| Сторінки (2/145): | « | 1 2 | » |
Раптом, життя залишило чистий листок? І нехай кожен допише свою кінцівку. Звичайні шість фраз ще нічого не означають. Сміятися, з радістю летіти донизу. Хтось сказав, там є щастя. Вибач. Я винен, що ти не вмієш дивитися на небо. Сама лиш інерція любові, навіть нерозділеної, дає відчуття. А проза занадто довга, щоб читати. Частіше, все можна втиснути між рядків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410170
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.03.2013
Ти ріжеш вени в ванній,
а вона вже другий рік
лежить в лікарні.
за обома прийде смерть
в білому савані.
А доти кіт
на білому дивані
хай дивиться на ваші
поцілунки п'яні.
Останні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408943
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.03.2013
Присвята: тій, що пам'ятала про мене тоді, коли я сам про себе забував.
Як скАжу ціле море теплих слів...
Ти зрозумієш все. Але, будь-ласка,
живи ще рік, ходи по цій землі.
І надто рано не лети у казку.
Люблю повітря, соняшник, ріллю.
Коли навколо літо; й гарно вбрана
виходиш з хати ввечері. Люблю,
моя усміхнена й красива рідна мама.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406956
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2013
Передмова:
Не лети так швидко, не біжи по рядках. Сповільни темп хоч на секунду: ти все ще встигнеш. Зупинись.
1.
Привіт, моя люба. Ще не час, кажеш? І чого ж ти не встигла зробити? Задумалась? Отож-бо!
Вгадай, хто. Правильно, власною персоною: а ти уявляла мене з німбом над головою? Так, зараз буде страшний суд. Ну не настільки страшний, як його описують, та все ж... А от перебивати не гарно.
До Раю? Не сміши мене! Ти ж знаєш, що вбивцям дорога тільки в пекло. Не вбивала? Ні, я не людина щоб помилятися. Згадай того хлопця, ти ще його "романтичком" називала. Не пам'ятаєш? А я покажу.
- Привіт
- Привіт, як ти тут опинився?)
"Йшов за тобою, по слідах. Вічність. Як тільки з'явилась на горизонті- відразу зрозумів, що сонце не таке яскраве як твої очі."
- Я тут кожного дня обідаю.
- І я також. Чому я тебе раніше не помічала?
"Бо ти не вмієш виділяти особистості з сірої маси."
- Не знаю: мабуть, ти просто уваги не звертала.
Затишнє кафе в центрі великого міста. Обідня пора, коли офісний планктон випливає зі своїх теплих кабінетів. Всі столики заняті відвідувачами, які вбивають час розмовами ні про що.
Ваше знайомство. Згадала? І знову "я не вбивааала", "якась помииилка". Не вбивала? Дивись далі.
- ...га-гха-ха-ха-ха!!! І що було далі?
- А тоді він каже: "Наші стосунки надихнули мене написати вірш, присвячений твоїм очам"
- "Очам!" Ха-ха-ха-ха! Ой не можу!
- Гха-гха-га-га! Пікап майстер!
Те саме кафе, але обстановка дещо інша. Пізній вечір: кілька людей сидять біля стійки, якийсь чолов'яга за крайнім столиком в напівтемряві. На фоні інших яскраво виділяється шумна компанія. Це вона сидить за тим же столиком, а поряд на шести стільцях розмістилися її друзі.
Де вбивство, питаєш? А ти і зажиття така неуважна була. Придивись до того хлопця у кутку. Так, саме він! Не знала, кажеш? І що з того, що вени не порізав і не повісився? В людини душа вигоріла того вечора. Ти вбила його, розумієш?
А нічого! Раніше треба було думати, тепер вже не виправиш: душу йому назад не пришиєш. Навіщо ти це зробила? Посміятися? Смійся: суд закінчився і вирок винесено: винна. Сльози не допоможуть. Перед ним вибачайся. Заберіть її, і так справ повно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404110
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 25.02.2013
Куплю душу. Дорого.
Привіт! Вже вибач, що на 'ти'- не вмію по-іншому. Хочеш продати душу? Чи зайшов сюди випадково? Послухай, що я тобі скажу: на цьому світі нічого випадкового не трапляється.
Раз ти вже тут, то чітко сформулюй своє бажання. Чого ти найбільше хочеш? Грошей? Слави?
Не те. Тоді може ти любиш когось? Я можу зробити так, що в тебе закохається будь-хто! Просто назви її (а може його?) ім'я і вона зразу ж подзвонить і освідчиться. І до смерті буде вірна.
А може тобі треба маленький острів посеред моря? Спокусливі негритяночки танцюють голими навколо вогнища... Знову не те.
Знаєш, ти молодець, не купуєшся на дешеві бажання: хочеш, щоб я запропонував щось справді коштовне? Розум. Сам цар Соломон буде шестикласником порівняно з тобою. Інтелект, інтуїція? Не хочеш?
Бути сильним і здоровим? Давай так: ти віддаєш мені душу, а я негайно роблю тебе спортсменом. Світові рекорди битимеш! Маєш дітей? Одне слово і вони житимуть щасливо і довго. Ні?
Важко з тобою. Пам'ятаю, один пацан також впертий був. Закохався в якусь анімешну героїню (Аска чи Аста звали- давно це було, не пам'ятаю вже) і каже: "Роби що хочеш, але я хочу бути з нею." І поміть, не "трахатися з нею", а "бути з нею". Ох я і намучився з цим його бажанням. Але душа була цього варта: чиста, незаплямована- трьох твоїх варта!
Чого бажаєш? Може в тебе є вороги чи конкуренти? Нема? Шкода. Я б пальцями клацнув і... Ну гаразд, нема так нема. Хочеш стати віртуозним музикантом? Ні?
Я все зрозумів! Ти, бачу, поет. Пропоную талант. І не просто талант, а такий, яких ще світ не бачив: ручку розпишеш- шедевр вийде. Всі музи твоїми стануть, тільки погодся!
Що робити питаєш? Та все легко: бери ручку, листок А4 (чи в лінійку із зошита вирви, якщо іншого нема) і пиши: "Я, такий-то такий-то, підтверджую, що добровільно проводжу обмін своєї душі (1 штука) на виконання бажання (1 штука), поданого нижче." Пиши, чого хочеш, став дату і підпис. Ні, не спіши так! Ще не все! Листок той треба спалити. От тоді прочитаю бажання і я виконаю його.
Гарантії? А ти смішний! Всім вам треба якихось гарантій. Навіщо? Ти ж мене і так в пеклі знайдеш. В прямому сенсі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403868
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 24.02.2013
Ступаю по дорозі, карбую крок життя.
Куди вона веде? - Усе мені всерівно.
І крок, за кроком ще. І знову я один.
Попереду й позаду- дорога завжди рівна.
Немає поворотів, калюж і розгалужень,
каміння не лежить, не падає там дощ.
Кричала ти 'зверни', і будь навіки мій
та знаєш, що зі стежки
зруйнованих надій
не зІйду. Неможливо
чи просто надто пізно.
Бо за спиною в мене,
як чорне полотно-
товста стіна із кривди,
образ, печалі й зради.
Тож просто відпусти.
Кохай собі ЙОГО,
а на плечі у мене
більш не шукай розради.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403748
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2013
Ніщо не вічне на землі:
таланти відмирають.
Щезають сили? Твої дні
скінчились. Вже все знають
ті, кому жити довше тебе
але мовчать і споглядають
і я й вони - вже всі твої.
Ти будеш рахувати дні?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403392
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2013
Анотація:
Кожну геометричну задачу розв'язують з кінця. А кожна книга починається з першої сторінки. Я радий, що нарешті почав.
Присвята:
Моментам, коли життя тріщить по швах і розвалюється.
Епіграф:
Пане, дозвольте з вами не погодитись! Будь-яке мистецтво ставить одне завдання: розважити. Нікому не цікаво дивитись драму, яких і в житті повно. Пишіть комедію, маестро!
1.
Мабуть, у кожного було відчуття приємного напівсну, яке переривається ненависним писком будильника. Початок нового багатообіцяючого дня: нові події, нові люди, нові відчуття. Сигнал годинника лунав все голосніше, відриваючи Лію від думок. Але чи мав якийсь-там дешевий китайський механізм право переривати сон дівчини? Так, адже саме шістнадцятирічна Лія була його власницею. А снився їй дивний острів посеред моря: повітря, просякнуте запахом моря, високі пальми на піщаному пляжі і скеля, з якої потужним водоспадом летіла вода. Там було Щастя. Спитаєте, що таке "Щастя"? Це коли твої батьки не розводяться, коли є що їсти... і коли існує хоч одна особа, котра тебе по-справжньому любить.
Лія скинула залишки сну разом з одіялом: "Ненавиджу рано вставати. І чого не можна зробити школу з 11 а не з 9?" Дівчина одягнула простору "домашню" футболку і підійшла до вікна. Найбільше, чого б вона зараз хотіла- це теплий сніданок з філіжанкою кави. І щоб мама покликала снідати на кухню. І щоб тато заглянув до Ліїної кімнати, щоб перевірити чи спрацював будильник. Але цього більше не буде. Ніколи. Ліа міцніше зтиснула зуби, з останніх сил стримуючи сльози. А за вікном аномально теплий місяць травень доповзав до своєї середини. Місто вже давно прокинулось, сотні машини і людей розпочали щоденний коловорот, хоч сонце ще не виповзло з-за багатоповерхівок. На вулицях зеленіли дерева і трава пробивалася між плитками старого тротуару. Більше ніщо не нагадувало про те, що весна скоро завершиться. 25 травня. Скоро літо розкине крила і розпочнеться сезон відпочинку, туризму, купання в усіх водоймах, танців і обіймів. "Нехай обнімаються! Не в усіх такі проблеми, як у мене! От, наприклад, дівчинка, що живе в будинку через дорогу. В неї, напевно, все добре. Вона і слова "проблема" не знає.
Чомусь згадався старенький прикол: "У вас є проблеми? Якщо ні, то ви щасливі. Якщо все-таки є, то подумайте, чи можете ви вирішити їх. Якщо можете, то ви щасливі. Якщо ні, то немає сенсу плакати: це всерівно нічого не змінить. Будьте щасливі!"
Дівчина відірвала погляд від будинку навпроти. Голод давався взнаки: потрібно було негайно що-небудь з'їсти. "Довгий тріп туди і назад." - з усмішкою подумала Лія, йдучи на кухню. Не дивлячись ні на що, головна героїня залишалась невиправною оптимісткою. Її не здивував той факт, що вдома нікого не було. Постійні сварки батьків могли мати різні наслідки, але найчастіше вони обоє ішли з хати аж до пізнього вечора (і тоді в мами були заплакані очі, а від тата розходився запах дешевого алкоголю). Траплялись випадки, коли і тато, і мама залишалися вдома (тоді пізно ввечері поверталася Лія).
Невеличка кухонька розкрила свої обійми. Тут завжди приємно пахло приправами і чимось смачним. Парадокс: в кухні досі існувала атмосфера сімейного затишку за відсутності самої сім'ї.
В холодильнику було тільки півпачки масла. "На безриб'ї і рак-риба." - подумала Лія. Чорний хліб, покритий маслом- от і весь сніданок. Кави не було. Дівчина жувала бутерброд і думала, чим сьогодні зайнятись. В школу йти Ліа не збиралась:
- Ти стала геть неможлива останнім часом. З тобою просто нареально спілкуватися! - констатація факту. Найкраща (остання) подружка Лії покинула її, навіть не поцікавившись, чому дівчина так змінилася.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403099
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.02.2013
Присвята:
моментам, коли хочеться просто мовчки лягти, закрити очі і здохнути.
Чи вистачить сміливості
поглянуть в вічі вічності?
Злякавшись справедливості,
втекти.
Чи квіти обсипаються
й пелюстки чорні ніжності?
Зберем і заживемо:
я і ти.
Ти- смерть моїй наївності.
Кінець всьому... і бідності?
Такої благодійності
не жди!
Чекаю я під хмарами,
твоєї ласки й парами
ширяють коло мене
журавлі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402852
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2013
Вона любила зривати квіти
і ганятись за вітром в полі
та тобі цього не зрозуміти,
бо життям ти ідеш поволі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402267
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.02.2013
Ну привіт, мій друже любий,
остання надія пішла? А вже тут
уся моя сім'я. І я. А ти загнана у кут.
Вибач, я й живим був такий грубий.
Ну привіт, як твої справи? Що робиш?
Як там поживаєш? Як сама?
Як рідня? Що за спиною ховаєш?
Ну привіт, чому не вітаєшся?
Ти мене знаєш. Згадай. Я Смерть,
твій маленький кишеньковий Зомбі.
І тепер ми знайомі! Привіт.
Привіт. А я тебе люблю.
Тримай моє серце. Воно мені
не треба більше. І руку візьми
якщо треба. Я тебе скоро з'їм.
Ну привіт. Як співпало! Кого
кохаєш? А тобі пощастило!
Маєш власного Зомбі. Ого!
Я б теж так хотів! Знаєш?
Мовчиш? Ти красива коли
гола. Когось чекала, а я прийшов.
Ну як? Вдало?
Привіт. Як тобі мої парфуми?
Подобаються? Не питаєш де взяв?
Здогадайся. У тобі також їх
літрів шість. Смішно пожартував?
Ну па-па. Мені пора. Тобі
всерівно куди? І нехай.
Я ж до тебе йду. Вечеряти.
Кричиш? А ти і за життя кричала.
Давай вже. Плакати починай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401977
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2013
усім гудбай, па-па і 'досвіданіє'
я
пішов
і
мене
нема
більше
і на
цьому
сай-
ті біль-
ше
не
бу-
де...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401434
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2013
немає сенсу щось публікувати,
бо й попереднє ще не прочитали.
А я сидів, як графоман, писав, старався-
на мою творчість люди щось поклали.
Такщо заходим у гості
і дорослі і малі
і зелені тролі жирні
і цікаві люди вільні.
Будем всі коментувати
від початку до кінця
тре недоліки вказати.
Щоби знав я як писати,
щоб помилки врахував
і писати краще став)
хто знайде найбільше фейлів/помилок/недоліків у моїй творчості- тому пам'ятник поставлю) читаєм від першого твору)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401421
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2013
Я плюнув на поезію. Мої спроби провальні через відсутність таланту. Ну не поет я!!! Я програміст!
І тоді прийшла ідея:
Створюю в жанрі, який дається найліпше. В програмуванні. Беру чашку чаю і сідаю за комп'ютер. Жду доки запуститься і думаю над сьогоднішнім проектом: шукаю ідеї як вдосконалити життя. Придумав: я модифікую наш світ, просто зміню деякі параметри. Врезультаті пальці на автоматі набирають якусь фігню.
Читаю що вийшло:
{
1) Задати: "краса.фізична = краса.духовна"
2) Задати: "шафа.вміст = гроші"
3) Задати: "гроші.кількість = 999999$"
4) Якщо ''здатність:любити=0" тоді
4.1) Задати: "здатність:любити=1"
5) Завершити
}
Залишилося тільки запустити моє творіння в тестовому режимі. Один. Клік. Мишки.
Поїхали.
Комп'ютер не вибив помилки: код написано правильно, програма працює. Я не дуже-то і здивувався: старий пентіум давно глючить. Раптово двері шафи відкрилися і з неї посипались зелені папірці. Я зрозумів, що програма СПРАВДІ працює. Круто! Як володар світу я дописав ще кілька рядків, а саме:
Задати: "щастя = 1"
вимкнув смерть:
Задати: "смерть = 0"
подумав і відключив ще кілька світових проблем:
Задати: "старіння = 0"
Задати: "голод = 0"
Задати: "біль = 0"
Задати: "хвороба = 0"
Задати: "закон_збереження_енергії = null"
війни вимикати не став. Натомість:
Задати: "ненависть = 0"
Задати: "негатив = 0"
Задати: "смерть = 0"
і ще дещо для себе:
Задати: "я.повага = 99999"
Задати: "я.сила = 99999"
Задати: "я.інтелект = 99999"
Задати: "я.сила = 99999"
Задати: "я.бог = 1"
Добре попрацювавши, я ліг спати, бо була вже 23:17. Наступний ранок за інерцією розпочався як завжди. Я став збиратися на роботу, але, знайшовши в шафі долари, а не одяг, зрозумів, що працювати мені точно не доведеться. А що я іще вмію окрім роботи? Чи є у мене друзі? Null, як то кажуть. Повний null. Ні друзів, ні родини. Звісно, була ще ВОНА- та, яку кохав всі ці роки. Одностороннє кохання вийшло. Подзвонити? Вагаюсь. Але я ж тепер Бог!
Довгі гудки:
- Алло! Чого тобі, %моє_ім'я% ?
- Привіт. Треба зустрітись.
- Навіщо?
- Поговорити... - червонію.
- Добре. Коли і де?
Назначаю зустріч в кафешці через 20 хв. Згадую, що Боги не червоніють. Виправляю.
Задати: "я.червонію = 0"
Задати: "я.впевненість = 9999999999"
Вона прийшла. Круто! Вона стала ще красивішою: фізична краса зрівнялась з духовною. Замовили каву.
- Привіт.
- Привіт. - тиша.
- То про що ти хотів поговорити?
- Я тебе люблю. - впевнено промовляю.
- Вибач, але ти й сам прекрасно знаєш, що я не розділяю твоїх почуттів. Мені інший подобається! Зрозумів? Такщо відвали, або мій %ЮЗЕРнейм% тобі пояснить. Захарив!
- Добре. Бувай.
Сиджу вдома. Плачу.
Я таки помщуся!!!
Задати: "%юзернейм%.мертвий = 1"
отримую помилку: я ж сам вимкнув смерть.
Задати: "смерть = 1"
Задати: "%юзернейм%.мертвий = 1"
спрацювало!
Задати: "люди.кількість = 2(вона;я)"
Задати: "вона.любов.об'єкт = я"
Задати: "вона.положення = моя_кімната"
Вона сиділа на ліжку позаду мене.
- Я тебе люблю. - я сказав знову.
- Я тебе теж. - відповіла Вона.
Мовчанка. Тепер Вона ловить кожне моє слово. А я й досі не знаю, що сказати. Ми з нею живемо в різних світах. Як завжди.
Кидаюсь її цілувати: вона не проти. Як лялька. Страшно. Я можу робити з нею щозавгодно. Ля-ль-ка. Приходить розуміння: Вона- не та, хто мені треба. Вириваюсь з її обіймів.
Задати: "вона.параметри.РЕСЕРТ"
'Задати: "я.смерть = 1"
Виконати...
.
..
...
....
.....done!
Press any key to continue...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400270
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.02.2013
#5
-Скільки життів коштує твоя любов?
-Достатньо.
#4
Поцілунок сонця зранку.
Він тебе розбудить?
Як горітиме у танку,
він тебе розлюбить.
#3
не зіб'єш зі шляху крові.
Як ти не старайся
хочеш жити- будеш жити-
тільки не зламайся.
#2
Мовчки сльози течуть.
Я ж сплатити хотів.
А ненависть
горіти вічно буде.
Швидко люди втечуть.
Ти віддала життя
і жалібність
він не забуде.
#1
Щоб чула голос вітру,
раділа і співала.
А як помру- за тиждень
мене щоб не згадала.
#0
Де життя твого сенс?
В неї я запитав.
"Що зробити повинна, те і зроблю, напевно.
Хочу бути щаслива, а решта- фігня."
Я сміявся і плакав,
живеш ти даремно.
І вперше як востаннє спалили б бОги сушу,
та й море закипіло б якби все знало, певно.
Я йду сьогодні в пекло продати свою душу
за тебе: щоб жила... жила собі даремно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400232
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2013
Iнcтpyкцiя тим, xтo ceбe пoпpoбyвaти xoчe в фeнтeзiйнiй пpoзi.
Xoчeтe cтaти вeликим пpoзicтoм-фeнтeзicтoм тa шe й тaк шoб "пoкpyчє Toлкiнa"? Цe лeгкo! Oтжe, як кaжe вoдiй мapшpyтки: "пoixaли".
1. Biдкpивaeтe Блoкнoт (цe тaкa пpoгpaмa в Biндoвci) i пишeтe тaк як вмiєтe (cпoчaткy пoчнiть пиcaти, a тoдi вжe caм пo coбi oпpидiлитьcя жaнp твopy.) Якщo y вac вce oк з фaнтaзiєю, тo пpидyмaйтe влacний cюжeт (a якщo ви нe фaнтaзicт, тo звepтaйтecь дo мeнe- пiдкинy iдeю). Haпиcaти тpeбa дecь тaк кiлoбaйтiв з 50. (З пepшoгo paзy вийдe 4кб, aлe нe cпiшiть вiдпpaвляти фaйл в кopзинy- зaлиштe нe poбoчoмy cтoлi. Бyдe нaтxнeння- дoпишeтe)
2. Bитиpaючи пiт з чoлa i гpязь з клaвiaтypи ви з пepeмoжним пoглядoм гopтaєтe cвoє твopiння.
B кpaщoмy випaдкy бyдe щocь тaкe:
"Eвлiн спала. Згодом, вона пpocнyлacя i пiдiйшлa дo вiкнa. Paптoм, в шaфi вiдкpивcя мaгiчний пopтaл i звiдти вийшoв вoiн якoгo звaли Paнc:"Eвлi, йдeм пpoгyляємocь." "Дoбpe"- вiдпoвiлa Eвлiн."
B гipшoмy бyдe oтaк:
"я виcтpiлив. Гoлoвa зoмбi poзлeтiлacь. З двepeй i вiкoн пoчaли лiзти щe зoмбi. Евлі зaкpичaла вiд бoлю: зoмбi вчeпивcя їй в гopлo."
A мoжe вийти i тaк:
""He кидaй мeнe!!!"- Eвлi кpичaлa i плaкaлa, aлe Paнc нe звepтaв нa нei yвaги. Biн дyмaв пpo мaйбyтнiй пoxiд. Лицapeвi пoтpiбнa бyлa cлaвa i гpoшi, a нe пaлкe, люблячe cepцe Eвлiн."
3. Biдпoчиньтe: книжки i пo 10 poкiв пиcaли. "Фaнтaзicтoвi" вaжливa нe швидкicть a якicть. A зa кiлькa днiв пpoчитaйтe нaпиcaнe вaми paнiшe, пoдyмaйтe, щo y вac нeмa тaлaнтy, ви нi нa щo нe здaтнi i т.д. A тoдi пepexoдьтe дo нaйвaжчoi чacтини: POЗШИPEHHЯ i BДOCKOHAЛEHHЯ.
4. POЗШИPEHHЯ i BДOCKOHAЛEHHЯ
Maбyть ви читaли "Boлoдap Пepcнiв". Чи xoчa б кiнo бaчили. Kнижкa має 900 cтopiнoк. Її можна скоротити. А тоді ще скоротити. І ще. І вийде щось таке:
"Хобіти занесли кільце Саурона до високої гори, кинули в лаву і розплавили, чим вбили володаря темряви."
Нічого не нагадує? Це і є ваш 50кб файл. І завдання наше - розширити і вдосконалити. Показую.
Було:
Eвлiн спала.
Стало:
На березі моря, на схилі гір, верхівки яких вічно білі від снігу, хтось заснував місто і назвав його "Леон". Спочатку Леон був маленьким селом, але, знаходячись на перехресті торгових шляхів, швидко розрісся. Вже сто років по тому тут зупинялися каравани верблюдів з Півдня і войовничі варвари з Півночі, хлібороби з навколишніх сіл і моряки з далеких країн, фокусників, фіглярів і циракчів також вистачало. Місто цілий рік було переповнене запахом спецій, риби, поту, олії і вина. Всі аромати зливалися, переповнюючи місто чимось особливим, тільки Леону притаманним. Повітря тут було гарячим і настільки густим, що його, здавалося, можна було їсти.
Високо в небі летіла біла полярна сова. Пташка звила гніздо на верхівці гори і тепер шукала поживу для дитинчат. Сова знала, що ніч скоро закінчиться, тому поспішала і, помітивши щура, каменем впала вниз. Біля самої землі порив вітру збив пташку з наміченої траекторії, вдаривши в зачинене вікно одної з таверен. За тоненькою скляною шибкою знаходилась невеличка кімнатка, в якій вміщалися лише скриня, стілець і ліжко, на якому зараз спала дівчина. Довге русяве волосся і обличчя, яке можна було б назвати ідеальним, якби не було шраму на правій щоці,- все, що виднілося з-під ковдри, в яку закуталась наша героїня. Вночі в Леоні було справді холодно. В скрині поряд з ліжком лежало все майно дівчини- одяг, серед якого і червона мантія вогняного мага, гаманець з кількома срібними монетами і дерев'яний медальйон з написом "Маленькій Евлі з любов'ю від Ранса". Саме час сказати, що Евлін (так звали дівчину) була магом вогню і в свої 24 роки приїхала до Леона зовсім не для того, щоб торгувати. Евлі виконувала важливе доручення.
Отже: беріть свій твір і доповнюйте описами природи, епітетами, додатковими фактами і т.д. Творіть)
5. Епілог
Всі поради тут індивідуальні: комусь легше так, комусь по-іншому. Вірте в себе і все у вас вийде!
І на завершення- одне малеееньке прохання : як напишете- дайте почитати)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399871
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.02.2013
1.
В кафе на яркой площади большинство посетителей откинулись на спинки стульев, чувствуя приятное тепло утреннего солнца и не спеша, попивая свои прохладительные напитки. Но не Тим - едва ли он заметил солнце, проглатывая, как ему показалось, отвратительно сваренный кофе. Для него этот угол открывал хороший вид на улицу и суетящихся там прохожих. В арке, где девочка-продавщица протягивала чай интересному джентльмену, он надеялся найти разгадку
***
Этим вечером в кинотеатре невероятные
вымышленные авантюристы бегали по полотну
проектора. Аудитория здесь была очень разной:
некоторые были завсегдатаями кафе, которые сейчас
взволновано, сидели на мягких стульях, надеясь
привнести какое-то разнообразие в свои скучные жизни. Другие были рыбаками и фермерами,
пришедшими на кино в надежде забыть свой труд и
дать рукам отдохнуть.
***
Тим тоже здесь, но он тщательно рассматривает
блеск на губах с экрана, измеряет угол шлейфа от
далёкого крушения вертолёта... Ему кажется, что он
разгадывает скрытое послание; а когда кино
заканчивается, и большая часть аудитории идёт на
юг, Тим идёт на север.
***
Люди, вроде Тима, живут противоположно другим
обитателям города. Как прилив и отлив, текущие друг
против друга.
***
Тим больше всего хочет найти Принцессу, узнать её
лучше всех. Для Тима это было бы важнейшим
событием, сверкающее как рождение вселенной
светом, светом, что бережно хранит свои секреты от
нас, и его иллюминация - вдруг материализуется! - в
прекрасный дворец, где они смогут жить вместе.
***
Но как это будет восприниматься жителями города, в
мире, где жизнь течёт в противоположном Тиму
направлении? В начале свет будет тёплым и
интенсивным, но рано или поздно он погаснет, забирая
дворец с собой во тьму; это будет как сгоревшее
дотла место, которое, беззаботно играя в детстве, ты называл своим домом. Уничтожив всю надежду на
безопасность, навсегда.
2. Время и Прощение
Тим отправился на поиски, чтобы спасти Принцессу.
Она была схвачена ужасным злым монстром. Это случилось, потому что Тим сделал ошибку.
***
И не просто одну. Он сделал много ошибок на
протяжении того времени, что они были вместе. Все
эти долгие годы. Воспоминания об их отношениях
стали запутанными, замененными крупицами какой-то
головоломки, но одно помнится ясно: Принцесса резко
повернулась, хлестнув его своей косой с презрением и быстро ушла прочь.
***
Тим знает, что она старалась быть снисходительной,
но кто может просто наплевать на ложь и удар в
спину? Такие ошибки навсегда меняют взаимоотношения,
даже если мы извлекли урок из них и никогда
больше не будем повторять. Принцесса всё больше
отдалялась...
***
Наш мир с его жестокими правилами учит нас быть
скупыми на прощения. Прощая слишком быстро, мы
можем сильно пострадать сами. Но если мы учимся на
ошибках и становился лучше от этого, не должны ли
мы быть вознаграждёнными, а не наказанными?
***
Что, если бы наш мир работал иначе? Предположим,
мы могли бы сказать ей: "Я не имел ввиду то, что
только что сказал", и она ответила "Ничего
страшного, я понимаю", тогда бы она не повернулась,
не ушла, а жизнь продолжалась бы дальше, как если
бы ничего не случилось. Мы могли бы устранить эту глупую проблему и в то же время стать мудрее и
опытнее.
***
Тим и Принцесса сидели бы в саду дворца, весело
смеясь и давая имена красивым птицам, летавшим
вокруг. Их ошибки были бы скрыты друг от друга,
спрятаны в складках времени.. в безопасности.
3. Время и Загадка
Все эти годы Тим оставлял Принцессу позади. Он
целовал её изящную шейку, брал походную сумку и
уходил за дверь. Но он сожалеет об этом. Сейчас он
отправился в путешествие, чтобы найти её снова,
показать как ему грустно и как было хорошо
раньше...
***
В течение долгого времени, по его мнению, они
создавали идеальные отношения. Он старался
сделать так, чтобы его ошибки не коснулись её.
Кроме того, она была рада, что он сохраняет
спокойствие, когда она ошибалась.
***
Но для того, чтобы полностью погрузиться в комфорт
и гармонию, надо переключиться в другой режим
существования с некоторыми тяжёлыми
последствиями. Чтобы идеально вас радовать, она
должна видеть эту идеальность в вас. Поэтому вы не
можете ломать её ожиданий и игнорировать её потребности. Её забота и доброжелательность
ограничивают вас и поэтому ваши жизненные цели не
выйдут за рамки, которые она сама начертит.
***
Тиму нужно было не поддаваться манипуляции. Ему
нужна вера в своё превосходство. Иногда ему не
стоило обращать внимания на заботу Принцессы.
***
С расстояния Тим видел замок с развивающимися
флагами, даже если нет ветра, и всегда тёплым
хлебом на кухне, даже если его испекли несколько
дней назад. Маленькая частичка волшебства.
4. Время и Место
Придя к родителям на праздничный ужин, Тим
чувствовал, как он становится хуже, живя так много
лет под их крышей, соблюдая их странные семейные
ценности, которые для него казались чепухой.
Вернулся туда, где споры и пререкания могут быть
вызваны даже каплей соуса, пролившейся на скатерть.
***
Помня, как убегая, он пролетел через холодный
ночной воздух к университету, куда он переселился
после побега от родителей. По мере того, как Тим
отдалялся от ненавистного дома, он чувствовал, что
все смущения и страхи детства покидают его. Но в то
же время он ступал в некую незащищённость, которую сулила жизнь в университете, панику,
всегда сопровождавшую его натянутые отношения с
обществом.
***
Тим наконец почувствовал освобождение после того
как ужин закончился и вдруг его посетили
контрастные мысли: он так сильно изменился в
лучшую сторону за эти старые деньки. Эти улучшения, день за днём, приближали его всё
ближе к нахождению Принцессы. Если она
существует - а должна! - она изменит его и всех
вокруг.
***
Тим чувствовал, что каждое место в его короткой
поездке разжигает эмоции, а каждая эмоция
вызывает память о том времени и местах, Так не мог
бы он найти Принцессу прямо сейчас, этим вечером,
блуждая от места к месту и концентрируясь на своих
ощущениях? Шлейф чувств, трепет вдохновения, должен привести его к замку, а в будущем... её руки
нежно ласкают его, её запах приводит его в
возбуждение, создавая столь сильные воспоминания,
что он помнит их даже находясь сейчас в прошлом.
***
На следующее утро Тим быстро вышел из своей
комнаты, навстречу тому, что приготовил новый день.
Он чувствовал некоторый оптимизм.
5. Время и Решение
Она никогда не понимала импульсы, что направляют
его, никогда не видела напряжения, создававшего
морщинки на его лице. Она никогда не была
достаточно близка к нему - но он держал её,
нашёптывая в ушко слова, которые можно сказать
только самому близкому человеку.
***
За остатками ужина он понимал, что время проходит.
Он бы сказал: "Мне нужно найти Принцессу", но это
было бы слишком странно для этих людишек.
Поцеловав маму и поблагодарив родителей за
праздничный ужин, закидывая сумку за плечо, он
вышел за дверь. За все прошедшие ночи, она всё ещё любила его, как
если бы он остался, чтобы утешать и защищать её.
Принцесса, чёрт тебя возьми!
6. Нерешительность
Может быть в идеальном мире, обручальное кольцо
было бы символом счастья, как знак,
свидетельствующий о бесконечности чувств: даже
если он не найдёт Принцессу, он всегда будет
пытаться. Тим всё ещё носил кольцо.
***
Но кольцо выдаёт своё присутствие. Оно светит на
других, как маяк предупреждений. Оно замедляет
людей для сближения. Подозрения и сомнения
нападают на Тима ещё до того, как он успевает
открыть рот.
***
Со временем он научился обращаться с другими
осторожно. Он подстраивался под их такт жизни,
находил мягкие пути сквозь их защиту. Но это
истощает его и работает только до определённой
степени. Это не даёт ему того, чего он хочет.
***
Тим собирался спрятать кольцо в карман. Вряд ли он
сможет носить его - так много уже скрыто за тёмными
складками времени, что пытаясь разворошить
прошлое, можно просто задохнуться.
Эпилог
Мальчик позвал девочку следовать за ним и взял её
за руку.
Он хотел защитить её; они могли бы
выбраться из этого враждебного замка, сражаясь с
существами, созданными из дыма и сомнений, убегая
на встречу свободной жизни.
Мальчик хотел защитить девочку.
Он брал её руку
или в смущении обнимал плечи, помогая ей
почувствовать поддержку и близость среди близких
толп Манхэттена.
Они повернулись и направились к
станции метро, пробиваясь сквозь плотную толпу
прохожих.
***
Его руки, повисшие на её плечах, чувствовали
напряжение вокруг её тонкой шеи. "Ты обременяешь
меня своими смешными потребностями!", сказала она.
"Ты идёшь неправильным путём и тянешь меня за
собой."
А в другое время и в другом месте она бы
сказала: "Прекрати держать меня за руку, ты делаешь мне больно!" ***
Он работал своей линейкой и компасом. Он выводил
теории. Он решал задачи. Он тщательно исследовал
падение яблока, скручивание металлических шаров,
висящих на нити. Он искал Принцессу, и он не
остановится, пока не найдёт её, потому что он
нуждался в этом. Он разрезал крыс, чтобы исследовать их мозги, вставляя вольфрамовые трубки обезьянам для исследования рефлексов.
***
Как призрак она стояла перед ним, смотря в глаза. "Я
здесь", говорила она. "Я здесь. Я хочу дотронуться до
тебя!".
Она умоляла: "Посмотри на меня!". Но он бы не
увидел её; он умел смотреть только на внешнюю
сторону вещей.
***
Он тщательно исследовал падение яблока,
скручивание металлических шаров, висящих на нити.
Эти разгадки должны были привести его к Принцессе,
показать её лицо. После особенно упорной ночи
раздумий, он сидел в бункере посреди пустыни; он
держал сварочное стекло у своих глаз и ждал.
В этом моменте повисла бесконечность. Время остановилось. Весь космос сжался в одной точке. Как будто земля разверзлась и небеса раскололись.
Можно было бы подумать, что ему дали привилегию
наблюдать за Рождением Мира...
Кто-то сказал: "Оно работает."
Рядом ответили: " Теперь мы все сукины дети."
***
Магазинчик конфет и безделушек. Всё, чего он желал было по ту сторону витрины. Магазин был украшен яркими цветами, и доносящиеся ароматы сводили его с ума. Он пытался дотянуться до дверной ручки или подобраться ближе к стеклу, но не мог. Она держала
его очень сильно. Почему она сдерживает его? Как ему выбраться из её хватки? У него рождались жестокие мысли.
***
Они были здесь прежде на ежедневных прогулках. Она не возражала против его криков и воплей, или того, как он мучительно дёргал её за косу, чтобы она остановилась. Он был слишком мал, чтобы понимать
это лучше. Она подняла и обняла его: " Нет, детка", сказала она. Он дрожал. Она последовала за его пристальным взглядом ко всяким безделушкам, лежащим на подушечках за стеклами; и многими другими вещами, находившимися глубже внутри. "Возможно, когда ты
станешь старше, детка", прошептала она, ставя его снова на ноги и направляя домой.
"Возможно, когда ты станешь старше." С тех пор каждый день их маршрут пролегал через тот магазинчик.
***
Он не мог сказать, что понимает всё это. Возможно, сейчас он ещё более запутался, чем раньше. Но окинув взглядом всё, что произошло - он чувствовал, как что-то изменилось. Мгновения становились материальными в его сознании, как камни. Присаживаясь на колени, взяв ближайший к себе камень, проведя по нему ладонью, он почувствовал гладкость и лёгкую прохладу.
***
Он проверял вес камня; он обнаружил, что может поднять его, как, впрочем, и остальные. Он может сложить их вместе, чтобы создать фундамент набережную... и замок.
***
Чтобы построить замок соответствующего размера, ему потребуется огромное количество камней. Но то, что он имеет сейчас, кажется неплохим началом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398802
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2013
Здавайся і впадай в п'янкі обійми.
Зламайся і цілуй, бажай, проси!
Віддайся- будем разом. Завжди. Діймо!
...тримайся, щоб тебе могли знайти.
Летів такий красиво-лаконічний.
Як ранок світлий- лагідна війна.
Програла бій очима віковічний.
Здавайся - ти тепер "його одна".
Любов- століття разом як декада.
Життя і смак вчорашньої краси.
Казала: "просто жити"- надто мало.
...хай пАде дощ минулої грози.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398788
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2013
Питався син у татка: "Бачте зорі?"
А той мовчав- у склянки дно дивився.
Хотів маленький йти у храм в неділю.
Старий уже три роки не молився.
В далекій невмебльованій квартирі
де світу край за рогом. Справді близько.
Жив чоловік, який обрав дорогу
де було справді дуже й дуже слизько.
Синочок підростав, старішав батько:
дві чарки примостились на столі.
Життя скінчилось, не почавшись. Раптом
згадав щасливі молодості дні.
Там сонце ще світило жовтим ясно.
Була рідня і друзі, тато й мама.
Під пива смак було і "кльово" й "класно".
Шкода що так закінчується драма.
Була колись жона: "Така шо любить".
Робота й гроші й алкоголь без міри.
Та чарка справді швидко все загубить.
У силу волі лиш не було віри.
То як, підемо, вип'єм пива? Ні!
Я бачу ВЖЕ своє майбутнє Ясне.
Не пий же сам. Не пропонуй мені.
Дивися в небо бо життя прекрасне!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397052
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2013
Твоє серце легко підкорити:
Кілька фраз, багатозначний погляд.
Почуття забуті відтворити.
Дев'ять місяців. Піти на огляд.
Всі дороги можна перейти.
Ти проста, немов порожня пляшка.
І війну за твоє серце гідно
я би виграв, я ж бо не ледащо!
Як дитя, сповите у колисці,
ти наївна, моя міс маленька,
але, вибач, що не "твій навіки".
Не тебе кохаю я, рідненька.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397010
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2013
Як далеко ти заходив в інтернеті?
Пошук гугла підказав, що ми одні на цій планеті?
Анотація.
Псевдо-стаття в псевдо-науковому стилі з неочікуваним кінцем. Не думаю, що вам це буде цікаво. Краще просто закрийте сторінку. Або дочитайте до кінця.
Вступ.
Колись хтось сказав: "В інтернеті є все." Ви ніколи не задумувались над тим, що таке інтернет? Павутина? Ні. Це швидше не павутина, а море- море інформації. А в будь-якій водоймі є дно. Отже, сьогодні я розповім вам про мою подорож на дно інтернету.
1. Початок.
Ще з дитинства я мріяв стати програмістом. Коли я вперше зайшов до всесвітньої павутини, то повірив у те, що там можна знайти будь-що. З часом прийшло розчарування. Гугл вперто не хотів знайти потрібну мені сторінку, бо її не існувало.
Ви знаєте, що в інтернеті, як і в будь-якому морі є безліч живих істот? Я колись теж був маленькою допитливою рибкою, що плавала близько до поверхні. Все навколо кишіло планктоном, сміттям, водоростями і (як ви вже здогадались) іншими рибками, схожими на мене. Ви також такими були. Але між нами суттєва різниця: мені вистачило сміливості пірнути вглиб. У пошуках відповідей на несформульовані запитання.
2. Знайомство.
В нашому морі є кілька видів риб. Основні з них такі:
1. Юзер- найбільш розповсюджений вид. Крутиться біля поверхні в пошуках собі подібних, інформації та розваг.
2. Анонімус- різновид юзера. Відрізняється різким небажанням ідентифікувати свою особистість.
3. Троль- жирна зелена риба. Харчується емоціями юзерів.
4. Хакер- хижак. Іноді, збираючись в групи, нападають. Буває, що працюють поодинці.
Перед тим як піднути в глибину, я поговорив з Провідником. Ви легко можете знайти цього анонімуса при наявності бажання і мінімальних навичок. Він пояснив багато речей і допоміг мені зібратися в подорож.
3. Перший рівнень.
Початковою точкою став... Гугл. Я зібрався з силами, перевірив спорядження і каменем полетів униз.
Спочатку я бачив великі скупчення юзерів. Один за одним я оминав пошукові сервіси та соціальні мережі, теги та блоги. Трошки глибше були тони музики, фільмів, ігор та безлічі інших файлів. Навколо них крутилися зграйки анонімусів. Але я відрізнявся від них. У мене була мета. Нижче лежали форуми і потік риб помітно зменшився. Я плив далі.
4. Другий рівень.
Зразу під форумами лежала порнографія. Безліч порнографії. Нижче були вузьконаправлені форуми, платні сайти і спеціалізована література. У думки вперше закрався сумнів: чи зможу? Я продовжив спускатись і дістався на Велике Звалище. Можете уявити сміттєвий контейнер? А якщо збільшити його в 100 разів і наповнити? Якби міліон таких смітників поставили в ряд, то вони були б нічим в порівнянні з тим, що я побачив. Тисячі розбитих сайтів-кораблів. Застарілі форуми, спортивні прогнози річної давності, анонси фільмів, які всі вже бачили, програми телепередач десятирічної давності, застарілі програми, операційні системи, якими давно вже не користуються... Цей список можна продовжувати до нескінченності. Все це було тут. Навколо було лише кілька рибок і тиша.
5. Глибше.
Розгрібаючи сміття, я помітив, що під ним не каміння чи пісок, а цегляна стіна, в якій вмуровано сейфи секретних баз даних, акаунтів, паролів та банківських рахунків.. Спроби пробити її за допомогою гугла провалилися. пошуковий сайт не міг попасти глибше. І тут я знайшов Тора. Тор, бог древніх язичників, від якого пахло цибулею, дав мені дві пари плавників і чутливий зір, щоб я міг бачити в темряві. Саме він показав мені щілину в стіні, в яку я і протиснувся.
6. Третій рівень.
Абсолютна темрява і ні душі навколо. Я плив навмання, доки не попав на якийсь закритий форум. Під ним лежали тони дитячої порнографії. Нижче велися торги зброєю, органими і наркотиками. Терористи координували свої дії. Випадково заглянувши до підводної печери, я помітив, як в темряві блиснули очі хакерів. Там була ціла зграя і я вирішив піти добровільно, не ждати, доки попросять. Я плив все нижче і нижче. В темряві проступали обриси невідомих мені об'єктів, розбитих вщент кораблів та безліч шокуючих файлів. Я досі шкодую, що переглянув деякі з них.
7. Четвертий рівень.
Нижче була одна лиш темнота. І жодного знаку того, що тут хоч хтось був до мене.
Ви знаєте теорію імовірності? За допомогою неї можна пояснити і передбачити явища навколишнього світу. Це ніби місток, що зв'язує світ математики і наш світ, реальний і віртуальний.
На жаргоні нетсталкерів це місце називають "тихий дім". Лежить воно під нерозвіданою областю. Я попав туди. Спускався і побачив кам'янисте дно зі старими дерев'яними дверима. Сповнений передчуттям, я заплив всередину. За дверима була сторінка з чорним фоном. Вона автоматично змінювала адресу щосекунди, переадресовувалась сама на себе і ще кудись: вхід зник і я залишився сам в темній кімнаті. Виходу не було. З'явилася біла рамка, комп'ютер завис і не реагував ні на що. Посередині рамки почалося відтворення відео. Я стояв і дивився в дзеркало: на екрані було моє обличчя, яке знімали збоку. На поворот голови відображення відреагувало цілком адекватно: теж повернуло голову. Я дивився в об'єктив камери, якої не існувало, а відображення на моніторі сміялося. Воно провело пальцем по щоці і я інстинктивно повторив цей рух. А тоді відображення вхопилося собі за горло. Моя холодна рука повторила цей рух і сильно стиснула. Ми стояли, дивлячись один на одного. Я став задихатись, але пальці не слухались. Ногою зачепив провід і висмикнув комп'ютер з розетки. Дзеркало не зникло. Перед очима з'являлися і зникали різнобарвні кола. Я почав втрачати свідомість. Як залишився живим? Спогад про НЕЇ. Вона ніби ниточка, за яку я схопився і опритомнів.
8. Кінець.
Я сидів за столом і дивився на монітор. Синяки на шиї, подряпини на обличчі.
Бій з самим собою.
Тоді я ще нічого не розумів: це був мій перший похід вглиб.
Зараз я більш досвідчений. Інший. Я відчуваю цей погляд з глибини. Я знаю, що був на волосок від смерті, знаю, як Його звати, знаю, хто його створив, знаю багато що.
9. Епілог.
Пам'ятайте: кожного разу коли ви вмикаєте браузер і відкриваєте сторінку, навіть зараз, за білим фоном, за картинками і текстом вам в очі дивиться Воно. Спостерігає з посмішкою. Я відчуваю цей погляд з глибини.
Можливо, ви вирішите йти моїм шляхом. Захочете досягнути дна інтернету. Не робіть цього. Не шукайте Тора в гуглі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396263
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.01.2013
Про що писати?
Про любов? Про кров?
Про те "вона любила, а я ні"?
Що будуть це усі читати
хвалити, ганити, коментувати...
А хтось коментував Шевченка чи Франка?
А чи сиділа-мо вконтакті Українка Леся?
Та лірика їх і проста й тонка,
бо як читаєш, то за голову візьмешся!
Казав ти, може, "я не хочу жить",
"Життя немиле тут хай обірветься"?
Хворіти все життя: "творю надії мить"
та так, що прочитаєш- посміхнешся!
Сміятися крізь сльози- не плакати- любити!
Кохати свій народ в оцей момент буття.
Про що напишеш ти? Про те як треба жити?
І кришталеву совість готуй до забуття.
Ти думав, вірш про "ЦЕ"- "ходім, перепихнемся"?
"Пішли, перепихнемся"- звучить як вирок. Гидко.
"Пішли, перепихнемся"- для тебе- сенс життя?
Це що така за риба, що плаває так мілко?
Ти кришталеву совість готуй до забуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394614
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2013
Стражданням, серце, душу не тривож-
не змиєш ти водою давню клятву,
бо ж обіцяв любить і буть разом
і вмерти в день один, але намарно.
Пропало сонце, протекла вода-
нема Її, - лишилась обіцянка,
що дав я: вічно жити, жить... Вона
вона цвіла як вишня: буйно, п'янко
але прийшла зима, настали холоди
і цвіт пропав і дерево зів'яло
а я ходив, шукав, та все дарма
і щастя, що було, пропало.
Я бачив сон, де ми були удвох
немовби інь і янь- так нероздільно разом.
Цвіла ще вишня, ціла, без дірок,
але проснувся і життя тебе забрало.
А хто ж сказав
"чоловіки не плачуть"?
То що, виходить, я не чоловік?
То я не маю права на удачу?
Не можу кинути Їй світ до ніг?
Не треба, бо нема кому кидати.
Вона не тут, питай- відповісти
ніхто не зможе, плакать і кричати
лишається... не маю сил хрест понести.
Як коробель розбитий без керма й вітрил,
що плаває в морях життя і смерті,
лечу до неї, бо вона- це ми.
І я пишу, але пишу відверто.
То знайди собі іншу!
Чого дома сидиш-
піди погуляй,
може знайдеться щастя.
Але я заперечу, бо ви не праві
вона була як сонце- красива, одна
і нехай в рай чарівні летять журавлі
бо її вже пів року не стало- нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393893
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2013
Я проти Бога.
Як жалюгідно звучить.
Не та вагова категорія,
та я кидаю рукавицю
Йому
в
лице
кричу
- Несправедливий.
Нічого не знаючи про
справедливість,
хитаю твою віру
ніби стоматолог
розхитує
зуб-
гріх, гріх, гріх
а хто сказав,
що я грішу???
Двобій буде сьогодні чи завтра
чи вже розпочався,
ти завжди чув
запах /моєї поразки/ правди.
Молись, розбиваючи лоб,
доки
ворог
буде
розрізати
іржавим ножем
лоно
твоєї
дочки.
Падай на коліна
бий Йому поклони
і змирися
коли
твоя жінка
вмиратиме
від
самотності /раку/
в
обіймах
іншого /тебе/.
Люби Його, бо він
тебе любить.
/ненавидячи мене/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393646
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.01.2013
Коли-небудь скажу: "Піду",
ти промовиш:"Не йди пробач."
І тоді нам обом на біду
я залишусь, тільки не плач.
Коли-небуть ми будем удвох.
І принцеса щаслива й дракон.
Було стільки дурних вимог.
Нас єднає тепер лиш сон.
Коли-небуть закінчиться все,
і задуматись прийде пора,
що життя це як мить прожив.
Якби ж поруч була вона!
Я колись закричу: "Піду",
а у відповідь- тиша одна,
і я з даху без крил полечу,
бо тебе вже пів року нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392711
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2013
Спочатку було слово.
А хто його сказав?
Що то була за мова?
Де взяти з неї вправ?
В якій вивчають школі
чи, може, у гуртку
цю першу сильну мову
де чуть її таку?
Я візьму букваря:
спочатку було слово.
І, вивчивши алфавіт,-
вперед, до перемог!
І створю власний світ-
всі будуть мої діти,
і буду править вічно,
бо слово було Бог.
А на столі- листок,
а на листку- мій віршик.
Маленький слід у вічність.
Ні! Не пали місток!
Місток між нашим світом
та іншим- світом вічним.
мільйони там листків
і тисячі книжок.
Ти бачив лиш тіні мистецтва,
заковані в ямб чи хорей.
І критик їх дзьоба нечесно
немовби орел. Прометей
принісши вогонь нам на славу
не впав, не зламався, встоЯв.
Тепер не зітреш його правду
хоч хто б цього не вимагав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391850
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2013
Новела
Епіграф.
There are many things you have to do, but there is only one thing you've never done before.
Пролог.
Я нечасто згадую дитинство. Але сьогодні щось змінилося. Раптово, події, вже давно забуті, були викинуті на піщаний берег моєї пам'яті.
1.
Чи багато свят в календарі? Достатньо. Але є й така подія, яку кожен святкує в інший день- день свого народження. Мій співпадав із другим днем Різдва. "Це чудово! Канікули, вихідні, гості..."- подумаєте ви. І уява ваша намалює (якщо вже цього не зробила) хлопчика чи дівчинку років дванадцяти, яка щасливо усміхається, сидячи за столом в оточенні родичів, друзів, подарунків і люблячих батьків. Ідилія. В мене ж усе було по-іншому.
В кімнаті на ліжку сидів шістнадцяти- (чи то вже сімнадцяти-річний) хлопець. На вулиці мела завірюха. Усі найближчі (і не найближчі) кафе, ресторани і бари були зачинені. "Тому що Різдво,"- з жалем подумав головний герой.
"Звісно! Можна зібрати компанію з найкращих, друзів і піти погуляти, пограти сніжки, запустити кілька феєрверків. Буде весело!" - ваш розум невиправний оптиміст. Він не врахував того, що усі друзі або на відпочинку, або в гостях, або приймають гостей, або... Зайняті. Чому тоді я не був зайнятий? Та тому, що у нашої сім'ї не було родичів. А раз не було родичів, значить і на гору подарунків розраховувати не доводилось. Образ щасливого дня народження руйнується на очах.
"А що, якщо зустріти день народження з дівчиною?" Неможливо. Не те, щоб у мене не було дівчини. Якась була. Але навіть ця п'ятнадцятирічна дівчинка напередодні Різдва закохалася в спортсмена. Недарма ж кажуть, що вівця не не лева, а на барана дивиться. Я не шкодував про це, бо вона не була дівчиною моєї мрії. Дівчина моєї мрії вже давно відхилила мою руку і моє серце їй зовсім не було потрібне. І вона (дівчинка) і ВОНА (дівчина) були десь далеко. Я не мав права називати їх "своїми". Вони ж не казали,що люблять мене. Вони ж такі недоступні. Недосяжні.
2.
"Чи можна цей день назвати святом? Безперечно. Тільки, якщо хтось і святкує, то точно не я."- песимістичні думки крутилися навколо хлопця.
А як тут будеш оптимістом?
"День народження на 70 відсотків складається з подарунків. Важлива не кількість. Важлива якість."- ви, як завжди, праві. Так. Були і поздоровлення від друзів. По- телефону. І подарунки, загальна ціна яких не перевищувала і п'ятдесяти гривень.
Поздоровляв тато. Ще зранку з усмішкою (ВДАВАНОЮ!!!) і оптимізмом (НАГРАНИМ!!!) питався, що мені купити, який подарунок мені потрібен. А ще він натякнув, що на даний момент не має багато грошей. "Ніби хоч раз за 17 років у нього були гроші НА МЕНЕ",- думка ніби розпечений ніж встромлюється в тіло. Після короткої розмови, в якій я переважно мовчав, він (я) вирішив, що мені не потрібно ні техніки (ноутбук, планшет, нетбук, телефон), ні одягу (модні черевики, нова куртка), ні солодощів (цукерки, печиво, чи хоча б торт!). "Ні, ТОБІ цього всього зовсім не треба, як не треба і справжнього дня народження. Ти не такий як інші, які це все мають. Ти не заслужив. Ти гірший",- ще один розжарений ніж.
"Та ну! Мені надоїло слухати це ниття,"- ваш розум здається і навіть не пробує шукати позитив. Ви закриваєте сторінку і відкладаєте книгу в найдальшу полицю. Шкода, що я не можу так зробити. Я повертаюсь до свого головного героя. Я не зраджу його, що б там не сталося і пройду з ним все, що випаде на його долю. А чому б ні?
3.
Мама у мене тонка людина. При згадці про неї душа наповнюється теплом і невимовним трепетом. Вона зрозуміла мене і спробувала розрядити обстановку. Мама купила кілограм мандаринок і апельсинів. Апельсинів було два. І, якби на пакетах не було цінників, все могло б статись по-іншому. Хлопець міг би втриматись, не впасти до прірви песимізму. Ціна. Спроба виміряти любов у грошах. Ще мама пообіцяла купити щось більш вартісне потім. Пізніше. "Коли магазини відкриються." Він знав, що вже за два дні мама успішно зробить вигляд, що забула. Нагадувати не буде сенсу: "Зараз я зайнята.", "Нема грошей.", "Коли будуть гроші, тоді і..."
- Чому все так? Чому зі мною? - хлопець задавав питання без надії знайти на них відповідь.
- Чим я гірший? Чому всі мають, а я ні? Зараз би поговорити з моєю дівчиною. Вона б втішила. Допомогла. Чому вона пішла від мене? Чому мене ніхто не любить? - сльози майже виступили на очах, але зусиллям волі хлопець загнав їх назад,- "Чоловіки не плачуть."
- Чому інші мають великі будинки, чи хоча б свою кімнату, а я живу в однокімнатній квартирці разом з батьками? Чому один з моїх друзів на день народження отримав у подарунок телефон за кілька тисяч, а інший (у сумі) цілу гору доларів? А я всього лиш кілограм мандаринок і кулькову ручку. В 17 років!!! Чому інші ніколи не лежали в лікарні, а в мене постійно проблеми зі здоров'ям?? Чому я не заслуговую на краще життя? Невже я так багато прошу???
- Тому, що ти... НЕВДАХА, - це слово прозвучало страшно, як вирок. Тому вона і ВОНА вибрали не тебе. Тобі ніколи не щастило. Батьки тільки вдають, що люблять тебе- вони тебе ТЕРПЛЯТЬ. Вони хотіли красиву дівчинку, а не тебе! Ти їм НЕ потрібен. Ти нікому не потрібен. Все твоє життя- це помилка. Помилка в розрахунках десь там, на небі.- внутрішній голос продовжував забивати цвяхи у труну.
4.
- То я, виходить, всього лиш тягар... Тягар для близьких. За мною ніхто не буде сумувати. Всім стане легше.
Хлопець пішов у ванну кімнату. Зачинився на невеличкий засув, який сам зробив ще влітку. Набрав повну ванну води. Роздягнувся. Зайшов у воду. Почав малювати смужки. Вздовж рук. По венах. Лезом. На лівій руці вісім. На правій- дев'ять. Разом вийшло сімнадцять. Як років.
- З тобою там все нормально? - мамин голос з-за дверей.
- Все добре, мам.
Все чудово. Все прекрасно. Я більше НЕ невдаха. Вважав себе романтиком, що народився не в ту епоху. Звичайний псих. А Шекспіра також можна назвати психом. До чого тут Шекспір?
Темрява.
5.
Хлопець пішов туди, звідки нема вороття. Він вже не бачив, як вибивав двері тато (засув надійний був, на відмінно зроблений, хлопець все старався зробити на відмінно). Не бачив, як схилилися над ним лікарі швидкої. Не бачив, як бігла за гробом, рвучи на собі волосся, мама (яка його ніколи не любила), як вперше за останні тридцять років плакав тато (якому він ніколи не був потрібен).
Він не передбачав, що мав талант до техніки і програмування. Не встиг. І, звичайно ж, хлопець і уявити не міг, що на екрані кожного комп'ютера всього лиш через десять років могло б бути написане його ім'я.
Він не знав, що в далекому океані стався шторм, через що ноутбук, який замовив з Америки тато, щоб подарувати на день народження, спізнився всього-лиш на день.
Він не бачив, як п'ятнадцятирічна дівчинка вирішить, що не заслуговує на життя, "Тому що він зробив це через мене! Якби я знала, то ніколи б...". Він не знав, що вона не казала, що любить, бо боялась, що він розсміється і пішла до іншого, бо вважала себе недостойною зустрічатися з ним. Він вже ніколи не побачить, як сім смуг на лівій і вісім смуг на правій обірвуть її існування: "Я йду до тебе, щоб просити пробачення."
Хлопець не знав, як його матір, постарівши за день на двадцять років, прийде до-дому з похорону і, витягнувши апельсин з холодильника (вся в сльозах) буде на нього дивитись (він з'їв один вчора, а інший залишив... на завтра) , а тоді закричить і пожбурить його в в стіну. І кожен день, щохвилини буде звинувачувати себе ("Чому його було не повести кудись на той злощасний день народження? Чому він це зробив? Чому я не..."), буде ставити одне і те ж питання: "Чому?"
Епілог.
- Любий, печиво вже майже готове! Постав чайник, скоро будем за стіл сідати!
У двері подзвонили.
- Гості вже прийшли! Зустрічай, це ж твоє свято!
- Добре, кохана. - сказав я, відірвавши погляд від старенького американського ноутбука, на екрані якого красувалося моє ім'я.
Вона таки вийшла за мене заміж. Я прожив довге і насичене життя. І життя вдалося! Я часто помилявся, але, згадуючи своє дитинство, радію, що таки не зробив тої фатальної помилки, ціна якій- життя.
Післямова.
Дякую за увагу, спасибі, що дійшли до кінця. А тепер не лінуємось і коментуємо. Мені справді цікаво знати Вашу думку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391276
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.01.2013
Життя- це сон.
У когось він солодкий:
в рожевих хмарках ангелят рахує той.
А в іншого жахами повний.
Такими, що втікає цей герой.
Хтось спить і гроші йому падають із неба.
А в іншого в кишенях вітер змін.
Та знає кожен, що проснутись треба
і вирушає на роботу він.
А я ввісні не плачу, не співаю.
Я сплю й тебе лиш обіймаю.
Лиш увісні в долонях серце принесу,
покажу світу цілого тобі красу.
Я б там навіки залишився:
збудую замок, намалюю сто твоїх ікон.
Та знаю, що давно розбився
скляний тендітний міст, що зветься сон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390833
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2013
Ти знаєш, що сталось.
Все плачеш і плачеш.
Що звів- все розпалось.
І вихід не бачиш.
І вже, коли вогонь надії гасне,
повірю я: життя прекрасне!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390106
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2013
Чому лежиш ти на землі?
Чому в окопі не сидів?
Чому живий він, а ти ні?
Бо Україну ти любив.
Ти пам'ятаєш, як цвіли сади?
Чи ти впізнаєш вишні рідні пелюстки?
Чи знаєш ти, де хата та, де ми росли?
Чи розумієш ти тепер всі батькові думки?
Давай же, брате, підемо в атаку!
Ми вилетим з окопу, де сиділи до весни.
Давай побіжимо вперед, на танки!
Хапайте зброю, ми ж її сини.
А ти все вислухаєш, друже мій, без страху
візьмеш гранати в руки й автомат,
і побіжиш вперед- у бій, і очі, повні жаху,
будуть не в тебе- в твоїх ворогів, мій брат.
Ти вірив в себе? Ні. Ти вірив в Україну.
В майбутнє щастя- воно прийде за роки!
Ти був не просто патріот, ти був Людина.
І твоє ім'я ввійде у віки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388587
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.12.2012
- Якщо захочеш- втечемо.
Побігли зараз, ми ще встигнем.
- Ні, я лишусь, люблю його.
Іди без мене... - Разом зникнем!
Відкинувши епітети і порівняння,
спаливши все, що горіти могло,
ти слухала його сліпе бажання-
втекти? Якби ж це помогло!
Ти не відвернешся, ти приймеш бій,
хоч розумієш, що програєш. Мабуть,
логічно було б вирушить до мрій.
Ти плачеш, знаєш, що помреш даремно. Ти все знаєш.
Востаннє глянеш на цей світ надій...
"Востаннє вислухай моє прохання:
давай втечемо ми разом до мрій!
Біжи же і рятуй своє кохання."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388128
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2012
Але
чому ж
тебе цікавить,
що роблять інші?
Всі йшли на Південь.
Він на Північ курс тримав.
Світ надоїв йому і він повстав.
Більш не цікавило, що скажуть люди,
було всерівно, що з ним буде.
Одне лиш знав напевне й точно
що народився він в сорочці.
Сміливим був і сили волі вистачало.
Він йшов туди, куди шляхи його вели.
Йому на сцені "біс" чи "Браво" не звучало
у чорний список його люди занесли.
Він жив, та біля стінки розстріляли.
Він знав- знання пішло в могилу з ним.
Його помилка- йшов один. Ми будем разом.
Пройдемо до кінця
і зло розсіється як дим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387968
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2012
Хто завжди знав і вірив в свою силу?
Хто був колись сміливий, щастя знав?
Хто залишився вірним лиш одній, красивій?
- Той тут стояв, на тебе він чекав.
Ти ж не прийшла- і марні сподівання.
Ти не з'явилася і він спалив своє кохання.
І залишилося в душі одне лише бажання-
поцілувать твоє обличчя на прощання.
Чи просто в трубку крикнути "Побачу!"
А подумки: "Знайду тебе й пробачу."
Хто бачив лід, вогонь і джерело натхнення?
Хто босим геть усі дороги перейшов?
Хто не лякався ні життя ні смерті?
- Той долю свою саме тут знайшов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387898
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2012
Не у нашому світі живе дівчинка Вона,.
Не хороша і добра, та любить не вміє.
Не Вона прекрасна, як сама краса...
Не мала, але ж цього не розуміє
Не дам їй більше шістнадцяти.
Не ангел, хоч зовні схожа.
Не знає слова любов.
Не розуміє мене.
Не треба їй я.
Не я її хлопець.
Не мене називає "Мій".
Не бідна. Має багато грошей.
Не вистачає сили глянути не Неї.
Не можу нічого виправити. Шкода....
Не звертає уваги на всіх окрім друзів.
Не слухаєм ми однакову музику. Різні.
Не хочу жити без неї. Ніколи.... Не буду.
Віддав би все, щоб перевернути час як цей пісочний годинник. І забрати хоч кілька "не", написаних вище.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387678
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2012
Могутній водоспад мого бажання
кричить: "До ніг я покладу весь світ за мить".
Фантазія: "Почуй моє прохання".
А розум спить.
Іду по вулиці без оглядання,
до тебе, милая, спішу- так купідон летить.
Феєрія мого й твого кохання.
Бо розум спить.
Моя душа уже не змінить спрямування.
І темний вир думок світліє- треба жить!
Тобі віддам я серце без вагання.
Хай розум спить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387641
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 25.12.2012
Невдача, невдача, невдача,
ще одна, ще і ще...
Чоловіки не плачуть.
Я теж чоловік, але...
Життя тягне донизу.
Спроба піднятись вверх,
триматись на плаву.
Світло, чистота,
відносини з коханою.
Темрява, страх, голод, алкоголь, бруд. Моя сім'я.
Родина.
Невдача. Не-вдача... Триматися на плаву.
Не опускати голову нижче рівня води. Ніколи. Нізащо...
Ні!!! І розсипається дзеркалом розбита гордість.
Бувають люди, що не гнуться... Та ламає життя.
І коли вже кінець близько,
коли відчуваю, що більше неможу,
що напруження максимальне,
що смерть вже тут,
поряд,
дихає в потилицю.
Холодний такий подих.
Тоді я біжу до неї.
Кладу їй голову на коліна.
Обнімаю.
І на кілька хвилин знімаю маску "справжнього" чоловіка.
І, хоч зранку й буде соромно,
та з новими силами встаю і відправляюсь
звершувати те, що ніхто ще не робив.
А вона тримає мій секрет і таємниці.
Бо любить. А любов- найбільша сила.
І я починаю бачити сенс життя.
Боротися. Жити. Любити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387434
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 24.12.2012
Готуюсь до вічного бою
зі смертю, життям і тобою.
Я сторону виберу сміло,
на білу смугу покладу своє життя.
І замахнусь мечем... Та вдарить не посмію
прекрасну тінь твого крила.
Та хоч і знаю, що не ангел,
диявол- ось твоя душа.
Я зраджу світло і поганим
для тебе стану, о життя...
Готую зараз твір, змістовний і великий,
зроблю зі шкіри товстий перепліт.
Я вірю в те, що праця й труд великий
оживить і розтопить в твому серці лід.
Цю книгу я присвячую тобі.
Якщо захочеш, то спалю в каміні.
Але нехай ці очі, що такі сумні,
на мить хоч зблиснуть: "Ви такі смішні..."
Я вірю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387362
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2012
Ідемо до дракона, сказали ми у барі.
Ідемо по принцесу- сказали і пішли.
Зібрались десять хлопців, що на пригоди ласі,
і на світанку ми до замку підійшли.
Сиділа там принцеса
у най-найвищій вежі.
Літав онтам дракон, і спалював вогнем.
Та ми ішли сміливо,
бо знали те, що межі
не переступить звір, не вильється вогонь.
Іще секрет ми знали
про темний хід в печери,
що прямо в башту мав нас привести.
Ми без війни з драконом,
без небезпек і страху
з принцесою надумали втекти.
Забігли ми до замку,
і серце стукало як молот коваля.
Та впав дракон із неба й запищав я тихо
немов народжене лиш немовля.
Та друг у мене- маг, прийоми знав чудові.
Він прямо в пащу до дракона всипав порошок.
Почав звір чхати, кашлять дико
і отримав шок.
Ми швидко бігли, бігли (навіжені!).
На крилах долі до кімнати сходами неслись.
Та хто ж візьме принцесу, люди? Тиша...
І бійка почалась і ріки крові полились.
Та я дурним не був і не змагався чесно.
Принцесу має той, хто добереться перший, розсудив.
І відступив назад від друзів і до дверці,
що архітектор замку у стіні зробив.
Принцеса вкотре чула звуки бою...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386433
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2012
Давайте знайдем ангела!
І люди до карти бралися.
Давайте зловимо ангела!
І бігли люди, за списи хапались.
Давайте вб'ємо ангела!
І взяли луки, пращі і пішли.
Давайте вирушим всі разом!
Зібралисямабуть із тисяч десять.
Давайте нападем підступно!
Напали люди уночі.
Давайте відрубаєм крила!
Підняли сокири.
Давайте... жоден вдарити не зміг.
Бо спалахнуло сонце серед ночі і,
,освітивши крила білі немалі,
і засліпило очі, тим, що хочуть
вбити ангела й ходити далі по землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386427
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2012
Я спалював світи. Один за одним,
листки горілі, та не страшно, не біда.
Як музу поверну- відновиться напевно,
все те, що доля знати відвела.
Я жив із сотню років певно,
і ще із сотню вже не проживу.
...він дивний- спалює світи, вогонь горить і ревно
з'їдає те, що муза принесла йому.
Та вірю я, що в полум'я гаряче,
немов нічний метелик, залетить
маленька фея, що мені пробачить
і на плечі у мене посидить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386129
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.12.2012
Чомусь проблеми не приходять по-одинці,
вразливе щастя знищуючи вщент.
Чому? Не зможу я вам відповІсти.
Я не психолог, а його клієнт.
***
...та сльози навертаються на очі.
І дихати не можу, горло хтось здавив.
Зовсім не винен я та вірити не хочуть
вони, що я нічого не зробив.
Я б закричав,
та очі підвести не сила.
Я б утікав-
ступити кроку гордість не дає.
От вийняти б мені пістоля із-за спини,
свинцю розпеченого влити з дула в рот
і впасти прямо тут. На лихо всім. Щасливим.
І полетіти в рай чи у пекельний грот.
Але одне мене лиш тут тримає:
ВОНА про це нічого ще не знає.
Їй треба повідомити... і буде правда.
Я буду вільний, як хотів. Та це лиш завтра.
Я подзвонив їй- не відповідає.
І ще, і ще раз- трубки не бере.
Шепоче чорт мені:
"Вона вже інших має."
Та я не вірю- бреше він.
...оце і все???
Нарешті вирішив і знаю, що робити!
Вихоплюю зброю,
стріляю... попав.
І мій обвинувач, востаннє тихо скрикнув,
і підкосились ноги- на землю він впав.
Навколо метушились і кричали люди:
Він вбив! Ми свідки, скажемо усе!
А я нарешті зрозумів, що тепер буде,
й послав до НЕЇ есемеску- нехай сумну новину принесе.
Нарешті відбулася ця розмова,
два місяці втікав від світу я.
І зустрічався з смертю неодноразово
та завжди вигравав останнє слово.
-...але ж ти обіцяв?
-Ну бач сама, не вийшло.
-...але ж ти клявся-будем разом!
Я збрехав. Сказав, що не люблю і не напишу
і плакала вона, та я утік, пропав.
Пішов далеко... Став людей вбивати,
і гроші заробляти немалі.
Виконував контракти раз за разом,
лежав пістоль і пачка грошей на столі.
Мене "вампіром" кликати почали.
Хоча ім'я складне й мені не підійшло.
Я різав і вбивав, було це дуже легко,
немовби у поганому кіно.
Старим я скоро ще не стану. Літ за двадцять.
Але потрібно якось жить і класти путь в життя.
Наркотики, адреналін... Коли вже буде крапка?
Коли нарешті спокій знайду я?
І ось одного дня лихого,
отримав я контракт, і діло до кінця дійшло.
Прибрав я двох людей: і батька й сина,
та матір вбить не зміг- мені щось не дало.
***
І випав автомат, і руки опустились,
бо я впізнав... Вона??? А так воно й було.
І я обняв її, обняв свою дівчИну.
І вирішив змінитись і виправити зло.
Я вихопив гранату і кинув прямо в двері.
Почувся звідти крик- напарник мій помер.
А я шептав, шептав їй: "Люблю тебе й загину.
Лише заради тебе змінюсь я тут, тепер."
І стало геть всерівно, що бачить мене снайпер.
В приціла перехрестя піймав мене давно.
Я вірив в своє щастя, і бачив крило долі.
Я знав, що захистить мене воно.
І я одумався: вона ж любила...
Постріл.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385849
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2012
Ні ні! Ви ще не бачили "залізної" дороги.
Із сотню метрів в ширину і кілометри в даль.
Ідуть по ній не вантажівки й паровози,
а тільки люди, що мовчать, не проявляють жаль.
І я іду, переставляю ноги,
та чути крик...
"Уваги не звертай"-
це шепче смерть, і я не в змозі
не підкоритися, нажаль.
А голос чийсь волає:
"Де ж ми? Боже!!!"
"...до нього не звертайся.
Тут його нема."
Шепоче смерть і на дорозі
лишається лиш тиша гробова.
О ні, не римляни ми і не греки,
і не потрібен нам Аїд- ми самі знаєм шлях.
Іти потрібно вічність, вічність- прямо.
Доки прибудемо до пекла врат.
Та раптом серед спин,
з'явилося обличчя.
"Хто повернутися посмів
в моєму царстві грат?"
Щось смерть мені кричить,
та бачу лиш обличчя,
і чую... ЇЇ губи шепчуть:
"Не помирай ще, Влад."
А очі вільні, вільні і блакитні...
Питаюся:
"Я буду вільний?"
"Чорта з два"-
відповідає смерть,
і прикро-
не забере назад вона
свої слова.
А в світі іншому, де ми живемо з вами,
почувся писк сирен і лікар тут як тут...
"Сам кинувся і впав.", "Кохання...", "Мамо!"
"З такими переломами вже довго не живуть."
Тоді дівчИна, що стояла скраю,
підбігла і схилилась до землі.
І сльози падали на тіло
трава хилилась, червонів асвальт.
"Ніколи ще нікого не любила
так як тебе. Прошу я, не вмирай!!!"
...і очі, голубі, красиві очі,
що так любили це життя,
дивились в прірву смерті, бо вона не хоче
сказати хлопцеві секрет буття.
І він летів- вона за ним летіла.
І він ішов, а поряд з ним вона ішла...
І на дорозі тих, хто загубив вже тіло
зустрілись хлопця й дівчини близька душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385596
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.12.2012
З драконом крилатим у темному замку
лицар один воював.
В руці мав лиш меч, хоч вогню й не боявся,
щитом він себе закривав.
Почався бій чесно- дракон підлетів,
і полум'ям з самого серця,
палив і палив, доки лицар побіг.
Він біг до таємної дверці.
За цими дверима- вузенький тунель.
Для тих, хто не хоче вмирати.
Для хлопця, який іще молодий,
щоб світові шану останню віддати.
Та лицар не знав, що у цьому тунелі
є пастка- приховане смерті віконце.
Бо вів темний хід не до башти принцеси,
а в місце, де не сходить сонце.
Пропав наш герой як і сотні до нього.
Принцеса ж і далі сиділа на вежі,
бо той лиш пройде, хто звіра лихого
не впустить в свого серця межі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385304
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2012
Одна лиш мить- порив душі байдужий.
Здійснив він злочин- суд, і кара- смерть.
Пройшовши крізь життя, зника недужий
І душу в пекло кине круговерть.
Ні, рано ще. Попрошу не спішити!
Він честь мою поклявся захистити.
зчинив жахливий злочин цей,
не розуміючи... Втікай, біжи!
Я винна, я! Мене убий ти сміло,
не рухай же його бо він не заслужив...
Бо він- дитя поезії, а я- безплідна.
І в різні чи в однакові світи,
де душі наші зможуть поєднатись
разом нам вже ніколи не піти.
А зранку встало сонце і над містом
холодний ранок руки опустив.
І він втікав, і біг, і втік, але сумління чисте
з душі назавжди вигнав, відпустив.
І я лежала на снігу і щось червоне
текло... Я покидала вже життя,
а навкруги нікого не було, лиш ангел білий
зронив перо зі свого чорного крила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385244
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2012
1.
Я довго жив на світі, бачив все і всіх.
І темряву, й вогні, і радості і горе
Найбільше гордий я, що вірним був тобі.
Моя ти вітер-буря, туман і промінь сонця.
І навіть чисте світло, що враз зійшло із неба.
Та хоч ти і ненавидиш мене,
я все ж живий, а більшого й не треба.
2.
Ніщо під сонцем не навік.
Живе хтось, і вмирає.
Повітря ти вдихати звик.
А як його немає?
Так і любов: була й нема.
"Ти є ніхто. Таких не треба...".
І чорне небо як пітьма.
І зникла дихати потреба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385179
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.12.2012