| Сторінки (1/3): | « | 1 | » |
Одного дня я просто не прийду.
Не те, щоб кудись або звідкись, ні.
Я просто зникну з тихеньким ляском,
ніби нез”їдений ще окунь в агонії
трісне хвостом об
дерев”яне
днище
довбанки.
Але — я не піду.
Одного дня за мене хтось згадає.
Не те, щоб якось або з кимось, ні
Я просто спливу тихеньким спогадом
на самоті, і, може, навіть
впаде нестримана
і випадкова
висохла
сльоза.
Але — мене не забудуть.
Одного дня за мною хтось засумує.
Не те, щоб сильно і свідомо, ні.
Я просто постану спогадом,
сковзьким і недосконалим,
і трохи защемить
душа
серце
абощо.
Але — я нестиму радість.
Одного дня я перестану почуватися самотнім
Не те, щоб щось зміниться, ні.
Просто я зрозумію,
що досить вигадувати собі проблеми.
І все стане чудово
легко
просто
і щасливо.
Але — коли?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373365
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2012
люди.. вас так багато.. ви всі навколо. ви порожня рухлива шкаралуща.
у вас немає нічого всередині
мені немає на що дивитися у вас
одиниці несуть крапельки темряви
несуть їх дбайливо, наче вони тією тьмою повні і бояться розхлюпати
одиниці несуть світло або кольори
але розплескують, наче того у них вдоста. а потім порожніють
мені немає на що дивитися у вас
ви нудні і дорослі
ви отвори від бубликів, які хизуються своєю отвірною природою
а потім дивуєтеся, чому у вас не цінують нічого, крім плотських дірок
ви шкаралуща
але ж є десь зернятка, од яких лишилися ви
і я збираю їх
шукаю і видивляюся
люди.. не будьте шкаралущею
або здохніть
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372462
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.10.2012
Я навчився писати тоді, коли всім було на мене байдуже. Я взяв у руки книгу тоді, коли мій батько тримав у руках цеглу, а матір - папери якихось фірм. Я обписав усі шпалери і отримав своїх ляпасів тим, що було у батьків під рукою. Тобто, від батька - цеглою, від матері - паперами. Тоді ж я і вирішив, що не буду будівельником, бо якщо я матиму дітей, їм буде боляче отримувати від мене цеглою на горіхи. Папір вкотре довів мені свою перевагу.
Я навчився ненавидіти людей тоді, коли всім було на мене байдуже. Я взяв у руки книгу тоді, коли мої ровесники лупили мене ногами за дивацтва, а перед тим з такою ж завзятістю лупили м,яча у дворі. Я обписав усі шкільні зошити і отримав від вчителів свої двійки. А потім - ляпасів тим, що було у батьків під рукою і т.д. Тоді ж я вирішив, що не буду футболістом і вчителем.
Я навчився любити книги. Вони ніколи мене не били і не докоряли, не брехали і не зраджували. Вони кращі за жінок, бо жінки мені давали ляпаси і плакали, а я почував себе безпорадним, наче мене знову вдарили цеглиною.
Я наречений Іваном, і це, мабуть, найтяжче моє биття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372234
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.10.2012