| Сторінки (1/13): | « | 1 | » |
Щось сьогодні сон мені не йде,
Спогади, мов ковдрою накрили...
В мене так буває, це мине,
Всі ми в думці спогади крутили.
Знаєш, завжди дивувалась,
Скільки б ми з тобою не сиділи,
Хоч би на хвилинку ми затихли,
Завжди ми ділились, говорили...
А знайомі то, всього нічого,
Та здається, мов би все життя...
Як раніше разом було кльово,
Та усе в житті колись мина...
Скільки всього сталось, аж не вірю,
Та дорослішати змушує життя...
Я - дружина, ти вже стала мама,
Все так швидко, ніби тільки з сна.
А зустріч першу пам'ятаєш нашу?
Трошки у минуле ми заглянем:
"Дівчинка з серветкою в волоссі"))
Ми ще тоді не знали,що подругами станем...
Подругами теж недовго ми були,
Гуляти поодинці перестали...
І постійно разом ми жили,
Не подругами, сестрами ми стали.
Так інколи сумую за тобою,
Подзвоню і в секунді легше стало.
Ясь, і ти сумуй за мною...
Ти найкраща, щоб там не казали!
Ми з тобою стільки пережили
За такий короткий час,
Що не в кожного знайдеться стільки сили,
Щоб переслухати, що сталося у нас)
Ти подруга, порадниця, сестричка!
Безмежно, сильно так тебе люблю,
Мені тебе не вистачає, зрідка((
Й ще через років 100 таке ж тобі скажу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421021
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2013
Батьки наші рідні, любі,
Вклоняємось Вам до землі!
За те, що все життя ростили,
За те, що маємо підтримку у житті!
Ми дякуємо вам за все на світі
За ласку, за любов, за батьківське крило.
Ми дякуєм за ніжність і терпіння
За хату батьківську, за батьківське тепло.
Мамо й тату, тепер я Ваша доня,
І буду берегти нову сім’ю,
І буду я любити Вас як рідних
І дім я радістю заллю!
Мамо й тату тепер вже я Ваш син
І про сім’ю я буду піклуватись
І я здолаю цей життєвий плин
І з Вами дуже радий поріднитись!
І може важко буде у житті,
Боротись будем, будемо старатись.
І що б не сталось, де б ми не були
До дому будем завжди повертатись!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396486
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2013
Привіт, моє старе - нове кохання,
Я знала, що до мене ти вернешся,
І пам’ятатимеш усі мої зізнання,
Я знала, що нарешті ти проснешся!
А ти знаєш, я тебе кохала,
Я так кохала, мов заправлена дурманом,
Я так кохала, що не бачила на очі,
Я так кохала!!! І кохаю досі…
Ти знаєш, я все пам’ятаю,
Хвилину кожну, кожен божий день,
Я часто знов і знов переживаю,
Вечір…П’яте…Серпень…
Я ще багато можу говорити,
Багато є чого сказати,
Та довге нам життя ще треба жити,
Ще буде час усе обміркувати.
І хай же все життя повите шлюбом,
Дарує тільки щастя, радість та любов.
А ти для мене станеш оберегом,
Й на радість будем жити, не для людських розмов!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395692
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2013
О Боже милостивий, всі грішні ми,
Захисти невірних, й прости нам ці гріхи.
Ми живемо у цім похмурім світі,
В жорстокому й холодному мов лід,
Та ми ж самі створили цей грішний світ.
Самі живемо жадібно і ласо,
І смерті боїмось, тікаєм мов щурі
Й начхати нам чиє їмо ми м'ясо ,
Головне щоб ми були живі.
І не важливо люду те, що далі буде,
І не важливо, що було колись,
Їх не цікавить ближнього майбутнє,
Лиш хотять, щоб їхні справи всі збулись.
Ми всі жорстокі й самовпевнені істоти,
Котрі абстрактно дивляться на світ,
Яким начхать на рідного бідноти,
Цей люд сліпий, мов той підземний кріт.
Якщо таке життя ти дав народу, Боже,
Таке сліпе, байдуже апатичне,
То жить сліпцем народові негоже,
Таке життя для кожного критичне,
Лиш один нюанс для чого треба жити,
Для чого треба берегтись,
Любов, любов по світу треба лити,
От тоді, може, колись
Наш світ розквітне мов букет троянд,
Запахне свіжістю, мов килим із травиці,
І ми почнемо жати той бур’ян,
Який давно поріс у душах – мандрівницях.
А зараз ми зовсім не живем,
Ми лиш існуєм, засмічуєм планету,
А вітер розвіває це сміття
І колихає ним по світу.
Ми маєм рідних, друзів і коханих,
Та не вміємо по справжньому любить,
І за це, Бог нам життя губить.
Жила людина радісна, щаслива,
Їй щиро посміхалося життя,
Вона успішно працювала, вона любила,
І от, людини вже нема.
Хіба ж це справедливість, милосердя?
Не кожен заслуговує на це,
О Господи, життя таке різке.
Буває вийдиш високо на гору,
Подивишся униз… А там життя???
Чи є життя на тому світі?
Ніхто тобі не скаже, і з цієї миті
Ти починаєш думать лиш про це,
І починаєш розуміти, яке життя гидке.
Як важко жити у цім грішнім світі,
Як важко зберегти своє єство,
І важко жити та терпіти,
Й не знати чи є ще де добро.
Ідеш по вулиці, спокійною ходою,
Спостеріга людей швидкий потік
І бачиш те що інші пропускають,
І відвертають голови убік.
Коли вдивляєшся ти в очі цих людей,
То бачиш тільки страх й байдужість,
Вони забули, що таке життя
Давно пропала та людськая мужність.
Пропало у людей бажання
Радіть життю, сміятись, веселитись,
Вони похмуро дивляться на світ,
І вихід бачать лиш у горі, й злитись,
Лиш злість почала панувати людьми,
Я ж за них можу лиш молитись.
Молитись, Боже, молитися тобі,
Це ж ти керуєш нашими життями,
Ти вибираєш долю нам,
А ми живемо даним нам життям,
Здається чого іще хотіти,
Все є потрібно лиш радіти,
А подивись на цих людей,
Й на світі немає страшніших речей,
Давайте ж, люди, я вас закликаю,
Подивимось реальніше у світ,
Бо кожен день збігає, і збігає
Й ніхто не знає скільки Бог дав літ.
Давайте ж порадіємо життю
Й поможемо ми ближньому у скруті,
Проявимо ми трішечки жалю,
Й не стане більше тої люті.
Життя дається тільки раз,
І другий шанс не прийде, не чекайте
Ми діти неба, знайте це весь час,
Прожити гідно це життя ви постарайтесь!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395306
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.01.2013
Ти чуєш, мамо, що крізь мій привіт,
Я більше тобі хочу щось сказати,
Я хочу розказати про мій світ,
Про те, як важко все самій переживати!
Ти чуєш, мамо, інколи як голос мій тремтить,
Він проситься відверто говорити,
Про те, що назбиралось і щемить,
Та тобі дуже важко мене розуміти!
Ти чуєш, мамо, інколи вночі,
Я хочу подзвонити і сказати
Як я сумую і люблю вас всіх,
Як хочу тебе міцно обійняти!
Ти чуєш, мамо, хочу щоб завжди
Могла до твого серця пригорнутись,
І щиру правду всю розповісти,
Й скандалу, й крику в домі не боятись!
Ти чуєш, мамо!!! Я молю!
Почуй і зрозумій ти моє серце,
Ріднішої ніж ти я не знайду.
Ти пригорни мене під своє крильце...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395234
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2013
Як важко мені в серці й на душі.
Як важко із грудей повітря видихати,
Так хочеться побути в самоті,
Так хочеться щосили закричати!
Коли вже помилки у цім житті
Навчусь я не робить, а виправляти?
Коли складу я руки в каятті?...
Коли чолом я буду припадати?...
А в грудях в мене повний лантух сліз,
Коли я буду всіх їх виливати?...
Куди не гляну, то чужа я скрізь,
А сльози душать, хочу вже ридати!
Я хочу плакати й кричати так,
Щоб розлягались гори і рівнини,
Щоб аж у небі здригнувся літак,
Щоб зорі теплом на нас засвітили!
І хочу тихо сісти в темноті
Й про біль свою тихенько заспівати,
Й побачити хмаринку в висоті...
Й себе на місці неї уявляти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394775
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2013
Інколи так хочу я поговорити,
Вилити всю душу у порожню склянку!
А склянку залишити на вітрі,
Щоб вся біль розвіялась до ранку!
Хочу серце своє вирвати з грудей!
Й вичавити все, що наболіло!
Розтоптати згадки тих ночей,
Де в сльозах воно болісно горіло!
Хочу вирізати я з життя той день,
Коли часточку "живого" з мене вирізали!
Та він в мені як коренистий пень,
Ні вирізати, ні витягти не сила...
А я би так цього хотіла...
Важка історія ховається в мені,
Як згадую - хочеться ридати!
А я в собі, як у малій тюрмі...
Де можна тільки сльози проливати...
І більше в цій "тюрмі" засуджених немає,
Лиш я одна така, лиш в мене такий злочин!
І не даремно тут себе тримаю,
Виходу іншого просто немає...
Картаю, б'ю себе, караю!
Над втраченим тут побиваюсь,
Я душу тут собі ламаю!
І тут в своїй "тюрмі" я каюсь!
Коли я плачу, то не просто так,
А думають, що плачу без причини.
Думайте! Думайте хоч би і як!
А я в своїй "тюрмі", я перед Богом винна!...
́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392837
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2013
Назвіть мені ціну життя,
Назвіть...Я дуже дуже прошу.
Чи варті гроші подиху людського?...
І побачиш завтра майбуття́?...
І з цього приводу тривогу в серці ношу!
Наш світ - це є звіряча клітка,
Та не замкнута лиш на тугий замок,
Завжди є вихід, немає тільки зрідка,
Лише на мить "спусти курок".
І після цього, зміниш звірячу подобу,
І в клітку більше не зайти,
Й тобі лише на світі тому
Свободу й волю реальніше знайти!...
На тому світі? А чи він існує?
І чи реальні звані ці світи?
Життя! Чого воно кошту́є?
Хоч, Боже, ти мені скажи!
Це я звертаюся до Бога?
А звідки ж знати чи він є?
Це так до речі, лиш до слова,
Хотілося би знати в чиїх руках життя моє!
А я живу? А може я існую?
Хіба ми знаєм, що таке життя?
Хіба ж знаємо хто ним керує?
Віємось на вітру мов сміття...
Бо нами засмічена вся земля...
Ми народжуємось для того, щоб померти,
Бо іншого кінця ще не було,
Та чого ж народ боїться смерті,
"Боятися" - і в цім усе життя стекло...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386279
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.12.2012
Квітуча Батьківщина.
Родючі чорноземи,
Колоссям налиті поля -
це наша рідна, родюча земля.
Тридцять третій рік,
Скільки хліба зародило,
Тьльки жить і жить.
Та лихо попереду нас біжить!
Україна, голод, голод!
Земля пустує, люди мруть.
Немов плащем та смерть покрила,
Як мух, люд в землю положила,
Голодомором смерть ту звуть.
Лежить дитиночка, голодна,
У ручках хлібчичок трима,
Сухий і чорний, як свята земля.
І ні, не їсть, бо більш нема.
Негідник вдерся у світлицю,
Загріб усе, нічого не лишив,
І вихопивши хліб із рук дитини,
Він життя її згубив.
Святий ти хлібе, змучений, стражденний,
Пройшов крізь голод, смерть, війну,
Уклін тобі, уклін доземний,
Тобі спасибі щире я скажу.
Той тридцять третій рік, страшний, голодний,
Запам'ятала Україна навіки,
Запам'ятала змучена земля холодні трупи,
Які її вкривали в ті роки.
І ЗГАДАЛА наша Батьківщина,
Зморених голодом людей,
Які померли зовсім безневинно.
А скільки померло маленьких дітей?...
Які могли б бути і тим же Шевченком,
І тим же Патоном,
Досягнути високих вершин.
Ні, загубили, не дали дожити,
Лише положили у вічний спочин.
Родюча, рідна наша земле,
Як не старалась, як ти не родила нам хліба́,
Все ж не змогла нагодувати,
Бездушного негідника, ката.
Ганьба всім тим, хто українського села не захистив,
Хто люд сільський, трудящий голодом зморив.
Тож хай горить же пам'яті свіча,
І в наших душах спомин залиша!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384655
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 13.12.2012
Війна... Вогонь... Жагучі крики...
І кров'ю обливаються серця
Молодих, старих, жінок, дітей,
Ось, що означає безжальна війна.
Вони боролись за нашу країну,
За нас віддавали життя,
Герої вічного спочину,
Яких хоронить вже земля.
Але не всіх, ще є, лишились,
Старенькі, змучені, натерпілись...
Шановні люди, ветерани,
Вже в них не заживають рани,
І більш не заживуть, цих ран безліку,
Вони будуть мучить героїв довіку,
Аж поки земля, яку захищали,
За яку кам'яною стіною стояли,
Не вклониться низько й не попросить у гості
І не буде вибору йти чи не йти,
Їй ніяк не відмовити...
Ось безжально строчить кулемет,
Від мін здригається земля,
Вогонь з'їдає все довкола,
Дерев обпалює гілля!
Лежить солдатик обгорілий,
Все тіло молоде в крові...
І болю вже не відчуває,
Лиш хрестик держе у руці,
І молиться, і щось співає,
І до небес щось промовляє,
І гіркі болючі сльози ллються по його щоці...
Розвиднілося синє небо,
Поросла зеленая трава,
Вже думали, що відвоювали,
Вже думали закінчилась війна.
І знов прийшла жагуча спрага крові,
І знов свої обійми відкрила нам "вона"
Ота страшна, люта, грізна,
Тепер вже в Афгані війна!
Туди батька мого золотого,
Забрали від дому іще молодого!
Усі ці війни - це суцільний жах,
Це нищення народу безневинно,
Це величезна рана в кожного у грудях,
Що болем пече невпинно.
Хай же Бог помилує людей,
Більше не допустить море крові
І не буде більше тих смертей,
І не буде більше тої люті,
Буде мир на всій землі,
Тиша запанує,
А тих, хто загинув на війні,
Увесь світ вшанує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374415
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 30.10.2012
Вибач мені, вірше золотий,
Що до тебе довго не зверталась.
Ти знаєш, світ мій гамірний,
І я у ньому трохи загулялась.
Я так засумувала за твоїм світом, вірше,
Час, проведений без тебе, що може бути гірше?
Я так люблю цей світ рядків,
Що дружать всі по парно,
Ти ж знаєш, вірше, що для мене
Лише в твоєму світі гарно.
Лише у світі віршів, я вдома почуваюсь,
Тут все живе людським життям,
Я тут живу, не прикидаюсь.
Тут можеш ти любити, тут можеш правду говорити,
Про горе можеш розказати,
І, що щемить, все відпускати.
Ніхто тебе тут не осудить,
Не накричить, морально не поб'є,
Тут все таке кохане, тут все таке моє...
О вірше мій, я маю рідних,
Я люблю їх понад усе,
Але в моєму світі, друже,
Це почуття таке чуже.
Лише коли я в світі твому,
То розумію цю любов,
Одному Богу лиш відомо
Як вона ллється в нашу кров.
У світі віршів я ридаю,
Сміюсь, радію від душі,
В моєму ж світі - прикидаюсь!
Бо там...Не місце там мені!
Тут я живу, а там існую,
Тут над рядками я чаклую,
І хочу бути й з ними, й з вами...
Я розриваюсь між світами!!!
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372680
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2012
У мене є один секрет, лише один секрет від всього світу,
І цей секрет відкрию - я "люблю",
"Люблю" свою розбещену країну!
"Люблю" я тих людей, котрі роками,
Розвісив вуха, вірять в ту брехню,
Яку плетуть верхівки влади вже віками,
І кожен рік одну і ту ж брехню.
"Люблю" я подивитись на реклами,
Які на напередодні виборів дають,
А як тільки блище підійдуть вони до влади.
Усе собі в кишеню гребуть!
Хіба нам важко жити в Україні?!
Ні, що ви, просто вищий клас!!
Одні, щоб одягти дітей до школи,
Працюють важко цілий рік,
А інші вже "чіпляють собі роги",
Бо не знають куди ті гроші діть.
Я так "люблю" усі оті верхи,
Котрі на світ спостерігають в рожевих окулярах,
Вони плюють в народ із висоти
Їм однаково чи я, чи ти,
Доходи маємо мізерні.
Вони здеруть із нас усе, усе, що є
І підуть у відставку, бо вже ситі...
На зміну їм прийдуть нові верхи,
І знову будуть ті же обіцянки,
І знову ми повірим, хоч прожили роки,
І по - новому будемо страждати.
Може, колись народяться ті люди,
Які піднімуть голови, відкриють очі
І Україна встане із колін!
Тоді тим людям від двадцять першого століття,
Низький, низький уклін!!!
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371584
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.10.2012
Одного разу сниться мені сон:
Вогонь... Війна... Стріляють... Крики...
Обличчя...кров'ю всі облиті!
Сниться, ні, це не обман!
Сниться, описаний батьком Афган!
Той, де юнаки молоді воювали,
Де наші солдати стражденно вмирали!
Лежить... Холодний... Дихає важко...
Обличчя брудне,все тіло в крові:
"Скажи... скажи матері, що я боровся,
Та "дух" зробив блище мене до землі.
Дівчині скажи, що я люблю...
Люблю її очі, усмішку, молю!
Скажи, що я серце їй віддаю!"
Завмер. Широко відкрились очі,
Радянським солдатом вірним він був,
Вже немає, навіки заснув...
Афган! Скільки душ молодих ти забрав?!
Скільки сердець материнських порвав?!
Та за одне я скажу тобі спасибі...
Ти не забрав туди, у низ, на дно,
Життя батька мого.
Не мало пережив він жаху
І спогади ті страшні,
Голками колять його серце вночі.
Хай буде проклята та страшна війна
На якій, одні нагріли руки,
А інші, юнаки, ще молоді,
Кров лили, терпіли страшні муки!!!
За що? За те, що зараз платять копійки???
А вони ж не можуть спать ночами!
Здоров'я зірване, а молоді роки
Загублені у клятому Афгані!
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371149
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 16.10.2012