даль,
Не голосом, а вустами благав
Повернутись, та мені вже не жаль.
Не жаль того болю і зради,
Що сам причинив ти мені,
Забути тебе не завадиш,
Ти кохання топив у багні.
Не підкориш мене, бо я не така,
Щоб мовчки спливати слізьми,
Ти знаєш, не така вже й слабка,
Склянки мого серця збери!
Вина твоя – мені не вірить,
Не заслужила я, це винен ти,
Хай в мене серце досі квилить,
Зійди ж з дороги, дай пройти!
Бузку не зможу більш радіти,
Не треба і конвалій пишних,
Ти солов’їв примусив заніміти,
Не чуть мені їх співів ніжних.
Ти забрав і сон, і спокій та й життя,
Та я не вмерла, бо лишив надію,
Мене не вернеш, нема вже вороття,
Та й я про тебе вже не мрію.
Хто зна, чи зможу ще кохати
І цінувати кожну мить,
Я хочу крихту щастя ще дістати,
Хоч час нехай кудись летить.
Нехай іде і забере
Твій образ з пам’яті моєї,
Схова за тіні літ і не верне,
Хай все мине… хоч я була твоєю…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351222
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.07.2012
Мені пісню в дитинстві співала
Моя ненька, і я пам’ятаю,
Без музики дзвінко лунала,
І скрізь я її упізнаю.
Без пафосних слів пісня тая
Запала у душу мою назавжди.
Як сумно мені, а вона пролунає –
Щезає сум, і не знаю куди.
Це проста колискова дитяча,
Яку мама складала сама,
Так ніжно співала, тим паче,
Я чула вкраїнські слова.
Мене змалечку вчили любити
Солодкий мед материнської мови
І в віршах я прагну розкрити
Унікальність і межі цієї любові.
Це є перлина – голос із віків,
Це спадщина нескореного люду,
Це мова і моїх батьків,
І поки є я, берегти її я буду.
Як повітря, сонце і вода,
Так нам потрібне рідне слово,
Українська мова – хай цвіте вона,
Як мальви, пишно й кольорово!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350753
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.07.2012
Самотня тиша ця звучить,
самотня тиша,
Туману сірого салют розчарування,
Останнім відблиском світил
нам не тепліше,
Сумної безвісті лиш знов
сумне чекання.
І знов у сотнях різних слів
зникає голос,
Замовкла совість щось давно,
схилилась, плаче,
І вищих розумів мені
не чути логос,
У безнадії сподівань
живу неначе.
І десь у кутиках душі
заб'ється серце,
Розірве душу звук сумного калатання
І гіркотою знов і знов,
червоним перцем,
Розірве груди знов мені
сумне зітхання.
В самотніх сутінках зблисне
останній промінь
І знову очі засліпить
невтішна безвість,
Роздасться в пам'яті моїй
тополі гомін
І розіллється, як вино,
забута теплість.
(Лілея Лозова)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350167
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2012
Якщо вірші рятують душу,
То я – поет сердечного пера,
Розраду в них шукати мушу,
Бо тільки слово не вмира.
Я знаю спосіб як забути,
Простити тисячі образ,
Вірші для того, щоб збагнути,
Коли напишеш хоч би раз.
Я сповідаюся блокноту,
Тут мешкають мої думки,
Беру акорд, потрібну ноту,
Зміню все розчерком руки.
Найкращий друг мій і порадник,
Що допоможе, як болить,
Віршів малесенький нотатник,
Готовий слухать кожну мить.
Чи чуєш ти, а може ні,
Чи просто вислухать не хочеш,
Тут серця всі мої пісні,
Яке воно щораз шепоче.
І радість, й біль розчарування –
Усе стерпів оцей папір,
Тут всі надії й сподівання,
Так легше жить мені, повір.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349680
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.07.2012