| Сторінки (1/26): | « | 1 | » |
У вогні майорять куполи злотоверхої Лаври...
У відгомоні слів скаженіють на них голуби.
Чути вистріли, плач-на арену ввійшли динозаври...
загризають до смерті, батьків розлучають з дітьми.
Запах крові для них став постійним п'янким ароматом,
їхні руки ламають тендітне дівоче плече...
Забивають ногами і сиплять диявольським матом,
їх бо це не болить, рана в грудях у них не пече.
Над народом здійнялися дула броньованих танків...
Щось панічно шепоче побитий, в крові репортер.
Доки нам ще терпіти й холодні стрічати світанки?
У кривавій борні батько-Київ неначе завмер.
Не здається Майдан! Він не впаде до ніг супостата!
Не здаємося ми, ми ганебною смертю не вмрем.
І нехай нам тепер до голів прикладуть автомата
ми не скажемо ні, ми у бій за Вкраїну підем!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466728
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.12.2013
Осінь казкою лягала нам до ніг! Багряні ранки оповиті туманом, мокрі алеї парків, запах диму і тиша-осіння тиша...
Це була наша перша осінь-така чарівна і тендітна осінь!
Вона грала на струнах наших сердець, підносила до небес, дарувала надію...
Ми були щасливі, просто щасливі, як діти! Ми сміялись і плакали, говорили і мовчали, просто так, ні про що. Ми кохалися в сухому різнобарвному листі, ловили промені останнього сонця, махали у слід птахам...
Перехожі дивились на нас, а ми посміхалися їм, ми були щасливі, просто так...
Тепер лишились тільки спогади в душі... Я вже не чую твого тихого сопіння поруч, моє тіло вже не пахне тобою... Ти ангелом являєшся мені у снах... Я кличу тебе, але ти не приходиш... Без тебе я не живу, мої ночі страшні і холодні, змерзла моя душа, а тебе нема...
Останні листки полетіли за вітром, прощальним етюдом торкнулися серця й опустились в обмерзлу канаву...
Наша осінь померла, померла і наша любов...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463044
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2013
Для щастя багато не
треба, в кожного
воно
своє. Когось манить
фарами блискуче
авто,
в когось на плечах
шаль від Аrmаnі, а
мені для щастя
потрібне твоє тихе
сопіння поруч. Ритм
твого серця в моїх
грудях, тихі вечори,
ти
такий сонний, зовсім
дитячий. Для мене
щастя витирати
рушником твоє
мокре
волосся, цілувати
твої
очі, бачити темні
півмісяці вій,які
лягають на твої
щоки,
коли ти спиш. З
тобою
я готова прожити
вічність. Хтось шукає
висот у житті, а мені
їх
не треба з тобою я
піднімаюсь до зірок.
Хтось кутає душу в
норкові шуби, а ти
холодним днем
просто
грієш мені руки. Хіба
це не щастя?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454297
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.10.2013
В
калейдоскопі
кольорових днів так
тихо осінь спуститься
на плечі. І світ
навколо зовсім
пожовтів, лиш тільки
чути передзвін
лелечий. І ми удвох
стояли на межі, рука
в руці і розпач груди
тисне. Ми наче рідні,
але ще чужі такі
несмілі, ніжні,
безкорисні. А осінь
нам нашіптує слова...
Твій образ в
веселкових
акварелях.
Блакитний погляд,
вись твого чола... і я
готова битись на
дуелях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454296
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.10.2013
Давай візьмемо частинку нашого літа і понесемо у осінь. Давай навіки у пам'яті збережемо цитрусові дні нашої солодкої розлуки, нашого чекання, нашої безмірної любові. Ми кохались лиш тільки у снах, наші душі зливались думками під одним небом, нас єднав телефон. Нам казали:“не пара“, нам підсипали розлуку, але не було “нас“, були “ми“. Давай згадаємо безкінечні обвіяні пристрастю вечори, наші мрії, наше ніжне кохання. Дарма, що нас розділяють сотні кілометрів, ти завжди поруч зі мною. Наші серця б'ються разом, я вглядаюся в тебе і бачу себе, я дихаю тобою моє карооке щастя... Давай будем разом завжди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445290
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.08.2013
Там не цвітуть рожеві орхідеї,
Там небо не склоняється до ніг...
Там на гробах заплакані лілеї
для тих, хто в сіру домовину зліг.
На кладовищі Богу помолюся...
Життя моє-пташиний переліт,
пройде, як мить, а я не оглянуся,
а вже пора мені йти на відліт.
Блаженний спокій огортає душу!
Старезні плити, мох і спориші...
Тут спокій мертвих словом не порушу,
впаду у відчай в чорній тишині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445289
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.08.2013
Львів нас зустрів дощем... На шпилястих куполах церков зависли хмари. Було тихо, лише десь-не-десь цокотіли копита коней, прогиналися мости, плакали черепиці дахів. А ми йшли старими вулицями, піднімали очі в височінь столітнього неба, а в душі жалібно звучали струни минувшини. На проспекті плакав Шевченко, сльози дощем скочувались на граніт, таврували землю, поглиналися болем, дихали безмежністю. Я вбирала в себе його дихання, пила його енергію... Моя душа стрепенулася, окрилена щастям–ожила. Вперше, за безкінечну вічність сірих днів вона жила. Рвалися слова, нестримним потоком виливалися на папір... Переповнена невідомістю я плакала– невпевнено, щиро–разом з дощем. Вперше я була щаслива! Годинник вибивав останні секунди, люди ховались під шапками парасоль, а я ловила дощ... До тебе йшла, мій бентежний сіроокий Львів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437514
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.07.2013
Ти дав мені надію і я злетіла високо–в небо, між хмар в безкраю темінь осяяну крихітними відблисками астероїдів. Душею тягнулася до самого Бога, але була збита... Я падала все вниз і вниз, ще трохи і Земля... Хапаюся за хмари, сльозами зрошую біль, кличу тебе:“врятуй“. Вже бачу гостре каміння... О ні, тільки б не розбитися. Все ближче і ближче... Чую запах, він душить мене. Ой, боляче... М'язисті, безжальні руки ката виривають мої крила, вони вбивають мого ангела, повертають в жорстоку реальність. Раптом біль... світ розсипався в разючому калейдоскопі страждань, і затих. Тільки крихітні частинки мого щастя валяються в смітнику. А знаєш, у нього були твої очі, твої руки,це був ти, частинка тебе. В нього вже билося серце, а тепер... Тепер наше щастя заковане в чорний поліетилен, який пропах хлоркою. Воно розібране по частинках, нікому не потрібне, воно вбите, але ще таке тепле... В ньому жила любов–чиста і невинна, а ми затоптали її... А тепер, воно ангелом стало і кличе мене до себе. Я прошу зовсім мало:вбий і мене... Я у смерті знайду утіху...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430064
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2013
Присвячується
Назарові Лесюку- людині, яка
стала моїм другим диханням...
Скоро жовтень
Скоро жовтень-зів'яне печаль...
Ти приїдеш і висохнуть сльози.
Тільки тягнеться час, тільки жаль,
що покрилися інеєм коси.
Душу тихо сріблить сивина...
Нас кидає по світу розлука.
Мені тихо шепоче весна,
що ти біль-моя радісна мука.
Хай бринить в семи нотах любов...
Нас лиш доля могла поєднати.
Хай відлуння моїх молитов
допоможе нам відстань здолати.
Я раніше незнала тебе,
та ти став моїм проблиском світла.
Я в тобі відшукала себе,
наче запах минулого літа.
Завітай хоч на хвилю в мій сон,
там щасливими будем з тобою.
Б'ються наші серця в унісон,
оповиті святою красою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426501
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.05.2013
Мені в вікно всміхається весна...
Змахне крилом і зникне в високості.
Її рамен прозора білизна
на землю сипле перли білохвості.
Прийшла вона, в квітневий сніг одіта
обвітрена, обсипана дощем...
Вона, як та страждальна Серафіта
у німбі сонцесяйних діадем.
Мене п'янить, і пеститься, й цілує
моя, вітрами зранена весна.
В моїй душі, в словах моїх чаклує...
Летить у небо й творить чудеса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424188
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.05.2013
По щоці струменіла холодна, як небо сльоза.
На столі висихає розлита ще з вечора кава.
Обірвалась в душі одинока надії струна...
Ти пішов в забуття, твоя гордість кричить тобі:"браво".
Ну а серце мовчить. Оповила мене тишина,
тільки схлипне зненацька розбита, знівечена доля...
Ми літали у снах, нас манила німа вишина,
та обрізала крила розпуки й неправди неволя.
В круговерті життя, я у слід подивлюся тобі
вже розсіялась віра, розбито,усе, що ми мали...
Комусь сонце любові і досі зорить на путі,
ну а нам залишились далекі, химерні примари.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417836
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2013
Розірвався снаряд серед тихої літньої ночі...
Хтось молився в тиші, хтось востаннє поглянув на світ,
хтось ридав як маля, а хтось вірив у зорі пророчі...
Я в окопі лежав й безіменний писав заповіт...
"Поховайте мене на дніпрових розірваних схилах,
не лишіть просто неба, востаннє вас браття прошу..."
Та вже сотню віків спочиваєм у братських могилах,
що титаном стоїть в оповитому смертю яру.
Не вернувся в життя я з останнього лютого бою...
Не один я поліг, нас мільйони до вас не прийшло...
І навіщо тепер нам посмертно дарують "Героя",
якщо нас вже нема, мов ніколи війни не було?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417833
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2013
Востаннє глянув, тихо вийшов з хати.
У ліс ховатись він один пішов.
А мати плаче, хоче долю дати
своєму синові, бо досі не знайшов.
Всю ніч молилась перед образами.
А в грудях біль, заплакане лице,
бо син пішов воєнними стежками,
а в грудях рана ятриться й пече.
Ввірвався вітер у нічну хатину...
Чиясь рука хапає за плече.
"Це ти вернувся? О мій любий сину..."
Та лиш удар і кров з грудей тече.
Вмирала мати, але ще хрестилась,
та ворог вже солдата упіймав.
Ридала гірко й ревно так молилась,
а мертвий син за річкою лежав.́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395867
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2013
Замайорів у чорнім повсякденні
яркий контраст оранжевих вогнів.
Такі не смілі і такі уперті,
стояли ми під блиском ліхтарів.
Крізь призму слів нестриманих емоцій
гуде народ зливається життя.
Лунає гімн і дзвін його пророчий
зачепить серце й злине в небуття.
Охрип майдан, розкрили транспаранти.
Слова злітають в чорні небеса.
Едем нам обіцяли коммерсанти,
та вже ніхто не вірить в чудеса.
Боролися за правду за свободу,
за мирний час, за цінності святі.
Отрути підсипали нам у воду
щоб були ми глухі, сліпі й німі.
Та не зламались ми! Крізь зміни еволюцій,
й життя невпинних буйних завірюх.
Відлунюється ехо революцій,
а в них кохається палкий вкраїнський дух.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395864
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2013
Холоне в чашці кава з молоком,
а на папері недописані сонети...
Все, що не зроблено, відклала на потом
з нічного неба падають комети.
Не на дубовім і не різьбленім столі
серед ночей творились мої вірші.
Без назви, без присвяти при свічі
думки святі лягали й трохи грішні.
І сон морив, колючий біль в спині...
А я писала білий вірш про нас.
І не завершила, бо у німій тиші
огарок свічки блимнув і погас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394010
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.01.2013
Востаннє я цілую Ваші руки
вглядаюсь в рідне та німе лице.
Важкі ридання і пекельні муки...
Навіщо, мамо, кинули мене?
Дітьми Вам стали цвинтарні берези,
а рідним домом глянцева труна.
Згоріла свічка, сльози нетверезі
вбирає в себе свіжа ще земля.
Ваш зір погас, і згасли сподівання.
Могильний камінь врізався в плече...
Сьогодні я принесла Вам троянди
і каюся, простіть мене за все.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394009
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.01.2013
Було це вже дуже давно...
Пам'ятаю усе це як нині,
як матусина ніжна рука
заплітала волосся дитині.
В руках мами я чула тепло,
ту любов безкорисну і гідну.
В її серці світило добро,
наче промінь у днину погідну.
Я згадаю вишневий садок
і привітність батьківської хати.
Усю пишність і дивну красу
не зумію в словах передати.
Чорнобривці під моїм вікном,
що насіяла їх моя мати
і тепер, як в дитинстві колись,
знов торкаються рідної хати.
Повертаюсь в дитинство в думках
і заплачу, бува, як згадаю.
Всю ту ласку й батьківську любов
у душі і тепер зберігаю.
Мені тепер усе лише згадати...
Усе було для мене наче сон.
І тільки стара мати біля хати
благословить посрібленим крилом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388596
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.12.2012
"На рожевих струнах забринів світанок".
Горизонт встеляє пурпур з висоти.
Як же свіжо пахне український ранок!
Тут пейзаж чудовий рідної краси.
Тихо і безшумно встану на світанні.
Босоніж по травах на луги піду.
Бач, іскряться роси в сивому тумані,
вітер гне додолу молоду вербу.
А попід рікою в комишах сховавшись,
жабки розмовляють, рибка пропливе.
А ось там, за дубом, хтось стоїть обнявшись...
Все таке чудове, радісне, живе.
Голубіє небо, меркнуть ясні зорі,
на безмежний простір сонце виплива.
Проросте насіння в зораному полі,
Пролунає дзвінко пісня солов'я.
Все живе довкола скаже:"Добрий ранок!"
Прокидайся, друже, новий день тепер.
"На рожевих струнах забринів світанок"
і розлив довкола щастя акварель!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388516
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.12.2012
Серпневий день заквітчаного літа,
народ з усмішками по вулицях іде.
На полонині виграє трембіта,
на крилах пісня волю нам несе.
І юнаки, і сиві ветерани
до свого серця руки піднесуть.
Лунає Гімн...В руках дітей тюльпани...
Над хлібним полем небеса пливуть.
Здобута воля! Вільна Україна!
І кров'ю опечатана вона.
Зате усі тепер одна родина,
єдина в нас і віра і земля.
Летять далеко слави дифірамби,
тріпочуть синь-жовті прапори.
Горить вогонь могутньої держави...
День Незалежності святкуєм ми!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388308
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2012
У мене у серці багатство, то рідна є мова,
В ній я знаходжу розраду і спокій душі.
Як мелодійно звучить над малям колискова!
В кожному слові летять до гнізда журавлі.
Скільки тепла в ній і ласки, багато любові!
Мова-це вірний для нас провідник у житті.
В кожній краплині, що з річки впадає у море
дух український, свобода і правда живі.
Мово моя, я тобою до Бога молюся.
В мене про тебе всі помисли, щирі думки.
Може у світі безмежному я загублюся,
а тебе, наче скарб, у душі пронесу крізь роки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388305
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2012
Ми з тобою згубили свої грішні неправедні совісті. Ми буваєм нестримні, навіть інколи трохи розбещені. Ми ідемо алеями злої, холодної осені. Ми в забутих словах, у брехні своїй зрадженій плещемось.
Ми застрягли в пітьмі, мов в стіні кам’яній замуровані. Мовчимо та говорим собі невідомими жестами. Ми так хитро вдаєм, що собою до краю захоплені. Ми брехали завжди, та вдавали, що були чесними.
Ми з тобою ішли неосяжним космічним простором. А любов у серцях залягла піщаною пустелею. Мені в ноги довіра уп’ялась колючкою гострою. Зрозуміла, нарешті, що була сліпою й упертою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388057
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2012
В чорнім мареві снів ти до мене як ангел явився, В тихім вирі думок сотворив забуття океан. В піднебессі світів, за дощами журби загубився. Зазвучали в душі ноти суму й пустих сподівань.
Та куди я лечу? Зупинюся хоча б на хвилину. Гасне промінь життя і в мовчанні звучить тишина… Зі щоки витираю непрошену вперту сльозину вже не вірю у сни, та немає назад вороття.
Листопад золотий так на землю лягає безпечно. Ти явився мені в довговічній холодній пітьмі. Я любила тебе, хоча й знала, що це недоречно. Залишились мені недобиті, сліпі міражі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388056
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2012
Моє сеце з тобою, мій краю, багатий
хоча манять до себе світи.
Мені рідними стали високі Карпати
чисті ріки, розлогі степи.
І світанки твої срібним інеєм вкриті
дзвони храмів в ранковій тиші.
Україно моя, як тебе не любити?
Як не бачити барви твої?
Тут верба над водою розчісує коси
і співають дзвінкі солов'ї.
По стежках діамантами сипляться роси
і злітають до неба пісні.
Похилилось додолу налите колосся
голуби прорізають блакить.
Посилає привіт синьооока волошка
і струмок водограєм дзвенить.
Ти мій край і в житті більш нічого не треба
я нащадкам красу передам.
Де б не була завжди я вернуся до тебе
і життя своє юне віддам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387885
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2012
Вона ішла пригортаючи малятко до серця, яке нещодавно народилося в сирому окопі і тепер жалібно пищало шукаючи грудей. Немов вовчиця, скрадалася попід лісом, шукаючи дороги у партизанський табір.
У обдертій одежині, боса і голодна прикривала своїм тілом сина - останню надію - від холодного дощу, який безперервно лив ось уже три дні. Ступивши на вузьку ледь протоптану стежку, пошкандибала у ліс. Час від часу, задихаючись, сідала даючи синові порожні груди, і засинала.
Та сон її був неспокійний. Знову пропливали картини пережитого жахіття. Мов наяву бачила той страшний березневий день, коли її разом з шестилітньою дочкою та ще багатьох знайомих, зокрема всіх євреїв, що знаходилися в місті, повезли на станцію: мовляв буде евакуація подалі від воєнних дій. Вона довірилась у руки владі, але жорстоко обманула себе, складаючи даремні надії і порожні сподівання.
Забрали документи, били і знущалися, а вона обдертими руками захищала своїх дітей від тих страшних, нелюдських атак.
А далі - Бабин Яр, те пекло, в якому приносили себе на алтар пожертви сотні дітей України, ті, які не бажали схилити голову перед злом і неволею. Нашвидкуруч копалися ями. Людей розстрілювали, мов сліпих щенят зіштовхуючи у могили, які ті викопали самі для себе.
Не в силі більше бачити ріки крові побратимів, вона добровільно скочила у яму, де зразу була прикидана трупами. Поряд від страху зомліла дочка, на її блідому, знеможеному обличчі не було ні кровиночки, тільки у грудях слабо билося серце, даючи знати, що життя поволі тліє. Вона беззвучно плакала і молилася. Не ставало кисню, кров липкою масою лягала на тіло намов би хапала у капкан здавлюючи горло. Поволі прокладала шлях між трупів, пробираючись нагору. «Хоч би ще раз поглянути в небеса, вдихнути цілющого повітря» - молоточком билася в голові думка. В утробі син знову дав про себе знати - це додавало непохитної сили жити. І вона просувалася далі поміж трупів шукаючи світла в тих страшних тунелях. Поряд дочка просила пити, та їй нічого не залишалося лише лити сльози, панічно придумуючи вихід з ситуації.
Нарешті показався кусочок зоряного неба. Торкнулася дочки з наміром привести до тями, та пізно: вона була вже холодна. «Мертва, моя дитина мертва...» - билося в голові. Незвіданий відчай і страх охопив душу. Намагалася підняти дочку, але вивихнуті руки не слухалисьїї. Вибралась зі страшної вакханалії, але дочку назавжди залишила у братській могилі. Поряд не було навіть калюжі, а пити до смерті хотілося. Вона збирала росу у листочок, а миші та кроти стали їжею.
На руках заскиглив син. Оговтавшись, встала на ноги і хитаючись пішла далі, стежиною відомою лише їй, бо не раз була у таборі Січових Стрільців, заліковуючи рани. Сама і могилу копала для молодого чоловіка. У передвечірніх лісних сутінках на пагорбі побачила таке дороге серцю знамено і нетвердими ногами піднімалась до табору, де у безкінечних підземних лабіринтах знайде собі притулок і захист. Коли дібралась до місця її зустріла зловіща тишина, та вона зуміла розгледіти п'ятьох солдату калюжах власної крові. Звідкись почувся слабий стогін. Оглянувшись побачила молодого партизана, який корчився на землі від глибоких ран. Опустившись на коліна намагалась розпитати що сталося, але з грудей солдата виривався лише шепіт і хрип, але з обривків слів вона дізналась, що невідомо як вороги пробралися до табору, розстріляли вартових лише за те, що ті не хотіли показати стежку на кордон, бо ззаду погоня. Фашисти тікали лишаючи за собою тіла невинних.
Страх охопив всю її суть, та вона не розгубилася. Обірвавши полу сорочки, взялась перев'язувати рани, не зважаючи на прохання тікати, бо в тунелях засада. Ризикуючи своїм життям вона рятувала молодого бійця, який захищав Вітчизну. Поряд на сирій землі лежав син, який вдивлявся в безкрає вечірнє небо своїми допитливими, блакитними оченятами.
Позаду почувся шум і топіт ніг. Вона в тривозі оглянулася і вмить отримала удар в обличчя. Ворожий солдат знову розмахнувся і нога влучила в скроню. В голові запаморочилось, але вона не впала, а гордо стояла з ненавистю вглядаючись у ворога. Залізний автомат з силою опустився на худе плече, вмить зламавши ключицю. Нестерпний біль пройшовся від голови до п'ят, та вона високо підняла голову і плюнула в обличчя ворожому офіцерові.
«Ах ты дрянь подзаборная!» - крикнув він і ворожа куля прошила груди. Вона впала закривши руками дитя, а різкий біль проходив по тілу, заставляючи швидше битися і тремтіти серце, добираючись до затуманеного мозку.
Почувся плач дитини, дзвінкий свист, постріли. Поволі до свідомості дійшла радісна думка: «наші близько».
В передсмертних конвульсіях її погляд упав на молодого перев'язаного вояка, який дивився на свою рятівницю сповненими вдячності і жалю очима. «Забери мого сина - ледь чутно промовила вона - і подбай...» Та недоговорила.
А смерть вже була зовсім поряд: хапала за серце, виривала душу. Погляд зупинився на зарослях крізь які пробиралися Січові Стрільці, обступаючи ворогів. А гаряча кров тоненькою цівкою витікала з грудей патріотки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387884
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.12.2012
Під Крутами
Обірвалось життя на найвищій гітарній струні.
І змовкаючи линуть до нас ті печальні акорди.
Там під Крутами впав, від ворожої кулі в спині...
Таку долю безжальну наткали солдатові Мойри.
Кров багрянцем вкриває лиш випалі юні сніги.
Плаче мати стара, тільки марні благання і сльози.
Не один він упав, їх аж триста, і всі юнаки...
Всі рядами лежать на засипаній снігом дорозі.
І минають роки, а могила несхитно стоїть
там, на вкритому горем й сльозами сумнім бездорожжі.
Тихо плаче свіча, опечатує жахи століть...
І пливуть в забуття поміж нас ті роки переможні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387610
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2012
Над голим полем змахує крильми
голодна смерть, маячать чорні круки.
І плач і стогін чути навкруги...
Дітей маленьких прирекли на муки.
Голодомор. Як страшно і жорстоко
ви, люди, учиняєте з людьми.
Вмирає мати, діти синьоокі
в сльозах здіймають руки догори.
На землю впали з колоска зернята
їх так безжурно голуб поклював.
Схилився хлопчик, щоб собі набрати,
та вмить одну вже зовсім мертвий впав.
Здалеку тільки чути:" Розстріляти"
за крихту хліба в батьковій руці.
Когось в могилу, а когось за грати,
а хтось лежав із кулею в плечі.
Іде до нас крізь вітряне століття
голодна мати з сином на руках.
Так швидко згасла зірка недосвітня
і губляться могили у снігах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387609
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.12.2012